Тернопільськийнаціональний педагогічний університет
ім.В. Гнатюка
Кафедранімецької мови
Дипломнаробота
натему:
«Національно-культурнийкомпонент семантики порівнянь на прикладі ЛСП «Зовнішність людини» в німецькійі українській мовах»
Тернопіль2006
Зміст
Вступ
1. Контрастивна лінгвістика як галузь мовознавства
1.1 Становлення та розвиток контрастивної лінгвістики
1.2 Проблеми і методика дослідження контрактивної лексикології
2. Зіставлення на лексико-семантичному рівні
2.1 Дослідження національно-культурного компоненту взіставній лексичній семантиці
2.2 Аналіз структурних відмінностей ЛСП «Зовнішність людини»в німецькій та українській мовах
3. Порівняння як об’єкт дослідження контрактивної лексикології
3.1 Визначення структурних елементів порівняння
3.2 Національно-культурна специфіка семантики порівнянь ЛСП«Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Обґрунтування актуальності проблеми.Незважаючи на те, що контрастивналінгвістика є однією з наймолодших галузей мовознавства (початки формуванняприпадають на 30 – 40 рр. ХХ ст.), нею зроблено значний внесок у теоретичне іприкладне мовознавство. Метою контрастивної лінгвістики було і залишаєтьсявиявлення подібностей і відмінностей двох чи більше мов на всіх рівнях їхструктури. Зіставне вивчення мов важливе не тільки для типологічних досліджень,але й для внутрішньомовних студій, оскільки сприяє виявленню того, що може бутинепоміченим при суто внутрішньомовному аналізі.
До мовознавців, які працювали іпрацюють у галузі контрастивістики, слід віднести насампередІ. Бодуена де Кортуне, В. Матезіуса, Ч. Фріза, А. Потебні,Ф. Корша, Є. Поліванова, Ю. Жлуктенка, А. Райхштейна, В. Манакіна,М. Кочергана та ін.
Контрастивістика намагається вирішитиосновне питання – що порівнювати і як порівнювати. На даний час дослідникиприйшли до висновку, що зіставленню повинні підлягати не окремі слова-кореляти,а їх системні угруповання – лексико-семантичні поля, бо саме в них найяскравішевідображено специфіку національного світосприйняття. Особливонаціонально-культурний компонент виявили вони в реакціях-порівняннях. Слід звернутиувагу на те, що у мовознавстві ще не розроблено жодної методики для зіставленнясемантики порівнянь лексико-семантичних полів двох чи більше мов, не визначеніще й критерії, за якими слід такі дослідження проводити. Актуальність темидипломної роботи зумовлена необхідністю провести зіставне дослідженнянаціонально-культурного компоненту семантики порівнянь елементів лексико-семантичногополя «Зовнішність людини» в українській і німецькій мовах та виявити і порівнятиспецифіку їх значень у кожній із досліджуваних мов.
Об’єкт дослідження. Лексико-семантична система мови як відображеннянаціонального світосприйняття.
Предмет дослідження. Національно-культурний компонент семантики порівняньЛСП «Зовнішність людини» як структурний елемент зіставлення української інімецької мов.
Мета дослідження полягає у зіставленні національно-культурногокомпоненту семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в українській танімецькій мовах та у виявленні головних ізо – та аломорфних рис.
Метою дослідження визначенні і його завдання:
1) простежити історію становлення,проблематику та основні завдання контрастивної лінгвістики;
2) дослідитинаціонально-культурний компонент в зіставній лексичній семантиці;
3) проаналізувати структурнівідмінності ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій і українській мовах;
4) розкрити національно-культурнуспецифіку семантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій таукраїнській мовах.
Методи дослідження,якібули використані нами при написанні роботи:
порівняльно-історичний метод;
наукове спостереження;
зіставлення структурниходиниць;
порівняльний експеримент.
Наукова новизна дослідження полягає в зіставленні семантикипорівнянь ЛСП «Зовнішність людини» у німецькій та українській мовах і розкриттісуті національно-культурного компоненту порівнянь двох мов.
Практична цінність роботи полягає в порівняльному аналізі семантикипорівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах. Результатидослідження можна буде використати при викладанні лексикології, типології мов,методиці викладання іноземних мов, практичного курсу німецької мови та ін.
Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьохрозділів, висновків і списку використаної літератури.
У вступі ми розглядаємо такі питання якактуальність теми, об’єкт і предмет дослідження, мета дослідження, завдання іметоди дослідження, наукова новизна і практична цінність дослідження.
Перший розділ складається з двохпараграфів, в яких ми коротко аналізуємо теоретичні положення контрастивноїлінгвістики, а саме: становлення і розвиток контрастивістики, а також їїпроблематику, завдання і методику дослідження.
У другому розділі ми досліджуємо національно-культурнийкомпонент у зіставній лексичній семантиці і аналізуємо структурні відмінностіЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.
У третьому розділі ми визначаємоструктурні елементи порівняння, зіставляємо національно-культурну специфікусемантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.
На захист виносяться такі положення:
Ø лексико-семантична система мови є основою длядослідження національно-культурного компоненту;
Ø лексико-семантичне поле «Зовнішність людини» внімецькій і українській мовах характеризуються цілою низкою ізо – та аломорфнихрис з точки зору структури та семантики лексичних одиниць;
Ø порівнювані поняття лексико-семантичного поля «Зовнішністьлюдини» в німецькій і українській мові асоціюються з різними поняттями, предметамиі явищами;
Ø кількісне і якісне співвідношення порівнянь показує,що в українських художніх текстах зустрічається більша кількість порівнянь, ніжв німецьких.
1. Контрастивна лінгвістика якгалузь мовознавства
1.1 Становлення і розвитокконтрастивної лінгвістики
На кінець ХХ століття припадає формування нових науковихгалузей, у тому числі і в лінгвістиці, що пов’язується з «необхідністюпоступового наближення до якісно нових наукових вимірів сприйняття світу» [17,с. 50]. Однією з таких галузей можна вважати контрастивну лінгвістику.
Зодного боку, контрастивна лінгвістика базується на загальних підходах доаналітичного порівняння мов у плані наявних в них подібностей і розбіжностей, аз іншого боку – включає пошук міжмовних співвідношень в конкретних мовах, якіявляються об’єктом зіставлення [5, с. 59].
Лінгвістисхиляються до думки, що саме порівняння лежить в основі порівняльно-історичногомовознавства, яке займало провідне місце в науці про мову у минулому столітті ізберігає свої позиції на сучасному етапі. Проте цей науковий напрямок є не лишепорівняльним, а й історичним, і вже цим воно відрізняється від контрастивної лінгвістики,яка вивчає мови не в історичному плані, а на сучасному етапі їх розвитку.Тобто, контрастивна лінгвістика є синхронічною, а не діахронічною. Контрастивнідослідження в синхронії розглядаються як попередній етап узагальненьтипологічного характеру. Вони служать меті виявлення міжмовних подібностей івідмінностей, їх опис і систематизацію, а також їх прикладне застосування,зокрема у практиці викладання та перекладі. Тому часто такі дослідження називаютьприкладними контраcтивними дослідженнями. До суттєвих відмінностей відносятьтакож те, що порівняльно-історичне мовознавство обмежує сферу своїх дослідженьлише генетично спорідненими мовами, а контрастивна лінгвістика може порівнюватибудь-яку мову з іншою будь-якою мовою чи групою мов і, виявляючи відмінностіміж ними, не шукає історичного пояснення цих відмінностей [25, с. 10].
Ідеїконтрастивної лінгвістики не нові. Зіставні дослідження двох мов відбувалисявже в далекому минулому. До ранніх джерел контрастивної лінгвістики можнавіднести лексичні зіставленя шумерського та аккадського діалекту у Вавилоні,зіставлення санскриту з ведійською мовою в Паніні, спроби граматичнихзіставлень різних мов з латинською та давньогрецькою вченими пізнього Середньовіччята Відродження та ін. Під порівняльною граматикою (vergleichende Grammatik) А.В. фонШлегель мав на увазі фактично зіставне мовознавсто [10, с. 2]. До першихдосліджень контрастивістики слід віднести праці І. А. Бодуена деКуртене, які стосуються порівняння слов’янських мов з іншими індоєвропейськимимовами, де власне і висувається принцип зіставного аналізу мов незалежно від їхспорідненості. Ця традиція була продовжена вченими Празького лінгвістичногогуртка, у першу чергу В. Матезіусом, який підкреслював, що «до правильногорозуміння мови можна прийти, лише зіставляючи її з мовами інших типів». Іншимджерелом контрастивної лінгвістики є цікаві дослідження Ч. Фріза,присвячені питанням викладання іноземних мов. У значній мірі ідеї Ч. Фрізазнайшли своє втілення у книзі Р. Ладо «Linguistics across cultures» (1957), якаознаменувала собою появу контрастивної лінгвістики як самостійного розділумовознавства. В працях російських мовознавців кінця 19 – початку 20 ст. А.А. Потебні,Ф. Є. Корша,пізніше Є. Д. Поліванова (всі – з нахилом у типологію), праці В.О. Богородицького,І. О. Бодуена де Куртене,Л.В. Щерби вміщували не лише багатий матеріал із зіставного вивчення мов,а й положення про використання контрастивної лінгвістики з викладенням теоретичнихоснов для порівняння рідної та іноземної мови.
Виокремленнюконтрастивної лінгвістики у самостійну галузь мовознавства сприяло проведенняспеціалізованих конференцій, присвячених контрастивним дослідженням (перша вДжорджтауні, США, 1968 рік), а також включення контрастивної лінгвістики упрограму міжнародних лінгвістичних конгресів (з 1972 року) [30, с. 239].
Заостанні три десятиліття з’явилося чимало так званих контрастивних проектів, якіоб’єднали лінгвістів для системного зіставлення тих чи інших пар мов. Вонипокликані дати практичні рекомендації, які б сприяли прискоренню тавдосконаленню викладання іноземних мов. Перші спроби розробок такого роду булиздійснені в Центрі прикладної лінгвістики в США, де ще в 1959 році почаласьробота над серією контрастивних досліджень мовних структур. Англійська мовазіставлялася з п’ятьма найбільш поширеним в навчальній практиці США мовами:французькою, німецькою, італійською, російською та іспанською. Пізнішеконтрастивні проекти почали створюватися в Європі. До числа найбільш відомих зних належать німецько-англійський (керівник – Г. Нікель), югославський(Р. Філіпович), польсько-англійський (Я. Фіш’як),угорсько-англійський (Л. Деже) і румунсько-англійський (Д. Чіторан).
