Запорізький національний університет
Міністерства освіти і науки України
Факультет журналістики
Курсова робота
Культурна тематика на шпальтах газети„МІГ”
Виконала:
Студентка відділення
Факультету журналістики
групи
Науковий керівник:
Запоріжжя
2009
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. КУЛЬТУРАЙ ЖУРНАЛІСТИКА: ВЗАЄМОДІЯ Й ВЗАЄМОПРОНИКНЕННЯ
1.1 Історичне формуваннятерміна «культура»
1.2 Загальні принципидіяльності ЗМІ в сфері культури
Розділ 2. ЗМІСТ ІСТРУКТУРА КУЛЬТУРОФОРМУЮЧИХ ФУНКЦІЙ ЖУРНАЛІСТИКИ
2.1 Основні функціїкультури як критерії змісту культуроформуючих функцій журналістики
2.2 Концепції функційжурналістики
2.3 Зміст і структуракультуроформуючих функцій журналістики
Розділ 3. ПРАКТИЧНАРЕАЛІЗАЦІЯ КУЛЬТУРОФОРМУЮЧИХ ФУНКЦІЙ ЖУРНАЛІСТИКИ В ГАЗЕТІ «МІГ»
3.1 Жанрова розмаїтістьжурналістських текстів на теми культури в газеті «МІГ»
3.2 Діяльність журналістав просторі культури. Етапи пошуку інформації на теми культури в загальнодоступнихі закритих джерелах
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Журналісти повинні постійно вчиться професійнійроботі у вкрай тонкому й складному середовищі — сфері культури. При зовнішній схожостідіяльності журналіста в цій галузі з діловою або політичною журналістикою (використовуютьсяті ж професійні прийоми, створюються тексти в тих жанрах), діяльність у сфері художньоїкультури має принципово відмінні характеристики.
У цій галузі надзвичайно великий суб'єктивнийфактор, розмиті границі між геніальністю й бездарністю, у більшості випадків відсутнібільш-менш чітко визначені критерії оцінки того або іншого культурного твору, культурноїподії або культурного заходу й т.д. У цій сфері взаємини людей найчастіше можутьбути охарактеризовані як «тераріум однодумців». Тобто робота журналістівускладнюється тим, що коментарі діячів культури із приводу «чужих» творівнайчастіше невірні й навіть несправедливі.
Крім того, саме поняття «культура»найчастіше визначається по-різному самими дослідниками цього соціального феномена.
Особливу складність вносить сучасна ситуація- все більш стрімке входження України в постіндустріальну інформаційну цивілізацію.У нової цивілізації є величезні переваги перед всіма іншими раніше існуючими соціально-історичнимиформаціями: це й можливість вибудовування діалогу між різними соціумами; і зросліможливості спілкування між людьми, що мешкають у різних частинах планети. Для дужебагатьох проблем і конфліктів, що серйозно ускладнювали життя людства протягом століть,з'явилася можливість швидкого й взаємоприйнятого рішення. Але разом з тим існуютьпроблеми, до вирішення яких за всіх часів їх відносилися надзвичайно обережно, авирішували повільно, протягом багатьох поколінь. Це проблеми, що виникають у зв'язкуіз взаємопроникненням різних культур. На жаль, у наш час все частіше виникають ситуації,коли більш що динамічно розвивається суспільство нав'язує всім іншим соціумам свійстиль життя, свої методи вирішення проблем, у тому числі й міжкультурних, що найчастішеприводить до виникнення міжкультурних й, як наслідок, міжнаціональних, протирічі конфліктів.
Об'єктом нашої роботи є газета „МІГ” заперіод 2006-2008 рр.
Предметом дослідження в роботі єкультурна тематика періодичного видання „МІГ”.
Виходячи з наукової та практичної значущостіданої тими, ставимо за мету ¾ розглянути культурну тематику на шпальтахгазети.
Досягнення мети вимагає рішення наступнихзавдань:
¾ Розкрити історичнеформування терміна «культура»;
¾ Проаналізуватизагальні принципи діяльності засобів масової інформації в сфері культури;
¾ Показати змісті структуру культуроформуючих функцій журналістики;
¾ Проаналізуватижанрову розмаїтість журналістських текстів на теми культури в газеті «Мить».
Методи дослідження: аналітичний, методичний,логічний, контент-аналіз, порівняльний, описовий.
У нових цивілізаційних умовах назріланеобхідність освоєння журналістами методів і навичок професійної роботи в сферікультури для того, щоб ступінь їхнього впливу на поточну ситуацію в країні й у соціуміне приводила (через незнання або через непорозуміння) до виникнення конфліктнихабо навіть соціально-руйнівних ситуацій. Все це визначає актуальність обраної темироботи.
Розділ 1. КУЛЬТУРА Й ЖУРНАЛІСТИКА: ВЗАЄМОДІЯЙ ВЗАЄМОПРОНИКНЕННЯ
1.1 Історичне формування терміна «культура»
На перший погляд публікувати різні повідомленняна теми художньої культури надзвичайно просто: береться якесь «культурний захід»,описується, хто співав, хто танцював, хто розповідав, можна ще повідомити, як приймалиглядачі артистів, — і готовий матеріал. Можна ще «показати ерудицію» —наприклад, указати повністю ім'я того або іншого композитора, або розкрити псевдонімпопулярного ді-джея.
Такі матеріали складно буде назвати формуючукультуру людини. Тому перейдемо до питання ¾ що собою становить культура.
Звичайно, відповідаючи на це питання,згадують різні визначення й дефініції культури. Згадують, що буває культура політична,економічна, художня й т.д. Але як представляється, перш ніж давати визначення поняттю«культура», особливо в його історичному розвитку, треба усвідомити найбільшважливе в цьому понятті.
Культура — це соціальний феномен, атрибутлюдської діяльності, у якому найбільше яскраво й чітко проявляється сама суть людськоїприроди, а саме:
— уміння усвідомлено створювати й застосовуватина благо всього соціуму якісь принципово нові предмети, соціальні механізми, якісприяють формуванню тих або інших матеріальних і духовних цінностей;
— уміння відкладати на згадку ці предметий механізми з метою збагачення своєї свідомості й досягнення якихось нових, незвіданихвисот у розвитку [16, с. 73].
Сучасне розуміння терміна «культура»склалося не відразу. Поняття «культура» надзвичайно древнє. Відомо, щоу всіх випадках раннього вживання слово culture означало процес культивування, вирощуваннячого-небудь, звичайно тварин і рослин. Подальша еволюція пов'язана, як видно, зперенесенням уявлень про культивування, оброблення із природних процесів створенняпродуктів життєдіяльності на людський розвиток [16, с. 84].
Поступово метафора ставала все більш звичною,поки терміни типу «культура розуму» не почали сприйматися прямо й безпосередньо,а не в переносному значенні. Крім того, слово «культура» все частіше сталовикористовуватися для характеристики процесу розвитку й удосконалювання в цілому.
