Курсова робота
Країни БлизькогоСходу та Північної Африки у першій половині ХХ ст. (1900 – 1945 рр.)
Вступ
Ще знайдавніших часів територія Східного Середземномор’я та Північної Африки граливажливу роль як шляхи міжнародної торгівлі та міждержавних зв’язків. У середнівіки ці території стали складовою частиною Арабського халіфату, тут йшов процесскладання арабської спільноти з її історією, релігією, мовою і культурою. Нарубежі ХІХ – ХХ ст. ця територія стала об’єктом колоніальних планів Англії,Франції, Німеччини, Росії, а після Першої світової війни і США.
Уроботі буде прослідковано процес зростання інтересу великих держав Європи таСША у міжвоєнний період до регіону Близького Сходу як до багатющого району нанафту, суперництво міжнародних компаній за її розвідкою, добуванням тареалізацією. Автор дасть аналіз економіки, політичного ладу окремих арабськихкраїн Близького Сходу та Північної Африки у першій половині ХХ ст., які змінипочалися з відкриттям європейцями та американцями запасів нафти. Буде показанотакож форми і методи національного-визвольної боротьби та її результати, впливрозгрому німецького фашизму на її подальше розгортання, становлення ідейарабської єдності в цьому процесі.
Уданій курсовій роботі зроблена спроба на основі найновішої літератури показатипроцеси політичного, економічного розвитку арабського світу в першій половиніХХ ст., роль і місце регіонів Близького Сходу та Північної Африки у системіміжнародних відносин напередодні та в роки Другої світової війни. Ці процесибудуть показані без ідеологічної заангажованості з позицій науковості та історичноїправди.
Мавританія
ПланиФранції на початку ХХ ст. були: створити полосу колоніальних територій відСередземномор’я до верхів’їв р. Нігер. так з’явився план утворення в ЗахіднійАфриці особливої адміністративної одиниці „Західна Мавританія” населеноїпереважно маврами. Підкорення країни проходило важко і тільки в 1920р. булоофіційно оголошено Мавританію колоніальним володінням у складі ФранцузькоїЗахідної Африки. В 30-ті рр. тут відкрили поклади мідної і залізної руди.
Зпочатком Другої світової війни територія Мавританії перейшла під контроль урядуВшли, почалася мобілізація населення у трудові загони. Після висадки союзниківу Північній Африці Мавританія, як і інші колонії Франції, перейшла підюрисдикцію Французького комітету національного визволення (ФКНВ) і вступила увійну проти гітлерівської коаліції.
Усічні-лютому 1944р. на Браззавільській конференції з проблем майбутньогостатусу колоніальних володінь Франції у Африці керівництво ФКНВ заявило, що умайбутньому народи самі будуть визначати свою долю. Але після закінчення війнизмін у суспільному статусі Мавританії не відбулося.
Напочатку ХХ ст. більшість територій Арабського світу номінально входили доскладу Османської імперії, або знаходились під контролем колоніальних держав –Англії і Франції, свої позиції тут мав німецький капітал у зв’язку збудівництвом Багдадської залізниці. Арабські народи проживали і проживають натериторії Близького і Середнього Сходу та Північної Африки.
Вроки першої світової війни Англія скористалася прагненням арабів до створеннянаціональних держав і на словах підтримала їх дії. Дії англійських військ наМесопотамському і Палестинському фронтах в 1914 – 1918 рр. супроводжувалисяповстаннями арабських племен проти влади султана. Якраз у Трансіорданії англійцямибуло створено із арабів-бедуїнів знаменитий Арабський легіон полковникаЛоуренса, його ж загони і складали кістяк збройних сил Англії в Аравії і частовикористовувалися для придушення виступів місцевого населення проти Англії вСирії, Іраку та і в самій Аравії. Але прагнення до створення незалежнихарабських держав чи навіть єдиної арабської держави виявилося нездійсненним.Паризька мирна конференція 1919 – 1920 рр., зафіксувавши розпад Османськоїімперії і створивши Лігу націй для підтримання миру у світі, у її Статуту ввелапункт про мандатну систему для колишніх володінь Османської імперії та колонійНімеччини. Так, на Арабському сході Франція добилася мандату на Сирію і Ліван,а Англія на Ірак, Трансіорданію і Палестину.
Палестина
Напочатку ХХ ст. Палестина входила до складу Османської імперії і адміністративнобула поділена між Сирійським і Бейрутським вілайетами і Єрусалимськимсанджаком. Це була аграрна країна з переважаючим поміщицьким господарством деселяни за оренду платили п’яту частину врожаю. Була легка промисловість,виготовлення оливкової і кунжутної олії. (Наблус, Яффа, Хайфа, Єрусалим).Ремісників було 10% населення.
Зкінця ХІХ ст. з претензіями на Палестину виступили сіоністи. Сіоністи виходилиіз ідеї про існування єдиного єврейського народу, який перед лицем „вічногоантисемітизму” повинен бути зібраний на батьківщині предків. Тільки такимшляхом на їх думку могло бути вирішене єврейське питання. Вони оголосилиПалестину „духовним і національним центром” для євреїв усього світу, змінившиїї назву на Землю Ізраїлеву (Ерец Ісраель).
Сіоністськимлідерам потрібна підтримка будь-якої великої європейської держави, без якоїсіоністська колонізація Палестини залишилась би утопією. Спочатку вони зробилиставку на Німеччину, яка готувалася на початку ХХ ст. до переділу світу ірозглядала Палестину як стратегічно важливий район. Однак скоро вони зміниликурс і стали шукати підтримки Англії, яка також проявляла інтерес до Палестини.
Насвоєму першому конгресі (Базель 1897р.) сіоністи утворили Всесвітню СіоністськуОрганізацію (ВСО), яка утворила з метою експансії в Палестину ряд економічнихпідприємств, серед яких були створені Єврейський національний банк (1899р.) іЄврейський національний фонд (1901р.), який мав філіал – Англо-палестинський банк(1902р.).
Фінансовапідтримка єврейської буржуазії дозволила розширити масштаби земельної власностісіоністів у Палестині. З 1889 по 1924рр. їх володіння зросли з 247 до 450 тис.дунамів (дунам – 0,1 га). Але еміграція до Першої світової війни буланезначною. В 1914р. в Палестині проживало близько 85 тис. євреїв.
Вроки Першої світової війни зміцнився союз Англії з сіонізмом. В умовах міжімперіалістичної боротьби сіоністам вдалося добитися від англійських властейофіційної підтримки проекту створення „єврейського національного осередку” що ібуло зафіксовано в декларації міністра іноземних справ Великобританії Бальфурау формі листа від 2.ХІ.1917р. на ім’я представника міжнародних сіоністських кіланглійського банкіра лорда Ротшильда. Опублікувавши декларацію Бальфура, Англіяпо суті справи вирішила долю країни, на яку не мала ніяких прав.
