Вступ
Обранатема, розкриттяїї суті маєвелике значеннядля розумінняпричин Національно-визвольноївійни українськогонароду підпроводомБ.Хмельницького(1648-1654рр), її швидкогоі успішногорозгортання.Незважаючина поразкународних повстаньв XVI – 20-30ррXVII ст. Українськийнарод здобувбагатий досвіднаціональноїта антифеодальноїборотьби, впевненістьв своїх силах, вдалося відновитиправославнуцеркву в Україні, зросли козацькі привілеї. Ціповстаннястримувалипосиленняпольськогонаціонального, феодальногоі колоніальногогніту, так якпольський урядта польськімагнати пам‘ятали, чим це можезакінчитися.
Українськіісторики всвоїх роботах приділялибагато увагивисвітленнюцього питання: так М.Гру шевськийрозгляду цьогопитання присвячуєцілий розділ– р.IV “Першікозацькі війни”(Історія України-Русіт.VII), О.Субтельний в частині ІІІ“козацька ера”своєї книги“Історія України”дає аналізцього питанняпід назвою“Перші повстання”.Звертається до опису питання, пов‘язаногоз селянсько-козацькимирухами і видатнийукраїнськийісторик НаталіяПолонська-Василенко– в своїй роботі“Історія України”т.1 ч.IV “УкраїнанапередодніХмельниччини”. Продовжуєтьсявисвітленняцього питання і в “ІсторіїРусів”, “ІсторіїУкраїни та їїнароду” О.ФЄфименко, “Короткійісторії козаччини” В.Антоновича. Більшістьсучасних істориківрозглядаютьісторію повстанняв XVI – 20-30 ррXVII ст, якєдине ціле, породженеодними і тимиж причинами.Так в академічномудослідженні“Історія України– нове бачення”, автори висвітлюютьдану проблемув розділі “Суспільнірухи кінця XVI– 30-х рр.XVII ст”. Цю точкузору поділяютьі автори “Нарисівз історії України(Новий погляд)I ч. розділ“Національно-визвольна боротьбаукраїнськогонароду протиПольщі”.
Головнимзавданням цієїроботи є
по-перше– визначенняпричин розгортання народних повстаньXVI – 30-хрр.XVII ст;
по-друге — характеристикаосновних рис і особливостейнайбільшихз них;
по-третє– визначеннярезультатівта наслідківнародних повстаньдля подальшогоходу українськоїісторії.
Основначастина.
Причини народних повстань.
В1569 році в Люблінівідбувся об’єднанийпольсько-литовськийсейм, що затягнувсяна кілька місяцівчерез напруженуборотьбу навколоунії. Проте їїприхильникивсе ж таки отрималиперемогу. ЗаЛюблінськимтрактатом Польща і Литваутворювалинову державу– Річ Посполиту– зі спільнимкоролем, сеймом, спільною зовнішньоюполітикою.Окремими залишалисявиконавча рада, фінанси тазаконодавство.До ПольщіприєднуваласяВолинь, Поділлята Київщина.Король видавмісцевій православнійшляхті гарантіїрівності правкатоликів таправославних, рівноправ‘ямов та ін. Таце виявилосяпорожньоюдекларацією.
Люблінськаунія призвеладо значнихсоціально-економічнихта політичнихнаслідків дляУкраїни. В томуж 1569 році булоздійсненоперепис вільнихземель в трьохукраїнськихвоєводствахі король почавроздавати їхпольськійшляхті. ВідбуваласяінтенсивнаполонізаціяпівденноїКиївщини іПолтавщини.Шляхта постійнозапроваджувалатут фільварковігосподарства, панщину. ЗаЛитовськимстатутом 1588 рокуселяни остаточнозакріпачувались, встановлювавсядвадцятирічнийтермін розшукуселянини-втікача.Більшість міств Україні належалапольським панам. Але навіть удержавних, такзваних “королівськихмістах”, українцямставили всілякіперешкоди привступі до ремісничихцехів, обмежувалитериторію їхпроживання.Серед українськоїзнаті післяЛюблінськоїунії посилюється полонізація.Примусовонасаджуєтьсяпольська культура, мова, освіта, католицькарелігія, якуособливо завзятозапроваджуваворден єзуїтів.Крім того, сполоненаукраїнськазнать отримувалав Речі Посполитійнезрівнянновищий соціальнийстатус і можливостішвидкого процвітанняна державнійслужбі. Люблінськаунія значнозагостриларелігійніпроблеми. Широківерстви українськогонаселення — селянство, міщанство, дрібні та середнішляхтичі — противилисьпокатоличеннюі відстоювалиправославнугрецьку віру.В цій боротьбідедалі значнішуроль відігравалибратства. В IIполовині XVIст їх діяльністьнабуває яккультурно-просвітницькогота і політичногохарактеру. Вониперетворилисяу могутню силу, що виступалаза оновленняправославноїцеркви і цевикликалозанепокоєнняукраїнськихправославнихієрархів. Більшістьз них була згоднана унію з католицькоюцерквою длязбереженнясвого становищаі зрівнянняу правах зкатолицькимцерковниками.Одночасно доунії прагнеримська курія, щоб поширитисвоє пануванняна українськійземлі. В результатіпевного компромісув 1596 році булапідписанаБрестськацерковна унія.Православнацерква післясобору опиниласяфактично позазаконом. Уніатизахоплювалиправославніцеркви, їх майно, прихильникиправослав‘язазнавалиутисків іпереслідувалися.Уніатськацерква, що виникла, стала сприятипосиленнюполонізаціїукраїнськогонаселення. Алеширокі масиукраїнців: селяни, міщани, нижче духовенство, козаки, частинашляхти впертоборонили своюгрецьку віру.Таким чином, в результатіБрестськоїунії 1596 рокурелігійніпротиріччяще більшезагострилися.Православнацерква переднебезпекоюсвоєї загибеліпішла в 1599 роціна союз з протестантамиРечі Посполитої.Але і цей відчайдушнийкрок не принісбажаного.Співвідношеннясил продовжувалосхилятися накористь уніатів.
