Україна в першій половині 1950-х років

2

Реферат на тему

Україна в першій половині 1950-х років

План

• 1. Внутрішньополітичне становище. Початок десталінізації
• 2. Стан промисловості і сільського господарства
• 3. Адміністративно-територіальні зміни. Входження Кримської області до складу України
• Література

1. Внутрішньополітичне становище. Початок десталінізації

Суспільно-політичне життя УРСР мало змінилося на початку 50-х років. Радянським Союзом правив j всесильний "вождь народів", а партійне керівництво України на чолі з Л. Мельниковим слухняно виконувало всі вказівки з Москви. Верховна Рада УРСР та Рада Міністрів слугували ширмою для партійного керівництва усім життям республіки.

Зі смертю Сталіна 5 березня 1953 р. радянське керівництво певний час перебувало у стані розгубленості. "Хазяїн", який збирався жити вічність, не визначив собі наступника. Перші кроки по зміцненню власних позицій зробив один з найближчих соратників Сталіна - Л. Берія. Саме йому належать перші кроки у напрямку десталінізації радянського суспільства. У травні 1953 р. він подав до Президії ЦК КПРС доповідну записку, в якій піддавалася гострій критиці хибна політика й масові необгрунтовані репресії у двох "больових точках" тогочасного СРСР - у Прибалтиці та Західній Україні, де так звані "оперативно-чекістські операції" обернулися на масштабні акції, спрямовані проти цивільного населення, а "порушення норм соціалістичної законності" стало буденним явищем. Він же запропонував радянським керівникам припинити за рахунок населення СРСР, будувати "соціалізм" у Східній Німеччині, а піти назустріч вчорашнім союзникам по Антигітлерівській коаліції у створенні обєднаної демократичної Німеччини.

Але невдовзі змовникам на чолі з М. Хрущовим вдалося заарештувати Л. Берію, якого побоювалася більшість членів тогочасного радянського керівництва, звинуватити його у співробітництві з британською розвідкою (звичний для того часу штамп) й розстріляти.

Микита Хрущов влаштовував учорашніх сталінських соратників: він не був "злим генієм" або "чорним янголом", як Л. Берія (взагалі Хрущов був далеко не генієм в усіх відношеннях), його не боялися. Вважалося, що новим першим секретарем ЦК КПРС легко можна буде маніпулювати й скеровувати у потрібному напрямку. Він і справді зберіг у собі чимало суто людських якостей, що були особливо виразними на тлі антигуманізму "батька народів" - нелюда Сталіна. Відтак почалася дуже обмежена, десталінізація радянського суспільства:

почалася часткова реабілітація розстріляних та загиблих у концтаборах відомих діячів комуністичної партії, таких як С. Косіор, В. Чубар, П. Постишев та ін.;

ліквідовано воєнні трибунали військ МВС, Особливу нараду МВС, що мали право застосовувати висилку, заслання та увязнення;

припинено політичні справи, розпочаті наприкінці життя Сталіна;

випущені з концтаборів вязні, що потрапили туди за дрібязкові провини - анекдоти про Сталіна чи радянську владу;

розпочалася поступова ліквідація концтаборів,

оголошена амністія особам, засудженим на строк до 5 років - вагітним жінкам, неповнолітнім до 18 років, жінкам, які мали дітей до 10 років;

частково амністовані громадяни, що під час війни співробітничали з німцями.

Однак амністія не поширювалась на велику частину вязнів, особливо учасників українського національно-визвольного руху.

Водночас із розгортанням критики "культу особи" Сталіна М. Хрущов, особисто причетний до репресій і у Москві і в Україні, розпорядився таємно вилучити із центральних та українських архівів усі документи, які б засвідчували його власну участь у "Великому терорі".

2. Стан промисловості і сільського господарства

У 1951 р. завершилася четверта пятирічка (1946-1950), основним завданням якої була відбудова народного господарства країни. На XIX зїзді КПРС (1952), продубльованому XVII зїздом КПУ, розвиток галузей промисловості групи "А" й надалі залишався пріоритетним, хоча в документах декларувалася необхідність піднесення і добробуту населення.

