Розділ 1 Фразеологізм як відображення національного характеру
1.1 Національний компонент у структурі мовної особистості
Національно-культурна семантика мови важлива і цікава поза залежністю від конкретної мови і є присутньою на всіх його рівнях: і в граматиці, і в синтаксисі, і в фонетиці. Однак найбільш повно і яскраво вона виявляється в таких одиницях мови як фразеологізми. Саме цей шар мови безпосередньо відображає діяльність, називає предмети і явища навколишнього світу, фіксує зміст, що відображає умови життя народу — носія тієї чи іншої мови, будучи дзеркалом і охоронцем національної культури.
Під мовною особистістю розуміється «сукупність здібностей і характеристик людини, що обумовлюють створення і сприйняття їм мовних добутків, мовна компетенція, що характеризується глибиною і точністю відображення дійсності, ступенем структурно-мовної складності, при цьому інтелектуальні характеристики мовної особистості висуваються на перший план.
Виділяються три рівні мовної особистості: 1) вербально-семантичний рівень; 2) когнітивний рівень; 3) прагматичний рівень. Мовна особистість є видом повноцінного представлення особистості, що вміщає в себе і психічний, і соціальний, етичний і інший компоненти, але переломлені через її мову, її дискурс [ 7,81 ].
Необхідно зупинитися на проблемі, що виникає у зв'язку з поняттям мовної особистості. Мова йде про національну складову у структурі мовної особистості. „Деякого домінанта, обумовлена національно-культурними традиціями і пануючої в суспільстві ідеологією, і вона обумовлює можливість виділення в загальномовній картині світу її ядерної, загальнозначущий, інваріантної частини. Остання, імовірно, може розцінюватися як аналог поняття базової особистості, під яким розуміється структура особистості (установки, тенденції, почуття), загальна для всіх членів суспільства і формується під впливом сімейного, виховного, соціального середовища“ [5,37]. „Для мовної особистості не можна провести прямої паралелі з національним характером, але глибинна аналогія між ними існує. Вона полягає в тому, що носієм національного початку й у тім і в іншому випадку виступає відносно стійка в часі, тобто інваріантна в масштабі самої особистості, частина в її структурі, що є на ділі продуктом довготривалого історичного розвитку й об'єктом міжпоколінної передачі досвіду“ [5,48].
Кожна мовна особистість унікальна, володіє власним когнітивним простором, власним „знанням“ мови й особливостями його використання, можна виділити національну інваріативну частину в структурі мовної особистості, що обумовлює існування загальнонаціонального мовного типу і приналежність індивіда, що детермінує, до того чи іншого лінгво-культурного співтовариства. Не існує мовної особистості взагалі, вона завжди національна, завжди належить визначеному лінгво-культурному співтовариству.
Поняття національної мовної особистості, національного характеру визначається етнопсихологією — наукою, основний предмет якої — вивчення національного духу, особливості психічної поведінки етнічних общностей у системі уявлень і кодів поведінки; етнопсихологія аналізує етнічну свідомість, закріплене в традиціях і звичаях, моралі, правових і естетичних нормах. Етнопсихологія — це наука про особливості культури, про етнічну обумовленість пізнання, емоційного поводження індивіда, його мови [2,43].
Можна погодитися з твердженням, що мова має індивідуальне закорінення, перебуваючи в залежності від соціального статусу і ролі особистості в суспільстві та виступаючи атрибутивною її властивістю, оскільки вона формує і значною мірою визначає саме її, особистості, соціальне існування [10,59]. Це пов'язано з фундаментальним значенням спілкування в соціумі і його важливою роллю у самовизначенні і самореалізації особистості. Як точно зазначив Ф. де Соссюр, „мова — це систематизована сукупність правил, необхідних для комунікації» [6,81].
Якщо вплив культури на мову цілком очевидний, то питання про зворотний вплив мови на культуру залишається відкритим. У науках про людину ще не знайдено підходів, які б дозволили відкрити найглибші внутрішні джерела людської культури, простежити вплив соціокультурних факторів на формування, розвиток і адаптацію особистості. Наприклад, ми не цілком усвідомлюємо, наскільки той культурний світ, що людина створила навколо себе, визначений її фізичними і психічними можливостями. А соціокультурні можливості людини настільки різноманітні, що кожного разу при їх дослідженні породжують питань більше, ніж відповідей. До таких, наприклад, належить проблема впливу соціокультурних факторів на зміни мовного середовища, мовної ситуації в суспільстві [8,79].
