Реферат на тему:
Пакт Молотова – Ріббентропа і слов’янські народи
Предметом дослідження виступає, насамперед, пакт Молотова –Ріббентропа в контексті його впливу на долю селян. Велику увагу також приділено обставинам, причинам, наслідкам та іншим сторонам укладення даного пакту.
Слід відмітити, що сам по собі даний документ не являє собою чогось надзвичайного, так само як і таємний протокол, що додається до нього. Текст документів досить короткий та зрозумілий. Значно більше диспутів викликає його вплив на міжнародні відносини. Загальнополітична ситуація в той час була багато в чому суперечливою та не зрозумілою. Чимало документів, що могли б пролити світло на цю подію недоступні не лише загалу, але й професійним історикам. Багато того, що пишуть в наш час про цей пакт базується на здогадках, видумках та „логічних” конструкціях. Проте остаточної, загальної думки з даного питання ще немає і хтозна чи вона колись ще з’явиться.
В зв’язку з цим я повинен заявити, що моя робота не претендує на якусь новизну чи незвичайний підхід. Це спроба дати хоча б якесь узагальнення, короткий перелік різних думок та їх аналіз, який також не претендує на якусь визначну роль.
Підсумовуюче вище сказане, можна виділити такі основні пункти у предметі мого дослідження:
основні напрямки розвитку історичної думки на дану тематику;
аналіз впливу „пакту Молотова – Ріббентропа” як на окремо взяті слов’янські народи так і на усіх слов’ян загалом.
Об’єктом роботи виступають багато різноманітних чинників. Їх аналіз зайняв чимало місця в бакалаврській роботі, тому, можливо, усім цим чинникам і не приділено належної уваги.
Окремо хочу зупинитись на меті даної праці. Вона полягає не в тому, щоб висвітлити ту чи іншу проблему на основі різних праць та документів, а показати хід власної думки. Саме тому автор дозволяє собі деяке досить вільне поводження з матеріалом, невиправдану критику, тощо. В цілому ж, використовувався не стільки метод історизму, що вимагає чітко дотримуватися певних норм, скільки метод суб’єктивізму, тобто підпорядкування джерел та матеріалів під власну думку.
Мета це, на мою думку, мною виконана. Вважаю, що хронологічні рамки визначити дуже важко. Якщо говорити про нижню межу, то тут, в залежності від концепцій різних авторів можливі варіанти від березня 1933-го року до часу, що безпосередню передував укладенню договору. Про верхню межу також важко сказати однозначно. Вона приблизно окреслена часом нападу Німеччини на СРСР.
Актуальність проблеми полягає в тому, що як і в той час, так і сьогодні не можна вирішувати міжнародні питання з позиції сили, нехтуючи інтересами незалежних держав.
Дана робота складається з вступу, двох розділів та висновків. У першому розділі подано загальний аналіз по даній проблемі, а в другому розкривається власна думка на те, який саме вплив справив пакт на долю слов’янських держав.
Моя концепція виходить з того, що сам по собі договір був нічого не вартий. Радянський союз заявив, що договір дав змогу радянському керівництві виграти два роки часу. Проте, якби договір не вкладався, це б нічого не змінило. Німеччина порушила пакт через 22 місяці після його укладення. Що їй заважало порушити його раніше? Будь-який договір підкріплюється якоюсь сторонньою силою, що робить його дієздатним. Питання полягало в тому, що стояло за цим договором? На мою думку, нічого.
