РЕФЕРАТ
з всесвітньоїісторії
Тема:
«Головніподії Другої світової війни»
Луцьк
2010
План
Підготовка Німеччини довійни з СРСР
Готовність РадянськогоСоюзу до відбиття агресії
Напад Німеччини
Ворог на підступах доМоскви
Невдачі радянських війську Криму і під Харковом
Головне-утримати оборону
Бої в Сталінграді
Підготовка операції
Ленінград прориваєблокаду
Від Курська — до Дніпра
Операції радянськихвійськ в 1944 р.
Вихід на кордон
Битва за Берлін
ПідготовкаНімеччини до війни з СРСР
Добезпосередньої підготовки нападу на Радянський Союз німецьке командування приступилов кінці липня 1940. Кінцеву мету агресії Гітлер визначив наступним чином:«Знищити життєву силу Росії. Не повинно залишитися ніяких політичних утворень,здатних до відродження ». А 18 грудня 1940 р. він вже затверджує план війнипроти СРСР, який отримав назву «Барбаросса». Стратегічною основою плану булаідея «блискавичної війни». Передбачалося завдати поразки Радянському Союзу вході однієї короткочасної кампанії і закінчити війну до осені 1941 Така впевненістьгітлерівського командування пояснювалася передували успіхами в Західній Європі.Фашистська Німеччина окупувала Норвегію за 63 дні, Францію — за 44 дні, Польщу- за 35 днів, Бельгію — за 19 днів, Голландію — за 5 днів, Данію — за 1 день.
Длядосягнення цілей намічалося завдати потужного удару по основним силам ЧервоноїАрмії, зосередженим в західних районах країни, знищити їх і, стрімкопросуваючись у глиб Радянського Союзу, зайняти в короткі терміни йогонайважливіші політичні та економічні центри. Особливе значення відводилосязахопленню Москви. Кінцева мета операції, зазначалося в плані, — «відгородитисявід Радянської Росії по лінії Архангельськ — Волга», і тоді, як розраховувалинімецькі стратеги, територія рейху ставала б недосяжною для нальотів радянськоїавіації.
Угітлерівського командування не викликало сумнівів, що виконання цього плануповинне привести до повної поразки Радянського Союзу у війні та створення умовдля вторгнення німецьких військ на Британські острови, захоплення англійськихколоній на Близькому і Середньому Сході, прориву до Індії.
Ще дорозв'язування війни в Європі Німеччина володіла високорозвиненою промисловістю.А повністю підпорядкувавши економіку захоплених країн і поставивши під контрольекономіку своїх європейських союзників. Німеччина значно збільшила свійвійськово-економічний потенціал. Були накопичені великі запаси міді, цинку,свинцю, нафти. Різко збільшилось виробництво озброєнь, різної бойової техніки.Зміцнилися збройні сили, загальна чисельність яких до червня 1941 становила7254 тис. осіб. Причому ставка робилася не на кількісне, а на якісну перевагу.Німецькі дивізії, повністю укомплектовані і оснащені сучасним озброєнням,отримали досвід боїв у Європі. Офіцерський корпус вермахту, вихований на віковітрадиції, відрізнявся хорошою фаховою підготовкою. Німецький солдат бувдисциплінований, завзятий у виконанні поставлених бойових завдань. Особовийсклад армії піддавався потужної пропагандистської обробці. Німцям постійновселяли думка, що вони «вища раса», якій «сам бог наказав панувати» над іншиминародами. Вихваляли «неперевершене могутності» Німецьких збройних сил і їх«непереможність ».
Напучуючисвоїх генералів перед майбутньою війною з Радянським Союзом, Гітлер у кінціберезня 1941 відзначав, що ця «війна різко відрізнятиметься від війни наЗаході. На Сході жорстокість є благом на майбутнє. Командири повинні піти нажертви і подолати свої коливання ».
ГотовністьРадянського Союзу до відбиття агресії
Небезпекаімперіалістичної агресії, особливо посилилася, коли до влади в Німеччиніприйшов фашизм, змусила партію і уряд зміцнювати обороноздатність країни.
Уроки передвоєнних п'ятирічок вводилися в дію все нові і нові промисловіпідприємства, причому значна їх частина на сході країни. Це дозволило в рокивійни розгорнути тут велике військове виробництво.
Різкозросли асигнування на військові потреби. У 1939 р. вони склали 25,6%, в 1940р.-32, 6%, в 1941 р.-43, 4% загального державного бюджету. Швидкими темпамирозвивалося виробництво танків, літаків, кораблів, боєприпасів. Почався масовийвипуск нових типів бойових швидкісних винищувачів і бомбардувальників (МІГ-3,ЯК-1, ЛаГГ-3, По-2, Іл-2), важких танків КВ і середніх — Т-34, завершилосяконструювання перших зразків реактивних установок. Вітчизняне суднобудуваннябуло переорієнтоване на випуск легких надводних кораблів і підводних човнів.
Проте,на жаль, значна частина цієї нової техніки надійшла до радянських воїнів не доліта 1941 р., а пізніше, за що багато хто з них заплатили життям. Чималу рольтут відіграли репресії відносно керівників промисловості, конструк-, торіввійськової техніки, інженерів.
Протеістотною слабкістю Червоної Армії була стала наслідком масових репресій1937-1939 рр… низька професійна підготовка кадрів командирів. До початку війнилише 7% командирів збройних сил мали вищу військову освіту, а 37% не пройшлинавіть повного курсу в середніх військово-навчальних закладах. Начальникгенштабу німецького Гальдер записав у травні 1941 р. у своєму щоденнику:«Російський офіцерський корпус виключно поганий. Він виробляє гірше враження,ніж у 1933 році. Росії буде потрібно 20 років, поки вона досягне колишньоївисоти ». Важку школу сучасної війни командним кадрам нашої армії довелосяпроходити на її полях.
Масовірепресії командного складу породили й інші негативні явища: з одного боку-зайвубоязкість у частини, що залишилися командирів, а з іншого — надмірне завзяття,устремління вирішити завдання будь-якими засобами. Військова доктрина, якоїкерувалося командування Червоної Армії, носила яскраво виражений наступальнийхарактер. Головним стало гасло — «розгромити ворога малою кров'ю на йоготериторії». Будь-які висловлювання про можливість тривалих оборонних дійкваліфікувалися як дії ворогів народу.
