ДОНЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ
Факультетфілології та журналістики
Кафедрафілології КУРСОВА РОБОТА
ТЕМА:«ДІЄСЛІВНА СИНОНІМІЯ В ТВОРЧОСТІ Г. ТЮТЮННИКА»
Студентка Калмикова Г.Ф.
Спеціальність: «Українськамова та
література.Психологія»
Курс: ІІ, форма навчання: очно-заочна
Донецьк2007р.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМИ СИНОНІМІЇ У СУЧАСНОМУУКРАЇНСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ
1.1 ПОНЯТТЯ ПРО СИНОНІМ
1.2 КЛАСИФІКАЦІЯ СИНОНІМІВ.СИНОНІМІЧНІ РЯДИ
РОЗДІЛ ІІ. ДІЄСЛІВНА СИНОНІМІЯ ВТВОРЧОСТІ Г.ТЮТЮННИКА
2.1 ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ГРУПИДІЄСЛІВНИХ СИНОНІМІВ У ТВОРЧОСТІ Г. ТЮТЮННИКА
2.2 СИНОНІМІЧНІ РЯДИ ДІЄСЛІВ НАПОЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ МОВЛЕННЯ
2.3 СИНОНІМІЧНІ РЯДИ ДІЄСЛІВ НАПОЗНАЧЕННЯ РУХУ, ПЕРЕМІЩЕННЯ, ПЕРЕСУВАННЯ У ПРОСТОРІ
2.4 СИНОНІМІЧНІ РЯДИ ДІЄСЛІВ НА ПОЗНАЧЕННЯВИЯВУ ПОЧУТТІВ ТА ОЗНАК
2.5 ІНШІ ДІЄСЛІВНІ СИНОНІМІЧНІ РЯДИ
ВИСНОВКИ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Синонімічніможливості української мови величезні. Наприклад, О. Крижанівська, досліджуючисучасні українські назви кольорів, виявила близько 30 слів, що створюютьсинонімічний ряд «червоний»(червоний, пурпуровий, пурпурний, багряний,багровий, шарлаховий, шарлатовий, буряковий, бурячний тощо).
Незаперечним є ітой факт, що використання синімічних багатств у мовній практиці має величезне значення.Синонімами користуються в усіх ділянках мовного життя. Мовець постійно стаєперед вибором потрібних йому слів з численних синонімічних запасів, і у зв’язкуз цим перед викладачем української мови та літератури постає складна проблема:формування культури мовленнєвого спілкування учнів, їхньої мовної компетенції,в тому числі і за рахунок збагачення синонімічного запасу.
У результатівивчення розділу «Лексикологія»(5 кл.) діти засвоюють істітні ознаки синонімів,навчаються розрізняти серед них стилістично забарвленні і стилістичнонейтральні, вживати синонімі відповідно до ситуації спілкування, добирати доподаних слів синоніми і використовувати їх в усному та писемному мовленні.
Програма орієнтуєна використання учнями словників синонімів, антонімів, фразеологізмів. Сучаснаукраїнська лексикографія пропонує словники синонімів, укладені на високомунауковому рівні (незважаючи на те, що власне історія український синонімічнихсловників починається тільки з 60-х рр ХХ ст.): «Короткий словник синонімів українськоїмови» П.М. Деркача з доопрацюванням С.П. Левченка (1960 р.). «Матеріали досинонімічного словника української мови» А. Багмета (1959-1962); «Синонімічнийсловник-мінімум української мови В.С. Ващенка» (1972); «Практичний словникукраїнської мови » С. Караванського (1993 – за правописом 1928 р. ілексико-стилістичними нормами української мови західноукраїнської діаспори);«Вибране з української синоніміки» О.Завгороднього (1996); «Скарбницяукраїнської мови» О. Синиченка (1997); М. П. Коломиєць, Є.С. Регулевський(1998) «Словник фразеологічних синонімів»[Див.: 28; С. 950]; Л. М. Полюга«Словник синонімів української мови» (2004) ;«Російсько-український словниксинонімів» Н.П. Башнякова (1995); Олійник І.С., Сидоренко М.М.«Українсько-російський і російсько-український фразеологічнийсловник»(1978); Бурячок А. А., Гнатюк Г. М. «Словник синонімів української мови»У 2-х т( 2000)тощо.
Проте наявнісловники не достатньою мірою задовольняють потреби шклільної практики.
На думку вчених,засадами збагачення словникового запасу, а також усієї словникової роботи є«введення в мовну свідомість дитини словникових об’єднань (тематичних,синонімічних та ін.), система яких дозволяє відібрати для будь-якого текстунайбільш потрібні слова, виділити мікротеми тексту».
Т. Груба пропонуєрозглядати лексичний склад мови за тематитичними згрупуваннями, виділяти утематичні групи об’єднання слів, для яких характерні більш конкретні значення ікатегоріальні ознаки (наприклад, мінімізований словник описової лексики).
Синонімічний рядможе розглядатися з певних позицій і з конкретною метою: з одного боку,написання творів, переказу текстів, вивчення дієслова. З іншого боку, провіднуроль у пізнанні слова, розкритті неповторних рис рідної мови, відіграють урокилітератури.
«Мова художньоїлітератури – основний засіб образного відтворення життя в літературі… Мовадає письменникові безмежні можливості для показу всіх сфер людського життя вусій різноманітності, в розвитку та змінах, і так яскраво, що читач немовбачить змальоване за допомогою слів… За словами М. Коцюбинського, мова вхудожньому творі «половина, коли не більше його краси».
Звісно, лексичнийрівень є одним з елементів, що утворює цілісну систему – текст. Проте шляхосвіти пролягає від простого до складного, від елементів – до системи: щобзбагнути ціле, треба опанувати його частиною. Отже, тематичний словниксинонімів дає можливість ознайомити учнів з неповторною індивідуальною творчоюманерою письменника, допомагає розвивати в учнів чуття мови, уміння розрізнятивсі відтінки лексичних значень рідного слова.
Таким чином,актуальність дослідження визначається необхідністю подальшого опрацюваннятеоретичних проблем синонімії.
