План
1. Шість стилів мовлення та їх ознаки
2. Лексичні (словотвірні) засоби стилістики
3. Слово і контекст
4.Фразеологічні засоби стилістики
1. Шість стилів мовлення та їх ознаки
Ми уже говорили про стилімовлення. А тепер при цьому пригадаймо ознаки культури мови.
Поміркуймо, чи всіма якостямимовлення ви володієте. Які з цих якостей потребують удосконалення? Основні ознакикультури мови виглядатимуть так:
а) змістовність: продуматитекст й основну думку висловлювання; розкрити їх повно: матеріал підпорядкуватитемі й основній думці; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити йне писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає.
б) правильність і чистота:дотримувати норм літературної мови: в усному висловлюванні — орфоепічних, лексичних,фразеологічних, словотворчих, граматичних, стилістичних. У писемному — лексичних,фразеологічних, словотворчих, граматичних, стилістичних, орфографічних і пунктуаційнихнорм.
в) точність: добиратислова і будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання.
Ознаки культури мови стосуються, як бачимо лексичнихі фразеологічних засобів різностильових текстів. Отже, ще раз пригадаймо стилі.
Їх маємо шість: розмовно-побутовий, художній, офіційно-діловий,публіцистичний, науковий, конфесійний. Для закріплення теоретичного матеріалу, спробуйтеусно вибудувати кілька різностильових текстів і поміркуйте, які лексичні й фразеологічнізасоби мови в них використовуються.
2. Лексичні (словотвірні) засоби стилістики
Передовсім завважимо,що одні слова виступають як терміни у книжних стилях, особливо в науковому, іншівиражають найрізноманітніші емоційно-експресивні відтінки і переважають у художньомустилі. Наприклад: А я, дурний, не бачивши тебе, цяце, й разу, та й повірив тупорилимтвоїм віршомазам. (Т. Шевченко.) Ей, голубчику-братику! Небий мене та візьми до себе, — я тобі у великій пригоді стану! (З українськоїнародної казки).
Отже, словотвірні засобивідіграють важливу роль у стилістичному забарвленні слів і в стилетворенні; стилістичнавиразність тексту посилюється, якщо в ньому використано слова, що завдяки словотворчимзасобам виділяються своїми стилістичними функціями. Вони надають відтінків урочистості(як ось у вірші А. Малишка): «Наливає річки до краю, будить пагіння золоте».
Крім того, з допомогоюпрефікса не — виражається не тільки протилежне значення: неправда, неволя, нещастя,а й негативний, зневажливий відтінок: нездара, неук, нечупара, недотепа. Втім ізнайбільш стилістично виразних словотворчих засобів є суфікси. Одні з них використовуютьсядля розрізнення значень слів: воля — вільний, вольовий, воліти, вільно; а інші вносятьдодаткові відтінки ніжності, ласкавості чи згрубілості, зневаги: кіт — котик, котичок,котусик, котяра, котюга, котище. Безсуфіксні слова стилістично нейтральні, а суфіксальні- стилістично марковані. Значна частина суфіксів творить слова з абстрактним, узагальнюючимзначенням, які найчастіше вживаються в науковому, діловому, публіцистичному стилях.Це суфікси — анн-, — енн-, — от-, — ість-, — ізн-, — ізм-, — ств-, — цтв — та ін.Наприклад: відділення, нарощування, широта, громадськість, людство, практицизм,натуралізм, посередництво. Чимало професійних слів, утворених суфіксами — ник-,- щик-, — льник-, — тель-, використовуються в діловому, науковому і публіцистичномустилях. Для книжних стилів характерні прикметники, утворені за допомогою суфіксів- альн — (-увальн-, — ювальн-), — арн- (-ярн-), — ичн — (-ічн-, — їчн-). Наприклад:соціальний, молекулярний, зрошувальний, історичний, хімічний, копіювальний, архаїчний.
