Реферат
на тему:
Конституційний статус Президента України,
його соціально-політичне значення. Конституційний статус
Кабінету Міністрів.
План.
Порядок обрання Президента.
Повноваження Президента Украйни.
Статус Ради національної безпеки і оборони.
Припинення повноважень Президента.
Система органів виконавчої влади.
Утворення та припинення повноважень Кабінету Міністрів
1. Президент — це, як правило, одноособовий виборний голова держави в країнах з республіканською формою правління, який обирається її громадянами на 4–7 років. Ця посадова особа очолює державу в 150 країнах світу. Вперше інститут президентства виник в США. Інститут президентства, як правило є одноособовий, хоча трапляються й колегіальні випадки президентства (Уругвай).
У президентській республіці президент є главою виконавчої влади (США і Бразилія).
У напівпрезидентській республіці повноваження президента значно ширші і вагоміші ніж у парламентській республіці. Вони наділяються конституціями досить значних повноважень в галузі виконавчої влади. Загальною рисою статусу президента в такій державі є прагнення поставити президента над традиційними гілками влади, над всіма інститутами влади, причому у самостійній якості арбітра, координатора щодо органів державної влади, держави і суспільства.
Інститут Президента України як глави держави є порівняно новим явищем у політичному житті і державному будівництві України. Спочатку президент був найвищою посадовою особою в державі, потім главою держави і виконавчої влади, а нині за чинною Конституцією є главою держави.
Теоретичною основою встановлення інституту президентства на даному етапі була насамперед Концепція нової Конституції України, схвалена верховною радою ще19 червня 1991 р..
1 грудня відбулись вибори Президента, під час яких було вперше на конституційній основі шляхом прямих виборів обрано Президента України. Однак остаточно статус Президента України був визначений Конституцією України 1996 р.
Характер виборів Президента зумовлюється в кожній країні насамперед його статусом глави держави, глави держави і виконавчої влади. Якщо Президент є лише главою держави, він обирається її парламентом. Якщо ж він є главою держави і главою виконавчої влади то він обирається народом.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.
Принцип загальності виборів Президента передусім означає, що всі громадяни України, які на день голосування досягли вісімнадцяти років, мають право брати участь у його виборах. Не мають права голосу лише громадяни, що визнані судом не дієздатними.
Разом з тим чинна конституція передбачає ряд умов (цензів), яким має відповідати кандидат на пост Президента зокрема, щодо віку, місця проживання, володіння державною мовою і т. п.
Президентом може бути обраним громадянин України, що досяг 35 років, має право голосу, проживає на Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.
Одна і таж особа не може бути Президентом більш ніж два строки підряд. Поряд з вимогами до кандидата на пост Президента існують обмеження і щодо особи президента. Відповідно до ст. 103 Президент не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємств, що має на меті одержання прибутку.
Принцип рівності виборів означає, що громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах, тобто мають рівні права і мають рівність перед законом. Окрім цього створюються рівні можливості для кандидатів.
Чергові вибори Президента проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента. У разі дострокового припинення повноважень Президента вибори проводяться в період 90 днів з дня припинення цих повноважень (ст. 103). Вибори Президента України призначаються Верховною Радою України.
Право висування кандидатів у Президенти належить громадянам України, що мають право голосу. Це право реалізується через політичні партії та їх виборчі блоки, зареєстровані відповідно до законодавства України. Для проведення виборів ЦВК утворює 27 округів: по одному в АРК, в 24 областях України та містах Києві та Севастополі. Список виборчих округів із зазначенням їх найменувань, номерів, центрів округів публікується ЦВК у пресі і оголошується в інших ЗМІ не пізніше як за 100 днів до дня виборів.
