Міністерствоосвіти і науки України
Національнийпедагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Кафедраукраїнської мови
Курсоваробота
Лексико-семантична структура бажальних(оптативних) речень на матеріалі творів Лесі Українки
ЗМІСТ
Вступ
1. Бажальність як категорія суб`єктивної модальності
1.1 Модальність речення таобґрунтування диференціації модального значення
1.2 Становлення вчення про значенняоптатива
1.3 Категорія оптативу як семантичнийінваріант суб`єктивної модальності
1.4 Питання визначення категорійбажальності та оптативності
1.5 Диференціація семантикибажальності
2. Реалізація семантики бажальності усинтаксисі творів Лесі Українки
2.1 Вираження бажальної модальностіза допомогою модальних дієслів
2.2 Вираження бажальної модальностіза допомогою модальних часток
2.3 Вираження бажальної модальностіза допомогою модальних слів
2.4 Вираження бажальної модальностіза допомогою інфінітиву
2.5 Вираження бажальної модальності веліптичних реченнях
2.6 Вираження бажальної модальностічерез риторичне запитання
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Сучасналінгвістика характеризується тенденцією до розгляду синтаксичних явищ не тількив аспекті формальної структури, але й у плані вивчення їхфункціонально-семантичної організації на комунікативно-прагматичному рівні.
Лінгвістична категоріямодальності є одним з найбільш актуальних питань синтаксису. Проте досі немаєєдиного погляду на сутність цієї категорії. У процесі становлення перебуває ікласифікація речень за модальним принципом та диференціація модальних значень.
Мовознавці давнопомітили, що зміст ”відношення мовця до висловленого” може поєднуватирепрезентацію певної картини світу як ірреальної (бажаної) із виявом власнихціннісних орієнтирів мовця, до того ж часто у супроводі з емоційним значенням.До кола модальних відношень оцінку зараховують Ш. Баллі, О. М. Вольф, Т. В.Шмельова, Н. Ю. Шведова та ін. До числа суб’єктивно-модальних долучають також йемоційні, експресивні значення (Н. Ю. Шведова).
Актуальність даногодослідження зумовлена визнанням антропоцентризму універсальним мовним явищем,пов’язаним із суб’єктивністю мови, а також потребами вдосконалення комплексногоаналізу синтаксичної природи речення як багатоаспектної одиниці наформально-синтаксичному, семантико-синтаксичному та комунікативно-функціональномурівнях. У зв᾿язку з цим проблема спеціального дослідження суб’єктивно-модальнихзначень набуває особливої значущості і вивчення модальності як провідноїкатегорії предикативності стає одним з кардинальних питань сучасної синтаксичноїтеорії.
Предметом дослідження єсуб᾿єктно-модальна категорія бажальностіі засоби її вираження у синтаксичних конструкціях.
Об`єкт дослідження –синтаксичні конструкції з модальним значенням бажальності, представлені бажальними реченнями у творчості Лесі Українки.Слід зазначити, що поетичний синтаксис – підкорений загальним законам сенсу,поетичній логіці, органічно вплітається у цілість поетичних структур, сприяєєдності форми і змісту. Митець має право на відхилення від усталених норм, томуі поетичний синтаксис дає широку варіантність засобів висловлювання, які неадекватні традиційним нормам. Так, досліджуючи бажальну модальність наматеріалі поезій Лесі Українки, ми окреслимо не найпоширеніші способи вираженняцієї суб`єктно-модальної категорії, а ті з цих способів, що властиві самеданому авторові.
Мета роботи – з’ясуваннясутності категоріїбажальності яксуб’єктивно-модального значення й виявлення засобів її вираження в синтаксичних конструкціях української мови.
Для досягнення цієї метивизначено такі завдання:
1) розкрити сутність бажальності як суб’єктивно-модального значення;
2) виявити й описати основнізасоби вираження бажальності;
4) систематизувати йописати семантичні різновиди оптативного значення;
5) з’ясувати роль мовних засобіврізної природи у формуванні окремих бажальних значень.
Методологічнуоснову дослідження становить розуміння мови як дихотомічного явища – знаковоїсистеми й соціального феномена, тобто як мови й мовлення.
Основніметоди дослідження: теоретичний аналіз літератури; критичний аналіз дослідженьз даної проблеми; системний аналіз; метод типологічного зіставлення.