Для творення слів-термініввикористовуються суфікси — ист-, — уват-, — атист — та ін.: азотистий, сіркуватий,цукристий, хмарнуватистий. У науковому стилі великого поширення набули віддієслівнііменники на — ння, — ття: становлення, конструювання, буття, травлення, збереження,дослідження, здобуття, визнання. Виразне емоційно-експресивне забарвлення маютьслова з суфіксами позитивної і негативної оцінки.
Вони є постійною ознакоюхудожнього і розмовного стилів. До таких суфіксів належать — к-, — ок-, — очок-,- ичок-, — очи-, — их-, — оньк-, — еньк-, — есеньк-, ісіньк-, — н-, — в-, — ищ;- ущ-, (-ющ-), — иськ-, — юх-, — ил-: коник, грибочок, рідненький, теплісінький,хижачня, маячня, мушва, злющим, хлопчисько, сплюх та ін.
Складні слова виконуютьрізні стилістичні функції. Так, антропологія, атмосфера, кіловат-година, мовознавець,частка-суфікс вживаються і в художньому, і в публіцистичному стилях.
А ось слова-синоніми легшевступають у смислові зв'язки з іншими словами, ніж слова різних синонімічних гнізд.Уміння правильно сполучати слова в контексті має важливе значення при перекладіз однієї мови на іншу, при доборі літературного варіанта замість діалектного. Наприклад:вона хороша людина, він хороша людина, він хороший чоловік — она хороший человек, он хороший человек. Діалектні дієслова жмакати, церувати, єдинкувати, щибати замінюємо літературними,сполучаючи їх з тими ж іменниками: жмакати сорочку — прати сорочку, церувати шкарпетки- штопати шкарпетки, єдинкувати буряки — проривати буряки, щибати горіхи — збиватигоріхи. Діалектні іменники також замінюємо синонімами: рвати хопту — рвати бур’ян,подати нецьки — подати коритце.
Завважимо також на тому,що не сполучаються спільнокореневі слова, тому не можна писати (говорити): зобразитиобраз (змалювати, відтворити), означення означає (вказує, називає). Сполучуваність слів допомагає розмежувати їх значення,наприклад: важити кого, що (визначати вагу) — важити (мати певну вагу, значення);брикати кого, що (бити задніми ногами) — брикати (вихати, хвицати); молодий вік(період у рості) — вік електрики (час, епоха). Таким чином, сполучуваність слівдопомагає чіткіше розмежовувати багатозначні слова, синоніми, омоніми, антоніми.
Одначе дещо іншою є сполучуваністьслів у художньому стилі. Тут вони можуть набувати найрізноманітніших смислових таемоційно-експресивних відтінків завдяки здатності сполучати несумісні поняття, якось: «Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий» (Леся Українка).Слова дим, солодкий, коханий у художньому мовленні набувають особливого смислу,стилістичного забарвлення. Вживання таких слів називають оказіональним (від латинськогооссаsionalis — випадковий), бо не відповідаєзагальноприйнятому вживанню, має індивідуальний характер, зумовлений специфічнимконтекстом, як ось у поезії І. Драча:
Перо, мій скальпелю вогненний,
Ти мій жорстокий лиходій,
Мій дикий поклик цілоденний,
Первоцвіт мій, перволюбмій!
Перо — скальпель,лиходій, поклик, первоцвіт, перволюб. У художньому стилі можуть сполучатисяконтрастні за значенням слова. Вищеозначений стилістичний прийом називається оксиморон(оксюморон) (від грецького oxymoron — дотепно-безглуздий), бо в ньому протилежні за змістом поняття, поєднуючись,дають нове експресивно-забарвлене уявлення про предмети, явища, дії. Наведемо кільказразків: холодна кров, дзвінка тиша, гарячий сніг, солодкий дим, колючі зорі. Такимчином, увага до сполучуваності слів забезпечує стилістично правильну побудову висловлювань.
