ПЛАН
Вступ
Розділ І. Запозичення як засіб збагачення словникового запасуанглійської мови
1.1 Місце іншомовних запозичень в словниковому складі англійськоїмови
1.2 Класифікація запозичень. Інтернаціональні слова
1.3 Асиміляція запозичень. Фонетична адаптація
1.4 Вплив запозичень на обсяг словника і семантичну структуруанглійської мови. Орфографічний вплив французької мови
Розділ ІІ. Основні джерела запозичень
2.1 Власномовна лексика
2.2 Залишки кельтських мов в англійській мові
2.3 Латинські запозичення. Елементи грецької мови
2.4 Запозичення з скандинавських мов
2.5 Запозичення з романських мов. Норманське завоювання
2.6 Запозичення з інших германських мов
2.7 Запозичення з італійської та іспанської мов
2.8 Запозичення з російської мови. Українсько-англійські лексичнівідповідності
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
Актуальністьтеми.Термін „запозичення” означає процес надходження та засвоєння іншомовних сліввнаслідок різних соціальних причин, а саме: війни, торгівлі, подорожей, технічногоспівробітництва, культурних зв'язків тощо.
Запозичення в різних мовахпо-різному впливають на збагачення словникового запасу. В певних мовах вони немали такого впливу, який міг би істотно відобразитися на словниковому запасімови. В інших мовах у різні історичні епохи вони мали такий істотний вплив, щонавіть службові слова як, наприклад, займенники, прийменники, запозичені зінших мов, витісняли корінні службові слова. Оскільки процес запозичення євластивим для кожної мови і особливо значущим для лексичного складу англійськоїмови, ця тема завжди розглядалася як важлива і актуальна. Вона має достатньоматеріалу і для розгляду і для дослідження.
Жива мова — це явище, якепостійно змінюється та розвивається: приходить щось нове, зникає непотрібне, зайве.Відтак, для учених, що працюють в області лексикології, залишається багатопитань, які потребують розгляду.
Проблемаполягає у тому, що в процесі тривалого історичного розвитку англійська мова утой чи інший спосіб запозичила значну кількість іноземних слів, які проникли всловниковий склад мови. Серед цих слів є як службові слова, так і словотворчіморфеми. Така велика кількість запозичених слів в англійській мові далапідставу деяким лінгвістам стверджувати, що англійська мова втратила своюсамобутність і що вона є «гібридною мовою». Англійський лінгвіст А.Бо, наприклад, стверджує, що словотворча здатність англійської мови почалапомітно затухати у зв'язку з тією легкістю, з якою ця мова звертається до іншихмов у разі потреби позначення нового поняття. [29,315] Ми вважаємо, що цітвердження не відповідають дійсності.
Актуальність даногодослідження зумовила вибір теми дипломної роботи: „Збагачення англійськогословника за рахунок іншомовних запозичень”.
Об'єктом дослідження у нашій роботі є запозичення, які єнаслідком зближення народів на ґрунті економічних, політичних і культурнихзв'язків.
Предметом даної роботи є процес запозичення, який є властивимдля кожної мови.
Основна мета роботи — довести, що хоча в англійській мовівелика кількість слів є запозиченими, ця мова не втратила своєї самобутності.
Виходячи зпоставленої мети, завданнями даного дослідження є:
1. визначити роль і місце іншомовних запозичень в лексичному складіанглійської мови;
2. дослідити особливості функціонування власномовної лексики всучасній англійській мові;
3. здійснити класифікацію запозичень;
4. охарактеризувати асиміляцію запозичень та їх фонетичнуадаптацію;
5. розглянути основні джерела запозичень:
• залишки кельтських мов в англійській;
• латинські та грецькі запозичення;
• запозичення з скандинавських мов;
• запозичення з романських мов;
• запозичення з інших германських мов;
• запозичення з італійської та іспанської мов;
• запозичення з російської мови та українсько-англійські відповідники.
Теоретичною основою дослідження стали праці загальногохарактеру з основ англійської лексикології І.В. Арнольда, T. І.Арбекової, Е. А. Войнова та А.М.Смирницького. [6,7,10,28] При розгляді проблемзапозичення іншомовних лексичних одиниць і їх перекладу були проаналізованіпраці Д. В. Аракіна, І. В.Корунця, М.І. Мостового [5,19,25], англо-українськийсловник і українсько-англійський словник правничої термінології. [2, 24]
Наукова новизна та теоретичне значення. Розглядзапозичення слів можна вести різними шляхами. Історія англійської мови вивчаєсклад мови, її фонетичні, граматичні і лексичні особливості в різні епохирозвитку мови, вивчає словниковий запас англійської мови в кожний даний періодїї розвитку. Тому в історії мови запозичення з інших мов розглядаються стосовноданого періоду існування мови. Іншими словами, всі запозичення розглядаються вконкретну епоху. Ми ж досліджуємо стан словникового запасу англійської мови вцілому, розглядаємо іншомовні запозичення, які потрапили в досліджувану мову урізні періоди її розвитку.
Практична значущість. Результати роботи допоможуть учням та студентам,які хочуть поглибити свої знання в галузі лексикології та історії англійськоїмови.
Поставленімета та завдання дослідження визначили структуру дипломної роботи, якаскладається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, щомістить 32 назви, та додатків.
РОЗДІЛ І.ЗАПОЗИЧЕННЯ ЯК ЗАСІБ ЗБАГАЧЕННЯ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
1.1 Місце іншомовних запозичень всловниковому
складі англійської мови
Рользапозичень (borrowings, loan-words) в різних мовахнеоднакова і залежить від конкретних умов розвитку кожної мови. Відсотокзапозичень в англійській мові є значно вищим, ніж в інших мовах. В англійськоїмови порівняно з іншими мовами була можливість запозичувати іншомовні слова заумов безпосереднього контакту: спочатку з іноземними завойовниками, які постійнозмінювали один одного на Британських островах, а пізніше завдяки торговійекспансії і колонізаторській активності самих англійців. Підраховано, щокількість одвічних слів в англійському словнику складає лише 30%. Ця обставинастала для багатьох дослідників причиною перебільшення значення запозичень, вонистверджували, що англійська мова не германська, а романо-германська,розглядаючи змішаний характер англійської лексики як її найважливішуособливість. Деякі вчені (зокрема, Мейе) навіть вважали, що лексика настількилегко запозичується розвинутими мовами, що є нехарактерною для мовної специфіки.[7,308]
Цифра 30%характеризує кількість одвічних слів в словнику, але не дає жодних уявлень проїх вживання. При цьому підрахунку зустрічаються такі одвічні слова, як: have, he, on, good, thing, з якими мипостійно зустрічаємося в розмовній мові, і такі запозичення, як: vehicle, fuselage, chauffeur, neologism, якізустрічаються дуже рідко. Тому, якщо підраховувати відсоток не за словником, аза розмовною мовою, враховуючи кожне слово стільки разів, скільки вонозустрічається, очевидно результат виявиться зовсім іншим. Дійсно, по відношеннюдо запозичуваних шарів лексики англійська мова володіє певною своєрідністю, і вній зустрічаються запозичення в таких частинах мови, які в інших мовахзалишаються цілком одвічними. Наприклад: займенники they в усіхсвоїх формах і same, сполучники: till і though, сильнідієслова: take і thrive запозиченіз скандинавської мови.
Було бневірним вважати, що роль слова в мові визначається тим, чи є воно запозиченимчи одвічним. Тим більше, що всі найбільш вживані прийменники, сполучники,прислівники місця і часу, усі допоміжні і модальні дієслова, майже всі сильнідієслова і майже всі займенники, прикметники з суплетивним створенням ступенівпорівняння, всі числівники, за винятком second, million, billion, і такожбільшість іменників, які позначають звичайні поняття, що постійно беруть участьв акті комунікації, є одвічними словами. З цього випливає, що навіть в сферілексики англійська мова залишається германською мовою.