Сучасна наукова література характеризуєтьсястрімким зростанням числа визначень культури. Підраховано, що майже за 50 років(з 1871 по 1919 рр.) дано всього сім визначень поняття «культура». А занаступні 30 років (1920 — 1950 рр.) — було введене в науковий обіг ще 137. До початку1970-х років існувало 250 визначень, а до теперішнього часу їхнє число перевищило500. У цей час існують принципово різні, можна навіть сказати — діаметрально протилежні— точки зору по даному питанню, що ускладнює побудову вивіреної системи культуроформуючихфункцій журналістики [16, с. 85].
Діапазон сучасних визначень поняття «культура»дуже широка:
— «культура — це те, що лишаєтьсяз нами, коли все інше зникає»,
— «культура — сукупність відносиндо природи, до себе подібних і до самого себе»,
— «культура — форми духовного й соціальногофункціонування більш-менш однорідних національних або територіальних співтовариств,що спираються на певні моральні й релігійні цінності, втілені в науці, мистецтвій способі життя»,
— «культура — охоронниця духовногодосвіду людства, а тому — ефективний інструмент формування особистості»,
— «культура — втілення потреби людинидо впорядкування життя навколо себе, що виражає в ритуалі, обряді, традиції»,
— «культура — є динамічна даність,що цементує конкретне співтовариство й повідомляє його існування визначеність істійкість»,
— «культура — історично певний рівеньрозвитку суспільства й людини, виражена в типах і формах організації життя й діяльностілюдей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях» [1, с.155(156].
Існують і досить екзотичні визначення.Так, наприклад, Микола Рерих пропонував уважати культурою «шанування світла»,«пахощі, сполучення життя й краси», «синтез піднесених і витонченихдосягнень» [16, с. 94].
В XX ст. відбулася ще одна подія, що кардинальнозмінило відношення до культури. Наприкінці 1920-х років Е. Кассірер висунув ідеюпро те, що культура з регулятивною складового буття людини повинна стати конституціональною,тобто, що творить. Дана точка зору остаточно затвердилася наприкінці XX ст. Культуруперестали розглядати як пасивний феномен, надбудовний і вторинний. Культура сталаяк характеристика всіх розумово¾діяльних якостей людини й суспільства.При цьому нарешті перестали розділяти основні сфери життя суспільства на економічну,соціальну й, в останню чергу, культурну.
Найбільш відповідним сучасним поданнямвизначенням культури можна вважати наступне: «Культура — створена людиною матеріальней духовне середовище перебування, а також процеси збереження, поширення й відтвореннянорм і цінностей, що сприяють піднесенню людини й гуманізації суспільства»[16, с. 111].
Можна вважати дане визначення найбільшпридатним ще й у силу того, що в науковому середовищі воно є найбільш розробленим,зокрема, у роботах Ю. Лотмана [16]. Образно суть цього визначення виразивхореограф-постановник Габта Ю. Григорович: «Від того, як танцює балет Великоготеатру, залежить і те, як виплавляють сталь у Магнітогорську» [1, с. 180].
Цим визначенням ми й будемо користуватися.Дане визначення особливо значиме, оскільки в ньому виділяється й підкреслюєтьсяробочий дуалізм культури (про яке мова йтиме нижче), і показується механізм «роботикультури» й її особлива значимість для життя людського суспільства.
1.2 Загальні принципи діяльності ЗМІ всфері культури
Діяльність журналіста в будь-якій сфері,і в сфері культури зокрема, можлива лише при чіткому дотриманні певної інформаційноїполітики.
Різноманіття проявів журналістської творчостів сфері культури, а також той факт, що в сучасних умовах ЗМІ найчастіше є основнимй єдиним каналом інкультурації масової аудиторії, змушують замислитися про необхідністьвироблення критеріїв вивіреної інформаційної політики в сфері культури.
На жаль, на державному рівні справа далісуперечок і розмов не йде. Але на рівні конкретних ЗМІ ситуація інша. З одного боку,існує велика кількість серйозних видань, у яких інформація на теми культури подаєтьсяактуально, змістовно й цікаво.
Зрозуміло, професійний журналіст повиненуміти працювати в будь-якому типі видань, куди його закине професійна доля. Алетреба розуміти, що творче зростання журналіста, що пише на теми культури, залежитьвід його вміння налагоджувати контакти з діячами мистецтва, від уміння знаходитинове й цікаве, а також від виразного розуміння свого зіткнення з вічністю, у якійможна залишити слід, а можна й «наслідити».
Можна стверджувати, що в міру розвиткуінформаційної цивілізації й удосконалювання каналів передачі масової інформаціїколишнє ставлення до масової культури, як до однозначно негативного соціальногофеномена, може й повинне змінитися усвідомленим використанням її механізмів длястворення й трансляції високої, щирої культури в найбільш видатних її формах. Фігуральновиражаючись, мова йде про те, що щира культура може й повинна стати масовою.
Для цього треба лише усвідомити, що тізразки культури, що витримали найжорстокіше випробування часом і не втратили своєїхудожньої цінності, будучи разтиражованими по каналах ЗМІ, аж ніяк не гублять своєїздатності залишатися явищами щирої культури. Так само, як й художня халтура, виготовленав єдиному варіанті, не набуде — тільки від факту своєї одиничності — властивостейявища правдивої культури. Тобто, грубо говорячи, фільми О.Тарковского — це, безумовно,явища високої культури, і той факт, що їх подивилися мільйони чоловік по усім світі,аж ніяк не відбився на їхній якості.
Але крім тиражування масової культурижурналістика активно «бере участь» в інших культурних течіях. Так, безперечноможна говорити, що політична й соціальна орієнтація різних ЗМІ на різні еталонисоціально-політичного устрою життя суспільства відображається й на їхнім відношеннідо різних субкультурних течій.
Сама по собі культура в силу великої кількостісвоїх проявів не є якимось самодостатнім і самоідентифікаційним фактором і не можеповною мірою гарантувати, що не відбудеться переоцінки ролі й місця того або іншоготвору живопису, музики, літератури й т.д. у житті суспільства. І людство не разставало свідком, коли така переоцінка відбувалася [6, с. 51-52].
Така прогнозована зміна соціальних, культурнихпарадигм відносно культури може стати віхою на шляху входження Росії в нову інформаційнупостіндустріальну цивілізацію. Очевидно, що найбільш значимим фактором найбільшповної реалізації можливостей цієї цивілізації може й повинне стати надання кожнійлюдині всього необхідного йому обсягу інформації по темі, що цікавить, з метою формуваннявміння швидко мислити й знаходити правильне рішення серед безлічі запропонованих.Людина повинен уміти вибирати серед величезного обсягу інформації ту, котра йомудійсно потрібна й відповідає всім необхідним критеріям актуальності й об'єктивності,а також іншим критеріям, висунутими новою цивілізацією.
Очевидно, що ці принципи можна розглядатияк сукупність вимог до сучасної людини, здатному самореалізовуватися в умовах інформаційноїцивілізації.
