«Міжнароднітелеоб’єднання»
План Вступ«Інтербачення»«Євробачення»Інші міжнародні телемовні союзи«Арафсат»«Уорлднет»ВисновокЛітература
Вступ
Усвіті, напевно, немає жодної національної телемережі, яка при створенні власнихпередач не використовувала б іноземного відеоматеріалу. Обмінна чи закуплена теле- і кінопродукція становить у різнихкраїнах від 1 до 50 процентів загального обсягу їхтелепрограм. Можливості телеобміну суттєво розширилися в результатівикористання космічних супутників, які зв'язали різні континенти й телевізійнімережі багатьох країн.
Поручз найбільшим в Європі Стратовським стадіоном у Празі з високого пагорба надВлтавою націлені в зеніт потужні антени. Під ними – корпус штаб-квартириМіжнародної організації радіомовлення і телебачення (ОІРТ). І новини планетивходять у наш дім через цей міжнародний телевізійний центр. Цілодобово каналамизв'язку, насамперед космічними, йде обмін новинами, телесюжетами, програмами, здійснюються трансляціїнайважливіших подій.
ОІРТбула заснована 28 червня 1946 року (тоді лише як радіомовна організація ОІР) у Брюсселі. З 1950 року її місцем перебування сталаПрага. З 1959 року діяльність організації поширилася і на телебачення. Дійснимичленами ОІРТ є понад тридцять національних організацій телебачення йрадіомовлення, у тому числі СРСР, Україна, деякі інші союзні республіки,асоціативними – ряд телекомпаній. ОІРТ – добровільне, некомерційне об'єднання,засноване з метою обміну телерадіопередачами, інформацією про програмну діяльністьі технічний розвиток у галузі телебачення й радіомовлення. У рамках ОІРТпроводяться різні конкурси й фестивалі з метою заохочення ефірної творчості. Якнеурядова організація, ОІРТ є членом ЮНЕСКО, співробітничає з іншимиміжнародними й регіональними телерадіомовними об'єднаннями, ООН, МіжнароднимОлімпійським комітетом, системами супутникового зв'язку. Найвищий орган – Генеральна асамблея, яка скликаєтьсящорічно й обирає Адміністративну Раду. Члени ОІРТ платять річні внески залежновід кількості телевізорів і радіоприймачів у країні. 6 разів на рік виходить журнал «Радио и телевидение» (російською, англійською,німецькою мовами), який розповсюджується у 35 країнах.
/>«Інтербачення»
Однимз основних ланцюгів у структурі й діяльності ОІРТ е «Інтербачення». Вперше цеслово виголосив на нараді телевізійників кількох східноєвропейських країн у1960 році угорський журналіст Ференц Кульчер, ставши автором назви майбутньоїорганізації. Тоді до її складу увійшли телевізійні служби чотирьох країн – НДР,Польщі, Угорщини та Чехословаччини, які на той час були вже об'єднані лініямизв'язку – радіорелейними та кабельними магістралями. Наступного року до«Інтербачення» вступили телеорганізації СРСР, України, Латвії, Естонії, у 1963 –Болгарії і Румунії, 1965 – Фінляндії, Білорусії та Литви, Молдавії іСловаччини, у 1972 році – Монголії, а згодом – Куби. З «Інтербаченням»співробітничають телевізійні служби Австралії, Югославії, Швеції та ряду іншихкраїн. У 1982 році в систему включилисяафганське, алжирське та в'єтнамське ТБ.
Найвищимзаконодавчим органом є Рада «Інтербачення», до складу якої входять представникивсіх членів цієї організації. Крім того, у Празі функціонує Технічний центр«Інтербачення», що координує всі поточні справи, зв'язані з вирішеннямекономічних і фінансових питань, розвитком ліній зв'язку, зміцненнямматеріальної бази, розширенням контактів з іншими міжнароднимителеорганізаціями. Кошти з бюджету Технічного центру, який формується ізвнесків членів «Інтербачення», витрачаються насамперед на розвиток технічноїбази. Чимало грошей іде на закупівлю програм у інших країн чи організацій. Так,досить дорого обходиться придбання прав на трансляції великих спортивнихзмагань (Олімпійських Ігор, чемпіонатів світу, Європи тощо). Тут «Інтербачення»виступає головною телеорганізацією і діє від імені всіх своїх членів.