Соліднимвнеском у розвиток контрастивної лінгвістики в Україні є колективні праці, щовийшли за редакцією професора Ю.О. Жлуктенка: «Нариси з контрастивноїлінгвістики», «Порівняльні дослідження з граматики англійської, української,російської мов» та «Німецько-українські мовні паралелі» [8, с. 9].
М.Б. Гвішіанізробив також великий внесок у розвиток цієї галузі мовознавства. Він виділяєтакі головні ознаки контрастивного дослідження:
· характер об’єкта дослідження (споріднені, неспоріднені іблизькоспоріднені мови, національні варіанти, діалекти, професіональні мови таін.);
· мета порівняння (аналіз ступеня спорідненості мов, пошукуніверсалій, встановлення еквівалентності і міжмовних співвідношень);
· напрям порівняння (синхронія, діахронія);
· теорія як система науково доведених характеристик об’єктадослідження;
· метод як система прийомів порівняльного аналізу [5, с. 60].
Зачас свого існування контрастивна лінгвістика зібрала чималий досвід зіставленнямов різних типів і створила теоретичну базу для досліджень такого типу. А.Д. Райхштейнвиділяє наступні принципи міжмовного зіставного аналізу, які можутьзастосовуватися до будь-яких пар чи груп мов та будь-яких рівнів зіставлення:
1. Первинність внутрішньомовного опису по відношенню до міжмовного.
2. Примат спільностей над відмінностями у дослідженні.
3. Відповідність внутрішньомовних описів.
4. Одностороннє та двостороннє зіставлення.
5. Зіставний аналіз може проходити від мовної форми до змісту або,навпаки, від змісту до способу його вираження у мовах.
6. Зіставні дослідження можуть бути синхронічно-зіставними чидіахронічно-зіставними.
7. Джерела зіставного аналізу: зіставлювані явища можуть вивчатисянезалежно в кожній окремій мові і мовленнєвих творах цією мовою або вмовленнєвих творах, які перебувають у відношеннях перекодування [23, с. 11].
Методи,які використовуються у контрастивних дослідженнях, з одного боку пов’язані зрозвитком теорії в різних напрямках сучасного загального мовознавства, а зіншого – залежать від цілей та орієнтації тієї чи іншої роботи з контрастивногоаналізу.
Зіставналінгвістика диференціюється за зіставлюваними мовами (дві і більше; споріднені,віддалено споріднені, неспоріднені), за субсистемами мови (зіставналексикологія, граматика, фразеологія і т. п.), а також за напрямкамианалізу (типологічні, трансляційні та ін.) [23, с. 8].
Зіставленнюповинні підлягати одиниці, які є аналогічними у функціональному і в формальномупланах. Таким чином, зіставлювані одиниці повинні мати однаковий «рівневийстатус» [23, с. 12]. Мови можна зіставляти на рівні системи (структури),норми і узусу (норми мовлення). Мова як загальнолюдський засіб мовленняґрунтується на відмінностях (опозиціях) у плані вираження і в плані змісту.Будь-яка мова використовує лише деякі із всіх можливих опозицій. Сукупністьподібних опозицій складає систему даної мови [3, с. 3].
Якправило порівняльні дослідження проводяться як з метою виявлення певнихзагальних закономірностей, так і з метою порівняльного практичного вивченнядвох конкретних мов. Дані зіставного розгляду мов можуть використовуватися длявирішення різних теоретичних і практичних завдань. У процесі зіставноговивчення мов визначаються їх структурні особливості. Оскільки визначенняструктурних особливостей мов та їх класифікація на основі цих особливостейскладають зміст типологічного напрямку у вивченні мов, саме цей напрямокпотребує результатів зіставлення мовних структур у цілому та окремих мовнихрівнів (морфологічного, фонологічного та ін.).
Крім того, у процесі зіставлення мов встановлюються спільнідля них риси, що призводить до виявлення лінгвістичних універсалій, які тепердосить активно вивчаються, і займають значне місце у розробці загальної теоріїмови [23, с. 11].
Виходячиіз вищезазначеного, можна стверджувати, що контрактивна лінгвістика посідаєодне із чільних місць у мовознавчих студіях. Це пов’язано:
1) із зростаючою роллю міжмовної комунікації у всіх її проявах(інтернаціоналізація європейських стандартів освіти, потреби для перекладу урізних областях діяльності);
2) із відходом від структуралізму і ранньої генеративної граматики;
3) із виникненням корпусної лінгвістики, яка вперше відкрила передмовознавцями можливість повного аналізу матеріалу, виявлення кількіснихзакономірностей вживання слів і експеримент.
1.2Проблеми і методика дослідження контрастивної лексикології
Найпомітнішірезультати зіставна лексична семантика отримала, як уже зазначалося раніше, вдругій половині ХХ століття у період панування структурної лінгвістики, дляякої характерні принцип системності і структурно-функціональний підхід довивчення мовних явищ. Мовознавці прийшли до висновку, що семантичної тотожностіслів у двох мовах майже немає і що це стосується не тільки багатозначних, але йоднозначних слів, а значення слова зумовлюється його місцем улексико-семантичній системі мови. Варто закцентувати увагу на тому, щолексико-семантична система для кожної мови є своєрідною і неповторною. Цей фактспричинився до того, що об’єктом зіставного аналізу стали не окреміслова-кореляти, а їх системні угруповання – лексико-семантичні поля, синонімічніряди тощо, що дозволило виявити спільне й відмінне у порівнюванихлексико-семантичних системах [14, с. 29]. Дослідження цієї проблеми істало основним завданням такого розділу контрастивної лінгвістики якконтрастивна лексикологія (зіставна лексична семантика).
Контрастивналексикологія досліджує лексико-семантичні відмінності у різних мовах методомсинхронно-зіставного аналізу. Лексика дає можливість різноаспектного вивченнямов як вияву національно-культурного багатства народів, їхньої ментальності таспособу бачення світу. Витоки такого підходу до порівняльного аналізу мовмістяться у лінгвістичній спадщині В. фон Гумбольдта, який, зокрема,зазначав, що «різні мови – це зовсім не різні позначення однієї і тієї самоїречі, а різні бачення її» і що мовні відмінності «повинні розглядатися як сила,що пронизує всю історію людства» [16, с. 29].
Контрастивналексикологія охоплює багато підходів, а саме: лексичні універсалії, теоріямовної відносності, лексична типологія і контрастивний лексичний аналіз.
Слідзвернути увагу й на дослідження В.М. Лейчіка, який говорить, що «кожналексикологічна проблема повинна спочатку розглядатися на матеріалі ітенденціях, які характерні для однієї мови, потім – на матеріалі і тенденціяхіншої мови, і на кінець, повинні бути виявленні подібності і розбіжності міжлексичними явищами зіставлюваних мов» [5, с. 62].
Одниміз засновників сучасної зіставної лексичної семантики вважають визначногоукраїнського мовознавця Ю.О. Жлуктенка, який у 1989 р. у своїйпрограмній статті «Аспекти контрастивної лінгвістики» визначив перспективирозвитку цієї багато в чому нової галузі. Він у своїх дослідженняхзапочаткував синхронно-порівняльне дослідження структур української таанглійської мов («Порівняльна граматика англійської та української мов» і «Українсько-англійськіміжмовні відносини. Українська мова у США і Канаді»). У даних роботах проводитьсяконтрастивний аналіз головних особливостей обох мов на фонетичному,морфологічному й синтаксичному рівнях. В. Березинський, О. Бровченко,В. Вовк, Ю. Жлуктенко та ін. досліджували проблеми контрастивногоаналізу фонологічних систем української та англійської мов, зіставного аналізуграматичних форм і конструкцій.
Цікавимиє дослідження В.М. Манакіна, який розглядає принципи й параметриконтрастивної лексикології. До даних принципів він зараховує принципсистемності, принцип однорівневого зіставлення і принцип ієрархічногозіставлення диференційних ознак. Важливою є також ідея вченого, що фоном длязіставлення повинна виступати третя незалежна суперсистема –когнітивно-семантична сфера вселюдської мови.
Л.В. Бублейникслідом за В.Г. Гаком висунула пропозицію врахування функціональнихрозбіжностей («мови різняться не тільки тим, що в них є, але тим, яквикористовується те, що вони мають») [14, с. 3–4].
Слов'янськомумовознавству належить взагалі окрема сторінка зіставного дослідження лексичногоскладу мов. Великий і науковий пізнавальний інтерес у цьому відношенні виявлялимайже всі видатні славісти, починаючи з О.Х. Востокова. А в працях О.О. Потебнічи не вперше у слов'янському мовознавстві прозвучала ідея виявленнянаціональної самобутності шляхом зіставлення з іншими мовами. «Ми можемосказати, – писав О.О. Потебня, – що той, хто розмовляє однією мовою, задопомогою даного слова розглядає різноманітні в кожній з них змісти цього словапід одним кутом, з однієї і тієї ж самої точки. При перекладі іншою мовоюпроцес ускладнюється, бо тут не лише зміст, а й уявлення інші». Спільністьнаціональних уявлень, на думку О.О. Потебні, зростає в процесі історичногорозвитку, оскільки «народу з кожним роком складніше вийти з колії, щопроривається до нього своєю мовою, саме настільки, наскільки поглиблюється цяколія» [16, с. 29].
Однакнезважаючи на серйозний прогрес у контрактивних дослідженнях, зокрема у зіставномуописі таких відносно замкнутих і стабільних підсистемах як фонетична іграматична, зіставна лексична семантика залишається все-таки найменшопрацьованою. Проблематика цього питання пов’язана з тим, що сам об’єкт є більшскладним, оскільки йому притаманна неоднорідність багатоярусної структури.Додає складності дослідженню і той факт, що різні елементи даної структуриперебувають у різноманітно-переплетених зв'язках і відношеннях. Типологічніособливості в такому складному структурному утворенні не завжди виявляються наповерхні. Розкрити їх можна лише внаслідок поглибленого аналізу внутрішньоїбудови лексико-семантичної систем, а для цього потрібно розробити задовільнуметодику контрастивного вивчення лексичної семантики. Вона повинна відповідатисучасному рівневі лінгвістичних досліджень. У зв’язку з цим, на нашу думку,необхідно звернути увагу на те, що на відмінно від фонетики і граматикилексична семантика ще досі користується методами і прийомами, які допускаютьзначну частку суб’єктивізму. Не випадково найважливішим і найактуальнішим длялексичної семантики залишається, на думку М.П. Кочергана, первинне інайголовніше завдання – визначити найбільш задовільним способом значеннялексичної одиниці [14, с. 3]. Саме тому ми прийшли до висновку, що слідпогодитися із сентенцією Г. Мунена, що «семантика ще чекає на свого Сосюраабо Трубецького» [12, с. 3].
