Проблеми правового регулювання профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму в Україні

1

Реферат

на тему: Проблеми правового регулювання профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму в Україні

2008

План

Вступ

1. Проблема дитячого дорожньо-транспортного травматизму

2. Адміністративно-правове регулювання дитячого дорожньо-транспортного травматизму в Україні

3. Аналіз нормативно-правових документів з питань профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму в Україні

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

Конституція України приділяє особливу увагу питанню правового регулювання прав, свобод і обовязків людини і громадянина. Така увага повязана з тим, що права і свободи людини і громадянина в наш час є загальновизнаною найвищою суспільною цінністю. Нині визнання та практичне здійснення прав і свобод людини й громадянина стало основним критерієм міри демократичності тієї чи іншої держави, дедалі ефективніше включаються у процес захисту прав людини різноманітні міжнародні організації

Так, ст. 3 КУ визначає основні засади взаємовідносин держави й особи, відповідно до якої людина, її здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою суспільною цінністю. У ст. 3 також закріплено принцип відповідальності держави за свою діяльність перед людиною. Він підтверджує серйозність проголошеного курсу на побудову правової держави.

Українське законодавство є досить прогресивним в даному напрямку діяльності, але, на жаль, воно ще не є досконалим. Існує багато суспільних відносин, які досі не врегульовані на законодавчому рівні.

Метою даної роботи є зясування особливостей правового регулювання профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму (надалі ДДТТ) в Україні, проведення аналізу розвитку нормативної бази щодо питань профілактики ДДТТ і реалізація безпечної участі дітей у дорожньому процесі, визначення прогалин у правовій регламентації цих питань і визначення основних напрямів удосконалення правового забезпечення цієї діяльності.

Розгляду проблем, повязаних із правовим забезпеченням діяльності щодо БДР, приділяють увагу О. Домашенко, В. Новиков, Г. Максимов, В. Розвадовський, С. Тараненко та ін.

Але питання регламентації профілактики саме ДДТТ залишається малодослідженим.

1. Проблема дитячого дорожньо-транспортного травматизму

Перспективи інтеграції України до ЄС висувають перед державною владою певні умови, серед яких - зниження аварійності на вулицях та дорогах країни до 2012р. на 50%, а також удосконалення нормативно-правової бази, приведення вітчизняних нормативно-правових актів у відповідність із міжнародними нормами та стандартами. Зокрема, це стосується забезпечення безпеки неповнолітніх громадян - майбутнього українського народу.

На жаль, на сьогодні кількість дорожньо-транспортних пригод (далі ДТП) за участю дітей і важкістю їх наслідків залишаються надзвичайно значними. Лише за 7 місяців 2006р. через власну необачність загинуло 50 дітей, 1005 - травмовано та покалічено. Загалом з вини дітлахів сталося 1,8% дорожньо-транспортних пригод. За статистичними даними ДДАІ у 2006р. в Україні було скоєно 3237 ДТП за участю неповнолітніх, під час яких 187 дітей загинуло, а 3163 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Подібний стан цієї проблеми зумовлює необхідність постійного проведення профілактичних заходів щодо запобігання ДДТТ, удосконалення існуючих і пошуку новітніх заходів забезпечення безпеко дітей на дорогах і вулицях країни.

Слід зазначити, що у розумінні терміна «профілактика ДДТТ» як серед науковців-криміналістів, так і серед науковців-адміністративістів «профілактика» визначається як система заходів економічного, соціального, культурного, виховного та правового характеру, спрямованих на ліквідацію або зниження певних негативних явищ. У сфері дорожнього руху це буде система заходів, спрямованих на зниження рівня аварійності на автомобільних дорогах і вулицях, мінімізацію шкідливих наслідків ДТП, підвищення гарантій безпеки дорожнього руху (надалі БДР).

