Двомовні газети України

--PAGE_BREAK-- 2.3 Порівняння ЗМІ та Інтернету
Що ж принципово нового для користувача вносить Інтернет у інформаційний простір?

Примітка:+ так, — ні, У — з використанням спеціальних додаткових пристроїв або за деяких умов /З таблиці видно всі переваги Інтернету. [16]

[14]  та [15] — http://uabooks.info/ua/book_market/analytics/?pid=2386

[16] — journlib.univ.kiev.ua

 2.4 Переваги та недоліки друкованих видань і їх електронних версій в Інтернеті.

ПЕРЕВАГИ:

Друковане видання

  зручність використання — можна читати будь-де;

  читач отримує відразу повний комплект інформації;

  інформація всіх категорій уміло скомпоновано.

Web-видання

  відсутня процедура тиражування;

  читач конкретного номера газети (журналу) потенційно є користувачем Інтернету;

  доставка номера автоматично забезпечується системою Інтернет;

  газета однаково доступна всім користувачам Інтернет незалежно від місця проживання;

  легко робити тематичні добірки інформації. Деякі видання ведуть такі добірки, а у деяких є спеціальні пошукові служби в архіві видання;

  можна читати (знайомитися зі змістом) видання на незнайомій іноземній мові, використовуючи спеціальне програмне забезпечення, що забезпечує автоматичний переклад тексту;

  «електронна підшивка» за рік займає усього кілька мегабайт пам«яті, і може бути організована відповідно до інтересів користувача;

  наявні фрагменти статей можна легко використовувати для роботи (копіювати, переробляти, цитувати);

  виявлені помилки легко виправляються;

  читач може легко познайомитися з виданням, не купуючи його;

  існують різні варіанти доставки електронного видання: WWW, електронна пошта, електронне розсилання, FTP.

НЕДОЛІКИ

Друковане видання

  необхіден друк накладу;

  частина тиражу залишається не розкупленою;

  необхідно використовувати службу доставки;

  доставка за межі країни істотно обмежена;

  важко робити тематичні добірки інформації з підшивки;

  незручно збирати підшивки газет і журналів;

  вкрай утруднений пошук необхідної статті в підшивці;

  важко використовувати знайдені матеріали для часткового відтворення;

  помилки, допущені при друці, неможливо виправити.

Web-видання

  необхідно мати комп»ютер, модем і телефон (або виділену лінію);

  необхідно платити за підключення до Інтернету;

  читати і дивитися матеріали можна тільки на комп«ютері (хоча можна і роздрукувати);

  розсіюється увага від великої кількості цікавої інформації. [17]
3. Специфіка інтернет-видання
Не тільки мережний аналог друкованої преси можна зустріти в Інтернеті. Все частіше на верхні рядки рейтингів попадають мережні видання, що існують лише в Інтернет. Чому ж зростає попит саме на такі видання? Чим мережна газета відрізняється від звичайної?

По-перше: жанр „мережної“ преси визначається специфікою Інтернету як медійного середовища й особливостями сприйняття інформації з екрана монітора. У першу чергу це гіпертекстові посилання, що забезпечують доступ до архівів та інших електронних ресурсів. Таким чином, читач має справу не з лінійним текстом, а з розширеним обсягом інформації.

По-друге: численні форми зворотного зв»язку (гостьові книги, форуми, конференції, интерактив) дають читачу можливість брати участь у виробництві інформаційного продукту і розмивають межу між автором і читачем. Крім того, звичайне для «класичної» преси придушення авторської індивідуальності через ретельну редактуру в мережній пресі поки не поширено.

По-третє: мережні ЗМІ володіють перевагами у порівнянні з друкованою пресою. Це можливість негайної публікації матеріалів, завдяки чому мережні видання є оперативнішими за газети і телебачення, адже оперативність газети обмежена терміном виходу номера, а оперативність телебачення — часом виходу в ефір новин; оперативність Інтернет-видання взагалі нічим не обмежена. Саме це і стало причиною появи «стрічки новин». Однак, на думку деяких журналістів, у ній зацікавлене дуже вузьке коло споживачів інформації. Представник «більшості» не має потреби в такій кількості різноманітних новин, що проходять каналами інформаційних агентств.

По-четверте: відносно мала собівартість мережних проектів і відсутність централізації сприяє розквіту спеціалізованих газет і журналів. Тим самим забезпечується гарантована Конституцією воля слова і самовираження.

