РЕФЕРАТ
Курсова робота: 45 сторінок, 82 джерела.
Об’єктом дослідження є авторські програми на радіо.
Предметом – засоби вираження теми в авторських програмахрадіостанцій.
Метою роботи є аналіз та виявлення особливостей авторськихпрограм, а також теоретичне осмислення виражальних засобів радіомовлення упроцесі засвоєння інформації та визначення особливостей їх використання вавторських програмах.
Методи дослідження: порівняльний, структурно-типологічний.
Створення цілісної акустичноїрадіопередачі – творчий процес, ефективність якого значною мірою залежить відвлучного, майстерного вибору комплексу виражальних засобів, до яких, окрімвербальних, належать ще й оригінальні невербальні (паралінгвістичні)компоненти: шуми, музика, монтаж, а також складники інтонації – тон, ритм,мелодика, темп мовлення, природні та психологічні паузи, тембр, логічний та фразовийнаголоси. Усі названі категорії доцільно вважати акустичними характеристикамисучасного радіодискурсу. І всі вони використовуються в створенні авторськихпрограм.
АВТОРСЬКА ПРОГРАМА, ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ, РАДІОВЕДУЧИЙ,СПРИЙНЯТТЯ, ТЕМБР, ІНТОНАЦІЯ, МУЗИКА, ШУМИ.
ВСТУП
Актуальність і наукова новизна дослідження зумовлені недостатньоюувагою журналістико знавців до дискурсу музично-інформаційного радіомовлення вцілому, до специфіки його авторського програмного продукту та використаннявиражальних засобів зокрема.
Об’єктом дослідження є авторські програми на радіо.
Предметом – засоби вираження теми в авторських програмах радіостанцій.
Метою роботи є аналіз та виявлення особливостей авторських програм,а також теоретичне осмислення виражальних засобів радіомовлення у процесізасвоєння інформації та визначення особливостей їх використання в авторськихпрограмах.
Відповідно до поставленої мети були висунуті такі завдання:
· проаналізуватиголовні формотворчі та стилетворчі засоби радіомовлення;
· визначитимісце і різновиди авторської програми на регіональному радіо;
· виявитиособливості використання виражальних засобів теми в авторських програмах радіостанцій.
В структурі сучасних ЗМІ, радіо залишається найбільшоперативним. Ані телебачення, ані навіть Інтернет не має настільки досконаліможливості, які дозволяють, без додаткової підготовки, виходити в ефір збудь-якого кутка земної кулі із розповіддю про подію або явище будь-якогохарактеру, вже на початку цієї події. Відповідно, ця обставина полегшує використаннярадіо як коментатора найбільш актуально та соціально значущі фактів і явищ,презентацію представників суспільства, державних діячів, авторитетних осіб увсіх сферах знань та, певна річ, власне учасників подій. Саме у цьому контекстірадіо впевнено випереджає і пресу, і телебачення, і Інтернет.
Створення цілісної акустичноїрадіопередачі – творчий процес, ефективність якого значною мірою залежить відвлучного, майстерного вибору комплексу виражальних засобів, до яких, окрімвербальних, належать ще й оригінальні невербальні (паралінгвістичні)компоненти: шуми, музика, монтаж, а також складники інтонації – тон, ритм,мелодика, темп мовлення, природні та психологічні паузи, тембр, логічний тафразовий наголоси. Усі названі категорії доцільно вважати акустичнимихарактеристиками сучасного радіодискурсу.
Специфічні властивості іхарактерні комунікативні форми радіомовлення випливають з його технічноїприроди. Властивість синхронного і безмежного поширення інформації, а такожвідтворення живої мови і акустичних картин дійсності визначають основні рисирадіомовлення: високий ступінь оперативності, виникнення у слухачів ефектуспівучасті, присутності на місці події і більша в порівнянні з газетою силаемоціонального впливу на людину; всюдисущість (можливість прийому передач забудь-яких умов).
Радіожурналістика наших днівшироко використовує природні виражальні можливості ефіру: багатство живої мови,діалогічність (не тільки повідомлення, але і спілкування), встановленняконтактів із слухачами, удосконалення засобів передачі звукових образів картинподії, які документально підтверджують ситуацію, відображують атмосферу дії івпливають на емоціональну сферу свідомості.
Усі ці властивостірадіомовлення, а також висока оперативність («миттєвість») передач обумовлюютьіншу сторону його комунікативної природи – специфіку сприйняття: виникнення услухача ілюзії участі, асоціацій, уявних образів сприяє підвищенню емоційностіприйому інформації, ідентифікації.
Слухове сприйняття інформаціїзгідно досліджень вчених вважається одним із найбільш дієвих. Із ранньогодитинства людина отримує знання, пізнаючи світ органами зору і слуху. Протесаме слухове сприйняття найбільше впливає на уяву. А тому природно, що радіо усистемі ЗМІ відкриває величезні можливості для розвитку мислення та формуванняасоціацій. На думку вчених — фізіологів природа людини така, що отриманізвукові враження вона намагається перетворити у зорові. Під час цього процесуактивно працює фантазія, в людини виникають певні почуття та емоції, і в такийспосіб розвивається мислення
Радіомовлення відкриває величезні можливості впливу наслухачів. Логіка викладеного матеріалу, зв'язок між його фрагментами маютьбудуватися за законами усного мовлення. Якщо знехтувати психологічнимиособливостями сприйняття, переваги радіокомунікації можуть бути втрачені. Нарадіо важлива не сама інформація, а те, як вона подається. Вдвічі завданняускладнюється, коли мова йде про дитину, яку необхідно зацікавити, щоб вонадослухала казку до кінця. Тоді ведучому знадобляться не лише його акторськіздібності, а й виражальні засоби радіомовлення.
Слово разом із музикою ішумами створюють повноцінну картинку, що постає в уяві, завдяки монтажу вонастає цілісною, органічною розповіддю. ЇЇ ефективність залежить від того, наскільки майстерно журналіст зможе використати комплекс виражальних засобів.Адже радіо у цікавій, і головне, доступній формі намагається розповідає пронавколишнє середовище, предмети, тварини, явища природи.
Радіомовлення має безперечний психологічний вплив на людей. Всистемі ЗМІ радіо, яке орієнтоване насамперед на слухове сприйняття, впливає науяву людини більше за інші інформаційно-комунікаційні засоби. Ще до появи радіобуло доведено, що людина відповідно власним можливостям та розвиткуасоціативного мислення, намагається перетворити звукові враження в зорові. Цейпроцес неминучий, він не залежить від бажання людини, тому що виражаєоб’єктивну закономірність природи сприйняття навколишнього світу.
Регіональне радіо має певні характерні відмінності відзагальнонаціонального. Звісно, головні з них зумовлюються саме фінансовихаспектів організації, але існують також інші, не менш суттєві відмінності, якіне лише диктують формат, розподілення ефірного часу, особливості створенняавторського продукту, але й набагато ширші можливості інтерактивності та«прив’язки» до своєї аудиторії. Кожний ефірний продукт має власну специфіку тавласний контингент слухачів. Зважаючи на вищезазначене була обрана темакурсової роботи: «Засоби вираженння теми в авторських програмах на радіо»
Методологічну й теоретичну основу роботи складають праці таких учених,як: Т.В. Васильєва, О.Я. Гоян, Г.В. Лазутіна, В.В. Лизанчук, Ю.А. Летунов, В.Я.Миронченко, О.А Сербенська, В.В. Смірнов, О.Д. Пономарів, В.Л. Цвік, О.А.Шерель, які дослідили теоретичні та практичні аспекти радіожурналістики,стилістики і мовної грамоти журналістів, визначили особливості авторськихрадіопрограм та описали специфіку сучасного радіомовлення, окреслив рольневербальних акустичних компонентів у творенні звукового образу.
Методи дослідження: порівняльний, структурно-типологічний.
Сфера застосування. Матеріали дослідження можуть бути використані під часподальших наукових розробок, при написанні курсових та дипломних робітстудентів, вивченні навчальних курсів присвячених радійній журналістиці,проблематиці ЗМІ.
РОЗДІЛ 1 ВИРАЖАЛЬНА ПАЛІТРАСУЧАСНОГО РАДІОМОВЛЕННЯ1.1 Поняттєвийапарат і наукова база дослідження
1.1.1 Авторська програма
В науці та журналістському використанні присутня великакількість визначень, термінів та понять. Між визначеннями, які подають у своїхмонографіях або підручниках вчених-журналістикознавців, існують певнірозбіжності, і щоб мати більш повне уявлення про той, чи інший предмет (явище),потрібно використати декілька різних визначень, які доповнюють одне одного.
Оскільки об’єктом вивчення є авторські програми на радіо, тов першу чергу необхідним буде подати визначення поняття авторської програми.
Отже, декілька найсуттєвіших та найповніших визначеньпоняття, порівнявши та поєднавши які, ми матимемо змогу вивести власнеуніверсальне поняття авторської програми:
Г.В. Лазутіна під «авторською програмою» журналіста розуміє«створення власного твору (програми, циклу програм) для електронної (радіо,телебачення) преси, при якому журналіст приймає безпосередню участь вконструюванні та випуску цього твору, підбору теми, матеріалу та інформаційногоприводу для нього» [25, с. 21].
Інше визначення «авторської програми» подається дослідникомта журналістикознавцем В.Л. Цвіком: «Авторською програмою можна вважати тойпродукт журналістської діяльності, задумка та реалізація якого на 90% булапроведена одним журналістом» [75, с. 125].
М.І. Калуцька визначає, що «авторський проект – цевідвідуваний сайт, домашня сторінка, радіо або телепередача, яка створюється тапідтримується зусиллям одного журналіста, і в якій з певною періодичністюз’являються певні результати його журналістської творчості» [20, с. 7].
За визначенням В.А. Моїсеєва «авторською програмою можнавважати лише таку програму, авторські права на яку журналіст має відповідно дочинного законодавства України» [47, с. 221].
Найбільш повна трактовка, на мою думку, подана у підручнику«Радіожурналістика» (за редакцією О.А. Шереля): «Авторська програма –радіопередача, автор якої одночасно виступає в ролі її творця та ведучого,режисера, літературного та музичного редактора, коректора, а іноді і продюсера.Тобто автор радіопередачі цілком та повністю відповідальний за її виробництво:сам вигадує тему, сам пише текст, обирає музичний матеріал, обмірковуєспеціальний джингл, іноді знаходить спонсорів. Відредагувати таку програму тавирішити, випускати її до ефіру чи ні, може тільки головний редактор абопрограмний директор» [60, с. 55].
Тому сучасне українськерадіомовлення, зокрема музично-інформаційне, можна назвати авторським, оскількисаме авторський програмний продукт становить левову частку його ефіру
Серед основних класифікацій типів програм сучасногорадіо особливу увагу варто звернути на типологію, визначену О. Гояном. Цякласифікація застосовується досить часто у вітчизняному радіомовленні не лишетеоретиками, а й журналістами-практиками.
Дослідник визначає вісім типів програм:
1. Інформаційні(складаються з 6–10, інколи – до 20 щоденних коротких інформаційнихповідомлень);
2. Інформаційно-аналітичні(щоденне або щотижневе коментування подій, які відіграють важливу роль у життісуспільства);
3. Інформаційно-публіцистичні(програми, у яких фіксується соціальна проблема та намагання її вирішити);
4. Культурно-просвітницькі(присвячені історії або сучасному стану науки, мистецтва, музики, кіно, театрутощо, програми про сім'ю та медицину (здоров'я), трансляції вистав,культурно-просвітницьких акцій);
5. Пізнавально-розважальні(переважно це розмовні ток–шоу);/>
6. Дитячі(орієнтація на вікові особливості дошкільнят і тинейджерів);
7. Спортивні(трансляції, репортажі, пряме мовлення зі спортивних змагань та окремі передачіспортивної тематики);
8. Ігрові(конкурси, вікторини, тобто змагання слухачів між собою в прямому ефірі) [13,с. 124].