Якщо погодитися із припущенням, що результатомдіяльності в рамках будь-якої культури або субкультури, або антикультури (контркультури)завжди є зміна основних ментальних установок у сфері мислення й наступного виробленняна цій основі якихось нових діяльних і ментальних установок, то можна представитинаступну концепцію управління реалізацією культуроформуючої діяльності журналістики:
— діяльність у сфері художньої культуриє істотною частиною журналістики, причому вона відбувається навіть тоді, коли журналістикавиконує інші функції (ідеологічні, рекламно-довідкові, рекреативні й інші);
— діяльність журналістики в сфері художньоїкультури припускає досягнення певного результату — перебудови ціннісних орієнтирівлюдини для досягнення вимог, пропонованих до ментальності людини нової історичноїепохи — постіндустріальної гуманістичної цивілізації з переважним впливом засобівмасової інформації [12, с. 347].
У наш час, як правило, знайомство масовоїаудиторії (практично всього населення країни) з мистецтвом відбувається саме запосередництвом ЗМІ [15, с. 88].
І те, що показує телебачення, пишутьгазети й журнали, і про що розповідає радіо, стає критерієм довгострокового відношеннямасової аудиторії до даного виду мистецтва, твору, автору.
Тобто об'єктивно ЗМІ заповнюють всю надаванутеоретичну імперативну нішу, поза залежністю від того, яка роль їм приділяється.І в цьому значенні імперативним фактором ЗМІ як системи, тобто фактором, що визначаєсаме існування тієї або іншої системи, є корисний її результат, що здійснюють неюфункції, тобто, проповідуєма ідеологія. Поняття ідеологія згадується при цьому внауковому змісті, а саме як вчення про думки й поняття.
Розділ 2. ЗМІСТ І СТРУКТУРА КУЛЬТУРОФОРМУЮЧИХФУНКЦІЙ ЖУРНАЛІСТИКИ
2.1 Основні функції культури як критеріїзмісту культуроформуючих функцій журналістики
При описі механізму реалізації культуроформуючихфункцій журналістики неможливо пройти повз основні думки І. Гердера, що затверджував,що культура «надає форму людині». Можна спостерігати, що ця думка знаходитьшироке застосування в сучасної культурології, що тверять, що «культура однозначнодетермінує, тобто, причинно спричиняється просторові зв'язки соціальних регуляторівжиттєдіяльності людей». Тому при розгляді змісту культуроформуючих функційжурналістики неможливо не прийти до думки, що вони в основному повторюють змістосновних функцій культури [10, с. 20].
Концепцій функцій культури досить багато.Ми пропонуємо виділити наступні:
1. Підтримкаєдності й цілісності людської діяльності у двох видах: історичному і структурно-системному— це основна функція культури;
2. Людинотворчафункція — формування адекватної даній суспільній системі типу особистості;
3. Функція передачісоціального досвіду — обмін досвідом між поколіннями, країнами й народами;
4. Гносеологічнафункція — пізнання навколишнього середовища й самопізнання;
5. Регулятивнафункція — визначення поведінки в тій або іншій ситуації [16, с. 374].
Можна назвати також наступні функції культури:
— освоєння й перетворення світу;
— комунікативна;
— нагромадження й зберігання інформації;
— проективної розрядки (зняття емоційноїнапруженості за допомогою ритуалізації діяльності) і інші [16, с. 378].
Однієї зі сторін діяльного прояву культурив значенні механізму самосприйняття соціуму є ритуал. Все наше життя, якщо придивитися,є сукупність тісно переплетених ритуалів: вітання при зустрічі, правила гарноготону й поведінки в суспільстві, правила поважного ставлення до старшого за віком,правила взаємин між підлогами.
Дослідники виділяють три основних формиритуалу:
1. Як принцип міжіндивідуальних повсякденнихвзаємодій,
2. Як форма адаптивної поведінки,
3. Як ціннісна характеристика особистостейабо груп (соціумів) [1, с. 45].
Усяка історично сформована культура єперетинання складних і не завжди зрозумілих непосвяченому ритуалів, чому приклад— церковні ритуали, військові ритуали.
Більше складним проявом функцій культуриє міф, що являє собою цілком особливий культурний феномен, оскільки в ньому знаходятьвисвітлення недоторканних, але прийнятими всіма членами соціуму як абсолютна істинапомилкової установки.
У міфі ці помилкові установки тісно переплітаютьсяз реальністю й стають однієї із украй важливих і найчастіше основних рушійних силсуспільства.
Вкрай близькі до міфів з погляду відносинидо культури символи.
У самому загальному змісті символ — цеякийсь довільний знак, якому в соціумі прийнято привласнювати категоріальні характеристикитого або іншого реально існуючого живого або неживого об'єкта.
Так, наприклад, прапор символізує приналежністьдо тої іншої політичної партії, до тої або іншої держави, той або інший соціальнийстан. Обручка в християнському світі однозначно є символом міцності сімейних уз[22, с. 215].
Символи оточують людину в процесі йогосамовизначення в соціумі: іграшки — символізують дитинство, книжки — час навчання,мобільний телефон й автомобіль — символ свободи й матеріального благополуччя, онуки— символ гідної старості.
У самому широкому значенні, символи оточуютьлюдину, створюючи йому можливість існування в суспільстві, оскільки людина спілкуєтьсяза допомогою символів-слів і літер.
Ритуали, міфи, символи поведінки й, ширше,життєдіяльності людини, проявляються, в остаточному підсумку, у його стилі життя.
Стиль як спосіб вираження власної культурив мові, одязі, манері поводження, манері виразу власних думок у розмові або на листіє однією із самих індивідуальних характеристик культури. Стиль — це особливе й специфічнев людині і ії поведінці. Зрозуміло, далеко не завжди проходження власноручно обраномуабо розробленому стилю може бути корисною для даної конкретної людини. Дуже багатолюдей не вміють або бояться виражати свій власний стиль, перетворюючись у якусьсередньостатистичну публіку, що не має ніяких особливих виразних рис. Саме для такихлюдей існує й бурхливо розвивається індустрія моди, у якій розробляються якісь «актуальні»норми й правила в одязі, у манері розмовляти, у манері оточувати своє життя тимиабо іншими потрібними або марними, але «моторошно модними» речами [22,с. 220].
Роль стилістичних функцій культури, тобтотих функцій, у яких, власне й розробляються розумові механізми, що знаходять своєвираження в зовнішньому стилі людини, рівнозначна комунікативним функціям журналістики.З їхньою допомогою людина усвідомлено виражає своє ставлення до навколишнього світу,до устояних правил поведінки, до політичного ладу, нарешті. Не даремно, наприклад,на початку шістдесятих років, у часи «відлиги» у країні з'явилося дужебагато «стиляг», що одягалися нарочито «стильно», по-чудернацьки.Всім своїм виглядом вони показували, що їм зовсім набридла колишня сталінська сіраодноманітність в одязі й манері поводження. Правда, треба відзначити й той факт,що вдягалися вони хоч й «стильно», але несмачно.
З поняттям стилю тісно пов'язане поняттяканону. Канон — це чітко й однозначно прописані у формальних документах, правилах,уставах й інших документах норми творчої діяльності, відступ від яких різко й рішучеприпиняється, у тому числі й шляхом остракізму художника, його вигнанням з тогоабо іншого художнього середовища. До середини 80-х років вигнання із Спілки художників,письменників, журналістів означало повне професійне забуття даної людини, для якогозалишався лише один шлях — творча смерть або, з кінця 70-х років, еміграція [3,с. 343].
