Рефератна тему
ВеликаБританія та Німеччиниа у міжвоєнний період (1918-1919 рр.)
ПЛАН
1. ВЕЛИКАБРИТАНІЯ у 1918-1939 рр.
2. НІМЕЧЧИНА у1918-1939 рр.
3. ВИКОРИСТАНАЛІТЕРАТУРА
1.ВЕЛИКА БРИТАНІЯ у 1918-1939 рр.
Наприкінці 1918р. в Англії відбулися парламентські вибори, на яких перемогу здобув блокконсерваторів і лібералів. Лейбористи отримали 59 місць у палаті громад. Урядзнову очолив Ллойд Джордж:. Внутрішня політика уряду полягала у подоланні повоєннихкризових явищ, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки, впровадженнямдержавного регулювання економічних і соціальних процесів. Було прийнятопрограму допомоги безробітним і будівництва дешевого житла для незаможних тощо.
У зовнішнійполітиці Ллойд Джорджа важливе місце посідала боротьба з Радянською Росією. Напочатку 1919 р. Велика Британія разом з Францією і США розпочали проти неївоєнну інтервенцію, а в радянсько-польській війні підтримала Польщу. Британськідомініони — Кашада, Австралія і Південно-Африканський Союз — отримали статус автономнихдержав у складі Британської імперії. У 1921 р. англійська колонія Ірландіядістала статус домініони (шість графств у Північній Ірландії з переважнопротестантським населенням, а не католицьким, як у решті Ірландії, залишились ускладі Великої Британії).
Уряд ЛлойдДжорджа виявився неспроможним подолати фінансові негаразди. Купівельнаспроможність населення падала. У 19Г9-—1923 рр. ширився страйковий рух.Особливо гострий конфлікт виник у 1921 р. між власниками і шахтарями.
1923 р. в Англіївідбулися чергові вибори. Ліберали і лейбористи, які збільшили своєпредставництво в палаті громад, домовилися про. коаліцію, і на початку 1924 р.прем'єр-міністром став лідер лейбористів Джеймс Рамсей Макдональд. Урядвдосконалив систему страхування та соціального забезпечення, скоротив непряміподатки, встановив дипломатичні відносини з СРСР. Парламентські вибори в жовтні1924 р. лейбористи програли. Однопартійний уряд консерваторів очолив СтенлиБолдуїн.
У 1925—1926 рр. україні загострилися соціальні суперечності. У середині 1925 р. власникивугільних шахт оголосили про закриття нерентабельних копалень у разі, якщофедерація гірників не погодигься на зниження заробітної плати, подовженийробочий день, скорочення кількості робітників тощо. У травні 1926 р. розпочавсязагальний страйк шахтарів. Уряд оголосив про введення надзвичайного стану.Верховний суд виніс рішення про незаконність страйку. Семимісячна боротьбаанглійських шахтарів зазнала поразки. У листопаді 1926 р., незважаючи на значнуматеріальну і фінансову допомогу з боку Радянського Союзу, страйк гірниківприпинився.
1927 р. парламентприйняв закон про промислові конфлікти і тред-юніони, яким вводився спеціальний«охолоджувальний» період між оголошенням і початком страйку, аорганізатори неконституційних страйків та їх учасники підлягали штрафу; заборонялосямасове пікетування, обмежувалися внески профспілок на потреби Лейбористськоїпартії. Антипроф-спілкове законодавство уряду Болдуїна ускладнило становищеробітників.
1927 р. ВеликаБританія розірвала дипломатичні відносини з СРСР. В умовах світової економічноїкризи1, що в 1929 р. охопила і цю країну, масового безробіття, зростаннястрайкового руху знову посилилися позиції лейбористів. На виборах 1929 р. вонидомоглися абсолютної більшості і сформували однопартійний уряд на чолі зМакдональдом. Він спробував подолати кризу зниженням державних видатків,зокрема скороченням допомоги безробітним, допомогою приватному капіталу. Протейого зусилля виявилися марними: падіння виробництва тривало, у таких провіднихгалузях, як металургійна, вугільна, суднобудівна, воно становило 60%.Кількість безробітних у 1933 р. досягла 3 млн. чол. В умовах цілковитоїдепресії уряд у 1931 р. пішов у відставку. На парламентських виборах того жроку лейбористи зазнали поразки.
