Міністерствоосвіти і науки України
Дніпропетровськийнаціональний університет імені Олеся Гончара
Факультетукраїнської й іноземної філології та мистецтвознавства
Кафедраукраїнської мови
Курсоваробота
Лексикароману Павла Загребельного «Південний комфорт»: семантичний аспект
Виконавець
студент групи УУ-08-03
Д.О. Чадович
«___»________________200… р.
Керівник роботи
к.філол.н., доцент
Н.С. Голікова
«___»________________200… р.
Дніпропетровськ
200…
Реферат
Курсова робота (I курс): (скільки сторінок,джерел, позицій списку використаної літ-ри, додатків).
Перелік ключових слів: лексика, слово,лексикологія, лексичне значення слова, лексико-семантичні категорії, семантика,словниковий склад мови, оказіоналізми.
Об’єктом дослідження є лексика роману ПавлаЗагребельного «Південний комфорт», що розглядається в аспектісистемно-понятійних зв’язків.
Актуальність дослідження: вперше булодосліджено семантичний аспект роману Павла Загребельного «Південний комфорт».
Мета і завдання дослідження. Курсова роботамає на меті вирішення таких завдань: 1) загальний аналіз лексики роману насемантичному рівні; 2) визначити спосіб творення та роль авторських неологізміву романі; 3) систематизувати та семантично класифікувати наявні у романіоказіоналізми.
Матеріалом для здійснення поставленихзавдань
Джерела дослідження. Фактичний матеріалдібрано з роману Павла Загребельного «Південний комфорт».
Методи дослідження. У роботі використанийтакий метод лінгвістичного аналізу, як описово-аналітичний.
Об’єм і структура роботи. Курсова роботамістить вступ, основну частину (… розділів), висновки, список використаноїлітератури (… найменувань), список умовних скорочень. Загальний обсяг …сторінок.
Наукова новизна дослідження полягає в тому,що вперше було досліджено семантичний аспект роману Павла Загребельного«Південний комфорт».
Практичне значення роботи. Матеріал ірезультати роботи можуть бути використані при вивченні лексики роману ПавлаЗагребельного «Південний комфорт».
Зміст роботи. У вступі розкривається актуальністьпроблеми, ставиться мета і завдання дослідження, подається список використаноїнаукової літератури, теоретичне значення та практична цінність роботи. Восновній частині аналізується лексика як складова частина мови та семантика якнаука, описується та аналізується лексика роману Павла Загребельного «Південнийкомфорт».
Висновки повідомляють про результатидослідження семантичного аспекту лексики роману Павла Загребельного «Південнийкомфорт».
Анотація
Курсова робота присвячена дослідженнюлексики роману Павла Загребельного «Південний комфорт».
Мета роботи має комплексний характер і маєна меті вирішення таких завдань: 1) загальний аналіз лексики роману насемантичному рівні; 2) визначити спосіб творення та роль авторських неологізміву романі; 3) систематизувати та семантично класифікувати наявні у романі оказіоналізми.
Цінність наших досліджень полягає у тому,що вперше було досліджено семантичний аспект роману Павла Загребельного«Південний комфорт».
Результати роботи можуть бути використаніпри вивченні лексики роману Павла Загребельного «Південний комфорт». Робота єцікавою для студентів, учених-філологів та всіх тих, хто цікавитьсялексикологією та семантикою як науками.
Курсова робота складається з … розділів,списку джерел і використаної літератури.
Робота складається зі вступу, … сторінокосновного тексту, …позицій бібліографії.
Зміст
Вступ
Лексика
Лексичне значення слова
Лексико-семантичні категорії
Семантика
Словниковий склад мови
Історичні зміни словникового складу мови. Причини історичних змін улексиці
Запозичення
Павло Архипович Загребельний
Характеристика творчості
Роман Павла Загребельного «Південний комфорт»
Висновки
Список використаної літератури
Список умовних скороченьангл. англійський гр. грецький рос. російський фр. французький лат. латинський заст. застаріле іст. історизм вульг. вульгарне
Вступ
Тема курсової роботи: «Роман ПавлаЗагребельного «Південний комфорт»: семантичний аспект».
Об’єктом дослідження нашоїнауково-дослідницької роботи є лексика роману Павла Загребельного «Південнийкомфорт», що розглядається в аспекті системно-понятійних зв’язків.
Курсова робота має на меті вирішення такихзавдань:
1) загальний аналіз лексики роману насемантичному рівні;
2) визначити спосіб творення та рольавторських неологізмів у романі;
3) систематизувати та семантичнокласифікувати наявні у романі оказіоналізми.
При написанні курсової робити буливикористані такі наукові джерела:
стаття Бойко Н.І. «Експресивна лексика»;
стаття Віняр Г. «Творення нової лексики вукраїнській мові кінця XX століття»;
стаття Гуляцька Л.Л. «З історії лексикологіїукраїнської мови»;
стаття Колоїз Ж. «Оказіональність /узуальність як концептуальна лінгвістична категорія»;
стаття Кочерган М.П. «Зіставна лексичнасемантика: проблеми і методи дослідження»;
стаття Муромцев І. «Про системнуорганізацію лексики сучасної української мови»;
стаття Павленко Л.П. «Складнііменники-оказіоналізми в поетичному контексті»;
книга Пономаріва О.Д. «Стилістика сучасноїукраїнської мови»;
книга «Сучасна українська мова» заредакцією О.Д. Пономарева;
книга Лисиченка Л.А. «Лексикологія сучасноїукраїнської літературної мови»;
книга Кочергана М.П. «Вступ домовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищихзакладів освіти»;
книга Возняка Т.С. «Тексти та переклади»;
Великий тлумачний словник сучасноїукраїнської мови.
Актуальність дослідження: вперше булодосліджено семантичний аспект роману Павла Загребельного «Південний комфорт».
У процесі роботи використаний такий методлінгвістичного аналізу, як описово-аналітичний.
Зміст роботи. У вступі розкривається актуальністьпроблеми, ставиться мета і завдання дослідження, подається список використаноїнаукової літератури, теоретичне значення та практична цінність роботи. Восновній частині аналізується лексика як складова частина мови та семантика якнаука, описується та аналізується лексика роману Павла Загребельного «Південнийкомфорт».
Матеріал і результати роботи можуть бутивикористані при вивченні лексики роману Павла Загребельного «Південнийкомфорт».
Наукова новизна дослідження полягає в тому,що вперше було досліджено семантичний аспект роману Павла Загребельного«Південний комфорт».
Висновки повідомляють про результатидослідження семантичного аспекту лексики роману Павла Загребельного «Південнийкомфорт».
Лексика
Отже, що собою являє лексика?
Лексика (від гр. lexis – слово) – цесукупність уживаних у мові слів, з якими пов’язані певні значення, закріплені всуспільному вжитку.
З цього визначення ми можемо зробитивисновок, що лексика є однією з основних складових мови. Науковці відзначають,що лексика – найменш консервативна галузь мови. Тобто вона часто зазнає змін.«Для порівняння можна відзначити, що найбільш консервативна галузь – фонетика:за свою багатовікову історію слов’янські мови запозичили лише одну фонему [ф].У лексиці зовсім інша ситуація: одні слова виходять з ужитку (назавжди абозгодом повертаються, набувши нового значення), інші з’являються як питомі абозапозичені» [14; 38]. «А тому мова – це діалектична єдність усталеності йзмінності: сукупність упорядкованих взаємопов’язаних елементів, що мають своюструктурну організацію, не лише відтворюються в процесі мовленнєвої діяльності,але й перетворюються, перебудовуються, тобто змінюються» [7; 71].
Одиницею лексики є слово. Зовні воносприймається як звук або сукупність звуків. Проте слово є складною частиноюмови. Тому, робимо висновок, що не кожне поєднання звуків можна назвати словом.Що таке слово?
Слово – це звук або комплекс звуків, що маєпевне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле.
«Слово має подвійну природу: зовнішню та внутрішню.Зовнішня – це звукова оболонка, внутрішня – значення слова. Слово не можеіснувати без тієї чи іншої. Без зовнішньої оболонки слово не може бути почутим,без внутрішньої не може бути зрозумілим. Таким чином, ми можемо зробитивисновок, що слово існує завдяки єдності форми і змісту» [14; 38].
Яка функція слова? За допомогою слів людинаназиває предмети та явища навколишньої дійсності, їхні ознаки, дії, стан тощо.Тому, основна функція слова в мовленні – називна, або номінативна (від лат.nomen – ім’я, назва). Як ми знаємо, одна з найважливіших рис людського мислення– здатність до узагальнення, до абстрагування.
Абстрагування – це виділення найістотнішихознак, властивостей предметів і явищ навколишньої дійсності.
Наука, яка займається вивченням мови,називається мовознавством. «Ця наука є комплексною, оскільки вивчає мову зрізних поглядів, на різних рівнях. Одним із розділів мовознавства єлексикологія, яка займається вивченням словникового складу мови. У лексикологіїслово вивчається не лише саме собою, а й у певному зв’язку з іншими словами.Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження (словопитоме, тобто створене на рідному ґрунті, чи іншомовне), з історичної точкизору (слово сучасне чи застаріле), у плані вживання (слово активного чипасивного запасу)» [14; 38]. Що ж собою являє лексикологія?
