Роль римського права у процесі становлення та розвитку університетів у країнах Західної Європи

4

4

Роль римського права у процесі становлення та розвитку університетів у країнах Західної Європи

Зміст

Вступ

Роль римського права у процесі становлення та розвитку університетів у країнах Західної Європи

Висновки

Використані матеріали

Вступ

Вивчення римського приватного права має багату традицію. Значний інтерес до права Риму нині спостерігається не лише в країнах романо-германської правової сімї, а й у тих країнах, які не зазнали рецепції римського права (Африка, Південна Азія, Китай, Британія, Північна Америка). З огляду на це, ми ставимо за мету дослідити таке коло проблем: чим викликаний непересічний інтерес юристів світу до римського права? Чи є на сьогодні римське право тим раціональним зерном, яке, потрапивши у правовий простір тих чи інших держав, може дати позитивний імпульс практичного, теоретичного чи іншого розвитку та удосконаленню відповідної системи права, юридичної науки, формуванню правової свідомості?

Роль римського права у процесі становлення та розвитку університетів у країнах Західної Європи

Сучасна юриспруденція бере свій початок з класичного римського права, тому останнє є тим універсальним правовим простором, у межах якого формується правове мислення майбутнього юриста. На жаль, у сучасній юридичній науці проблемі витоків формування юридичної освіти вченими приділялося і приділяється надто мало уваги, що безперечно актуалізує дослідження у цьому спрямуванні. Глибоке вивчення юристом свого національного права неможливе поза межами здійснення порівняльного аналізу систем права інших держав. На переконання видатною романіста В. Хвостова: «...сравнение дает повод ставить вопросы о характере замеченных различий и их причинах и в связи с этим заставлять глубже вникать в изучаемый материал» [1,с. 11].

Вивчення римського приватного права, беззаперечно, має важливе методологічне значення. Право Римської імперії насичене класичними зразками юридичного вирішення найрізноманітніших життєвих ситуацій. Звернення до них сприяє розвитку у майбутнього юриста навичок не лише юридичного аналізу та мислення, але й практичного відбору та застосування необхідного нормативного матеріалу з метою адекватного вирішення правових проблем.

Незаперечну роль у відродженні, вивченні та популяризації римського права відіграв Болонський університет, який був заснований у кінці XI ст. На думку О. Підопригори, виникає він не на «голому» місці, позаяк задовго до цього зявилися школи римського права [2,с. 22]. Через відсутність достатньої кількості першоджерел важко дослідити характерні особливості навчального процесу в цих школах. Залишається відкритим питання щодо джерел римського права, тобто на основі яких першоджерел базувалося вивчення права римлян у зазначених вище школах.

Відомо, що вивчення римського права у Болонському університеті здійснювалося на основі Кодексу Юстиніана. Першоджерело було знайдено у вигляді рукописів в італійському м. Піза близько 1080 р. Ця подія через різні причини мала надзвичайно важливе значення. Так, згодом значна частина норм римського права стала основою європейських кодифікацій, право римлян використовувалося як діюче і в тих державах, які не мали правового механізму вирішення спірних питань, особливо в міждержавних відносинах, тощо. Водночас широке використання римського права в середньовічній Європі немислиме поза тією роллю, яку відіграв Болонський університет у вивченні, тлумаченні та популяризації норм римського права у тогочасному суспільстві.

Болонський університет став центром розвитку юридичної науки у середньовічній Європі наприкінці XI ст. та продовжував зберігати ці позиції впродовж XII--XIII ст. Історичне значення функціонування та діяльності цього науково-освітнього закладу доволі багатогранне.

По-перше, норми римського права для юристів італійських шкіл з вивчення права, що існували в період до Болонського університету, не були обовязковими, тобто дозволялося вільне їх трактування правниками, що нанівець зводило первинне значення норми закону. Професори Болонського навчального закладу, на відміну від юристів інших шкіл права, не допускали вільного трактування норм римського права. Більше того, дотримання римської правової норми визнавалося ними беззаперечною вимогою не лише в навчальному процесі, а й у практичній діяльності. Ця позиція була настільки сильною, що в результаті виявлення протиріччя між нормами права (jus) та розумінням справедливості (aequtas) пріоритетність визнавалася за першою. Отже, закладений професорами Болонського університету принцип суворого дотримання норми права сприяв не лише відродженню істинного римського права, але й формуванню правової культури та високої юридичної техніки майбутніх юристів.