Макдональд, якийз групою своїх прихильників вийшов із партії, сформував «Національнийкабінет», залучивши до нього консерваторів і націонал-лібералів. Головноюметою їхньої політики були спроби вийти з кризи шляхом зниження соціальнихвитрат, заробітної плати службовцям, підвищення митних податків на товари, що ввозилися- в країну. У 1934 р. країна вийшла зі стану економічної кризи.
До початку Другоїсвітової війни економіка досягла докризового рівня. Причиною швидкогоекономічного підйому кінця 30-х років було збільшення капіталовкладень у промисловістьі розширення військового виробництва. Але безробіття залишалось високим.
У 1935 р.Макдональд пішов у відставку, а прем'єр-міністром став лідер консерваторівБолдуїн. У 1937 р. на чолі уряду став консерватор Невілл Чемберлен. УрядЧемберлена здійснював широку програму озброєнь. У 1939 р. в мирних умовах буловведено загальну військову повинність. У сфері зовнішньої політики«національний уряд» Болдуїна — Чемберлена фактично потурав агресіїфашистської Німеччини та Італії: з Німеччиною було укладено військово-морськуугоду, що дало можливість
У 1929—1933 рр.більшість розвинутих країн світу опинилися в лещатах небувалої економічноїкризи, причинами якої були порушення основних пропорцій світової системигосподарства, стихійне нарощування виробництва, низький рівень доходів основноїмаси населення.
останній створитинадводний і підводний флот, не протидіяв загарбанню Італією Ефіопії, під часгромадянської війни в Іспанії проголосив політику «невтручання», Ідосприяло італо-німецькій інтервенції проти республіканського уряду. Припотуранні Великої Британії Німеччина у 1938 р. приєднала до себе Австрію.
Агресія Японіїпроти Китаю в 1937 р. погіршила англо-японські відносини, але Велика Британіялише обмежилася осудженням дій японських мілітаристів.
Від політики«невтручання» уряд перейшов до політики безпосередніх поступокагресорам. 1938 р. Англія стала ініціатором ганебного мюнхенського зговору щодорозчленування Чехословаччини і її поглинання Німеччиною. 1939 р. Англія іФранція уклали угоду про взаємну допомогу у разі агресії з боку третьоїдержави; вони надали гарантії безпеки Польщі, Румунії та Греції, а такожрозпочали переговори з СРСР. Безуспішний хід англо-французько-радянськихпереговорів призвів у серпні 1939 р. до німецько-радянського зговору, щовідкрив шлях до розв'язання Другої світової війни.
2.НІМЕЧЧИНА у 1918-1939 рр.
У результатіЛистопадової революції Німеччина стала республікою. 1918 р. у Берліні відбувсяз'їзд Рад народних уповноважених, який прийняв рішення про скликання Установчихзборів. Першочерговим завданням новоутвореної республіки було укладення миру зісвоїми переможцями. Німецька делегація прибула на Паризьку мирну конференцію(1919 р.), де вирішувалася доля країни, але до вироблення тексту договору небула залучена. Вручаючи німецькій делегації умови миру, лідери Паризькоїконференції обмежили їх обговорення в уряді і Рейхстазі коротким терміном (2тижні). У разі не підписання договору союзники погрожували ввести свої військана територію Німеччини. 28 червня німецька делегація поставила підпис підВерсальським мирним договором. Німеччина була змушена поступитися територіямина користь сусідніх держав, вугільні шахти Саару передавались Франції на 15років, Східна Пруссія відокремлювалася від Німеччини «польським коридором»,втрачала всі заморські колонії, віддавала Ельзас і Лотарингію Франції,повертала всі землі, захоплені на сході в результаті поразки Росії. Західначастина Німеччини вздовж обох берегів Рейну перетворювалася на демілітаризованузону, де заборонялось тримати німецькі війська, чисельність солдат і офіцерівне повинна була перевищувати 100 тис. чоловік, заборонялось мати підводнічовни, військово-повітряні сили. На Німеччину покладалася одностороння вина зарозв'язання світової війни і на неї накладалися великі репарації длявідшкодування воєнних збитків союзникам, головним чином Франції.
Консервативнісили, невдоволені капітулянтською позицією соціал-демократів, з одного боку, іліворадикальних сил, керованих Карлом Лібкнехтом та Розою Люксембург, з іншого,здійснювали тиск на уряд соціал-демократів. За таких умов уряд в особі міністраНоске звернувся до вищих чинів армії із закликом навести в країні порядок. У1919 р. військові частини увійшли в Берлін. Лібкнехт і Люксембург були вбиті,Листопадова революція задушена. Рішуче були придушені спроби утвердитирадянську владу в Баварії навесні 1919 р., а також збройні виступи робітників уБремені, Дрездені, Гамбурзі.