20квітня 1920 р. на конференції в Сан-Ремо верховна рада країн Антанти передаламандат на Палестину Англії, в текст якого була включена і декларація Бальфура.Вся повнота влади опинялася в руках Англії. Країна була включена в стерлінговузону, дозволялося купувати і продавити землю. Це викликало незадоволення арабіві щоб зменшити напругу у 1922 р. було опубліковано „Білу книгу” (меморандумЧерчілля). Пояснювалося, що зміст декларації Бальфура полягає не в перетвореннівсієї Палестини в єврейську державу, а лише створення там „єврейськогоосередку”, гарантувалася єврейська еміграція але її обсяг мав відповідатиекономічним можливостям Палестини. У „Білій книзі” була обіцянка не залучатисіоністські органи до управління Палестиною, а також утворити у майбутньомупарламент, у якому були б представлені усі національні і релігійні групикраїни.
Алевсе це були обіцянки, насправді перевага надавалась сіоністам, наказом адміралаДарлана перейшло на бік союзників. Влада у країні до травня 1943р. опинилася вруках німецького командування, почалися репресії. Спроба італійців схилитиХ.Бургібу до співробітництва (а він був у в’язниці у Франції) провалилась. Уберезні 1944р. Туніс визволений французами.
Марокко
Напочатку ХХ ст. Марокко було відсталою феодальною державою де 90% населеннязаймалося землеробством і скотарством. Керував султан. Плани на Марокко малаФранція, яка зуміла підписати ряд угод про поділ сфер впливу у ПівденномуСередземномор’ї з Італією (1902р.), Великобританією і Іспанією (1904); увідповідності з ними частина марокканських земель (близько 20%) на півночі іпівденному-заході відходила до Іспанії, а торговий порт Танжер отримав статусміжнародної зони. З 1907 р. французькі та іспанські війська приступили дозахоплення ослабленого і децентралізованого султанату.
Алекайзерівська Німеччина також мала плани щодо Марокко. В липні 1911р. біляберегів Агадира з’явився німецький корабель-канонерка „Пантера”, що загостриломіжнародну ситуацію. І тільки серйозні поступки німецьким компаніям у МароккоФранція розв’язала собі руки.
Уберезні 1912р., а потім у листопаді було встановлено протекторат Франції надбільшою частиною Марокко, а Іспанія захопила північні і південно-західні районикраїни.
Черезподії Першої світової війни значна частина марокканської території залишаласьпоза контролем європейців і коли іспанські війська в 1920р. спробували захопитиобласть Риф то там вибухнуло повстання яке очолив Абд аль-Керим який у 1921р.проголосив Республіку Риф, яка проіснувала 5 років і була придушенафранко-іспанськими військами в травні 1926р.
Почалосяекономічне освоєння країни європейцями — фосфорити, марганець, свинець,кобальт, мідь, цинк, залізо вивозилися. Створена була комунікаційна сітка таенергетика. В 30-х рр. знову піднялася хвиля національно-визвольного руху,частина лідерів якого пішли на союз із Франко.
Підчас Другої світової війни територія Марокко контролювалась урядом Віші, апрактично використовувались для воєнних цілей Німеччиною та Італією. Післявисадки восени 1942р. американських військ головнокомандуючий збройними силамиуряду Віші генерал Дарлан передав їм всі воєнні об’єкти.
Підкінець війни почали створюватися політичні партії – Незалежність (Істикляль) івідновили свою діяльність створені ще в 1936 і 1937 рр. Партія національнихреформ (ПНР); Партія Марокканської єдності. Виступали за надання країнінезалежності. Новий етап визвольної боротьби наступив уже після закінченняДругої світової війни
Алжир
Алжир– найважливіше колоніальне володіння Франції в Африці. Основна маса алжирцівзаймалися сільським господарством, промисловість на початку ХХ ст. була взародковому стані, були і представники інтелігенції. Напередодні Першоїсвітової війни в Алжирі проживало 750 тис. алжиро-європейців, тобто близько 14%всього населення країни. В роки Першої світової війни положення в Алжиріпогіршилось як в економіці, торгівлі, падінні життєвого рівня.
Уміжвоєнний період помітний ріст промисловості в Алжирі. Так, якщо в роки Першоїсвітової війни тут було 25 тис. робітників, то на кінець 20-х років вже 180тис. із яких 60% були представники корінного населення. Під час світовоїекономічної кризи погіршилось і становище в Алжирі, а національним партіям іорганізаціям не вдалося добитися поступок від Франції і в 30-х роках.
Підчас Другої світової війни Алжир спочатку потрапив під контрольнімецько-італійської комісії, а з листопада 1942р. тут були англо-американськівійська. Росте національно-визвольний рух проявом якого було повстання в травні1945р. і яке було придушене військами.
Туніс
Тунісстав протекторатом Франції з 80-х рр. ХІХ ст. На початку ХХ ст. у країніформується національна інтелігенція і буржуазія які наслідують французькийобраз життя і мову, зміцнюється туніський націоналізм.
У20-х рр. із молодотуніських груп революціонерів була створена партія Дустур(Конституція), яка вимагала зрівняння у правах арабів і французів,демократизацію місцевого управління, демократичних свобод. Але Франція напоступки не йшла, хоча деякі послаблення і були. В середині 30-х років молодийадвокат Хабиб Бургиба разом із своїми прихильниками вийшов із Дустура і створивНовий Дустур, який виступав із лозунгами антиколоніальної боротьби і в другійполовині 30-х рр. став найвпливовішою партією Тунісу – 18 періодичних видань,філіали по країні, молодіжні і жіночі організації. Але після відставки уметрополії уряду Народного фронту Л.Блюма у Тунісі почалися репресії і арешти втому числі і Хабіба Бургібу було арештовано.
Підчас Другої світової війни Туніс пережив чимало подій. Після капітуляції Франціїі висадки 8 листопада 1942р. в Марокко і Алжирі англо-американськогоекспедиційного корпусу в Туніс були введені італо-німецькі окупаційні війська,а більшість солдат французької армії за що викликало повстання арабів у 1929 р.Комісії Шоу і Сімпсона, які аналізували положення в Палестині, констатували, щотака великомасштабна діяльність сіоністів можлива тільки дякуючи Англії і щопотрібно щось робити. Але послання 15.ІІ.1931 р. прем’єра Англії Р.Макдональдаголові ВСО Х.Вейцману свідчило, що Англія і надалі буде сприяти сіоністам ітому араби назвали цей документ „чорною книгою”.
Незважаючина потурання Англії, імміграція євреїв сюди у 20-х роках була незначною. З 1920по 1930 рік у країну прибуло близько 100 тис. переселенців. Характерно, що вСША в цей же період в’їхало 340 тис. євреїв.
Алезахоплення земель сіоністами посилювалось при фінансовій підтримці єврейськоїбуржуазії Західної Європи і США. У 20-і роки було скуплено 514 тис. дунамівземлі або 1/3 земельного фонду країни з яких зганялись араби.
Вкінці 20-х років сформувався ультраправий Союз сіоністів-ревізіоністів на чоліз В.Жаботинським які вимагали всю Палестину євреям навіть з допомогою сили істворили військову організацію „Иргун цван леумі”. Почалася підготовка достворення єврейської держави, тим більше, що імміграція євреїв збільшилась ізприходом до влади в Німеччині фашистів. Росло число єврейськихсільськогосподарських поселень: в 1936р. їх нараховувалося 208, тобто майже на90 % більше ніж у 1927р., а чисельність їх жителів за цей період збільшилась з40 тис. до 98 тис. чоловік.
