--PAGE_BREAK--3) внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосуван ня покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з по милуванням окремих осіб.
Амністія та помилування — це акти вищого органу державної влади, які, не відміняючи закону, що встановлює відповідальність за ті чи інші злочини, звільняють осіб, що вчинили ці злочини, від кримінальної відповідальності, а також повністю або частково від покарання, передбачають заміну призначеного судом покарання більш м'яким, зняття судимості. Ці акти не виключають протиправності та караності діянь, навпаки, діяння, що по трапляють під акт амністії чи помилування, мають всі ознаки злочину1.
Можна погодитися з С. В. Бородіним, який зазначає, що в усіх випадках, якщо є дві підстави для закінчення провадження по справі (перша — акт амністії і друга виключення вчинення злочину даною особою), справу по винно бути закрито за другою підставою2. В таких випадках це захищає громадян від необгрунтованого визнання винним.
4) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспіль но небезпечного діяння 11-річного віку.
За наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачено кримінальну відповідальність, за фактом цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому ст. 73 КПК.
5) за примиренням обвинуваченого, підсудного і потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків передбачених части нами 2, 3, 4 ст. 27 КПК.
Справи про злочини, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 12в КК України, а також справи про злочини, передбачені ст. 356 КК України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і досудове слідство не проводяться. Зазначені ірави підлягають закриттю, якщо потерпілий примирився обвинуваченим, підсудним. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановляння вироку (ч. 1 ст. 27 КПК)
У перелічених справах потерпілий сам підтримує обвинувачення, яке у кримінально-процесуальній літературі прийнято називати приватним.
6) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справа і за відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 КПК).
Справи про злочини, передбачені ч. 1 ст. 152 КК України порушуються не інакше як за скаргою потерпілого з обвинуваченим, підсудним неможливе.
Якщо справа про будь-який із зазначених у ст. 125, ч. 1. 126 і ст. 356 КК України злочинів має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі через свій безпорадний стан залежить від обвинуваченого чи з інших причин не може захищати свої законні інтереси, прокурор може порушити справу і за відсутності скарги потерпілого. Наприклад, злочин вчинено щодо неповнолітнього, або особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснити право на захист тощо. Така справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом у нагальному порядку. Якщо потерпілий і примириться з обвинуваченим чи підсудним по такій справі, вона накриттю не підлягає (частини 2 і 3 ст. 27 КПК).
Справи про злочини, вказані в частинах 2 і 3 ст. 27 КПК, називаються справами приватно-публічного обвинувачення, оскільки порушуються, наприклад, за заявою потерпілої прокурором, суддею. При цьому слід зазначити, що в таких справах прокурор має право в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочин, передбачений ст. 125, ч. 1 ст. 126 і ст. 356 КК України, і підтримувати обвинувачення в суді, якщо цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в провадження по такій справі не позбавляє потерпілого прав, передбачених ст. 49 КПК, але справу в таких випадках за примиренням потерпілого з обвинуваченим, підсудним не може бути закрито (ч. 4 ст. 27 КПК).
7) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами.
Таке закриття кримінальної справи може мати місце як після притягнення особи як обвинуваченого, так і до цього. Проте в будь-якому разі повинно бути зібрано достатньо доказів, які підтверджують злочинність діяння, що його вчинила померла особа.
Чинний закон встановлює, що смерть особи, яка вчини ла злочин, не може слугувати підставою для закінчення справи, якщо провадження по ній необхідне для реабілітації померлого. Провадження по справі можливе також при відновленні справи щодо інших осіб за нововиявлени ми обставинами. Продовження розслідування для реабілітації померлого може бути здійснено за клопотанням його родичів, громадських організацій, зацікавлених осіб. Якщо в результаті розслідування з'ясується, що померлий не вчиняв злочину, то кримінальну справу повинно бути закрито за відсутністю події злочину, складу злочину в діянні особи або за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, що означатиме реабілітацію поморлого1.
8) щодо особи, про яку с вирок за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї самої підстави.