Для проведення голосування і підрахунку голосів виборі округи по виборах Президента поділяються на виборчі дільниці. Виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за поданням місцевих органів державної влади (виконавчої) або виконавчих органів самоврядування розташувати в межах території виборчих округів. Виборчі дільниці утворюються з кількістю від 20 до 3 тис. виборців, а у виняткових випадках – з меншою або більшою кількістю виборців. Виборчі дільниці утворюються не пізніше як за 60 днів, а в окремих випадках – не пізніше як за п’ять днів до дня виборів.
Організацію і проведення виборів Президента здійснюють ЦВК, окружні та дільничні виборчі комісії.
ЦВК, що забезпечує організацію підготовки і проведення виборів, є постійно діючим державним органом. До її складу входять 15 осіб. Голова комісії, його заступник, секретар, а також третина повинна мати вищу юридичну освіту.
Окружна — за 95 днів до дня проведення виборів. Кількісний склад ОВК визначається органом, що утворює комісію у межах 11–30 осіб.
Дільнична — утворюється сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів або виконавчим комітетом у складі голови, заступника, секретаря і 5–11 членів комісії не пізніше як за 45 днів до виборів.
Партії (виборчі блоки), що нараховують не менше 1000 членів, мають право висувати кандидатів у Президенти після їх реєстрації ЦВК, як таких що беруть участь у виборах. Висування кандидатів відбувається за 90 днів, а закінчується за 60 днів до дня виборів.
Крім того мають право висувати кандидатів і збори виборців, якщо в них беруть участь не менше 300 громадян України.
Президенти може бути зареєстрований, як кандидат, якщо його кандидатуру підтримають своїми підписами не менше 100 тис. громадян України, в тому не менше 1500 громадян у кожному із 2/3 загальної кількості виборчих округів.
Реєстрація претендентів здійснюється ЦВК не пізніше ніж на п’ятий день після подання всіх необхідних документів. Особа що була зареєстрована має право здійснювати передвиборну агітацію. ЦВК виділяє кошти для друку передвиборних плакатів, надає право безплатного користування ЗМІ. Конкретний обсяг і час радіо — і телепередач, визначених для передвиборної агітації, на загальнодержавному рівні встановлюється ЦВК, у виборах округах — відповідними виборчими комітетами за погодженням з керівниками ЗМІ. Кандидати мають право на безоплатне виготовлення тексту своєї передвиборної програми (обсяг не більше двох сторінок машинописного тексту).
Кожний кандидат може мати особистий виборчий фонд, що не має перевищувати 10 тис. мінімальних заробітних плат.
Результати виборів Президента встановлює ЦВК на підставі протоколів ОВК не пізніше тижневого терміну після виборів.
Вибори вважаються такими, що відбулись, якщо в них взяли участь більше половини виборців внесених до списків. Обраним вважається кандидат, що одержав більше половини голосів виборців, що взяли участь у виборах. Вибори можуть бути визнані недійсними, якщо в ході їх чи при підрахунку голосів мали місце порушення.
Повідомлення про результати виборів публікується ЦВК не пізніше як через три дні з моменту підписання протоколу про результати виборів.
Новообраний Президент вступає на свій пост не пізніше як через 30 днів після офіційного проголошення виборів, з моменту складання присяги на урочистому засіданні Верховної Ради. Приведення Президента до присяги здійснюється головою Конституційного Суду України.
Якщо ж Президента обирають на позачергових виборах він складає присягу у 5 денний термін.
2. Основні функції і повноваження Президента визначаються Конституцією України. За КУ Президент є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Президент забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави (ст. 102, 106 КУ).
Як представник держави в своїй країні, Президент має право звертатися з посланням до народу та із щорічними (позачерговими) посланнями до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становище України. Він також представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори. Як представник України у міжнародних відносинах і керівник її зовнішньої політики, Президент приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільнює глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, а також приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представництв іноземних держав.
Як глава держави, Президент має ряд повноважень щодо призначення і оголошення виборів і референдумів як форм безпосередньої демократії та щодо формування і функціонування органів державної влади. Зокрема, Президент призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України (ст. 156), проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; призначає позачергові вибори до Верховної Ради у строки, встановлені КУ.