Радянськавійськова розвідка, закордонні антифашисти, допомагали нашій країні,наполегливо попереджали про наступають щів загрозі. Точну дату нападу Німеччинина Радянський Союз повідомив у Москву розвідник Р. Зорге. Розвідці вдалосявстановити основні напрямки передбачуваних наступів німецько-фашистських армій.А на кордоні відбувалися для багатьох незрозумілі події. У прикордонній смузівільно роз'їжджали на автомашинах переодягнені у цивільному одязі німецькіофіцери, які отримали дозвіл Радянського уряду нібито на розшук могил за хороненнихтут німецьких військовослужбовців часів першої світової війни. Нерідкі буливипадки порушення німецькими літаками радянського повітряного простору.Стріляти по них було категорично заборонено. Був випадок, коли радянськісолдати на нашій території затримали німецький літак, що зробив вимушенупосадку, обладнаний новітньою фотоапаратурою. На плівки були зняті мости тазалізничні вузли на Київському напрямку. Про все це було повідомлено в Москву.Однак Наркомат оборони розпорядився відпустити екіпаж з літаком, давши всупровід два наших винищувача.
НападНімеччини
Гітлері його військове керівництво не сумнівалися у швидкій перемозі. У першійполовині 1941 на західному фронті ніяких бойових дій фактично вже не велося ігітлерівське командування отримало можливість зосередити проти СРСР більшучастину своїх сил, озброєння і бойової техніки — до 5,5 млн. солдатів іофіцерів Німеччини, країн-сателітів і союзників. 190 дивізій розгорнулися навсьому протягом від Баренцового до Чорного моря. Їх повинні були підтримувати зповітря чотири з п'яти німецьких повітряних флотів.
Згідноз планом «Барбаросса» німецько-фашистські війська, які готувалися до наступу,становили три групи армій: «Північ», «Центр» і «Південь» — перед кожною з якихстояли свої особливі завдання.
Групаармій «Північ» наступала зі Східної Пруссії в напрямі на Даугавпілс, Псков,Ленінград з метою знищити радянські війська в Прибалтиці, захопити порти наБалтійському морі.
Реальнонависла небезпека. Тільки сам народ з його стійкістю, самовідданістю,справжньою любов'ю до Батьківщини, готовністю віддати життя в ім'я їїблагополуччя міг врятувати Вітчизну. Люди прагнули віддати всі свої сили длядосягнення перемоги над агресором.
Навсьому протязі фронтів часто під артилерійським обстрілом і бомбардуваннямимільйони радянських людей, в основному жінки, разом з військовими частинамирили окопи, протитанкові рови * споруджували вогневі точки, лісові завали,бліндажі, дротяні загородження. У прифронтових районах формувалися винищувальнібатальйони і групи для боротьби з диверсантами і парашутистами. Десятки тисячдобровольців в різних містах несли службу повітряного спостереження, чергувалина дахах підприємств і будинків. Країна напружувала всі сили. Тим не менше утилових районах країни охоронялася мережа безлічі таборів ГУЛАГу. З початкомвійни ГУЛАГівського промисловість набула особливого значення: різні видикопалин, необхідних для військового виробництва, добувалися тільки на рудникахГУЛАГу. Трагічне існування мільйонів людей, висока смертність від виснаження — і важка праця, який так потрібен був країні. В'язні ГУЛАГу рвалися на фронт,але вони як і раніше утримувалися за колючим дротом. На їх охорону буливідвернуто значні сили військ НКВС, молоді, здорові чоловіки замість фронтуопинилися в глибокому тилу, охороняючи своїх же страждають співвітчизників. А вці місяці Сталін посилав послання британському прем'єру У. Черчіллю, вимагаючиприсилання британських дивізій для боротьби з німцями на радянсько-німецькомуфронті.
Ворогна підступах до Москви
Накінець вересня 1941 р. війська гітлерівської Німеччини та її союзників досяглизначних успіхів на ленінградському і київському напрямах, подолали опір силЧервоної Армії в Смоленськом битві. Протягом 30 вересня — 2 жовтня 1941 р. нарізних ділянках Брянського, Західного і Резервного фронтів, оборонялимосковське напрямок, німецько-фашистські війська завдали ряд ударів і прорвалиоборону. Прорив німецьких танкових клинів обнажил вражаючу істину: дорога наМоскву противнику була открита. Почему це сталося? Відповідно до планувирішального наступу на Москву, що отримав кодову назву «Тайфун », група армій«Центр »до кінця вересня зосередила до половини всіх сил, що знаходилися нарадянсько-німецькому фронті, створивши проти трьох радянських фронтовихоб'єднань значна перевага сил, який вчасно не був помічений. Розташування жрадянських військ було вкрай невдалим, за принципом лінійної оборони, арезервів за першими ешелонами майже не було. Командувачі фронтами І.С. Конов іС.М. Будьонний діяли розрізнено, після того як позначився прорив, не зумілиприйняти рішення про своєчасне відправленні. І хоча Конов зв'язався з Генштабом,але його начальник Б.М. Шапошников віддати розпорядження на відведення військне зважився. Тоді Конов з'єднався особисто зі Сталіним. Знову була викладенапрохання про відвід зазнали поразки військ на один з тилових рубежів. Увідповідь Сталін раптом почав говорити про себе в третій особі: «ТоварніщСталін не зрадник, товариш Сталін не зрадник, товариш Сталін — чесна людина.Вся його помилка в тому, що він занадто довірився кавалеристам… »На цьомурозмова була перервана. Через добу необхідний наказ був все ж таки віддано,проте дорогоцінні години виявилися втрачені. Розгубленість Головнокомандувача,звична скутість ініціативи підлеглих обійшлися дорого: п'ять армій Західного іРезервного фронтів опинилися в оточенні. Доля оточених була героїчна і трагічнаодночасно. Ведучи запеклі бої в оточенні, вони протягом декількох тижнівсковували 28 дивізій противника. Проте вийти з оточення вдалося небагатьом. Занімецькими даними, у полон потрапило 663 тис. осіб. Шлях до Москви виявилисявідкритими. Небезпека наростала. 8 жовтня ДКО за підписом Сталіна приймаєрішення про складання списку підприємств Москви, які повинні бути заміновані, виникаєпитання про можливість залишення столиці. Відбувається зміна командуванняЗахідним фронтом. На чолі його стає Г.К. Жуков. Зміщеного зі свого поста І.С.Конєва, за розпорядженням Сталіна, намагалися передати суду військовоготрибуналу, бажаючи, як і колись, перекласти відповідальність за поразку наінших. Але в настільки критичній обстановці Жуков наполіг на скасуванні цьогорішення, більше того, І.С. Конєв був призначений заступником командувачаЗахідним фронтом.