В силу виключності судового вироку, який вступив п законну силу, не допускається повторний розгляд Ті інше рішення питань, що знайшли відображення у вироку, крім обвинувачення з приводу того самого діяння, що визнане доведеним чи відкинуте судом. Наявність вироку, що вступив у законну силу, ухвали чи постанови суду про закриття справи може слугувати підставою для закриття провадження: а) щодо особи, стосовно якої це рішення винесли; б) за тим самим обвинуваченням. Якщо в злочині брали участь інші особи, які не притягувались до кримінальної відповідальності, наявність вироку по даній справі не перешкоджає веденню розслідування для виявлення ролі цих осіб у вчиненому злочині та притягненні їх до відповідальності. В тих випадках, коли після вступу вироку в законну силу буде встановлено, що засуджений вчинив інший злочин, який не розслідувався, — це буде підставою для формулювання нового обвинувачення.
9) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням.
На стадії досудового розгляду наявність нескасованої постанови про закриття справи за тим самим обвинуваченням виключає можливість продовження розпочатого
провадження.
10) якщо про відмову в порушенні справи; ш тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.
Припиняють провадження в кримінальній справі, якщо про відмову в порушенні справи за тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.
По-іншому слід вирішувати питання про закриття кримінальної справи за статтями 7—10 КПК, оскільки ці питання може вирішувати тільки суд за таких обставин: звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання внаслідок зміни обстановки; закриття кримінальної справи у зв'язку з дійовим каяттям; з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим; із застосуванням примусових заходів виховного характеру; з переданням особи на поруки; із закінченням строків давності.
Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213 КПК).
Питання, що пов'язують із застосуванням цієї підстави до закриття справи, в теорії і на практиці не знайшли одностайного вирішення. Наприклад, Г. Чангулі вважає, що закриття кримінальної справи можливе за наявності таких умов:
1) якщо достовірно встановлено, що злочин було вчинено;
2) якщо особа, щодо якої припиняється справа, була притягнута як обвинувачений;
3) зібрано недостатньо доказів, що вказують на вчинення обвинуваченим даного злочину, і немає можливості здобуття додаткових доказів1.
О. Я. Дубинський вважає, що конкретні випадки застосування цієї підстави виявляються в таких ситуаціях:
А. Встановлено, що злочин було вчинено, певну особу притягнуто як обвинуваченого чи поставлено в положення підозрюваного, проте подальше розслідування засвідчило, що доказів вчинення злочину даною особою недостатньо, а можливостей збору додаткових доказів немає.
Б. Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні даного злочину є підставою для закриття провадження по кримінальній справі в цілому, якщо розслідуються дані про вчинення злочину конкретною особою, проте доказів його вини недостатньо і зібрати їх немає можливості, а обставини справи виключають можливість вчинення злочину (зґвалтування, нанесення тілесних ушкоджень) іншою особою1.
Закриття справи при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину можливе лише в тому разі, якщо достовірно встановлено, що злочин було вчинено, винесено постанову про притягнення особи як обвинуваченого і їй пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, але під час досудового слідства з'ясувалося, що зібраних доказів недостатньо для направлення справи до суду, а додаткових доказів зібрати неможливо.
4 Винесення постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру
При досудовому слідстві в справах про суспільно небезпечні діяння осіб у стані неосудності (обмеженої осудності), а також про злочини осіб, які захворіли на психічну хворобу після вчинення ними злочину, проводяться всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування обставин суспільно небезпечного діяння і особи того, яка його вчинила, а також обставин, що характеризують цю особу та її психічне захворювання (ч. 2 ст. 417 КПК).
Справи про суспільно небезпечні діяння осіб, що визнані неосудними, завершуються закриттям справи та направленням до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. Справа про суспільно небезпечне діяння особи, що визнана неосудною, підлягає закриттю на загальних підставах, якщо в процесі слідства не доведено подію суспільно небезпечного діяння або встановлено, що вчинене діяння не утворює складу злочину, передбаченого КПК, під ознаки якого воно підпадає.
Не всі обставини, що виключають провадження по справі (ст. 6 КПК), можуть слугувати підставою для закриття справи про суспільно небезпечне діяння особи, що визнана неосудною. Вважається, що по цих справах неможливо закрити справу на підставі наявності акту амністії, за примиренням потерпілого з обвинуваченим, а також не можна передавати на поруки та ін.1
Після закінчення справи про злочин психічно хворого слідчий виносить постанову про закриття справи чи складає постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В такій постанові повинні бути викладені всі обставини, що підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, якіпідтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. До цієї постанови додаються список осіб, що підлягають виклику на судове засідання, довідки про рух справи тощо. Рішення про застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру приймає суд.