Особливе місце серед повноважень Президента кожної країни посідають його повноваження щодо парламенту, зокрема право розпуску парламенту, яке мають глави держав в парламентських і змішаних республіках. Це право є вагомим важелем у системі отримань і противаг у їх відносинах з парламентом.
Президент припиняє повноваження Верховної Ради якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатись. Ряд повноважень стосуються його права впливу на законодавчу та інші діяльності Верховної Ради. Пріоритетним є право законодавчої ініціативи (право вносити законопроекти чи пропозиції). Законопроекти Президента розглядаються позачергово. Окрім того Президент має значні повноваження на завершальній стадії законодавчого процесу: підписання і оприлюднення законів. Згідно з ст. 24 КУ Президент протягом 15 днів після одержання закону підписує його та офіційно оприлюднює або повертає закон зі своїми вимогами і пропозиціями до Верховної Ради. У випадку, якщо Президент протягом встановленого терміну не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаним та офіційно оприлюднений. Якщо ж під час повторного розгляду закон буде прийнятий не менш як 2/3 депутатів (від 100), Президент зобов’язаний підписати і офіційно оприлюднити протягом 10 днів. Закон набуває чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення.
Найважливішими повноваженнями Президента є його установчі повноваження щодо Кабінету Міністрів, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій.
Так згідно з ст.106 він призначає Прем’єр-міністра та припиняє його повноваження; призначає членів Кабінету Міністрів, керівників інших центрів органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їх повноваження. Він має також ряд інших повноважень щодо формування органів виконавчої влади та призначення посадових осіб. Він призначає та звільняє за згодою Верховної Ради Голову Антимонопольного комітету, голову Фонду державного майна, голову Державного комітету телебачення і радіомовлення; утворює, реорганізовує та ліквідує за поданням Прем’єр-міністра міністерства; скасовує акти Кабінету Міністрів та акти Ради Міністрів АРК.
Президент призначає половину складу Ради НБУ, половину НРУ з питань телебачення і радіомовлення. Ряд повноважень має президент і щодо формування органів судової влади та контрольно-наглядових органів: призначає третину складу КСУ; призначає перші призначення на посаду професійного судді (на перші п’ять років); призначає Генерального Прокурора; здійснює помилування.
Відповідно до КУ Президент є Головнокомандувачем ЗСУ, він призначає на посади та звільнює з посад вище командування ЗС, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної оборони і безпеки; вносить до Верховної Ради оголошення про військовий стан та приймає рішення про використання ЗС у разі збройної агресії; оголошує про часткову чи повну мобілізацію; приймає рішення про введення надзвичайного стану, а також оголошує, в разі необхідності, окремі місцевості зонами екологічної надзвичайними ситуаціями; присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини.--PAGE_BREAK--
Як гарант Конституції і конституційного ладу Президент поряд з правом відкладального вето, має право звернення до КС з питань конституційності законів, актів, правових актів (ст. 150). На випадок, коли вичерпані інші можливості гарантування додержання Конституції Президент може звернутись по допомогу народу. Зокрема, він має право призначати всеукраїнський референдум щодо зміни Конституції (ст. 156) та проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою.
Як главо держави Президент приймає рішення про прийняття до громадянства України про надання притулку в Україні; нагороджує державними нагородами і т. п.
Президент України видає укази і розпорядження. Для здійснення своїх повноважень при ньому діють дорадчі, консультативні служби, що називаються Адміністрацією Президента.
3. Рада національної безпеки і оборони України (РНБО) є конституційним координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Вона координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері безпеки й оборони. До РНБО входить голова, секретар, постійні члени та члени РНБО.