Мета роботиполягає в семантико-стилістичній та синтаксичній характеристиці дієслівнихсинонімів на матеріалі творів Г. Тютюнника.
Досягненняосновної мети курсової роботи забезпечується розв’язанням таких завдань:
1. аналізосновних критеріїв розмежування синонімічних одиниць та їх групування усинонімічні ряди, наявних у сучасній мовознавчій науці;
2. класифікаціядосліджуваних дієслівних синонімів на основі лексико-семантичного критерію;
3. групуванняаналізованих синонімічних одиниць у синонімічні ряди;
4. з’ясуванняхудожніх функцій дієслівних синонімів у творах Г. Тютюнника.
РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМИ СИНОНІМІЇ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУМОВОЗНАВСТВІ 1.1 ПОНЯТТЯ ПРОСИНОНІМ
Лінгвісти щеостаточно не визначилися з проблемою, що вважати за синонім і як слід будуватиопис синонімів.
Частина вченихнегативно ставляться до проблеми синонімії як такої. Так, наприклад, російськійлінгвіст проф. В. Звегинцев, зауважує, що визначити синонімію напредметно-понятійній основі «цілком непослідовно», і доходить до висновку, що «такої синонімії, яка традиційно тлумачиться у науці про мову, у мові взагалінемає. Це одна з фікцій, що рудиментарно існує в науці про мову. Існуютьсловосполучення, які містяться на синхронній площині і тому зовсім неспіввідносні із предметно-понятійною ознакою тотожні для деяких слів, у якихслова виступають як члени мінімальної дистрибуційної моделі (їх можна, звісно,розгорнути), а не ізольовано»[29; С. 5].
Проте запереченняу синонімів спільного значення не є характерним для вчених, які досліджуютьсинонімію. Набагато більше суперечок викликає проблема визначення поняттясинонім. Наприклад, О. Д. Григорьєва зазначає: «З нашого погляду, тількизмістова тотожність (а не наближеність, близкість значень, як припускають деяківчені ) дозволяє розглядати деякі слова як синоніми. Різноманітна емоційназабарвленість тотожних за значенням слів, різноманітнафункціонально-стилістична характеристика, специфіка їх контекстного вживання…специфічні для кожного з них формально-граматичні особливості – не заважаютьвизнати явище синонімічним за наявності тотожності значень»[29; С.6].
Укладач «Словникасинонімів російської мови» З. Є. Олександрова називає такий підхід до явищасинонімії спрощеним, обмеженим: у такому випадку склад синонімів (складсинонімічного словника) був обмежений лише т.зв. лексичними дублетами таблизькими до них одиницями (на зразок: лінгвістика – мовознавство, правопис –офографія тощо) і за відношенням до основного слова синонімічного ряду(домінанти) – словами істотно обмеженими стилістичним використанням та сфероювживання. Поза увагою дослідників у такому випадку залишилися би різноманітнісинонімічні можливості мови у процесі називання тих чи інших понять, оскількиодин із синонімів найчастіше виділяє особливу рису поняття, яку не називає і невиділяє інший синонім. З. Є. Олександрова пропонує таке визначення синоніма:«синоніми – це слова, які виражають одне і теж поняття, тотожні або близькі зазначенням, але різняться один від одного або відтінками значення, абостилістичним забарвленням (сферою використання), або водночас обома названимиознаками»[1; С.5].
Таке розумінняявища синонімії склалося на основі довготривалого практичного вивчення текстів,на основі використання лексики мови і є загальновизнаним в українськійлінгвістичній науці.
Пор.: А.О.Капелюшний: «Синоніми (від грец. συνωνυμος-однойменний) – це слова, що позначають те саме поняття, спільні за своїмосновним значенням, але відрізняються семантичними відтінками, абоемоційно-експресивним забарвленням, або тим і тим водночас»[14; С. 26]. АбоО.Д. Пономарів: «Синоніми – слова близькі або тотожні за значенням, якіпо-різному називають те саме поняття. Синонімія – повний або частковий збігзначень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиницьза значенням при відмінності їх звукової форми»[27; С. 52].
Проте О.О.Тараненко зауважує, що навіть саме поняття семантичної близькості залишаєтьсянедостатньо окресленим. Зазначає, що вчення про синоніми виникло і розвивалосяна основі спостережень за можливостями добору різних слів для вираження таувиразнення того самого змісту мовлення і, відповідно, за явищем варіантності,паралельності вживання слів. Така варіантність спрямована на виконання різнихсемантичних та стилістичних функцій: функції семантичного добору слів з рядуможливих назв для уточнення, виділення різноманітних відтінків у характеристиціпоняття з метою його адекватного позначення; функції стилістичного добору словаз ряду можливих назв з метою адекватно оформленого (уфункціонально-стилістичному, емоційно-оцінному і т.п. аспектах) для певногопоняття або ситуації мовлення позначення цього поняття; функції підсиленнясемантичної або емоційно-експресивної характеристики поняття й одночасно «нібиподшукування найточнішої назви для нього шляхом нагромадження слів»; функції зміни,зумовленої прагненням до уникнення повторень в одному контексті тих самиходниниць.
Дослідник наголошує,що ступінь синонімічності слів може коливатися від повного до більшою чи меншоюмірою часткового, а назву «лексичний дублет», «лексичний паралелізм» і под. неможна вважати адекватними. Натомість пропонує на позначення даного поняттятермін «абсолютні синоніми», «для того, щоб відрізніти від синонімів з більшвіддаленим ступенем близкості».1.2 КЛАСИФІКАЦІЯ СИНОНІМІВ. СИНОНІМІЧНІ РЯДИ
Залежно відвідтінків значень, емоційно-експресивного забарвлення або можливостей поєднанняз іншими словами, синоніми об’єднуються в синонімічні ряди. Кожний рядпочинається зі стрижневого слова (домінанти), яке є зазвичай стилістично нейтральнимі найточніше та найповніше виражає значення всього ряду. Крім того, явищелексичної синонімії тісно пов’язане з полісемією. Тому в синонімічні рядиоб’єднуються не просто слова в усій повноті їх семантики, а лише мінімальніспільні значення слів. Тільки однозначні слова синонімізуються в їх повномуобсязі: райдуга, веселка; купол, баня. Але багатозначні слова вступають усинонімічні зв’язки з якимось одним із своїх значень. Слід зазначити, щопроблема групування синонімів у синонімічні ряди на основі виявленняподібності, близькості відтінків значень слів залишається складною і досіневирішеною.
