План
1. Побут древніх слов'ян
2. Релігійні віруваннядавніх слов'ян
Список використаноїлітератури
1. Побут древніх слов’ян
Археологічніматеріали свідчать, що до середини I тисячоліття нашої ери в господарськомуукладі слов'ян давно вже переважало землеробство —підсічно-вогневе в поліськійзоні й орне — у лісостепу. Для обробки землі предки сучасних українцівзастосовували плуг і соху, використовували тяглову силу волів і коней. До цьогочасу в лісостепу давно переважало двопілля — одне поле засівалося, а другезалишалося під паром. Скотарство, полювання, рибальство і бортництво (лісовебджільництво) для основного населення Русі стали до того часу підсобними, хоч ідуже важливими, промислами.
Доситьвисокого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза ікольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Ковальська справавважалася заняттям почесним і навіть чаклунським. У Київській Русі склавсяпереказ про братів-ковалів, які перемогли в битві жахливого дракона. Вони запрягличудовисько у величезний плуг і проорали ним борозну “змійових валів” —оборонних споруд навколо Києва (довжина їх в Україні – понад 2000 км, датуютьсяІ тисячоліттям до н.е. – І тисячоліттям н.е.). У Х ст. майстерність київськихковалів і ливарників отримала визнання далеко за межами Русі. Персидськийгеограф за сторіччя до Нестора писав: “Там виготовляють дуже цінні клинки імечі, які можна зігнути навпіл, і вони знов розправляються самі”. [4, 339]
Розвивалисягончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю ідереву. З льону, конопель і вовни слов'янки ткали чудові сукна і полотна, їмбуло знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим умінням відрізнялисямайстри обробки шкір. Недаремно в усній народній творчості склалися оповіді прокожем'як — людей умілих, сильних і відважних. Усього ж дослідники нараховують уназваний час в давньоруських містах від шістдесяти до ста різних ремісничихспеціальностей. Спеціалізація при цьому йшла не за матеріалом, а за готовимвиробом: мечники, щитники, сідельники, ювеліри займали в містах цілі вулиці.Щоб виготувати свій виріб від початку до кінця, кожний з майстрів повинен бувволодіти принаймні декількома спеціальностями.
Провисокий рівень розвитку гончарства засвідчує велика кількість керамічнихвиробів (горщиків, мисок, глечиків, ваз, кухлів, піфосів), виготовлених нагончарному крузі. Характерною ознакою столової кераміки є сірий колір ілискована поверхня. З домашніх виробництв вирізняються й інші ремесла:косторізне (виготовлення гребенів), каменерізне. У черняхівців з'явилася новагалузь виробництва — виготовлення ротаційних жорен. З твердих порід каменюробили точильні бруски. Відомі сакральні скульптури малих і великих форм. Доостанніх належать антропоморфні стели, ідоли. Деякі види виробництва малидомашній характер. Це — прядіння, ткацтво, деревообробка та ін. [4, 347]
Головноюгалуззю економіки було сільське господарство. Серед злаків — це пшениця різнихвидів, ячмінь, просо, овес, жито; бобові — горох, чечевиця; технічні культури —коноплі, чина. Розвиток скотарства підтверджують знахідки кісток домашніхтварин, серед яких переважають кістки великої рогатої худоби. Однак древні слов¢яни розводилисвиней, кіз, овець, а також коней. Кісток диких тварин виявлено зовсім мало, щозасвідчує незначну роль полювання в господарстві.
Високийрівень розвитку ремесел сприяв піднесенню обміну й торгівлі. Загалом ремісникипрацювали на замовлення для своєї общини чи групи сусідніх общин. Про зовнішнюторгівлю давньослов’янських племен з провінційно-римським світом засвідчуютьпривозні речі, знахідки римських монет. Крім того, кольорові сплави, бурштинмісцеві племена отримували з Прибалтики. Окрему категорію знахідок становлятьамфори провінційно-римського зразка. Кількість цих знахідок підтверджує широкіекономічні зв'язки лісостепових племен з містами Північного Причорномор'я,зокрема — Тірою, Боспором, Ольвією, містами Західного Причорномор'я. Особливийінтерес дослідників викликають знахідки римських монет. Географія скарбівзбігається з ареалом черняхівсьої культури.
