Вступ
21 лютого 1913 року Росія святкувала 300-річчяцарювання Дома Романових. 300 років тому, 21 лютого 1613 року, на московський престол ЗемськимСобором був обраний шістнадцятирічний боярин Михайло Федорович Романов, якому призначено було стати родоначальником нової династії. За роки правління Государів Дома Романовихдержава московська стала великою Російською імперією, що розкинуласявід берегів морів Білого, Чорного і Балтійського до Тихогоокеану.
Династія Романовихдала Росії багато видатних державних діячів, будівельників великої Російської держави: Олексія Михайловичаі Петра Великого, КатеринуII і Олександра I МиколуI, Олександра II і Олександра III. У їхньому ряду гідне місце займаєй останній російський імператор — МиколаII, старший син імператора Олександра III і імператриця МаріїФедорівни, дочці датського короля ХристіанаIX. Він вступив на престол 21 жовтня 1894 року після смерті свого батька Олександра III.
Час царювання МиколиII ставперіодом найвищих в історії Росії темпів економічного росту. За 1880-1910 р.м. темпи роступродукції російської промисловості перевищували 9% у рік. По цьому показнику Росія вийшла на перше місце у світі, випередивши навіть СполученіШтати Америки. По виробництву найголовніших сільськогосподарських культур Росія вийшла на 1 місце у світі, вирощуючи більш половини виробленої у світіжита, більш чверті пшениці, вівса і ячменя, більш третини картоплі. Росія стала головним експортером сільгосппродукції, перший «житницею Європи». На її часткуприпадало2/5 усього світового експорту сільськогосподарської продукції.
Успіхи в сільськогосподарськомувиробництві посталирезультатом історичних подій: скасування кріпосного права в 1861 році Олександром II і Столипінської земельної реформи в роки правління МиколиII, у результаті якої в руках селян виявилося більш 80%1орних земель, а в азіатській частині — майже вся. Площаж поміщич’їхземель неухильно скорочувалася. Дарування селянам права вільно розпоряджатися своєюземлею і скасування общинмало величезне державне значення, користь якого, у першу чергу, усвідомлювали самі селяни.
Самодержавна форма правління не перешкоджала економічному прогресу Росії. По маніфесту 17 жовтня 1905 р. населення Росії одержало право на недоторканість особи, свободуслова, преси, зборів, спілок. У країні рослиполітичні партії, видавалися тисячі періодичних видань. Вільним волевиявленням був обраний Парламент — Державна Дума. Росія ставала правовою державою — судова влада була практично відділена від виконавчої.
1.Династія Романових
1.1 Михайло Федорович
(12.07.1596 — 13.02.1645)
Михайло Федорович — основоположник царсько-імператорської династії Романових, перший російський цар із боярського роду Романових. 21 лютого 1613 року Земський собор обрав шістнадцятирічний Михайло Романовагосударем всієїРусі. 11 липня 1613 року в Успенськомсоборі Кремля Михайло вінчався на царство і вступив на Московський престол. У 1625 році він прийняв титул самодержця Всеросійського. До воцаріння на Московському престолі Михайло разом із своєю матір'ю — великою черницею Марфою жив у костромській вотчині Романових— селі Домнине. Проте трохи пізніше Михайло Романов укрився від можливих переслідувань у костромському Ипат’євскоммонастирі. Тут він і дізнавсяпро те, що обраний російським царем. Початок царювання Михайло була нелегким — значна частина країни усе ще знаходилась поза контролем уряду. Тільки в 1614-1616 р. були розгромлені козацькі розбійницькізагони3аруцького, отаманів Мазунаі Литовського, що розоряли і без того виснажену держава. Перед російським царем стояла задачазакінчення військовихдій із Польщею і Швецією. Шведська інтервенція, що почалася в 1609 році, була припинена висновкомСтоловськогомиру(1617 р.), у результаті якого Московська держава загубила вихід до Балтійському моря. У 1618 році в селі ДеуліноРосія уклалаз Річчу Посполитойперемир'я на 14 років і 6 місяців. За умовами цього перемир'я був зроблений обмін полоненими, у числі яких був і батько царя митрополит Філарет. Пізніше цар спробував повернути захоплені поляками території, але війна з Польщею в 1632-1634 р. закінчилася поразкою Російської держави, і Поляновськиймир1634 року закріпив за поляками споконвіку російські землі. Перші роки правління Михайла Романовапройшли в обстановці майже безупинної діяльності Земських соборів — тут обговорювалися майже всінайважливіші проблеми держави. Цар Михайло Федорович був молодий і недосвідчений і до 1619 року країною правила велика старицяМарфа і її рідняз боярСалтикових. Пізніше влада в країні перейшла в руки батька царя — патріарха Філарета, що носив титул Великого государя. Державні грамоти того часу писалися від імені государя царя і святійшогопатріарха Московського і всієїРусі. Після закінчення Смутногочасу знадобилося багато зусиль, щоб відновити розорену країну. Для розвитку різноманітних промислів у Росію на пільгових умовах були запрошені іноземні промисловці — "рудознатци", зброярі, ливарі. Так, у 1632 році голландський купець Вініусодержав дозвіл побудувати в Тулі завод для відливугармат і ядер. У 1627 році урядом царя Михайла були початі заходи для обмеження влади воєвод на місцях. Воєвода в той час був "і цар, і Бог", і людям нідебуло шукати захисту від сваволі місцевої влади, що царює всюди.У 1642 році було покладенепочаток військовимперетворенням. Іноземні офіцери навчали російських «ратних людей» військовій справі, і в Росії з'явилися«полки іноземного строю»: солдатські, рійтарські, драгунські. Це був перший важливий крок до створення регулярного національного війська в Росії. Михайло Федорович помер 13 липня 1645 року від водяної хвороби у віці 49 років. Він похований в Архангельськом соборі Кремля.--PAGE_BREAK--
1.2 Олексій Михайлович(Найтихіший)
— 30.01.1676)
13 липня 1645 року російським царем став старший син Михайла Федоровича царевич Олексій. Олексій Михайловичбув одним з найдосвідчинійшихлюдей свого часу. Він самий писав і редагував багато указів і першим із російських царів став власноручно їх підписувати. Олексій Михайловичсклав«Уложение сокольничьяпути», пробував писати свої спогади про польську війну. Лагідний і релігійний, він був надзвичайно любимийнародом, що дав йому прізвиськоНайтихішого. У перші роки свого царювання Олексій Михайловичмало брав участь у державних справах. Державою управляли вихователь царя боярин Б.І.Морозові тест царя І.Д.Милославський. Політика уряду Морозова, спрямованана посиленняфінансового гніту, беззаконняі зловживання Милославського викликали народне обурення. Слідом за Московським повстанням (червень 1648 року), результатом якого стало відсторонення глави уряду Б.І.Морозовавід державних справ і засланняйого в Кирило-Белозерськиймонастир, спалахнули повстання в південноросійськихмістах і в Сибіру; а в 1650 році відбулисяхвилювання в Новгороді і Пскові. У 1649 році Олексій Михайловичсамий прийнявся за справиправління. По його особистійуказівці був складенийзвід законів — Соборне Укладення (1649 р.), що задовольнило основні вимоги верхівки посаду і дворян. Маючи нуждуу надійному раднику, цар наблизив до себе патріарха Никона. Він надававНиконовідовіру і доручав керуваннядержавою на час своєї відсутності в столиці. Церковні реформи, проведені Никоном, посталипричиною виникнення в країні різноманітних релігійних течій, послідовники яких не визнавали офіційну церкву. Згодом їх стали називати розкольниками. Втручання, що зростає, Никона у внутрішню і зовнішню політику держави під тезою «священство вище царства» викликало розривпатріарха з царем. Прямуючи улагодитисистему наказів і обмежити вплив боярської аристократії на державні справи, цар створив спеціальний наказ «великого государя таємних справ». За словами сучасника, «улаштований той наказ при теперішньомуцарі для того, щоб його царська думкаі справиздійснювалисяпо його бажанню, а бояреі думнілюді ні про що не відали». Уряд Олексія Михайловичазаохочував промислову діяльність, підтримував вітчизняне купецтво, захищаючи його від конкуренції іноземних торговців. Були прийнятіМитний і Новоторговийстатути, що сприяли розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Самим значним досягненням зовнішньої політики того часу посталовозз'єднання України з Росією, проголошене 8 січня 1654 року гетьманом України Богданом Хмельницькимна ПереяславськоїРаді. Проте ця подія стала причиною ще однієї російсько-польської війни, що продовжувалася 13 років — до 1667 року і скінчившоюсяАндрусовськимперемиррям. У царювання Олексія МихайловичаМосковськадержава розширила свої межіне тільки на південний захід (отримавши лівобережну Україну і Білоруські землі), але і далеко на схід і на південь. Царі Кахетії і Имеретії, пригніченітурками і персами, просили про московське підданство. У західної Сибір козаки перемогли нащадків хана Кучума. Російськими землепрохідцямибула відкрита східна Сибір. В роки правління Олексія Михайловичав Росії починалися спроби створення перших військовихкорабліві почалося формування постійної армії «нового ладу» із добровольців, що заклала основу майбутньої системи рекрутських наборів. У цей час були жорстоко придушенінародні повстання в Москві — Соляной бунт (1648 р.) і Мідний бунт (1662 р.) і селянська війна 1670-1671 р.під предводительствомС.Т.Разіна. Олексій Михайловичпомер 30 січня 1676 року у віці 47 років. Він похований в Архангельськом соборі Кремля.
1.3 Федір Олексійович
(30.05.1661 — 27.04.1682
У 1675 році Олексій Михайловичоголосив свого сина Федора спадкоємцемпрестолу. Рік через, 30 січня 1676 року Федір Олексійович став государем всієїРусі. 18 червня 1676 року він був коронований в Успенськомусоборі Московського Кремля. Федір Олексійович був вихованцем знаменитого богослова, вченогоі поета СімеонаПолоцького. Він добре знав латинський, вільно говориві читав польською мовою. Федір захоплювався віршуванням і під керівництвомСімеонаПолоцького переклав на вірші Псалми 132-йі 145-й. Федір Олексійович за шість років свого царювання не змігпроявити належноїсамостійності. Влада при ньому була зосереджена в руках його родичів по матері боярМилославських. У 1680 році цар Федір наблизив до себе постельнічьйогоБ.М.Язиковаі стольника А.Т.Лихачова, що стали його радниками в державних справах. У 1682 році на церковному соборі були засновані нові єпархії і прийнятіміридля боротьби з розколом. Найважливішою подією царювання Федора Олексійовича стало знищення в 1682 році місництва, що давало можливість просування по службі не дуже знатним, але освіченимі заповзятливим людям. У цей час були створені комісії з виробіткунової системи податей і «ратної справи». Федір Олексійович видав указ проти розкоші, у якому для кожного стану встановлювався не тільки одяг, але і число коней для виїзду. У останні дні правління Федором Олексійовичем був складенийпроект про заснуванняв Москві Слов'яно-греко-латинської академії і духовного училища на 30 чоловік. В роки правління Федора Олексійовича продовжувалася війна з Туреччиною і Кримським ханством за Правобережну Україну. Гетьман Правобережної України Д.Дорошенко, що боровсяна сторонітурок, намагався опанувати Лівобережну Україну, але в 1676 році під тиском російсько-української армії він капітулював і присягнув на вірність Росії. У 1681 році війна з Туреччиною закінчилася перемир'ям, укладениму Бахчисараї. Федір Олексійович помер 27 квітня 1682 року у віці 22 років, не зробивши розпорядження щодо престолонаслідства. Він похований в Архангельськом соборі Московського Кремля. продолжение
--PAGE_BREAK--
1.4 Іоанн V Олексійович
(27.08.1666 — 29.01.1696)
Цар Федір Олексійович не лишивзаповіту про передачу престолу. Дітей у Федора Олексійовича не було, і на престол претендували два брати — Іоанн і Петро Олексийовичи. Іоанн Олексійович був п'ятим сином Олексія Михайловичаі його першої дружини МаріїІллівни Милославської. ЦаревичуІоанну виповнилосядо цього часу 16 років, а царевичу Петрові — 10, і по старшинству престол повинний був би перейти до Іоанна, проте боярепобоювалися, що слабке здоров'я Іоанна не дозволить йому управляти країною. Тому царем був проголошений Петро. Прихильникицаревича Іоанн — царівна Софія і родичі першої дружини Олексія МихайловичаМилославськіпротестували проти такого рішення. Щоб обурити спокій народу, вони заявили, що Іоанн зрадницькизадушенийприхильникамиНаришкіних— родичів другої дружини Олексія Михайловича. Спалахнуло стрілецьке повстання, у результаті якого партія Наришкінихбула розгромлена і царем був проголошений Іоанн Олексійович, а царівна Софія — правителькою держави при неповнолітньому Іоаннові. Боярська дума визнала це обрання з тим, щоб з Іоанном Олексійовичем соцарювавйого брат Петро Олексійович. 25 червня 1682 року відбулосявінчання на царство царів Іоанн V і Петра I Олексійович. Для проведення обряду вінчання була виготовлена друга шапка Мономахаі подвійний трон. Наришкінибули відсторонені Софією від державних справ і цариця Наталя Кирилівна із сином Петром усамітнилася в коханим підмосковному селі царя Олексія — Преображенському. Іоанн V у справахуправліннядержавою не брав участь і перебував «у безперестанній молитві і твердому пості». Так настало правління царівни Софії Олексіївни (1682-1689 р.). Цар Іоанн Олексійович був тяжко хворий і помер 29 січня 1696 року. Він похований в Архангельськом соборі Московського Кремля.