Попервахосновною турботою «Інтербачення» було налагодження обміну інформацією.Відеосюжети з однієї країни в інші надсилалися поштою, згодом учасники перейшлидо обміну «актуальностями» по каналах зв'язку, що сприяло підвищенню рівняоперативності у висвітленні подій. Нині протягом року через мережу«Інтербачення» проходить близько 20 тисяч сюжетів з усіх країн. Найвідповідальніша для«Інтербачення» акція – підготовка спільних програм істворення єдиного плану мовлення. Він формується на основі пропозицій кожноїнаціональної телеорганізації. До назви передачі додається невелика анотація,яка допомагає з'ясувати зміст і форму матеріалу. Кому подобається, можезапланувати для показу глядачам своєї країни.
Підготовкапередачі для системи «Інтербачення» – складна й відповідальна справа. Випуск має бути розрахований не лише насвою телеаудиторію, але й зарубіжних глядачів. Окрім того, високі вимоги висуваютьсядо технічної якості матеріалу, адже сигналові належить долати по лініях зв'язкунерідко тисячокілометрові відстані. Так, передачі з Берліна йдуть до нас поспеціальному підземному кабелю, прокладеному по трасі Берлін – Прага – Катовіце – Львів – Київ – Москва. Причому для телевізійної трансляції надаєтьсядекілька каналів: один –для передачізображення, інший – для так званого «інтершуму»(тобто звукового фону з місця подій – наприклад, шуму стадіону). Використовуються також телефонні лінії: одна дляведення репортажу коментатором, інша – для службових переговорів режисера й технічних служб.
Крімобміну «актуальностями» й тематичними програмами, вагоме місце в діяльностісистеми «Інтербачення» посідає проведення так званих унілатеральних (тобто спеціальнопідготовлених для певної країни) передач, за формою дещо споріднених зтелемостами. Наприклад, іноземний кореспондент має видати матеріал в ефір своєїкраїни, і для нього треба організувати відповідну лінію зв'язку. Сьогоднідедалі частіше приїжджі журналісти ведуть репортажі не лише з Москви, але й зрізних куточків країни. Так, під час зустрічі М. С. Горбачова і Ф. Міттерана уКиєві у грудні 1989 року зі столиці України протягом одного дня булоорганізовано 11 унілатеральних передач матеріалів телекореспондентів Франції,Англії, ФРН, Японії та інших країн. Проведення унілатералів і телемостів – найвищий програмний «пілотаж».
Востанню чверть століття для пересилання програм, крім радіорелейних і кабельнихмагістралей, широко використовуються космічні системи зв'язку. Для цього булозапочатковане спеціалізоване міжнародне об'єднання «Інтерсупутник». З 1 лютого 1982 року країни – члени «Інтербачення» повністюперейшли на супутниковий обмін новинами. Такі системи високоякісні й надійні.Вони дають можливість організовувати через один супутник обмін різноманітноюінформацією між великою кількістю наземних станцій, розташованих одна від одноїза багато тисяч кілометрів. Система супутникового зв'язку широковикористовується як для національних, так і для міжнародних цілей.
Зацікавленістьбагатьох країн у дослідженні проблем супутникового зв'язку, розуміння того, щопроведення досліджень й використання одержаних результатів дасть найбільшийефект при поєднанні зусиль зацікавлених країн, саме і стали причиною створенняміжнародних організацій у галузі космічного зв'язку, однією з яких і є«Інтерсупутник». Угода про його створення була підписана 15 листопада 1971 року в Москві, а наступногороку зареєстрована в ООН.Юридичні йтехнічні основи «Інтерсупутника» були розроблені в рамках співробітництвасоціалістичних країн у галузі освоєння й використання космічного простору вмирних цілях за програмою «Інтеркосмос». Членом «Інтерсупутника» може статибудь-яка держава, що визнає цілі й принципи діяльності даної міжнародноїорганізації. А вони базуються на поважанні суверенітету й незалежності країн,рівноправ'я, невтручання у внутрішні справи, а також на взаємодопомозі йвзаємній вигоді.
Керуєдіяльністю «Інтерсупутника» рада, до складу якої входять представники відкожної країни-члена з правом одного голосу. Рада схвалює плани по створенню,експлуатації й розвитку систем зв'язку, визначає технічні вимоги до наземнихстанцій, узгоджує розподіл каналів і використання космічного комплексу,визначає тариф за передачу інформації, обирає Генерального директора йзатверджує структуру та штати дирекції.