Погляд на світ, відображений у мові особистості, на наш погляд, відображає її ціннісні орієнтації. Мова особистості впливає на її духовний розвиток. Узагалі мова народу впливає на розвиток його соціокультурних рис. Так, В. фон Гумбольдт ще в XIX столітті справедливо відзначав значний вплив мови на духовний розвиток народу, його культуру. У праці „Про різницю будови людських мов і їх впливу на духовний розвиток людства" В. фон Гумбольдт підкреслює: „У кожній мові закладено самобутній світогляд. Як окремий звук постає між предметом і людиною, так і вся мова в цілому виступає між людиною і природою, що впливає на неї зсередини і ззовні..."[2,91].
Переконання в тім, що люди бачать світ по-різному — крізь призму своєї рідної мови — лежить в основі теорії „лінгвістичної відносності Е. Сепіра і
Б. Уорфа. Вони прагнули довести, що розходження між культурами
обумовлені розходженнями в мовах. І хоча ця теорія й дотепер вважається недоведеною, окремі аспекти її вивчення вплинули на інтерес до аналізу впливу соціокультурних особливостей особистості на проблему трансформації не тільки суспільства в цілому, але й багатьох його структур, у тому числі й мовного середовища як одного із суб'єктів соціокультурного процесу. Причому більшість дослідників приділяли увагу комунікаційним проблемам соціокультурних змін.
Як суспільство впливає на мову через особистість, так і мова завжди впливає на суспільство через діяльність особистості, сприяє налагодженню соціальних зв'язків.
Мовна особистість — це система, яка виникає в суспільстві і розвивається, грунтуючись на здатності вираження і закріплення соціальних відносин і взаємодій. Вона — умова і продукт культури [9,61].
Мовна особистість — це, власне, особистість, охарактеризована з боку впливу засвоєної нею мовної культури на її особистісні якості та соціально-культурну ефективність її діяльності як суб'єкта суспільних відносин. Цій особистості, за її функціональною природою, мають бути притаманні якості та характеристики, здатні позитивно впливати на процес соціально-культурної трансформації, їх зміст має бути уточненим. Виокремимо такі з них:
— мовна відкритість і доступність, націленість на спілкування і прагнення передати ідеї і цінності іншим соціальним агентам;
— соціально-діяльнісна спрямованість, пов'язана з інтенсивністю трансформаційних процесів і забезпеченням необхідної динаміки особистісних змін;
— адаптивно-акумулююча характеристика як мовний механізм забезпечення пристосування до умов суспільства, що трансформується;
— соціально-культурна пізнавальна мотивація, що пов'язується з прагненням „розкодувати" світ і сформувати його індивідуальну мовну модель;
— мисленнєва індивідуалізація світу як особистісно-мовна стимуляція пізнання та формування стилю мислення, який відповідає специфіці духовного світу мовної особистості;
— культурно — репрезентативна якісна визначеність мовної особистості, яка знаходить вияв в утвердженні своєї етнічно — національної та культурно-групової приналежності й вираженні її в різному стилі мовлення в різних соціальних сферах (політиці, моралі тощо);
— естетико-мовний профіль особистості як цілісний вияв її буття у світі, утвердження її особистісного естетичного світу [ 3,78].
І особливо важливо підкреслити зв'язок мовної особистості, яка, як за своєю природою, так і соціально-функціонально, пов'язана з ментальністю.
Як підкреслюють дослідники, „мова регламентує ментальність", а „ментальність регламентує мову, точно так проявляючи (і реалізуючи) себе в інших мовах — невербальних засобах вираження думки і почуття — від міміки і жестів, обрядів і ритуалів до танцю, живопису і архітектури" [5,82].Мовна особистість за допомогою базисного елемента культури (мови) нагромаджує, зберігає і передає соціальний досвід від одного покоління до іншого за допомогою сенсно-життєвих орієнтирів. Як зазначає Ф. де Соссюр, „значимість — цінність будь-якого слова визначається всім, що з ним пов'язано" [8,64], а тому реальний зміст мовного світу особистості залежить від тієї ієрархії цінностей, якою вона керується у своєму житті.Однак і сам розвиток особистості характеризується соціально-мовною залежністю. Через мовну особистість є можливість глибше охарактеризувати мову як суспільно-культурне явище і зрозуміти характер її функціонування в суспільстві, що трансформується.