Дослідники проблеми ДДТТ переважно приділяли увагу розгляду та вдосконаленню заходів виховного й організаційно-технічного характеру. Не применшуючи значення виховних, організаційних, технічних, культурних, економічних і соціальних напрямів профілактики ДДТТ, слід зазначити, що для підвищення ефективності та стабілізації цієї діяльності необхідно, щоб усі ці заходи здійснювалися в межах правової регламентації.

Враховуючи стан аварійності та негативні тенденції в її розвитку, зростання ДТП за участю дітей, питання профілактики ДДТТ вимагають постійного адміністративно-правового регулювання з боку держави. Недосконалість правового врегулювання питань, що розглядаються, а також питань забезпечення дорожнього руху (правове забезпечення) є одним з основних обєктивних факторів, які детермінують ДДТТ.

2. Адміністративно-правове регулювання дитячого дорожньо-

транспортного травматизму в Україні

Якісне адміністративно-правове регулювання будь-яких правовідносин у суспільстві повинно характеризуватися розмаїттям, масштабністю, комплексністю, тісним взаємозвязком із станом суспільства та процесами, що відбуваються в ньому.

Не повинні бути винятком і правовідносини у сфері профілактики ДДТТ.

Безперечним є той факт, що правове регулювання запобігання аварійності на автомобільному транспорті поширюється і на профілактику ДДТТ. Так, норми права, спрямовані на боротьбу з грубими порушеннями правил дорожнього руху (далі ПДР) водіями, вдосконалення та забезпечення безпеки пасажирських перевезень тощо однаково впливають і на суспільні відносини, що складаються у сфері забезпечення безпеки дітей у дорожньому процесі. Разом із тим правове регулювання попередження дитячої дорожньо-транспортної аварійності має свої особливості. Вони зумовлені такими обставинами:

- присутність особливого обєкта профілактики впливу - поведінка неповнолітньої особи (віковий критерій) або вихованця дитячого садку, учня школи, СПТУ, ліцею, коледжу, технікуму (соціальний критерій), а також особливості повязаних із цим відносин. Г. Максимов зазначав, що основним обєктом профілактичного впливу є люди - учасники процесу дорожнього руху. У звязку з цим форми і методи профілактики необхідно використовувати диференційовано - залежно від соціально-психологічної характеристики груп населення. Причини дитячої дорожньо-транспортної аварійності багато в чому повязані з віковими особливостями зазначеної категорії учасників дорожнього руху, що, у свою чергу, визначає використання особливих форм і методів профілактики. Зокрема, у профілактиці ДДТТ повинні переважати методи переконання;

- суспільна необхідність у попереджені ДДТТ, що виявляється у двоєдиній меті: збереженні життя та здоровя дітей, збереженні генофонду держави та забезпеченні БДР. Соціальна значущість цієї мети передбачає наявність і розвиток спеціальної (у сфері забезпечення БДР) системи управління процесом профілактики (попередження) ДДТТ;

- правове регулювання процесу попередження ДДТТ, що здійснюється державою. Провідною ланкою в системі забезпечення безпеки дітей у дорожньому процесі є МВС України, зокрема ДАІ.

Закон України «Про дорожній рух», інші законодавчі акти, як правило, визначають повноваження субєктів профілактичної діяльності лише загалом. Яким чином це повинно виконуватись на практиці, які саме заходи повинні вживатися та фінансуватися, законодавець не визначає. Тому основні правові норми, що регулюють діяльність із профілактики ДДТТ та відносини щодо забезпечення безпеки дітей у дорожньому русі, містяться в підзаконних нормативних актах: Указах президента України, постановах, розпорядженнях КМУ, відомчих нормативних актах міністерств та відомств України, рішеннях місцевих органів самоврядування.