Лексикологія (від гр. lexikos «такий, щостосується слова» і logos «наука») – розділ науки про мову, який вивчає лексику(словниковий склад мови).
Розрізняють такі види лексикології:
Загальна – встановлює загальнізакономірності будови, функціонування і розвитку лексики.
Конкретна – вивчає словниковий склад однієїмови.
Історична – займається історієюсловникового складу, причинами і закономірностями його зміни.
Зіставна – досліджує словниковий склад двохабо більше мов з метою виявлення структурно-семантичних подібностей івідмінностей між ними.
Прикладна – вивчає питання укладаннясловників, перекладу лінгводидактики й культури мовлення.
До лексикології належать такі науки:
Власне лексикологія – наука про словниковийсклад.
Семасіологія – наука про значення слів. Їїще називають лексичною семантикою.
Ономасіологія – наука, що вивчає процесинайменування.
Етимологія – наука, яка досліджуєпоходження слів.
Фразеологія – наука про стійкі словосполучення.
Ономастика – наука про власні назви, якаскладається з антропоніміки – науки про імена людей та топоніміки – науки прогеографічні назви.
Лексикографія – наука про укладаннясловників.
«Термін лексикологія вперше введенофранцузькою енциклопедією Д. Дідро та Л. Д’Аламбера в 1765 році» [9; 183].
Отже, ми робимо висновок, що лексикологія єрозділом мовознавства, включає до свого складу ще 6 дисциплін, як наука вивчаєприроду і суть слова, його зміни, значення, словниковий склад мовлення та йогоструктуру.
Лексичне значення слова
Як ми вже згадували, слово є одиницеюлексики. Воно має дві оболонки: звукову та значеннєву. Слово не може існуватибез жодної з них. Без звукової оболонки слово не може бути почутим, беззначення – зрозумілим. Чому так відбувається? У наш час людство намагаєтьсяжити якомога простіше та комфортніше. Така собі тенденція до спрощення.Наприклад, лист. Завдяки новітнім технологіям та прагненню людства допришвидшення життя, ми майже забули про такий вид передачі інформації. Сучаснійлюдині достатньо лише скористатися SMS-кою (Short Message Service) аби передатипотрібну інформацію на сотні тисяч кілометрів. Ті люди, які активнокористувались листуванням, помічають, що їм вже не вистачає часу на заняттямцієї справою. Неймовірно, адже час від винаходу SMS не пришвидшився. Отже, зцього можна зробити такий висновок: людина відкидає все непотрібне, складне,залишаючи лише просте, комфортне та легкодоступне. Це все стосується такожслова та його значення: зумовлює існування такої пасивної лексики, якісторизми, архаїзми. Фактично, це слова, що вийшли з ужитку через те, щоперестали бути потрібними. Що особою являє лексичне значення слова?
Лексичне значення слова – історичнозакріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності.
«Лексичне значення слова є продуктоммисленнєвої діяльності людини. Воно пов’язане з редукцією інформації людськоюсвідомістю, з порівнянням, класифікацією, узагальненням. Ядром лексичногозначення є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явищадійсності, поняття). Крім концептуального (денотативного) значення існує щеконотативне, тобто емоційні, експресивні, стилістичні «додатки» до основногозначення. Також існує контекстуальне значення слова – це значення, що виникає упевних контекстах» [9; 188].
Загалом, слово вступає в три типивідношень: предметний (слово-предмет), поняттєвий (слово-поняття), лінгвальний(слово-слово).
Відношення слово-предмет існує у двохрізновидах:
Загальна предметна віднесеність – віднесенняконцептуального значення до цілого класу денотатів. Наприклад, слово кіньпозначає будь-якого коня.
Конкретна предметна віднесеність –віднесеність концептуального значення до певного, одиничного денотата.Наприклад: На лузі пасся кінь.
Відношення слово-поняття. Що таке поняттята якими вони бувають?
Поняття – це результат узагальнення івиділення предметів, явищ якогось класу за певними спільними і специфічними дляних ознаками.
«Існують побутові і наукові поняття. Умовленні, як правило, позначають побутові поняття (формальні поняття), підякими розуміють мінімум найзагальніших і водночас найхарактерніших ознак, якінеобхідні для виділення і розпізнання предмета. Відмінність між побутовими(формальними) і науковими (змістовими) поняттями фіксують тлумачні іенциклопедичні словники» [9; 189].
Відношення слово-слово. Значення словаіснує не саме по собі, а в певному співвідношенні зі значеннями інших слів.Близькі і протилежні за значенням слова уточнюють семантику слова, визначаютьдля нього певні семантичні межі. Значення слів, таким чином, є системнозумовленим.
Співвідношенням слова з іншими словами влексичній системі мови визначається його структурне значення. За характеромвідношення до позначуваного об’єкта розрізняють значення прямі і переносні.Прямі значення безпосередньо називають явища дійсності. Переносні значення євторинними, тобто похідними від прямих й опосередковано через прямі значенняназивають явища дійсності.
За семантичною зумовленістю значенняподіляються на вільні і зв’язані.
Вільні значення. Вживання цих значень немає жодних, крім логічних, обмежень. Так, зокрема, номінативне значення євільним, бо воно може вільно поєднуватись з певним колом слів (тут обмеження насполучуваність мають предметно-логічний характер). Наприклад, слово білий узначенні «який має колір снігу» поєднується з назвами всіх предметів, що можутьмати такий колір.
Зв’язані значення. Ці значення можутьреалізуватися за певних синтагматичних умов. Серед зв’язаних значеньрозрізняють фразеологічно зв’язані, синтаксично і конструктивно-зумовлені.
Фразеологічно зв’язані значення – значенняслова, які реалізуються лише в певних словосполученнях. Так, скажімо, словобілий реалізує значення «який виділяється чимсь незвичайним» лише всловосполученні біла ворона.
Синтаксично-зумовлені значення – це такізначення, які реалізуються тільки в певній синтаксичній позиції. Так,наприклад, значення «безхарактерна людина, телепень» у слові шляпа реалізуєтьсялише в тому випадку, коли це слово виступає присудком: «Тоді він шляпа, коли небачить, що під носом робиться» (О. Корнійчук).
Конструктивно-зумовлені значення – це такізначення, які реалізуються лише в певних конструкціях. Наприклад, значення«виражати своє ставлення до якихось подій, явищ тощо» в слові відгукнутисяреалізується тільки в конструкції відгукнутись на щось (дієслово + прийменникна + іменник у знахідному відмінку), а значення «позначитися на кому-,чому-небудь» — у конструкції відгукнутись в (на, по) чому (дієслово +прийменник в, на, по + іменник у місцевому відмінку).
«На основі значення відбувається поділ слівна самостійні (повнозначні) та несамостійні (службові). Службові не називаютьявищ дійсності, тобто не бувають здатними виконувати номінативну функцію; вонивиражають стосунки між словами та словосполученнями в реченні. Реальний змістслова становить його лексичне значення. Значення формальної належності,виражене не цілим словом, а його елементами (-ові, -ом, -ами в іменниках, -ить,-е, -є в дієсловах), є граматичним значенням слова. Повнозначні слова мають ілексичне, й граматичне значення. Службові слова лексичних значень не мають,оскільки вони не позначають назв будь-яких понять або уявлень. Для ниххарактерні граматичні значення» [14; 40].
Отже, на основі цих фактів ми можемозробити такий висновок: кожне слово має своє лексичне значення, ядром якого єконцептуальне значення. Слово вступає в три типи відношень: предметне,поняттєве та лінгвальне і це зумовлює виникнення конотативного, додатковогозначення. Значення слова можна охарактеризувати за:
характером відношення до позначуваногооб’єкта (зумовлює поділ значень слова на прямі і переносні);
семантичною зумовленістю (вільні і зв’язанізначення);
Лексичне значення слів зумовлює їх поділ насамостійні (повнозначні) та несамостійні (службові).
Лексико-семантичні категорії
У мові є слова, зміст яких зводиться доназивання якогось одного поняття, явища чи ознаки. Такі слова називаютьсяоднозначними. Проте існують також багатозначні слова. Наприклад, слово бративживається у 22 значеннях, йти – у 30, а англ. to take тільки вбезприйменниковому вживанні має 51 значення. Здатність слова мати кільказначень називається багатозначністю або полісемією. Що таке полісемія та в чомуполягає її суть?
Полісемія (від гр. polysemos«багатозначний») – наявність різних лексичних значень у одного й того ж словавідповідно до різних контекстів.
Суть полісемії полягає в перенесенні назвина інший предмет. Залежно від того, на якій підставі відбувається перенесенняназви, розрізняють такі типи виникнення багатозначності: метафора, метонімія тасинекдоха.
В основі метафори лежить подібність заформою (дзвоник – прилад для подавання звукових сигналів і ботанічна назва), зарозташуванням (ніс тварини та човна), за кольором (золотий браслет і сніп), завиконуваною функцією (двірник – працівник, що стежить за чистотою подвір’я, істрілка для очищення вітрового скла автомашини).