Структурароботи. Дана курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновку тасписку використаної літератури. У вступі визначаються об'єкт та предметдослідження, мета, основні методи, практичне значення та структура роботи.
Упершому розділі розглянуто поняття модальності та зокрема – бажальноїмодальності, розрізнено категорії банальності, оптативу, дезідеративу,окреслено основні засоби вираження модальності в реченні.
Удругому розділі розглянуто способи вираження бажальної модальності у поезіяхЛесі Українки з огляду на специфічність поетичного матеріалу.
1. БАЖАЛЬНІСТЬ ЯККАТЕГОРІЯ СУБ᾿ЄКТИВНОЇ
МОДАЛЬНОСТІ
1.1 Модальністьречення та обґрунтування диференціації модального
значення
Категорію модальностісучасні дослідники розглядають то як власне синтаксичну категорію (Н.Ю.Шведова), то як логічну категорію (С.М. Амеліна),то як логіко-семантичну категорію (Г.В. Колшанський),то як логіко-граматичну категорію (В.З. Панфілов),то як функціонально-семантичну категорію (В.М. Ярцева). Широкий погляд на категорію модальності висловилиВ.В. Виноградов, Н.Ю. Шведова, Г.О. Золотова.Найновішими досягненнями у вивченні даної категорії вважаємо дослідження Н.Д. Арутюнової, Г.П. Нємця,І.Р. Вихованця, Б.В. Хричикова, В.Д. Шинкаруката ін.
Модальність – явищебагатоаспектне і може розглядатись у різноманітних планах, які доповнюють одинодного. Це явище міжрівневе (лексичного, морфологічного та синтаксичногорівнів). На лексичному рівні це одиниці, які об’єднуються в одну групу зародовим поняттям модальне значення (вставні компоненти, модальні модифікатори у присудках, прислівники,предикативи).
Наморфолого-синтаксичному рівні виділяються такі поняття, як модальність реченнята засоби її вираження, модальна рамка речення, модальність висловлення,вирізняється проблема співвідношення об’єктивної та суб’єктивної модальностіречення, активну участь у передачі якої беруть суб’єктивно-модальні форми(вставні слова, вигуки, частки а також інші засоби, порядок слів, повтори,інтонація). Комплексний підхід з урахуванням формально-синтаксичних,семантико-синтаксичних та функціонально-комунікативних параметрів речення якосновної одиниці синтаксису уможливив висвітлення по-новому проблемиоб’єктивної та суб’єктивної модальності.
В реченні виділяють об`єктивнута суб`єктивну константу. Об`єктивна константа (пропозиція повідомлення) завждинаявна у реченні, вона виражає відношення повідомлюваного до дійсності. Суб`єктивна ж константа (або пропозиційнанастанова повідомлення) може бути наявною не завжди. Вона виражає відношеннямовця до змісту повідомлюваного.
Відповідно доцього виділяють категорії об`єктивної (співвідноситься з пропозицією) та суб`єктивної(співвідноситься з про позиційною настановою) модальності.
Об`єктивна модальність оперуєкатегоріями реальності та ірреальності. Суб`єктивна – гіпотетичності,переповідності, необхідності, можливості, бажальності тощо.
Суб’єктивна (персуазивна) модальність пов’язується зпоняттям ставлення мовця до повідомлюваного і виражається на рівнілогіко-граматичного членування речення, оскільки оцінка міри достовірності зточки зору суб’єкта думки отримує своєформально-граматичне вираження. Суб’єктивно-модальні форми (вставні тавставлені компоненти, частки і вигуки) мають кожна свою специфіку у передачісуб’єктивно-модальних значень, конкретизуючи загальне поняття“ставлення мовця до повідомлюваного”.
Проте сферамодальних значень не обмежується діапазоном “об’єктивність — суб’єктивність”. Модальність виявляється і в здатностіграматикалізованого поняття реальності або ірреальності формуватикомунікативний процес та реалізувати подібним чином інтенцію мовця.
Серед засобівреалізації модального значення можна виділити такі:
— форми способудієслова;
— модальнідієслова, прикметники, прислівники;
— інфінітив якєдиний головний член односкладного речення;
— модальні словаі частки;
— порядок слів;
— використанняособливих конструкцій;
— інтонаційнізасоби.
1.2 Становленнявчення про значення оптатива
У мовознавчійтрадиції виробився поділ речень за такими принципами: 1) за метоювисловлювання; 2) за складом головних членів; 3) за наявністю головних членів;4) за наявністю другорядних членів.
