НВК:загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №2-ліцей
Школа чистого мистецтва в російській поезії.Філософічність і поетична своєрідність поезії її представників
(за творчістю Тютчева і Фета)
науковедослідження
ззарубіжної літератури
учня 10-Акласу
ФорменкаМаксима
м.Глухів
2002 р.
План
І. Вступ
— поетичне угруповання „Парнас”;
— послідовники ідей „Парнасу” у Росії
ІІ. Основна частина
1. Афанасій Афанасійович Фет
— умови формування світогляду поета;
— поетичний шлях;
— Фет – співець російської природи;
— любовна лірика поета;
2. Федір Іванович Тютчев
— роль сім’ї у становленні поета;
— визнання;
— особливості світосприйняття Тютчева тайого відображення у поезії;
— любов у житті поета;
ІІІ. Висновок
Література
Вступ
Поетичне угруповання „Парнас”
Назва „Парнас” пішла від назви гори у Греції,на якій за уявленнями давніх греків жили чудові музи мистецтва і бог поезіїАполлон. Зараз це слово є символ мистецтва, символ поезії. У Франції в 70-тіроки ХІХ ст. парнасцями почали називати поетів, що за мету собі ставилистворення „чистого мистецтва”, яке б оспівувало не щось з буденного життя, атільки справжню красу: природу, кохання… Ці поети майже не звертали уваги нате що саме з цього вони оспівують, для них головним було те, як вони цероблять. Найвідомішими представниками цього поетичного угруповання були: ТеофілГофьє, Поль Готьє, де Ліль, де Ларме, де Ередіа.
Послідовники ідей „Парнасу” у Росії
Не обминула ця течія в мистецтві ХІХ століттяі Росію. Загальновизнаним вважається наявність в російській поезії цього часудвох напрямків. Один – це поети, що зверталися у своїй творчості до важливихсуспільно – політичних проблем, розповідали про сучасну людину з її турботами,тривогами, розчаруванням, горем. Їх твори швидко відгукувались на актуальніявища дійсності, брали активну участь у літературній боротьбі. Найяскравішийпредставник цієї школи – М.О.Некрасов. Широко відомий погляд Некрасова на рольпоета в суспільному житті: „Поэтом можешь ты не быть, но гражданиномбыть обязан…» Водночас існував у поезії і другий напрямок,орієнтований на теорію „мистецтва заради мистецтва”. Поети чистого мистецтвазверталися до світу філософських та психологічних проблем, відображалиособисті, інтимні переживання, красу та витонченість оточуючої природи.Звичайно, між представниками цих напрямків існувала непримиренна боротьба.Другий напрям в мистецтві обрали для своєї творчості О.Майков, Л.Мей,О.Толстой. Але найяскравішими представниками „чистого мистецтва” в російськійлітературі вважаються Афанасій Фет і Федір Тютчев.
Основна частина
Афанасій Афанасійович Фет
(1820-1892)
Умови формування світогляду поета
Афанасій Афанасійович Фет народився в садибіНовоселки Мценского повіту в листопаді 1820 року.
Історія його народження не зовсім звичайна.Батько його, Афанасій Неофитович Шеншин, ротмістр у відставці, належав достарого дворянського роду і був багатим поміщиком. Знаходячись на лікуванні вНімеччині, він оженився на Шарлотті Фет, яку вивіз у Росію від живого чоловікаі доньки. Через два місяці по приїзді в Шарлотти народився хлопчик, названийПанасом на прізвище Шеншин. Чотирнадцять років потому, духовна влада Орлавиявила, що дитина народилася до вінчання батьків і Афанасій був позбавленийправа носити прізвище батька та дворянського титулу. Ця подія сильно вразиладушу дитини, і Фет майже усе своє життя переживав двозначність свого положення.
Особлива ситуація з народженням вплинула наподальшу долю Афанасія Фета — він повинний був вислужити собі дворянські права,яких його позбавила церква. Насамперед, він закінчив університет, де навчавсяспочатку на юридичному, потім на філологічному факультеті.
Поетичний шлях
У цей час, у 1840 році він і видав окремоюкнигою свої перші добутки, збірку „Лирический пантеон”:
„Пуская в свет свои мечты,
Я предаюсь надежде сладкой,
Что может быть на них украдкой
Блеснет улыбка красоты,
Иль раб мучительных страстей,
Читая скромные создания,
Разделит тайные страданья
С душой взволнованной моей”
Але, нажаль, збірка не мала ніякого успіху.
