--PAGE_BREAK--Гетьман Мазепа підтвердив право володіння Лаври на млини й винокурні, які давали монастиреві значний прибуток. Багато з них Лавра одержала за дарчими записами від козацької старшини. Затверджені гетьманом, такі дарчі набували законної сили. Одним із подібних універсалів у 1690 р. Лавра одержала від значкового військового товариша Якова Головченка частину млина на греблі Масалаївці та хутір із ґрунтами. Універсалом від 20 серпня 1708 р. Мазепа надав привілей для Козелецького лаврського млина, чим значно збільшив його прибутки.
Прикладів доброчинності Мазепи відомо багато. Свого часу козацька старшина в Бендерах намагалася підрахувати всі пожертвування Мазепи і склала реєстр його фундацій, з якого видно, які величезні суми він жертвував тільки на Печерську лавру. Зокрема, на позолочення бані Успенської церкви Києво-Печерської лаври Мазепа видав 20 500 дукатів; побудову муру довкола Печерського монастиря і церков – мільйон; на великий дзвін і дзвіницю для Печерського монастиря – 73 000 золотих; на великий срібний свічник для Печерської церкви 2000 імперіалів; на золоту чашу й таку ж оправу Євангелія для неї – 2400 дукатів; на золоту митру для церкви, крім прикрас і пожертв для неї – 3000 дукатіви. Тільки на самі будови й оздобу Києво-Печерської лаври Мазепа, за його власними словами, видав понад мільйон золотих.
Майнове становище Печерського монастиря опікували й наступники Мазепи. Іван Скоропадський ще в 1704 р. надав Лаврі охоронну грамоту на Троїцький Больницький монастир, а в 1712 р. підтвердив право володіння двома мли нами й сіножаттю тощо.
Численні універсали Генеральної військової канцелярії і декрети Генерального військового суду також засвідчують те, що володіння Києво-Печерського монастиря знаходилися під охороною козацької держави.
Під козацько-гетьманською опікою Києво-Печерська лавра проводила широку культурно-просвітницьку діяльність, надзвичайно корисну козацькій державі. Видання Печерської друкарні відіграли важливу роль у формуванні національної свідомості українського народу, його патріотичних почуттів, були могутнім засобом у боротьбі за саме існування української народності. У творах XVII – початку XVIII ст., надрукованих у Лаврі, часто зустрічаються портрети гетьманів – Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Мазепи та ін.
Друкарня Києво-Печерської лаври часто друкувала книги на замовлення гетьманів і старшини. Так, у 1752 р. Лавра надіслала книги в глухівську резиденцію гетьмана К. Розумовського для його придворної капели. У 1760 р. на замовлення лубенського полковника було надруковано до тисячі букварів і часословів для навчання дітей козаків.
Всебічна матеріальна підтримка Києво-Печерської лаври з боку гетьманів і старшини створила умови для монастиря стати не тільки духовним, але й важливим культурно-освітнім центром.
Мазепинська доба залишила монументальні, оригінальні будови, які змінили архітектурне обличчя України. У Києві, Чернігові, Переяславі та в багатьох інших місцевостях з ініціативи і на кошти гетьмана Мазепи було збудовано або перебудовано низку величних церков. Цивільне будівництво мазепинської України, хоч мало значно менший масштаб, позначилося такими монументальними спорудами, як будинки Київських академії й ратуші, мур Києво-Печерської лаври з його брамами та вежами.
Під час правління Івана Мазепи в Україні завершується процес формування національного мистецького стилю, українського бароко – в архітектурі, образотворчому мистецтві, музиці. Цей вищий щабель у майже 200-річному розвитку бароко в Україні дістав назву “мазепинського бароко”.
Внесок гетьмана Івана Мазепи був важливим як у царині матеріальної культури, так і в духовному житті України. Саме за його гетьманування особливого розквіту досягли усі галузі української культури, а мазепинський ренесанс ще довго світив над Україною після полтавської катастрофи й поразки політичних планів.
Велика кількість храмів, фундованих І. Мазепою, свідчить про грандіозне будівництво, що стояло на дуже високому технічному і мистецькому рівнях. Тоді було створено особливий, оригінальний тип споруд, своєрідні технічні засоби, самобутні архітектурні форми, деталі і прикраси національного стилю. Мистецтво цієї доби дістало назву українського бароко.
Добре відоме покровительство гетьмана православній церкві. Іван Мазепа спорудив нові великі церкви, розбудував інші величаві будови княжої доби і докінчив будівництво церков, розпочате його попередниками.
Фундації І. Мазепи – дві великі церкви – Миколаївська на Печерську і Богоявленська на Подолі в Києві належали до типу будов, де більшою мірою відбилися впливи західноєвропейської архітектури базилікального типу.
