Китайська стіна, шовковий шлях та їх історичне значення

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТИЕТ

КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ

РЕФЕРАТ

на тему:

„Китайська стіна, шовковий шлях та їх історичне значення”

Зміст

Вступ

1. Китайська держава і набіги кочівників

2. Ідея створення Китайської стіни

3. Найдовше спорудження на Землі

4. Занепад Піднебесної країни

5. Шовковий шлях та його значення

Висновок

Вступ

Зображення Китайської стіни, відомі кожному з дитинства, створюють не зовсім правильну картину. Вони усі відносяться до найбільш пізньої її ділянки, неподалік від Пекіна, де стіна добре збереглася або спеціально підреставрована для екскурсантів. Зовсім не так виглядають самі древні частини стіни, зведені приблизно в IV-III століттях до н.е. У більшості випадків вони являють собою розташовані поблизу перевалів і основних доріг окремо стоячі земляні вали, що були побудовані губернаторами і князями окремих китайських провінцій з метою захисту своїх володінь від набігів кочівників.

Ці зміцнення досягали часом значної довжини - тяглася на десятки кілометрів. І лише через сотні років була почата спроба обєднати їх в одне безперервне спорудження. Але єдиної лінії зі стіни так і не вийшло. Вона придбала складну гіллясту форму, а в деяких місцях на невеликому видаленні від основної будівлі паралельно їй проходили інші окремо побудовані стіни. І коли говорять про Велику Китайську стіну, то, найчастіше, мають на увазі саме цю, саму пізню, закінчену в середині XVI століття Зовнішню Китайську стіну, що дійсно тягнеться безупинно.

Для того щоб усвідомити причини виникнення настільки незвичайного будівельного комплексу, доведеться зробити короткий екскурс в історію Китайської держави.

1. Китайська держава і набіги кочівників

У стародавності й у середні віки степи і пустелі Північного і Західного Китаю були населені непокірливими кочівниками. У періоди посилення Китайської імперії її війська захоплювали і тимчасово підкоряли жителів тих місць, але час від часу держава слабшала. Китай розколювався на ворогуючі області, селянські повстання добивали колос, що слабшає, і тоді ролі мінялися: північні і західні кочівники вторгалися у внутрішні області, вели полонених і худобу, а часом захоплювали столицю і зводили на престол свого ставленика. Так ґрунтувалися монгольські і маньчжурські династії. Китай же усмоктував у себе переможців, розчиняв них у мільйонних масах китайців, учив своїй культурі, своєї релігії і через кілька десятиліть знову знаходив незалежність... або забував про те, що на престолі сидять нащадки недавніх завойовників.

Але навіть у мирний час кочівники становили небезпеку для районів, що граничать зі степом і пустелями. Чжоу й особливо гуни періодично спустошували прикордонні райони. Тому, у період ворогуючих царств китайські князі і губернатори прикордонних районів самостійно намагалися знайти засіб проти ворожих набігів.

Відомо, що кочівники не мали власних міських поселень і звикли воювати в сідлі. По цій же причині вони не вміли штурмувати міста. Таке уміння прийде пізніше, коли їх потомки рушать на захід, скоряючи азіатські, російські і європейські держави. Цей значний недолік армії кочівників, звичайно ж, не міг залишитися непоміченим уважними китайцями. Так і зявилися земляні вали уздовж границь деяких китайських провінцій. Цілком можливо, що загони кочівників зупинялися перед цими валами і навіть відступали. Однак перші вали при всій їхній видимій моці знайшли і непрощенну слабість: них комусь треба було охороняти. Зайняті міжусобицями, правителі Китаю забували про західні границі. До того ж, не знаходячись один з одним у згоді, вони зводили подібні зміцнення винятково уздовж границі тільки своїх володінь, і такі вали легко можна було обійти з флангів.