Об’єктивнихкритеріїв стосовно того, що вважати відтінком значення, у лінгвістиці не існує (на цьому наголошує і О.О.Тараненко), тому велику роль відіграє суб’єктивнийпідхід. Ю.Д. Апресян у статті „Проблема синоніма” намагається таким чиномрозв’язати це складне питання: «… синонімічними можуть бути визнані лише тілексичні одиниці, які при тотожному значенні використовуються… в одні йзагальній конструкції і мають сполучуваність, яка частково збігається».
Загальноприйнятимє розподіл синонімів за характером додаткових значень. За характером додатковихзначень синоніми поділяються на три основні групи: ідеографічні\семантичні,стилістичні, семантико-стилістичні.
Ідеографічні,позначаючи те саме поняття, різняться між собою додатковим значеннєвимивідтінками, тобто обсягом семантики, яка притамання кожному з них: досягнення,здобуток, завоювання. Якихось істотних відмінностей в емоційному забарвлення чив стилістичному використанні між ідеографічними синонімами того самого ряду неіснує, зате додаткові семантичні відтінки їх часом доволі прозорі.
Стилістичнісиноніми мають емоційно-експресивне забарвлення. Не всі синонімічні ряди, щоналежать до цієї групи однотипні. У деяких з них можуть бути емоційнозабарвленими всі слова, а в інших – одне слово або й кілька з поглядуемоційного залишаються нейтральними, решта ж – емоційно-оцінні. На цій підставістилістичні синоніми поділяють на дві групи:
а) синоніми з такогоряду, в якому з нейтральним словом синонімізуються позитивно чи негативнозабарвлені емоційні слова: обличчя, лице, вид, пика, писок; летіти, лінути
б) усі синонімиодного ряду є емоційно забарвленими й протиставляються один одному тільки міроюта особливостями емоційності: хвилюватися, тривожитися, непокоїтися, трепетати.
Семантично-стилістичнісиноніми розрізняються значеннєвими відтінками, семантичним обсягом,емційно-експресивним забарвленням: торжество, тріумф; охоче, радо, залюбки.
О.Д. Пономарів твердитьпро можливості розвитку та існування на українському ґрунті т. зв. фонетичнихсинонімів( імення – ймення, іти – йти, учитель – вчитель, уже – вже, узяти –взяти, імла – мла), «… які є одним із важливих засобів створення милозвучностінашої мови. Фонетичні синоніми, точніше дублети – різні форми того самогослова, що з’являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чивідсутності протетичних (приставних) приголосних або голосних»[27; С. 53]
В українськіймові існують т. зв. контекстуальні синоніми, тобто слова, що вступають усинонімічні стосунки лише в певному контексті. Контекстуальні синоніминайчастіше вживаються у художній літературі, — рідше – у публіцистиці, де«використовуються для створення яскравих образів, передають світобаченняавтора, його індивідуальну манеру».
Компонентамисинонімічного ряду можуть бути перифрази та евфемізми.
Перифраз –поетична фігура, троп, описовий зворот мови, з допомогою якого передають змістіншого слова чи вислову. Перифраз – це переносне, описове, образне найменуванняпредметів; у певних умовах його вживання перифраз може виступатиконтекстуальним синонімом. Наближаючись до розгорнених метафор, перифраз завждимістить у собі якусь оцінку явища, сприяє яскравості, вирзності їх зображення.Перифрази також допомагають уникнути повторень тих самих слів чи зворотів і цимпідвищують стилістичну якість оформлення думки.
У функціїконтекстуальних синонімів часто використовуються в українській мові такожевфемізми – слова або вислови, які не прямо, а приховано, ввічливо чипом’якшено визначають назву якогось предмета, явища: поважного віку – старий;навіки спочити – померти.
На основісинонімії будуються такі стилістичні фігури, як ампліфікація, градація (клімаксі антиклімакс), плеоназм.
Ампліфікація –стилістичний прийом у художній літературі для підсилення характеристики,доповнення і збагачення думки за допомогою нагромадження однорідних мовнихзасобів.
Градація –стилістична фігура, котра полягає у поступовому нагнітанні засобів художньоївиразності задля підвищення (клімакс) або пониження (антиклімакс) їхньоїемоційно-смислової значимості.
Плеоназм –стилістична фігура, де повторюються однорідні слова та звороти, подеколинемовби зайві за змістом, але необхідні за вимогами художньої композиції.
Явище синоніміїможна прослідкувати і на рівні фразеології. Фразеологічні синонімивідрізняються від лексичних не тільки власним значенням та формою (оформлення увигляді сполучення слів), а й іншими ознаками: належністю переважно достилістичної синонімії; меншою кількістю абсолютних синонімів; тим, що в їхряду важче, а той неможливо визначити домінанту; у граматичному планіфразеологізми частіше обмежуються предикативною функцією Фразеологічні синонімифункціонують переважно в одному ряду з лексичними (один з яких виступає якдомінанта), тобто в міжрівневій лексико-фразеологічній синоніміці.
Словотвірнимисинонімами вважаються: однокореневими, але синонімічними афіксами (напр.:дерево, деревце, деревина, деревинка); різнокореневі слова з тим самим афіксом(напр.: відокремлювати, відділяти, відривати, відламувати, відполювати,відколупувати, відшаровувати); словотвірні типи (напр.: при твореннівідприкметникових дієслів зі значенням ”набувати певної ознаки” із суфіксом -і-та -ну-: блідніти, бліднути). Проте однокореневі слова можна розглядати і яксловотвірні синоніми, і як лексичні. Більшість їх належить до словотвору, алесинонімію між самим твірним і похідними словами або синонімію з наявністюскладного слова О.О. Тараненко пропонує відносити до синонімії лексичної.Напр.: блискати, виблискувати (підсил.), поблискувати (злегка або час відчасу), проблискувати (слабко крізь що-небудь); піймати, спіймати, упіймати.