Для закріплення теоретичноїчастини прочитаймо текст з твору Пантелеймона Куліша. Визначім стилістично маркованіслова і з'ясуймо особливості їх сполучуваності з іншими, стилістично нейтральнимисловами:
«Рідко, може, єстьна Вкраїні добра людина, щоб ізжила вік, да не була ні разув Києві. Авже хто був, то знає братство на Подолі, знає ту високу з дзигарками дзвіницю,муровану кругом ограду, ту п'ятиголову, пишно, з переднього лиця, розмальовану церкву,тії високі кам'яниці по боках. Отже, років зо двісті назад, тоді, як отой-то Шрамбув у Києві, все те було інше. Тоді ще стояла дерев'яна церква гетьмана Петра Сагайдачного;і ограда, і дзвіниця, і всі братські школи, — усе те було дерев'яне.У середині в монастиреві стояв тоді густий старосвітський сад. Була то колись благочестивапані Ганна Гулевичівна, що подарувала на братство свій двір із садом; і на тому-тодворі гетьман, Сагайдачний церкву збудував і монастир братський з школами устроїв,щоб теє братство дітей козачих, міщанських і всяких учило, людям у темноті розумузагинути не давало».
Дайте відповіді на питання:
1. Як впливають слова,творені різними засобами, на стилістичне забарвлення тексту?
2. Які словотворчі засобистилістично нейтральні, а які — стилістично марковані?
3. Як впливають на стилістичнезабарвлення слів префікси і суфікси?
4. Як ви розумієте термінисуфікси позитивної оцінки і суфікси негативної оцінки? Наведіть приклади.
5. Чи однакові стилістичніфункції виконують складні слова? Аргументуйте прикладами.
А тепер поговоримо проморфологічні засоби стилістики.
Різні частини мови можутьнадавати текстові різного стилістичного забарвлення. Це залежить від значення кожноїчастини мови, особливостей її форм та їх емоційно-експресивних відтінків. Передовсімчастини мови, як ми уже зазначали, виконують у тексті комунікативну функцію, боз них будуються речення, що служать для вираження думок і почуттів. Але у текстахрізних стилів частини мови, їх форми виконують ще й додаткову, стилістичну функцію,бо служать виражальними засобами мови. Порівняємо такі два тексти — уривки з поемиМ. Рильського «Жага».
I. Тебе — від ніжногосвітанку
Аж по останні смертнідні —
Не як дитя, не як коханку
І навіть не як матір- ні!
Тебе ношу я в грудях темних
І в невсипущому мозку,
Мою найкращу з дум наземних
Жагу й любов мою палку!
II. Великій і чистій воді,
Що живить, свіжить насі поїть,
Що студить по спраглімтруді,
По бої гарячім спокоїть,
Що стомленим сни навіва,
Що юних на подвиги будить,-
Мої найчистіші слова
Хай жертвою чесною будуть.
Як бачимо, у першому уривкупереважають іменники, що називають предмети, явища, почуття, у другому — дієслова,за допомогою яких автор передає дії і процеси. В одному випадку автор стверджуєбуття за допомогою іменників, в іншому — за допомогою дієслів і цим досягає більшоїдинамічності, перебігу подій.
Звідси, отже, кожна частинамови має свої стилістичні особливості, але найвиразніше вони виявляються у зіставленнісинонімічних форм — стилістично нейтральних і стилістично маркованих.