Наведена класифікація має дотичність і до тематичногоспектра програм, і до їхньої жанрової характеристики. У цілому в сучаснійрадіожурналістиці інтегральним для визначення формально-змістових особливостейсучасної радіопрограми є поняття «звуковий образ», що означає не тількисукупність формо- та стилетворчих засобів, а в цілому композиційні особливостіпередачі, які покликані доступно, повноцінно та виразно донести до аудиторіїдумки, ставлення, спостереження автора.
Створюючи авторську радіопрограму, журналісту важливопам’ятати, на якій саме радіостанції вона буде звучати. «Тут у авторів, навідміну від ді-джеїв та ефірних ведучих, більше можливостей: якщо програма затемою, стилем або через «нестандартний» голос ведучого не може пролунати на«локальній» комерційній інформаційно-музичній радіостанції, автор маєможливість продати її на комерційній або муніципальній «багатопрофільній», атакож державній станції» [60, с. 56]. Знання цього дає можливість автору абоведучому професійно орієнтуватися із використанням технічних засобів створенняпрограм (наприклад, використання автором більш неординарних звукових засобів,які «наймані» ведучи дозволити собі не можуть відповідно до загального форматувіщання, такі як: «звуки живої природи», мелодії загальновідомих музичнихкомпозицій або власні напрацювання ді-джея в галузі звуку [46, с. 10], що даєможливість більш практичного використання знань про особливості створеннявласне авторських програм.
Автору передачі бажано придумати «фірмову», тільки йомупритаманну манеру привітання та прощання зі слухачами, а також підібратиспеціальну музичну «підкладку», щоб зробити передачу більш ефективною та такою,що запам’ятовується. Під цю музичну композицію (краще за все інструментальну)ведучому повинно бути зручно, приємно розмовляти: вона повинна заряджатиенергією або навпаки, розслабляти у відповідності до ритму і характерупередачі, а також в залежності від темпераменту автора. Основу такомуоформленню віщання вже дали перевірені часом радіопостанови, що велися підаранжуванням певної мелодії, яка за відсутністю зорових декорацій повинна буластворювати певну атмосферу та настрій для слухача [72, с. 2].
Існує також певна характерна відмінність між видами власнеавторських програм. Найбільш виразно ця різниця виявляється у відповідності досамої радіостанції, на якій виходить певна авторська програма.
В.Л. Цвік дає такі поради щодо підготовки тематичних(авторських) радіопрограм [75, с. 25]:
1. Жанрово-тематичні особливості програм більшостірадіостанцій визначаються орієнтацією на групи населення, диференційовані завіковою, соціально-економічною або етнічною ознакою. Тобто, головним чинникомстворення такого типу програм є потреби власне тієї аудиторії, для якої цейпродукт буде створюватись.
2. Визначення формату станції є першим важливим кроком длярозробки стратегії підготовки програм, організації роботи всього колективу ікожного журналіста окремо. Формат радіостанції є визначальним для підборужурналістського персоналу та журналістського продукту, який буде поступати вефір.
3. Оскільки практично всі однотипні станції працюють з однимі тим самим музичним матеріалом, гарно підібраний репертуар та частота повторівокремих записів можуть зіграти важливу роль у приверненні уваги слухачів (длявизначення таких параметрів використовуються опитування слухачів, абовизначення комп’ютером раціональної частоти повторів тих чи інших музичнихномерів).
Також важливим аспектом є створення певного «брендового»продукту, за яким певна радіостанція може бути відразу визначена середслухачів. Таким брендовим проектом може бути як постать ведучого, певніпрограми або цикли програм, а й також така не досить вагома деталь, як джинглпевної програми (наприклад випуску новин) або коротка музична вставка міжпрограмами, блоками реклам тощо (так звані «позивні»).
4. Підбір ді-джея (ведучого). При створенні авторськоїпрограми в його обов’язки входить: конструювання та випуск програми, відбіртеми, матеріалу та інформаційного приводу, написання тексту, відбір музичногоматеріалу, спеціального джинглу, іноді – пошук спонсорів.
Також журналіст може стати «голосом радіостанції», їївизначальною рисою, за якою легко розпізнати яке радіо наразі лунає у ефірі(так звана «зірка радіо», або «брендовий ді-джей»).
5. Попередня підготовка до випуску (заготовки ді-джея), пошукгостей, матеріалу, попередній відбір музичного масиву, технічна підготовка. Зарівнем попередньої підготовки визначається якість та професійність не лишеоднієї радіопрограми, але й усієї радіостанції загалом.
6. Чергування музики та голосу ді-джея, відповідність такогочергування та співвідношення музичного часу обраному формату.
7. Відбір гостей (доцільність появи гостей у авторськійпередачі). Потрібно зауважити, що при правильному підборі гостя важливо завждипам’ятати – не потрібно довго розмовляти з людиною до початку запису (це можейого виснажити, або змусити «повторюватися» чи апелювати до розмови, якоїслухач не чув; також потрібно оминати питання, на які можна дати односкладнувідповідь).
В.Л. Цвік подає окремі критерії правильної (професійної)роботи ді-джея (ведучого) такої програми [75, с. 42]. Знання цих критеріївдопоможе знайти вади або особливості не стільки в технічно-драматургічномуоформленні програми, скільки саме в роботі журналіста, що є доцільним приоцінюванні саме авторських радіопрограм.
Отже, отримавши декілька тлумачень «авторської програми» таїї характеристики, можна вивести певне усереднене визначення «авторськоїпрограми на радіо». Авторська програма на радіо – це радіопередача, автор якоїодночасно виступає в ролі її творця та ведучого, режисера, літературного тамузичного редактора, коректора, а іноді і продюсера. Характерними ознакамиавторської радіопередачі є: повна відповідальність автора за її виробництво,конструювання та випуск, підбор теми, матеріалу та інформаційного приводу,написання журналістом тексту, підбір музичного матеріалу, спеціального джинглу,пошук спонсорів. Відредагувати таку програму та вирішити, випускати її до ефіручи ні, може тільки головний редактор або програмний директор
У сучасній теорії журналістики авторський програмний продуктдосліджується з позицій функціонально орієнтованого радіомовлення (В. Смирнов),що впливає на розширення типології сучасних радіопрограм у цілому (О. Гоян, В.Смирнов, О. Шерель та ін.). Демократизація суспільно-політичної тасоціокультурної дійсності в Україні позитивно позначається на національномуінформаційному просторі, зокрема на радіомовленні. Саме авторська програма, надумку дослідників, є тим явищем, що підтверджує демократичність моделіжурналістики будь-якої країни світу
1.1.2 Виражальні засоби радіожурналістики
У науковій літературі представлено значну кількістьпраць, присвячених опису специфіки радіомовлення, розгляду його акустичноїприроди. Це посібники з радіожурналістики О. Гояна [13], В. Лизанчука [30], В. Олейника[51], В. Смирнова [69] О. Шереля [60], та дослідження з технічних засобівмасової комунікації О. Кузнєцової [24], В. Миронченка [45]. Звернув увагу нагалузеві норми редагування радіопередач і З. Партико [55]. Дослідник описавтехнічні й спеціальні норми, процес відбору голосів для озвучування матеріалів,охарактеризував особливості фонетичного розмічування тексту та методивиправлення радіопередач, що йдуть у прямий ефір.
Наукові статті російської дослідниці О. Сомовоїприсвячено розгляду питання тембральної метафоризації радіомовлення [70] тамелодики як компонентів інтонаційного оформлення радіопередач [71].Термінологію інтонаційних компонентів акустичних характеристик усного мовленняподано в енциклопедичних словниках С. Єрмоленко [15], О. Селіванової [66], М. Яцимірської[81]. Зокрема, О. Селіванова розглядає невербальні інтонаційні компонентиусного мовлення (тембр, темп, мелодика, тон, гучність, дефекти мовлення, паузитощо) як фонаційні кінеми (гр. kinesis — рух), що доповнюють й уточнюютьвербальне спілкування [66, с. 207].
Переймаєтся проблемамиурізноманітненя палітри стилетвочих засобів і Олександр Пономарів, унавчальному посібнику «Культура слова». Рекомендації автора ґрунтуються намовному досліді українського народу. У посібнику даються поради щодо виборуслів для найкращого висловлення думки, порушуються проблеми з культури мови,яка є важливою в ефірному мовленні [57]. Також професор веде на Держапвномурадіо власну програму «Радіожурнал СЛОВО» [Додаток А].
Для майбутніх працівників аудіовізуальних засобів і навітьдля тих, хто прагне гарно і правильно говорити, стане в пригоді посібник О. Сербенської«Культура усного мовлення» [67]. Серед інших праць цього мовознавця, докторафілологічних наук можна виділити такі як: «Актуальне інтерв’ю з мовознавцем»,«Антисуржик», а також науково-методичні праці «Ефірне мовлення у взаєминах зусною мовою», «Суржик: «низька мова», безлад чи мовна патологія?».
Сучасне радіо, що прагнестати другом для своєї аудиторії, – це особлива специфіка спілкування в ефірі,це своєрідні межі довіри між комунікаторами, що ґрунтуються на морально-етичнихта естетичних засадах. Ці засади визначаються ефективністю радіомовлення, тобтовибором того комплексу виражальних засобів, тих вербальних технологій, задопомогою яких відбувається вплив на аудиторію, а отже, встановлюєтьсязворотний зв'язок. Інтерактив радіо формується на основі звуку, завдяки якомуактивізується людська свідомість і спрямовується до діяльності, тобто йдетьсяпро те, що, наприклад, O. Шерель назвав «звуковим образом» як сукупністюзвукових елементів (мови, шумів, музики), за допомогою яких у слухачаформуються уявлення чи асоціації про матеріальні блага, життєвий досвід,характер людини [60, с. 45]. Звуковий образ радіо індивідуальний, він маєспецифічний професійний почерк і відрізняється від звукових образів інших медіачи видів мистецтва (телебачення, театру, кінематографа) завдяки особливійсукупності звукових елементів, їхньому драматургійному поєднанню такомпозиційній взаємозалежності. Його формують виражальні засобирадіожурналістики, які поділяють на дві групи, як зазначає В. Лизанчук [31, с.12].
До першої групи, якахарактеризується стабільним набором компонентів, належать слово, музика, шуми тадокументальні звукові записи, підготовлені поза студією, що є особливимелементом відображення дійсності, яка властива лише радіомовленню. Другу групустановлять технічні особливості роботи зі звуком, до яких належать запис,монтаж, звукові спецефекти (міксування, реверберація, синтез звуку, голосовийгрим). Якщо перша група – статична й незмінна, тобто є природним відображеннямнавколишнього середовища і перебуває поза суб'єктивним втручанням, то другагрупа – рухома й мобільна завдяки авторському впливу, індивідуальному творчомупошуку й технічним можливостям, що позначається на особливостях того чи іншогозвуку, переданого по радіо, тієї чи іншої радіопрограми, радіостанції,радіоканалу тощо. Отже, істотні зміни звукового образу радіо відбуваються, як правило,на рівні певних технологій, які пов'язані з розвитком технічного поступу, зізмінами в технології виробництва радіопродукту та залежно від творчої фантазіїавторів радіоповідомлень.
На жаль, в ефірі сучасного вітчизняного радіомовленнямало уваги приділяється художньому оформленню радіопрограм, не вивчається івплив виражальних засобів на слухача. Осмисленню цих понять присвячені роботиросійських вчених: Н. Ломикіної [32], В. Смирнова [69], О. Шереля [60], різнимаспектам особливостей радіомовлення приділяють увагу українські дослідники: В.Лизанчук [31], О. Штурнак [80], особливості радіоп'єси вивчає І. Хоменко [74].Ними сформульовано основні поняття виражальних засобів радіомовлення, їхня рольі значення у процесі сприйняття і засвоєння інформації. Проте особливостівпливу природних і технічних засобів на аудиторію, його залежність від жанрурадіопрограм не були предметом наукових досліджень.