Афіксальнісиноніми – це неповнозначні морфеми зі спільним чи дуже подібним словотвірнимабо граматичним значенням, причому синонімія суфіксів, префіксів чи постфіксівможе розглядатися як і словотвірна: варять, несуть, ллють (3-тя особа однини).У дієслів синонімічним можуть бути граматичні категорії особи та часу: напр.:дієслова І особи однини можна замінити формами 3-ї особи однини, які надаютьмовленню відтінків твердості, переконаності, урочистості; дієслова майбутньогочасу можуть мати позачасове значення (Посієш вчасно — вродить рясно), значеннятеперішнього часу (Сидить, сидить і засне), значення відсутності абонеможливості виконання дії в теперішньому часі (Ніхто цього не зробить так, якти) тощо.
Синтаксичнісиноніми – конструкції близькі або тотожні значенням, які за відмінностіформальної структури взаємозамінні в тексті, напр.: Заспівавши пісню, мивирушили в дорогу Ми заспівали й вирушили в дорогу Ми вирушили в дорогу,заспівавши пісню.
РОЗДІЛІІ. ДІЄСЛІВНА СИНОНІМІЯ В ТВОРЧОСТІ Г.ТЮТЮННИКА 2.1ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ ДІЄСЛІВНИХ СИНОНІМІВ У ТВОРЧОСТІ Г. ТЮТЮННИКА
У другому розділірозглянемо і проаналізуємо, спираючись на теоретичне обґрунтування явищасинонімії, викладене у попередньому розділі, синонімічні одиниці, щозустрічаються у творах Г. Тютюнника.
Усі вони зачастиномовним статусом належать до дієслів, за винятком тих випадків, коли усинонімічні відношення з дієсловами вступають інші частини мови, фразеологізми.Дієслівні синоніми наводимо у початковій формі дієслівної парадигми, тобто уформі інфінітива. Проте зазначимо, що синтаксичну функцію синонімів мивизначаємо у контексті, беручи до уваги, що дієслова можуть виконуватиморфологізовану синтаксичну функцію присудка як носія основних предикативнихознак речення, так і неморфологізовану синтаксичну функцію підмета, додатка,означення та обставини. Виконуючи неморфологізовані синтаксичні функції,дієслово може займати позицію іменника і прикметника.
Досліджуванісинонімічні одиниці ми групуємо у синонімічні ряди. Беручи до уваги основнезначення синонімічного ряду, поділяємо їх на такі групи: дієслова мовлення,дієслова руху (пересування, переміщення у просторі), дієслова вияву почуттів;дієслова вияву ознаки; дієслова сприйняття; дієслова ставлення; дієслова стану;фазові дієслова, дієслова мислення, дієслова бажання тощо2.2 СИНОНІМІЧНІ РЯДИ ДІЄСЛІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ МОВЛЕННЯ
Найчисленнішою єгрупа дієслів на позначення процесів мовлення і переміщення, пересування упросторі.
Письменник широковикористовує синонімічні можливості української мови на позначення здатностілюдини висловлювати вголос свої думки, почуття, емоції. Група дієслів мовленняохоплює майже всі шари лексики: від стилістично нейтральної до стилістичномаркованої (книжна, просторічна, розмовна лексика). В основному дієсловамовлення виконують у реченні функцію присудка. Порів.: „Просто в неї міцнийхарактер,- кажу спокійно аби швидше виприснути з дому”[31; С.4]; „Еге ж, — бубонять, — і тюрма міцна, та чорт їй рад ”[31; С.4]; „Соню, — белькочушепеляво й противно, — це ти?”[31; С.5]
Зазначимо, щоіноді в згрупованих синонімічних рядах порушується система родо-видовихвідношень (напр., О.О. Тараненко наголошує на чіткому відмежуванні условникових статтях родових і видових понять. Отже, слова із родовим значенням“казати”, “говорити”, “промовляти” будуть належати до різних синонімічних рядіві протистояти синонімічним рядям із видовим значенням: базікати, патикати,теревенити; бурмотати, бурчати, торохтіти, тріщати ), не визначено слово-домінанта, що можна пояснити такими причинами: по-перше, письменниквикористовує не весь синонімічний діапазон, наведений у сучаснихлексикографісних працях (іноді важко визначитися із словом-домінантою, бо вономає бути стилістично нейтральним і найточніше та найповніше виражати значеннявсього ряду, а у текстах наявна лише стилістично і емоційно-експресивнозабарвлена лексика); по-друге, значну частину аналізованих синонімів становлятьсиноніми контекстуальні, значення яких не завжди закріплено у повсякденномуужитку (саме контекстуальні синоніми є відображенням індивідуальної творчоїманери письменника).
Отже, середдієслів на мовлення використовуються такі:
1. говорити(володіти власною або іноземною мовою) — казати, мовити, вимовляти, виголосити, балакати,погомоніти/гомоніти)(тихо, приглуш.), вирікти (багатозначно), зацокоціла/цокоціти,цокотіти(говорити), гриміти, варнякати, верзти, гугнявити(говоритинерозбірливо, у ніс), молоти(говорити нісенітниці), одпалити(сказати щосьчудне, або зробити — отмочить), рокотати(говорити басом), цявкнути/цявкати(сказати),заґелґотіти\ґелґотіти(говорити), джеркотіти, торочити(швидко говорити),прошамкати/шамкати(вимовляти свистячі звуки як щиплячі; говорити з такоювимовою)
Напр.: „Просто внеї міцний характер, — кажу спокійно”[31; С.4]; „Добридень, — тихенькомовили… ”[31; 50]; „Не дурні, а молоді, — якомога поважніше вимовляє ці словаДанило”[31; С.50]; „Про картоплю й балакати нічого: нікудишня кормова картопля”[31; С.86]; „Правильно! – заґелґотіло жіноцтво”[31; С.80]; “Підсяде,джеркотить, джеркотить щось по-своєму”[31; С. 191]; “… а гостроязика Федороважінка швидко-швидко зацокоціла: «Що ти, Омельку, ето верзеш? Ну як скаже, то яку попел торохне, їй-богу!» [31; С. 80]; “А Степаниха сказала сердито: «І такевже змеле при дитині, що хай бог милує»[31; С. 72]; “Курять, шеретують насіння,а буває, що й зареготять, як хтось чудне «одпалить» [31; С.42] тощо.
