Правові основи підприємницької діяльності

Зміст
Вступ
1. Теоретичні засади формування правових основи підприємницької діяльності в Україні
1.1 Правове забезпечення розвитку підприємництва на сучасному етапі
1.2 Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності
1.3 Ліцензування підприємницької діяльності
2. Аналітичні аспекти правового регулювання підприємницької діяльності
2.1 Дослідження організаційно-правових форм підприємств в Україні
2.2 Зміст та структура установчих документів підприємства
2.3 Аналіз стану підприємництва в Україні на сучасному етапі
3. Проблеми та перспективи вдосконалення правого забезпечення підприємницької діяльності в Україні
Висновки
Використана література
Додаток А
Додаток Б
Вступ
Будь-яка підприємницька діяльність має не лише свої закони й правила, а й конкретно визначені правові рамки, в яких мусить підприємець. І тут ми доходимо до дуже актуальної теми: закон, правові норми та їх виконання в конкретній бізнес-діяльності.
Без закону суспільне життя, напевно таки, нагадувало б хаос. Уявіть собі – кожен робив би те, що йому заманеться в конкретну мить у конкретному місці. Настала б анархія, в якій немає місця для свободи і вільного розвитку особистості. В нашій країні встановлено певні права, обов'язки і відповідальність для людини, яка займається підприємницькою діяльністю.
Дослідження проблем функціонування суб'єктів підприємництва започаткувалося в Україні лише з початком ринкових перетворень та формування відповідної законодавчої бази.
Питанню розвитку підприємницької діяльності до теперішнього часу приділяється недостатня увага як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Тому виникає об'єктивна необхідність у науковому обґрунтуванні процесу формування пріоритетів у розвитку підприємств регіону та розробці методичного забезпечення його ефективної реалізації.
Актуальність обраної теми курсової роботи обумовлюється тим, що і на сімнадцятому році незалежності України засади правові основи підприємницької діяльності в Україні ще повністю не визначені.
Об’єктом дослідження в роботі виступає підприємницька діяльність, її регулювання та розвиток.
Предметом дослідження виступають основні правові засади регулювання підприємницької діяльності в ринковій економіці України.
Метою написання роботи виступає дослідження сучасних правових основ підприємницької діяльності в Україні та перспектив вдосконалення державного регулювання підприємницької діяльності.
Виходячи з поставленої мети, в роботі слід вирішити наступні задачі:
1. Розкрити сутність правового забезпечення розвитку підприємництва на сучасному етапі;
2. Визначити суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності;
3. Охарактеризувати порядок ліцензування підприємницької діяльності;
4. Дослідити організаційно-правові форми підприємств в Україні;
5. Дати характеристику змісту та структури установчих документів підприємства;
6. Провести аналіз стану підприємництва в Україні на сучасному етапі;
7. Розкрити проблеми та перспективи вдосконалення правого забезпечення підприємницької діяльності в Україні.
Дослідження проводиться за допомогою порівняльних та аналітичних методів.
Джерельною базою роботи виступає законодавство України, праці Голубченко О., Гейця В.М., Михасюка С.М., Осовської Г.В., Предборського В.А., Чистова С.М.
1. Теоретичні засади формування правових основи підприємницької діяльності в Україні
1.1 Правове забезпечення розвитку підприємництва на сучасному етапі
Особливості розвитку українських підприємств на сучасному етапі формуються у відповідності зі змінами стратегічних орієнтирів на всіх рівнях господарювання. На регіональному рівні стратегічні орієнтири. незважаючи на складний і суперечливий характер взаємодії, цілком визначають відповідні умови для діяльності підприємств.
Практика підприємницької діяльності в країнах з перехідною економікою засвідчує необхідність самостійного правового забезпечення підприємництва. На етапі становлення ринкової економіки перед державою постають такі основні завдання:
формування нової системи відносин власності, які притаманні змішаній, багатоукладній економіці;
формування основних елементів ринкової інфраструктури;
сприяння становленню підприємництва.
Розвиток національного підприємництва значною мірою залежить від створення відповідної правової бази, яка стимулювала б підприємницьку активність та добросовісну конкуренцію.
Правова база підприємницької діяльності — це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців, їхні правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносини між державою та підприємцями, суб'єктів підприємницької діяльності між собою, а також дають підприємцям певні правові гарантії. [16]
Законодавство у сфері підприємництва має становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю самого нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.