У IV столітті до н.е. серед безлічі ворогуючих китайських царств виділилася держава Гинь. Воно швидко зміцнювалося завдяки незвичайній для того часу політиці першого імператорського міністра Шан Яна. Цій вольовій людині удалося реорганізувати всю країну на військовий лад. Зокрема, якщо провинився один громадянин, відповідальність несла вся його родина і ще десять родин-сусідів. Таким чином, замість одного злочинця держава одержувала відразу кілька десятків. Така внутрішня політика прижилася в Китаєві надовго і мала саме безпосереднє відношення до виникнення Китайської стіни.

2. Ідея створення Китайської стіни

У 246 році до н.е. на престол у Циньській державі вступив Чжен, що продовжував зміцнювати молоду державу і через кілька років, скоривши останні незалежні князівства Китаю, оголосив себе «першим імператором Цинь». Він ввійшов в історію під коронаційним імям - Цинь Шихуанди.

Це була людину невгамовної енергії і марнославства. При ньому велося колосальне будівництво.

Древня легенда затверджує, що один раз спляча душа Шихуанди піднеслася на Місяць і відтіля подивилася на Землю. Через хмарні висоти Китайська імперія показалася йому маленькою крапкою, і зжалося тоді душа імператора побачивши беззахисну Піднебесну. Отоді і народилася в голові імператора думка побудувати стіну, що оточила б всю імперію, сховала від жорстоких варварів, зробила б її єдиною родиною.

Правда, від будівель Цинь Шихуанди практично нічого не збереглося. Відомо, що в палаці імператора, на другому поверсі знаходився зал, у якому могло розміститися десять тисяч чоловік. Зрозуміло, для такого будівництва була потрібно безліч робітників. Цю проблему Цинь Шихуанди дозволив із властивим йому розмахом і простотою. На примусові роботи відправлялися як військовополонені, так і засуджені групи громадян. Принцип Шан Яна, коли за провину одного несли провину багато людей, ніхто не скасовував, і число робітників на великих будівництвах Цинь Шихуанди постійно поповнювалося. Мільйони людей були зайняті на будівництві імператорського палацу, розкішної усипальниці, іригаційних споруджень і гігантської прикордонної стіни. Щодня гинули тисячі, десятки тисяч людей, але на їхнє місце приходили нові. Загиблих же попросту замуровували в простінках, і з цієї причини Велику Китайську стіну називають ще самим довгим цвинтарем світу.

Легенда розповідає, начебто один маг пророчив Гинь Шихуанди, що його велика праця тільки тоді може бути довершеною, коли в будівлі буде похований «ван» (10 000 чоловік). Імператор знайшов людину по імені Ван, наказав убити його і поховати в стіні.

Цинь Шихуанди устиг вибудувати основу великої Китайської стіни, найбільшого у світі фортифікаційного спорудження, що так і не змогло виконати визначеної йому ролі - протистояти набігам гунів, зате зажадало стільки сил і людських жертв, що жодна війна не змогла б зрівнятися з утратами при її зведенні.

Після падіння династії Цинь будівництво тимчасово перервалося і відновилося вже при наступних імператорах, коли стало ясно, що набіги не припиняються і кочівники обходять стіну з півдня і півночі або переборюють на тих ділянках, що не охороняються.

Як тільки до влади в Китаєві приходила більш-менш сильна династія, здатна мобілізувати кілька тисяч чоловік на грандіозне будівництво, до стіни знову тяглися каравани, умирали від непосильної праці раби і зігнані з усіх провінцій селяни.

А в проміжках між етапами будівництва стіна своєї задачі не виконувала. Неодноразово переборювали її і гуни, і загони алтайських тюрок у VII столітті, і монголи, яким у 1449 році удалося виявитися навіть у стін самого Пекіна.

Остання обставина змусила імператорів мінської династії поспішити з завершенням стіни. Владики Китаю були переконані, що, як тільки стіна стане настільки довгої, що її не можна буде обійти з флангів, і як тільки в ній не залишиться жодного слабкого місця, що можуть переборювати кочівники, - їхня країна буде в безпеці.