1.5 Петро I Олексійович (Великий)
(30.05.1672 — 28.01.1725)
Після смерті царя Федора Олексійовича десятилітній царевич Петро за пропозицією патріарха Іоакимаі на настійну вимогу Наришкінихбув проголошений царем в обхід свого старшого брата царевича Іоанна, але з 23 травня того ж року за вимогою боярМилославськихвін був затверджений 3емськимсобором «другим царем», а Іоанн — «першим». 25 червня 1682 року царі Іоанн V і Петро I вінчалися на царство. У зв'язку з молодістю царів правителькою при них стала їхня старша сестра царівна Софія. До 1689 року Петро cо своєю матір'ю Наталею Кирилівною жив у підмосковному селі Преображенському, приїжджаючи в Москву тільки на час офіційних церемоній. У Преображенськомуцаревич займався військовими іграми зі спеціально для цього сформованими «потішними військами», що стали згодом ядром російської регулярної армії. У січні 1689 року на настійну вимогу матері Петро I женився на дочці славетного боярина Євдокії Федорівні Лопухіної. У 1689 році бажаючаєдиновладдя Софія була відсторонена від влади й замкнутав Новодівочиймонастир. До 1694 року уряд Петра I очолювала його матір Наталя Кирилівна. У 1696 році, після смерті Іоанн V, Петро став єдинодержавнимцарем. Характерними чортами Петра були розум, воля, енергія, широта поглядів, цілеспрямованість, допитливість, великапрацездатність. Петро, не отримавши належноїосвіти, учивсявсежиття.Водночас Петро був опришкуватий, жорсткий і безжалісний, особисто брав участь у катуваннях і стратах. Цар не cчитался c інтересами і життям окремої особистості, не зупинившись перед смертним вирокомнавіть власному сину Олексієві. У 1697 році цар спорядив «Велике посольство» у Європу і самий приєднався до нього під ім'ям Петра Михайлова. У Пруссії цар навчався артилерійській справій одержав атестат вогнепального майстра. Вивчати кораблебудування Петро направився в Голландію й в Амстердамі поступивробочимна Ост-Індськуверф. Під час перебування в Європі Петро оглядав фабрики, бібліотеки, слухав лекції в університетах.У 1698 році цар спішно повернувся в Росію, тому що була отримана звістка про нову змову Софії і повстанні стрільців. Під час свого царювання Петро I провівзначніреформи, спрямованіна подолання відставання Росії від передових країн Заходу. У результаті реформ державного апарата місце Боярської думи зайнявСенат, заснований у 1711 році для управліннявсімасправамиу випадку від'їзду государя. Колегії, що відали господарськимжиттям Росії й організованіпо шведському зразкузамість складного і неповороткого апарата наказів, були підпорядкованіСенату. Справив колегіях вирішувалисябільшістю голосів. У 1721 році Петро затвердив Духовний регламент, що цілком підпорядкувавцеркву державі. Патріаршество було скасовано, а для управлінняцерквою заснований СвятійшийСинод. Великезначення мала адміністративна реформа, що розділила всюРосію на 8 (а потім на 10) губернійна чолі з губернаторами «щоб краще придивлятися про грошові збори і всякі справи»1. 16 травня 1703 року на однім з островів в устя Неви по розпорядженню Петра I почали будівництво Петропавловськоїфортеці. Фортецястала початком нового міста, названого Петром на честь свого святого патрона Санкт-Петербургом. У 1712 році Петербург став столицею Російської держави. Перетворення Петра I торкнулися всіхсфер громадського життя: Указ про єдиноспадкування закріпив дворянську власність на землю, у Табелі про ранги був установлений порядок чиновиробництвавійськовихі цивільнихслужбовців не по знатності, а по особистихспроможностяхі заслугам. Необхідний для активної зовнішньої і внутрішньої політика рістдержавного бюджету призвівдо корінної реформи всієїподаткової системи — уведеннюподушної податі, що підсилила кріпосну залежність селян від поміщиків. Подушна подать була тяжчетих повинностей, що відбували на користь пана кріпака. На погіршення свого положеннянарод відповів посилившимсяопором: почастішали побіжи кріпаків, розгроми панських маєтків, збройнівиступи. Астраханське повстання 1705-1706 р. і повстання під проводомБулавінабули жорстоко придушеніурядовими військами. Петро I створив регулярну російську армію і флот. Основою ладузбройних сил явиласярекрутська повинність, введенау 1705 році, і обов'язкова військоваслужба дворян, що одержували офіцерський чин після закінчення військовоїшколи або служби рядовими. Організацію, озброєння, тактику, права й обов'язкивсіхчинів визначали Військовий статут (1716 р.), Морськийстатут (1720 р.) і Морськийрегламент (1722 р.), у розробціяких брав участь і Петро. Разом із формуванням армії на Азовському і Балтійському морях будувався військово-морський флот. Після початку Північної війни будівництво азовського флоту було припинено, а в результаті невдалого Прутськогопоходу Росія загубила й Азов з узбережжям. Будівництвофлоту продовжувалося на Балтійському море. У 1708 році був спущений на воду перший корабель, а через 20 років російський флот на Балтійському море був самим потужним: 32 лінійних корабля, 16 фрегатів, 85 галер і багато різноманітних дрібних судів. Глибокі реформи були проведені Петром I в областікультури і просвітництва: з'явиласясвітська література, були відкриті медико-хірургічна, інженерні й артилерійські школи, Морськаакадемія. Для навчання і практичного освоєння наук молодих росіян посилали за кордон. Видавалися букварі, навчальні карти, навчальні посібники. Відчинивсяперший російський музей — Кунсткамера — із привселюдною бібліотекою і перший російський загальнодоступний театр. У 1700 році в Росії був впровадженийновий календар із початком року 1 січня замість 1 вересня і літообчисленнявід різдва Христова, а не від створення світу. Стала виходити перша російська друкарська газета — «Відомості». У 1724 році була заснована ПетербурськаяАкадемія наук із гімназією й університетом. По розпорядженню Петра I були проведені експедиції А.Бековича-Черкаськогов Середню Азію, И.Евреіноваі Ф.Лукіна— на Далекий Схід, Д.Месершмідта— у Сибір, підготовлена експедиція В.Беринга, призначенапочаток систематичному вивченню географії країни і картографуванню. Необхідність виходу до Чорного і Балтійському морям визначили зовнішню політику Петра I. Наприкінці XVII сторіччябули початі два походи на турецьку міцністьАзов, що сприяли укладаннюКонстантинопольскогоперемир'я з Туреччиною. Росія вийшла на береги Азовського моря. Проте головною зовнішньополітичною проблемою було одержати вихід до Балтійському моря. Петро звертавсядо Швеції з проханням продати належніколись Росії землі у Фінської затоки, але шведи не погодилися. Почалася Північна війна, що продовжувалася більш 20 років. У 1712-1714 р. була завойована Фінляндія. Утвердившись на берегах Балтійського моря, Росія стала великою державою, у 1721 році вона була проголошена імперією, а Петрові I був привласнений титул імператора Всеросійського, Батька Батьківщини і Великого. У росіянкою історії Петро I по праву залишився Петром Великим. Здоров'я імператора було підірвано важкою працеюі багатьма надмірностями. 28 січня 1725 року в результаті запущеної хвороби Петро I помер. Він похований у соборі Петропавловськоїфортеців Санкт-Петербурзі. продолжение
--PAGE_BREAK--
1.6 ЄкатеринаI Олексіївна
(5.04.1684 — 6.05.1727)
Імператриця Всеросійська(28.01.1725 — 6.05.1727) Після смерті Петра I при дворі утворилися дві партії. Одна з них, у якій входили Репнін, Голіцині князьяДолгорукови, відстоювала права Петра Олексійовича, малолітнього онука Петра I і сина царевича Олексія. Проте за підтримкою гвардійських полків Меншиков і Толстой збудували на престол удову Петра I Єкатерина, що підтримували також і впливові члени Синоду — Феодосій Псковськийі ФеофанНовгородський. Спадкоємцемпрестолу був оголошенийонук Петра I великий князь Петро Олексійович. Єкатерина(справжнєім'я Марта), дочка литовського селянина СамуілаСкавронського, була другою дружиною Петра Великого. У 1715 році при водохрещенні в православну віру вона була наречена ЄкатериноюОлексіївною. Єкатеринабула слабкою жінкою, схильної різноманітним впливам. Вона не мала ніякої програми дій і в усім покладалася на радників. Для важливих державних справ була заснована Верховна таємна рада, серед шести членів якого був соратник Петра ВеликогоОлександр Меншиков. Раді придавалосьзначення законодавчого органа: жодний указ государині не міг бути виданий без обговорення в Раді. Після смерті Петра уся вагатягаря правління і відповідальності ліг на "пташенятигнізда Петрова", що здебільшого виявилися недієздатнідо самостійній діяльності. Тривалі війни, що вела Росія, позначилисяна фінансах країни. Через неврожаїпіднялися ціни на хліб, у країні наростало невдоволення. Щоб запобігти повстання, був знижений подушний податок ( із 74 до 70 копійок). Верховна таємна радаліквідувала органи місцевої влади, створені Петром I, і відновив владу воєвод. В роки правління ЄкатериниI відбулисяі такі події, як відкриття Академії наук, організація Морськоїекспедиції В.Беринга, установиордена Св. Олександра Невського. У царювання ЄкатериниI Росія вела війну з турками в Дагестані і Грузії. Задум Єкатериниповернути герцогу Голштинськомувіднятий датчанами Шлезвігвикликав військовідії з боку Англії і Данії. Стосовно Польщі Росія намагалася звісткимирну політику. Підприємницькийі далекогляднийМеншиков розумів, що коли влада перейде до Петрові, він загубить свій вплив при дворі. Меншиков домігся в Ектеринизгоди на шлюбсвоєї дочка з царевичем Петром Олексійовичем. Навесні 1727 року Єкатериназахворалагарячкою і 6 травня померла. У заповіті, підписаному замість хворий матері царівною Єлизаветою Петрівною, спадкоємцемпрестолу призначався царевич Петро Олексійович.
1.7 Петро II Олексійович
(12.10.1715 — 18.01.1730)
Петро Олексійович, онук Петра I, вступив на престол за заповітом імператриці ЄкатериниI. Вихованню й освітіПетра Олексійовича приділялося не особливо багато уваги. незабаром після смерті ЄкатериниI на чолі вчителів молодого імператора став А.И.Остерман, якому допомагали академік Гольдбахі архієпископ ФеофанПрокопович. Щоб не загубити впливу при новому государі, Меншиков негайно обручивПетра зі своєю дочкою Марієюі незабаром видалив від подвір'янеприємних йому осіб. Самовладдя і зарозумілість тимчасового правителя дратували багатьох придворних. Та й сам молодий імператор не любив Меншикова. Цим скористалися князіДовгорукі, що переконали Петра заарештувати Меншикова. Меншиков разом із сімейством був засланий у Сибір, а усе його майно було конфісковано. Так закінчилося його розпорядження державою. Петро II із своїми наближеними оселився в Москві і майже увесь час проводив на полюванні. Для зміцнення своєї влади при дворі 19 листопада 1729 року Довгорукі улаштували заручення Петра II із князівною КатреюОлексіївною Довгорукою. Петро II оголосив себе супротивникомперетворень Петра I і ліквідував створені його дідом установи. Уся повнота влади перейшла до верховної таємної ради. Іноземні посли писали, що «усе в Росії в страшномубезладді». верховна таємна радазбиралася рідко, а Петро II цілком віддавався розвагам і не піклувався про справидержавні. У січні 1730 року імператор занедужав віспою і незабаром помер. З смертю Петра II припинився рід Романовихпо чоловічій лінії. Після смерті Петра II Верховна таємна радаобрала на престол дочку царя Іоанна V Ганну Іоаннівну, удову герцога Курляндського.