Торгівляпродуктами сільського господарства і ремесла, що зароджувалася, спочатку малахарактер обміну як всередині общини, так і між племенами та землями. Згодомзародилися товарно-грошові відносини. Про це свідчать скарби срібних римських,візантійських і арабських монет. До речі монети візантійських імператорівАнастасія I (491-518 рр.) і Юстиніана I (527-565 рр.), знайдені археологами наЗамковій горі, послужили одним з доказів дати виникнення Києва принаймні вкінці V ст.н.е. Деякі сучасні вчені, спираючись на археологічні та писемнісвідчення (в давніх культурних шарах Києва віднайдені корінфські та римськімонети V-II ст. до н.е., грецький світильник ІV ст. до н.е., 6 тис. римськихмонет ІІ-ІV ст. н.е.), а також неоднозначну ідентифікованість згадуваних вдавніх джерелах назв міста: Гелон, Куенугард, Кіенуборг, Гунагард тощо,вважають Київ ще більш древнім містом. [3, 113-114]
ТоргівляРусі здійснювалася не тільки з Візантією і країнами Сходу, але і з Північною іЗахідною Європою, куди руські купці (рузарії, як їх називали латинські хроніки)везли свої і східні товари.
Відбувалосяшвидке зростання міст. Якщо ще в VI ст. готський історик Йордан писав, що услов'ян “замість міст ліс і болота”, то в IX ст. скандинави називали РусьГардарікою — “країною міст”. До початку Х ст. в літописах згадуються понаддвадцять міст, до ХII ст. — біля двохсот, а перед татаро-монгольським нашестям- вже більше трьохсот міст і фортець. Велич столиці давньоруської державинастільки вражала сучасників, що Київ часто називали “суперникомКонстантинополя”. Так, європейський хроніст Тітмар Магдебурзький у своїйхроніці 1018 р. пише про Київ як “столицю королівства, велике місто, в якомупонад 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість мешканців”.
Соціальнаструктура давньослов’янських племен вивчена ще недостатньо. Можна вважати, щоце було ранньокласове суспільство зі складною ієрархічною структурою влади,племінних стосунків. Мав місце складний етнополітичний конгломерат: великісоюзи племен часів Сарматії Птолемея, окремі племена і нові політичніоб'єднання на зразок «держави Германариха». Однак політична(потестарна) організація, наприклад, черняхівських племен не виходила ще замежі первісної організації ранньокласового суспільства з його раннімиполітичними формами і ранніми формами експлуатації (обкладення даниною, воєннийпримус, рабство). Коли в усій Європі панувала римська експансія і булоліквідовно всі народні мови, черняхівці зберегли свою мову, міфологію, системувірувань, тобто зберегли свою культуру.
Поступовийі неухильний розвиток східних слов'ян обумовив розкладання первісних відносин.Хоч економічною основою суспільства була родова власність общини на землю, всеж мала сім'я найближчих родичів починає відігравати дедалі значнішу роль.Літопис «Повість временних літ» свідчить, що у східних слов'янпереважала парна патріархальна сім'я, багатожонство зустрічалося рідко.
Родоваобщина називалася «мир» або «вервь» (вірьовкою відмірювалинаділи землі общинникам). За спостереженнями середньовічних західнихписьменників, крадіжка і обман у слов'ян зустрічалися настільки рідко, що вонине замикали своїх скринь з добром. Члени общини були пов'язані круговоюпорукою, діяв закон кровної помсти. Пізніше традиційне (звичаєве) право булонелегко замінити державним. Процес впровадження першого писаного закону“Руської правди” (ХІ-ХІІ ст.) супроводився численними конфліктами, описанимилітописом. [4, 359]
Як ів інших народів, князівська влада у слов'ян на стадії розкладання суспільноголаду і військової демократії підкорялася раді старійшин і загальним племіннимзборам. Зазвичай князя обирали або призначали для відсічі зовнішнього ворога,але по мірі формування князівських дружин з молодців, готових за командою вдатноговатажка “пошукати собі честі, а князеві слави” в набігах на сусідні території іплемена, його фактично стала обирати дружина. Навіть у Х ст. великий князькиївський Святослав відмовив у проханні матері, княгині Ользі, прийнятихристиянство, посилаючись на свою дружину.
