РЕФЕРАТ НАТЕМУ
ВІЗАНТІЙСЬКАІМПЕРІЯ В ХІ-ХVст.
ПЛАН
1. ЗРОСТАННЯМОГУТНОСТІІМПЕРІЇ В ХІСТ.
2. СПЕЦИФІКАВІЗАНТІЙСЬКОГОСУСПІЛЬСТВА.
3. РОЗВИТОКЕКОНОМІЧНОЇСИСТЕМИ КРАЇНИ.
4. КУЛЬТУРНИЙРОЗВИТОК ВІЗАНТІЇ.
5. ВИКОРИСТАНАЛІТЕРАТУРА.
1. ЗРОСТАННЯМОГУТНОСТІІМПЕРІЇ В ХІСТ.
Приблизнодо кінця XIIст. Візантіяпереживалаперіод злетусвоєї могутностіта впливу всвіті. Післяцьогорозпочаласядоба її занепаду, що прогресував, яка закінчиласяцілковитимкрахом імперіїта зникненнямїї назавждиз політичноїкарти світув середині XVст. Навряд чихтось міг передбачититакий кінецьблискучоїдержави ще напочатку XIст., коли білякерма владиперебувалаМакедонськадинастія. У1081р. її змінилана престоліне менш імпозантнадинастія імператорівз роду Комнінів, що лишаласяправлячою до1118 р.
Візантіявважаласяоднією з наймогутнішихі найбагатшихдержав світу,її володінняохоплюваливеличезнутериторію —близько 1 млнкм2з населенням20— 24 млн осіб.Столиця держави— Константинопольз його мільйоннимнаселенням, величнимибудівлями, незліченнимискарбами дляєвропейськихнародів маввигляд центрувсього цивілізованогосвіту. Золотамонетавізантійськихімператорів— безант— залишаласьуніверсальноювалютою середньовіччя.Візантійцівважалисебе головнимиохоронцямикультурноїспадщини античностіі одночаснооплотом християнства.Недарма священніписання християнусього світу— Євангеліябули написанітакож грецькоюмовою.
ЗростаючумогутністьВізантійськоїімперії відображалаактивна зовнішняполітика, якатрималася навоєнних здобуткахнастільки ж, наскільки намісійній діяльностіцеркви. Згідноз відродженоюідеологієювізантійськогоойкуменізмуімперія зберігалаза собою історичніта юридичніправа на всітериторії, щоколись входилидо п складу чиперебувалив залежностівід неї. Поверненняцих земельвважалосяпріоритетнимзавданнямвізантійськоїзовнішньоїполітики. Військаімперїї здобувалиодну перемогуза іншою, приєднуючидо неї новіпровінції наБлизькомуСході, у ПівденнійІталії, Закавказзі, на Балканах.Візантійськийвійськово-морськийфлот, оснащений«грецькимвогнем», витісниварабів ізСередземногоморя.
Небаченогораніше розмахунабула місійнадіяльністьправославноїцеркви. її основниминапрямкамистали Балкани, Східна та ЦентральнаЄвропа. У запеклійконкурентнійборотьбі зРимом Візантіязуміла здобутиперемогув Болгарії, включивши їїв орбіту візантійськоїкультури йполітики. Величезнимуспіхом імперськоїзовнішньоїполітики сталахристиянізаціяРусі. Візантійськівпливи ставаливсе відчутнішимина територіїМоравії таПаннонії.
2. СПЕЦИФІКАВІЗАНТІЙСЬКОГОСУСПІЛЬСТВА.