У розвинених країнах немає спеціальних законів про підприємництво. Свобода підприємницької діяльності в цих країнах закріплена у конституції, цивільному законодавстві та в інших нормативно-правових актах, що регламентують господарську діяльність.
В Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, необхідність прийняття спеціального закону з питань розвитку підприємництва зумовлена двома причинами: по-перше, необхідністю відмінити існуюче в законодавстві обмеження (до 1991 р. приватна підприємницька діяльність була заборонена); по-друге, необхідністю сформувати правове поле, яке стимулювало б розвиток підприємництва та його підтримку [12, c. 201].
Здійснення підприємницької діяльності регламентує Господарський Кодекс України. Слід зазначити, що неперевершене значення, з погляду нормативно-правового забезпечення, в умовах перехідної економіки має конституційне закріплення свободи підприємництва. Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 42) [1] кожен громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
В умовах високомонополізованої економіки становлення та розвиток підприємництва як приватного сектору економіки набуває неабиякої актуальності.
Аналіз законодавчого забезпечення розвитку підприємництва в Україні дає змогу зробити такі загальні висновки:
законодавча база, що забезпечує розвиток та регулювання підприємництва в Україні, знаходиться на етапі формування;
недостатні правові гарантії усіх форм власності та захисту приватної власності як основної умови розвитку підприємницької діяльності;
відсутність єдиної державної політики підтримки підприємництва, зокрема малого, відповідної нормативно-правової бази та дійового механізму реалізації такої політики.--PAGE_BREAK--
Основними недоліками правового забезпечення підприємництва в Україні є:
відсутність єдиної законодавчої стратегії щодо розвитку підприємництва; нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази розвитку підприємництва;
практично нефункціонуючий характер багатьох правових актів;
низька виконавська дисципліна щодо нормативно-правових документів;
наявність у законодавстві багатьох нечітких норм, які за бажання можна трактувати по-різному;
необґрунтованість законодавчих обмежень і вимог, що містяться в окремих нормативно-правових актах;
наявність правового нігілізму як антиподу правової культури.
1.2 Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності
Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності визначаються Господарським Кодексом України.
Поділяючи погляд, відповідно до якого в умовах сучасної ринкової економіки основу відносин між її суб'єктами становить пошук кожним із таких суб'єктів способів реалізації своєї справи, можна стверджувати, що бізнес (ділові стосунки) — система, яка охоплює всіх бізнесменів та інтегрує їх діяльність в одне ціле. В Україні бізнесом можуть займатися практично всі громадяни, за винятком категорії людей, яким законодавче ця діяльність заборонена Це працівники міліції, суду, прокуратури, державної безпеки, арбітражу, нотаріату, державної влади та управління, які повинні здійснювати контроль за роботою підприємств (наприклад, працівники фінансових органів, податкової інспекції). Заборонено займатися бізнесом і людям, у яких, за рішенням суду, не закінчився строк вироку, а також тим, які мають непогашену судимість [2].
Суб'єктами підприємницької діяльності можуть виступати громадяни, права яких не обмежені законом, юридичні особи, які володіють різними видами власності, а також громадяни іноземних держав і особи без громадянства — в межах повноважень, встановлених законодавством, а саме [2]:
власне підприємці, тобто особи, які здійснюють ініціативну діяльність на свій ризик і під свою економічну і юридичну відповідальність (у минулому ця категорія підводилася під визначення капіталістів або простих товаровиробників), а також колективи підприємців і підприємницькі асоціації;
індивідуальні та колективні споживачі продукції (робіт, послуг), що пропонуються підприємцями, а також союзи та асоціації споживачів;
працівники, які здійснюють трудову діяльність за наймом на контрактній або іншій основі, а також їхні професійні спілки;
державні структури у тих випадках, коли вони виступають безпосередніми учасниками угод (надання урядом замовлень підприємцям, визначення цін, складу і обсягу пільг при виконанні спеціальних робіт та ін.).
Державні структури можуть мати і непрямий вплив на суб'єктів ділових відносин, виступаючи гарантами здійснення законного бізнесу.