В IIполовиніXVI ст. у зв‘язкуз посиленнямсоціальногота національно-релігійногогніту українськогонароду збільшивсяпотік втікачівна Запоріжжя, що докоріннозмінило козацькесередовище, зокрема посиленняантипольськихнастроїв козаків.Зміцненнякозацтва, якстану, участьзапорожцівв війнах, яківела Польща,їхня участьв захисті кордоніввід нападівтатар, а такожзверненняурядів різнихдержав за військовоюдопомогою докозаків — всеце мало наслідкомсамоусвідомлення козацтвом своєї окремішностівід інших суспільнихстанів і його роль в військово-політичнихсправах. Крімтого, у 1583 роцізакінчиласядовготривалаЛівонська війнаі велика кількістьдобровольців-козаківповернуласяв Україну.
Польськавлада намагаласяпоставитикозацтво підсвій контроль.З утвореннямРечі Посполитоїдля цього виниклибільші можливості.В 1572 році корольСигізмунд ІІАвгуст звелівнабрати козаків“почет” надержавну службу.На чолі козаків, які отримувалиплатню з королівськоїказни, бувпоставленийстарший ЯнБадовський
В1578 році СтефанБаторій набираєна службу козацькийполк чисельністю500 козаків, щовносяться дореєстру –спеціального списку. Старшимреєстровихкозаків бувпризначенийЯн Оришовський,їм виділялосяу володіннямістечко Трахтемирівіз арсеналомта шпиталем.У 1590 році реєстрбув збільшенийдо 1000 козаків.Хоч між реєстровимита нереєстровимикозаками існувалавідмінність, під час багатьохповстань, направленихпроти феодальногота національногогніту вонивиступалиразом. Польськийуряд і шляхтареагували назростаннякозацтва розгубленоі нерішуче.Шляхті було важко зрозуміти, в який спосібкозаки перетворилисяна виразносформованесуспільне ціле.Попри властивуїм ворожістьдо козаківшляхта булане проти того, щоб використовуватиїх, коли виникалапотреба. Дотого ж ставленнядо козаків булонеоднозначним– з одного боку, магнатів тастарост порубіжжя, які щоденноконфліктувализ козаками, аз іншого поляки, котрі вбачалив них джерелодосвідченоїй водночасдешевої військовоїсили та потенційнупротивагу зростаючіймогутностісхідних магнатів.Загостренняцих суперечностейбуло лише справоючасу.
Такимчином, в кінціXVI стпочали формуватисяосновні причини, що призвелидо широкомасштабнихнародних повстань.
Осьосновніз них:
Посилення феодального і національного гніту на українських землях після Люблінської унії.
Загострення міжконфесійних суперечностей після підписання Берестейської церковної унії.
Наростання суспільної конфронтації в українському суспільстві, що призвело до загострення класової боротьби.
Засилля польського права на українських землях наприкінці XVIст.
Козацтво стало формуватися, як окремий стан в Речі Посполитій і заявило про себе, як окрема військово-політична сила.
Прагнення козацтва поширити свій вплив на якомога більші території України.
Загострення протиріч і суперечностей між рядовими козаками «голотою» і козацькою старшиною.
Узбройній боротьбінароду за своєвизволення, яке почалосяу кінці XVIст.виявилосяпробудженнянаціональноїсвідомостіукраїнськогонароду. Вирішальноюсилою в ційборотьбі булоукраїнськекозацтво. Народніповстання малиантифеодальнийі визвольнийхарактер.
Найбільші козацько-селянські повстання (суспільні рухи) кінця XVI ст.
Польськийуряд використовувавкозаків нетільки дляохорони краювід татар, а йу війні з Москвою, після якоїкозаки зновуповернули своїсили протитурків. Щобвідвести відсебе загрозутурецькогогніву, польськийуряд звелівкарати організаторівпоходів, щокозаків настількироздратувало, що коли на Січприбув королівськийпосланець, вонийого втопилив р. Дніпро.
Весною1586 року козакизірвали татарськийпохід на Україну, спасли Очаків, Козлов(Євпаторію), Білгород. Туркизнову погрожуютьвійною і польськавлада звеліланікого не пускатина Січ, не дозволялививозити припаси, а зловленихзапорожцівсуворо карали.Та це не давалоочікуванихнаслідків.Навпаки, козацькізагони з‘являлисяв Україні відДніпра до Поділля, а людність, дебували козаки, сміливішає, не виконуєпанських наказіві пристає докозаків. А вжев 1591 році вибухнулозначне за розміромкозацько-селянськеповстання, якеочолив козацькийгетьман КриштофКосинський.
Повстання під проводом К.Косинського (1591-1593).