1.8 Ганна Іоанівна
(28.01.1693 — 17.10.1740)
Ганна Іоанівнабула обрана на престол у січні 1730 року після того, як не залишивши заповіту помер від віспи імператор Петро II. З смертюПетра II, онука Петра Великого, припинилася чоловіча лінія вдома Романових. Російський престол перейшов до нащадків царя Іоанна Олексійовича. обрання на престол старшої дочки царя Катрі, чоловіка принца Мекленбургського, було визнано незручним і на царство запросили другу дочку Іоанна Олексійовича, що герцогиню КурляндськуюГанну. При обранні на престол Ганна Іоанівнапідписала «кондиції», пред'явлені їй Верховною таємною радоюй обмежуючиїї верховну владу. За планом, виробленому князем Д.М.Голіциним, у Верховній таємній радіобговорювався проект конституції, по якому імператриця могла розпоряджатися тільки своїм подвір'ям, а верховна влада повинна була належати Верховній таємній раді. Проте при вступі на престол Ганна розірвала підписані нею в Митаве«кондиції». Ганна Іоанівнане одержала належноговиховання й освітиі всежиття залишалася малограмотної. Її улюбленимирозвагами були верхова їзда і полювання. Ганну Іоаннівнувідрізняли досить грубісмаки— її веселили клоуни, а в театрі вона віддавала перевагу спектаклі з бійками. Прагнення до розкоші в імператриці прекрасно вживалосьіз неохайністю. Ставши імператрицею, Ганна почалапіднімати іноземців і піддала опалі російську знати. Всявлада в країні фактично належала канцлеру Остермануі фавориту Ганни ЭрнестуІоганнуБірону, викликаному нею з Курляндії. На чолі армії теж стояв німець — фельдмаршал Мініх. Верховна таємна радабула скасована. Інакомислення жорстоко переслідувалося: всіхосіб, що здавалися небезпечними, піддавали насильству або засилали в Сибір. Жорсткість кріпосного права і податкової політики у відношенніселян призвелидо народних хвилювань і масової втечі селян, що розорилися, на околиці Росії. Утриманняподвір'яобходилося в 5 разів дорожче, чим при Петрові I, незважаючи на те, що в казніне було грошей. Проте в сфері освітивідбулисядеякі позитивні зміни: був заснований Сухопутний шляхетнийкадетський корпус для дворян, при Сенаті було створене училище для готування чиновників, при Академії наук була відкрита семінарія на 35 юнаків. До цього ж часу відноситьсябільш правильний апаратпошт, а також створення поліції у великихмістах. Зовнішня політика Росії після смерті Петра I надовго виявилася в руках барона А.И.Остермана. У 1734 році Росія вступила у військовийконфлікт із Францією за «польську спадщина». Перемога Росії сприяла затвердженнюна польському престолі короля Августа III. У 1735 році була почата війна з Туреччиною, що завершилася в 1739 році Бєлградським миром. Незважаючи на успіхи російської армії, Росія змушенабула піти на серйозні поступки: вона одержала міцністьАзов без зміцнень і без права тримати там гарнізон; Росія також не мала права тримати флот на Чорному морі. Війни, що Росія вела в царювання Ганни Іоанівни, не доставляли імперії вигод, хоча і піднімали її престиж у Європі. 17 жовтня 1740 року у віці 47 років Ганна Іоанівнапомерла. За заповітом імператриці престол після її царювання повинний був відійти нащадкам її сестри ЄкатериниМекленбургської, дочка якої Єлизавета-Єкатерина-Христинаприйняла православ'я і була наречена Ганною. У 1740 році в Ганни Леопольдівни, виданої заміж за принца БрауншвейгськогоАнтона-Ульріха, народився син Іоанн. Незадовго до смерті імператриця Ганна Іоанівнаоголосила немовляспадкоємцемпрестолу. Регентом при Іоаннові вона призначила герцога Бірона. продолжение
--PAGE_BREAK--
1.9 Іоанн VI Антонович
— 4.07.1764)
Іоанн Антонович, син принцеси Ганни Леопольдівни Мекленбургськойі принца Антона-УльріхаБрауншвейг-Люнебургського, був зведений на престол після смерті своєї двоюрідної бабки імператриці Ганни Іоаннівні. Регентом при імператорі Ганна Іоанівнапризначила свого фаворита герцога Бірона. Під час свого недовгого правління, що продовжувалося менше місяця, Біронзменшив розмірподушного податку, ввів обмеження розкоші в придворному побуті, видав маніфест про суворе дотримання законів. 9 листопада 1740 року в результаті двірського перевороту Біронбув заарештованийі відправлений у заслання, а правителькою держави змовники проголосили матір імператора Ганну Леопольдівну. Через рік, у листопаді 1741 року, дочка Петра I Єлизавета Петрівна за підтримкою солдат і офіцерів Преображенськогополка заарештувала правительку і її родину, у тому числі й однорічного імператора Іоанн VI. У 1744 році всясім'яГанни Леопольдівни була таємно заслана в Холмогори. Тут Іоанн провівбіля 12 років у повній самітності. Проте в Холмогорахпоповзли чуткипро перебування в місті колишнього імператора й у 1756 році Іоанн Антонович був переведений у Шліссельбург і утримувавсятам в одиночному ув'язненні. Якимось образомвін навчився грамоті і йому дозволиличитати Біблію. Проте таємниця його перебування в міцностіне збереглася. Після воцаріння Петра III положеннянещасливогов'язня не змінилося. ЄкатеринаII, взойдяна престол, дала охороні Іоанн VI інструкцію схилити в'язня до прийняття чернечого сану. Але в липні 1764 року підпоручик Смоленська полку Василь Якович Мировичпочав спробу звільнити Іоанн Антоновича і проголосити його імператором. Охорона, приставлена до в'язня, пручалася, але потім здалася, попередньо, по точній інструкції імператриці, вбивши Іоанна Антоновича. Після ретельного розслідування Мировичбув страчений, а його тіло спалилиразом з ешафотом. Імператора таємно поховали у фортечної стіни Шліссельбурга, а його могилу зрівнялиз землею.
1.10 Єлизавета Петрівна
(18.12.1709 — 25.12.1761)
У ніч на 25 листопада 1741 року за підтримкою гвардійських офіцерів дочка Петра I Єлизавета Петрівна учинила двірський переворот і була проголошена імператрицею. Єлизавета Петрівна була «розумної і доброї, але безладноюі норовливою росіянкою баринею», що з'єднувала «нові європейські віяння» із «благочестивою вітчизняною старовиною» (В.О.Ключевський). Гарна, весела і безтурботна, Єлизавета Петрівна віддала своє серце придворному певчемуз чернігівських козаків Олексієві Разумовському. Молваговорила, що Олексій Григорович Разумовськийбув таємно повінчаний із Єлизаветою Петрівною і почуття імператриці до нього залишалося незмінним до кінця її життя. Одним із перших дій нового уряду було запрошення з ГолштініїплемінникаЄлизавети Петрівни Карла-Петра-Ульріха(майбутнього Петра III), сина Ганни Петрівни, що імператриця Єлизавета оголосила спадкоємцемпрестолу і великого князя Петром Федоровичем і змусила вивчати російську мовуі православнийкатехізис. Внутрішня політика Єлизавети Петрівни носила більш реставраторський, ніж творчий характер. Єлизавета Петрівна мала намір повернутися до порядків Петра I, проте в управліннідержавою не було визначеноїпрограми, а ідеї Петра не завжди дотримувалися і не розвивалися. Проте при Єлизаветі Петрівні була відновлена національна гідність російського народу, була скасована страта. Сенат набув старогозначення і після знищення Кабінету міністрів став вищим органом управлінняв державі: до адміністративно-судової сторониправління Сенату додалася і законодавча. Значення Синоду і духівництва при набожній імператриці зросло, посилено переслідувалися розкольники. Сенат піклувався про поширення православ'я, про забезпечення духівництва і монастирів, про поширення духовного освітив народі. Великоюпроблемою був станфінансів держави. Після перебування у влади німецького уряду Росія не могла зводитикінці з кінцями у своєму господарстві. Комісія про комерцію створила ряд проектів для розвитку зовнішньої торгівлі. Купецтву, як і дворянству, держава відчинилодешевий кредит, учредивПозиковий і Державнийбанки. У справіторгівлі і промисловості йшовповільний, але постійний прогрес. У 1754 році Сенат прийняв розроблене П.И.Шуваловимпостановупро знищення внутрішніх митниць, що дало поштовхрозвитку всеросійського ринку. Одночасно йшоврозвиток системи монополій. Велася посилена політика по заселенню південних околиць, для чого запрошувалисьне інородці і іновери, а православні слов'яни-серби. При Єлизаветі Петрівні були реорганізовані військово-навчальні заклади. У 1744 році вийшов указ про розширеннямережіпочаткових шкіл. Були відкриті перші в Росії гімназії — у Москві (1755 р.) і в Казані (1758 р.). У 1755 році И.И.Шувалові М.В.Ломоносовзаснували Московський університет. У 1756 році в Санкт-Петербурзі відкривсязагальнодоступний театр. Чимало було прикладено зусиль для збору статистичних і географічних даних про Росії. У царювання Єлизавети Петрівни міжнародні позиції Російської імперії значно зміцнилися. Російсько-шведський військовийконфлікт закінчився підписанням у 1743 році Абоськогомиру, по якому до Росії відійшла частина Південної Фінляндії. Війна за австрійську спадщину між пруськимкоролем Фрідріхом II і МарієюТерезією при сприянні Росії закінчилася перемогою Австрії і укладаннямАхенськогомиру(1748 р.), що забезпечив МаріїТерезії імператорську корону. Росія взяла участь у Семирічній війні (1756-1763 р.) між Пруссією з однієї стороний Австрією, Францією і Росією з інший. У ходіїї російські війська двічі розбили непереможну колись армію Фрідріха II у боях при Гросс-Егерсдорфе(1757 р.). і при Кунерсдорфе(1759 р.). У 1760 році російський корпус зайнявстолицю Пруссії Берлін, а в 1761 році російські війська вдало діяли в східній частині Пруссії. Смерть Єлизавети Петрівни припинила участь російських у Семирічній війні. Єлизавета Петрівна померла 25 грудня 1761 року на 53 році життя. Вона похована в Петропавловськом соборі в Санкт-Петербурзі. продолжение
--PAGE_BREAK--
1.11 Петро III Федорович
(10.02.1728 — 6.07.1762)
Після смерті імператриці Єлизавети Петрівни на російський престол зійшов Петро III. Він був онуком Петра I і онуком сестри Карла XII. До приїзду в Росію Карла-Петра-УльріхаГолштейн-Готторпськогоготували до шведського престолу і змушували учитилютеранський катехізис, шведський мовуі латинську граматику. Ставши спадкоємцемросійського престолу і великого князя Петром Федоровичем, він, за наказом імператриці Єлизавети, початків вивчати російську мовуі православнийкатехізис. Петро Федорович майже не одержав освіти. Пригничуванийв усім він засвоїв дурні навички, став дратівливий і впертий, набув схильностібрехати, а в Росії привчився ще і пити. Майже щодня він улаштовував гулянки в товариствізаїжджих співачок і акторок. У 14 років Петро був круглим неуком, і навіть Єлизавету Петрівну уразив своїм неуцтвом. Правда, у майбутнього імператора було захоплення — військоваслава Фрідріха II. Проте це призвелоПетра тільки до забавного пародіювання пруськогогероя і до простої гри в солдатики. 18 лютого 1762 року Петро III випустив Маніфест про надання«усьому російському шляхетномудворянству вільності і свободи», що скасовувала обов'язкову службу дворян, уведенуПетром I. Під час семимісячного царювання Петра III було видано декількаважливих указів: про скасування Таємницею канцелярії, про дозвіл розкольникам, що бігли з Росії, повернутися на батьківщину. Ці укази проводилисянаближеними Петра з розрахунку створити популярність імператору, що було необхідно, тому що самий Петро, немов навмисно, намагався озброїти проти себе всікласи й особливо духівництво. Петро III велів лишитив церквах тільки ікони Божої Матері і Рятівника, а священикам оббрити бороди і вдягатися подібно лютеранським пасторам. Правда, виконання цього наказу було затримано. Крім того, імператор став переробляти на пруськийлад російську армію. Самий Петро говоривсвоїй дружині, що «негожий росіянам і росіяни негожі йому»1, і був переконаний, що загине в Росії. Петро III відмовився від участі Росії в Семирічній війні і від усіх російських завоювань у Пруссії. Цим він спас армію Фрідріха II від капітуляції. За свідченням сучасників, ремство був на Петра «усенародним». Невдоволення, що росте, у товариствівилилося в новий заговір, що дозріла в гвардійському середовищі. Душею заговору була дружина Петра III імператриця ЄкатеринаОлексіївна. У числі змовників були брати Орлови, Олексій і Кирило Разумовські, графиня ЄкатеринаДашкова. У червні 1762 року на вірність імператриці присягнули Ізмайловськийі Семеновськийполки. Єкатеринав супроводі гвардійців прибула в Казанський собор на Невськом, де і була проголошена самодержавною імператрицею. У цей же день у Зимовому палаці Єкатериниприсягнули Сенат і Синод. Петро підписав своє зречення і був засланий у Ропшу, де утримувавсяпід арештом. Там і відбувся"нещасливийвипадок", що закінчився смертю Петра III. Так пояснив у своєму листі до Єкатеринисмерть колишнього імператора граф Олексій Орлів. Пізніше з'ясувалося, що Петро III був убитийзмовниками при мовчазній згоді своєї чоловіки. Трапилося це 6 липня 1762 року. Петро III був похований у Благовещенськоїцеркви Олександро-Невськоїлаври. У 1796 році останки несчасногоімператора були перехованів Петропавловськом соборі разом із труною ЄкатериниII.
