НПУ ім. Драгоманова.
Рефератна тему:
ОборонаКиєва 1941р. Трагедіяармії Південно-Західногофронту. Генерал-полковникМ. П. Кирпонос.
СтудентаIVкурсазаочного відділення
історичногофакультету
ПетраковаОлександра.
Київ-2002.
Період з липняпо вересень1941 р. в Українібув неймовірнотяжким дляЧервоної армії, яка в нерівнихкровопролитнихбоях робилавідчайдушніспроби затриматипросуванняфашистськихполчищ. Багатоїї підрозділіві частин потраплялив оточення, втрачали зв'язкиз вищим командуванням, сусіднімичастинами, далеко не всімвдавалося збоями вирватисяз оточення.Більшістьгинула абопотраплялау ворожий полон.НамаганняСтавки опануватиобстановкуна місцях недавало належногоефекту. Інколинакази «зверху»лише свідчилипро нерозуміннясправжньогостановища, уякому опиниласядіюча армія.Такою, наприклад, була директивавійськам: привідступі бойовутехніку закопуватив землю.
Вирішальнібої на територіїУкраїни розгорнулисяна житомирсько-київському, уманськомута одеськомунапрямках.Німецьке командуванняпланувалошвидко розгромитидислокованітут великіугрупованняЧервоної армії, захопити територіюУкраїни, а потімздійснитипрорив на Кавказі в Закавказзя.
У перших жебоях відчуласягостра нестачаозброєння, боєприпасіві пального.Відчуваласярозгубленість, навіть безпорадністьу військахперед шаленимнатиском броньованихполчищ ворога, які, прикритіз повітря літаками, рвалися вперед.
Ставка ВерховногоГоловнокомандування, Генеральнийштаб, командуваннянапрямкамий фронтамивживали всіхможливих заходівдля переформуваннята зміцненнябоєздатностічастин і з'єднань.Проте, незважаючина контрударирадянськихвійськ, ворогпродовжував, хоч і дещоповільнішимитемпами, ніжу червні, просуватисяв глиб територіїСРСР.
З початкулипня депресіявід невдачЧервоної Армії, що охопила булоСталіна, зміниласягарячковою,імпульсивною, волюнтаристськоюдіяльністю.Вона проявляласяу некомпетентномувтручанні ускладні воєнніпроблеми, уяких тоді вінмало що тямив.Цим Сталінзавдав великоїшкоди керівництвубойовими діямибезпосередньона фронтах.
Ведучи обороннібої, частиниЧервоної Арміїзавдаваливорогові значнихвтрат, гальмуючийого просування.Головноювоєнно-політичноюподією літньо-осінньоїкампанії 1941 р.на територіїУкраїни булаоборона Києва.Німці кинулина цю ділянкувеликі сили, передусімтанки, авіацію.11 липня німецькимвійськам вдалосяпрорвати рубіжу центріНовоград-Волинськогоукріпрайонуі вийти на підступидо Києва. Почаласяоборона столиціУкраїни. Стійкийопір військКиївськогоукріпрайонузірвав спробиворога захопитимісто з ходу.Під час цихбоїв ворожутанкову атакупоблизу селаСтавище наЖитомирськомушоссе відбивзагін воїнів144-го стрілецькогополку 28-ї гірсько-стрілецькоїдивізії підкомандуванняммолодшоголейтенантаД. І. Шепеленка.Відбиваючибезперервніатаки, бійцігранатами іпляшками ззапалювальноюсумішшю підпалили26 танків. Більшістьвоїнів загинула.Ті, що залишилисяживими, булипоранені, алепродовжувалибитися. Загинуві Д. І. Шепеленко, який з останньоюв`язкоюгранат кинувсяпід ворожийтанк.
30 липня німецьківійська ноновилинаступ, але всередині серпня, наштовхнувшисьна сильний опірзахисниківКиєва, припинилиштурм обороннихрубежів. Отже, київська оборона, відволікаючивеликі силипротивника, сприяла стабілізаціїстановища намосковськомунапрямку.