Варто відмітити також, що основна увага приділена таким країнам, як Польща, Чехословаччина та Югославія, по скільки про той вплив який на них справив пакт Молотова – Ріббентропа написано дуже мало. У цьому розділі я спробую заповнити цю прогалину. [5]
І ще, хотів би відмітити, що головним завданням яке я бачив перед собою, хоча б частково при відкрити таємницю над тими подіями, що відбувались в даний період. [16]
Своє дослідження починаю з Польщі. Країна, проти якої, власне кажучи і був спрямований пакт. Укладення радянсько-німецького пакту про ненапад 23 серпня 1939 року перекреслило будь-яку можливість взаємодії Польщі з СРСР. Уже 25 серпня в польській пресі з’явились матеріали про плани четвертого поділу Польщі, що містилися в секретних додатках до „пакту Молотова – Ріббентропа” [19]
Рано-вранці 1 вересня 1939 року група перевдягнених у польську форму есесівців захопила радіостанцію німецького прикордонного міста Глейвіце й передало в ефір повідомлення, що цей акт здійснений поляками. Рано-вранці 1 вересня 1939 року німецькі війська перейшли польський кордон без оголошення війни. За короткий час Польщу було розгромлено. До 5 жовтня німці зламали опір польської армії та встановили контроль над територією своєї зони.
17 вересня у Польщу вступили загони радянської армії, що повністю окупували територію Західної України та Західної Білорусії. У наказі по військових підрозділах, які виступили на захід, було сказано, що вони виконують революційний обов’язок – надати невідкладну допомогу й підтримку українцям та білорусам, а також трудящим Польщі. [26]
Не порушуючи договору про ненапад між СРСР і Німеччиною вони покликали не допустити, щоб вороги українського та білоруського народів наділи на них ярмо експлуатації й розорення.
У спільній радянсько-німецькій заяві від 18 вересня підкреслювалося, що дії радянських та німецьких військ у Польщі не мають будь-якої мети, яка служить інтересам Німеччини або СРСР, чи духові пакту „про ненапад” між обома державами. Наслідки цього поділу для Польщі – широко відомі, тому я не буду зупинятись на них детально. Тут хотів би дати відповідь на два запитання. По-перше – навіщо Німеччині було укладати таємний протокол з СРСР? На мою думку в Німеччини було дві причини:
1) втягнути СРСР у свою орбіту, дискредитувати його в очах світової громадськості;
2) ослабити тиск Англії та Франції. Як не парадоксально, але Англія та Франція в значній мірі уникали прямого зіткнення з Німеччиною саме через можливість виступу на боці Німеччини Радянського союзу. [18]
І ще одне. Навіщо було нападати на Польщу? Хіба не міг пройти план Чехословаччини, коли країна була захоплена без жодного пострілу, чи варіант Болгарії, при якому було укладено нерівноправний договір. Слід зазначити, що Польща була вірним союзником Німеччини у попередні роки. Польська армія готувалась до війни проти Радянського Союзу, а не проти фашистів. Тоді виникає питання для чого була потрібна ця війна? Хіба Німеччина не могла власними силами знищити Польщу, а прибігла за допомогою до СРСР? [2]
Тут хотів би за цитувати ще один документ. Це частина запису Франка (генерал-губернатору в Польщі) на засіданні керівників відділів у Кракові.
„… 15 вересня 1939 року я отримав завдання прийняти на себе управління завойованими східними областями та надзвичайний наказ безжально спустошувати дану область, як територію війни і як трофейну країну, зробити її грудою розвалин з точки зору її економічної, соціальної, культурної та політичної структури”. [16]
Для чого німцям було потрібно спустошувати землі, які вони збирались зробити плацдармом для нападу на СРСР? Дивно, але наприклад у Болгарії яка була окупована 1 вересня 1941 року, німці навпаки намагались максимально використати її потенціал при підготовці до війни. Не руйнували вони і Югославію. [28]
На мою думку причина цього досить проста. Німеччина скоріш за все до 1940 року була звичайним союзником СРСР, і Гітлер щиро вважав, що німцям доведеться разом з ним підкорювати увесь світ. Польща була розділена лише для того, щоб між цими державами, цими тоталітарними блоками, виник спільний кордон, через який можна би вести торгівлю тощо. Польща стала нікому не потрібна у трикутнику Німеччина – СРСР – Англія, Франція (останні „сподівались” на зіткнення Німеччини з СРСР). Доречно, тут ще можна згадати і про плани англійського і французького командувань про напад на СРСР ще у 1940 році. Польща була одна.