Одержавши освіту, Афанасій Афанасійовичвирішив стати військовим, тому що офіцерський чин давав можливість одержатидворянський титул. Але в 1858 році А.Фет змушений був вийти у відставку.Дворянських прав він так і не здобув — у той час дворянство давало тільки чинполковника, а він був штаб — ротмістром. Звичайно, військова служба не пройшладля Фета даром: це були роки світанку його поетичної діяльності. У 1850 році вМоскві вийшли «Вірші» А. Фета, зустрінуті читачами з захватом. УПетербурзі він познайомився з Некрасовим, Панаєвим, Дружиніним, Гончаровим,Язиковим. Пізніше він подружився з Левом Миколайовичем Толстим. Ця дружба буладовга і потрібна для обох.
В роки військової служби Афанасій Фет переживтрагічну любов, що вплинула на всю його творчість. Це була любов до МаріїЛазич, шанувальниці його поезії, дівчині дуже талановитої й освіченої. Вона тежполюбила його, але вони обоє були бідні, і А. Фет з цієї причини не зваживсяз'єднати свою долю з коханою дівчиною. Незабаром Марія Лазич загинула, воназгоріла. До самої смерті поет пам'ятав про свою нещасливу любов, у багатьохйого віршах чується її нев'янучий подих.
У 1856 році вийшла нова книга поета.
Вийшовши у відставку, А. Фет купив землю вМценському повіті і вирішив присвятити себе сільському господарству. НезабаромФет женився на М.П. Боткіній. У селі Степанівці Фет прожив сімнадцять років,лише зрідка навідуючись до Москви. Тут застав його указ царя про те, що заним, нарешті, затверджене прізвище Шеншин, із усіма зв'язаними з нею правами.
У 1877 році Афанасій Афанасійович купив уКурській губернії село Воробйовку, де і провів залишок свого життя, лише назиму переїжджаючи до Москви. Ці роки на відміну від років, прожитих уСтепанівці, характерні його поверненням до літератури. Усі свої вірші поетпідписував прізвищем Фет: під цим ім'ям він придбав поетичну славу, і вонобуло йому дорого. У цей період А. Фет видав збори своїх творів за назвою " Вечірні вогні" — усього було чотири випуски.
У 1892 році поет помер, не доживши двох днівдо 72 років. Похований він у селі Клейменово — родовому маєтку Шеншиних, у 25верстах від Орла.
Вірші А. Фета — це чиста поезія, у томуконтексті, що там немає ні крапельки прози. Фет обмежував свою поезію трьоматемами: кохання, природа, мистецтво. Звичайно він не оспівував жарких почуттів,розпачу, захвата, високих думок. Ні, він писав про найпростіше — про картиниприроди, про дощ, про сніг, про море, про гори, про ліс, про зірки, пронайпростіші рухи душі, навіть про хвилини враження. Його поезія радісні ісвітла, їй притаманне почуття світла і спокою. Навіть про свою загублену любоввін пише світло і спокійно, хоча його почуття глибокі і свіжі, як у першіхвилини. До кінця життя Фету не зрадила радість, який перейняті майже всі йоговірші.
Краса, природність, щирість його поезіїдоходять до повної досконалості, стих його надзвичайно виразний, образний,музичний. «Це не просто поет, а скоріше поет — музикант...»- говоривпро нього Чайковський. На вірші Фета була написана безліч романсів, що швидкозавоювали широку популярність.
Фет – співець російської природи
Фета можна назвати співаком російськоїприроди. Наближення весни й осіннє ув'ядання, запашна літня ніч і морознийдень, що розкинувся без кінця і без краю, житнє поле і густий тінистий ліс — про все це пише він у своїх віршах. Природа у Фета завжди спокійна, притихла,немов застигла. І в той же час вона на диво багата звуками і фарбами, живесвоїм життям, схованим від неуважного ока:
„Я пришел к тебе с приветом,
Рассказать, что солнце встало,
Что оно горячим светом
По листам затрепетало;
Рассказать, что лес проснулся,
Весь проснулся, веткой каждой,
Каждой птицей встрепенулся
И весенней полон жаждой...”
Дуже чудово передає Фет і «благоухающуюсвежесть чувств”, навіяних природою, її красою, принадністю. Його віршіперейняті світлим, радісним настроєм, щастям любові. Поет надзвичайно тонкорозкриває різноманітні відтінки людських переживань. Він вміє уловити інаділити в яскраві, живі образи навіть скороминущі щиросердечні рухи, що важкопозначити і передати словами:
„Шепот, робкое дыханье,
Трели соловья,
Серебро и колыханье
Сонного ручья,
Свет ночной, ночные тени,
Тени без конца,
Ряд волшебных изменений
Милого лица,
В дымных тучках пурпур розы,
Отблеск янтаря,
И лобзания, и слезы,
И заря, заря!..”