Отже, суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути: дрібний власник, робітник, службовець, кооператор, керуючий акціонерним товариством, орендатор, колективи об'єднань, спілок, підприємств, фірм тощо. Загальним для всіх є бажання стати підприємцем, ризикнути створити свою справу, бажання отримати вигоду, проявити ініціативу, наполегливість. [2]
Об’єктами підприємницької діяльності виступають всі відносини, що виникають між усіма учасниками ринкової економіки, включаючи у дію не тільки підприємців, а й споживачів, найманих працівників, державні структури. [2]Основними об’єктами підприємницької діяльності є підприємницькі відносини, розвиток яких означає раціоналізацію економіки, підвищення конкурентоспроможності, позбавлення від баласту ресурсів, що не використовуються або погано експлуатуються, більш повну реалізацію основного потенціалу суспільства — людини. Підприємництво як об’єкт бізнесу не може бути відокремлене від праці, від ведення господарства, від привласнення. Без праці підприємницької діяльності у не буває. Праця і підприємництво — процеси цілеспрямованої діяльності на виробництво матеріальних і духовних благ, але якщо для підприємництва праця основна умова його розвитку і джерело створення життєвих благ, то підприємництво — це засіб, що надає праці творчості, це змістовна, якісна сторона діяльності, яка характеризується самопримусом суб'єктів, що вибрали цю діяльність.
1.3 Ліцензування підприємницької діяльності
Ліцензування підприємницької діяльності за її видами є складовою частиною державного регулювання підприємництва в Україні, спрямоване на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів громадян.
Державне ліцензування підприємницької діяльності в Україні впроваджується відповідно до Конституції України щодо права кожного на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Головним завданням ліцензування є захист економічних та інших інтересів держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави певних умов і правил здійснення окремих видів підприємницької діяльності.
Необхідність розвитку вітчизняного виробництва в умовах переходу до ринкової економіки та розв'язання проблем інтеграції України в Європейське співтовариство вимагають посилення уваги з боку Кабінету Міністрів України до регулювання підприємництва і перебудови методології та організації заходів щодо ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.
Діяльність у сфері ліцензування підприємництва базується на таких принципах:
захист конституційних прав і свобод людини та громадянина, законних інтересів, здоров'я громадян і безпеки держави;
рівність прав усіх суб'єктів підприємництва незалежно від їх організаційних форм та форм власності;
гласність та відкритість процесу ліцензування. [5]
Реалізація цих принципів забезпечується формуванням відповідної правової і нормативно-інструктивної бази та створенням єдиної інформаційної системи ліцензування підприємництва.
Регулюванню мають підлягати тільки ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, навколишнє природне середовище, безпеку держави. Не вважається за доцільне ліцензувати підприємницьку діяльність, контроль за здійсненням якої проводять уповноважені на це органи (санітарно-епідеміологічні, пожежного нагляду, торговельна, технічна та державна податкова адміністрація (інспекція) тощо).
Державна експертиза проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань ліцензування нових видів підприємницької діяльності провадиться обов'язково. Органи виконавчої влади, які ініціюють законодавчі пропозиції щодо ліцензування нових видів підприємницької діяльності, повинні надавати розгорнуту аргументацію щодо необхідності впровадження регулювання з боку держави цих видів діяльності шляхом ліцензування.
Право на зайняття окремими видами підприємницької діяльності, які ліцензуються, регулюється тільки законом і засвідчується державним документом — ліцензією.
Термін дії ліцензії на окремі види підприємницької діяльності визначається органом, що її видає, але не може бути меншим ніж три роки, якщо інше не передбачено законодавчими актами. [5]
Розмір плати за видачу ліцензій, а також порядок зарахування одержаних коштів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Для впорядкування відносин, які виникають під час провадження окремих видів підприємницької діяльності, що ліцензуються, створюється єдина система ліцензування, розвиток якої має здійснюватись у таких напрямах:
розроблення нормативної бази (у тому числі критеріїв доцільності ліцензування окремих видів підприємництва, перегляду діючих ліцензованих видів підприємницької діяльності щодо зменшення їх кількості тощо);
розроблення механізму видачі ліцензій;
розроблення та впровадження механізму санкцій у разі виявлення порушень умов і правил видачі ліцензій і здійснення ліцензованих видів діяльності;
забезпечення міжвідомчої координації реалізації державної політики з питань ліцензування підприємництва;
створення єдиної інфраструктури інформаційної системи ліцензування (у тому числі Єдиного ліцензійного реєстру);
моніторинг у правовій та фінансовій системах у частині, що безпосередньо впливає на розвиток і стимулювання тих видів підприємницької діяльності, які ліцензуються;
створення нової державної структури управління процесом ліцензування, зокрема у сферах діяльності природних монополій;
створення ефективної системи контролю за додержанням ліцензіатами умов провадження видів підприємницької діяльності, що ліцензуються;
підготовка фахівців у сфері ліцензування.
