Контрольнаробота на тему:
ПроголошенняУНР. IV Універсал Центральної Ради
У жовтні 1917 р. в Україні розгорнулася боротьба між трьомаполітичними силами – прибічниками тимчасового уряду, які гуртувалися навколоштабу Київського військового округу; більшовиками, які користувалися підтримкоюрад робітничих і селянських депутатів; національні сили, що гуртувалися навколоЦентральної Ради. Відразу ж після перевороту більшовиків в Петрограді. Вониздійснили спробу збройним шляхом вибити з Києва війська Тимчасового уряду.Почалися кровопролитні дні. Центральна Рада спочатку займала нейтральнупозицію, але потім, намагаючись відстояти національні інтереси, укладаютькомпромісну угоду з більшовиками і примусили штаб Київського військового округупокинути місто. У Києві склалося двовладдя: місто контролювали військаЦентральної Ради й більшовиків.
Надалі ситуацію взяли під свої руки Центральна Рада, яка спочаткупризначила тимчасового начальника КВО, роззброїла більшовицькі загони у Києвіта ін… містах, узяла під всій контроль більшу частину України. Таким чином усявлада перейшла до Центральної Ради, яку схвально зустріло українське населення.
7 листопада 1917 р. Центральна Рада біля пам’ятника Б.Хмельницькому виступила з Третім Універсалом. Що проголошував УкраїнськуНародну Республіку (УНР) у межах 9 українських губерній, що була частиноюфедеративної Російської республіки, проголошеної ще 1 вересня 1917 р. Цейдокумент передбачав:
§ Верховним законодавчиморганом залишалася ЦР, а виконавчим – Генеральний секретаріат
§ Скасування поміщицького,монастирського землеволодіння та передачу його селянам без викупу;
§ Встановлення державногоконтролю над виробництвом, 8-годинного робочого дня
§ Забезпечення українськогонародові демократичних прав і свобод слова, друку, віри, зібрань, страйків,недоторканність особи, скасування смертної кари, амністія політв’язнів.
§ Надання національнимменшинам національно-персональної автономії
§ Реформа місцевогосамоврядування — зміцнення та розширення прав місцевого самоврядування
§ Скликання УкраїнськихУстановчих зборів.
Реальні наслідки III Універсалу виявилися набагато скромнішимипорівняно із закладеним у ньому політичним потенціалом.
По-перше, керівництво Центральної ради не зрозуміло політичнихзмін після більшовицького перевороту й продовжувало відстоювати федерацію зРосією. У стратегічному розумінні ідея мала під собою підґрунтя принаймні дляперевороту, однак втратила всіляку реальність з часу більшовицького переворотута проголошення диктатури пролетаріату — диктатури переважної меншості —замість очікуваної демократії.
По-друге, більшовики мали свої уявлення, плани щодо українськоїдержавності. Вони почали готувати повстання проти Центральної ради з метою їїповалення. Та спроба більшовиків повалити Українську Народну Республіку невдалася. Українські військові частини оточили змовників, роззброїли їх івислали до Росії.
По-третє, після невдалого завершення виступу більшовики повелиагітацію за переобрання Центральної ради. Саме на це були спрямовані намірискликати Всеукраїнський з'їзд Рад і розколоти українське суспільство. Хочабільшовикам і не вдалося досягти своєї мети на І Всеукраїнському з'їзді Рад уКиєві, проте їх делегати виїхали до Харкова, де в цей час проходив обласнийз'їзд рад Донецько-Криворізького басейну.
Керівництво більшовицького Раднаркому в Росії усвідомлювало, щобез матеріальних та людських ресурсів України справа пролетарської революціїприречена на поразку. Необхідно було встановити диктатуру пролетаріату у формірадянської влади в Україні.
Але наприкінці 1917 р. український національний рух ще йшов повисхідній лінії, про що свідчать результати виборів до Всеросійських установчихзборів, що пройшли в листопаді 1917 р. В Україні за більшовиків проголосувалолише 10 % виборців, а за українські партії – 75%.