Можна побачити,що основний склад синонімічного ряду становлять стилістично марковані слова,які письменник використовує з метою якнайточніше передати найтонші нюансилюдського мовлення
2. бурмотати- бубонить, буркати, воркотати, белькотати, туркотати, мимрити.
Напр.: „Якщозаради картоплі, то про мене… – бурмоче, — а якщо заради каші, то кращої,кажу”[31; С.39]; “Еге ж, — бубонять, — і тюрма міцна, та чорт їй рад“[31; С.4];“Але тут одни з парубків заступив йому дорогу, набичив голову й буркнув: «Намогорич давайте!»[31; С. 79]; “А ви ж, сваха, — обіймаючи Клавдію Купріянівнуворкотав Степан “[31; С. 86]; “Соню, — белькочу шепеляво й противно“ [31; С.5];“Ходім, я тобі сніг покажу, — туркоче на вухо“[31; С.5]; „Підсковзнувся, — мимрю, — хіба ж я винен, що тут слизько? ”[31; С.6].
Слова воркотати,туркотати, буркотати у «Словнику синонімів уукраїнської мови » не входять доскладу синонімічного ряду на позначення людського мовлення, проте активновикористовуються для опису своєрідних переливчастих звуків, які видають голубиабо горлиці. Голуби і горлиці в українській фольклорній і літературній традиціївиступають символами вірних закоханих, отже, невипадково, що і Г. Тютюнниквикористовує у контексті (оповідання «Зав’язь») на позначення спілкуваннязакоханих героїв саме ці «пташині» слова.
3. запитати- спитати.
Напр.: “Як же,дочко, весілля справлятимемо? – спитав уранці Степан“[31; С. 71]; “А може б, ідружок поводила та пригласила людей на свайбу? – несміливо запитала Степаниха“.Приклад словотвірних синонімів.
4. мовчати — ні гугу(мовчати), ані пари з уст(мовчати).
Напр.: “А дід нігугу: і за поріг не виходять“; “Прокіпко на те ані пари з уст, попихкає димом,похитає головою та й подається на гору до пасіки“. Із лексичним значенням «невимовляти жодного слова, оберігати що-небудь у таємніці» у синонімічнівідношення вступають дві фразеологічні одиниці, які у реченні виконуютьпредикативну синтаксичну функцію.
5. відмовити- одбрити (відмовити у грубій формі), одв’язатися(позбавитися, звільнитися)
Напр.: “А наобличчі як написано: ану ж хай хтось спробує сказати мені, що небо вгорі…зразу одбрию!“; “Вуточка не сердилася на ту забаву, бо знала, що тим лишпідстьобне і заохотить малечу і тоді від неї не одв’яжешся“.
6. починати(розмову) — заводити (балачки).
“Він і розмовутак починав: «Давай, лишень, Даниле, про життя поміркуємо...» Коряк любив такийзачин, однак першим балачки не заводив“; “Дядько Никін… поволеньки заводить:«Ти, Одарко,- скік-ки разів тобі було показано?».
Слова ”починати”і “заводити” у контексті різняться стилістичним забарвленням та сполучуваністю.Якщо “починати” вживається у сполученні зі словом стилістично нейтральним “розмова”,то слово “заводити” вживається як у сполученні із розмовним словом “балачки”,так і самостійно
7. просити — умоляти, причичикувати[любенькими словами](умовляти, просити), вкоськувати(перен.), підкотитися (під’їхати, підсипатися, підлеслитися).
Напр.: “То ж бодиректор тяг його до сьомого класу, можна сказати, за вуха: просив, умоляв,примушував – і таки вивів у люди”; “Ладку, та заграй же й нам! – улесливенькопросять дівчата, бо знають, що гармоніст любить, аби його вкоськували, отак ажпричучикували любенькими словами.”; “Однак минає день, два. Юхим забуває образуі нікому ні в чому не відмовляє. До того є дядьки вже знають, як легко доковаля підкотитися.
8. сварити — напускатися (сварити), погрожувати, лаятися, картати(докоряти; виражати своєнезадоволення комусь з певного приводу).
Напр.: “Знову бивверстат? – тонкоголосо напускався Свиридович на Івана. – Варвар! Лудист! Несмій! – І котився сварити ще когось”; “Артилеристи лаються, просять,погрожують, нарешті наказують чимось ім’ям – і двері відчиняються навстіж”; “Палажечкабігцем завертала теляток, картаючи їх усілякими ніжними словами”.
9. кричати — скрикнути, верещати(кричати пронизливо), репетувати, залементувати/лементувати,заволати/волати (не своїм голосом).
“Хлопці сидять наперилах, розхитують місток, дівчата верещать, наче їм справді страшно; “Такзвикли, що коли хтось на когось кричить, йому кажуть: «Чого репетуєш, наче гарячогоборщу вхопив?»; “Не та-а-ак! – залементувало жіноцтво.; “А давай-давай-давай! –не своїм голосом заволав Мишко, червоніючи й витріщаючи очі”.
10. хвалитися- величатися[дітьми](вихвалятися, красуватися).
Напр.: “Коли тирозумний, то побудувавши, приміром нову добру хату, не хвалися, а кращепобідкайся...”; “Юхим любить повеличатися дітьми, як і своїм господарюванням,однак не при них”.
У контексті словамають протилежні семантичні конотації: “хвалитися” «хвалити себе, щось своє,своїх близьких», різко негативну, а слово “величатися” підкреслює позитивнуоцінку головного героя оповідання «У Кравчини обідають» Юхима Кравчини.
11. шепотати- шушукати.
Вживається узначенні “розмовляти між собою дуже тихо”, напр.: “Миколко, а я? – жалібношепоче Соня”; “Ач, яка панська сваха у Безверхих… Котрий же з них молодий? –зашушукалися в натовпі.”