«Інтерсупутник»включає як свої головні компоненти космічний комплекс і наземніприймально-передавальні станції. Супутники орендуються у системи «Інтеркосмос»(СРСР), а наземні станції є власністю тих держав, на території яких вонирозташовані. Використання радянських супутників зв'язку, що мають бортовіпередавачі великої потужності, дало можливість у системі «Інтерсупутника»працювати наземним станціям з малими антенами й відносно невеликимикапітальними витратами на їх спорудження. Обмін програмами відбувається черезсупутники «Стаціонар-4», небесною точкою «стояння» яких є зона Атлантичногоокеану (до неї входять європейські країни, Куба), і «Стаціонар-13» у зоніІндійського океану (азіатські члени ОІРТ).
Надійнийзв'язок, як наземний, так і космічний, по системі «Інтерсупутника» між багатьмакраїнами сприяв не тільки розширенню обміну передачами, а й розвиткові двосторонніхпрограм – перекличок, телемостів, екранних діалогів. Активну участь у них берей Українське телебачення. Міжнародна телеорганізація – ініціатор проведення багатьох цікавихзаходів на голубому екрані. Весною 1968 року московський телевізійний театр вперше прикрасився прапорами країн – учасниць «Інтербачення» і емблемою
Міжнародноготелевізійного форуму. Форум – неконкурс. Його мета – сприяти розповсюдженнютелевізійних фільмів. На форумі не присуджуються призи. Але, як і нафестивалях, тут панує атмосфера справжнього творчого змагання. Драматурги,режисери, керівники телевізійних організацій багатьох країн світу кожних двароки збираються у залах московського Телецентру, щоб на спеціальних моніторахпереглянути, відібрати й закупити стрічки країн – учасниць «Інтербачення».Звідси найцікавіше з їхнього творчого доробку продовжує свій шлях на домашніекрани. Хвилі телеефіру розносять по Земній кулі й чарівні образи найкращихграцій – учасниць змагань з художньоїгімнастики на кубок «Інтербачення». Наприкінці 1989 року така трансляція веласяз київського Палацу спорту.
Радянськетелебачення щорічно показує понад півтори тисячі передач з європейських країн. 24,4 процента обсягу мовлення телебаченняБолгарії становлять передачі з-за кордону, Угорщини – 31,8, Чехословаччини – 23,7 процента. Так «Інтербачення» сприяєзближенню народів різних країн, кращому їх порозумінню.
/>«Євробачення»
телевізійний об'єднання міжнародний трансляція
2 червня 1953року телеглядачі Франції, ФРН і Голландії стали очевидцями досить мальовничоїцеремонії: телебачення «перенесло» їх через Ла-Манш до туманного Лондона накоронацію британської королеви Єлизавети II. Сталося так, що поряд із важливоюдатою у житті англійського королівського дому й у зв'язку з нею історіязакріпила іншу пам'ятну подію, яка стосується вже літопису розвиткутелебачення. Цього дня пряма телевізійна трансляція дала можливість глядачамкількох західноєвропейських країн побачити те, що було віддалене від нихвідстанями й державними кордонами. Так розпочалася діяльність міжнародноїмережі телевізійного обміну.
Офіційно«Євробачення» оформилося у 1954 році й нині об'єднує телеорганізації 33 країнЗахідної Європи та Північної Африки. Воно спирається на солідну технічну базу –від американських космічних телеретрансляторів серії «Інтелсат» та європейськоїорганізації супутникового зв'язку «Єутелсат» до релейних і кабельних лінійдовжиною понад 100 тисяч кілометрів.
Яквважають засновники «Євробачення», вихідним моментом його створення став спорт.Саме він був основним фактором привернення уваги великої інтернаціональноїтелеаудиторії. У 1956 році спорт у програмах«Євробачення» становив майже дві третини всього обсягу обмінів. Однак поступоводедалі більше місце на каналах цієї організації почали завойовувати новини проактуальні події й політичні коментарі. Як і газети, кіно та радіо,західноєвропейське телебачення стало могутньою зброєю впливу на маси. Починаючиз 1962 року, коли американськітелемережі через космічний ретранслятор «Телестар» одержали прямий вихід на Європейський континент, булостворено своєрідний постійний телеміст для поширення серед європейцівзаокеанських новин.