Довелосяпо суті заново створювати фронт, приймати найрішучіших заходів по виправленнюстановища на ділянках. Терміново були сформовані і кинуті в бій чотири дивізіїнародного ополчення, курсанти військових училищ — подільських та ім. ВерховноїРади. Це була тактика затикання дірок, але іншого виходу не було. Слабоозброєні, усвідомлювали, що перший бій для більшості з них стане останнім, вониполягли під Москвою, але на кілька днів загальмували просування групи армій«Центр». Було необхідно виграти час. З Далекого Сходу до Москви прибули три стрілецькіі дві танкові дивізії, що стало можливим після повідомлення з Токіо радянськогорозвідника Р. Зорге про те, що в 1941 р. «японський уряд вирішив не виступатипроти СРСР».
15-16листопада розпочався другий етап наступу групи армій «Центр» на Москву. Ворожівійська стрімко розвивали наступ на Клин. Резервів у цьому районі у Ставки не було.Одночасно німецько-фашистські війська завдали потужного удару в районіВолоколамська. Бої були дуже важкими. Особливо завзято билися воїни стрілецькихдивізій І. В. Панфілова, А.П. Бєлобородова, кавалеристи Л.М. Доватора, Л.А.Бєлова.
16-аармія повільно відходила. Обстановка критична. Сталін дзвонить Жукову, запитує:«Ви впевнені, що ми утримаємо Москву?» «Москву, безумовно, утримаємо. Алепотрібно ще не менше двох армій і хоча б 200 танків », — відповів командувачфронтом.
23листопада танки противника увірвалися в Клин. Під загрозою оточення частині 16- ї армії відійшли. Становище фронту було надзвичайно складним, утворилися дужеслабкі місця. Сталін нервує. Якимось чином йому надійшли відомості, що нашівійська залишили місто Дєдовськ, а це зовсім близько від Москви. Верховнийнаказує Жукову особисто організувати контратаку і повернути Дєдовськ.Командувач намагається заперечити, доводячи, що сталася помилка і німці зайняливсього лише село Дідове. Але Сталін не хоче слухати. «Заперечувати в подібнійситуації не було сенсу», — згадує Г.К. Жуков. Хоча повертати зайняті німцямикілька будинків села було так-тично недоцільно, стрілецька рота з двома танкамизвільняє село. Подібні випадки вносили ще більшу напругу в дуже складнуобстановку оборони міста.
Розгорнувшиударні угруповання на широкому фронті і далеко замахнувшісь своїми броньованимикулаками, противник у хід наступу на Москву розтягнув війська з фронту до такоїміри, що у фінальних боях на ближніх підступам до столиці вони втратилипробивну здатність. Вперше за всі попередні кампанії фашистські війська неслинепоправні втрати.
Що жзупинило «Тайфун» в снігах Підмосков'я? Гітлерівські стратеги звинувачували вцьому сильні морози, які виводили з ладу мотори, відсутність зимовогообмундирування, однотипність оперативно-тактичних рішень, завзятість Гітлера іт. д. Під. Москвою для німців вперше почалися дні найбільших випробувань,бойовий дух німецьких солдатів помітно падав. Німецький єфрейтор писав з-підМоскви: «Ми крокуємо по німецьких трупах і залишаємо у снігових заметах своїхпоранених. Сьогодні ми крокуємо по трупах тих, хто поліг попереду, а ранком мистанемо трупами, І нас також розчавлять знаряддя і гусениці ». Виявилосявтрачені бойова і тактична перевага німецьких військ.
Контрнаступрадянських військ, і останніх числах листопада 1941 Г.К. Жуков запропонував безпаузи в оборонних боях перейти в контрнаступ. Військам ставилося завданнярозгромити ударні угруповання армій «Центр »І усунути безпосередню загрозуМоскві.
6грудня частини Червоної Армії завдали контрудару по передовим угрупованьнімецько-фашистських військ на північ і на південь від столиці. Наступрозгорнувся на смузі 1000 км, від Калініна до Єльця. Радянські військанаступали на рівного по чисельності противника. За перші три дні вонипросунулися на 30-40 км. Натхнення наступаючих заповнювали відсутність техніки.Противник тримався стійко, але позначалася непідготовленість до веденнявійськових дій в зимових умовах, недолік резервів. Гітлер звалив невдачі навійськове командування і, відсторонивши від займаних посад частина вищихгенералів армії, прийняв верховне командування на себе. Але це не привело доістотних змін. Наступ Червоної Армії тривало, і до початку січня 1942 ворог буввідкинутий від Москви на 100-250 км. Радянські солдати звільнили КалінінБезпосередня загроза Москві було усунено. Це був перший великий поразкугітлерівців у другій світовій війні означала повний крах плану «блискавичноївійни». На початок 1942 співвідношення сил на радянсько-німецькому фронтіперебувало в стані зразкового рівноваги. У цій обстановці дуже важливо булодумку військових фахівців Однак Верховний віддає директиву про початок наступуна всіх фронтах, щоб закінчити розгром супротивника в 1942 р. Наступ невдалося, тим більше що до середини лютого німецьке командування перекинуло ізЗахідної Європи свіжі дивізії і стабілізувало становище на фронті. Проте післякраху «бліцкригу» Німеччина залишилася без будь-якого довгострокового планувійськових дій, виявилася перед фактом затяжної війни. Та й сили німецькоговермахту були вже не ті.