Отже мовна особистість являє собою «сукупність здібностей і характеристик людини, що обумовлюють створення і сприйняття їм мовних добутків, мовна компетенція, що характеризується глибиною і точністю відображення дійсності та ступенем структурно-мовної складності, де інтелектуальні характеристики мовної особистості висуваються на перший план.
1.2 Фразеологізм як високоінформативна одиниця мови
Визначимо поняття фразеології і розглянемо базисні компоненти, які включає наука фразеологія.
Фразеологія — це розділ мовознавства, який визначає фразеологічний склад мови в її сучасному стані та історичному розвитку, це сукупність фразеологізмів даної мови, сукупності характерних засобів вираження, які властиві окремій соціальній групі, окремому автору чи літературно-публістичному напрямку.--PAGE_BREAK--
Предметом фразеології як розділу мовознавства є дослід категоріальних ознак фразеологізмів, на базі яких виділяються основні ознаки фразеологічності і вирішаються питання про сутність фразеологізмів як особливих одиниць мови, а також виявлення закономірностей функціонування фразеологізмів у мові і процесів їх відтворення [2,98].
Фразеологія вивчає специфіку фразеологізмів, як знаків вторинного відтворення, особливості їх знакової функції та значення властивості стркутурно-семантичної стійкості та репродуктивності ознаки лексичних компонентів фразеологізмів, їх звуковий склад, морфологічна та синтаксична побудова, характер зовнішніх лексико-семантичних зв’язків та форми реалізації у мовному ланцюгу, а також експресивно-стилістичні ознаки фразеологізмів, їх системний зв’язок з іншими одиницями фразеологічного складу та з словами.
Таким чином, фразеологізм – загальна назва семантично залежних сполучень слів, які не відтворюються у мові (як схожі з ними за формою синтаксичні структури – словосполучення чи речення), а відтворюються в ній у соціально закріпленому за ними стійкому співвідношенні змісту та окремого лексико-граматичного складу. Семантичні зрушення у значення лексичних компонентів, стійкість та репродуктивність – взаємопов’язані, універсальні і відмінні ознаки фразеологізмів.
Поняття фразеологічної одиниці визначається на базі ознак структурно-семантичної стійкості, постійного співвідношення даного значення сполучень слів з даним його лексико-граматичним засобом вираження, що є слідством находження змісту усього сполучення чи окремих його компонентів, і репродуктивності – у нормативно закріпленому діапазоні варіантності та граматичних видозмін.
А.В. Кунін вважає, що фразеологія – це наука про фразеологізми, тобто про стійкі сполучення слів з ускладненою семантикою, які не утворюються за структурно-семантичними моделями змінних сполучень, що породжуються [4,91].
Фразеологічні одиниці заповнюють лакуни у лексичній системі мови, яка не може повністю забезпечити найменування пізнаних людиною (нових) сторін дійсності, і у багатьох випадках з’являються єдиними ознаками предметів, властивостей, процесів, становищ, ситуацій і т.д. Утворення фразеологізмів послабляє суперечність між потребою мислення та обмеженими лексичними ресурсами мови. В тих же випадках, коли фразеологізм має лексичний синонім, вони звичайно, розрізнюються у стилістичному відношенні. Фразеологія – це скарбниця мови. У фразеологізмах знаходить відбиття історії народу, своєрідність його культури та побуту.