24 травня 1982 року о 17.00 по Гринвічу лондонська студіяміжнародного телеагентства«Візньюс» впершевідкрила мовлення за проектом «Єврикон» («Образ Європи»). З цієї детальновиваженої щодо змісту програми, яка через супутник зв'язку транслювалася навесь континент, починається історія «панєвропейського» телебачення. До випускубули включені матеріали австрійської, англійської, голландської, італійської,західнонімецької телекомпаній. Телеорганізації саме цих країн і булиініціаторами розробки проекту «Єврикон», до якого згодом приєдналися ще десятькраїн. Мета: органічне поєднання інформаційних, освітніх і розважальних шоу,які доповнювали б національні програми і водночас давали б широкій аудиторії«образ Європи». Для ефективнішого подолання лінгвістичних бар'єрів частинапередач йшла у синхронному перекладі на 6 мов, частина ж супроводжувалася субтитрами. Однак не менші труднощіналежало подолати й творцям програм: «панєвропейське» телевізійнеспівробітництво вимагало від журналістів позбавитися національних стереотипів уподачі матеріалу, аби стати зрозумілим і сусідам по континенту. Не завжди цевдавалося робити на належному рівні.
Зексперименту «Єврикон» виросла станція «Європа ТБ» – результат кооперуваннядержавних мереж Голландії, Португалії, Ірландії, Італії і ФРН. Вона почала своємовлення з жовтня 1985 року. Передбачався щоденнийблок різноманітних передач обсягом 5,5 години. Але через сильний тиск з боку конкурентів «Європа ТБ» не змоглареалізувати своїх задумів про континентальну аудиторію 320 мільйонів чоловік. Через рік їїпотенційними глядачами були хіба що три проценти західноєвропейськогонаселення.
Спадкоємцем«Європи ТБ», можливо, стане «Євросат» – телеслужба, початок функціонування якої заплановано на 1992 рік об'єднанням європейськихсупутників зв'язку «Євтелсат» (створене у 1977 році, представляє комунікаційні відомства 26 країн). Нещодавно міністри країн Спільного ринку уклали угодупро загальні норми телемовлення у добу супутникового зв'язку й кабельноготелебачення. Згідно з нею вводяться обмеження на трансляцію передач, якіпропагують порнографію, насильство й расизм, перевага надаєтьсязагальноєвропейським програмам.
Нині,коли супутникова технологія БТМ дає змогу транслювати передачі будь-куди, 12 європейських країн прагнутьперешкодити «телебаченню без кордонів» наповнити екрани сексом, насильством ідешевими американськими серіалами. Обмеження на трансляції реклами не більш як 15 процентами щоденного ефірного часустосується лише передач через кордони.
Домовленістьпро «Євросат» – важливий захід у діяльностіЄЕТ по створенню до кінця 1992 рокуСпільного ринку без внутрішніх кордонів. Підписання угоди затримувалося кількамісяців через вимогу Франції, щоб телестанції присвячували європейськимпрограмам точно регламентовану більшу частину ефірного часу. І це не випадково.Адже, за даними ЄЕТ, у середньому понад 70 процентів художніх фільмів, які демонструються на ТБ у країнах Спільногоринку, імпортуються, причому половина з них – із США. Тож небезпідставним єзанепокоєння французів, аби супутникове телебачення не привело до ще більшогопоширення на нашому континенті дешевих американських серіалів.
Згідноз планами створення служби «Євросат» сигнали БТМ підуть через два потужнихсупутники з 18 каналами й будуть доситьсильними, щоб гарантувати якісний прийом на невеликі домашні параболічніантени. Автори проекту вважають, що конкуренція між окремими національними телеслужбами, зниження витрат на супутниковемовлення, впровадження єдиних технічних стандартів зміцнять «пан-європейські» тенденціїу ТБ.
/>Інші міжнародні телемовні союзи
«Азіябачення»– система обміну телевізійними програмами між членами Мовного союзу Азії ірегіону Тихого океану (АБУ). Для обміну, насамперед оперативними сюжетами длявипусків телевізійних новин, використовуються супутники зв'язку «Інтелсат», які діють у зонах Індійського іТихого океанів. Район АБУ має три зони для обміну новинами: зона А зкоординаційним центром у Токіо, зона Б – із центром у Куала-Лумпурі. Обмін у цих зонах почався у 1984 році. У третій зоні (західна Азія)він поки що не відбувається.