Загальнийзакон, який стосується нерівномірних змін в елементах мови і який відноситьсядо проблеми запозичень, формулюється таким чином: найчастіше проникають всловниковий склад мови найбільш рухомі елементи мови, рідше проникають стійкіелементи фонду і майже не зазнає іноземного впливу граматична будова мови.
Той чиінший вплив однієї мови на іншу завжди пояснюється історичними причинами:війни, завоювання, подорожі, торгівля стають причинами тісних взаємозв'язківміж різними мовами. Інтенсивність запозичення іншомовних слів є відмінною врізні періоди. В залежності від конкретних історичних умов вона інодізбільшується, а іноді, навпаки, зменшується. При цьому ступінь впливу однієїмови на іншу у значній мірі залежить від мовного фактору, а саме від ступенюблизькості взаємодіючих мов, та від того, яка в них спорідненість між собою.
Помилковіуявлення щодо проблеми запозичень, які існували в лінгвістиці, торкаються нелише перебільшення їх ролі в розвитку мови. Підхід до цієї теми буводностороннім і формальним. Дослідників цікавили здебільшого джерела і датизапозичень і, в кращому випадку, історичні причини і умови запозичення.
При всійнеобхідності цих даних обмежуватись ними в жодному разі не потрібно. Тепервчених цікавить не тільки звідки і чому прийшло запозичене слово, але і те, яквоно асимілювалося в мові, як співпало з її граматичною будовою і фонетичниминормами, як змінило своє значення, і які зміни були викликані з його появою всловниковому складі мови, яка його запозичила. Власне кажучи, про необхідністьсаме такого підходу до запозичень окремі російські вчені зазначали вже давно.Зокрема, відомий російський лінгвіст XIX ст. А.А.Потебня вважав, що неправильнозапитувати про те, звідки запозичене слово, а потрібно запитувати про те, що додалося,що було створено в результаті діяльності, яка розвивалась завдяки певномупоштовху при запозиченні слова від іншого народу. [19,462] Але ця точка зору в свій часне отримала схвалення.
А.А.Потебнязвертав увагу на творчий елемент в процесі запозичення. „Запозичувати, — говорив він — це означає брати для того, щоб у тебе була можливість внести в скарбницюлюдської культури більше, ніж отримувати” [19,463] Такий підхід до питання, якестосується запозичень, дозволяє виявити закономірності, яким підкоряєтьсярозвиток словникового запасу мови, пояснити явища, які в ньому відбуваються, івиявити їхні причини, показати зв'язок між історією окремих слів, історією мовиі історією народу. Тепер ми спробуємо довести це твердження за допомогоюприкладу.
Коли ми розглядаєморозвиток слова sport, нам не достатньо знати, що це словозапозичене в середньоанглійський період із давньофранцузької мови, в якій воно писалосяяк desport і походило від пізньо-латинського слова disportus.Важливо те, що слова disport і disportus означаливідвертання, відхилення, що під час запозичення відбулась спеціалізаціязначення, і в середньоанглійській мові це слово мало більш загальне значення,ніж тепер, маючи значення „розвага, спорт, веселість, жвавість”. Легкопомітити, що поряд з цим словом в той період англійською мовою були запозиченібагато слів з французької мови, які були пов'язані з розвагами вельмож(панства). Це пояснюється тим фактом, що після того, як в XI століттінорманські барони стали повновладними господарями країни, решткианглосаксонського панства засвоювали їх побут, традиції і одночасно норманськийдіалект давньофранцузької мови. Відтак, це слово підкоряється англійськійсистемі граматичних змін іменників, отримуючи у множині закінчення -s. В ньому нетільки замінено всі звуки англійськими і читається остання літера t, але івідпадає, оскільки це явище часто зустрічається саме в французькихзапозиченнях, перший склад, в результаті чого слово в звуковому відношенні щебільше уподібнюється одвічним англійським словам, для яких характернаодноскладність. В новоанглійській мові це слово зазнає ще деяких змін в семантиціі позначає фізичні вправи, безпосередньо у вигляді ігор і змагань, саме з цимзначенням і в своїй новій формі воно знову запозичується назад французькоюмовою та іншими мовами і набуває значення інтернаціонального слова.
Всловниковому запасі англійської мови паралельно зберігається і дієслово disport – „розважатися”,яке виявляється маловживаним.
Внаслідоксистемного характеру мови загалом, і зокрема лексики, ніяке нове поповненнясловника запозиченими словами не може пройти безслідно для решти словниковогозапасу. Зазвичай, запозичене слово набуває одне чи декілька значень слів, якісемантично є близькими до нього, і які вже раніше існували в мові. При цьомувідбувається перегрупування в структурі змісту, тобто, будь-яке другоряднезначення може стати центральним і навпаки. Нерідко відбувається і витісненняслів з мови, які є з новим словом близькими за значенням. Відбувається це тому,що тривале співіснування цілковитих синонімів в мові є неможливим, відтакзавжди їх значення ліквідуються або розмежовується, чи з мови витісняються непотрібніслова.
Взаємодіюзапозичень і словникового складу мови, яка їх запозичила, можна прослідкувати зісторії слів, які позначають поняття „працювати, трудитися”, які є синонімамиодвічному to work. Наведемоприклад запозичення в середньоанглійській період дієслів: labouren – „трудитися,прикладати великих зусиль” (від давньофранцузького labourer — лат. laborare) і travaillen — 2важкотрудитися” (від давньофранцузького travatiller — лат. trepaliare „мучити”),перше з цих дієслів, є близько синонімічним одвічному англійському слову swincan, витіснилоостаннє із загальнонародної мови у деякі територіальні діалекти. Друге дієсловоtravailler не витримало конкуренції з одвічним дієсловом werken і томувідбулися значні зміни в структурі його змісту. З XVI століття його основнимзначенням стає „подорожувати” (в сучасній англійській мові to travel). В цьомузначенні воно витісняє одвічне дієслово lithen
Згодоманглійська мова запозичила давньофранцузький іменник travail, який вперекладі означав важку працю і муки при пологах. Він мало змінив свійфонетичний вигляд, але зберіг типовий для французької мови наголос на другомускладі [træ'veil]. Від нього було створено івідповідне дієслово to travail — важко трудитисьі мучитись під час пологів. В результаті з'являється так звана дублетна пара to travel — to travail.
Спільнийвплив історико-лінгвістичних і історико-економічних причин на розвиток групи семантично-близькихслів цікаво спостерігати на прикладі англійських слів, якій означають „фортеця”.
Давньоанглійськеслово burgh означало „фортеця, замок,укріплення”. В XI столітті норманські барони принесли з собою слово castel, яке було здрібнілоюформою від латинського слова castra, яке позначало тойтип феодальних фортець, які вони будували і в яких вони проживали. Після того, якв середньоанглійську мову проникло слово castel, слово burgh втратило значення„замок” і „фортеця”, але зберегло значення – „укріплене місто”. Це значеннязберігалось до того часу, поки винайдення пороху не викликало перевороту вфортифікаційній техніці. Для нових систем фортець, які з'явилися,використовувалось запозичене на початку XIV століття давньофранцузьке слово forteresse.В XV столітті слово burgh втрачає значення „укріпленемісто”, але центральним стає значення „місто, яке володіє муніципалітетом,певними привілеями і посилає представників в парламент”, яке з'явилося із зростаннямміст і в зв'язку з їх економічним і політичним розвитком. Наступне йогозначення є дещо видозміненим, тому в сучасній англійській мові існує формаслова borough, яка є одиницею адміністративногоподілу. Таким чином, полісемантичне слово — це слово, яке постійно втрачалочастину своїх значень і семантично видозмінювалось при появі в мові французькихсинонімів.