Але по-справжньому талановитих і геніальнихтворів у рамках канону створити неможливо. Весь період існування соціалістичногореалізму не дав жодного подібного твору. Більше того, Михайло Шолохов, будучи насловах затятим поборником цього літературного канону, створив роман «ТихийДон», що не залишає каменю на камені від соціалістичного реалізму, за що, власне,і заслужив обвинувачення в плагіаті. Тільки недавнє виявлення чернеток цього романурозставило всі крапки над «i».
Позначимо основні риси моностилістичногов культурному значенні суспільства.
По-перше, це суспільство цілісно. У ньомудіють єдині для всіх шкіл освітні програми, єдине «розклад» культурнихзаходів (і отут немає великої різниці, чи йдуть усе по суботах на суботники або— по неділях усі йдуть у церкву).
По-друге, у такому суспільстві завждиє дуже чітке уявлення про ієрархії, що проявляється у всіх сферах життя: на роботі,де є начальство різного рівня і є підлеглі, знов-таки з різним ступенем підпорядкування.Є люди більше багаті, менш багаті й просто бідні. Є держчиновники і є підприємці.
По-третє, у такому суспільстві все орієнтованона майбутнє, у ньому діє принцип цілеспрямованості. У християнській традиції такоюметою є досягнення кожною людиною при житті певних «кондицій», достатніхдля входження в рай після його фізичної смерті. У соціалістичному суспільстві такоюметою стала побудова комуністичного суспільства із тваринних позицій — усе скрізьбезкоштовно та їли, що хочеш і скільки хочеш [20, с. 17].
Крім того, у моностилізмі можна виділитипрагнення до упорядкування буття, виключення «далеких» стилів з життя,спрощення (пояснення подій, що відбуваються, у дусі пануючих теорій), офіційність,позитивність у формі орієнтації на збереження поточного порядку речей, телеологічність,тобто трансляція через твір мистецтва якихось спільних ідей пануючої ідеології.
На цьому принципі варто зупинитися докладніше.Як ми вже говорили, немає ніяких підстав обвинувачувати моностилізм у придушеннітворчості художників. У рамках прийнятої культурної концепції вони могли мати саміширокі можливості для творчості. Так, наприклад, клерикальна традиція, особливона Заході, буквально жадала від художників максимально виразного відображення біблійнихподій. І тому світова культура збагачена наймогутнішим шаром видатних добутків наці теми.
У цілому, моностилістичні культури відрізняютьсянаступними характеристиками:
1. У них є спеціалізовані групи «творців»,які одержували право вирішувати, що саме можна вважати твором мистецтва й у якомуступені;
2. Порядок «прилучення» до культуривстановлювався у вигляді раз і назавжди певного розпорядку, і це прилучення виробляєтьсяв строго певних місцях;
3. Канонізація жанрів і стилів культурноїдіяльності [20, с. 21].
У полістилістичних суспільствах ситуаціяінша, хоча й відрізняється залежно від місцевих умов.
У дійсному полістилістичному суспільствітвій особистий стиль в одязі й у поведінці — тільки твоя особиста справа. Для прикладаможна привести тих же стиляг. Свої попугайські піджаки, краватки з мавпами й вигадливічеревики на товстій підошві вони не шили самі, а купували готовими. Індустрія стилюцивілізованих держав, відкритих у стилістичному культурному значенні, робить одягі різні речі не тільки розраховуючи на якийсь пристойний конформістський середнійклас, а охоплює ще й субкультури.
Щось подібне можна бачити й сфері культури.Всі стилі й напрямки мирно співіснують між собою, жорстко конкуруючи лише при безпосередньомувиході на ринок. Ринок добутків художньої культури вкрай нестійкий, у ньому є своївіяння й мода. У якийсь момент можуть «добре йти» на ринку твору класичноїшколи, а в якийсь момент імпресіоністи, яких потім перемінять експресіоністи, аїх — продовжувачі справи Сальвадору Дали й так далі нескінченно.
2.2 Концепції функцій журналістики
Діяльність журналіста в просторі культуриприпускає виразне усвідомлення всіх можливостей журналістики як соціального об'єкта,як сфери діяльності і як сфери творчості.
Тому треба особливо зупинитися на функціяхжурналістики.
Функціями (від лат. functio — обов'язок,призначення, роль) у журналістиці прийнято називати «сукупність її обов'язківі виконуваних завдань», а також спосіб її «життєдіяльності в суспільстві».Функції журналістики досить стійкі, і завдяки цьому є можливість їх спостерігатий описувати. У той же час вони досить різноманітні, складно структуровані, різноманітніу своїх взаємодіях і мають розвинену ієрархію [4, с. 59].
Склад функцій журналістики і їхня структура— об'єктивні, але визначення різних що складають і взаємодіючих елементів, у силуряду причин, можуть бути представлені по-різному в різний історичний час. Так, спочаткув радянській теорії журналістики переважали концепції, що спираються на твердженняВ. Леніна, що «газета не тільки колективний пропагандист і колективний агітатор,але також і колективний організатор» [4, с. 65].
Для даної концепції були характерні однозначніоб'єкт-суб'єктні стосунки між журналістикою й аудиторією, тобто вплив «культурноїскладової» масової інформації на аудиторію повинне було відбуватися строгодозовано, до публікації допускалася лише інформація про події, визнаних державоюгідними висвітлення, у тому числі й про події, що відбуваються в сфері культури(творів письменників, театральних постановок і багато чого іншого), а також публікаціяприписань йдучи в руслі й стилі даних подій [4, з. 67].
Але в рамках даної концепції час від часуробилися спроби якоїсь деталізації функцій журналістики, у тому числі обґрунтовуваласянаявність таких функцій, які в даній роботі названі культуроформуючими.
Ленінська концепція функцій журналістикивже в ті роки була все-таки не єдиною. До початку 70-х років на основі дослідженьпо соціології преси й психології журналістської творчості, а також на основі методологічнихдосліджень у даній сфері й деяких інших, склалися трохи інші концепції функцій журналістики.
Паралельно шли дослідження функцій журналістики,що опираються на теорію інформації, кібернетики й інші науки, які привели до створеннядосить оригінальних, хоча й схожих в основних рисах концепцій функцій журналістики.
З'єднання цих двох потоків дослідженьне могло не привести до появи таких концепцій функцій журналістики, у яких прямоставилося питання про їхній взаємозв'язок й їхню єдність. Так, Е. Прохоров представивкомплексний і структурований опис взаємодії журналістики з масовою аудиторією йсоціальними інститутами й показав, що журналістика виконує велику кількість функцій.Це функції:
¾ ідеологічні;
¾ безпосередньо-організаторські;
¾ культурно-освітні(пізніше даний автор назвав цю групу функцій журналістики культуроформуючими);
¾ рекламно-довідкові;
¾ рекреативні,
¾ комунікативні[22, с. 154¾155].