При метонімії перенесення відбувається напідставі суміжності, тобто тісного зв’язку понять: читаю Драча (автор та йоготвори), столове срібло (матеріал і виріб).
Синекдоха передбачає заміну частиноюцілого, вживання однини замість множини, рідше навпаки: риба не може жити безводи (замість «риби не можуть жити без води»).
Як ми вже відзначали, лексика часто зазнаєзмін. Це також стосується і кількості значень слова. Вона не є одиницеюпостійною. «У процесі розвитку мови їх кількість може збільшуватись, і навпаки,окремі значення можуть втрачатись. Тенденції до випадання певних значень ізмови фіксуються в словниках такими позначеннями, як заст., рідко.» [10; 19]
«Наскільки нам відомо з історіїмовознавства, у поглядах на полісемію і її місце в мові існувало два напрямки:1) напрямок, представники якого заперечували існування багатозначності слів івважали кожне нове значення омонімом. Представники: О.Потебня, Л.Щерба; 2)напрямок, що визнає полісемію і вбачає в ній один із важливих проявів системноїорганізації лексичного складу. Представники: В.В. Виноградов, О.С. Ахманова,Д.М. Шмельовий» [10; 21]
Як ми бачимо, у науковому світі існувалапевна дискусія щодо розрізнення полісемії та омонімії. Тоді спробуємопроаналізувати цю ситуацію. Що собою являють омоніми? Якими вони бувають?
Омоніми (від гр. homos «однаковий» і onyma«ім’я») – слова, які звучать однаково, але мають різна значення.
«Наприклад: клас – «соціальна група» і клас– «навчальна кімната». Розрізняють повні та неповні омоніми. Неповні – це словарізні за значенням і однакові за звучанням. Повні омоніми – це слова, щоналежать до однієї частини мови і збігаються у звучанні у всій системі форм. Наприклад,слово лимонка – «груша» та слово лимонка – «ручна граната» є омонімічними вусіх відмінках і в обох числах. Такого типу омонімів найбільше серед іменниківта дієслів. До неповних лексичних омонімів належать слова, що збігаються взвучанні лише в частині форм. Наприклад, слово кадри – «особовий склад» таслово кадри – «сцени, епізоди з фільму» збігаються лише тоді, коли друге слововжите у множині, бо перше її не має. Існують також синтаксичні, словотворчі іморфологічні омоніми та ще омоформи та омографи» [14; 42-43].
Синтаксичні омоніми – звукові комплекси,однин з яких є словом, а другий словосполученням. Наприклад: потри – по три.
Словотворчими омонімами є однакові звуковікомплекси, що виникають при творенні похідних від різних за звучанням слів.Наприклад, засипати від спати і засипати від сипати.
Морфологічні омоніми – це однакові звуковікомплекси, що утворюються при відмінюванні та дієвідмінюванні.
Омоформи – слова, що мають однаковийзвуковий склад лише в певній граматичній формі. Наприклад, мати (іменник) тамати (дієслово).
Омографи – слова, що збігаються внаписанні, але різняться вимовою. Наприклад, атлас – «збірка географічних карт»та атлас – «тканина».
З вищенаведених фактів ми можемо зробитивисновок, що інколи важко відрізнити полісемію від омонімії через деякуподібність між цими явищами. Можливо, саме це і стало причиною виникненнянаукової дискусії щодо питання існування явища полісемії як такого.
Також в нашій мові існують пароніми,синоніми та антоніми.
Пароніми (гр. para – біля, коло та onyma — ім’я) – слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням:кампанія – компанія, вести – везти.
«На основі паронімії будується парономазія(гр. paronomasia) – стилістична фігура, в якій поряд розміщуються різні зазначенням, але подібні за звучанням слова з метою зіставлення їх. Тут можутьбути використані не лише пароніми, а й просто співзвучні слова, різні за своєюпредметною співвіднесеністю. Ця стилістична фігура характерна для красногописьменства та народної творчості. Наприклад: «– О, бачиш, – втішився Кочубей,– він ще не чув, так слухай тоді. Дере коза лозу, а вовк козу, а вовка мужик, амужика пан, а пана юриста, а юристу дідьків триста, а нашого брата дере жінкакирпата, жіночка люба, та дере за чуба… го-го-го!.. Бачиш, до чого я казав» (Б.Лепкий)» [13; 54].
Антоніми (гр. anti – проти та onyma — ім’я)– слова з протилежним значенням, що виражають несумісні поняття: радість –журба, веселий – сумний.
Синоніми (гр. synonimos — однойменний) –слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають те самепоняття. Синонімія – повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів;подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їхзвукової форми. Синоніміка – сукупність синонімів певної мови; розділлексикології, що вивчає синоніми.
Семантика
Так як одним з основних завдань нашоїроботи є дослідження лексики на семантичному рівні, то ми повинні розібратисящо собою являє семантика як наука.
Семантика (від гр. onmactikoc – позначаючий)– розділ мовознавства, котрий вивчає значення одиниць мови.
Об’єктом дослідження семантики може бутиповнозначне слово (наприклад, іменник, прикметник, дієслово, прийменник).Структура самого дослідження організована за принципом «семантичного трикутника»:зовнішній елемент – послідовність звуків або графічних знаків (означаюче) –пов’язаний у свідомості і у системі мови, з одного боку, з предметом дійсності(річ, явище, процес), котрий у теорії семантики називається денотатом,референтом, з іншого боку – з поняттям або уявленням про цей предмет, котрийназивається сигніфікатом. Іншою універсальним об’єктом дослідження є речення(вислів), в якому також виділяють денотат, як позначення факту дійсності тасигніфікат, котрий відповідає судженню про цей факт. Денотат та сигніфікат уцьому розумінні відносяться до речення в цілому.
В якості інструмента вивченнявикористовують семантичний аналіз. В кінці XIX – на початку XX століттясемантика також часто називалась семасіологією (від др. – гр. semaino – позначаю,вказую). Вчених, котрі займаються семантикою, до сьогодні називаютьсемасіологами. Також семантикою може позначатися саме коло значень деякогокласу мовних одиниць. Семантичні проблеми ставились та обговорювалисьфілософською думкою вже у далекій давнині. Суперечки про значення слів велисяміж аналогістами у давнині та номіналістами, концептуалістами, реалістами уСередні віки. Але всі ці проблеми обговорювались поза зв’язком з розробленнямвласних лінгвістичних дисциплін. До XIX ст. лише одна дисципліна – етимологія –мала відношення до проблем семантики. Це відбувалося тому, що пояснюючипоходження одних слів від інших, етимологія вимушена була пояснювати зміни узначенні слів. Лише у другій половині XIX ст. постало питання про виокремленнясемантики як вчення про зміну значень слів (термін «семантика» бувзапропонований французьким мовознавцем М. Бреалем). Розробка семантики у кінціXIX ст. – на початку XX століть проводилась майже виключно представникамирізних психологічних напрямків в мовознавстві (Вундт, Розвадовський, Мартинак,Яберг). У 1910 – 1920-х роках семантикою починають займатись більш ґрунтовно.Лінгвісти XIX та XX століть майже не досліджують питання про визначення самогослова, залишаючи вирішення цієї проблеми філософам та психологам. І тільки однасторона значення слова досліджується більш детально в XIX – XX ст. –етимологічне значення слова. Проблема співвідношення етимологічного значення довсього змісту слова обговорюється у мовознавстві XIX століття (В. Гумбольдт).
На основі цих фактів робимо такі висновки:семантика зародилася ще в древні часи, проте її досить довгий час не виділялияк самостійну науку, а її питаннями займалися в основному філософи. Лише удругій половині XIX ст. семантика стає окремою наукою. Семантика – це:
весь зміст, інформація, котра передаєтьсямовою або будь-якою її одиницею (словом, граматичною формою слова,словосполученням, реченням);
розділ мовознавства, котрий вивчає цейзміст, інформацію;
один із основних розділів семіотики.
Словниковий склад мови
Отже, перейдемо безпосередньо до загальногоаналізу лексики. Яка вона буває та яку має структуру?
Лексико-семантична система мови маєпольовий характер, тобто її структура організована за принципом поля, в якому єцентр із його ядром і периферія. До лексико-семантичної системи мови належатьслова, різні за їх семантикою, функціями, важливістю, використанням у мовленні,територіальним поширенням, стійкістю в часі, стилістичною характеристикою,походженням тощо. До центру лексико-семантичної системи належать найбільшнеобхідні слова, на периферії знаходяться рідковживані і не всіма вживаніслова. Отже, за соціальною важливістю лексику поділяють на активну і пасивну.
Активна лексика – часто вживані(загальновживані) слова. Цю лексику використовують усі носії мови незалежно відпрофесії, освіти, місця проживання тощо (в, і, на, я, бути, що, він, ви, ти,ми, цей, весь, все, свій, який, такий, один, сказати, тільки, ще, говорити,наш, знати, рік, великий, інший, час, новий, йти, люди, перший, рука, життя,бачити, треб, дуже, день, хотіти – саме в такому порядку за спадом частотнаводять частотні словники найчастотніші слова української мови).