В іншихвипадках, якщо слова були моносемантичними і належали до такої сфери лексики, вякій французький вплив був особливо інтенсивним, одвічні слова змінювали своїзначення, стилістично розмежовувались з своїми іншомовними синонімами чи булицілком витіснені з мови. Так, давньоанглійське слово scrud — всучасній англійській мові shroud, означає „одяг”.В XIII столітті з'являється давньофранцузьке слово habit, яке малоте ж саме значення. Тоді shroud змінюєсвоє значення, і вже означає місце, яке надає притулок, захист. В XIV століттіз'являється ще одне слово зі значенням одяг, а саме garment і ряд назвдля позначення окремих речей одягу. Старе слово shroud, яке незастосовувалось в характеристиці одягу французького пошиву, означалоспочатку покрив, а згодом саван, отримуючи при цьому дещо тріумфуючий відтінок.
Слідзазначити, що запозичені слова, які закріпились в мові, не завжди витісняютьвідповідні одвічні слова. Викликані ними зміни в словниковому складі можуть проявитисяв стилістичному перегрупуванні чи в розмежуванні значень. Наприклад, запозиченіслова people (франц. peuple) і remain (давньофранц.remainder) відтіснили одвічні слова folk і abide, перше в розмовну,а друге в поетичну сфери вживання. При цьому слово folk отрималодещо специфічний емоціональний відтінок і додаткове значення. Воно вживаєтьсятоді, коли ми говоримо про свою сім'ю, про своїх земляків, односельчан та ін.Це слово є широко вживаним в народній розмовній мові і в народній творчості інедарма входить до складу терміну folklore.
Отже,загальний закон про систематизацію явищ мови, який відноситься до проблемизапозичень, можна відповідно сформулювати таким чином: будь-які зміни всловниковому складі мови у вигляді проникнення іншомовних запозиченьспричиняють семантичні і стилістичні зміни в словах, які вже існують в мові, ізрушення в синонімічних групах.
1.2 Класифікаціязапозичень. Інтернаціональні слова
Запозичення,які існують в словниковому складі мови, можна класифікувати за такимипринципами: за джерелом запозичення, за тим, який аспект слова був запозичений,і за ступенем асиміляції.
За джерелами і епохамизапозичення в словниковому складі англійської мови І.В.Арнольд поділяє на такі типи:
1. Кельтські запозичення.
2. Латинські запозичення перших століть нашої ери, тобто ті,які потрапили в мову ще до приходу англів і саксів на Британські острови (такзваний перший шар латинських запозичень).
3. Латинські запозичення VI — VII ст., епохи утвердженняхристиянства в Англії (так званий другий шар латинських запозичень).
4. Скандинавські запозичення доби скандинавських нападів (VIII- IX ст.) і особливо скандинавського завоювання (X ст.).
5. Старі французькі запозичення (XII — XV ст.), зумовлені норманськимзавоюванням.
6. Латинські запозичення XV — XVI ст., пов'язаніз добою Відродження (так званий третій шар латинських запозичень).
7. Нові французькі запозичення після XVI ст.
8. Запозиченняз грецької, італійської, голландської, іспанської, російської, української,німецької та інших мов, зумовлені економічними, політичними, культурними таіншими зв'язками з цими народами. [7,305]
Ми вважаємо класифікацію,запропоновану І.В. Арнольд, найбільш вдалою, тому при охарактеризуванні запозиченої лексики мискористаємося саме нею.
Класифікація за джереломзапозичення є найбільш популярною, але не єдиною. Т.І. Арбекова класифікуєзапозичення за тим, який аспект слова виявляється новим для мови, яка їхзапозичила.[6,67] За таким принципом запозичення в свою чергу поділяють нафонетичні кальки (translation-loans), семантичні і запозичення словотвірнихелементів.
Перший із названих типів,тобто, фонетичні запозичення утворюють основну і найбільш численну групу. Вонихарактеризуються тим, що їх загальний звуковий комплекс виявляється новим длямови, яка їх запозичила, хоча кожен зі складових звуків іноді замінено звукоммови, в яку вони потрапили. Тобто, слова sport, labour, travel, people, castle, fortress та інші є представниками самефонетичних запозичень.
Кальками називають слова увигляді буквального перекладу іншомовного слова чи виразу, тобто, точне їхвідтворення засобами мови, яка їх запозичила зі збереженням морфологічноїструктури і мотивування.
Такими кальками є, наприклад,запозичення із мов індіанців, більшість яких згодом стали інтернаціональними: pale-face блідолиций, pipe of peace трубка світу.
Під семантичним запозиченнямрозуміємо запозичення нового значення, дуже часто слова з переносним значенням,яке вже існує в мові.
Досить легко семантичнезапозичення відбувається у споріднених мовах. Цілий ряд прикладів можна знайтисеред скандинавських запозичень. Так, наприклад, давньоанглійське дієслово dwellan „баритися”, під впливом давньоскандинавськогоdwellja „жити”, в сучасній англійській мові існуєяк dwell „жити”. Таким чином, в звуковомувідношенні dwell бере початок з англійського дієслова,а в семантичному зі скандинавського.
У іменників існує більшевипадків семантичного запозичення, ніж у дієслів. Наприклад, іменник gift в давньоанглійській мові означав неподарунок, а викуп за дружину, а згодом в процесі асоціації за суміжністю — весілля. Скандинавське слово gift означало „дар, подарунок”, і це віддзеркалилось на одвічному значенніслова.
Звичайно, морфемизапозичуються не ізольовано, а в словах: якщо будь-які іншомовні морфемивходять до складу більшості запозичених слів, то морфологічна структура цихслів починає ставати зрозумілою, а самі морфеми входять до складу словотворчихзасобів мови, яка їх запозичує. Більшість грецьких і латинських слів сталиінтернаціональними префіксами. Наприклад, anti-, counter-, inter-, sub-, ultra- та ін. В усіх мовах широко використовуютьсягрецькі суфікси: -ist, -ism, -isk.
Але слідзазначити, що далеко не всі запозичені слова цілковито асимілюються так само якслова travel і sport.
Тому заступенем їх асиміляції запозичення можна поділити на:
1. Ті, які повністю асимілювались, вони відповідають усімморфологічним, фонетичним і орфографічним нормам мови, яка їх запозичила ісприймаються людьми, які спілкуються, як англійські, а не іншомовні слова.Деякі з них можна віднести до основного словникового фонду: travel, street, інші — доіншої частини словникового складу: operate, trail.
2. Ті, які частково асимілювались, тобто залишилисяіншомовними за своєю вимовою, написанням чи граматичними формами: analysis, pl.analyses, bacillus, pl.bacilli formula, pl.formulas and formulae, bacterium, pl.bacteria, boulevard ['bu:liwa], travail [træ'veil], restaurant ['restərə:ŋ].
Ці словачасто відрізняються хиткістю вимови: останній склад в слові restaurant вимовляємо:[rə:ŋ], [ra: ŋ],[rə:], [rəŋ].
3. Ті, що частково асимілювались і позначають поняття,пов'язані з іншими країнами, та не мають англійського еквівалента. Наприклад:
— з російської мови: steppe, rouble, verst;
— з іспанської мови: duenna, hidalgo, matador, real.
До цієїгрупи відносяться назви понять, які пов'язані з іноземною національноюкультурою, наприклад, назви національного одягу, житла, музичних інструментів,посад, професій та ін., і з чужоземною природою, тобто, назви рослин, тварин.
Особливугрупу утворюють інтернаціональні слова. Нерідко буває, що слово, яке позначаєнове важливе поняття, запозичується не однією, а декількома мовами. Такимчином, формується міжнародний фонд лексики, який включає в себе міжнароднутермінологію з різних сфер людської діяльності: політики, філософії, науки,техніки, мистецтва, а також більшість абстрактних слів.
Інтернаціональніабо міжнародні слова, запозичені з одного джерела, співпадають графічно, зазвуковою спільністю і в деякій мірі за змістом, складаючи спільне надбаннядекількох мов відразу. Більшість з них є результатом паралельного збагаченнянових мов за рахунок лексики древніх мов, тобто латинської і грецької (democracy, proletarian, philosophy).