Формування державної політики з питань ліцензування та контроль за дотриманням вимог законодавства ліцензіатами та ліцензіарами здійснює Ліцензійна палата
Ліцензійна палата є органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики щодо ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.
Ліцензування здійснюється на підставі Постанови КМ N 1698 від 14.11.2000 року «Про порядок ліцензування підприємницької діяльності» [5]. Для отримання ліцензії на кожний вид діяльності суб’єкт підприємницької діяльності подає до органу, що видає ліцензії, заяву за формою згідно з додатком А. До заяви необхідно додати копії свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та установчих документів.
Ліцензія видається за формою додатка А і є документом суворої звітності. Бланки ліцензій виготовляються друкарським способом із забезпеченням їх захисту від підробки та несанкціонованого тиражування.
У ліцензії зазначаються [5]:
найменування та ідентифікаційний код органу, що видав ліцензію;    продолжение
--PAGE_BREAK--
найменування і місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи;
вид діяльності, на яку видається ліцензія;
місце провадження діяльності;
особливі умови та правила провадження даного виду діяльності;
номер реєстрації ліцензії;
дата видачі і термін дії ліцензії.
Ліцензія скріплюється підписом відповідальної за видачу ліцензій посадової особи і печаткою органу, що її видав.
2. Аналітичні аспекти правового регулювання підприємницької діяльності
2.1 Дослідження організаційно-правових форм підприємств в Україні
Згідно з Законом України «Про власність» від 7.02.1991р. [3], та Господарським кодексом від 16 січня 2003 року N 436-ІV[2] функціонують такі види підприємств:
1. Підприємства, що засновані на приватній власності (приватне підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи [2]).
Право приватної власності виникає на підставі отримання громадянином доходів від участі в суспільному виробництві, від індивідуальної праці, ведення підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Об'єктами приватної власності є [8, c. 332]:
— приватні підприємства, засновані на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;
— селянські (фермерські) господарства;
— підприємства, засновані на власності іноземних громадян.
Крім перерахованих видів підприємств, об'єктом приватної власності є також майно, що належить громадянам, зокрема тим, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а саме: житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна та робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, інші цінні папери, а також майно споживчого та виробничого призначення; твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної праці.
2. Підприємства, засновані на колективній власності[8, c.333].
Право колективної власності виникає на підставі добровільного об'єднання майна громадян та юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств та об'єднань; передавання державних підприємств в оренду; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; державних субсидій; пожертвувань організацій та громадян, інших цивільно-правових угод.
У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, зокрема, створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств за рішенням загальних зборів.
Власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, якійому належать.
Вищимиорганами управління суб'єктів колективної форми власності є загальні збори, конференції, з'їзди тощо.
Окремі функції господарського управління колективним майном можуть бути покладені вищими органами управління власника на створювані ними органи.
Суб'єктами права колективної власності є [8, c.333]:
— виробничі кооперативи;
— підприємства споживчої кооперації;
— підприємства громадських та релігійних організацій;
— інші підприємства, передбачені законом.
3. Підприємства, засновані на державній власності. Об'єктом державної власності є майно державних підприємств, а суб'єктом — держава в особі Верховної Ради України.
4. Підприємства, засновані на комунальній власності. Суб'єктами права комунальної власності є [8, c.334]:
— Автономна Республіка Крим в особі її Верховної Ради;
— адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.
Державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство. Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однією з таких умов: підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; головним споживачем продукції підприємства (більш як 50%) є держава; підприємство є суб'єктом природних монополій.
Форми власності як економічні категорії системи відносин власності розглядаються під час аналізу статистичної та фінансової звітності підприємств, розробки статистичних бюлетенів разом з іншими класифікаціями, насамперед організаційно-правових форм господарювання та видів економічної діяльності. Це дає змогу проводити поглиблений аналіз стану господарської діяльності в Україні або в окремих її регіонах.
Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до законодавства статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника [8, c.334].
Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, утому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох ' або більше осіб.
Залежно від класифікації підприємств та організаційної форми проведення підприємницької діяльності виділяються такі організаційно-правові форми господарювання підприємств, перелік та характеристику яких наведено у табл. 2.1[8, c.336-338].
Таблиця 2.1 — Перелік та характеристика організаційно-правових форм господарювання
Організаційно-правова форма господарювання
Характеристика організаційно-правової форми господарювання
1. Приватний підприємець
Діяльність фізичної особи (зареєстрованої як приватного підприємця), заснована на її особистій власності та виключно її праці без права найму робочої сили.
Унітарні підприємства
2. Приватне підприємство
Підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства.
3. Селянське господарство
Підприємство, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім'ї, з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.
4 Державне підприємство
Підприємство, засноване на загальнодержавній власності.
5. Комунальне підприємство
Підприємство, засноване на комунальній власності територіальної громади.
6. Орендне підприємство
Підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства, чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.
3. Корпоративні підприємства    продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
6541,7
7608,9
Середньомісячна заробітна плата одного найманого працівника
грн.
267,99
328,87
Операційні витрати на одиницю виробленої продукції
коп./грн.
101,4
102,9
Питома вага малих підприємств до загальних показників по підприємствах — суб’єктах підприємницької діяльності






за кількістю найманих працівників
відсотків
20,9
20,2
за обсягами виробленої продукції, робіт, послуг (у діючих цінах)
відсотків
7,7
283398
Незважаючи на те, що кредитування населення знаходиться ще на початку свого розвитку, в той же час частка середнього класу серед тих, хто одержує кредит банківський дорівнює 24-25%, іпотечний кредит майже 45-50%[17, c. 11]. У складі кредитів дасть помітну частку складають гроші, запозичені у родичів та знайомих. Частка середнього класу тут порівнює 19-20%. Більш відповідально ставляться представники середнього класу до погашення кредитів, подання податкових декларацій Можна стверджувати, що податкові надходження в державний бюджет значною мірою забезпечують підприємці середнього класу. Однак сплата податків та подача декларацій ще не стала для цих верств населення громадським обов'язком, що певною і мірою пояснюється недосконалістю податкового законодавства, зокрема, його надмірний фіскальній рівень. Тому тінізація доходів спостерігається серед представників підприємців середнього класу, як і інших категорій населення, які займаються дрібним бізнесом Цеп факт відмічають дослідники середнього класу, вважаючи, що середній клас «вписався» у тіньові економічні схеми і не особливо намагається «світитися». В той же час цей клас, хоча і недостатньо чітко сформований, є досить активним провідником інноваційних форм економічної діяльності. Одночасно він виконує функцію «мотиватора» нових форм діяльності, поширюючи підприємницьку діяльність на інші соціальні групи. Тим самим підприємницьку діяльність і можна вважати обмежувачем масштабів бідності саме за показниками доходів.
3. Проблеми та перспективи вдосконалення правого забезпечення підприємницької діяльності в Україні
Для формулювання і розвитку підприємництва необхідні відповідні умови. Ось основні із них: наявність прав власності на засоби виробництва, продукт і доход; існування ринкового простору, конкуренції як форми існування ринку; державна підтримка; існування ринкової інфраструктури.
Політичною умовою розвитку підприємництва є стабільність і демократизація суспільного життя. Важливою умовою є наявність відповідного менталітету і сприятливого психологічного клімату серед населення. Психологія підприємництва формується паралельно з розвитком ринкових відносин, який веде до трансформації економічної свідомості і поведінки людей. Вони починають усвідомлювати, що соціальна справедливість полягає не у зрівняльному розподілі і споживанні, а в рівності можливостей усіх.
Не менш важливою умовою розвитку підприємництва є існування юридичної нормативної основи, його правова захищеність.
Необхідно зазначити, що проблеми вибору пріоритетів підприємницької діяльності були в центрі уваги багатьох вітчизняних наукових шкіл, передусім Інституту регіональних досліджень НАН України, Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України, Інституту економічного прогнозування НАН України та ін.
