МВС України
Університет внутрішніх справ
Соболєв В.О, Попова Г.В.,
Болотова В.О., Московець В.І.
МІЛІЦІЯ І НАСЕЛЕННЯ – ПАРТНЕРИ
Методичне забезпечення партнерських взаємовідносин міліції з населенням
За загальною редакцією
д-ра юрид. наук, проф. О.Н. Ярмиша
Харків 2000
Соболєв В.О., Попова Г.В., Болотова В.О., Московець В.І.Міліція і населення – партнери / За заг. ред. проф. Ярмиша О.Н. – Харків: Ун-т внутр. справ, 2000 – 93 с.
Методичний посібник присвячений проблемам основних умов ефективної взаємодії міліції з населенням. Це одне з перших видань, у якому зроблена спроба проаналізувати районний відділ як соціальну організацію, виділити основні етапи психологічного супроводу кадрової роботи, запропонувати тренінгову систему підвищення фахової комунікативної компетентності, що є основою для продуктивної партнерської взаємодії міліції з населенням. У методичному посібнику наводяться результати соціологічних і психологічних досліджень основних чинників успішної співпраці ОВС із громадськістю. Особлива увага приділяється проблемам довіри населення міліції, стратегії подачі інформації про діяльність міліції в ЗМІ. Посібник адресований працівникам практичних органів, викладачам юридичних, соціально-психологічних дисциплін, курсантам навчальних закладів МВС.
© Університет внутрішніх справ, 2000
1. Проблема партнерських відносин міліції з населенням
Одним з найбільш важливих завдань реформування органів внутрішніх справ України є встановлення і підтримка стосунків міліції з населенням на принципах довіри і порозуміння, оскільки на сучасному етапі становлення структури діяльності органів внутрішніх справ України спостерігається недостатня взаємодія міліції з населенням і виникла низка проблем, пов’язаних з цим, зокрема:
– існує протиставлення інтересів широких прошарків законослухняного населення інтересам міліції, орієнтованої, як і раніше, на захист правлячої еліти, власних відомчих інтересів, ніж простих громадян;
– існує несприятливий стереотип сприйняття представників міліції як воєнізованого карального органа серед населення, яке вважає за краще уникати контактів із міліцією;
– представники міліції не завжди мають необхідну підготовку й особистісну готовність до взаємодії з населенням на принципах співпраці і довіри.
Ступінь благополуччя й ефективності діяльності правоохоронної галузі відбивається в соціально-психологічному стані суспільства, зокрема, у такій його складовій як відношення населення до діяльності міліції.
Проблема взаємодії органів внутрішніх справ із громадськістю в останні роки викликає не просто громадський, але і науковий інтерес. Окремі дослідження, присвячені вивченню громадської думки з приводу діяльності органів внутрішніх справ в Україні, свідчать про зростання стурбованості населення положенням правопорядку в регіонах, недовіри населення до органів внутрішніх справ із приводу спроможності останніх вести боротьбу зі злочинністю, професійно надавати допомогу громадянам; про зростання потреби в демократизації зв'язку органів внутрішніх справ із громадськістю.
Основні висновки за результатами досліджень проблеми оцінки ефективності правоохоронних органів у громадській думці стосуються таких аспектів:
– оцінки ефективності діяльності міліції;
– причин, через які населення уникає контактів із працівниками міліції;
– інформації про діяльність міліції, як має населення;
– основних каналів надходження цієї інформації;
– оцінки населенням і працівниками міліції характеру висвітлення її діяльності засобами масової інформації;
– форм впливу громадськості на діяльність міліції;
– форм участі населення в забезпеченні правопорядку і боротьбі зі злочинністю;
– форм участі громадян у профілактиці злочинів;
– відношення працівників міліції до контактів із населенням.
Дані аспекти дозволяють оцінити шляхи формування громадської думки щодо ефективності діяльності органів внутрішніх справ, намітити шляхи створення сприятливого іміджу правоохоронної системи в суспільстві.
За результатами досліджень, що проводилися А.Г.Куликом (опитування 1991-1992 рр.), серед всіх опитаних груп явно переважає низька оцінка ефективності діяльності міліції, що, на думку авторів, носить не випадковий характер і значною мірою є результатом загальної кризи довіри до всіх інститутів влади, у тому числі і до міліції. Так, 2/3 опитаних громадян не вірять у наявність у міліції можливості відновити справедливість і порядок у суспільстві, і більше половини опитаних працівників міліції згодні з тим, що серед населення поширена ця точка зору. Кожний третій з опитаних громадян відзначив, що не хоче зіштовхуватися в міліції з достатньо поширеними негативними явищами: відвертим небажанням допомогти, грубістю, здирством, рукоприкладством. У той же час лише 7% опитаних працівників ОВС визнають негативні явища в роботі міліції, що вказує на низьку критичність при оцінці ефективності власної роботи.
У даному дослідженні констатовані істотні розходження і навіть суперечливість оцінки представниками двох груп опитаних (громадян і працівників міліції) із приводу причин небажання населення контактувати з міліцією. Громадяни вказують на хиби в діяльності міліції, а працівники міліції – на небажання громадян співпрацювати через незручності, можливих неприємностей і навіть погрози життю і здоров'ю, що може стати наслідком від контактів із міліцією. Обидві сторони схильні недооцінювати чинники, висунуті на перше місце інший стороною, що свідчить про відчуженість і тенденцію до нерозуміння сторонами один одного. Емоційно-негативна оцінка громадянами ефективності діяльності міліції не є цілком об'єктивною, але оскільки вона властива значним прошаркам населення, а також самим працівникам міліції, із нею необхідно рахуватися. Крім того, важливо усвідомити, що така думка – потужний негативний чинник, що ускладнює роботу міліції, і як наслідок прийняти завдання зміни цієї думки щодо ефективності діяльності міліції. У цьому зв'язку необхідно вивчати досвід інших держав, де склалася сприятлива громадська думка щодо діяльності правоохоронної сфери. Наприклад, у Німеччині біля 2/3 населення схвально висловлюється про роботу поліції і довіряє їй більше, ніж церкві, бундесверу, адміністрації, газетам і іншим державним і суспільним інститутам.
На наш погляд, позитивна оцінка населенням ефективності діяльності правоохоронної сфери повинна спиратися на потужну інформаційну систему, що формує довіру до органів правопорядку.
У різноманітних дослідженнях були отримані дані про те, що населення часто не має об'єктивної інформації про конкретні сторони діяльності міліції, її права щодо примусових заходів. У цивілізованому суспільстві кожна доросла людина повинна знати основні завдання міліції (поліції), порядок звернення до правоохоронних органів, права й обов'язки зазначених органів. Працівниками міліції часто недооцінюється важливість систематичного інформування населення про свою повсякденну діяльність, реальні успіхи. Проте саме така інформація, що реально відбиває діяльність органів внутрішніх справ створює сприятливу основу для зміни громадської думки щодо ефективності роботи міліції, налаштовує громадян на довіру.
Таким чином, одним із важливих напрямків по створенню демократичного підгрунтя взаємодії населення з міліцією є робота щодо цілеспрямованого інформування населення в даному напрямку. У зв'язку з цим постає питання про канали одержання інформації населенням. На сьогодні громадська думка формується, головним чином, під впливом ЗМІ (телебачення, газет, часописів, радіо), а також чуток і стереотипів. Значно менший вплив мають такі канали, як особисті зустрічі з представниками ОВС. Бесіди з працівниками міліції не відіграють майже ніякої ролі у формуванні громадських стереотипів стосовно діяльності міліції. Звідси випливає, що резервом спрямованого формування думки населення про діяльність правоохоронної системи можуть бути нові шляхи у виді регулярного спілкування міліції з населенням, яке б забезпечило вільне звернення громадян до працівників міліції за необхідною інформацією в даній сфері. Одним із напрямків даної роботи є взаємодія міліції з громадськістю у виді створення за місцем проживання в мікрорайонах громадських організацій по охороні громадського порядку. Даний напрямок роботи з населенням потребує великої роз'яснювальної роботи з боку міліції, оскільки населення часто виявляє пасивність, не бажає активно сприяти правоохоронній діяльності. Найчастіше громадяни готові лише викликати міліцію при порушенні громадського порядку, але виступати ані в якості свідка, ні в якості понятого, ні повідомляти про злочин, що готується, не мають наміру. Громадяни вважають, що забезпечення громадського порядку – насамперед справа міліції. Цей поширений громадський стереотип не враховує тієї обставини, що в демократичному суспільстві всі процеси судочинства насичені активною участю громадян, що є гарантією ефективної діяльності по розкриттю злочинів і в той же час – гарантією дотримання прав людини. Отже, необхідною є цілеспрямована робота щодо формування відповідних уявлень у населення про власну активну роль у попередженні і розкритті злочинів. Відповідна роз'яснювальна робота може спиратися на досвід розвинутих країн, у яких інформування про правопорушення й осіб, які їх учинили, є для громадян природною справою. Ми можемо констатувати, що не тільки населення відчуває дію різноманітних негативних стереотипів, але їм також піддаються і працівники міліції, часто не готові до застосування нових основ взаємодії з населенням.
У дослідженні “Проблеми взаємозв'язку дільничних інспекторів міліції з населенням Харківської області”, проведеному в 1997-98 рр. науково-дослідною лабораторією “Соціальна і психологічна робота в органах внутрішніх справ” (Університет внутрішніх справ), виявлено низку проблем в галузі взаємодії міліції з населенням і оцінки ним ефективності цієї взаємодії, головні з який викладені нижче.
– Респонденти, що мали безпосередній контакт із дільничними інспекторами, оцінюють їхні якості значно нижче у порівнянні з іншими респондентами.
– Респонденти нижче оцінюють ті якості дільничного, що характеризують його як помічника, консультанта, громадянина (захист, культура, поінформованість, дисципліна, сміливість).
– Значна кількість респондентів хотіло б одержати консультативну допомогу з різних питань особистої безпеки і безпеки своєї сім'ї.
– Значна кількість дільничних висловили на сьогодні, з різних причин, готовність допомагати усім, хто звертається по допомогу.
– Як наслідок, значна частина дільничних інспекторів не задоволена відношенням населення до їхньої роботи.
– Громадяни часто не мають реалістичних уявлень про обов'язки і права міліції [5].
Все вищесказане обумовлює необхідність проведення подальших досліджень для більш поглибленого аналізу взаємодії населення з міліцією, особливо з тими службами, що є своєрідної “візитною карткою” ОВС, оскільки саме з їхніми працівниками населення частіше усього вступає в контакти, саме їхня діяльність асоціюється з діяльністю ОВС взагалі, і від ступеня ефективності діяльності міліції населення оцінює ефективність усієї правоохоронної сфери.
Таким чином, одним із найбільш важливих завдань реформування органів внутрішніх справ України є встановлення і підтримка стосунків міліції з населенням на партнерських засадах, оскільки ефективність боротьби зі злочинністю багато в чому залежить від активної позиції самих громадян у вирішенні цієї проблеми.
Вирішення цього завдання може проводитися за декількома напрямками:
Підвищення ефективності управління роботою райвідділів як соціальних організацій;
Психологічне забезпечення кадрової роботи в ОВС для поліпшення діяльності працівників міліції;
Підвищення комунікативної компетентності працівників міліції, насамперед тих служб, що є «візитною карткою» ОВС;
Урахування громадської думки в діяльності органів внутрішніх справ, виявлення стереотипів і рівня поінформованості населення про роботу міліції, довіри до неї.
Цілеспрямоване формування стратегії подачі інформації про діяльність міліції в засобах масової інформації;
Залучення населення до охорони громадського порядку;
Використання закордонного досвіду в налагодженні зв'язків міліції з громадськістю.
2. Управління районним відділом внутрішніх справ як соціальною організацією.
Органи внутрішніх справ відносяться до типу соціальних організацій, що працюють із масовим споживачем (на відміну від підприємства, яке зайняте виробництвом матеріальних і духовних цінностей і задовольняє потреби інших організацій і індивідуальних споживачів). Специфіка стосунків підрозділів ОВС із масовим споживачем, тобто населенням, полягає в тому, що вони об'єктивно породжують відношення переваги, задоволеності, довіри, співпраці або відношення напруженості, конфліктності і т.п.
Районний відділ внутрішніх справ (надалі РВВС) є первинним осередком у системі органів внутрішніх справ України. Через нього реалізуються всі цілі і завдання, покладені на органи правопорядку. Від ефективності управління цим підрозділом залежить успішність боротьби зі злочинністю, спокій і порядок на вулицях, громадських закладах, місцях відпочинку, а також особиста безпека громадян. Ефективність і якість роботи районних відділень міліції знаходиться в прямій залежності від того, наскільки практика спирається на наукові знання про управління взагалі, і про управління організаціями зокрема.
РВВС, як і будь-яка установа, підприємство, являє собою взаємодіє чотирьох структур: інформаційно-технічної, фінансово-економічної, адміністративної і соціальної.
Інформаційно-технічна структура РВВС забезпечує зв'язок конкретного працівника з цілями організації за допомогою наявності відповідних робочих місць, системи інформаційного забезпечення, фото-, звуко– апаратури, що записує, транспортних засобів, зброї, спецзасобів і т.п.
Фінансово-економічна підструктура за допомогою мобілізації внутрішніх (держбюджет) і зовнішніх (позабюджетне фінансування) енергетичних джерел забезпечує функціонування і розвиток усіх підструктур організації (придбання транспортних засобів, ПЕОМ, виплата зарплати, преміальних і т.п.).
Адміністративна підструктура спрямована на підтримку субординаційних і координаційних, формальних і неформальних відносин відповідно до цілей організації за допомогою нормативно-правових вимог до всіх працівників РВВС. Адміністративна підструктура – це формалізований засіб зв'язку працівника з організацією, в основу якого покладено чинне законодавство, дисциплінарний Статут, Положення про проходження служби рядовим і командним складом і т.п. Завдяки адміністративному підходові РВВС можна уявити у вигляді переліку посад, відповідних вимог до них і набору функцій.
Соціальна структура РВВС – це такий спосіб спільної діяльності адміністративного персоналу, спеціалістів, працівників, обслуговуючого персоналу, при якому вона приймає форму жорстко упорядкованого, регульованого, скоординованого цілого, спрямованого на досягнення конкретних цілей даної організації.
Аналіз соціальної структури організації включає вивчення соціального складу, соціальних зв'язків і стосунків, соціальних норм, усталеності, стабільності організації, стилю управління, символіки, традицій, способу життя членів організації.
Соціальний склад РВВС виражає приналежність індивіда до тієї або іншої групи працівників за певними індикаторами. У цьому плані виділяють демографічну (стать, вік), професійно-кваліфікаційну (професія і класність), освітню, поселенську (місто, селище міського типу, село) групи. Знання соціального складу дозволяє керівнику грамотно розподіляти навантаження на працівників, обгрунтовано складати графік роботи, відпусток і т.п.
Соціальні стосунки організації насамперед включають координацію діяльності двох або більш людей шляхом поділу праці і розподілу обсягу влади між суб'єктами оперативно-службової діяльності для досягнення поставлених перед РВВСом завдань.
Соціальна стратифікація РВВС включає ієрархічно розташовані соціальні позиції (статуси), соціальні ролі (функціональне положення працівника), форми діяльності (офіційні і неофіційні), правила взаємовідносин у підрозділах, лідерство, престиж, службову кар'єру, винагороду, стиль поведінки, спосіб життя і т.п.
Соціальні норми – це правила дисциплінарної поведінки працівників у період оперативно-службової діяльності. Вони створюються як органами держави, так і громадськими організаціями працівників. Соціальні норми у формі законів, статутів, інструкцій, традицій, звичаїв регулюють відносини між начальником, підлеглими і колегами по роботі.
До найважливіших соціальних властивостей РВВС як соціальної організації можна віднести його спроможність:
– організаційно забезпечувати виконання цілей і завдань суспільства і держави по боротьбі зі злочинністю, охороні громадського порядку, прав і свобод громадян;
– гарантувати мотивацію працівників до ефективної оперативно-службової діяльності;
– забезпечувати ефективність і якість роботи з наведення правопорядку;
– відтворювати соціальні групи, статуси, ролі, норми, стосунки між працівниками, що забезпечують цілісність РВВСу як соціального організму.
