ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ1. ОСНОВИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ
1.1Місце стандартизації в суспільстві
1.2З історії стандартизації
1.3Основні поняття стандартизації
1.4Міжнародні організації зі стандартизації
РОЗДІЛ2. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СТАНДАРТИЗАЦІЇ БІБЛІОТЕЧНОЇ ТА ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ
РОДІЛ3. ПРАВОВІ ЗАСАДИ І МЕТОДИЧНІ ВАДИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ
РОЗДІЛ4. ТИПОВІ ВИПАДКИ ПОРУШЕНЬ ВИДАВНИЧИХ СТАНДАРТІВ У СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХВИДАННЯХ
4.1Газетні видання
4.2Журнальні видання
СПИСОКВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТОК1
ДОДАТОК2
ВСТУП
Створення першихрукописних книг на нашій планеті, що розпочалося слідом за винайденням кожнимнародом свого письма, сягає сивої давнини й оповите захоплюючими легендами.Навряд чи вдасться комусь з нинішніх чи майбутніх поколінь об’єктивно дослідитипитання про те, який з народів, чи котра з особистостей була першопрохідцем уцій справі. Адже такий дивовижний набуток людської культури як книга створивсяне відразу і не завдяки чиємусь генію, а став результатом довготривалогопоступу цілих народів трудним шляхом виживання й пізнання сутності дарованого Богомлюдського буття.
Кожне новепокоління намагалось внести свій вклад у цей розвиток. Так з’являлись новітехнології для створення рукописів, а в подальшому розвитку і книг. Та першікниги хоч і набували схожості з сучасними дуже різнились поміж собою. Вони буливиготовлені різними способами, мали різну величину, розмір шрифту та томуподібне. Людям стає зрозуміло, що спільні риси книг полегшать не тільки їхстворення, а й читання. Адже деякі формати книг були занадто великі. Такпочинається створюватись перші стандарти. Це значно полегшує поліграфічнийпроцес для тих, хто створював книги.
Людство зрозуміло,що і єдина міра ваги, довжини, часу і т. п. полегше життя. Стародавні хетти ще40 століть назад будували однакові міста. Так у 2700 р. до н. е. у Китаї булавідома «Система п’яти мір». У стародавньому Єгипті також мали свої стандарти щодо розміру цегли. В Україні стандартом був «золотий пояс» Святослава, який бувпевною мірою довжини.
У 1875 р.представники 17 держав прийняли «Міжнародну метричну конвенцію» і заснували«Міжнародне бюро Мір і Ваг». В комуністичному Радянському Союзі 15 вересня 1925р. було створено «Комітет зі стандартизації при Раді Праці й Оборони», який мавзатверджувати обов’язкові для всіх галузей господарства. Це дало поштовх у розвиткурадянської стандартизації. Так через рік після розпаду Радянського Союзу, у1992 р. був створений науково-дослідницький інститут стандартизації,сертифікації та інформації. Більшість стандартів залишилась як «спадок» відрадянського Союзу. Та з часом приймались нові, вже винятково українськістандарти. Та ми досі користуємось тими стандартами, які були запровадженіуколись. Можливо через багато років наступні покоління будуть користуватисьтими ж стандартами, що і ми зараз. А можливо і ні. Адже з розвитком технологійз’являються стандарти, спеціально для них. Багато стандартів забуто в наш час,бо те, для чого вони були запроваджені вже немає. Хто знає, як буде розвиватисьтехнологія далі. Стандарти мають змінюватись. Адже у наш час немає такої міридовжини, як «золотий пояс»
1. Основи стандартизації
1.1 Місце стандартизаціїв суспільстві
Ниністандартизації намагаються надати рівень теорії та науки, оскільки вона є нетільки наслідком діяльності людей, а й дії самої Природи (рух планет по орбітах,пори року, чергування дня і ночі, періодична система хімічних елементів,зовнішній вигляд людей (наприклад, два ока, два вуха), біоритми живих істоттощо). Стандартизація усуває випадковість і невпевненість у діях людей, вонадає змогу захистити суспільство від додаткових витрат й нераціональноговикористання різних видів ресурсів. Вона спрощує розв'язання виробничихпроблем, оскільки більшість з них типові. Із стандартизації випливає такеважливе поняття, як довіра, оскільки вона закладає міцні основи повторюваностій чіткого порядку дій.
Всуперечуявленню про стандарти, як про щось шаблонне, консервативне, обмежене,стандартизація сприяє вільному розвитку суспільства, оскільки обмежує рух угірший бік, вносить порядок у дії й думки людини, спрощує й роз'яснює складніситуації, забезпечує умови для їх взаєморозуміння та безпеки.
До початку 20 — 30-хроків нашого століття стандартизацією займалися переважно інженери і техніки,причому вона не була основним їхнім
заняттям. Нині ця діяльність у більшості країн світу поставлена на планову,державну основу, вона є професійною справою, видом занять, прямим обов'язком спеціалістів.Стандартизація стала дієвою підоймою вдосконалення організації суспільноговиробництва, прискорення науково-технічного прогресу. Отже, сьогодністандартизація — це одне з вагомих підтверджень єдності людської цивілізації.
Щороку 14 жовтнясвітова науково-технічна громадськість відзначає Міжнародник деньстандартизації.
В умовахдецентралізації зв'язків і управління господарством, переходу права прийманнянайважливіших техніко-економічних рішень від міністерств (відомств) допідприємств стандартизація стає найважливішим і єдиним фактором забезпеченнятехнічної єдності та взаємозв'язку у процесах створення і застосуванняпродукції, її сумісності і взаємозамінності, механізмом впровадження досягненьнауково-технічного прогресу.
1.2 З історії стандартизації
Справжнійфахівець повинен знати історію і проблеми тієї галузі, в якій він бажаєвдосконалюватись. На жаль, історією стандартизації ніхто в Україні до цьогочасу не займався, є лише окремі відомості про її виникнення і розвиток.
Люди давнозрозуміли переваги направленого обмеження, що забезпечує єдність методів ізручність виготовлення та застосування виробів. Наприклад, археологи виявили,що стародавні хетти сорок століть тому застосовували єдині зразки у забудовісвоїх міст. За 2700 р. до Н.е. в Китаї була відома «система п'ятимір». Одиницею цієї системи була відстань між двома вузлами бамбуковоїжердини, яка при використанні її як стріли видавала певний звуковий тон.
У СтародавньомуЄгипті за фараона Тутмоса Ι для будівництва застосовували стандартну цеглу(410 х 200 х 130 мм). За додержанням визначених розмірів цеглин стежилиспеціальні чиновники.
Стародавніримляни також застосовували цеглу стандартних розмірів; вони встановили єдинийдіаметр труб для водопроводів — п'ять пальців (95 мм).