Україна залишалася паливно-енергетичною та металургійною базою СРСР. Особливо швидкими темпами розвивалися будівництво електростанцій, потужність яких за пяту пятирічку (1951-1955 pp) зросла у 1,9 раза, металургійної, вугільної, нафтової та газової промисловості, машинобудування. Виплавка сталі збільшилася вдвічі, алюмінію - в 3,7 раза, чавуну - на 81%, прокату - на 96%, побудовано понад 500 великих підприємств, 27 мартенівських печей (на жаль, ця технологія вже на той час була застарілою), 21 прокатний, трубопрокатний та трубозварювальний цех. Збудовано Каховську гідроелектростанцію, внаслідок чого рівень ґрунтових вод в Україні піднявся, що призвело до змін клімату - він став більш вологим.

Загалом за роки четвертої пятирічки промисловість України вийшла на довоєнний рівень, однак радянська індустрія все більше відставала за технічною оснащеністю від європейських країн. Щоправда, за валовими - показниками у виплавці чавуну, видобутку камяного вугілля ми стали на рівень з такими країнами Західної Європи, як Великобританія, Західна Німеччина, Франція.

Село на початку 50-х pp. залишалося на межі виживання. Ще за життя Сталіна розпочалася кампанія по укрупненню (обєднанню) колгоспів. Цим самим уряд намагався зменшити кількість упpaвлінців, покращити ефективність сільського господарства. У 1953 р. з ініціативи Хрущова керівна партія звернула увагу на катастрофічний стан сільського господарства. Було зроблено спробу зупинити його занепад. Для цього зменшили податки для трудівників села, ліквідували сталінські податки на фруктові дерева та ягідні кущі, збільшено закупівельні ціні на продукцію сільського господарства, скасовано заборгованість села за попередні роки, направлено на село 40 тис. спеціалістів. Це кардинально не змінило ситуацію, однак упродовж наступних пяти років спостерігалося зростання сільськогосподарського виробництва.

Іншим способом покращання ситуації на селі, збільшення врожаїв стало освоєння цілинних земель у Казахстані. Лютнево-березневий пленум ЦК КПРС 1954 р. ухвалив постанову про подальше збільшення виробництва зерна в країні й про освоєння цілинних і перелогових земель у районах Казахстану, Сибіру, Уралу й частково Північного Кавказу.

У цьому питанні серед радянського керівництва не було одностайності: В. Молотов, зокрема, вважав за доцільніше вкласти гроші у піднесення сільського господарства центральної нечорноземної смуги та України (у багатьох місцевостях цих регіонів солдатські вдови й через десять років після переможної для СРСР війни використовували як тяглову силу корів). Та Хрущов настояв на своєму.

22 лютого 1954 р. на цілину виїхала перша група української молоді - кілька десятків трактористів, комбайнерів, механіків МТС, робітників заводів і будов Київщини.

Ця група прибула у Казахстан, де працювала у Федорівському районі Кустанайської області. На початку березня до Казахстану прибули великі загони молоді з Харківщини, Дніпропетровщини, Хмельниччини та інших областей України.

Робітничі колективи окремих цілинних радгоспів ледь не повністю складалися з переселенців-українців.

Так було, зокрема, у радгоспах "Київський", "Харківський" Кустанайської, "Київський", "Херсонський" Акмолінської областей та ін. У 1956 р. у господарствах Казахстану, Західного Сибіру та Північного Кавказу працювало близько 80 тис. українських юнаків і дівчат. Водночас щороку на сезонні заробітки до Казахстану традиційно виїздили з України десятки тисяч осіб (переважно студентська молодь).

Цілинна програма дозволила дещо розширити зернове виробництво, але надовго законсервувала екстенсивний характер сільського господарства СРСР. Варто наголосити, що цілина висотувала з України людські й матеріальні ресурси та послаблювала сільськогосподарське виробництво республіки.

Майже водночас із відтоком з України працездатної молоді збільшувався небажаний приплив у республіку росіян - із зубожілих сіл ("деревень") РРФСР, що негативно впливало не лише на національний склад населення України.

3. Адміністративно-територіальні зміни. Входження Кримської області до складу України

У повоєнній Україні було відновлено систему адміністративно-територіального поділу, впроваджену в СРСР 1932 р., за якою найбільшою адміністративно-територіальною одиницею залишалася область.