Кожна із цих функцій складним способомвзаємодіє з усіма іншими. При цьому комплексність виконання журналістикою своїхфункцій носить двоякий характер:
¾ макрорівень,тобто, вся сукупність текстів газети, журналу, програми радіо або телебачення;
¾ рівень окремихтворів. При цьому текст може бути монофункціональним, з домінуючою функцією, поліфункціональним,причому останній користується найбільшим інтересом [22, с. 158].
Із усього цього можна запропонувати наступнумодель системи функцій журналістики. У центрі (або нагорі) системи функцій журналістикиперебувають ідеологічні функції, тобто функції, що визначають самі головні, основні,базові принципи й правила впливу на масову аудиторію з метою створення певної масовоїсвідомості цієї аудиторії.
Ідеологічні функції через зв'язки різногороду впливають на підпорядковані функції — безпосередньо-організаторські, рекреативній культуроформуючі, а на самій периферії структури розташовуються комунікативніфункції журналістики, які, власне, і визначають безпосередню можливість впливу намасову аудиторію. Але й безпосередньо-організаторські, і культуроформуючі, і рекреативні,і комунікативні функції журналістики впливають на ідеологічні функції, змушуючиїх змінюватися залежно від певних умов діяльності журналістики.
2.3 Зміст і структура культуроформуючихфункцій журналістики
Описана сукупність різних концепція функційжурналістики, зрозуміло, не включає всіх запропонованих і регулярно пропонованихна розгляд науковому співтовариству класифікацій, які, як правило, є лише деякоювидозміною вищезгаданих.
Але нас цікавлять культуроформуючі функції.Для того, щоб зрозуміти принцип їхньої дії для початку розкриємо питання: «Чомудані функції названі культуроформуючими?
Сучасні концепції журналістики походятьіз однозначного розуміння процесу впливу журналістики на масову аудиторію як „суб'єкт-суб'єктний“,тому включення в назву функцій таких понять, що цікавлять нас, як „управління“або „виховання“ і навіть „освіта“ не представляється можливим,насамперед тому, що ці поняття припускають різний ступінь „суб'єкт-об'єктних“дій [8, с. 217].
Термін „освіта“, незважаючина всю гуманістичну роль і безумовну важливість для всього суспільства й для кожногоіндивідуума окремо, також являє собою „суб'єкт-об'єктний процес“, у якомув ролі „об'єкта“ виступає „Учень“ (в узагальненому значенні),у ролі „суб'єкта“ — „Вчитель“ (знов-таки в узагальненому значенні)[2, с. 442].
Навчальний процес являє собою чітко структурований,методологічно й методично сталий процес „трансляції соціального досвіду в часіісторії й відтворення стійких форм громадського життя в просторі культури“.Навчально-виховний процес (тобто освіта) завжди має на увазі цілеспрямоване, формальнообумовлене прагнення до якомусь заздалегідь заданому зразку (ідеалу, цензу). Тобто,у Вчителя (природно, дане поняття взяте в самому широкому й знеособленому змісті)є об'єктивно поставлена ціль — Держстандарти освіта (освітній ценз), досягненняякої необхідно, наприклад, для підтвердження ліцензії освітньої установи і йогоакредитації. У Вчителя є також, що розуміє суб'єктивно мета, — рівень освіченості(навчаності) конкретних Учнів, що досягається в практиці конкретного Вчителя. І,нарешті, є вибудувана система послідовно реалізованих завдань (тематика навчання),проходження якої дозволяє гарантированно досягти необхідного рівня освіченості Учня.
Журналістика до подібної структурованоїй маючої чітку прив'язку за часом діяльності проводити не може, не повинна й небуде, якщо вона, дійсно, вільна, у повному змісті цього слова.
З іншого боку, у літературі давно існуєпоняття „формування“, що у даний момент досить відкрито для розуміння,але має однозначно недетермінізований (точніше, слабодетермінізований) характер.Таке розуміння можливо хоча б тому, що в літературі по теорії журналістики, культурологіїй соціології культури не було знайдене однозначного й цілеспрямованого дослідженняпроцесів „формування“. Більш того, наприклад, у більшості енциклопедійвзагалі відсутня стаття „Формування“. У силу „свободи“ розуміннятерміна можна припустити, що його використання в потрібному нам значенні не будеперекручено витлумачене або оскаржене [25, с. 454¾455].
Таким чином, можна спробувати побудуватисхему процесу „формування“. Припустимо, що при написанні тих або іншихматеріалів для публікації в ЗМІ уявляє собі „свою“ аудиторію як володієпевними знаннями в певній, що цікавить його сфері. Журналіст припускає, що в аудиторіївже вироблена певна шкала цінностей по темі публікації і є певна „дієва“шкала. Інакше кажучи, освоєні й у тім або іншому ступені активності застосовуютьсяправила певної діяльністної реакції на ті або інші описувані події (гнів, роздратуванняй готовність застосувати силу для усунення описуваних недоліків — з одного боку,схвалення, задоволення, готовність заохочувати різними способами — з іншого). Іформування якихось нових установок засобами журналістики можна описати як пропозиціямасової аудиторії шляхом публікації в ЗМІ якихось механізмів для корекції, у томучислі й шляхом переформування масової свідомості як всієї масової аудиторії, такі світогляду й світогляду кожної окремої особистості.
Ці правила пропонуються у вигляді певноїінформаційної матриці, з якої окремі потрібні в цей момент інформаційні блоки витягаютьсясамою масовою аудиторією в повній згоді із власним розумінням власного ж інтересув оволодінні якимись новими знаннями або вміннями.
Тим самим „формування“ відрізняється,з одного боку, від „інформаційно-пропагандистського впливу“, що розумієяк цілеспрямований, структурований і чітко розписаний за часом звід дій (сукупністьзаходів) для досягнення масово-інформаційними методами певної мети в сфері ідеології(яка, помітимо, лежить повністю або частково поза сферою необхідності й/або бажаностідля масової аудиторії). З іншого боку, „формування“ відрізняється й відосвітньої діяльності в повному розумінні слова „освіта“.
Таким чином, „формування“ можнаописати як створення особливого настрою в соціумі, що може стимулювати всіх членівданого соціуму на досягнення тих або інших знань, умінь і навичок. Реалізуєтьсяж „формування“ у вигляді надання масової аудиторії достатньої кількостіінформації для вільного вибору із загального потоку найбільш зацікавленої і корисної,а також у вигляді створення умов вільного засвоєння отриманої інформації, перевіркиїї реальним життям і використання у своїй практиці.
Дане розуміння лежить у руслі сучасногоподання про волю слова. Відомо, що процес перегляду основних агітаційно-пропагандистськихконцепцій і принципів радянської журналістики був актуалізований політичними змінамив радянському суспільстві наприкінці 80-х років. І. Дзялошинский, підбиваючи підсумокряду виступів на дану тему, досить різко порушив питання про необхідність зміниосновних парадигм у журналістській діяльності й про необхідність перестати вважатиаудиторію „об'єктом впливу“. Автор призвав перейти на „гуманітарну“,тобто гуманістичну точку зору на процес комунікації, до розуміння даного процесуяк „відтворення й розвитку людської сутності всіх його учасників“ [7,с. 48].