Звичайно А. Фет у своїх віршах зупиняється наодній фігурі, на одному повороті почуттів, і в той же час його поезію ніяк неможна назвати одноманітної, навпаки, — вона уражає розмаїттям і безліччю тем.Особлива принадність його віршів крім змісту — саме в характері настроївпоезії. Муза Фета легка, повітряна, у ній начебто немає нічого земного, хочаговорить вона нам саме про земні речі. У його поезії майже немає дії, коженйого вірш — це цілий ряд вражень, думок, радощів і сумувань. Узяти хоча б такіз них, як «Луч твой, летящий далеко...», «Недвижные очи, безумныеочи...», «Солнце луч промеж лип...», «Тебе в молчании я простираю руку...» та ін.
Поет оспівував красу там, де бачив її, азнаходив він її повсюди. Він був художником з винятково розвинутим почуттямкраси. Напевно тому в його віршах такі чудові картини природи, що він брав їїтакою, яка вона є, не припускаючи ніяких прикрас дійсності.
Любовна лірика поета
Таким же прекрасним для А.Фета було і почуттякохання, якому присвячено чимало творів поета. Кохання для нього – це захист,тиха гавань „від вічного плескоту і гомону життя”. Любовна лірика Фетавідрізняється багатством відтінків, ніжністю, теплом, що йде з середини душі.„Мед запашний любовної радості і чарівних снів” Фет змалював в своїх творахсловами надзвичайної свіжості і прозорості. Пронизана то світлим сумом, толегкою радістю, його любовна лірика дотепер зігріває серця читачів, „золотомвічним горить у співі”.
В всіх творах А. Фет бездоганно вірний вописах чи то почуттів, чи то природи їх дрібним рискам, відтінкам, настроям.Саме завдяки цьому поет і створив дивні твори, що вже стільки років вражаютьнас філігранною психологічною точністю. До їх числа належать такі поетичнішедеври, як «Шепот, робкое дыхание...», «Я пришел к тебе с приветом...»,«На заре ты ее не буди...», «Заря прощается с землей...»
Поезія Фета – поезія натяків, здогадок,умовчань; його вірші у більшості своїй не мають сюжету, — це ліричні мініатюри,призначення яких не стільки передати читачеві думки і почуття, скільки”летючий” настрій поета. Він був далекий від душевних бур і тривог. Поет писав:
„Язык душевной непогоды
Был непонятен для меня”.
А.Фет був глибоко переконаний, що краса – цереальний найважливіший елемент побудови світу, який надає йому гармонійнувиваженість і цільність. Тому, він шукав та знаходив красу в усьому: в опаломулисті, в троянді, що дивно посміхнулася „в день быстролетный сентября», в фарбах «неба родного». Поет відрізняв „розумрозуму” та „розум серця”. Він вважав, що лише „розумом серця” можливопроникнути крізь зовнішню оболонку у прекрасну суть буття. У сердечно – розумнулірику Фета немає доступу нічому жахливому, потворному, дисгармонійному.
Федір Іванович Тютчев
(1803-1873)
Роль сім’ї у становленні поета
Федір Іванович Тютчев народився в культурнійдворянській сім’ї. Хлопчик рано виявив надзвичайне обдарування та схильність донавчання. Тому батьки запросили вчителем до нього поета – перекладача Раїча,який був дуже обізнаний у класичній древній та італійській літературі. Вжедванадцятирічний Федір перекладав твори Горація, захоплювався Пушкіним, читавЖуковського, німецьких романтиків, французьких просвітителів, поетів тафілософів древньої Греції та Рима. Тому в 1822 році Тютчев закінчив словеснийфакультет Московського університету та був прикомандирований до державноїколегії іноземних справ, а трохи пізніше – відбув чиновником у російськудипломатичну місію в Мюнхен, де провів 22 роки.
Визнання
Саме звідти почали надходити та публікуватисяу тогочасних часописах, зокрема у „Современнике” цикли віршів Ф.Тютчева.Особливу зацікавленість до його віршів виявили в Росії в 1850 році, колиНекрасов в цьому ж журналі надрукував статтю „Російські другорядні поети”, аТургенєв – „Декілька строк про вірші Тютчева”.
Чим же так приваблювали і приваблюють сьогоднівірші Тютчева?
Особливості світосприйняття Тютчева
та його відображення в поезії
Лірика Федора Тютчева увібрала в себе йогоособливе бачення довкілля. Світ – це загадка, відгадку якої треба шукати всежиття. Загадкове усе: природа, людина, сам поет:
„Как сердцу высказать себя?
Другому как понять тебя?
Поймет ли он чем ты живешь?
Мысль изреченная есть ложь”.