Наступальніоперації Червоної Армії зими 1941-1942 рр… Показали радянському командуванню,що досвіду проведення великих наступальних операцій бракувало. Відставало ітехнічне забезпечення — наявність танкових і повітряних армій, артилерійськихрезервів. Але головне в тому, що перемога радянських військ під Москвоюрозвіяла міф про непереможність гітлерівських військ.
Невдачірадянських військ у Криму і під Харковом
Наприкінціквітня закінчилося невдачею наступ наших військ у Криму. До його початкуКримський фронт мав істотне матеріальну перевагу над противником — майжеполуторное по гарматах і мінометів, майже подвійне по танках. Проте командувачфронтом генерал Д. Т. Козлов розтягнув війська в одну лінію, впритулпідтягнувши їх до позицій німецько-фашистських військ. Він не зумів протистоятивтручанню в свої справи члена Військової ради фронту Л.3. Мехліса, близького доСталіна людини. Зарозумілість і нетерпимий, малограмотний у військовомувідношенні чиновник, якого не поважали, але боялися скрізь, де б він нез'являвся, безсоромно віддавав розпорядження чисто військового характеру.
Командувач11-ї німецької армії генерал Манштейн, правильно вибравши момент, ввівши усправу численну авіацію, прорвав оборону радянських військ. Довелося залишитиКерч, а це серйозно ускладнило обстановку в Севастополі, захисники якого велинапружену боротьбу. Після 250 днів легендарної оборони місто було залишено. Підчас евакуації багато захисники Севастополя загинули або потрапили в полон,невеликим групам вдалося пробитися з міста і приєднатися до партизанів.
28червня 1942 противник почав рух на Волгу і Північ-мий Кавказ. Німецькі частинипрорвали оборону. Частина радянських військ опинилася в оточенні. У серединілипня гітлерівці вийшли до великої закруті Дону. Знову зазвучали гіркі зведенняпро залишення міст. Над країною знову нависла смертельна небезпека. Передрадянськими бійцями стояло завдання у що б то не стало зупинити агресора. Цепролунало в наказі Верховного Головнокомандувача від 28 липня 1942 р., відомогояк наказ № 227: «Ні кроку назад!» Оцінюючи становище як вкрай важкий, наказвводив жорстокі покарання за відступ без розпорядження згори. Командири ікомісари, які допустили це, оголошувалися зрадниками Батьківщини. За зразкомнімецьких військ позаду частин, які вважалися нестійкими, розташовувалися такзвані загороджувальні загони. Однак, незважаючи на жорстокі заходи, наказ недавав упевненість, що сусідні частини не будуть відступати. Занадто сильна булабоязнь потрапити в оточення. Але в документі, як і колись, вина за невдачі іпомилки покладалася виключно на командувачів фронтів, політпрацівників,командирів і рядових бійців.
Головне- утримати оборону
Обороннабитва за Сталінград тривало чотири місяці: з 17 липня по 18 листопада 1942Після поразки радянських військ під Харковом і Воронежем противник повністюопанував ініціативою і тиснув частини Червоної Армії, володіючи чималимперевагою. Гітлер і його оточення планували захоплення низин Волги і Кавказу.Німецьке командування підтягувало додаткові резерви, перш за все арміїсоюзників — угорців, італійців і румун. Одночасно тривало наступ на Кавказ, дев кінці серпня передові групи альпійських підрозділів навіть зуміли піднятипрапор нацистської Німеччини на вищій точці Кавказу — горі Ельбрус.
23серпня німецький танковий клин, прорвавши оборону ослаблених у боях частинЧервоної Армії, вийшов до Волги. Авіація противника порушилателефонно-телеграфний зв'язок з Москвою. Доповідь про прорив до Волги довелосяробити по радіо відкритим текстом. Для оборони міста спішно були висунутіробочі загони, винищувальні батальйони, загони народного ополчення, тиловічастини. Зусиллями деяких частин Сталінградського фронту робилися спробизавдати контрудари, але для них не вистачало ні танків, ні авіації. З Ставкиприйшов наказ всіма силами утримувати місто:
Мобілізуйтебронепоїзда і пустіть їх круговою залізницею Сталінграда. Бийтеся з противникомне лише вдень, але і вночі… »
Боїв Сталінграді
Гітлерівцінаполегливо рвалися до міста, і їм вдалося увірватися в нього не тільки зпівночі, але і з півдня. З 12 вересня бої йшли вже в Сталінграді. Оборону містаздійснювали частини 62-ї (командувач — генерал В.І. Чуйков) і 64-ї (командуючий- генерал М.С. Шумілов) армій. Німецько-фашистські війська зробили чотириспроби штурму міста одну за одною. Генерал Чуйков, призначений командувати 62-юармією, лише нещодавно повернувся з Китаю, де він був військовим радником. Вінтак описував свої перші враження від міста, в якому йшли безперервні бої:«Недосвідченому в боях людині здалося б, що у палаючому місті вже немає місцядля життя, що там все зруйновано, все згоріло. Але я знав: на тому березітриває бій, йде титанічна боротьба».
У нічна 15 вересня положення обороняються погіршився настільки, що свіжепідкріплення — в дивізію генерала О.І. Родімцева (мав досвід керівництвавуличними боями на вулицях Мадрида в 1936 р.) довелося кидати в бій відразу жпісля переправи. Кожен будинок ставав фортецею, в якій часом протиборчі силинаполегливо боролися за кожен поверх. Німцям здавалося, що місто ось-ось будезахоплений. Але цього не відбувалося.
Наведемоуривки зі щоденника німецького офіцера: «1 вересня: невже росіяни дійснозбираються битися на самому березі Волги? Це ж просто безумство… 11 вересня:безрозсудна впертість… 13 вересня:… Дикі звірі. 16 вересня:… Це не люди,а чорти. 27 жовтня: росіяни — це не люди, а якісь залізні істоти. Вони ніколине втомлюються і не бояться вогню… 28 жовтня:… Кожен солдат вважає себеприреченим».
Напочатку листопада Гітлер виступив з промовою, в якій заявив: «Я хотів вийти доВолги в певному місці, біля певного міста. Сталося так, що це місто носить ім'ясамого Сталіна… Я хотів взяти це місто. Не роблячи перебільшених заяв, я можусказати вам, що ми його захопили. Тільки невелика частина поки ще не в нашихруках ». Гітлер поквапився: місто встояло.