Фразеологізми часто носять яскраво національний характер. Поряд з чисто національними фразеологізмами в німецькій фразеології є багато інтернаціональних фразеологізмів. Німецький фразеологічний фонд – складний конгломерат споконвічних та запозичених фразеологізмів з явним переваженням перших. У деяких фразеологізмах зберігаються архаїчні елементи – представники попередніх епох [4,190]. У фразеоутворенні велику роль грає людський фактор, тому що велика кількість фразеологізмів пов’язана з людиною, з різноманітними сферами її діяльності. Фактор адресата є важливішим елементом комунікації. Крім того, людина прагне наділити людськими рисами об’єкти зовнішнього світу, в тому числі й неживі. Ще Ш.Баллі стверджував: “Вічна недосконалість людського розуму проявляється також у тому, що людина завжди прагне надихнути все, що її оточує. Вона не може уявити собі, що природа мертва й бездушна; її уява постійно наділяє життям неживі предмети, але це ще не все: людина постійно приписує усім предметам зовнішнього світу риси і прагнення, які властиві її особі” [6,221]. В.Г. Гак вносить суттєві корективи у висловлення Ш. Баллі: “Оскільки у центрі уваги людини знаходиться саме вона, звідси її постійне прагнення описати навколишній світ як себе. Мовний антропоморфізм є не решткою первісного мислення, як це стверджують деякі філософи, але загальним законом розвитку засобів номінації у мові”[7,86]. Наданий в цій книзі матеріал підтверджує це положення. Під мовним антропоморфізмом звичайно розуміють надання людських рис предметам та уявам неживої природи, небесних тіл, тварин і міфологічних істот [8,119].
Фразеологізми – високо інформативні одиниці мови; вони не можуть розглядатися як “прикраси” або “залишки”. Подібна трактовка фразеологізмів зустрічається у деяких роботах і у даний час є застарілою. Фразеологізми – одна з мовних універсалій, тому що немає мов без фразеологізмів. Німецька фразеологія дуже багата, і у неї багатовікова історія. Сучасна німецька мова є мовою аналітичною. Підвищений аналітизм німецької мови пронизує усю німецьку фразеологію, впливає на структуру фразеологізмів. Показником аналітизму широко поширене в німецькій мові атрибутивне використання фразеологізмів різних структурних типів. Слід мати на увазі, що поряд з переважними елементами аналітизму в німецькій фразеології маються і елементи синтетизма, до якого можна віднести, наприклад, поширене використання прикметників у порівнянній ступені у ад’єктивних порівняннях [8,79].
Отже, фразеологія це надзвичайне складне явище, вивчення якого потребує свого метода дослідження, а також використання даних інших наук – лексикології, граматики, стилістики, фонетики, історії мови. Предметом фразеології як розділу мовознавства є дослід категоріальних ознак фразеологізмів, на базі яких виділяються основні ознаки фразеологічності і вирішаються питання про сутність фразеологізмів як особливих одиниць мови, а також виявлення закономірностей функціонування фразеологізмів у мові і процесів їх відтворення.
2 Концептуальний простір фразеологізмівз компонентами-соматизмами
2.1 Лексико-семантична група соматизмів у фразеології
Під соматичною лексикою розуміють зазвичай найменування частин тіла. Соматизми, тобто лексеми на позначення найменувань частин тіла, були об'єктом дослідження різних вчених [2, 3, 4, 7, 10] та ін. Семантичний аналіз лексем на позначення найменувань частин тіла представлений у працях різних лінгвістів [12, 13, 20]. Проте існує небагато досліджень, присвячених вивченню соматичної лексики на позначення одиниць виміру і мір зі значенням приблизної кількості у німецькій і українській мовах. Саме цей факт і зумовив актуальність даної роботи. Соматизми на позначення приблизної кількості і виміру (далі – СПК) у системі метрологічної лексики вивчені ще недостатньо, тому саме вони виступають об'єктом дослідження даної роботи. Метою є зіставний аналіз лексико-семантичних особливостей соматичної лексики зі значенням приблизної кількості в німецькій і українській мовах. Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити наступні завдання: 1) визначити інвентар досліджуваних одиниць; 2) встановити структурні особливості СПК у німецькій і українській мовах; 3) систематизувати їх залежно від параметрів виміру; 4) виявити загальні риси й особливості вираження СПК у досліджуваних мовах. Матеріалом дослідження cлугували 153 лексеми (102 одиниці у німецькій мові і 51 – в українській), отриманих за допомогою суцільної вибірки із тлумачного словника німецької мови (Duden. Deutsches Universalwörterbuch) і “Великого тлумачного словника сучасної української мови”, а також текстів художніх творів німецьких і українських письменників другої половини ХХ – першої половини ХХІ сторіччя загальним обсягом 10000 сторінок. При цьому 12 лексем (7 в українській і 5 у німецькій мовах) марковані у словниках як застарілі, напр.: нім. Zoll ‘veraltete Längeneinheit unterschiedlicher Größe (2,3 bis 3 cm)’, ‘дюйм ‘застаріла одиниця довжини різної величини (2,3 – 3 см)’’; укр. лікоть ‘старовинна міра довжини, приблизно у півметра’.