На жаль, усе перераховане має і свою зворотну сторону. Легкість публікації при можливості збереження анонімності приводить іноді до зловживань: дезінформації, плагіату, екстремізму, порнографії, прихованій рекламі. Хоча у серйозних мережних газетах таке недопустиме. [18]

__________________________________________________________________
[17] та [18] — journlib.univ.kiev.ua

4.
Що очікує пресу?

Незалежно існуючі мережні і друковані ЗМІ останнім часом почали помітно впливати одне на іншого. До Інтернет-видань пресу прийшли професійні журналісти, що співпрацювали чи продовжують співпрацювати з друкованими ЗМІ. Мережна преса й Інтернет стали для професійних журналістів джерелом оперативної інформації, а проблеми мережного життя взагалі і журналістики зокрема, стали темою численних публікацій «класичних» газет і журналів. У той же час мережні видання висвітлюють проблеми суспільства і культури, далекі від віртуальної реальності.

В економічній географії є поняття т.зв. лінії Брандта. Ця умовна лінія відокремлює багаті країни «Півночі» від бідного «Півдня». Поняття «Півночі» і «Півдня» тут, зрозуміло, умовні: до «Півночі» відносять США, Канаду і Європу, Японію і Австралію. Подальший розвиток Інтернету зробить цю лінію поділу ще «глибшою». Поява власне он-лайн видань, що не мають паперових аналогів, означає, що жителі «Півдня» будуть цілком відрізані від відповідних інформаційних потоків. Не виключено, що на багатій «Півночі» Інтернет дійсно сильно потіснить газети. Однак на «Півдні», де живуть більш 80 відсотків населення Землі, Інтернет не зможе скласти сильної конкуренції друкованим ЗМІ, і в цих країн ще довго будуть насолоджуватися читанням газет.

Українські газети та журнали, представлені в Інтернеті:
Газета «День» (www.day.kiev.ua)
Газета «Дзеркало тижня» (www.mirror.kiev.ua)
Газета «Сьогодні» (www.today.viaduk.net)
Журнал «CHIP» (www.chip.kiev.ua)
Журнал «ПіК» (www.pic.com.ua) та ін.

Українські Інтернет-видання:
Українська правда (www.pravda.com.ua)
Електронні вісті (www.visti.com)
UAtoday (www.uatoday.net)
ForUm (www.forum.com)
ProUA (www.proua.com) та ін. [19]

5. Засоби пропаганди української мови

Українська мова потребує захисту, особливо тепер, коли інформаційний простір України зазнає постійної відвертої інтервенції. Боронити українську мову повинен кожен громадянин нашої держави, незалежно від, того, якою мовою він розмовляє.

Громадянине України! Усвідомимо українська мова — це засіб об'єднання нації, а, отже, це засіб пришвидшення побудови нашої держави. Підстав плече, допоможи швидше збудувати цю державу.

[19] — journlib.univ.kiev.ua

Для цього запам'ятай такі методи пропаганди й поширення української мови.
Засіб перший.


ОЗМОВЛЯЙ ТІЛЬКИ УКРАЇНСЬКОЮ.

Завжди й усюди (у транспорті, на вулиці, на роботі й відпочинку) розмовляй тільки українською. Ніде й ніколи не переходь на жодну іншу мову, хоча б до тебе й звертались іншою. Адже в Україні всі люди розуміють українську. Пам'ятай, що ти — в себе вдома, на своїй Батьківщині. Тебе захищає Закон про державність української мови.

За останнім переписом 67 % населення України вважають українську мову — рідною. Тому розмовляй із тими, хто звертається до тебе іншими мовами, лише українською. Не переходь на мову співбесідника, навіть коли це твій керівник. Виняток роби для іноземців за умови, що вони не розуміють української; до них бажано звертатися тією мовою, яку вони розуміють.
Навчай інших української мови власним прикладом. Це найкращий спосіб — навчання інших, найсильніший твій аргумент, що демонструє всі можливості й багатства нашої мови. У такий спосіб ти збільшиш хоча б до рівня так званої «базової української» (це, за оцінками вчених, 3000 слів) словниковий запас тих, які знають лише 200 українських слів (на зразок «добрий день» і «будь ласка»).Постійно вдосконалюй свою українську мову.


Засіб другий.


НАВЧИ УКРАЇНСЬКОЇ — ЛИШЕ ОДНУ ЛЮДИНУ.

Нас, тобто тих, хто розмовляє українською, в Україні більше половини. Якщо кожен із нас навчить тільки одну людину (сусіда, родича, знайомого) української, тоді відсоток людей, які розмовлятимуть українською, стане близьким до ста.