Питанняметодики зіставного аналізу обговорювалося і досліджувалося багатьмамовознавцями. Зокрема М.П. Кочерган, якому в цьому плані належитьособлива заслуга, пропонує таку послідовність етапів контрастивного аналізулексичної семантики:
Ø виділення лексико-семантичних полів і міжмовне зіставлення їхструктури, яка відбиває різну дискретизацію (mapping, семантичнекартування) світу речей і явищ у зіставлюваних мовах;
Ø вивчення внутрішньопольових (синонімічних, антонімічних,гіперо-гіпонімічних і міжпольових зв'язків);
Ø дослідження структури лексико-семантичних варіантів;
Ø встановлення внутрішньої форми слова та й узагалі способівномінації і їх впливу на значення слова в кожному конкретному випадку;
Ø виявлення стилістичних розбіжностей і асоціативних відмінностейлексико-семантичних варіантів-відповідників [14, с. 4].
М.П. Кочергану статті: «Зіставна лексична семантика: проблеми і методи дослідження»приходить до висновку, що «принцип системності повинен стати основним уконтрастивних лексико-семантичних студіях. Без урахування системних зв’язків таієрархічних відношень на всіх рівнях аналізу (семному, семемному, лексемному,лексико-семантичних груп і лексико-семантичних полів) не може бути адекватногоопису лексико-семантичної системи зіставлюваних мов. Значеннєвість мовноїодиниці є основною категорією контрастивних досліджень і тільки через неївизначається місце мовної одиниці у певній системі.» М.П. Кочерганприходить до висновку, що тільки зіставлення лексичних систем у цілому можедати об’єктивну картину [14, с. 4].
Зіставленнялексико-семантичних полів визначає значимість кожного лексико-семантичноговаріанта, синонімічні, антонімічні, гіпонімічні зв’язки між ними, тобтоструктуру поля. Дана структура має також у кожній з мов свої відмінності. М.П. Кочерганвважає, що вивчення лексико-семантичних систем мов передбачає встановлення зв’язків між полями. Цізв’язки визначають місце кожного лексико-семантичного поля влексико-семантичній системі мови і найбільшою мірою характеризують типологіюлексико-семантичної системи [14, с. 5].
Дедалібільшого значення у контрастивістиці набуває когнітивна лінгвістика, яка пожвавилаконтрастивні дослідження і особливо вплинула на принципи й методику дослідженняконтрастивної лексикології.
Длякогнітивної лінгвістики характерні такі методологічні принципи: експансіонізм,антропоцентризм, експланаторність, функціоналізм, універсалізм і етноцентризм.Серед них заслуговує на особливу увагу принцип антропоцентризму, бо мова, якстверджує Н.Д. Арютонова, «наскрізь антропоцентрична. Присутність людинидає про себе знати на всьому просторі мови, але найбільше позначається налексиці і синтаксисі – семантиці слів, структурі речення й організації дискурсу»[12, с. 5].
Лексичнезначення, на думку когнітивістів, – це інтерпретація фрагменту світу людини,тобто воно є антропоцентричним за своєю природою і не стільки відображаєоб'єктивні ознаки предмета, скільки фіксує властивості, з погляду того чиіншого етносу. Це положення підтверджується багатьма мовними фактами. Серед ниху першу чергу виділяються так звані номінальні слова – імена, які позначаютьсферу сконструйованих тим чи іншим етносом прагматичних понять. Вони позначаютьфілософські й етичні поняття, специфічні для певного етносу. Так, наприклад, уєвропейських мовах немає слів, які хоча б приблизно наближалися за смислом дотаких санскритських ключових термінів, як нірвана, карма тощо. Та й номінальніслова, що мають відповідники в різних мовах, як правило не повністю збігаютьсяза змістом. Так, японське слово кокоро (приблизно серце / розум) має дещоінше значення, ніж його німецький відповідник der Verstand.
Крімномінальних слів, особливе бачення світу створюють такі розряди слів, якекспресивна й модальна лексика, перифрази й метафори та ін. Зокрема,антропоцентричність метафори виражається в тому, «що саме вибір тієї чи іншоїоснови для неї пов'язаний зі здатністю людини порівнювати все нове для неї засвоїм образом і подобою або ж за просторово сприйманими об'єктами, з якимилюдина має справу в практичній діяльності» [14, с. 5–6].
Слідзауважити, що говорити про те, що когнітивна лінгвістика стане основним методомконтрастивного дослідження, передчасно. Когнітивісти у своїх дослідженняхприходять до суб’єктивних висновків, на які вже так багата контрастивналексикологія.
Узіставній лексичній семантиці існує ще одна проблема – проблема основноїодиниці контрастивної лексикології. Одні дослідники приходять до висновку, щотакою одиницею є сема; інші заперечують цю думку. Слід зазначити, що як бидослідникам не хотілося знехтувати словом, все ж вони змушені апелювати донього. В слові «органічно переплилися всі види й аспекти значення» [12, с. 5]. Якщо не відштовхуватисявід слова, то пошук еквівалентних значень буде позбавлений будь-якого об’єктивногокритерію. Кожне значення (сема) з певною мірою повноти передається іншою мовоюяк не словом, то словосполученням чи описово цілим реченням.
Мипогоджуємося з думкою А. Гудавічюса і В.М. Манакіна про те, що дляоб’єктивного зіставлення лексико-семантичних систем жодна реальна мова не можебути вибрана за основу. В результаті такого дослідження матимемо образ другоїмови в дзеркалі першої. Такий опис, на нашу думку, доцільний у лінгводидактиці,тобто для практичних потреб навчання іноземної мови. Основою, еталономзіставлення повинна бути третя система, яка є однаково незалежна відзіставлюваних мов. Такою системою, на думку вищеназваних лінгвістів, єінтернаціональна за своєю природою когнітивна система – сукупність знань продійсність. У сучасній контрастивній лексикології така система ще не описана,тому А. Гудавічюс і В.М. Манакін прийшли до висновку, що її певноюмірою компенсує семний аналіз. На нашу думку, слід погодитися з їх підходом,тому що семи є справді універсальними і незалежними від конкретних мовмисленнєвими утвореннями. Необхідно, однак, закцентувати увагу на тому, що семив жодному разі не можуть служити третьою системою для порівняння, оскільки нестановлять системи. Це ті атоми, з яких по-різному комбінуються в різних мовахзначення. Однак, на сучасному етапі розвитку контрастивістики не існує іншогоспособу здійснювати контрастивні дослідження, як брати за еталон одну іззіставлювальних мов або в кожному окремому випадку на основі наявних знаньмоделювати певну систему, яка б служила еталоном для зіставлення [12, с. 5].
Такимчином, підсумовуючи викладений вище матеріал, ми можемо зробити наступнівисновки, що для зіставної лексичної семантики найактуальнішою є проблема –визначити точно значення лексичних відповідників у зіставлюваних мовах.Розв'язання цього здавалося б, суто лексичного завдання має вихід на ряд інших,притому дуже вагомих проблем, таких як способи передачі емоційних значень, рольсемантичних переносів у процесах номінації, залежність полісемії й омонімії відструктури мови тощо, а все це в кінцевому результаті проектується на проблеминаціонально-мовної картини світу.
2.Зіставлення на лексико-семантичному рівні
2.1Дослідження національно-культурного компоненту в зіставній лексичній семантиці
Культура– це сукупність досягнень суспільства в галузі науки, освіти, мистецтва таінших сферах духовного життя. Мова і культура взаємопов’язані. Загальновживаним єтвердження, що культурні процеси впливають на мову, а мова, в свою чергу,впливає на культуру.
Складнимє питання, на що саме в мові може впливати культура. Американський вченийЕ. Сепір зазначав: «Не можу я визнати і справжньої причинної залежностіміж культурою і мовою. Культуру можна визначити як те, що суспільство робить ідумає. Мова є те, як думають. Важко визначити, яких особливих причиннихзалежностей між відібраним інвентарем досвіду (культура як ціннісний вибірсуспільства) і тим особливим прийомом, за допомогою якого суспільство виражаєрізний свій досвід, можна очікувати… Зрозуміло, що зміст мови нерозривно пов’язанийз культурою… Мова у своїй лексиці більш-менш точно відображає культуру, якої необслуговує; цілком справедливим є те, що історія мови розвивається паралельно ізісторією культури» [11, c. 171].
Отже,можна стверджувати лише те, що культура визначає план змісту знакової системимови. У семантиці мови відображаються загальні, універсальні компонентизагальнолюдської культури і своєрідність культури даного конкретного народу.
Кожнамова не тільки і не стільки відображає об'єктивний світ, як стверджувалосяраніше, скільки по своєму інтерпретує його. Цікавим є той факт, що про мовнукартину світу вперше заговорили саме ті мовознавці, які знали багаторізноструктурних мов і мали справу з їх зіставленням(В. фон Гумбольдт, Е. Сепір, Б. Уорф та ін.). Зіставнемовознавство має значні напрацювання, які проливають світло на проблему мовнихкартин світу. Їх необхідно узагальнити й інтерпретувати в аспекті мовних картинсвіту. Як зазначив Е. Косеріу, контрастивна лінгвістика повинна розглядатиодну з порівнюваних мов як систему позначень («картин світу») і порівнювати знею інші мови – як оформлення того самого світу за допомогою інших значень.
Досліджуватиз цією метою можна лише ті рівні мови, які є двосторонніми, тобто мають планвираження і план змісту [13, с. 12]. Лексико-семантичний рівенькожної мови дає найбільше матеріалу для розв'язання цієї проблеми, бо саме влексиці найяскравіше відображається специфіка національного світосприйняття ісаме він безпосередньо пов'язаний з позамовною дійсністю, а, як відомо,називання предметів, явищ, реалій позамовної дійсності має чітко виражений «культурнийхарактер». Дослідження національно-культурного компонента в лексичній семантиці– одне з важливих завдань контрастивної семасіології [11, с. 266].
Головноюпричиною відмінності лексико-семантичних систем різних мов є своєрідністьдискретизації дійсності, що відбиває неоднаковий спосіб його пізнання і єнайпершою ознакою самобутності лексико-семантичної системи мови [12, с. 7].Продуктивним у цьому плані є зіставлення структур лексико-семантичних полів іпов'язаних із ними внутрішньо-польових і міжпольових відношень. Ідея прозіставне дослідження різних мов шляхом членування одного поля на їх складовісемантичні елементи йде ще від Й. Тріра, який одній із своїх статей промовні поля писав, що «членування поля однієї окремої мови є попередньоюроботою, для порівняння двох мов, узятих у цілому», але теоретичні принципизіставного дослідження семантичних полів у різних мовах були опрацьованіО. Духачеком [13, с. 13].