Морфологічними синонімаминазиваються дві або більше граматичні форми слова, які розрізняються засобами граматичноговираження і стилістичним уживанням. Наприклад: касир — касирка — касирша, поштар- поштарка, професор — професорка, червона — червоная, читати — читать, робіть- робіте. Вони різняться від лексичних синонімів тим, що їх значно менше і розпорошенів усіх стилях. Однак стилістичне забарвлення їх виявляється в текстах того чи іншогостилю досить виразно. Наприклад, слово професор — стилістично нейтральне, означаєзвання людини й вживається переважно в діловому, науковому та публіцистичному стилях,слово професорка означає людину жіночої статі і вживається в художньому та розмовномустилях, а слово професорша має розмовно-просторічний відтінок, іноді з виявом негативногозабарвлення і вживається тільки в розмовному стилі. В художній стиль таке словопотрапляє як розмовний елемент. Певними стилістичними ознаками виділяються родовіформи іменників, прикметників, займенників. Так, у діловому стилі назви посад, професіймають форму чоловічого роду: лікар Валентина Грач, аспірант Мирослава Непийвода-Чорновіл,хоч можуть уживатися форми лікарка, аспірантка, коли треба підкреслити стать людини.У художньому стилі часто використовуються форми середнього роду замість чоловічогой жіночого, що надає висловлюванню емоційно-експресивного забарвлення, особливонегативного. Наприклад: Насилу виліз із бебехів пан Цибульський: таке плюгавеньке,товстеньке, кирпате, очі як осокою попрорізувані, а пика та червона, як новий п'ятак,аж блищить. (О. Стороженко.) Я її годую, я зодягаю, я її на світі держу, а воно,ледащо, мені робити не хоче. (Марко Вовчок.) У цих реченнях форми середнього родунабувають негативного, навіть сатиричного звучання у зіставленні з формами чоловічогоі жіночого. Іменники спільного роду теж виділяються своїми стилістичними ознаками,частина яких є нейтральними назвами: староста, сирота, листоноша, суддя. Здебільшоготакі слова мають позитивне забарвлення: бідолаха, трудяга, сіромаха. Одначе переважноіменники спільного роду виражають негативні відтінки: рева, зайда, пройда, гуляка,писака, задавака, бродяга, хапуга, злодюга, ненажера, плакса, зануда. Використанняїх обмежується розмовним і художнім стилями. Ось зразок із твору В. Симоненка:
Народ мій є!
Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслитьмій народ!
Пощезнуть всі перевертні,й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Заакцентуємо на тому.виникає вагання, яку з форм роду іменників вживати — вони можуть уживатися і в чоловічому,і в жіночому роді: санаторій — санаторія, зал — зала, рельс — рельса, клавіш — клавіша,жираф — жирафа. Одні з цих форм загальновживані, інші — стилістично обмежені і функціонуютьу розмовному стилі. Числові форми частин мови також мають певні стилістичні особливості.Значна кількість іменників, що мають тільки однину, належать до книжних стилів- наукового і ділового. Це терміни, речовинні й абстрактні назви. Але іноді ці іменникиможуть набувати форм множини: болі і шуми у серці (медицина), довготи (мовознавство,географія), командні висоти (військова справа).
Завважимо, що іменникив однині можуть вживатися замість множини у військовому, спортивному мовленні: Крокомруш! На плече! До ноги! Займенник ви вживається як засіб вияву ввічливості у зверненнідо однієї особи (пошанна множина). Наприклад: Ви така добра й сердечна. Займенник ми функціонує в науковому стилі (т.зв. авторське ми — у значенні«я»).
Прикметно, що стилістичнимзасобом є форми кличного відмінка, котрі широко вживаються в розмовному і художньомустилях. Науковому і діловому стилям цей відмінок не властивий, окрім звертань. Ухудожньому стилі в формі кличного відмінка можуть вживатися іменники — назви неістот:дубе, хмелю, гаю, земле, зоре, діброво. М.Рильський у вірші звертався до столиціУкраїни: «Це ти, мій Києве квітчастий». Ой сосно, сосно, де ти росла,що лугами-берегами припливла? (Весільна пісня). Світи, зірко, з неба, бо нам цьоготреба (Весільна пісня). Ой хмелю, хмелю високий, на тобі листок широкий… (Весільнапісня).