Пакт Молотова – Ріббентропа справив величезний вплив на розгортання національно-визвольної боротьби на окупованих територіях. В зв’язку з пактом у поляків не було ніякої довіри до СРСР, а тому у окупованих польських землях до літа 1941 року не було комуністичних підпільних організацій [34]
Слід сказати і про ще один цікавий момент. 18 грудня 1939 року у декларації виданій польським еміграційним урядом, проголошувалось головним завданням не просто визволення Польщі, але й включення сюди ряду Німецьких територій. Це досить дивно? [38]
Окремо слід сказати декілька слів і про західноукраїнські та білоруські землі. Ці території за таємним протоколом відходили до Радянського Союзу. Пакт у цих землях мав дещо інший резонанс ніж у самих польських землях, і населення спочатку по різному до цього поставилось. Але й на долю східних слов’ян він справив негативний вплив.[11]
Особливість українських та білоруських земель полягає в тому, що вони перейшли від однієї держави окупанта до іншої, що, фактично, не міняло їх становища в принципі. [12]
У Чехословаччині пакт мав також свої негативні наслідки. До осені 1939 року окупаційна політика німців була відносно м’якою. Німці навіть покращили умови життя для певних прошарків населення, зокрема для селян. Було покращено умови для розвитку чеської культури. У країні виникали різні організації. До осені 1939 року нацисти намагались різними уступками здобути прихильність чеського народу. Саме до осені 1939 року відносно успішно проходило формування підпільної мережі Комуністичної партії. Комуністи закликали до активної протидії економічному пограбуванню країни, насильницькому онімеченню, обмеженню обіцяної гітлерівцями автономії. Проте поряд з цими гаслами були і інші. Ліві радикали, натхненні просуванням кордоном „радянського соціалізму” на захід і спираючись на Новий Курс Комінтерну вимагали окупації країни Червоною Армією, приєднання до СРСР, проголошення республіки рад. Компартія приступила до організації різних мітингів, протестів. [25]
Німецькі власті під приводом боротьби з комуністичним рухом розпочали масові арешти, під час яких потерпіли якраз не комуністи, що добре законспірувались, а погано законспіровані організації, такі як „Польський центр” та „Захист нації”. Це послабило чеський національно-визвольний рух. [3]
Діяльність комуністів, які після укладення пакту відійшли до повної орієнтації на СРСР завдала величезної шкоди Чехії. Для багатьох чехів, що стояли на лівих позиціях, СРСР до літа 1941 року, уособлювався з союзником Німеччини, а компартія – з п’ятою колоною іноземного агресора.
До речі, як свідчать нові джерела, окремі діячі компартії тісно співпрацювали з органами німецької окупаційної влади. [12]
Врешті-решт це призвело до занепаду самої КПЧ. Восени (дивний збіг) 1939 року компартія, керуючись вказівками Комінтерну та свого московського керівництва, потрапила в ізоляцію, що дедалі поглиблювалась. Політика комуністів пішла в явний розріз з бенешівським табором опору. Простіше кажучи СРСР намагаючись підтримувати добрі стосунки з Німеччиною, кинув чеських комуністів напризволяще. До літа 1941 року завершилась ліквідація нелегального керівництва КПЧ у своєму старому складі. Наново оновлена вона була лише після нападу Німеччини на СРСР. [21]
У Словаччині в цей час було створено незалежну Словацьку республіку. На відміну від Чеських земель у Словаччині не існувало тоді іншого, крім комуністичного, організованого підпілля. Дивно, чому саме воно залишилось не знищеним до кінця війни. Спочатку словаки також сформували нелегальну мережу КПС. Проте Пакт Молотова – Ріббентропа призвів до її розриву з чеськими комуністами, поскільки словаки переконались у безпідставності надій на СРСР. [18]
Подібна тенденція прослідковується і у Болгарії. У всіх країнах, що було уже розгорнули підпільну мережу, факт того, що Німеччина та СРСР уклали між собою мирний договір, який сприяв відходу частини населення від підтримки компартій, та розколом у самих партійних рядах. СРСР з осені 1939 по літо 1941 років не надавав цим партіям жодної підтримки. Наслідки пакту в цьому контексті цілком очевидні. [13]
Негативно пакт позначився і на долі Югославії. Серби, що були пануючою нацією в цій країні, орієнтувались на зовнішньополітичну підтримку СРСР. Саме так вони мали тримати країну в стані спокою. Після Пакту Молотова – Ріббентропа події в цій країні розвивались з калейдоскопічною швидкістю. 26 серпня 1939 року було надано автономію Хорватії. У Югославії посилилось засилля німецького та італійського капіталу.