Управління як процес цілеспрямованого впливу керівника на діяльність підлеглих також виступає структурним компонентом організації. Управління на рівні організації – це засіб реалізації владних повноважень із боку начальника. Воно включає загальні правила управління й особистісні якості керівника. Загальні правила управління в сполученні з особистими якостями керівника (вольові, інтелектуальні, комунікативні і т.п.) в умовах конкретної ситуації породжують різноманітні стилі управління: авторитарний, демократичний, ліберальний. Стиль управління безпосередньо впливає на ефективність оперативно-службової діяльності підрозділів, організованість і дисципліну працівників. Не випадково стиль управління є важливим об'єктом вивчення психологів, соціологів і фахівців із менеджменту.
У практичній роботі керівник при застосуванні того або іншого способу ухвалення рішення, його реалізації, при контролі над процесом реалізації управлінських програм зіштовхується, як правило, із трьома проблемами: якості керівника, якості підлеглих, характер завдань, що стоять перед організацією. Для того, щоб той або інший стиль управління приносив ефект, необхідно враховувати такі умови:
Керівник повинен мати впевненість у собі, бути старшим за віком, мати високий освітній рівень, уміти цінувати здібності і пропозиції підлеглих, орієнтуватися на оцінку з їхнього боку й очікувати від них творчих рішень і розвинутих моральних якостей.
Підлеглі повинні мати високий рівень знань, умінь, навичок; виражену потребу в незалежності; сильне прагнення до творчості, особистого зростання; інтерес до роботи; орієнтацією на дальні цілі; прагнення до рівності у відносинах.
Організаційні (групові) завдання повинні відповідати таким вимогам: припускати множинність рішень; потребувати теоретичного аналізу і високопрофесійного виконання; виконуватися середніми за напругою зусиллями.
На думку спеціалістів, ефективному використанню конкретного стилю управління, як правило, перешкоджають:
– поведінка керівника (небажання ділитися владою з підлеглими);
– низький фаховий рівень підлеглих (острах виконувати завдання самостійно);
– погане організаційне забезпечення організації, що заважає виробленню необхідних рішень;
– нестача організаційних стимулів (відсутність зацікавленості для включення в процес співучасті);
– дефіцит часу, який відводиться для виконання завдання;
– специфіка самого завдання, що потребує для свого рішення, наприклад, більш жорстких методів управління.
Одним із важливих показників професіоналізму начальника підрозділу, крім знання цілей організації, принципів, стилів управління людьми, є знання соціальної структури колективу.
Відомо, що соціальною основою будь-якої організації (формальної і неформальної) є колектив. Колективи вивчають як за формальними ознаками, так і змістовними.
До основних формальних ознак колективу відносять:
а) демографічні;
б) професійно-кваліфікаційні;
в) контактні;
г) цільові.
Демографічні ознаки включають стать, вік (у тому числі, покоління). Професійно-кваліфікаційні передбачають вивчення складу колективу за професіями, кваліфікацією (у тому числі, включаючи рівень освіти). Контактні ознаки показують частоту міжособистісних взаємодій. Цільові показники характеризують спрямованість діяльності колективу: тимчасові творчі (ВТК), виконавці конкретних цільових програм і т.п.
Соціально-фахова структура організації ніколи не буває однорідною. Серед підлеглих завжди є різноманітні групи, що по-різному ставляться до мети організації і неоднаково підготовлені до її реалізації. Вже з цієї причини в кожній організації доводиться використовувати гнучку систему управління, що передбачає застосування конкретного стилю роботи з конкретною групою персоналу. Дослідники організацій виділяють чотири категорії підлеглих, у роботі з якими застосовують чотири стилі управління (Див. табл. 2.1). --PAGE_BREAK--Таблиця 1
Чотири категорії підлеглих і чотири стилі управління Категорії підлеглих
К1
К2
К3
К4
Не готові і не хочуть
Не готові, але хочуть
Готові, але не впевнені
Готові й впевнені Стиль керівництва
С1
С2
С3
С4
Інструктування
Контроль
Напрямок діяльності підлеглих
Натаскування
Пояснення
Повторне роз'яснення
Переконання
Моральне заохочення
Співпраця
Підтримка
Наділення повноваженнями
Спостереження і перевірка
Як бачимо з наведених у таблиці 1.2 даних, для конкретної категорії підлеглих можна використовувати відповідний стиль роботи. Наприклад, при жорсткому контролі, натаскуванні одних підлеглих можна давати більшу свободу дій для самостійної роботи іншим (хто у межах їхніх посадових обов'язків є професіоналами), тобто делегувати частину повноважень для виконання відповідного завдання.
Поряд із знанням соціальної структури колективу важливою умовою ефективного управління є оптимальна комунікація керівника з колективом. Комунікація – це обмін інформацією між керівниками і підлеглими з метою порозуміння [9, с.133]. Виділяють декілька основних галузей комунікативної взаємодії керівника і підлеглого:
– наймання на роботу в підрозділ (мета – переконати кандидата на службу в її перевагах у даному районному відділі внутрішніх справ і одержати певне уявлення щодо новачка);
– орієнтація (мета – ознайомлення працівників з обсягом роботи і формування в них впевненості в її виконанні, розкриття перед працівниками загальної ідеології організації);
– індивідуальна оцінка (мета – повідомлення підлеглому своєї оцінки його внеску в діяльність організації);
– особиста безпека (мета – надання особовому складу інформації про ступінь їхньої безпеки при проведенні оперативно-службових заходів і заходи, які вживаються службами ОВС для її забезпечення);
– дисципліна і законність серед особового складу (мета – ознайомлення персоналу з чинним законодавством України, що регламентує правила поведінки під час виконання служби і поза її, статутами, розпорядженнями, інструкціями з тим, щоб працівники могли краще до них пристосуватися);
– функціонування (мета – забезпечення персоналу необхідною інформацією про їхню службову функцію і їхню роль в організації).
Як бачимо, діяльність начальника, командира щодо направлення комунікативних потоків підлеглим є ні що інше, як виконання однієї з найважливіших функцій організації – задоволення однієї з фундаментальних людських потреб – потреби працівника в повазі, визнанні.
Американський соціолог К.Кіллен досліджував комунікативні потоки у великих промислових компаніях і одержав такі результати: тільки четверта частина інформації, що виходить із правління компанії, доходить до працівників і правильно розуміється ними. Майстру вдається одержати приблизно 30% невикривленої інформації, начальнику цеху – не більш 40%. Ще менш ефективними є висхідні інформаційні потоки. Так, до керівників великої компанії доходить не більш 10% інформації, що адресується їм працівниками. Комунікації в організації можуть викликати, як мінімум, два наслідки. Погане інформування персоналу може викликати в людей стан непевності, тривоги, породжує в організації чутки. І навпаки, за даними дослідників, систематична інформація працівника протягом тільки однієї зміни може підвищити продуктивність праці на 10-30%.
Спеціалісти в галузі соціальних організацій виділяють декілька причин, що негативно впливають на комунікативні потоки як по вертикалі, так і по горизонталі:
– недостатнє розуміння начальниками і командирами важливості комунікацій;
– несприятливий соціально-психологічний клімат у підрозділі;
– індивідуальні особливості особового складу;
– неповнота інформації, що сприймається;
– погана структура повідомлень;
– відсутність зворотного зв'язку.
Для зниження дії зазначених причин керівники районних відділів внутрішніх справ використовують особисті зустрічі з персоналом підрозділів і служб, індивідуальні бесіди, збори особового складу. У ряді РВВС встановлено телефон прямої лінії, за яким працівник може безпосередньо повідомити начальнику про свої проблеми або про проблеми в підрозділі, в якому він служить.
Особливо важливою є ефективна комунікація при розв’язанні конфліктів різного рівня.
Конфлікт у соціології розуміється як процес розвитку і розв’язання суперечливих цілей, стосунків і дій людей. Існують два класи моделей конфлікту: ідеальні структурно-динамічні й окремі, використовувані в конкретних дослідженнях конкретних ситуацій.
Окремі моделі конфлікту, у свою чергу, бувають двох типів: процесуальні і структурні. Частіше усього обидві моделі конфлікту використовуються сумісно для того, щоб мати уявлення про конфлікт і як про структуру, і як про процес.
Соціальні конфлікти, що відбуваються в організації, виступають як організаційні. До них відносять: конфлікт цілеположення, конфлікт через підміну мети організації, конфлікт між цілями вузької групи керівників і основного персоналу, конфлікт між структурними підрозділами РВВС. Конфлікти можуть бути різних типів: внутрішньоособистісний, міжособистісний, міжгруповий (усередині однієї організації, між організаціями), міжнаціональний. За своїм впливом на діяльність конфлікт може бути таким, що впливає негативно (деструктивним), а також таким, що впливає позитивно (конструктивним). За наявністю предмета розрізняють реалістичні конфлікти, коли існує реальне джерело незадоволеності сторін, і нереалістичні, коли конфлікт спрямований не на усунення протиріч, а на звільнення від напруги. З погляду динаміки виникнення і протікання конфлікту виділяють такі поняття, як передумови конфлікту (суб'єктивні й об'єктивні), конфліктну ситуацію, інцидент, конструктивну фазу конфлікту, деструктивну (необоротну) фазу.
Можна передбачати п'ять основних стратегій поведінки працівника в конфліктній ситуації: пристосування, компроміс, співпраця, ігнорування, суперництво. Кожна з них найбільш ефективна у відповідній конкретній ситуації. Для демонстрації застосування зазначених стратегій на практиці посилаємося на конкретний приклад.
Відомо, що найбільше гостро протікають конфлікти, пов'язані з розпорядком дня, визначенням меж дозволеного і забороненого, організацією оперативно-службової діяльності в підрозділі в цілому.
З метою попередження конфліктів необхідною є певна «профілактична» діяльність начальника: постійна робота щодо поліпшення умов оперативно-службової діяльності й удосконалювання оплати праці, суворе дотримання трудового законодавства, фахової етики, врахування очікувань підлеглих.
З погляду управління конфліктною взаємодією дослідники виділяють різні шляхи:
– запобігання конфлікту є можливим у випадку усунення реального предмета конфлікту, або відмови від претензій однієї зі сторін, що часто відбувається при використанні інституту посередництва;
– придушення конфлікту рекомендується при деструктивній фазі безпредметного конфлікту;
– відстрочка послабляє конфлікт, створюються умови для його розв’язання;
– розв’язання конфлікту пов'язане з принципами ефективної співпраці: прийняття цінностей протилежної сторони.
Для успішного розв’язання конфлікту необхідно глибоко розуміти проблему, співвідношення сил, фазу конфліктної взаємодії, передбачати і прогнозувати дії сторін [].
Спроба проаналізувати витоки можливих конфліктних взаємодій запропонована Э.Берном. [] Він вважав, що в кожної людини набір поведінкових схем змінюється в залежності від актуального стану свідомості, і виділяв три типи станів свідомості особистості:
1. Батьківське (Б) – перебуваючи в ньому, людина думає, діє і реагує на навколишнє так, як це робили її батьки, коли вона була дитиною. Цей стан містить правила і норми поведінки. Його зміст символічно можна висловити словами «повинен, треба».
2. Доросле (Дор.) – у ньому людина спроможна об'єктивно оцінити навколишню дійсність, переробити інформацію.
3. Дитяче (Дит.) – джерело бажань, радості, творчості, але і бунту, капризів, тобто частина особистості, що безпосередньо реагує на навколишнє, що природно виражає почуття людини.
Людина в кожний момент часу знаходиться в одному із перерахованих станів особистості, що у міжособистісній взаємодії виявляється у стосунках різноманітного типу: від самих доброзичливих до ворожих. Для аналізу взаємодії Э.Берн вводить поняття «трансакція» (ТА) – обмін одиничними стимулами спілкування (поглядами, словами, діями).
Трансакції можуть бути декількох типів у залежності від станів особистості людей, що беруть участь у взаємодії. Берн виділяє три основних типи трансакцій: додаткові, такі, що перетинаються, приховані.
Додаткові трансакції припускають доречну й очікувану відповідь партнерів за спілкуванням. При цьому партнери правильно розуміють стани один одного, вільно обмінюються інформацією.
ТА, що перетинаються, продують ворожі стосунки, тому що комунікація в них порушуються, партнери спілкуються не з комплементарних станів особистості. З 72 можливих трансакцій, що перетинаються, Берн виділив два типи, що є, в основному, джерелами конфліктної взаємодії. Характерною рисою ТА, що перетинаються, є те, що партнери не розуміють або не бажають зрозуміти того, до якої позиції звертається партнер і відповідають з іншої позиції особистості.
Приховані трансакції передбачають участь у взаємодії двох і більш станів особистості одночасно: на соціальному (явному) рівні один, а на прихованому (психологічному) інший стан особистості є активним, і саме прихований психологічний рівень складає сутність взаємодії. Серія прихованих трансакцій лежить в основі ігрової поведінки людей, спрямованої на одержання будь-яких вигод. Приховані і такі, що перетинаються, трансакції складають сутність шахрайства й інших протиправних дій. Поняття психологічної гри, визначене Э.Берном, допомагає категоризувати подібну взаємодію слідчого з підслідним і розробити комплекс практичних комунікативних прийомів, спрямованих на протидію неконструктивним іграм.
На основі аналізу глибинних психологічних особливостей спілкування керівні працівники ОВС повинні формувати відповідну організаційну культуру підрозділів.
Основне призначення елементів організаційної культури органів внутрішніх справ, форм і засобів її підтримки – виховання у працівника інтересу до історії підрозділу, в якому він служить, пробудження в нього почуття гордості за нього, поваги до колег, прагнення до особистого і фахового зростання.
Професіоналізм і прагнення до самовдосконалення складають підгрунтя організаційної культури будь-якого підрозділу органів внутрішніх справ. Але, щоб дані елементи організаційної культури принесли ефект, необхідно, щоб вони стали ціннісною орієнтацією кожного працівника. А для цього в процесі становлення і розвитку органів внутрішніх справ сформувалися певні форми, методи роботи з персоналом. До них можна віднести:
– збори і наради з особовим складом;
– внутрішньовідомчі публікації, пам'ятки;
– періодичні зустрічі керівництва з персоналом підрозділів і служб;
– індивідуальну роботу з працівниками;
– особисту поведінку начальника і командира, в якій постійно демонструються цінності і принципи функціонування органів правопорядку;
– традиції, міфи і легенди про працівників міліції, особлива мова спілкування, використання в процесі управління нових термінів (наприклад, не «кадри», а «персонал», «член команди», «екстрені групи»);
– поведінкові зразки, що використовуються в процесі засвоєння новачком елементів організаційної культури. Для прискорення цього процесу в поліції ряду закордонних країн створено спеціальну адаптаційну службу. У нас цю роль виконує наставництво;
– тон подачі команд, оголошення розпоряджень;
– обряди, що супроводжують перехід працівника підрозділу з однієї посади на іншу (зміна статусної позиції);
– проведення обідів, вечерь, у яких беруть участь зовнішнє керівництво підрозділів внутрішніх справ, спеціалісти і рядові працівники ОВС. Основне призначення таких заходів – символізувати спільність, єдність усіх підрозділів і служб органів внутрішніх справ;
– стиль одягу, знаки відмінності, нагороди і т.п.;
– музеї, що відбивають історію розвитку підрозділу;
– форма прийому новачків, проводи ветеранів, проведення ювілейного заходу і т.п.