Головою РНБО України є Президент України (ст. 107). Секретар РНБО призначається Президентом і входить до числа постійних членів РНБО. Він очолює апарат РНБО, що забезпечує організаційно-технічну та інформаційну діяльність РНБО. Персональний склад РНБО формує Президент. Постійними членами РНБО за посадою є: Прем’єр-міністр, міністр оборони, Голова СБУ, Міністр внутрішніх справ, Міністр закордонних справ.
Членами РНБО можуть бути керівники міністерств і відомств, зокрема економіки, фінансів, юстиції, надзвичайних ситуацій, охорони здоров’я, а також інші посади призначені Президентом. Крім цього, залежно від змісту питань, що розглядаються, РНБО може залучити до участі в її засіданні на правах консультантів інших осіб.
У засіданнях РНБО може брати участь Голова Верховної Ради (ст. 107).
РНБО розробляє основні напрями стратегії та проекти програм державної політики щодо забезпечення національної безпеки України; розробляє пропозиції щодо вдосконалення системи національної безпеки; прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої і зовнішньої політики у галузі національної безпеки; готує рекомендації Президентові для прийняття рішень у сфері забезпечення безпеки громадян, держави і суспільства; спрямовує і координує діяльність органів держаної виконавчої влади у процесі планування та здійснення заходів щодо виконання рішень Ради; і т. п.
Рішення РНБО приймаються на її засіданні постійними членами РНБО і вводяться в дію указами Президента (ст. 107).
РНБО відповідно до своїх основних завдань створює постійні, а при необхідності тимчасові міжвідомчі комісії. Вони повинні оцінювати внутрішні і зовнішні загрози і т. п.
Контроль за діяльністю РНБО здійснює ВРУ через Комітет з питань державної безпеки і оборони та інші свої постійні комітети. Нагляд за законністю в діяльності органів здійснює Генеральний прокурор України.
4. президент України обирається строком на п’ять років. Його повноваження, як правило, припиняються по закінченню цього терміну. Президент виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента.
Разом з тим можливе дострокове припинення повноважень Президента при наявності передбачених Конституцією підстав і додержання конституційного визначеної процедури.
Відповідно до ст. 108 КУ підставами дострокового припинення повноважень Президента є:
1). відставка;
2). неможливість виконання своїх повноважень за станом здоров’я;
3). усунення з поста в порядку імпічменту;
4). смерть;
Відставка Президента — добровільне припинення ним своїх повноважень. Заява Президента оголошується ним особисто на засіданні Верховної Ради України. Відставка набуває чинності з моменту її проголошення.
Юридичний факт неможливості виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров’я, як підстава дострокового припинення його повноважень, має встановлюватись на засіданні Верховної Ради в умовах гласності і відкритості.
Підставою для прийняття такого рішення Верховною Радою є письмове подання Верховного Суду за зверненням Верховної Ради і медичний висновок. Тобто сам медичний висновок не є ще підставою припинення повноважень. Необхідне ще й письмове звернення Верховного Суду, що містить юридичну оцінку.
Однією з найскладніших процедур дострокового припинення повноважень Президента є процедура усунення його з поста в порядку імпічменту (тобто відсторонення від посади).
Згідно з ст. ІІІ КУ Президент може бути усуненим з поста ВР у разі вчинення ним державної зради чи іншого злочину.
Ініціювання питання про усунення Президента з поста у порядку імпічменту здійснюється більшістю конституційного складу Верховної Ради. Вирішенню цього питання має передувати парламентське розслідування. При Верховній Раді створюється спеціальна тимчасова слідча комісія, до складу якої входять спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради. За наявністю підстав ВРУ не менш як 2/3 від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента.
Рішення про початок процедури імпічменту приймається не менш як ¾ від її конституційного складу. Розгляду цього питання має передувати перевірка справи Конституційним Судом і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент, та отримання висновку Верховного Суду про те, що діяння, в якому звинувачується Президент, містить елементи злочину.
В разі дострокового припинення повноважень Президента його повноваження протягом 90 днів виконує Прем’єр-міністр. Повноваження його є обмеженими (п. 2,6,8,10,11,12,14,15,16,22,25,27 ст. 106 КУ).