Але поет вміє знаходити в житті прекрасненавіть у важкі часи хвилювань та тривог: „Блажен, кто посетил сей мир вего минуты роковые”. Хоча все ж найкращі рядки його віршівприсвячені саме природі – джерелу його поетичного натхнення та життєдайних сил.Природа для Тютчева не просто середа існування, а щось набагато більше, безчого неможливо жити. Природа нагадує про себе стуком крапель дощу по шибках внічній тиші чи пташиним співом серед полуденного зною. Тільки поет, щонасправді вірить в те, що природа – це щось таємниче, надзвичайне, неосяжне міг стверджувати:
„Не то, что мните вы, природа:
Не слепок, не бездушный лик-
В ней есть душа, в ней есть свобода,
В ней есть любовь, в ней есть язык…”
Головними персонажами його творів виступають:Мати – Природа, пори року, Небо, Сонце, пори доби. Події його ліричних творівнеосяжні, космічні, охоплюють значні проміжки часу та простору. Але при цьомуйого образи є зримими, конкретними, зрозумілими кожному. Здається. Що їх бачишта відчуваєш: „Уж солнца раскаленный шар с главы своей земля скатила”, „Уж звезды светлые взошли и тяготеющий над нами небесный сводприподняли своими влажными главами”. Всійого персонажі піднесені та величаві, йому дуже добре вдається передати емоційне відчуття зовнішнього світу. Здається, що явища природи не тількибачиш, але й чуєш:
„Люблю грозу вначале мая,
Когда весенний, первый гром,
Как бы резвяся и играя,
Грохочет в небе голубом”.
Любов у житті поета
На протязі всього життя Тютчев писав чудовулюбовну лірику. Здається, що все життя до самої смерті, поет був закоханий учудових таємничих жінок, яким присвятив чимало поетичних рядків.
„Люблю глаза твои, мой друг,
С игрой их пламенно – чудесной,
Когда их приподнимешь вдруг
И, словно молнией небесной,
Окинешь бегло целый круг…”
Тільки людина, що глибоко та тонко відчуваємогла передати в віршах невимовну тугу, каяття до дружини, що пішла з життя:
„Любима ты, и так, как ты, любишь –
Нет, никому еще не удавалось!
О, господи!.. И это пережить…
И сердце на клочки не разорвалось…”
Для мене поезія Тютчева – це музика, якахвилює душу, яка наповнює її величезною любов’ю до природи, батьківщини, людей.Його поезія зачіпає найпотаємніші струни душі, вчить звертати увагу на те, щораніше ніколи не впадало в око.
Висновок
Аналізуючи твори цих поетів, можна з повноювпевненістю стверджувати, що російська школа чистого мистецтва не тільки непоступалася французькій, а можливо навіть де в чому перевершувала її. Навідміну від представників французької школи „чистого мистецтва”, які в своїхвіршах приділяли увагу в першу чергу ритму вірша, повторам, чергуванню літер всловах, створенням віршів – символів, російські поети були майстрами„музикальних віршів”, які легко читалися. Образи створювані в віршах булилегкі, пронизані світлом, зверталися до найкращих почуттів людини, вчилипрекрасному, вчили знаходити і любити красу в кожному прояві природи, абопочутті любові. Вірші представників російської школи „чистого мистецтва” більшзрозумілі читачеві, оскільки їх вірші не обтяжені великою кількістю символічнихобразів. Цікавою особливістю російських поетів не тільки оспівували природу, аставились до неї, як до чогось визначного, надзвичайного, що може стати сенсомжиття. Саме в природі, любові до жінки чи чоловіка людина має знаходити наснагудо життя, праці, творчості, любові до батьківщини. На мою думку, російськіпоети школи „чистого мистецтва” оспівували в віршах природу через своє особливеставлення до неї, а французькі поети, просто вважали, що в віках гідно зберегтилише вірші про вічне, щось піднесене, не буденне. Саме тому, в віршах французівпанувала природа. Через це мені більше імпонує лірика поетів А.Фета таФ.Тютчева, яка через усю несхожість зачаровує своєю красою, тонким відчуттям„душі природи” та прагненням відобразити її в усіх своїх проявах.
Література
Журнали „Зарубіжна література” 1999 – 2001 рр.
„Зарубіжна література 10-й клас. Матеріали доуроків”. Укладач Р.Б. Шутько., Харків: Торсінг, 2000р.
Ф. І. Тютчев „Вибрані твори”, Москва: „Художественнаялитература”, 1985р.
А.А. Фет „Вибрані твори”, Дніпропетровськ:„Промінь” 1984р.
Інтернет сайти:
www.literatura.ru
www.literature.ru