продолжение
--PAGE_BREAK--3. Психологічне забезпечення кадрової роботи в ОВС для поліпшення діяльності працівників міліції;
Відповідно до “Концепції про службу психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України”, затвердженої рішенням колегії МВС України № 2КМ/2, а також наказу № 423 від 28.06.97 “Про затвердження “Положення про службу психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України” під системою психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів і підрозділів системи внутрішніх справ України розуміється цілісна узгоджена діяльність спеціальних підрозділів психологічного забезпечення, науково-дослідних установ, навчальних закладів, практичних органів і внутрішніх військ МВС України, що спрямована на підвищення ефективності їхньої оперативно-службової діяльності і боєздатності шляхом цілеспрямованого використання науково обгрунтованих форм, методів і засобів фахової психології. Специфіка оперативно-службової діяльності як такої, що містить у собі постійний і підвищений чинник ризику, напружене виконання завдань в умовах недостатньої, невизначеної інформації, дефіциту часу, високої відповідальності за результати праці, ставить перед органами і підрозділами внутрішніх справ завдання, що можуть бути вирішені тільки при належній організації психологічного забезпечення.
Створення системи психологічного забезпечення кадрової роботи обумовлено необхідністю: якісного фахового відбору і відбору кандидатів на службу в органи внутрішніх справ України; збереження людського потенціалу, підтримки високого рівня фахової підготовки і боєздатності працівників; якісного розв’язання оперативно-службових завдань і ефективного функціонування всієї системи ОВС України; зведення до мінімуму шкоди від впливу на працівників небезпечних для життя і здоров'я психогенних чинників, психологічне супроводження оперативно-службової діяльності кадрової роботи в системі ОВС.
Таким чином, психологічне забезпечення кадрової роботи включає цілу низку періодів, операцій і процедур. Виділяють такі періоди, як:
– профорієнтація і профвідбір;
– адаптація до служби і колективу;
– проходження служби і просування по службових східцях;
– підготування і вихід на пенсію.
Профорієнтаційна діяльність включає процедури роботи з молоддю, орієнтованою на роботу в органах внутрішніх справ. До найбільш відомих процедур відносять: пропагандистську й агітаційну роботу серед населення, консультаційну роботу з кандидатами і відбір кандидатів на службу.
Психологічний бік профвідбору включає процедури різноманітного психологічного тестування, спрямованого на виявлення характеристик кандидата на службу в ОВС, до яких висуваються особливі вимоги. Такий відбір підвищує ефективність фахової адаптації і проходження служби.
Наступним етапом психологічного супроводу кадрової роботи в органах внутрішніх справ є психологічний супровід процесу адаптації працівника, що вступив на службу, до її особливостей і колективу, у якому має працювати.
Вступаючи на службу в органи внутрішніх справ, людина здійснює кардинальні зміни власного життя. Нові функціональні обов'язки, зміна соціального оточення, прийняття нової соціальної ролі – усе це неминуче пов'язано з комплексним розвитком і реконструкцією психологічних якостей, значеннєвої структури, Я-концепції особистості.
Психологічне супроводження процесу “ входження ” у професію працівника ОВС повинно розглядатися як поетапна, комплексна робота. Цю роботу доцільно здійснювати за такими основними напрямками.
1. Вивчення й аналіз психологічних особливостей працівника.
Мається на увазі одержання об'єктивної інформації щодо особистісних і соціально-психологічних якостей, мотиваційної сфері і ціннісних орієнтацій. Важливе значення мають відомості про рівень, особливості і динаміку розвитку вищих психічних функцій (пам'яті, уваги, мислення, сприйняття). У цьому цей етап перегукується з етапом профвідбору.
Методами збору зазначеної інформації можуть служити психологічні тести (стандартизовані і проективні), дані соціометричних досліджень, спостереження психолога, індивідуальні бесіди (психологічні консультації) і групові тренінги.
Варто приділяти особливу увагу виявленню можливих внутрішніх протиріч, використанню механізмів психологічного захисту і характеру соціальних конфліктів, що виникають у молодого працівника. Часто саме вони гальмують психологічне і фахове зростання починаючого працівника.
Формування індивідуального стилю фахової діяльності.
Вивчення психологічних особливостей працівників не є самоціллю. Воно проводиться не тільки і не стільки для оцінки ступеня розвитку професійно важливих якостей – “ поточного рівня профпридатності”, скільки для допомоги при входженні в нове фахове співтовариство (встановленні стосунків із колегами по службі, засвоєнні фахових знань і умінь, формуванні планів фахового зростання і т.д.), у формуванні індивідуального стилю фахової діяльності.
У основу цих процесів повинно бути покладено:
фахову освіту (правова грамотність, володіння засобами особистої безпеки, освоєння тактик поведінки в різноманітних службових ситуаціях і ін.);
знання працівником своїх психологічних особливостей і проблем;
уміння психологічно грамотно взаємодіяти з іншими людьми;
наявність інформації щодо психологічних професійно значущих якостей;
уявлення про найбільш поширені варіанти індивідуальних стилів фахової діяльності;
розуміння, що процес трудового становлення в складних видах діяльності неможливий без активного створення індивідуальних форм і методів досягнення фахового результату;
уміння самостійно виходити з несприятливих у психологічному аспекті станів (стрес, страх і ін.).
Найбільше важливим і складним періодом у кадровій політиці є ефективне просування працівників службовими східцями. Ефективним просуванням можна вважати таке, що забезпечує вирішення цілей підрозділу при найменших витратах і в потрібний час.
Сьогодні районні відділи внутрішніх справ мають у своєму розпорядженні великий арсенал засобів підвищення кваліфікації рядового і командного складу. Це обов'язкова початкова підготовка всіх, хто почав службу в органах внутрішніх справ. Це і фахова, і службова підготовка особового складу без відриву від виробництва. У деяких РВВС стимулюється процес самопідготовки особового складу (вишукуються засоби на закупівлю спецлітератури і спецзасобів).
Відомо, що зростання фахової підготовки персоналу є важливим не само по собі. Вона покликана формувати такі якості, що дозволили б підрозділам ефективно вирішувати покладені на них цілі і завдання. Подібні якості в працівників формуються не тільки шляхом одержання знань, навичок і умінь у процесі занять, а насамперед у створенні обстановки, коли послідовно і постійно реалізуються норми фахової етики. Головне призначення фахової етики – формувати в працівників спроможності до самостійної орієнтації, до дій на основі професійно-моральних цінностей і ідеалів. Ефективне виконання завдань оперативно-службової діяльності припускає не тільки готовність і уміння бездоганно виконувати свій фаховий обов’язок, але і глибоке усвідомлення особовим складом (начальниками і командирами в першу чергу) моральної відповідальності за результати своєї роботи перед іншими людьми і своїм підрозділом. Для працівників ОВС вимоги фахової етики мають особливе значення, оскільки об'єктом їхньої діяльності є люди та їхні долі.
Теперішні відділи кадрів виконують переважно допоміжні обов'язки технічного й інформаційно-облікового характеру: реєструють, оформляють, документують. Необхідність діловодства, звичайно, не викликає сумнівів. Адже в особових справах зберігаються листки по обліку кадрів, характеристики, протоколи відповідності посаді за результатами проходження атестації. Поступово особові справи всіх членів колективу, у тому числі керівників, збагачуються відомостями, що використовуються для їхньої оцінки і переміщення по службі. Проте практика свідчить, що їхній уміст не в змозі створити достатньо ємне уявлення про якості того або іншого працівника. У них немає документів, що містять відповіді на скільки-небудь складні питання, пов'язані з урахуванням психологічних, фізіологічних, особистісних особливостей, схильностей і установок. Не дивно, що коли виникає потреба у всебічній оцінці того або іншого кандидата на керівну посаду, працівники відділу кадрів і керівники починають наводити довідки і збирати додаткову інформацію.
Відсутність об'єктивних критеріїв, якими могли б керуватися працівники кадрових служб, призводить до того, що часом підбір людини на відповідальну посаду провадиться неприпустимим у наш час методом проб і помилок. Ситуація ускладнюється і тією обставиною, що в багатьох випадках думкою кадровиків не цікавляться взагалі, їхня реальна участь в ухваленні рішення про призначення обмежується підготовкою наказу. Чи треба говорити, що позбавлення можливості брати участь у цій діяльності від початку гасить їхній інтерес до удосконалювання власної діяльності, сприяє зміцненню формалізму в їхній роботі з кадрами.
Формальний підхід тут, по суті, визначений традиційно усталеним змістом діяльності працівників відділів кадрів. Якщо їхню роботу зводять виключно, або майже виключно, до оформлення документів, то судження про можливість призначення і переміщення керівників можуть засновуватися тільки на інформації, зосередженій в особових справах. Тому нерідко укомплектування керівних посад людьми з дипломами сприймається як самоціль, хоча відомо, що ніяка вища освіта сама по собі аж ніяк не гарантує потрібний стиль і успішну управлінську діяльність її володаря.
Але важливим є не тільки і не стільки облік руху кадрів, спостереження за їхнім прийомом і звільненням, скільки те, що відбувається між цими двома адміністративними актами. На перевірку людини в ході її діяльності йдуть роки, і, коли наступає розчарування в ньому, пошук кандидата на посаду, що звільнилася, ведеться за тією ж схемою. Зрозуміло, що методи роботи кадрових служб гостро потребують якісного відновлення в усіх відношеннях. Щоб у повному обсязі виконувати свої функції, служба ця повинна засвоювати прогресивні форми роботи, що зарекомендували себе, а також спиратися на наукові досягнення в галузі управління, соціології, психології, права. Управління кадрами бажано трансформувати з рядової канцелярської роботи в процес цілеспрямованого і науково організованого пошуку, підготовки і розставлення кадрів керівників.
Задоволення потреби в кадрах керівників припускає, як говорилося раніше, виявлення й урахування їхнього творчого потенціалу за допомогою всебічної перевірки кожного на практичній справі і вивчення його особистих якостей. Тим самим створюються передумови для організації роботи з керівними кадрами на основі плану, що включає заходи щодо спеціального навчання і поліпшення якісного складу керівників, формування резерву на висування, і, нарешті, підготовки і підвищення кваліфікації керівників.
У світлі сказаного із достатньою точністю можуть бути окреслені функції кадрової служби, що забезпечують у своїй сукупності своєчасне заповнення вакантних посад керівниками, спроможними ефективно здійснювати управлінську діяльність:
прогнозування і планування потреб у кадрах керівників, а також їхня підготовка, перепідготовка, переміщення і навчання;
систематичний аналіз фахового, загальноосвітнього, вікового складу й інших соціально-демографічних характеристик керівників;
визначення, якщо це передбачено чинними нормативними актами, найбільш доцільного способу комплектування кадрів (призначення, вибори, конкурс);
участь в атестації кадрів керівників, підготовка і здійснення заходів щодо результатів цієї роботи;
вивчення і науково обгрунтована оцінка якостей керівників, у першу чергу силами спеціальних соціологічних служб;
формування кадрового резерву і робота з ним за цілеспрямованими програмами, адекватними структурі резерву;
надання рекомендацій на заповнення вакантних посад з урахуванням психологічної сумісності тих, хто рекомендуються, з існуючим колективом керівників;
виявлення потреби в навчанні і підвищенні кваліфікації керівників, виходячи не тільки з інтересів системи, але й беручи до уваги їхні індивідуальні побажання;
розробка програми стимулювання керівників до підвищення рівня своєї освіти і кваліфікації, створення необхідних для цього передумов;
вивчення умов праці і життя керівників, виробка і реалізація пропозицій щодо поліпшення цих умов відповідно наявним можливостям;
узагальнення передового досвіду роботи з кадрами керівників як у даній, так і в інших господарчих системах, планомірне його застосування у власній діяльності;
організація обліку і просування кадрів, дослідження частоти їхньої змінюваності і, у разі потреби, розробка аргументованих пропозицій щодо її зниження до нормального рівня;
удосконалювання механізму підбору і розстановки кадрів, методів їхньої оцінки і навчання.
У перерахованих функціях відображено сукупність сучасних вимог до кадрових служб. Перелік цей може бути деталізованим, а в чомусь і доповненим, але суть справи від цього не змінюється. Навіть при поверхневому ознайомленні з функціями служби кадрів стають ясними виняткова складність і відповідальність виконуваної нею роботи, що передбачає зростання вимог до рівня спеціальної і загальної підготовки її працівників. Багато труднощів реалізації цих функцій викликаються тим, що вони не мають правового забезпечення. Може, якоюсь мірою, цим пояснюється те, що у служби кадрів іноді до 60% робочого часу іде на справи, не пов'язані з її прямими обов'язками.
Важливим етапом психологічного супроводу кадрової роботи є психологічне забезпечення удосконалювання майстерності кадрів управління, а також висування в резерв керівних кадрів.
На сучасному етапі спостерігається зростання і зміна вимог до систем підготовки керівників до фахової діяльності й удосконалювання фахової майстерності. З одного боку, стають малопридатними курси, що традиційно застосовувалися, і навіть методики підготовки керівників, а з іншого боку, просто перенесені в наші умови традиційні західні методики можуть забезпечити також лише далеку від можливої ефективність підготовки спеціалістів у цій галузі.
З організацією психологічної служби в органах внутрішніх справ ставиться питання дослідження особистості кандидата на керівну посаду й у резерв керівних кадрів. Для цієї мети пропонуються батареї психологічних методик, експертні оцінки кандидатів. До батареї тестів включаються різноманітні методики. Зазвичай вони спрямовані на виявлення окремих боків особистості кандидата: інтелектуальних особливостей і основної стратегії діяльності, особливостей комунікативної й емоційної сфер. Процедура експертної оцінки надає узагальнену думку різних рівнів у структурі колективу. Дана інформація може складати основу цілісної соціально-психологічної характеристики особистості кандидата. Проте, часто дана інформація є дещо формальною.
Ми вважаємо, що тестування повинно бути доповнено спеціальною процедурою спостереження за участю кандидата в різноманітних процедурах соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на удосконалювання комунікативної компетентності як у міжособистісному, так і складному груповому контакті. Соціально-психологічний тренінг, на нашу думку, є необхідною як діагностичною, так і навчальною, що підвищує фахову комунікативну компетентність, процедурою для кандидатів у резерв керівних кадрів і тих, хто призначається на посаду середнього керівної ланки системи ОВС. Саме соціально-психологічний тренінг дозволяє моделювати різноманітні реальні процеси керівництва і відслідити прояв керівного потенціалу кандидатів у діяльності.
Таким чином, система психологічного забезпечення процесу висування керівних кадрів може включати такі етапи:
психологічне тестування всіх претендентів;
їх експертне оцінювання;
проведення соціально-психологічного тренінгу, на підставі якого психолог доповнює інформацію, отриману на попередніх етапах;
узагальнення всієї отриманої інформації і видача остаточного соціально-психологічного висновку про керівний потенціал кандидата на висування.
Психологічний супровід етапу підготовки виходу на пенсію не є науково розробленим і тим більш не поширений в практичних органах. На наш погляд, необхідною є система заходів щодо психокорекції несприятливих станів, пов'язаних із моментом різкої зміни способу життя, переходу від активної фахової діяльності в системі ОВС до життєдіяльності поза системою.
продолжение
--PAGE_BREAK--4. Підвищення комунікативної компетентності працівників міліції.
З тих якостей, котрими дійсно повинні володіти працівники ОВС, на перше місце, як указує Л.В. Васильєв, варто поставити їхнє уміння розбиратися в психології людей, володіти психологічним підходом до людей, психологічним аналізом їхньої поведінки, вміло, у межах допустимості, впливати на них. Для цього необхідні знання психології, життєвий досвід і оволодіння розробленими криміналістичними прийомами, заснованими на психології. Від якості контакту працівника ОВС із різними групами населення буде залежати ефективність його діяльності. Таким чином, дана фахова діяльність може бути віднесена до розряду комунікативних професій (людина-людина за Е.А.Климовим). Отже, одним із визначальних чинників ефективності роботи працівника міліції буде адекватно сформована фахова комунікативна компетентність.
Різноманітні цикли фахової діяльності працівників міліції актуалізують відповідні особистісні якості, знання, необхідні для вирішення фахового завдання. Л.В. Васильєв виділив найбільше суттєві боки фахової діяльності працівника міліції, кожен з яких пред'являє особливі вимоги до особистості:
Пошуковий бік діяльності, у процесі якого з навколишнього оточення видобувається криміналістично значима інформація, що дає можливість реконструювати подію злочину.