1.12 ЄкатеринаII Олексіївна
(21.04 1729 — 6.11.1796)
ЄкатеринаII вступила на престол у результаті двірського перевороту, скинувсвого чоловіка імператора Петра III Федоровича Єкатеринавід природи була обдарована великимрозумом і сильнимхарактером. Приїхавши в Росію, вона постаралася вивчити російську мовуі звичаї країни, у якому їй стояло провестивсежиття. Єкатеринавивчила множинуісторичних і філософських працьі по праву вважаласяоднієї з найдосвідченішихжінок свого часу. Імператриця вела листування з Вольтеромі французькими енциклопедистами, лишила«Записки», у яких розповіла про своє життя і діяльність. ЄкатеринаII ринуласяусталити самодержавство, усунувши при цьому вплив вищої аристократії і гвардії. Так, наприклад, реформа Сенату, проведена в 1763 році, перетворила його з законодавчого в судово-надгляднийорган. У 1768 році був створений Рад, що став згодом вищим консультативним і розпорядницькиморганом при імператриці. У 1764 році була створена Комісія з упорядкування нового Укладення, у роботі якої брали участь дворяни, городяни, козацтво і державні селяни. Комісія у своїй діяльності повинна була керуватися «Наказом» імператриця, перейнятим духом французької просвітньої філософії XVIII сторіччя. «Наказ» був настільки ліберальний по своєму змісту, що навіть у Франції був прилічений до числа заборонених книг. Матеріали роботи Комісії в значній мірі визначили внутрішню політику правління ЄкатериниII. У 1775 році Єкатеринавидала "Установидля управліннягуберній", де головними принципами були зміцнення державного апарата на місцях і підвищення ролі місцевого дворянства. У 1785 році була видана "Жалуванаграмота дворянству"1, де закріплювалися старіправа і розширювалися привілеї дворянства. Посиленнякріпосницького гнітупризвелодо того, що селянський рух, що наростав, перерос в селянську війну (1773-1775 р.) під предводительствомЕ.И.Пугачова, що завершився поразкою повстанців. В роки правління ЄкатериниII починалися заходи, спрямованіна поліпшення медичної помочі. Кожне місто було зобов'язане мати лікарів для повітів, улаштовувати госпіталі і лікарні, заводити притулки для невигойно хворих і психічно хворих. У Москві (1763 р.) і Петербурзі (1767 р.) були відкриті Виховні будинки, у яких одержували освітидіти-підкидьки. Імператриця заклала основи жіночого освіти: у Петербурзі були засновані закриті інститути для дівиць-дворянок і для дівиць-городянок (1764 р.). У країні відчинилосядекільканових кадетських корпусів. У 1783 році була заснована Російська академія для вивчення рідної мови, президентом якого стала княгиня Є.Р.Дашкова. В зовнішній політика Єкатеринауспадкувала дві головні проблеми — турецьку і польську. Перша зводилася до забезпечення виходу Росії до Чорного моря. У 1772-1774 р., у ходіпершої російсько-турецької війни російська армія одержала перемоги при Ларгеі Кагулеі виграла Морськийбій у Чесменськійбухті. По мирному договорі з Туреччиною до Росії відійшли береги Чорного й Азовського морів і Туреччина визнала незалежність Криму, що остаточно приєднався до Росії в 1783 році. Російський торговий флот одержав право вільного проходу через Босфор і Дарданели, що мало величезне значення для торгівлі Росії. Друга російсько-турецька війна (1787-1791 р.) затвердила за Росією володіння Новоросією, Кримом і фортецеюОчаковом. У цей час польська погрозадля Росії вже перестала існувати, але залишався невирішеним давню територіальну суперечку через Білорусії і Правобережної України. У 1769 році, після смерті польського короля Росія зуміла домогтися обрання на престол колишнього фаворита ЄкатериниII Станіслава Понятовського, що відповідало російським політичним інтересам. Проте цьому заперечила Австрія, і тоді для примирення протилежних інтересів була висунута ідея про поділПольщі. По першому поділіПольщі (1773 р.) Росія одержала Білорусію, по другому поділі(1793 р.) — Волинську, Подільську і Мінську губернії. Розпачливаспроба поляків відстояти свою політичну незалежність спричинила за собою в 1795 році третій і останній поділПольщі. Росія одержала при цьому Литву і Курляндію. У 1788-1790 р. Росія вела війну зі Швецією, викликану приєднанням Криму й зкінчившуюсябезрезультатно. ЄкатеринаII продовжила зовнішню політику Петра Великогоі зуміла учинити те, до чого сторіччямипрагнулимосковські государі. Смерть застала її в той час, коли росіяни війська почали свій похід у Персію. Після правління ЄкатериниII російській дипломатії прийшлосяставити собі нові задачі, тому що старібули вичерпані. ЄкатеринаII раптово померла 6 листопада 1796 року. Вона похована в Петропавловськом соборі в Санкт-Петербурзі. продолжение
--PAGE_BREAK--
1.13 Павло I Петрович
(20.09.1754 — 12.03.1801)
Павло Петрович, син імператора Петра III і імператриця ЄкатериниII, вступив на престол 6 листопада 1796 року. Відібраний імператрицею Єлизаветою в батьків Павло виростивнервозним, вразливим, недовірливим і непомірно опришкуватим. Вже в юномувіці в Павли стала з'являтисяпристрасть до військовихпарадів і різних дрібницьвійськовоїслужби. Спадкоємецьпрестолу одержав гарну освіту. Проте ЄкатеринаII, що не припускалаПавла до державних справ, подумувалапередати престол його сину, великому князю Олександрові Павловичеві. Імператриця посилалася у своєму рішенніна круту вдачу і нездатність свого сина управляти державою, але зустріла протидію придворних. Ставши імператором, Павло, коронував останки Петра III імператорською короною і поховав Петра III і ЄкатеринуII в один день і з однаковими почестями. Першим урядовим актом великоїважливості був акт про зміну престолонаслідства, установленого Петром I у 1722 році. По новому указі престол повинний був переходити по праву "природному", тобто від батька до старшого сина. Всяполітика нового імператора була спрямованана знищення всьоготого, що було зроблено його матір'ю. Майже всіукази Павла, що припускали викорінювання безладь у справах, лише порушували старустрункість системи, створену при ЄкатериніII. Так, відновивши колегії — установи, уже віджилі своє, Павло не змігвдохнутьу них нове життя, і пізніше Олександр I замінив їх міністерствами. Проте внутрішня політика Павла I продовжувала курс ЄкатериниII. Наляканий Великою французькою революцією, Павло проводив політику крайньої реакції. У країні була введенанайсуворіша цензура, закриті приватнідрукарні, заборонена ввізіноземних книг. Павло обмежив дію "Жалуваноїграмоти дворянству" (1785 р.), стискав місцеве управління. Дворяни і городяни знову стали піддаватися тілесним покаранням за карні злочини. Павло говорив: «У Росії великий тільки той, із ким я говорю, і тільки поки я з ним говорю». Імператор підписав указ, що забороняє продаж селян без землі. Рекомендувалася триденна панщина, селянам дозволялосяподавати прохання і скарги. Павло I припинив війну з Персією. Він вийшов із коаліції проти Франції і спробував обмежити військовіуспіхи французів дипломатичним шляхом. Проте згодом йому прийшлосявзяти участь у війнах проти Франції — спочатку на Іоничномуморі (1799 р.), а потім у Північної Італії і Швейцарії (1799-1800 р.), де востаннє проявивсягеній великого російського полководця А.В.Суворова. У 1800 році почалося зближення Росії і Франції, обумовлене обопільною ворожнечею до Англії. Постійна недовірливість і підозрілістьПавла I досягли до 1801 року крайнього ступеня, звертаючись навіть на члени його власноїсім'ї. Багато царедворців вважалиімператора Павла не зовсім нормальним. Восени 1800 року виникнула змова проти імператора, у якому брали участь наближені Павла і гвардійські офіцери. У ніч із 11 на 12 березня 1801 року змовники проникнули в Михайловськийзамок, де жив імператор, і убили його. Офіційне повідомлення говорило, що імператор помер від «апоплексичного удару».
1.14 Олександр I Павлович
— 19.11.1825)
Олександр I — старший син імператора Павла I і його другої дружини імператриці МаріїФедорівни. Він вступив на престол після убивства свого батька в результаті змови. Вихованням Олександра займалася його бабка ЄкатеринаII, що підібрала вихователів і написала для нього спеціальне наставляння. Проте освітувеликого князя не було завершеночерез раннє одруження. Перша половина царювання Олександра I пройшла під знаком помірно-ліберальних реформ. Імператор даровавсвободуув'язненимі засланим його батьком, видав указ про знищення катувань, відновив дію Жалуванихграмот 1785 року. Всіці міри, а також особистачарівність Олександра зробили його дуже популярним у російському суспільстві. У цей час були зроблені важливі перетворення й в адміністративній системі імперії: у 1802 році були засновані міністерства і Державна рада. У 1803 році був видано Указ про вільних хліборобів, по якому поміщикам дозволялосязвільняти селян із землею по висновкуобоюдноузгодженихумов. Проте помітного практичного значення цей указ не мав. У Росії в ці роки була створена система середніх і нижчих навчальних закладів, засновані Харківський, Казанський і Санкт-Петербургскийуніверситети. Після 1812 року на зміну М.М.Сперанскому, що був статс-секретарем при дворі Олександра I, приходить реакційно настроєний граф А.А.Аракчеев, що призводитьдо змін у внутрішній політики. Відновляється право поміщиків засилати кріпосних без суду в Сибір, створюються військовіпоселення. Закордонні походи 1813-1814 р. познайомили російських людей із західноєвропейським життям і політичними рухамив західному суспільстві. У Росії стали з'являтисярізноманітні опозиційні гурткияк монархічного, так і вкрай республіканського толку. Згодом частина з них перетворилася в таємні товариства, що виступають проти існуючого політичного устрою. В зовнішній політиці в першому десятилітті XIX сторіччяРосія лавірувала між Англією і Францією. У 1805-1807 р. Росія брала участь у війнах проти наполеонівської Франції, що закінчилися в 1807 році підписанням Тильзитськогомиру, по якому Олександр I визнав усі завоювання Наполеонай обидваімператори зобов'язалися бути союзниками при веденні військовихдій. Але в 1810 році відношенняміж Росією і Францією прийняли відверто ворожий характер. Війна між Росією і Францією почалася влітку 1812 року. Російська армія, позбавивкраїну від загарбників, завершила звільненняЄвропи тріумфальним в'їздом у Париж. Війни, що успішно закінчилися, із Туреччиною (1806-1812 р.) і Швецією (1808-1809 р.) зміцнили міжнародне положенняРосії. У царювання Олександра I до Росії були приєднані Грузія (1801 р.), Фінляндія (1809 р.), Бессарабія (1812 р.), Азербайджан (1813 р.). У 1825 році під час поїздкив Таганрог імператор Олександр I сильно застудився і 19 листопада 1825 року помер. Він похований у Петропавловськом соборі в Санкт-Петербурзі. продолжение
--PAGE_BREAK--
1.15 МиколаI Павлович
(25.06.1796 — 18.02.1855)
Після смерті Олександра I Росія майже місяць жила без імператора. По праву престолонаслідствапісля Олександра I, що не лишивнащадка, Російським государем повинний був стати брат покійного імператора КостянтинПавлович. Але на початку 1820-хроків Костянтинзрікся від престолу на користь молодшого брата Миколиі своє зречення оформив офіційним листом до Олександру I. Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його розголосу. Після смерті імператора Олександра I великий князь МиколаПавлович тотчасприсягнув Костянтиновіі повелів призвестидо присяги усі полки. Сенат також розіслав указ про приведення всіхчинів до присяги на вірність новому імператору. Тим часом у Державній радірозкрили пакет із зреченням Костянтина. На 14 грудня 1825 року була оголошенаприсяга МиколіПавловичеві. У той же день відбуласяспроба державного перевороту, названа пізніше повстанням декабристів. День 14 грудня зробив незгладиме враження на МиколуI і це відбилося на характері всьогойого царювання. Він писав своєму брату: «Дорогий Костянтин, Ваша воля виконана: я — імператор, але якоюціною, Божемій! ціною крові моїх підданних»1. МиколиI до престолу не готували. Він одержав військово-інженерну освітуі займавпосадугенерал-інспектора армії по інженерній частині. Миколамав характер жорстокий і деспотичний, не любив ніяких теорій і харчував недовіру до наукового знання взагалі. Царювання МиколиI — період найвищого розквіту абсолютної монархії в її військово-бюрократичній формі. У управліннідержавою переважав військовийелемент, військовіпризначалися на усі важливі державні посади, очолювали всіміністерства. Витратина чиновників і армію поглинали майже всідержавні засоби. В роки правління Миколибув складенийЗвід законів Російської імперії — кодекс всіхіснуючих до 1835 року законодавчих актів. У 1826 році був заснований Секретний комітет, що займався селянським питанням. У 1830 році був вироблений загальнийзакон про стани, у якому проектувавсяряд поліпшень для селян. Для початкового навчання селянських дітей було улаштовано до 3 тисяч сільських училищ. У 1842 році був виданий закон, що давав можливість поміщикам звільняти селян, наділяяїхньою землею, у відповідь на визначеніповинності або оброк. Сам МиколаI вважав, що кріпосне право — це зло, але ще великимзломбула б негайна його руйнація. У 1835 році був заснований Загальнийстатут імператорських Російських університетів. А в 1850 році була припинена посилкаучнівських університетів для наукових занять за межуі підвищена плата за навчання, що зменшило кількість студентів. При МиколіI були засновані Військоваі Морськаакадемії, вікрито 11 кадетських корпусів. У правління МиколиПавловича було улаштовано до 10 тис. верстшосейних доріг, біля 1 тис. верстзалізничної колії (перша залізниця від Санкт-Петербурга до Царського Села була відкрита в 1836 році, а до Москви — у 1851 році). Було проведено 2 тис. верстелектричного телеграфу. В роки царювання МиколиI зросла роль таємницею політичної поліції — Третього відділення Власної його імператорського величстваканцелярії. Кращі представникисуспільної думки— історики, письменники, журналісти — були стиснутіу своїй літературній діяльності й особистомужитті. Так поступово створювалася відчуженістьміж урядом і передовою частиною суспільства. Основним питаннямзовнішньої політики МиколиI бувсхідний. У перший же рік його правління Росія початкувійну з Персією, по закінченні якої, у 1828 році, до Росії були приєднаніЄриванськаяі Нахічеванська області. Війна Росії з Туреччиною (1827 р.) закінчилася визнанням незалежності Греції. Продовжувалося завоювання Кавказу і посилювалося рухросіян у Середню Азію. Війна, що почалася в 1853 році на Дунаї і Кавказі, була перенесена в Крим, де супротивникиРосії (Англія, Франція, Туреччина, Сардинія) осадили Севастополь, що служивбазою російського Чорноморського флоту. Кримська війна закінчилася поразкою Росії. По Парижськомутрактату 1856 року Чорне море було оголошенонейтральним і право мати на ньому флот Росія повернула собі лише в 1871 році. Не бажаючи визнавати хибністьсвоїх поглядів і переконань, що призвеликраїну не тільки до військовоїпоразки, але і до катастрофивсієї, здавалося б, чітко налагодженої системи державної влади, імператор МиколаI, як вважають, свідомо прийняв отруту і раптово помер18 лютого 1855 року.