У XV ст. уВенеції будували судна з однаковим оснащенням Це давало можливість плисти зоднаковою швидкістю, а під час бою триматися разом.
«Золотийпояс» великого князя київського Святослава Ярославовича (XI ст.) правив зазразкову міру довжини.
Перші відомостіпро стандартизацію у східнослов'янських народів датуються 1555 р. У Росії заІвана Грозного спеціальним указом було встановлено постійні розміри гарматнихядер і введено калібри (кружала) для перевірки цих розмірів.
Метрологічноюреформою Петра І в Росії було введена англійські міри, що набули найбільшогопоширення на флоті і в кораблебудуванні, — фути, дюйми.
У 1845 р. вНімеччині уніфіковано ширину залізничної колії, а в 1870 р. визначено єдинийрозмір цеглин для всієї країни. У 1875 р. в Парижі представники 17 державприйняли Міжнародну метричну конвенцію і заснували Міжнародне бюро мір і ваги.
15 вересня1925 р. в колишньому СРСР створено Комітет із стандартизації при Раді Праці йОборони, який мав затверджувати стандарти, обов'язкові для всіх галузейнародного господарства.
У повоєнні рокистандартизація поступово починає відставати від вимог народного господарства.Приведений у дію арсенал бюрократичних методів управління позитивного ефекту недав: застійні явища в народному господарстві посилювались, економіка країнидійшла кризового стану. Розпад СРСР сприяв виникненню потреби нового підходу дорозвитку стандартизації в незалежних державах, що утворилися.
Державним комітетом Українизі стандартизації, метрології та сертифікації у 1992 р. створено Українськийнауково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (Укр НДІССІ).З 1992 р. працює Міждержавна рада із стандартизації, метрології тасертифікації.
1.3 Основні поняттястандартизації
Визначеннятерміна «стандартизація» пройшло довгий еволюційний шлях. Раніше цепоняття називалось «нормалізацією», від латинського «погта»- взірець.
Протягом кількохстоліть «нормальним», «стандартним» здебільшого визначалисіре, буденне, нецікаве. Тому термін «стандартизація» тривалий часмав подвійний зміст. Нині стандартизацію визначають як діяльність з метоюдосягнення оптимального стулена упорядкування в певній галузі шляхом встановленняположень для загального і багаторазового використання щодо реально існуючих чиможливих завдань.
Робота ізстандартизації провадиться в міжнародному масштабі, у межах СНД, України,галузі народного господарства, об'єднання, підприємства.
Міжнародна стандартизація— стандартизація, участь в якій є відкритою длявідповідних органів всіх країн. Результатом її є міжнародні стандарти, щовикористовуються країнами-партнерами у розв'язанні питань національноїстандартизації для полегшення науково-технічних і торговельних зв'язків.
Міждержавнастандартизація — це загальна система стандартизації (умежах країн колишнього СРСР), застосовувана незалежними державами, що провадятьузгоджену політику я цій галузі.
Національнастандартизація — стандартизація, що здійснюється на рівніоднієї конкретної держаки.
Досягнення наукиі техніки в основному фіксують у нормативних документах. Нормативний документ —документ, що установлює правила, загальні принципи чи характеристики щодорізних видів діяльності або їх результатів.
До нормативнихдокументів із стандартизації належать: стандарти, технічні умови, керівнідокументи.
Стандарт — нормативнийдокумент, розроблений, як правило, на засадах відсутності протиріч з істотнихпитань з боку більшості зацікавлених сторін і затверджений визнаним органом, вякому встановлені для загального та багаторазового використання правила,.вимоги, загальні принципи чи характеристики, що стосуються різних видівдіяльності або їх результатів для досягнення оптимального ступеня упорядкуванняв певній галузі.
Галузевий стандарт- стандарт, затверджений міністерством (відомством).
Технічні умови — нормативнийдокумент, який розробляють для встановлення вимог, що регулюють стосунки міжпостачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції,для якої відсутні держави) чи галузеві стандарти (або в разі необхідностіконкретизації вимог зазначених документів).
Стандартпідприємства — стандарт, який затверджується ізастосовується тільки на конкретному підприємстві.
Міжнароднийстандарт — стандарт, прийнятий міжнародноюорганізацією з стандартизації.
Міждержавнийстандарт (ГОСТ) — стандарт. прийнятий країнами,що приєдналися до Угоди про проведення погодженої політики в галузістандартизації, метрології та сертифікації і застосовуваний ними безпосередньо.
Національнийстандарт — стандарт, прийнятий національниморганом із стандартизації однієї держави. Державний стандарт України для іншоїсторони (будь-якої держави світу) є національним стандартом, затвердженимДержавним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації, абов галузі будівництва Державним комітетом України у справах містобудування іархітектури.
Комплекс(система) стандартів — сукупність взаємопов'язанихстандартів, що належать до певної галузі стандартизації і встановлюютьвзаємопогоджені вимоги до об'єктів стандартизації на підставі загальної мети.
До державнихстандартів прирівнюються державні будівельні норми та правила, а також державнікласифікатори техніко-економічної та соціальної інформації.
1.4 Міжнародніорганізації із стандартизації
Нині питаннями стандартизаціїзаймаються понад 450 міжнародних та регіональних організацій (майже 10% відусіх діючих у світі на міжнародному й регіональному рівнях). У їхньому складідві спеціалізовані — Міжнародна організація із стандартизації та Міжнароднаелектротехнічна комісія — охоплюють практично всі сфери діяльності людини:науково-технічний прогрес і передову технологію, раціональне використаннясировини і матеріалів, взаємозамінність і технічну сумісність продукції,безпеку експлуатації виробів і захист навколишнього природного середовища. Заоцінкою експертів, участь у роботах цих організацій дає змогу одержати ефект,що у 7 — 8 разів перевищує витрати.
Міжнароднаорганізація із стандартизації (ISO) заснована 1946 р.в Лондоні на спільному засіданні Координаційного комітету ООН у галузістандартизації (ККС) і делегатів від 25 країн. Нині це найбільша середміжнародних організацій, що займаються питаннями стандартизації; членами ISO є понад90 країн світу. ISO затверджено понад 9 тис. міжнародних стандартів. Офіційнимимовами ISO є англійська, французька й російська.
Міжнародністандарти й рекомендації, що приймаються ISO, не є юридичне обов'язковими длякраїн-членів Проте вони, встановлюючи вимоги й показники, що відповідаютьсвітовому технічному рівню, впливають на національні стандарти, а через нихзумовлюють і попит на ту чи Іншу продукцію на міжнародному ринку. Іншими.словами, кожна країна має право застосовувати їх цілком, окремими розділами чивзагалі не приймати.