Про КриштофаКосинського, як і про багатьохінших козацькихвождів, малощо відомо. Годішукати йогозображеннясеред портретівдіячів тогочасу, якоїсьбільш-меншповної біографії. ми знаємо лишете, що він походивіз шляхетногороду, що живна Підлящині, але, незважаючина своє походженняКосинськийтісно пов‘язувавсвою долю зукраїнськимикозаками. У1586 році він вжевиступає якодин з визначнихзапорізькихстаршин і несебойову службуна самісінькомунизу Дніпра, стежачи заокраїнами. В1590 році гетьманреєстровогокозацтва КриштофКосинський, разом з іншимипредставникамикозацькоїстаршини, одержаввід короляподаруванняна маєток Рокитнена Білоцерківщині.Але на ці землізаявив претензіїкнязь ЯнушОстровський, старостабілоцерківськийі домігся наних грамотивід короля. Цепризвело доконфлікту міжК.Косинськимі Я.Островським, який поступовопереріс у 1591 роців збройне повстанняшироких масукраїнськогонароду. В груднітого ж рокуКосинськийочолив загінкозаків-реєстровиків, який штурмомоволодів БілоюЦерквою. Цяподія послужиласигналом длязагальногоповстання, козаки та селяни, міська біднотагромили шляхтуна всій ПравобережнійУкраїні, масамистікалися доКосинського, який успішнооволодів містамиТрипілля таПереяслав.Стривоженірозмахом повстанняфеодали РечіПосполитоїпочали поспіхомзбирати посполитерушення і рушилина Трипілля.В цей моментповстанцівиявили себедобрими дипломатами.Шляхом обіцянокта відволікаючихманеврів вониприспали пильністькомандуваннякарателів інезабаромостанні булирозпущені подомівках. Алепісля короткоїперерви, отримавшиз Росії зброюта гроші, оскількиКосинськийпообіцяв царюФедору Іоановичу, що перейде зкозаками нацарську службу, повстаннярозгортаєтьсязнову. Воноохопило Волинь, Поділля, Брацлавщинуі Київщину ілише люта зима1592-1593 рр. перешкодилаподальшомуйого розгортанню.Повстанцінападали нетільки на шляхетськімаєтки, але йна міста. СамКосинськийочолив похідна Київ, внаслідокчого місто булообложене. ФеодалиРечі Посполитоїпочали зновуформуватипосполитерушення, нацей раз підКостянтиновимна Волині інабирали найманціваж у Угорщині.Очолив урядовісили князьОстрозький.2 лютого 1593 рокувін розбиввійсько Косинськогопід П‘ятою(тепер селоЧуднівськогорайону неЖитомирщині).Між козакамиі Острозькимбула укладенаугода, за якоюкозаки зобов‘язувалисяскинути Косинськогоз гетьманстваі перебуватив повному послуховікоролю., не нападатина сусіднікраїни, залишатисяза порогамиі не чіпатимаєтків князяОстрозькогота інших магнатів, що були підП‘ятою, видатиіз своїх лавселян-втікачіві шляхтичів, повернутизахоплену вшляхти зброю, коней, худому, майно і дбатипро те, щоб бутизавжди у милостіу князів і РечіПосполитої.Проте козакине скинулиКосинськогоз гетьманстваі почали готуватисядо нового повстання, повернувшисьна ТомаківськуСіч. В травні1593 К.Косинськийна чолі 2000 козаківвийшов сушеюта Дніпромпіднявся доЧеркас, де обложивйого гарнізон.В ході жорстокоїбитви Косинськийзагинув, а козаки, зазнавши великихвтрат, на умовахпочесного мирувідступилина Запоріжжя.Варшавськийсейм оголосивїх поза законом.Після боїв підЧеркасамибільше половиниповстанціврушило на Київ і восени 1593 рокуобложили місто.Але невдовзіприйшла звістка, що кримськийхан обложивТокомакськуСіч і зруйнувавїї. Внаслідокцього прийшлосязняти облогуКиєва і повертатисяна Низ і будуватинову Базавлукську Січ. Але повстанняне припинялосяі незабаромпереросло вбільш значне.
Повстання під керівництвом Северина Наливайка (1594-1596 рр.)
В1594-1596 рр. розгортаєтьсянове повстання.Найвизначнішимиватажкамиповстанцівдеякі історикивважають нетільки СеверинеНаливайка, алей ГригоріяЛободу. На початку1593 року Туреччинаразом з кримськимханом починаєвійну з Австрієюта Угорщиною.АвстрійськийімператорРудольф IIхотів використатиу війні Австріїпроти Туреччинизапорожців.Козаки здійснилицілий ряд походів проти татарі турків. Навесні1594 року запорожціпід проводомЛободи напалина Білгород(Акерман), дезібралосятурецьке військодля походупроти Угорщини, зруйнувалимісто і знищилибагато турків.Незалежно відзапорожців влітку 1594 рокурушив до Молдавіїі Наливайкона чолі загонув 2000 козаків.Наливайко напавна татар, щойшли на Угорщину, розгромив їх, захопив кількатисяч коней.Після цьогопоходу Наливайковідіслав своїхпосланців доЗапорозькоїСічі з пропозицієюдійти разом.В жовтні 1594 рокуНаливайко іЛобода на чолі12 тис. військаздійснилиперший похідна Молдавію.Однак, як показалаподальша боротьба, Григорій Лобода, який спиравсяна козацькустаршину, незавжди належнота відданопідтримувавС.Наливайка.Тому з повнимправом можнавважати вождемповсталихС.Наливайка.Що ми про ньогознаємо ?