2.2 Лексико-семантичні особливості утворення та класифікації фразеологізмів з компонентами-соматизмами
Людина з давніх-давен стикалася з вимірюваннями. Так, добре відомо, що на позначення одиниць виміру вживаються деякі найменування частин тіла,.лексичних одиниць зумовлено необхідністю найменувань різних мір ще задовго до введення метричної системи [11, 8]. О. Відебантт зазначає: “Про дитячі дні людства ще сьогодні свідчать стопа і лікоть, а також ширина і довжина фаланги пальця, ширина долоні, п'ядь, сажень, крок та інші міри стародавніх… Первісна людина мала від самого початку цілком природне і безпосередньо дане їй мірило – саму себе” [18, 956]. Ще в античні часи за основу метрологічних систем було взято пропорції людського тіла, а саме: повний розмах рук дорівнював висоті людини, повний крок – половині цієї висоти, лікоть – чверті зросту, ступня – 1/6; відстань між кінчиками великого і малого пальців руки у найбільшому їх віддаленні один від одного – 1/9, ширина руки приймалася за третину довжини ступні, а середня ширина пальця – 1/12 ступні; голова – 1/6 або 1/7 всього зросту, тощо [8, 6–7]. Але оскільки у кожної людини свої параметри і числовий вираз цих пропорцій різний, тому можна стверджувати, що такі міри мають значення приблизної кількості.
Як було встановлено, приблизні міри відстані і ваги виражають неозначену кількість або міру і належать до вторинної номінації [1, 166]. Під вторинною номінацією розуміють зазвичай використання вже існуючих у мові номінативних засобів у новій для них функції найменування [9, 129]. Лексеми на позначення приблизних мір і одиниць виміру розглядаються як результат метонімічного переносу, заснованого на суміжності ознак того, що вже позначено у попередньому значенні слова і нового означуваного [9, 190].
Результати морфологічної класифікації СПК відображені у табл. 1. За основу в цій роботі було взято морфологічну класифікацію, запропоновану В.Д. Каліущенком [16: 15].
Таблиця 1
Структурна класифікація соматизмів на позначення одиниць виміру і мір зі значенням
Мови
№
Структурні типи
СПК
німецька
українська
1
СПК-Іменники
Кількість
(%)
Приклади
Кількість продолжение
--PAGE_BREAK--
(%) --PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
Укр.мова
1
Одиниці виміру висоти
36
(35 %)
16
(34 %)
нім. schulterhoch ‘по плечі’,
укр. по коліна
2
Одиниці виміру довжини
21
(20 %)
20
(43 %)
нім. Elle ‘лікоть’, укр. сажень
3
Одиниці виміру величини
13
(13 %)
1
(2 %)
нім. handgroß ‘завбільшки з
долоню’, укр. завбільшки з
кулак
4
Одиниці виміру
ширини
10
(10 %)
3
(6 %)
нім. fingerbreit ‘завширшки з
палець’, укр. завширшки у
долоню
5
Одиниці виміру
товщини
9
(9 %)
2
(4 %)
нім. armdick ‘товщиною в руку’, укр. завтовшки в обхват
6
Одиниці виміру
глибини
5
(5 %)
-
нім. klaftertief ‘глибиною всажень
7
Приблизна
кількість
5
(5 %)
4
(9 %)
нім. Prise ‘пучка’, укр. жменя
8
Одиниці виміру
відстані
3
(3 %)
1
(2 %)
нім. Spannweite ‘відстань між
кінчиками великого пальця і
мізинця’, укр. ступінь
усьго
102
(100 %)
47
(100 %)
За даними таблиці 4, найбільш продуктивною серед СПК за параметрами виміру у німецькій мові є група “Одиниці виміру висоти”, на другому місці – “Одиниці довжини”. Такі СПК, як “Одиниці виміру товщини”, “Одиниці виміру глибини” і “Приблизна кількість” представлені значно меншою кількістю одиниць. СПК “Одиниці виміру відстані” містить лише три лексеми і посідає останнє місце. В українській мові, навпаки, перше місце серед СПК за параметрами виміру посідає група “Одиниці довжини”, а друге – “Одиниці виміру висоти”. Звертає на себе увагу той факт, що в німецькій мові СПК “Одиниці виміру ширини” і “Одиниці виміру товщини” містять значно більший відсоток, ніж в українській мові. Відсутність групи “Одиниці виміру глибини” є особливістю української мови.