Міжнароднаелектротехнічна комісія (IEC) заснована наконференції представників 13 країн у Лондоні в 1906 р. Нині вона є однією зпровідних організацій з питань стандартизації в галузі електротехніки,радіоелектроніки й зв'язку. Кількість членів ІЕС (понад 40) менша, ніж членівISO; це пояснюється тим, що передову електротехніку, електроніку і зв'язокмають тільки промислове розвинуті країни світу. Членами ІЕС є національнікомітети із стандартизації.
Нині розробленопонад 2 тис. міжнародних стандартів ІЕС, причому стандарти ІЕС за наявністю вних технічних вимог до продукції, методів випробування її є повнішими застандарти ISO. Це пояснюється, з одного боку, тим, що вимоги з безпекипревалюють у вимогах до продукції, що входить у сферу діяльності ІЕС, а здругого — досвід роботи, накопичений протягом багатьох десятиліть, дає змогуповніше розв'язувати питання стандартизації.
Враховуючиспільність завдань ISO та ІЕС, а також можливість дублювання роботи окремимитехнічними органами, між ними укладено угоду, що розмежовує сфери діяльностіобох міжнародних організацій та встановлює порядок координування технічноїдіяльності.
З 1 січня 1993р. Україну прийнято повноправним членом Міжнародної організації ізстандартизації, а з 14 лютого 1993 р. — до Міжнародної електротехнічноїкомісії.
Серед широковідомих міжнародних організацій слід відзначити Міжнародну організаціюзаконодавчої метрології (МОЗМ), створену в 1956 р.; Міжнародне агентство затомної енергії (МАГАТЕ), створене в 1957 р.; Міжнародну організацію цивільноїавіації (ІКАО), створену в 1944 р. (діє з 1947 р.).
У перші рокиспівробітництва країн — членів Ради Економічної Взаємодопомоги (1962 — 1974рр.) було прийнято понад 4 тис. рекомендацій РЕВ із стандартизації. З 1975 по1990 рік діяли стандарти РЕВ. Було затверджено понад 6 тис найменувань. Деякі зних діяли як державні стандарти колишнього СРСР, а окремі державні стандартивідповідали їм повністю або у певній частині. Тому й нині у позначеннях деякихміждержавних стандартів збереглася вказівка на певний стандарт РЕВ. Упосиланнях на міждержавні стандарти написаний у дужках номер стандарту РЕВ, ІSО,ІЕС можна не зазначати.
2. Проблемрозвитку стандартизації бібліотечної та видавничої справи в Україні
Системастандартів з видавничої та бібліотечної справи діє з кінця 70- х років ХХ ст.,хоча створити стандарти намагалися ще 20-х роках. З безперервним розвиткомсуспільства, науки і виробництва в 60 – 70-х роках призвело до зміщенняіндустріального суспільства. Традиційна діяльність бібліотек уже незадовольняла його. Систему потрібно було покращувати, і це сприяло появі різноїформи аналітико-синтетичної переробки документів. Ці тенденції спричинили появуінформаційних служб різних рівнів, які ввійшли до Державної системинауково-технічної інформації (ДСНТІ)
Крім цих органіву СРСР діяли бібліотеки різних систем і відомств. Тільки в Україні їх булопонад 50 тис. Перед бібліотечно-інформаційною системою ставилось складнезавдання. Розв’язати проблему можна було шляхом комплексного впорядкування вжеіснуючих теоретичних і практичних основу галузі бібліотекознавства,бібліографознавства, інформації і видавничої справи.
Вдосконаленняцих систем стимулювали створенню СІБВС. УЦ 1978 р. Державний стандарт СРСРпочинає її запроваджувати. Мета і завдання – забезпечувати координаціюнормативного та методичного керівництва науково-інформаційною і видавничоюдіяльністю.
Система СІБВСскладається підсистем: бібліотечна справа та бібліографічна діяльність.Науково-технічна інформація (НТІ), видавнича справа.
Керуваврозробкою цієї системи Держстандарт СРСР, діяльність у цілому координувавпідвідомчий головний інститут – Всеросійський науково-дослідницький інституткласифікації, термінології та та інформації зі стандартизації і якостіДержстандарту Росії (ВНДІКІ). Підсистемою НТІ керував Державний комітет науки ітехніки СРСР (ДКНТ СРСР), підсистемою бібліотечної справи і бібліографічноїдіяльності – Міністерство культури СРСР, підсистемою видавничої справи –Державний комітет СРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі(Держкомвидав СРСР). Координацією, організаційно –методичним танауково-технічне керівництво було покладене на головні організації зістандартизації: ВІНІТІ ДКНТ СРСР і АН СРСР; Державну бібліотеку СРСР ім. В.І.Леніна Мінкультури СРСР; науково-виробниче об’єднання «Всесоюзна книжковапалата» Держкомвидаву СРСР. Республіканські стандарти розроблялись переважномовні. Розробка нормативно-технічних документів (НТД) визначалася програмами іреалізувалась лише за встановленим порядком. Створення СІБВС сприяло прискореннюоптимізації процесів інтеграції діяльності з НТІ, бібліотечної та видавничоїсправи шляхом розробки взаємопов’язаних нормативних документів, що об’єднувалиці підсистеми.
Система СІБСВпокращила віддачу служб інформації, бібліотек і видавництв, об’єднавши їхінформаційну сутність і чітко окреслила єдиний комплексний об’єктстандартизації.
З розпадом ДСНТІв Україні почала формуватись національна система стандартизації бібліотечної,інформаційної та видавничої справи. Так, як процес розробки стандартів складнийі тривалий країни СНД, Балтії та України уклали угоду про проведення узгодженоїполітики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації., згідно з якоюстандарти системи СІБВС намули статусу міжнародних. На даний моментстандартизація набуває більшого значення. Вона забезпечує технічну ітермінологічну єдність й взаємозамінність.