За таких несприятливих обставин більшовики намагалися енергійнимидіями завоювати маси:
1) Було розгорнуто широкуагітаційно-пропагандистську кампанію, основою якої стало твердження проконтрреволюційність та буржуазність ЦР.
2) Підтримка більшовикамилівого крила українських партій
3) Зовнішньополітичний тискбільшовиків (більшовики утворили в Могилеві революційний польовий штаб, якийготувався для боротьби з ЦР)
4) Наприкінці 1917 р. РадаНародних комісарів РСФРР звернулася з Маніфестом (ультиматумом) до ЦР з такимивимогами: відмовитися від дезорганізації фронту (йдеться про утворенняУкраїнського фронту), припинити роззброєння радянських полків, не пропускатичерез Україну козачі формування з фронту на Дон, пропустити більшовицьківійська на Південний фронт.
Певних успіхів більшовицькаполітика досягла серед малосвідомих селянських мас, які за демагогічнимиобіцянками соціальної справедливості не могли бачити дійсних планів більшовиківщодо України. Ця пропаганда знайшла прихильників також серед анархізованоїчастини війська. Саме тому Центральна рада швидко почала втрачати соціальнубазу. Особливо прискорено цей процес відбувався в містах, де більшовицькаагітація була ефективною серед населення неукраїнського походження абозрусифікованого українства.
Проте такі більшовицькіметоди не могли дати негайного результату.
4 грудня 1917 р. у Києві розпочав роботу Всеукраїнський з’їзд радробітничих, солдатських і селянських депутатів, на якому більшовики планувализдійснити внутрішній переворот та захопити владу. Проте з більшості діючих вУкраїні рад так і не були представлені на з’їзді, а ті, хто приїхали, становилилише незначний відсоток і тому не могли оволодіти владними важелями До того ж,з’їзд підтвердь волю українського народу, виявлену на виборах до установчихзборів і висловив довір’я ЦР.
Більшовики, розуміючи, що все йде не за їх сценарієм, залишилиВсеукраїнський з’їзд рад і перебралися до Харкова, який був форпостомбільшовизму в Україні.
Саме в Харкові 11 – 12 грудня 1917 р. альтернативний першийВсеукраїнський з’їзд Рад, який не відображав волю українського народу, боспирався на незначну частину виборців – в основному на російське населення. З’їздпроголосив встановлення радянської влади в Україні та обрав Центральнийвиконавчий комітет рад України. ЦВК затвердив перший радянський уряд України –Народний секретаріат.
Після відхилення ультиматуму з 5 грудня 1917 р. розпочався наступбільшовиків на війська ЦР.
У Києві 15 грудня було утворено Особливий комітет з оборониУкраїни (М. Порш, С. Петлюра). Опорою Центральної Ради були підрозділи Вільногокозацтва (Гайдамацький кіш Слобідської України, Галицький курінь січовихстрільців тощо) та добровольчі формування (26 грудня Генеральний Секретаріатприйняв рішення про створення армії УНР на засадах добровільності та оплати).
Вирішальні події розпочалися 25 грудня, коли В. Антонов-Овсієнко віддав наказ 30-тисячномурадянському війську про наступ проти УНР. Просуваючись прискореним темпом,війська, очолювані М. Муравйовим, досить швидко оволоділи Катеринославом,Олександрівськом, Полтавою, Лубнами, перед ними відкривався шлях на Київ.
Отже, враховуючи політичне, воєнне та соціально-економічнестановище, Центральна рада потрапила в надзвичайно складну ситуацію, яка багатов чому була наслідком саме її діяльності.
По-перше, зовнішньополітичні умови потребували участі делегаціїУНР у міжнародній мирній конференції щодо припинення воєнних дій. Така участьставала реальною тільки у тому разі, якщо Україна здобувала правовий статуснезалежної суверенної держави.