Формування пріоритетних напрямів підприємницької діяльності і їхня подальша реалізація вимагає визначення в питаннях і цілях, сфері інтересів, ролі держави й органів регіональної влади в цьому процесі. При цьому, формування пріоритетної політики повинне відбуватися у взаємозв'язку й у контексті задач, розв'язуваних як на регіональному, так і на державному рівнях керування. При визначенні системи пріоритетів варто враховувати важливість розмежування між визначеними економічними явищами, що впливають на формування пріоритетів у рамках конкретного економічного механізму, і іншими елементами економічної політики, що впроваджуються на галузевому, регіональному і загальнодержавному рівнях.
Нестабільність податкового законодавства і велика кількість податків становлять значніший тягар, ніж сам рівень податкових ставок. Кількість і тривалість перевірок, що здійснюються податковими і неподатковими інспекціями не знизилась в останні роки. Важливим є те, що основні перешкоди для економічного розвитку підприємств мають місце в період після-реєстраційної діяльності, тоді як процедура самої реєстрації вже більше не вважається бар'єром і вона більше підприємцями не виділяється як проблема.
Проблемою малих та середніх підприємств є незахищеність їх прав власності, що знаходить відображення у тривалому очікуванні винесення судових рішень, а також у суб'єктивних оцінках, як то низька довіра до судової системи. Господарські суди перевантажені позовами і часові рамки судового розгляду часто не дотримуються. Кількість позовів, направлених до арбітражних судів, зросла майже у п'ять разів протягом останнього часу Значне зростання кількості позовів також є наслідком скасування права Державної податкової адміністрації стягувати податкову заборгованість безпосередньо з Банківського рахунку підприємства. За відсутності податкових судів податкові позови повинні розглядатися господарськими судами, кадровий склад яких і фінансування не приведено у відповідність зі зростанням кількості позовів. Низьку довіру до судової системи взагалі підтверджують проведені опитування підприємців Міжнародною фінансовою корпорацією. За її даними тільки 15,4% малих підприємств та 20,6% середніх підприємств вважають українську судову систему такою, що спроможна захистити їхні права[20]
У праві захисту прав підприємців заслуговує на увагу досвід розвинутих країн, таких як Канада, Великобританія або США, які сформували систему селекції пропонованих урядових регулятивних актів. Вона має на меті оцінити вигоди та витрати запропонованих регуляторних актів (аналіз регуляторного впливу), а також можливих альтернативних рішень і перешкодити прийняттю неоптимальних рішень. В Україні така система пропагується Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва. Проте на даний момент оцінка впливу запропонованих регуляторних актів не проводиться належним чином, або не завжди враховуються її результати, а тому механізм відбору часто неспроможний перешкодити прийняттю небажаних регулятивних актів. Це особливо стосується регіональних підрозділів Держкомпідприємництва, які не мають достатнього політичного та адміністративного впливу.
Досі залишаються проблеми із фінансовим законодавством Наприклад, це стосується непотрібних обмежень щодо оцінки застави при кредитуванні, що потребує додаткових витрат грошей та часу кредиторів. Комерційні банки повинні мати право самостійно оцінювати заставу при кредитуванні підприємництва.
Пряма фінансова підтримка з боку уряду має становити лише частину загального фінансування, доповнену майновими внесками співвласників підприємств і/або коштами. Обмеження участі держави е необхідним з двох причин:
1) широка участь держави створює передумови корупційної поведінки чиновників, відповідальних за надання державного фінансування, а отже, призводить до неефективного розподілу фінансових ресурсів;
2) за умови поділу ризиків із урядом підприємці ініціюватимуть більш ризиковані проекти, ніж вони б дозволили собі в іншому випадку.
З метою попередження корупції та зловживань бюджетними коштами фонди підтримки підприємництва повинні бути відокремлені від уряду. Діяльність фондів сприяння підприємництву повинна бути прозорою та підзвітною тим, хто надає кошти.
Доцільним було б, щоб фінансові ресурси для підприємництва надавали фінансові інституції на противагу нефінансовим (бізнес-консалтинговим тощо) проектам. Необхідність такої постановки викликана тим, що:
а) кредитна діяльність нефінансових організацій породжуватиме конфлікт між їх консалтинговою та контрольною функціями;
б) нефінансові інституції не мають достатньої кваліфікації для забезпечення вчасного повернення кредитів;
в) наявність некомерційних кредитів може зашкодити становленню молодої національної системи мікрофінансування.