По-друге, рецепція римського права тісно повязана з активною діяльністю середньовічних університетів, за допомогою яких право римлян поширилося практично по всій Західній Європі. Болонський університет, який було засновано в кінці XI ст., став першим центром ґрунтовного вивчення римського права та поширення його ідей у середньовічній Європі, тому витоки рецепції римського права беруть свій початок у стінах цього освітньо-навчального закладу.

По-третє, Болонський університет блискуче виконав завдання, яке стояло перед ним як перед навчальним закладом -- донести римське право до численної когорти студентів, які сходилися сюди тисячами із різних куточків середньовічної Європи. Випускники університету мали ґрунтовні знання з римського права, володіли технікою юридичного мислення та аналізу, що робило їх неперевершеними тогочасними знавцями права Римської імперії. Отже, історична заслуга університету м. Болоньї полягає не лише у відродженні істинного римського права, але й у його активній популяризації через своїх випускників у ряді європейських держав.

По-четверте, просвітницька діяльність Болонського університету позитивно вплинула на формування правової свідомості тогочасного соціуму у різних країнах Європи. Часто навіть правителі середньовічних держав у XII--XIII ст. за допомогою своїх юристів-консультантів, які були, як правило, випускниками Болонського університету, намагалися обґрунтувати свою необмежену владу через норми римського права. Відтак, простежується їх намагання чинити дії у правових межах, що, безперечно, додавало ваги закону серед різних верств населення у підвладних їм державах.

По-пяте, Болонський університет став відомим центром розвитку юридичної науки. Тут активно велися наукові дискусії та викристалізовувалися теоретичні правові положення, теорії, доктрини, трактувалися та пояснювалися норми римського права, обґрунтовувалися ідеї необхідності сприйняття права як важливого інструмента забезпечення порядку та справедливості у суспільстві. Непересічною заслугою університету м. Болоньї є відповідна систематизація норм римського права засобом виокремлення та розвязання нормативних колізій, до того ж прийняття правових рішень здійснювалося у тісному звязку з нормами моралі. Професори університету у своїх наукових працях не лише пояснювали та трактували ті чи інші положення та норми римського права, а й на основі їх зіставлення та порівняння розробляли нові постулати та вчення, що створювало новий імпульс розвитку юридичної науки. Важливо, що схоластична університетська юстиція ґрунтувалася на понятті права як «взірцевого права», тобто такого, яким воно має бути, а не таким, як воно є. Саме «взірцеве право» у стінах університету сприймається як своєрідна наука для суддів в їх професійній та суспільній діяльності [3,с.77], що опосередковувало практичне застосування досягнень юридичної науки. Підсумовуючи, зазначимо, що Болонський університет за період свого існування став визнаним центром розвитку юридичної науки, що зумовило створення обєктивних умов її подальшого розвитку в середньовічних університетах Франції, Німеччини та інших державах.

По-шосте, беззаперечним досягненням Болонського університету була методика викладання навчального матеріалу, розроблена його професорсько-викладацьким складом. Основним змістом навчальної програми університету було безпосереднє вивчення правових актів Римської держави. Основною формою навчання була «лекція», що означало «читання», яке здійснювалося шляхом колективного читання тексту першоджерел професором та студентами.

По-сьоме, Болонський університет був першим вищим навчальним закладом у Європі, який мав світське спрямування, тобто не перебував під прямою юрисдикцією папської влади. Це був прорив у розвитку вищої освіти, оскільки до XI ст. формальну освіту в європейських державах можна було здобути майже виключно у монастирях. Світське спрямування вищої освіти дозволило професорам та студентам вищого навчального закладу бути відносно вільними у своїй професійній діяльності від впливу католицької церкви, особливо у XII ст. Отже, завдяки організації та діяльності Болонського університету римське приватне право стало провідною навчальною дисципліною у системі юридичної освіти країн романо-германської правової сімї, формування якої безпосередньо повязане з відродженням римського права в стінах університету.