Набуло поширеннярадіо мистецтво – різновид словесно-звукового мистецтва, яке виникло зрозвитком технічних засобів радіо. До цього поняття входять літературні,театральні, музично-сценічні твори, які з використанням творчих прийомів ітехнічних засобів радіомовлення набувають нових художньо-образних якостей інових особливостей естетичного впливу. Специфіка радіомистецтва – невидимістьтого, що відбувається у радіовиставі та в інших літературних формах, яківикористовує радіо. Художній образ у ньому поєднує в собі численні звуковікомпоненти. Особливого значення набувають звучання акторського слова, а також багатоманітнізвуки дійсності, музика, акустичні ефекти. Радіомистецтво вимагає від акторадостовірної, психологічно глибокої гри з тонкими голосовими нюансами, характерякої залежить від змісту образу, від його тлумачення, а також від жанру твору.Потужно виражаючи почуття і думки у словесних діях героїв перевалено вроздумах, монологах, діалогах тощо, є важливим засобом формування світоглядулюдини.
Отже, питання акустичноїприроди радіомовлення не було поза увагою українських та закордонних лінгвістіві журналістикознавців, проте воно залишається недостатньо висвітленим істосується переважно усного мовлення загалом. Майже не вивчається питання проакустичні особливості саме радіодискурсу, та й саме поняття радіодискурсузалишається ще недостатньо опрацьованим, за винятком досліджень Г. Почепцова,який розглядає його в системі комунікативних дискурсів у поєднанні зтеледискурсом, коротко зазначаючи їх основні ознаки. Радіодискурс, за йогословами, характеризується, на відміну від газетного дискурсу, часовими,просторовими, акустичними та іншими специфічними технічними характеристиками[58, с. 78].
У цілому всучасній радіожурналістиці інтегральним для визначення формально-змістовихособливостей сучасної радіопрограми є поняття «звуковий образ», що означає нетільки сукупність формо- та стилетворчих засобів, а в цілому композиційніособливості передачі, які покликані доступно, повноцінно та виразно донести доаудиторії думки, ставлення, спостереження автора.
Звуковий образсучасної авторської радіопрограми залежить від теми чи проблеми, яку порушуєжурналіст, функцій, які він намагається реалізувати, ефекту, реакції, якіпередбачає викликати в слухачів. Особливо цікавим аспектом дослідженняпрограмування сучасного радіо є вивчення ефективності впливу передачі наслухача, зокрема відповідності його смакам і потребам звукового образупрограми.
1.2Формотворчі та стилєтворчі засоби радіожурналістики
У сучасному інформаційному просторі радіо за масштабомпоширення інформації, її оперативністю, широтою охоплення аудиторії(загальнодержавні канали Українського радіо мають практично стовідсотковепокриття на території нашої країни) і надалі залишатиметься одним із популярнихта впливових засобів масової комунікації.
В. Смирнов зазначає, що радіожурналістика є звуковоюкомунікацією, характерні особливості якої визначаються природою звуку, йогоможливостями, психологією сприйняття [69, с. 23].
Звук у радіомовленні – основний засіб передачі змісту,а акустичність (акустичний від гр. akustikos – слуховий, той, що сприймаєтьсяслухом) – специфічна категорія сучасного радіодискурсу.
Створення цілісної акустичної радіопередачі – творчийпроцес, ефективність якого значною мірою залежить від влучного, майстерноговибору комплексу виражальних засобів, до яких, окрім вербальних, належать ще йоригінальні невербальні (паралінгвістичні) компоненти: шуми, музика, монтаж, атакож складники інтонації – тон, ритм, мелодика, темп мовлення, природні тапсихологічні паузи, тембр, логічний та фразовий наголоси. Усі названі категоріїдоцільно вважати акустичними характеристиками сучасного радіодискурсу.
Життя людини невіддільне від звуку. Органи мовленняможуть продукувати 600 різних знаків за хвилину, а слух – сприймати ці звуковісигнали й передавати у мозок, що розшифровує їх. Науковцями давно доведено:незважаючи на те, що більшу частину інформації люди отримують за допомогою зорушляхом прямого спостереження за навколишньою дійсністю, майже дві треті часувони проводять у мовленнєвому спілкуванні, утричі більше говорять та слухають,ніж читають і пишуть. Таким чином, уявлення людини про навколишній світстворюються не лише під впливом зорових, а й звукових образів, що мають великіможливості впливу на раціональну та емоційну сфери людської свідомості. Вусному мовленні слово несе в собі набагато більше емотивної та семантичноїінформації, ніж у писемному. Звукові повідомлення викликають у людській психіці(на свідомому та підсвідомому рівнях) потаємні внутрішні ефекти, активізуютьуяву та інші механізми слухового сприйняття. У цьому випадку голос можнавважати внутрішнім звуковим автопортретом особистості.[7, с. 156].
Отже, при усних формах впливу ефективність сприйняттяінформації досягається за допомогою збалансованого використання зображальних ізвукових знакових систем у вигляді візуальних та звукових образів.
Звуковий образ – це сукупність звукових елементів, щостворюють у слухача асоціативні уявлення (в узагальненому вигляді) проматеріальні об'єкти, життєві події, характер людини [60, с. 106].
Як зазначає О. Гоян, поєднання слухового та зоровоговпливу на радіо дозволяє передавати інформацію на рівні образів. На радіо слідпередовсім активувати (за допомогою усної мови, шумів, музики, монтажу,невербальних мовних засобів: тону, темпоритму, паузи, тембру, наголосу тощо)свідомість аудиторії для того, щоб вона самостійно відтворила повідомлене [13,с. 156].
Звуковий вплив на масову аудиторію найефективнішездійснює радіо, головна перевага якого перед іншими засобами масовоїкомунікації пов'язана, як уже зазначалось, із впливом на уяву слухачів. Цейтехнічний засіб масової комунікації розрахований на аудіювання – одночаснеслухання та розуміння інформації.
Голос людини – могутній засіб впливу на реципієнтів,здатний з перших хвилин заполонити увагу слухачів, завоювати їхню симпатію тадовіру, чи, навпаки, викликати небажання слухати радіопередачу.
Гарний, поставлений голос – запорука успіху людейбагатьох професій, особливо теле- та радіожурналістів. Звучання голосу завждиненавмисне співвідноситься із іміджем диктора, змушує слухача домислювативізуальний вигляд, приписувати радіоведучому різноманітні інтелектуальні,моральні, ділові якості, поведінкові характеристики. Саме за голосом, якийзвучить в ефірі, слухачі дають певні оцінки «ерудований», «добрий» тощо. Безневербально створеного підтексту існування радіообразу у зв'язку з акустичноюприродою радіомовлення просто неможливе [7, с. 157].
Наприклад, «хрипота» та «тремоляція» голосу свідчатьабо ж про немолодий вік радіоведучого, або ж про його незадовільний станздоров'я. Останнім часом у радіожурналістиці «голосовий імідж» диктора чиведучого підбирається відповідно до формату радіостанції. (На FM-радіостанціях,як правило, звучать молоді, життєрадісні, бадьорі голоси, у дикторів Першогоканалу Національного радіо переважать добре поставлені, низькі голоси).
Серед невербальних (паралінгвістичних) акустичнихвиражальних засобів сучасного радіодискурсу помітне місце займає інтонація (відлат. іntono – гучно промовляю), яка несе до 40 % загального обсягу інформації вусному повідомленні.
Інтонація як форма емоційно-вольового відношення того,хто говорить, до предмета мовлення та слухача, виражена в фізичниххарактеристиках звуку та зумовлена видом спілкування, метою, характером,особливостями мовного контакту, ситуацією комунікативного акту, є одним ізнайважливіших засобів передачі думок і почуттів, виражає не лишеемоційно-експресивний стан, а й несе змістове та смислове навантаження. За їїдопомогою можна завоювати довіру слухачів або викликати відразу до передачі.Інтонація завжди має бути доречною, відповідати змісту повідомлення, невступати з ним у суперечність. Інколи у радіопередачах може використовуватисяінтонація застереження [15, с. 48].
Отже, інтонація забезпечує структурну цілісністьвисловлення, служить засобом розрізнення комунікативних їх типів (спонукання,питання, оклик, розповідь, імплікацію), виділення найбільш навантажених слів іфрагментів, характеристики мовця й ситуації спілкування, емоційного тастилістичного забарвлення текстів тощо. Поза інтонацією слово не має змісту.
До компонентів інтонаційного оформлення мовленняналежать: тон, ритм, мелодика, темп мовлення, психологічні та логічні паузи,тембр голосу, логічний та фразовий наголоси.
Тон мовлення (від гр. tonos – натягнута мотузка,напруга, натяг) як компонент інтонаційного оформлення має неоднозначнетрактування. Так, О. Селіванова розглядає тон мовлення як одиницюсупрасегментного рівня звукового членування мовного потоку, висоту вимови звукав мовленні, що формується при проходженні повітряного струменя крізь голосовізв'язки, глотку, рота й носа шляхом створення акустичного ефекту від коливаньголосових зв'язок (глотка, ніс і рот є лише резонаторами, крізь які проходитьповітряний струмінь) [66, с. 622].
Традиційно тон мовлення ототожнюють із характероммовлення (звичайний, серйозний, піднесений, урочистий, схвильований, іронічний,саркастичний) [45, с. 103].
Зважаючи на вищезазначене, можна зробити висновок, щотон мовлення включає в себе висоту, діапазон мовлення, силу, гучність голосу, атакож його модуляцію.
Голос утворюється в результаті роботи голосовихзв'язок та дихання за допомогою звуку. З фізичної точки зору, звук – цеколивання часток пружного середовища, які поширюються в ньому у вигляді хвиль.Звукові хвилі розрізняють за частотою коливань у секунду. Чим більша частотаколивань – тим вищий тон. Звуки низької частоти сприймаються як бас, а високої– як свист. Висота голосу – це його тональні можливості. Вона залежить відчастоти коливання голосових зв'язок. Кожен текст має свою висоту звучання: урадіопередачах говорити на високих тонах недоречно (високий тон виправдатиможна лише доречною схвильованістю), спокійний, врівноважений тон додаєсолідності мовленнєвому повідомленню.
Висота тону повинна бути вмотивованою і її слідобов'язково враховувати при підготовці радіоматеріалів.
Межу людського голосу від найнижчих до найвищих тонівзвучання називають діапазоном мовлення, який може змінюватися як із віком, такі в процесі тренувань. Чим ширший діапазон голосу, тим цікавіші інтонаційніваріанти мовлення радіожурналіста.
Промовець впливає на слухачів не лише висотою, а йсилою голосу. Сила голосу – це реальна енергія звуку, яка залежить здебільшоговід напруження мовленнєвого апарату та сили видиху повітря, амплітуди голосовихзв'язок, ступеня їх напруження, діяльності носових та ротових резонаторів. Силаголосу повинна бути достатньою для сприйняття інформації: говорити надтоголосно – дратувати слухачів, надто тихо – змушувати прислуховуватися. Тихий,боязкий голос викликає враження, що людина не має достатньої віри ні в себе, нів те, що виголошує. Як фізична величина, сила звуку вимірюється у децибелах іповинна бути достатньою для якісного запису передачі та можливостей їїмайбутнього опрацювання за допомогою технічних пристроїв [21, с. 18].
Близьким, але не тотожним поняттю «сила» є «гучність»голосу. Гучність голосу певною мірою залежить від його сили, але якщо силаголосу – об'єктивна величина, то гучність – змінна якісна характеристикаголосу, яку можна змінювати залежно від потреб та ситуацій спілкування. Змінагучності голосу – один із засобів досягнення виразності мовлення, йогорізноманітності, адекватній ситуації спілкування. Надміру гучне мовлення швидковикликає роздратування у слухачів.
Зміна висоти та сили голосу (модуляція голосу)допомагає втримувати увагу слухачів, а вміння підпорядковувати свій голос усімтонкощам і багатству творчого задуму автора – ознака професійності справжньогорадіожурналіста.
Ритм та мелодика голосу також є невід'ємнимикомпонентами інтонаційної виразності звукового мовлення, чинникамиемоційно-естетичного впливу на реципієнта.