Раніше 70% НТДстворювалось в Москві, а в Україні тільки 30%. Цей досвід став базою длярозробки Державної системи стандартизації України. Декрет Кабінету МіністрівУкраїни «Про стандартизацію і сертифікацію» (1993рік) визначив правові іекономічні основи систем стандартизації та сертифікації встановив організаційніформи їх застосування на території нашої держави. Керівництво з питаньстандартизації покладено на Державний комітет України по стандартизаціїметрології сертифікації (Держстандарт України). Він зобов`язаний займатисяорганізацією фундаментальних досліджень у галузі стандартизації щоб сприятиекономічному розвитку держави підвищувати конкурентоспроможністьнауково-технічних та дослідно-конструкторських розробок технологій і виробів.Мета Комітету в галузі стандартизації – застосовувати системний підхід дорозробки комплексу стандартів з головних напрямків економічної діяльностінаціональних НТД з міжнародними стандартами для забезпечення відповідностівимогам ринкової економіки. Держстандарту підпорядковано 118 технічнихкомітетів (ТК). Частина з них співпрацює з ТК і підкомітетами ISO IEC ікраїнами СНД. У системі ДССУ функціонує Український науково-дослідний інститутстандартизації сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ), Міжнародна рада зістандартизації, метрології та сертифікації. НТД створюються на підставіузагальнення досягнень науки, техніки й практичного досвіду. «Державна системастандартизації України. Основні положення» нормативно закріпив структурудержавної системи стандартизації, вказав мету, об’єкти стандартизації,категорії та види НТД. Порядок розробки і затвердження проектів стандартівпередбачено ДСТУ 1.2-93 «Державна система стандартизації України. Порядокрозроблення державних стандартів». Держстандарт України видав такі покажчики:«Межгосударственные стандарты» і «Державні стандарти України» (з 1995 р. –«Каталог нормативних документів»), щомісячний покажчик «Стандарти.Інформаційний покажчик (додаток, щомісячно)», «Технічні умови України»(щоквартально). Розроблені та видані «Каталог ІSО» (англо-українська версія вдвох частинах) і сумісний з Міжнародною класифікацією стандартів (ІСS),прийнятою Міжнародною організацією по стандартизації (ІS0) «Класифікаторнормативних документів», який дає змогу класифікувати стандарти та нормативні документи.
Упродовж1992—1996 р. в Україні діючі стандарти (приблизно 60%) гармонізовано звідповідними міжнародними. Очевидно, це досягнення, але тільки як кількіснийпоказник. Аналіз виданих стандартів з бібліотечної, інформаційної та видавничоїсправи виявив їх недосконалість. Причиною недоліків вітчизняних НТД єнескоординованість бібліотечної політики, що згубно для інформатизаціїбібліотек. Нині ніхто не керує процесом прийняття рішень у ключових напрямахстворення власної національної інформаційної бази, в тому числі йстандартизації інформаційного та лінгвістичного забезпечення автоматизованоїбібліотечно-інфорнаційної системи країни (101- Міністерство культури і мистецтвУкраїни тільки-но розглядає питання формування державної політики та розробкиміждержавної бібліотечно-інформашйної програми «Елібр».
ДержстандартУкраїни не дотримується комплексного підходу при групуванні НТД. Держстандартиналежать до визначених систем або комплексів стандартів, зокрема Й таких, як«документація», «інформація та документація», «захист інформації», «коди йкодування інформації» тощо, Однак ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни тавизначення», ДСТУ 2732-94 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення»не віднесено ні до якого комплексу. Номер надається лише комплексу стандартівДержавної системи стандартизаціїУкраїни (ДСТУ 1.0-93… ДСТУ І.5-93).Міждержавні стандарти цієї системи починаються з цифри «7» з крапкою після неї,а вітчизняні держстандартни не мають єдиної нумерації та єдиної назви системи.Деяким НТД присвоєно тільки назву комплексу без номера. У разі, колиДержстандарт України наближує групування НЇД до якоїсь міжнародної системи чирозробляє свій принцип групування стандартів і позначення комплексів, то слідпідготувати методичний посібник, що пояснив би принцип їх позначення ігрупування.
Розробленіпроекти стандартів часто не апробуються у відповідних головних установах. Однакзгідно з ДСТУ 1.2-93 «Порядок розроблення державних стандартів» їх проектиобов'язково до розгляду на ТК відправляються на відзив провідним організаціям(п. 3. 3. 2) цієї галузі знань. На підставі одержаних зауважень і пропозиційпроекти стандартів (п. 3.4. 2) доопрацьовуються. На практиці цей порядокпорушується. Наприклад, тексти ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері наукиі техніки», ДСТУ 2394-94 «Інформація та документація. Комплектування фонду,бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення», ДСТУ 2395-94«Інформація та документація. Обстеження документа, встановлення його предметата відбір термінів індексування. Загальні вимоги», не апробувалися ні у великихбібліотеках, ні в Книжковій палаті України, ні на відповідній кафедріКиївського національного університету культури та мистецтв, ні у видавництвах,тому деякі визначення термінів некоректні .
Недоліки,допущені при розробці НТД з бібліотечної, інформаційної та видавничої справи,пояснюються тим, що гармонізація національних стандартів з міжнародними Інколи зводитьсядо їх повного дослівного перекладу. Переклад міжнародних і міждержавнихстандартів українською мовою призводить до їх формального введення .
Загальноприйнятийтермін «галузь бібліографічного опису» в ДСТУ 2394-94 «Інформація тадокументація. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів.Терміни та визначення» подано як «зона бібліографічного опису». Термін«обов'язковий примірник» визначено як «обов’язковий примірник» документа (безплатнийчи платний), який надсилається відповідним державним бібліотекам таінформаційним центрам згідно з правочинним депонуванням». Це визначеннядезорієнтує фахівців, бо розуміється інколи дослівно. Виникає колізія, згідно зякою депоновані наукові праці, дисертації, звіти з НДР та пояснювальні запискидо ДКР теж обов'язкові до розсипки. У даному разі слід було б не перекладатидослівно міждержавний стандарт, а доопрацювати визначення терміна, сформулюватийого чіткіше.
Розробники недотримуються повноти системи понять. УДСТУ 2394-94 подано визначення терміна«реєстрація серіального видання», але відсутні визначення, наприклад, термінів:облік періодичних, неперіодичних та інших видань. ДСТУ 3017-95 «Видання.Основні види. Терміни та визначення» не включають такий вил документа, якпатенти (описи винаходів). Розробка термінологічних стандартів не повиннавестися хаотично, а становити систему понять. Структура термінологічнихстандартів має будуватися за логіко-понятійною системою. Терміни повинні бути взаємодоповнюючими,різночитання неприпустимі. При розробці проектів державних НТД необхідновраховувати теоретичний і практичний досвід, національні особливості мови .
У стандартах длякожного окремого поняття встановлюється один термін, який не допускає вживатитерміни-синоніми з позначкою «Нд» — недозволений. Стандарти потребуютьоднозначності між термінами й поняттями в межах одної терміносистеми.
Розробляючи НТД,слід обережніше підходити до визначень поширених термінів. Скажімо, у ДСТУ3017-95 «Видання. Основні види. Терміни та визначення», ДСТУ 3018-95 «Видання.Поліграфічне виконання. Терміни та визначення», термін «видання» у першомувипадку визначається як «документ», а в другому — «виріб». З терміну «документ»,можна зрозуміти, що він вживається для визначення поширеного поняття, котре охоплюєджерела інформації, зафіксовані на різних носіях. Цей термін у ДСТУ 2392-94«Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення»окреслюється так: «записана інформація, яка може розглядатися як одиниця у ходіздійснення інформаційної діяльності», а в ДСТУ 2732-94 «Інформація тадокументація. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення» — як«матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформленийу зведеному порядку і має у відповідності з чинним законодавством юридичнусилу». Неузгодженість термінів у стандартах ускладнює розв'язання теоретичних іпрактичних проблем функціонування системи інформаційних документів.