Нарешті, всі окремі вали і стіни були обєднані єдиною зовнішньою стіною, що простягнулася уздовж усієї границі імперії.

3. Найдовше спорудження на Землі

Вважається, що Велика Китайська стіна - саме довге спорудження на Землі. Починається вона неподалеку від Ляодунської затоки, потім проходить східніше Пекіна через Північний Китай, обгинає цю країну й іде в пустелю Гобі. Дані щодо її загальної довжини варіюються. Пряма лінія між двома кінцевими крапками складає 2450 кілометрів, а довжина всього спорудження з усіма відгалуженнями, вигинами і рівнобіжними валами, дорівнює від 6000 до 6500 кілометрів. У 1990 році якийсь китаєць пройшов по всій стіні пішки і визначив її загальну довжину в 6700 кілометрів.

Велика Китайська стіна споруджена на камяному фундаменті, основним же її будівельним матеріалом є цегла. Утім, цегельними є тільки зовнішні стінки стіни, великий простір між ними заповнено щільно утрамбованою землею. Підраховано, що на будівництво цієї гігантської будівлі пішло сімсот мільйонів людино-годин, сто вісімдесят мільйонів кубометрів землі і шістдесят мільйонів кубометрів каменю і цегли. Жодному єгипетському фараонові і не снився такий обсяг роботи!

Велика Китайська стіна

Стандартна висота стіни - пятнадцять метрів, ширина - 5,5 метра. По верху стіни, ховаючись за зубцями, вільно могли розїхатися два зустрічні візки або пройти загони солдатів по пять людей у ряд. Таким чином, це спорудження було не тільки міцністю, але і дорогою.

Через кожні сто - сто двадцять метрів (відстань двох польотів стріли) над стіною піднімаються квадратні невисокі вежі, з яких добре прострілюється найближча ділянка місцевості. З цих же веж за допомогою димових сигналів, а вночі - за допомогою сигнальних вогнів - можна було поширювати інформацію з усієї країні дуже швидко. Колись веж було шістдесят тисяч, принаймні, так затверджують китайські історики. Зараз же, коли стіна в багатьох місцях постаріла й обсипалася, їх нараховують біля двадцяти тисяч - теж цифра значна.

Подекуди в стіні зустрічаються ворота. Їх небагато. Вони розташовані на караванних шляхах і біля міст. Пять основних воріт на пятьох основних караванних дорогах вважалися воротами в Китай. Одні з них знаходяться неподалік від Пекіна. Дотепер у свідомості багатьох старожилів області, не обмежені стіною, не є Китаєм, тому сюди і донині привозять китайців, що померли «за межами країни». Міста в пяти воріт обовязково мають великі цвинтарі.

4. Занепад Піднебесної країни

Існує закономірність: поки держава сильна, неприступні твердині йому не потрібні, сусіди не сміють напасти на нього. Коли ж держава слабшає, ніякі фортеці не можуть довго триматися. І як би ні були відважні їхні захисники, як би ні були повні комори і глибокі колодязі, пройде місяць або рік, і - у результаті слабості, зрадництва, підкопу, вибуху - міцність обовязково упаде.

Не пройшло і півстоліття з дня остаточного завершення Великої Китайської стіни, як неї перебороли маньчжури і, скориставшись розвалом імператорської армії і непогодженістю дій селянських вождів, захопили Пекін. Причому, важливо відзначити, що ще до остаточного скорення Китаю маньчжури нерідко перетинали Велику стіну і вели полонених і худобу. В одному з таких набігів повели із собою чверть мільйона чоловік і полмиллиона голів худоби.