Чомуж гітлерівські війська не змогли взяти Сталінград ні з ходу, ні в результатінеодноразових спроб штурмувати місто? Адже в аналогічних ситуаціях вониопинялися під Ленінградом, під Москвою, коли, здавалося б, до цілі було кількакроків. Можна говорити про прорахунки і фатальних помилках самого Гітлера,критикувати дії його генералів, але не можна не бачити, що у вирішальні моментимісто встояв з волі й самопожертви радянських воїнів. У Сталінградській оборонібійці і командири виконували такі завдання, які, за словами Чуйкова, здавалися«вище сил людських».
Підготовкаоперації
Тогож дня, коли почалися бої за місто, — 12 вересня Генштаб приступив до розробкинаступаючи операції під Сталінградом. Передбачалося завдати такого удару понімецько-фашистських частинах, який різко змінив би стратегічну обстановку.Справа в тому, що 6-а армія Паулюса н 4-а танкова бригада Гота з'явилисявістрям гігантського клину, втягнулися в місто і загрузли там. Сторони цьогоклина, що простягнулися на сотні кілометрів, складалися з італійських,угорських, румунських військ. Ці частини були гірші озброєні, менш досвідчені.Їх солдати не хотіли вмирати за чужі їм інтереси. Саме тут, біля основи клину,і планувалося завдати ударів. Сили для цього повинні були бути сформовані долистопада. Все залежало від того, чи утримаються захисники Сталінграда ще двамісяці. Контрнаступ під Сталінградом готувалося ретельно, з дотриманням усіхправил секретності. Звичайно, слабкість в розташуванні своїх військ бачили інімецькі генерали, проте вони вважали, що для великої наступальної операції силу Червоної Армії не вистачить. У наказі німецького командування говорилося:«Самі росіяни в ході останніх боїв були серйозно ослаблені і не зможуть взимку1942 / 1943 розташовувати такими ж великими силами, які були у них в минулузиму ». Але ворог помилився. До моменту переходу Червоної Армії в контрнаступзагальне співвідношення в чисельності військ на цій ділянці боротьби булорівним, а на напрямках головних ударів вдалося створити подвійне і навітьпотрійну перевагу. Радянські війська під Сталінградом отримали достатнюкількість сучасних танків, літаків. Ентузіазм воїнів підкріплювався надійноюзброєю.
Операціяскладалася з двох основних етапів: на першому передбачалося прорвати оборонупротивника, створити міцне зовнішнє кільце оточення; на другому — знищитиоточеного противника, якщо він не прийме ультиматуму про здачу. Для цих цілейзалучалися сили трьох фронтів: Південно-Західного (генерал М. Ф. Ватутін),Донського (генерал К. К. Рокоссовський) і Сталінградського (генерал А. І. Єременко).
Контрнаступчервоної Армії. Контрнаступ почалося 19 листопада 1942 калиткою підготовкою,потім в справу були введені танкові й механізовані частини. На п'ятий деньнастання передові частини Південно-Західного і Сталінградського фронтівз'єдналися. Значне угруповання німецьких військ, що налічувала більше 250 тис.людина, опинилася в оточенні.
Проханнякомандуючого 6-ї німецької армії Паулюса про відведення військ були зустрінутівідмовою. В одному з наказів Гітлера говорилося: «Війська 6-ї армії, оточені вСталінграді, надалі будуть іменуватися військами фортеці Сталінград».
Гітлерівськекомандування, намагаючись деблокувати оточені Бейсіка ударом ззовні, створюєгрупу армій «Дон» на чолі з, яка починає прорив до сталінградської угруповання.Проти що рветься на допомогу Паулюсу Манштейна Ставка повертає 2-у гвардійськуармію генерала Р.Я. Малиновського.
Боїнабувають все більшої запеклість як у зовнішньому, так і у внутрішньому кільці.Але сили ворога виснажилися, він змушений був перейти до оборони. Як пізнішеписав у мемуарах Манштейн, «розпочата 12 грудня спроба виручити 6-ту арміюзазнала невдачі… Спроба деблокада зірвалася ». В результаті успішних дійПівденно-Західного і Сталінградського фронтів були розгромлені основні сили 8 — ї італійської армії, З-й і 4 — ї румунських армій. Створилися умови для наступуна Ростов, в тил німецько-фашистським військам, що діяли на Північному Кавказі.Змінювалася і вся обстановка на південному напрямі.
10січня 1943 радянські війська під командуванням К. К. Ро-к Оссовськогоприступили до ліквідації оточеного під Сталін — гадом угруповання противника.Німецькі частини були деморалізовані. Спроба організувати постійно діючийповітряний міст до оточених була зірвана радянською авіацією.
Оточенінімецькі частини голодували та на власні очі бачили повне Ц нерозуміння їхположення з боку Берліна. Наприкінці грудня 1942 їм було доставлено 5 тцукерок, 200 тис. брошур відділу пропаганди вермахту. Нарешті, щоб підкріпитипадаючий дух оточеній 6 — ї армії, Гітлер присвоїв її командуючому звання«генерал-фельдмаршал». Сам Паулюс розмовах зі своїм ад'ютантом В. Адамом такоцінив те, що відбувається: «Цим підвищенням Гітлер тільки хоче забезпечитимені кінець». А потім продовжив: «Друк голодної смерті видно всюди. На перев'язувальнихпунктах лікарі запевняли мене, що голод і морози завдають більше втрат, ніж діїпротивника… Але за межами котла для оцінки положення знаходять лише красивіслова ».
Алеперемоги розкрили та інше. Вони поставили Сталіна перед необхідністю передатиреальне керівництво військовими діями групі талановитих воєначальників, середяких виділялися Г.К. Жуков, А.М. Василевський, К.К. Рокоссовський, І. С. Конєвта інші. Однак, залишаючись на посаді Верховного Головнокомандувача і ГоловиГКО, Сталін, як і раніше користувався неосяжним впливом. Нерідко він особистозатівав інтриги проти деяких воєначальників, намагаючись посварити їх, посіятинасіння недовіри. Так, він вирішив зіштовхнути Конєва та Жукова. Ще в ходівійни були незаконно арештовані деякі офіцери, які працювали в штабі Жукова.