/>ДоXII ст.остаточносклалася класичнавізантійськамодельцивілізаціїз усіма особливостямиїї державного, соціально-економічногота культурногожиття, які принципововідрізнялиїї від західноєвропейської.Найбільшхарактерноюрисою Візантіїбуло всевладдяцентралізованоїдержави у виглядінеобмеженоїсамодержавноїмонархії. У їїцентрі перебувавімператор, щовважався єдинимзаконним спадкоємцемримських володарів, батьком великоїсім'ї усіх народіві держав, якіперебувалиу сфері впливуВізантії.Усепроникнийконтрольжорстко централізованоїдержавноїмашини надсуспільством, його дрібнарегламентаціята постійнаопіка булиб неможливимибез могутньоїкасти державнихчиновників.Вона мала чіткуієрархію посаді титулів, що складаласяз 18 класів і 5розрядів —своєрідну«Табель проранги». Безликаармія бюрократіву центрі та намісцях виконувалафіскальні, адміністративні, судово-поліційніфункції з ретельністюта завзятістю, що оберталисядля населенняпостійно зростаючимтягаремподатків іповинностей, розквітомкорупції тасервілізму.Державна службазабезпечувалалюдині почеснемісце всуспільстві, ставала основнимджерелом їїприбутків.
Надзвичайноважливим компонентомвізантійськоїдержавностібула церква.Вона забезпечуваладуховну єдністькраїни, виховуваланаселення вдусі імперськогопатріотизму, відігравалаколосальнуроль у зовнішнійполітиці Візантії.У X—XIст. продовжувалазростати кількістьмонастиріві ченців, церковно-монастирськеземлеволодіння.Хоча згідноз візантійськоютрадицію церквабула підпорядкованавладі імператора,її роль усуспільно-політичномута культурномужитті постійнозростала.У тій мірі, вякій слабшалавлада імператорів, церкваставала основнимносієм доктринивізантійськогоойкуменізму.
Водночасу Візантії, навідміну відкраїн Заходу, так і не склалосягромадянськогосуспільстваз властивимидля ньогокорпоративнимизв'язками таінституціями, розвиненоюсистемою приватноївласності.Особистістьтутнемовби перебувалавіч-на-віч зімператоромі Богом.Подібна соціальнасистема отрималав сучаснійісторіографіївлучну назвуіндивідуалізмубез свободи.
3. РОЗВИТОКЕКОНОМІЧНОЇСИСТЕМИ КРАЇНИ.
Характерноюрисою соціально-економічногорозвиткуВізантії вIX—XVст. можнавважати домінуваннясела над містом.На відміну відЗахідної Європи, у Візантіїфеодальнівідносини населі розвивалисядуже повільно.Приватна власністьна землю залишаласянадзвичайнослабкою. Довготривалеіснуванняселянськоїобщини, широкевикористаннярабської праці, державнийконтроль іподатковийпрес визначалихарактер соціальногорозвитку населі. Проте зчасом виникливеликіземельні помістя, що належалисвітським іцерковнимвласникам. Вонистали основнимицентрами ремісничоговиробництвай торгівлі.
Прогресуючадеградаціяміста виявиласяще однією особливістюсоціально-економічногорозвитку Візантії.На противагуЗахідній Європімісто не сталотут головнимосередком ічинником поступу.Візантійськіміста немали майженічого спільногоз античними.Вони швидшенагадуваливеликі селаза своїм зовнішнімвиглядом, одноманітноюархітектурою, примітивнимблагоустроєм, тісними зв'язкамиїхніх жителівз сільськимгосподарством.Тут не сформувалисятрадиції особливоїміськоїкультури, самоврядування, усвідомленнявласних муніципальнихінтересів звластивимидля них правамита обов'язкамижителів. Містоперебувалопід жорсткимконтролемдержави. Увізантійськихмістах так іне склалисякорпоративніпрофесійніоб'єднанняремісниківі торговцівза цеховимзразком. В останнідесятиліттяіснуванняімперії їїмістафактичноперетворилисяна додаток досільськогоремесла таторгівлі, щорозвивалисяу феодальнихмаєтках.