До активної лексики належать такісемантичні групи: назви спорідненості, назви частин організму людини, тварин,назви свійських і широковідомих диких птахів, назви риб, рослин, явищ природи,часових понять, жител та їх частин, предметів і процесів харчування, одягу,взуття, почуттів, кольору, смаку, розміру, чисел, усі займенники ішироковживані службові слова.
Серед активної лексики виділяється основнийсловниковий фонд – ядро словника. Критеріями основного словникового фонду є триознаки: ці слова вживаються 1) завжди (в часі), 2) всіма, 3) у всіх випадках.Цей фонд дуже стійкий, майже не змінюється. За даними досліджень, за 1000 роківлише 20% фонду зникає.
Пасивна лексика – це рідковживані (вузьковживані, не частотні) слова, якими переважно є застарілі слова (зигзиця, перст,челядь, пастир), слова, які тільки-но з’явилися в мові (брифінг, кіднепінг), атакож професіоналізми, екзотизми, жаргонізми, арготизми.
Професіоналізми – слова, що їх вживаютьлюди, об’єднані певною виробничою діяльністю, тобто слова, притаманні мовленнюпредставників певної професії: сталеплавильна груша, мартен, плавка, проба,болванка, вагранка, затискач (сталевари); перкусія, пальпація, ремісія, кома(медики).
Діалектизми – слова, які вживають на певнійтериторії: крумплі «картопля», вивірка «білка», когут «півень», маржина і товар«худоба».
Екзотизми (від гр. exotikos «чужий»,«іноземний») – слова, які позначають властиві іншим народам або країнампоняття: чалма «мусульманський головний убір», ікебана «мистецтво складаннябукетів, поширена в Японії».
Жаргонізми (від фр. jargon), або сленговіслова – слова, властиві розмовній мові людей, пов’язаних певною спільністюінтересів. Наприклад, у студентському мовленні можна почути такі жаргонізми, якплавати «слабо знати матеріал», автомат «залік за результатом роботи всеместрі», стипуха «стипендія». Останнім часом великого поширення набувмолодіжний жаргон: чувак «хлопець», предки «батьки», дурка «психіатричналікарня». Жаргон дуже швидко змінюється. Наприклад, жаргон, який активновживався у 50-х – 60-х роках незрозумілий сучасній молоді. Жаргонізми шкодятьмові та мовленню людей, забруднюють, вульгаризують, стандартизують усемовлення.
Арготизми (від фр. argot) – спеціальніслова і вирази, типові для якогось соціального прошарку, вживані з метоюзасекречення комунікацій (щоб сторонні не розуміли, про що йдеться).
В умовному мовленні сучасних злочинціввживаються такі слова, як гранд-готель «велика тюрма», жорж «шахрай», гризун«жебрак», антрацит «кокаїн». Політична система СРСР з її ГУЛАГом спричинила те,що табірна лексика широко входила в мову загалом.
На периферії лексико-семантичної системитакож знаходиться лайлива та вульгарна лексика.
До активної лексики відносять слова, якічасто вживаються всіма людьми, незалежно від їх соціального стану, освіти,професійної діяльності. Нерідкі випадки, коли пасивні слова є активними середпевного соціального прошарку людей. Наприклад, слова лекція, семінар,аудиторія, конспект належать до пасивної лексики, однак вони активновикористовуються в учнівському і студентському середовищі.
Говорячи про активну та пасивну лексику,слід також згадати про такі явища, як табу та евфемізми.
Табу – полінезійське слово, яке стосуєтьсяетнографії: означає заборону на вживання тих чи інших слів, виразів або власнихімен через заборони, вірування, з цензурних етичних міркувань. У сучасних мовахдо табу можна віднести тенденцію не говорити прямо про смерть, тяжку хворобутощо.
Евфемізми (гр. euphemismos від eu «добре» іphemi «говорю») – слова або вислови, які вживають замість заборонених слів. Цепереважно нейтральні слова або вирази, що вживаються замість синонімічних слів,які, на думку мовця, є непристойними, грубими або нетактовними. Так, замістьумер в українській мові вживають упокоївся, відійшов у вічність; в російськіймові – скончался, преставился, отправился к праотцам, отдал Богу душу, приказалдолго жить.
За стилістичною класифікацією вся лексикаподіляється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену.
Стилістично нейтральна лексика – лексика,яка вживається в певних стилях. Її поділяють на лексику високу і лексикузнижену.
Висока (книжна) лексика – лексика, якувикористовують передусім у літературно-писемному і піднесеному усному мовленні– науковому і публіцистичному, в ділових документах, в художній літературі.
До піднесеного стилю належать:
Поетична лексика: укр. блакить, борня,відлуння, живодайний, зоріти, легіт, осяяний, розмай, діброва.
Народнопоетична лексика (вживається внародних піснях і думах): укр. бранець, гожий, лілея, лебідонька, голубонька,битий шлях, сизий орел, діброва.
Наукова лексика поділяється назагальнонаукову (вживається в різних галузях наук: метод, синтез, аналіз,аргумент, концепція) та вузькоспеціальну (вживається в окремій конкретнійнауці: бісектриса, діагональ, конус). Серед наукової лексики виділяють такожтерміни.
Термін (від лат. terminus «межа, границя»)– спеціальне слово або словосполучення, яке служить точним позначенням понятьякоїсь галузі науки. Ознаки терміна: 1) системність (належить до якоїсьтерміносистеми та отримує своє значення саме в ній); 2) відсутність експресії;3) стилістична нейтральність; 4) тенденція до моносемантичності; 5) наявністьдефініцій (термін не тлумачать, а визначають). 90% нових слів – терміни.Терміни вивчає самостійна лінгвістична наука – термінологія.
Професіоналізми. Правда не всіпрофесіоналізми можна віднести до високої лексики. Зрозуміло, що такі вирази,як крутити бублика чи рос. мотор барахлит, чихает не належать до високоїлексики.
Публіцистична лексика: ідеологічні ритуали,шістдесятники, імперія зла, ідеологічні противники, інформаційний простір. Цялексика є поширеною серед газетних видань.
Офіційно-ділова лексика (канцеляризми) –слова, які обслуговують канцелярське діловодство: протокол, заява, акт,жилплоща, вищезгаданий, нижчепідписаний, нарахування, декрет.
До низького стилю належать:
Розмовно-побутова лексика – слова, поширенів розмовно-побутовому стилі усного літературного мовлення: дурниці, гуляка,зальоти, лахміття, лупцювати, репетувати. Це літературні слова, але вофіційному мовленні не допускаються.
Просторічна лексика – слова, які вживають улітературній мові з метою зниженої, грубуватої оцінки певних явищ чи предметів:пузо, звиняйте, замандюритися, лісапед, самописка. Просторіччя знаходяться намежі літературної мови.
Діалектизми – це слова, поширення якихобмежується територією певного наріччя (діалекту). Існують лексичні, етнографічніта семантичні діалектизми. Лексичні – слова говору, що називають поняття, дляпозначення яких у загальнонародній мові використовуються інші назви: бараболя –«картопля», когут – «півень». Етнографічні – назви місцевих реалій, невідомихабо не використовуваних за межами певного говору. Як правило, це назви одягу,назви страв місцевої кухні, назви житлових і господарських приміщень, предметівпобуту. Семантичні – слова загальнонародної мови, які в місцевих говорахвідрізняються значенням.
Вульгарна та лайлива лексика: пика, морда,дурило, хам, хамло, балда, дилда тощо.
Жаргонізми та арготизми також відносятьсядо вульгарної лексики.
З вищенаведених фактів можна зробити таківисновки: за соціальною важливістю лексику поділяють на активну і пасивну. Активналексика – часто вживані (загальновживані) слова. Цю лексику використовують усіносії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання. Пасивна лексика –це рідковживані (вузько вживані, не частотні) слова, якими переважно єзастарілі слова, слова, які тільки-но з’явилися в мові, а такожпрофесіоналізми, екзотизми, жаргонізми, арготизми, табу та евфемізми.
За стилістичною класифікацією вся лексикаподіляється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену. Стилістичнонейтральна лексика – лексика, яка вживається в певних стилях. Її поділяють налексику високу (до якої відносяться поетична, народнопоетична, наукова,публіцистична, офіційно-ділова лексика) і лексику знижену (церозмовно-побутова, просторічна, вульгарна, лайлива лексика та діалектизми,жаргонізми, арготизми). Отже, до стилістично забарвлених слів належать словапасивної лексики, а до стилістично нейтральних – слова активної лексики.
Стилістичну класифікацію лексики можнапредставити такою таблицею:
/>
Отже, ми проаналізували лексику з поглядучастоти вживання та стилістики.
Історичні зміни словникового складу мови. Причиниісторичних змін у лексиці
Лексична система, як і мова вцілому,постійно змінюється: одні слова зникають із мови, інші – з’являються.Змінюються і значення слів. Ці зміни зумовлені як позамовними, так івнутрішньомовними причинами.