У серпні 1919 р.набула чинності прийнята Установчими національними зборами у м. Веймар новаконституція. За Веймарською конституцією Німеччина проголошуваласядемократичною республікою. Тепер державу мав очолювати президент, якого обиралитерміном на 7 років. Президент призначав канцлера і міністрів, дістававповноваження, коли він отримував вотум довір'я від парламенту. Рейхстагобирався терміном на 4 роки і діяв на партійній основі — приймавзагальнодержавні закони, контролював політику уряду.
Республіканабувала статусу федеральної держави, оскільки кожна з колишніх союзнихмонархій стала називатися автономною землею, якою управляв місцевий уряд,призначений земельним парламентом (ландтагом). Федеральний парламент складавсяз двох палат: Рейхстагу, що обирався шляхом загальних виборів, і Рейхсрату,куди кожна земля делегувала обраних ландтагами депутатів. Новою конституцієюбуло введено загальне, пряме, рівне виборче право для усіх громадян, якідосягли 20 років.
Після війниВеймарська республіка опинилася в скрутному економічному становищі. У зв'язку звтратою вугільної та металургійної бази німецькій промисловості гостробракувало сировини і матеріалів. Заборона виробництва важкого озброєння вразиламашинобудівну й металургійну промисловість. Скорочення промислового виробництвавикликало масове безробіття, зниження заробітної плати. До того ж Німеччина малавиплатити країнам-переможницям репарацій в обсязі 132 млрд золотих марок. Усеце посилювало в країні соціальну напругу.
1920 р. післяперших виборів до Рейхстагу до влади прийшов уряд з представників буржуазнихпартій. У 1922 р. у Рапалло було підписано договір між Німеччиною і РадянськоюРосією. Протягом 1919—1929 рр. Німеччина перебувала у стані хронічної кризи таполітичної нестабільності.
1923 р. комуністиГамбурга підняли повстання, а восени 1923 р. нацисти, очолювані АдольфомГітлером, генералом Е. Людендорфом, Г. Герінгом, спробували вчинити переворот уБаварії, відомий як пивний путч. Повстання комуністів було придушене, а путчштурмовиків розігнаний поліцією. Гітлер потрапив за грати.
Незначнеекономічне піднесення в другій половині 20-х рр. було наслідком того, щоНімеччина отримала фінансову допомогу у розмірі 20 млрд марок згідно з планамиДауеса та Юнга. З обранням президентом П. Гінденбурга (1925 р.) стабілізуваласяі політична ситуація в країні.
У Німеччиніекономічна криза 1929—1933 рр. виявилася особливо гостро. Обсяг промисловоговиробництва скоротився майже на 50 %, реальна заробітна плата становилаполовину офіційного прожиткового мінімуму. Чисельність безробітних перевищувала7 млн. чоловік. Уряди були неспроможні подолати економічні та соціальнінаслідки кризи.
1930 р. відбулисявибори до Рейхстагу. На них Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини(НСДАП) уперше заявила про себе як загаль-нонімецька політична сила, воназібрала 6,5 млн. голосів. На виборах у 1932 р. нацисти одержали майже 14 млн.голосів.
1932 р.президентом Німеччини вдруге був обраний Пауль Гінден-бург. Уряд сформував Ф.фон Папен. Політична криза в країні загострювалася. Кожна із трьох основнихполітичних сил (нацисти, комуністи і соціал-демократи) закликала своїхприхильників «на вулиці». У 1932 р. відбулися нові вибори доРейхстагу, на яких комуністи здобули 6 млн. голосів, а кількість нацистів ісоціал-демократів у парламенті дещо скоротилася. Комуністи спільно зсоціал-демократами могли сформувати коаліційний уряд, але вони не довіряли одинодному.