Інша частина їх запозичена з сучасних мов:
revolution, bourgeois — зфранцузької мови;
sonata, soprano, violoncello — зіталійської мови.
Доінтернаціональних слів не відносяться споріднені відповідники — слова,наявність яких в декількох мовах є наслідком спорідненості цих мов та їхпоходження від однієї кореневої основи:
англ. mother нім. Mutter рос. мать укр.мати
англ. nose нім. Nase рос. нос укр.ніс
англ. goose нім. Hans рос. гусь укр.гусак
Важливозвернути особливу увагу на відмінності між ними, які існують не лише взовнішньому вигляді слова (індустрія — industry), але і взначенні. Наприклад, слово control ванглійській мові є багатозначним, і основним його значенням є неконтроль, а управління, керівництво, влада. General, іменник,який співпадає з українським іменником генерал за значенням, але частішезустрічається прикметник general — цеполісемантично означає „загальний, головний, звичайний”. Українське слово„індустрія” вживається рідше, ніж його синонім „промисловість”, і вже тому цеслово не співпадає еквівалентно з англійським словом industry. Щодоросійської мови, то слово „промышленность”, окрім„промисловості” має ще й інше значення „трудолюбие” і „прилежание” і томудуже часто викликає проблеми при перекладі.
Слово magazine ванглійській мові має два значення: „журнал” і „склад воєнних запасів”, ні однез яких не відповідає українському слову магазин.
Іменник original іукраїнське слово оригінал співпадають в усіх своїх значеннях. Але у слова original існуєомонім — прикметник, у якого значення оригінальний буде другорядним, а основнимзначенням буде – „першопочатковий, істинний”.
Причиноюрозбіжностей в значеннях є насамперед та обставина, що слово, яке єбагатозначним в тій мові, з якої воно запозичується, в іншу мову частопотрапляє тільки в одному з своїх значень, найчастіше в спеціальному(фаховому). Наприклад, англійське слово aut іукраїнське слово аут (використовується в спорті). Бувають такі випадки, колиінтернаціональні слова, які співпадають в прямому значення, мають певнірозбіжності при переносному значенні. Слово атом не вживається в українськіймові в переносному значенні „малюк, крихітка”, як це іноді трапляється ванглійській мові. Чарльз Діккенс, описуючи маленького Поля Домбі,називає його the atom. [12,15] Наукраїнську мову цю метафору можна перекласти словом „крихітка”.
1.3 Асиміляціязапозичень. Фонетична адаптація
Змінилексичного складу стосуються зміни форми і значення, головним чином, слів. Тізміни, що мають місце у середовищі власномовних слів, складають історичнийрозвиток лексики. Запозичення до того ж часто змінюють не лишеформу, а і значення, які підпорядковуються законам мови, що їх запозичила.
Фонетичнаадаптація лексики іноземного походження полягає у пристосуванні фонем і їхсполучень до англійського фонетичного стандарту. Уже при запозиченні латинськихслів до V ст.н.е. спостерігаються зміни, особливо у складі голосних, приасиміляції цих слів англійською мовою, наприклад: assa (ass) — лат.asinus; butere (butter) — лат.butyrum; ciese (cheese) — лат.саseus; mynet (coin, mint) — лат. moneta. Особливозмінювалась фонетична форма слова у тих випадках, коли від запозиченняутворювалось похідне слово; це стосується дієслів, запозичених з латинськоїмови після прийняття християнства у 579 році (так званий другий періодлатинських запозичень). Наприклад: лат. dictare — давньоанг.dihtian (compose); лат. expendere — давньоанг.aspendan (spend); лат. mutare — давньоангл.bemutian (change); лат. saltarae — давньоанг.sealtian (збереглося у вигляді складової частини слова somersault „перекидатися”)тощо.
Спорідненістьформ однієї групи слів при запозиченні сприяла закріпленню їх у мові, щозапозичувала. Так, давньоанг. gifan і сканд. gefa далиспочатку форми given, yiven і,нарешті, give; давньоанг. sunu і сканд. sunr — форми sune — sone — son.
Післянорманського завоювання 1066 р. переважна частина запозичень з романських мовне стільки змінилася під впливом англосаксонської лексики, скільки самаздійснила на неї помітний вплив. Запозичення новітнього часу знаходяться настадії фонетичного становлення; часто зберігаючи власну орфографію, вонизмінюють вимову у відповідності до англійської норми. Наприклад, французькізапозичення bouquet, buffet, communique, fiancee передаютьнезвичні закінчення за допомогою дифтонга [еі]. Слово courage, запозичене значно раніше, змінило увідповідності з англійською нормою і вимову, і наголос.
До певноїміри змінилися незвичні приголосні німецької мови, наприклад: blitz [blits], rucksack ['ruksæk],zeppelin ['zepəlin].
Принадходженні до англійської мови слова з інших мов часто втрачали своїграматичні категорії, закінчення, систему відмінювання і дієвідмінювання та зчасом набирали граматичних рис, властивих англійській мові.
Якщофранцузька мова, починаючи з XI ст. і мала вплив на англійську мову у галузіфонетики і семантики, то на розвиток граматичної будови вона суттєво невплинула. Найефективніші зміни у граматиці англійської мови відбулися у їїпівнічних діалектах, що впливу французької мови майже не зазнали. Такі процеси,як згортання відмінкових закінчень з наступним їх зникненням, відбулося вАнглії швидше, ніж у континентальній французькій мові. Ця різниця дуже суттєва,оскільки зникнення відмінкових закінчень в англійській мові закінчилося у XII ст., тоді як уфранцузькій — лише у XIV ст. Це свідчить про вплив граматичної системианглійської мови на велику кількість лексичних запозичень з іншої мови.
Після XVIст. запозичення із класичних мов часто зберігають свою граматичну формумножини, наприклад: addendum — addenda, datum — data, index — indices, phenomenon — phenomena. Поодинокіслова із цієї групи запозичень набули форми множини, властивої англійськіймові, наприклад: formula — formulas, formulae; vacuum — vacuums, vacua. Існують іслова, що повністю підпорядковані граматичним законам мови, якою вонизапозичені, наприклад: alibi — alibis, item — items. Приутворенні форми множини, властивої англійській мові, інколи змінювалисязначення запозичення із латинської, наприклад: genius „геній” — geniuses „генії” і genii „духи, демони”.
Наведеніслова складають лише незначну частину запозичень. Переважна більшість, поряд зфонетичним узгодженням, відноситься до загальних правил граматики англійськоїмови. Запозичення надходило, як правило, в одній із його форм, бо повністюпарадигма слова не запозичувалась. Процес засвоєння зводився до введення словав парадигматичний ряд, властивий мові, що запозичує. Тип основи запозиченогослова міг різко відрізнятися від структури основ власномовної парадигми. Томупроцес запозичення часто супроводжувався явищем спрощення або морфологічногоперерозкладу. Французькі основи мали, у порівнянні з англійськими,багатоскладову будову. У запозичених французьких основах явище чергування буловідсутнє, і, навіть якщо воно з часом з'явилось внаслідок різних фонетичнихзмін, то це призводило до такого співвідношення чергування, яке не буловластиве англійській мові.
Окремізміни мали місце також у галузі синтаксису: у реченні на перше місце, незалежновід синтаксичної структури мови, з якої запозичувалась лексема, почав виходитипідмет, а означення, яке у французькій мові іде після іменника, в англійськіймові вживається перед ним.