12. здоровкатися(вітатися)- шапкувати(вітатися).
Напр.: “Кажуйому: чув, що підходив хтось, а здоровкатися не здоровкався, бо не впізнав –бачу погано”; “Забачивши Данила й Польку, він шапкує до них уклінно, бо довгоне бачилися – цілу зиму.2.3 СИНОНІМІЧНІ РЯДИ ДІЄСЛІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ РУХУ,ПЕРЕМІЩЕННЯ, ПЕРЕСУВАННЯ У ПРОСТОРІ
Дієслова напозначення руху, переміщення, пересування у просторі утворюють такі синонімічніряди:
1. іти — попрямувати,чимчикувати(іти), прошкувати(крокувати, прямувати, іти), пливти (плавно),шльопати(по дорозі), сунути(іти), дибати(іти), пхатися(іти), (іти) з твердимпритупом і по-конячому викидаючи перед себе коліна, лопотіти (босими ногами), стелити(стеле свої дрібненькі обачні кроки), цибати(крокувати, прямувати, іти), пошкандибати\ шкандибати(іти, ходити, припадаючи на милицю або хвору ногу).
Слова вживаютьсяу значенні “роблячи кроки, пересуватися в просторі”, напр.: “...і йдуть. Вонапопереду, з твердим притупом і по-конячому викидаючи перед себе коліна, вінпозаду, стеле свої дрібненькі обачні кроки, ніби не по землі йде, а по тонкомульоду, — не йде, а пливе, як тендітна дівиця”; “Федір Нестерович попрямував досвоєї колишньої садиби”; “Бачу і до мене хтось чимчикує”; “Потім лукикінчаються, і вони прошкують лісовою стежиною”; “Данило цибає широко й дивитьсяпоперед себе”; «А після дзвінка, гримаючи залізними замками на протезі,пошкандибав додом».
2. брести — плентатися,сунути(пересуватися), посунути(просуватися, іти урочисто), човгати(іти), плуганитися, ледь пересувати ноги.
Вживаються узначенні “повільно або важко йти”, напр.: “Сідайте, — сказав не дуже привітно,сам з того дивуючись, і побрів у воду до корми”; “Потім йому стало холодно, івін помалу, ледь пересуваючи ноги, почовгав до хати”; “Отак і плуганимося селом,як два необ’їжджені бички в ярмі...”.
3. мчати(машина) — жарити (переміщатися за доп. машини), летіти, побазарувати (машиною),ньо-ньо (їхати конями).
Слова даногосинонімічного ряду вживаються зі значенням «рухатись в якомусь напрямі задопомогою певних засобів пересування». Напр.: “Коли ворота одчинено, машина,завиваючи, як аероплан, робить кілька стрибків, вилітає повз мене на вигін,блиснувши червоним оком «лєвого повороту», і мчить селом з таким ревом, що курий гуси не біжать з-поперед неї, а летять”; Можна було б, звичайно, побазаруватий дядьковою машиною, інвалідською, так несправна ще з літа.
Вигук «ньо-ньо»відносимо до цього синонімічного ряду на підставі подібності семантичногозначення і синтаксичної ролі присудка у реченні, пор.: “Так що скидаю солому,повечеряю, ляжу в сани, накрию ноги соломкою – і ньо-ньо додомцю!”
4. підкинути(довезти) — одтарахтарити (довезти).
Слова«підкинути», «одтарахтарити» яскраво виявляють розмовний характер, щозабезпечує відповідний контекст: “Дядько Никін… виходить на асфальт, махаєрукою і каже так, немовби шофер почує: «Двох… до Полтави… підкинь… щотобі… трояк на дорозі валяється »; “Дивлюся, старе, немічне, автобуса вже небуде… «Сідайте», — кажу. І одтарахтарив. Привіз, а вона мені – маку».
2.4 СИНОНІМІЧНІ РЯДИ ДІЄСЛІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ВИЯВУ ПОЧУТТІВ ТАОЗНАК
До дієслівнихсинонімів на позначення вияву почуттів та ознак можна віднести такі:
1. битися(серце)- гамселити[серце](битися), гаряча хвиля збудження трепетно лоскочеться в жилах.
У контексті ціслова набувають протилежних значень: «заспокоїтися» і «хвилюватися,непокоїтися», пор.: “І серце в нього б’ється рівно та лагідно, як уві сні”[31;С. 44]; “… і чим довше мовчать під бузком та біля оградки, тим гучнішегамселить у його просторих грудях велике й лагідне серце, і гаряча хвилязбудження трепетно лоскочеться в жилах” [31; С. 44].
У такому випадкувіднесеність їх до одного синонімічного ряду є суперечливою (хоча й слова бити,гамселити належать до одного синонімічного ряду), проте можливістьсинонімічного ряду «гамселить серце», «гаряча хвиля збудження трепетнолоскочеться в жилах» (як контекстуальних авторських синонімів) видається намбільш правомірною.
2. дотерпіти(витримати)- дожити(витримати).
Напр.: “А самсобі думаю: за чим би сьогодні забігти до сусідів, бо до вечора, либонь, недотерплю, не доживу.
3. розсердитися — з’єрепенитися, наїжачитися, скаженіти, смола в зіницях одразу так і закипить(скаженіти), розперізатися (розв’язний, безсоромний, зухвалий).
Напр.: “Митро нісіло ні впало з’єрепенився, що перед ним не поставили, як перед директором,коньяку, розсердився, пив домашню горілку чарку за чаркою”[31; С. 119]; “Ківікна, кі короби! – наїжачився враз (тоді його саме “мордувала якась лихагодина”). – Всі стіни будуть глухі”; “одказує Софійка і легенько прикушуєзубами нижню губу, щоб не сказати Санькові нічого образливого..., бо він жескажений, смола в зіницях одразу так і закипить”; “Чого ти тут розперізуєшся? –почав найсміливіший”.
4. соромитися — почервоніти,пих (почервоніла), цвісти (щоками), щоки, як дві ружі.