1.16 Олександр II Миколайович
17.04.1818.- 1.03.1881)
Олександр Миколайович, старший син імператора МиколиI і імператриця Олександри Федорівни, зійшов на престол після смерті МиколиI. Вихователями спадкоємцяпрестолу були генерал К.К.Мердері поет В.А.Жуковський. Олександр Миколайович, щоб ознайомитися з державними справами, із 1834 року був присутній на засіданнях Сенату, а з 1835 року — і Синоду. При Олександрові II у Росії було скасовано кріпосне право (Положення19 лютого 1861 року), за що імператора прозвали царем-визволителем. Було звільнено більш 22 млн. російських селян і встановлений новий порядок суспільного селянського управління. По Судовій реформі 1864 року судова влада була відділена від влади виконавчої, адміністративної і законодавчої. У цивільнихі карних процесах були введеніпочатки гласності і суд присяжних, об'являлася незмінюваність судів. У 1874 році вийшов указ про усестанову військову повинність, що зняла тяготи військовоїслужби з нижчих станів. У цей час були створені вищі загальноосвітні установидля жінок (у Петербурзі, Москві, Казані і Києві), засновані 3 університету — Новоросійськ (1865 р.), Варшавський (1865 р.) і Томский(1880 р.). У 1863 році було прийнятеположенняпро звільненнявід попередньої цензури столичних періодичних видань, а також деяких книг. Проводилосяпоступове скасування що виключають і обмежують законів стосовно розкольників і євреїв. Проте після придушення Польського повстання 1863-1864 р. уряд поступово перейшов до курсу обмеження реформ поруч тимчасових правил і міністерських циркулярів. Слідствомцього явивсяпідйомдемократичного рухув країні, приведшийдо революційного терору. Імператор МиколаI лишивсвоєму спадкоємцюКримську війну, що закінчилася поразкою Росії і підписанням світув Парижі в березні 1856 року. У 1864 році було кінчене скорення Кавказу. По Айгунськомудоговорі з Китаєм до Росії був приєднаний Амурський край (1858 р.), а по Пекінському — Уссурійський(1860 р.). У 1864 році росіяни війська почали похід у Середню Азію, у результаті якого були захоплені місцевості, що утворили Туркестанськийкрай (1867 р.) і Ферганськуобласть(1873 р.). Російське пануванняпоширилося аж до вершин Тянь-Шаню і до підніжжя Гімалайського хребта. У 1867 році Росія продала США Аляску й Алеутськиеострови. Найважливішою подією в зовнішній політика Росії в царювання Олександра II явиласяросійсько-турецька війна 1877-1878 р., що завершилася перемогою російських військ. Результатом цього явилосяпроголошення незалежності Сербії, Румунії і Чорногорії. Росія одержала частину Бессарабії, відірваної в 1856 році (крім островів дельти Дунаю) і грошову контрибуцію в розмірі 302,5 млн. рублів. Крім того, до Росії були приєднані Ардаган, Карсі Батуміз їхнього округа. 1 березня 1881 року імператор Олександр II був смертельно поранений кинутої в нього терористом Гриневіцькимбомбою. Олександр II похований у Петропавловськом соборі. продолжение
--PAGE_BREAK--
1.17 Олександр III Олександрович
(26.02.1845 — 20.10.1894)
1 березня 1881 року, після убивства терористами імператора Олександра II, на престол вступив його син Олександр III. Старший брат Олександра III Миколапомер у 1865 році і після його смерті спадкоємцемпрестолу став Олександр Олександрович. Вирослий в офіцерському середовищі, Олександр був гордовитим і грубим, до людей він ставивсяяк до підпорядкованихйому солдатів. Він не одержав тієї освіти, що вважалосянеобхідним спадкоємцюпрестолу. Вихователем Олександра III був теоретик самодержавства, обер-прокурор СвятійшогоСинодуК.П.Победоносцев, що перший час після сходженняна престол свого вихованця був самою впливовою особоюв уряді. Імператор мав величезну працездатність і надзвичайну фізичну силу. На відміну від батька Олександр III не був хороброю людиною. Боючись замахів, він пішову Гатчину, у палац свого прадіда Павла I, спланований як стародавній замок, оточений ровами і захищений сторожовими вежами. У умовах капіталізму, що розвивається, Олександр III, висловлюючи інтереси найбільше консервативних кіл дворянства, зберігав поміщицький укладжиття. Проте в областіекономічної політики імператор змушенийбув рахуватисяз ростомкапіталістичних елементів у країні. У перші місяці царювання Олександр III проводив політику лавірування між лібералізмом і реакцією, що визначало боротьбу угрупованьусередині урядового табору (М.Т.Лорис-Меліков, А.А.Абаза, Д.А.Мілютін — з одного боку, К.П.Побєдоносцев— з інший). 29 квітня 1881 року Олександр III виступив із маніфестом про затвердженнясамодержавства, що означало перехід до реакційного курсу у внутрішній політиці. Проте в першій половині 1880-хроків під впливом економічного розвитку і сформованої політичної обстановки уряд Олександра III був змушенийпровестиряд реформ (скасування подушної податі, введенняобов'язкового викупу, зниження викупнихплатежів). З відставкою міністра внутрішніх справграфа Н.И.Ігнатьєва(1882 р.) і призначенням на цю посадуграфа Д.А.Толстого почався період відкритої реакції. В роки царювання Олександра III значно посилилася адміністративна сваволя. З метою освоєння нових земель при Олександрові III швидкими темпами йшлопереселення селянських сімейств у Сибір. Усього в царювання Олександра III у Сибір було переселено до 400 тис. селян, а в Середню Азію — 60 тис. Уряд до деякої міри піклувалося про поліпшення побуту робітників — були введеніправила про наймання на сільські і фабричні роботи, нагляд за який був увіренийфабричним інспекторам (1882 р.), була обмежена робота малолітніх і жінок. В зовнішній політиці в ці роки спостерігалося погіршення російсько-німецьких відношеньі відбувалося поступове зближення Росії і Франції, що закінчилося укладаннямфранко-російської союзу(1891-1893 р.). Олександр III помер восени 1894 року від хвороби нирок, що посилилася через забиті місця, отриманих під час залізничної катастрофи під Харковом, і постійного вжитку спиртного. Він похований у Петропавловськом соборі.
1.18 МиколаII Олександрович
(6.05.1868 — 17.07.1918)
МиколаII, старший син імператора Олександра III і імператриця МаріїФедорівни, зійшов на престол після смерті свого батька. Коронація МиколиII ознаменувалася катастрофою на Ходинськомполі в Москві, у якій загинули декількасотень людин. МиколаII одержав гарну освіту, він володів французьким, англійським і німецьким мовами. У жовтні 1890 року великий князь МиколаОлександрович учинив подорож на Далекий Схід, прямуючи через Відень, Грецію і Єгипет в Індію, Китай і Японії. ЗворотнийшляхМиколиОлександровича лежав через усю Сибір. Імператор був простий і легко доступний. У його характері сучасники відзначали два недоліки— слабку волю і мінливість. Всецарювання МиколиII пройшло в обстановці революційного руху, що наростало. На початку 1905 року в Росії спалахнула революція, що поклала початок деяким реформам. 17 квітня 1905 року був виданий Маніфест про віротерпимість, що дозволяв російським переходити з православ'я в іншіхристиянські релігії і визнавав релігійні права розкольників. 17 жовтня 1905 року вийшов Маніфест, по якому признавалися основи цивільноїсвободи: недоторканість особи, свободаслова, зборів і союзів. Була заснована Державна дума (1906 р.), без схвалення котрої жодний закон не могввійти в силу. По проекті П.А.Столипінапроводиласяаграрна реформа: селянам був дозволений вільно розпоряджатися своєю землею, створювати хутірські господарства. Була зроблена спроба скасування сільські общини, що мало величезне значення для розвитку капіталістичних відношеньу селі. У областізовнішньої політики МиколаII почав деякі кроки по стабілізації міжнародних відношень. У 1898 році російський імператор звернувся до урядів Європи з пропозиціямипідписати угоди про зберіганнязагального мируі встановленні межпостійного ростуозброєнь. У 1899 і 1907 роках відбулисяГаагскіконференції миру, окремі рішенняяких діють і донині. У 1904 році Японія оголосила Росії війну, що закінчилася в 1905 році поразкою російської армії. За умовами мирного договору Росія сплатила Японії біля 200 млн. рублівза утриманняросійських військовополонених і уступила їй половину острова Сахалін і Квантунськуобластьіз фортецеюПорт-Артуром і містом Дальнім. У 1914 році Росія на сторонікраїн Антанти проти Німеччинивступила в першу світову війну. Невдача на фронті в першій світовій війні, революційна пропаганда в тилу й у військах, розруха, міністерська чехарда і т.д. викликали різке невдоволення самодержавством у різноманітних колах товариства. На початку березня 1917 року голова Державної думи М.В.Родзянкозаявив МиколіII, що зберіганнясамодержавства можливо тільки за умови передача трону царевичу Олексієві при регенствебрата імператора великого князя Михайло. 2 березня 1917 року МиколаII, з огляду на слабке здоров'я свого сина Олексія, зрікся від престолу на користь свого брата Михайло Олександровича. Михайло Олександрович також підписав Маніфест про зречення від престолу. У Росії почалася республіканська ера. З 9 березня по 14 серпня 1917 року колишній імператор і члени його сім'їутримувалисяпід арештом у Царському Селі, потім їх переправили в Тобольск. 30 квітня 1918 року в'язнів привезли в Єкатеринбург, де в ніч на 17 липня 1918 року по постановіСНКі ВЦІКколишній імператор, його дружина і діти й і слуги, що залишилися при них доктор, були розстрілянічекістами. продолжение
--PAGE_BREAK--
2. Микола ІІ – останній імператор з династії Романових
Виховання й освітаМиколиII проходило під особистимкерівництвомйого батька на традиційній релігійній основі. Вихователі майбутнього імператора і його молодшого брата Георгія одержали таку інструкцію: «Ні я, ні МаріяФедорівна не бажаємо робити з них оранжерейних квітів. Вони повинні добре молитися Богу, учитися, грати, пустувати в міру. Вчитегарненько, спуску не давайте, запитуйте по всійстрогості законів, не заохочуйте ліні особливо. Якщо що, те адресуйтеся прямо до мене, а я знаю, що потрібно робити. Повторюю, що мені порцеляни не потрібно. Мені потрібні нормальні російські діти. Поб'ються — будь ласка. Але донощику — перший батіг. Це — сама моя перша вимога». Навчальні заняття майбутнього імператора велися по старанно розробленій програмі протягом тринадцятьохроків. Перші 8 років були присвяченіпредметам гімназичного курсу. Особлива увага приділялася вивченню політичної історії, росіянкою літератури, французького, німецького й англійського мов, який МиколаОлександрович опанував у досконалості. П'ять наступних роківприсвячувалися вивченню військової справи, юридичних і економічних наук, необхідних для державного діяча. Викладання цих наук велося видатними російськими вченими-академіками зі світовим ім'ям: Бекетовим.Н., ОбручевимН.Н., КюиЦ.А., Драгомировим М.И., БунгеН.Х. і ін. Щоб майбутній імператор на практиці познайомився з військовим побутом і порядком стройової служби, батько направив його на військовізбори. Перші 2 року Миколаслуживмолодшим офіцером у рядах Преображенськогополка. Два літніх сезони він проходить службу в рядах кавалерійського гусарського полка ескадронним командиром, і, нарешті в рядах артилерії. У той же час батько вводить його в курс справиуправліннякраїною, запрошуючи брати участь у засіданнях Державної Ради і Кабінету Міністрів.
У програму освітимайбутнього імператора входили численні подорожі по різноманітних губерніях Росії, що він здійснювавразом із батьком. У довершення освітибатько виділив у його розпорядження крейсер для подорожі на Далекий Схід. За 9 місяців він із почтом відвідавГрецію, Єгипет, Індію, Китай, Японії і далі сухим шляхом через усю Сибір повернувся в столицю Росії. До 23-хроків свого життя МиколаРоманов — високоосвічена молода людина із широким кругозіром, що прекрасно знає історію і літературу й у досконалості володіючаосновними європейськими мовами. Блискуча освітасполучилося в нього з глибокою релігійністю і знанням духовної літератури, що було нечастодля державних діячів того часу. Батько зумів уселити йому беззавітну любовдо Росії, почуття відповідальності за її долю. З дитинства йому стала близька думка, що його головне призначення — слідуватиросійським основам, традиціям і ідеалам.
Зразкомправителя для МиколиII був цар Олексій Михайлович(батько Петра-I), що бережно беріг традиції старовини і самодержавства, як основи могутності і добробуту Росії.
У однім із перших своїх привселюдних виступів він проголосив: «Нехай же усі знають, що я, присвячуючи всісили благу народному, буду охороняти початкисамодержавства так само твердо і неухильно, як охороняв його мій покійний незабутній батько». Це були не тільки слова. "Початкисамодержавства" МиколаII відстоював твердо і неухильно: жодної істотноїпозиції за роки правління він не здавав аж до трагічного для долі Росії його зречення від престолу в 1917 році.