Позамовні (позалінгвальні причини) – цезміни в навколишньому світі. Будь-яке нововведення в техніці, побуті, суспільномужитті, у сфері ідеології супроводжується появою нових слів, а зникнення тих чиінших значень, форм побуту, суспільних явищ спричинює зникнення відповіднихслів. Мова у своєму словнику віддзеркалює всі суспільні зміни.
Внутрішньомовні (інтрамовні, внутрішньолінгвальні)причини – зміни словникового складу представлені тенденціями до економії,уніфікації, системності мовних засобів.
Існує 4 типи змін у лексико-семантичнійсистемі: 1) зникнення слів; 2) зникнення значень слів; 3) поява нових слів; 4)поява нових значень. Ці лексико-семантичні зміни відображені в таких поняттях,як архаїзми, історизми, неологізми і запозичення.
Розрізняють власне архаїзми та історизми.
Власне архаїзми – слова, які називаютьпредмети і явища, що існують і тепер, але витіснені з активного вжитку іншимисинонімічними словами. Наприклад: чадо «дитина», лицедій «артист», атрамент«чорнило», марець «березень». Власне архаїзми поділяють на лексичні тасемантичні.
Власне лексичні архаїзми діляться на 1)власне лексичні архаїзми (усі вищенаведені приклади); 2) лексико-словотвірні(рос. рыбарь при сучасному рыбак); 3)лексико-фонетичні.
Семантичні архаїзми – застарілі значеннянаявних в активному словнику слів. Так, скажімо, слово язик втратило значення«народ, етнос»: «Встане правда! встане воля! У тобі одному помоляться всі язикиВовіки і віки» (Т. Шевченко).
Історизми – слова, які вийшли з ужитку взв’язку зі зникненням позначуваних ним понять. Наприклад: сотник, січовик,чумак. Історизми не мають синонімів у сучасній мові, однак вони можутьповертатись в мову, якщо відновлюються відповідні чи подібні реалії: гривня,віче, пластун. Водночас нерідко до історизмів переходять слова, які виниклизовсім недавно: лікнеп, раднаргосп, перебудова. Історизми використовуються ухудожній літературі для відтворення історичного колориту, а архаїзми – длястворення піднесеного і зниженого стилів.
«За останні 10 років проблема твореннянової лексики, її нормативності вивчається багатьма дослідниками. Але цейпроцес, нажаль, супроводжують і небажані явища: лібералізація норм (особливо вгалузі слововживання, вимови і правопису). Тому виникає потреба більшдетального вивчення нової лексики з погляду словотвору. Найактивнішимиспособами творення усіх частин мови є на сучасному етапі суфіксація» [4; 35].
Неологізми (від гр. neos «новий» і logos«слово») – нові слова, що виникли за пам’яті людей, які їх використовують:факс, дистрибютер, брокер, дилер, менеджер, пейджер, електорат, ваучер,кіднепінг тощо. Поняття «неологізм» є відносним, бо всі слова колись булинеологізмами. Наприклад, космонавт, універсам, синтетика, дизайнер, лазер,пилососи ти, стрес, бадмінтон, акселерат, перфокарта ще якихось 10-20 роківтому були неологізмами.
Розрізняють лексичні та семантичнінеологізми. Лексичні – абсолютно нові слова як за значенням, так і зазвучанням. Семантичні неологізми – нові значення в уже наявних словах. Так,слово берегиня мала значення «русалка», а тепер вживається у значенні «жінка».
Авторські неологізми (оказіоналізми)становлять окрему групу. Деякі авторські неологізми увійшли до літературноїмови.
Загалом неологізми виникають декількомашляхами: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мовисловотвірними способами, інколи штучно, або запозичуються з інших мов.
Також одним з найпоширеніших шляхівпоповнення лексики є запозичення.
Запозичення
«У світі не існує культури, котрарозвивалась би ізольовано від усіх інших. Це зумовило культурний обмін, в томучислі і слів. Так, наприклад, в англійській мові 60% слів французькогопоходження. Розрізняють матеріальні запозичення і калькування» [9; 229].
Матеріальне (лексичне) запозичення –запозичення, за якого з іноземної в рідну мову входить лексична одиницяповністю (значення і експонент). Наприклад: лазер (англ. laser, що єскороченням, яке складається з перших букв виразу light amplication bystimulated emission of radiation «підсилення світла за допомогою індукованоговипромінювання»).
Калькування (від фр. calque «копія») –копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; поморфемний переклад іншомовного слова. Наприклад, небоскрёб – калькою англ.skyscraper (sky «небо», scraper «скребти»).
Крім кальок існують також напівкальки, колиодна частина запозичена, а інша калькується. Наприклад: телебачення (англ.television із грец. tele «далеко» й англ. vision «бачення»).
Окремими різновидами є семантичні ісловотвірні запозичення.
Семантичні запозичення – запозичення, колисвоє слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник. Наприклад,слова правий і лівий під впливом фр. droit і gauche отримали значення«консервативний» і «революційний».
Словотвірні запозичення – такі запозичення,коли власний зміст передається морфемами інших мов. Так, наприклад, словотелефон складене з давньогрецьких елементів tele «далеко» і phone «звук». Удавньогрецькій такого слова не було, як не було й таких слів, як телеметрія,агробіологія, телетайп.
Отже, запозичувати слова потрібно лишекрайньому випадку. Запозичення без потреби – лише шкода мові.
Можемо зробити такий висновок: словниковийсклад мови постійно змінюється. Деякі слова та їх значення з часом старіють тазникають, але завдяки невпинному розвитку людства постійно з’являються новіслова та нові значення, або старі набувають нових. Це зумовлює існування влексиці таких понять, як архаїзми, історизми та неологізми. Що стосуєтьсяджерел поповнення лексики, то цей процес відбувається не тільки завдякинеологізмам, а також і такому явищу, як запозичення. Проте не можна забуватипро те, що такі джерела поповнення лексики повинні якось контролюватись, аджепри надмірному та необачному запозиченні іншомовної лексики рідна мова можезасмітитися, стандартизуватись.
Павло Архипович Загребельний
Отже, перейдемо безпосередньо до біографіїписьменника, роман якого ми будемо досліджувати, та короткій характеристиційого творчості.
Народився Павло Загребельний 25 серпня 1924р. в придністрянському селі Солошиному на Полтавщині. Змалку ріс без матері.Навчається майбутній письменник в Солошинській середній школі.
У червні 1941 р. Загребельний закінчивдесятирічку. Збирався вчитися далі, але почалася Велика Вітчизняна...
У неповних сімнадцять років пішовдобровольцем в Радянську Армію. Брав участь в обороні Києва. Навчався увійськовому училищі. У серпні 1941 р. був поранений. Після госпіталю зновувійськове училище, і знову фронт, і тяжке поранення влітку у 1942 р.
Повернувшись у 1946 р. на Батьківщину ПавлоЗагребельний працює в колгоспі рідного села, а з вересня почав навчатися нафілологічному факультеті Дніпропетровського університету.
Спершу Павло Загребельний працював уобласній дніпропетровській газеті, потім переїжджає до Києва – обіймає посадузавідувача відділом прози в редакції журналу „Вітчизна”, в 1961-1963 рокахредагує газету „Літературна Україна”.
З 1964 р. Павло Загребельний –відповідальний секретар правління Спілки письменників України, у 1979-1986роках очолює республіканську Спілку.
Характеристика творчості
„Марево”. Служба на радянсько-іранськомукордоні, вивчення історії, філософії, поезії, мистецтва і культури народівСходу – таке підгрунтя одного з перших великих прозових творів Загребельного –повісті „Марево”.
Окремим своїми сторінками „Марево” нагадуєфрагменти художньої енциклопедії. Так докладно і в міру, із професійнимзнанням, вільно й просто, розповідає Павло Загребельний про багату йсуперечливу історію Ірану, про його примхливу природу, прокалейдоскопічно-барвисті базари Сходу, про працелюбний талановитий народ цієїкраїни та про його звичаї.
На республіканському конкурсі в 1955 роціза кращий науково-фантастичний та пригодницький твір для дітей та юнацтваповість „Марево” відзначена другою премією.
„Дума про невмирущого”. Це – пристраснасповідь солдата-фронтовика про безсмертя свого покоління, яке грудьми зустрілофашистську навалу. Це мужній гімн радянській людини. це героїчна дума пронескореність і самовідданість наших юнаків-воїнів.
Дилогія „Європа 45”, „Європа. Захід”. Вромані хроніці „Європа 45” відображено події кінця другої світової війни наЄвропейському континенті, боротьбу радянських патріотів проти гітлеризму – нафронті, у ворожому тилу, в таборах смерті. Боротьба європейських народів зфашизмом – така провідна тема й роману-хроніки „Європа. Захід”.
Романи привертають увагу не тількимасштабністю вперше залучених і художньо осмислених історичних матеріалівперіоду другої світової війни, а й гостротою конфліктів: несподівані пригоди,ризиковані ситуації. Подвійне зображення часу зумовлює неповторну побудовудилогії. Час виступає дійовою особою.