М.П. Кочергандає визначення лексико-семантичного поля як сукупності лексичних одиниць, якіоб’єднані спільністю змісту і відображають поняттєву, предметну абофункціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, пов’язані з одним і тимсамим фрагментом дійсності [11, с. 121]. Кожне поле – це своєрідна мозаїка слів, де кожнеокреме слово має певне місце в лексико-семантичному просторі. Ця мозаїка незбігається в різних мовах, бо кожна мова по своєму членує об'єктивний світ [11,с. 266]. Поля матимуть різну кількість клітинок, не всі клітинки взіставлюваних мовах будуть заповненими і те, що в одній міститься в однійклітинці, в іншій може бути розподілене між двома чи декількома меншимиклітинками [13, с. 13]. Справа в тому, що в одній мові передаєтьсянеобов'язково та відмінність, яка в іншій мові повинна бути обов'язкововираженою. Так, наприклад, німецьке слово träumen відповідаєукраїнським словам снитися і мріяти.
Ізструктурою лексико-семантичного поля пов'язані явища гіперо-гіпонімії,синонімії й антонімії [13, с. 13]. На основі гіпонімії лексичніодиниці об'єднуються в тематичні й лексико-семантичні групи й поля[11, с. 265]. Ще С. Ульман відзначив, що «одні мови надзвичайнобагаті словами конкретного значення, в той час як інші використовують слова іззагальними значеннями і не прагнуть передати всі деталі» [13, с. 13].Це явище спостерігається в тих випадках, коли в одній мові використовуєтьсяродове поняття, а в іншій видові. Цікаво відзначити той факт, що українськамова і німецька мова надають перевагу видовим назвам (гіпонімам), в той час,коли англійська і французька – родовим назвам (гіперонімам). Наприклад, укр.стілець і крісло, нім. Stuhl und Sessel – англ. chair; нім. gehen, reiten, fahren – фр. aller.
Особливоюконкретністю значень характеризується українська мова. Це ми можемо побачити,порівнявши її із близькоспорідненою російською мовою: рос. закрыть (дверь, собрание,зонт) – укр. зачинити двері, закрити збори, згорнути парасольку.
Рідшетрапляється зворотне явище: укр. піна, нім. Schaum – англ. foam «піна», froth «піна в роті», scum «піна в каструліпід час готування їжі», head «піна в бокалі пива». Ці приклади вказуютьна той факт, що слово в одній мові закріплює в своєму значенні такі аспектиденотата, які в іншій мові розподілені між кількома словами [13, с. 14].
Існуєй інша відмінність, коли у мовах не збігаються межі певного семантичногоконтинуума. Насамперед це стосується часових відрізків, наприклад, членуваннядоби на її частини. Німецьке Morgen «ранок» охоплює час від дев'ятої до десятоїгодини, англ. morning – від першої до дванадцятої. Те, що для українця є другимповерхом будинку, для німця є першим поверхом
(erster Stock).
Доситьяскраво специфічні властивості мови, а отже, і мовна картина світу виявляють всинонімії. Багатство синонімії та пов'язана з нею різноманітність внутрішньоїформи слів-синонімів засвідчують своєрідність образного сприймання тих чи іншихявищ дійсності різними етносами [13, с. 15]. Слід наголосити на тому, щодля української і німецької мов характерне надзвичайне багатство синонімії.
Крімвнутрішньопольових зв’язків, важливим для виявлення національної мовної картинисвіту є зіставлення міжпольових зв’язків. Вони ґрунтуються на полісемії, тобтона переносних значеннях слів. Перенесення, особливо метафоричні, не збігаютьсяв різних мовах і яскраво засвідчують своєрідність мовних картин світу.Порівняємо: нім. «Schlange» і укр. «змія» і «черга».
Уконтрастивних дослідженнях нерідко констатується і такий факт, що значенняслів-відповідників у двох мовах збігаються, але й в цьому випадку ми не можемоговорити про їхню повну семантичну відповідність. Г-В.‑Ф Гегель зцього приводу зазначав, що «природі речей суперечить вимога, щоб слово мовиякогось народу передавалось таким словом нашої, яке б відповідало його повнійвизначеності. Слово нашої мови дає нам наше певне уявлення про відповіднийпредмет, а не уявлення іншого народу з іншою мовою» [4, с. 63].
Отже,уже сама внутрішня форма номінативних одиниць відбиває національний спосібоб’єктивації результатів пізнавальної діяльності, національну ментальність.Порівняємо, як по-різному передається одна й та сама дія трансформації тексту зоднієї мови на іншу: українці перекладають, росіяни переводять (переводить),німці пересаджують (übersetzen), англійці передають (to translate). Саме надзвичайноюнаціональною самобутністю слів можна пояснити те, що всі дослідники, якіцікавилися проблемою «мова і народ», зверталися до внутрішньої форми, яказасвідчує специфічне національне бачення світу [12, с. 9].
Такимчином, що слово живе в контексті культури, тому в різних мовахслова-відповідники можуть мати неоднакові семантичні асоціації. Особливо це стосуєтьсянаціональних асоціацій, які для кожноїмови є неповторними, однак ніколи не фіксуються у тлумачних та перекладних словниках. Їх поділяють на асоціації, пов’язані звнутрішньомовними чинниками, такими як внутрішня форма слова, вплив переноснихзначень, входження слова в певні словотвірні парадигми, звукові зближення тощо(умовно назвемо їх мотиваційними асоціаціями), та асоціації, пов’язані знаціонально-культурним контекстом. Хоч вони належать до периферії семантичноїструктури значення слова, однак є дуже важливими для міжкультурного спілкування, оскільки породжуютькомунікативні перешкоди [12, с. 10].
Сліднаголосити, що специфічні національні асоціації властиві не тільки лексиці, узначенні якої наявний національно-культурний компонент, а й звичайнимнейтральним загальновживаним словам на означення речей і понять, поширених увсіх культурах. Психолінгвістичний експеримент з українцями, росіянами йамериканцями виявив, що навіть слова на означення частин людини викликали вкожній групі специфічні асоціації. Українці й росіяни, як правило, наводилислова, що вказували на розмір, форму, колір, естетичну оцінку, тоді якамериканці, крім зорових, наводили ще й дотикові реакції. Порівняємо доприкладу реакції до слів «таз» і «ніготь»:
укр.таз – великий, широкий, круглий, вузький, коло, фундамент;
рос.таз – широкий, маленький, большой, штаны;
амер.pelvis – крім подібнихдо наведених, firm – «пружний», handfull – «такий, що приємно доторкнутися»;
укр.ніготь – гострий, довгий, круглий, червоний, блискучий, красивий;
рос. ноготь – длинный, острый,крашенный, красивый, овальный, гладкий, лакированный;
американці,крім цього, навели ще cracked «зламаний», fragile «крихкий».
Національнаспецифіка виявилася також і в порівняннях:
укр.очі – як волошки, терен, вишні, озера, небо;
рос. глаза – как бусы, искры,звезды, небо, шары, как у совы;
амер.eyes – like pools «ковбані», coins «монети», marble balls «мармурові кулі», ocean «океан» [11, с. 10].
Якбачимо, близькість національних культур можна оцінити через подібністьсемантичних асоціацій. Асоціативні зв'язки є надзвичайно важливими й длявідтворення мовної картини світу, хоч виявити їх дуже важко, оскільки вони незнаходяться на поверхні мови, а приховані в глибинах національної ментальності.
Сліднаголосити на тому, що повну мовну картину світу можна відтворити лише занаявності ґрунтовних словників асоціативних норм, створених на якомога ширшомуохопленні мовців психолінгвістичним експериментом. Врахування національнихособливостей асоціювання важливе для повноцінного оволодіння іноземною мовою.
У контрастивнійсемантиці на даний час все більшого поширення набуває соціо-семіотичний підхід.Завданням такого підходу є вивчення лексичної семантики мов у зв’язку зпізнавальною діяльністю народів – носіїв цих мов, когнітивними процесами тапоняттями [13, с. 11].
Отже,контрастивні дослідження дозволяють констатувати, що лексико-семантичні полядвох мов ніколи не збігаються, оскільки зафіксовані елементи діяльності в одніймові не повторюються в такій самій формі в іншій мові. Розбіжності і близькістьміж співвідносними полями різних мов спричинені способом життя народів – носіївцих мов, характером їх мислення, відмінностями культури тощо.
2.2 Аналізструктурних відмінностей лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» унімецькій і українській мові
«Порівняння, – як зауважив видатнийукраїнський педагог К. Ушинський, – є основою будь-якого розуміння ібудь-якого мислення. Про все в світі ми дізнаємося не інакше, як черезпорівняння». Тому закономірним є той факт, що порівняння (зіставлення) єуніверсальним прийомом у теоретичному і практичному мовознавстві. Міжмовнезіставлення є, на нашу думку, найефективнішим способом дослідження своєрідностіконцептуалізації світу в різних мовах [13, с. 12].
Важливим є питання про те, що потрібнозіставляти при контрастивному вивченні лексичної семантики. Виходячи з принципусистемності, слід зазначити, що зіставлення ізольованих лексем не може бутипродуктивним. Оскільки значення слова зумовлюється певною мірою його місцем улексико-семантичній системі, то зіставлятися повинні парадигматичні об’єднання– синонімічні, антонімічні, гіперо-гіпонімічні, а також лексико-семантичнігрупи й поля. Зіставляючи лексико-семантичні парадигми, можна виявитиквантитативні відмінності їх складових елементів, що завжди сигналізує проякісні відмінності між цими лексичними об’єднаннями [12, с. 5].
Найбільшим парадигматичним об’єднанням єлексико-семантичне поле. Лексико-семантичне поле – це сукупність лексичниходиниць, які об’єднані спільністю змісту і відображають поняттєву, предметнуабо функціональних подібність позначуваних явищ [11, с. 265].
Національна специфіка лексико-семантичнихполів виявляється як у кількості наявних у полі слів, так і в характеріопозиції між компонентами поля [11, с. 266]. Проілюструємо цеположення на прикладі лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» унімецькій і українській мовах.