Офіційне святкування 300-річчяпочалося зі служби в Казанським Соборі Санкт-Петербурга. Ранком у день служби Невськийпроспект, по якому рухалися царські карети, був биткомнабитий збудженим натовпом. Незважаючи на шеренги содат, що стримувалинарод, натовп, несамовито репетуючи вітання, прорвав кордони й оточив екіпажі імператора й імператриці. Собор був набитий до відмови. Попереду знаходилися члени імператорського прізвища, іноземні посли, міністри і депутати Думи. Наступні дні після служби в Соборі були заповнені офіційними церемоніями. З усіх кінців імперії прибували делегації в національних одягах, щоб піднести царюдари. На честь монарха, його дружини і усіх великих князів Романовихзнать столиці дала бал, на який були запрошені тисячі гостей. Царське подружжявідвідалопредставленняопери Глинки«Життя за царя» ("Іван Сусанін"). Коли з'явилисяїх величства, весьзал підвівсяй улаштував їм палку овацію.
У травні 1913 р. царська сім'явідправляласяв паломництво по пам'ятним для династії місцям, щоб простежити шлях, пророблений Михайло Романовим, із місця його народження до престолу.
У царській сім'їювілей знову воскресив віру в нерушимий зв'язок царя і народу і безмежної любовідо помазаника Божія.
Здавалося б, усенародна підтримка царського режиму, виявлена в ювілейні дні, повинна була зміцнити монархічний будуй. Але, насправді, і Росія, і Європа вже стояли на краї фатальних змін. Колесо історії вже готово було повернутися, накопивкритичну масу. І воно повернулося, вивільнюючинекеровану енергію мас, що накопичилася, що викликала «землетрус». За п'ять років зазнали краху три європейські монархії, три імператори або померли, або утеклиу вигнання. Повалилися найстарші династії Габсбургів, Гогенцолерніві Романових.
Чи міг хоч на мить уявити МиколаII, що бачив у дні ювілею натовпинароду повні ентузіазму і поклоніння, що очікує його і його родину через 4 роки?
Царювання МиколиII співпалоз початком бурхливого розвитку капіталізму й одночасного ростуреволюційного рухув Росії. Щоб зберегти самодержавство і, головне, забезпечити подальшийрозвиток і процвітання Росії, імператором були прийнятіміри, що забезпечують зміцнення союзуз буржуазним класом, що народжувався, і переведеннякраїни на рейки буржуазної монархії при зберіганніполітичного всевладдя самодержавства: заснована Державна Дума, проведена аграрна реформа. продолжение
--PAGE_BREAK--
Виникає питання: чому, незважаючи на досягнення в економічному розвитку країни, у Росії перемогли не реформаторські, а революційні сили, що призвелидо падіння монархії?
Здається, що в такій величезній країні, досягнуті в результаті економічних реформ успіхи, не могли відразу призвестидо реального ростудобробуту всіхпрошарківсуспільства, особливо найбідніших. Невдоволення трудящихмас вмілопідхоплювалосьекстремістськими лівими партіями, що спочаткупризвелодо революційних подій 1905 року. Особливо стали виявлятися кризові явища в товариствіз початком першої світової війни. Росії просто не вистачилочасу, щоб потиснути плоди економічних і соціальних перетворень, початих на шляхупереходу країни до конституційної монархії або навіть до конституційної буржуазної республіки.
Цікаве глибоке трактування подій того часу, дана УінстономЧерчилем: «Ні до однієї країни доля не була так жорстока, як до Росії. Її корабельпішов до дна, коли гавань була у виду. Вона вже перетерпілабурю, коли усе обрушилося. Всіжертви були вже принесені, уся робота завершена. Розпач і зрада опанувала владою, коли задачабула уже виконана. Довгі відступи закінчилися, снарядний голод переможений; озброєння притікло широким потоком; більш сильна, більш численна, краще постачена армія сторожила величезний фронт; тилові збірні пункти були переповнені людьми. Алексєєв керував армією і Колчак— флотом. Крім цього, ніяких важкихдій більше не було потрібно: удержувати, не проявляючи особою активності сили супротивника, що слабшають, на своєму фронті; іншимисловами — триматися; от і усе, що стояло між Росією і плодами загальноїперемоги. Цар був на престолі; Російська імперія і російська армія трималися, фронт був забезпечений і перемога явна»1.
Відповідно до поверхневої моди нашого часу царський ладприйнятотрактувати як сліпу, що прогнила, ні на що не спроможнутиранію. Але розбір тридцятьох місяців війни з Австрією і Німеччиноюповинний би виправити ці легковагі уявлення. Силу Російськоїімперії ми можемо виміряти по ударах, що вона пережила, по невичерпних силах, що вона розвила, і по відновленнюсил, на які вона виявилася спроможна.
У управліннідержавою, коли кояться великі події, вождьнації, хто б він ні був, осуджуєтьсяза невдачі і прославляється за успіхи. Чому відмовляти МиколіII у цьому суворому іспиті? Тягар останніх рішеньлежав на ньому. На вершині, де події перевершуютьрозуміння людини, де усе несповедимо, давати відповіді припадалойому. Стрілкоюкомпаса був він. Воювати або не воювати? Наступатиабо відступати? Йтивправо або вліво? Погодитися на демократизацію або триматися твердо? Піти або устояти? От поле боїв МиколиII. Чому не віддати йому за це честь? Самовідданий порив російських армій, що спас Париж у 1914 р.; подолання болісногобезснарядноговідступу; повільне відновленнясил; брусиловськіперемоги; вступ Росії в кампанію 1917 р. непереможної, більш сильної, чим коли-небудь,; хіба у всімцьому не було його частки? Незважаючи на помилки, той будуй, яким він керував, котрому своїми особистимивластивостями він надавали життєву іскру, до цього моменту виграв війну для Росії.
«От його зараз сразят. Цар сходить із сцени. Його і всіхйого люблячих зраджують на страждання і смерть. Його зусилля применшують; його пам'ять ганьблять. Зупинитеся і скажіть: а хто ж інший виявився придатним? У людях талановитих і сміливих, людях честолюбних і гордих духом, відважних і владних недолікуне було. Але ніхто не зумів відповісти на ті декількапитань, від яких залежала життя і слава Росії. Тримаючи перемогу вже в руках, вона палана землю».
Важко не погодитися з цим глибоким аналізом і оцінкоюособистості російського царя. Більш 70-тироків правилом для казенних істориків і літераторів у нашій країні була обов'язкова негативнаоцінкаособистості МиколиII. Йому приписувалися всіпринизливі характеристики: від підступництва, політичної незначності і патологічної жорстокості до алкоголізму, розпусти і морального розкладання. Історія розставила усе на свої місця. Під променями її прожекторів усе життя МиколиII і його політичних опонентів просвеченадо найменшихподробиць. І при цьому світлістало ясно, хто є хто.
Ілюструючи «підступництво» царя, радянські історики звичайно наводили приклад, як МиколаII знімавдеяких своїх міністрів безовсякого попередження. Сьогодні він міг милостиво розмовляти з міністром, а завтра надіслати йому відставку. Серйозний історичний аналіз показує, що цар ставив справуРосійської держави вище окремих особистостей ( і навіть своїх родичів), і якщо, на його думку, міністр або сановник не справлявся зі справою, він прибирав його поза залежністю від старихзаслуг.
У останні роки царювання імператор відчувавкризу оточення (бракнадійних, здібнихлюдей, що розділяли його ідеї). Значна частина самих здібнихдержавних діячів стояла на західницьких позиціях, а люди, на яких цар міг покластися, не завжди мали потрібні ділові якості. Звідси постійна зміна міністрів, що із легкої руки недругівприписували Распутіну.
Роль і значення Распутіна, ступінь його впливу на МиколуII були штучно роздуті лівими, що у такий спосіб хотіли довести політичну незначність царя. Не відповідали дійсності брудні натяки лівої пресиоб якихось особливих відношенняхРаспутіна і цариця. Прихильністьцарського подружжядо Распутіну була пов'язаназ невиліковною хворобою їхнього сина і спадкоємцяпрестолу Олексія гемофілією — незвертеностюкрові, при котрої будь-яка ранка могла призвестидо смерті. Распутін, володіючи гіпнотичнимдаром, шляхом психологічного впливу умів швидко зупиняти кров у спадкоємця, чого не могли зробити кращі дипломовані доктора. Природно, що люблячи батьки були вдячні йому і намагалися тримати його поруч. Сьогодні вже ясно, що багато скандальних епізодів, пов'язаніз Распутіним, були сфабриковані лівою пресоюз метою дискредитації царя. продолжение
--PAGE_BREAK--
Звинувачуючи царя в жорстокості і безсердечності, звичайно призводятьу приклад Ходинку, 9 січня 1905 року, страти часів першою росіянкою революції. Проте, документи свідчать, що цар не мав ніякого відношенняні до транедії Ходинки, ні до розстрілу 9 січня (Кривавій неділі). Він жахнувся, коли дізнавсяпро цю біду. Недбайливі адміністратори, із вини яких відбулисяподії, були усунутіі покарані.
Смертні вирокипри МиколіII провадилися, як правило, за збройнийнапад за владу, що мала трагічний вихід, тобто за збройнийбандитизм. Усього по Росії за 1905-1908 р.м. по суді (включаючи військово-польові) було менше чотирьох тисяч смертних вироків, переважно бойовикам-терористам. Для порівняння, безсудніубивства представниківстарогодержавного апарата, священнослужителів, громадян дворянського походження, інтелігенції тільки за півроку ( із кінця 1917 до середини 1918 р.) віднесли життя десятків тисяч чоловік. З другої половини 1918 року рахунокстратам пішов на сотні тисяч, а згодом — на мільйони безневинних людей.
Алкоголізм і розпуста МиколиII такі ж безсоромні вигадки лівих, як його підступництво і жорстокість. Усі, хто знав царя особисто, відзначають, що він пив винорідко і мало. Через усе життя імператор проніс любовдо однієї жінки, що стала матір'ю його п'ятьох дітей. Це була Аліса Гессенська, німецька принцеса. Побачивши її якось, МиколаII протягом 10 років пам'ятав про неї. І хоча батьки з політичних розуміньпрочилийому в дружини французьку принцесу Олену Орлеанську, він зумів відстояти свою любові навесні 1894 р. домогтися заручини з улюбленої. Аліса Гессенська, що прийняла в Росії ім'я Олександри Федорівни, стала для імператора коханою й інше до трагічного кінця їхніх днів.
Звичайно, не треба ідеалізувати особистість останнього імператора. У нього, як і у всякої людини, булиі позитивні і негативніриси.
Але головне обвинувачення, що йому намагаються винести від імені історії — політична безвольність, у результаті якого в Росії наступив розладросійської державності і крах самодержавної влади. Тут потрібно погодитися з У.Черчіллем і деякими іншимиоб'єктивними істориками, що на аналізі історичних матеріалів того часу вважають, що в Росії на початок лютого 1917 р. була тільки один по справжньомувидатний державнийдіяч, що працював на перемогу у війні і процвітання країни, — це імператор МиколаII. Але він був просто відданий.
Інші політичні діячі більше думали не про Росію, а про свої особистіі групові інтереси, що вони намагалися видавати за інтереси Росії. У той час спасти країну від розвалумогла тільки ідея монархії. Вона була запереченацими політиками, і доля династії була вирішена.
Сучасники й історики, що обвинувачують МиколуII у політичній безвольності вважають, що будь на його місці іншалюдина, із більш сильноюволею і характером, то історія Росії пішла б по іншомушляху. Може бути, але не варто забувати, що навіть монарх масштабу Петра I із його надлюдською енергією і геніальністю в конкретних умовах початкуХХсторіччянавряд чи б досяг іншихрезультатів. Адже Петро I жив і діяв в умовах середньовічного варварства, і його методи державного управліннязовсім не підійшли б до суспільстваз початками буржуазного парламентаризму.
Близивсяостанній акт політичної драми. 23 лютого 1917 р. Государ-імператор приїхав із Царського Села в Могилів— у Ставку Верховного Головнокомандування. Політичне положенняставало усе більш напруженим, країна втомиласявід війни, опозиція рослаз дня на день, але МиколаII продовжував сподіватися на те, що незважаючи на всеце, почуття патріотизму візьмуть верх. Він зберіг нерушиму віру в армію, він знав, що бойове спорядження, висланез Франції й Англії, своєчасно приходило і що воно покращувало умови, у яких воювала армія. Він покладаввеликінадії на нові частини, створені в Росії протягом зими, і був переконаний, що російська армія могтиме приєднатися навесні до великогонаступусоюзників, що завдастьфатальний удар Німеччиниі спасе Росію. Ще декількатижнів і перемога буде забезпечена.
Але ледь він устигпокинутистолицю, як перші ознаки хвилювання почали виявлятися в робочих кварталах столиці. Заводи забастовали, і в такідні рухшвидко виріс. Забастовало200 тисяч чоловік. Населення Петрограда піддавалося протягом зими великимпозбавленням, тому що внаслідок бракурухливого складу, перевезення продовольстваі палива було сильноутруднена. Натовпиробітників потребувалихліба. Уряд не зумів ужити заходів для заспокоєння шумування і лише дратував населення репресивними поліцейськими мірами. Прибеглидо утручання військовоїсили, але усе полки були на фронті, і в Петрограді залишалися лише запасні частини, що навчалися, сильно розкладені пропагандою, організованої лівими партіями в казармах, незважаючи на нагляд. Відбулисявипадки непокоринаказам, і після трьох днів слабкого опору війська перейшли на сторонуреволюціонерів.