Аудиторія при цьому розглядається як групасуверенних особистостей, що звертаються до виданого журналістом тексту з метою знайтив ньому зразки людських здатностей й якостей, засвоєння яких дозволить цим особистостямрозширити свої власні людські можливості. Це повинен бути текст, до якого вільной без усякого примусу захоче звернутися та або інша особистість, і в якому воназнайде описи необхідних для неї способів і методів вирішення вартих перед нею проблем,включаючи показ шляхів і методів духовного й фізичного самовдосконалення або придбанняяких-небудь нових професійних якостей.
У цьому значенні зміст культуроформуючихфункцій журналістики цілком дозволено описати як якусь рамкову сукупність принципіві правил діяльності журналістики в просторі культури. Ціль цих принципів і правил— формування за допомогою художньої культури нової людини, людини нової інформаційної,постіндустріальної цивілізації, здатного не просто сприймати потоки інформації,але й управляти ними для свого розвитку й досягнення найвищих рівнів свого духовногорозвитку. А також здатного до створення всі нових і нових добутків культури, дорозширення простору культури, до використання культури як способу й засобу по створеннюнових морально-етичних правил, що відповідають новим історичним умовам і викликамчасу [9, с. 247-248].
Наш час —- час інформаційної цивілізації— кардинальним образом відрізняється від попередніх часів. Кардинальні зміни відбуваютьсяй у механізмах роботи журналістики.
П.Гуревич відзначає ще одну особливістьсучасної культури — її всі зростаючу мобільність, коли протягом одного життя можечергуватися кілька культурних епох [6, с. 311].
Це означає, що масова аудиторія й коженіндивід окремо, відчуваючи потребу саме в тій або іншій інформації, може „брати“із пропонованою журналістикою картини культурного життя ті або інші найбільш кориснів цей момент відомості й з їхньою допомогою може створювати власну картину буття,у якій основне місце займає саме висока культура як найкращий спосіб оцінки ситуаціїй побудови життєвої перспективи.
Безумовно, основні поняття, принципи йтрадиції сприйняття культури заставляються ще в дитинстві, причому найперші уявленняпро критерії відбору „що таке добре, а що таке погано“ людина одержуєзадовго до початку процесу шкільного навчання. Але навіть у той момент, ще не вміючичитати й писати, людина в культурному середовищі сім'ї, а також за допомогою телебачення,радіомовлення знайомить із миром, одержує якісь початкові поняття про прекрасномуй потворному. І надалі роль журналістики в культурному становленні особистості тількизростає.
У цілому можна констатувати, що виконаннякультуроформуючих функцій журналістики визначається багатьма факторами. У їхнє числовходить і реальна можливість журналістики здійснити дані функції у всій їхній розмаїтості,що залежить від структури даної системи й взаємодії її компонентів й елементів,а також від зовнішнього впливу систем більше високого порядку. У випадку з журналістикоюй масовою аудиторією в абсолютної більшості випадків так і відбувається.
Дійсно, і сама журналістика й масова аудиторіязнаходяться у рівних умовах, що визнається, як ми бачили вище, всіма сучасними концепціямифункцій журналістики. І в цьому випадку зовнішній рівень функцій служить для передачісигналів впливу не на систему більш низького порядку, а на рівноправну систему.Разом же й журналістика й масова аудиторія є підсистемами системи більш високогопорядку. Цією системою є соціальна система, у яку входить, зокрема, державу, яксистема, що виробляє формальні правила існування систем більш низького порядку,так й інститути цивільного суспільства, що створюють правила неформальні. Тобто,у самому загальному вигляді правила взаємодії журналістики й масової аудиторії визначаютьсясамим суспільством [18, с. 55].
Як підсумок розгляду зазначеної концепціїможна представити механізм перетворення потенційних можливостей культури й журналістикив реальні дії, що становлять „практичний“ зміст культуроформуючих функційжурналістики.
Якщо реальний журналістський опублікованийу тім або іншому ЗМІ текст представити у вигляді знакових (символьних) проявів тихабо інших функцій, то можна спостерігати матрицю функцій, що визначають все різноманіттятекстів, що реалізують культуроформуючі функції. У кожному такому тексті є елементи(від одного нескінченно) із центрального „ядра“ системи культуроформуючіфункцій, з „діяльністногоі“ рівня (також від одного нескінченно), і іззовнішньої „комунікативної“ оболонки (від одного нескінченно) [18, с.56].
Підбором потрібної кількості елементівз того або іншого блоку функціональної матриці можна створювати журналістські творисамих різних жанрів: аналітичні (нарис, рецензія, історичний огляд і так далі),інформаційні — репортажі з тих або інших культурних заходів, замітки, або прямітрансляції.
При цьому ні в якому разі не треба забуватипро вже згадуваному вище феномен гіпертексту, тобто про феномен результуючого інформаційноговпливу на масову аудиторію. У випадку виконання культуроформуючих і всіх інших функційжурналістики, як уже говорилося вище, гіпертекстовий вплив завжди буде — ідеологічним.
Крім того, є журналісти, функціонуванняяких у рамках тієї або іншої інформаційної політики приводить до створення виразних,здатних зацікавити масову аудиторію журналістських матеріалів і змусити неї сприйматинеобхідну інформацію.
РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ КУЛЬТУРОФОРМУЮЧИХФУНКЦІЙ ЖУРНАЛІСТИКИ В ГАЗЕТІ «МІГ»
Газета „МІГ“ у буквальній розшифровці— Молодіжна інформаційно-публіцистична газета. Видання вже давно перестало бути»молодіжним", воно тепер більше "інформаційне". Однак, дотеперзберігається рубрика орієнтована на молодь.
«МІГ» — одна із самих популярнихі тиражних газет у Запоріжжя. Виходить видання в четвер. Щотижня «МІГ»випускає 24-сторінкову газету для всієї родини «Авоська».
Тираж газети «МІГ», як указуютьу вихідних даних, — 38 800 екземплярів. Такий тираж газета заявляє на кінець березня2009 року. На 2007 рік тираж заявляли, як — 44 тис. екземплярів.
Газета виходить із листопада 1939 р.,раніше називалася «Комсомолець Запоріжжя» («Коза»), назва «МІГ»газета одержала із січня 1991 р. Це єдина газета, з давньою історією, що дуже добрепристосувалася до сучасного ринку. До її назви в останні 2 роки часто додають приставку«рекламна». На її сторінках дійсно багато реклами. А реклама самої газетизаполонила все місто.
3.1 Жанрова розмаїтість журналістськихтекстів на теми культури в газеті «МІГ»
Світ культури безбережний й описати подіїкультури в якомусь одному журналістському жанрі неможливо. Необхідно використовувативсе різноманіття засобів масової інформації.
Залучення методології системи показує,що з різних елементів і зв'язків між ними можна як з деталей конструктора «збирати»тексти різних жанрів: аналітичні (нарис, рецензія, історичний огляд і так далі),інформаційні — репортажі з тих або інших культурних заходів, замітки, або прямітрансляції.
Аналізуючи сторінки газети «МІГ», можнасказати, що величезне значення має гіпертекст, що виникає в результаті синтезу всіхопублікованих протягом великого часу журналістських текстів.