Післяутворення в серпні 1929р. Європейського агентства, сіоністам вдалось залучитидо участі в колонізації Палестини капітали єврейських общин Західної Європи іСША, сюди переселялись і капіталісти – особи з капіталом у 5 тис. долл., рісприватний капітал. Якщо в 1930р. в промисловість було інвестовано 2 млн.палестинських фунтів, то в 1937р. ця цифра зросла до 11 млн. і число міськихпромислових підприємств, які належали євреям, збільшилось з 2,5 тис. у 1930р.до 5,5 тис. у 1937р.
Щостосується арабів, то вони вимушені були боротися на два фронти: і протианглійського колоніального панування і проти єврейської колонізації Палестини.Організатором цього руху став Арабський палестинський конгрес (АПК), який винику 1920р., а з 1934р. його очолив Муса Казималь-Хосейни.
Весьміжвоєнний період в Палестині відбувалися повстання, серед яких найбільші в1929р. в Єрусалимі, 1933р. – Яффі, загально-палестинське повстання 1936 – 1939рр. Створювалися нові націоналістичні організації палестинських арабів,найбільшою із них був Вищий арабський комітет (ВАК), який був утворений в1936р. і очолив його Амін аль Хосейни.
У травні1939р. Англія без консультацій з зацікавленими сторонами опублікувала нову„Білу книгу” про свою політику в Палестині. Передбачалося, що через 10 роківбуде утворено єдину арабо-єврейську державу, яка підпише союзний договір зАнглією. Дещо менше дозволялось емігрантам в’їжджати в Палестину – на протязіперших 5 років – 75 тис. Це був курс на збалансовану політику Англії щодоарабів і євреїв для зміцнення своєї влади. Але незадоволення цим курсомвисловили і араби і євреї.
Аналізуючиподії в Палестині єврейський сектор в економіці все зростає, кількість їхсільськогосподарських поселень в 1944р. досягла 256. З’явився новий союзник –США, почався тиск на Англію та її колоніальну адміністрацію. Інтерес США доПалестини особливо зріс коли американські нафтові монополії отримали концесіювід Саудівської Аравії на розробку проекту нафтопроводу із Аравії у Палестину,яку вони просили у Рузвельта з 1942р. Союз США і сіоністів ставав реальністю, вінтересах перших було утворення в Палестині єврейської держави.
Ірак
Нарубежі ХІХ – ХХ ст. вся територія Іраку входила до складу Османської імперії ібула поділена на три вілаєти – Бассорський, Багдадський і Мосульський. Відсталітериторії, поставник ячменю, фініків, продуктів тваринництва =аграрно-сировинна база більш розвинутих країн. Протистояння Англії і Німеччинив Іраку.
Вроки Першої світової війни Ірак був окупований англійськими військами, а в1920р. на конференції в Сан-Ремо Англія за згодою союзників отримала мандат ЛНна Ірак. Розорена країна яку почали колонізувати англійці. Розгорталасявизвольна боротьба – повстання в Неджефі весною 1918р. і курдське повстання напівночі країни у травні – червні 1919р. та ін.
Англіямала мандат над Іраком до 1930р., хоча з 1922р. тут був королівський уряд, якийповинен був керуватися „порадами” англійського верховного комісара у питанняхміжнародної і фінансової політики. В 1927р. англійці змушені були погодитися настворення змішаної „Ірак петролеум компані” (англійський, голландський,французький, американський капітал).
Спротивіракців змусив Англію відмінити 30.VІ.1930р. мандат і проанглійський діячІраку Нурі Саїд підписав новий англо-іракський договір терміном на 25 р. Англіязберігала за собою право консультувати Ірак з питань зовнішньої політики,зберігала за собою воєнні бази і „особливі інтереси” в обороні Іраку. В 1932р.уряд Нурі Саїда добився прийому Іраку в Лігу Націй.
Судан
Післярозгрому магдистської держави (1898р.) і за конвенцією між Англією і Єгиптом усічні 1899р., Судан був оголошений кондомінімумом, тобто спільним володіннямАнглії і Єгипту і став офіційно називатися Англо-Єгипетський Судан. Вся владабула в руках англійського генерал-губернатора.
Суданвідстала країна з пануванням феодалів і поступово перетворювався в країнумонокультури – бавовнику, було побудовано 3,5 тис. км залізниць і глибоководнийпорт (Порт-Судан) на узбережжі Червоного моря. 90% населення країни – селяни.Великий вплив на політичне життя мали релігійні секти. В цілому всі виступинаселення у міжвоєнний період були придушені англійськими військами, і на 12р.(до 1936р.) відтіснили Єгипет від участі в управлінні Суданом, вислали ізкраїни єгипетські батальйони і чиновників, порушивши тим самим кондомінімум1899р.
Уроки Другої світової війни Судан не став ареною військових дій, хоча всі тяготивійни населення пережило. Поширились ідеї комунізму і як результат в 1946р.була створена комуністична партія.
Лівія
Напочатку ХХ ст. Лівія входила до складу Османської імперії в якості двохадміністративних одиниць – вілайета Тріполі і санджака Кіренаїки. Важливимелементом лівійського суспільства було сенуситське суфійське братство,засновником якого став Мухаммед Бен Али ас-Сенуел. Ще в кінці ХІХ ст. в Лівіїособливу активність проявила Італія, якій ще в 1887р. вдалось добитися визнаннясвого суверенітету над Кіренаїкою і Тріполітанією. У перші роки ХХ ст.Німеччина зробила спробу витіснити італійців. Це і послужило причиною війниІталії з Туреччиною у вересні 1911р., адже остання була під сильним впливомНімеччини. Перемогла Італія, хоча контролювати всю країну вона не могла.
Підчас Першої світової війни національні сили Лівії навіть проголосили республікуі італійцям тільки в 1931р. вдалося приборкати непокірних лівійців. Уміжвоєнний період італійський уряд різними способами зумів захопити в Лівії 500тис. га землі. Ферми розміром 20 – 25 га для сім’ї створювались державою. На 1940р. в Лівію переселилось до 110 тис. італійців, із яких до 24 тис.займались сільським господарством, 90% населення було неписьменним.
Вчервні 1940р. Італія оголосила війну Англії і Лівія стала ареною військовихдій. Шейх Ідріс Сенусі пішов на угоду з Англією і сприяв військами боротьбіпроти англійців. На початку 1942р. англійці та лівійці звільнили Бенгазі, а усічні 1943р. Тріполі. На 7 лютого 1943р. була звільнена вся Лівія.
19квітня 1923р. була оголошена нова конституція: Єгипет став конституційноюмонархією на чолі з королем Фуадом І. були створені парламент і відповідальнийперед ним і королем кабінет міністрів, який очолили лідери Вафда. Така позиціяуряду викликала масове незадоволення населення, яке вилилось у страйки,демонстрації, мітинги. Різко погіршилось економічне становище в Єгипті врезультаті світової економічної кризи 1929/33рр. Ріст цін, безробіття, скороченнязарплати і т.д. Зміни урядів становище не покращили, посилювалися репресії. Узв’язку з приходом Гітлера до влади в Німеччині і Англія і Єгипет ідуть назближення і у серпні 1936р. єгипетська делегація підписала договір з Англією на20р. який формально оголосив про припинення англійської окупації, а комісарстав називатися послом. Договір санкціонував перебування англійських військ взоні Суецького каналу, в Каїрі і Олександрії; англійські збройні сили зберігалиправо польотів над єгипетською територією; єгипетська армія ставилася підконтроль англійської воєнної місії; англійці могли використати територію Єгиптуяк плацдарм на випадок війни або її загрози. Питання про Судан вирішено булокомпромісно: відновлювався режим кондомінімуму. В 1937р. Єгипет був прийнятий вЛігу Націй і в тому ж році на конференції в Монтре всі держави на користь якихіснував режим капітуляцій, визнали його ліквідацію.