Та наприкінцісерпня 1941 р. воєннаобстановкав Україніускладнилася.Вороже командуванняповернуло зцентральногонапрямку напівдень сильнетанкове угрупування, форсувавшиДніпро. ЗахисникиКиєва опинилисяперед загрозоюоточення. ШтабПівденно-Західногофронту й особистокомандуючий, генерал М. П.Кирпонос(див.додаток), звернулисядо Ставки ВерховногоГоловнокомандуванняза дозволомнегайно відвестивійська знапівоточеногоКиєва. Але Сталін, виходячи зпринципу «триматисядо кінця», категоричнозаборонивзалишати Київ.І певні підставиу нього дляцього були.Адже ще на початкусерпня 1941 р. вінпрямо звернувсядо М. П. Кирпоносаі першого секретаряЦК КП(б)У М. С.Хрущова іззапитанням, чи є можливістьне допустити, щоб німці форсувалиДніпро і оточилиКиїв. ОбидваспіврозмовникиСталіна категоричноцого запевнили, що ні в якомуразі не дадутьпротивникуяк «перейтина лівий берегДніпра, так івзяти Київ».
Тим часомстановищедедалі загострювалося.Німецьке командуванняретельно іхолоднокровнеготувало длярадянськихвійськ величезний«котел». У наказі№ 29 по 17-й німецькійармії від 10 вересняговорилося:«Беручи доуваги різніознаки, слідзробити висновок, що противниккинув на оборонурубежа Дніпро—Деснасвої останнісили. Тактичнібойові дії вінтакож переважноведе при відсутностірезервів.Боєздатністьбагатьох бойовихз'єднань противникає низькою. Цестановищенеобхідновикористатишляхом граничноїконцентраціїсил з тим, щобвідвернутивихід основнихсил противниказ оточення».11 вересня начальникштабу Південно-Західногофронту (у недалекомуминулому військовийатташе в Німеччині)генерал Тупиков, характеризуючиобстановку, яка склалася, відверто писавначальникуГенеральногоштабу Шапошникову:«Початок зрозумілоїдля вас катастрофи— справа двохднів». Відповідьна ім'я командуючоговійськамиПівденно-Західногофронту Кирпоносапродиктувавособисто Сталін:«Генерал-майорТупиков подаву Генштаб панічнедонесення.Обстановка, навпаки, вимагаєзбереженняхолоднокровностій витримкикомандирівусіх ступенів.Необхідно непіддаватисяпаніці, вжитизаходів дотого, щоб зберегтистановище, щостворилося, та особливоміцно утримуватифланги. Требаприщепитивсьому складуфронту необхідністьуперто битися, не оглядаючисьназад. Необхіднонеухильновиконувативказівки товаришаСталіна, даніВам 11 вересня.Б. Шапошников.14.ІХ.1941 р. 5 г. 00 хв.».Вказівка пішлаза підписомне Сталіна —автора цьоготексту, а начальникаГенштабу.
Головнекомандуваннягрупи армій«Південь» гіднооцінило цейпрорахунок.«Побоюваннятого, що червонекомандуваннявідмовитьсявід серйозноїоборони Дніпраі відтягне своїсили на схід, не виправдалися,—зазначалосяв одному з йогодокументіввід 12 вересня1941 р.— Більше того, росіяни, здається, ще раз хочутьподати німецькомукомандуваннюпослугу, утримуючифронт, якомузагрожує оточенняз двох боків,і піддаючи своїсили небезпецізнищення».