Комунікативно-зорієнтованийпринцип поділу речень за метою висловлювання був сформульований пізніше.Спочатку йшлося про поділ речень за інтонацією, різницею у спрямованості, зафункцією. У «Курсі сучасної української літературної мови» за ред.Булаховського виділялося три типи речень – розповідні, питальні, окличні. Потімбуло встановлено, що окличні речення базуються на іншому принципі класифікації– на емоційно- експресивному і що таке забарвлення можуть набувати попереднітипи речень – розповідні і питальні. Тому окличні речення виведені в окремийтип. Замість них до розповідних і питальних були додані спонукальні. У працях50–70-х років уже фігурують такі типи речень за метою висловлювання, якрозповідні, питальні і спонукальні. Виділення трьох типів речень ще недостатнє:не враховані бажальні (оптативні) реченя. Чотири типи речень – розповідні,питальні, спонукальні й отпативні – не змішуються так, як окличні речення, алевони виділені, як показує В.А. Бєлошапкова, на основі різних критеріїв:розповідні, спонукальні й отпативні речення розрізняються за модальнимпринципом, питальні – на основі існування особливої форми думки – питання. Вукраїнському мовознавстві висловлювалися і такі погляди, як у чеськихдослідників, що всі ці типи речень виділяються за модальним принципом.
Більш детальнорозглянемо історію виділення саме оптатив них речень.
Питаннявизначення статусу речень, що виражають оптативну модальність, інакшеоптативних речень, знайшло відображення в розробці класифікації речень замодальною кваліфікацією, в основі якої лежить диференціація синтаксичнихконструкцій за типами модальних значень. Було помічено, що категорія способу –взагалі не єдиний засіб вираження модальності. У роботах таких учених, як Ш.Баллі, О.В. Бондарко, В.В. Виноградов, І.Р. Вихованець, О. Єсперсен, Н.Ю. Шведова,В.Д. Шинкарук, визнано, що модальні значення виражаються не тількиморфологічними засобами (формами дієслівних способів), а й синтаксичними(формами речень), лексичними, а також інтонацією. Синтаксичний підхід довивчення модальності дозволив розробити класифікацію модальних різновидівречення, згідно з якою відмінностям у модальній семантиці відповідаютьструктурні моделі речення.
На виділенняречень із значенням бажальності одними з перших звернули увагу О.М.Пєшковський, О.О. Шахматов. Із посиленням інтересу до сематико-синтаксичногорівня організації синтаксичних одиниць (починаючи з 70-х років XX ст.) усе більшої ваги набираєпитання визначення модального плану речення, із чим пов’язано виокремленнясеред модальних типів речення суто оптативних. Оптативні речення визнанобагатьма українськими вченими як речення, що виражають модальність бажальності(І.Р. Вихованець, Н.В. Гуйванюк, А.П. Загнітко, М.Ф. Кобилянська, І.І. Слинько,К.Ф. Шульжук). Відомі спеціальні дослідження, які торкаються питань визначеннямісця оптативних речень серед синтаксичних конструкцій із модальним значеннямбажальності (О.В. Алтабаєва), відокремлення оптативних речень від спонукальних(Т.І. Распопова).
1.3 Категоріяоптативу як семантичний інваріант суб`єктивної
модальності
Оптатив єскладним лінгвістичним явищем, виникнення якого в мовній системі пов’язане зпотребою оформлення одного з видів модальних значень, а саме бажальногозначення. Одні з перших тлумачень оптатива як дієслівного способу, призначеногодля вираження бажального значення в граматиках різних мов (здебільшогоіндоєвропейських), містять роботи Ф.І. Буслаєва, Д.М. Овсянико-Куликовського,О.О. Потебні. Первинне визнання оптатива одним із способів дієслова пов’язане зособливостями історичного розвитку поглядів на модальність і засоби їївираження в мові: зміст модального значення розглядався на синтаксичному рівні,а його вираження – на морфологічному.