2. Релігійнівірування давніх слов’ян
Древніслов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні силприроди. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил,залежність людей від богів і духів.
Світосприйманняслов'ян було своєрідним. Воно формувалося під впливом власної релігійноїсистеми, соціального розвитку суспільства, зовнішніх зв'язків, військовихпоходів. Ігумен Данило, сучасник Володимира Мономаха, уклав періодизацію слов'янськогоязичництва та зробив спробу дати її системний виклад:
Культ«упирів» та «берегинь» — дуалістичний аналіз злих і добрихдухів.
Культземлеробських богів «Рода» і «Рожаниць». У них уособлюєтьсяпоєднання первинної форми матерії, «небесної» (Сварога) та«земної» (Рожаниць, матері-землі).
КультПеруна, бога грому і блискавок, бога війни, покровителя воїнів та князів. [6,15-17]
Ізсередини II тис. до н.е., пройшовши кілька стадій, оформився слов'янськийетнічний масив — від першої віри в жіночі божества Сварога-Рода до вищої фази —сформованої віри. Цей період так званої воєнної демократії характерний високимрівнем розвитку суспільства та соціальними потрясіннями. Однак при цьому непереривалися, а навіть активізувалися торгові зв'язки, спостерігалося культурнепіднесення. У степах на курганах встановлювалося чимало кам'яних фігур, щозображали воїна як охоронця роду, племені з турячим рогом у руці, гривною нашиї, зброєю біля пояса. Ці зображення, вірогідно, були присвячені Велесу, богудостатку, а, можливо, Дажбогу, богу Сонця та врожаю, адже в більшості скульптуробличчя нагадують коло, схоже на Сонце.
Виробляласясвітоглядна дуалістична система, побудована на одночасному баченні «своговидихмого — чужого — невидимого», пов'язана з понятям вічного інескінченного.
Удосконалюваласясистема землеробства — від підсічного до орного. Волхви почали розроблятиаграрно-магічні календарі, де узагальнювали великий досвід поколінь, визначалинайоптимальніші терміни сільськогосподарських робіт, брали до уваги періодидощів, максимально корисні для ярових. Зазвичай ці природні явища зумовлювалипевні свята: 2 травня — свято перших сходів; 4 червня — день Ярила; 24 червня —Івана Купала; 12 липня — вибір жертви Перуну; 20 липня — день Перуна; 7 серпня— жнива. На цьому етапі формуються космологічні уявлення про світ, що складавсяз чотирьох частин — землі, двох небесних Сфер і підземно-водної частини. Землямала первинне значення для слов'ян. «Матері-землі» — годувальниціприсвячено низку звичаїв та обрядів.
Хід зірокпо небосхилу привернув увагу мисливців. Вони визначили, що всі зірки, крімоднієї — Полярної, перебували в русі. Була визначена вісь зоряного неба, вісь«світу». Сузір'я дістали назви звірів: Лосихи, Олениці, Великої таМалої Ведмедиці та ін. Щодо підземного світу, то це загальнолюдська концепціяпідземного океану, по якому вночі подорожує Сонце до іншого кінця Землі. Післяхрещення Русі між адептами християнства та язичництва довго тривали дебати проте, хто володіє світом — язичницький Рід чи християнський Саваоф.[1, 236]
Язичництвояк світоглядна система широко подана в усній народній творчості тадекоративно-ужитковому мистецтві: символи Сонця, фантастичні звірі, рагальнюючіфігури воїнів, стилізовані хвилі тощо. На язичницьких арках роботи майстраКостянтина (XII ст.) зображено три позиції руху Сонця по небосхилу: схід,зеніт, захід. На рівні землі розміщена фігура язичницького бога рослинСемаргла, а знизу — величезна голова ящура, що уособлює підземний світ. Такоюбачили систему світобудови наші предки.