Підчас Другої світової війни Єгипет був для Англії важливою стратегічною базою.Збільшились англійські асигнування на будівництво воєнних об’єктів, дещо зрослапромисловість, хоча в загальному війна погіршила становище населення.Орієнтація верхів була і на Англію і на держави „осі”.
Післяоголошення війни Італією Франції і Англії в червні 1940р. італійські ВПС бомбардувалиєгипетські міста, захопили ряд територій в глибину на 100км. І тільки в січні1942р. італо-німецькі війська були вибиті із Єгипту. Але влітку 1942р. німецьківійська корпусу Роммеля почали наступ в напрямку Олександрії, були розбитіангло-американськими військами біля Ель-Аламейна і залишки їх здалися в травні1943р. в Тунісі.
Улютому 1945р. Єгипет формально оголосив війну Німеччині і Японії що дало йомуправо брати участь у конференції в травні-червні 1945р., яка створила ООН.Кінець війни спонукав арабських лідерів шукати єдності і ці пошуки закінчилисястворенням Ліги арабських країн у березні 1945р. Якраз Англія стала ініціаторомцього об’єднання переслідуючи мету збереження свого впливу в арабському світі іпаралізувати спроби Франції і США посилити свій вплив у регіоні. А Єгипет ставдомінуючою країною в Лізі, за ним зберігалася монополія на пост генсека Ліги,штаб Ліги був у Каїрі, більшість посадовців Ліги були єгиптянами. Таким чином,Єгипет займав особливе місце в планах великих держав і в арабському світі.
ЕкономікаІраку під час війни переживала застій, народні повстання, особливо курдів (1943– 1945 рр.), були придушені англійськими військами.
Сирія і Ліван
Вкінці ХІХ ст. Сирія і Ліван входили до складу Османської імперії, але на початкуХХ ст. вони фактично стали напівколоніями європейського (переважнофранцузького) капіталу. Адміністративно-територіальними одиницями управлялитурецькі губернатори і представники місцевої влади. Феодальне сільськегосподарство і у містах лихварство. Ліван – шовкомотальна промисловість, уСирії – ткацтво, а також млини і масло-бійні; зерно, шерсть, шовк, тютюн,бавовник. Все це скупали французькі фірми. Визвольний рух був неоднорідним.Перша світова війна принесла розорення. З відома Росії в 1916р. між Англією іФранцією була підписана секретна угода (Сайкс-Піко) про поділ цих територійзгідно якої Західна і Східна Сирія і Ліван входили після війни в зону впливуФранції. В жовтні 1918р. турки залишили Сирію і Ліван.
Уквітні 1920р. Англія погодилась на отримання Францією мандата на управлінняСирією та Ліваном. Тут керував французький верховний комісар, який спирався наармію. Ще у квітні 1919р. був створений банк Сирії і Лівану. Опутано концесіямифеодальне і дрібноселянське землеволодіння. Оренда сягала 80 %. в різнихрайонах Сирії вибухали повстання, які жорстоко придушували французькою армією,яка нараховувала 70 тис. Особливо грізним було повстання 1926 – 1927 рр., якезмусило колонізаторів використовувати більш тонкі методи управління. Але колиУстановчі збори, дозволені Францією, 8 серпня 1928р. прийняли Конституціюнезалежної Сирії, вони були розпущені, а Конституція була відмінена.
Аналізуючиновий договір між Францією і Сирією від 9 вересня 1946р хоча парламент обравпрезидента, була обіцяна відміна мандату, договір не був ратифікованийфранцузьким парламентом.
УЛівані ситуація була подібною у міжвоєнний період. В 1926р. французи „дарували”Лівану Конституцію, за якою у країні створювався уряд і двопалатний парламент.Але напередодні Другої світової війни у Лівані був необмежений контрольфранцузьких окупаційних військ.
Розглядаючиполітичний і економічний розвиток Сирії та Лівану у роки Другої світової війни,у вересні 1939р. Сирія була оголошена „воєнною зоною” і введено надзвичайнийстан. Після капітуляції Франції 1940р. вішістський уряд надав повноваженняНімеччині на використання мандатних територій в інтересах держав „осі”. Але цене влаштовувало Англію і частини „Вільної Франції” де Голя, які в липні 1941р.окупували Сирію обіцяючи їй незалежність.
1943р.емір Трансіорданії Абдалла запропонував проект створення „Великої Сирії”, якийпередбачав об’єднання Сирії, Лівану, Трансіорданії і Палестини, а прем’єр ІракуНурі Саїд об’єднання цих країн з підключенням Іраку. Але патріоти не сприйнялиці плани, у лютому 1945р. Сирія оголосила війну Німеччині і Японії, у березнітого ж року вона прийняла участь у створенні Ліги арабських держав (ЛАД), а 12квітня стала членом ООН.
Лівантеж виявився важливим стратегічним пунктом для воюючих країн. Після капітуляціїФранції в 1940р. контроль перейшов до німецько-італійських військ які 14 липня1941р. капітулювали перед військами Англії і „Вільної Франції”. У листопаді1941р. керівництво „Вільної Франції” проголосило незалежність Лівану, як іСирії обмеженою вимогами „воєнного часу”. Працюють старі і створюються новіпартії, зароджується рух під прапором арабського націоналізму і арабськоїєдності. Його натхненниками і організаторами були Мішель Афляк і Салах ад-ДинБитар. В 1943р. окремі гуртки об’єднались в організацію під назвою „Аль-Баасаль-Арабі” – „Арабське відродження” – за незалежність і єдність арабіввиступала. В цих умовах французька влада у березні 1943р. дала згоду навідновлення конституції і проведення парламентських виборів. В кінці 1943 – початку1944р. у Бейруті відбувся ІІ з’їзд Комуністичної партії Сирії і Лівану якийрозділив її на дві – Сирійську і Ліванську. Війна закінчилася, а Ліван і Сиріязалишалися окупованими французькими військами.
Саудівська Аравія
СучаснеКоролівство Саудівська Аравія займає чотири п’ятих території Аравійськогопівострова і його становлення у ХХ ст. є третьою спробою емірів із родуСаудідів встановити своє панування в центральних областях Аравії. В 1900р.Саудіди за допомогою шейха Кувейту зробили невдалу спробу повернути собіконтроль над найбільшим містом провінції Неджд Ер-Ріядом. Друга спроба булауспішною. 16 січня 1922р. 22-річний емір Абдель Азід захопив Ер-Ріяд, а весною1904р. увесь центральний Неджд. Османська імперія, до складу якої входивАравійський півострів, і західні держави спробували перешкодити відродженнюсаудівської держави. В 1908р. вони зробили шерифом Мекки Хусейна ізстаровинного роду Аль Хашим, який користувався в Аравії величезним релігійнимавторитетом. Це ускладнило боротьбу за підкорення Хиджаза. В 1911р. Хусейнзаборонив перехід караванів з паломниками із Неджда в Хіджаз і, спираючись натурецькі гарнізони, почав боротьбу із Саудідами.