Із великих церков, побудованих на кошти Мазепи поза межами Києва, особливу цінність має Вознесенський собор із монастирем у Переяславі (1698), на що було витрачено понад 300 тис. золотих. Ця будова була зведена у 1695–1701 pp. у зв'язку з увінчаними заходами гетьмана з відновлення переяславського єпископства, що існувало в княжі часи.
Із будов, які лише докінчувалися коштом Івана Мазепи, згадаємо Спаську церкву Мгарського монастиря, розпочату гетьманом І.Самойловичем у 1684–1687 pp. і закінчену І. Мазепою 1687–1688 pp., фінансування трапезних Густинського і Мгарського монастирів.
Залишив І. Мазепа доброчинний слід і в Чернігові, у Батурині.
Не менш важливою справою гетьмана була реставрація і розбудова найцінніших пам’яток княжої доби, які знаходилися, переважно, в поганому стані, від часів Петра Могили рідко реставрувалися, хоча ще зберігали велич та стилістичні риси. За Мазепи вони не тільки реставрувалися, а значно й розбудовувалися набуваючи розкішних барокових форм. Щоправда, при тому втрачали (особливе зовні) свої первісні стилістичні риси.
Чимало праці, енергії та коштів пішло на відновлення і розбудову великих храмів.
Окрім цього, на утримання шпиталю при Києво-Печерському монастирі гетьман надав села Остром і Ядлівку в Баришівській сотні Переяславського полку. Це приклад фінансування Мазепою благодійних закладів.
Велика кількість металевих виробів у чернігівському музеї (оправи книжок, чаші, тарелі, хрести) мали різні надписи про донаторів, переважно з кіл козацької старшини доби Мазепи.
Гетьман Мазепа відзначився як великий книголюб та меценат тогочасних видань. Книги і колекціонерство були улюбленим заняттям І. Мазепи, високоосвіченої особи. Тому саме у книгозбірні гетьмана було чимало латинських книг. Книжками обдаровував гетьман бібліотеку Київської академії, а також церкви. Пересопницьке Євангеліє, як уже зазначалося, подаровано гетьманом кафедральній церкві в Переяславі, звідти воно перейшло до духовної семінарії в Полтаві. Розкішне видання Євангелія кінця XVII ст. було подароване Мазепою Верхратському монастиреві біля Рави-Руської, два чудово виданих Євангелія отримав від гетьмана Лубенський монастир.
Меценатство Мазепи здійснювалося не тільки в Україні, а й за її межами. Робилося це з метою зміцнення політичних зв’язків на заході і сході. Прикладом того служить фундування гетьманом І. Мазепою Євангелія арабською мовою, друкованого в Алеппо в Сирії (1708), про що свідчить передмова з присвятою гетьманові та гравюра із його гербом. Меценатство І. Мазепи сягало Палестини, Антіохії, Олександра, грецького Афону і Царгорода. На замовлення гетьмана зроблено срібну плиту для церкви Гробу Господнього в Єрусалимі. Мазепа подарував срібну миску (тарелю) для церкви Гробу Господнього в Єрусалимі з написом: “Дар Його Високості Івана Мазепи, гетьмана Русі”. Збереглася дотепер у Єрусалимі Плащаниця, яку подарував для церкви Гробу Господнього гетьман І.Мазепа. Плащаниця розміром один на півтора метри, кута у срібній блясі.
Як високоосвічена людина, І.Мазепа розумів величезне значення освіти для соціального й національного визволення українського народу, і зробив вагомий внесок у цьому напрямку. Він прагнув до того, щоб в Україні були вищі та інші навчальні заклади.
Мазепа був великим будівничим української культури, дбав про розвиток освіти, науки, мистецтва.
Насамкінець відзначимо, що гетьман нам І.Мазепа лишив значний слід доброчинності та меценатства, у різних проявах і напрямах. Він продовжив традиції своїх попередників і став зразком для спадкоємців. Його доброчинна діяльність є цікавим і корисним досвідом для сьогодення, і вивчення її може бути продовжене.
Отже, І. Мазепа – великий культурний діяч. Ми наглядно бачимо його велике піклування загальними культурними потребами доби.
Розділ II.
Зовнішньополітичні зв’язки Івана Мазепи
2.1. Відносини гетьмана з Петром І
Коли 1689 року на трон зійшов молодий і енергійний Петро І, гетьман уже вкотре застосував свій дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття 1696 року Азова – ключової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий гетьман також постійно давав молодому монархові поради у польських справах: згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Козацькі полковники із сарказмом зауважували. що “цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі”, а російські урядники заявляли, що “ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа”. Від Петра I Мазепа отримав чимало нагород, серед іншого, він став другим кавалером ордену св. Андрія Первозванного, за клопотанням Петра, отримав титул князя Священної Римської Імперії.