Подальший розвиток військової справи, технічний прогрес, поява нових засобів і методів ведення війни дуже незабаром позбавили Велику Китайську стіну своєї моці. Підтримувати неї в бойовому стані виявилося занадто дорого, та й невигідно. У багатьох місцях, особливо удалині від великих міст, ця грандіозна будівля постаріла, обсипалася і стала являти собою злегка піднімається над навколишньою місцевістю напівзруйнований земляний вал. Особливо постраждали її відростки, побудовані тисячу, а те і дві тисячі років тому. Однак, незважаючи на це, стіна продовжувала уражати уяву, і не дивно, що саме вона стала символом Китаю.

5. Шовковий шлях та його значення

Шовковий шлях, як система торговельних шляхів, що звязують Китай із країнами Центральної Азії виник в другій половині першого тисячоріччя до н.е. і діяв аж до середини 20-го століття. Деякі маршрути збереглися дотепер у вигляді автомобільних доріг і залізниць. Він складався зі шляхів, що вели в Індію, Центральну і Передню Азію, Південний Сибір, у Приуралля.

Звязки, що визначили виникнення Шовкового шляху зародилися тисячоріччям раніше. Зародженню цих звязків Китаю з країнами середньоазіатського регіону сприяла розробка напівкоштовних каменів, на території сучасного Ірану.

Лазурит гірського Бадахшана і нефрит з району ріки Яркенд доставлялися в Китай по стародавніх кочових шляхах із другої половини першого тисячоріччя. Нефрит - мінерал, що цінувався за свою красу і, як вважалося, чарівні і цілющі властивості. З нього виготовляли державні регалії, різноманітні прикраси і предмети побуту. У той час китайці одержували нефрит через численних посередників, однак, самі не мали представлень про розташування районів його видобутку. Шлях, по якому він доставлявся в Китай, одержав назву Нефритового і багато сторіч звязував князівства Північного і Центрального Китаю з Хотаном.

В епоху Воюючих царств китайці вже ходили далеко на захід, але ця дорога вважалася важкою і небезпечною. У "Ши цзи" говориться, що "добути нефрит дуже важко. Для того щоб досягти гір Куньлунь, треба переправитися через дві ріки і шість озер. Тільки сто з тисячі і десять зі ста (мандрівників) повертаються додому непошкодженими". Інша значна дорога в системі Великого Шовкового шляху називалася Меридіональним або Західним шляхом. Він звязував Південний Сибір, Центральну Азію і північний захід Китаю з південно-західним Китаєм, Вєтнамом і Бірмою. Північний відрізок цього шляху називався Киргизьким шляхом. По цій дорозі переміщалися часом цілі народи, здебільшого степові кочівники або біженці від арабських завоювань. Вони рухалися як на захід, так і на схід. З ними приходили в Китай нові релігії: маніхейство, зороастризм, іслам і християнство.

Буддизм також прийшов у Китай по Шовковому шляху, і саме розширення торговельних звязків з Індією визначило його поширення в Піднебесній. Відкриття для китайців шляху на захід звязано з подорожами Чжан Цяня, що у часи імператора У-ди (друге століття до н.е.) по Західному шляху досяг середнього плину ріки Сирдарьї і Бактрії і потім повернувся по Нефритовому шляху в Китай. Він "бачив там бамбукові ціпки з Цюн і полотна із Шу і запитав, відкіля вони одержують це. Жителі царства Дася (Бактрії) сказали мені, що їхні купці ходять торгувати в Шэньду." Чжан Цянь подорожував з дипломатичними цілями і ситуація, коли головна на той момент політична сила Середньої Азії (гуни) вступила з Китаєм у дипломатичні і торговельні відносини, сприяла активізації торгівлі і розширенню географії Великого шовкового шляху. Зявилися Степовий і Киргизький шляхи.