Взимкуі навесні 1943 р. наступ під Сталінградом переріс у загальний стратегічнийнаступ, що тривало до кінця березня. Супротивник був відкинутий на 600-700 км ізмушений був перекидати на радянсько-німецький фронт частини з заходу. І хоча вході напруженої боротьби радянським військам довелося знову залишити Харків іБєлгород, але повернути собі стратегічну ініціативу противник уже не міг.
Ленінградпрориває блокаду
Найбільшвражаючою перемогою після Сталінграду був прорив блокади Ленінграда. З блокадибули вирвані радянські люди — ленінградці, весь цей час героїчно захищали своємісто. У безприкладної в історії епопеї Ленінграда, його жителів, захисниківсамим трагічним періодом була зима 1941-1942 рр… Весь тягар голодногоіснування в промерзлому, блокованому місті лягла на плечі пересічнихленінградців. За роки блокади близько 850 тис. мирних жителів міста загинуливід голоду, холоду, бомбардувань і артобстрілів. Жертви могли бути значноменшими, якби керівництво Ленінграда на чолі зі Ждановим своєчасно подбала проорганізацію оборонних рубежів на ближніх і дальніх підступах до міста в 1941р., прийняв би до яких заходів по своє-тимчасової евакуації жителів ізбереження продовольчих запасів. Продовольство було зосереджено в старих, незахищених з повітря Бадаєвський складах, і досить було однієї масованоїбомбардування, щоб приректи місто на голодну смерть.
Длягітлерівців питання про долю Ленінграда вирішувалося однозначно: у будь-якомувипадку місто повинно було піддатися повного руйнування. Не зумівши захопитимісто штурмом, фашистське командування було впевнене, що місто безсумнівновпаде. Один з викритих німецьких агентів на допиті показував: «З появою вЛенінграді продовольчих (у зв'язку з обороною) утруднень намічалосявикористовувати такі форми, як« голодні бунти », заклик до розгрому булочних,магазинів, організувати демонстрації жінок до лінії фронту з вимогою відкритифронт і припинити опір німцям ».
ВідКурська — до Дніпра
Сторонинакопичували сили. Навесні 1943 р. на фронті встановилося відносне затишшя.Обидві вию-міни сторони готувалися до продовження боротьби. Провівши тотальнумобілізацію ресурсів Європи, гітлерівська Німеччина збільшила військовувиробництво. Заповнивши понесені людські втрати, німецькі війська на сходіотримали нові танки типу «тигр» і «пантера», штурмові гармати «Фердинанд»,більш досконалі літаки.
Великаробота проводилася і по зміцненню радянських збройних сил. Завдяки зусиллямтанкової промисловості вдалося сформувати велику кількість танкових імеханізованих корпусів. У війська надходили самохідні артилерійські установки.Створювалися потужні авіаційні з'єднання. Але головне — перемога підСталінградом вселила впевненість, що хід війни можна рішуче змінити на користьРадянського Союзу. Ставка спочатку схилялася до організації широкоїнаступальної операції на південно-західному напрямку. Сталін наполягав саме натакому варіанті. Проте Г.К. Жуков, А.М. Василевський вважали, що особливу увагуслід було приділити Курській дузі. Так називався виступ лінії фронту, оберненийу бік заходу, що займали війська двох фронтів: Центрального (К.Д.Рокоссовський) і Поройежского (Н. Ватутін). Саме тут гітлерівське командуванняпланувало завдати удару. Два потужних танкових клину повинні були прорватиоборону радянських військ у підстав виступу, оточити наші частини, створитизагрозу Москві. Перемогою на цій ділянці фронту противник розраховував змінитистратегічну ситуацію на свою користь. І хоча ініціатива в плануванні великихоперацій все ще належала німецькому командуванню, її масштаби різко звузилися.Якщо в 1941 р. операції планувалися по всьому фронту, в 1942 р. — на одномустратегічному напрямі, то в 1943 р. — тільки на вузькій ділянці. Для Німеччиниоперація «Цитадель» (таку кодову назву отримав план наступу на Курській дузі)була, по суті, останнім шансом досягти перемоги. Найбільш далекоглядні генераливермахту розуміли, що невдача не дасть можливості надалі проводити великінаступальні операції. Так, Манштейн наказав будувати оборонні укріплення заДніпром навіть без санкції Гітлера. Але все ж таки резолюція наступатипереважала серед німецького генералітету.
Курськабитва. У ніч з 4 на 5 липня Рокоссовскому доповіли, що захоплений німецькийполонений показав: через декілько годин почнеться наступ. У цих умовахкомандуючий фронтом прийняв рішення, санкціоноване Жуковим, провестипопереджувальний артилерійський обстріл. Доповідати про це в Москву, щобвипросити дозволу Сталіна, часу не було. Та й самі воєначальники були вже неті, що раніше. Самостійність, ініціатива, від-повідно за рішення, навітьнайбільш ризиковані — ці якості повною мірою виявилися в даному епізоді.Попереджуючий артилерійський удар був нанесений і Воронезьким фронтом. ЗгодомЖуков відзначав, що цей удар мав швидше психологічне значення, особливо великихвтрат противнику він не завдав, проте затримав початок його наступу на кількагодин. Рано вранці 5 липня німецько-фашистські війська пішли в атаку. На чолінімецьких армій, що наступали на Центральний і Воронезький фронти, стоялидосвідчені, енергійні генерали Модель і Манштейн.
Налінії в 500 км з гаком билося близько 4 млн. чоловік, понад 13 тис. танків, 69тис. гармат і мінометів, до 12 тис. літаків. У перші дні противник методично,нестримно вгризався в оборону радянських військ. Обидві сторони несли важківтрати. На ділянці Воронезького фронту німецько-фашистські війська підійшли доневеликого села Прохорівка, де сталося найбільша танкова битва другої світовоївійни: одночасно в зустрічному бою з обох сторін брало участь до 1200 танків,самохідних і штурмових гармат-Бойові порядки перемішалися. Горять, вибухаютьмашини, між якими намагаються лавірувати і вести бій ще вцілілі. Дим, гар,кіптява перетворили день в ніч.