Для вираженнябажальної модальності в українській мові призначений виокремлений середдієслівних способів бажальний спосіб. Закріплення терміна бажальний спосіб наозначення дієслівного способу, який є головним виразником бажальноїмодальності, на заміну терміна латиномовного походження оптатив виправдане тим,що в українській мові останній повністю не відбиває граматичної сутності явища.Бажальний спосіб в українській мові виступає в ролі „слабкого” (морфологічно немаркованого) елемента всієї системи способу в цілому, оскільки переважновикористовує дієслівні форми, представлені у складі інших способів. Підтвердженнямцьому слугують спроби виокремлення бажального способу як дієслівної форми всистемі умовного чи наказового способу (Ф.І. Буслаєв, М.І. Греч, А.П. Грищенко,М.А. Жовтобрюх, В.М. Русанівський), а також виділення умовно-бажального способуяк окремої граматичної форми (О.О. Потебня, В.П. Володін).
Висловлення змодальним значенням оптатива, виражаючи об’єктивне значення ірреальності,передають абстраговані від реальної дійсності ситуації, представляючи їхментальне допущення на заміну реальній дійсності. Позначені відносно більшою роллюсуб’єктивного фактора, оптативні висловлення не просто констатують наявність певної ірреальної ситуації, а представляють її в ролі бажаної для суб’єкта мовлення.Мовець не визначає ступінь вірогідності реалізації уявлюваної ситуації,оскільки не актуалізує це питання на момент мовлення. Більш значущим постає факт існування бажаної ситуації в йогоуявленні. Він співвідносить уявлювану ситуацію з такою, яка б моглазадовольнити певні потреби: моральні, фізичні. Таким чином, правомірним єтвердження про те, що оптатив являє собою суб’єктивно-модальне значення, суттюякого є уявлювана (ірреальна) ситуація, вірогідність реалізації якої невизначена, однак така реалізація могла б задовольнити потреби мовця, а відтак єбажаною для нього. Намовленнєвому рівні оптатив представлений у вигляді оптативних висловлень, наформально-синтаксичному – оптативних речень.
Отже, вкомунікативно-прагматичною функцією оптатива є вираження інтенції мовця щодореалізації висловленої ситуації.
1.4 Питаннявизначення категорій бажальності та оптативності
Як було зазначеноу попередньому розділі, первинно оптатив – дієслівний спосіб, призначений длявираження бажального значення.
Проте поступовеперенесення аспектів вивчення оптатива від розгляду його як дієслівного способудо семантико-синтаксичного вивчення речень із модальним значенням бажальностізумовило нівелювання мовознавцями первинної сутності оптатива, його способовогопризначення. Це призводить до ототожнення різних понять і явищ.
Оптатив єрепрезентантом саме ірреальної банальності у реченнях з бажальною модальністю,реальну ж банальність репрезентує дезідератив.
Тож у подальшійроботі на позначення модальності речення буде вживатись поняття бажальності, апоняття оптативу буде вживатись в тому випадку, коли така модальністьреалізується саме даним способом.
1.5 Диференціаціясемантики бажальності
У розділі 1.4було сказано про розділення оптативу та дезідеративу.
Слід сказати, щосемантичні відмінності цих категорій можна визначити скоріше умовно. Так, іоптатив, і дезідератив репрезентують уявлювану ситуацію, реалізація якої була ббажаною для мовця. Проте в оптативі центром повідомлення є дана ситуація, абажаність її реалізації для мовця є вторинною інформацією, тоді як дезідеративв першу чергу акцентує на наявності бажання. Можна сказати, що семантичнавідмінність цих понять у пріоритетності окреслення ситуації чи окресленнябажання. Центральне місце в системі засобів вираження оптативного модальногозначення посідає морфолого-синтаксичний спосіб, дезідеративне значення частішеж есплікується за лексичними засобами (модальні дієслова, прикметники).
Бажальність можнарозрізняти також за характером бажаної ситуації, можливістю чи неможливістю їїздійснення, зверненістю до певного часового плану.
Вивченнясемантики бажальних висловлень із урахуванням різноманіття варіантіворганізації пропозиційного рівня дозволило прослідкувати можливість зверненостіуявлюваної ситуації до певного часового плану. Ірреальна ситуація, що становить предмет бажання, можеконкретизуватись як зверненість до майбутнього: Нехай побачу я в смутні для мене дні Утіху щирую таусміхи ясні, до минулого, до теперішнього: Ох, як би я тепер хотіла кинуть отрутними словами їм в обличчя, немовгарячим приском!
Крім того,бажання можна розрізняти за можливістю їх реалізації на здійсненні: Квітів,безліч квітів!.. та нездійсненні: Хотіла б я піснею стати.