Вільні ресурси нефінансових організацій можуть залучатися через відкриття кредитних ліній для мікрофінансових інституцій для кредитування підприємництва.
Найбільш залежною ефективність господарювання підприємництва є від якості управління. Оцінка якості управління досліджуваних малих та середніх підприємств свідчить про те, що її відносно швидко потрібно реформувати. Якість управління в основному базується на національній та місцевій нормативній базі. Проблемою є забезпечення чіткої і послідовної реалізації національного законодавства на місцевому рівні. Це, зокрема, стосується законодавства з «дерегуляції», якого не завжди дотримується місцева влада. Належний аналіз регуляторного впливу повинен стати обов'язковим, а не формальним.
Висновки
В останні роки особливо активізувалась економічна думка вчених України з проблем підприємництва. Цьому сприяло становлення підприємництва, зростання його ролі в розв'язанні складних соціально-економічних проблем трансформаційного характеру, створення нових робочих місць, заповнення ринкових прогалин, формування ринкового середовища на підґрунті розгортання реальної конкуренції, здатної забезпечити високу ефективність виробничих відносин
Правова база підприємницької діяльності — це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців, їхні правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносини між державою та підприємцями, суб'єктів підприємницької діяльності між собою, а також дають підприємцям певні правові гарантії.
Законодавство у сфері підприємництва має становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю самого нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.
Основні напрямки розробки пріоритетної політики розвитку підприємництва дозволили сформувати взаємозалежну систему пріоритетів, серед основних елементів якої можна виділити наступні:
реформування виробничих відносин і структури підприємств, їхнє технологічне переозброєння, перепрофілювання виробництв відповідно до мінливого кон'юнктурою ринку, створення інтеграційних міжрегіональних і спільних з іноземними фірмами виробничих і промислово-фінансових систем;    продолжение
--PAGE_BREAK--
висновок із дії безперспективних і нерентабельних виробництв;
збереження традиційних і організація випуску нових наукомістких і конкурентноздатних видів продукції;
збереження існуючих, відновлення забутих і освоєння нових ринків збуту;
реструктуризація фінансової заборгованості;
залучення інвестиційних ресурсів у сферу виробництва.
Нині розвиток підприємництва спрямовується на зміну реального сектора, ріст обсягів виробництва, підвищення конкурентноздатності національної економіки, а також конкретних регіонів, окремих галузей і видів продукції, і загальну координацію дій у рамках єдиного господарського комплексу.
Така політика може або безпосередньо впливати на функціонування галузей і підприємств із послідовним поширенням на суміжні суб'єкти економіки, або опосередковано робити вплив за допомогою таких факторів як попит та пропозиція, нові технології та інші.
Використана література
Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. — № 30. — Ст. 141.
Господарський Кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), — 2003, — № 18, № 19-20, № 21-22. — 144 с.
Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 року №697-12 // Голос України. – 1991. – 7 лютого.
Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 року №1576-12 // Голос України. — 1991. – 19 вересня.
Постанови КМ N 1698 від 14.11.2000 року «Про порядок ліцензування підприємницької діяльності».
В.А. Предборський, Б.Б. Гарін, В.Д. Кухаренко Економічна теорія / Під ред. Предборського В. А. – К.: Кондор, 2003.
Магуський В.В. Правове забезпечення підприємницької діяльності: Курс лекцій. – К.: КНЕУ, 2002.
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій: навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 860 с.
Перехідна економіка / За ред. В.М. Гейця, — К., 2003.
Розвиток підприємництва в Україні / За ред… Л. Романенко. – К.: Нора-друк. – 2003.
Бобров Е.А. Сучасній стан і перспективи розвитку кредитування малого бізнесу. // Фінанси України. — 2005 -№1. — С. 20.
Богиня Д. Комплексное исследование проблем малого предпринимательства. // Економіка. Фінанси. Право. — 2006. -№1. — С. 10.
Бондар І.К. Підприємництво в Україні як економічна основа становлення середнього класу // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. — № 10. – с. 65-71.
Бондарь Н. Проблемы эффективной деятельности субьектов малого бизнеса в Украине на этапе проведення экономических реформ. // Економіка. Фінанси. Право. — 2003. -№2. — С. 3.
Вдовиченко І.А. Проблеми розвитку підприємництва В Україні // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. — №7. – с. 20-22.