У літературі неодноразово наголошувалось на тому, що одним із принципів і недоліків системи нормативного регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення БДР є те, що вони регламентуються багатьма актами різного рівня, не мають чіткого взаємозвязку між собою, нерідко містять суперечливі вимоги. Якщо проаналізувати вітчизняні підзаконні адміністративно-правові акти щодо забезпечення безпеки дітей на дорогах та профілактики ДДТТ, то ми постанемо перед проблемою недостатньої правової регламентації та визначеності тих форм профілактичної діяльності, що маємо на сьогодні. Нечіткість окремих нормативних актів, відсутність визначення конкретних виконавців, їх обовязків, джерел фінансування заходів і належного контролю виконання ускладнює їх тлумачення та виконання на практиці.

3. Аналіз нормативно-правових документів з питань профілактики

дитячого дорожньо-транспортного травматизму

Аналіз нормативно-правових документів з питань профілактики ДДТТ необхідно розпочати з актів Президента України. Перш за все слід згадати про Указ Президента «Про Національну програму «Діти України» від 18.01.1996р. № 63/96. Кілька заходів у зазначеному нормативному акті безпосередньо стосувалися профілактики ДДТТ:

1. Доповнити навчальні програми закладів освіти тематикою щодо профілактики побутового, дорожньо-транспортного, спортивного травматизму та безпечного поводження на воді.

Міносвіти України.1996 рік.

2. Забезпечити обовязкове встановлення знаків дорожнього руху, що вказують на можливу присутність дітей на дорогах (поблизу шкіл, дитячих садків, оздоровчих та інших дитячих закладів) та посилити контроль за їх наявністю.

МВС України.Постійно.

3. Розробити схему шляхів евакуації травмованих дітей з урахуванням ступеня травмування та необхідності надання висококваліфікованої допомоги.

МОЗ України.1996 - 1997 роки.

4. Підготувати та видати довідку-памятку про шляхи евакуації травмованих дітей за регіонами, контролювати її наявність під час отримання власником транспортного засобу прав водія та проходження техогляду.

МВС України, МОЗ України.Починаючи з 1997 року.

Програма була розрахована до 2000р. і мала стати орієнтиром для формування регіональних дій у поліпшенні становища дітей та відповідних територіальних програм. Але додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми «Діти України» на період до 2005р., затверджені Указом Президента України від 24.01.2001р. № 42/2001, не мали жодного конкретизованого положення щодо запобігання ДДТТ. Серед інших актів Голови держави слід згадати укази Президента України «Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом» від 20.05.2004р. № 570/2004 та «Про заходи щодо забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні» від 12.11.2004р. №1398/2004. Серед обовязків, покладених цими правовими актами на КМУ та міністерства, щодо вдосконалення державного забезпечення БДР, деякі стосувалися окремих питань профілактики ДДТТ.

Серед правових актів підзаконного характеру з питань профілактики ДДТТ важливе значення мають постанови та розпорядження КМУ. Деякі із них містять повноваження та визначають основні завдання певних субєктів профілактики ДДТТ (постанови КМУ, що затверджують «Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ» від 14.04.1997р. № 341, «Про створення автотранспортних управлінь Міністерства транспорту» від 04.12.1998р. № 1913 та «Про утворення Головної державної інспекції на автомобільному транспорті» від 08.09.2004р. № 1190). З огляду на те, що відбувається реформування органів виконавчої влади, деякі міністерства, які беруть участь в профілактиці ДДТТ, на сьогодні не мають нормативно закріплених положень про ці органи.

Ведучі мову про дорожній рух як про упорядкований процес, ми маємо на увазі, що дії учасників руху, безумовно, повинні відбуватися у межах установлених правил. Чинні правила дорожнього руху України були затверджені постановою КМУ від 10.10.2001р. № 1306. Певні пункти цих Правил (1.7, 4.6, 4.14(в), 7.1, 9.8(в) та 9.9 (г), 18.9, 21.11(б-г)) стосуються питань забезпечення безпеки дітей у дорожньому процесі, а саме:

- п. 1.7 - Водії, пішоходи та пасажири зобовязані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти...;

- п. 4.6 - Організовані групи дітей дозволяється водити тільки по тротуарах і пішоходних доріжках, а якщо їх немає - по узбіччю дороги у напрямку руху транспортних засобів колоною, але тільки у світлу пору доби і лише в супроводі дорослих;