Югославія, слідом за СРСР почала орієнтуватись на країни фашиського блоку. У внутрішній політиці посилились реакційні тенденції. Загострились національні суперечності між Сербами та Хорватами. Врешті решт Югославія 25 березня 1941 року у Відні підписала протокол про приєднання до Берлінського пакту. [7]
27 квітня у Югославії відбувся державний переворот, а 5 квітня 1941 року новий Югославський уряд підписав з СРСР договір про дружбу та ненапад (!). Дуже дивно на мій погляд є друга стаття цього договору, де говорилось про дружні відносини між державами навіть у випадку нападу на одну з них. Зрештою, Югославія стала жертвою нацистів, а СРСР нічого не зробив для її захисту. Навіть на дипломатичному рівні Пакт мав трагічні наслідки для Югославії. Вона, по суті, стала жертвою не лише Гітлера, але й Сталіна, який віддав її на відкуп. [20]
Які наслідки мав пакт для Радянського Союзу написано дуже багато. Я лише скажу, що в цьому лицемірному договорі ніхто не залишився у виграші. Радянський Союз, який наївно вважав, що Німеччина спрямує всю свою агресію лише проти країн Заходу, заплатив за цю помилку надто величезну ціну. Німеччина ж по-суті програла війну через свою самовпевненість [4]
Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що Пакт Молотова – Ріббентропа мав великий негативний вплив на долю слов’янських народів. Він призвів до того, що чимало антинациських сил у Східній та Центральній Європі були розчаровані та дезінтеграційні. По-суті, за цим договором СРСР не лишень віддавав на відкуп Нациській Німеччині слов’янські народи, але і чимало зробив за період до 1941 року для послаблення їх боротьби агресору. [16]
Насамкінець хочу зазначити, що саме цей пакт і призвів до початку Другої Світової війни. Це було викликано тим, що після нього по-суті стало неможливим укладання договорів, щоб стримувала агресію, і які б базувались на реальних умовах. Пакт Молотова – Ріббентропа сприяв дезінтеграції міжнародного становища.
Висновки
По-перше, пакт Молотова – Ріббентропа, на мою думку слід розглядати не лишень як договір між агресивними державами про розподіл сфер впливу у певному регіоні, а як укладання союзу двох тоталітарних режимів спрямованого проти всього людства.
По-друге, даний пакт являв собою обман сторонами, що його підписували одна одній. Ні Гітлер, ні Сталін не сумнівались у початку війни, між Німеччиною та Радянським Союзом, – кожен з них хотів використати його у своїх інтересах.
По-третє, пакт Молотова – Ріббентропа являє собою вищу міру цинізму по відношенню до інших народів.
У даній праці я виходив з того, що однозначної думки з приводу подій того часу немає і навряд чи вона ще з’явиться про що уже було відмічено у вступі. Тай величезний обсяг роботи, який був проведений під час праці над даною роботою привів мене до ще одного висновку – в історії нічого не робиться просто так. Будь-яка подія, що відбувається в світі має своїм коренем якісь причини. Причини Пакту Молотова –Ріббентропа до сих пір залишаються незрозумілими та суперечливими.
І на завершення хотів би декілька слів сказати про актуальність проблематики. Вона цілком очевидна – зараз відбуваються подібні процеси, коли сильні держави нехтують інтересами інших і ведуть зовнішню політику на свій лад. Цей шлях веде до дуже негативних наслідків. Зараз на карті немає ані Радянського Союзу, ані фашистської Німеччини, але народи, які ці країни намагались захопити, асимілювати чи навіть стерти з лиця землі – залишились і зараз живуть у власних державах.