Деякі прикметникові формивиявляють стилістичне забарвлення. Так, у розмовному і художньому стилях широковживані прикметники, ступені порівняння яких творяться особливими способами — префіксамиі суфіксами. У діловому стилі використовуються прикметники з префіксами архі-, гіпер-,ультра-, над-: архіважливий, ультрамодний, надтвердий, гіперінфляційний. Якщо ціприкметники потрапляють у художні тексти, то набувають різних емоційно-експресивнихвідтінків, як ось: «У мами надлюдська сила, надлюдський розум! — з подивомшептав Адась». (І. Франко.)
Для розмовного і художньогостилів характерне використання прикметників із префіксом пре-: прекрасний, пречудовий,пресвітлий, суфіксами — езн-, — елезн-, — енн-, — ісіньк-: величезний, довжелезний,широченний, яснісінький. Гіперболічну ознаку виражають складні прикметники добрий-добрий,великий-великий, мудрий-премудрий, густочервоний, які прикметнідля розмовного і художнього стилів.
Зазначимо, що стилістичнозабарвленими є короткі і нестягнені форми прикметників, займенників — вживаютьсяв народнопоетичному та художньому мовленні: дрібен, певен, зелен, кожен, всяк, жоден,білая, білеє — білії, вірная, вірнеє — вірнії. Наприклад: І широкую долину, і високуюмогилу, і вечірнюю годину, і що снилось, говорилось — не забуду я. (Т. Шевченко.)
Числівники виступаютьяк стилістично нейтральні слова, хоча вони найчастіше використовуються в науковому,діловому й публіцистичному стилях. Числівник один (одна, одно, одні) виступає якбагатозначне слово в розмовному і художньому стилях.
3. Слово і контекст
Звернімо увагу на словосполучення.Які з них неправильні? У чому це виявляється?
Зелена трава — зеленийдощ. Ішов швидко — ішов камінно. Руки дівчини — руки будинку.
Отже, в словосполученняхпорушено смисловий зв'язок між словами, хоча граматичні зв'язки правильні. Прикметникзелений узгоджується в роді, числі і відмінку з обома словами — трава і дощ. Алев першому словосполученні зелений називає реальну ознаку предмета, а в другому ні,бо дощ не може бути зеленого кольору. Як бачимо, слово як одиниця мови характеризуєтьсяздатністю вступати в смислові зв'язки з іншими словами, що впливає на стиль текстучи його емоційно-експресійне забарвлення.
Комунікативний діалогвідбувається завдяки мові. Отже, сполучуваність слів — це здатність їх поєднуватисяз іншими словами в процесі формування й висловлення думки. такий мовний процес залежитьвід особливостей тих понять, які вони позначають.
Наприклад, іменник кітможе сполучатися з такими прикметниками: сірий, попелястий, чорний, маленький, добрий,розумний, але не можна сказати ранковий, солодкий, густий кіт, бо ці поняття несумісні. Стилістичне забарвлення тексту виникає внаслідок сполучуваності стилістичнонейтральних і стилістично маркованих слів. Найчастіше в ролі останніх виступаютьслова в переносному значенні. Це розширює рамки їх сполучуваності, і в художньомустилі цілком доцільним буде речення: Полем кмітливо і спритно перебігав кіт. Стилістичнавиразність слова виявляється в словесному оточенні, в певному контексті. Саме контекст(словосполучення, речення, текст) дає змогу точно встановити значення слова, щовходить до його складу. Одначе сполучуваність слова дає цілий ряд обмежень — значенняслова, стильова приналежність, емоційно-експресивне забарвлення, граматичні особливості,норми слововживання. Знання цих відомостейназивають даром слова, або мовним чуттям, яке забезпечує правильну побудову висловлювань.
Уводячи те чи інше словов контекст, носій мови завжди вживає його в одному значенні, хоч воно може матиїх декілька. Наприклад, слово зима називає пору року, що має три місяці — грудень,січень, лютий. Коли ж зима тепла, без снігу, цілком закономірне речення: Чи будецього року зима? — хоча відомо, що зима буває щороку.
Часто сполучуваність слів визначається закріпленістюза певними поняттями. Так, говорять ялинкові прикраси (іграшки, що ними прикрашаютьялинку), але неможливо сказати берестові, грабові, дубові прикраси.