«Арабобачення»– система обміну телевізійнимипрограмами у рамках Мовного союзу арабських країн (АСБУ). Створення системистало можливим після запуску і введення в експлуатацію супутників зв'язку«Арабсат». Ця організація була створена в 1976 році для здійснення зв'язку між членами Ліги арабських країн, кудивходять 22 держави. Нині експлуатуються 2 супутники зв'язку, кожен з яких має 26 транспондерів. Обмін телевізійниминовинами через супутник «Арабсат» почався наприкінці 1985 року.
/>«Арафсат»
12 африканських країн підписалиугоду про створення африканської організації супутникового зв'язку. Поки щотриває дослідження проблем, зв'язаних із створенням організації. Очікується, щов майбутньому до організації ввійдуть й інші країни Африки.
Названівище організації супутникового зв'язку і телеоб'єднання призначені дляміжнародного обміну програмами, як правило, на взаємовигідних засадах. Алеокремі країни використовують національні супутникові системи для розповсюдженнясвоїх матеріалів по всій Земній кулі. Інформаційне агентство ЮСІА (США) поклало початок створенню всесвітньоїтелемережі, яка має ті ж цілі, що й «Голос Америки».
/>«Уорлднет»
Наприкінці1983 року світова супердержава – Сполучені Штати Америки – здійснила воєнну агресію протиневеличкої острівної країни у Карибському морі – Гренади. Силою зброї там було придушено народний рух засвободу. Приблизно у той же час США почали ще одну операцію – цьогоразу проти решти світу. З листопада 1983 року відбулася перша передача всесвітньої телевізійної мережі «Уорлднет».Вона була створена на основі вдосконаленої системи супутникового зв'язку«Інтелсат». Уряд Сполучених Штатів, розуміючи значення телевізійного мовлення впропаганді «американського способу життя» за кордоном, поставив за метуперетворити мережу «Уорлднет» на екранний аналог основного радіорупора ЮСІА – «Голосу Америки». «Уорлднет» прагнепоширити свій вплив на всю Земну кулю. Тому структурно телемережа складається зчотирьох регіональних служб: «Євронет» – на Європу, «Арнет» – «країни Карибського басейну, Південної і Центральної Америки, «Афнет» – Африку, «Іанет» – на країни Південно-Східної Азії. Упланах «Уорлднет» – розширення мовлення й на зонуТихого океану.
Телепрограми,підготовлені у Вашингтоні, передаються ЮСІА в більш як сто країн світу. Прийомїх здійснюється з допомогою спеціальних параболічних антен, встановлених упосольствах США (в тому числі в Москві, уприміщеннях американських консульств у інших містах СРСР), а також у сотняхамериканських представництв і різних місій. З квітня 1985 року передачі ведуться 5 разів на тиждень по 2 години щодоби, а з 1987 року – по 4 години. «Уорлднет» адресує програми не лише співробітникам івідвідувачам американських посольств і консульств, але й національним ефірним ікабельним мережам багатьох країн. Безпосереднє завдання «Уорлднет» – охопити двогодинною регулярноюпрограмою весь світ, для чого ведуться переговори про оренду супутникового часув «Арабсат», «Бразільсат» та індонезійської системи «Палапа». Як на дріжджах, зроку в рік зростає бюджет телепропагандистського консорціуму. Якщо на старті (у1983 році) він становив 1,7 мільйона доларів, то у 1988 році – вже 30,4 мільйона. Нині асигнування нателемережу «Уорлднет» становлять більше половини всього бюджету теле- й кінослужби ЮСІА.
Особливістю«Уорлднет» є те, що вона забезпечує двосторонній радіотелевізійний зв'язок міжштаб-квартирою ЮСІА у Вашингтоні й сотнями її філіалів у багатьох країнахсвіту. Телевізійний канал через супутники системи «Інтелсат» дає змогуодержувати в закордонних представництвах США зображення зі студій ЮСІА й проводитипрямі міжконтинентальні пропагандистські прес-конференції з провіднимиамериканськими політичними діячами.