Болонську систему юридичної освіти та методику викладання римського права -- базової навчальної дисципліни -- було запозичена університетами інших європейських міст: Пізи, Саламанки, Падуї, Монпельє, Орлеана, Тулузи, Парижа та ін. Необхідною умовою вступу до будь-якого середньовічного університету була наявність гуманітарної освіти у майбутнього студента, яку він, зазвичай, отримував у кафедральних чи монастирських школах.

Зауважимо, що навчальними програмами таких шкіл не передбачалося викладання римського права. І це цілком закономірно, тому що вивчення Кодексу Юстиніана було прерогативою вищої освіти. Разом із тим засвоєння у таких школах майбутньою університетською молоддю семи «вільних мистецтв», таких як діалектика (логіка), риторика, граматика, геометрія, арифметика, музика та астрономія, створювало невідємну частину системного здобуття відповідних знань.

З позицій вивчення римського права такі школи мали велике значення. Незважаючи на те, що право Римської імперії не входило до програмного навчального курсу, проте вивчення так званого тривіуму (риторика, логіка, граматика) базувалося не лише на основі засвоєння богословських книжок, наприклад, Біблії, трактатів отців церкви, а й шляхом ґрунтовного вивчення творів видатних грецьких та римських філософів -- Арістотеля, Платона, Цицерона та ін.

Попередньою умовою вивчення права в університеті, починаючи з XII ст., було засвоєння вільних мистецтв. Така вимога існувала і в стінах Болонського університету до тих, хто мав намір здобувати там вищу юридичну освіту, оскільки початково функціонував лише один юридичний факультет. Згодом було створено й інші факультети (богословський, медичний), проте в університеті м. Болоньї вони були організаційно відокремленими один від одного і мали різне управління.

Розвиток науки та освіти у XII ст. набирає нових обертів у країнах Європи. Значною подією в освітній сфері було відкриття в 1150 р. Паризького та в 1253 р. Сорбонського університетів [4, с.19], створення та функціонування яких привнесло в організацію університетської освіти якісно нові елементи.

Студенти здобували вищу освіту на богословському, юридичному, медичному факультетах, а також на факультеті вільних мистецтв. Поділ на факультети здійснювався на основі спеціалізації, тобто поділу науки, яка викладалася в університеті. Спеціалізація (має латинське коріння -- species -- вид, різновидність) -- «приобретение знаний в какой-либо ограниченой области» [5, с.541]. На основі спеціалізації науки в університетах здійснювався поділ на факультети.

Відомий знавець університетської освіти в Європі М. Суворов писав: «Надобно заметить, что слово «facultas», само по себе означает способность, в применении к научной цели -- способность преподавать эту отрасль... В последнем смысле, то есть в смысле обособленной области знания или научной отрасли, в первый раз слово «facultas» было употреблено папой Го-норием III в 1219 г. в его послании к парижскому университету» [6,с.34]. На відміну від Болонського в Паризькому університеті всі факультети створювали єдину організаційну структуру, підпорядковану одному управлінню, що значно спрощувало керівництво навчальним закладом. Саме така структурна організація освітньо-навчального закладу поширилася і в інших середньовічних університетах, при одночасному збереженні змістовної частини болонської навчальної програми, за якою римське право було пріоритетною університетською дисципліною на юридичному факультеті.

Затребування вивчення римського права в університетах середньовічної Європи було опосередковано обєктивними чинниками. Останні могли мати дещо інший характер в тій чи іншій європейській державі, проте чи не найважливішою причиною із них була економічна. Здається, що саме соціально-економічні умови стимулювали жвавий інтерес до вивчення і поширення римського приватного права. Такий процес почався у XII ст. і фактично продовжується дотепер.

На думку О. Підопригори, як тільки промисловість і торгівля (спочатку в Італії, а пізніше і в інших країнах) розвинули приватну власність, одразу ж було відроджено і знову дістало силу авторитету ретельно розроблене римське приватне право [2,с.23]. Ця думка є слушною та обґрунтованою, проте економічний фактор був не єдиним.

Початок Середньовіччя ознаменувався феодальною роздробленістю багатьох європейських держав, що призвело до поділу правової системи в цілому на окремі правові частини, в межах яких діяли локальні правові норми. Відсутність загальних норм права ускладнювало процес утвердження та зміцнення імператорської влади, особливо в Німеччині та Північній Італії.