Супротивникбув виснажений. З 12 липня змінився і характер битви. Тепер наступали радянськівійська, німецькі частини перейшли до оборони. Але стримати контрнаступ нашихвоїнів вони вже були не в силах. 5 серпня були звільнені Орел і Бєлгород, а 23серпня — Харків, цього разу вже остаточно. На цьому завершилася Курська битва.Стратегічна ініціатива була вирвана з рук ворога. Генерал Гудеріан писавзгодом: «В результаті провалу наступу «Цитадель» ми зазнали рішучої поразки.Бронетанкові війська, поповнені з таким великим трудом, з-за великих втрат влюдях і техніці на довгий час були виведені з ладу. Ініціатива остаточноперейшла до росіян ». Але не варто думати, що противник був зломлений. Йому щене раз вдавалося відбивати великі населені пункти.
Докінця вересня радянські війська вийшли до Дніпра. Тут німецьке командуваннястворило так званий «східний вал», який було наказано утримувати до останньоїлюдини. Підійшовши до річки, радянські частини з ходу кинулися вперед, безспеціальних понтонних засобів, під артилерійським і мінометним вогнем. Рідкіснічовни, наспіх збиті плоти — і мерщій б добратися до протилежного берега. Багатогинули, так і не досягнувши його. А що дісталися відразу вступали в бій,чіпляючись за клаптики землі, чекаючи підкріплення, розширюючи плацдарми.Форсування Дніпра залишається прикладом безкорисливої жертовності в ім'яВітчизни сотень тисяч людей.
Перемогана Дніпрі відкрила дорогу на Київ, звільнення якого було завершено 6 листопада.
Операціїрадянських військ в 1944 р.
Зкожним місяцем 1944 фронт невблаганно йшов на захід. Те, що агресор приреченийна поразку, сумнівів не викликало. Але ясно було і те, що він буде опиратися докінця. Країни антигітлерівської коаліції ухвалили спільне рішення: єдинимспособом закінчення війни є беззастережна капітуляція Німеччини.
Напочаток 1944 р. війська гітлерівської Німеччини та її союзників все щеутримували значну частину України, Білорусію, Прибалтику, стояли біля стінЛенінграда, на Карельському перешийку. Під гітлерівської п'ятою перебувалазначна частина Європи. Союзники вели бої в Південній Італії. Німеччина зуміланаростити випуск озброєнь, провести тотальну мобілізацію, але стратегічнаініціатива була вже втрачена гітлерівськими генералами. У їх рішеннях зниклагострота, правильна оцінка ситуації. І навпаки, ряд операцій радянськогокомандування завершального етапу війни стали зразковими в історії військовогомистецтва.
У1944 р. вже не робилися спроби широкомасштабного наступу по всьому фронту, апослідовно проводяться операції на різних ділянках. Таке перенесення ударів зодного напряму на інший змушувало німецьке командування перекидати сили зоднієї ділянки радянсько-німецького фронту на інший.
Бойовіякості особового складу Червоної Армії виросли,. воїни накопичили досвід, умілодіяли у наступі, горіли бажанням скоріше вигнати загарбників з рідної землі.Ненависть до загарбників росла при звільненні міст і сіл, коли з-радянськимсолдати бачили сліди руйнувань, насильств і звірств, що творяться гітлерівцяминад місцевим населенням. Таких солдатів ніщо не могло зупинити.
1944 почавсянаступом під Ленінградом, у результаті чого він був повністю розблокований.Практично одночасно з цим розвивалася операція по звільненню ПравобережноїУкраїни. Війська 1-го Українського фронту і 2-го Українського фронту (І.С. Кєнов)оточили Корсунь-Шевченківську угруповання противника. Почалася відлига, якаускладнювала бойові дії. Ворог намагався розірвати кільце. Групі німецькихвійськ вдалося прорватися через порядки наших військ на ділянці Ватутіна.
Усередині квітня війська 1-го Українського фронту підійшли до передгір'я Карпат.А під кінець 25 березня з'єднання 2-го Українського фронту вийшли до державногокордону СРСР.
Вихідна кордон
Прийшлоліто 1944 Німецьке командування вважало, що Червона Армія продовжить наступ напівденному напрямі. Проте з весни 1944 р. йшла підготовка до операції підкодовою назвою «Багратіон». Конфігурація фронту на місці проведення операціїпредставляла величезний виступ. Найбільш захищеними були фланги. Саме по них іпланувалися потужні удари. Місцевість з її ріками, озерами, болотами, лісамибула зручна для оборонців і, навпаки, створювала великі проблеми длянаступаючих. За три роки гітлерівці перетворили міста Білорусії в сильніукріплення зони. Те, що в 1941 р. було так легко залишено, тепер, влітку 1944р., доводилося відбивати, сподіваючись на мужність, героїзм і самовідданістьрадянських воїнів.
Білоруськаоперація почалася 23 червня 1944 Тим самим Радянський Союз виконав зобов'язанняпровести велику операції одночасно з відкриттям другого фронту. 6 червнявійська союзників форсували протоку Ла-Манш і просувалися з боями по Франції.
Наступв Білорусії здійснювалося силами чотирьох фронтів. Жуков перебував накомандному пункті командувача 3 армією генерала А.В. Горбатова. Учасникгромадянської війни, один з небагатьох уцілілих в м'ясорубці репресій 30-хрр.., підданий жорстоким тортурам в катівнях НКВС, але не обмовився ні себе, нікого б то не було з товаришів (як і К.К. Рокоссовський), він виявився на волінезадовго до війни. Командарм дбав про те, щоб досягати перемог, зберігаючи якможна більше солдатських життів. Маючи дані про слабкі сторони оборонипротивника, він запропонував Жукову змінити ділянку прориву. Жуков підтримавйого. Сміливим ударом танкового корпусу вдалося захопити переправи через Березину,і значна група німецько-фашистських військ опинилася в котлі. Авіація завдавалаудару за ударом. Горіли паливно-мастильні матеріали, військова техніка,покриваючи полі бою щось страшне. Гинули сотні і тисячі німецьких солдатів.