4.Фразеологічні засоби стилістики
Фразеологізми — особливімовні одиниці — мають чітко виражене стильове призначення. Вони тяжіють до окремихстилів і в текстах цих стилів найчастіше вживаються. Пояснити це можна тим, що вониспіввідносні зі словами, бо, як правило, виражають одне поняття, використовуютьсяяк образні синоніми і мають виразне стилістичне забарвлення.
Кожний стиль мовленняволодіє значним запасом фразеологізмів. Стилістичні функції фразеологізмів залежатьвід джерел їх походження. Відтак фразеологізми діляться на три групи: розмовно-побутові,народнопоетичні та книжні.
Розмовна фразеологія українськоїмови надзвичайно багата й різноманітна: розбити глек; собаку з'їсти; як дбаєш, такі маєш; друзі пізнаються в біді.
Розмовно-побутові фразеологізмишироко вживаються в розмовному, художньому стилях, рідше — в публіцистичному. Ціфразеологізми мають яскраво виражене емоційно-експресивне забарвлення. Серед нихбагато прислів'їв і приказок, що роблять наше мовлення багатим, виразним, дотепним.Наприклад: Чорта лисого хапнеш, коли все позапирано. (М. Кропивницький.) То добре,що швидко, та є таке прислів'я: «Поспішиш — людей насмішиш». (Остап Вишня.)У творах художньої літератури розмовно-побутові фразеологізми є важливим засобомпідсилення, увиразнення думки. Цю ж функцію вони виконують і в текстах публіцистичногостилю.
Народнопоетичні фразеологізми- вирази, що виникли на фольклорній основі (сталі епітети, метафори, порівняння,тавтологічні звороти, примовки, каламбури, ворожіння). Вони поширені в художньомустилі. Українські письменники часто використовують ці вирази в своїй творчості.Наприклад: На камені на білому там стояла темная темниця. (Т. Шевченко.) Та будья шельмовська. анахтемська дочка! Щоб мені очі повилазили, щоб мені руки й ногипокорчило, щоб мені трясця. (Г. Квітка-Основ'яненко.) Фольклорні елементи мовленнявиступають у художньому (зрідка в публіцистичному) стилі як засоби емоційного забарвленнятексту в ліричні та гумористичні тони, увиразнюють художні образи.
Книжні фразеологізми виниклина писемній (книжній) основі і найчастіше використовуються в книжних стилях. Докнижних фразеологізмів належать крилаті слова і вирази — це сталі словесні формули,що є повторенням влучних висловів письменників, філософів, учених, державних діячів.Наприклад: мертві душі (за назвою твору Миколи Гоголя), ахіллесова п'ята (з грецькоїміфології), лебедина пісня (староримський вислів), путівка в життя (від назви кінофільму).Вони використовуються в творах художньої літератури. Наприклад: Майнув над йогороками синій птах та й полишив саму печаль. (М. Стельмах.) Синій птах — вислів німецькогописьменника М. Метерлінка. Стоптані перли, зів'ялі листки вслали його перехресністежки. Зрадила доля мужицького сина! (М.Вороний.) У цих реченнях Микола Воронийвикористав образи Франкової поезії.
І в публіцистичному стилічасто зустрічаємо крилаті вислови. Причому публіцисти іноді вдаються до перефразуваннявідомих афоризмів: Народ святкує вашу пам'ять і славить ваше ім'я «в сім»ївольній, новій" (О. Довженко.) Я вважаю, що справа редагування перших книгмолодих — особливо важлива і відповідальна справа: письменникові дається «путівка»в літературу, в життя! (Ю. Смолич.)