Невдачав Хіджазі заставила Абдель Азіза активізувати свою завойовницьку політику наСході Аравії. Він приступив до реалізації прийнятого ще в 1910р. важливогорішення, яке було направлене на ідейне відродження ваххабітського руху іпереведення на осідлий спосіб життя вірних йому бедуїнських племен. Булистворені релігійні общини, в яких іхвани (брати), проживаючи в спеціальнихпоселеннях, привчалися до нової для них сільськогосподарської праці. Іхваниставали не тільки землеробами, але і солдатами держави Саудідів. З їх допомогоюАбдель Економіка Трансіорданії в роки війни зростала як і торгівля через послабленняурядового контролю. Хоча переважав докапіталістичний уклад та патріархальні іродоплемінні пережитки.
Послабленняпозицій Франції на Близькому Сході дало поштовх Великобританії знову спробуватипоширити своє панування на Сирію і Ліван. З цією метою було реанімовано проектоб’єднання Сирії, Лівана, Палестини і Трансіорданії під егідою Абдалли (тобтоанглійців) в межах „Великої Сирії”.
Протенародні маси Сирії і Лівану рішуче виступили проти „сирійської єдності” на чоліз хашимітським монархом, який пов’язаний з англійцями. Але зусилля по створенню„Великої Сирії” ще довгі роки залишалися одним із основних напрямків зовнішньоїполітики Йорданії.
Єгипет
Напочатку ХХ ст. Єгипет як і раніше продовжував рахуватися частиною Османськоїімперії, хоча після розгрому повстання Арабі-паші з 1882р. почався періоданглійської окупації. У перші 10р. ХХ ст. посилився національний рух ітерористичні дії, в результаті яких було вбито прем’єр-міністра Б.Гали, вихідцяіз єгипетських християн, в 1912р. було розкрито нову змову проти хедива,генерального консула і прем’єра після чого ці групи були розгромлені.
Зпочатком Першої світової війни Англія встановила протекторат над Єгиптом і їїверховний комісар зконцентрував у своїх руках всю реальну владу. ТериторіяЄгипту слугувала для Англії плацдармом для операцій англійців проти турок вПалестині і Сирії. Трудовий корпус із єгиптян нараховував 500 тис. чол… Спробатурків при допомозі Німеччини відновити свої позиції в Єгипті зазнала невдачі,а Франція визнала контроль Англії над Єгиптом ще в 1904р. за що остання визналааналогічне положення Франції над Марокко.
Національно-визвольнийрух в Єгипті знову посилився після закінчення війни і поставлено були вимогунезалежності країни. На передній план в політичній боротьбі вийшла партія Вафд.В кінці 1918р. прем’єр Руді-паша та відомий громадський і політичний діячЗаглул-паша (англофіли) організували делегацію (Вафд) для переговорів у Європіпро становище, яке склалося. Їх ніхто не слухав, а чотирьох членів делегаціїнавіть арештували. Це викликало революційний вибух 1919р., і хоча вафдистиухилились від загострення боротьби, англійці в лютому 1922р. опублікувалидекларацію про ліквідацію англійського протекторату і визнання Єгиптунезалежною державою, залишивши за собою ряд прав: охорона Суецького каналу,захист Єгипту від іноземного втручання, охорона інтересів іноземців і правнаціональних меншин, самоуправління Суданом.
Єрусалиміі його резидентом в Аммані зберігався контроль за зовнішньою і концесійноюполітикою, над законодавством, фінансами, збройними силами і податками країни.У всіх установах вводився інститут англійських радників.
19квітня 1928р. була оприлюднена перша конституція і виборчий законТрансіорданії. Проголошувались деякі буржуазні свободи і визначалася прерогативаеміра. Законодавча влада була у еміра і Законодавчої ради у складі 16 виборнихчленів (9 від арабо-мусульман, 3 від арабів-християн, 2 від черкесів і 2 відбедуїнів), виконавча влада — Виконавчій раді (уряду) у складі 6 членів на чоліз прем’єром. Необмежену владу як голова держави мав емір.
У30-х роках основна увага англійських властей приділялася як і ранішезабезпеченню своїх стратегічних інтересів ігноруючи розвиток економікиТрансіорданії. Головна частина бюджету направлялась на створення воєнноїінфраструктури – будівництво шляхів і авіабаз, на зарплату чиновникам іполіції. В 1931р. „Ірак Петролеум Компани” отримала право на будівництво натериторії Трансіорданії нафтопроводу від Кіркука до Хайфи. Його спорудження,розпочате навесні 1932р., було завершене на кінець 1934р. В 1938 – 1941рр. булазбудована найбільша стратегічна магістраль – автомагістраль Багдад-Хайфа.
Вінтересах англійців будувалася політика Трансіорданії з сусідніми державами.
Уберезні 1931р був підписаний договір про співробітництво з хашимітським Іраком,а у березні 1933р. договір про взаємне визнання і добросусідських відносинах зСаудівською Аравією. У відповідності з останнім Ібн Сауд зняв свої претензії наМаан і Акабу, а Абдалла від імені хашимітів відмовився від претензій на Хіджаз.
В30-х рр. антиколоніальний рух пішов на спад і лише в бедуїнських районах булонеспокійно. Ці райони були вилучені із компетенції уряду в 1930р., а в 1933р.управління, ним було передано англійському офіцеру „спеціалісту по бедуїнам”Д.Б.Глеббу. через декілька років ці райони були „умиротворені”.
16травня 1939р. в англо-трансіорданський договір 1928р. була внесена поправка,яка стосувалася організації збройних сил Трансіорданії. Згідно цієї поправкиАрабський легіон був реорганізований: у його склад була включена „стражапустелі”, яка була створена раніше Глеббом для боротьби з бедуїнами, і загальнакількість доведена до 1600 чоловік. 25 червня 1939р. командуючим легіоном бувпризначений Глебб, який отримав звання генерала і титул паші. І дуже скороГлебб став Фактичним правителем Трансіорданії.
Підчас Другої світової війни Англія широко використовувала арабський легіон якдопоміжну військову і поліцейську силу на Близькому Сході. На кінець війни уйого складі вже було 8 тис. солдат і офіцерів. Англійські субсидії на утриманнялегіона та інші військові цілі у роки війни сильно зросли. Якщо в 1937/38рр.вони складали 28% внутрішніх прибутків Трансіорданії, то в 1939/40рр. вонидосягли 102%, а в 1940/41РР. – 208%.
Азіззахопив владу над багатими оазисами Ель-Хаси і в квітні 1913р. зайняв великийадміністративний центр Хуфуф. Це дозволило йому у травні 1914р. підписати зтурками, які були зайняті європейськими справами, договір про дружбу і союз. В1915р. він підписав подібний договір і з англійцями.