СеверинНаливайкопоходив з сім‘їремісників-пушкарівіз Гусятинана Поділлі(нині селищеміського типуна Тернопільщині).Після смертібатька, закатованогослугами місцевогомагната О.Конецпольськийвін жив з матір‘юв Острозі. Вцьому великомумісті жив йогобрат Дем‘ян– відомий українськийписьменникта церковнийдіяч. ПізнішеНаливайкоподався наЗапоріжжя іздобув загальневизнання яксміливий воїн, досвідченийкерівник козаківв їх походах проти ОсманськоїІмперії, Кримськогоханства, Молдавії.Як писав польськийхроніст ПавлоП‘ясинський, Наливайко бувлюдиною сільськогопоходженняале “доблестінадзвичайної”.Інший польськийавтор XVI ст.Йоахим Більськийпише, що СеверинНаливайко “людина надзвичайна…, до того ж прекраснийартилерист”.Певний час вінслужив сотникомв війську князяКонстантина(Василя) Острозького.Навесні 1594 рокуза згодою цьогокнязя він зібраввелике козацькевійсько дляоборони відтатарськогонатиску. Успішнідії козаківНаливайкавикликалиантитурецькіповстання вМолдавії іВалахії, сприяливизвольнійборотьбі народівцих князівств, яку очолив тодіМихайло Хоробрий. Повернувшисьв Україну післянедавньогопоходу Наливайкопішов повстанським шляхом КриштофаКосинького.Він посилаєсвої загонина Брацлав, куди 14 жовтня1594 року з‘їхаласяоколична шляхтадля звичайнихсудових засідань.НазабаромБрацлав буловзято повстанцями,і звістка проце облетілаПравобережжя, викликаючинові вибухипроти гнобителів, селяни і міщани проголошувалисебе козакамиі громило магнатськіта шляхетськімаєтки.
Моментдля повстаннябуло обранодуже вдало. Вцей час Річпосполита велавійну з Туреччиною, намагаючисьпоставити намолдавськомупрестолі свогокандидата –Сімеона Могилу.Скориставшисьз малочисельностіворожих військ, Наливайко тайого союзникиокупувалинезабаромбільшу частинуПравобережноїУкраїни, Полісся, навіть частинуБілорусі. Повстаннясприяло піднесеннюантишляхетськоїборотьби вУкраїні. ПохідНаливайкасприяв швидкомупритоку селяні міщан до лавповсталих. Тойсамий Наливайкокомандуваввійськами, якіздобувалиЛуцьк, Бобруйськ, Могилів. Наливайко, як свідчатьдеякі історичніджерела, мавнамір створитинезалежнукозацьку республікуміж Дніпромі Бугом, яказгодом могластати у нагодідля боротьбипроти татарі турків. ОднакРіч Посполитавже завершилаперемогою війнув Молдавії іпольські військакоронногогетьмана СтаніславаЖолкевськоговирушили наУкраїну. Наливайкобув змушенийвідступитиз Білорусі наВолинь, звідтина Подніпров‘я, ведучі жорстокібої з карателямиа районах Латуня, Браїлова, Острополля, Любартова, Пилкова та ін.
Ранньоївесни 1596 рокуЛобода підКиєвом об‘єднавсяз загонамиполковникаШаули, якийповертавсяз Білорусі.Біля БілоїЦеркви всі триповстанськізагони об‘єдналися.В березні 1596 рокуповстанці піднатиском переважаючихсил противникавідійшли доДніпра. БіляТрипілля, вурочищі ГострийКамінь, карателіназдогналиповстанціві нав‘язалиїм генеральнубитву. Саметут, в ходіжорстокогобою Наливайкабуло пораненокулею, а М.Шаулігарматним ядромвідірвало руку, загинуло чималоповстанців.Але й Жолкевськийвтратив вбитимиі пораненими60 шляхтичів та300 солдат і змушенийбув тимчасовоприпинитипогоню. Вінрозіслав листидо уряду й магнатів, благаючи продопомогу, бо“вся Українапокозачилася”,і тому требадо кінця викоренитиповстання.Отримавшичисленнепідкріплення, Жолкевськийзнов погнавсяза повстанцями, які пішли наКиїв, а потімна Переяславта Лубни. Йдучиразом з сім‘ями, повстанці добреусвідомлювалиперевагу ворожихсил, і тому хотілипрорватисядо Росії, де іраніше знаходилипритулок відпольськоїшляхти, алепоблизу урочищаСолониця (білям. Лубни Полтавськоїобласті) їхназдогналипередові частиниворога. В урочищіСолониця повстанціспорудилитабір, сподіваючисьна допомогузапорожців.Повстанцівирубали деревапонад Сулоюта Удаєм, насипаливисокі вали, зробили дерев‘яніукріплення.Потім вонипоставили в декілька рядіввози, з‘єднавшиїх між собою, вирили окопи, влаштувалигармати. З тилуїхній табірнадійно прикривалиболота та річки.16 травня 1596 рокуЖолкевськийпочав облогутабору, якатривала близько2 тижнів. Разза разом повстанцівідбивалиштурми карателів, завдаючи їмвеликих втрат.Але ситуаціяз кожним днемпогіршувалася.