Аналіз фактичного матеріалу показав, що у досліджуваних мовах CПК ‘Handvoll’ ‘жменя’, ‘Prise’ ‘пучка’, ‘Zoll’ ‘дюйм’, ‘п'ядь’, ‘півнігтя’ у переносному значенні вживаються на позначення невизначеної кількості “мало”, напр.: (3) нім. Nella hatte immer den Eindruck eines ungeheuer intelligenten, ungeheuer traurigen und sich immer mehr aufblähenden Luftballons, der platzen würde, und nichts würde übrigbleiben als eine Handvoll konzentrierter, übelriechender Trauer [27,28]. – ‘Неллі він завжди здавався надзвичайно ерудованою, надзвичайно сумною повітряною кулею, що все більше надимається, ось-ось має тріснути, і тоді від неї нічого не залишиться, крім жмені сконцентрованої, смердючої нудьги’ [24, 24]. (4) укр. Над Ждановою головою був вирваний стріпок, і парубок бачив у дірці шмат неба й жменю зірок, ясних та чистих, які, однак, злякано тремтіли [26, 759].
СПК вживаються у досліджуваних мовах у словосполученнях, у яких назви частин тіла позначають такі характеристики, як висота, глибина і т.д. [17, 127], тобто мають алативну спрямованість [6, 33]. Вони вказують на напрямок виміру як згори донизу, так і навпаки, що стає зрозумілим лише із контексту, напр.: (5) нім. Wir wichen den tieferen Prielen aus, umrundetenunberechenbare Tümpel, konnten es dennoch nicht vermeiden, daß wir von Zeit zu Zeit in ein Schlickloch gerieten und einsackten bis zum Knie [27, 377]. – ‘Глибокі протоки і підозрілі озерця ми обминали, та все одно час від часу попадали в ковбані й загрузали по коліна’ [24, 207]. (6) укр. Щойно там він налетів на вапняковий гребінь посеред русла, де його вільне плавання ногами вперед було остаточно зупинено: Цумбрунненові ноги по коліна застрягли в підводних розколинах, а верхня половина тіла опинилася над хвилями, намертво перекинута впоперек гребеня [23, 219]. Цю ж саму функцію виконують і складні прикметники з останніми компонентами на позначення висоти (-hoch) і довжини (-lang), напр.: (7) нім. Ihre Beine steckten in kniehohen Wollstrümpfen, an ihrem Handgelenk schlenkerte eine versilberte Kette, die Addi ihr aus heiterem Himmel von Rotterdam geschickt hatte, wohin er mit der Truppenbetreuung gekommen war [28, 279]. – ‘На ногах у неї були вовняні панчохи до колін, а на руці подзвонював посріблений ланцюжок, що його ні сіло ні впало надіслав Адді з Роттердама, куди він попав з бригадою військових артистів’ [24, 154]. продолжение
--PAGE_BREAK--
Висновки
Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки:
Соматична лексика носить антропоморфний характер і з давніх-давен вживалася на позначення одиниць виміру і мір зі значенням приблизної кількості.
Кількість СПК у німецькій мові суттєво переважає кількість СПК в українській. Іменники відповідної семантики у німецькій мові представлені з точки зору словотвірної структури кореневими і складними іменниками та складними прикметниками (див. табл. 1). В українській мові соматизми-іменники є кореневими і похідними, на відміну від німецької. Соматизми-прикметники презентовані як складними, так і похідними лексемами. Слід також зазначити, що кореневих соматизмів-прикметників у досліджуваних мовах зафіксовано не було. Лише в українській мові на позначення СПК вживаються словосполучення (прикметник + іменник) типу повний зріст, людський зріст, повний рот, витягнута рука.