Припереході слова із однієї мови в іншу змін зазнають не лише його фонетична іграматична структура, але і значення. Національні уявлення про одні і ті жпоняття у різних народів часто різні, як різними бувають і предмети щоденногопобуту, одяг, їжа, зброя. До того ж, користування запозиченим словом в оточеннііншомовних слів у потоці мовлення неодмінно впливає на його лексико-семантичненаповнення. Так, якщо слово було запозичене не окремо, а у складі цілої фрази,воно потрапляло в оточення власномовних другорядних частин мови. В англійськихтекстах, що збереглися після XII ст., спостерігаютьсявживання запозичених французьких слів у конструкціях з прийменниками at, by, mid, of, through, with.
В окремихвипадках запозичувалася фраза, особливо після норманського завоювання.Поодинокі фрази дійсно дали поштовх до утворення відповідних кальок, наприклад:aller en exil — to go in exile; mettre son etude — to set one's study. Запозиченеслово входило до звичайного для англійської мови прийменниковогословосполучення, яке з часом могло стати навіть сталим. Але при розчленуваннітакого сполучення слово залишалося у мові, засвоюючись у тому значенні, якевоно мало при запозиченні. При цьому воно могло входити довідповідного синонімічного ряду, лексико-семантичної групи, а через кількапоколінь уже не сприйматися як запозичене.
Значначастина запозичень до англійської мови надійшла внаслідок перекладацькоїроботи. Перші англійські глосарії, англо-латинські і латинсько-англійські,відомі з початку VII століття. У глосаріях слова розташовувались не заалфавітом, а в порядку виявлення їх у тексті, і кожний укладач-переписувачтлумачив „важкі” латинські слова, відбираючи вдалі, на його погляд, англійськілексичні відповідності. Для кожного історичного періоду існували свої правилаперекладу; роль і завдання перекладачів з часом змінювалась, змінюючи при цьомузначення запозичених слів.
У 1349 роціанглійською мовою почалося викладання у школах, а у другій половині XIVстоліття англійська мова витіснила французьку в усіх колах суспільства. Накінець XIV — початок XV ст. припадає просвітительська діяльність двох видатнихмитців англійського Відродження — Джері Чосера і Уільяма Кекстона. На початкуXV ст. закони, статути, постанови, які раніше писалися латинською абофранцузькою мовами, пишуться англійською.
Відтак,англійська мова остаточно перемогла французьку, залишившись мовою усіх кілнаселення. Зазнавши певного впливу, вона продовжувала розвиватись за власнимизаконами.
1.4 Впливзапозичень на обсяг словника і семантичну структуру англійської мови. Орфографічнийвплив французької мови
Асиміляціяфранцузької лексики проходила поряд зі змінами, що їх викликала французька мовав орфографії, фонетиці і граматиці.
Якщокількість запозичень у давньоанглійській мові була незначною, то післянорманського завоювання запозичення стали масовими і складали одне із джерелзбагачення англійського словника.
Процесзапозичень був найефективнішим не відразу після завоювання, а пізніше, колианглійська мова уже почала витісняти французьку.
Інтенсивніпроцеси цього часу — словотвір і семантичний розвиток значень — стосувались якзапозичених, так і власномовних елементів.
У писемніймові французькі запозичення починають з'являтись на початку XII століття.Переважна більшість запозичень зроблена після 1250 року, до якого булозапозичено менше тисячі слів.
Зростаннясловника за рахунок запозичень розширило синонімічні ряди англійської лексикита спонукало до виникнення нових, а також до утворення етимологічних дублетів.
3французькою мовою надійшли запозичення з кельтської, латинської, грецької тагерманських мов. При цьому значення багатьох слів зазнали семантичної зміни,або навіть, змінили сферу вживання, наприклад:
лат. франц. англ.
ad visum avis „погляд” advice „порада”
defendere defendrer „забороняти” defend „захищати”
restare rester „залишатися” rest „відпочивати”
trabs travailler „працювати” travel „подорожувати”
Подібнадоля спіткала низку німецьких слів, що перейшли до англійської мови черезфранцузьку, наприклад: нім. blinken „сяяти” — англ. blanch, blank „пустий”,нім. Bock „цап” — англ. butcher „різник”, давньогерман.danson „тягти” — англ. dance „танцювати”.
Внаслідокзапозичень зникли з вжитку англійські слова beorn „воїн, чоловік”,еа „річка”, fela „багато”, gearu „готовий”.Серед загальновживаних слів, витіснених французькими, були bleo — colour, dе man — judge, eam — uncle, flitan — contend, here — army, leod (українське„люд”) — people, sib — peace. Зниклитакож синоніми до таких слів, як „бій”, „воїн”, „схоплювати”, „море” тощо.Пов'язано це з запозиченням нових слів, що принесли з собою переосмисленнязначень і, відповідно, уявлень в суспільно-історичних умовах тогочасного життя.
Запозичення,проте, не проникли ні до суплетивних форм, ні до групи модальних дієслів. Чомузникли модальні дієслова purfan „потребувати”,witan „знати”, dugan „годитися”,munan „пам'ятати”, unnan „ставитисяз прихильністю” дотепер точно не з'ясовано: окремі з цих значень перебрали насебе інші дієслова — як модальні, так і звичайні.
Частиназапозичень співіснує поруч з англійськими формами. Так, французький прикметник ancient, наприклад,не зміг витіснити давньоанглійський eald (old).
У той жечас в англійській мові закріпилася значна кількість французьких словотворчихзасобів, особливо префіксів (dis-, des- en-, em-, mis-, re-,sub-) і суфіксів (-able, -age, -al, -ance, -ence,- ard, — ess, — et, -let, -ish, — ment, — our, — ry).
He всізапозичення однаково поширилися у межах Англії. До національної літературноїмови надійшла низка слів, що становлять лексику наукової і технічноїтермінології, політико-адміністративного укладу тощо. Північні діалекти збереглибільшу частину англосаксонських та кельтських слів, ніж південні тапівденно-східні. Подібним чином у північних діалектах міцніше прижилисяскандинавські запозичення, які нині є регіональними словами, наприклад: fell «hill», kirk «chirch», garth «yard», nay «no».
Сучаснаанглійська орфографія має складну систему. Ця складність пояснюєтьсязапровадженням ряду сполучень французьких літер протягом середньоанглійськогоперіоду. Зміни відбулися як серед голосних, так і серед приголосних.
Середголосних давньоанглійська буква u, що передавала звук [u:], набулаформи буквосполучення ou, oou, наприклад: давньоангл. hus — новоангл.house, давньоангл. sund — новоангл.sound, давньоангл. ut — новоангл.out.
Давньоанглійські[е] та [у] передавалися як іе та uі; це явищечастково збереглося і в сучасній англійські мові, наприклад: build, field.
Усередньоанглійський період замість літер і та u вживалисяу та w.Це явище було викликане правилами правопису, тому що літери і та u внаслідоксвоїх розмірів виходили за межі вертикальних розмірів рядка. Через це усучасній англійській мові вживання у та w у кінці слова єнормою, наприклад: city, fellow, know, now.
Подвоєнняголосних, властиве середньоанглійському періоду, як, наприклад, ouut замість out, пізнішезникло.
Серед приголоснихвплив французького правопису значно більший. Явищавпливу стосуються сполучень ch і cw. Під впливом французьких запозиченьтипу chic (k), chirurgy таке слово, як cild, далосучасне child, а сполучення cw- змінилось на французьке qu-, наприклад:cwid — quid, cwick — quick, cwen — queen.
Подібнимчином давньоанглійське sс змінилось насполучення sh, наприклад: scinan — shine, fisc — fish. Винятокскладають скандинавські запозичення, які цих змін не зазнали.
Окреміособливості правопису залежали від переписувача, характеру тексту, місцяперекладу. У XVI ст. ці розбіжності в орфографії зникають.
Носовіголосні, що властиві французькій мові перед носовими приголосними [m] та [n] — а, е,і, о, u, ai, еі, оі, в англійській мові не вживаються. Дещо змінилосянаписання запозичених слів, де вживались носові звуки, наприклад: parlement — parliament, tendre — tender, протеголосні в них залишились прості. У кількох випадках склалося написання, що відбиваєзакриту артикуляцію, наприклад, англійське aunt від французькогоtante, проте останній варіант ми зустрічаємо і в німецькій мові,де голосний а носової вимови немає.