Українська мова Німецька мова
голова der Kopf das Haupt
обличчя das Gesicht
зморшкаdie Runzel dieFalte
чоло die Stirn
ніс die Nase
око das Auge
брови die Augenbrauen
вії die Wimpern
очне яблуко der Augapfel
повіки die Lider
щоки dieWange
вухо das Ohr
рот der Mund
губи die Lippen
підборіддя das Kinn
борода der Bart
вуса der Schnurrbart
шкіра die Haut
волосся das Haar
шия горло der Hals
рука der Arm die Hand
нога das Bein der Fuß
лікоть der Ellbogen
палець der Finger die Zehe
ніготь der Nagel
долоня die Handfläche
спина der Rücken
плече die Schulter
груди die Brust
ріст der Wuchs
статура der Körperbau
тулуб der Rumpf
тіло der Körper
постава die Haltung
Хоч позначувані тут явища єуніверсальними, але деякі із них в українській і німецькій мові неоднаковорозподілені між словами. Справа в тому, що в одній мові не обов’язково передається та відмінність, яка в іншій мові повиннабути обов’язково вираженою. Це явище спостерігається в тих випадках, коли водній мові використовується родове поняття, а в іншій – видове. Хоч німецька йукраїнська мова надають перевагу видовим поняттям, але й тут є істотнівідмінності. Коли ми проаналізуємо структурні елементи лексико-семантичного поля«Зовнішність людини» в українській і німецькій мовах, ми побачимо, що в одномувипадку німецька мова надає перевагу гіперонімам, а в іншому – гіпонімам. Те жсаме стосується і української мови.
Порівняємо:
Ø нім. Arm i Hand (гіпоніми) із укр. рука (гіперонім);
Ø нім. Bein iFuß (гіпоніми) із укр. нога(гіперонім);
Ø нім. Hals (гіперонім) із укр. горло і шия(гіпоніми);
Ø нім. Finger iZehe (гіпоніми) із укр. палець(гіперонім);
Ø нім. Kopf і Haupt (гіпоніми) із укр. голова (гіперонім);
Ø нім. Runzel і Falte (гіпоніми) із укр. зморшка (гіперонім).
Слід звернути увагу на те, що тенденціянімецької мови до утворення складених слів є наявною також і влексико-семантичному полі «Зовнішність людини», в той час, коли для українськоїмови характерні прості слова.
Зіставимо:
v укр. брови із нім. Augenbrauen,
v укр. вуса із нім. Schnurrbart,
v укр. лікоть із нім. Ellbogen,
v укр. долоня із нім. Handfläche,
v укр. статура із нім. Körperbau.
Порівнюючи лексико-семантичне поле «Зовнішністьлюдини» в німецькій і в українській мовах, можна помітити ще й таке явище, щодля позначення одного і того ж поняття, в українській мові використовується дваслова, а в німецькій – лише одне, хоч і складне слово: укр. очне яблуко і нім. Augapfel.
Досить яскраво специфічні властивості німецькоїі української мов виявляються також в синонімії.
Порівняємо наступні синонімічні ряди:
1)голова – лоб, казан, макітра, макотиря, довбешка, кумпал, глава, гиря [2, с. 345]
der Kopf – Haupt, Schädel, Birne,Dach, Rübe [36,с. 389].
2)обличчя – лице, вид, образ, фізіономія, фізія, лик, морда, рило, пика, писок,будка, мармиза, мармуза, твар [2,с. 564]
das Gesicht – Phisiognomie, Angesicht,Anlitz, Fratze, Visage, Fresse [36, 245].
3) око – немає синонімів;
das Auge – Sehorgan, Augapfel, Gucker,Seher, Guckäuglein [37, с. 32].
4)ніс – нюхало, кирпа [2, с. 1025];
die Nase – Geruchs – und Riechorgan,Kartoffel, Gesichtserker, Zinken, Zacken, Riecher, Gurke, Rüssel, Knolle,Gummel [21, с. 376].
5)щоки – лице, маніта [2, с. 933];
die Wange – Backe [21, с. 533].
6)вухо – немає синонімів;
das Ohr – Hörorgan, Lauscher,Luser, Löffel, Horcher, Horchlöffel [37, с. 432].
7)рот – уста, паща, пащека, пелька, верша, хавка, писок, гавра[2, с. 581],
der Mund – die Lippen, das Maul, dieSchnute, die Gasche, die Gusche [36, с. 564].
8)підборіддя – воло, підгорля [2, с. 200],
das Kinn – не має синонімів.
9)борода – не має синонімів;
der Bart – Stoppelbart, Schnauzbart,Backenbart, Vollbart, Dreitagebart [37, с. 54].
10) волосся – вовна, шерсть,волосіння, рослинність, щетина [2, с. 300];
das Haar – Fell, Pelz, Zotteln, Wolle,Strähnen [37,с. 245].
11) горло – горлянка, гортанна [2, с. 360]
шия – карк, в’язи, гамалик [2, с. 907]
der Hals – Rachen, Kehle, Gurgel,Kragen, Schlund [37,с. 256].
12) рука –лапа, лебети [2, с. 585]
die Hand – Pfote, Flosse, Pranke, Tatze,Patsche, Klaue [21,с. 235]
der Arm – не маєсинонімів.
13) груди – лоно, перса, грудь, пазуха, бюст [2, с. 366];
die Brust – немаєсинонімів.
14) ніготь – пагність, пазур [2; с. 12];
15) палець (на руці) – перст, палюх [2,с. 114];
der Finger – немає синонімів.
16) плечі – рамена, рам’я, коркові, ґорґоша [2, с. 45];
die Schulter – Achsel [36, с. 25].
17) спина – хребет, горб, хребтина, хорбак [2, с. 654];
der Rücken – немає синонімів.
18) зморшка – немає синонімів;
die Falten – Runzel, Furche, Krähenfüße, Schrumpel[37 с. 355].
19) повіка – немає синонімів;
das Lid – Augendeckel [36, c. 220].
20) нога – немає синонімів;
das Bein Stelze [37 c.389].
Проаналізувавши вищеназвані синонімічніряди ми прийшли до наступних висновків:
1. дляукраїнської і для німецької мови типовим є надзвичайне багатство синонімії;
2. для слів,які входять в лексико-семантичне поле «Зовнішність людини» в українській інімецькій мовах загалом характерне майже однакове число синонімів, хоч окреміцього поля суттєво різняться кількістю своїх синонімів. Це явище ми можемопобачити у таблиці:
Таблиця 1№ п/п Українська мова Німецька мова Поняття к-сть синонімів поняття к-сть синонімів 1 Голова 8 Kopf 5 2 Обличчя 14 Gesicht 6 3 Око - Auge 5 4 Ніс 2 Nase 11 5 Щоки 2 Wange 1 6 Вухо - ohr 6 7 Рот 8 Mund 5 8 Підборіддя 8 Kinn - 9 Борода - Bart 5 10 Волосся 5 Haar 5 11 Горло 2 Hals 5 12 Шия 3 13 Рука 2 Hand 6 14 Груди 5 Brust - 15 Ніготь 2 Nagel - 16 Палець 2 Finger - 17 Плечі 4 Schulter 1 18 Спина 4 Rücken - 19 Зморшка - Falte 4 20 Повіка - Lid 1 21 Нога - Bein 1 Всього 65 Всього 67
Більшість із цих синонімів є експресивнозабарвленими (для української мови – 50, для німецької мови – 51) і маютьоригінальну національну форму.
3.Порівняння як об’єкт дослідження контрастивної лексикології
3.1Визначення структурних елементів порівняння
Усяструктурна організація лексичної системи мови визначається асоціативнимивідношеннями, що постійно урізноманітнюються в зв’язку зі змінами у змістімислення та через збагачення мислення новими якостями і поняттями. На ґрунтіасоціацій невпинно відбувається синонімізація, антонімізація, омонімізація тапаронімізація слів.
Прагненняпізнати світ приводить людську думку насамперед до порівняння. ЩеАристотель прославляв здатність сприймати подібне як властивість величі духу. Е. Енгель відзначав,що «кожна людська оцінка є лише порівнянням, тому мова повинна формуватисябільш художньо, враховуючи силу оцінювання об’єкта» [28, c. 16].
Порівнюваніпредмети (явища, ознаки, дії) асоціюються за певною найхарактернішою ознакою,унаслідок чого ця ознака виступає дуже яскраво, експресивно [29, с. 135].
Особливонаціональна специфіка асоціювання виявляється в семантиці порівнянь.
Як об’єкт дослідженняпорівняння розглядалися різними галузями мовознавства. Цікавими є праціІ. Чернишової, Г. Пермякова, Г. Зейдлера, Е. Різеля та Е. Шендельса,Р. Дітмара та ін [12, c. 45].
Структурабудь-якого порівняння є чотиричленною:
Ø comparandum– предмет (суб‘єкт)порівняння, тобто предмет чи явище, ознаки якого ми пізнаємо, розкриваємо задопомогою іншого;
Ø comparatum– об’єкт порівняння, те, зчим порівнюється суб’єкт, тобто предмет чи явище, що має яскраво виражені тадобре відомі мовцеві ознаки й унаслідок цього використовується ним дляхарактеристики пізнаваного;
Ø tertiumcomparationis– основипорівняння – ознаки, за допомогою яких здійснюється акт порівняння. Tertium comparationis перекладаєтьсяяк «третє в порівнянні». Воно може бути очевидним, тобто сприйматися зоровимирецепторами як порівняння форми, кольору тощо, полягати в тоні, базуватися наемоційному чи чуттєвому досвіді. Tertium comparationis називають ще вільноасоціативним значенням;
Ø протиставні обидві частини частки wie, als, gleich, ähnlich, alswie, alsob, gleichsamтощо (німецькамова) або неначе, немов, ніби, як тощо (українська мова), які виконуютьроль показника порівняльних відношень, тобто це оперативний засіб, що вводить удію когнітивну операцію «порівняння».
Даніскладові частини можуть вербалізуватися безпосередньо в порівняльній структуріабо їх можна відтворити з контексту.
Між comparatumіcomparandum не існуєреального зв’язку, він виникає лише у свідомості мовця, який прагне відтворитипевну ситуацію дійсності.
Інодіпорівняння використовуються не в повній формі, а в скороченій, наприклад: нім. dieFroschaugen, diehimmelblauenAugen. Тобтопорівнювані поняття повністю злилися.