Події у „Європі 45” розгортаються вЗахідній Німеччині, Голландії, Франції, Італії, Париж, Рим, прирейнські міста ікатолицькі монастирі – ось ті пункти, де відбувається дія другої книги дилогії„Європа. Захід” – логічне ідейно-композиційне завершення „Європи 45”. Прокляттявійни. Загребельний –гуманіст підносить голос на захист миру, дружби міжнародами.
„Добрий диявол”. З „Європейський циклом якнайчастіше пов’язується й воєнно-патріотичний роман Загребельного „Добрийдиявол”. Він сприймається як новітня притча. Письменником схоплена, власне,одна апогей на в житті людини мить – нечуваної сили шторм у відкритому морі.Прозаїк і тут іде від життя: під час шторму на Азовському морі радянськимприкордонним було врятоване грецьке торговельне судно...
„День для прийдешнього”. Над цим романомавтор працював протягом 1961-1963 років. Твір складається з трьох частин:„Ранок”, „День”, „Вечір”. Основу фабули становить засідання архітектурногожурі.
Згодом Загребельний так розкриває ідейнийзміст цього роману. „День для прийдешнього” – дияволізм ХХ століття: посередність,нездарність, недовченість. На зіткненні таланту й посередності, власне,будується ця книжка.
„Первоміст” – це розповідь про долю одної знайперших великих, висловлюючись по-сучасному, інженерних споруд, про її впливна тогочасне мислення, про ставлення до неї тогочасного люду, який вбичав утакій величезній споруд, як перший міст через Дніпро, мовби уособлення всієїземлі й держави. Ідейний зміст „Первомосту” історично не продукоментований, завинятком одного лише речення: „Літописець записав коротко: „Того ж літа (6625)устрої мост через Дніпро Володимир”. Цебто: у 1115 році. Ц все. Далі – творчийдомисел, уява.
„Євпраксія”. Павло Загребельний відтворюєісторичні події останнього десятиріччя дванадцятого століття. На тлі цих подійі розкривається трагічна доля онуки Ярослава Мудрого княжни Євпраксії – дружининімецького імператора Генріха ІV. Дружину всемогутнього імператора, повелителябільшої частини тогочасної західної Європи, вразили деякі оргії, дрімучазабобонність.
Коли Євпраксії не вдалося умовитиімператора-жорсткосерця, вона бунтує – „Генріх садовить її до в’язниці”. Мужняжінка втікає з-під охорони, вони виступає на соборі, викриваючи Генріха передцілим католицьким світом, її слухають чотири тисячі церковних сановників ітридцять тисяч простого люду.
Так Європа чи не вперше познайомилась зжінкою-політиком, з жінкою-борцем. І ця жінка була руська!”
Першим на сучасну тему був роман „Спека”.Про металургів „Придніпров’я”. Не „виробничий”, а „людинознавчий”.
Життя нового покоління робітників таінженерів в епоху науково-технічної революції Загребельний відтворює в романах„З погляду вічності” та „Переходимо до любові”. В них – „гарячий зріз”сучасності.
У центрі роману „З погляду вічності” –показ спадковості поколінь. Загребельний засуджує кар’єризм, зрозумілість,бюрократизм, формалізм, куцо-споживацькі прагнення.
„Розгін”. Своє завдання автор вбичав утому, щоб „сказати про роль науки в у сучасному світі, про місце вченого, якийздатен перетворити і покращити цей світ… чи не найяскравіше вдалосяЗагребельному змалювати багатогранний характер академіка-кібернетика Петракарна ля. Через його образ романіст розкрив подвиг нашого народу у ВеликійВітчизняній війні. Проте і центрі – тема сучасна, люди науки і виробництва.
„Південний комфорт”. В цьому романіЗагребельний-сатирик гостро висмією шанувальників незаконного „комфорту”.
„Безслідний Лукас”. У підзаголовку авторуточнює: „Роман з чотирьох повідомлень” і не без фантастики”. На останнійсторінці головний герой зникає: „Лукаса не було. Не було слідів. Нічого”. Крімелементів фантастики, твір має гострий політично-філософський характер.
Використовуючи останні досягненнянауково-технічного прогресу, молодий американський учений Лукас прагнеудосконалити людський розум. Щоб реалізувати свою зухвалу ідею, юнак подорожуєпо планеті. Передусім відвідує ті країни, де колись зароджувалась цивілізація.Отже, „Безслідний Лукас” – це й своєрідна художня енциклопедія історії,мистецтва.
„Диво”. – „Диво” – чи не найскладніший закомпозиційною організацією роман у нашій літературі. Павло Загребельнийпереконаний, що „народ диве саме завдяки міцному зв'язку часів, безперервностітрадицій, великій своїй історії, тому хотілося мені показати не просто щоденнийпобут моїх героїв, а їхнє історичне тривання, їхню ходу крізь століття ітисячоліття, з минулого в майбутнє, так виникла зухвала думка поєднати далекуминувшину з днем нинішнім у романі „Диво”, так, власне, поєднується маєзамилування героями часів віддалених з найгострішим інтересом до пекучихпроблем двадцятого віку”.
Рік 992 – початковий відлік „романногочасу”, звершуються ж розгортатися події у 1966 році. Отже, в полі зоруЗагребельного –художника тисячолітня історія нашої материзни.
Сива давнини – композиційний епіцентр„Дива”. Ядро глобального конфлікту. Час дії, як уже зазначалося, кінецьдесятого – перша половина одинадцятого століть. Про той періодЗагребельний-історик пише: „За поганством стать століття нашої первісноїкультури, і відкидати їх не можна. Видно, то були не гірші століття, колиКиївська Русь уже в десятому й на початку одинадцятого століття, тобто щефактично не ввійшовши цілком у русло панівного тоді християнства, дивувала світсвоєю культурою, своєю силою, своєю талановитістю”. Місце – древлянські землі,Київ, Новгород, Болгарія, Візантія.
Романіст не просто белетризує старожитнідокументи. Він полемізує з очевидцями тих далеких часів, переосмислює факти іподії, іноді канонізовані у працях істориків і творах письменників. Автор„Дива” намагався відтворити, як він сам про це пише, не тільки побут,обстановку, політичну й моральну атмосферу, а й психологію наших далекихпрапращурів.
Серед попередників, ясна річ, на чільномумісці Ярослав Мудрий.
У полеміці проти перебільшення значеннякультури Візантії, й християнства Загребельний іде далі Семена Скляренка.
Загребельний-історик переконливо доводить,що могутня держава спиралась на місцеві сили й традиції:
Тож ведучи мову про „історичний роман ПавлаЗагребельного „Диво”, слід неодмінно мати на оці джерела і рушійні силиформування світоглядних категорій та своєрідної культури нашого народу.
Павлові Загребельному вдалося відтворитипроцес виявлення і формування великого мислительського таланту вихідця зглибини трудового народу. Життєвий і творчий досвід нашого далекого предкавтілений в славнозвісному архітектурному шедеврі.
Отже, головний об’єднуючий центр – це образСофії Київської, незвичайного дива, що „ніколи не кінчається і непереводиться”. Своєрідний образ епохи. Він створений у „Диві” шляхомзастосування нових жанрово-стильових та образних засобів художньогореконструювання соціально-моральної природи наших далеких предків, їххарактерів, взаємин, подій, суспільних обставин, деталей громадського йпобутового життя назавжди втраченого світу.
Роман Павла Архиповича Загребельного «Південнийкомфорт»
Роман був написаний у період з 20 травня1982 по 22 вересня 1983 р. у Києві [1, 301], а виданий у 1988 році київськимвидавництвом «Радянський письменник».
У анотації до роману написані такі слова:«Це роман про самотність чесної людини серед холодних душ, серед закам’янілихбюрократів, серед готових на все підлабузників і всіляких нікчем, серед усіхтих, які тільки жевріють, тліють, а коли горять, то лиш для себе. А є великийпрекрасний світ любові, чистоти, порядності, благородства, до якого повиненпориватися кожен з нас навіть тоді, коли він такий невмілий, як герой цієїкнижки Федір Твердохліб». Ці слова, фактично, є головню думкою роману. Вжепрочитавши анотацію до твору, ми можемо зрозуміти, якою силою мистецтва словаволодіє Павло Архипович.
Що стосується будови роману, то вінподілений на 5 розділів, кожен з яких має свою специфічну назву. Чомуспецифічну? Вже тут ми бачимо деяку незвичність: розділи мають назви частинмови. Перший – «Прислівник», другий – «Займенник», третій – «Прикметник»,четвертий – «Дієслово», п’ятий – «Дієкомфортник». Чому розділи мають такінезвичні назви? На це питання ми знаходимо відповідь у кінці розділу.Наприклад, розділ, котрий має назву «Прислівник», закінчується такими словами:«А Твердохліб, коли б довелося пояснювати незбагненний вчинок, мабуть, уперше вжитті спробував би викрутитися тим, що шукає свідків у справі з телевізорами.Хоч пояснення це прийде згодом, набагато пізніше. Як, де, коли? Суцільніприслівники, що ними сповнене наше життя» [1; 16]. Другий розділ, котрийназивається «Займенник», закінчується такими словами: «Виправдань, на щастя,ніхто не вимагав. Та жінка, або ж просто не звернула уваги на його вчинок, абож відзначалася особливим благородством. Не дзвонила, не обзивалася, мовчала і вжецим відводила його від небажаних думок і вчинків. Він не знав про неї нічого.Не знав, хто вона, звідки, яке в неї ім’я. І ніякі детективи не стали б упригоді. Була для нього великою невідомою. Вона – і більше нічого. Займенник.Як у тій пісні, що співає Софія Ротару: «Я, ты, он, она, вместе – целаястрана…» [1; 75]. Автор наситив останні речення розділу займенниками і, такимчином, підбив підсумки, пояснив назву розділу.