Якщо суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру, справа підлягає закриттю, про що виноситься ухвала (постанова).
Якщо неосудність або обмежену осудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлено, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову про направлення справи для досудового розслідування в загальному порядку.
Якщо вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа, не буде доведено, суд своєю ухвалою, а суддя — постановою закривають справу (ст. 421 КПК).
2.Поняття та основні риси обвинувального висновку.
Обвинувальний висновок — це процесуальний документ, у якому слідчий підводить підсумок досудового розслідування у справі і формулює обвинувачення певної особи у вчиненні злочину з наведенням конкретних доказів. Якщо у справі є кілька обвинувачених, то складається один спільний обвинувальний висновок з чітким визначенням ролі кожного обвинуваченого у вчиненні злочину (злочинів).
Обвинувальний висновок являє собою унікальний юридичний документ, у якому дається офіційна оцінка дій обвинуваченого і здійснюється публічний аналіз зібраних у справі доказів, публічно визначаються юридичне значимі елементи об'єктивної істини, встановленої у справі. Він служить найважливішим гарантом захисту прав і законних інтересів обвинуваченого і всіх інших учасників процесу, гарантом правосуддя, служить юридичним фактом, що істотно розвиває процесуальні правовідносини. Судовий розгляд по кримінальній справі здійснюється тільки в рамках обвинувачення, а суд не може вийти за рамки обвинувального висновку і своїм рішенням погіршити положення обвинуваченого1.
Складанням обвинувального висновку завершується досудове слідство, після чого слідчий не вправі робити які-небудь процесуальні дії.
В обвинувальному висновку наводяться тільки конкретні, достовірно встановлені факти і обставини справи з посиланням на зібрані й перевірені при розслідуванні справи. У ньому недопустимі здогади і припущення, а також джерела доказів без викладення й аналізу фактичних даних (відомостей про факти), що містяться в них.
Роль підсумкового документа обвинувальний висновок може виконати лише в тому випадку, якщо, по-перше, його структура буде продумана й розумно спланована; по-друге, кожний висновок знайде обґрунтування в матеріалах справи; по-третє, кожні з доказів в їхній сукупності будуть проаналізовані і оцінені слідчим; в-четвертих, логічність буде головною прикрасою викладу.
1 В.М. Тертишник Кримінальний процес, К. 1999р. 9
Як різновид процесуального рішення в кримінальному процесі обвинувальний висновок має всі його риси:
— складається лише компетентною особою — слідчим;
— містить відповіді на питання, що виникають по справі, пов'язані з аналізом і оцінкою зібраних по справі доказів з точки зору їх достатності для достовірного висновку про винність особи у вчиненні злочину і прийняття рішення про завершення розслідування;
— виражає волевиявлення слідчого про направлення кримінальної справи в суд, яке випливає з встановлених ним по справі обставин і виконання приписів закону, спрямованих на досягнення завдань кримінального судочинства;
— припиняє кримінально-процесуальні правовідносини на стадії досудового розслідування;
— констатує наявність кримінально-процесуальних відносин між особою, яка вчинила злочин, і державою;
— виконується у встановленій законом процесуальній формі.1 Судове слідство у суді починається з публічного оголошення обвинувального висновку. Тим самим обвинувальний висновок є актом обвинувачення, документом, за допомогою якого здійснюється функція обвинувачення.