Комунікативний бік діяльності: у спілкуванні з людьми працівник ОВС одержує необхідну для розкриття злочину інформацію. У процесі спілкування для нього важливим умінням є управління ситуацією спілкування, регуляція стану допитуваних, саморегуляція емоційного стану.
На думку Л.В.Васильєва, працівник ОВС повинен мати неабиякі здібності співрозмовника, що веде бесіду в особливо важких умовах.
Тому ми пропонуємо ввести до структури стаціонарної і післядипломної підготовки працівників ОВС систему активного соціально-психологічного навчання, спрямованого на удосконалювання орієнтовної частини фахового спілкування, що сприяє скороченню і більш осмисленому протіканню періоду адаптації.
Посвідчувальна діяльність працівника ОВС полягає в упорядкуванні необхідних документів. Будь-який документ, крім нормативного боку, може більшою або меншою мірою бути спрямований на розуміння його іншими людьми. Таким чином, і в даному напрямку діяльності можна виділити комунікативну складову у вигляді його умінь передавати письмову вербальну інформацію.
Організаційна діяльність. У процесі роботи у більшості справ необхідним є сприяння міліції з боку населення.
Для роботи в ОВС необхідними, як вважає Л.В.Васильєв, є такі організаційні якості:
а) наполегливість, енергійність, самоорганізованість, що забезпечують цілеспрямоване розслідування кримінальної справи, систематичну роботу щодо неї;
б) винахідливість, відповідальність, вимогливість, уміння берегти таємницю, організаторські здібності, що забезпечують управління різними групами людей у ході розслідування;
в) витримка, дисциплінованість, самокритичність, почуття власної гідності у стосунках із колегами і керівництвом.
Таким чином працівник ОВС повинний володіти знаннями про соціально-психологічні закономірності протікання динамічних процесів у малих групах, навичками управління ними. Організаторські якості можна розвити.
У запропонованому нами циклі соціально-психологічного навчання забезпечується актуалізація необхідності розвитку цих якостей особистості працівника ОВС, дається орієнтована основа в сфері психологічних закономірностей організаторської роботи в групі і провадиться «запуск», якийсь поштовх саморозвитку особистості в цьому напрямку.
По суті, у кожній «технологічній ланці» діяльності працівників ОВС можна вичленити комунікативний аспект, а в деяких він є основним.
На практику оволодіння подібними комунікативними навичками йде як би за кадром основної діяльності працівників ОВС, багато в чому інтуїтивно. Проте такий процес може затягтися, що викликає значні трудності адаптації до фахової діяльності, почуття незадоволеності нею аж до рішення звільнитися.
Таким чином, одним із важливих фахових освіт працівників ОВС є адекватно сформована професійна комунікативна компетентність (ПКК), що дозволяє швидко орієнтуватися у фахових контактах і підвищує ефективність фахової діяльності. Комунікативна компетентність – це спроможність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, яка включає уміння розширювати (або звужувати) коло спілкування, варіювати його глибину, розуміти партнера по спілкуванню, прогнозувати наслідки різноманітних комунікативних ситуацій і т.д. Професійна комунікативна компетентність (ПКК) – складне психологічне утворення, що формується на базі комунікативної компетентності людини в умовах конкретної фахової діяльності, що можна уявити у вигляді системи значимих для працівника відносин, умінь і навичок спілкування.
У повсякденній діяльності працівників ОВС присутні різноманітні ситуації психологічної боротьби, конфліктної взаємодії різного рівня, агресивного за своєю формі спілкування. Наприклад, багато дій слідчого по розкриттю злочинів протікають саме в такому агресивному середовищі спілкування: очна ставка, обшук, допит і ін. Для найбільш повного позначення специфічних умов фахового спілкування працівників ОВС ми вводимо спеціальний термін – «агресивне комунікативне середовище».
Під терміном «агресивне комунікативне середовище» ми надалі будемо розуміти всю галузь контактів міліціонера, пов'язану з негативною емоційною напругою, що викликається агресивними проявами осіб, із якими він контактує, протистоянням позицій, відкритим конфліктом різного ступеня, проявом психологічної боротьби в тому числі й у ході неконструктивних психологічних ігор, що передбачають надання негативного впливу на особистість працівника міліції, його діяльність, психічний і фізичний стан. Саме специфіка його фахового спілкування робить актуальним питання про спеціальне додаткове орієнтування в колі даних проблем, що стосуються закономірностей спілкування як в агресивному, так і в неагресивному середовищі.
У фаховій взаємодії працівника ОВС із громадянами можуть зустрічатися різноманітні види агресивної поведінки. Серед них: агресія, спрямована генералізовано на органи правопорядку; агресія, спрямована конкретно на працівника ОВС як людину. Дані види агресивних установок у спілкуванні потребують диференціації в процесі фахового спілкування. Таким чином, працівник ОВС, що володіє навичками такої диференціації і, головне, корекції агресивних установок у контакті з громадянами, буде більш успішним.
Контакти в умовах агресивного комунікативного середовища можливі як із правопорушниками, так і з законослухняними громадянами, наприклад, що знаходяться в складних емоційних станах. У непростий період становлення і державного самовизначення нерідко зустрічаються випадки негативного відношення громадян до представників правопорядку, що саме по собі може бути предметом спеціального соціологічного дослідження.
Таким чином, об'єктивний аналіз діяльності працівників правоохоронних органів дозволяє описати їх фахову комунікативну сферу в двох основних класах фахового спілкування:
1. Спілкування, що протікає в агресивному середовищі;
2. Спілкування, що протікає в неагресивному середовищі.
Саме контакти в агресивному комунікативному середовищі складають основу фахового спілкування працівника ОВС. У частини працівників ОВС чинник агресивності середовища спілкування може викликати високу напруженість міжособистісних контактів, що негативно впливає на виконання фахової діяльності і самовідчуття працівника в цілому. Профілактика несприятливих станів і подолання негативних тенденцій у фаховому спілкуванні потребує спеціальної уваги. Наприклад, у виді проведення спеціальних тренінгів, що готують слідчого до специфічних умов фахового спілкування, що полегшує освоєння ним функціонально рольових позицій у фаховій діяльності.
Активізуючий ефект соціально-психологічного тренінгу (СПТ) обумовлений створенням особливої учбово-експериментальної обстановки, що забезпечує розуміння учасниками групи психологічних схем індивідуальних і групових подій міжособистісного спілкування (яким є вплив кожного учасника на інших, на результат спільної діяльності, як ситуація в цілому управляє поведінкою окремих учасників і наскільки вони можуть її змінити в заданому напрямку).
Методи СПТ можна об'єднати в декілька основних блоків:
1) дискусійні методи (групова дискусія, розбір випадків із практики);
2) ігрові методи (ділові, дидактичні, творчі, рольові ігри; трансактні контрігри);
3) метод сенситивного тренінгу (невербальні вправи, спрямовані на міжособистісну чутливість, емпатію щодо партнерів по спілкуванню, тренування саморозуміння).
СПТ дозволяє проводити підготовку професіоналів, спрямовану на формування психологічної компетентності і, зокрема ПКК, вона є унікальною навчальною психотехнологією для дорослих людей.
Проте для «вирощування» професіонала недостатньо оснастити людину якими б то не було психотехнологіями. Важливим є деякий момент індивідуально-творчого зростання «Я-концепції», здібностей, які відповідають потребам основної діяльності, що є можливим в особливих умовах цілеспрямованого формування певних характеристик ціннісно-мотиваційної сфери особистості майбутнього професіонала на етапі стаціонарної підготовки. У даному аспекті застосовується так називаний тренінг особистісного зростання, теоретичною основою якого є гуманістична й екзистенціальна психологія.
Наприклад, у процесі участі в «групах зустрічей» людина одержує груповий зворотний зв'язок у вигляді щирих почуттів, що сприяє в результаті кращому розумінню людиною своїх почуттів, учинків, свого відношення до навколишнього. У ході тренінгу в групі виникає нетерпиме відношення до поведінки захисного типу. Група стає вимогливою щодо того, щоб кожний її член був самим собою, не приховував своїх щирих намірів і почуттів. У результаті тренінгу особистісного зростання як правило спостерігається розуміння людиною власних мотивів, що керують її діяльністю, обумовленість ними способів дій, оцінки подій і людей тощо.
Але даний метод часто не коректний для вже діючих професіоналів. З метою удосконалювання і корекції їхньої фахової майстерності був створений акмеонологічний тренінг, що передбачає значною мірою згорнуті схеми навичок для свідомого самовдосконалення і самокорекції в процесі реальної фахової діяльності.
На підставі аналізу наукових даних щодо проблеми удосконалювання комунікативної компетентності, аналізу і дослідження специфіки фахової комунікативної компетентності працівників ОВС нами була створена система тренінгів, орієнтованих на удосконалювання ПКК працівників ОВС.
Система спирається на принципи проведення соціально-психологічного, перцептивно орієнтованого, акмеонологічних тренінгів і містить у собі :
Перцептивно-орієнтований тренінг сенситивності. Мета – підвищити чутливість тих, хто навчається, до мимовільних, невербальних проявів партнера по спілкуванню. Основні теми:
– усвідомлене – неусвідомлене; види невербальних проявів внутрішніх позицій, відношень, установок (міміка, окорухові реакції, пози, дистанція в спілкуванні, жести, пара– і екстралінгвістичні явища, вазо– і піломоторні реакції, колірні переваги і т.д.);
– можливості впливу: установлення раппорта, приєднання до пози, дихання, інтонацій, рухів, внутрішніх ритмів і досвіду людини, можливості ведення в необхідному напрямку;
– досвід ведення партнера в напрямку актуалізації необхідних станів.
Тренінг партнерського спілкування.
Мета: сформувати навички ефективної партнерської взаємодії.
Основні теми:
складові психологічного контакту;
технології слухання, роль емпатії;
бар'єри в спілкуванні і способи їх подолання;
прийоми аргументації і переконання;
жорстке управління діалогом;
маніпуляції в спілкуванні;
трансактний аналіз взаємодії;
психологічні ігри і контрігри.
Тренінг ефективної співпраці в групі.
Мета: сформувати навички успішної взаємодії в групі, організації групової діяльності, оптимального розподілу ролей.
Основні теми:
динаміка групової взаємодії;
рольовий розподіл у групі;
організація спільної діяльності;
загальногрупова стратегія ухвалення рішення;
психологічна структура групи;
лідерство і влада в групі;
групові реакції: конформізм і самовизначення;
основи створення іміджу керівника.
Тренінг взаємодії в агресивному середовищі.
Мета: придбання навичок самоконтролю і поведінки в ситуації сутички інтересів, установок, думок, невмотивованої агресії.
Основні теми:
стилі спілкування;
стратегії поведінки в конфлікті;
самоконтроль емоційного реагування;
можливості управління емоційним станом інших людей;
усвідомлення механізмів особистісного захисту;
техніки і прийоми ведення психологічної боротьби;
техніки посередництва в конфліктній взаємодії сторін;
самопосередництво.
Зазначені теми пропонуються тим, хто навчається, в оформленні активних методів навчання, за допомогою яких відбувається «проживання» різноманітних ситуацій, орієнтування в просторі фахової взаємодії.
Адекватними, на наш погляд, методами ведення тренінгових занять є: групова дискусія, операціональні ігри, рефлексивний аналіз, організований у межах психодіагностичних процедур.
Типові фахові ситуації аналізуються з різних точок зору:
1) як комплекс об'єктивних чинників (включаючи фізичне і соціальне середовище);
2) як систему соціальних установок стосовно подій, їхніх учасників, способів поведінки в різних ситуаціях;
3) як факт его-залученості учасників у ситуації і можливості управління собою і ситуацією.
Подібний досвід у фаховому соціальному просторі набувається роками. У системі тренінгів є можливим спрямоване формування орієнтовної частини професійної комунікативної компетентності в більш стислі строки й у більш структурованому виді, ніж при інтуїтивному накопиченні досвіду.
У даний момент запропонована система проходить апробацію.
5. Вивчення взаємовідносин міліції і населення: методологія дослідження.
Важливим чинником підвищення ефективності роботи органів внутрішніх справ є налагодження відносин співпраці міліції з населенням на основі взаємодовіри і порозуміння.
Співпраця між міліцією і населенням має три рівні соціальних зв'язків: взаєморозуміння, взаємодія і взаємовідносини.
Взаєморозуміння партнерів передбачає осмислення, оцінку інтересів і цілей одне одного і прийняття їх як своїх. Згідно теорії Ю.Хабермаса у випадку, коли мета кожного з партнерів егоцентрична (егоїстична), координація цілей включає лише намір використання іншого для вирішення власних цілей. Якщо метою виступає згода з проблемних питань, то координація дій залежить від прийняття пропозицій (усних чи письмових) про участь у взаємодіях і взаємовідносинах.
Взаємодія являє собою процес обміну видами діяльності (наприклад, щодо охорони громадського порядку, обміну інформацією та інше). Взаємодія може бути одноразовою (партнер не задовольнив свій інтерес, мету тощо) і постійною.
Взаємодії, які постійно відновлюються, формують і забезпечують систему відносин між партнерами. Це можуть бути відносини співпраці, взаємодопомоги або конфлікту, конфронтації.
Взаємовідносини міліції і населення можуть впливати на рівень ефективності діяльності міліції по охороні громадського порядку, профілактиці і попередженню злочинів, боротьбі зі злочинністю в цілому. Важливим кроком на шляху оптимізації взаємовідносин міліції з населенням є вивчення цих стосунків об'єктивними й адекватними методами. Нижче пропонується стисла характеристика методів дослідження і формування вибірки конкретного соціологічного дослідження, спрямованого на вивчення різноманітних чинників взаємодії міліції і населення, що було проведено в 1999-2000 рр. науково-дослідною лабораторією “Соціальна і психологічна робота в ОВС”. Воно може служити моделлю побудови аналогічних досліджень, а його результати можуть враховуватися в практичній роботі.
Стисла характеристика основних методів дослідження:
Анкетне опитування– традиційний метод соціологічних досліджень, що полягає в заповненні спеціально вибраними людьми опитувальника, який містить головним чином закриті питання з готовими варіантами відповідей. Серед питань можуть бути і відкриті, на котрі респонденти дають довільну відповідь. Логіка опитувальника будується відповідно до програми дослідження й уточнюється в процесі пілотажного дослідження. Використовувана в дослідженні анкета додається.
Характеристика вибіркової сукупності:
Для проведення анкетування була сформована багатоступінчаста квотна вибірка, що склала 428 чоловік. Основними соціально-демографічними ознаками, за якими формувалася вибіркова сукупність були стать, вік, освіта. Усього було опитано 239 жінок (56%) і 188 чоловіків (44%). Розподіл респондентів за різними віковими категоріями був таким:
16-19 років – 27 чол (6%),
20-24 – 47 чол. (11%),
25-34 – 79 чол. (18%),
35-44 – 79 чол. (18%),
45-54 – 66 чол. (15%),
55-64 – 62 чол. (14%),
понад 65 – 67 чол. (16%).
Респонденти з вищою освітою склали 134 чол. (31%), із середньою -спеціальною – 109 чол. (25%), середньою – 122 чел. (29%), незакінченою середньою – 62 чол. (14%).
Метод фокус-груп–
Фокус – група – один із якісних методів соціально – психологічних досліджень, який являє собою групове напівстандартизоване інтерв'ю, що проходить у формі групової дискусії і спрямоване на одержання від її учасників «суб'єктивної інформації» про те, як вони сприймають різноманітні види практичної діяльності (у даному випадку процес і результат взаємодії працівників міліції і населення).
У процесі дослідження було проведено 12 фокус – груп (6 із працівниками міліції і 6 із представниками різноманітних соціально-демографічних груп населення). Учасниками фокусів-груп із міліцією виступили дільничні інспектори міліції, слідчі й оперуповноважені карного розшуку із стажем роботи 3 і більш років (усього 72 респонденти).
Фокус – групи проводилося за таким сценарієм:
Стисле знайомство учасників, під час якого модератор створював атмосферу невимушеності за допомогою застосування «розігріву» (у термінах тренінгових груп) на початковому етапі, коли учасники в силу фахової специфіки були закриті .