- п. 4.14(в) - пішоходам забороняється допускати самостійний, без нагляду дорослих, вихід дітей дошкільного віку на проїзну частину;

- п. 7.1 - Керувати гужовим транспортом та переганяти тварин по дорозі дозволяється особам, не молодшим 14-річного віку;

- п. 9.8(в), 9.9(г) - Під час руху механічних транспортних засобів у світлу пору доби з метою позначення транспортного засобу, що рухається, ближнє світло фар повинно бути увімкнене на автобусах, що перевозять організовані групи дітей, а також аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена під час посадки чи висадки дітей з механічного транспортного засобу з розпізнавальним знаком «Діти»;

- п. 21.11(б-г) - забороняється перевозити дітей, зріст яких менше 145 см або тих, що не досягли 12-річного віку, - на передньому сидінні легкового автомобіля, мікроавтобуса (за відсутності спеціального дитячого сидіння) і на задньому сидінні мотоцикла; дітей до 16-річного віку в кузові будь-якого вантажного автомобіля; організовані групи дітей у темну пору року тощо.

Слід зазначити, що до ПДР необхідно було б внести більше норм рекомендаційного, зобовязального та заборонного характеру, а також визначити терміни щодо питань участі дітей у дорожньому процесі.

Серед підзаконних нормативних актів на особливу увагу заслуговують нормативні документи, що затверджують комплексні програми або концепції державної політики у певній сфері. На думку Л. Ігнатова, в діяльності держави щодо забезпечення БДР велике значення має застосування програмно-цільових принципів галузевої координації. Зазначений цільовий підхід до управління профілактичною діяльністю сприяє інтеграції діяльності різних галузей, відомств,підприємств, організацій. Виходячи з їх підпорядкування досягненню кінцевої мети. Розроблення та реалізація державних або регіональних програм, за умови належного контролю і фінансування запланованих заходів, дозволяє комплексно вирішувати складні методичні, організаційні, правові й економічні завдання.

В Україні дотепер відсутня окрема концепція або програма (як на державному, так і на регіональному рівнях) щодо профілактики ДДТТ. Але деякі питання щодо попередження ДДТТ знайшли відображення в інших державних або комплексних програмах. Постановами КМУ від 03.01.1996р. № 5 та від 22.01.1996р. № 114 відповідно затверджено комплексну програму запобігання дорожньо-транспортному, побутовому, і дитячому травматизму, іншим нещасним випадкам невиробничого характеру на 1996-2000 роки та Концепцію організації роботи з профілактики невиробничого травматизму; постановою КМУ від 16.01.2003р. № 31 - Програму «Шкільний автобус». Постановою КМУ «Про заходи щодо поліпшення роботи з профілактики невиробничого травматизму населення України» від 28.10.1996р. № 1303 також мала на меті вдосконалення профілактичної діяльності.

Серед останніх нормативно-правових актів КМУ щодо профілактики ДДТТ слід розглянути Державну програму забезпечення безпеки руху на автомобільних дорогах, вулицях міст, інших населених пунктів і залізничних переїздах на 2003-2007 роки, схвалену розпорядженням КМУ від 29.01.2003р. № 56-р. У межах удосконалення профілактичної й освітньої діяльності у сфері БДР у Державній програмі йдеться про підвищення ефективності профілактики ДДТТ. На нашу думку, зазначений правовий акт має певні позитивні аспекти.

Завершуючи розгляд правових актів щодо питань забезпечення безпеки дітей у дорожньому процесі, необхідно згадати про постанову КМУ «Про затвердження правил послуг пасажирського автомобільного транспорту» від 18.02.1997р. № 176 та «Про внесення змін до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» від 29.01.2003р. № 141, які нормативно закріплюють порядок перевезення організованих груп дітей (р.II):

Ст.63 Перевезення організованих груп дітей повинно здійснюватися із забезпеченням високого рівня безпеки та надійності транспортного обслуговування.