Ритм (від. гр. rhytmos – розміреність, узгодженість) –це така звукова організація мови, коли рівномірно чергуються наголошені йненаголошені, довгі та короткі склади в мовленні, відбувається « регулярнеповторення подібних і співрозмірних мовленнєвих одиниць, яке виконуєструктурувальну, текстотвірну й експресійно-емоційну функції [63, с. 92].
Інколи використовуються повтори для розвиткуакустичного ритму вже в самій назві радіопередачі, створюється своєріднийакустичний ритм, що для газетного заголовного комплексу мало б зворотний ефект,сприймалося б як тавтологія. Чи, приміром, використання повторів однакових сліву назвах радіопередач (Від мелодії до мелодії. – 2010. – 12 верес. – 11.40; Відсуботи до суботи. – 2010. – 16 верес. – 9.05).
Мелодика (від гр. melаdikos – мелодичний, пісенний) –компонент інтонації, який характеризується зміною частоти тону в часі йвиявляється у підвищенні-зниженні голосу у фазі, що організує її шляхомчленування на ритмічні групи. Мелодика виділяє в тексті й ключові слова,збільшення звуку за допомогою високого рівного тону [82, с. 16]. Показникоммелодики в мовленні є також ненормативна зміна довжини голосних.
Досить часто змішують поняття мелодики та ритмумовлення, вживаючи для їх позначення термінолексеми «ритмомелодика». Так, М.Яцимірська розглядає ритмомелодику як побудову речень мови за інтонаційним(пониження та підвищення голосу) та ритмічними (розповідні, питальні, окличніречення) моделями [81, с. 87].
На якість мовлення позитивно впливають правильнопідібраний темп мовлення і паузи, обґрунтовані польотом голосу.
Темп мовлення (від. лат. tempus – час) – компонентінтонації, швидкість вимови елементів усного мовлення: звуків, складів, слів.Кожна людина володіє відповідним темпом усного мовлення, який переносить і вчитання. І буває так, що текст мінорного плану читається в такому темпі, щодуже важко відчути настрій цього твору, або, навпаки, твір за характеромтемпераментний, активний, а читається в уповільненому темпі, що призводить доспотворення його ідеї.
Розрізняють швидкий, пришвидшений, середній,уповільнений і повільний темп мовлення, який вимірюється кількістю звуків абоскладів, що вимовляються протягом одиниці часу. Швидкість читання текстудикторами, виміряна у кількості слів за хвилину, повинна становити в середньомудля передач, які передбачають лише читання тексту (наприклад новини), 140–150слів за хвилину. Для малопідготовлених слухачів (дітей) швидкість повинна бутинижчою на 20–30 %. Для інформаційних передач, розрахованих нависокопідготовлених слухачів, швидкість може бути вищою, ніж середнє значенняна 20–30 %) [55, с. 42]. Інформацію, передану зі швидкістю 180 слів на хвилину,радіослухач вже не сприймає.
Отже, темп мови на радіо повинен бути вмотивованим,відповідати змісту повідомлення. Швидкий темп збуджує увагу, емоції слухачів,проте сприйняття інформації при ньому залишається неповним: слухач не встигаєосмислити повідомлення, зафіксувати у своїй пам'яті ні звукових, ні зоровихобразів. Надто повільний темп мовлення, навпаки, відволікає увагу слухача,змушує його зосередитися на чеканні наступного слова чи фрази.
Темп мовлення великою мірою залежить відіндивідуальних особливостей мовця, його психічного складу, темпераменту,етнічної належності, від мети й комунікативних стратегій, типу та стилюзвукового тексту, від важливості чи неважливості того, що вимовляється,обставин мовлення, наявності комунікативного шуму тощо. Щоб постійно утримуватиувагу слухачів, рекомендується періодично змінювати темп мовлення. Цьогопринципу дотримуються журналісти інформаційних і спортивних радіопередач. Натемп мовлення значно впливає і тривалість пауз (від. гр. pausis – припинення,зупинка) – акустичне та артикуляційне зупинення руху в мовленні. Упаралінгвістиці цей невербальний засіб масової комунікації розглядають як одиніз засобів активізації уваги слухачів, поглиблення сильного емоційно-емотивноговпливу (раптового здивування, засоромлення, приголомшення, небажання втручаннясторонніх осіб, гніву тощо). Паузи допомагають активізувати увагу слухачів і єелементами інтонаційного, емоційного виділення синтагми тазмістово-синтаксичної завершеності фрази, оформлення речення, фази, такту.
Також використовують шуми (звукові картини дійсності),що мають змістове та сюжетне навантаження. Так само, як і метафору, шумиподіляють на природні (шум потягів на залізничному вокзалі, чи, приміром, «гуллітака, що піднімається в небо з аеродрому) та штучні, створені за допомогоюрізних монтажних прийомів. У минулому це могло бути ламання в руках пісочноготістечка-корзинки, що за звуком нагадувало тріскотіння багаття, чи переминанняв руках крохмалю, що асоціювалося у свідомості слухачів зі скрипінням снігу вморозний зимовий день [66]. Сучасні комп'ютерні синтезатори допомагаютьстворити правдиву та образну картину дійсності набагато простіше – за допомогоюкомп'ютерних програм. Отже, шуми, як правило, штучні, у радіодраматургії непросто служать звуковим тлом передачі, її акустичною ілюстрацією, а й містять усобі певну інформацію, дають змогу уникнути довгих описів, економлять ефірнийчас, надають радіопостановці більшої переконливості.
Усі шуми, з якими стикається людина, мають певнупульсацію і часто нагадують своєрідну музику. Музика на радіо активно впливаєна психіку людини і за своєю природою близька до тимчасового характерурадіокомунікації. Розрізняють два різновиди музики: музика як супровід (фонпередачі) та музика як самостійна частина. У сучасному радіодискурсі музика можебути розбивкою між інформаційними блоками в одній передачі або виконувати рольмузичної шапки чи заставки, а також бути художньою декорацією для створеннязвукового образу, тобто звукової метафори. Часто обсяг семантичної інформації вмузиці, як зазначають психологи, дорівнює мовленнєвому повідомленню: певнамелодія сприймається свідомістю реципієнтів як одне слово чи словосполучення(мелодія із кінофільму Е. Рязанова «Службовий роман» вдало повідомляє слухачамрадіо «Шансон», що в ефірі – «Прогноз погоди»).
Отже, музика, як і шуми, у структурі сучасногорадіодискурсу також здатна доповнювати розповідь, вносити в контекст додатковезмістове навантаження, посилювати емоційний вплив, іншими словами, виконуватироль звукової метафори.
У сучасному радіодискурсі, як і в усному мовленнізагалом, виділяють природні (несинтаксичні, фізіологічні, акустичні) та логічні(попереджувальні) паузи.
Природні паузи використовуються з метою підготовкинаступних висловлювань, регулюють дихання, ця пауза має бути настільки довгою,щоб слухачі мали можливість добре підготуватися до сприйняття нової інформації.Наші дослідження показали, що тривалість акустичних пауз між повідомленнями вінформаційних передачах, що дає змогу реципієнтам краще з'ясувати сказані ідеїта підготуватися до сприйняття наступної інформації. Логічна пауза достатньоїдовжини виділяє сказані ідеї найкраще за всі інші засоби усного мовлення, можепередавати різноманітні емоційні стани, здивування, приголомшення, гнів.Найчастіше логічні паузи використовуються у радіодраматургії.
Тривалість пауз, як і темп мовлення, вимірюється всекундах та мілісекундах. Акустичні паузи поділяються на мiнiмальнi (5–20 мс),середнi (20–60 мс) та максимальнi (60–100 мс).
Весь комплекс виражальнихзасобів гармонійно компінуються за допомогою монтажу. Монтаж вважається однимиіз головних стилетворчих або технічних засобів вираження. Мащенко І. Г.визначає монтаж звуку як з'єднання (збирання) в певній послідовності записанихраніше різних звукових фрагментів (мова, шуми, музика) у цілісну звуковукомпозицію; редагування, скорочення синхронних мовних фонограм та іншихелементів звукового супроводу [42, с. 282]. Саме монтаж є основою для створеннязвукового образу. Адже під час складання всіх елементів майбутньої програмивикористовується різна сила звучання, паузи, різноманітні виражальні засоби,визначається тривалість звучання музики, шумів чи тексту. Зрозуміло, що монтажзалежить у першу чергу від замислу журналіста.
Важливою характеристикою звуку та інтонації є тембр(від. фр. timbre – дзвоник) – природне звукове забарвлення голосу, що надаєйому емоційно-експресивних відтінків. Кожен складний звук – це сукупністьгармонічних коливань – чистих звуків та низки супутніх тонів, що виникаютьодночасно. Усі ці додаткові тони, що супроводжують основний, надають йомуособливого відтінку, називаються тембром. Тембр залежить від анатомічної будовимовленнєвого апарату, що створює індивідуальні тембри голосів, помітно відмінніміж собою. Кожна людина має свій особистий, індивідуальний тембр, що є одним ізголових засобів впливу на слухача: інформація ефективна лише в тому разі, коливона ефективно донесена до реципієнта. Кожен радійник (диктор, коментатор,ведучий) повинен обрати оптимальний тембр свого голосу – не кричати й не дужезнижувати його, щоб матеріал звучав краще [16, с. 55].
Голос та його тембр може стати додатковим аргументомна користь вербальної інформації. А може, навпаки, змусити її відхилити. Цеявище добре відоме радіорежисерам та редакторам. Важливі інформаційні повідомлення,прочитані низьким чоловічим голосом, сприймаються як більш достовірні порівняноз таким же текстом, озвученим жінкою. Якщо голос диктора тембрально неприємнийдля слухача, зміст матеріалу не сприймається, радіослухач навіть може вимкнутиприймач. Редактори інформаційних радіопередач давно використовують урадіоновинах читання повідомлень по черзі чоловічими та жіночими голосами.Зміна тембру свідчить про зміну теми повідомлення. Один і той же голостембрально змінюється залежно від стилю вимови, наприклад, при переході звисокого стилю на розмовний. Інколи тембр маркує текст стилістично, даючиможливість слухачеві прогнозувати, яким буде наступне повідомлення [32, с.125]. Високий тембр використовується для вираження ввічливості, покори,слабкості, підлеглості, а низький – для вираження сили, агресії, грубості.
Отже, тембр голосу повинен бути милозвучним, не різатислух високими нотами і не глушити басом. Інакше втрачається частина інформації,здійснюється подразнювальний вплив на радіослухачів. Приємний від природи голосдобре сприймає аудиторія, людям до вподоби бадьорий, радісний голос, а немонотонний, повчальний, байдужий.
Важливими складовими інтонаційного оформленнязвукового мовлення є і логічний та фразовий наголоси, які допомагають зосереджуватиувагу слухачів на певному слові чи фразі. Усі слова в реченні пов'язані засмислом, завдяки чому вони об'єднуються в групи чи словосполучення, в кожній зяких є свій смисловий центр – логічний наголос. Для смислового виділення однеіз слів у реченні вимовляється із більшою силою голосу. Логічний наголоспризначений для підкреслення найбільш важливого у відповідній мовній ситуаціїслова в реченні.
Емфатичний наголос є варіантом логічного і передбачаєвиділення у вимові більшою силою голосу важливої змістової та логічної частини,надає повідомленню більшої емоційності й експресивності.
Отже, одним із важливих завдань радіожурналіста єпошук логічних та експресивних акцентів, що допомагають не лише уточнити змістповідомлення, а й завуальовано висловити своє ставлення до змісту цьогоповідомлення.
На радіо ми чуємо лише голос, а не бачимо того, хтоговорить. Кожен радіожурналіст повинен знати особливості свого голосу,тренувати його. Голос мовця – це не лише його природні дані, а й його фізичний,емоційний стан. Негативно впливають на голосові зв'язки хвороба, голод,роздратування. Промовець має вміти правильно артикулювати – чітко вимовлятизвуки, склади, слова [24, с. 155].