Знаходячисьміж засобами унаочнення та образності, порівняння створюють деякі проблеми длякласифікації. Усі мовознавці, які досліджували проблематику даного питання,виділяли різні ознаки для групування порівнянь:
· за структурними якостями (Е. Різель, Е. Шендельс) порівнянняподіляють на короткі (складаються з одного словосполучення), поширені(охоплюють ціле речення чи цілий ряд речень) та розбудовані (зустрічаються вБіблійних текстах);
· на основі семантичних зв’язків між tertium comparationis та об’єктомпорівняння (comparatum) (Л. Ройзензон) слід розрізняти такі особливості:
1) без основипорівняння не розвивається специфічне значення порівняння, наприклад: очі – як волошки [19, с. 55], як баньки [19, с. 35], тобто саме слово «очі» не маєзначення «голубі, великі»;
2) comparatum може сам визначити семантичне значення, напр.: eine zarte Hautwie ein Sammet – eine Haut wie ein Sammet;
3) для одного й того ж компаратора існують кілька можливих варіантівоснови порівняння, залежно від яких і змінюється значення всієї порівняльноїконструкції. У таких випадках йдеться про динамічну ознаку в основі порівняння:суха, як тріска [24, с. 102], вузьке обличчя як тріска [19, c 54];
4) у ряді порівнянь компаратор служить лише для підсилення емоційноїзначущості вислову, наприклад: витрішкуваті очі як у жаби [19, c. 54];
· з точки зору вмотивованості розрізняють вмотивованість першогоступеня (гострі, як ніж очі [19, c. 66]), частково мотивані (eine schlanke Gestalt wie eine Tanne [34, c. 54]),немотивовані (ein Mädchen von schlankem Wuchs [34, c. 97]), мотивацію,яких неможливо встановити (ніс, як за сім гривень сокира [19, c. 37]);
· щодо прагматичного впливу, порівняння можуть базуватися на основіраціонального та метафоричного змісту і поділятися на предметні та образні(С. Краль, Й. Курц);
· за частотою вживання та поширенням порівняння розрізняють узуальні(традиційні, стійкі, загальновживані), індивідуальні (оказіональні, авторські)та латентні (приховані).
1. Узуальні порівняння стали об’єктом лінгвістичних досліджень під різниминазвами. Так, вчені І. Чернишова, В. Флейшер та Г. Шаде визначаютьїх як «компаративні фразеологізми», в той час як К. Пільц, Х. Бургер,Р. Хесскі використовують для них термін «фразеологічні порівняння». Дані порівнянняне тільки відображають об’єктивні ознаки певного поняття, але й фіксують йоговластивості з погляду того чи іншого етносу. Ми зустрічаємо їх як в усномумовленні, так і в художній літературі. Переважна їх більшість може також фіксуватисяв словниках.
2. Індивідуальні (узуальні, авторські, оказіональні) порівнянняутворюються в певних ситуаціях із стилістичною метою. В.А. Чабаненконазиває їх естетично спрямованими асоціаціями [29, с. 135]. Природу йроль естетично спрямованих асоціацій з’ясував І. Франко у праці «Із секретівпоетичної творчості». Він зазначав: «Всяка ідея, що повстає в нашій уяві, можевикликати за собою іншу ідею, і то, або подібну чим-небудь до неї, або таку,яку ми звикли зв’язувати з нею чи то задля місцевої суміжності, чи задлячасової близькості або періодичності» [27, с. 66]. Ми ж додамо, щовсяке відображення стосовно об’єкта є невипадковим і може сприйматися по-різному. Великакількість оказіональних порівнянь зустрічається в художній літературі, де вонивживаються письменниками для більш точної передачі тієї чи іншої інформації.Зіставляючи фразеологічні та авторські порівняння, можна сказати, що першімають об’єктивніший характер та є знаками мови, а другі володіють сильнішоюемоційністю та належать до одиниць мовлення.
3. Латентними порівняння стають у той момент, коли сам актпорівнювання вже не може відбуватися, тому що другу та третю складові частини(компаратор, основу порівняння) важко відрізнити. Ідіоматичні порівняннявиконують часто функцію підсилення дієслова. Стосовно іменників таприкметників, – вони можуть бути еквівалентними прикметникам, які демонструютьвисокий ступінь або велику кількість, дуже хорошу або дуже погану оцінку,наприклад: а на виду у неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив – некрасиве обличчя;
· за стилістичним характером розрізняють сатиричні, поетичні танейтральні порівняння.
1. Сатиричні порівняння можна поділити умовно на групу з негативнимемоційним забарвленням, яка характеризується використанням негативнозабарвленої лексики. Деколи це звичайні слова, що утворюють стилістичнонейтрально забарвлений вираз, який все-таки виступає сатиричним порівнянням (бровияк пацюки [19, c. 37], einGesichtwieeinNagetier [38, c. 172]). Для другоїгрупи властивий доброзичливий гумор (своїм кирпатим носом чує, як у небі млинціпечуть [19, с. 53]).
2. Поетичні порівняння надають літературному твору своєрідногоромантично-чуттєвого забарвлення (mitdunkelnAugen, wieeineBurgundertraube, dieineinenPfirsichkorbgeratenist [31, c. 53], чорніочі, як терен обмитий дощем [19, c. 64]).
3. Нейтральні порівняння відіграють, як правило, граматично абозмістовно важливу роль у реченні (einGesichtwieausTon[34, c. 145]). Процеспорівнювання можна зустріти серед граматичних явищ (яскравим прикладом цього єступені порівняння прикметників та прислівників). В усному мовленні нейтральніпорівняння використовуються для унаочнювального донесення інформації пророзмір, вагу, колір, якість матеріалу, звукові ознаки тощо предмета, якийобговорюється. Нейтральні порівняння є буквальними й несуть інформацію, щосприймається всіма реципієнтами одночасно.
Отже,ми порівнюємо незнайоме зі знайомим і таким чином виявляємо своє ставлення дореальної дійсності. Деякі речі, які ми сприймаємо в повсякденному житті якзвичайні, виявляються під час порівняння в іншому ракурсі. Для порівнянняхарактерним є внутрішній зміст, який мовець надає своєму вислову: так, «задопомогою порівнянь письменник втілює у слова свій світогляд, виділяє,перебільшуючи чи стверджуючи, окремі риси висловлюваного, демонсруючи аналогію,намагається відтворити в мові те, що через пізнання стало його досвідом, абовисвітлює цією формою висловлювання звичайно приховані відношення таспорідненості. Під час будь-якого вибору сфери порівняння висловлюєтьсяпершопочаткове ставлення письменника до явищ і до світу» (Б. Совінські) [29, c. 14].
3.2 Національно-культурна специфікасемантики порівнянь ЛСП «Зовнішність людини» в німецькій та українській мовах.
При аналізі української і німецькоїхудожньої літератури, ми прийшли до висновку, що структурні елементилексико-семантичного поля «Зовнішність людини» в українській і німецькій мовахасоціюються із різними предметами, явищами і поняттями. У даних асоціаціях(порівняннях) відтворюються загальноприйняті уявлення, традиційна репрезентаціямовної картини світу українського і німецького народів. У художніх текстах мизустрічаємо багато оказіональних порівнянь, де вони вживаються авторами длябільш точної характеристики певного предмета, явища чи поняття. У них такожприсутній національно-культурний компонент, оскільки письменник є представникомпевного народу. Дані порівняння класифікуються за певними ознаками.
1. обличчя – das Gesicht:
а) вузьке обличчя – мов шовкова нитка[19, с. 54], як тріска [19, с. 54];
ein schmales Gesicht – wie einSchermesser [31, c. 85], wie ein Hecht [31, c. 85];
б) бліде обличчя – бліде лице неначе вмерця [19, с. 56], лице як віск жовте [19, с. 57], як білаквітка [19, с. 133];
ein blasses Gesicht – so farblos wieeine Schneeblume [31, с. 9], mit gelbem Fiebergesicht [36, с. 234], wie aus Ton [34, c. 145];
в) повне і кругле обличчя – як тойздоровий гарний гарбуз на баштані [19, c. 43], як повний місяць [19, с. 54];
ein rundes Gesicht – wie ein Kürbis[34, c. 72], wie ein Mond [31, с. 29];
г) гарне обличчя – як ягода [23, c. 236], як писанка [19, с. 53];
ein schönes Gesicht – wie ausPorzellan [34, c. 138];
д) не красиве обличчя– хоч пацюки бий [19, с. 54], неначе чорт сім кіп гороху змолотив [19, с. 54],неначе сажею обмазана [19, с. 57];
ein schlechtes Gesicht – wie einNagetier [38, c. 72].
2. очі – die Augen:
а) голубі очі – як волошки [19, с. 55], як небо [19, с. 55], якозера [24, с. 132];
blaue Augen – die himmelblauen Augen [31, c. 69],wie ein paar Vergißmeinnichte[31, c. 9], wie aus Veilchen [35, с. 238];
б) чорні очі – як терен обмитий дощем[19, с. 64], неначе старі монети [36, с. 56];
schwarze Augen – mitdunkeln Augen, wie eine Burgundertraube, die in einen Pfirsichkorb geraten ist[31, c. 53],wie Kohlen [38, с. 83];
в) великі очі – витрішкуваті як у жаби [19, с. 52], як у сови[19, с. 53], як баньки [19, с. 35];
große Augen – wie Kristallkugeln [31, с. 99];
г) блискучі очі – як свічки [19, с. 135], як зорі [24, с. 100], як жар [19, с. 124],блищать неначе вночі у вовчиці [24, с. 65];
glänzende Augen – wie Laternen leuchten lassen [31, c. 154], wieSterne [31, c. 154].
В українській художній літературі дляпозначення виразу обличчя наводяться ще такі порівняння: гострі як ніж очі [19, с. 66], як гляне, то від її очей молоко кисне [19, с. 72].
3. губи – die Lippen
маленькі губи – як рутяний лист [19, с. 54];
die kleinen Lippen wie Zwirnfaden [31, c. 171];
Повні та червоні губи в українській мовіасоціюються із червоною калиною [24, с. 100].
Крім того є ще порівняння у німецькій таукраїнській мові для характеристики рота:
укр. рот як у сома [19, с. 87],
нім. der Mund wie eine Raspel[35, c. 38].
4. шкіра – die Haut:
ніжна шкіра – як шовк [19, с. 125];
eine zarte Haut – wie ein Sammet [31, с. 162].
Також в українській мові зморшкуваташкіра обличчя асоціюється із пом’ятою банкнотою [24, с. 342], а у німецькіймові біла шкіра порівнюється із слоновою кісткою – die Haut wie Elfenbein [31, c. 173].
5. руки – die Arme:
укр. руки як кочерги [19, с. 54];
нім. die spindeldürren Arme [34, с. 29].
У німецьких текстах ми знаходимозіставлення рук із кігтями – die Hände wie Krallen [34, c. 132], а також порівняння і длятаких частин тіла як нігті – mit dicken Nadel wie ein Brillanten [31, c. 165], а також для пальців (на руці) – was sie für spitze Finger haben, vorn umbogen, wie Widerhagen [34, с. 81].
6. фігура – die Gestalt:
а) струнка фігура – гнучка станом, яктополя [19, с. 54];
eine schlanke Gestalt – wie eine Tanne [34, с. 54], ein Mädchen von schlankem Wuchs [34, с. 97], ihre schlanke, immer etwas gebückteGestalt gleicht einer überschossenen Pflanze, die im Wind schwankt [31, с. 160].