Підчас Першої світової війни у арабських країнах посилились антитурецькі настрої.Племена Аравії також активізували свою боротьбу, в тому числі і в складіАрабського легіону. Ця боротьба підтримувалась англійцями, які при цьомупереслідували свої інтереси. Але, не дивлячись на договір з Великобританією, атакож субсидії в 60 тис. фунтів стерлінгів щорічно, Лондону не вдалося втягнутиНеджд до участі у Першій світовій війні на боці Антанти. Хоча в багатьох іншихтериторіях півострова (потім вони ввійдуть до складу Саудівського королівства)англійські емісари зуміли розпалити антитурецьку війну. Наприклад, 5 червня1915р. шериф Мекки Хусейн проголосив незалежність Хіджазу, прийняв титул короля(малика) і оголосив війну Туреччині. Відомий нам англійський розвідникполковник Лоуренс в цей час знаходився в Хіджазі, керував там виступамибедуїнських племен проти турецьких військ. До липня 1917р. араби очистилиХіджаз від турок і зайняли порт Акаба.
Як жерозвивалася Саудівська Аравія після Першої світової війни. Справа в тому, щорозпад Османської імперії в результаті Першої світової війни сприяв успішнійборотьбі Саудідів за об’єднання аравійських земель в централізовану державу. Їхуспіху сприяла і та обставина, що головні держави були зайняті воєнною і політичноюборотьбою з Радянською Росією, а Аравія, де нафта ще не була знайдена, їхпрактично не цікавила.
В1921р. в Каїрі під головуванням міністра колоній Англії У.Черчілля буласкликана конференція, на якій, між іншим, було прийнято рішення про те, що двасина хіджазського шерифа Хусейна Фейсал і Абдаллах займуть престол укоролівствах Ірак і Трансіорданії на знак визнання їх заслуг у боротьбі протитурок. В тому ж році в Неджді на нараді членів сім’ї Аль Сауд і шейхів племенбуло вирішено, що Абдель Азіз буде носити титул „султан Неджда і приєднанихтериторій”.
Напочатку 90-х років на території сучасної Саудівської Аравії існували двідержави – султанат Неджд з приєднаними територіями і королівство Хіджаз. 6березня 1924р. король Хиджаза Хусейн виступив з домаганнями на титул Халіфа. Вчервні 1924р. Абдель Азиз звернувся до мусульман із закликом не визнаватиХусейна халіфом і скликав конференцію улемів Неджда, на якій було прийняторішення іти війною проти Хіджазу. 3 вересня 1924р. по грудень 1925р. ударнівійська Абдель Азіза, які складалися із іхванів, захопили Хіджаз, включаючиМекку і Медіну. 8 січня 1926р. у Великій мечеті Мекки султан Абдель Азіз бувпроголошений королем Хіджазу. На цей час британський уряд остаточно відмовивсявід ідеї встановити протекторат над державою Саудідів. Велике, але малонаселенеаравійське королівство було оточено англійськими протекторатами, тому в Лондонірозраховували на те, що навіть залишаючись незалежним, Ібн Сауд не зможенанести шкоди британським інтересам.
Централізаціяеміратів Аравії в 20 – 30-х рр. проходила на фоні загострення відносин, їхповстанням, а саме іхванами. Релігійні фанатики, останні критикувалинововведення Ібн Сауда (автотранспорт, радіо, телефон і т.д.). Розгромленнітільки в 1930р. і це зміцнило владу Ібн Сауда. В 1932р. в Хіджазі сформованоРаду Міністрів на чолі з другим сином короля Фейсалом, Консультативну раду і 18вересня 1932р. король видав декрет „Про об’єднання частин арабськогокоролівства”, яке з цього часу отримало назву Королівство Саудівська Аравія.Декрет проголошував Коран конституцією країни і встановлював порядок спадковоїдинастії. В 1933р.наслідним принцом був призначений старший син короля – Сауд.
Дляосілих жителів країни Ібн Сауд був королем і еміром, тобто феодальним правителемі одночасно, як і його предки, носієм титулу імама – духовного головимусульманської общини (умми). Аравійські кочівники, крім того, бачили у родіСаудідів свою племінну знать, як осіла у містах. На свій розсуд і на певнийтермін король призначав емірів (губернаторів) окремих провінцій, за виключеннямХіджазу, де правив генеральний намісник (віце-король).
Створенняцентралізованої держави забезпечило безпеку жителів, припинилися міжусобиці.Але податковий гніт зріс: головний із податків був закат – із осіб відповідноїх господарської діяльності. Мінімальна кількість верблюдів, які обкладалисяподатком дорівнювала п’яти, овець – сорока, велика рогата худоба – тридцять.Закат на зрошувальні землі = 5% врожаю, на незрошувальні – 10%. Із срібла бралиподаток у розмірі 2,5% його вартості, із золота – 5%. Податок на торговийкапітал і його приріст складав 2,5%. Ще був податок на паломників. Але протенаскільки бідною була ця держава свідчить цифра 1,5 млн. фунтів стерлінгів –загальний прибуток від податків у 1927р. Головні видатки із казни йшли наармію, допомогу сиротам і вдовам загиблих воїнів, пораненим і хворим,чиновникам, на освіту.
Устолиці Ер Ріяді жила ціла армія бідняків, які два рази на день отримувалихарчі на королівській кухні. Їх було від 2 до 10 тис. чол.
Напочатку 1933р. „Стандарт Ойл Калифорниа” (СОКАЛ) запланувала пошуки нафти натериторії Саудівської Аравії для чого потрібна була концесія. І хочаконкурентами були англійські компанії, концесія дісталась СОКАЛ за 100 тис.фунтів стерлінгів золотом. Одна із причин цього полягала в тому, що наБлизькому Сході у американців не було імперського минулого як у англійців.Потім СОКАЛ і її філіали передали половину акцій „Тексал Ойл Компани”. Так в1944р. була заснована знаменита „Арабиен Америкен Ойл Компани”(АРАМКО).
Вобмін на концесію компанія погодилася виконувати ряд умов, в тому числі:
1)надати Саудівській Аравії позику в 50 тис. фунтів стерлінгів повстань. Англійцізбільшили кількість військ, розмістили свої ВПС. В 1928 – 1934 рр. англійці силоювідновили свою владу у Південному Йемені, хоча повстання племен продовжувалися.
Прагнучизміцнити своє положення, англійці в 1937р. видозмінили систему управлінняколонією і протекторатами. Аден був оголошений колонією корони, тобто вінуправлявся безпосередньо із Лондону. Головою колоніальної адміністрації Адена замістьполітичного резидента стає губернатор, який одночасно був головнокомандуючимзбройними силами. З урядами іншої території підписувалися конвенції і договорипро протекторат. Всі колишні протекторати входили тепер до складу утворених Західногоабо Східного протекторату Аден. В роки Другої світової війни Аден став дляАнглії важливою військово-стратегічною базою.
Напочатку ХХ ст. територія історичного Йемена, який розташований на півдні іпівденно-західній частині Аравійського півострова, ще залишалася поділеною надекілька частин. Тут були англійці, емір і секта зейдітів. Ієрархічний поділнаселення відповідно релігії. Головна влада була у шейхів та османів.
ТериторіяЙемена була театром військових дій під час Першої світової війни. Турецьківійська тримали під загрозою англійців у Адені. Тільки в результаті поразки увійні турецький командуючий військами в Північному Йемені припинив військовідії і капітулював.