Склад предметів торгівлі, перевезених по Шовковому шляху, сформувався на початку його функціонування. Якщо китайців споконвічно цікавив в основному нефрит, то для їхніх торговельних партнерів важливий був шовк. Коли саме почався вивіз шовку з Китаю, однак відомо, що в Середній Азії він зявився до середини другого тисячоріччя до н.е., а в пятому столітті до н.е. - у Греції. Розкішний одяг із шовку Аристофан називає "аморгаськими хітонами"; багато сучасних дослідників вважають, що саме їхній зображували деякі античні скульптори. Аристотель у своїй "Житті тварин" розповідає: "З великого хробака, що має великі роги, чим він відрізняється від інших, у першому перетворенні виходить лялечка, потім гусениця і, зрештою, кокон. Усі ці перетворення відбуваються за шість місяців. Від цієї тварини жінки відокремлюють і розмотують кокони і потім прядуть їх". Після походів Олександра Македонського, що розширили границі Грецького світу до Персії й Індії, уперше зявляються перші зведення про Шовкову країну - Серіке. Існують зведення, що Клеопатра носила плаття із шовку, а в Римі, за повідомленням Марциала, був спеціальний ринок, де торгували шовком. У 380 році Аммиан Марцелин пише: "Шовк, розповсюджений лише в колі знаті, тепер носять у всіх шарах суспільства без розходжень, навіть найнижчі".

Система доріг Шовкового шляху не була постійна, так, в епоху Хань шлях розділяється на три дороги: Північну, Південну і Середню. Довжина кожної складала до двох тисяч кілометрів. В епоху Тан (7-8 вв.) активізується повідомлення по Середній дорозі і Степовому шляху, китайські вироби знаходять у похованнях того часу на Кавказу й Алтаєві. Зявився новий шлях в Індію через Тибет і Непал. Через арабських купців і торговців суахілі китайська порцеляна попадала в Південну Африку.

Повсюдно китайські товари цінувалися незвичайно, їм приписували чарівні властивості. Існували навіть специфічні "дипломатичні" прийоми, коли за шовк купували світ і укладали союзи. З Китаю вивозили, в основному, шовк, порцеляну і різні прикраси, увозили ж усілякі незнайомі китайцями дивини: килими, дорогоцінну посуд, екзотичних тварин, слонову кістку, коштовні породи дерева, хутра, кольорове скло, ювелірні прикраси, предмети розкоші і рабів (факірів, фокусників, танцюристів). Завдяки торгівлі на великому Шовковому шляху китайцям стали відомі такі робітники тварини, як осли, мули і верблюди. Коня, у яких Китай завжди випробував недолік, використовувалися в адміністративних або військових цілях, тому на Уйгурскому шляху велася активна "торгівля конями і шовком". Шовковий шлях не завжди діяв з однаковою інтенсивністю, не завжди зберігав свою цілісність. В роки ослаблення центральної влади Китаю торгівля на шляху трохи загасала. А часом обсяг торгівлі досягав величезних розмірів, як у першій половині 18-го століття.

Великий Шовковий шлях був каналом не тільки для торговельного обміну, але і для обміну технологіями і художніми прийомами. Так, у Китаєві знаходять місцеві судини характерної середземноморської форми і предмети, декоровані у властивому індоєвропейським культурам "звіриному стилі", а на Алтаєві, на Кубані і на Дону - виробу, виконані в стилі китайських майстрів. По Шовковому шляху в Китай потрапила бавовна, що цінувалася настільки ж високо, як і шовк у європейців. У древньому Римі існувало представлення про те, що шовк виготовляють з пуху, зібраного з дерев, а китайці думали, що бавовну роблять з вовни баранів, що ростуть на деревах (Сун Ин, III в.). З розвитком торговельних звязків у Китаєві стали зявлятися нові матеріали і технології, такі як льон, обробка вовни і килимове виробництво.

У Китаї існувала заборона на вивіз шовковичних хробаків і обмеження обсягів імпорту металевих виробів, тому споконвічно вивозилися браковані тканини і предмети побуту, що вийшли з уживання, і прикраси. Прикладом можуть служити знамениті китайські дзеркала, що продавалися за кордон. Пізніше предметом торгівлі став шовк із Середньої Азії, куди, відповідно до легенди, шовк потрапив з Китаю в бамбукових ціпках буддійських ченців.