Складні слова є структурною особливістю німецької лексики і їхній останній компонент репрезентує різні характеристики. У кількісному плані складні прикметники переважають над складними іменниками. Характерно, що характеристики “величина”, “висота”, “довжина”, “ширина” і “товщина” виражені як складними іменниками, так і складними прикметниками. Проте такі характеристики, як “відстань” і “об’єм” представлені тільки складними іменниками, а “глибина” – тільки складними прикметниками (див. п. 4, а також табл. 2, 3). В українській мові такі прикметники репрезентовані словосполученнями за моделлю «прислівник на позначення характеристики + прийменник + іменник-соматизм», а іменники репрезентовані здебільшого словосполученнями за моделлю "іменник на позначення характеристики + прийменник + іменник-соматизм" (див. п. 4).
За даними семантичної класифікації за параметрами виміру було виділено 8 груп ЛПК: 1) одиниці виміру висоти; 2) одиниці довжини; 3) одиниці виміру величини; 4) одиниці виміру ширини; 5) одиниці виміру товщини; 6) одиниці виміру глибини; 7) приблизна кількість; 8) одиниці виміру відстані. Відсутність групи “Одиниці виміру глибини” є особливістю української мови (п. 5 табл. 4).
У досліджуваних мовах CПК ‘Handvoll’ ‘жменя’, ‘Prise’ ‘пучка’, ‘Zoll’ ‘дюйм’, ‘п'ядь’, ‘півнігтя’ у переносному значенні використовується на позначення невизначеної кількості “мало” (п. 6).
Соматична лексика на позначення одиниць виміру і мір зі значенням приблизної кількості використовується у досліджуваних мовах у словосполученнях, у яких назви частин тіла позначають такі характеристики, як висота, глибина і т.д., і які корелюють зі складними прикметниками з останніми компонентами на позначення висоти (-hoch) і довжини (-lang) (п.7).
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии. – Л., 1993. — 245с.
2. Антрушина Г.Б., Афанасьева О.В., Морозова Н.Н. Лексикология английского языка: Учебное пособие для студентов. – М., 1998. – 351с.
3. Аркадьев П.М. Семиотическая концептуализация тела и его частей. I. Признак “Форма” / П.М. Аркадьев, Г.Е. Крейдлин,
А.Б. Летучий // Вопросы языкознания. – 2008. – № 6. – С. 78–97.
4. Арнольд И.В. Лексикология современного английского языка. – М., 1999. – 418с.
5. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. – М., 1990. – 390с.
6. Ашукин Н.С., Ашукина М.Г. Крылатые слова. – М., 2000. – 290с.
7. Балли Ш. Английсукая стилистика / пер. с англ. К.А.Долинина. – М., 1961. – 407с
8. Белявская Е.Г. Семантика слова. – М., 2004. – 391с.
9. Бондаренко С.М. Беседы о грамотности. – М., 1997. – 490с.
10. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. – К., 2001. – 671с.
11. Виноградов В.В. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке. – Л., 1998. – 491с.
12. Замойська І. Структура словотвірних парадигм іменників на позначення внутрішніх органів людини / І. Замойська //
Вісник Львівського університету. – 2004. – Ч. 1, Вип. 34. – С. 153–158. – (Серія «Філологічна»).
13. Каракевич Р.О. Національно-культурна маркованість фразеологічних одиниць на позначення виміру та ваги в німецькій
та українській мовних картинах світу / О.Р. Каракевич // Вісник Донецького університету. – 2008. – Вип. 1. – С. 42–47. – (Серія
Б «Гуманітарні науки»).
14. Козырев Л.И. Становление и развитие фразеологизмов с компонентами рука, нога: автореф. дис. на соискание уч.
степени канд. филол. наук: спец. 10.02.01 “Русский язык” / Л.И. Козырев. – Минск, 1991. – 19 с.
15. Koшкарьова Л.С. Засоби вираження напрямку дії вверх у німецькій мові у зіставленні з українською та російською
мовами: дис. … канд. філол. наук: 10.02.17 / Кошкарьова Лариса Сергіївна. – Донецьк, 2000. – 230 с.
16. Материнська О.В. Типологія найменувань частин тіла: Монографія / Материнська О.В. – Донецьк: ДонНУ, 2009. –
295 с. – (Серія " Типологічні, зіставні, діахронічні дослідження"; т. 5).
17. Молчанова Л.А. Народная метрология (к истории народных мер длины) / Л. А. Молчанова. – Минск: Наука и техника,
1973. – 81 с.