Також можнарозрізняти значення бажальності за зверненістю на себе: Нi, я хочу крiзь сльози сміятись і на зовнішній світ:Хай живуть вони в ніжній красі чарівній.
Можливе такожрозрізнення за наявністю чи відсутністю суб`єкта, за участі якого може бути реалізоване бажання. Так, у реченні Все,все покинуть, до тебе полинуть такий суб`єкт відсутній, а в реченні Ох, борцi, якби ви знали, що тоє безсилi руки! таким суб`єктом є борці.
Отже, розрізненнясемантики бажальності відбувається за допомогою контексту.
2. РЕАЛІЗАЦІЯСЕМАНТИКИ БАЖАЛЬНОСТІ У СИНТАКСИСІ
ТВОРІВ ЛЕСІУКРАЇНКИ
У поезіях ЛесіУкраїнки ми розглядали смислову специфіку бажальної модальності та засоби їїрепрезентації.
В першу чергуслід зазначити, що значення бажальності часто виражається дезідеративно, щопояснюється образом ліричного героя – пристрасної і натхненної особистості.
Далі будерозглянуто основні засоби вираження бажальної модальності у поетичномусинтаксисі Лесі Українки.
2.1 Вираженнябажальної модальності за допомогою модальних дієслів
Модальне дієсловоу реченнях з бажальною семантикою вживається в дійсному або умовному способі,що характеризує силу бажання мовця (дійсний спосіб передає бажання більш сильненавіть коли це бажання – нездійсненне, а умовний – бажання іншого характеру,неможливість здійснення яких в найближчому часі або й просто нездійсненністьусвідомлюється мовцем).
За допомогоюмодальних дієслів есплікується дезідеративна банальність.
Модальні дієсловадійсного або умовного способу можуть поєднуватись з інфінітивом дієслова:
Так і хочетьсягукнути,
Наче лицар мрійдитячий:
«Хто живий? Зійдина вежу,
Подивисянаоколо!..
Так завжди, чи впіснях забути хочу муку,
Чи хто меністискає дружньо руку…
Нi, я хочу крiзь сльози смiятись,
Серед лиха спiвати пiснi,
Без надiї таки сподiватись,
Жити хочу!
Мріє, колись тилітала орлом надо мною, –
дай мені киласвої, хочу їх мати сама,
хочу дихатьвогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдетьсязгинуть за теє – дарма!
Бажаю так скінчити я свійшлях,
Як починала: з співом наустах!
Забуваю і щастя, і горе –
Все наземне, – з’єднатисьз тобою
Я жадаю на час, нагодину,
Щоб не бачить нічого насвіті,
Тільки бачить осяйнудолину
І губитись в прозорійблакиті!..
Серце прагне буять на просторi!
Я хочу слухать річ твоюурочу
І на своїм чолі твоєсіяння
Почуть бажаю хоч єдинумить.
І мені заспівати хотілось
Лебединую пісню собі.
Хтіла я тебе в серцісховати,
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світілітати,
Щоб вітер розносив луну.
Хотіла б я вийти у чистеєполе,
Припасти лицем до сироїземлі
І так заридати, щоб зоріпочули,
Щоб люди вжахнулись насльози мої.
Модальні дієсловаможуть поєднуватись також з підрядною частиною (у випадку, коли бажанняліричного героя стосується не власної особи, а навколишнього світу):
Хоч би мене убилаблискавиця,
я прагну, прагну,щоб вона злетіла,
щоб хоч на митьчоло те просіяло.
Модальні дієсловаможуть презентувати бажання, поєднуючись з іменниками:
Тінь марна я, менежаль-туга обійма,
Самої смерті прагну,більше вже нічого.
Для інших і доля, і щастяхай буде,
Собі я бажаю не сну, ажиття, –
Хто зо сну прокинувсь,хай щастя забуде,
Йому вже до щастя немавороття!
Бо я прагну від тебепривіта,
Як дощу деревце тезелене.
Посмертного життя не хочуя собі,
Мені про нього гірше ніжбайдуже.
2.2 Вираженнябажальної модальності за допомогою модальних часток
Частки – один іззасобів творення модальності. У текстах Лесі Українки найчастіше фігуруютьчастки хай, нехай. Ці частки, як відомо, слугують також для творенняімперативу. використання автором саме цих часток підсилює інтенції ліричногогероя.
Хай ми хоч раззаговоримо громом
так, як весняніїхмари!