До складусинонімічного ряду (основу якого утворюють контекстуальні синоніми) іздомінантою «соромитися» входять не тільки дієслова, а й вигук у синтаксичнійфункції присудка та порівняльний зворот: “А молодиця на мене зирк-зирк.Почервоніла — страх”[31; С. 35]; “Видно ж, соромиться, що я їх з дідом наслизькому застав”[31; С. 35]; “Чи знає вона хоч, од кого та дитина,х-га-га!.. сидить, цвіте щоками. Аж іздалека видно”[31; С.152]; “А Софійка пих –і щоки враз, як дві ружі. Така вона: тільки обізветься до неї хтось чи сама докогось, так і почервоніла”.
5. радіти — лоскочеться[хвилязбудження в жилах], хмеліти раптовою радістю(радіти), цвісти(радіти, контекст.).
Напр.: “Оце тобіобнова, — кажуть і цвітуть: раді”[31; С. 64]; “А-а! – хмеліє раптовою радістюЛадко.”
6.терпнути(зомліти) — ноги стають, як мотузяні, дубіти(зомліти), в’янути(ноги), пересталигнутися(ноги).
Напр.: “У менепочинають терпнути ноги і стають, як мотузяні”[31; С.5]; “А що, — думаю, — як яїї поцілую, а вона мене – в пику?” – і шия перестає гнутися, дубіє”
7. стало поночіше- сніги огорнула печальна синювата імла.
Синонімічний ряд,який відбиває стан природи:“Сонце, напевно, бо зайшло під брезентом сталопоночіше, сніги огорнула печальна синювати імла, і дві чорні колії позаду нас,котрі щойно було видно аж до небокраю, зникли”.
8.пахнути(молоко) — пахне, тягне духом, підіймався дух, пашить (теплом).
Напр.: “Одзагороди пашить теплом, молоко пахне”[31; С.160]; “Надворі пахне молодимосокорячим листям, а з грядок тягне теплим гнійком, торішніми бур’янами імокрим попелом” [31; С. 4]; “З-під землі, розмитої дощем, з-під бур’янячогокоріння підіймався над узліссям ледь відчутний, гіркуватий дух мокрої сажі йстарої обкаленої цегли. Дихали трухлявиною старі пні”.
9. тхнути(пахнути) – смердіти(горілкою).
На відміну відпопереднього цей синонімічний ряд має негативне забарвлення: якщо «пахнути»означає «видавати запах переважно приємний» то «тхнути», «смердіти» — «мати запахчого-небудь, переважно неприємний». Порівн.: “З кожного закутка так і тхнулопусткою”; “Од них смерділо горілкою, тютюном і брудним одягом”.
10. холонути — вичахнути.
Напр.: “… бравжменею крижалки смаженої картоплі, розкладені рядочком на газеті, аби швидшехолонули, і мовчки, зосереджено спроваджував у рот”; “Жижа! А як вичахне, тодігам”.
11. цвісти(молодий бузок) — киплять[квіти](рясно квітнуть, буяють).
Напр.: “А крізьтин, поза плечима у неї, пнеться до сонця бузок молодий і теж цвіте”; “Ідуть, адовкола квіти аж киплять”.
12.блищати(крапельки поту) – блиснути (червоним оком),блись-блись[калоші](блискати, виблискувати), поблискувати, полискувати(колесапід ліхтарями).
Напр.: “Коли Іванповертався в токарний, біля верстата вже вештався начальник депо… у якого наскронях завжди блищали крапельки пота”; “Зазираю в кошик, а там калоші.Головками не мене блись-блись. Нові, аж сміються; “… вони (очі) поблискували вгустих, зведених до перенісся бровах і на плечах”[31; С. 166]; “Лише в котельніза складальним цехом сичала пара і тьмяно полискували під ліхтарями вагонніколеса”.
13. сміються[калощі нові, аж сміються] — новий, аж сміється. 2.5 ІНШІДІЄСЛІВНІ СИНОНІМІЧНІ РЯДИ
Іншілексико-семантичні групи не такі численні, тому розглянемо їх усі в окремомупункті.
1. братися — цупити(тачку), хапати, рвицькати, рвиць(вигук).
Напр.: “Ого, колиб ні! – вигукую, хапаючи її з тоненький поперек; “Беруся рукою за кущ і,твердіше, ніж треба, упираючись ногами в кручу, деруся на гору”; “За двором ятрохи наджидаю, поки дядько впорається з ворітьми, а далі цупимо тачкувдвох”[31; С. 93]; “… дядько рвицькає дишло на себе”; “А мама рушники з кошика– рвиць...”.
2. їсти — гамочки(їсти), спроваджувати у рот (їсти), ласувати(їсти, але смачне, витончене), пополасувати,хлам-хлам-хлам(їсти).
Напр.: “ТількиБорько вже не їв, а мовчки ліз дідові на коліна”; “Їде в місто. Дурна… Чим титам ласуватимеш?”; “О, мишка писнула!.. Он кому тепло та добро! І їсти є що:там колосочок невим’ятий знайде, там зернятко… Хлам-хлам-хлам – уже й неголодна”.
3. надудлитися (напитися,сп’яніти) — накубрячитися(напитися, захміліти), на доброму підпитку(напитися,захмеліти), чути у голові джемеликів(захмеліти, сп’яніти), його вже розхитує.
Народна фантазія невичерпна,коли йдеться про процес вживання спиртних напоїв і відповідно його наслідки –сп’яніння: “Ти зранку надудлився, то тобі й байдуже, а матері, може, йпоплакати хочеться ”; “О, почули. Човкуть до вікна, заточуються: видно, вженакубрячилися”; “З села Степан повернувся на доброму підпитку, і так йому сталошкода Катрі та себе з жінкою, що він аж заплакав”
“Степан на тезмовчав, ба таки чув у голові джмеликів”; “Ви б краще хлопця посадили, бо йоговже розхитує”.
4. померти — вмерти,на моїх доблесних грудях затанцюють чорти (вмерти), не стало(померти), до нихпіти, провідати (померлих).