Кардинальнізміни в НТД інколи викликають неадекватну реакцію спеціалістів. Наприклад, уДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правилаоформлення» фахівці знаходять грубу помилку в пунктах 3. 1. 3; 3. 2, 2 (в); 7.13. 14, де йдеться про присвоєння звітам по НДР міжнародного стандартногономера книги (ISBN) і міжнародного стандартного номера серіальних видань (ISSN),однак не пояснюється, який ідентифікатор якому документу присвоюється, немаєпосилання на діючі міждержавні ГОСТ 7.53-86, ГОСТ 7.56-89. Аналогічні пункти поISBN та ISSN не передбачено ні міждержавним стандартом ГОСТ 7.32-91, німіжнародним стандартом ISO 5966-82. Але, зауважимо, ГОСТ 7.32-91є прямимперекладом ISO 5966-82, а звіт по НДР згідно із ДСТУ 3017-95 не визначається якосновний вид ви дання. У новому стандарті, коли відійти від стереотипу,простежується еволюційна зміна. Вона дає змогу без затримок публікувати науковізвіти із суспільних наук, мистецтвознавства, мовознавства, педагогіки, літературознавства,котрі становлять інтерес для широкого кола громадськості, але розробникистандарту мають конкретизувати, з яких саме галузей знань результати науковихдосліджень підлягають публікації без обмеження термінів.
Аналіз виданихнових вітчизняних стандартів викликає у деяких спеціалістів сумнів щододоцільності підготовки в майбутньому взагалі термінологічних НТД. Ці стандартине регламентують фахову термінологію, а навпаки загрожують повною деструкцією.Цю проблему не розв'яже навіть створення словників спеціальних термінів тапонять. Їх складання лише один з етапів на шляху до підготовки державнихстандартів. Причому словники й довідники не можуть замінити стандарти, бо не маютьправового статусу, Вони узагальнюють теоретичні досягнення і таким чиномформують базу для наступної фази розробки НТД.
Розробка термінологічнихстандартів життєво необхідна для усунення термінологічних бар'єрів. Уніфікація,подальша стандартизація термінології потрібна, щоб налагодити взаєморозумінняміж фахівцями однієї галузі знань. Затвердження точних і однозначних термінів,що відповідають сучасному стану науки й техніки, стало одним із найважливішихзавдань міжнародної науки. Для його вирішення в 1982 р. засновано Міжнароднуасоціацію з термінології — ТЕРМІА, у 1987 — ЄВРОТЕРМ — незалежну організацію дляпроведення наукових досліджень у галузі термінології та автоматизованогоперекладу.
Створення нових автоматизованихтехнологій неможливе без розробки узгоджених терміносистем, котрі дають змогуякісно поліпшити механізм формування ІР і їх передачі в режимах локального тавіддаленого доступу. Автоматизація бібліотечних процесів, перехід відорганізації окремої бази даних до локальної мережі, а потім до гіперканалівзв'язку потребує впорядкування, уніфікації, стандартизації .
Розроблюванавідповідно до Закону України «Про Національну програму Інформатизації» і «Проконцепцію Національної програми інформатизації» Державна програма автоматизаціїбібліотек України є ї х складником і бачиться як комплекс взаємопов'язанихзавдань, що забезпечують Інформаційно-бібліотечну діяльність із залученням комп'ютернихтехнологій, котрі зумовлюють розвиток електронних державних, регіональнихзведених каталогів на основі національних та міжнародних стандартів. Ужерозроблено й введено в дію ДСТУ 3578-97 «Документація. Формат для обміну бібліографічнимиданими на магнітних носіях» і ДСТУ 3579-97 «Документація. Формат для обмінутермінологічними і/або лексикографічними даними на магнітних носіях», їхузгоджено зі стандартами міжнародної системи ІSО.
Фахівцями НБУВ у1998 р. розроблено й видано внутрішньосистемний каталогізаційний «Форматбібліографічного запису (книги та серіальні видання). Структура». Його можутьвикористовувати як комунікативний бібліотеки й інформаційні служби, видавництвата органівації для отримання каталогізаційних даних у машиночитаній формі. Вінмістить перелік полів і підполів, необхідних для ідентифікації документів,котрі складають структуру бібліографічного запису. Поля визначені за ГОСТ7.1-84 та форматом UNIMARK. Останній гармонізовано з НТД, ДСТУ 3578-97,міждержавними, ISO, із форматом «UNIMARK MANAL» з метою досягненняінформаційної сумісності електронних каталогів з бібліографічними вітчизнянимий зарубіжними БД. НБУВ і надалі розроблятиме спеціалізовані частини формату заіншими видами документів. «Формат бібліографічного запису» безперечно сприятиместворенню національного формату України «Ukr MARC». Розробка й впровадженнястандартів і комунікативного формату полегшить передачу інформації між окремимита колективними користувачами й підвищить оперативність інформаційного забезпечення.
Системастандартизації в країні продовжує формуватися, як і діяльність зі створенняНТД. Укр ІНТЕІ прагне стати головним органом у Національній системі НТІ зпитань координації та методичного забезпечення стандартизації і заснуватитехнічний комітет «Науково-технічна та економічна інформація і документація» зпокладанням на нього обов'язків розробки державних стандартів України йгармонізації їх з міжнародними та міждержавними стандартами, адже ТК 20 і ТК 40не охоплюють у цілому інформаційно-бібліотечні й видавничі процеси.
Підкомітет«Видавничої діяльності» Книжкової палати України у складі ТК 101 «Поліграфічнітехнології» планує розробити проекти: державних НТД для документів зміжнародної стандартної нумерації серіальних видань; проект міждержавногостандарту міжнародної стандартної нумерації нот з метою стандартизаціїнумераційних кодів, які забезпечують ідентифікацію та оперативний пошукдокументів у світовому документальному потоці. Дані проекти узгоджуються зістандартами ISO. Книжкова палата України разом із великими бібліотеками плануєстати одним із розробників стандарту з бібліографічного опису документів. Аледосягнення позитивних результатів у цьому можливе за умови створеннязагальнодержавного стандарту з проектування та впровадження основ будь-якихінформаційних систем — БД, оскільки в нашій країні не існує єдиної школи щодовиробництва і впровадження БД.
Інформатика даєдуже багатий вибір різноманітних, часто протилежних, методик з проектування БД.Це призведе до повного краху Національної програми інформатизації. Щобзапобігти цьому, треба провести загальнодержавний конкурс з питань розробки тавпровадження Держстандарту з методики проектування і впровадження саме БД.