Для інших і доля, і щастяхай буде,
Собі я бажаю не сну, ажиття, –
Хто зо сну прокинувсь,хай щастя забуде,
Йому вже до щастя немавороття!
Сім струн я торкаю,струна по струні,
Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи літають
По рідній коханій моїйстороні.
І так наш світ повитий горем та журбою,
Нехай ніхто не плаче по мені,
Нехай не засмучу нікого я собою.
Нехай побачу я в смутні для мене дні
Утіху щирую та усміхи ясні.
Хай живуть вони вніжній красі чарівній, –
я сама їх знайдукрай дороги.
Ох, нехай же хочсонця нап᾿ються,
поки ще їх морозне зборов!
Нехай би скарбивсі вона зібрала
Загорися ти, моєсерденько,
запалай пожаром.
Коли ношукривавії квіти,
нехай же недаром!
(У складномуреченні підрядна частина, що має бажальну модальність, представлена неповно, ічастка нехай приєднується до пропущеного дієслова ношу)
Хай би очі
їм випекло, тіочі безсоромні,
що сміли тутдивитися на муку
того, чийого всіне варт мізинця!
2.3 Вираженнябажальної модальності за допомогою модальних слів
Окрім модальнихчасток, на вираження бажальної модальності вживаються також модальні слова, щопозначають вірогідність, невпевненість у можливості реалізації ірреальноїситуації, а відтак замість її констатації ми бачимо надію на її здійснення.
Може, квiти зiйдуть — iнастане
Ще й для мене веселавесна.
Може б, та щира, гарячаямова
Зломила зиму!
І, може, де кобзанайдеться,
Що гучно на струниозветься,
На струни, на співи моїнегучні.
І, може, заграє та кобзавільніше,
Ніж тихії струни мої.
2.4 Вираженнябажальної модальності за допомогою інфінітиву
Бажальнамодальність може реалізуватись також в односкладних інфінітивних реченях:
Все, все покинуть, дотебе полинуть,
Мій ти єдиний, мійзламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобоюзагинуть,
То було б щастя, мійзгублений світе!
Стать над тобою ікликнуть до бою
Злую мару, що тебезабирає,
Взять тебе в бою чивмерти з тобою,
З нами хай щастя і горевмирає.
Осяяти землю безщаснуютреба!
2.5 Вираженнябажальної модальності в еліптичних реченнях
Бажальнамодальність в еліптичних реченнях може виражатись через вживання іменників, щопозначають об᾿єкт бажання, у родовому відмінку:
«Квіток, квіток, як можнабільше квітів,
І білого серпанку наобличчя,
Того, що звуть ілюзією…»
«Квітів, безлічквітів!..»
«Ні, пролісків требамені!..»
У випадку, колиоб᾿єктом бажання є не предмет, а певна дія, іменники невживаються. Так, наприклад, у наступних реченнях об᾿єкт бажання – дія, позначенапропущеним дієсловом руху:
Далі, далі віддушного міста!
Далі, все далі!
2.6 Вираженнябажальної модальності через риторичне запитання
Оскільки об`єктом аналізу є синтаксис самепоетичний, не слід забувати про такі засоби увиразнення, як риторичнізапитання. Окрім акцентування уваги читача на певному предметі, риторичніпитання можуть також змальовувати ірреальну ситуації, що була бажаною дляавтора, проте не була або не може бути здійсненою, з приводу чого авторвідчуває негативні емоції жалю, обурення тощо.
Наведемо такіприклади:
Чом я не маю огнистогослова,
Палкого, чому?
Ох, невже в тобі, рідниймій краю,
Тільки й чуються вільніпісні –
У сні?
Слово, чому ти не твердаякриця,
Що серед бою так ясноіскриться?
Чом ти не гострий,безжалісний меч,
Той, що здійма вражіголови с плеч?
Де тії струни, де голоспотужний,
де теє слово крилате,
щоб заспівали про селихоліття,
щастям і горем багате?
Єрусалим мав свогоЄремію,
що голосив серед поля;
чом же свого Єремії немає
наша зруйнована воля?
Ой, де ж бо ти, воле, ти,зоре таємна?
Чому ж ти не зійдеш наземлю із неба?
Запитання такожможе бути виразником бажаного, коли воно зумовлене контекстом:
«Чим можу панянціслужить?..» –
Зненацька чийсь голосдівчина почула, –
То крамар паничик біжить.