Векономічному відношенні Північний Йемен відсталий. Міста Сана, Холейда, Танзатипові міста феодальної епохи. До 1963р. Йемен не мав власної валюти. У обіходібули срібні монети – так звані талери Марії-Терезії вагою в одну унцію (28,35гр.) і містили до 90% чистого срібла. У місцевого населення вони отримали назвуріали. Сільським господарством займалося 90% населення. Основними культурамибули сорго, просо, ячмінь, бобові, кофейні дерева, фінікові пальми, а такожовочі, цукрова тростина. Йемен славився своїм знаменитим кофе – мокко (відназви порту Мохи, через який він вивозився). Із тварин розводили овець і кіз.Із птахівництва розводили курей, розвинене було бджолярство. Поширене булорибальство. Були різні форми землеволодіння – общинно-колективна, приватна,дрібноселянська. Напередодні Другої світової війни Північний Йемен обравнейтралітет, погіршилася економічна ситуація, посилився опозиційний рух.
Йорданія
Щостосується Йорданії, то в другій половині 20-х років британський уряд вирішив,що необхідно юридично оформити напівколоніальний статус Трансіорданії. 20лютого 1928р. в Єрусалимі було підписано двосторонній договір, згідно якого„законодавча і виконавча влада буде здійснюватися в частині підмандатноїтериторії, відомої під назвою Трансіорданії, його Величністю еміром”. В той жечас за британським верховним комісаром в роках на ловлю перлів виходило до 500кораблів де знаходилося до 20 тис. чол… Головна господарська культура цефінікова пальма. Ремесла – гончарне, ткацтво, покраса, плетіння, основніпрофесії – моряки, суднобудівельники, рибаки.
У20-х рр. почалася боротьба між американськими та англійськими компаніями забахрейнську нафту. 12 червня 1930р. дочірня організація „Стандарт Ойл Компаниоф Калифорния” – „Бахрейн Петролеум Компани”(БАПКО) – підписала з шейхом Хамадомугоду на пошуки і добування нафти на протязі 69р. В 1932р. в центрі о. Бахрейнпочала давати нафту перша свердловина, а в 1934р. із Перської затоки вийшовперший танкер з бахрейнською нафтою. Це вплинуло на економіку і політичне життякраїни. Зародження арабського націоналізму, піднесення національно-визвольногоруху. В 1934р. британський парламент затвердив біль про офіційний статусБахрейну як „незалежної держави”.
Підчас Другої світової війни країну потрясали мітинги і демонстрації, висадкаамериканських військ і нальоти італо-німецької авіації. В 1944 – 1945 рр. владапочала „наводити порядок”, були арештовані небезпечні для режиму політичні ігромадські діячі, незадоволення народу було придушено.
Напоч. ХХ ст. Катар був однією із найбільш відсталих країн Арабського Сходу.Населення 20 тис. чол. в основному кочівники і осілі. 3 листопада 1916р. Англіявстановила свій протекторат над Катаром. Під час нафтового буму все більшийвплив у Катарі почали завойовувати американці в особі власників „Стандарт Ойлоф Калифорния”. 17 травня 1935р. шейх Абдалла підписав концесійну угоду на 75років з британською нафтовою компанією „Петролеум Девелопмент оф Катар”, якаотримала практично необмежені повноваження на всій території країни. В 1938р.почалося видобування нафти яке було перерване початком Другої світової війни.
Війнане принесла покращення в економіку і суспільне життя. У м.Доха розквартированіанглійські збройні сили, престиж династії падає, країна наповнена дешевимианглійськими та американськими товарами що вдарило по ремеслу, землеробству,торгівлі, риболовлі. Криза зачепила і кочове скотарство, позбавивши його ринківзбуту. Збільшилася еміграція. В 1939 – 1945 рр. кількість корінного населенняКатару скоротилася з 30 до 25 тис. чол.
Південний і ПівнічнийЙемен
ПівденнийЙемен на початку ХХ ст. був найбільш відсталою частиною арабського світу.Головне місто країни – Аден – був англійською колонією, більша частина іншоїтериторії – протекторатами Англії. Країна являла собою ряд феодально-племіннихдержав, які ворогували між собою. Під час Першої світової війни відбулося рядзолотом;
2)щорічно виплачувати 5 тис. фунтів стерлінгів золотом аж до відкриттякомерційних запасів нафти;
3)після відкриття запасів нафти уряд повинен був отримати плату 4 шілінга золотомабо його еквівалент за кожну тонну добутої нафти і ряд інших дрібних вимог. Всвою чергу, уряд звільняв компанію, її підприємства від всіх прямих і непрямихподатків, мит і т.д. Умови угоди виявилися надзвичайно вигідними для компанії,в той же час вони відображали тогочасне співвідношення сил. Концесійна угодадавала американцям виключне право на період 60 років досліджувати, розшукувати,переробляти, продавати і т.д. нафту і нафтопродукти. Компанії була наданатериторія з виключними правами розміром 400 тис. кв. миль, майже весь східСаудівської Аравії.
Першанафта в комерційних кількостях була знайдена в 1938р. 1 травня 1939р. відберегів Саудівської Аравії відплив перший танкер з нафтою. Коли роботи черезвійну були припинені, американські геологи вже знали, що вони відкрилифантастичні запаси нафти.
Іхоча Саудівську Аравію Друга світова війна не зачепила, але ціни зросли,скоротився видобуток нафти. Абдель Азіз розірвав договори про дружбу зНімеччиною та Італією (1929р. і 1932р.) і розірвав дипломатичні відносини зцими країнами (1940р. і 1941р.).
ДоДругої світової війни уряд США вважав Близький Схід сферою європейського,насамперед британського впливу. За роки війни політика Вашингтона в цьомурегіоні зазнала глибоких змін і при тому принципових. США поставили завданнязамінити Великобританію як пануючу державу в цьому районі, враховуючи йогонафтовий потенціал. В 1943р. американський уряд оголосив Саудівську Аравіюкраїною, яка має життєво важливе значення для оборони США і поширило на неїзакон про ленд-ліз.
Важливиммоментом в американо-саудівських відносинах стала зустріч 14 лютого 1945р.президента Рузвельта з королем Абдель Азізом на борту крейсера „Куинси” під часповернення Рузвельта з Ялтинської конференції. Між іншим король дав підтвердженняіснуючим американським концесіям і погодився на будівництво нафтопроводу; якийз’єднав би нафтове родовище в Ель-Хасі з узбережжям Середземного моря. В обмінна це Рузвельт пообіцяв підтримувати політику Саудівської Аравії, якаспрямована на боротьбу за визволення арабів проти іноземного панування іпередати їй частину легкої зброї з американських складів у Ірані.
Уберезні 1945р. Саудівська Аравія оголосила війну державам „осі”. Цейсимволічний жест дозволив їй вступити в ООН
Кувейт
Насередину 90-х років ХІХ ст. за Кувейт загострилася боротьба між Англією,Німеччиною і Росією. Знаходячись під суверенітетом Порти, турецьких військ уКувейті не було. В 1895р. англійці організували вбивство шейха Мухаммеда ібнСабаха за відмову встановити з ними союзні відносини і на престол вступив йогобрат Мубарак ібн Сабах, який і підписав такий договір. Загостренняангло-німецьких взаємин, адже кінцевою точкою Багдадської залізниці мав статиКувейт. Втрутилася і Туреччина з ініціативи Німеччини, послала свої війська уКувейт, але англійці вже були там. Було підписано англо-турецьку угоду за якоюанглійці визнавали суверенітет Туреччини над Кувейтом, а остання не будепосилати туди війська. Росія в 1902р. направила в Кувейт крейсер „Варяг”, щобзробити тиск на шейха, але договір про Антанту 1904р. і угода з Росією 1907р.надали Англії повні права в Кувейті. В 1913р. новий англо-турецький договір, заяким Кувейт був визнаний автономною територією з своїм прапором, а післяпочатку Першої світової війни Англія проголосила Кувейт „незалежним князівствомпід англійським протекторатом”.