Існуючий стан справ опосередковував декілька шляхів вирішення цієї проблеми. Одним із них було формування власної системи загальних правових норм, а другий -- використання норм римського права як доповнення до місцевого звичаєвого права. Водночас практичне вирішення цієї проблеми в обох випадках потребувало звернення до римського права.

Універсальність класичного римського приватного права давала широкі можливості знаходження відповідних способів регулювання тих чи інших складних проблем правового характеру, що значно полегшувало здійснення законодавчого процесу в окремо взятій державі.

Амбіційні претензії монархів на необмежену владу в державі, посилення економічно-соціального розвитку середньовічних європейських держав та пожвавлення зовнішніх торговельних відносин вимагали прийняття досконалої законодавчої бази. Створення законодавчої бази такого зразка є неможливим поза використанням набутого століттями практичного досвіду, незважаючи на джерело його походження -- власне чи запозичене. Водночас вміле використання такого досвіду було під силу лише висококваліфікованим юристам, які досконало знали б римське право. Юридичні знання такого ґатунку можна було отримати, ставши студентом юридичного факультету одного із середньовічних університетів. Юридична освіта у зазначених вище науково-освітніх закладах базувалася на досконалому вивченні не лише першоджерел римського права, але й шляхом опрацювання та засвоєння наукових трактатів філософів, теоретиків права, професорів римського права.

Починаючи з XVI ст., Франція стала визнаним центром вивчення римського приватного права. Поширенню права Римської імперії у Франції сприяли юридичні школи Орлеана, Тулузи, Монпельє та інших міст, які успішно функціонували за активної їх підтримки королівською владою. Римське приватне право, яке викладалося у всіх без винятку середньовічних університетах, становило концентруючу вісь, навколо якої формувалася вся система вищої юридичної освіти в Європі.

Необхідність регулювання складних суспільно-економічних та виробничих відносин у середньовічній Європі викликало до життя римське приватне право. Зазначене вище опосередковувало реальну необхідність розвитку університетської освіти в Європі з метою підготовки професійних юристів -- знавців римського права. У своїй праці «Три трактати про ораторське мистецтво» відомий римський правознавець Цицерон зазначав, що справжній законодавець (юрист) -- це той, хто дотримується законів, вміє давати поради, вести справи і охороняти інтереси клієнта. З огляду на такі вимоги, професори університетів докладали чималих зусиль для підготовки фахівців такого зразка.

Виключна важливість університетів полягає ще й у тому, що вони допомогли встановити транснаціональний характер правознавства на Заході, тому що протягом 300 років (з 1050 р. по 1350 р.) уся Європа становила єдиний культурний організм [7,с.66]. З другого боку, роль дієвого механізму згуртування передових представників держав континентальної Європи у згаданий культурний центр відіграло римське право, університетське викладання якого здійснювалося мовою, зрозумілою для вихідців з будь-якої європейської країни, тобто латиною. Римське право досить швидко завойовувало студентські аудиторії різних держав Європи і не лише континентальної її частини. Так, відомо, що один ломбард Вакарій вирушив до Англії близько 1149 р. і читав в Оксфорді лекції з римського права [8,с. 35]. У період Середньовіччя римське право, крім Франції та Англії, викладалося ще й в інших державах, наприклад Іспанії, Нідерландах, Росії, Німеччині.

Активний розвиток університетської освіти здійснювався на теренах Німеччини, яка була проголошена в 962 р. правонаступницею Стародавнього Риму і називалася «Священною Римською імперією германської нації». Німецькі монархи, вважаючи себе наступниками римських «августійших імператорів», активно сприяли відродженню римського права, з допомогою якого намагалися утвердити в державі абсолютну владу монарха. Вже за часів Болонської школи германці сприяли вивченню римського права в університетах. Випускники юридичного факультету університету м. Болоньї запрошувалися до Німеччини, де займали не лише важливі державні посади при імператорському дворі, а й були великими подвижниками римського права в університетах, активне заснування яких припадає на XIV ст.