При цьому в газеті формування такого гіпертекстуможе бути як цілеспрямованим, здійснюваним у ході реалізації певних, строго розробленихпроблемно-тематичних ліній газети, так і спонтанним. Але гіпертекст існує завждитам, де є засоби масової інформації.
Ефект гипертекстовості створюється журналістами«МІГуі» завдяки привнесенню різноманітних візуальних засобів.
В аналізованому друкованому виданні востанні роки (2006 ¾ 2008 рр.) часто звертаються до полікодових текстів. Полікодовийтекст — закономірне явище, породжене, у першу чергу, сучасною епохою візуалізації,а також активним впровадженням нових інформаційних технологій, використовуванихпри створенні інформаційного продукту [5, с. 33] .
У полікодових текстах використовуютьсянаступні види образотворчої інформації: фотографія, картинка, карикатура, схема,таблиця, графік й ін. При цьому вибір того або іншого засобу залежить від багатьоххарактеристик (інтенція автора; жанр матеріалу; фактор адресата: соціальний статус,рівень освіти, вік, гендер і т.д.; сфера функціонування креолізованих текстів ібагато чого іншого).
У сучасній міжкультурній комунікації постійнозростає роль полікодових (креолізованих) текстів, де іконічні засоби поряд з вербальнимивідтворюють картину світу, шкалу цінностей, естетичні ідеали націй. Наприклад; газета«Міг». № 48. 2006 року опублікувала матеріал В'ячеслава Костикова «Бал перевертнів»(надзаголовок «Набирають силу кримінальні канали взаємодії влади й народу»). Данийтекст супроводжує колаж, у який включає три вовчих голів, а в пащі кожної з них— пачка стодоларових купюр. Судячи з головних уборів, перший вовк символізує чиновництво,другий — сферу охорони здоров'я, а третій — правоохоронні органи. Після прочитанняматеріалу стає зрозуміло, що мова йде про те, що практично у всіх сферах є «власніперевертні», але при цьому конкретні особи, підприємства, установи не називаються.У цьому випадку перед нами полікодовий (креолізований) текст, що виконує евфемістичнуфункцію. Адже в матеріалі нічого не говориться про те, що в зображених «символах»діють перевертні, інакше б редакція не уникнула претензій з їх боку. А образотворчийряд, використаний у колажі, може бути витлумачений по-різному. Це «зручний» спосібпоказати своє відношення до тих або інших подій.
Провідну групу жанрів газети «МІГ» складаютьаналітичні жанри: аналітична стаття, рецензія, аналітичний й історичний огляд, аналітичнийнарис. До характерних рис аналітичних жанрів можна віднести історизм, наявністьідеалу, що розуміє автором як об'єктивно існуюча або тільки передбачувана ціль описуваногоявища культури. Твори аналітичних жанрів показують аудиторії можливий результаттієї або іншої діяльності в сфері культури, пояснюють, наскільки те або інше культурнеявище наближає суспільство до досягнення даного результату.
Наступну групу жанрів становлять інформаційній інформаційно-аналітичні жанри. До них належать замітка, інформація (як жанр короткогожурналістського матеріалу на актуальні теми), репортаж. Причому репортаж, кращізразки журналістських матеріалів, написаних у цьому жанрі, як правило, несе в собіриси як інформаційного, так й аналітичного жанрів. Існують також інформаційні нариси.Проміжним жанром між аналітичними й інформаційними може вважатися також інтерв'ю[11, с. 109].
На шпальтах газети „Міг” інтерв'ю зустрічаєтьсяне часто, у порівнянні з іншими жанрами. В інтерв'ю повідомляється якась новина,з іншого боку, у ньому співрозмовник журналіста розкривається як думаюча особистістьу всьому різноманітті своїх особистих якостей.
Для інформаційних жанрів найбільш важливимихарактеристиками є точність, оперативність, стислість й ємність. У сфері культуриінформаційні жанри особливо корисні для того, щоб показати все різноманіття культурногожиття суспільства. Це завдання в газеті виконують добірки коротких інформацій зрізних регіонів; добірка повідомлень із різних культурних заходів, що відбуваютьсяв те саме час в одному населеному пункті.
3.2 Діяльність журналіста в просторі культури.Етапи пошуку інформації на теми культури в загальнодоступних і закритих джерелах
Для починаючих журналістів дуже серйозноюпроблемою є пошук інформації на теми культури. Необхідно із самого початку навчитисяшукати потрібну інформацію в загальнодоступних джерелах. Це можуть бути повідомленняпрес-служб різних організацій культури: театрів, музеїв, установ державного управліннякультурою й багато хто інші. У цей час така інформація найчастіше публікується наофіційних інтернет-сайтах даних установ. При цьому дану інформацію можна розглядатитакож як первинне джерело для власного матеріалу, оскільки в цих повідомленнях,як правило, досить точно описується, що й коли відбудеться, у чому суть майбутньоїподії культури, хто саме прийме в ньому участь і багато чого іншого.
Зрозуміло, така інформація не може бутиповністю достовірною, як і будь-який інший анонс. У концерті або в театральномуспектаклі можуть бути заміни виконавців, на виставках частина творів може братиучасть у вернісажі (першому дні роботи), а потім їх можуть зняти з показу або придбати.Або, навпаки, якісь твори можуть бути показані протягом одного-двох днів у ходіроботи виставки. Варіанти бувають різні. Тому особиста участь журналіста в події,із приводу якого він збирається опубліковувати той або інший матеріал, як правило,необхідна [9, с. 175].
Цікавою інформацією для відвідування тогоабо іншого культурного заходу є реклама в газеті. У ній, як правило, вказуютьсявсі театральні прем'єри або виставки, від роботи яких очікується особливий резонансу засобах масової інформації.
Наступним етапом творчої роботи журналістав сфері культури повинне стати одержання коментарів фахівців або авторів із приводуподії, що відбувається, у сфері культури. Такі коментарі також найчастіше публікуютьсяна офіційних сайтах установ культури, але оскільки журналістові необхідна особливаоперативність у публікації своїх матеріалів, то доводиться прибігати до інтерв'ю,а також налагоджувати роботу із джерелами інформації.
Такими джерелами можуть бути всі люди,так чи інакше пов'язані з описуваними подіями культури: режисери, виконавці, робочісцени, звукооформлювачі, письменники, творчі працівники видавництв, художники йпрацівники виставочних залів і музеїв.
Важлива вимога при роботі із джереламиінформації: можна брати інформацію, що стосується тільки сфери їхньої професійноїкомпетенції. Причому бажано дістати згоду на публікацію даної інформації з посиланнямбезпосередньо на її джерело. Тільки в такий спосіб можна гарантувати точність одержуваноїінформації. У культурних рубриках газети «Міг» досить часто вказуються первісніджерела (сайти, телеканали (теле¾радіопередачі), працівники виставочнихзалів і музеїв тощо.