Треба помітити все таки, що, а ні прокурор, а, ні захисник не можуть так досконально знати матеріали справи, як слідчий. Слідчий же повинен бути незацікавленим у справі і через свій обвинувальний висновок спробувати внести в зал суду встановлену ним істину. Істину і тільки істину він повинний констатувати і затверджувати, правосуддю і правді він повинен невпинно служити. Обвинувальний висновок — це його відповідь на зло справедливістю. А тому він не повинен нести якого-небудь обвинувального ухилу, надмірної риторики, емоційного фарбування. Слідчий не виконує функції обвинувачення, він носій функції встановлення істини, а служіння істині не терпить суєти, неуцтва, політизованості, однобокості
1 Гришин Ю.А., «Окончание досудебного следствия составлением обвинительного заключения; проблеми й пути реформирования», — Луганск — ст. 120
- Значення обвинувального висновку
Значення обвинувального висновку розглядають в кількох аспектах:
— у юридичному (окремо виділяють правове та процесуальне);
— у суспільно-політичному (в його межах виділяють виховно-профілактичне значення);
— у довідково-технічному.1
Правове значення обвинувального висновку обумовлюється тими правовими наслідками, які тягне за собою його складання для органу дізнання та інших учасників процесу.
Так, слідчий, склавши обвинувальний висновок, повинен:
— припинити процесуальну та оперативно-розшукову діяльність щодо осіб, які відповідно до висновку підлягають відданню до суду;
— направити справу прокуророві (ст. 225 КПК України).
продолжение
--PAGE_BREAK--Потерпілий може погодитись з обвинувальним висновком, може оспорювати його повністю або частково, те ж саме можна сказати про цивільного позивача та цивільного відповідача, а також обвинуваченого та його захисника.
Процесуальне значення обвинувального висновку полягає в наступному:
— обвинувальний висновок визначає межі судового розгляду, не дозволяючи погіршити становище обвинуваченого;
— обвинувальний висновок є необхідною умовою для захисту підсудного в суді;
— гарантує розгляд всіх, обставин справи під час судового розгляду. Процесуальне значення цього документа складається насамперед ще й у тому, що в ньому підводиться підсумок досудового слідства й на основі зібраних доказів дається висновок про склад злочинів і винність обвинувачених. Відкидаючи версії й припущення, що не підтвердилися, слідчий в обвинувальному висновку систематизує все істотне, перевірене, підтверджене
1 Мариупольский Ф.М. «Обвинительное заключение в советском уголовном процессе» М., 1969 — ст. 11
доказами — все, що дає ясне представлення про злочини й обвинувачених. Ця система закінчується формулою обвинувачення й юридичною кваліфікацією вчиненого.
Суспільно-політичне значення обвинувального висновку полягає в тому, що:
— обвинувальний висновок є офіційним документом, який підтверджує хто і в якому злочині звинувачується;
— оголошення обвинувального висновку перед початком судового слідства інформує всіх присутніх у залі судового засідання про суть справи;
— будучи заснованим на доказах і спираючись на закон, обвинувальний висновок сприяє вихованню законослухняності у громадян;
— обвинувальний висновок в більшій чи меншій мірі змальовує діяльність правоохоронних органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, чим підтримується їх авторитет.
Під час досудового розслідування накопичується значний матеріал. Обвинувальний висновок дозволяє всім учасникам судового розгляду зорієнтуватись у справі. У цьому полягає його довідково-технічне значення:
— в обвинувальному висновку всі матеріали справи систематизовано;
— докази проаналізовано в певній послідовності та взаємозв'язку;
— обвинувальний висновок дозволяє судові планомірно вести судове слідство, а присутнім слідкувати за ходом судового розгляду і співставляти дані, отримані в його ході, з даними, що лягли в основу обвинувального висновку;
— обвинувальний висновок дозволяє орієнтуватись в доказах по справі, без зайвого марнування часу розшукувати їх, перевіряти відповідність посилань, зроблених в описовій частині висновку, переконатися в наявності у справі відповідних процесуальних актів і часу їх складення, встановлювати місцезнаходження свідків, потерпілих, обвинувачених, експертів, перевірити, чи було вжито слідчим заходів для відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди; з'ясувати, як вирішено питання про подальшу долю речових доказів тощо.
Закінчуючи досудове розслідування, слідчий повинен систематизувати матеріали і технічно оформити справу. Практикою вироблено дві основні форми систематизації матеріалів кримінальної справи, тобто послідовності їх розташування: хронологічну і тематичну.
При хронологічній систематизації послідовність розташування документів у справі визначається датою їх складання або одержання слідчим. Ця форма найбільш поширена у невеликих за обсягом і кількістю епізодів справах.