Ународі широко побутували амулети, обереги. Кожне поселення мало своє святилище— капище. Воно вписувалось у форму кола (по-старослов'янськи коло — хоро,звідси святилища — хороми, і, напевно, танці, які виконувалися по колу, —хороводи). Слов'янське язичництво як сформована релігія вийшло на найвищі рівнісприйняття суспільством. Воно відповідало особливостям світогляду народу, томупосіло у IX — X ст. місце державної релігії Київської Русі.
Ународній поетичній творчості вищі сили — боги — мали людську подобу, проте булинаділені більшою силою, вмінням, можливостями і розумом. Ці образиузагальнювали уявлення про силу та мудрість народу. Поряд із позитивнимигероями як їхня антитеза жили герої негативні. Вони доповнювали перших,відтіняючи їхні кращі якості. Це своєрідний дуалізм світобачення.
Пантеонязичницьких богів формувався на основі матеріалістичних уявлень, підкреслюючізв'язок людини з довкіллям. Так, на першому місці стояв Вседержитель,узагальнюючий Бог, він Же Батько природи і Владика світу, волею якогоутримувалося все і здійснювалося управління долею всіх. Друге місце посідалибог світла Сварог та його син Дажбог, Хоре, або Сонце, особливо шанований наРусі. Це зумовлено тим, що сонце було життєдайною силою всього живого на Землі.Різновидами Сварога були Яровіт, Руєвіт, Поревіт і Поренут. Вони уособлювали яр— весну, тобто ярість, мужність, молодість, свіжість — відновлення життя післязими. [5, 47-48]
Чільнемісце після Вседержителя посідав Перун; ім'я його в перекладі зі старослов'янськоїозначає «грім», із грецької — «вогонь». За віруваннямислов'ян, це був володар грому і блискавок. Вирази «Перун убив»,«Перунова стріла» говорили про його необ-межену силу. Дві сили йшлипо обидва боки людини — Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Одинбув народжений світлом, інший — пітьмою; перший будував, другий руйнував.
Особливовшановувалися жіночі божества. Слов'янські богині, починаючи від Матері-Землі,були дуже популярні у віруваннях і відбивали природну першість усього живого наЗемлі. Поряд із чоловічим Ладом — Живом завжди стояло жіноче божествоЛада-Жива; зображення їх було символом продовження життя: немовля, повнийколос, виноград або яблуко.
Основнийпантеон супроводжувала низка божеств: Лель, Леля, Діванія, Дана, русалії, домовики,водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості,зверталися за щастям, ворожили, приносили жертви, кожний був покровителемпевного виду діяльності, роду, сім'ї. Для слов'ян нехарактерно було принесеннялюдей у жертцу богам.
Разоміз віруванням в істот, які, на думку слов'ян, були максимально наближені до нихсамих, вони обожнювали духи і сили природи: Сонця, Місяця, зірок, граду,повітря, вітру, води… Та особливу шану надавали деревам: кожне символізувалотой чи інший рід, плем'я і свято оберігалося всіма, вирубування заборонялося.Цього правила суворо дотримувалися. Найсильніше вшановувався дуб, особливостарий, — символ міцності; ясен присвячувався Перуну; клен і липа — символиподружжя; береза — символ чистої матері-природи. Священними вважалися такожптахи і тварини, зокрема, зозуля — провісниця майбутнього; голуб — символкохання; ластівка — доля людини; ворони — священні птахи; сова — символ смертіта пітьми. Багатьом птахам приписувався дар пророцтва. Серед тварин священнимивважалися віл і кінь, а серед комах — бджола та сонечко. [5, 57]
Слов'янивірили не лише у матеріалізовані уособлення божої суті, а й у присутністьособливої сутності — душі, яка, в їх розумінні, продовжувала існування післясмерті небіжчика і, залежно від його чеснот, ставала або рабом, або добримдухом дерева, птаха, відгукувалася добром на поклик людини. Поетична творчістьслов'ян була максимально наближеною до життєвих реалій і в поетичній формівідбивала прагнення до єднання із довкіллям, оберігаючи його. Вона передавала успадок наступним поколінням думку про те, що добрі сили завжди мають перевагунад злими, що тільки мир і злагода уможливлять гідне продовження роду.