Танули запасипороху, провіанту, фуражу. Нестерпнаспека призвеладо вичерпаннязапасів води, падежу коней, хвороб, а кинутитабір і прориватися, залишившинапризволящежінок та дітей, повстанці немогли. Тим часомЖолкевськийотримав свіжіпідкріплення, йому доставилигармати та порох, ядра. 3червня 1596 рокурозпочавсяшалений обстрілтабору, якийтривав 2 дні.Від ворожоїкартечі загинулопонад 200 повстанців, чимало булой поранених.Це викликалорозпач в таборі.В ніч на 6 червняприхильникикапітуляції, в основномуприбічникиГ.Лободи, якогоналивайківцізвинуватилив зраді і вбили, схопили Наливайка, Шаулу, деякихінших керівниківі видали їхЖолкевському, сподіваючисьна мир. Але полякизірвали переговорий зрадникиувірвалисядо табору івирізали майже10 тисяч душ, восновному жінокта дітей. Лишечастина повстанцівна чолі з Кремпськимвирвалась ізрук карателіві пішла на Січ.Самого Наливайкаіз його соратникамибуло привезенодо Варшави.Майже всіх їхстратили. ОднакС.Наливайкаще катувалипонад 10 місяців.20 квітня 1597 рокуі вождя повстаннябуло страчено.Спочатку катвідрубав йомуголову, потімчетвертував.Частину тіла Наливайкаповісили наплощі на страхповстанцям.Народна легендаінакше зображаєсмерть Наливайка: його нібитоспалили наповільномувогні у мідяномубику. Жорстокарозправа карателівнад українськимиповсталимине зупиниланародний рух.Назрівали новіповстання. Вжеу 1619 році малимісце значнізаворушеннясеред козаківта селян. Визначаєтьсязначне зростанняантифеодальноїта визвольноїборотьби українськогонароду, польськийагент із Стамбулаписав: «… ВсяРусь є нам такимворогом… щоволіли б прожититисячу роківз євреями, турками, татарами, ніжодин рік з ними».
Отже, перші масовіселянсько-козацькіповстання1591-1596 років, в якихукраїнськінародні масивиступили протисоціальногоі національно-релігійногогніту, за визволенняз-під ярмашляхетськоїПольщі, за своюнаціональнугідність хочі зазнали поразки, але мали великеісторичнезначення. В нихнародні масиУкраїни набувалидосвіду боротьби, готувалисядо більш широкихі рішучих битвіз своїми ворогами, гартували своюволю і національнусвідомість.
Післяпридушенняселянсько-козацькихповстань 1591-1596років польськийуряд, магнатиі шляхта продовжувализахоплюватиукраїнськіземлі, збільшуватипанщину та іншіповинності, закріпачуватиселян. Козакибули позбавленівсіх прав іоголошені позазаконом (баніція).Однак ніщо немогло припинитирозгортаннявизвольногоруху українськогонароду таантифеодальноїборотьби трудящихмас. Антифеодальнийпротест народнихмас в Україніна початку XVIIст. виливсянасампередв покозаченні.Селяни і міщанине визнавшинад собою влади королівськихстарост і феодалів, відмовилися виконувати панщину таінші провинності.Масові виступиселян, міщані козаків сталичастим явищем.Особливо значнимистали вонивзимку 1613-1614 років на Брацлавщині, а потім наприкінці1615 — на поч. 1616 роківохопили значнутериторіюСхідної України.В 1618 році селянськіповстанняохопили Київщинута Волинь.
--PAGE_BREAK--
Козацько-селянські повстання 20- 30 років XVII ст.
Післяблискучоїперемоги надтурецько-татарською армадою ОсманаІІ під Хотиномв 1621 році, досягнутоїРіччю Посполитою, насамперед, завдяки 42-тисячномукозацькомувійську, урядмусив виконуватисвої обіцянкищодо збільшеннякозацькогореєстру. Однакі тут польськашляхта залишаласьвірною своємуцинічномуставленню докозаків. ОскількиТуреччиназазнала поразкиі небезпекавійни з нею вжене загрожувалаРечі Посполитійнайближчимчасом, буловирішено зменшитикозацькийреєстр до 3-5 тисяч.Це викликалонове загостреннясоціальнихпротиріч наУкраїні, дезростав колоніальнийгніт Речі Посполитої, де посилюваласявід часів Брестськоїунії 1596 рокуекспансіякатолицизму.Трудящі масине корилисяпанам, тікалина Запоріжжя, де їх радо приймаликозаки. Самізапорожці, незважаючи на заборониуряду, проводиливдасну політику.Підтримуючисвоїх прихильниківна ханськийпрестол, вонитаким чиномвпливали наполітичне життяКриму. Козакина своїх “чайках”виходили вЧорне море, нападали натурецькіміста-фортеці, звільнялиневільників.Їхні морськіпоходи змушувалисултана триматидля охорониузбережжязначні військовісили. Козакивели успішніпереговорипро союз з Росією,Іраном, навітьКримськимханством іШвецією.
Повстання під приводом Марка Жмайма .