Добрепродумана, довготривала система оборони противника перетворилася на «котли» — Бобруйський, Мінський, Могилевський, Вітебський. 3 липня був звільнений Мінськ,точніше — його руїни. Радянських воїнів зустрічали мало хто залишилися в живихжителі білоруської столиці.
Маючиперевагу в силах, війська 1-го Українського фронту розвивали наступ. Однакпротивник, вміло маневруючи, організовував короткі контрудари. Суворий і рідкоякий видавав свої почуття Жуков, розповідаючи про зустріч з уцілілими бійцями,писав: «… я не міг слухати без хвилювання і почуття гіркоти від того, щогинуть такі сміливі люди».
ЗдобутіЧервоною Армією перемоги в Білорусії і західних областях України сприялинаступу союзних військ на Заході. Німцям довелося залишити Нормандію. Іпоступово вони почали відхід до кордонів Німеччини.
Успішніоперації Червоної Армії на Карельському перешийку призвели до виходу з війниодного з союзників Німеччини — Фінляндії. Прибалтійське угруповання противника,що налічувала більше 30 дивізій, було затиснута на невеликій частині територіїЛатвії, де була полонені в травні 1945 р. У боротьбі за визволення Прибалтикивід німецько-фашистських військ активну участь брали латиські, литовські таестонські військові формування, що входили до складу Червоної Армії. Булизвільнені Вільнюс, Таллінн, Рига.
Загальніконтури бойових дій Червоної Армії були намічені ще в листопаді 1944 р. силами1-го Білоруського і 1-го Українського фронтів. Мали розгромити німецьку групуармій «А», повністю звільнити Польщу. Ця операція увійшла в історію, якВісло-Одерська. Початок наступу було прискорене подіями на Західному фронті.Наприкінці грудня 1944 року німецькі війська почали наступ в Арденнах на територіїБельгії і почали тіснити війська союзників, які опинилися у вкрай невигідномудля себе, майже безвихідному, становищі. Однак, виконуючи союзницький обов'язокі на прохання керівництва США і Великобританії, радянські війська перейшли внаступ 12 січня, на 8 днів раніше наміченого терміну, відтягнули на себечастину дивізій з заходу і тим самим врятували від поразки англо-американськічастини.
17січня 1945 була звільнена Варшава. Наступ розвивався так стрімко, що часомпередові частини радянських військ опинялися в оточенні відступаючих силвермахту. У лютому підрозділи Червоної Армії форсували Одер — останню великуводну перешкоду перед Берліном.
Боїна захоплених після форсування Одеру плацдармах були надзвичайно жорстокими.
У ціж дні, коли радянські війська вели бої від Вісли до Одеру, почалася операція уСхідній Пруссії. Противник чинив опір оточення, просування наших військ йшовповільно. Все на цій землі було пристосоване до оборони: і тевтонські замки, іфортеці часів Семилітньої війни, і залізобетонні доти, навіть міста і села. Уцих боях отримав смертельну рану командувач З-м Білоруським фронтом І.Д.Черняхівський — наймолодший з усіх командувачів фронтами. Йому не було ще йсорока років. Його любили солдати за безстрашність і простоту. Він ніколи недозволяв собі принизити підлеглого. Командування фронтом прийняв О.М.Василевський. Колишній царський штабс-капітан, він в 1919 р. був призваний доЧервоної Армії і пов'язав з нею свою долю. Спокійний, рішучий, ініціативний,Василевський завжди тримався з гідністю.
Кульмінаційниммоментом операції став штурм Кенігсберга. Чудово захищений і забезпечений всімнеобхідним, що мав добірний гарнізон, місто здавалося неприступним. Але,ретельно підготувавшись, радянське командування обрушило на ворога всю міцьартилерії та авіації. Штурмові групи увірвалися в місто. Його комендант О. Лашвідзначив: «Ніяк не можна було раніше припускати, що така міць, як Кенігсберг,так швидко впаде».
Битваза Берлін
Наставквітень 1945 Червона Армія готувалася до штурму Берліна. Усі прагнули швидшезакінчити війну і розуміли, що це відбудеться через лічені тижні. Тим гіршебула загибель кожного з бойових товаришів. Вже після війни деякі воєначальники,наприклад генерал О. В. Горбатов, висловлювали думку, що досить було б оточитиБерлін і дотиснути в ньому залишки гітлерівських військ, змусити їхкапітулювати, зберігши життя багатьох радянських воїнів. У Ставці навесні 1945р. так питання не ставилися. Керівники СРСР вважали, що затягування військовихдій може привести до відкриття німцями фронту на заході, був взятий в полон начальникгенштабу сухопутних сил Німеччини генерал Кребс. Він заявив про те, що Гітлер30 квітня покінчив життя самогубством, і запропонував почати переговори проперемир'я. Про це було повідомлено Сталіну, який зажадав вести переговоритільки про беззастережну капітуляцію. Відповіді від наступників Гітлера небуло, і військові дії відновилися. Але на наступний день до 15-ї години штабберлінської оборони віддав розпорядження про припинення військових дій. Берлінвпав. Під час штурму німецької столиці радянські війська втратили 300 тис.убитими і пораненими. Залишки німецьких військ на півночі Німеччини, притиснутідо побережжя Балтійського моря, також капітулювали. 9 травня був підписаний актпро беззастережну капітуляцію Німеччини. Це була Перемога.
Списоквикористаної літератури
1. Коровін В.В. Радянськарозвідка і контррозвідка в роки Великої Вітчизняної війни. М., 2008;
2. Гриневич В.А. Расколотаяпамять: Вторая мировая война в историческом сознании украинского общества //Неприкосновенный запас. – 2005. – № 2-3 (40-41).
3. Война Германии противСоветского Союза 1941-1945. Документы / Под ред. Р. Рюрупа
4. История ВеликойОтечественной войны Советского Союза 1941-1945 гг. В 6-ти – 1960-1965 рр.
5. Мировые войны ХХ века/ В.А. Золотарев (ред. кол.), Ю.А. Никифоров (сост.). Кн. 3 и 4: Вторая мироваявойна – 2002 р.