Головний герой роману – слідчий Твердохліб– працівник прокуратури. Його зять – професор Ольжич-Предславський, світилосвітового права. Проте у романі немає правових термінів, а їх загальнакількість зовсім мізерна. Наприклад, з медичних термінів є такі: «Не звикніколи говорити про своє особисте, або, як висловлювався Нечиталюк, пірнати увласні неврози» [1; 17]. Хоча слово неврози і є медичним терміном, але тут воновжите в переносному значенні. Або таке речення: «У Савочки люмбаго. Зігнуло якмавпу» [1; 216]. З професіоналізмів є також такі: «Бо простий громадянинспоживаю все ж таки не те саме, що криворізька домна номер дев’ять, а блюмінгабо вал для ротора турбіни в мільйон кіловат купить не кожен, і не щодня в нихвиникає потреба» [1; 153]. Також присутні лінгвістичні терміни: «Циркумфлекція.Слово влізло в голову, нагадуючи якісь палацові ансамблі, чи що» [1; 9].
Нерідко Павло Архипович використовує вромані історизми та архаїзми. Наприклад, такі, що в тлумачному словнику маютьпозначення книж., заст., іст. До книж. відносять: «Імператив професії» [1; 6],«Лікарні – це що? Лікарні – це страхи, болі, страждання й пониження людськоїприроди, одне слово – юдоль, як колись казали» [1; 30], «Економіка заїдає нас зстрашною силою і злочини множить у кількостях фантасмагоричних!» [1; 69].
У романі також наявні приклади церковноїлексики: «За дверима був просторий томний хол, і тиша, самотність, схимництво»[1; 27]. Тут автор вживає слово схимництво у зовсім новому значенні, яке не маєніякого відношення до церкви.
Застарілі слова представлені такимиприкладами: «Важкі, як сковорода, картузи, незугарні шапки з якогось штучноготворива, капелюшки з синтетичної піни» [1; 14], «Мій предок був козаком, якийпроміняв перо на шаблю, атрамент на кров, слово на дії і так здобував славу іволю» [1; 19], «Двір, шибениця, довкола сліпі будинки, що розширюються догори,мов страшні гриби» [1, 150], «Генеральний був тяжкий, масивний, великоголовий,лобатий, важколиций, як богдихан, великоокий, товстогубий» [1; 158]. Богдихан –китайський імператор, але автор цим прізвищем лише вказує на зовнішню схожістьлюдей і навіть пише з маленької літери. «Не маю сумніву, що саме ваш предоктягав волами дуби при Ярославі для городень у валах і жив коло боярського дворуна нинішній Стрілецькій, а тоді на згарищі після орди Батия інший ваш предокпоставив уже цілий двір, у якому мав притулок і купець-іноземець при Литві, іміщани при польських воєводах, і козак за Хмеля, і священнослужителі, істрільці за царя Петра Першого, і ремісники у вісімнадцятому столітті, іробітник з «Арсеналу» [1; 203]. Звісно, що таких соціальних прошарків вже неіснує. Також у романі присутні і ті вирази, котрі застаріли до нашого часу абостали рідковживаними. Події роману розгортаються у 70-і роки XX століття: «Ну,так, історія, минуле, несправедливості і кривда, але ж десь надворі двадцятий вік,сімдесяті роки, мир, багатолітній мир і торжество найвищих принципів у нашійдержаві і в Києві, в рідному місті Твердохліба, де він сам виступає носієм ізахисником справедливості» [1; 144], тому такі вирази, як: «Ходив на своїчергування, повертався додому, гладив дітей по голівках, тихо сидів, курив,випивав «наркомівську норму», спав» [1; 79], «Щиро кажучи, всі оці директори,керуючі трестами, пишно звані «командирами виробництва», які норовили тим чиіншим способом обдурити державу, не викликали в Твердохліба ніякого співчуття»[1; 106], «Коротше: хто з нас читає вождів революції не тільки готуючись дополітінформацій?» [1; 198] вже стали рідковживаними.
Не обійшовся роман і без зневажливої тавульгарної лексики: «Ти б сьогодні міг заткнутися?» [1; 52], «Смердюча твань,звивисте гаддя в ній, пацюччя зі сталевими зубами – жах ще більший, ніж отамнагорі, де все ж лишається якась надія або принаймні можливість виказати своюлюдську гідність» [1; 143].
Щодо діалектів, то їх не так багато:«Страшна ніч, у яку все валилося, трощилось, гинуло, ніч, що нагадувала йомунайжахливіше весняне порання на Куренівці» [1; 41].
Набагато більшу групу становлять емоційнозабарвлені слова, котрі ми відносимо до побутового стилю мовлення, які увеликому тлумачному словнику помічені як розм. Наприклад: «Так само гримівтисячами машин, так само видзвонював дитячими голосами в своїх зачарованихсквериках, так само торохтів телефонами в міністерствах і відомствах…» [1; 5],«Кияни не ходять, а тиняються» [1; 14], «І пішов, тицьнувши чек ошелешенійжінці» [1; 16], «Мальвіна Вітольдівна покліпала очима, безпорадно розвеларуками» [1; 37], «Мальвіно Вітольдівно, – невміло брехав Твердохліб, – менезагребли за дня, довелось їхати за місто…» [1; 66].
Павло Архипович наситив роман розмовною,побутовою лексикою, тому цей твір легко читається. У ньому ми можемо безусіляких зусиль знайти синоніми до розмовної лексики. Наприклад, до слова пішовавтор підібрав такі емоційно забарвлені синоніми: «Він мовчки знизав плечима іпочалапкав до своєї, віднині вже не подружньої, а холостяцької кімнати» [1;38], «Ну, почовгаю» [1; 43], «Сьогодні й Твердохлібові кортіло чкурнутикуди-небудь, плюнути на все, заховатися» [1; 45]. До слова сказав: «Старий, усенабагато складніше, – промурмотів Нечиталюк» [1; 46], «І коли Мальвінапохвалила капелюшок, а він і собі щось бовкнув, і жінка спитала м’яко іласкаво: «Справді? Ви радите?» – то вирішив, що звертається вона тільки донього» [1; 74].
Серед цієї побутової лексики зустрічаютьсятакож рідковживані слова: «Туди-сюди, – квитків – катма!» [1; 60], «Не всімвистачає кебети, багато з них так і відсіваються попелом, а хто розумніший –той пробує якось борсатись» [1; 100].
Сюди ж можна віднести просторічну лексику.Слова, які ми до неї відносимо, спеціально вживаються в літературній мові зметою зниженої, грубуватої оцінки певного явища чи предмета. Наприклад:«Відмовитися од доброго обіду і славної компанії заради ненаписаного протоколучи ще однієї бомаги?» [1; 45], «Золотко, Шекспір-пепскір, а хто боротиметься зізлочинністю?» [1; 49], «Їроплан прибуває в їропорт!» [1; 58], «Та ти закусюй,закусюй!» [1; 59].
Прикладами грубуватої також є: «Ой, іродокаянний!» [1; 144], «Ага, нашіптував у ньому якийсь чужий голос, ти звик доготового благополуччя, а чи знаєш, що саме в цей час десь у джунглях здоровенніамериканські лобуряки, байдуже жуючи гумку, випалюють напалмом маленькихв’єтнамчиків…» [1; 144], «Ще подумають, ніби він не серйозний чоловік, не слугазакону, а пустий ферт» [1; 156].
Надзвичайно цікавими з точки зорудосліджень для науковців є оказіоналізми. Ось що про них пише Л.П. Павленко:«Словоскладання – один з найпоширеніших способів словотворення, відомийукраїнській мові на всіх етапах її історичного розвитку. Різноманітністюсловотвірних типів, багатством семантико-стилістичного функціонування особливовиділяються складні іменники. Активно використовуються іменники складноїструктури в мові художньої літератури. Чимало складних іменників, уживаних упоетичних контекстах, належать до активного фонду сучасної українськоїлітературної мови. Широко відображені у віршах і наслідки словесної творчостіписьменників – авторські неологізми (оказіоналізми). Основою твореннянеологізмів є літературні і фольклорні джерела, усне мовлення. Поетичніоказіоналізми, здебільшого стилістично виразні і досконалі, зрозумілічитацькому загалові, створюють неповторну лексичну палітру вірша. Складнііменники-оказіоналізми виникають, як правило, на базі слів основногословникового запасу і не є чимось принципово новим. Активно вживаютьсястилізовані під фольклор складені іменник-зближення, що являють собоюредуплікацію (повторення) основ, яка може одночасно супроводжуватисьсуфіксацією. Як правило, вживання слова-оказіоналізму узгоджується ізстилістичними вимогами твору. Поєднання в одному контексті складних іменниківоднакових чи різних словотвірних моделей має відповідне стилістичненавантаження, підкреслює образну і лексичну сконденсованість поезії» [12; 33].Таким чином можемо зробити висновок: мові художніх творів протипоказанийшаблон, і естетично осмислені оказіоналізми урізноманітнюють лексичний тастилістичний фон поезії; семантично місткі й образно глибокі, вони сприяютьтворенню поетичних образів. Лише пильний і строгий добір оказіональних слів,увага до їх семантичної наповненості та засобів оформлення сприятимутьзростанню естетичної цінності поетичного слова.