Підвпливом французької вимови приголосні [f] та [v]розвинулися у різні фонеми, і дзвінкий [v] почав вживатися напочатку запозичених слів, наприклад: vain, various, vulnerable. Уміжголосній позиції вживається глухий [f], але лише уподвоєнні, наприклад: affair, affect.
Такідослідники як М.І.Мостовий [25,157] та А.М.Смирницький [28,243] вважають, що цепроцес, який властивий саме англійській мові, хоча можливо, що французька вимоваі вплинула на таке англійське слово, як very. Знову жтаки, більшість слів, що починалися на w-, зберегли до певноїміри цей звук дотепер, наприклад: wǽs — was, wǽron- were, weard — ward, wendan — went, west -west.
Отже, мидійшли висновку, що сучасна англійська мова — це складна суміш різночасовихзапозичень з багатьох європейських мов та незначних вкраплень з інших мовсвіту, які існують на власному ґрунті.
Взаємодіявласної і запозиченої лексики може відбуватися на трьох рівнях:
а) витісненнямвласного слова запозиченим;
б) зникненнямзапозиченого слова при витісненні його власномовним;
в) розмежуваннямсинонімів — власного і запозиченого – які співіснують протягом певного часу.
РОЗДІЛ ІI. ОСНОВНІДЖЕРЕЛА ЗАПОЗИЧЕНЬ
2.1 Власномовналексика
Власнеанглійська лексика вивчена досить досконало. Власномовними словами вважаютьсяанглосаксонські за походженням, принесені з континенту у V століттігерманськими племенами — англами, саксами і ютами.Як основа мови, ці слова вживаються протягом більш ніж тисячоліття і, засловами Г.Ю.Князевої, не прослідковуються у жодній мові, крім англійської. [10,43]Це не зовсім так, бо значна кількість цих слів, таких, як father, mother, sister, brother, kill, flow тощо маютьпаралельні форми у всіх індоєвропейських мовах. За словами У.Скіта, слово father не більше„походить” від санскритського pitā, ніж санскритське pitā віданглійського father. [1,25]
Термінианглосаксонська і давньоанглійська мова часто ототожнюють, проте між ними єсуттєва різниця. Давньоанглійський лексичний склад розгалужувався у трьохдіалектах: північному, середньоострівному та південному. З північного діалектанам майже нічого не відомо, крім Нортумбрійського Євангелія. З середньоострівногомаємо Рашуортський список Євангелія від Матвія, рукопис Corpus Glossary та списокВеспасінського Псалтиря. З південного діалекта, тобто стародавньої мовиУессекса, нам відомо досить багато слів, які і називаються англосаксонськоюмовою.
Основначастина англосаксонських слів збереглася, хоча багато їх і вийшло з вжитку.Незважаючи на складні історичні умови розвитку та велику кількість запозичень,які витісняли власне англійські слова, в основі мови лежить лексикадавньоанглійського періоду.
Засемантичними характеристиками власномовні слова складають важливу групу, щовідбиває життєво-необхідні поняття нації. Серед давньоанглійської лексикизустрічаються варіанти сучасних слів abide, believe, dream, keep.
Власномовнимивважаються модальні і допоміжні дієслова — may, can, ought, shall, will і їхпохідні.
Подібнимчином відбиваються повсякденні поняття і предмети іменниками, до якихвідносяться:
1. терміни спорідненості (kinship terms): boy, lord, widow та інші;
2. речі побуту, посуд, інструмент, тканини, наприклад:anvil, axe, bench, nail, rail;
3. назви частин і органів людськогоорганізму, наприклад: ankle, back, bladder, flesh, shoulder та інші;
4. назви птахів, риб, комах, тварин (домашніх,зокрема), наприклад: аре, ram, swine;
5. назви рослин, плодів, збіжжя, наприклад: acorn, barley, berry, birch, daisy, garlic, walnut;
6. назви господарських приміщень, будівель, наприклад:dam, barn, gate, homestead, roof;
7. топонімічні назви, наприклад: acre, cliff, land, hill, meadow, marsh.
До власномовноїлексики належить і значна кількість прикметників, що відбивають ознаки,головним чином, реальних речей, наприклад: black, broad, cool, deep, even, new, yellow.
Особливугрупу утворюють слова категорії стану, що існують і нині, наприклад: aback, added, ablaze, aboard, afoot, afresh, anew, aside, awake. Усьогослів цієї категорії існувало близько п’ятдесяти.
Довласного лексичного складу належать числівники, займенники (не всі),прийменники, сполучники, вигуки. Це переважно односкладові слова, як і більшістьсамостійних частин мови давньоанглійського періоду.
Самостійнічастини мови, особливо іменники і дієслова, були багатозначними. Такі дієслова,як get, do, make, нараховують по кілька десятківзначень. Незважаючи на такий лексико-семантичний обсяг значення, ці словабули стилістично нейтральними, тобто, не мали поширених емоційно-експресивниххарактеристик.
Власномовнийлексичний склад переважав французькі запозичення, що з'явилися після приходунорманів у 1066 році. До цього спонукав ряд позамовних причин, основна з якихта, що носієм англосаксонської мови протягом попередніх чотирьох століть бувпростий люд країни.
Дійовимипротягом відомого нам часу розвитку мови залишилися і словотворчі афікси,зокрема суфікси -ed, -er, -ish, -ness. Суфікс -еr, наприклад,який у давньоанглійській мові додавався до іменних основ, тепер додається додієслівних, утворюючи іменники, що вказують на інструмент чи агента дії.Власномовні слова dom та hood набулистану дериваційних суфіксів.
Нині добревідомо, що майже за тисячу років до появи германських племен на острів прийшликельтські племена — бритти і галли, які змішалися з корінним населенням острова- іберійцями, неіндоєвропейським племенем часів неоліту. Ні кельти, ні іберійціписемності не мали, а тому немає і етимологічних даних означених мов.
2.2 Залишкикельтських мов в англійській мові
У серединіІ тисячоліття до н.е. центральна Європа від Британських островів до територіїсучасної України була населена кельтами, які утворили матеріальну культуру,дотепер мало вивчену у зв'язку з відсутністю писемності. Розкопки, проведеніостаннім часом археологами, свідчать про те, що кельти використовували більшеніж 70 видів знарядь, головним чином залізних, для ремісничих,сільськогосподарських і побутових потреб. Кельти дали нам дверні залізні замкиі ключі, ножиці і пилку (у тому числі хірургічну), серп і косу; вони винайшлицвях і скрепу. У своїх кузнях кельти кували наконечникисписів, щити, шоломи, остроги. За даними металографічних досліджень кельтськіковалі володіли цілим рядом складних засобів обробки заліза. Високого рівнядосягла у кельтів також гончарна справа.
Кельтичасто працювали за межами поселень, а тому частина кельтських назв збереглася вінших мовах. Довгий час панувала думка про те, що всі ті назви, які існують улатинській мові, походять зі стародавнього Риму. Спостереження над лексичнимипаралелями у латинській, англійській і залишках бретонської мови, а такожназвами повсякденного побуту у валлійській, ірландській і слов'янських мовахвказують на те, що з кельтських мов було запозичено значно більше слів, ніждотепер вважалось.
Серед слівактивного вокабуляру сучасної англійської мови знаходимо такі запозичення зкельтської мови, як bald „лисий”, bard „співець”,bin „ящик”, bog „болото”, doe „самкаоленя”, gull „чайка”, loop „петля”,тощо.
З іншихкельтських за походженням мов запозичені такі слова, як crowd „натовп”, flannel „фланель,різновид тканини” — із уельської (валлійської) мови; clan „клан”, loch „затока”, slogan „гасло”, whiskey „віскі” — із гельської мови; shanty „хижа, хатина”, Тоrу„консерватор” – із ірландської.