1933 р. президентпризначив канцлером Адольфа Гітлера. Прийшовши до влади, нацистська партіярозпочала будувати унітарну державу: землі позбавлялися федерального статусу,ландтаги так само, як і Рейхстаг, втрачали право контролювати виконавчі органи.Відповідно до закону про перебудову імперії ліквідувалися всі земельні виборніоргани, а землі підпорядковувалися безпосередньо імперському кабінету. З усіхміністерств і відомств усувалися нечлени нацистської партії. Було прийнятозакон «Про забезпечення єдності партії та держави». 1933 р. Гітлерліквідував багатопартійну систему. Першою була заборонена комуністична ^партія.Для цього Гітлер організував підпал Рейхстагу і на лейпцигсько-му судовомупроцесі звинуватив у ньому комуністів. Після заборони СДПН він змусив«добровільно розпуститися» усі буржуазно-ліберальні та консервативніпартії. Така ж доля спіткала й німецькі профспілки. Було створено Німецькийтрудовий фронт, що об'єднав усі без винятку профспілки під керівництвом НСДАП,молодіжні організації Тітлерюгенд", Союз німецьких дівчат,«Юнгфольк», що виховували молодь на засадах фашистської ідеології.
У країні булистворені таємна поліція (гестапо), концентраційні табори для утриманнянебажаних режиму осіб, були скасовані основні політичні права громадян —свобода слова, зборів, недоторканність житла, таємниця листування.
У серпні 1934 р.помер президент Гінденбург. Того ж дня, спираючись на підтримку військовогоміністерства і командування армії, Гітлер проголосив себе фюрером ірейхсканцлером, а також головнокомандувачем збройними силами. Так булозавершено формування нацистського режиму.
Протягом1933—1935 рр. було прийнято ряд законів, що встановили державне регулюванняекономікою. Створювалися "імперські групи" з управлінняпромисловістю, енергетикою, торгівлею, транспортом, банківською справою. Різкозросла мілітаризація країни. У 1936 р. було прийнято 4-річний план розвиткунімецької індустрії, підпорядкованої військовим цілям.
Зовнішньополітичнапрограма нацистів з самого початку була спрямована на перегляд Версальськогодоговору. На час приходу нацистів до влади Німеччина вже не платила репарацій,була учасником Локарнських угод, що гарантували стабільність в Європі, членомЛіги Націй. Однак у 1933 р. Німеччина вийшла із Ліги Націй. У країні булинаявні всі ознаки мілітаризації: створювалася військова авіація(«люфтваффе»), запроваджено загальну військову повинність, військовічастини увійшли на територію демілітаризованої Рейнської зони.
Все це було порушеннямВерсальського договору, але не зустріло опору з боку Англії й Франції.Зміцнивши військовий потенціал, Гітлер поставив за мету добитися зміненнякордонів для входження до складу Німеччини всіх регіонів, де мешкали німці.Першою жертвою вже відвертої агресії стала Австрія. Навесні 1938 р. відбувсяаншлюс — приєднання її до Німеччини. Після цього Гітлер висунув претензії доЧехословаччини, вимагаючи приєднання до Німеччини Судетської області, депереважно жили німці. Проте Чехо-словаччина мала боєздатну армію і договори проспівробітництво з Францією і СРСР. Тому Гітлер вирішив досягти відокремленняСудет з допомогою Англії та Франції, шантажуючи їх загрозою нової війни. Англіяй Франція пішли на це.
Підписана в 1938р. у Мюнхені угода, що зобов'язувала Чехословач-чину передати Судети Німеччині,фактично була перемогою Німеччини. Навесні 1939 р. Гітлер окупував Чехію іМоравію. Словаччина проголосила себе незалежною державою. Через тижденьнімецькі війська окупували частину литовської території (м. Клайпеда). Англія йФранція, намагаючись спинити експансію Німеччини, надали Польщі гарантії, що уразі нападу на неї Німеччина опиниться у стані війни з ними. Міжнароднівідносини різко загострилися.
1936 р. Німеччинаі Японія підписали угоду про спільну боротьбу проти Комінтерну (реально — протиСРСР). 1937 р. до них приєдналася Італія. Особливо інтенсивно розвивалисянімецько-італійські відносини. Німеччина та Італія домовилися про розподіл сфервпливу на Балканах, уклали Договір про військовий союз.
Німеччинаперетворилась у найсильнішу європейську державу: за промисловим виробництвомвипереджувала Англію і Францію, мала найсильнішу армію в Західній Європі. Цестало підвалинами початку нової війни.
Література.
1. Всемирнаяистория: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), АннаНиколаевна Маркова (ред.). — М.: Культура и спорт, 1997. — 496с.
2. БаландинРудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр.: Знаменитые правители,полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики ипредприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы ихудожники всех времен и народов / Р. К. Баландин. — М.: Современник, 1998. —315
3. Всемирнаяистория: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), АннаНиколаевна Маркова (ред.). — М.: Культура и спорт, 1997. — 496с.