Обговорення учасниками груп, ряду проблем, поставлених модератором.
Набір основних питань у фокусах-групах із працівниками міліції був таким:
Яка думка сформувалася зараз у суспільстві про міліцію?
Як формується ця думка, що цьому сприяє? За якими каналами населення одержує інформацію про роботу міліції?
Який образ міліції постає із засобів масової інформації? Наскільки він об'єктивний і реалістичний? Як ви ставитеся до цієї інформації?
Які типові труднощі виникають при роботі з населенням? З якими категоріями громадян важко працювати?
Як населення ставиться до роботи міліції і до Вас особисто? Як ви ставитеся до населення?
Які типові труднощі у Вашій роботі, ступінь задоволеності роботою, особливості фахової адаптації?
Основні питання фокус-груп із населенням:
Звідкіля населення бере інформацію про роботу міліції?
Який образ міліції подається в засобах масової інформації?
У газетах?
У документальних телепрограмах?
У художніх фільмах?
По радіо?
Як Ви ставитеся до цієї інформації: вірите чи ні?
Які почуття вона викликає?
Чи відомі Вам які-небудь чутки про міліцію, про міліцейське начальство, про способи роботи в міліції, про корупцію в міліції?
Чи відомі Вам конкретні приклади роботи міліції?
Чи відомі Вам анекдоти про міліцію? Розкажіть.
Чи взаємодіяли Ви особисто з працівниками міліції? З якого приводу?
Чи були трудності у Вашій взаємодії з міліцією?
Як до Вас віднеслися?
Як ви особисто ставитеся до міліції ?
Що б ви хотіли змінити в міліції ?
Контент-аналіз– метод фіксації і квантифікації одиниць змісту в досліджуваному документальному матеріалі. Широко застосовується в соціальній психології і соціології для аналізу засобів масової комунікації і соціально-психологічних явищ у великих групах. Для проведення контент-анализу виділяють категорії аналізу, одиниці аналізу, одиниці квантифікації (частота появи аналізованих одиниць у визначеному обсязі інформації). Аналіз отриманих за допомогою контент-анализу даних включає їхню статистичну обробку. У дослідженні використовувався контент-анализ відкритих питань анкети, результатів проведення фокусів-груп.
У дослідженні, крім вищевказаного застосування, він використовувався і як самостійний метод для аналізу звернень громадян в органи внутрішніх справ, інструкцій і наказів, що регламентують взаємодію працівників ОВС із населенням тощо), а також для аналізу засобів масової комунікації на предмет виявлення специфіки іміджу міліції, сформованого з їхньою допомогою. Бланки контент-анализу скарг і заяв громадян, а також засобів масової інформації (загальнонаціональних і регіональних газет) додаються.
Для контент-анализу газет були обрані 15 загальнонаціональних і регіональних газет, які найбільше читаються (відбір робився за результатами опитування респондетів). Періодичні видання аналізувалися за друге півріччя 1999 р. продолжение
--PAGE_BREAK--Колірний тест відношень дозволяє виявити неусвідомлене відношення людини (учасника дискусії в процесі проведення фокуса-групи) до тематичних понять (прокуратура, міліція як міська організація, армія, міліціонер як людина, працівник, рівень безпеки в місті), обминаючи при цьому спотворювальні, захисні механізми вербальної системи свідомості.
Процедура проведення цього тесту полягає в тому, що респонденту пропонується підібрати з розкладених на білому фоні в довільному порядку кольорів тесту Люшера (сірого, синього, зелений, червоний, жовтий, фіолетовий, коричневий і чорного) колір для зазначених вище понять. Потім усі запропоновані кольори респонденти ранжують у порядку переваги, починаючи із самого «гарного, приємного для ока» і закінчуючи «самим некрасивим, неприємним».
Інтерпретація результатів засновувалася, насамперед, на зіставленні кольорів, що асоціюються з певними поняттями, із їхнім місцем (рангом) у розкладці кольорів за перевагою. Якщо з деяким поняттям асоціюються кольори, що займають перші місця в розкладці кольорів за перевагою, це означає, що респондент ставиться до нього позитивно, емоційно приймає його. І навпаки, якщо з поняттям асоціюються кольори, що займають останні місця в розкладці за перевагою, це означає, що людина емоційно його відхиляє, у нього спостерігається проблемне відношення до поняття.
Крім того, досліджувалося трактування кожної позиції при розкладці кольорів за перевагою, а також значення кожної колірної асоціації (за допомогою інтерпретації, даної Люшером), на основі чого було отримане уявлення про змістовну наповненість для респондентів кожного з понять.
При інтерпретації результатів ми враховували такі значення рангових позицій колірних асоціацій щодо місця, що займає колір у розкладці кольорів за перевагою:
1-ше місце посідає колір, який має найбільшу перевагу, що означає основний засіб дії людини; виражає засоби, які людина прагне використовувати для досягнення своєї головної мети.
2-е місце означає мету суб'єкта.
3-е і 4-е місця вказують на актуальний стан людини.
5-е і 6-е місця позначають спосіб дії, неактуальний у даний час.
7-е і 8-е місця відбивають те, які потреби людина в собі придушує, який спосіб дії вона вважає для себе шкідливим.
Психологічна характеристика основних кольорів, використовувана нами при інтерпретації отриманих результатів:
1. Темно – синій означає потреба в задоволеності й уподобанні, спокій, врівноваженість, прагнення до гармонії.
2. Синьо – зелений виявляє потреба в самоствердженні, наполегливість, самовпевненість, упертість, прагнення до влади.
3. Оранжево – червоний трактується як потреба діяти і домагатися успіху, домінувати, як збуджуваність, владність, сексуальність.
4. Світло – жовтий означає потреба в надії й оптимізмі, мінливість настроїв, надій, очікувань.
Чотири основні кольори (синій, зелений, червоний, жовтий) символізують основні психологічні потреби: у задоволеності й уподобанні, самоствердженні, активності й успіху, надії на сприятливе майбутнє. Тому у випадку, якщо ці кольори займають 6 – 8 позиції, це означає придушення описаних потреб. У нормі ці кольори повинні займати 1 – 5 позиції.
Психологічна характеристика додаткових кольорів, використовувана нами при інтерпретації результатів:
5. Фіолетовий означає чуттєвість, егоцентризм, прагнення подобатися навколишнім. Будучи розташованим на 1-2 позиціях виявляє деяку несерйозність і безвідповідальність.
6. Коричневий символізує тілесні потреби і відчуття фізичного стану організму. Якщо цей колір пересувається до початку ряду, то мають місце фізичний дискомфорт або хвороба.
7. Чорний символізує відмову, повне зречення і неприйняття ситуації. У тих випадках, коли чорний стоїть на 1-4 місцях спостерігається компенсуюча поведінка екстремального типу, протест проти існуючого стану речей.
Репертуарні решітки (Дж.Келлі):
Оцінні репертуарні решітки були підготовлені нами на основі методу діад для виявлення полюсів порівняння в семантичному просторі респондентів при сприйнятті представників влади, у тому числі і працівників правоохоронної сфери: міліціонер, працівник СБУ (див. Таблицю 5.1).
Таблиця 5.1
Конструкти
Військовий
Чоловік, якому ви довіряєте
Чиновник (представник виконкому)
Бізнесмен
Злочинець
Представник СБУ
Авторитетна людина
Міліціонер
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
Випробуваному давалася інструкція уявити на кожний елемент таблиці конкретну людину й у визначеному порядку (відміченому плюсами в таблиці) порівняти й оцінити, якими якостями ці люди різняться. Наступний крок – відзначити в кожній колонці (по всіх кандидатурах) наявність або відсутність якості, записаної у виді розходження в парі за відповідною якістю.
Оціночна репертуарна решітка сполучає у собі переваги проективних методів (звернення безпосередньо до психосемантичного простору людини в конкретній галузі, виявлення прихованої інформації), і більш стандартизованих методів, що дозволяють підрахувати різноманітні показники. Нами були виділені такі показники:
індекс збігу семантичних моделей сприйняття понять “міліціонер” (або працівник СБУ) і “людина, якій я довіряю” для виявлення рівня довіри респондентів до працівників правоохоронної сфери;
індекс збігу семантичних моделей сприйняття понять “міліціонер” (або працівник СБУ) і “військовий” для виявлення ступеня ототожнення респондентами міліції з воєнізованими формуваннями;
індекс збігу семантичних моделей сприйняття понять “міліціонер” (або працівник СБУ) і “чиновник”;
індекс збігу семантичних моделей сприйняття понять “міліціонер” (або працівник СБУ) і “бізнесмен”;
індекс збігу семантичних моделей сприйняття понять “міліціонер” (або працівник СБУ) і “злочинець” для виявлення різноманітних версій сприйняття корумпованості міліції .
Крім індексів, ми звернулися до аналізу виявлених особистісних конструктів (їхній змістовній стороні й ієрархії взаємозв'язків при оцінюванні конкретних людей, що відповідають заданим у параметрах решітки елементам). Дж. Келлі вважав конструкт “особистісним винаходом”, тлумаченням, яке людина накладає на реальність.(*) Слідом за ним під конструктом ми розуміємо одиницю сприйняття, мислення, відношення, у якій сполучені об'єктивні дані та їхня суб'єктивна інтерпретація. У додатку до досліджуваної реальності відношення респондентів до правоохоронних органів, метод репертуарних решіток здається нам перспективним, тому що дає якісну індивідуальну інформацію, що орієнтує нас у параметрах усвідомлення респондентами образу працівника правоохоронної сфери визначеною мірою в обхід захисних механізмів свідомості.
6. Відношення населення до органів внутрішніх справ
(за матеріалами соціологічного дослідження «Чинники ефективної взаємодії міліції з населенням»).
Одним з етапів вивчення чинників ефективної взаємодії міліції і населення є урахування особливостей громадської думки про діяльність міліції. Її специфіка визначає стратегію налагодження контактів міліції з громадянами.
Відповідно до отриманих результатів, значна частина населення (у середньому біля 40 %) не може оцінити ефективність діяльності міліції, інші оцінюють її в основному як середню або низьку. Причому більше число респондентів змогло оцінити діяльність міліції міста, ніж діяльність районного відділу або дільничного інспектора (див. табл. 6.1). Тобто, населення сприймає діяльність міліції абстрактно, безвідносно до власного життя і найближчого оточення.
Таблиця 6.1
Оцінка ефективності діяльності ОВС населенням
Об'єкти оцінювання
Оцінка ефективності діяльності
Не змогли оцінити
висока
середня
низька
Міліція міста
11%
38%
21%
30%
Районний відділ міліції
8%
31%
20%
41%
Дільничний інспектор
7%
26%
18%
49%
Та обставина, що значна частина опитаних не змогла оцінити ефективність діяльності міліції, свідчить як про недостатню поінформованість про діяльність міліції, так і про низький інтерес частини населення до зазначеного соціального інституту. Причому компетентність респондентів не залежить від їхньої статі, віку, освіти, родиного стану і соціального статусу.
Навіть люди, що мали контакт із міліцією за останні 4 роки, (таких виявилося 38%) виявили приблизно той же рівень компетентності. Серед них вагалися оцінити діяльність дільничного – 43%, районного відділу – 39%, міліції міста – 28%. З іншого боку, серед людей, які контактували із міліцією, більше число оцінило діяльність її різних підрозділів як високу (див. табл. 6.2) продолжение
--PAGE_BREAK--Таблиця 6.2 Оцінка ефективності діяльності ОВС населенням, що контактувало з їхніми працівниками
Об'єкти оцінювання
Оцінка ефективності діяльності
Не змогли оцінити
Висока
Середня
Низька
Міліція міста
20%
31%
21%
28%
Районний відділ міліції
16%
25%
20%
39%
Дільничний інспектор
13%
29%
17%
43%
Якщо порівняти оцінку, виражену в індексах, що дали різноманітним підрозділам міліції респонденти, які мали контакти з нею, і ті, хто не мали таких, то вона практично однакова (см табл. 6.3). Тут і далі розраховані індекси змінюються від -1 (низька оцінка) до +1 (висока оцінка), 0 відповідає середній оцінці діяльності, причому індекс розраховувався тільки для осіб, що змогли оцінити діяльність міліції, тобто ті, хто вагалися відповісти, не враховувалися. Таблиця 6.3
Порівняння оцінок діяльності ОВД, даних групами, які контактували і не контактували з ними.
Об’єкти оцінювання
Оцінка діяльності, яка виражена в індексі
Ті, хто мали контакт
Ті, хто не мали контакт Міліція міста
-0,07
-0,18
Районний відділ міліції
-0,016
-0,2
Дільничний інспектор
-0,11
-0,28
Якщо розглянути привід контакту, то при оцінці роботи дільничного, найменший рівень компетентності продемонстрували потерпілі та їхні родичі (43% вагалося дати будь-яку оцінку), а найбільшу – ті, хто допомагали міліції (22%). При цьому, вище всього оцінили діяльність дільничного ті, хто оформляли різноманітні документи (високу і середню оцінки дали 52% респондентів), а нижче всього його роботу оцінили ті, хто надавали міліції допомогу, родичі потерпілих і ті, до кого в міліції були претензії. Та ж ситуація спостерігається при оцінці діяльності районного відділення міліції і при оцінці діяльності міліції міста.
Так, при оцінці міліції міста найменшу компетентність виявили родичі потерпілих і ті, хто надавали міліції допомогу (відповідно 37% і 33%), найбільшу – ті, хто оформляв документи (20%). Останні також вище оцінили її діяльність. Найгірші оцінки знову дали родичі потерпілих, ті, хто надавали міліції допомогу, дещо вищу – свідки і поняті. Ці результати частково можуть бути пояснені тим, що потерпілі часто не знають долі своєї заяви або не одержують бажаного результату й у зв'язку з цим не можуть дати певної оцінки діяльності міліції або оцінюють її негативно. Крім того, відмова дати певну оцінку може бути результатом страху перед міліцією. Що ж стосується людей, що зіштовхувалися з міліцією тільки з приводу оформлення документів, то на їхню оцінку багато в чому вплинула ситуація емоційно-нейтрального контакту, що жодним чином не могла зачепити почуття людей і суперечити наявним очікуванням.
Можна припустити, що ще однією, відносно компетентною групою респондентів, є ті, у кого родичі або друзі працюють у міліції (таких біля 34%), Проте, за даними дослідження, їхні оцінки ефективності діяльності міліції (і, головне, спроможність оцінити роботу міліції) нічим не відрізняються від оцінок інших респондентів. Не значущі і розходження між цими групами за результатами порівняння міліції з іншими фаховими групами, не впливають приятельські і родинні зв'язки на довіру до міліції і бажання співпрацювати з нею.
Дані анкетування підтверджуються даними психологічного тестування методом вибору колірних асоціацій до понять, пов'язаних із правоохоронними органами і силовими структурами. Були виявлені неусвідомлені асоціації людей при згадуванні слів прокуратура, міліція, рівень безпеки.
До поняття «МІЛІЦІЯ» у 30% населення й у 36% працівників ОВС збігається вибір колірної асоціації (сірий колір) [Див. рис. 1], що означає нейтральність, відстороненість. Тільки 15.3% тих, що вибрали синій колір, асоціюють поняття «міліція» із порядком, спокоєм і вирішенням конфліктних ситуацій. Вибір коричневого (16,3%) говорить про те, що дане поняття пов'язане з відчуттям хворобливості і дискомфорту.
29% працівників ОВС вибрали для поняття «МІЛІЦІЯ» червоний колір, що свідчить про його зв'язок з енергійністю, агресивністю. Відсутність вибору зеленого кольору заперечує наявність безпеки, самостійності і захищеності. Вони відчувають, що поняття «МІЛІЦІЯ» не містить у собі такі характеристики як фізичний комфорт, безпека, задоволеність. (див. рис. 1).