Занепокоєнийутвореннямкозацької«окремої республіки», уряд Речі Посполитоїпочав готувативлітку 1625 рокучерговий каральнийпохід протикозаків. В вересні1625 року короннийгетьман С.Конецьпольськийразом з іншимимагнатами начолі 30-тисячноговійська вирушивз м.Бара наПодніпров‘я.Йому протистоялоВійсько ЗапорізькеМарка Жмайладо якого приєдналися повстанці зміщан і селян.Преші сутичкиміж карателямиі козакамивідбулися підКаневом. Вдаловідбившисьвід ворогів, козаки відступилидо Куруковогоозера. Головнабитва відбулася15 жовтня 1625 рокубіля села Таборище(м.Крилов). Наслідкийого можна булопередбачити, хоча полякамтак і не вдалосяздобути укріпленийкозачий табірповстанців.Зрештою, справувирішив не бій, а суперечкисеред козаків.Поміркованізапоріжці підприводомМих.Дорошенкавступили впереговориз поляками. 25жовтня 1625 року була підписанаКуруківськаугода, за якоюкозацькийреєстр – 6 тис., решта, приблизно40 тис. козаківповинні булиповертатисядо своїх панів.Реєстровікозаки обиралигетьмана, алезатверджуватийого мав король, проживати вонимали право лишена державнихземлях. Звичайно, така угода невлаштовувалані шляхту, нікозацько-селянськімаси. Новийвибух в Українабув не за горами.
Повстання під приводом Тараса Федоровича (Трясила) (1630 — 1631 рр.)
УрядРечі Посполитоїзнову посилюєтиск на козаків, не кажучи вжепро широкі маси селян та міськоїбідноти, намагаєтьсяобернути козаківу підданихпольськоїшляхти, своєвірне знаряддя.У своїй політиціуряд Речі Посполитоїспирався наурядівськуполітику частиникозацькоїстаршини, атакож використовувавсуперечностіміж реєстровимикозаками ізапорожцями.На той час гетьманомбув ГрицькоЧорний, бо МихайлоДорошенкозагинув у боюпід Бахчисараєм. В 1628 році Г.Чорнийстав справжнімприхильникомРечі Посполитоїі намагавсявикоренити“своєвільне”козацтво. Цей послужилоприводом донового повстання.В 1629 році запорожціобрали гетьманомдосвідченогоі відомогоуспішнимиморськимипоходами ТарасаФедоровича(Трясила). А вженаступного1630 року він очоливкозацько-селянськеповстання. Доповстанцівприєдналисяі реєстровікозаки. Слідзауважити, щов 20-30 рокахнаціонально-визвольнийрух перемістивсяна ЛівобережнуУкраїну. Цеобумовлювалосьнасампередтим, що там, дераніше відбувавсяколонізаційнийпроцес, завершивсятермін наданняпільг слобожанам, після чого їхпримушуваливідбуватипанщину. Томуслобожанивтікали, поповнювалиряди запорозькогокозацтва, а підчас повстанняставали йогоучасниками.Повстанняохопило Полтавщину, Київське Поліссяі Запоріжжя.Повсталі козакинападали напанські маєтки, вбивали власників, управителів, орендарів, шинкарів. Головнібої відбулисяпід Переяславом.Найкровопролитнішимбув бій 15 травня1630 року, названий“Тарасовоюніччю”, коликозаки вщентрозгромилидобірне шляхетськевійсько С.Конецпольського.Він змушенийбув йти напереговори, наслідком якихбуло підписання8 червня 1630 рокумирної угоди, що встановилареєстр у 8 тисячкозаків. Обуренийдіями урядовців, яких було чималосеред козацькоїстаршини, ТарасФедорович з10 тисячами козаківрушив на Січ.Незважаючина підписаннямирної угодив Переяславі, на Україні щедовгий часводбувалисязаворушення, велась козацькавійна протикоролів, алев 1631 році повстанняпоступовопригасає.
Повстання під керівництвом Івана Сулими (1635 рік)
Російсько-польськавійна 1632-1634 рр.закінчилася перемогою РечіПосполитоїі підписанням мирного договору.Після цьогоуряд Речі Посполитоїзнову посиливтиск на козаків.Оскільки ОсманськаІмперія таКримське ханствобезперервноскаржилисяна козаків, якіпостійно здійснювалинапади на їхволодіння, погрожуваливійною РечіПосполитій.Було вирішеноприборкатикозаків. З цієюметою сейм РечіПосполитоїухвалив побудуватина берегахДніпра фортецю.Вона мала перепинятивтікачів наНиз, перекритиголовний шляхпостачаннязапорожцівпровіантомі боєприпасами.Незабаромфранцузькийінженер Бопланпідшукав зручнемісце для фортеці: на правомуберезі Дніпра, біля першогопорогу (Кодацького), трохи нижчетого місця, деСамара впадаєдо Дніпра. Всередині літа1635 року фортецябула повністюготова. Вонаотримала такуж назву, як іпоріг, тобтоКодак, і її одразуж зайнявпольсько-шляхетськийгарнізон. Длякозаків новозбудованафортеця буланаче більмона оці, бо серйозноперешкоджалаїхнім діям іобмежуваламожливостіборотьби протиРечі Посполитої.Вихід був один– зруйнуватицю фортецю, піти на новеповстання протипольськоїшляхти. Цю операціюочолив гетьманВійська ЗапорізькогоІван Сулима.Іван МихайловичСулима походивіз старовинногоукраїнськогошляхетськогороду, який сягавкорінням ажу XIII ст. Віннародився вс.Рогоші Любецькогостароства наЧернігівщині, служив у 1615 роціу переяславськихмаєтностяхпольськогогетьманаС.Жолкевського.Але вже в 1621 роцібачимо йогона чолі морськогопоходу. В 1628 роцівін перший ставкозацькимгетьманом, утравні 1629 рокуорганізувавчерговий похідкозаків на Кримі дістався підПерекоп. Достовірновідомо також, що римськийпапа Павло VБоргезе нагородивСулиму золотоюмедаллю завизволенняхристиянськихневільниківз турецькоїневолі. Такийдосвідченийвоїн, яким бувІван Сулима, блискуче розробиві план взяттяКодака. Вінвирішив скористатисявідсутністюкоронноговійська й частиниреєстровців, які воювализі шведами вПрибалтиці.У серпні 1635 рокуоднієї тихоїночі козакинепомітновдерлися дофортеці і швидкооволоділи нею, перебившигарнізон. Післяцього вонизруйнувалифортецю. Взяттяфортеці розпочалонове козацькеповстання, якетривало недовго, бо невдовзізавершиласьвійна у Прибалтиціі коронне військорушило на Україну, готуючись добоїв з повстанцями.Злякавшисьцього, частинастаршини вирішила видати Сулимууряду РечіПосполитоїі захопила йогоразом із 5 сподвижникамита відправиладо Варшави, девони були страчені.Однак боротьбатриває.