18. Телия В. Н. Вторичная номинация и ее виды / В.Н. Телия // Языковая номинация. Виды наименований. – М.: Наука,
1977. – С. 129–221.
19. Федуленкова Т.М. Проблема общего и специфического в соматической фразеологии некоторых германских языков (на
материале английского, немецкого и шведского языков): автореф. дис. … на соискание уч. степени канд. филол. наук: спец.
20. “Германские языки”, спец. 10.02.20 “Сравнительно-историческое и типологическое языкознание” /
Т.М. Федуленкова. – М., 1984. – 16 с.
21. Швачко С.А. Языковые средства выражения количества в современном английском, русском и украинском языках /
С. А. Швачко. – К.: Вища школа, 1981. – 144 с.
22. Brown С. Lexikal typologie from an antropological point of view / C. Brown // Sprachtypologie und sprachliche Universalien. –
Berlin; New-York: de Gruyter, 2001. – S. 1178–1190.
23. Dornseiff F. Bezeichnungswandel unseres Wortschatzes / Franz Dornseiff. – Lahr – Schwarzwald: Moritz Schauernburg Verlag,
1966. – 226 S.
24. Erben J. Einführung in die deutsche Wortbildungslehre / Johannes Erben. – [3., neubearb. Aufl.]. – Berlin: Erich Schmidt
Verlag, 1993. – 182 S.
25. Fleischer W. Wortbildung der deutschen Gegenwartssprache / W. Fleischer, I. Barz. – [2., durchges. und erg. Aufl.]. –
Tübingen: Max Niemeyer Verlag, 1995. – 382 S.
26. Kaliuščenko V.D. Typologie denominaler Verben / V. D. Kaliuščenko. – Tübingen: Max Niemeyer Verlag, 2000. – 253 S. –
(Folge «Linguistische Arbeiten»; bd. 419).
27. Pümpel-Madel M. Deutsche Wortbildung: Typen und Tendenzen in der Gegenwartssprache. Adjektivkomposita und
Partizipialbildungen: (Komposita und kompositionsähnliche Strukturen. – 2). Hauptteil 5 / M. Pümpel-Madel, E. Gassner-Koch,
H. Wellmann. – Berlin; New York: de Gruyter, 1992. – 340 S.
28. Viedebantt O. Altes und ältestes Weg- und Längenmaß / O. Viedebantt // Zeitschrift für Ethnologie. – Berlin: Behrend & Co,
1913. – Jg. 45. – S. 956–969.
29. Wellmann H. Deutsche Wortbildung: Typen und Tendenzen in der Gegenwartssprache. Das Substantiv. Hauptteil 2 / Hans
Wellmann. – Düsseldorf: Pädagogischer Verlag Schwann, 1975. – 500 S.
30. Wierzbicka A. Semantics Primes and Universals / Anna Wierzbicka. – Oxford; New York: Oxford University Press, 1996. –512 p.
СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ
31. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун»,
2004. – 1425 с.
32. Duden Deutsches Universalwörterbuch / Hrsg. von der Dudenredaktion. – [5., überarb. Aufl.]. – Mannheim; Leipzig; Wien ;
Zürich: Dudenverlag, 2003. – 1892 S.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ
33. Андрухович Ю. Дванадцять обручів: [роман] / Юрій Андрухович [2-ге вид., випр. та доповн.]. – К.: Критика, 2004. –
333 с.
34. Бель Г. Дім без господаря: [роман] / Генріх Бель; [пер. з нім. Є. Попович]. – К.: Рад. письм., 1968. – 262 с.
35. Ленц З. Урок німецької: [роман] / Зігфрід Ленц; [пер. з нім. О. Логвиненко]. – К.: Рад. письм., 1976. – 406 с.
36. Мушкетик Ю.М. Яса: [роман] / Юрій Михайлович Мушкетик. – К.: Дніпро, 1990. – 831 с.
37. Böll H. Haus ohne Hüter: [Roman] / Heinrich Böll. – [12. Aufl.]. – München: Deutscher Taschenbuch Verlag, 1999. – 316 S.
38. Lenz S. Deutschstunde: [Roman] / Siegfried Lenz. – Hamburg: Hoffmann und Campe, 1997. – Bd. 6. – 729 S.