Недоліки мовлення (вистрілювання звуків чи слів,форсування голосу, монотонність, крикливість, відкриті високі звуки, швидкийтемп, приглушеність голосу та ін.) є неприпустимими в радіомовленні, знижуютьефект радіопередачі, тому дикторові передусім необхідно усувати виявленінедоліки, виробляти навички володіння силою голосу, діапазоном, темпом, стежитиза диханням. Володіння технікою мовлення, багатством інтонації, мелодикою,тембром голосу є ознакою високої культури журналістської майстерності.
Отже, паузи, мелодика мовлення, тембр та іншікомпоненти інтонаційної виразності звукового мовлення є не лише факторамиемоційно-естетичного впливу на реципієнта, а й засобом звуко-смисловогометафоричного переносу.
Творчий процес створення багатьох радіопередачскладається з двох принципово важливих етапів: фіксації звукової реальності ймонтажу записаного матеріалу. Монтаж на радіо є універсальним засобом не лишетворення, а й редагування акустичних повідомлень. Традиційно радійний монтажсприймався як складна обробка магнітної стрічки, на якій зроблено запис, щополягає в усуненні з запису непотрібних або невдалих місць, з'єднання окремихчастин запису в єдине ціле. Проте, останнім часом, особливого значення набуваємонтаж із використанням комп'ютерної техніки, що, без сумніву, надає ширшіможливості й для створення, а надто редагування акустичної метафори. Самезавдяки комп'ютерному монтажеві нині здійснюється різноманітна обробка звуку,можливе використання будь-яких фрагментів запису в будь-якій послідовності такомбінації з регулюванням рівнів і часу звучання, навіть висоти тону. Надзвичайноважливим є той факт, що весь записаний матеріал у процесі монтажу залишаєтьсянеушкодженим і може знову використовуватися [45, с. 58].
За функціонально-структурнимиознаками В. Смирнов [68, с. 125] відокремлює три основні види монтажу:технічний, публіцистичний, художній. Останній якраз і використовується длястворення цілісного акустичного образу.
Сучасне українськерадіомовлення, зокрема музично-інформаційне, можна назвати авторським, оскількисаме авторський програмний продукт становить левову частку його ефіру. Але,назвати його якісним, виваженим і різноманітним, нажаль, навряд чи можна.Присутність авторських програм обмежена лише інтерактивами чи ефірами зпривітальними повідомленнями, хоча саме програм з доцільним використаннямзвуковиражальних засобів невистачає украінському радіопростору.
формотворчий авторська програма радіостанція
РОЗДІЛ 2. ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ В АВТОРСЬКИХ ПРОГРАМАХ НА РАДІО
2.1 Авторські програми на радіостанціях. Стилєтворчі засобиавторських програм
2.1.1 Музичні виражальні засоби авторських програм
Інформаційно-аналітичні й інформаційно-публіцистичніавторські програми в ефірі музично-інформаційного радіо представлені не надтошироко. Це, насамперед, пов'язано з тим, що на сьогодні музика з одного зосновних виражальних і формотворчих засобів радіомовлення перетворилася напровідний. За умов правильного музичного програмування радіо вдасться донестислухачеві й інший продукт, безпосередньо з музикою не пов'язаний, але вкупі знею відповідальний за гармонійність ефірної картини [13, с. 56]. Саме в межахмузичного потоку радіостанції необхідно вміло ідентифікувати себе, означившивласний загальний імідж, перетворивши його на привабливий та цікавий дляцільової аудиторії програмний продукт.
Наприклад, на радіо закодування інформаціїпопереднього рівня за допомогою технічних кодів (монтажу, музичного оформлення,звуку), які матеріалізують конвенційні репрезентативні коди, відповідає запереконливість інформації, конфлікту, образу. Тому специфіка кожного із засобівмасової інформації визначається не лише способом передачі інформації,характером виражальних засобів, а й особливістю та своєрідністю її сприймання
Музика – це форма програми,яка може як поліпшити, так і зіпсувати зміст програми. В арсеналірадіожурналіста лише три складові – слово, шум і музика. Музика на радіо слугуєяк для оформлення різних за змістом передач, так і для самостійноговикористання [59, с. 38].
Добираючи звуковий супровід, професіональному журналістовіварто пам'ятати, що найкраще дібрана мелодія та, яка органічно підходить допрограми; найліпша музика та, на яку слухач зумисне навіть не звертає уваги,але відсутність якої слухач би неодмінно помітив. Звукове наповнення відіграєроль синтаксису в радіопрограмах [11, с. 55].
Автор також підбирає й музичний матеріал (який повинен легкосприйматися), домовляється з гостями, якщо це ток-шоу, розробляє з ними темумайбутньої розмови, бажані або не бажані питання, за необхідністю – вивчаєвласну аудиторію (наприклад, шляхом створення інтерактивного поля черезспілкування зі слухачами в прямому ефірі, шляхом створення спеціальних форумівна сайтах радіостанцій, на яких слухачі пропонують певні ідеї та висловлюютьпобажання, або ж створенням опитувань на сайтах радіостанцій чи простосмс-голосувань на певну тематику, приклади створення яких можна побачити втеоретичних працях В.Б. Зазикіна [17], С.С. Кетова [2].
Музика і шуми як формотворчіабо природні засоби відображають дійсність, а тому вони не залежать відсуб'єктивного впливу журналіста. Його творчість виявляється в правильномудоборі звукових і шумових ефектів. Добирати їх необхідно особливо уважно, бовід цього залежить точність і якість створеного в ефірі звукового образу.«Завдяки казці дитина тільки пізнає світ, а тому виражальні засоби покликаніпознайомити слухача зі звуками навколишнього середовища. Вони можутьімітуватися, ілюструючи вже прочитаний текст, чи навпаки, передувати тексту,дозволяючи слухачеві самостійно підібрати асоціації та уявити майбутнійфрагмент оповіді»[35, с. 2].
Акустичний вплив на масовуаудиторію найефективніше справляє радіо. Звукові повідомлення викликають улюдській психіці (на свідомому та підсвідомому рівнях) потаємні внутрішніефекти, активізують уяву та інші механізми слухового сприйняття, викликають умозку людини низку не лише акустичних, а й візуальних образів. Отже,найефективніше сприйняття інформації відбувається за допомогою збалансованоговикористання зображальних та звукових знакових систем у вигляді візуальних тазвукових образів. Звуковий образ – це сукупність звукових (мовленнєвих,музичних, шумових) елементів, що створюють за допомогою асоціацій вузагальненому вигляді уявлення про матеріальний об'єкт, явище, історичну подію,характер людини [68, с. 462].
Всі ці явища, як вважаєдослідник звукового образу сучасної реклами В. Музикант, перш за всезорієнтовані на ефективне звукове сприйняття тексту, де мова сприймається яклюдська артикульована мова, музика як безпосередня мова почуттів, шуми якнеартикульована мова речей і живої природи [49]. І далі він продовжує, що моварадіо є набагато ширшою, аніж радіомова. У ній поряд з вербальним повідомленнямшироко використовується пара- й екстралінгвістичні засоби вираження, щодорисовують документальні шуми, музику, прийоми монтажу. Можна частковопогодитися з тим, що радіо примушує «вухо бачити» Але, одночасно, варто мати наувазі, що образ, викликаний впливом на слухові органи людини, ні за якихобставин не буде повним та цілісним. У цьому контексті природно зробитивисновок, що звуковий сигнал може викликати зорове уявлення, але зовсім не єобов'язковим, тому що може активізувати й іншу, зовсім не візуальну чиасоціативну лінію
2.1.2 Виражальні засоби вавторських програмах
Та попри недостатню увагупрограмних директорів сучасних музично-інформаційних радіостанцій доінформаційно-аналітичного й інформаційно-публіцистичного авторського продукту,варто відзначити кілька проектів, які репрезентують найбільш поширений насьогодні звуковий образ таких програм.
В ефірі всеукраїнської радіомережі «Мелодія» виходитьпрограма Олександра Ладижинського «Спецвипуск. Політичні підсумки» [Додаток А].Хронометраж – близько 5 хвилин. В основі кожного випуску – найактуальніша подіяз політичного життя України, що може, на думку автора, суттєво вплинути нарізноманітні сфери й галузі вітчизняної соціокультурної дійсності. Стрижнемпрограми, безперечно, є критичні, часом іронічні коментарі ведучого з приводутієї чи іншої політичної події, того чи іншого представника політичногобомонду, що викликав інтерес автора чи то власною позицією, чи то не надтообережним висловом. Саме документальні записи виступів і заяв політичних діячівне тільки роблять яскравішим звуковий образ програми «Спецвипуск. Політичніпідсумки», а й динамізують рух думки автора, дають йому змогу вдаватися доіронічних коментарів тощо. Цікавою знахідкою є використання фраз і музики зпопулярних мультиплікаційних і художніх фільмів як ілюстрації до реплікполітиків. Добір таких фрагментів виявляє не лише авторську позицію, йогоставлення, робить чіткішою для слухачів оцінку журналістом висловів, вчинків іподій, а й полегшує завдяки влучному жарту сприйняття інформації, уяскравлюєзвуковий образ програми в цілому.
Традиційний для інформаційно-публіцистичних програмалгоритм створення та проведення має авторський проект Еліни Владимирової«Народ і влада» в ефірі запорізької радіостанції «Ностальжі». Основний жанрпрограми — інтерв'ю на актуальну для запоріжців соціально-економічну чисуспільно- політичну тему з компетентною людиною. Особливої яскравостізвуковому образу цієї програми надає наскрізний інтерактив – слухачі можутьадресувати запитання гостям як до виходу передачі в ефір, так і ставити під частрансляції. Кожному випуску програми передує анонс, який уміщує інформацію прогостроту й акутальність теми передачі, авторитетність і компетентністьзапрошеного гостя, координати для зв'язку слухачів зі студією. Безперечно,найголовнішу роль в інтерв'ю відіграє модератор. Варто зазначити, що ЕлінаВладимирова майстерно володіє технікою інтерв'ю: ставить чіткі запитання, непобоюючись бути наполегливою та рішучою в процесі збору потрібної слухачамінформації, вміє слухати як гостя, так і слухачів, які беруть участь в ефірі.Звуковий образ програми «Народ і влада» – динамічний, яскравий завдяки якіснійроботі модератора та чіткому інтерактиву.
Особливо яскравимі оригінальним для українського музично-інформаційного радіомовлення є звуковийобраз авторського програмного продукту, який можна назвати радіотеатром(радіодрамою). Одним із найяскравіших втілень радіотеатральної ідеї безперебільшень можна назвати програму Оксани Новикової «Смакота» (радіостанція«Мелодія»), яка 2004 р. отримала «Золоте перо» як найкращий в Україніавторський проект. Передача має яскравий звуковий образ, який складається згармонійного використання як формо-, так і стилетворчих засобів радіомовлення.Образ допитливої та жартівливої домогосподарки, втілений Оксаною Новиковою,викликає довіру, інтерес і постійну увагу слухачів різнихсоціально-демографічних характеристик. Ведуча ділиться рецептами приготуваннярізноманітних страв, начебто в домашніх умовах, часто перемовляючись потелефону з подругою. Попри те, що програма має монологічну форму, стильмовлення ведучої (розмовно-побутовий), стилістика передачі в цілому, збагаченадоречно дібраною музикою та шумами, що імітують кухонну обстановку, робитьсприйняття інформації легким і захопливим. Безумовно, за тематикою передачі їїможна віднести до розважально-пізнавальних авторських програм, особливостізвукового образу (влучне використання формо-, стилетворчих засобів, потужнедраматичне начало тощо) вирізняють її з-поміж переважної більшості розважальнихпередач [Додаток А].
Культурно-просвітницька програма «Безкінечні історіїпро вічне кохання» Ірини Кошманової (Всеукраїнська радіомережа «Мелодія») є моножанровою.Портретний нарис чудово відображає любовні колізії, вирування пристрастей ужитті відомих творчих людей минулого. Авторка часто вдається до цитуваннялистів і щоденників героїв програми, спогадів про них їх друзів та колег.Ведуча часом намагається грати роль ліричних героїнь історій, що інколи їйвдається, але в цілому програмі притаманний описовий стиль із певноювідстороненістю авторки від матеріалу. Ощадливість у використанні емоцій, атакож виражальних засобів (стабільність музичного ряду, який не змінюєтьсяпротягом усієї програми, а отже, слабко психологізує образи героїв нарису, бракшумів, які б вдало передавали атмосферу певної епохи), можна вважати недолікамизвукового образу цієї програми [Дoдаток А].