Дуже частопоняття смерті не визначається прямо, натомість використовуються слова тасловосполучення, які приховано, пом’якшено називають дане поняття (евфемізми),порів.: “Давно живу, забула вже й відколи. Аже! Трьох чоловіків любенькихпережила. Скоро-скоренько і я до них піду. Піду, походжу до них, всіх трьохпровідаю”; “Наївся гарячого хліба з меленими качанами і вмер. Потім і тата нестало”; “А що, Калюжний, як на вашу думку, скоро ми дістанемося до передової іколи на моїх доблесних грудях затанцюють чорти – чи хто там головний на томусвіті?”
5. пригодитися(знадобитися, про людей) — чоловік, що без нього не обернешся, нужна, полєзна(людини).
Напр.: “Якщо вжекликати когось із чужих, то нужних людей, полєзних… Голову колгоспу чи щекогось, хто вам пригодиться”; “То такий чоловік, що без нього не обернешся:дров треба – до Митра, сіна корові на зиму – до Митра”.
ВИСНОВКИ
Аналізуючи дієслівнісинонімічні одиниці у творчості Г. Тютюнника, ми дійшли таких висновків:
Синонімами називаютьсяслова, близькі або тотожні за лексичним значенням, називають одне і те самепоняття, але різняться емоційно-експресивним забарвленням, сферою використання.
Усталеними усучасній мовознавчій науці критеріями групування синонімічних рядів є такі: всинонімічні ряди об’єднуються лише мінімальні спільні значення слів; синонімипри тотожному значенні вживаються в одній загальній конструкції і маютьсполучуваність, що частково збігається;
У дієслівнісинонімічні ряди можуть поєднуватися не тільки дієслова, а й, вигуки тафразеологізми, які у реченні виконують синтаксичну функцію присудка. Проте слідзазначити, що такі синоніми будуть контекстуальними.
Серед дієслівнихсинонімів, що зустрічаються у творах Г. Тютюнника, найчисленнішою є група напозначення процесів мовлення, пересування, переміщення у просторі;
Із стилістичногопогляду переважає емоційно-експресивна, розмовна, просторічна лексика, що можнапояснити особливостями індивідуальної творчої манери письменника, йогопрагненням якнайточніше передати специфіку «живого» народного мовлення.
Ці ж причини пояснюютьі перевагу контекстуальних, авторських синонімів, над загальномовними,засвідченими синонімічними словниками.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Александрова З. Е. Словарьсинонимов русского языка. – М.: Русский язык, 1975. – 600 с.
2. Білевич Т. П. Дієслівнабагатозначність у процесі розвитку мови // Мовознавство. – 1999. — № 1. – С. 46.
3. Білодід І.К. Сучаснаукраїнська літературна мова. – К.: Вища школа, 1969.- С. 45-99.
4. Бурячок А. А., Гнатюк Г. М.та ін. Словник синонімів української мови: У 2-х т. – К.: Наук. думка, 2000.
5. Волох О.Т. Сучасна українськалітературна мова. – К.: Вища шк., 1987. – С.130-172.
6. Горпинич В.О. Морфологіяукраїнської мови. – К.: Видавн. центр «Академія», 2004. – С. 156-226.
7. Груба Г. Засвоєннясинонімічних форм на міжпредметній основі //Дивослово. – 1998. — № 7. – С.17-19.
8. Груба Г. Тематичний словниксинонімів(Укладання й використання на уроках зв’язного мовлення) // Урокукраїнської. – 2001. — № 4. – С. 31-33
9. Деркач П. Короткий словниксинонімів української мови. – Львів, Краків, Париж: Просвіта, 1993. – 203с.
10. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Сучаснаукраїнська літературна мова. – К.: Вища шк., 1965. – ч.1. –С. 150-162.
11. Задорожний В.Б. Реконструкціяакцентних процесів у префіксальних дієслівних утвореннях // Мовознавство. –2003. – № 1. – С. 46.
12. Зубков М. Українська мова: Універсальнийдовідник.- Харків: Школа, 2004. – С. 296-300.
13. Іванова Н. Д. Склад, статус іструктура семантичного об’єднання слів зі значенням «характер поверхні» усучасній українській мові: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук(10.02.01)/ НАН України. – К., 1999. – 20с.
14. Капелюшний А.О. Практична стилістикасучасної української мови. – Львів: ПАІС, 2001. – С. 26-29; 129-132.
15. Караванський С. Практичний словниксинонімів української мови. — К.: Укр. кн., 2000. – 480 с.
16. Клюєва В.Н. Краткий словарь синонимоврусского языка. – М.: Госучпедгиз, 1956.
17. Коломиєць М. П., Регулевський Словникфразеологічних синонімів.- К.: Наук. думка, 1988.
18. Крижанівська О. Яким буває червоне?(Синонімічні кольороназви в українській мові) //Урок української.- 2001. – № 2.– С. 22-25.
19. Олійник І.С., Сидоренко М.М.Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник. – К.:Рад. шк., 1978. – 447с.
20. Полюга Л. М. Словник синонімівукраїнської мови/ М. М. Полюга. – К.: Довіра, 2004. – 477с.
21. Російсько-український словниксинонімів / Н.П. Башнякова та ін.; За ред. М.М.Пилинського. – К.: Освіта, 1995.– 265с.
22. Синиченко О. Скарбниця українськоїмови // Киів. – 1997.- № 7-8
23. Синонимика в синтаксисе современногоязыка. – Краснодар: Кубан. ун-т, 1974. – 187с.
24. Синонимы русского языка и ихособенности. – Ленинград: Наука, 1972.- 246с.
25. Словарь синонимов / Под ред. А.П.Евгеньева. – М.: Наука, 1975.- 648с
26. Сучасна українська мова/ За ред.Пономарева О.Д. – К.: Либідь, 1997. – С.38-56.
27. Сучасна українська літературна мова/За ред. Грищенка А. П. – К.: Вища шк., 1997. – С. 98-173.
28. Тараненко О.О. Синоніми українськоїмови / Бурячок А. А., Гнатюк Г. М. та ін. Словник синонімів української мови: У2-х т. – К.: Наук. думка, 2000. – С. 945-954.