У 33 % опитаних громадян (представники бизнес-структур, працівники ХАЗу, викладачі ХПУ) поняття «ПРОКУРАТУРА» асоціюється з чорним кольором і в 27% із сірим кольором. Оскільки чорний колір передає ідею небуття, зникнення, негативізму, ми можемо припустити, що цивільне населення на неусвідомленому рівні відхиляє поняття «Прокуратура», що викликає в них внутрішній протест, також це показує на прагнення зректися протесту проти існуючого стану речей. Вибір сірого так само, як і у випадку з поняттям «Міліція», означає відгородженість, відстороненість, із неможливістю приписати відповідальність даній структурі.
38% опитаних працівників ОВС до поняття «прокуратура» вибрали червоний колір, що свідчить про сприйняття поняття як владної силової структури, спроможної на рішучі активні дії. У той же час відсутність виборів зеленого і жовтого кольорів щодо даного поняття свідчить про відсутність таких характеристик, як незалежність, автономність, твердість, спрямованість у майбутнє (див. рис. 2).
Р/>
исунок 1
Р/>
исунок 2
Стосовно поняття «АРМІЯ» працівники міліції в переважній більшості вибрали червоний колір (30% див. діаграму №3), що свідчить, про асоціацію поняття «армія» з активністю, автономністю, мужністю, прагненням до активних дій. Оскільки показники по синьому і чорному кольорам мінімальні (7% і 0% відповідно), те це свідчить про те, що вони поняття «АРМІЯ» не відхиляють, але в той же час зі спокоєм і безконфліктністю воно не асоціюється.
Найбільшу кількість виборів у цивільних осіб (37%, див. мал. 3) складає зелений колір, що пов'язаний із проявами вольових зусиль, цілеспрямованих високоорганізованих дій. Якщо розглядати інші вибори, то ми можемо сказати, що армія сприймається цивільними особами як силова структура, що володіє прагненням до успіху через боротьбу і через активність.
І розходжень між результатами виборів цивільних осіб і працівників ОВС не виявлено. На неусвідомленому рівні поняття армія асоціюється приблизно однаково. Крім того, працівники ОВС вважають, що поняття “армія” не містить у собі такі характеристики, як фізична комфортність, відчуття спокою і сенсорної задоволеності. У той же час цивільне населення в особі армії не бачить захисту і впевненості у завтрашньому дні, спокою і стабільності (вибір синього кольору тільки в 10,3%) (див. мал.3).
Стосовно поняття “Рівень безпеки” 33,7% цивільних осіб вибрали чорний колір, і ніхто не вибрав зелений колір. Це свідчить про те, що в даний час переважна більшість не почуває власної безпеки і відхиляє це поняття як таке. Громадяни не почувають захищеності і впевненості ні в сьогоднішньому дні, ні в завтрашньому, це підтверджується вибором червоного кольору – у їхньому уявленні за безпеку треба боротися (21,7% виборів червоного кольору). У частини громадян дане поняття також викликає відчуття відгородженості, безвідповідальності, відчуженості (19% виборів сірого кольору).
На сьогоднішній день переважна більшість не почуває себе в безпеці, і відчуття того, що вони не мають достатнього рівня влади для забезпечення своєї безпеки, викликає в них агресію.
38% опитаних працівників ОВС до поняття “Рівень безпеки” вибрали зелений колір. Оскільки зелений колір означає саме безпеку самостійність, незворушність, упевненість, захищеність, то працівники ОВС маючи владу, почувають себе впевнено і безпечно. Можна припустити, що цьому сприяє наявність зброї, у той час як цивільні особи не почувають безпеки взагалі (див. рис.4). Оскільки у працівників ОВС відсутні вибори по жовтому і коричневому кольорам, то ми можемо припустити, що характеристики, такі як: пасивність, радість, легкість, фізичний спочинок, – у них практично відсутні. У них рівень безпеки прямо залежить від ступеня боротьби й активності, на якому він досягається.
Так само, судячи з відсутності виборів жовтого і коричневого кольорів, працівникам ОВС не властиве почуття розслабленості і спочинку.(див.рис. 3).
/>
Рисунок 3
На рисунках 1-3 більшість виборів у працівників ОВС до понять «міліція», «прокуратура», «армія» належить червоному кольору. Вони реально почувають силу, владу й активність і асоціюють ці поняття з наявністю влади, домінантності, сили, тобто «із силовими структурами».
Цивільне населення більш спокійно і відкрито поставилося до поняття «Армія», ніж до інших, тому що в інших поняттях превалює сірий і чорний кольори, що свідчить про протест, відгородженість, неприйняття поняття.
Але усе ж цивільне населення достатньо серйозно сприймає силові структури і не зв'язує їх з імпульсивністю, інфантильністю. Це свідчить про мінімальний рівень (або його відсутність) виборів фіолетового кольору.
За результатами обчислення середньо зваженого рангу понять, пов'язаних із діяльністю ОВС, при порівнянні виборів працівників ОВС із представниками інших соціальних груп можна сказати, що для міліції рівень безпеки є більш актуальною проблемою, ніж для населення. Населення ж не вважає, що воно може впливати на рівень безпеки в суспільстві, і, на думку населення, цим повинна займатися тільки міліція (див. рис.4)
Р/>
исунок 4
Описані неусвідомлені емоційні асоціації населення щодо понять, пов'язаних із діяльністю міліції, свідчать про небажання взаємодіяти з міліцією, і навіть про можливість перешкоди роботі міліції.
Також було замічено таку залежність співвідношення поняття «рівень безпеки» і соціального статусу людини: чим нижчим є соціальний статус людини, тим актуальніша для неї дана проблема. Так у працівників ХАЗу середній зважений ранг даного поняття дорівнює 4.8, що свідчить про більшу його актуальність, ніж у таких соціальних груп, як представники бизнес-структур(5.4) і службова інтелігенція(6.8). (див. рис. 6). Тобто, чим менше захищена людина в соціальному, фінансовому й інших планах, тим більш значущим для неї є рівень безпеки.
/>
Рисунок 5
/>
Рисунок 6.
Дані опитування і психологічних методик підтверджуються результатами 12 фокус-груп (6 фокус-груп було проведено з працівниками ОВС і 6 із представниками різних прошарків населення).
Учасники фокус-груп із боку населення характеризуються в основному негативним відношенням до ОВС («гарний мент – мертвий мент», «зараз міліція – ті ж бандити», «нормальної міліції немає»). Лише деякі з них визнають, що міліція не вся однакова, є як гарні працівники, так і погані («роботу нормальних людей у міліції не очевидно», «узагалі міліціонери погані, але є і гарні люди»). До висновку про те, що міліція по суті є відбитком суспільства приходять одиниці («але не можна лаяти всіх міліціонерів, інакше можна сказати, що злочинці гарні, просто в міліції немає грошей», «міліція – це наша культура, психологія, яку багато в чому визначає низький економічний рівень», «виявися на місці міліціонера інша людина, вона б почала хабарничати, зловживати службовим положенням»).
На думку учасників фокус-груп негативному образу міліції в суспільстві сприяє ряд чинників. У першу чергу це чинник корумпованості.На думку респондентів, міліція з'являється частіше там, де їй щось „світить“ і на багато рідше там, де що-небудь трапляється. Багато респондентів вважають міліцію хабарниками. На їхню думку, з населенням міліція спілкується як із потенційними злочинцями, працівники її впевнені в собі й у своїй безкарності, тому їм завжди потрібно або «підмащувати», щоб одержати результат або (за словами респондентів) варіант «послуга за послугу». З розповіді одного з учасників фокуса-групи: «…слідчий, уже знаючи, що я не винний, зажадав у батька тисячу доларів. Батькові прийшлося дати хабара міліції за те, щоб не посадили в слідчий ізолятор». Вони вважають, що міліція насамперед, захищає політиків, а не закон.
А також багато респондентів указували на «жагу влади» працівниківОВС,тобто досить часто зустрічаються працівники міліції різних рівнів, що намагаються показати, що саме вони працівники ОВС і що влада знаходиться в їхніх руках. Багато хто відзначають негативний досвід спілкування з міліцією («коли спілкуєшся з працівниками міліції, особливо з представниками ДАІ, відчуваєш почуття страху, хвилювання, досаду, хочеться запитати – за що?»). Зокрема, ті, хто контактував із міліцією, відзначають, що вони були сильно побиті («при допиті підозрюваного прив'язують за ноги, одягають на голову протигаз і б'ють, доки не дасть потрібні показання», «завдання міліції – знайти факти, а не лупити кийками всіх підряд»).
Формуванню проблем у взаємодії також сприяє і «жахлива» тяганина, тобто наступний чинник – низький рівень оперативності роботи.
Не малу роль відіграють проблеми в галузі комунікації при необхідних контактах із населенням, що говорить про недостатній рівень комунікаційних здібностей і невміння багатьох працівників спілкуватися з населенням на належному рівні. Практично всі респонденти не знайомі зі своїми дільничними інспекторами і вважають, що вони взагалі не спроможні що-небудь зробити для підтримки правопорядку. Відзначається також низький рівень культури і грубість у більшості працівників міліції, із якими прийшлося спілкуватися деяким із респондентів.
На думку науковців і службовців, немаловажну роль відіграє і зовнішній вигляд працівника, що, в першу чергу, стосується ППС, тому що по них в основному й складається перша думка про міліцію.
Представники бізнесів-структур як один із негативних чинників назвали чинник відсутності належного фінансування. Міліціонерам нема рації працювати з повною віддачею і підставляти себе під кулі за їхню низьку зарплату. Це добре виражено у висловленні одного респондента: «Якщо ви хочете, що б я довіряв міліції, то дайте їм зарплату в 5000$, може тоді вони перестануть хабарничати.” Науковці також указують на недостатнє фінансування ОВС. На їхню думку, міліції необхідно сплачувати гарну зарплату, щоб міліціонер на робочому місці думав про роботу, а не про те, де дістати гроші. А в даній ситуації стан безгрішшя є благодатним підгрунтям для розвитку корупції і хабарів.
Респонденти вважають, що «міліція» – це держава в державі зі своїми законами, “де царює бардак і гнилість” і де дуже часто усе робиться «послуга за послугу». І в першу чергу, на думку населення, ОВС знаходяться на службі уряду, а не букві закону. Працівники вважають, що міліція така ж, як і суспільство, і що б змінити її, то для початку потрібно змінити суспільство. Ще одним чинником, що погіршує ефективність взаємодії, на який указує більшість учасників дискусії, є плановість: «Доти, поки в міліції будуть існувати планові показники, міліція буде працювати на показник, а не на якість підтримки правопорядку».
На думку самої міліції, населення за його ставленням до міліції можна розділити на дві категорії: ті, хто відноситься нейтрально (у силу відсутності особистого досвіду стосунків з представниками ОВС), і ті, хто відноситься негативно (у силу контактів із міліцією з різноманітних приводів). Як правило, останній контингент є кримінальним. Ворожість до себе особисто почувають практично всі учасники дослідження.
Основними джерелами формування такої думки є чутки, що в основному розпускаються людьми, які притягались до адміністративної або кримінальної відповідальності (а такі в нашій країні за оцінкою самих працівників міліції складають половину дорослого населення). Люди в основному зіштовхуються з представниками ДАІ і патрульно-постової служби, саме їхні дії починають асоціюватися з роботою міліції взагалі. Тим більше, що населення не знає функцій міліції, звертається зі скаргами, якими повинні займатися прокуратура або суд, не розбирається в структурі ОВС, не відрізняє служб, проте, оцінює їхню роботу. Зокрема, на цей факт звернули увагу слідчі, із роботою яких населення не знайоме, але оцінює їх, як правило, негативно. У той же час до дільничного, із яким зіштовхуються у повсякденному житті, ставляться більш позитивно.
Таким чином, можна зробити висновок, що в населення сформувалося стійке негативне уявлення про ОВС і їхніх працівників. Причому ця думка практично не залежить від наявності контактів із працівниками міліції. Відношення до міліції відрізняється в економічно активних і пасивних груп. Так економічно активне населення більш поінформоване про діяльність міліції, специфіку її роботи, права і обов'язки і оцінює роботу ОВС більш об'єктивно. Відношення до міліції залежить також від рівня довіри до даного соціального інституту, тобто уявлень про його можливості, основні характеристики працівників міліції. Проте, поза залежністю від ставлення до міліції і рівня довіри до неї, населення не схильне надавати їх допомогу, особливо це стосується таких видів допомоги, як надання інформації про злочин, що готується, затримка злочинця, охорона громадського порядку.
Співставляючи результати фокус-груп із населенням і з працівниками міліції, ми можемо зробити загальний висновок, що існують загальні проблеми, від яких страждають як міліція, так і населення і які заважають їхній ефективній взаємодії
Основні з них:
Погане матеріально-технічне постачання міліції.
Нерозуміння проблем один одного, низька культура спілкування.
Тяганина і плановість.
Які джерела подібної думки про органи внутрішніх справ? Як вже було сказано, за даними дослідження за останні 4 рік контактували з працівниками міліції 38% опитаних. Приблизно в половині випадків це було пов'язано з оформленням документів. Таким чином, взаємодіяли з міліцією з питань охорони порядку і розкриття злочинів (безпосередніх завдань міліції) за останні 4 року біля 16%. Саме в них головними джерелами інформації про міліцію є власний досвід. В основному інформація про діяльність працівників ОВС черпається з інформаційних і документальних передач – 64%, газет і часописів – 46%, художніх фільмів і книг – 31%, розповідей родичів і знайомих – 27%, випадкових розмов – 19% і від знайомих працівників міліції – 19%. Показово, що не відіграють майже ніякої ролі у формуванні громадської думки про діяльність міліції зустрічі і бесіди з її працівниками – 1%. Розходжень між соціально-демографічними і статусними групами за джерелами інформації про роботу міліції не спостерігається.
Таким чином, важко говорити про компетентність громадської думки щодо ОВС, що, як відомо, повинна забезпечуватися відповідним обсягом і глибиною інформації. При цьому інформація може надходити суб'єкту з різних джерел і різними способами: за рахунок безпосереднього включення в ситуацію, тобто життєвого досвіду; міжособистісного спілкування; прямого комунікативного впливу (лекції, зустрічі з представниками міліції); опосередкованого комунікативного впливу через засоби масової інформації – телебачення, радіо, пресу, кінематограф. Проте слід зазначити, що чим більше громадська думка соціальних суб'єктів сформована на основі життєвого досвіду, тим вона є більш компетентною. Інші джерела формування громадської думки, якщо вони мають переважний вплив, знижують її компетентність, оскільки підвищується можливість маніпулювання. Саме така ситуація спостерігається на сьогодні в Україні.
7. Поінформованість населення про діяльність міліції як чинник відношення до ОВС
У цивілізованому суспільстві кожна доросла людина повинна знати права й обов'язки міліції (поліції), порядок звертання в правоохоронні органи, свої права й обов'язки як громадянина. Органи внутрішніх справ часто недооцінюють важливість систематичного інформування населення про свою повсякденну діяльність, проте саме така інформація, що відбиває реальну діяльність органів внутрішніх справ, створює сприятливу основу для зміни громадської думки, підвищує довіру громадян до цього органу. Серед жителів м. Харкова в повному обсязі знають права міліції 11%, обов'язки – 12%, права й обов'язки дільничного інспектора – 8 %, знайомі з порядком звернення в міліцію – 14%, із структурою міліції – 8%, із статистичними даними, що відбивають роботу міліції – 8%. Населення не тільки мало знає про роботу органів внутрішніх справ, але і практично не цікавиться інформацією, що стосується їхньої діяльності. Постійний інтерес до подібних питань відзначили тільки 15% респондентів.
Що стосується поінформованості різних статево-вікових і освітніх груп про права, обов'язки, структуру міліції, порядок звертання в ОВС, то жінки менше поінформовані, ніж чоловіки. Так права міліції не знають 49% жінок і 28% чоловіків, обов'язки міліції – 40% жінок і 28% чоловіків; структуру міліції – 66% жінок і 34% чоловіків; порядок звертання в міліцію – 55% жінок і 48% чоловіків.
Серед різних вікових груп найбільшу поінформованість проявили люди активного працездатного віку від 20 до 60 років і меншу, відповідно, респонденти молодші 20 і старші 60 років. При цьому великий рівень поінформованості спостерігається стосовно обов'язків міліції в порівнянні з її правами. Стосовно знання прав і обов'язків дільничного розходження між віковими групами виявлені не були.