б) худорлява фігура – тоненька,як очеретина [19, с. 54], сама, як дошка [19, с. 54], стан наче копистка [19, с. 54], тонка, мов билина [19, с. 22], суха,наче циганська голка [24, с. 45], худа якструна [19, с. 100], суха, як тріска [24, с. 102],
eine magere Gestalt – wie die einerjungen Silberlinde [31, с. 9], wie eine Schlange [34, с. 83].
Порівняння, які позначають повнотуфігури, ми виявили тільки в українській мові:
Ø як кадівб, що бублика з’їси, поки кругом об’їдеш[19, с. 54],
Ø сама товста, як бодня [19, с. 54],
Ø кругла, як цибулька [24, с. 123],
Ø сама дівка здорова, як тур [24, с. 37],
Ø здорова, як корова [19, с. 54].
7. ніс – die Nase:
ніс – як за сім гривень сокира [19, с. 37], як ключка [19, с. 37], своїм кирпатим носом чує, як у небімлинці печуть [19, с. 53];
die Nase – die Gurkennase [34, c. 139], wie ein gesunkener Satell [34, c. 138].
8. груди – die Brust:
груди – як у богатиря [24, с. 239];
die Brust – wie zwei metallenen Teile[34, c. 107].
Лиса голова в українській мовіпорівнюється із облизаним макогоном [27, c. 345], у німецькій із свіжим салом – wie frischer Speck[34, c. 46],борода в українській мові співвідноситься із жовтком яйця [24, c. 99], в німецькій мові – з росинкою– wie einTautropfen [34, c. 168].
В опрацьованій художній українськійлітературі ми знайшли багато порівнянь, що стосуються такого структурногоелемента лексико-семантичного поля «Зовнішність людини» як волосся, а саме:
v коса як праник [19, с. 54],
v на голові у неї волосся неначе копицясіна або куделя вовни [27, с. 31],
v волосся, як павутина [24, с. 45],
v шорстка, біла, як молоко чуприна [24, с. 56],
В німецьких художніх текстах ми такожвиявили порівняння, які стосуються слова das Haar, але вони мають дещо іншусемантику і порівнюється із іншими предметами, явищами:
v ihr Haar wie ein Metall [34, c. 45],
v rote, kurzgeschnittene Haare, die wieBorsten vom Kopf abstanden [34, c. 88],
v ihr Haar war wie seidiger Schimmer [32, c. 41]
v ihr kupfernes Haar davor prunken und schreien würde, wiePallas Athene vor einem Hain von Ölbäumen [34, c. 134],
v mit dickem Haar wie ein Kranz [38, c. 235],
v ihr Haar wie ein blutiger Strick[34, c. 138],
v tiefer als der Wein blutete ihr Haar [31, c. 281].
Крім вище названих порівнянь ми виявилище порівняння в українській художній літературі для таких структурних елементівлексико-семантичного поля «Зовнішність людини» як брови, щоки, зуби, шия, асаме:
Ø брови якшнурочки[27, с. 52],
Ø брови якпацюки [24, с. 37],
Ø чорні брови,густі-прегусті, як шовк [19, 100],
Ø зуби як біларіпа [19, с. 54],
Ø щоки якчервонобокі яблука [19, с. 100],
Ø шия хочобіддя гни [19, с. 54].
Кількісне і якісне співвідношення порівняньлексико-семантичного поля «Зовнішність людини» української і німецької мовможна спостерігати за нижче наведеною таблицею:Українська мова Німецька мова поняття к/співвідн. поняття к/співвідн. Обличчя 12 Gesicht 9 Очі 14 Augen 8 Рот 3 Mund 2 Шкіра 2 Haut 2 Руки 1 Arme 4 Hände Груди 1 Brust 1 Ніс 3 Nase 2 Волосся 5 Haar 8 Борода 1 Bärtchen 1 Фігура 13 Gestalt 5 Шия 1 Hals - Брови 3 Augenbrauen - Щоки 2 Wange - Зуби 1 Zähne - Загальна кількість 62 Загальна кількість 42 Якісне співвідношення 59,6% 40,4%
Із вище зазначеного ми приходимо довисновків, що:
Ø в українських художніх текстах частіше зустрічаютьсяпорівняння, ніж у німецьких;
Ø саме національні асоціації зумовлюютьвходження тих чи інших слів до специфічних для кожної мови порівняльнихзворотів.
Висновки
Спираючись на результати дослідження миприходимо до таких висновків:
1. Контрастивна лінгвістика – це розділмовознавства, метою якого є виявлення подібностей і відмінностей двох чи більшемов на всіх рівнях їх структури.
2. Становлення контрастивістики бере свійпочаток ще в далекому минулому, коли зіставлялися шумерський та аккадськийдіалекти у Вавилоні та санскрит з ведійською мовою у Паніні. До першихдосліджень в галузі контрастивістики слід віднести праціІ. А. Бодуена де Куртене, а також дослідження вчених празькоголінгвістичного гуртка. Великий внесок у розвиток контрастивістики зробили йукраїнські і російські мовознавці, особливо цікавими є праці А.А. Потебні,Ф. Є. Корша, Є. Д. Поліванової, В.О. Богородицької, Л.В. Щерби,Ю.О. Жлуктенка, М.П. Кочергана та ін.
3. Однією із галузей контрастивноїлінгвістики є контрастивна лексикологія, об’єктом дослідження якої єзіставлення лексико-семантичних систем двох чи більше мов. Через складність об’єкта дослідження, а особливо через те, що різні елементиструктури лексико-семантичних систем перебувають у різноманітно переплетенихзв’язках і відношеннях, лексична семантика залишається недостатньо опрацьованою.На сьогоднішньому етапі триває розробка і апробація найбільш задовільноїметодики здійснення контрактивних досліджень.
4. Для лексичної семантики дослідженнянаціонально-культурного компонента є одним із найважливіших завдань. Найбільшематеріалу для вирішення цієї проблеми дає лексико-семантичний рівень, особливопродуктивним у цьому плані є зіставлення структур лексико-семантичних полів іпов’язаних із ними явищ гіперо-гіпонімії і синонімії. Саме на основі гіпонімії(видових назв) об’єднуються лексеми в лексико-семантичні поля. Слід відзначититой факт, що одні мови надають перевагу гіпонімам (українська, німецька таін.), а інші мови гіперонімам (англійська, французька тощо).
Провівши дослідження в галузі синонімії,ми встановили факт, що як і українська, так і німецька мова є багатими насиноніми, а для структурних елементів лексико-семантичного поля «Зовнішністьлюдини» вони мають майже однакове число синонімів (укр. – 65, нім. – 67). Більшістьіз синонімів в обох мовах є національно забарвленими.
5. Аналізуючи складовілексико-семантичного поля «Зовнішність людини» в українській та німецькіймовах, ми виявили:
Ø Хоч, як уже зазначалося вище,німецька і українська мови надають перевагу видовим поняттям, все-таки є вкожній із цих мов свої особливості (наприклад, нім. der Hals і укр. шия і горло і ін.).
Ø Для структурних елементівлексико-семантичного поля «Зовнішність людини» є характерні, як і для німецькоїмови в цілому, складені слова. Українська мова послуговується в цьому випадкупростими словами (наприклад, укр. долоня і нім. Handfläche і ін.).
6. Лексико-семантичні поля двох мовніколи не збігаються, оскільки зафіксовані особливості поняття в одній мові неповторюються в такій самій формі в іншій мові. Розбіжності і подібності міжспіввідносними полями української і німецької мов спричинені способом життядвох народів, характером їх мислення, відмінностями культури тощо.
7. Кожне слово посідає певне місце влексико-семантичному полі «Зовнішність людини» зіставлюваних мов і маєнеоднакові семантичні асоціації. Ці асоціативні зв’язки є дуже специфвчними,оскільки відтворюють мовну картину світу. Виявити їх надзвичайно важко, бо вонизнаходяться не на поверхні мови, а приховані в глибинах національноїментальності. Особливо національна специфіка асоціювання виявляється всемантиці порівнянь. Загальновживані слова, які входять в лексико-семантичнеполе «Зовнішність людини», української і німецької мов асоціюються з різнимипоняттями, предметами і явищами. Виявлені асоціації ми наводимо у кількісному іякісному співвідношенні, що дає чіткіше уявлення про їх частотність, а отже, івживаність у кожній з порівнюваних мов.
Отже, опрацювавши 6 українських художніхтекстів і стільки ж само німецьких ми прийшли до думки, що в українській мовічастіше зустрічаються порівняння (62 (59,6%), ніж у німецькій (42 (40,4%).
Zusammenfassung
Auf Grund unserer Forschung sind wir zufolgenden Schlussfolgerungen gekommen:
1. Diekontrastive Linguistik ist ein Bestandteil der Sprachwissenschaft, deren Zieles ist, Ähnlichkeiten und Verschiedenheiten zwischen zwei oder mehrSprachen auf verschiedenen Ebenen ihrer Struktur zu untersuchen und zubeschreiben.
2. Zu denersten Forschung auf dem Gebiet der kontrastiven Linguistik gehören dieWerke von I.A. Boduen de Kurtene, und auch die Untersuchungenvon den Linguisten der Prager linguistischen Schule. Die ukrainischen und russischenSprachwissenschaftler übten auch einen großen Einfuß auf dieEntwicklung der kontrastiven Linguistik aus, besonders interessant sind die Werkevon A.A. Potebnja, F.J. Korsch, J.D. Shluktenko, M.P. Kotscherhan, J.D. Polivanowa, W.O. Bohorodyzjka, L.W. Schtscherbau.a.
3. Diekontrastive Lexikologie ist eines der Gebiete der kontrastiven Linguistik,dessen Forschungsobjekt eine Gegenüberstellung derlexikalisch-semantischen Systeme von zwei oder mehreren Sprachen ist.Lexikalische Semantik ist zu wenig erforscht, weil das Untersuchungsobjekt zuschwer ist und verschiedene Einheiten der lexikalisch-semantischen Systemezueinander in mannigfaltigen Beziehungen stehen. Bis heute dauert Erforschungund Approbation der Methodik der Verwirklichung der kontrastivenUntersuchungen.