По-друге, як суб'єкт міжнародного права УНР могла сподіватися наміжнародну допомогу, в тому числі воєнну, для захисту від агресії ззовні, вцьому разі від московсько-більшовицької інтервенції.
По-третє, як незалежна держава Україна могла розраховувати наматеріальну компенсацію внаслідок розрухи, завданої першою світовою війною
За цих обставин для Центральної Ради головними стали три завдання:
• мобілізувати та організувати український народ для відсічіагресору;
• формально відмежуватися від більшовицького режиму;
• створити передумови для самостійних переговорів з Німеччиною
• та її союзниками.
Спробою реалізувати ці завдання і став IV Універсал, ухвалений 11січня 1918 р. де проголошувалося, що «Однині Українська Народна Республікастає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державоюукраїнського народу». Центральна Рада закликала всіх громадян республікизахищати «добробут і свободу» у боротьбі з «більшовиками таіншими нападниками».
Але початку 1918 р. Центральна Рада втрачає позицію за позицією —у середині січня радянську владу було встановлено в Миколаєві, Одесі, Херсоніта інших містах України.
Нерішучість та непослідовність Центральної Ради призвели до того,що у вирішальний момент 16 січня 1918 р. у бою під Крутами (станція міжНіжином та Бахмачем), де вирішувалася доля Києва, вона могла розраховувати лишена багнети 420 студентів, гімназистів та юнкерів, більшість з яких загинули внерівному протистоянні.
Ситуація стала критичною, коли проти Ради 16 січня повсталиробітники столичного «Арсеналу». І хоча це повстання було придушено(понад 200 робітників потрапили в полон і були безжалісно розстріляні, загальнівтрати повстанців перевищили 1 тис. осіб), утримати Київ все ж не вдалося.
Після п'ятидобового бомбардуваннябільшовицькі війська М. Муравйова 26січня 1918 р. увійшли до столиці УНР. Український уряд змушений бувперебазуватися до Житомира, а невдовзі — до Сарн.
Отже, проголошення універсалу не дало змоги зберегти контроль затериторією України. Під тиском переважаючих сил радянських військ ЦентральнаРада втратила територію, вплив, владу.
22 січня 1918 р. ЦР проголосила УНР самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Також, за IVуніверсалом ЦР:
приписувала вищому виконавчому органові, який віднині почавназиватися Радою Народних Міністрів (РНМ), вести мирні переговори уБрест-Литовському цілком самостійно й укласти мир
проголошувала тверду й рішучу боротьбу з більшовиками;
передача земля селянам
Державний контроль за виробництвом і фінансами, переведення всіхфабрик і заводів з воєнного на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібнихнасамперед трудящим масам визнала дійсними всі свободи, проголошені в IIIУніверсалі, і права всіх націй в УНР на національно-персональну автономію;закликала народ якнайпильніше провести вибори до Українських Установчих Зборів.
Проголошуючи в IV Універсалі повну й абсолютну незалежністьУкраїни, УЦР відкрито заявляла, що не розриває зі своєю традиційною ідеєюфедералізму і залишає в цій справі останнє слово за Українськими УстановчимиЗборами.
Мотивами цього кроку стало, з одного боку, прагнення укласти мир зЧетверним союзом від імені суверенної держави; а з іншого — потреба посилитиефективність боротьби з більшовиками
Проголошення самостійності УНР ще більше активізувало наступальнийпорив більшовицьких військ. Наприкінці січня розпочався наступчервоноармійських частин під командуванням М. Муравйова на Київ. Боронитистолицю було нікому, оскільки з Києва було вислано на фронт останні українськігрупування, які мали зупинити ворога. На шляху ворога стали переважно юнаки зВійськової школи та студенти гімназій, які утворили Помічний курінь студентівСічових стрільців — майже 300 осіб під командуванням сотника М. Омельченка. Тимчасом фронт наблизився до вузлової станції Крути, де 11 лютого відбувсявирішальний бій. Бійці цього куреня оборонялися із завзяттям, проте втриматибільшовицьку навалу не змогли. Генерал О. Удовиченко, згадуючи бій під Крутами,писав: «П'ять годин без перестанку Студентський курінь стримував червоні лави,сам: будучи під градом куль та гранат… Московські багнети безжалісно кололигруди юнаків, розбивали їхні голови прикладами рушниць, добивали поранених. Бійскінчився. Жодного полоненого ворог не взяв».