5. Однією з найбільш гострих для України проблем політико-організаційного характеру є проблема виконавчої влади.
На сучасному етапі розбудови Української держави існують: державне управління успадковане від колишнього СРСР і виконавча влада, що проголошена КУ.
Фундаментальне значення в управлінні мають такі складові: рішення, його реалізація (виконання), контроль (нагляд) за здійсненням рішення (включаючи в першу чергу охоронну функцію). Очевидно, оптимальне співвідношення цих влад слід шукати у співвідношенні основних форм їх діяльності. Представницька влада приймає закони, а виконавча — виконує їх. Крім того, кожна з гілок влади має і інші видові форми: установча і контрольна діяльність притаманні законодавчій владі, контрольна правоохоронна форма роботи властива владі виконавчій. Слід відзначити, що представницька влада лише приймає закони, але не розробляє механізми їх реалізації. Відомий реформатор П.А. Столипін зазначив з цього приводу: “Як легко законодавцям давати закони, не залежачи від необхідності їх виконання”.
Суб’єктами виконавчої влади в Україні є: органи загальної компетенції — вищі органи у системі виконавчої влади; органи спеціальної компетенції — центральні органи державної виконавчої влади; місцеві органи державної виконавчої влади.
У своїй сукупності суб’єкти виконавчої влади утворюють єдину систему органів. Виконавчій владі та системі її органів присв’ячено Розділ VI КУ “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади”.
Єдність системи органів виконавчої влади обумовлена: єдністю всієї державної влади, яка випливає з державної цілісності України; розмежуванням компетенції органів виконавчої влади.
Очолює систему Кабінету Міністрів України — вищий орган виконавчої влади.
Середньою ланкою цієї системи є міністерства та центральні органи державної виконавчої влади, що підпорядковані Кабінету Міністрів.
Органами виконавчої влади України місцевого або територіального рівня є:
а) місцеві державні адміністрації;
б) спеціальні (галузеві та функціональні);
Згідно з п. 12 ст. 92 КУ виключно законами України визначаюся організація і діяльність органів виконавчої влади.
Компетенція Кабінету Міністрів визначена у ст. 116 КУ та Законі “Про Кабінет Міністрів України”. Повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади сформульовані у відповідних Положеннях про ці органи.
Компетенція про місцеві державні адміністрації визначена у ст. 119 КУ.
У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організують реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики; здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу; забезпечують єдність системи виконавчої влади; спрямовують і контролюють діяльність підлеглих органів виконавчої влади.
По суті виконавча влада є відносно самостійною формою єдиної державної влади України, вона має притаманні лише їй функції, які здійснюються системою органів виконавчої влади на підставі визначеного правового механізму реалізації законів та інших нормативно-правових актів за допомогою державного управління з метою реалізації прав і свобод людини і громадянина.
6. Згідно з КУ, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку складають центральні та місцеві органи виконавчої влади. Як вищий колегіальний орган, він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи та контролюючи їх діяльність.
Як вищий орган виконавчої влади Кабінет Міністрів очолює єдину систему виконавчої влади в Україні; забезпечує у відповідності з КУ здійснення функцій і повноважень виконавчої влади на території України; спрямовує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади; самостійно вирішує питання, що віднесені КУ і законодавством до його компетенції.
В межах своєї компетенції Кабінет Міністрів організовує виконання нормативних актів, міжнародних договорів, конвенцій та угод, здійснює контроль за їх виконанням органами виконавчої влади та приймає відповідні закони щодо усунення їх порушень.
Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України і у своїй діяльності керується актами (ст. 113 КУ). Одночасно він підконтрольний і підзвітний Верховній Раді, але у межах, що визначені КУ.