У Ставці спочатку не віддавали собі звіту про значення і масштаб подій, що розгортаються в Петрограді, хоча 25 лютого імператор направив послання командуючому Петроградськимвійськовимокругомгенералу С.С.Хабаловуз вимогою: «Велю завтра ж припинити в столиці безладдя». Війська відчиниливогонь по демонстрантах. Але було вже пізно. 27 лютого місто майже всебуло у руках страйкуючих. продолжение
--PAGE_BREAK--
27 лютого, понеділок. (Щоденник МиколиII):" У Петрограді почалися безладдя декількаднів томутому; на жаль, у них стали брати участь і війська. Огидне почуття бути так далеко й одержувати уривчасті негарні звістки. Після обіду вирішив їхати в Царське Село пошвидчей о першій годині попівночі перебравсяу поїзд". У Думі ще в серпні 1915 року був створений так називаний Прогресивний блок партій, що включив 236 членів Думи з загальноїкількості 442 членів. Блок сформулював умови для переходу від самодержавства до конституційної монархії шляхом «безкровної» парламентської революції. Тоді в 1915 р., натхнений тимчасовими успіхами на фронті, цар відхилив умови блока і закрив засідання Думи. До лютого 1917 р. обстановка в країні ще більш загострилася через невдачу на фронті, великихвтрат у людях і техніки, міністерської чехарди і т.п., що викликало широке невдоволення самодержавством у значнихмістах і насамперед у Петрограді, унаслідок чого Дума була вже готова зробити цю «безкровну» парламентську революцію. Голова Думи М.В.Родзянкобезупинно шле в Ставку тривожні повідомлення, пред'являючи від імені Думи уряду всінові наполегливі вимоги про реорганізацію влади. Частина оточення царя радить йому піти на поступки, давши згоду на створенняДумою уряду, що буде підвласнийне царю, а Думі. З ним лише будуть погоджувати кандидатури міністрів. Не дочекавшисьпозитивної відповіді Дума приступила до створеннянезалежного від царської влади Уряду. Так здійснилася Лютнева революція 1917 року.
3. Останні дні династії Романових
28 лютого цар направив на Петроград із Могилевавійськові частини на чолі з генералом Н.И.Івановим для наведення порядку в столиці. У нічній бесідіз генералом Івановим змучений, бюрящийся за долю Росії і своєї родини, схвильованийозлобленими вимогам Думи, що бунтує, цар висловив свої смутні і важкі міркування: «Я беріг не самодержавну владу, а Росію. Я не переконаний, що змінаформи правління дасть спокій і щастя народу»1. Так пояснив государ свої особисті уявлення Думі на створення незалежного уряду.
Військові частини генерала Іванова були затримані революційними військами на шляхув Петроград. Не знаючи про провал місії генерала Іванова, МиколаII у ніч із 28 лютого на 1 березня теж вирішує виїхати зі Ставки в Царське Село.
28 лютого, вівторок. (Щоденник МиколиII): «Ліг спати в трьох із чвертю часуранку, тому що довго говоривіз Н.И.Івановим, що виїзджаєв Петроград із військами оселити порядок. Пішли з Могилевао п'ятій годині ранку. Погода була морозна, сонячна. Вдень проїхали Смоленськ, Вязьму, Ржев, Лихославль». 1 березня, середа. (Щоденник МиколиII): «Вночі повернули зі станції Мала Вищератому, тому що Любаньі Тосновиявилися зайнятими. Поїхали на Валдай, Дно і Псков, де зупинилися на ніч. Бачив генерала Рузського. Гатчина і Лукитеж виявилися зайнятими. Сором і ганьба! Доїхати до Царського Села не вдалося. А думкиі почуття увесь час там. Як бідної Аліксповинне бути обтяжливо однієї переживати всіці події! Допоможи нам Господь!» 2 березен, четвер. (Щоденник МиколиII): «Ранком прийшов Рузськийі прочитав свою длиннурозмову по апараті з Родзянко. За його словами, положенняв Петрограді таке, що тепер міністерство з Думи ніби безсило що-небудь зробити, тому що з ним бореться соціал-демократична партія в особі робочого комітету. Потрібно моє зречення. Рузськийпередав цю розмову в Ставку, а Олексєєв — усім Головнокомандуючим фронтів. До двох із половиною часівприйшливідповіді від усіх. Суть та, що в ім'я порятунку Росії й утримання армії на фронті в спокої потрібно зважитисяна цей крок. Я погодився. З Ставки надіслали проект Маніфесту. Ввечері з Петрограда прибули Гучкові Шульгін, із якими я переговорив і передав їм підписаний і перероблений маніфест. О першій годині попівночі поїхавіз Пскова з важким почуттям пережитого. Навкруги зрада і боягузливість, і обман!»2
Варто дати пояснення до приведенихостанніх записів із щоденника МиколиII.
Після того, як царський поїзд був затриманий у Малих Вищерах, Государ розпорядився направитися в Псков під захист штабу Північного Фронту. ГоловнокомандуючийПівнічним Фронтом був генерал Н.В.Рузський. Генерал, переговоривши з Петроградом і Ставкою в Могилеві, запропонував царюспробувати локалізувати повстання в Петрограді шляхом угоди з Думою й створеннявідповідального перед Думою Міністерства. Але цар відклав рішенняпитанняна ранок, усе ще сподіваясьна місію генерал Іванова. Він не знав, що війська вийшли з повиновіння, і через три дні той був змушенийповернутися в Могилів.
Ранком 2 березня генерал РузськийдоповівМиколіII, що місія генерала Іванова не вдалася. Голова ДержДумиМ.В.Родзянкочерез генерала Рузськогозаявив по телеграфі, що зберіганнядинастії Романовихможливо за умови передачи трону спадкоємцюОлексієві при регенствімолодшого брата МиколиII — Михайла. Государ доручив генералу Рузськомузапросити по телеграфі думку командуюючихфронтами. На питанняпро бажаність зречення МиколиII позитивно відповіли усе (навіть дядька Миколи, великий князь МиколаМиколайович, що командує Кавказьким фронтом), за винятком командуючого Чорноморським флотом адмірала А.В.Колчака, що від посиланнятелеграми відмовився.
Зрадництво керівництваармії було для МиколиII важким ударом. Генерал Рузськийсказав імператору, що треба здаватися на милість переможця, тому що вище командування, що стоїтьна чолі війська, проти імператора, і подальшаборотьба буде марна. продолжение
--PAGE_BREAK--
Перед царем всталакартина повної руйнації його влади і престижу, повна його відособленість, і в нього пропала усяка впевненість у підтримці з боку армії, якщо Глави її в декількаднів перейшли на сторонуворогів імператора.
Государ цю ніч із 1 на 2 березня довго не спав. Ранком він передав генералу Рузськомутелеграму з повідомлення голови Думи про свій намір зречення від престолу на користь сина Олексія. Самий він із сім'єюмав намір як приватнаособамешкати в Криму або Ярославськоїгубернії. Декількачасівпізніше, він наказав покликати до себе у вагон професора С.П.Федорова і сказав йому: -СергійПетрович, відповісти мені відверто, хвороба Олексія невиліковна?" Професор Федоров відповів: -Государ, наука говоритьнам, що ця хвороба невиліковна. Бувають, проте, випадки, коли особа, одержима нею, досягає шанобливого віку. Але Олексій Миколайович, проте, буде залежати завжди від усякого випадку. Государ смутно сказав: — Це саме те, що мені говорилаГосудариня… Ну, якщо це так, якщо Олексій не може бути корисний Батьківщині, як би я того бажав, то ми маємо право зберегти його при собі."
Рішеннябуло їм прийнято, і ввечері 2 березня, коли приїхали з Петрограда представникТимчасового КерівництваА.И.Гучков— військовіі Морськіміністри і член виконкому Думи В.В.Шульгін, він передав їм акт зречення.
Акт про зречення був видрукуванийі підписаний у 2-хпримірниках. Підпис царя був зроблений олівцем. Час, зазначенийв Акті, — 15 часів, відповідало не фактичному підписанню, а часу, коли МиколоюII було прийнятерішенняпро зречення. Після підписання Акта МиколаII виїхав назад в Ставку, щоб попрощатисьз армією.
3 березен, п'ятниця. (Щоденник МиколиII): «Спав довго і міцно. Прокинувся далеко за Двинськом. День стояв сонячний і морозний. Говоривіз своїми про вчорашній день. Читав багато про Юлія Цезаря. У 8.20 прибув у Могилів. Всічини штабу були на платформі. Прийняв Олексєєва у вагоні. У 9.30 перебравсяу дім. Олексєєв прийшов з останніми звістками від Родзянко. Надається, Миша(молодший брат царя) зрікся на користь виборів через 6 місяців Установчого збору. Бог знає, хто його підказавпідписати таку гидоту! У Петрограді безладдя припинилися — аби так продовжувалося далі»1.
Так, через 300 років і 4 роки після шістнадцятирічного хлопчика, що неохоче прийняв престол на прохання російського народу (Михайло I), його 39-літній нащадок, теж по імені Михайло II під тиском Тимчасові Уряду і Думи втратив його, пробувши на престолі 8 часівіз 10 до 18 часів3 березня 1917 року. Романовськадинастія припинила своє існування. Наступаєостанній акт драми.
8 березня 1917 р. колишній імператор після прощання з армією приймає рішеннявиїхати з Могилеваі 9 березня прибуває в Царське Село. Ще до від'їзду з МогилевапредставникДуми в Ставці повідомив, що колишній імператор «повинний вважатисебе як би заарештованим».
9 березня 1917 р., четвер. (Щоденник МиколиII):" Незабаром і благополучно прибув у Царське Село — 11.30. Але боже, якарізниця, на вулиці і навкруги палацу, усередині парку вартові, а усередині під'їзду якісь прапорщики! Пішов наверх і там побачив Аліксі дорогих дітей. Вона виглядала бадьорою і здоровою, а вони усе ще лежали хворі в темній кімнаті. Але самопочуття в усіх гарне, крім Марії, у якої кір. Нещодавно почалася. Погуляв із Долгоруковимі попрацював із ним у садку, тому що далі виходити не можна! Після чаю розкладали речі"1.
З 9 березня по 14 серпня 1917 р. МиколаРоманов із сім'єюживе під арештом в Олександрівськом палаці Царського Села.
У Петрограді посилюється революційний рух, і Тимчасовий уряд, побоюючись за життя царствених арештантів, вирішує перевестиїх усередину Росії. Після довгих дебатіввизначають містом їхній поселення Тобольск. Туди і перевозять сьома Романових. Їм дозволяють узяти з палацу необхідні меблі, особистіречі, а також запропонувати обслуговуючому персоналу за бажанням добровільно супроводжувати їх до місця нового розміщення і подальшоїслужби.
Напередодні від'їзду приїхала глава Тимчасового УрядуА.Ф.Керенськийі привіз із собою брата колишнього імператора — Михайло Олександровича. Брати бачаться і говорятьвостаннє — більше вони не зустрінуться (Михайло Олександрович буде висланийу м.Перм, де в ніч на 13 червня 1918 р. він убитиймісцевою владою).
14 серпня в 6 годин10 хвилин поїзд із членами імператорської сім'їй обслугипід вивіскою «Японська місія Червоного Хреста» відправлявсяз Царського Села. В другому поїздіїхала охорона з 337 солдаті 7 офіцерів. Поїзди йдутьна максимальній швидкості, узловістанції оточені військами, публіка віддалена.
17 серпня составиприбувають у Тюмень, і на трьох судах заарештованихперевозять у Тобольск. Сім'яРомановихрозміщається в спеціально відремонтованому до їхнього приїзду будинкугубернатора. Сім'їдозволилиходити через вулицю і бульвар на богослужіння в церкву Благовіщення. Режим охорони тут був набагато більш легкий, чим у Царському Селі. Сім'яведе спокійне, розмірене життя. продолжение
--PAGE_BREAK--
У квітні 1918 р. отриманий дозвілПрезидії ВЦИКчетвертого скликання про переведенняРомановиху Москву з метою проведення суду над ними.
22 квітня 1918 р. колона в 150 чоловік із кулеметами виступила з Тобольскадо Тюмені. 30 квітня поїзд із Тюмені прибув в Єкатеринбург. Для розміщення Романовихтимчасово реквізований будинок, що належить гірському інженеру Н.И.Іпатьєву. Тут із сім'єюРомановихмешкали 5 чоловік обслуговуючого персоналу: доктор Боткін, лакей Труп, кімнатна дівчина Демидова, кухар Харитонові поварчукСеднев.
На початку липня 1918 р. уральський військовийкомісар ІсайГолощокін(«Пилип») виїхав у Москву для рішенняпитанняпро подальшудолю царської сім'ї. Розстріл усієї сім'їбув санкціонований СНКі ВЦИК. Відповідно до цього рішенняУралсоветна своєму засіданні 12 липня прийняв постановупро страту, а також про засоби знищення трупів і 16 липня передав повідомлення про це по прямому проводів Петроград — Зинов'єву. По закінченні розмови з ЄкатеринбургомЗинов'єв відправив у Москву телеграму: «Москва,Кремль,Свердлову. Копія — Леніну. З Єкатеринбургапо прямому проводіпередають таке: Повідомтев Москву, що обумовленогоз Пилипом суду по військовихобставинах чекати не можемо. Якщо Ваша думка протиположна, зараз же, поза всякою чергою повідомтев Єкатеринбург. Зинов'єв»1.
Телеграма була отримана в Москві 16 липня в 21 час22 хв. Фраза «обумовленийіз Пилипом суд» — це в зашифрованомувидірішенняпро страту Романовых, про яке умовився Голощекинпід час свого перебування в столиці. Проте, Уралсоветпросив ще раз письмово підтвердити це раніше прийнятерішення, посилаючись на "військовіобставини", тому що очікувалося падіння Єкатеринбургапід ударами Чехословацького корпуса і білої Сибірської армії.
Відповідна телеграма в Єкатеринбургіз Москви від СНКі ВЦИК, тобто від Леніна і Свердловаз твердженнямцього рішеннябула негайно відправлена.