Одниміз наслідківзанепадувізантійськогоміста сталадеградаціяторгівлі.Візантійськікупці поступововтрачали своїкапітали тавплив у суспільстві.Держава ніякне захищалаїхні інтереси.Основні грошовіприбутки суспільнійверхівці приносилане торгівля, а державнаслужба та земельніволодіння.Відтак майжевся зовнішнята внутрішняторгівля Візантіїз часом перейшладо рук венеційськихта генуезькихторговців.
4. КУЛЬТУРНИЙРОЗВИТОК ВІЗАНТІЇ.
/>Візантійськакультура порівняноз попереднімперіодомпереживалапіднесення.Воно було особливопомітним улітературі, архітектурі, образотворчомумистецтві, освіті. В XIст. у Константинополівідродивсяуніверситетз філософськимі юридичнимфакультетами.Творивізантійськоїкультури цьогочасу особливомасштабні, пишні, уквітчаніскладною символікоюта алегоріями.Пожвавленнякультурногожиття супроводжувалосяновим сплескомцікавості доздобутківантичної епохи.Візантійськесуспільствоніколи не втрачалоінтересудо античності.У бібліотекахвоно зберігалобезцінні текстиантичних мислителів, письменників, державнихдіячіві юристів, їхпереписувалив численнихскрипто-ріях,переказувалита коментувалитогочаснівізантійськіінтелектуали.Щоправда, зверненнядо античностіаж ніяк не означалорозриву ізсередньовічноюцерковноюкультурою.Навпаки, головнимизнавцями античнихтекстів ставалидіячі церкви.Схиляння передантичноюспадщиною малов основномуформальнийхарактер,, тіснопоєднуючисьіз православноюортодоксією.Можливосаме тому античнатрадиція уВізантії, навідміну відЗаходу, не сталаімпульсом длявиникненнянової культурноїтечії — гуманізмуі не привеладо Ренесансу.
Зростаючийконтроль державита церкви надкультурнимжиттям сприявйого уніфікаціїта канонізації.У культурномужитті запанувалишаблон, освяченачасом традиція.Православнедуховенствокультивувалонастрої аскетизму, відходу відактивної діяльності, па-сивно-споглядацькеставлення донавколишньогосвіту. Самосвідомістьзвичайноговізантійцябула просякнутафаталізмомі песимізмом.Усі ці тенденціїдуховного життясуспільствазнайшли своєвтілення вісихаамі— релігійно-філософськомувченні, розробленомученцем ГригоріємПаламою іофіційно визнаномуправославноюцерквою напомісномусоборі 1351 р.Перемогаіси-хазмунад гуманізмомі раціоналізмомзначною міроюсприяла відставаннюВізантії відЗаходу і можевважатисяінтелектуальнимпровісникомзанепаду країни.
ПіднесенняВізантійськоїімперії в XI—XIIст. булоостаннім в їїтисячолітнійісторії. Вононе супроводжувалосяреформами, якідали б змогумодернізуватиархаїчну системудержавногоуправліннята розкріпачитиіндивідуальніможливостіта становіінтереси. Усіборолися завладу, протеніхто не маввідваги чибажання дозмін. Вдихнутинове життя взакостенілеу своєму розвиткусуспільствоне пощастило.Внаслідок цьогоВізантія сталаполем боротьбишвидко прогресуючихцивілізаційСходу та Заходу, представленихсвітом ісламуй католицтва.
Першимизавдали ударутурки-сельджуки.Важкапоразка, якоїзазнала відних візантійськаармія в 1176 р., струсонулабудівлю імперіїтак, що по нійпобігли тріщинияк зсередини, так і ззовні.Імперію охопилополум'я громадянськоївійни. З-під їївпливу визволилисяправославніБолгарія іСербія. Протеце була лишепрелюдія донаступногопотрясіння.