Передбачається,що на третьому етапі, коли утвердяться принципи БТМ і з'явиться достатнякількість домашніх спеціальних антен, «Уорлднет» зможе змінити спосіброзповсюдження сигналу й зменшити свою залежність від кабельнихмереж-посередників. Ідеологи концепції «Уорлднет» люблять повторювати, що звисоти своїх геостаціонарних гнізд електронні птахи не розрізняють ніякихдержавних кордонів, і в «ненавмисному накладенні» своїх телепрограм натериторії СРСР та східноєвропейських держав бачать прямий шлях виходу нанароди, які там проживають. Уже почалася трансляція окремих передач у системіСЕКАМ, тобто у тому технічному стандарті, в якому працюють радянськітелевізори.
1990-мроком датується і початок телевізійного іномовлення – розповсюдження телепередач,спеціально підготовлених для народів інших країн. Сполучені Штати оголосили проорганізацію телетрансляцій на кубинську територію. Тим самим реалізується ідеястворення телееквівалента підривної радіостанції «Радіо Марті», яка кількароків тому почала вести свої передачі.
Небажає відставати від СШАй Англія. Ще у1984 році дирекція БІ-БІ-СІ звернулася до уряду Великобританії з пропозицієюпро організацію телевізійного іномовлення, аналогічного Всесвітній службілондонського радіо. Передбачається, що пробні телепередачі вийдуть в ефір унайближчі рік-два. Безперечно, така служба, використовуючи новітнюкомунікаційну технологію, активно включиться в британський пропагандистськийарсенал.
РадянськийСоюз, ряд інших держав неодноразово з трибуни ООН, ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій звертали увагу народівпланети на загрозу національному суверенітету й культурним традиціям, якаспричиняється зловживанням «правом сильного» з космічної телеорбіти чи ізсусідньої території. Світові потрібен рівноправний міжнародний телеобмін, якийсприятиме розповсюдженню ідей гуманізму й соціального прогресу.
/>Висновок
Напочатку 50-х років, коли з'явилися перші телецентри, палкі прихильники«домашнього екрана» гучно іменували його «вікном у великий світ». Однак якщобути точним, то це було швидше підсліпувате віконце з досить-таки неширокимполем зору й недалеким горизонтом. І важко було тоді передбачити, щотелебачення за кілька десятиліть буквально полонить весь світ.
Атоді, років 35–40 тому, послана з верхівкителевежі радіохвиля ледь сягала 50–60-кілометрової відстані. Такий «острівний» характер розповсюдженнятелепрограм у великих містах та їх близьких околицях ставив ТБ хіба що в одинряд з міськими чи районними газетами або з дротовим радіомовленням. До цьогослід додати й те, що в різних країнах телебачення започаткувалося й розвивалосяпід знаком трьох технічно несумісних між собою стандартів – СЕКАМ, ПАЛ, НТСЦ (зїх численними модифікаціями). А на певних етапах розвитку телесистем навіть кількість рядків розкладаннякартинки у телевізорах була неоднаковою: в СРСР – 625, США – 525, Франції і Німеччині – 441, а вАнглії – 405 рядків.
Здавалося,телебачення приречене бути локальним засобом інформації, йому ніколи невибратися з «хуторянства». Але проти цього бурхливо протестувала сама природа«одинадцятої музи». Невдовзі на службу ТБ прийшли радіорелейні магістралі такабельні лінії, а згодом –космічніретранслятори на штучних супутниках Землі. Була створена й апаратура, яка«перекладає» телесигнал з мови одного стандарту на інший. І телебачення не лишепідкорило відстані та годинні пояси всередині окремих країн, а й впевненоподолало державні кордони.
Однакі сьогодні не можна стверджувати, що воно вже стало глобальним. «Домашнійекран» лише стоїть на порозі справжнього «світобачення». І реалізації цієї ідеїмає сприяти впровадження нових технічних і технологічних принципів.
Література
1. Мащенко І.Г. Горизонти всесвітньоготелебачення. – К.: Знання, 1991.
2. Качкан В.А., Лизанчук В.В.Особенности подготовки материалов для радио и телевидения. – Львов, 1987.
3. Ванчадзе Г.Н. Всемирное телевидение.Новые средства массовой информации – их аудитория, техника, бизнес и политика.– Тбилиси: Галантлеба, 1989.
4. Мащенко І.Г. Глобальнетелебачення. – К.: Либідь, 1992.