Після того, як більшовики захопили Київ, ЦР переїхала до Житомира.Успіхи більшовиків змусили шукати могутніх союзників. Вже 2 грудня 1917 р. міжкраїнами німецького блоку та Радянською Росією було підписано угоду проперемир’я, а через тиждень у Брест-Литовську розпочалися мирні переговори.Намагаючись знайти союзників ЦР відправляє до Брест-Литовська українськуделегацію на чолі з В. Голубовичем. Там українську делегацію офіційно визналиповноправним учасником переговорного процесу. Під час переговорів українськаделегація мала обстоювати програму максимум (включення до складу УНР усіх західноукраїнськихземель). В лютому 1918 р. молоді українські дипломати підписали мирний договірз центральними державами, які розраховували на великі природні багатстваУкраїни. Згідно з Брестським миром: усі чотири держави центрального блокувизнали незалежність і самостійність України, яка стала повнокровним суб'єктомміжнародного права.
Західні межі УНР було встановлено по довоєнних кордонах Росії таАвстро-Угорщини.
За збройну допомогу Німеччини та Австро-Угорщини в боротьбі протиагресії Радянської Росії УНР зобов'язувалася поставити промисловий лишок (збіжжя,крупу, м’ясо)
Окрему таємну статтю Брестського миру було укладено між УНР таАвстро-Угорщиною. Остання зобов'язувалася поділити Га¬личину на польську йукраїнську частини і об'єднати українську Галичину з Буковиною в один «короннийкрай». Проте згодом Австро-Угорщина анулювала цю угоду.
Підписання Брестського миру застало уряд УНР на Волині, якуукраїнські війська визволяли від більшовицьких інтервентів. Центральній Радінеобхідна була військова допомога Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого 1918р.уряд звернувся з відповідним проханням до цих країн. Через кілька днів натериторію УНР увійшла могутня австро-німецька армія — понад 450 тис. чол. Ценадало австро-німецькій допомозі характер окупації.
Українські війська за допомогою німецьких підрозділів розчистиливід більшовиків шлях з Житомира на Бердичів і 2 березня 1918р. ввійшли у Київ.До столиці повернулися Центральна Рада і уряд В. Голубовича.
Через кілька тижнів в Україні не залишилося жодного червоноармійця.Німецькі й австро-угорські війська зайняли всю Україну. Німці розташувалися напівночі УНР, а австро-угорці — на півдні. Центральна Рада та її уряд закликалиу відозвах український народ до спокою. Однак широкі верстви українства з недовір'ямзустріли нових окупантів.
На цей час ЦР підтримувало все менше і менше станів. Українськіпідприємців не влаштовувало те, що українська влада залишила в силі закон просоціалізацію землі, згідно з яким селяни мали починати ділити землю поміщиків. Міськийпролетаріат, був також проти ЦР, оскільки підтримував більшовиків. Сільськийпролетаріат, виступили проти німецької окупації і ЦР, яка дозволила окупацію.Поміщики, яким українська влада перешкоджала в експлуатації незаможних верств,теж не підтримувала ЦР, а тим часом німецька військова адміністрація все більшевтручалася у внутрішні справи України.