Повстання 1637-1638 рр.
Невдовзіпісля стратиІ.Сулими урядРечі ПосполитоївідбудувавКодак, а потімпочав “очищати”реєстр ВійськаЗапорізькоговід бунтівників.Це і стало приводомдо нового повстання, керівникомякого був спочаткуполковникреєстровівПавло МихновичПавлюк (Бут).Це повстанняохопило Лівобережнута ПравобережнуУкраїну. Селянишвидко вливалисьу ряди повстанців, громили своїхпанів. На початкучервня 1637 рокуПавло Бут разомз повсталиминереєстровцямизахопив у Корсуніартилерію іперевіз її наСіч. 3 липня 1637року на радів Каневі Павлюквиступив зпрограмоюборотьби протипольської шлятиза фактичневідокремленнявід Речі Посполитоїкозацькихземель, починаючивід Києва допониззя Дніпра.Після радиПавлюк пославна ЛівобережнуУкраїну 3 тис.загін підкомандуваннямПавла Скиданата Семена Биховця, який зайнявПереяслав ізаарештувавстаршин-зрадників.Незабаромзагони повстанцівоволоділиЧеркасами, Корсунем, БілоюЦерквою, взялипід контрольвелику територіюна Подніпров‘їта ЛівобережнійУкраїні, і скрізьдо них приєднувалисяселяни та міськабіднота. Самкоронний гетьманМикола Потоцький, мусив визнати, що на Україні“все до останньогопокозачилося…тутяк хлоп, то йкозак”.
Першубитву біляСахнового мостучерез Росьповстанцівиграли, але16 грудня 1637 рокувони були обложенікарателямиМ.Потоцькогопід Кумейками(між Черкасамита Каневом).Зав‘язаласяжорстока битва.Повстанціуспішно відбили3 штурми, виявившинеабияку мужність.Лише під часчетвертогоштурму карателямпощастило, боїм вдалосяпідпалитикозацькі возиз порохом. Розлігсястрашний вибух, який вніс сум‘яттяв ряди повстанців.Частина з нихвтекла, а частина, якою командувавДмитро Гуня, знов укріпилатабір і підприкриттямночі розпочалаорганізованийвідступ. Потоцькийне насміливсяїх наздоганяти, а через 2 днірушив протизагонів Павлюкаі зумів їх оточитипід Боровицеюв 100 км від Кумейок.Під час облогикарателі розпочалипереговорипро мир. 24 грудня1637 року повстанцівирішили припинитиопір, але їхнівожді всуперечобіцянкам булизаарештованіі відправленіу Варшаву. Там, у лютому 1638 рокуПавлюк бувстрачений.Скидан і Гуняпробилися начолі невеликогозагону на Запорожжя.Тим часом карателізаливали кров‘ювсю Україну.За Ординацією1638 року значноурізалися правареєтровогокозацтва. Вцілому Ординація 1638року була спрямованапроти інтересівнародних масі породила новухвилю протестуна Україні. Увідповідь нажорстокі репресіїкозаки обралина Січі новогогетьмана ЯцикаОстрянина, якийзакликав українськийнарод до продовженняборотьби іпочав очищатиПодніпров‘яі Лівобережявід карателів.Крім ньогоактивно діялитакі повстанськікерівники, якД.Гуня, К.Скидан.Однак післяперших успіхівповстанцізазнали поразокра Лубенщиніі під Жовнином(10-14 червня 1638 року)та Старицею(початок серпня1638 року). Повстаннябуло остаточнопродушене.Чимало борцівза волю поляглозі зброєю вруках, як Гуня, чимало разоміз сім‘ямизнайшли притулокна територіїСлобожанщини, як Острянин, чимало укрилосяна Запоріжжі.4 грудня 1638 рокуна МасловомуСтаву під Россювідбулася рада, на якій козакимусили визнатитяжкі умовикапітуляції.Вогнем і мечеммагнатсько-шляхетськаРіч Посполитавстановилана Україні“золотий спокій”, який однак не міг бути довготривалимі справді спокійним.Як зазначивсучасний польськийдослідникВ.Серчик, “ ізплином часу“золотий спокій” все більшенагадував життябіля діжки зпорохом. Вистачилоб тільки іскри…”. І така іскрабула викресаначерез 10 років…
ІІІ. Висновки.