Л.Троцькийу щоденнику від 9 квітня 1935 р., знаходячись у Франції, зробивзапис своєї розмови з Я.Свердловим. Коли Троцькийдізнався(він був у від'їзді), що царська сім'ярозстрілена, він запитав у Свердлова: «А хто вирішив?» «Ми тут вирішили, відповів йому Свердлов. Ілліч вважав, що не можна лишатиїм живого стяга, особливо в теперішніхважкихумовах». Далі Троцькийпише: «Деякі думають, що Уральський виконком, відрізаний від Москви, діяв самостійно. Це невірно. Постановабула винесена в Москві.»
А чи можна було вивезти родину Романовихз Єкатеринбургадля того, щоб зрадити її відкритому суду, як про це було оголошенораніше? Очевидно, і. Місто палочерез 8 днів після страти сім'ї— терміндля евакуації достатній. Адже самим членам президії Уралслветаі виконавцям цієї страшноїакції вдалося благополучно вибратися з міста і добратися до частин Червоної Армії.
Отже, у цей фатальний день 16 липня 1918 р. Романовий обслугалягли спати, як звичайно, у 22 години30 хв. У 23 години30 хв. в особняк явилосядвоє особоуповноваженихвід Уралсовета. Вони вручили рішеннявиконкому командиру охорони Єрмакову і коменданту дома Юровськомуі запропонували негайно приступити до виконання вироку.
Розбудженим членам сім'їі персоналу повідомляють, що в зв'язку з наступомбілих військ особняк може виявитися під обстрілом, і тому з метою безпеки потрібно перейти в підвальне помешкання. Семеро членів сім'ї— МиколаОлександрович, Олександра Федорівна, дочка Ольга, Тетяна, Маріяі Настасіяі син Олексій, троє слуг, що добровільно залишилися, і лікар спускаються з другого поверху вдома і переходять у кутову напівпідвальну кімнату. Після того, як всі ввійшли і закрили двері, Юровськийвиступив уперед, вийняв із кишені листпаперу і сказав: «Увага! Оголошується рішенняУралсовета...» І як тільки пролунали останні слова, роздалися постріли. Стріляли: член колегії Уральського ЦК— М.А.Медведєв, комендант дома Л.М.Юровський, його помічник Г.А.Никулін, командир охорони П.З.Єрмаков і іншірядовісолдати охорони — мадяри1. продолжение
--PAGE_BREAK--
О першій годині попівночі 17 липня усе було кінчено.
Через 8 днів після убивства Єкатеринбургпалпід тиском білих, і група офіцерів ввірвалася в будинокІпатьева. В подвір'ївони виявилиголодного спанієля цесаревича, Джоя, що блукав у пошукаххазяїна. Будинокбув порожній, але його видбув лиховісним. Всіпомешкання були сильно засмічені, а печі в кімнатах забитіпопеломвід спаленихречей. У кімнаті дочок була пустота. Порожні коробки від цукерок, вовняний плед на вікні. Похідне ліжко великих княжензнайшли в кімнатах охорони. І ніяких ювелірних речей, ніякого одягу в будинку. Це «постаралася» охорона. По кімнатах і на смітнику, де жила охорона, валялося саме дорогоцінне для сім'ї— ікони. Залишилися і книга. І ще була множинапухирців із ліками. У їдальнізнайшли чохол із спинки ліжка однієї з княжен. Чохол був із кривавим слідом обтертих рук.
На смітнику знайшли георгіївську стрічку, що цар до останніх днів носив на шинелі. До цього часу в Іпатьевськийбудинокуже прийшов старийцарський слуга Чемодуров, звільнений із в'язниці. Коли серед розкиданих по будинкусвятих ікон Чемодуровпобачив уявуФедоровськоїБожейматері, старийслуга сполотнів. Він знав, що з цією іконоюйого цар живий ніколи не розсталася б.
Тільки в одній кімнаті вдома був наведений порядок. Усе було вимито, вичищено. Це була невеличкакімната, розміром 30-35 кв.м, обклеєна обоямив клітинку, темна; її єдине вікно упиралосяв косогір. На вікні був установлений важкий штахет. Одна зі стін — перегородка була усіянаслідами від куль. Стало ясно: тут розстрілювали.
Уздовж карнизів на підлозі— сліди від замитоїкрові. На іншихстінах кімнати було також множинаслідів від куль, сліди йшливіялом по стінах: певне, люди, що розстрілювали, металися по кімнаті.
На підлозі— ум'ятини від штикових ударів (тут, очевидно, доколювали) і два кульових отвори (стріляли в лежачого).
На той час уже розкопали сад у будинку, обстежили ставок, розрили братерськімогили на цвинтарі, але ніяких слідів царської сім'їне змоглизнайти. Вони зникнули.
Верховним правителем Росії — адміралом А.В.Колчакомдля розслідування справицарської сім'їбув призначений слідчий з особливо важливих справ — МиколаОлексійович Соколов. Він повів слідствожагуче і фанатично. Вже був розстріляний Колчак, повернулася Радянська влада на Урал і в Сибір, а Соколов продовжував свою роботу. З матеріалами слідствавін проробив небезпечний шляхчерез усю Сибір на Далекий Схід, потім в Америку. У еміграції в Парижі він продовжував брати показання в уцілілих свідків. Він помер від розривуясерця в 1924 р., продовжуючи своє високопрофесійнерозслідування. Саме завдяки кропіткому розслідуванню Н.А.Соколова стали відомі страшніподробиці розстрілу і поховання царської сім'ї. Повернемося до подій ночі 17 липня 1918 р.
Юровськийвишикувавзаарештованиху два ряди, у першому — уся царська сім'я, у другому — їхнього слуги. Імператриця і спадкоємецьсиділи на стільцях. Правофланговим у першому ряду стояв цар. У потилицю йому стояв один із слуг. Перед царем, віч-на-віч стояв Юровський, тримаючи праву руку в кишені штанів, а в лівої тримав невеличкийлисток, потім він зачитав вирок...
Не встигвін дочитати останні слова, як цар голосно перепитав його: «Як, я не зрозумів?» Юровськийпрочитав удруге, при останньомуслові він моментально вихопив із кишені револьвер і вистрілив в упор у царя. Цар упав. Цариця і дочка Ольга намагалися осінити себе хреснимзнаком, але не встигнули. Одночасно з пострілом Юровськогороздалися постріли розстрільноїкоманди. Звалилися на підлогувсіінші десять чоловік. По лежачим було зроблено ще декількапострілів. Дим затьмаривелектричне світлой утруднив подих. Стрілянина була припинена, були розкриті двері кімнати з тим, щоб дим розійшовся.
Принесли носилки, почали прибирати трупи. Першим був винесений труп царя. Трупи виносили на вантажний автомобіль, що знаходиться в подвір'ї. Коли клали на носилкиодну з дочок, вона закричала і закрила лицерукою. Живимивиявилися також і інші. Стріляти було вже не можна, при розкритих дверях постріли могли бути почуті на вулиці. Єрмаков взяв у солдата гвинтівку зі штикомі доколотив усіх, хто виявився живий. Коли всізаарештованівже лежали на підлозі, спадкоємецьусе ще сидів на стільці. Він чомусь довго не падав на підлогуі залишався ще живий… Його дострелилипострілом у голову і груди, і він звалився зі стільця. З ними разом була розстрілянаі та собачка, що принесла із собою одна з княжен. продолжение
--PAGE_BREAK--
Після навантаженняубитих на машину біля трьох часівночі виїхали на місце, що повинний був приготувати Єрмаков за Верхнє-Ісетськимзаводом. Проїхавши завод, зупинилися і стали перевантажувати трупи на пролетки, тому що далі проїхати на машині було не можна.
При перевантаженні виявилося, що на Тетяні, Ользі, Настасіїбули надягнуті особливі корсети. Вирішено було роздіти трупи догола, але не тут, а на місці поховання. Але з'ясувалося, що ніхто не знає, де намічена для цього шахта.
Світало. Юровськийпослав верхових розшукувати шахту, але ніхто не знайшов. Проїхавши трохи, зупинилися в полуторахверстахвід села Коптяки. У лісі відшукали неглибоку шахту з водою. Юровськийрозпорядився роздіти трупи. Коли роздягалиодну з княжен, побачили корсет, місцями розірваний кулями, в отворах були великідіаманти. Всеціннезібрали з трупів, їхній одяг спалили, а самі трупи опустили в шахту і закидали гранатами. Закінчивши операцію і залишивши охорону, Юровськийпоїхавіз доповіддю в Уралвиконком.
18 липня Єрмаков знову прибув на місце злочину. Його спустили в шахту на мотузці, і він кожного убитогопо окремості прив'язував і піднімав наверх. Коли усіх витягли, то розклали дрова, облили бензином, а самі трупи сірчаною кислотою.
Вже в наш час — в останні роки дослідники знайшли останки поховання царської сім'їі сучасних наукових методів підтвердили, що в Коптяковськомулісі поховані члени царської сім'їРоманових.
У день розстрілу царської сім'ї17 липня 1918 р. з Уралсоветув Москву Свердловубула направленателеграма, у якій говорилося про розстріл «колишнього царя МиколиРоманова, винного в незліченних кривавих насильствах над російським народом, а сім'яевакуйована в надійне місце». Про це ж повідомлялося21 липня в сповіщенні Уралсоветув Єкатеринбург.
Проте, увечері 17 липня в 21 годин15 хв. з Єкатеринбургав Москву була відправлена зашифрованателеграма: «Секретно. Совнарком. Горбунову. ПовідомтеСвердлову, що всюсім’ю осягнулата ж доля, що і її главу. Офіційно сім'язагине при евакуації. Бєлобородов. Голова Уралсовета»1.
17 липня, наступного дня після убивства царя, в Алапаєвськебули також жорстоко вбитііншічлени Дома Романових: Велика княгиня Єлизавета, Великий князь Сергій Михайлович, три сини Великого князя Костянтина, син Великого князя Павла. У січні 1919 р. чотири Великих князі, включаючи Павла, дядька царя і МиколиМихайловича, ліберального історика, були страчені в Петропавловськійфортеці.
Таким чином, Ленін із надзвичайною жорстокістю розправився з усіма членами Дома Романових, що залишилисьу Росії з патріотичних сподівань.
20 вересня 1990 р. Міськсоветм.Єкатеринбургаприйняв рішенняпро відвідділянки, на якому стояв знесений будинокІпатьева, ЄкатеринбургськоїЄпархії. Тут буде споруджений храм у пам'ять про безневинно убитих. Висновки
Династія Романовихдала Росії багато видатних державних діячів, будівельників великої Російської держави.
Кожний з Романових по власному ставився до долі Росії, але всі вони залишили слід в історії.
За роки правління Государів Дома Романовихдержава московська стала великою Російською імперією, що розкинуласявід берегів морів Білого, Чорного і Балтійського до Тихогоокеану.
Склад династії Романових: Михайло Федорович; Олексій Михайлович(Найтихіший); Федір Олексійович; Іоанн V Олексійович; Петро I Олексійович (Великий); ЄкатеринаI Олексіївна; Петро II Олексійович; Ганна Іоанівна; Іоанн VI Антонович; Єлизавета Петрівна;
Петро III Федорович;
ЄкатеринаII Олексіївна;
Павло I Петрович;
Олександр I Павлович;
МиколаI Павлович;
Олександр II Миколайович; Олександр III Олександрович;
МиколаII Олександрович.
Загальний час правління дома Романових становить більше 300 років. За цей час Росія змінилась від феодального суспільства до початку становлення демократичного капіталістичного суспільства.
За 1880-1910 р.м. темпи роступродукції російської промисловості перевищували 9% у рік. По цьому показнику Росія вийшла на перше місце у світі, випередивши навіть СполученіШтати Америки. По виробництву найголовніших сільськогосподарських культур Росія вийшла на 1 місце у світі, вирощуючи більш половини виробленої у світіжита, більш чверті пшениці, вівса і ячменя, більш третини картоплі. Росія стала головним експортером сільгосппродукції, перший «житницею Європи». На її часткуприпадало2/5 усього світового експорту сільськогосподарської продукції. продолжение
--PAGE_BREAK--
Успіхи в сільськогосподарськомувиробництві посталирезультатом історичних подій: скасування кріпосного права в 1861 році Олександром II і Столипінської земельної реформи в роки правління МиколиII, у результаті якої в руках селян виявилося більш 80% орних земель, а в азіатській частині — майже вся. Площаж поміщич’їхземель неухильно скорочувалася. Дарування селянам права вільно розпоряджатися своєюземлею і скасування общинмало величезне державне значення, користь якого, у першу чергу, усвідомлювали самі селяни.
Однією з самих трагічних сторінок історії Дома Романових є останні дні сім’ї Миколи ІІ. Змушений відректись від престолу, вивезений на Урал він і члени його сім’ї були жорстоко катовані більшовиками в ніч з 16 на 17 липня 1918 року.
Так була закінчена історія Росії самодержавної і почалась історія Росії більшовистської. Список використаної літератури
Гребельский П.Х., Мирвис А.Б. Дом Романовых. Редактор, 1992
Мэсси Роберт. Николай и Александра. Москва, Интерпракс, 1990
Жильяр П. Император Николай II и его семья. Красная газета, 1921
Обнинский В.П. Последний самодержец. Книга, 1936
Щеголев П.Е. Отречение Николая II. Москва, Советский писатель, 1990
Дневники императора Николая II. Орбита, 1992
Касвинов М.К. Двадцать три ступеньки вниз. Сов.писатель, 1987
Соколов Н.А. Последние дни Романовых. Книга, 1991