4. DieUntersuchung der national-kulturellen Komponenten ist für die lexikalischeSemantik eine der wichtigen Aufgaben. Die lexikalisch-semantische Ebene ist dieGrundlage die Lösung dieses Problems, besonders produktiv ist Gegenüberstellungder Strukturen von lexikalisch-semantischen Wortfeldern und der mit ihnen verbundenenHyperonymisch-Hyponymisch-Beziehungen sowieder Synonymie. Gerade auf Grund derHyponymie verreinen sich die Wörter yu lexikalisch-semantischenWortfeldern. Besonders interessant ist die Tatsache, dass einige Sprachen(Ukrainisch, Deutsch u. a.) Hyponyme un andere (Englisch, Französisch u.a) Hyperonyme überwiegen. Auf Grund der Untersuchungen von Synonymiestellen wir fest, dass Ukrainisch und Deutsch reich an Synonymen sind und fürdie Bestandteile des lexikalisch-semantischen Wortfeldes «Das Äußeredes Menschen» fast gleiche Anzahl der Synonyme (deu. – 67, ukr. – 65) ist. Diemeisten dieser Synonyme sind in beiden Sprachen national gefärbt.
5. Auf Grundder Analyse von Elementen des lexikalisch-semantischen Wortfeldes «Das Äußeredes Menschen» in der ukrainischen und der deutschen sprachen haben wir folgendeBesonderheiten festgestelt: A) Obwohl die ukrainische und deutsche SprachenHyponyme bevorzugen, weist jede der Sprachen einige Besonderheiten auf, z.B.deu. Hals (Hyperonym) – ukr. шия, горло (Hyponyme);deu. Finger und Zehe (Hyponyme) – ukr.палець (Hyperonym) u. a. B) DieZusammensetzungen sind für die Einheiten des deutschenlexikalisch-semantischen Wortfeldes «Das Äußere des Menschen» typisch.Die ukrainische Sprache bevorzugt in diesem Fall die einfachen Wörter:ukr. долоня – deu. Handfläche; ukr. лікоть – deu. Ellbogen u. a.
6. Dielexikalisch-semantischen Wortfelder stimmen in beiden Sprachen nicht überein,weil die in einer Sprache festgestelltenen Besonderheiten in einer anderenSprache in derselben Form kaum vorkommen. Die Ähnlichkeiten undVerschiedenheiten zwischen den zu vergleichenden Wortfeldern in Ukrainisch undin Deutsch sind durch die Lebeweise zwei Völker, den Charakter ihrerDenkweise, die Unterschiede in der Kultur verursachtet.
7. Jedes Worthat seine Stellung im lexikalisch-semantischen Wortfeld «Das Äußeredes Menschen» der gegenüberstellenden Sprachen und nicht gleichesemantische Assoziationen. Diese assoziativischen Verbindungen sind spezifisch,weil sie in den Tiefen der nationalen Mäntalität versteckt bleiben.Die Nationale Spezifik äußert sich besonders in der semantik derVergleiche. Die ukrainischen und deutschenDenotate, die zum lexikalisch-semantischen Wortfeld «Äußere desMenschen» gehören, assoziieren sich mit verschiedenen begriffen, Gegenständenund Erscheinungen.
Conclusion
Leaning on the results of the researchwe drew the conclusion that:
1. Contrastivelinguistics is the branch of linguistics the aim of which is describing ofsimilarities and differences of two or more languages on all the levels oftheir structure.
2. To thefirst researches in contrastivistics belong works of I.A. Baudauin de Courtenay,and also research works of scientists of Praga linguistic circle. Greatcontribution to the development of contrastivistics made Ukrainian and Russianlinguists, the most interesting are works of A.A. Potebnya, F.J. Korsh,J.D. Polivanova, V.O. Bohorodyts’ka, L.V. Shcherba, J.O. Zhluktenko,M.P. Kocherhan and others.
3. One ofthe branches of contrastive linguistics is contrastive lexicology the researchobject of which is comparison of lexico-semantical systems of two or morelanguages. Due to the complicatedness of the research object and especially dueto various elements of the structure of lexico-semantical systems which stay indifferent links and relations. Lexical semantics is still not enough worked out
4. Forlexical semantics – the research of national-cultural component is one of themost important tasks. The most important material for sowing this problem giveslexico-semantical level, especially productive on this stage is comparison oflexico-semantic fields of structures and linked with them hyponymy andsynonymy. On the basis of hyponymy (names of words) lexemes are united intolexico-semantical fields. We shall state the fact, that one part of languagesprefer hyponymys (Ukrainian, German and so on), and other part prefers hyperonyms(English, French etc.). Having carried out the research in the branch ofsynonymy, we established that as well as Ukrainian so well German language isrich in synonyms and for the structural elements of lexico-semantic field «Appearanceof a person» they have almost the same number of synonyms (Ukrainian – 65,German – 67). Most of thesynonyms in both languages are nationally coloured.
5. Analyzingthe components of lexico-semantic field «Appearance of a person» in Ukrainianand German languages we found out that: A) Even if, as it was already mentionedabove, German and Ukrainian lahguages prefer specific notions, all the sameeach of there languages has its own peculiarities (e.g. German – Hals, Ukrainian – шия і горло and others); B) Composite words arecharacteristic for the structural elements of lexico-semantic field «Appearanceof a person», as well as for German language in general. In this case inUkrainian language simple words are used (e.g. Ukrainian – долоня, German – Handfläche and others).
6. Lexico-semanticfields of both languages don’t coincide, because fixed peculiarities of thenotion in one language don’t repeat in the same form in different language.Divergent features and similarities between correlative fields of Ukrainian andGerman languages are caused by the way of life ot two nations, their style ofthinking, differences in culture etc.
7. Everyword holds a curtain place in lexico-semantic field «Appearance of a person» ofcompared languages and has unequal semantic associations. This associativeconnections are highly specific, because they recreate language pattern of bothnations. It is extremely difficult to several them, because they don’t lie onsurface of language, but are hidden in the depths of the national mentality.National specifity of coupling occurs to be especially strong in the semanticsof comparison. Common words, which belong to the lexico-semantic field «Appearanceof a person» of Ukrainian and German languages are associated with variousnotions, things and phenomena.
Список використаних джерел
1. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика:синонимические средства языка. – М., 1974 – 220 с.
2. Бурячок А.А.і ін. Словник синонімів української мови в 2 томах. – К.: Наукова думка, 1999–2000
3. Гак В.Г. Сопоставительнаялексикология. – М., 1997 – 320 с.
4. Гак В.Г. Межъязыковоесопоставление и преподавание иностранного языка // Иностранные языки в школе. – 1979, №3. – С. 3–10.
5. Гвишиани Н.Б. Контрастивныеисследование современних языков и корпусная лингвистика // ФН. – 2004, №1.– с. 59 – 69
6. Денисова С.П.Типологія категорій лексичної і граматичної семантики. – К., 1996 – 150 с.
7. Єрмоленко С.Я. Штрихидо соціального портрета українців // П’ятий конгрес міжнародної асоціаціїукраїністів: Мовознавство. – Чернівці, 2003 – с. 69
8. Зорівчак Р.П.Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія. –Л.: Вища школа, 1983 – 173 с.
9. Караванський С.Практичний словник синонімів української мови. – К., 1995. – 566 с.
10. Конецкая В.П. Введенияв сопоставительную лексикологию германских языков. – М., 1993 – 236 с.
11. Кочерган М П.Загальне мовознавство. – К: Альма матер, 2003. – 566 с.
12. Кочерган М.П.Зіставна лексична семантика // Мовознавство, 1996. – №2–3. – с. 3–12.
13. Кочерган М.П. Зіставне мовознавство і проблемамовних картин світу // Мовознавство, 2004 – №5–6. – с. 12 – 21
14. Кочерган М.П. Проблемизіставної семантики. // Збірник наукових статей. Випуск 5. – К: КДЛУ, 2001 – 386 c.
15. Лейчик В.М.и др. Основы конфронтативнойлексикологии. – К.: Радянська школа, 1967 – 358 с.
16. Манакін В.М. Деякі питання контрастивноїлексикології слов’янських мов //Мовознавство, 2003 – №4. – с. 26 – 37
17. Манакін В.М. Проблемиконтрастивної лексикології близькоспоріднених мов // Мовознавство, 1994 – №1.– с. 50–58
18. Мирний П.і Головко А. Хіба ревуть воли як ясла повні? – К.: Радянська школа, 1967 –358 с.
19. Нечуй-Левицький І.Кайдашева сім’ я. – К.: Молодь, 1965. – 227 с.
20. Подолян І. Є. Відображення українських, німецькихзвичаїв та американських звичаїв і обрядів у вербальних асоціаціях фітонімів //Мовознавство, 1999 – №6. – с. 60 – 67
21. Рахманов И.В. Немецко-русский синонимическийсловарь. – М.: Рус. яз. – 704 с.
22. Русанівський В.М. Мовна картина світу ветнокультурній парадигмі // Мовознавство, 2004 – №4 – с. 3 – 7
23. Солодуб Ю.П. Контрастивнаяфразеологія. // Филологические науки, 1998 – №4. – с. 57–65
24. Сосюра В.Вибрані твори. – К.: Наукова думка, 2000 – 546 с.
25. Сучаснаукраїнська літературна мова. Лексика і фразеологія. За ред.Білодіда І. К. – К.: Наукова думка, 1973 – 483 с.
26. Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения. – М., 1939 – Т.2.– с. 436
27. Франко І. Зібрання творів. – К., 1981 –395 с.
28. Чабаненко В.А. Асоціація як універсальний чинникмовного розвитку // Мовознавство, 2005 – №3–4. – с. 132 – 137
29. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобівукраїнської мови. – Запоріжжя, 2002 – с. 16 – 47
30. Языкознание.Большой энциклопедический словарь. Гл. ред. В.Н. Ярцева. – 2‑е изд.– М.: Большая Российская Энциклопедия, 1998 – 685 с.
31. Annete von Droste-Hülshoff.Sämtliche Erzählungen. – Харків: Ранок, 2003 – 240 с.
32. Dieter Noll.Die Abenteuer des Werner Holt. Berlin und Weimar: Aufbau – Verlag, 1969 – 480s.
33. Franz Kafka.Das Schloß. – Сант-Петербург: Корона принт,Каро, 2004 – 400 с.
34. Heinrich Mann.Die Jagd nach Liebe. – Berlin und Weimar: Aufbau-Verlag, 1969 – 449 s.
35. Heinrich Willi.Geometrie einer Ehe. – Stutthart, 1985 – 387 s.
36. Herbert Görner.Wörterbuch Synonyme. – München: Deutscher Taschenbuchverlag, 2000 –833 s.
37. Martha Spalier.Synonym Wörterbuch. – Gütersloh: Bertelsmann Lexikon Verlag, 1997 –716 s.
38. TheodorFontane. Fontanes Werke in fünf Bände. – Berlin und Weimer: Aufbau –Verlag, 1969.