28 квітня 1918 р. коли ЦР обговорювала накази головнокомандувачанімецьких військ фельдмаршала Г. Ейхгорна, до будинку педагогічного музею, девона засідала, увірвалися німецькі солдати й арештували двох міністрів.Наступного дня Центральна Рада зібралася на останнє, як виявилося, засідання,на якому ухвалила Конституцію УНР і обрала М. Грушевського Президентом України.Після того центральну раду розігнали німецькі війська.
Конституцію УНР Центральна Рада прийняла 29 квітня 1918 р. Вонапроголошувала самостійність, суверенність, незалежність України. КонституціяУНР наголошувала, що всяка влада в УНР виходить від народу, а верховним їїорганом мали стати Всенародні Збори, які обиралися загальним, рівним,безпосереднім, таємним і пропорційним голосуванням. Конституція УНРконстатувала, що сесії Всенародних Зборів проводяться не менш як двічі на рік.Збори вважалися повноважними за присутності більш як половини депутатів, апитання вирішеними у разі подання за них звичайної більшості голосів відкількості присутніх. Щодо змін Конституції, то вимагалася кваліфікованабільшість у 3/5 голосів присутніх. Право законодавчої ініціативи і внесенняпроектів законів надавалося президії за погодженням з Радою старшин Зборів,окремим фракціям зареєстрованим Зборами, групам депутатів.
Вищою виконавчою владою УНР проголошувалася Рада НароднихМіністрів, що мала порядкувати всіма справами, які залишалися поза межамидіяльності установ місцевого самоврядування або стосувалися всієї України,координувати і контролювати діяльність місцевих установ. Всенародні Збори могливисловити недовір'я Раді міністрів.
Третя влада — судова — у рамках цивільного, кримінального йадміністративного законодавства мала здійснюватися іменем Української НародноїРеспубліки виключно судовими установами, рішення яких не могли змінювати нізаконодавчі, ні адміністративні органи влади. Найвищим судовим органом УНР мавстати Генеральний суд, який обирався б Всенародними Зборами.
Територія УНР оголошувалася неподільною. Принцип децентралізаціївідображався в наданні всім землям, волостям і громадам прав широкогосамоврядування. У Конституції проголошувалась рівність громадян УНР незалежновід статі, віри, національності, освіти, майнового і податкового становища.Проголошувалася недоторканність особи, її житла і листування. Смертна кара,катування та всі інші дії, що принижують людську гідність, скасовувалися.Проголошувалися свободи слова, друку, сумління, пра¬ва на об'єднання ворганізації, на страйки, на зміну місця перебування, на участь у державному імісцевому управлінні через активне і пасивне виборче право, починаючи з 30років.
Конституція УНР не набрала чинності, бо через кілька годин післяїї прийняття Центральну Раду розігнали окупанти, і вона припинила своєіснування.
Причини поразки Центральної Ради такі:
§ нездатність Центральної радипроана¬лізувати й правильно оцінити складність політичної й економічноїобстановки в Україні, спричиненої тривалою кровопролитною війною, соціальноюреволюцією, а також розривом економічних зв'язків з колишньою метрополією.
§ Центральна рада не врахуваласлабкість національно-визвольного руху, непідготовленість української нації добудівництва власної держави, що були зумовлені багатовіковим соціальним інаціональним гнобленням народних мас, колоніальним становищем України вросійській імперії.
§ Центральна рада не змогластворити єдиного могутнього національного фронту всіх українських патріотів уборотьбі за державність, подолати непримиренну ворожнечу між різнимиполітичними напрямами українства.
§ непослідовність інерішучість Центральної ради в різних сферах суспільно-політичної діяльності,постійне відставання від перебігу подій, запізнення з проведенням важливихсоціально-економічних реформ, насамперед аграрної.
§ Інтернаціоналістськіпереконання Центральної ради негативно вплинули на її зовнішньополітичнудіяльність. Своєчасне створення власних збройних сил сприяло б боротьбі збільшовицькою агресією, й не було б потреби підписувати договір завстро-німецькими окупантами.