Основною причиною виникнення вищих шкіл був соціально-економічний і політичний розвиток німецьких земель. Водночас кількість перших університетів у Німеччині була незначною через фактичну відсутність у них вихідців з інших держав. В інших європейських державах університетів було значно більше. Так, до середини XIV ст. в «Италии существовало 15 университетов, во Франции -- 8, в Испании -- 6» [9,с. 34].

Одним із провідних факультетів у німецьких університетах був юридичний. Перший німецький юридичний факультет засновано у Гайдельберзі 1385 р. [10,с. 140], на якому римське право вважалося провідною навчальною дисципліною. За таких умов авторитет професорів римського права був беззаперечним. Водночас діяльність останніх в університетських стінах має подвійне спрямування: науково-викладацьке та практичне. Крім ведення аудиторних занять у студентської молоді та здійснення наукових досліджень, результатом яких було написання монографій, підручників та інших праць, професори римського права активно займалися практичною діяльністю.

За участю професорів при університетах створювалися спеціальні комісії не лише з метою надання практичних рекомендацій місцевим суддям щодо застосування норм римського права при прийнятті ними юридичного рішення, але й для підготовки конкретного висновку у тій чи іншій життєвій справі. Зростанню ролі римського права сприяє створення в 1495 р. Загальноімперського суду Німеччини -- Reichskammetrgericht, членами якого призначалися особи, які добре знали право Римської імперії. Більше того, в процесі практичної діяльності загальнодержавного судового органу перевага віддавалася нормам римського, а не німецького звичаєвого права.

Згодом із консультативних, тобто дорадчих, органів такі університетські комісії поступово перетворюються на судові колегії, членами яких стають переважно випускники юридичних факультетів німецьких університетів, які добре зналися на римському праві. Бездоганні знання з основ римського права, особливо в часи пізнього Середньовіччя, в Німецькій імперії зачасти були перепусткою до зайняття високих державних та суддівських посад. Безперечно, такий стан справ опосередковував непідробну зацікавленість німецької молодці до вивчення римського права в стінах університетів.

Висновки

Підсумовуючи, зазначимо: у процесі становлення та розвитку вищої юридичної освіти в країнах середньовічної Західної Європи визначальна роль належить римському праву, яке стало ключовою основою розвитку науково-освітньої та практичної юриспруденції; римське приватне право складало концентруючу вісь, навколо якої формувалася вся система вищої юридичної освіти в Європі; Болонський університет був першим вищим навчальним закладом у Європі, який мав світське спрямування, що дозволило професорам та студентам бути відносно вільними у своїй професійній діяльності від впливу католицької церкви, особливо у ХІІ-ХШ ст.

Використані матеріали

1. Хвостов В. М. Система римского права : учеб. -- М. : Спарк, 1996. -- 522 с.

2. Підопригора О. А. Римське приватне право : підруч. для студ. юрид. спец. виш. навч. закл. -- 3-те вид., перероб. та доп. -- К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2001. -- 440 с.

3. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / В. С. Журавсыаш. О. В. Зайчук, О. Л. Копиленко, Н. М Оніщенко ; за заг. ред. В. С. ЖУравського. -- К. : Юрінком Інтер. 2003. - 296 с.

4. Елманова В. К. Высшее образование за рубежом (США, Великобритания, Франция, ФРГ, Япония, КНР) : учеб. пособие. -- Л.: Ленингр. ун-т, 1989. -- 50 с.

5. Краткий политический словарь / сост. и обш. ред. Л. А. Оникова, Н. В. Шишлина. -- М. :Политиздат, 1989. - 623 с.

6. Суворов Н. Средневековые университеты. -- М. : Типогр. Товарищества И. Н. Кушнерев, 1898. -- 245 с.

7. Порівняльне правознавство : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / за ред. В. Д. Ткаченка. - X. : Право, 2003. - 274 с.

8. Маккензи. Римское право сравнительно с законами Франции, Англии и Шотландии / пер. с англ. -- М. : Типография Л. И. Степановой, 1864. -- 422 с.

9. Из истории университетов Европы XIII -- XV веков : межвуз. сб. науч. тр. -- Воронеж : ВГПИ.1984. - 96 с.

10. Мінченко О. Юридична професія у Німеччині : аналіз окремих питань // Право України. -- 2006. - № 1. - С. 140-142.