Тематична систематизація означає групування матеріалів за обвинуваченими або за епізодами злочинної діяльності у багатотомних і багатоепізодних справах. У межах кожної такої групи документи можуть розташовуватись у хронологічному порядку, тобто можливе таким чином поєднання обох форм систематизації.
Систематизувавши документи, слідчий підшиває їх в обкладинку стандартного зразка, пронумеровує аркуші справи. На перших аркушах справи складається опис документів, які в ній містяться. На титульному аркуші обкладинки зазначається відомство, до якого належить орган розслідування, найменування цього органу, повна назва справи із зазначенням прізвищ обвинувачених і відповідних статей (частин, пунктів статей) Кримінального кодексу, дати початку і закінчення провадження.
Систематичний виклад матеріалів справи в обвинувальному висновку має і, якщо можна так сказати, технічне значення, полегшує прокуророві і судові ознайомлення зі справою, допомагає їм краще розібратися в предметі розслідування. Процес підготовки до складання обвинувального висновку є надійним способом перевірки повноти проведеного слідства. На цьому етапі слідчий виявляє всі не доопрацювання і недоліки, допущені в ході слідства, й вчасно може виправити їх.
За технічними правилами в одному томі справи зосереджується не більше 250 аркушів.
Вдало систематизовані матеріали і правильно оформлена справа створюють зручність для вивчення і користування ними як самим слідчим, зокрема при складанні підсумкового документа, так і обвинуваченим та іншими учасниками процесу, прокурором, суддями і народними засідателями.
Значення обвинувального висновку полягає і в тому, що він є процесуальним документом, який оголошується на початку судового слідства і визначає його предмет (ст. 297 КПК). Суд може змінити обвинувачення при направленні справи і в стадії судового розгляду, якщо цим не погіршиться становище обвинуваченого порівняно з тим, яке він має за обвинувальним висновком, інакше справу слід повернути на додаткове розслідування (ст. 246, 277 КПК).
Для забезпечення обвинуваченому (підсудному) права на захист у судовому засіданні копія обвинувального висновку вручається йому, а якщо він є неповнолітнім, то і його законному представникові не пізніше, як за три доби до дня розгляду справи в суді (ст. 254 КПК).
- Структура обвинувального висновку
Питання про структуру обвинувального висновку в теорії процесу є дискусійним. Кримінально-процесуальний кодекс України виділяє в документі лише дві частини: описову та резолютивну (ст. 223 КПК України). Водночас, практика зумовила наявність вступної частини.[1] За аналогією з детально описаною в процесуальному законі структурою судового вироку, сюди відносять наступні відомості:
— хто склав документ;
— статті кримінального закону, за якими обвинуваченого притягують до відповідальності;
— загальний виклад обставин, які стали підставою для порушення справи;
- час і місце складання висновку.
Крім того, висловлено думку про виділення в обвинувальному висновку так званої заключної частини, відрізняючи її від резолютивної. Сюди в якості приклада відноситься підпис укладача документа. Однак, слід наголосити, що
кримінальний закон не виділяє такої частини навіть у судовому вироку, який є підсумковим документом центральної стадії кримінального процесу.
Характеризуючи структуру обвинувального висновку, на мою думку, необхідно згадати і про додатки до нього — документи більш технічного характеру (довідки про рух справи, про судові витрати, про речові докази, про цивільний позов, а також список осіб, що піддягають виклику до суду.
Зміст обвинувального висновку викладається в описовій та резолютивній частинах.
В описово-мотивувальній частині викладаються: обставини справи, як вони були встановлені; об'єкт зазіхання; предмет зазіхання, спосіб здійснення злочину й інші її обставини; шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діями обвинуваченого і наслідками, що настали; характер суб'єктивної сторони — навмисне чи по необережності вчинений злочин; місце, час, мотиви злочину; показання кожного з обвинувачуваних власне кажучи пред'явленого обвинувачення; доводи, приведеш ним у свій захист; результати їхньої перевірки; зібрані по справі докази і зведення, що характеризують особу обвинуваченого; виявлені пом'якшуючі і обтяжуючі його відповідальність обставини.