Відшукай та обери собі таку людину й непомітно для неї самої навчи її української. Навчай цю одну людину лише одним методом -власним прикладом.

Коли бачиш, що хтось, розмовляючи, припустився помилки, повтори те саме слово, вживши його правильно, або постав це слово в інший контекст. Ти побачиш, що за хвилину твій співрозмовник обов'язково виправиться.


Засіб третій.


САМ, ОСОБИСТО, ВИПРАВ У ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТІЛЬКИ ОДНЕ ХИБНО ВЖИТЕ СЛОВО.

Тепер у нашій мові зафіксовано 152 тис. слів (без урахування термінів), а активно вживаних — 10-20 тисяч.

Нас же, тобто тих, хто розмовляє українською, 30 мільйонів. Це означає, що на кожне активно вживане слово припадає по 15-30 тисяч громадян, які можуть виконувати роль вартових цього слова. Тому, буде цілком достатнім, якщо кожен із нас хоч би один раз у житті звернеться з листом у засоби масової інформації, щоб виправити лише одне слово. І результат буде помітним — у газетах, радіо- й телепередачах суржику стане менше.

Коли кожне слово пильнуватиме 15-30 тисяч громадян, українська мова позбудеться суржику, стане чистішою та красивішою.


Засіб четвертий.


БОРИСЯ З ДВОМОВНИМИ ГАЗЕТАМИ, РАДІО- Й ТЕЛЕПЕРЕДАЧАМИ.

Двомовні передачі, де вживають суржик (тобто мішанину кількох мов) — це прямий шлях до зникнення української мови, яку впродовж століть гнобили сусідні мови. Тому звертайсь (і не один раз) із письмовими вимогами припинити такі передачі до головних редакторів радіо- й телестудій, до обраних тобою народних депутатів, до голови Державного комітету інформаційної політики України, до прем'єр-міністра, до Президента нашої держави.


Засіб п'ятий.


КОЛИ ЧУЄШ, ЩО ДЕРЖАВНИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ ВИСТУПАЄ В ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НЕДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ, НАПИШИ ЙОМУ ЛИСТА 3 ПРОХАННЯМ ВИСТУПАТИ ЗГІДНО 3 ЧИННИМ ЗАКОНОМ УКРАЇНИ ТІЛЬКИ ДЕРЖАВНОЮ.

Пам'ятай, що за роз'ясненням Конституційного Суду України, жодна людина не може бути обрана на посаду державшого службовця, якщо вона не знає державної мови. Поза межами виконання службових обов'язків цей службовець може розмовляти будь-якою мовою. Проте на державній службі він мусить розмовляти тільки українською.

Неприпустимими є, наприклад, ситуації, коли державні службовці, включаючи прем'єр-міністрів та віце-прем'єрів, спілкуються в межах України з підлеглими чи представниками засобів масової інформації мовою іншої держави.
Коли такі письмові прохання не допомагають, вимагай від найближчих осередків Товариства «Просвіта» подати позов на цього службовця до суду. При бажанні та наявності такої можливості можеш подати до суду на цього службовця й сам.

Коли в нашій державі бодай на кількох таких службовців справи передадуть у суди, особливо в столиці держави, решта службовців дуже швидко пригадає, що українська — то їхня рідна мова.

Не допускай, щоб на колективних заходах (зборах, мітингах, засіданнях, нарадах тощо) використовували недержавну мову.

Коли таке трапилося, візьми слово й попроси всіх дотримуватися Закону про державну мову, Звернися з проханням стежити за цим особисто того, хто керує цим заходом.


Засіб шостий.


ПОВАЖАЙ І ВИВЧАЙ МОВИ ІНШИХ НАРОДІВ.

Великий Тарас Шевченко радив нам чужого научатись, і свого не цуратись. Як відомо, кожен із нас стільки разів людина, скільки мов він знає. Тому будь людиною якомога більше разів — наполегливо студіюй, де тільки можеш, інші мови.

 Знання кількох мов — це найкращий аргумент проти тих, хто, крім однієї мови, не знає жодної іншої.

А тепер ще раз коротко повторимо ці шість методів пропаганди української мови.
1. Розмовляй тільки українською.


2. Навчи української — бодай одну людину.


3. Виправ у засобах масової інформації хоч би одне хибно вжите слово.


4. Борися з двомовними газетами, радіо- й телепередачами.


5. Коли чуєш, що державний службовець виступає в засобах масової інформації недержавною мовою, напиши йому листа з проханням виступати згідно з чинним Законом України тільки державною.


6. Поважай і вивчай мови інших народів.