ДержстандартиУкраїни також слід обов'язково гармонізувати з міждержавними стандартами ТК 191і міжнародними — 180, іншими національними стандартами, котрі знаходяться всфері державних інтересів стосовно обміну науковотехнічною й економічноюінформацією та документацією.
Отже, розробкастандартів необхідна, передусім, для нормативного впорядкування і вдосконаленнябібліотечних та інформаційних технологічних процесів, що забезпечуютьоперативний доступ до вітчизняних і зарубіжних ІР. У НТД має бути закладенаузгодженість та взаємозв'язок між ними в тсрміносистемах бібліотекознавства,бібліографознавства й у суміжних галузях знань — у науково-інформаційній тавидавничій діяльності, книгознавстві, інформатиці, архівознавстві та ін.
Плануючирозробку стандартів Держстандарту України, необхідно зважати на тенденціїрозвитку нових бібліотечно-інформашйних технологій, спрямованих передусім наоперативний пошук і обмін внутрісистемної, міжвідомчої, вітчизняної йміжнародної інформації, що можливо досягти за умови сумісності бібліографічнихданих, БД та ін.
Позитивнірезультати зі стандартизації можливо отримати не при формальному, а реальномукерівництві Держстандартом України діяльністю технічних комітетів тапідкомітетів. Розробники стандартів мають проводити поглиблену експертизупроектів стандартів перед затвердженням.
3. Правові засади і методичні вади стандартизації
книгавидавничій обкладинка бібліотечний
Розглядаючиявище стандартизації детальніше можна побачити її правові засади і методичнівади. У Радянському Союзі стандартизація виконувала функції технічного законодавствай одного з важелів управління народним господарством, зокрема була засобомвпливу на якість продукції. Загальні фонди стандартизації тоді налічували понад20 тис державних, 40 тис. галузевих і 7 тис республіканських стандартів, атакож 100 тис. технічних умов. Вони створювалися під патронажем понад 200головних організацій зі стандартизації, до 70 % яких перебували в Москві та вМосковській області, а з решти — третина в Україні. Вся ця спадщина сталаосновою вперше створюваної української стандартизації. Ми за звичкою вважаємоці документи своїми і користуємося ними, не замислюючись щодо права на це, — івірно робимо: адже їх розробка фінансувалася із спільного союзного бюджету, аІнтелектуальне право на таку продукцію тоді не бралося до уваги. Щоправда,міжнародна угода не містить підтвердження такого права, не додає впевненості Йукраїнський урядовий Декрет, — тож добре, що воно досі ніким не заперечується.
Передусім сліднаголосити, що Декрет, на жаль, вніс і деяку плутанину. Справа в тому, що згаданаміждержавна угода надала статус міждержавного і однакового індексу ТОС двомсуттєво рівним групам стандартів: першу складають стандарти, чинні під часпідписання угоди в 1992 р. (тобто державні стандарти СРСР, прийняті одноосібневідповідним союзним органом управління), а другу — міждержавні стандарти,розроблювані після її підписання, які приймаються міждержавним органом зазгодою представників не менше ніж трьох країн-членів СНД. Проте у нас це неВраховано:
· з одного боку, статті 4 Декрету вимагаєвикористання всіх передбачених угодою міждержавних стандартів як державних дляУкраїни. Це слушно лише для стандартів першої групи, а для другої — потребуєдодаткового рішення щодо кожного нового стандарту;
· з іншого боку, основоположний документДержавної системи стандартизації України (ДССУ) пунктом 9.7 передбачає особливийпорядок застосування в Україні всіх міждержавних (порядок із іншиминеукраїнськими) стандартів. Це не потрібно для стандартів першої групи, а длядругої — Держстандарт України, ще й досі не поквапився встановити такийпорядок.
Відразу спіднаголосити, що одного права використання стандартів замало — для повноцінногозастосування потрібне більш широке право розпорядження ними, зокрема щодо внесеннязмін і скасування. Із стандартами названої групи ми нібито маємо правоповодитися як з державними стандартами України. Однак і тут є наявні проблеми:
· перша полягає в тому, що кожний документпотребує догляду. Раніше стандартами піклувався розробник — найчастіше він залишавсяв Росії. Нині слід було б доручити догляд за ними конкретним українським організаціям,та зовсім немає впевненості, що це вже зроблено для всіх документі;
· друга пов'язана із змінами, потрібнимидля врахування сучасних умов використання стандарту. До багатьох стандартів ранішебули внесені зміни, які були чинними на всіх теренах колишнього СРСР. Зараз зміниможуть вносити всі його нащадки — для використання в своїх країнах. Тож підодним позначенням можуть існувати по суті різні документи. Якщо певнийдержавний стандарт СРСР зарахований в український фонд, наприклад, із зміною №1, а тепер ми для своєї країни вносимо в нього нову зміну, — то невідомо,.якїї позначити. Зокрема, Держкоммістобудування (нині — Державний комітет будівництва,архітектури та житлової політики України) запровадив свою нумерацію змін, ітепер с будівельні норми (вони прирівняні до державних стандартів) з двомазмінами № 1 — союзною й українською, — навряд чи це правильно;
· і ще одну проблему викликають досінезвичні потреби, наприклад, додати до чинних союзних стандартів, викладенихросійською мовою, українські відповідники важливих понять. Запропоноване Держстандартомрішення (конкретно воно стосується попереджувальних написів, передбаченихтрьома стандартами) у вигляді безадресного повідомлення на «задвірку»покажчика здасться вельми невдалим.
Ситуаціяускладнилася тим, що ми реально допустилися не тільки до справжніх (другоїгрупи) міждержавних, а їй до міжнародних (переважно ISO), регіональних (перш завсе — європейських) та національних (інших країн) стандартів. Основнимирізновидами використання цих документів є:
1. Для виконаннязамовлень конкретних споживачів. Логічно, цю в цьому разі все вирішуютьдоговірні (контрактні) умови. — це і передбачене в;
2. Якінформаційний матеріал різного призначення, включно за взірець для створенняукраїнських стандартів, в якому у нас поки бракує досвіду. Залежно від попиту,ці стандарти можуть бути оприлюднені мовою оригіналу або в автентичномуперекладі державною чи зрозумілою кожному українському громадянину російськоюмовою. Клопіт про таку інформацію покладено на Держстандарт України;
3. Нарешті прямевикористання як державного стандарту України. Стосовно нових міждержавнихстандартів таке наше право прямо ніде не записане, але випливає з факту участіу фінансуванні їх розробки (до речі, для будівельних нормативних документіввоно передбачене.