«Чи є в сій теплицівеснянії квіти?»
Бажальнасемантика може бути виявлена у реченнях, де суб᾿єктом бажання виступає немовець, а предмет, з яким мовця можна ототожнити:
Серце прагне буять напросторi!
Імперативи, зверненідо абстрактного об᾿єкта або до самого себе у поетичнихтекстах також позначають не ситуацію, що має бути виконана, а ситуацію,реалізації якої прагне мовець, тобто – бажання:
Загорися ти, моєсерденько,
Запалай пожаром.
ВИСНОВКИ
В процесі роботибуло з`ясовано сутність бажальності як інваріанта суб`єктивної модальності,схарактеризовано основні засоби її вираження в синтаксичних конструкціяхукраїнської мови.
В роботі такожбуло розглянуто підходи до диференціації бажальної семантики (за віднесеністюдо певного часового плану, можливістю реалізації, наявністю суб`єктареалізації).
В роботісхарактеризовано становлення бажальних речень як окремого виду, розглянуторозвиток вчення про оптативність.
Засобамивираження модальності в українській мові є використання модальних дієслів,інфінітиву, модальних слів і часток, родового відмінка іменників. Бажальнасемантика може виражатись також в еліптичних, питальних реченнях.
Прикладизастосування цих засобів було розглянуто на прикладі поетичних творів ЛесіУкраїнки з урахуванням специфіки поетичного синтаксису.
бажальністьмодальний мовний синтаксис
Список використаноїлітератури:
1. Богуславський И.М. Исследования посинтасической семантике. – М.: Наука, 1985. – 175 с.
2. Гуйванюк Н.В. До поняттякомунікативної парадигми речення // Мовознавство. – 2005. – № 3-4. – С.148-154.
3. Єрмоленко С.Я. Синтаксис істилістична семантика. – К.: Наук. Думка, 1982. – 316 с.
4. Загнітко А.П. Теорія сучасногосинтаксису. – Донецьк, 2006. – 378 с.
5. Кононенко В.І. Мова. Культура.Стиль. – Ів.-Франківськ, 2002. – 346 с.
6. Левицький Ю.А. Основі теориисинтаксиса – Пермь, 2001. – 236 с.
7. Леута О.І. Модель речення: проблема виділення такваліфікації // Гуманітарні науки. – 2004. – № 2 (8). – С. 102-107.
8. Леся Українка. Зібрання творів в 12-ти томах. Т 1. Поезії. – К.: «Наукова думка», 1975. – 447 с.
9. Марич С.М Стилістичний синтаксис української мови. – К.:1999. – 382 с.
10. Мірченко М.В. Структура синтаксичних категорій: Монографія.– Луцьк: Ред.-вид. відд. «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. –340 с.
11. Осетров И.Г. О модальной парадигме предложения //Предложение и его структура в языке: сб. науч. трудов – М.: 1986. – С. 29-33.
12. Поштаренко Г. «А може, власне, і не в тому справа…». Суб`єктивнамодальність в українській мові // Українська мова та література. – 2002. – №44.– С. 9-12.
13. Синтаксис, семантика і прагматика мовних одиниць. / За заг.ред. О.М. Старикової. – К.: НМК ВО, 1992. – 166 с.
14. Слинько І.І. Синтаксис сучасної української мови: Проблемніпитання. – К.: Вища школа, 1994. – 364 с.
15. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ та ін. – К.: Вища школа, 1997. — 493 с.
16. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг.ред. І. К. Білодіда. — К.: Наук, думка, 1973. — 438 с.
17. Сучасна українська мова / За ред О.Д. Пономарьова. — 2-евидання, перероблене. — К.: Либідь, 2001. — 468 с.
18. Телецька Т.В. Предметна модальність і модальністьвірогідності у мові та мовленні: автореф. дис. – О., 2005. – 22 с.
19. Умрихіна Л.В. Роль оцінного компонента у функціонуванніоптативних висловлень // Культура народов Причерноморья. – 2006. – N82. – Т.2.– С. 189-192
20. Умрихіна Л.В. Семантика оптатива та засоби його вираження всучасній українській мові: автореф. дис. – Х., 2007. – 20 с.
21. Ущина В.А. Суб᾿єктивна модальність та антропоцентризм.– Луцьк: Вежа, 2007. – 45 с.
22. Филипповская И.А. Модальность предложения – Душанбе, 1978 –55 с.