Нарешті, вершиною творчого зростання журналіста,що пише на теми культури, є створення аналітичних матеріалів. У них журналіст, зусією серйозністю оцінюючи діяльність тих або інших діячів культури або творчихколективів, намічає для них певні точки подальшого росту. Це можуть бути міркуванняпро те, що певному художникові непогано було б спробувати себе в якомусь іншомужанрі, оскільки в тім жанрі, що він працює, він уже домігся видатних успіхів. Цеможуть бути матеріали про те, що тому або іншому театру необхідно (бажано) додатиу свій репертуар або класики або, навпаки, сучасних п'єс [9, с. 456].
Треба тільки враховувати, що, по-перше,дана інформація не повинна виходити від самих людей культури (хоча іноді вони можутьнавіть самі просити опублікувати подібну інформація в якості «пробної кола»,щоб оцінити реакцію своєї аудиторії), а, по-друге, треба враховувати, що творчілюди — надзвичайно уразливі й самолюбні. Тому подібні публікації повинні бути вкрайобережні.
Але це тільки одна сторона аналітичноїдіяльності журналіста в сфері культури.
Набагато більш складним є створення аналітичнихматеріалів, у яких на основі поточної ситуації в сфері культури робляться висновкипро загальний стан культури в суспільстві, про проблеми й перспективи розвитку,про необхідні заходи державного або суспільного втручання (допомоги, стимулювання)або про необхідність на певний період залишити тих або інших художників «успокої». А таких матеріалів на сторінках інформаційно-публіцистичної газети«Міг» не так багато.
ВИСНОВОК
За допомогою засобів масової інформаціїсучасна людина задовольняє одну з основних своїх потреб — потребу в інформації.ЗМІ різного роду впливають на свідомість людини й через перероблену й відредаговануними інформацію в аудиторії формується не тільки своєрідна картина світу й світосприйманняв цілому, але й встановлюються певні норми й правила поведінки людини в суспільстві.
Газета «МІГ» несе на собі відбиток часу,дають можливість представити коло інтересів жителів нашого міста. Преса сама пособі один із самих динамічних суспільних інститутів, її концепції й досвід перебуваютьу прямої залежності від мінливої соціальної реальності, що особливо важливо враховуватив сьогоднішній Україні. Крім того, газета «МІГ» надзвичайно різноманітна по формахіндивідуальної творчої діяльності, а це спричиняє різниці в поглядах на її задачі,принципи, ефективність. Все це обумовлює затребуваність інформаційного видання вумовах соціальної, культурної, політичної діяльності.
Культурні журналісти мають потребу в масовомучитачі, тому що багато видань вимагають не високого професіоналізму, а розуміннятого, яким способом донести до конкретної категорії аудиторії видання інформацію,наприклад, про музичну подію так, щоб ця аудиторія зрозуміла, про що мова йде, потрібноце їй або не потрібно. Раніше аудиторія була весь радянський народ, сьогодні ситуаціяпринципово змінилася. Сьогодні це або люди, що мешкають у селах, або молодь, щовідвідує рейверські дискотеки. У них є повне право на те, щоб їхні інтереси й потребибули враховані й задоволені.
Тому журналіст повинен мати спеціальнізнання, мати фахову освіту, пов'язане з якоюсь культурною сферою. Він повинен мативідношення до якихось сфер культури, якщо він журналіст, а не дослідник, лекторабо письменник. Але в першу чергу, він повинен мати соціологічні знання й мати соціологічнийпрофесіоналізм. Це розуміння того, з яких конкретних людей складається його аудиторіяі які колективні думки або пристрасті.
СПИСОК РЕКОМЕНДУЕМОЙ ЛИТЕРАТУРЫ
1. Аймермахер К. Знак,текст, культура. ¾ М.: Дом интеллектуальной книги, 1998. ¾ 256 с.
2. Ахмадулин Е. Краткийкурс теории журналистики. ¾ М.: МГУ, 2006. ¾ 541 с.
3. Богданов Н. ВяземскийБ.А. Справочник журналиста. – К.: Думка, 1981. ¾ 627 с.
4. Ворошилов В. Журналистика.– М.: СПб, 2002. ¾ 242 с.
5. Галкин С.И. Техникаи технология СМИ: Художественное конструирование газеты и журнала. ¾ М.: СПб, 2007. ¾ 215 с./>
6. Гуревич П. Психологиярекламы. Историко-аналитическое и философское содержание. ¾ М.: Феникс, 2009. ¾ 464 с.
7. Дзялошинский И. Журналистскоемышление как развивающаяся система // Вестник Московского университета, серия 10Журналистика. ¾ № 6, 1988.¾ С. 46¾56.
8. Дзялошинский И. Культурнаяпроблематика в СМИ: влияние представлений журналистов на освещение событий культурнойжизни // Российская пресса в поликультурном обществе: толерантность и мультикультурализмкак ориентиры профессионального поведения. ¾ М.: Магна, 2002. ¾ С. 204¾221.
9. Дзялошинский И. Творческаяиндивидуальность в журналистике. ¾ М.: МГУ, 1984. ¾ 524 с.
10. Информационная политика.Учебник (под общей редакцией доктора философских наук, профессора В.Д.Попова). ¾ М.: РАГС, 2003. ¾ 154 с.
11. Ким М. Жанры современнойжурналистики. ¾ М.: СПб,2004. ¾ 341 с.
12. Ким М. Журналистика:Методология профессионального творчества. ¾ М.: СПб, 2004. ¾ 545 с.
13. Ким М. Технологиясоздания журналистского произведения. ¾ М СПб, 2001. ¾ 332 с.
14. Корконосенко С. Основыжурналистики. ¾ М.: Полиграф,2002. ¾ 214 с.
15. Лазутина Г. Основытворческой деятельности журналиста. – М., 2004. ¾ 227 с.
16. Лотман Ю. Типологиякультуры. Взаимное воздействие культур. ¾ М.: ТГУ, 1982. ¾ 414 с.
17. Мамардашвили М. Какя понимаю философию. ¾ М.: Прогресс¾Культура, 1990. ¾ 65 с.
18. Мельник Г. ТепляшинаА. Н. Основы творческой деятельности журналиста. ¾ М.: СПб, 2004. ¾ 115 с.
19. Николис Г., ПригожинИ. Познание сложного. ¾ М.: УРСС, 2003. ¾ 357 с.
20. Перевалов В. Деятельностьжурналиста в пространстве художественной культуры. Учебное пособие. ¾ М.: МИ, 2007. ¾ 57 с.
21. Правовое поле журналиста(настольная справочная книга). Под ред. В. Алексеева. ¾ М.: Славянский дом, 1997. ¾ 641 с.
22. Прохоров Е. Введениев теорию журналистики. – М.: МГУ, 2002. ¾ 338 с.
23. Прохоров Е. Введениев теорию журналистики. ¾ М.: РИП-холдинг, 2003. ¾ 220 с.
24. Скогорева О. Гипертекств структуре содержания современной массовой газеты: средства его создания // ПечатныеСМИ. ¾ №2. 2008 // www.mediascope.ru/node/217/?
25. Социология журналистикиТеория, методология, практика. Под ред. Е. Прохоров, И. Фомичева, Л. Свитич и др.¾ М.: МГУ, 1981. ¾ 550 с.