16 вересня1941 р. до штабуПівденно-Західногофронту прибувначальникоперативногоуправлінняштабу Південно-Західногонапрямку Баграмянз наказом Тимошенказалишити Київі виводитивійська з оточення.Два дні вагавсякомандуючийфронтом генералКирпонос, побоюючисьприймати рішенняпро відхід, якесуперечиловказівці Сталіна.І його нерішучістьможна зрозуміти: адже незадовгодо того буврозстрілянийза звинуваченняму зраді йогоколега — командуючийЗахідним фронтомПавлов. Тільки17 вересня Ставкадозволилазалишити Київ.Та було пізно: вороже кільцезамкнулося.У київськомуоточенні загинулочотири армії-сотнітисяч воїнів.Це була найбільшавоєнна катастрофаз відомих дотого в історії.Стільки ж армійзагинуло й наПівденномуфронті (підУманню у серпніі в районі Мелітополяу жовтні 1941 р). 20вересня підЛохвицею наПолтавщинізагинув і самкомандуючийПівденно-Західнимфронтом М. П.Кирпонос. Довгіроки обставинийого смертібули невідомі(були версії, що він закінчивжиття самогубством).Але єдинийзалишившийсяу живих свідокйого смертіВ. С. Жадовський(він тоді бувстаршим політруком)розповів, щоКирпонос загинуввід розривуміни.
А німецькістратеги зогляду на жахливестановищеЧервоної арміївже розроблялинові грандіозніплани. 21 вересня1941 р. оперативнийвідділ штабугрупи армій«Південь»планував: «Метадальшої операціїполягатимев окупаціїпромисловогорайону Донбасуй Криму за короткийпроміжок часу,і, якщо дозволятьпогодні умовиосені, у створеннізасад для проникненнячастиною силв район Кавказу(в район нафтовихпромислів)».
Стратегічнийзадум гітлерівськогокерівництвабув зірванийвоїнами Південно-Західногота Південногофронтів. Протедуже високуціну довелосязаплатити заце Червонійармії. І справаполягала нетільки у нерівностісил на фронті, айв упертомунебажанніСталіна рахуватисяз реальноюобстановкою.Його патетичнавимога «стоятидо кінця» внадзвичайноневигіднихумовах прирікаларадянськівійська навеличезні йне завжди виправданіжертви. У цитованомувище документіголовногокомандуваннягрупи армій«Південь» від12 вересня 1941 р. єй такі рядки:«З військ надходятьдонесення прозниженнябойового духучервоної піхотиі є підстависподіватисяна його дальшепадіння». Трагічниминаслідкамиобернуласядля військнекомпетентністькомандування, що спиралосяна волюнтаристськісталінськідирективи: майже 1,5 млн.червоноармійцівта командирів, погано озброєнихі навчених, потрапили 1941р. в оточенняна територіїУкраїни, сталив'язнями нацистськихтаборів смерті.
Про те, щокатастрофапід Києвом —результатнедалекоглядностіта самовпевненостіпередусімстратегічногокерівництва, можна судитиз того, що лишев кінці серпня1941 р. ДКО, схаменувшись, що з падіннямКиєва німцямбуде відкритошлях на ЛівобережнуУкраїну, прийнявпостанову «Прозаходи позабезпеченнюбудівництваобороннихспоруд Південно-Західногота Південногофронтів». Згідноз постановоюобкоми партіїта облвиконкомидев'яти лівобережнихобластей малимобілізуватипонад 1 млн.працездатногонаселення, необхідніматеріально-транспортнізасоби длятерміновогоспорудженняоборонноїлінії. Однакна виконанняцього завданнявже не вистачалочасу. На 1 вересняробочої силибуло мобілізованоусього 10 %, а підвід9,6 тис. замість70 тис. Німецьківійська дісталиможливістьмайже безперешкоднопросуватисяаж до Харкова.
Однак, припустившисьзгубних помилокта прорахунківу керівництвівійськами, Сталін не відчувавза собою ніякоїпровини передармією і народом.Він звично вжеперекладавусю відповідальністьна виконавців.Після того яку серединілипня 1941 р. булорозстрілянокомандуючогоЗахідним фронтомПавлова з групоюгенералів, у серпні—жовтні1941 р. такі ж звинуваченнябуло інкримінованой ряду воєначальниківПівденногофронту — командуючому12-ю армією Понедєліну, командуючому28-ю армією Качалову, командирові13-го стрілецькогокорпусу Кирилову, командирам30-ї та 52-ї Перекопcькоїдивізій Галактіоновуі Цирульниковута іншим.