Певнакількість кельтських слів надійшла до англійської мови через інші європейськімови. Так, через французьку мову потрапили запозичення beak „дзьоб”, budget „бюджет”, bulge „виступ”, cloak „плащ,сіряк”, clock „годинник”. Ці запозиченнядопомагають встановити окремі лексичні залежності в межах історичноїлексикології, зокрема між лексичними дублетами sheep — mutton. Виникненняостаннього дублета відносили до часів норманського завоювання 1066 p.; насправдівін міг потрапити до складу англійської лексики раніше.
Кельтськіслова прослідковують через ряд мов з подвійним запозиченням. Так, вважається,що через французьку мову з іспанської в англійську запозичене слово bracket „бантина,перекладина”, хоча ця будівельна деталь — спадщина кельтів (як і гостроверхийдах). З французької через датську мову надійшло слово dune „дюна”,через латинську – artesian „артезіанський колодязь”, carpenter „тесля”, charge „порціяглини та вугілля при випалюванні”, chariot „колісниця”,druid „священик у стародавніх бретонців”, embassy „чужоземнепредставництво”.
Цікавимдля нас було дослідження, яке стосувалось походження кельтського слова carucate, щоозначало міру землі, яка була різною в залежності від характеру ґрунту (цюділянку землі можна було обробити за рік одним плугом і 8 волами). Пізніше такназивали чотириколісного воза. З кельтських джерел пішли такі слова, як car, caricature (відпочаткового значення „перевантажений, переобтяжений, перебільшений") carry, career; черезпізню латинь і іспанську мову надійшло слово cargo (довговважалось іспанським запозиченням), а через італійську і пізню латинську — ambassador, щопочатково означало „слуга, посланець”.
Кельтськамова бриттів, підкорених римлянами, залишила значну кількість власних імен — жіночих — Aillen, Cathleen, Collen, Doreen, Eileen, Mona, Muriel, Sheila ічоловічих — Alan (Allen), Angus, Brian, Donald, Duncan, Ian, Malcolm, Neil, Roy. Ці іменанаводять англійські словники і довідники, проте кельтських (бриттських) імензначно більше; лише у книзі Гальфрида Монмутського їх нараховується білятисячі. За легендою у короля Гунтлака були діти:
а) сини — Britt, Humber, Madden, Malin,Merwid, Bodloan, Kinker, Spaden,Gaul, Dardan, Eldad, Eleden,Ivor, Cangy, Kerin, Rud, Buel, Henwin, Maglaun,Margan, Dunwallon, Yago, Dugan, Kloten, Belin, Brennan, Eliduc, Owen;
б) дочки — Estrilda, Gwendolen, Hubren, Gloigin, Ingogin, Oudas, Gwenlian, Median, Maylore,Cumbreda, Ragan, Gail, Ekub, Nest, Hane, Gladys, Abrane.
Окремі зцих імен дотепер вживаються в англійській мові як власні імена, а частина — якпрізвища. Нам тепер відомо, звідки взяли для своїх
творів імена Яго Вільям Шекспір, Елідук — Івлін Во, а Гвендолен — ОскарУайльд.
Появазначної кількості робіт з питання спільних індоєвропейських коренів, різнобічніпошуки у галузі кельтології, мовознавчі засоби лінгвістичної реконструкціїбезсумнівно з часом проллють світло на багато явищ і предметів, що по правуналежить кельтам.
2.3Латинські запозичення. Елементи грецької мови
НаБританські острови постійно приходили різні завойовники – тут були кельти,давньоримські легіони, германські племена, скандинавські вікінги, нормани,французи.
Писемнісвідчення про військові походи римських військ на Британські острови підпроводом Юлія Цезаря і Авла Британіка стосуються І ст. до н.е. З цією епохоюпов'язані слова першого або раннього прошарку запозичень, що відбиваютьпоняття, пов'язані з римською колонізацією. Запозичення цього часу стосуютьсявійськового і торговельного проникнення на острови і колоніального урядуванняна залежній території під так званим „Римським миром” (Pax Romana). Запозиченьнебагато, оскільки вони носили усний характер: aborigine, arena, arc, belt, castle, cell, cereal, kitchen, street, villa, wine.
Залишкилатинського castrum „укріплений табір” спостерігаютьсяв географічних назвах Chester, Gloucester, Lancaster тощо.
Другийпрошарок латинських запозичень пов'язаний з введенням на островах християнствау VII ст. і поширенням латинської граматики. Ці слова важко відрізнити відподальших латинських запозичень через французьку мову після норманськогозавоювання в XI ст., проте уже у британсько-латинськомусловнику 925 p. знаходимо такі слова, як advent, aggregate, altar, candle, pastor, scribe. Поряд зкультовими запозиченнями до англосаксонської мови надійшли такі рослинні назви,як laurel, lily, palm, pine.
До другогоперіоду відносять назви будівельних матеріалів — marble, mica, tile, bitumen, chalk, basalt; тканин — linen; одягу — mantle.
Частиналатинських запозичень другого прошарку не цілком з'ясована. Окремі з наведенихслів християнського культу вживаються в одному із найстаріших словників — Ерфуртському глосарії (Elfurt Glossary), датованому700р. Так, слово candle означало одну з культових речей, обов'язковихдля виконання церковної літургії. Щодо слова cross, яке більшістьпідручників відносить до цього періоду, слід сказати, що в англосаксонськійлексиці воно не зустрічається, і лише наприкінці X ст. слово згадується у„Записах подарунків єпископа Ательвальда” як Normannes cros. Удіалектах Нортумбрії і Шотландії воно зустрічається раніше і навіть входить доскладу топонімів, наприклад: Corserig, Corstorphine та ін.; формаcors(e) застосовувалась,занесена вікінгами і у англосаксонській мові до норманського завоювання 1066 р.вживалася лише діалектно.
З XI ст.почалося тривале і постійне запозичення лексики через французьку мову.
В XV — XVIст. продовжувався „третій період” латинських запозичень, що почався у мові XIV- XV ст.
Латинськіслова, запозичені в цей час в англійську мову, відносяться до медицини, фізики,механіки, біології, мистецтва, літератури, суду, законодавства, релігії тощо.
Значнакількість латинських слів була запозичена без орфографічних змін: alibi, animal, errata, formula, folio, item, maximum, minimum, superior, та інші.
Численнагрупа слів, запозичених з латинської мови, характеризуються частковими змінамив орфографії, які полягали в скороченні слова за рахунок:
а) відкиданнясуфіксів;
б) відкиданнявідмінкових закінчень (флексій).
Прикладамитаких слів можуть бути:
а) consult(
expect (
б) exclusion(лат. exelusiōn-is (род.), -em (дав.)),
conjugation (лат. conjugation-is(род.), -em (дав.)) та інші.
Деякілатинські слова зазнали орфографічних змін, характер яких дає підстави вважати,що ці слова були запозичені з латинської мови через французьку:
лат. conspicu-us > сonspicuous;
лат. extern-us > external;
лат. celeri-tas > celerityтощо.
Слідвідзначити, що в усіх випадках, тобто незалежно від того, безпосередньо златинської мови чи через французьку було запозичене те чи інше слово ванглійську мову в XV — XVI ст., корінь (основа)латинського слова залишається без змін:
лат. irrito,irritāre — англ. irritate;
лат. separāre- англ. separate;
а також collect,correct, permit, produce та багато інших.
Цяособливість має істотне значення для історії мови при вирішенні питання про часта епоху, коли було запозичене те чи інше латинське слово.
В XV — XVIст., а також і пізніше, в XVI — XVII ст. деякі латинські словабули запозичені в англійську мову вдруге, бо ці ж самі латинські слова вжеввійшли до словникового складу англійської мови багато століть тому.