Якщо в справі притягнуто кілька людей, послідовність розташування прізвищ обвинувачуваних визначається, як правило, ступенем ваги зроблених ними злочинів або їх роллю, що вони виконували в групі. Організатори, особи, що зробили більш тяжкі злочини, згадуються першими.
Власне початком обвинувального висновку є виклад зазначених у законі юридичних фактів (приводів) і підстав порушення кримінальної справи.
Іноді приводом для порушення кримінальної справи є ціла низка зазначених у законі юридичних фактів, що повинні бути цілком викладені.
Описова частина є центральною, складною і найбільш трудомісткою частиною обвинувального висновку. Починається вона з викладення всіх вчинених діянь, щодо яких є підстави вважати що це злочини, їх юридичної оцінки; після цього викладаються окремі епізоди в певному порядку (хронологічному чи системному).
При хронологічному способі описова частина складається в такій послідовності, у якій йшло розслідування з моменту порушення кримінальної справи. Цей спосіб найбільш ефективний і переконливий у тих випадках, коли обвинувачуваний винним себе не визнає, а провина його доводиться в основному побічними доказами. Зручний цей спосіб і в тих випадках, коли обвинувачуваний у процесі попереднього наслідку висував різні версії, причому кожна нова версія з'являлася тоді, коли попередня спростовувалася зібраними доказами.1
При систематичному викладі події описуються в тій послідовності, у якій визрів злочинний намір і відбувалося інкриміноване обвинувачуваному діяння. При цьому слідчий викладає обвинувальний висновок так, немов він сам був присутній при підготовці і здійсненні злочину.
Практично виклад обвинувального висновку цими двома способами, так сказати, у їхньому чистому виді, можливо лише по нескладних справах. По справах з великою кількістю обвинувачуваних і злочинних епізодів звичайно застосовують змішаний спосіб. Форма викладу обвинувального висновку по цих справах визначається структурою самої справи.
Можна коротко сформулювати основні рекомендації, що стосуються структури описової частини обвинувального висновку по складній справі:
— Описова частина, як правило, починається з викладу обсягу злочинних діянь у цілому з посиланнями на докази, що мають значення для характеристики всієї сукупності злочинів.
— Потім вирішується питання про критерії угруповання злочинних епізодів. Таким критерієм може стати час вчинення кожного злочину, місце їхнього вчинення або суспільна небезпека.
— Виклад групи епізодів і кожного епізоду окремо можна відокремлювати групу від групи — римськими, а епізод від епізоду — арабськими цифрами.
— Виклад групи епізодів може починатися з короткої преамбули.
- При необхідності, а така необхідність виникає, наприклад, у тих випадках, коли структура описової частини будується на основі критерію суспільної небезпеки злочинів або коли епізоди групуються по суб'єктах, злочину, опис кожної групи епізодів закінчується коротким резюме.
1 В.М. Тертишник Кримінальний процес, К. 1999р.
Структура описової частини повинна бути продумана до, а не в ході складання обвинувального висновку. Однак, якщо вже в процесі роботи над обвинувальним висновком виявиться, що обрана структура має потребу в корективах або навіть повинна бути цілком змінена, нехай це не бентежить слідчого: зміни повинні бути зроблені, якої б праці це не коштувало.
Резолютивна частина у порівнянні з описовою частиною, що віднімає у слідчого масу часу, розумової і фізичної енергії, що вимагає максимальної напруги розуму, резолютивна частина виглядає справою менш складною.
Потрібно застерегти від невиправдано легковажного відношення до резолютивної частини обвинувального висновку. Необхідно мати на увазі, що резолютивна частина — це сконцентрований, зібраний у сувору юридичну форму, самий останній, самий повний, самий чіткий, але разом з тим самий стислий висновок
Відповідно до вимог закону в резолютивній частині обвинувального висновку приводяться відомості про особу обвинувачуваного і викладається формулювання пред'явленого обвинувачення з вказівкою статті або статей кримінального закону, що передбачають даний злочин.
Відомості про особу обвинувачуваного повинні бути абсолютно точними, достовірними і заснованими на доказах. Прізвище, ім'я, по-батькові, вік та інші анкетні дані приводяться в обвинувальному висновку на основі матеріалів, наявних у справі. В одних випадках це „паспорт" або інші документи, що засвідчують особу, в інших випадках це протоколи впізнання, висновку дактилоскопічної і судово-медичної експертиз.