Такі самі зауваження можна висловити з приводу іншоїкультурно-просвітницької програми радіостанції «Мелодія» – «Знайомий силует»Олександра Проніна, Автор знайомить слухачів із видатними діячами світовоїнауки та культури, намагаючись привернути увагу аудиторії до їх життя ітворчості на основі реальних фактів, поданих очевидцем, сучасником тієї чиіншої відомої персони. Отже, жанр, який використовується в цій програмі, можнаназвати радіоновелою, для більш яскравої форми якої бракує використаннярізноманітного та влучного музичного матеріалу, шкодить надмірний артистизмавтора, певна патетичність і пафосність стилю його мовлення, що складнопоєднується з роллю очевидця, яку він виконує [Додаток А].
У цілому специфіка звукового образу наведених вищепрограм гармонійно поєднується з ефірною картиною радіостанції «Мелодія», їїформатними особливостями та соціально-демографічним портретом цільовоїаудиторії.
Середкультурно-просвітницьких програм усеукраїнського музично-інформаційного радіоварто відзначити такі цікаві та яскраві за звуковим образом проекти, як«Русские каникулы» Марії Макєєвої («Русское радио»), «Рокабільний психоз»Вадима Красноокого, «Демоверсія» Вадима Карп'яка (компанія «ФДР-радіоцентр»).Останні дві програми, що мають стале місце в програмному колесі не однієїзапорізької радіостанції, зокрема «Великого Лугу», «Радіо РОКС 102,2 FM» тощо,демонструють незвичайний підхід у подачі музичного матеріалу. Провідним жанромпередачі «Рокабільний психоз» є нарис, який нечасто можна почути в ефірісучасного музично-інформаційного радіо. Вадим Красноокий, лідер українськогогурту «MAD Heads», вкладає професійні знання й інтереси та слухацьку любов дорок-н-ролу в кожну історію про людей, які започаткували цей напрям у сучасніймузиці. Оповідь автора перемежовується найяскравішими для ілюстрації тих абоінших непересічних життєвих колізій музикантів піснями, причому містки докожної з них ведучий робить лише на інтро та беках музичних творів, що чудововідтінює вербальний компонент звукового образу програми (лаконічний синтаксис,ощадливе використання тропів і суто музичних термінів, уживання слів і понять,які на сьогодні набули статусу екзотизмів, але гарно відтворюють атмосферупояви та становлення рок-н-ролу). Власне, досить значний хронометраж програми –30 хвилин – не відлякує пасивно-стихійного слухача, адже звуковий образпередачі є яскравим, не переобтяженим стилетворчими засобами радіомовлення,чітко структурованим, що чудово передає хід думок автора, засвідчує йогокомпетентність і загальну ерудованість.
Особливо популярну серед слухачівмузично-інформаційного радіогрупу програм становлять розважально-пізнавальні.Серед «програм-реплік» радіостанції «Ностальжі» можна назвати кілька особливоцікавих розважальних авторських проектів — «База даних», «Твій день», «Безспонсора», «Принцип дії», «Ділова ковбаса». При цьому програму «База даних»складно назвати авторською, оскільки автора й ведучого передачі не називаютьузагалі. Необхідність ідентифікації автора програми зумовлена тим, щоособистісний підхід до відбору, обробки та подачі інформації в ній відіграєнайважливішу роль. У цілому мінімальний хронометраж програм-реплік має своїплюси, зокрема оперативне сприйняття інформації слухачем, фоновий режимпрослуховування радіо без відриву від основної діяльності, те, що програми не встигають«роздратувати» слухача, і той не перемикає приймач тощо. Але серед негативнихсторін такого програмного продукту варто назвати низьку оновлюваність матеріалупередач попри їхню жорстку ротацію, а також те, що ці проекти виходять узапису.
На окрему увагу заслуговуєзвуковий образ авторської розважально-пізнавальної програми «Пашина двадцятка»(«Ґала-радіо»). Насамперед, варто зазначити, що серед хіт-парадів, до того жавторських, ця передача є довгожителем – її вік перетнув 10-річчя. При цьому авторі ведучий програми — Діджей Паша – не стомлюється експериментувати з їїобразом. «Пашина двадцятка» має значний обсяг звучання – понад годину, виходитьщосуботи зранку, складається з презентації музичних композицій, які за тижденьпривернули найбільшу увагу слухачів «Ґала-радіо» та, відповідно, спонукали дороздумів автора й ведучого хіт-параду. Майстерне володіння голосом,темпоритмом, інтонаційними нюансами суттєво вирізняє Пашу з-поміж питомоїбільшості сучасних радіоведучих. Розкутість у спілкуванні, тонка іронія талегкий гумор – дають змогу авторові подавати цікаву музичну інформацію легко,без зверхності та повчань. Ведучий особливу увагу приділяє значенню самевербальної складової звукового образу програми, адже коментує той чи іншиймузичний твір лише на його інтро та беку, не використовуючи жодного підкладу.
Така особливість передачіпривертає увагу слухачів до голосу автора, вказує на вагомість тексту йцінність пісні, що зацікавила ведучого та спонукала до роздумів над їїфеноменом.
РОЗДІЛ 3 ВЛАСНА КОНЦЕПЦІЯПРОГРАМИ “СВІТ ЗА КЕРМОМ”Зміст Щодня у світі виробляється кілька сотень тисяч автомобілів і кілька тисяч автоновин. Щодня ми відбираємо найсмачніші з цих новин, щоб донести їх до вас. Все цікаве про автосвіт простими словами. Хронометраж До 5 хвилин Періодичність виходу Один раз на день (з повтором) Ведуча Сценарій Звукорежисер Виходить в ефір 10.15 (вранці) та о 17.45 ввечері. Анонс на наступний тиждень Наступний тиждень присвяченний жінці за кермом. Ми пропонуємо огляд популярних жіночіх авто, найцікавіші факти створення цих авто. Перелік необхідної для жінок комлектаціі та також неймовірні випадки із практики жінок- водіїв.
Сценарій програми «Світ закермом»
Джингл: ( Монтаж із пісніЁлка — «Девочка в маленьком Пежо» і популярної дитячої пісеньки — «Мы едем,едем, едем, в далекие края...» Монтаж виконано за принципом акустичногоколажа.) Голос ведучого – Якщо не уявляєш свого життя без, свободи руху, рокотудвигуна, поклику дороги та нових вражаючих подорожей – слухай все саме цікаве ікорисне у програмі «Світ за кермом».
(Ведуча) – Доброго дня,небайдужим до авто. Ще яких–небудь десять — двадцять років тому жінка за кермомавтомобіля вважалася екзотикою. Саме через свою нечисленність жінки довгий часповодилися на дорогах вкрай обережно, прагнучи не створювати жодних проблем вцьому «світі чоловіків», і все одно викликали з їх сторони в кращому разіхворий інтерес з відомою часткою зневаги.
З ким тільки бідолаху непорівнювали! І з переляканою кішкою, і з мавпою з гранатою, і з коровою нальоду!
Сьогодні жінка на дорогахстала таким частим явищем, що психологи цілком серйозно заговорили проособливий тип поведінки жінок-водіїв. Наскільки ці типи відрізняються відчоловічих стилів водіння, наскільки є чисто жіночими — судити вам. (Тект читаєна фоні шумових ефектів проїзджаючих машинненапружуючої дінамічної музики інегромкого звуку клаксона.)
(Музикою логічно закцентуватипочаток повідомлення про новий тип.) – (Відбивка – Жіноче позізання та звуксигналізації.)
Тип перший: Діловий
(Відбивка)
Ведуча – Зупиняють її, як правило за перевищенняшвидкості і невиправдані хаотичні перестроювання. І річ не в тому, що водійодержує задоволення від швидкої їзди, зовсім ні — просто вона завжди дужепоспішає, боїться запізнитися, намагається встигнути в декілька місцьодночасно. Цей стиль життя (запланувати і зробити за добу стільки, скількиіншій ледве встигне за тиждень) диктує відповідну швидкість пересування. Осьвже для кого автомобіль, дійсно, не розкіш. І наша пані-водій кожного разу щиродивується: за що ж її зупинили, вона і не відмітила, що перевищила швидкість.При цьому довгі дебати з інспектором не для неї — ніколи витрачати на це час!Тому і виправдовуватися такий водій не буде, скоріше спробує швидше домовитися,адже час, втрачений в розбираннях, для неї вже саме по собі є покаранням.Півгодинна «профілактичної бесіди» причинить Діловому типу більшенеприємностей, ніж сплата якого завгодно штрафу.
Але, зате, якщо інспектор попався з явною схильністюдо психологічного садизму і посилає нашу бідолагу на алкогольний огляд безжодного приводу або забирає автомобіль на штрафну стоянку, тут вже автовласницяділового типа (змирившись з втраченим часом) всю енергію, яку жадала пустити наякусь справу, кине на те, щоб довести неправомірність її затримання.
(Відбивка)
Тип другий: Нерішучий
(Відбивка)
Ведуча – Вона зовсім не любителька швидкої їзди, алешвидкісний режим порушує не менш часто, чим попередній тип. А все тому, що убідолахи просто немає іншого виходу: при нормальній швидкості її увага вмитьпочинає розсіватися і зісковзувати на перехожих, рекламні щити і вітринимагазинів. А при швидкості 80 миль просто не залишається іншого виходу, яктільки повністю зосередитися на процесі управління — жити-то хочеться! Ще однеспецифічне порушення водіїв цього типа — повна неувага до руху по смугах. А всетому, що їй дуже важко ухвалити швидке рішення в дефіциті часу їзди
Дуже часто пані до останнього моменту не знає абосумнівається, яким маршрутом їй краще слідувати. І міняє рішення вже на самомуперехресті, а на потрібну вулицю (ось невдача!) можна потрапити зовсім не зтого ряду, в який вона вже стала. При цьому, повністю відповідаючи своєму стилюводіння, Нерішуча перебудовуватися із смуги на смугу вважає за краще поволі іобережно, чим викликає хворий інтерес у інспекторів дорожнього руху. Щостосується спілкування з людиною у формі, то Нерішучому типу дістається прицьому більше за інших. Якщо людина надмірно м'яка — означає на неї можнатиснути, якщо вона говорить плутано і невпевнено – означає їй немає чогобоятися. Чого гріха таїти, з таким водієм представники влади відчувають себепросто як риба у воді. Правда, серед Нерішучих попадаються пані, які достатньочітко знають свої права і як маскування лякливості і м'якості ведуть розмовухолодно-ввічливим дипломатичним тоном, що, поза сумнівом, дає їм певніпереваги.
(Відбивка)
Тип третій: Демонстративний
(Відбивка)
Ведуча – Цій жінці спочатку приємний той факт, що нанеї в потоці машин звертають особливу увагу (чи то усмішка або лайки, що мчатьуслід). Заради цього вона може створити на дорозі все, що завгодно, лише бутипомітною. Так само вона віднесеться і до спроби представника закону зупинитиїї. Відважно і радісно загальмувавши, вона обов'язково вийде з машини. І нетому, що горить бажанням догодити, а тому, що це зайва можливістьпродемонструвати себе у всій своє неземній красі. Крім того, так кохані цимтипом патетичні жести, зручніше робити у вільному просторі.
О! Вона така винна! І на знак розкаяння готовапосипати голову уявним попелом, охати, ахати і зітхати. При цьому вона докладевсі зусилля, щоб убити своїми жіночими чарами інспектора наповал, по-іншому ібути не може! І зовсім не тому, щоб уникнути штрафу (які дурниці!), а виключноз любові до мистецтва. Можна, в крайньому випадку, і сльозу пустити, правда,цей прийом на дорожніх інспекторів, загартованих в спілкуванні з численнимипані за кермом, надає вельми незначну (а часто прямо протилежну бажаному) дію.