Ст. 64. Максимальна кількість дітей для перевезення автобусом не повинна перевищувати кількості місць для сидіння, визначеної технічною характеристикою та реєстраційними документами транспортного засобу.

Ст. 65. Організовані групи дітей повинні перевозитися досвідченими водіями, які мають стаж керування транспортним засобом не менш як пять років.

Ст.66. Перевезення організованих груп дітей колоною з пяти і більше автобусів здійснюється за умови супроводу відповідними територіальними підрозділами Державтоінспекції.

Ст.74. У разі настання несприятливих погодних і дорожніх умов, виходу з ладу автобуса, виникнення загрози безпеці руху, а також погіршення стану здоровя водія необхідно припинити рух з повідомленням про це перевізника, який повинен вжити заходів для доставки дітей до кінцевого пункту маршруту, заміни автобуса, водія.

На особливу увагу зазначені правові акти заслуговують ще через те, що в них на рівні з визначенням обовязків учасників надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (замовника, перевізника тощо) згадується про права дітей під час перевезень.

Більшість правих норм, що регулюють діяльність щодо профілактики ДДТТ, містяться у відомчих нормативних актах, зокрема МВС України, Міністерства транспорту України, Міністерства охорони здоровя України та ін.

Перш за все заслуговують на увагу накази, що стосуються профілактики ДДТТ безпосередньо. Це наказ Міністерства освіти України та МВС України «Про невідкладні заходи щодо попередження дитячого дорожньо-транспортного травматизму» від 25.12.1992р. № 226/733, наказ Мінтрансу України, МВС України, МОН України, Міністерства України у справах сімї, дітей та молоді «Про затвердження Порядку взаємодії з питань забезпечення перевезення організованих груп дітей на оздоровлення в табори відпочинку та інші оздоровчі заклади, а також проведення туристичних та екскурсійних подорожей (поїздок)» від 27.07.2004р. № 672/831/623/120. Інші нормативні акти міністерств, відомств, органів місцевого самоврядування стосувалися окремих питань або деяких аспектів зазначеної профілактичної діяльності (наказ МВС України «Про вдосконалення діяльності Державтоінспекції МВС України» від 28.10.2003р. № 1615 та ін.).

Рішення органів місцевого самоврядування мали відіграти також значну роль у вирішенні багатьох питань профілактики ДДТТ на певній території, враховуючи особливості місцевості. Стаття 6 та 7 відносяться до компетенції міської та районної ради депутатів і міської та районної виконавчої влади, селищної та сільської рад депутатів та їх виконавчих органів здійснення та фінансування заходів, повязаних із профілактикою ДДТТ:

- контроль за організацією навчання різних соціально-вікових груп населення Правил дорожнього руху;

- проведення роботи по пропаганді безпеки дорожнього руху;

- контроль за виявленням дорожньо-транспортних подій та впровадженням заходів у місцях їх концентрації, на аварійно-небезпечних ділянках вулиць, доріг та залізничних переїздах;

- забезпечення виконання вимог законодавства та рішень центральних органів державної виконавчої влади України з питань дорожнього руху і його безпеки;

- сприяння організації та здійсненню медичної допомоги потерпілим у дорожньо-транспортних подіях та інших заходів щодо медичного забезпечення безпеки дорожнього руху;

- формування міських і районних фондів, у тому числі позабюджетних, для фінансування програм і окремих заходів, спрямованих на розвиток дорожнього руху та його безпеки;

- здійснення заходів щодо профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму тощо.

Але серед нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, на жаль, дуже мало таких, що стосувалися б організації діяльності щодо забезпечення безпеки дітей на дорогах. Так, рішенням Київської міської ради від 28.12.2004р. № 1051/2461 затверджено Програму соціально-економічного та культурного розвитку Києва на 2005р. Заходи із зниження рівня дорожньо-транспортного травматизму серед дітей, що містилися у підрозділі «Громадська безпека» (п. 3.10.3) Програми обмежувалися лише участю у проведенні цільових профілактичних операцій «Літо», «Канікули», «Увага! Діти на дорозі!» тощо.