Відомості про судимості повинні базуватися не тільки на довідках спеціальної перевірки, але і на залучених до справи копіях вироків. У відомостях про особистості колишні судимості вказуються тільки в тих випадках, якщо вони не погашені витіканням строків давності, актами амністій тощо.
Формулювання обвинувального висновку повинно задовольняти щонайменше дві вимоги.
По-перше воно повинно фактично і юридичне збігатися з тим, що було вказано про злочин в описовій частині. Ніяких протиріч допускатися не може. Друга вимога заснована на загальному принципі, що полягає в тому, що так само, як суд при винесенні вироку не може розширити межі обвинувального висновку, так і, складаючи сам обвинувальний висновок, слідчий не може вийти за межі постанови про притягнення як обвинувачуваного.
- Підготовка до написання обвинувального висновку
Приймаючи до уваги велике значення обвинувального висновку, з огляду на вимоги, яким він повинен відповідати, слідчий зобов'язаний ретельно підготуватися до написання цього документа. Гарний обвинувальний висновок наспіх написати не можна.
Перший крок до обвинувального висновку — оволодіння всіма матеріалами справи. По невеликих справах слідчий перед написанням обвинувального висновку переглядає всі наявні в справі документи. Старанність такої роботи залежить, звичайно, від того, наскільки міцно залишилися в пам'яті ті або інші докази або відомості. Але, як би не розраховував слідчий на свою пам'ять, він зобов'язаний знову переглянути всі матеріали справи (одночасно перевіряючи правильність складання процесуальних документів).
Якщо оволодіння матеріалами невеликого по обсязі справи можна звести до їх перегляду або в необхідних випадках повторному прочитанню, то по складним, великим по обсязі, багатоепізодним справам це вже цілий процес, основи якого закладаються в ході досудового слідства.
Підготовку до написання обвинувального висновку в цьому випадку варто починати з прочитання плану досудового слідства. Слідом за планом треба уважно розглянути схему (схеми) злочинних зв'язків. Також варто переглянути й інші допоміжні матеріали: конспекти, складені при першому ознайомленні зі справою; виписки з протоколів допитів; таблиць тощо.
Усе, що було сказано вище, може бути зведене до однієї загальної рекомендації: підготовка до складання обвинувального висновку або постанови про припинення кримінальної справи повинна проводитися на протязі всього періоду досудового слідства в справі. Усі процесуальні і допоміжні матеріали повинні, крім їхнього прямого призначення, розглядатися й у плані їхньої придатності для обвинувального висновку.
Записи у протоколах варто робити так, щоб їх можна було без зайвої праці процитувати в обвинувальному висновку. Мова йде хоча і не про правило, а про рекомендації, але рекомендації виправдані, по-перше, тим, що цитати з показань обвинувачуваних, потерпілих і свідків, з висновків експертів і навіть протоколів оглядів, слідчих експериментів і інших слідчих дій в обвинувальних висновках приводяться дуже часто; по-друге, тим, що гарна цитата як доказ виглядає в багатьох випадках переконливіше ніж переказ.
Ознайомлення з усіма матеріалами справи перед складанням обвинувального висновку — правило, загальне для всіх категорій справ. Ступінь їхньої складності визначає лише форму і метод ознайомлення: по невеликих справах слідчий встигає це зробити прямо перед складанням обвинувального висновку, по справах складним він робить це поступово, починаючи свою роботу задовго до закінчення слідства, конспектуючи, систематизуючи матеріали так, щоб уже не повертатися до їх прочитання.
Загальним для всіх категорій справ правилом є також складання плану обвинувального висновку, що здійснюється, природно, після ознайомлення з усіма матеріалами справи. На жаль, варто сказати, що складання плану обвинувального висновку в слідчих підрозділах МВС практикується рідко. Деякі не бачать у цьому нестатку, тому що міцно засів у пам'яті шаблон заміняє план і свіжу думку. Шаблон визначає і структуру, і стиль обвинувального висновку. У таких умовах на складання плану дивляться, як на невиправдану витрату часу.
3. Складання обвинувального висновку та направлення справи до суду.
продолжение
--PAGE_BREAK--