(Відбивка)
Тип четвертий: Зухвалий
(Відбивка)
Ведуча – Їздить за принципом: «закони писані длядурнів, а не для мене». Перевищити швидкість, проїхати на червоне світло,підрізати кого-небудь — все це дитячі витівки. Жінки-водії цього типа щировважають, що їм дозволено робити все, що подобається і що дозволяє автомобіль.Це створює неприємності іншим? Так це їх проблеми! Розбиваються тільки чайники,а у неї все буде в порядку. А ті, хто свято дотримують правила дорожнього руху– просто погані водії і гідні жалості. Наочна агітація у вигляді раскуроченнихв аварії машин на таку пані просто не діє. Вона не звикла утрудняти себепрорахунком ситуації на дорозі на декілька ходів вперед: що буде, наприклад,якщо вона проскочить це перехрестя на червоне світло. При цьому, машина, щоз'явилася із-за повороту, викликає її щирий подив: він-то що тут робить?Роз'їздили тут, розумієш! Самі винні!
Взагалі, на дорозі, в будь-яких ситуаціях повинні всі,окрім неї, а вона — просто ідеальний водій і, взагалі, вся в білому. До речі,цьому типу із-за непомірних амбіцій сильно дістається від доблеснихпредставників закону: ці хлоп'ята не переносять подібного до себе відношення, авагомих доказів, здатних урезонити будь-якого, в їх арсеналі предосить.
(Відбивка)
Тип п'ятий: Педантичний
(Відбивка)
Ведуча – Ця пані може роками не зустрічатися завтоінспекцією — хіба що на техогляді. Тому, що їздить, як і живе: строго заправилами. Але навіть, якщо порушення і має місце (всі ми люди), то проблем здорожньою владою не буває. Питання, хто в такій ситуації «начальник», а хто«дурень» просто не виникає в голові Педантичної пані, штраф платиться негайно,сперечатися немає про що – такі правила. Неадекватні вчинки на дорозі (та і вжитті) – не для неї.
(Відбивка)
Ведуча – Звичайно, ця, як і будь-яка інша типологія непретендує на абсолютність. Все, зрештою, залежить від ситуації і настроюволодарки авто. Всі п'ять типів поведінки можуть цілком гармонійно і природновиявитися у однієї і тієї ж пані на протязі дня. Йдеться, швидше, про якогосьулюблений стиль, що найбільш віддається перевазі. А жінка на те і Жінка, щоббути багатоликою і непередбачуваною і через це завжди загадковою і привабливою.Дякую за увагу, на все добре.
(Джингл.)
ВИСНОВКИ
Відповідно до поставленої мети я сформулювала завдання, які ідослідила в курсовій роботі:
· проаналізувалаголовні формотворчі та стилетворчі засоби радіомовлення;
· визначиламісце і різновиди авторської програми на радіо;
· виявилаособливості використання виражальних засобів теми в авторських програмахрадіостанцій.
В ході дослідження обраної теми було виявлено, що в сучаснійжурналістиці науці існує певна розбіжність в трактуванні поняття авторськапрограма. Низка вчених-журналістикознавців, які займалися розробкою проблеми«авторської програми» як такої (Г.В. Лазутіна, В.Л. Цвік, М.І. Калуцька та ін.)не виокремлюють її різновид як авторської програми на радіо. Водночас вчені,які займалися вивченням власне особливостей радіо як засобу масової інформації(O.А. Шерель) не займалися вивченням особливостей саме регіонального радіо.Тому поєднання двох тем, трактування поняття «авторська програма» тахарактеристика використання виражальних засобів на радіо як такого, може статиновим напрямом в журналістикознавстві.
В ході дослідження проаналізувала декілька тлумачень терміну«авторської програми», виявили її характерні ознаки, проаналізували особливостірадіопрограм і сформулювали варіант дефініції терміну «авторська програма»,який трактуємо як радіопередачу, автор якої одночасно виступає в ролі її творцята ведучого, режисера, літературного та музичного редактора, коректора, а інодіі продюсера.
Характерними ознаками авторської радіопередачі є: повнавідповідальність автора за її виробництво, конструювання та випуск, вибір теми,інформаційного приводу та підбір матеріалу, написання журналістом тексту,підбір музичного матеріалу, спеціального джинглу, пошук спонсорів. Дозвіл навихід авторської програми в ефір надає головний редактор або програмнийдиректор.
Ще кілька десятиліть тому радіомовлення для слухачів булопов'язане з роботою дикторів. Чітка артикуляція, правильна вимова, поставленийголос і виразні інтонації були обов'язковими складниками мовленнярадіодикторів. Тому цілком природно, що його вважали зразковим і таким, якепересічні слухачі прагнули наслідувати. Можна багато говорити про недоліки роботиЗМІ, зокрема, радіомовлення того часу. Зі змінами в інформаційному просторі заостанні 20 років відбулись як позитивні, так і негативні зрушення в медійномусередовищі. Журналісти позбулись цензури, засоби масової інформації сталиближчими до своєї аудиторії, кількість радіостанцій зросла, радіомовлення сталоінтерактивним. Водночас значно знизились вимоги до журналістів, які працюють вефірі. Наслідком цього є погіршення якості написаних матеріалів, численні мовніпомилки, низький рівень культури й техніки мовлення, що в сукупності призводитьдо недовіри з боку аудиторії та сприймання радіо виключно як розважальногозасобу.
Аналіз роботисучасних радіоведучих комерційних радіостанцій у черговий раз довів, що,незважаючи на популяризацію в ефірі живого, спонтанного спілкування,радіомовлення має бути ретельно підготовленим і чітко організованим. При цьомуоднією з найважливіших вимог має стати чітка позиція радіостанції щодо мовноговиховання аудиторії шляхом підвищення культури мовлення радіоведучих та формуванняпозитивного іміджу рідної мови.
Отже, як особливістьвикористання виражальних засобів теми в авторських програмах радіостанцій,серед типів сучасних авторських програм на музично-інформаційному радіокількісно переважає розважально-пізнавальний продукт. Цей факт пояснюється тим,що нова система програмування пов'язана з поведінкою аудиторії, конкуренцією вефірі та в цілому форматними особливостями радіостанцій. Проте, незважаючи наряд суспільно-політичних, бізнесових, суто технічних факторів впливу настановлення й розвиток музично-інформаційного радіо, радіо-виробництва, щомінімалізує елемент творчості, авторська майстерність у створенні програмивиявляється, передусім, у звуковому образі передачі.
Значні технічні властивості радіо, використаннявиражальних засобів, творчий підхід журналіста створюють матеріал, якийспонукає до мислення, активізує увагу, пробуджує почуття, примушує фантазувати,тобто впливає на слухача у двох сферах: логічній та емоційній. До їх підготовкитреба підходити особливо ретельно, мало написати гарний текст. Його слідзбагатити музикою, звуками, інтонацією та акторськими здібностями.
Акустичний вплив на масовуаудиторію найефективніше справляє радіо. Звукові повідомлення викликають улюдській психіці (на свідомому та підсвідомому рівнях) потаємні внутрішніефекти, активізують уяву та інші механізми слухового сприйняття, викликають умозку людини низку не лише акустичних, а й візуальних образів. Отже,найефективніше сприйняття інформації відбувається за допомогою збалансованоговикористання зображальних та звукових знакових систем у вигляді візуальних тазвукових образів. Звуковий образ — це сукупність звукових (мовленнєвих,музичних, шумових) елементів, що створюють за допомогою асоціацій вузагальненому вигляді уявлення про матеріальний об'єкт, явище, історичну подію,характер людини.
Звуковий образ сучасної авторської радіопрограмизалежить від теми чи проблеми, яку порушує журналіст, функцій, які віннамагається реалізувати, ефекту, реакції, які передбачає викликати в слухачів.
За допомогою грамотного використання комплексувиражальних засобів радіо впливає на емоції і почуття. Саме вони викликають услухачів певний емоційний стан, певний настрій, які в подальшому можутьвплинути на формування власного погляду на події та явища. Використання усіхможливостей радіо дозволяє досягти головної мети: слухач має зрозуміти основнуідею. Максимально завдання виконане, коли разом оптимально, професійновикористовуються емоційні та раціональні засоби, які доповнюють одне одного і органічнопоєднані. Дуже важливо при цьому мати почутя міри — не перенасичит або незробити цікавий матеріал — нецікавим через нестачу виражальних засобів.
Величезна кількість звуків природи, цивілізаціїскладають багату палітру звукового середовища, яка потім використовується врадіомовленні. Тому важливо вміти грамотно і професійно працювати із звуком,забезпечити звукову достовірність у подачі матеріалу різного змісту авторськихпрограм.
Сучасне українськерадіомовлення, зокрема музично-інформаційне, можна назвати авторським, оскількисаме авторський програмний продукт становить левову частку його ефіру. Але,назвати його якісним, виваженим і різноманітним, нажаль, навряд чи можна.Присутність авторських програм обмежена лише інтерактивами чи ефірами з привітальнимиповідомленнями, хоча саме програм з доцільним використанням звуковиражальнихзасобів невистачає украінському радіопростору.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Багиров Э.Г.Основы радиожурналистики. / Э.Г, Багиров, В.Н. Ружников – М.: Изд–во Моск.ун–та, 1984. – С. 234.
2. Бараневич Ю.Д.Жанры радиовещания: Проблемы становления, формирования, развития. /Ю.Д.Бараневич – К.: Знання – Прес, 1978. – 357 с.
3. Барноу Э. Какписать для радио и телевидения: Пер. с англ. / Э. Барноу– М.: Академия, 1960.– 420 с.
4. Белицкий Я.М.Профессия – журналист / Я.М. Белицкий // Телевидение и радиовещание.– 2000. –№1. – С. 5–12.
5. Бернштейн С.И.Язык радио. / С.И. Бернштейн – М.: Информационно – издательский центр Connect,1977. – 456 с.
6. Бехтина Н.Р. Радио– это прежде всего разговор / Н.Р. Бехтина // Техника кино и телевидения. 2000.– № 2. – С. 10–12.
7. ВанінаО.С. Значення голосу і манери говорити для теле– і радіожурналістів / О.С.Ваніна //Теле– й радіожурналістика: зб. наук.–метод. праць. – Львів:Львівський національний університет ім. І. Франка, 2002. – Вип. 4. – С.155–158.
8. Васильева Т.В.Радиожурналистика – проблемы «живого» вещания / Т.В. Васильева //ВестникЛенинградского университета. – Сер. 2. История, языкознание, литература. – 1987.– № 4. – С. 37–45.
9. Вундт В.К. Квопросу о происхождении языка. Звукоподражание и звуковые метафоры / В.К. Вундт// Фоносемантические идеи в зарубежном языкознании / Под ред. С. В. Воронина. –Л., 1990. – 210 с
10. Гаймакова Б.Д.Мастерство эфирного выступления: Учебн. Пособие, / [Б. Гаймакова, С. Макарова,В. Новикова и др.] М.: Аспект Пресс, 2004. – 283с.
11. Гальперин Ю.М.Человек с микрофоном. / Ю.М. Гальперин – М.: МАИК, 1971. – 230 с.
12. Гаспарян В.В.Работа радиожурналиста. Технология творчества. / В.В. Гаспарян – М.:Информационно– издательский центр Connect, 2000. – 480 с.
13. Гоян О.Я.Основи радіожурналістики і радіоменеджменту / О.Я. Гоян– К.: Веселка, 2004. –245 с.
14. Григораш Д.С. Журналістика утермінах і виразах / Д.С. Григораш. – Львів: Вища школа, 1974. – 296 с.
15. ЄлісовенкоЮ.П. Інтонаційна диференційованість інформаційного, аналітичного тахудожньо–публіцистичного теле– і радіомовлення / Ю.П. Єлісовенко //ВісникКиївського національного університету. Сер. Журналістика. – 2006. – № 14. – С.47–50.