Так, згідно г. 4 ст. 85 КУ Верховна Рада здійснює контроль за виконанням Державного бюджету, а також приймає рішення щодо звіту про його виконання. За пропозицією однієї третини депутатів Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняття резолюції недовіри більшістю конституційного складу Верховної Ради. Не може це питання висуватись протягом року після ухвалення Програми діяльності КМУ (ст. 87 КУ).
У відповідності з п. п. 10 і 15 ст. 106 КУ Президент України одноособово призначає за поданням Прем’єр-міністра членів КМУ, керівників інших центральних виконавчих органів. Згідно з п. 12 ст. 92 КУ виключно законодавча влада визначає організацію і діяльність органів виконавчої влади.
Формування виконавчої влади — виключно прерогатива Президента. Згідно ст. 114 КУ до Кабінету Міністрів входять Прем’єр-міністр, перший віце-прем’єр, три віце-прем’єри, міністри закордонних справ, юстиції, фінансів і т. п.
За поданням Прем’єр-міністра Президент призначає міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади. Чисельність Кабінету Міністрів не може, згідно “Закону про Кабінет Міністрів України”, перевищувати 25 чоловік (ст. 5). Члени Кабінету Міністрів є вищими посадовими особами виконавчої влади.
Голова КМУ призначається Президентом за згодою Верховної Ради. Процес призначення складається з таких стадій: визначення Президентом кандидатури, розгляд Верховною Радою цієї кандидатури у разі відхилення — наступне внесення та розгляд кандидатури; призначення Прем’єр-міністра.
Президент на 10 день після вступу на посаду чи після припинення повноважень КМ, після консультацій з Головою ВР та уповноваженими представниками депутатських груп та фракцій, вносить кандидатуру. Кандидат виступає з програмою про основні напрямки розвитку Уряду. Верховна Рада розглядає першу кандидатуру в 10 денний термін. Інші кандидатури — у семиденний. Третя кандидатура — погоджується з головами депутатських груп і складається протокол.
Після призначення у 3 денний строк Президент видає Указ. Протягом 14 днів після цього Прем’єр-міністр подає пропозиції щодо структури та персонального складу КМУ.
Новосформований КМУ набуває повноважень з моменту складання присяги не менш на 2/3 від загальної чисельності КМУ, на пленарному засіданні ВРУ в присутності Президента, не пізніше ніж через 10 днів після сформування КМУ.
Члени КМУ повинні бути громадянинами України, володіти українською мовою, не можуть бути нардепами чи мати інший представницький мандат.
У двомісячний строк КМУ на пленарному засіданні Верховної Ради подає програму діяльності на термін своїх повноважень. У 10 денний термін розглядається і вважається схваленою, якщо проголосувало більшість від конституційного складу.
У разі відхилення Верховною Радою Програми, Верховна Рада розглядає питання про недовіру КМУ. Кожен член КМУ може бути звільнений з посади Президентом за власною ініціативою чи з подачі Прем’єр-міністра. Кожен з членів КМУ може заявити Президентові про свою відставку.
Повноваження КМУ припиняються у випадках:
1). Обрання нового президента;
2). Після прийняття рішення про припинення повноважень Прем’єр-міністра;
3). Прийняття ВР резолюції недовіри КМУ;
4). Відставки чи смерті Прем’єр-міністра.
В Україні створено 27 міністерств. Міністерство визначається, як центральний орган виконавчої влади, який здійснює керівництво дорученою йому галуззю управління або сферою діяльності. Окремі посади займають Державний міністр України та міністр КМУ.
Державний комітет — центральний орган виконавчої влади, що здійснює міжгалузеве управління відповідними сферами. В Україні є 24 державних комітетів.
В Україні є також відомства — здійснюють спеціальні виконавчі, контрольні, наглядові, координаційні і дозвільні функції. Всього в Україні нараховується майже 30 відомств.
/>
Література
Конституція України – К., 1996
Конституційне право України – К., 1999
Основи правознавства – К., 1998
Основи конституційного права України – К., 1997
Основи конституційного права України – К., 2000