Отже,наприкінці І тис. н.е. процес консолідації східних слов'ян відбувається майжена всій території сучасної України. Пам'ятки східнослов'янських культур VIII —IX ст. засвідчують, що в останніх склалися передумови для переходу дофеодальної держави. Язичницька релігія східних слов'ян із розвиненими культами,міфологією також характеризує суспільство, яке вже вийшло за межі первісноїідеології і в якому язичництво було не лише релігією, а й цілісною системоюуявлень про навколишній світ, основні явища природи, космос, тобто містило всобі й позитивні знання.
Найбільшевражали слов'ян явища природи, пов'язані з виявом сили та міці: блискавка,грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством бувПерун — бог блискавки і грому, який, як і всі інші боги, втілював у собі добрийі злий початок: він міг уразити людину, її житло блискавкою, але водночас він,згідно з міфом, переслідує Змія, який переховується в будь-якому предметі,наздоганяє і вбиває його. Після перемоги над Змієм іде дощ і очищає землю віднечистої сили. Не менш сильними і грізними були Сварог — бог вогню; Стрибог —бог вітрів, який втілює стріли і війну; Даждьбог — бог успіху, якийототожнювався з сонцем; Хорс — бог сонця (іноді місяця); Симаргл — богпідземного світу, як він здебільшого трактується. Уявляли його в образікрилатого пса та інш.
У пантеонісхіднослов'янських божеств, на відміну від давньогрецького та давньоримського,було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняттялюдини. Можна назвати тільки Велеса (Волоса) — бога багатства, худоби іторгівлі, Мокош (Мокошу) — богиню дощу і води, яка в той же час протегувалаткацтву. а також Дану – богиню річок (згадка про неї є у багатьох піснях) тарізні берегині.
Відмітноюрисою є і слабко виражений антропоморфізм богів: вони мало схожі на людину,нагадують переважно фантастичних істот. Скульптурні зображення божестввиконувалися частіше за все з дерева, рідко з каменю. Унікальним пам'ятникомкультової скульптури є так званий Збручський ідол. Вчені досі сперечаються,кого ж саме він зображає. Одні вважають, що це ідол Святовита — чотириликогобожества.
Культибожеств – прийняті ритуали жертвоприношень і звертань, священні атрибути, словамолитов — відомі дуже мало. Шкоду, марноту, негативні властивості втілювали вдохристиянських народних віруваннях злі духи: лісовик, біс, водяний, русалки,полуденниця — дух літньої полуденної спеки, крикси — духи крику і плачу тощо.Злі духи вважалися безпечними для тих, хто дотримувався всіх обрядів і заборон.
Світоглядсхідних слов'ян формувався відповідно до загальноєвропейських тенденційрозвитку уявлень про світ. Як і інші народи, вони вірили у пекло, небеснутвердь, центр світу («світове дерево»), вирій (місце на небі, кудивідлітають душі померлих праведників). Життя людини підлегле долі — «судуБожому». Правда, доля у східних слов'ян не була, очевидно, такою жневідворотною, як фатум у древніх греків, але головні події людського життявважалися визначеними наперед. Недаремно майже кожне календарне свято включалообряди ворожби про майбутнє життя людини.
Релігіясхідних слов'ян, як і інші складники культури, які формувалися на етапіродоплемінних відносин, з виникненням і розвитком державності неминуче повиннібули зазнати серйозних змін. Якісно нові культурні процеси в Київській Русівідбулися вже після прийняття християнства.
Список використаної літератури
1. Воропай П. Звичаї українського народу. — Д.: Оберiг, 1993. — 590с.;
2. Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография. Москва, 1991;
3. Iсторiя української культури /За загал. ред. I.Крип'якевича. — ДО.:Лібiдь, 1994. — 656 с.;
4. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник.Вид. 2-ге, перероб. і доп./ За ред. проф. А. Яртися та проф. В. Мельника. —Львів: Світ, 2005. — 568 с.;
5. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу.Вінніпег, 1981;
6. Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ, 1991;
7. Шокало О. Український світ // Укр. світ. 1992. № 1.