16. Ефимова Н.Н.Художественно–эстетический анализ звукового эфирного пространствателерадиовещания: дис. … д–ра искусствоведения: 17.00.03. / Н.Н. Ефимова –М.: РГБ, 2006. – 280с.
17. Зазыкин В.М.Психологические аспекты формирования интереса к телевизионным и радиопередачам/ В.М. Зазыкин // Аудитория. – 1988. – № 6. – С. 23–30.
18. Зарва М.В. Словов эфире: О языке и стиле радиопередач. / М.В Зарва – М.: Академия, 1977. – 245с.
19. Звуковой мир.Книга о звуковой документалистике / Под ред. Шилова Л.М. – М.: Наука, 1979. –246 с.
20. Калуцкая М.И.Авторские проекты. [Електронний ресурс] / М.И. Калуцкая – Режим доступа: //http:// www.journalism/0_object92813.html
21. КапськаА.Й. Виразне читання. / А.Й. Капська – К., 1986. – С. 12–19.
22. КетовС.Д. Радиослушание / С.Д. Кетов // Среда. – 1999. – № 2. – С. 45–47.
23. Когут Ю.Що в голосі твоїм? / Ю. Когут // Теле– й радіожурналістика: зб. наук.–метод.праць. – Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка, 2007. –Вип. 7. – С. 46–53.
24. КузнєцоваО.Д. Засоби масової комунікації. Посібник: Вид. 2–ге, перероблене й доповнене./ О.Д. Кузнєцова – Серія «Навчальні та наукові виданняпрофесорсько–викладацького складу Львівського національного університету іменіІвана Франка» – Львів: ПАІС, 2005. – 200 с.
25. Лазутина Г.В. Основы творческойдеятельности журналиста. – [Електронний ресурс] / Г.В. Лазутина. – Режимдоступу: // www.journ.bsu.by/index.php
26. Летунов Ю.А.Время. Люди. Микрофон. / Ю.А. Летунов – М.: Искусство, 1974. – 279 с.
27. Летунов Ю.А. Оразвитии документальной радиожурналистики. / Ю.А. Летунов – М.: Искусство,1966. – 375 с.
28. Летунов Ю.А. Чтоскажешь людям? / Ю.А. Летунов – М.: Искусство, 1980. – 198 с.
29. Летунов Ю.А. Оразвитии радиожурналистики в России. / Ю.А. Летунов – М.: Наука, 1966. – 460 с.
30. ЛизанчукВ.В. Основи радіожурналістики. / В.В. Лизанчук – К.: Знання, 2006. – 628 с.
31. ЛизанчукВ.В. Радіожурналістика: засади функціонування. Підручник. / В.В. Лизанчук –Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.
32. Ломыкина Н.Ю.Просадические характеристики речи телеведущих (на материалах программсоциально–культурной тематики: дис. ….канд. филол. Наук: 10.01.10. / Н.Ю.Ломыкина – М.: РГБ,2007. – 234с.
33. Любосветов Д.И.По законам эфира. О специфике творчества радиожурналиста. / Д.И. Любосветов –М.: Наука, 1979. – 270 с.
34. Любосветов Д.И. Квопросу о движении творческих форм в отечественной радиожурналистике.Журналистика в 1999 году. / Д.И. Любосветов – М.: Информационно–издательскийцентр Connect, 2000. – 387 с. \
35. ЛюбченкоЮ.В. Виражальні засоби в процесі логічного та емоційного сприйняття казки нарадіо. – [Електронний ресурс] / Ю.В. Любченко // Наукові записки інститутужурналістики. – 2008. – Т. 5. – Режим доступу: www.bdpu.org/scientific_published/apsf_21_2009/lubchenko.pdf
36. ЛяшенкоБ.П. Наедине с микрофоном. / Б.П. Ляшенко – М.: ИЦМ, 1974. – 394 с.
37. ЛяшенкоБ.П. Радио без тайн. / Б.П. Ляшенко – М.: ИЦМ, 1985. – 463 с.
38. МаграчевЛ.Н. Сюжеты, сочиненные жизнью. / Л.Н. Маграчев – М.: Издательство Московскогогосударственного университета, 1972. – 356 с.
39. МаграчевЛ.Н. Встречи у микрофона. / Л.Н. Маграчев – М.: Знание, 1959. – 145 с.
40. Маккой К. Вешаниебез помех. / К. Маккой – М.: Информационно–издательский центр Connect, 2000. –487 с.
41. Марченко Т.А.Радиотеатр. Страницы истории и некоторые проблемы. / Т.А. Марченко – М.: Сатам,1970. – 280 с.
42. МащенкоІ.Г. Енциклопедія електронних мас–медіа. У 2 т. Том другий: Термінологічнийсловник основних понять і виразів: телебачення, радіомовлення, кіно, відео,аудіо. / І.Г. Мащенко – Запоріжжя: Дике Поле, 2006. – 512с.
43. Минков М.Д. Кпроблеме жанров в радиовещании / М.Д. Минков // Телевидение и радиовещание зарубежом. – М.: Атманай, 1973. – С. 3–53.
44. Миронченко В.Б.Диалогические жанры радиовещания. / В.Б. Миронченко – К.: Либідь, 1978. – 230 с.
45. МиронченкоВ.Я. Технічні засоби радіомовлення та звукозапису: Посіб. для студ. Інститутужурналістики. / В.Я. Міронченко – К.: Інститут журналістики КНУ імені ТарасаШевченка, 2004. – 76 с
46. МихайловБ.П. Радиоочерк. / Б.П. Михайлов – М.: Издательство Московскогогосударственного университета, 1958. – 148 с.
47. МоїсеєвВ.А. Журналістика та журналісти. / В.А. Моісеєв – К.: Дакор, 2002. – 402 с.
48. МоскаленкоА.3. Сучасна українська журналістика: поняттєвий апарат / За ред. А.3.Москаленка. – К., 1997.
49. Музыкант В.Л.Теория и практика современной рекламы: монография. / В.Л. Музыкант – Ч. 1. –М.: Евразийский регион, 1998. – С. 189.
50. Овсенников Т.Н.Радио России – реформа без цели / Т.Н. Овсенников // Среда. – 1998. – №2. – С.8–15.
51. Олейник В.П.Радиопублицистика. Проблемы теории и мастерства. / В.П. Олейник – К.: Либідь,1978. – 431 с.
52. Отечественноерадио в современных условиях: Сборник статей. / Под ред. Сухаревой В.А. – М.:Академия, 1998. – 380 с.
53. Павлюк Л.С. Знак, символ, міф умасовій комунікації. / Л.С. Павлюк – Л.: ПАІС, 2006. – 120 с.
54. Павлюк П.А. Практическая журналистика/ П.А. Павлюк: Учеб. пособ. для студ. фак. журналистики / Журналистскийгуманитарно–экономический открытый университет. – Одесса: ХГЭУ, 2001. – С.61–92.
55. ПартикоЗ.В. Галузеві норми редагування радіопередач / З.В. Партико — Київ. нац. ун–тімені Тараса Шевченка; Редкол.: В. В. Різун (головний редактор). – К.: Інститутжурналістики, 2001. – Т. 14. – Липень–вересень. – С. 42–46.
56. ПотятиникБ.М. Мережеві ЗМІ в Україні: прогноз розвитку / Б.М. Потятиник // Телевізійна йрадіожурналістика. – 2009. – № 8. – С. 74–79.
57. ПономарівО.Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. Посібник. 2–ге вид.,стереотип. / О.Д. Пономарів – К.: Либідь, 2001. – 240 с.
58. ПочепцовГ.Г. Теорія комунікації. – 2–ге вид., доповн. / Г.Г. Почепцов– К.: ВПЦ«Київський університет», 1999. – 308 с.
59. Проблемипідготовки літературно–драматичних і культурно–мистецьких радіопередач: збірникнавчально–методичних матеріалів / Упоряд., В.Я. Миронченко. – К.: ДрукарняНРКУ, 2007. – 78 с.
60. Радіожурналістика:Учеб. для студентов вузов, обучающихся на спец. «Журналистика» / Н. С. Барабаш, Л. Д. Болотова, В. В.Гаспорян и др.; Под. ред. А. А. Шереля. – М.: Изд–во Моск. ун–та, 2000. – 479с.
61. Радиоискусство:Теория и практика. / Сост. Зверев В.Н. – М.: Искусство, 1981. – 230 с.
62. Ревенко А.П. Умикрофона наш корреспондент. / А.П. Ревенко – М.: Наука, 1964. – 340 с.
63. РізунВ.В. Маси: Тексти лекцій. / В.В. Різун – К.: ВПЦ «Київський університет», 2003.– С. 57.
64. РужниковВ.Н. Так начиналось: Историко–теоретический очерк советского радиовещания.1917–1928. / В.Н. Ружников – М.: Знание, 1987. – 474 с.
65. СамойленкоЮ.А. Планирование на телевидении и радиовещании / Ю.А. Самойленко //Планирование работы в редакции. – М.: Простоп, 1979. – С. 452–470.
66. СелівановаО. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. / [упор. О. Селіванова]. –Полтава: Довкілля, 2006. – 716 с.
67. СербенськаО.А. Ефірне мовлення у взаєминах з усною мовою / О.А. Сербенська // Теле– йрадіожурналістика: зб. наук.–метод. праць. – Львів: Львівський національнийуніверситет ім. І. Франка, 2002. – Вип. 4. – С. 121–127.
68. СмирновВ.В. Жанры радио журналистики./ В.В. Смирнов – К.: Дакор, 2002. – 450 с.
69. Смирнов В.В.Формы вещания: Функции. типология, структура радиопрограмм: учеб. пособ. длявузов / В.В. Смирнов. – М.: Аспект Пресе, 2002. – 203 с.
70. Сомова Е. Мелодика как стоппер врадиорекламе / Е. Сомова // Коммуникации в современном мире. – Воронеж, 2002. –С. 106–107.
71. Сомова Е.Тембральная метафоризация в радиоречи [Електронний ресурс] / Е. Сомова //Русский язык. – 2002. – № 1. – Режим доступа: www.relga.ru/n79/rus79.htm.
72. Федорчук Л.П. Ведучийінформаційних програм на українському ТБ: особливості діалогу з глядачем[Електронний ресурс] / Л.П. Федорчук // Наукові записки інституту журналістики.– 2005. – Т. 7. – Режим доступу: journlib.kiev.ua.
73. ФихтелиусЭ. Десять заповедей журналиста: Пер. со шведского. – М.: Наука, 1999. – 70 с.
74. ХоменкоІ.А. Оригінальна радіодрама: Навч. посіб. / За ред. В. Я. Миронченка; Київ.нац. ун–т імені Тараса Шевченка. – К., 2002. – 320 с.
75. Цвик В.Л.Журналист с микрофоном. Учебное пособие. / В.Л. Цвик – М.: Издательство МНЭПУ,2000. – 59 с.
76. ЧантлерП., Стюарт П. Основы радиожурналистики: Пер. с англ. – М.: Наука, 2000. – 529с.
77. Ченин О.П. Личностьведущего на радио и телевидении / О.П. Ченин // Информационный сборник. – 1979.–№ 4. – С. 15–23.
78. Шерель А.А. Тамна неведомых подмостках: Радиоискусство. Проблемы истории и теории, 1922–1941./ А.А. Шерель – М.: Российский институт искусствознания Министерства культурыРФ., 1993. – 483 с.
79. Щербатюк В.М.Радиорепортаж. /В.М. Щербатюк – М.: Наука, 1970.–327с.
80. ШтурнакО. Інтонаційна виразність – важливий елемент телевізійного тексту / О. Штурнак// Телевізійна й радіожурналістика. – 2007. – Вип.7. – с.154–160.
81. ЯцимірськаМ.Г. Культура мови журналіста як показник його інтелекту / М.Г. Яцимірська //Українська журналістика і національне відродження: 36. наук, праць. – К.: НМКВО, 1992. – С. 83–86.
82. Ярошенко В.Н. Онекоторых видах современных информационных радио–программ / В.Н. Ярошенко //Информационный сборник. – 1983. – № 1. – С. 20–31.