Висновки і пропозиції

Аналіз вітчизняних нормативно-правових актів, що містять правові норми щодо профілактики ДДТТ, дозволяє окреслити основні недоліки правової регламентації зазначених правовідносин.

По-перше, більшість нормативно-правових актів лише частково стосуються забезпечення безпеки дітей на дорогах (в основному ці акти регулюють інші правовідносини) і тому не мають чіткого взаємозвязку між собою. Таким чином, відсутній системний підхід у правовому забезпеченні діяльності з профілактики ДДТТ.

По-друге, у звязку з недосконалістю деяких правових актів або відсутністю певної конкретизації дій учасників правовідносин під час практичної діяльності субєктів профілактики виникають суттєві труднощі у реалізації наявних правових приписів.

По-третє, багато правових норм, що регулюють діяльність із профілактики ДДТТ, мають тимчасовий характер або обмежуються певним строком виконання (програми, заходи тощо). Максимальний термін дії таких норм збігатиметься з терміном дії того нормативно-правового акта, в якому міститься ця норма. У наступному нормативно-правовому акті, що регулюватиме подібні правовідносини, норми щодо профілактики ДДТТ можуть бути відсутні взагалі. Таким чином відсутній постійний і послідовний підхід до правового забезпечення зазначеної діяльності.

По-четверте, зміни, що відбуваються у сучасному законодавстві, не завжди своєчасно втілюються в правових актах виконавчих органів.

По-пяте, скасування дії багатьох нормативних актів (насамперед це стосується наказів МВС), без подальшого прийняття нових актів, які б регулювали подібні відносини, виходячи із сучасних реалій, залишило багато питань профілактики як ДДТТ, так і дорожньо-транспортної аварійності без належної правової регламентації.

Враховуючи зазначені недоліки з метою вдосконалення правового забезпечення профілактики ДДТТ, пропонуємо:

1. Внести доповнення до Закону України «Про дорожній рух», які б окреслили основні субєкти профілактики ДДТТ, основні напрями та принципи профілактичної діяльності, права дітей на безпечну участь у дорожньому русі.

2. Розробити Положення про організацію роботи з профілактики ДДТТ в Україні та затвердити його постановою КМУ. У Положенні дати визначення основних понять і термінів, що застосовуються у профілактичній діяльності (дитячий дорожньо-транспортний травматизм, профілактика ДДТТ і т.д.); окреслити основні субєкти профілактики ДДТТ, їх права й обовязки у зазначеній діяльності, напрями, принципи, форми ата методи профілактичної діяльності, організацію взаємодії субєктів профілактики ДДТТ; визначити джерела та порядок фінансування профілактичних заходів. Функції контролю за організацією та виконанням Положення покласти на КМУ.

3. Центральним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування постійно розробляти і виконувати галузеві та регіональні (місцеві) програми з профілактики ДДТТ.

4. Органам виконавчої влади своєчасно вносити певні зміни до нормативних актів підзаконного характеру з урахуванням інших правових документів, що регулюють суміжні відносини.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80с.

2. Указ Президента України «Про Національну програму «Діти України» від 18.01.1996р. № 63/96

3. Правила дорожнього руху України, затверджені постановою КМУ від 10.10.2001р. № 1306

4. Постанова КМУ «Про внесення змін до Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» від 29.01.2003р. № 141

5. Науково-практичний коментар до Закону України «Про дорожній рух»/ За ред. С.М.Тараненко, А.О.Собакаря. - Д., 2004. - 300с.

6. Веселов М. Проблеми правового регулювання профілактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму в Україні //ж. Підприємництво, господарство і право. - 2007р. - № 7. - с.62-66

7. Кібенок Г. Дорожня «війна»: рикошет у бік дитинства // Іменем Закону. - 2006. - № 35. - с. 16-17