Народні повстання кінця XVI ст. – 20-30 рр. XVII ст були породжені широкими соціально-економічними та політичними причинами. Серед них найголовніша – це посилення феодального, релігійного та національного гніту на українських землях після Люблінської унії, а такоє поява українського козацтва, як серйозної окремішньої політичної та військової сили.
Найбільшими народними повстання кінця XVI ст., в ході яких визначну роль відігравало козацтво, можна вважати повстання під проводом К.Косинського (1591-1593рр.), та народне повстання під керівництвом С.Наливайка (1594-1596рр). Головними рисами цих повстань була масовість – окрім козацтва в них приймали активну участь широкі верстви селян, міщан, в першу чергу ремісників, а такоє намагання повсталих обмежити всевладдя Речі Посполитої і Україні, зберігти а то й розширити козацькі вольності і права, відновити позиції української православної церкви. Ці повстання закінчились поразкою, однак послугували базою для розгортання та посилення народних рухів в 20-30-х роках XVII ст., змусили піти Річ Посполиту на певні поступки – дещо послабити гніт в українських землях, легалізувати українську православну церкву.
Посилення народних рухів в 20-30 роках XVII ст. було викликано посиленням польського національного, феодального, релігійного гніту після Хотинської війни. Замість обіцяних під час війни послаблень Річ Посполита розправлялась з селянами, що заводили козацькі порядки, забороняли козакам приймати втікачів, підтримувати зв‘язки з іноземними державами, втручатися в релігійні справи, підтримувати українську православну церкву. Найбільшими повстаннями цього періоду були повстання під приводом Марка Жмайла (1625р.), Тараса Федоровича (1630-1631 рр.), Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина, Дмитра Гуні (1637-1638 рр.). Ці, як і попередні народні рухи, незважаючи на масовість і наступальну тактику, потерпіли поразку. Поразка повстань і здійснення польською шляхтою давали надію полякам на “золотий спокій”. Але то був спокій перед бурею.
Причини поразки народних рухів в XVI- 20-30 рр. XVII ст.:
а) булипогано підготовлені;
б) селянита міщани булипогано озброєні;
в) не завждикозаки виступалиєдиною силоюз усім іншимнаселенням;
г) нерішучістькозацькоїстаршини, якабоялась втратитисвої привілеї;
д) українськіповстання непідтримувалисьпольськім ілитовськимнаселенням, через що уряззміг стягуватисили з іншихобластей дляпридушенняповстань.
Значення народних рухів.
а) стримувалипосиленняпольськогонаціонального, феодального і релігійногогніту ;
б) вдалосядосягти відновленняукраїнськоїправославноїцеркви;
в) народнімаси накопичувалидосвід національноїта антифеодальноїборотьби;
г) виросликозацькі привілеї;
д) підготувалигрунт для успішногорозгортанняВизвольноївійни українськогонароду (серединаXVII ст.) підпроводомБ.Хмельницького.
Списоквикористанихджерел та літератури.
М. Грушевський Історія України-Русі, т. VII, Київ, “Наукова думка”, 1995 р.
Н. Полонська-Василенко Історія України, т. І, Київ, “Либідь”, 1992 р
М. Аркас Історія України-Русі, Київ, “Вища школа”, 1991 р
Орест Субтельний Україні. Історія, “ Либідь ”, 1991 р
Г. Кониський Історія Русів, Київ, “Радянський письменник”, 1991 р
І. Крип‘якевич, З.Стефанів, Б.Гнаткевич, О.Думін Історія українського війська, Львів, “Світ”, 1992 р.
А.Жуковський, О.Субтельний Нарис історії України, Львів, “Світ”, 1992 р.
В.Антонович Коротка історія козаччини, Київ, “Україна”, 1991 р.
О.Єфименко Історія України та її народу, Київ, “Мистецтво”, 1992 р.
В.Власов, І.Коляда Історія України, Київ, “АСК”, 1996 р.
Під редікцією Слюсаренко В.Г., Гусєва В.І. Нариси історії України (новий погляд), Київ, “Вирій”, 1996 р.
Під редікцією В. А. Смолія Історія України. Нове бачення, Київ, “Україна”, 1995 р.
В.Король Історія України, Київ, 1995 р.
М.Котляр, С.Кульчицький Шляхами віків: Довідник з історії України, Київ, “Україна”,
1993 р.
Ю.Алексеев, А.Вертегел, В.Даниленко Історія України, Київ, 1993 р
Зміст
Вступ
Основна частина
Причини народних рухів кінця XVI – 20-30-х років XVII ст.
Найбільші козацько-селянські повстання кінця XVI ст.
Посилення народних рухів в 20-30-x рр.XVII ст.
Висновки
Київськийміжрегіональнийінститут
удосконаленнявчителів
іменіБ.Грінченка
Кафедраукраїнознавства
Реєстраційний№
Датаотримання:
“ ”__________ 1999р.
Народніповстання
кінцяXVI на початкуXVII столітьна Україні
Контрольнаробота
з історіїУкраїни
студенткиVI курсу
факультетузарубіжної
літературизаочного
відділення
ДрученкоЛюдмили Борисівни
Київ-1999