Іван

МУДРИК


«Слово Просвіти» ч. 18 (186) 30 квітня-6 травня 2003 р.
  [20]
6. «Голос України в Західному Сибіру», інтерв’ю
Микола Свинтицькийв Україні буває не рідше ніж раз на рік. На Івано-Франківщині в місті Болехові в нього залишилася мати, а сам він із родиною живе тепер у Тюмені й видає газету «Голос України в Західному Сибіру». Газета виходить накладом п’ять тисяч примірників на кошти з бюджету Тюменської області та Ханти-Мансійського національного округу, а також на пожертвування численних спонсорів, які хочуть, щоб жителі Західного Сибіру, вихідці з України, читали новини про землю своїх батьків рідною українською мовою.





__________________________________________________________________




[20] — http://ukrlife.org/main/prosvita/liknep.htm




— Миколо Казимировичу, як вийшло, що ви, випускник факультету економіки Львівського університету, сьогодні є головним редактором газети, що виходить так далеко від України?

— Так розпорядилося життя. У Сибір мене запросили викладати економіку (я — кандидат економічних наук), живу в Тюмені вже 15 років. Але за останні роки зрозумів, як важливо, щоб у людей була можливість не забувати рідну мову. Хоча таке нам і припустити важко. Знаєте, скільки в Західному Сибіру живе сьогодні етнічних українців? Мільйон триста тисяч. І, чесно кажучи, я частіше чую там українську мову, ніж на Хрещатику в Києві. У нас діти ходять в десять недільних українських шкіл і в Тюменському університеті готують викладачів української мови та літератури. Практично в усіх членів української діаспори залишилися в Україні близькі, й їм не все одно, що там відбувається, які закони приймаються, як живеться простим людям, які в них проблеми й плани.

— Чи багато людей замислюється над тим, щоб повернутися додому?


— Напевно, хтось про це мріє, адже їхали на заробітки, на освоєння нафтогазових родовищ. До речі, коли був Союз, Україна була негласно закріплена за цими районами, багато фахівців, як із керівного складу, так і висококваліфіковані робітники, їхали сюди на певний час, а затрималися на роки. Сьогодні вони б повернулися, але різниця в зарплаті значна. На Ямалі середня заробітна плата становить тисячу доларів, у Ханти-Мансійському окрузі менше — п’ятсот, але це також значна сума. Якби люди були впевнені, що знайдуть роботу з приблизно такою ж платнею…

— Як з’явився конкретний задум видавати таку газету?


— Ініціативна групи на чолі з генеральним консулом України в Тюмені Павлом Мисником 1999 року почала реалізовувати спільний задум. Спочатку «Голос України» видавався, що називається, на громадських засадах, і я був єдиним його працівником. Сьогодні ми обросли штатом, газета «потовщала», розповсюджується на колосальній території, площа якої дорівнює дев’яти територіям України, в 12 суб’єктах Російської Федерації, і хочу сказати, що не губиться серед численних видань, тому що передається з рук у руки, з будинку в будинок. Газета — двомовна, матеріали, що стосуються життя Західного Сибіру, друкуємо російською, а всі українські новини — рідною мовою. У нас чимало представників української діаспори хочуть виступити саме в «Голосі України», розказати про цікавих людей, про фестивалі української культури, які в нас проводяться, про питання, що стосуються історії України, її сьогодення — економіки та соціального життя. І пишуть, звичайно, українською.

— З якою метою ви приїхали в Україну цього разу? Якщо зустріла вас у обласній адміністрації, після бесіди з губернатором, то була, певно, ще якась мета, крім родинних інтересів?


— Вивчав можливість встановлення більш тісних економічних зв’язків між Львівською й Тюменською областями, маю подивитися також, як живеться російській діаспорі в Україні. Про це хочуть знати в Західному Сибіру. Зізнаюся чесно, що існує стереотип: якщо йдеться про Галичину — то ставляться до росіян погано, а якщо про Східну Україну, то чудово. Мені б хотілося розвіяти цей стереотип, і щоб до всіх чесних, працелюбних людей скрізь, незалежно від національності, ставилися однаково добре.

А ще мені дуже хочеться перестати заздрити, наприклад, польській або німецькій діаспорі, якою опікуються не так, як Україна «опікується» нами. І на газету кошти виділяються, і на придбання потрібної літератури. А ми, щоб привезти до нас у Тюмень з України артистів, ходимо з простягнутою рукою від одного тюменського мецената до іншого. Добре, що регіон багатий і нам виділяють кошти. Але ж так не має бути...
    продолжение
--PAGE_BREAK--