Особливістю товарообміну на Шовковому шляху була так називана "дипломатична торгівля", коли під видом обміну подарунками або приношення дарунків при обміні дипломатичними місіями велася завуальована торгівля. Так, у правління Чен-ди зявилося посольство з дарунками з держави Цзибинь (сучасний Кашмір). Імператор мав намір відправити відповідне посольство, однак сановник Ду Цинь у листі повідомив государеві, що "серед тих, хто привіз дарунки немає членів царської родини або знаті. Це всі купці або люди низького походження. Їхній намір - обмінюватися товарами і вести торгівлю під видом надсилання дарунків". Інший приклад подібної дипломатії утримується в "Записках історика": "Ло з Уші розводив худобу. Коли худоби ставало багато, він продавав його і здобував різні цінності і шовкові тканини, що посилав як подарунки правителеві жунов. Правитель у відповідь обдаровував його худобою, що вдесятеро перевищує цінуподарунків." Великою подією для Китаю стало прибуття в 166 році римського посольства, дарунки, привезені послами, порахували даниною. Фань Е записав це так: "Аньдунь, правитель держави Дацинь (Римська імперія), відправив посольство, яке прибуло через Жинань і піднесло слонову кісту, носорожий ріг і панцири черепахи". Однак римські джерела не повідомляють про подібне посольство і, як видно, тоді в Китай прибули торговці.

Висновок

Військове значення Великої Китайської стіни, коли вона була укомплектована військами відповідно своїй довжині, ставало величезним. «...Незважаючи на те, що вона споруджена з повним презирством до законів фортифікації, вона настільки солідна і неприступна, вежі і ворота її настільки розумно розташовані, що навіть сучасна армія, першокласно збройна для штурму фортець, може зупинитися перед нею, за умови, щоправда, якщо буде зроблена хоч якась спроба для її оборони» - так говорив у другій половині XIX століття англійський генерал Вільсон. Але в тім раз у раз, що велику частину часу охороняти таку довгу міцність було комусь.

І зараз, як і тисячу років тому, вона біжить через весь Китай, зустрічаючи на шляху гору, вона не обгинає її, а вибігає на вершину, щоб також спуститися з іншої сторони; вона перетинає сухі степи і проходить поблизу міст. Вона дивна і трагічна. Це найбільший у світі памятник багатовіковій праці цілого народу, але одночасно і памятник людському горю, безправю і марності починання, зупинитися в створенні якого ніхто не зміг і не захотів.

Щодо Шовкового шляху, то він став не тільки головною дорогою, якою вивозили речі з Китаю на продаж, і якою прибували іноземні торговці. Завдяки Шовковому шляху, китайці мали змогу отримувати відомості про культуру і звичаї інших країн, а деякі навіть переймали і вкорінювали у своє повсякденне життя.

Список використаної літератури

1. Вернер Э. Міфи і легенди Китаю /Пер. з англ. С. Федорова. - М, 2005.

2. Весь мир. - Мн.: Литература, 1996.

3. Все страны мира. Энциклопедический справочник /Автор-сост. Родин И. О., Пименова Т. М. - М.: Вече, 2002.

4. Куліков В. С. Китайці про себе. - М.: Політвидав, 1989.

5. Мировая экономика: Учебник /Под ред. проф. А. С. Булатова. - М.: Юристъ, 2001.

6. Народы и религии мира: Энциклопедия /Гл. ред. В. А. Тишков, Редкол.: О. Ю. Артемова, С. А. Арутюнов, А. Н. Кожановский и др. - м. Большая Российская энциклопедия, 1999.

7. Самбурова Е. Н., Медведева А. А. Китай. - М.: Мысль, 1991.

8. Страны мира: Энциклопедический справочник. - Смоленск: Русич, 2001.