У підгрупах із різним рівнем освіти найбільше не компетентні респонденти з неповною середньою освітою. В інших підгрупах рівні компетентності приблизно однакові.
Порівняння рівня поінформованості про права й обов'язки міліції взагалі з поінформованістю про права й обов'язки дільничних за самооцінками самих респондентів показало, що поінформованість респондентів про права міліції взагалі і дільничних зокрема щодо цих питань приблизно однакова (40% не знають прав міліції і 50% прав дільничного). Що стосується обов'язків, то про обов'язки міліції поінформовані 65%, а про обов'язки дільничного – 51%, тобто обов'язки дільничного для населення є менш ясними.
Всіх респондентів за суб'єктивною оцінкою рівня поінформованості про права, обов'язки і порядок звертання в міліцію можна розділити на декілька груп: від незнання до повної поінформованості. Не знають прав, обов'язків міліції, порядку звертання в ОВС – 23% респондентів, скоріше не знають – 36%, скоріше знають – 35% і цілком поінформовані – 6%.
Якщо порівняти групи, що знаходяться на крайніх позиціях цієї шкали, тобто цілком поінформованих і необізнаних про діяльність міліції респондентів, можна з'ясувати чинники, що впливають на поінформованість населення у цих питаннях, з одного боку, і вплив, який має поінформованість на відношення до міліції – з іншого.
Так, до чинників, що впливають на поінформованість, можна віднести наявність безпосередніх контактів із міліцією; родичів, що працюють у міліції; інтересу до інформації про діяльність міліції; соціально-демографічні ознаки. Відмінність виділених підгруп з більшості цих чинників відбито в таблиці, наведеній нижче.
Таблиця 7.1
Особливості респондентів у залежності від рівня їхньої поінформованості про ОВС.
Фактори
«Поінформовані»
«Непоінформовані»
Наявність безпосередніх контактів з міліцією
50%
23%
Наявність родичів або друзів, що працюють у міліції
73%
19%
Наявність постійного інтересу до інформації про діяльність міліції
27%
12%
Що стосується соціально-демографічних ознак, то серед «поінформованих» більше чоловіків – (70%), тоді як серед необізнаних – жінок – (66%). Перша група, в основному складається з людей активного працездатного віку – 25-54 року (70%), тоді як у другий однаковою мірою представлені усі вікові групи. У респондентів першої групи рівень освіти є вищим. Так, серед них неповна середня і середня освіти мають 26%, тоді як у другій групі цей показник досягає 51%. У респондентів першої групи дещо вищим є матеріальний стан, серед них середній статок і вище мають 48%, у порівнянні з 31% у другій групі.
Соціально-демографічні характеристики першої групи є типовими характеристиками людей, що займаються активною діяльністю, пов'язаною з бізнесом. Мабуть це і є причиною інтересу до правоохоронних органів, знання їхніх прав і обов'язків.
Високий рівень поінформованості щодо даних питань впливає на рівень довіри до правоохоронних органів (див. табл. 7.2)
Таблиця 7.2
Відмінність респондентів із різним рівнем поінформованості про ОВС за рівнем їхньої довіри до цього інституту.
Рівень довіри
«Поінформовані»
«Необізнані»
Низький
23%
64%
Середній
15%
19%
Високий
63%
16%
У той же час респонденти з першої групи здебільшого (70%) висловилися за необхідність реформування ОВС (у порівнянні з 39% респондентів першої групи). На їхню думку, необхідно провести чистку кадрів (68%), змінити порядок прийому на службу і права міліції (по 47%), її обов'язки (32%). Респонденти другої групи зосередили свою увагу, в основному, на чистку кадрів (71%), порядок прийому пропонують змінити 32% і права – 22%. Респонденти обох груп, в основному, розділяють існуючі стереотипи щодо працівників ОВС.
Що стосується можливої допомоги міліції, то перша група виявила велику готовність надавати інформаційну допомогу, а саме: виступити в ролі понятого, дати показання свідків, заявити про злочин, що готується. Проте до більш «активних» видів допомоги (посприяти при затримці злочинця, взяти участь в охороні громадського порядку) респонденти менше схильні в обох групах. У таблиці наводиться число респондентів (у %) в обох групах, що висловилися позитивно щодо можливості надання міліції різних видів допомоги.
Таблиця 7.3
Відмінність респондентів із різним рівнем поінформованості про ОВС щодо їхніх установок із приводу допомоги міліції.
Види допомоги
Безумовно погодяться надати допомогу
Безумовно відмовляться надати допомогу
«Поінформовані»
«Непоінформовані»
«Поінформовані»
«Непоінформовані»
Виступить в ролі понятого
30%
12%
22%
36%
Дати показання свідка
37%
13%
26%
35%
Заявити про злочин, що готується,
37%
29%
19%
30%
Заявити про злочин, що готується, якщо до нього мають відношення
26%
13%
52%
46%
Надати допомогу при затриманні злочинця
19%
20%
54%
53%
Взяти участь в ОГП
19%
13%
63%
68%
Недивлячись, у цілому, на низьку поінформованість щодо роботи міліції в громадськості сформувалося досить стійке негативне уявлення про її працівників. Таке відношення побічно проявилося у відповіді на питання про причини відмови звертання людей в міліцію навіть при виникненні такої необхідності. Серед причин небажання зайвий разом контактувати з працівниками ОВС респонденти відзначили невіру в можливості міліції – 55%, острах помсти з боку злочинців -32%, надію на власні сили – 15%, грубість і здирство з боку працівників правоохоронної системи – 10%, витрату часу – 9%. Посилання на такі причини як надія на власні сили і витрата часу також побічно вказують на недовіру до міліції. Причому, як респонденти, що мали контакти із міліцією, так і ті, хто не мав контактів із нею, однаковою мірою відзначають у якості основної причини незвернення в міліцію невіру в її можливості. Єдина відмінність між цими двома підгрупами полягає в тому, що респонденти, що не мали контактів із міліцією, частіше вказують острах помсти з боку злочинців (35% у порівнянні з 25% у тих, хто мали).
На думку самих працівників міліції, основними причинами відмови жертв злочинних зазіхань від звертання в міліцію є незначність збитку, нанесеного жертві (83%) або відшкодування збитку (53%), острах помсти злочинця (43%), власні активні дії (40%), небажання виносити «сміття з хати» (41%), острах бюрократичної тяганини (38%). Таким чином, працівники ОВС відзначають існування стратегії поведінки, при якій громадяни прагнуть самостійно розв'язати ситуацію без допомоги міліції, оскільки міліція уявляється їм громіздким бюрократичним інститутом, не спроможним допомогти.
8. Довіра населення до міліції як чинник відношення громадськості до ОВС.
Важливим чинником, що має вплив на оцінку діяльності міліції, є рівень довіри. Дослідження виявило, що чим вищим є рівень довіри, тим вище оцінюється ефективність роботи. У таблиці, наведеній нижче, дано розподіл частки респондентів, які високо оцінили ефективність діяльності ОВС у залежності від ступеня довіри (див. табл. 8.1) продолжение
--PAGE_BREAK--Таблиця 8.1
Розподіл частки респондентів, які високо оцінили ефективність діяльності ОВС у залежності від ступеня довіри
Об'єкт оцінки
Низький рівень довіри
Середній рівень довіри
Високий рівень довіри
Міліція міста
16%
13%
71%
Районне відділення
міліції
11%
11%
78%
Дільничний інспектор
7%
24%
67%
Зроблений вище висновок підкріплюється даними опитування, що показало взаємозв'язок рівня довіри з оцінкою ефективності роботи міліції в підгрупі респондентів, що не мали безпосередніх контактів із міліцією і не обізнаних із специфікою і результатами її роботи, тобто тих, хто не може бути компетентним в оцінці діяльності правоохоронних органів і судить про її роботу, базуючись на чутках. Такі люди, в основному не довіряють міліції і, відповідно, негативно оцінюють ефективність її діяльності. У нижче наведеній таблиці даний розподіл частки респондентів, що оцінили ефективність діяльності міліції міста в залежності від їхнього рівня довіри до неї. Таблиця 8.2
Оцінка ефективності діяльності міліції міста в залежності від рівня довіри до неї.
Оцінка ефективності діяльності міліції міста
Рівень довіри
Високий
Середній
Низький Висока
8%
6%
2%
Середня
46%
71%
26%
Низька
0%
0%
31%
Не змогли оцінити
46%
23%
41%
Всього
100%
100%
100%
Якщо порівняти рівень довіри громадян із сприйняттям цього рівня довіри міліцією, то спостерігається деяке протиріччя, що полягає в тому, що міліція, відмічаючи більшу або меншу міру довіри населення до неї, відмовляється визнати наявність значної частини населення, що не довіряє ОВС (31%).
Дослідження також виявило вплив рівня довіри на стереотипи, що розділяються населенням про міліцію. У цілому можна сказати, що чим більше довіряють люди міліції, тим більше позитивним є образ міліції в їхній свідомості (див. табл. 8.3). У таблиці, наведеній нижче, дано індекси відмінності міліції от інших фахових груп за низкою критеріїв із погляду респондентів. Причому -1 – відмінність міліції в гірший бік, +1 – у кращий бік, 0 – відсутність подібних відмінностей.
Таблиця 8.3
Вплив довіри до міліції на образ ОВС у масовій свідомості.
Відмінність працівників міліції від інших професійних груп
Рівень довіри
Низький
Середній
Високий
За рівнем пияцтва
-0.19
+0.11
+0.17
За рівнем агресивності
-0.45
-0.27
+0.04
За рівнем хабарництва
-0.49
-0.2
-0.04
За зв’язками із злочинним світом
-0.19
-0.03
+0.06
За напругою і небезпекою роботи
-0.17
-0.17
-0.27
За рівнем життя
+0.16
+0.1
-0.09
Відповідно до опитування, довіряють міліції 27% респондентів, не довіряють – 48%, а 25% визначили свій рівень довіри як середній. Рівень довіри до міліції частково просліджується при зіставленні числа осіб, що потребували допомоги міліції і звернулися туди (тобто по суті справи виявлення латентної злочинності). За нашими даними, із тих, кому це було потрібно, звернулися в міліцію 75% і, відповідно, 25% у даний орган не звернулися навіть при наявності такої необхідності.
Ступінь довіри до різних служб ОВС відбита в таблиці у вигляді індексу, що коливається від -1 (відсутність довіри) до +1 (повна довіра).
Таблиця 8.4
Рівень довіри до різних служб ОВС.
Підрозділи ОВС
Індекс довіри
ППС
-0,08
ДАЇ
-0,26
Слідчий відділ
-0,02
Карний розшук
+0,06
Дільничні інспектори
-0,04
ОВС в цілому
-0,2
Нейтральність і негативність оцінок може бути пояснена незнанням роботи цих служб, оцінкою їхньої діяльності з чуток, випадкової інформації, відповідно до вже сформованих стереотипів.
Із респондентів, що отримують інформацію про роботу міліції з розповідей знайомих працівників правоохоронних органів, 49% – не довіряють або слабко довіряють міліції, 30% – довіряють, а ще 21% – вагалися відповісти.
Рівень довіри до міліції в цілому впливає на рівень довіри до окремих служб. При вимірі зв'язку рівня довіри до ОВС із рівнем довіри до слідчих, ППС, карного розшуку, ДАІ, дільничних, коефіцієнт кореляції Пірсона дорівнює 0,6 в усіх випадках. Таким чином, населення практично не розрізняє служби, й оцінка одного підрозділу, із роботою якого люди частіше усього зіштовхуються (а це, як правило, ППС і ДАІ), переноситься на інші підрозділи й органи внутрішніх справ у цілому. На довірі до ОВС практично не позначаються соціально-демографічні характеристики респондентів.
Рівень довіри до окремих служб тих респондентів, що контактували з цими службами, в порівнянні з даними загального масиву є більш низький (див. табл. 8.5)
Таблиця 8.5
Рівень довіри до різних служб ОВС у респондентів, що контактували з цими службами.
Підрозділи ОВС
Індекс довіри
ППС
-0,37
ДАІ
-0,35
Слідчий відділ
-0,12
Карний розшук
+0,02
Дільничні інспектори
+0,07
У таблиці, що наводиться нижче, дано індекс довіри до міліції у респондентів із різними соціально-демографічними характеристиками, який вимірюється від –1 (повна недовіра) до +1 (повна довіра).
Як очевидно з таблиці, дещо більше довіряють міліції наймолодші респонденти, а також ті, кому за родом занять доводиться менше зіштовхується з нею. Так, у керівників і працівників різного рангу приватних структур подібних контактів набагато більше, що і впливає на рівень довіри.
У тих, хто контактував із працівниками міліції за останні 4 роки, показник рівня довіри практично однаковий з тими, хто не мав подібних контактів. У перших він складає -0,35, а в других -0,52.
Таблиця 8.6
Довіра до ОВС у різних соціально-демографічних груп населення
Соціально-демографічні характеристики
Індекс довіри
Стать
Чоловіки
-0.17
Жінки
-0.23
Вік
16-19 років
+0.09
20-24 роки
-0.14
25-34 роки
-0.31
35-44 роки
-0.27
45-54 роки
-0.29
55-64 роки
-0.17
Старші 65 років
-0.12 продолжение
--PAGE_BREAK--Освіта
Неповна середня
-0.12
Середня
-0.2
Середнєспеціальна
-0.27
Вища
-0.22
Рід занять
Керівники різних рівнів
-0.45
Підприємці
-0.12
Спеціалісти різних профелів
-0.19
Службовці
-0.4
Робітники
-0.25
Домогосподарки
-0.25
Безробітні
-0.25
Пенсіонери
-0.2
Студенти і учні
+0.05
Місце роботи
Державні установи
-0.2
Приватні установи
-0.4
Якщо порівняти рівень довіри до міліції в порівнянні з іншими владними структурами, то їй довіряють дещо більше в порівнянні з Верховної Радою або президентом і дещо менше в порівнянні з армією. У цілому довіру до всіх інститутів влади респонденти не відчувають. У таблиці, що подана нижче, наведено процентний розподіл респондентів за рівнем довіри до різних владних структур (див. табл. 8.7).
Таблиця 8.7
Розподіл респондентів за рівнем довіри до різних владних структур.
Структури влади
Низький рівень довіри (в % до числа опитаних)
Середній рівень довіри (в % до числа опитаних)
Високий рівень довіри (в % до числа опитаних)
Індекс довіри (от –1 до +1)
Верховна Рада
71%
15%
15%
-0,5
Президент
70%
15%
15%
-0,5
Суд
49%
27%
24%
-0,25
Прокуратура
47%
26%
27%
-0,2
Міліція
48%
25%
27%
-0,2
Армія
34%
23%
44%
+0,05
Довіра населення до міліції, втім як і до інших владних структур, пов’язана, насамперед, із тими уявленнями, яке воно має про неї (головним чином це стереотипізовані, спрощені уявлення), а також із мірою відповідності цих уявлень якимсь поширеним у суспільстві ідеалам про належне.
9. Стереотипи масової свідомості стосовно працівників ОВС
Відношення населення до міліції, рівень довіри до неї багато в чому визначаються громадськими стереотипами стосовно силових структур.
Для виявлення стереотипів стосовно працівників міліції респондентам пропонувалося порівняти їх із другими фаховими групами за низкою критеріїв: рівень пияцтва, агресивності, хабарництва, ступінь зв'язку зі злочинним світом, напруженість і небезпека роботи, сміливість і мужність, інтелектуальний рівень. На думку більшості населення, за рівнем пияцтва, інтелектуальним рівнем, рівнем життя і ступенем зв'язку зі злочинцями працівники міліції от іншої частини населення практично не відрізняються. У гірший бік вони відрізняються за рівнем агресивності, хабарництва, ступеня напруженості і небезпеки роботи. Проте, в уявленні значної частини респондентів працівники міліції більш сміливі і мужні, ніж інші люди. У нижче наведеній таблиці більш докладно подано відповіді респондентів на ці питання, а також індекс відмінності, що може варіюватися от -1 (відмінність у гірший бік) до +1 (відмінність у кращий бік), нульове значення індексу відповідає відсутності помітних відмінностей міліції від інших фахових груп у масовій свідомості.