Використанійзазначених стандартів дні розробки українських стандартів здаєтьсяелементарним: потрібно просто виконувати правила ДССУ. Проте чомусь це неробиться. Тут під однією обкладинкою об'єднаю два різні документа: українськоюмовою — ДСТУ 3107 — 95 із невідповідною передмовою, а російською — ГОСТ 2531 — 95із текстами стосовно запровадження міждержавного стандарту в Україні, якихнемає в оригіналі (тож їх можна назвати фальшивими). Залишається невідомим, щоце за стандарт: державний, яким ми маємо право розпоряджатися, чи міждержавний,яким ми можемо пише користуватись.
Надання жміждержавного, стандарту статусу державного залишилося зовсім не врегульованим — тут наявний відвертий дилетантизм Розглянемо, як приклад, ГОСТ 2.601 — 95 наексплуатаційну документацію, адресований багатьом користувачам. Його виданочомусь не державною мовою і з неприпустимою імпровізацією:
1. Відомості прорішення Держстандарту щодо надання ГОСТ статусу ДСТУ з відповідної дативключено в передмову й основний текст (с. І) міждержавного стандарту, якийнасправді їх не містить;
2. На звороті обкладинкиподано відомості про поправки до тексту. Мабуть, Держстандарт України не має прававиправляти колективно прийнятий текст, хоч така потреба цілком можлива;
3. Використанняобкладинки для змістовних повідомлень не доречне, бо вона не входить до складудокумента — її просто можна зняти.
Наприкінці зазначимо,то схожих прикладів є достатньо. Природно, такі вади заважають працювати з їхстандартами. І одночасно викликає подив: що ж то за фахівці працюють в Укр НДІстандартизації, сертифікації та інформатики, в численних технічних комітетах ізстандартизації, в самому Держстандарту України, — які не бачать цих вад чинеспроможні дати їм ради.
А може,Держстандарту України зручно «грати без правил»?.. Роблячи з цьогокористь лише для себе.
4. Типові випадки порушень видавничих стандартів у сучаснихукраїнських виданнях
4.1 Газетні видання
На прикладімісцевої молодіжної газети «Меридіан» № 5 (13) згідно зі стандартом ГСТУ 29.3 –2000 можна спостерігати порушення даного стандарту:
1. Згідно зпунктом 3.1 (Вимоги до оригіналів), допускається перекіс верхнього краюсторінки газети не більше ніж на 2 мм. В даному ж виданні це відхиленнястановить більше встановленої норми.
2. Порушенопункт 3.2.1, за яким газетне видання повинно бути встановленого розміру,указаного в таблиці. В даному випадку похибка становить 18 і 2 мм., що єсуттєвим відхиленням від встановленого стандартом розміру газети.
3. Порушенопункт 3.2.5, згідно з яким зображення на газеті повинно бути чітким, однаковоїконтрастності як в одному примірнику газети, так і в усьому накладі. Але вданому виданні порушено ці вимоги. Всі чорно-білі зображення різноїконтрастності і насиченості. Багато зображень є нечіткими, що порушуєсприймання читача.
4. Згідно зпунктом 3.3 неправильне розташування тексту і ілюстрацій, є елементи тексту, янакладаються на ілюстративні елементи, це розсіює увагу читач і порушуєсприймання єдності елементів.
На прикладімісцевої газети «Бабушка» № 4 (180) можна спостерігати порушення стандарту ГСТУ29. 3 – 2000 за декількома пунктами:
1. Порушенопункт 3.2.1, за яким газетне видання повинно бути встановленого розміру,указаного в таблиці. В даному випадку похибка становить 1 і 2 мм., що єнесуттєвим, але все одно це явище є порушенням даного стандарту.
2. Порушенопункт 3.2.3, за яким обсяг тексту з похилим або курсивним накресленням вічкашрифту має не перевищувати 1000 знаків на одній сторінці. У даному випадкукількість такого шрифту перевищує норму.
3. Порушенопункт 3.2.5, за яким усі зображення мають бути однієї контрастності, як водному примірнику, так і у всьому накладі. У даному випадку всі зображенняможна розбити на три групи, за рівнем насиченості. Це є прямим порушеннямстандарту.
4. Наявніпорушення, які зазначаються у пункті 3.3.(Критичні дефекти), а саме грубевідображення ілюстрацій, що порушує сприймання матеріалу читачем.
На прикладімісцевої газети «21 й канал» №16 (844) можна спостерігати порушення стандартуГСТУ 29. 3 – 2000, за такими пунктами:
1. Порушенопункт 3.2.1, за яким газетне видання повинно бути встановленого розміру,указаного в таблиці. В даному випадку ці вимоги порушено. Похибка становить11мм., що є досить суттєвим порушенням даного стандарту.
2. Порушенопункт 3.2.2, за яким проміжок між вертикальною відокремлю вальною лінією татекстом має бути не менше 10 пунктів. Цей проміжок становить 5 пунктів.
3. Порушенопункт 3.2.3, за яким обсяг тексту з похилим або курсивним накресленням вічкашрифту має не перевищувати 1000 знаків на одній сторінці. У даному випадку нормаперевищена.
4. Порушенопункт 3.2.5, за яким усі зображення мають бути однієї контрастності, як водному примірнику, так і у всьому накладі. Всі зображення мають різнунасиченість, різну контрастність. До того ж зображення занадто контрастні.
На прикладімісцевої газети «Украина центр» № 16 (748) можна спостерігати порушеннястандарту ГСТУ 29. 3 – 2000 за декількома пунктами:
1. Порушенопункт 3.2.1, за яким газетне видання повинно бути встановленого розміру,указаного в таблиці. В даному випадку похибка становить 1 і 4 мм.,
2. Порушенопункт 3.2.2, за яким проміжок між вертикальною відокремлю вальною лінією татекстом має бути не менше 10 пунктів.
3. Порушенопункт 3.2.3, за яким обсяг тексту з похилим або курсивним накресленням вічкашрифту має не перевищувати 1000 знаків на одній сторінці. У даному цієї вимогине дотримано.
4.2 Журнальні видання
На прикладі українськогожурналу «Іменем закону» № 35/2006 можна спостерігати порушення стандарту ГСТУ29. 1 – 1997 за декількома пунктами:
1. Порушенопункт 4.2.1, за яким журнал має бути встановленого розміру. Ця похибка єсуттєвою, адже для журналів похибка не має перевищувати 1мм.
2. Порушенопункт 4.2.3, за яким журнали виготовлені глибоким способом друку не повиннімістити контрастних гарнітур.
3. Порушенопункт 4.2. 4, за яким ілюстрації, що вимагають поліпшеної якості відтворення,чи знаходяться далеко від тексту мають бути віддруковані окремо з обох боківсторінки. Ця вимога порушена.
4. Порушенопункт 4.2.7, за яким усі зображення мають бути чіткими і одної контрастності.
5. Порушенопункт 4.2.9, за яким на першій сторінці обкладинки має бути ISSN.