Так,запозичене з латинської мови в давньоанглійську слово episcopus (VII ст.) перетворилосяв bishop, а повторне запозичення цього слова в XV ст. дало сучаснеслово episcopal.
Аналогічнолат. discus дало сучасне слово dish (з давньоанглійськоїdisk) та disc.
Прикладівтаких етимологічних пар (дублетів) в англійській мові дуже багато:
sure — secure (з давньофр.seure та лат. secūrus);
ray — radius (з давньофр.rai та лат. radius);
vowel — vocal (з давньофр.vouet та лат. vōcālis) і т.д.
В усіхвипадках слово, що зазнало змін у складі кореня (основи), запозичене зфранцузької мови в період XII — XIV ст., а слово, якезберігає склад латинського кореня (основи), — запозичене в XV — XVI ст.
Щодоетимології, обидва слова кожної пари походять від латинського кореня: sure та secure, від лат. securum тощо.
Призапозиченні іншомовних слів часто змінювалась належність їх до певногоморфологічного класу частин мови. В таких випадках „запозичувався”, власне,корінь (основа) слова (іноді з префіксом), який вже в англійській мові вживався,як та чи інша частина мови.
Так,запозичене в XVI ст. латинське adeptus, дієприкметникминулого часу від ad (ipisci) (attain) (пор. рос.адепт), вже в 1553 р. зустрічаєтьсяу вигляді дієслова to adept у формі “how could you have adepted such prerogative”.
Пізніше adept вживаєтьсяяк прикметник та іменник, які залишилися і в сучасній мові.
Подібнимспособом від латинського ad nihil бувутворений прикметник adnichilitate (reduce to nothing): “such poore adnichilitate orphans”.
Відлатинського invigilare (be watch) бувутворений прикметник invigilate, як всполученні to be invigilate (be watchful), а пізнішедієслово з тим же значенням: “to invigilate thus much for me”. [25,158]
Кількістьтаких прикладів дуже велика. Багато таких слів вийшли з ужитку в XVI — XVII ст., але щебільше залишилося в сучасній мові.
І черезфранцузьку мову, і безпосередньо із самого джерела за часи новітнього періодудо англійської мови надійшла значна кількість латинізмів, які зберігають нелише форму, а і правопис мертвої мови. Частину цих запозичень складаютьприслів'я, що не мають відповідних сталих словосполучень в англійській мові, атакож висловів, які вживаються у скороченій формі. Так, у реченні It is also being seen as a quid pro quo for early implementation next spring of the 1980 Lisbon Agreement between Spain and Britain вислів quid pro quo „що і длячого” зберігає значення, набуваючи у цілому форми іменника (вжитий у реченні зартиклем). Інші вислови, що вживають у мові, складають частину таких запозиченьскоріше із стилістичних міркувань, для надання ваги контексту чи виділення йогочастини; це такі сполучення, як ab ovo „усепоходить із яйця”, ad hoc „дляданого випадку”, alter ego „друге я”.
Частинашироковживаних запозичень з латинської мови вживається у скороченому вигляді,наприклад: a.d. (anno domini) „нашої ери”,a.m. (ante meridiem) „до полудня”,cf. (confer) „порівняйте”, ib. (ibidem) „там же”, id. (idem) „той же”, ie (idest)„тобто”, ib (libra) „фунт”, op. cit (opuscitatum) „цитований твір та інші.
Обсяг сліві виразів, що вживаються у безперекладній латинській формі, складає кількасотодиниць, причому їх вживання не обмежується лише англійською мовою.
В процесізбагачення словникового складу англійської мови іншомовними запозиченнями(головним чином латинського походження) значна роль належить видатнимписьменникам, суспільним діячам того часу.
Переважначастина грецької лексики, що вживається в сучасній англійській мові, надійшлачерез латинську, бо латинська мова у таких галузях спілкування, як літературна,музична, військова і інших, завдячувала грецькій.
Черезлатинську мову запозичені слова abyss, aloe, amphora, anchor, epoch, lotus, turn.
Грецькалексика носить різноманітний співвіднесений характер – від назв повсякденнихречей, до наукових термінів. Традиційно майже всі науки називаються задопомогою грецьких лексичних елементів.
Частинагрецьких запозичень надійшла до англійської мови через французьку з латинської,наприклад: academy, асе, agony, air, almond, anarchy, anatomy, angel, cherry тощо.
Французькамова також послужила посередником для невеликої групи запозичень безпосередньоз грецької мови. Це такі слова: acrobat, amalgam, analyse, aphorism, botany, climate.
Внаслідоктривалого процесу запозичень грецьких елементів в англійській мові з'явилися слова,що в грецькій мові не існували, наприклад: geochemistry, geochronology, geodesy, geography, geology, geometry, geomorphology, geophysics. Елементиподібного виду можуть, як правило, сполучуватися з морфемами, запозиченими зінших мов. Це такі морфеми, як auto, grapho, logos, photo та інші.
З грецькоїмови походить частина європейських власних імен, чоловічих — Alexander, Andrew, Basil, Cyrill та інші.
Грецькимиза походженням є головні терміни мово- і літературознавства, наприклад: diphthong, grammar, metaphore, monophthong, seme.
Отже,латинські і грецькі запозичення відіграли важливу роль у збагаченніанглійського словника.
2.4Запозичення з скандинавських мов
Тривалеперебування скандинавів у Англії не могло не позначитися на англійській мові.Впливу мови скандинавів на мову англійців сприяло насамперед те, що суспільнийлад та рівень розвитку англійців і скандинавів був однаковим, а моваскандинавів за своєю граматичною будовою та словниковим складом споріднена змовою англійців, була близькою та зрозумілою останнім. Крім того, зближеннюобох мов сприяла відсутність єдиних мовних норм, закріплених письмом.
Скандинавськийвплив найбільше помітний на півночі та на сході Англії (наприклад: сучасне York
Основнавідмінність між двома мовами полягала в особових та відмінкових закінченнях, втой час як корені слів були спільними. При взаємному спілкуванні скандинавів таанглійців і ті, і другі розуміли основну частину слова — корінь, а закінчення,різні в обох мовах, були елементами, які ускладнювали взаєморозуміння. Тому всяувага була спрямована на сприйняття та розуміння основи слова, а закінчення вцей же час почали ослаблятися, редукуватися. Граматичні відношення між членамиречення, які раніше передавалися за допомогою флексії, поступово почаливиражатися іншими засобами: порядком слів, прийменниковими зворотами тощо.Проте було б помилковим вважати, що скандинавський вплив міг бути основноюпричиною переходу англійської мови до аналітичної будови. При схрещуванні давньоанглійськоїта скандинавської мов перша зберегла свій словниковий склад, поповнившисьдеякими запозиченими словами, зберегла свою граматичну будову, а впливскандинавської мови лише сприяв розвитку тих тенденцій, які існували у мові давньоанглійськогоперіоду задовго до скандинавського завоювання. Зокрема, ослаблення ролізакінчень спостерігалося ще в давньоанглійській мові, особливо на півночікраїни.
Відмінностіу морфологічному оформленні слів в обох мовах були незначні:
Скандинавські Давньоанглійські
dage dǽg (day)
vindr wind(wind)
góbr gód (good)
fiskr fisk(fish)
sunr sunu(sun)
hiarta heorte(heart)
fara faran(to go)
falla feallan(to fall)
sitja sittan(to sit)
oxe,uxe oxa (ox)
egg æg(egg)
time time(time)
mōper mōdor(mother)
faper fælеr(father)
Як видно звищенаведених прикладів, близькість форм кореня сприяла закріпленню його умові: так, сканд. та давньоангл. time присхрещуванні укріпили форму кореня tim-, а обидва закінчення злилися в ослаблену форму time, tyme, яка умові середньоанглійського періоду перетворилася в time [ti:mə> ti:m > taim], що існує в сучасній формі time.
Аналогічнізміни відбулися і з іншими словами:
англійська мова запозичення орфографічний