Завдяки близьким стосункам із Петром I Мазепа зміг скористатися великим козацьким повстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р. Після того як цей район знову було заселено, польська шляхта спробувала вигнати звідти козаків. Правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником Семеном Палієм підняло повстання. Сили повстанців налічували 12 тис. коли до них приєдналися інші козацькі ватажки – Самійло Самусь, Захар Іскра, Андрій Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські твердині, як Немирів, Бердичів та Біла Церква. З утечею на захід польської шляхти схоже було на те, що розгортається щось на зразок меншого варіанту 1648 року. Однак у 1702 р. полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти Палія в облогу в його “столиці” Фастові. Саме в цей час у Польщу вторгається найбільший ворог Петра І – король Швеції Карл XII. Скориставшись замішанням, Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані, і заслугу здійснення цього міг приписати собі Мазепа. Щоб гарантувати себе від загрози з боку популярного в народі Палія, Мазепа за згодою Петра І наказує заарештувати того й заслати до Сибіру.
Проте на початку XVIII ст. у стосунках із царем з’являється напруженість. 1700 року вибухнула Північна війна. У виснажливій боротьбі за володіння узбережжям Балтійського моря головними супротивниками виступали російський цар Петро І, 18 річний король Швеції Карл XII – обдарований полководець, але кепський політик. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро І, цей палкий прихильник західних звичаїв, вирішує модернізувати армію, управління й суспільство взагалі. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролювалися всі ділянки життя, відмінялися також “застарілі звичаї”. В межах цієї політики під загрозу потрапляла гарантована у 1654 р. традиційна автономія Гетьманщини.
Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Замість того щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів – поляків, татар і турків, українці були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. У цих походах стало до болю очевидним те, що козаки не могли рівнятися з регулярними європейськими арміями. Регулярно їх полки поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60 і навіть 70 % складу. Коли, намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро І поставив на чолі козацьких полків російських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська, яке вважали гіршим і часто використовували просто як гарматне м’ясо. Коли поповзли чутки про наміри Петра І реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов'язане з військовими посадами, занепокоїлася.
Війна викликала ремствування також серед українських селян і міщан. Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися російські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. “Звідусіль, – писав цареві Мазепа, – я отримую скарги на свавілля російських військ”. Навіть гетьман став відчувати загрозу, коли пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи російським вельможею.
Загальне невдоволення нарешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: “Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш”. Це було для гетьмана останньою краплею. Петро І порушив зобов’язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов’язаним зберігати вірність цареві. 7 листопада (28 жовтня) 1708 р., коли Карл XII, який ішов на Москву, завернув в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини.
Шведський король запевнив Мазепу, що Україна буде вільною державою по обох сторонах Дніпра, й згодився злучитися з козаками. Але трапилися між старшиною два зрадники: Іскра і Кочубей. Вони написали листа, ще й самі поїхали до царя й розповіли, що Мазепа змовляється зі шведами проти Москви. Та цар ще не вірив тому, бо і спершу були доноси на Мазепу, а Мазепа служив цареві вірно. Тому казав зв'язати Іскру і Кочубея й відіслати їх до Мазепи. Мазепа звелів їм стяти голови.
Мазепа звертається до війська з яскравою промовою: Братія, прийшла наша пора; скористаємось цим випадком: помстимося москалям за їх тривале насилля над нами, за всі скоєні ними жорстокості й несправедливості, збережемо на майбутні часи нашу свободу і права козацькі од їх посягань! Ось коли надійшов час скинути з себе їх остогидле ярмо й зробити нашу Україну країною вільною й ні від кого незалежною.
Умови, за яких українці приєдналися до Карла, були встановлені у пакті, підписаному наступної весни. За надання військової допомоги та провізії Карл обіцяв захищати Україну й утримуватися від підписання миру з царем аж до повного звільнення її від влади Москви та відновлення її давніх прав.
Петро І дізнався про “вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням”. Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині й терор, що його розпочали в Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за найменшою підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних прибічників гетьмана. Тим часом Петро І наказав старшині, що не пішла за Мазепою, обрати нового гетьмана, й 11 листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський. Страхітливий приклад Батурина, жорстокість російських військ сіяли жах серед українців, водночас протестанти-шведи викликали в них настороженість. Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Як не дивно, але єдиною значною групою українського населення, що таки стала на бік гетьмана, були запорожці. Хоч вони й часто сварилися з ним за потурання старшині, та все ж вважали Мазепу меншим злом порівняно з царем. Але за це рішення вони мали дорого заплатити. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно діючий наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.
Протягом осені, зими й весни 1708–1709 рр. військові сили суперників маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва – одна з найважливіших битв у європейській історії. Цар зібрав сюди всі свої сили, що вп'ятеро перевищували число шведів і козаків. А до того ще король Карло заслаб тоді від ран і не міг очолювати битву. Сталася велика січа й царські орди розбили козаків і шведів. Переможцем у ній вийшов Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу. Росія ж забезпечила собі контроль над узбережжям Балтійського моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу. Тепер остаточне поглинення Гетьманщини міцніючою Російською імперією було тільки питанням часу.
продолжение
--PAGE_BREAK--