У1204 р. Константинопольбув захопленийі нещаднопограбованийармією хрестоносців.Візантійськаімперія надеякий часприпинила своєіснування. Наїї територіїутворилисякатолицькаЛатинська,православніНікей-ська, Трапезундськаімперіїта Емірськадержава.І хоча в 1261 р.нікейськомуімператоруМихаїлові VIIIПалео-логупощастилоповернути давнюстолицю і відновитиВізантійськуімперію, вонавже ніколи непіднімаласядо вершин колишньоїслави та могутності.Візантійськіімператоринової династіїПалеологівуже не мріялипро територіальнізавоювання, прагнучи зберегтите, що мали.
Візантійськесуспільствоза своєюзовнішньополітичноюорієнтацієюрозкололосяна три основнихугруповання.Меншість, представленаосвіченоюверхівкою, шукала союзута допомогина Заході, виявляючиготовністьрозплатитисяза це втратоюцерковногосуверенітетучи навіть прийняттямкатолицтва.Проте щоразуофіційно укладеніугоди щодорелігійноїунії, зокрема127411439 рр., наштовхувалисяна запеклийопір православноїцеркви та основноїмаси населення, воро-
;ічі х д
На противагутак званимлатинофіламу Візантіїсформуваласяпартія туркофілів,переконаних, що турецькачалма для їхньоїбатьківщиникраща, ніж папськатіара. При цьомуосновним аргументомвиступалапереконаністьу релігійнійтолерантностімусульман.Нарешті існувалачисленна групатак званихортодоксів,які закликалинічого не змінюватиі залишити всетак, як воно є.Православнікраїни, у своючергу, не виявилиздатності доконсолідації, воюючи з Візантієюна боці чимусульман, чикатоликів.Розплата заце не змусилана себе довгочекати.
З 60-х роківXIV ст.турецькі султаниперейшли досистематичногозавоюванняБалкан. У1362 р. вонизахопили великевізантійськемісто Адріанополь, перенісшисюди свою столицю.Переможна длятурків битвана Косовомуполі в 1389 р., в якійвони завдалипоразкисербським ібоснійськимвійськам, сталавирішальноюдля долі балканськихкраїн. У1392 р. жертвоюзавойовниківстала Македонія, а ще через рік— болгарськастолицяТирново.
Коли Західусвідомивмасштаби турецькоїзагрози, буловже пізно. Обидвахрестові походипроти Османськоїімперії, організованікатолицькимикраїнами, закінчилисякатастрофою.Війська хрестоносцівбули розбитітуркамив битвах підНікополем 1396р. і під Варноюв 1444 р. Останнімактом цієїдрами сталопадіння Константинополяв 1453 р. Візантійськаімперія припиниласвоє існування.її було нікомузахищати, крімжменькицивільногонаселення такількох сотеньвідчайдушнихіталійськихнайманців —кондотьєрів.
Протевізантинізмяк феноменкультури продовжувавсвоє існуванняв житті народіврегіону. Йоготрадиції частковобули засвоєніОсманськоюімперією —спадкоємицеюВізантії вгеополітичномувідношенні, частково перейшлидо Московії— єдиної на тойчас православноїкраїни, що зберегланезалежність.
ВИКОРИСТАНАЛІТЕРАТУРА
Акопов Сергей Самсонович. История повторяется: от египетских пирамид до Московского Кремля: [В 2 кн.] / Сергей Акопов. — Калязин: Акопов, 1994.
Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр.: Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. — М.: Современник, 1998. — 315
Всемирная история: Великая Французская революция / И.А. Алябьева (ред.кол.). — Минск: Харвест, 2001. — 512с.
Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М.: Культура и спорт, 1997. — 496с.
Белоножко Сергей Владимирович, Бирюлев Илья Михайлович, Давлетов Александр Рашидович, Космина Виталий Григорьевич, Нестеренко Людмила Алексеевна, Турченко Федор Григорьевич. Всемирная история. Новое время. 9 класс: Учебник для сред. общеобразоват. заведений — 2-е изд. — К.: Генеза, 2002.