На жаль в історії є велика несправедливість, коли за помилки керівництва розплачується звичайний народ. Робімо все, щоб цього не повторилось.
І ще одне, цілком ймовірно, що навіть таємничий протокол не є усією правдою. Я сміливо припускаю, що в той час існував ще один таємний протокол, що стосується розподілу не лишень Східної Європи, але і поділу Світу. Час, можливо, покаже, правий я чи ні, а поки що маємо те, що маємо.
Література:
1. Історія Комуністичної партії Радянського Союзу. — М., 1960. — С.478, 489; Історія Другої світової війни 1939-1945. Т.2. — М., 1974. — С.112; Причини виникнення Другої світової війни. — М., 1982. — С. 104; й ін.
2. Див., напр.: Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу 1941-1945. Коротка історія. — М., 1970. — С.21; Друга світова війна. Коротка історія. — М., 1984. — С.37; Історія Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. 1941-1945. Т.І. — М., 1960. — С.162, 174; Історія Другої світової війни 1939-1945. Т.2. — М., 1974. — С.153, 283-284; Історія зовнішньої політики СРСР. Т.І. — М., 1976. — С.389; Історія дипломатії. Т.4. — М., 1975. — С.736; Панкратова М., Сиполс В. Чому не вдалося запобігти війні. — М.,1982. — С.28; Радянський Союз у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945. — М., 1977. — С.11-12; і ін.
3. Уперше, очевидно, це зробила естонська газета «Рахва Хяель» 18 вересня 1987 p., потім текст протоколу був опублікований органом ЦК КП Литви "Tiesa" від 20 грудня 1988р.; Також див.: СРСР-Німеччина. 1939. Документи і матеріали про радянсько-німецькі відносини з квітня по жовтень 1939р. Укладач Ю.Фельштинський. — Нью-Йорк: Телекс, 1983; СРСР-НІМЕЧЧИНА. 1939. Збірник документів. Друковано з фотокопії.-Вільнюс: «Москлас», 1989.
4. Офіційні радянські документи радянсько-німецьких угод 1939р. (опублікована вперше Г.Н.Севостьяновым і Б.Л.Хавкиным) // Нова і новітня історія. — 1993. — №1. .
5. Див., напр.: Семиряга М.І. Таємниці сталінської дипломатії. — М.,1992. — С.22,27, 289-293; Мерцалов А.Н., Мерцалова Л.А. Сталінізм і війна. -М., 1994.-С.195;іін.
6. Див., напр.: Прибалтика вступає в Союз...// Міжнародне життя. — 1990. — №2; Семиряга М.І. Вказ. праця. — С.37-38; 50-51, 289-293; Дашичев В.І. З історії сталіністської дипломатії // Історія і сталінізм. — М., 1991. — С. 231-232; Мерцалов А.Н., Мерцалова Л.А. Вказ. праця. — С.185; Таємні переговори. Інтерв'ю нашого кор. Л.Глушковської з д.і.н. У.М.Кулішом // Молодь Естонії. — 1989. — 22 серпня. — С.1.
7. Див., напр.: Нєвєжин В.А. Синдром наступальної війни. — М.,1997; Мельтюхов М.І. Втрачений шанс Сталіна. — М.,2000; Соколов Б.В. Правда про Велику Вітчизняну війну. — М., 1998.
8. Фролов М.І. Велика Вітчизняна війна 1941-1945рр.: Історико-порівняльний аналіз російської і німецької літератури: дис.д.і.н. — Спб., 1996; Філімонов 1.1. Радянсько-німецькі відносини 1939-1941рр. у вітчизняній історіографії: дис.кі.н. -М., 1997.
9. Рік кризи, 1938-1939. У 2-х т. Т.1 — М., 1990.; Повпреди повідомляють...: 36. документів про відносини СРСР із Латвією, Литвою й Естонією. Серпень 1939 — серпень!940 р. — М., 1990; Від пакту Молотова-Ріббентропа до договору про бази: Документи і матеріали. — Таллінн, 1990.