На прикладі українськогожурналу « Вона», за березень 2008 можна спостерігати порушення стандарту ГСТУ29. 1 – 1997 за декількома пунктами:
1. Порушенопункт 4.2.1, за яким журнал має бути встановленого розміру. Ця похибка єсуттєвою, адже для журналів похибка не має перевищувати 1мм.
2. Порушенопункт 4.2.3, за яким журнали виготовлені глибоким способом друку не повиннімістити контрастних гарнітур.
3. Порушенопункт 4.2.9, за яким на першій сторінці обкладинки має бути номер журналу та ISSN.Ці елементи журналу відсутні
На прикладіукраїнського журналу «Отдохни» №18 можна спостерігати порушення стандарту ГСТУ29. 1 – 1997 за декількома пунктами:
1. Порушенопункт 4.2.1, за яким журнал має бути встановленого розміру. Ця похибка єсуттєвою, адже для журналів похибка не має перевищувати 1мм.
2. Порушенопункт 4.2.3, за яким журнали виготовлені глибоким способом друку не повиннімістити контрастних гарнітур.
3. Порушенопункт 4.2.7, за яким усі зображення мають бути чіткими і одної контрастності.
На прикладі українськогожурналу «Сериал» № 19 можна спостерігати порушення стандарту ГСТУ 29. 1 – 1997за декількома пунктами:
1. Порушенопункт 4.2.1, за яким журнал має бути встановленого розміру. Ця похибка єсуттєвою, адже для журналів похибка не має перевищувати 1мм.
2. Порушенопункт 4.2.3, за яким журнали виготовлені глибоким способом друку не повиннімістити контрастних гарнітур. В даному виданні використана велика кількістьрізних гарнітур різних кольорів, що є небажаним явищем.
3. Порушенопункт 4.2. 4, за яким ілюстрації, що вимагають поліпшеної якості відтворення,чи знаходяться далеко від тексту мають бути віддруковані окремо з обох боківсторінки. Ця вимога порушена.
4. Порушенопункт 4.2.7, за яким усі зображення мають бути чіткими і одної контрастності.
5. Порушено пункт4.2.9, за яким на першій сторінці обкладинки має бути ISSN. Цей елементвідсутній.
Під часпроведення дослідження на дотримання видавничих стандартів у сучасних періодичнихвиданнях можна дійти висновку, що в більшості випадків стандарти майже не дотримуються.На додатку 1 можна побачити, які саме пункти ГСТУ 29.3 – 2000 для газетнихвидань не отримуються.
Проаналізувавшичотири місцевих газети можна скласти гестограму. Підсумувавши загальнукількість порушених пунктів співвідносяться до100%. Для того, щоб дізнатись,який відсоток від 100% складають порушені пункти. Так само виводяться увідсотках порушені пункти ГСТУ 29.1 – 97 для журнальних видань.
На складеній гестограмічітко видно ті пункти стандарту, які частіше порушувались у досліджуваних виданнях.Так у газетних виданнях найчастіше було порушено такі пункти: 3.2.1 — форматгазети, який визначається розміром газетної сторінки, встановлюється видавцемта узгоджується з поліграфічним підприємством залежно від її обсягу та форматупаперу. Це порушення складає 28,6 %, тобто цей пункт був недотриманий у кожнійгазеті. На перший погляд відхилення невеликі, але вони перевищують ту норму,яка встановлена стандартом. Також порушено пункт 3.2.5 – Якість кольоровихзображень, їх насиченість і контрастність. Це порушення складає 21,4%.Розглянувши данні порушення, можна дійти висновку, що майже всі газети маютьформат не зазначений у стандарті, а також мають зображення поганої якості, щонегативно сприяють на читача.
Також задопомогою складеної гестограми можна побачити які саме пункти стандарту ГСТУ29.1 – 97 для журнальних видань порушуються. Порушено такі пункти: 4.2.1 –формат журналу; 4.2.3 – використання шрифтів різних гарнітур для журналів, якідрукуються глибоким способом друку. Ці порушення складають 25%. Також порушенняпунктів 3.2.7 – Якість, та контрастність зображень та їх розміщення; 3.2.9 –наявність обов’язкових елементів на обкладинці. Ці порушення складають 19%.
Але є декількаспільних рис у недотримані стандартів в газетних та журнальних виданнях. В обохвипадках недотримуються формату друкованої продукції та якості зображень. Це єсуттєвою проблемою, особливо що до зображень. Адже це важливий елементбудь-якого періодичного видання. Воно має позитивно впливати на читача. Але вбільшості випадків виходить навпаки.
Провівши такедослідження, можна чітко побачити стан видавничої справи на сучасному рівні. Вцілому стандарти намагаються дотримуватись. Але звертаючи увагу на меншсуттєве, погіршують стан того, що є важливим.
Список використаної літератури
1. Хойнацький М. Основистандартизації // Вісн. Кн. палати. — 1997. — № 3. — С. 20-24.
2. Коршунов Д. Правові засади іметодичні вади стандартів // Вісн. Кн. палати. — 1997. — № 10 — С. 28-29.
3. Машовець Т. Сучаснийстан і перспективи розвитку нормативної бази щодо забезпечення діяльності бібліотек// Бібл. вісн. — 1998. — N° 1. — С. 8-9.
4. Свобода А. Методична діяльністьяк технологічна функція національної бібліотеки // Бібл. вісн. — 1998. — № 2. — С. 6-9.
5. Хойнацький М. Станстандартизації в Україні та напрями вдосконалення розроблення державнихстандартів з інформації бібліотечної та видавничої справи // Вісн. Кн. палати.- 1996. — № 1/2. — С. 17-19.
6. Хойнацький М. Новийдержавний стандарт з інформації та документації // Вісн. Кн. Палати. — 1998. — №4. — С. 19.
7. Мільман В., Удалова В, До виходуДСТУ «Комплектування, бібліографічний опис, аналіз документів» // Бібл. вісн. — 1996. — № 4. — С. 12-14.
8. Філіпова Л. Проблемистандартизації, обміну та сумісності бібліографічної інформації в комп'ютерно-бібліотечномусередовищі // Вісн. Кн. палати. — 1998. — №5. — С. 11-14.
9. Гончаренко А. Л., НестеровськаТ. В. Стандартизація науково-інформаційної діяльності в Україні // Глобальнийінформаційний простір: ресурси, технології, інновації/Тез, доп. та повід. — К.:УкрІНТЕІ, — 1998. — С. 36-37.
10. Плиса Г. Відділ державноїстандартизації // Вісн. Кн. палати. — 1998. 6. — С. 5-7.
11. Корнієнко В. Проблема розвиткустандартизації // Бібл. Вісн. – 2000 — №3. – С. 6 – 10.
/>
/>