Васенко В.К., Комісар С.Б., Малікова І.В., Полятикіна Л.І., Шалигіна І.В. Основи малого бізнесу і підприємницької діяльності. — Суми: ВАТ СОД видавництво «Козацький вал», 2002. — 185 с.
Голубченко О. Проблеми підприємництва в Україні // Діловий вісник. – 2005. — №1. – с. 11-13.
Горленко Г.О., Гільберг Т.Г., Думанська Г.В., Кулик Р.І., Нікуліна Л.В. Власна справа (основи малого бізнесу): Посіб. з економіки. — Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 2003. – 164 с.
Збарський В.К. Основи підприємництва та бізнесу: Курс лекцій з дисципліни «Основи підприємництва та бізнесу» для студ. спец. 7.050201 «Менеджмент організацій» / Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. — К.: ДАКККіМ, 2004. – 322 с.
Квасниця О.В. Податкове стимулювання розвитку малого бізнесу. // Фінанси України. — 2003. — №2. — С. 65.
Лодзинський К., Мазерок П. Первісне нагромадження капіталу та підприємництво в Україні // Економіка України. – 2003. — №4. – с. 61-68.
Мокряк В., Мокряк Є. Проблеми формування та розвитку підприємництва в процесі пострадянської трансформації // Економіка України. – 2002. — № 11. – с. 49-58.
Онищук Я.В. Фінансове забезпечення діяльності малого та середнього бізнесу. // Фінанси України. — 2005 — №7. — С. 51.
С. Черненко Спільні цілі – спільні проблеми: актуальні проблеми взаємозв’язку конкурентної політики та політики у сфері підприємництва в Україні // Конкуренція. – 2004. — №6. – с. 9-19.
Троценко Н.В. Теоретико-методологічні аспекти формування пріоритетних напрямків підприємницької діяльності на різних рівнях господарювання // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. -№9. – с. 183-188.
www. ukrstat.gov.ua
Додаток А
Вид ліцензії на здійсненя підприємницької діляьності
ЛІЦЕНЗІЯ N
_______________________________________________________
(найменування, ідентифікаційний код органу, який видав ліцензію)
_______________________________________________________
Видана _________________________________________ (найменування, місцезнаходження юридичної особи ________________________________ або прізвище, ім'я та по батькові ________________________________ громадянина-підприємця, місце проживання)
ідентифікаційний код юридичної особи ______________________
ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів _________________ на право провадження підприємницької діяльності _____ (вид)
місце провадження діяльності ______________
____________________________________ (адреса місця провадження підприємницької діяльності __________________________ суб’єкта або адреси територіально відокремлених ___________________________ його підрозділів, за якими провадиться підприємницька діяльність)
Особливі умови та правила провадження даного виду діяльності
_____________________________________________________________
Дата видачі "______" _____________ 199_ р.
Термін дії ліцензії _________________________
____________ ___________________ ____________________________
(посада) (підпис) (ініціали та прізвище)
МП
Додаток Б
Таблиця Б.1 — Кількість зареєстрвоаних підприємств за ЄДПРОУ на 1 липня 2007 року


Всього
У тому числі




із статусом юридичної особи
без статусу юридичної особи
Україна
1161308
1100616
60692
Автономна Республіка Крим
48673
45772
2901
Вінницька
28994
26819
2175
Волинська
17581
16321
1260
Дніпропетровська
94896
90831
4065
Донецька
85651
81059
4592
Житомирська
22451
21120
1331
Закарпатська
19468
18176
1292
Запорізька
45529
43511
2018
Івано-Франківська
23564
21829
1735
Київська
43544
41434
2110
Кіровоградська
23052
21856
1196
Луганська
41603
38618
2985
Львівська
59421
56189
3232
Миколаївська
36597
34627
1970
Одеська
69725
66409
3316
Полтавська
34670
32421
2249
Рівненська
17918
16935
983
Сумська
22888
21299
1589
Тернопільська
20385
19106
1279
Харківська
72024
69317
2707
Херсонська
28486
26424
2062
Хмельницька
25295
23380
1915
Черкаська
26186
24426
1760
Чернівецька
15124
14235
889
Чернігівська
18565
17252
1313
м. Київ
207041
199887
7154
м. Севастополь
11977
11363
614     продолжение
--PAGE_BREAK--