Отже, в романі Павла АрхиповичаЗагребельного «Південний комфорт» ми може зустріти такі оказіоналізми: «(Незберегли тої церкви… «А багато ти назберігав?» – спитав себе Твердохліб голосомЛеся Панасовича), а від поштової, від річкового порту з білими безпалубнимипароплавами – по набережному шосе, вздовж Дніпра, за течією могутніх вод,пролітаючи запацьорені будіндустрією передмістя, вириваючись з обіймів Києва нашироку волю, на простори, в золоті лісові шепоти, на лоно…» [1; 8]. Для кращогорозуміння оказіоналізмів будемо добирати до них синоніми. До того, що вжитий уцьому реченні, напевно, найбільш точним синонімом може бути рос. залапанные.«Савочка – це доброта… Наш добрячок-нутрячок…» [1; 19], «Все, що наближалося доСавочки, неминуче мало осіромашитись» [1; 48] (синонім – стати сірим,непомітним, непримітним). «Фантюреска!» [1; 52] (цей оказіоналізм являє собоюдві складені основи; виходить так, що перша частина запозичена зі словафантастика, а друга – гумореска. Так за змістом роману і виходить: фантюреска –фантастично-гумористичне оповідання невеликого розміру). «А зовсім у іншомукінці світу і в інший час мусульманським мудрословом сказано так: «Всевишній,коли дасть повеління, може всі тварі, які складають і цей видимий світ, іінший, небесний, совокупити разом і вмістити їх у куточку горіхової шкарлущі,не зменшуючи величини світів і не збільшуючи величини горіха» [1; 57] (першийоказіоналізм – два складені слова мудрість та слово і має значення «мудрець»,другий має значення «шкарлупа» і так незвично перекручений у тому ж розмовномустилі, як і перший). «Одні готові життя віддати за нього, а кому – аби продатиракети, бомби, лазери, чортабіса і нажитися, запхати пельку, озолотитися,піднестися над усім світом у недосяжній гордині» [1; 66] (тут: синонімом можнапідібрати слово абищо, тощо; оказіоналізм має ярко виражене емоційнезабарвлення). «А те, що коли наритники попадуть кобилі під хвіст та прижажакнуть…»[1; 67] (тут: дадуть джосу). «Тут ніяких абстракцій і чепухістики» [1; 68](тут: те саме, що дурниці). «Власне, післячуття, бо все відбулося вже,розкололося його нетривке життя з Мальвіною, і хто його зможе склеїти, якийінститут електрозварки накладе шов на вічну міцність?» [1; 70] (тут:оказіоналізм утворений додаванням до слова чуття префікса після-, що додає йомусвоєрідного відтінку післядії). «Декламував, розмахуючи вільною рукою, в якійтримав мексиканського зарізяцького ножа» [1; 95] (тут: синонім – небезпечний,який може серйозно поранити). «Директор був молодий, якийсьнесерйозно-блондинистий, з нахабними хлоп’ячими очима» [1; 105] (тут: складенийоказіоналізм з двох прикметників: несерйозний і блондинистий. Саме друге словонадає виразу оказіонального забарвлення). «… дуєте…» – реготнуло позасвіття»[1; 140] (тут: синонім – місце без світла або якийсь інший невідомий вимір).«Але ж тут не В’єтнам, не Намібія, не Палестина, а Київ і він не здеправованийі упосліджений розбиток людства, а захисник справедливості, слуга закону,наділений найвищими повноваженнями!» [1; 144] (тут: синонім – той, хто не маєправ). «Щось начотницько-нікомунепотрібне» [1; 209] (складений з: 1 частина –слово начитувати, 2 частина – 3 слова нікому не потрібна. Синонім – щосьмалозначуще.)
До оказіоналізмів в романі можна навітьдібрати оказіоналізми-антоніми: «Ось де зникають страхи, болі, знищуєтьсястраждання, відступає горе, і люди стають дивними істотами, яких можна було бназвати негорюнчиками» [1; 119] (тут: синонім – ті, хто ніколи не сумує) – «Уних завжди оце «не», ним вони рятуються від жорстокостей і несправедливостейсвіту, а ще від горюнчиків, які страшенно заздрять негорюнчикам і роблять їмусілякі капості» [1; 213] (тут: антонім до негорюнчиків).
Нерідко Павло Архипович подає в романіоказіоналізми у синонімічному ряді задля кращого їх розуміння: «Як? Ви ж самі…– директор одразу закам’янів і забронзовів, одсмикнув руку од путівки, так нібивона була фальшива» [1; 11], «Найближчому помічникові, зброєносцю,підспівувачеві, підтакувачеві, підскакувачеві!» [1; 64], «Догоджанням іраболіпствуваням» [1; 62].
Висновки
Згідно мети нашої курсової роботи, ми: 1)проаналізували лексику роману на семантичному рівні; 2) визначили спосібтворення та роль авторських неологізмів у романі; 3) систематизували тасемантично класифікували наявні у романі оказіоналізми.
Підчас написання роботи був використанийтакий метод лінгвістичного аналізу, як описово-аналітичний.
Роман написаний у період з 20 травня 1982по 22 вересня 1983 р. у Києві. Що стосується його будови, то він поділений на 5розділів, кожен з яких має свою специфічну назву. Розділи мають назви частинмови. Автор наситив останні речення розділу займенниками і, таким чином, підбивпідсумки, пояснив назву розділу.
Аналізуючи лексику роману на семантичномурівні, ми помітили, що у романі немає правових термінів, а їх загальнакількість зовсім мізерна, хоча головний герой та його зять працюють у правовійсфері. Нерідко Павло Архипович використовує в романі історизми та архаїзми.Наприклад, такі, що в тлумачному словнику мають позначення книж., заст., іст. Уромані також наявні приклади церковної лексики, проте вона використана зовсім уіншому контексті і має інше значення. Застарілі слова також наявні у романі,але їх кількість дуже незначна. Теж саме можна говорити і про діалекти. Необійшовся роман і без зневажливої та вульгарної лексики. Набагато більшу групустановлять емоційно забарвлені слова. Павло Архипович наситив роман розмовною,побутовою лексикою, тому цей твір легко читається. У ньому ми можемо безусіляких зусиль знайти синоніми до розмовної лексики. Серед побутової лексикизустрічаються також рідковживані слова. Також у творі наявні авторськінеологізми – оказіоналізми, котрі є надзвичайно цікавими з точки зорудосліджень для науковців-філологів.
Отже, висновки повідомляють про результатидослідження семантичного аспекту лексики роману Павла Загребельного «Південнийкомфорт».
Список використаних джерел
1. Загребельний П.А. Південний комфорт. – К.: Радянський письменник,1988. – 301 с.
2. Бойко Н.І. Експресивна лексика // Література та культура Полісся. –Ніжин. 2005. – Вип. 30. – С. 7-12
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 170000/ Укл. В.Т. Бусел. – К. – Ірпінь: Перун, 2004. – 1428с.
4. Віняр Г. Творення нової лексики в українській мові кінця XX століття// Південний архів. Філологічні науки: збірник наукових праць. – Херсон. –2003. – Вип. XXI. – с. 35-38
5. Возняк Т.С. Тексти та переклади / Худож. Оформлення автора. –Харків: Фоліо, 1998. – 677 с. – (Українська культура XX століття).
6. Гуляцька Л.Л. З історії лексикології української мови //Мовознавство – 1987. – № 1. – с. 38-44
7. Колоїз Ж. Оказіональність / узуальність як концептуальналінгвістична категорія // Українська мова. – 2006. – № 1. – с. 71-81
8. Кочерган М.П. Зіставна лексична семантика: проблеми і методидослідження //Мовознавство. – 1996. – № 2-3. – С. 3-12
9. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентівфілологічних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Видавничий центр«Академія», 2000. – 368 с. (Альма-матер)
10. Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української літературної мови.(Семантична структура слова). – Х.: Вища школа, 1977. – 113 с.
11. Муромцев І. Про системну організацію лексики сучасної українськоїмови // Урок української. – 2001. – № 3. – с. 39-41
12. Павленко Л.П. Складні іменники-оказіоналізми в поетичному контексті// УМЛШ – 1983. – № 8 – с. 33-35
13. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. –К.: Либідь, 1992. – 248 с.
14. Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун,Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред. О.Д. Пономарева. – К.: Либідь, 1997. – 400 с.