Впродовж 50-х років на карті УРСР відбулися численні зміни: на виконання ухвал Верховної Ради СРСР перекроювалися межі багатьох районів, сіл, міст і навіть деяких областей. Так, у січні 1954 р. шляхом виділення земель зі складу кількох прилеглих областей було утворено нову - Черкаську область. У тому ж році Ізмаїльську область було ліквідовано, а її територію включено до Одеської області. 1959 р. Дрогобицьку область так само було приєднано до Львівської області.

Продовжувалася довоєнна традиція перейменування адміністративно-територіальних утворень. Нові назви, як правило, мали політико-ідеологічне забарвлення й присвоювалися на честь комуністичних діячів, воєначальників, свят. До нечисленних винятків можна віднести хіба що перейменування у 1962 р. Станіславської області та обласного центру на честь Каменяра - відповідно Івано-Франківська область та м. Івано-Франківськ. Але назагал зявлялося багато міст і сіл із шаблонними, схожими чи навіть однаковими назвами: Червоноармійськ, Дзержинськ, Комсомольську Жовтневе, Першотравневе тощо.

Інколи траплялися перейменування зворотного порядку: 1958 р. Ворошиловградській області через політичні міркування було повернуто колишню назву - Луганська; 1961 р. з карти республіки зникла нарешті Сталінська область, а зявилася натомість - Донецька область.

1954 р. на відзначення 300-річчя сумнозвісної Переяславської угоди старовинне місто Проскурів було перейменоване на Хмельницький. Сюди було перенесено центр Камянець-Подільської області, яка водночас дістала нову назву - Хмельницька.

Згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР" та відповідного Закону Верховної Ради СРСР (квітень 1954 р) Крим було підпорядковано Україні. Ця акція теж здійснювалася із пропагандистською метою у межах святкування 300-річчя Переяславської угоди, однак була продиктована глибшими причинами, насамперед економічного характеру.

Нагадаємо, що впродовж багатьох століть на території Кримського півострова традиційно проживала значна кількість українського населення. Після захоплення влади більшовиками, з 1921 р.

Крим опинився у складі Російської Федерації, маючи статус автономної республіки, якого він був позбавлений у 1945 р

На час входження до УРСР на півострові нараховувалося 1,2 млн. мешканців, із них 700 тис. міського населення. Національний склад населення Криму впродовж 1944-1954 pp. зазнав корінних змін. Замість депортованих Сталіним кримських татар, болгарів, німців, греків дозвіл на поселення у цій унікальній курортній місцевості надавався союзною владою переважно вихідцям із Росії, серед яких було чимало колишніх військових, а також численних відставних охоронців численних таборів ГУЛАГу, які шукали "заслуженого відпочинку" під теплим південним сонцем. Внаслідок цілеспрямованої національної політики Москви вже 1959 р. росіяни становили 71,4%, українці - 22,3% мешканців Кримської області.

Після включення до складу УРСР півострів продовжував залишатися зоною відпочинку та оздоровлення всесоюзного значення. Крім традиційних, зумовлених природно-кліматичними умовами, галузей економіки - курортної, виноробної, консервної, садівництва, вівчарства, - тут почали розвиватися (на шкоду довкіллю) хімічна, металургійна, суднобудівна індустрія. Із входженням Криму до УРСР завершилося формування нинішньої території України.

Література

1. Алексєєв Сергій Васильович, Ляшенко Євгенія Петрівна, Довбня Ольга Анатоліївна. Історія України: Короткий курс лекцій: [для студ. вузів усіх спец. та усіх форм навчання] / Донбаська держ. машинобудівна академія. - Краматорськ: ДДМА, 2007. - 228c.

2. Баран Володимир Кіндратович. Україна: новітня історія (1945-1991 рр) / НАН України; Інститут українознавства ім. І. Крипякевича. - Л., 2003. - 669с. - Тит. арк. парал. укр. та англ. мовами. - Бібліогр.: с.446-479. - ISBN 966-02-2917-8.

3. Білецький Б.Ф., Коцур А.П., Коцур В.П., Макар Ю.І. Історія України від найдавніших часів до наших днів / Чернівецький держ. ун-т ім. Ю. Федьковича. - Чернівці: Рута, 1994. - 245с.

4. Бойко Олександр Дмитрович. Історія України: Навч. посіб. - 3. вид., випр., доп. - К.: Академвидав, 2005. - 688с.