Кувейтвесь міжвоєнний період залишався відсталим феодальним еміратом, населення 35тис. чол. із них 15 тис. бедуїни-кочівники. Розводили овець, верблюдів, кіз.Основні фінансові надходження від транзитної торгівлі і поставки перлів насвітовий ринок. Суднобудування. Кувейт забезпечував себе рибою, 3 – 4 % земліоброблялося – кукурудза, пшениця, ячмінь, просо, бобові і бахчеві культури,фінікова пальма.
З1920 по 1921р. окупація частини території Кувейту Саудівською Аравією. Але звступом на престол Кувейту Ахмеда аль-Джабера окупація припинилася. Коли в1908р. в Ірані знайшли нафту, іноземні держави почали проявляти інтерес і доКувейту. В жовтні 1913р. емір Мубарак завірив англійців, що якщо на територіїКувейту буде знайдено нафту, то концесію на її видобуток отримає тількибританська компанія.
В1923р. переговори з еміром Ахмедом V вела „Англо-Першн Ойл Компани” (АПОК),але концесію отримала американська „Истерн Галф Ойл Компани”, яка в 1931р.попросила допомоги у американського уряду. Під тиском Вашингтону англійціпогодилися на об’єднання і 14.ХІІ.1933р. АПОК і „Истерн Галф Ойл Компани” напаритетних началах створили „Кувейт Ойл Компани”(КОК) яка 23.ХІІ.1934р.отримала право на протязі 75 років здійснювати розвідку і добування нафти повсій території Кувейту. В 1938р. були відкриті дуже багаті запаси нафти вБургані, але промислова розробка почалася тільки після Другої світової війни.
Світоваекономічна криза вдарила і по Кувейту. Знизився життєвий рівень населення, колисередній прибуток сім’ї не перевищував 175 долл. США на рік. Страйки,формування національно-патріотичного „руху молодокувейтців”. Програма їхполягала в наступному: демократизація системи, соціальні реформи, проти колоніалізму,а частина із них щоб здійснити ці плани пропонувала приєднати Кувейт до Іраку.
ЕмірКувейту створив Законодавчу раду з 14 чол., яка розробляла конституцію іреформи. Але під тиском англійців затверджена конституція 1939р. проголошувалаКувейт арабською державою, яка „знаходиться під англійським протекторатом”. Підчас Другої світової війни становище у Кувейті ще більше погіршилось.Збільшилася кількість заворушень, молодокувейтці виступали навіть за союз ізгітлерівською Німеччиною, але були розгромлені, адміністрація посилила репресіїі контроль у країні.
Об’єднанніАрабські Емірати
Сучаснедержавне об’єднання ОАЕ до отримання незалежності в 1971р. називалосяДоговірний Оман (з 1820р.) і було під протекторатом Англії. Феодальний,родоплемінний лад, де всім керував шейх. Територія Договірного Оману історичноділилася на ряд областей – еміратів як і тепер – Абу Дабі, Дубай, Шарджі іРас-Хайм, Абджман, Фурджай, Умм аль-Кайвайн. Влада передавалась у спадок.Англійці проводили тут політику непрямого управління. Створили компанію повидобутку нафти „Петролеум Девелопмент оф Трушилл Коуст”, яка в 1939р. отрималав концесію майже всю територію Договірного Оману на 75р. Будувалися аеропортидля повітряних ліній Європа – Далекий Схід, Англією в 30-х рр. розроблялисяплани об’єднання держав регіону, які вона контролювала. Вивчалася можливість їхвключення в якусь „дружню арабську федерацію”, до складу якої ввійшли б такожІрак, Трансіорданії і Палестина. Але плани не вдалися.
Вроки 1914 – 1939 Оман вів гостру суперечку з Маскатом, посилювалися позиціїАнглії. У липні 1937р. султан надав „Ірак Петролеум Компани” концесію нарозвідку і добування нафти в Омані терміном на 75 років.
Підчас Другої світової війни Маскат підтримав країни Антигітлерівської коаліції,надав бази. А ситуація у внутрішніх районах Омана залишалась нестабільною,шейхи оголосили недовіру правителю країни і прагнення стати підданими Маската.
Бахрейн і Катар
Ще у80 – 90-х рр. ХІХ ст. Англія підписала ряд договорів з правителями Бахрейну, якіпо суті означали протекторат Англії над усією територією.
Бахрейнна початку ХХ ст. відстала країна з пануванням напівфеодальних та родоплеміннихвідносин. Перший загальний перепис населення був проведений в 1941р. згіднойого даних у Бахрейні проживало в той час 89970 чоловік, із них 15930 іноземці.Заняття населення — добування перлів, сільське господарство, торгівля. У 30-х
ЛІТЕРАТУРА
1. Новейшаяистория арабских стран Азии 1917 – 1985 гг. М., 1988.
2. Новейшаяистория арабских стран Азии 1917 – 1987 гг. М., 1990.
3. БорисовА.Б. Арабский мир: прошлое и настоящее. М., 2002.
4. ВасильевЛ.С. История Востока. М., 1994; 1998. т.1,2.
5. Новейшаяистория стран Азии и Африки ХХ век. 1900 – 1945гг. Под ред. д.и.н.А.М.Родригеса, М., Владос., 2003, т.1.
6. Козицький А.М. Новітня історія Азії та Африки. Львів, 2004.
7. МошеБела. Мир Жаботинского. Изд. Бейтар, 1999г.
8. ЛазаревМ. СССР и Курдистан.// Азия и Африка сегодня.- 1999.- №3,4.
9. НовиковС.С. Вторая мировая война и Африка.// Восток.- 1995.- №6.
10. Климентов В.П. Переворот1 апреля 1941г. в Ираке и Тридцатидневная война.// Восток.- 2001.- №3.
11. Фомин М. Сирия и Ливан вангло-французских отношениях (1918-1920 гг.).// Восток.- 2003.- №2.
12. Френкель М. Второй фронтв Европе или Африке? (Неизвестные страницы истории).// Восток.- 1995.- №3.
13. Френкель М. Африка иБлижний Восток в стратегии Германии в 1940 – 1942 гг.// Восток.- 1995.- №1.
14. Яковлев А. СаудовскаяАравия. Становление государственности.// Азия и Африка сегодня.- 1996.- №1.
15. Уржумов П. Марокко.Берберский след.// Азия и Африка сегодня.- 1996.- №1.
16. Ланда Р.Г. Мусульманскиймир и Первая мировая война.// Восток.- 2004.- №1.
17. Суховерхов В.В. Генералде Голь и Браззавильская конференция 1944г. // ВИ.- 2001.- №2.