А ще до книжних фразеологізмівналежать термінологічні словосполучення, поява яких зумовлена постійним розвиткомрізних галузей науки, культури, техніки. Вони найчастіше використовуються в науковому,діловому і публіцистичному стилях. У творах художньої літератури вживаються зрідка.Термінологічні словосполучення, як і інші групи фразеологізмів, означають одне поняттяі в мовленні виступають як готовий вислів, що не членується: коротке замикання;іменний складений присудок; площа нагріву; адамове яблуко; північне сяйво; неповніречення; технічний мінімум; узяти в лапки тощо.
Фразеологізми можуть перебуватив синонімічних зв'язках як з окремими словами, так і між собою. Наприклад: живучий- скрипуче колесо довго ходить; і довбнею не доб'єш; Кощій Безсмертний; скрипучедерево довго стоїть. Фразеологізми-«скрипуче дерево», «скрипуче колесо»більш експресивні, ніж окремі слова, тому вони вживаються в розмовному, художньомустилях, а слово живучий — стилістично нейтральне. Синонімічні фразеологізми широковикористовуються в художніх текстах: Спересердя на жінку накричав — ні за що, ніпро що. (Є. Гуцало.) Для більшої виразності письменники залучають у речення кількафразеологічних синонімів: В них (дорослих) теж чогось вискакували клепки, розсихалисьобручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замістьмізків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною. (М. Стельмах.)Прозаїк побудував речення, де вжито вісім фразеологізмів-синонімів, відтак досягвисокого ступеня експресії.
В публіцистичних, художніхтекстах фразеологізми іноді видозмінюються (трансформуються), що також служить засобомекспресії, створення каламбурів, оказіоналізмів, як ось: Бути чи не бути — питаннявирішене. Студент — це звучить гордо.
Одним з невичерпних джерелбагатства і виразності мовлення є фразеологізми. Вони вимагають доречного вживання.Тому треба уникати помилок типу втирати очі (треба — замилювати очі), мати роль(треба — відігравати роль), вантаж спогадів (треба — тягар спогадів), приймати участь(треба — брати участь). Знання фразеологізмів, уміле їх використання робить нашемовлення багатим, виразним й оригінальним.
Отже, прочитаймо речення.Знайдім фразеологізми і спробуймо пояснити
їх значення. Поміркуймонад тим, з якою метою вони вжиті. Доберім до них слова-синоніми.
1. Я печу раків і мовчкистою на одному місці, каючись, що прийшов сюди (М. Стельмах).2. Був сторож, і йогояк язиком злизало (Остап Вишня).3. Я теж не шукаю собі легкого хліба (О. Гончар).4.Батько напнув його мокрим рядном (І. Нечуй-Левицький).5. І молодиці-цокотухи тутбаляндраси понесли (І. Котляревський).6. Спробуйте при такій ситуації набрати врот води (М. Олійник).7. Коні ставали дуба і не хотіли іти (М. Коцюбинський).8.Їдучи, майже землі не чув під собою від втіхи (О. Кобилянська).
А тепер поясніть значенняфразеологізмів і складіть з ними речення (домашнє завдання): викинути колінце; покластизуби на полицю; засвідчити пошану; губи копилити; п'ятами накивати; дати драпака;замилювати очі; підлити масла у вогонь; ґав ловити.
Окремі фразеологізми можутьспіввідноситися між собою, як синоніми, антоніми та омоніми. Синонімічне багатствоукраїнської фразеології складається з численної кількості фразеологічних одиниць,що мають спільне або дуже близьке значення, але різну образну структуру. Фразеологічнісиноніми — це самостійні звороти, що вживаються для позначення того ж поняття; вониблизькі смисловим значенням, але не тотожні, мають різну образну структуру, різнийлексичний склад, стилістично іноді різко відмінні. Якщо граматична структура фразеологічноїодиниці не змінилася, а змінилися тільки один або два компоненти, то тоді утворюєтьсяфразеологічний варіант. А слова, що замінили компоненти, називаються структурнимисинонімами: біда навчить коржі з салом їсти і біда навчить коржі з маком їсти. Отже,фразеологічний варіант містить структурний різновид ідентичного вислову (різнитьсялише іменниками орудного відмінка).