Про обстановкув діючій арміїу цей час можнасудити із свідченнякомандуючого27-м стрілецькимкорпусомПівденно-Західногофронту генералаАртеменка, засловами якого, співробітникамособливоговідділу «булодоручено намісці розстрілюватиофіцерів, якщоз їхнього бокумали місценаміри здачіу полон абодезертирства, незважаючина звання».
Значеннягероїчноїоборони Києваі особливо їїтрагічнийфінал, пов`язаний, з вини Сталіна, з непомірновеликими людськимивтратами, довгийчас замовчувалось.Щоб не акцентуватиувагу на помилкахСталіна, зайого часівКиєву не надававсясеред іншихміст статусМіста-героя.
Додаток.
МихайлоПетрович Кирпоноснародився 9(21) січня 1892 рокуу місті Вертіївка(зараз Вертеєвка), Ніжинськогоповіту, Чернигівськоїгубернії.
У 1915 році М.П.Кирпоносбув призванийрядовим солдатому 126-й запаснийпехотний полк.Закінчившиу 1916 році інструкторськікурси по користуванню іноземнимигвинтівками, а в 1917 році — воєнно-фельдшерськушколу, він бувнаправленийна румунськийфронт в якостіротного фельдшера285-го Ольгопольськогопехотногополку. Тут йогообрали спочаткуголовою солдатськогокомітету, потімголовою полковогокомітету, товарищемголови Ревкому5-ої пехот/>ноїдивізії, а улистопаді 1917року — головоюРади 26-го корпусу.
У лютому 1918року М.П.Кирпоносдемобилизувавсята повернувсяу рідне селоі у травні тогож року вступиву члены РСДРП(б). У рідних краяхвін почав формуваннязагонів повстанців, які вели боротьбуз німецькимиокупантами.У вересні 1918 рокуМ.П.Кирпоносз одним із загоніввлився у склад1-ої Украинськоїповстанськоїдивізії. Післяцього він бувпризначенийкомендантомміста Стародубй формував 22-йРадянськийУкраинськийполк, який потімстав 2-м Богунськимполком 44-оїстрілковоїдивізії. У липні1919 року М.П.Кирпоносбув призначенийпомічникомголови дивізионноїшколи Червонихкомандирів.За организаціюй активну участьу партизанскійборотьбі і убоях на Украинськомуфронті він бувнагородженийРеввоєнрадоюСРСР грамотоюй іменним маузеромза № 355205.
У 1927 році, закінчившиАкадемію імениМ.В.Фрунзе, віндо 1934 року бувголовою штабу41-ої Перекопськойстрілецькоїдивізии, а з1934 по 1939 рік — головоюКазанськогопехотногоучилища іменіВерховної РадиТатарськойАРСР. М.П.Кирпоносприймав участьу фінськійкампанії упосаді командира70-ої стрілецькоїдивізии. УказомПрезидіумаВерховної РадиСРСР від 21 березня1940 року ця дивізиябула нагородженаорденом Леніна, а М.П.Кирпоносуприсвоєнозвання ГерояРадянськогоСоюзу. З червня1940 року до лютого1941 року він командуваввійськамиЛенінградськоговоєнного округа, а з лютого 1941 року- військамиКиївськогоОсобливоговоєнного округу.З початку ВеликоїВітчизняноївійни М.П.Кирпоносстав командуючимвійськамиПівденно-Західногофронту. Наступніподії йогожиття і смертьописуютьсявище у рефераті.
Список літератури.
М. В. Коваль, С. В. Кульчицький, Ю. О. Курносов. Історія України. — К., “Райдуга”, 1992.
В. Крушинський, Ю. Левенець. Історія України: Події. Факти. Дати. – К. 1992.
М. Котляр, С. Кульчицький. Шляхами віків: Довідник з історії України. –К. 1993.
Коляда І. А., Сушко О. О. Історія України. 1995.