Таблиця 9.1
Відмінність міліції від інших фахових груп у громадській свідомості
Відмінність у гірший бік
Відсутність відмінності
Відмінність у кращий бік
Індекс відмінності
Рівень пияцтва
19%
64%
17%
-0,01
Рівень агресії
38%
51%
11%
-0,26
Рівень хабарництва
40%
50%
10%
-0,3
Зв’язки зі злочинцями
26%
57%
17%
-0,08
Напруженість і небезпека в роботі
43%
34%
23%
-0,19
Рівень життя
15%
61%
23%
0,08
Інтелектуальний рівень
12%
70%
18%
0,05
Рівень сміливості і мужності
8%
45%
46%
0,38
Дані стереотипи поширені серед респондентів поза залежністю від їхньої статі, віку, освіти і, що саме головне, контактів із представниками міліції. Іншими словами, сформовані установки настільки сильні, що реальність сприймається вибірково, у залежності від збігу або розбіжності з ними.
Індекс відмінності, що характеризує уявлення про міліцію респондентів, які контактували і не контактували з міліцією, поданий у таблиці, даній нижче (див. табл. 92)
Таблиця 9.2
Відмінність міліції від інших фахових груп із погляду респондентів, що контактували і не контактували з ОВС
Індекс відмінності у респондентів, що мали безпосередній контакт з міліцією
Індекс відмінності у респондентів, що не мали безпосереднього контакту з міліцією
Рівень пияцтва
-0,06
+0,01
Рівень агресії
-0,028
-0,24
Рівень хабарництва
-0,3
-0,3
Зв’язки зі злочинцями
-0,12
-0,05
Напруженість і небезпека в роботі
-0,15
-0,22
Рівень життя
+0,04
+0,1
Інтелектуальний рівень
+0,04
+0,05
Рівень сміливості і мужності
+0,38
+0,38
Якщо розглянути думку щодо міліцію осіб, які контактували з нею з різних приводів, то їхні уявлення, що стосуються рівня пияцтва, агресивності, зв'язку зі злочинним світом, рівня життя, сміливості і мужності практично, не відрізняються. Проте, при оцінці рівня хабарництва респонденти, що зіштовхувалися з міліцією тільки з приводу оформлення документів, поставилися до неї більш лояльно (індекс відмінності -0,13) у порівнянні особами, які так чи інакше зіштовхувалися з розслідуванням карних справ (індекс відмінності -0,4). Те ж можна сказати і про оцінку респондентами рівня небезпеки і напруженості роботи міліції. Якщо респонденти, що зіштовхуються з працівниками ОВС тільки при оформленні документів, відзначають її значну небезпеку (індекс відмінності -0,37), то респонденти, що зіткнулися з розслідуванням, вважають, що робота міліції за своєю напруженістю нічим не відрізняється від роботи інших професій.
З'ясування стереотипів можливе при дослідженні індивідуальних особистісних конструктів громадян у сфері понять, пов'язаних із діяльністю міліції. Для чого використовувалася модифікація методики репертуарних решіток Дж. Келлі. Було підготовлено два види оцінних репертуарних решіток на основі методу діад для виявлення полюсів порівняння в семантичному просторі респондентів:
по-перше, при сприйнятті представників влади, у тому числі і працівників правоохоронної сфери: міліціонер, чиновник, бізнесмен, військовий, злочинець;
по-друге, при сприйнятті працівників правоохоронної сфери на фоні значимих одиниць соціального оточення: міліціонер, працівник СБУ, людина, якій я довіряю, реальний помічник, людина, що викликає повагу, людина, яку я боюся, корумпована людина.
Респонденти, оцінюючи й описуючи образи, що сприймаються (міліціонера, військового, представника виконкому, бізнесмена і злочинця), у їхній подібності і відмінності одне від одного було створено класифікаційно-оціночний еталон, що відбиває характер інтерпретації респондентами зазначених образів. У структуру цього еталона входять якості (див. табл. 9.3), через призму яких респонденти оцінюють представників різних соціальних інститутів, пов'язаних із реальною владою в суспільстві.
Таблиця 9.3
продолжение
--PAGE_BREAK--Характер інтерпретації респондентами досліджуваних образів
Якості
Кількість випробуваних, для яких ця якість має значення при сприйнятті інших людей (в %).
Кількість випробуваних, для яких ця якість пов’язана у семантичному просторі з образом працівника міліції (в %).
1. Доброта
50
20
2. Чесність
43
20
3. Справедливість
26
20
4. Порядність
23
13
5. Розум
20
12
6. Матеріальне забезпечення
20
12
7. Уміння спілкуватися з людьми
16
20
8. Дисциплінованість
16
26
9. Відповідальність
16
6
10. Агресивність
16
3
На фоні сприйняття представників владних структур, тільки четверта частина випробуваних відзначає наявність позитивних якостей, які властиві образу міліціонера. Ці респонденти частіше усього відзначають такі якості, як дисциплінованість (якість, що повинна бути присутньою у міліціонера відповідно до його професії), доброту чесність, справедливість, уміння спілкуватися з людьми.
Присприйнятті працівників правоохоронної сфери на фоні значимих одиниць соціального оточення були виявлені конструкти при оцінювання особистісних якостей, що характеризують працівника міліції (див. табл. 9.4).
Таблиця 9.4
Особистісні якості, що характеризують працівників міліції
Вольові якості
Інтелектуальні якості
Моральні якості
Комунікативні якості
Професійні якості
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
4%
14%
2%
9%
11%
24%
1%
7%
11%
17%
З даних таблиці очевидно, що громадяни достатньо негативно оцінюють особистісні якості працівників міліції. З цього можна зробити висновок, що працівник міліції не є авторитетом для громадян і тому його особистісні якості оцінюються невисоко.
Порівнюючи сприйняття поняття «міліціонер» із поняттями «авторитетна людина» і «людина, якій я довіряю», ми одержали такі результати: тільки 13 % випробуваних ідентифікували образ міліціонера з авторитетною людиною і 10 % – із людиною, якій довіряють.
При порівнянні понять «міліціонер» і «військовий» їхня ідентифікація відзначається в 20 % випробуваних, тобто ступінь ототожнення міліціонера з військовим невисока. Працівника міліції і чиновника ототожнили 13% випробуваних і подібність його з бізнесменом відзначалася в 6 % випробуваних. Образ міліціонера і злочинця ототожнюють 16 % опитаних.
Якщо порівнювати оцінку і сприйняття громадянами чиновника і бізнесмена, то можна відзначити, що великий відсоток випробуваних (43 %) ідентифікували бізнесмена з авторитетною людиною і 33 % – із людиною, якій довіряють; 23 % опитаних ідентифікували чиновника з авторитетною людиною і 16 % – із людиною, якій довіряють. 10 % респондентів ототожнили чиновника і бізнесмена зі злочинцем, але цей індекс є меншим, ніж при ідентифікації працівника міліції зі злочинцем (16 % випробуваних) (див. рис. 7).
Кількість опитаних, %
/>
Рольові позиції оцінювання
Рис 7. -Ідентифікація понять у семантичному (когнітивному) просторі індивидуальних просторів громадян
Можна зробити висновок, що на когнітивному рівні існують несприятливі стереотипи стосовно працівників міліції в індивідуальних уявленнях громадян. На емоційному рівні в частини громадян фіксується неусвідомлене негативне відношення до працівника ОВС, що може виражатися в ідентифікації його зі «злочинцем».
У такий спосіб сприйняття населенням працівника ОВС є стереотипним, поверховим, про що говорить простота когнітивної системи особистісних конструктів випробуваних, за допомогою яких вони описували й оцінювали сприймані уяви. Тобто громадяни мало ознайомлені з діяльністю міліції й оцінюють її працівників, порівнюючи з еталоном, яким користуються при оцінці інших представників суспільства, не з огляду на при цьому специфіки роботи правоохоронних органів. При цьому в деяких випробуваних відзначається негативне відношення до працівника міліції, про що говорилося вище.
10. Специфіка відбитку засобами масової комунікації діяльності ОВС
Одним з основних засобів залучення населення до співробітництва з міліцією є цілеспрямоване формування певних стереотипів суспільної свідомості в галузі взаємодії громадян із працівниками ОВС. Для створення стратегій впливу на громадську думку необхідно розуміння особливостей джерел його формування. Крім безпосередніх контактів із працівниками міліції, ще одним, мабуть, навіть головним, джерелом формування образу міліції є засоби масової інформації і чутки.
Тому одним із завдань проведеного нами соціологічного дослідження було виявлення специфіки відбитку засобами масою комунікації діяльності ОВС шляхом зіставлення трьох потоків інформації:
результатів анкетного опитування населення і працівників міліції, матеріалів проведення фокусів-груп із різними прошарками населення,
контент-анализу преси.
Характерними рисами висвітлення діяльності міліції в газетах учасники опитування відзначили звертання за допомогою до населення (52%), висвітлення інформації, що раніше замовчувалася, і надання інформації про самозахист (по 36%), неперевірені дані і чутки (16%). 29% вважають, що інформація про міліцію прикрашена, а на думку 12% для газет характерні зневажливий тон і випинання хиб. 20% вважають, що немає публікацій про будні міліції.
Для телебачення, в основному, характерним є звертання за допомогою до населення (80%), інформація про самозахист (46%), виклад раніше не висвітлених фактів. Прикрашеність інформації відзначили тільки 18%.
Проте не всі респонденти мають однаковий ступінь компетентності, так постійно цікавляться інформацією про міліцію 15% респондентів, від випадку до випадку – 60%, а 26% узагалі нею не цікавляться.
З результатами розслідування значних кримінальних справ знайомі 40% респондентів, статистичними даними про роботу міліції – 66%, витратами на її утримання – 73%.
Якщо проаналізувати характеристику ЗМІ, дану найбільше компетентними респондентами, тобто тими, хто постійно цікавиться інформацією про міліцію, то на їхню думку, як у газетах, так і на телебаченні до населення, насамперед звертаються за допомогою, розповідають про засоби самозахисту, надають інформацію, що раніше не висвітлювалася. Більш компетентні респонденти більшою мірою, у порівнянні з некомпетентними вважають, що інформація про міліцію в газетах прикрашена (41%), стосовно телебачення цей факт відзначили 23%.
Порівняння характеристик газет і телевізійних програм із погляду компетентних респондентів подано на графіку (див. рис. 8)
Р/>
исунок 8 – Основні характеристики газет и телебачення.
Причому:
Звертання за допомогою
Інформація про самозахист
Інформація щодо сторін роботи міліції, що раніше замовчувалася
Прикрашена інформація про міліцію
Негативна інформація про міліцію
Відсутність публікацій про будні міліції
Використання неперевірених даних і чуток.
Незважаючи на те, що вищевказана категорія людей постійно цікавиться інформацією про роботу міліції, 39% із них не знає прав міліції, 31% – її обов'язків, 49% – структури, 37% прав і 32% обов'язків дільничних, 42% порядку звертання в міліцію, а 48% статистичних даних про її роботу. Виняток складає інформація про результати розслідування значних кримінальних справ – із нею знайомі 20% респондентів. І хоча частка необізнаних респондентів серед тих, хто не цікавиться інформацією про міліцію, є набагато вищою (на 20-40%), отримані дані свідчать, що ЗМІ не приділяють належної уваги цим питанням.
Проте респонденти вважають, що подібна інформація повинна обов'язково доводитися до відомості населення. Так, біля 90% опитаних вважають, що населення повинні інформувати про права й обов'язки міліції, порядок звертання туди, результатах розслідування значних кримінальних справ, на думку 80% необхідно інформувати про статистичні дані щодо роботи міліції, 70% – про структуру міліції і 58% про витрати на утримання міліції.
Учасники фокус-груп висловили думку, що в засобах масової інформації дається старанно відфільтрована інформація, якій важко вірити. Відомий усім серіал «Менти» сприймається як казка, оскільки міліціонери відображені в ньому як ідеальні люди, у котрих немає хиб. Тому більшу довіру викликають менш позитивні анекдоти, чутки.
Що стосується думки самої міліції, то її представники вважають, що знущальні статті про міліцію газети «Телескоп», що в основному читається молоддю, анекдоти з гумористичних програм «Городок» і «Повне мамаду» збільшують негативне відношення населення до органів. У той же час останні відзначають реальну основу анекдотів подібного роду (зокрема про ДАІ). Проте, на думку респондентів, у ЗМІ повинна даватися інформація винятково позитивного характеру (статті про успішно завершені справи, піймання злочинців). Населення необхідно інформувати про права й обов'язки міліції, а також про його власні права, незнання яких породжує підозрілість і недовіру. Одним із найголовніших завдань ЗМІ, на їхню думку, є також підвищення загальноправової грамотності громадян.
Неоднозначну оцінку викликав популярний серіал «Менти». Працівники карного розшуку і дільничні відзначили відносно реальне відображення в цьому фільмі діяльності міліції, проте поставилися до нього негативно, тому що він розкриває методи роботи оперуповноважених, а населенню, на їхню думку, цього знати нема чого, оскільки воно повинно інформуватися тільки про результати. Крім того, була відзначена зайва реальність цього фільму. У результаті чого глядачі побачили наявність у міліціонерів тих же слабкостей, що й в інших людей, і це викликало у більшості негативних емоцій. Слідчі вважають, що сюжет «Ментів» не відбиває специфіки їхньої роботи у порівняння з іншими підрозділами (наприклад, у порівнянні з тими ж оперуповноваженими).
На питання про те, який імідж ОВС потрібно формувати, працівники ОВС відповіли, що міліція повинна сприйматися як сила, міліцію повинні боятися і шанувати. На сьогодні, коли звичних каналів впливу на людей практично не залишилося (такими були партія, комсомол, начальство на підприємствах і установах), єдиною стримуючою силою залишається страх в'язниці.
Об'єктивну картину відбитку роботи міліції в засобах масової інформації можна одержати за допомогою контент-аналізу. Вивченню специфіки української преси був присвячений проведений нами контент-аналіз 15-ти найбільше популярних українських газет за друге півріччя 1999 р.
Незважаючи на те, що відношення населення до інформації ЗМІ про діяльність міліції дуже є критичним, велика частина комунікантів (до 90%) вважає, що вона висвітлюється неповно або зайво прикрашається, значення цих джерел у формуванні громадської думки за останні три роки істотно зросло. Аудиторія ЗМІ з правоохоронної проблематики, що користується цими каналами як першоджерелом, зросла більш ніж у два рази.
Для матеріалів газет характерною є апеляція до емоцій читачів і низька конструктивність, що, природно, у силу особливостей масової свідомості певним чином позначається на формуванні громадської думки про міліцію. Хоча для більшості матеріалів характерною є в цілому нейтрально-констатуюча оцінка міліції (частка критичних матеріалів складає 14% від числа публікацій про міліцію), аналіз ряду публікацій негативного характеру дозволяє усе ж говорити про існуючу тенденцію до сенсаційних викриттів органів МВС, причому в більшості випадків це робиться на основі власної точки зору авторів, а не на підтверджених фактах. У публікаціях, вміщених у виданнях різноманітної політичної спрямованості, позитивні оцінки міліції (а це 51%) у цілому, й окремих її працівників зокрема, відрізняються меншою конкретністю й емоційною насиченістю, ніж публікації критичної спрямованості. Крім того, позитивні оцінки, як правило, не пов'язані з будь-якими структурно-функціональними змінами в організації міліції, її кадрах і законодавчій регламентації діяльності. Навпроти негативні публікації як загального, так і приватного характеру, здебільшого містять «набір» хиб, що лежать в основі негативної оцінки міліції. Серед хиб частіше усього згадуються: безкультур'я (18% від числа негативних і критичних оцінок), розв'язність, уседозволеність (13%), недоброзичливість (10 %), кривда (8%); а також пасивність, непрофесіоналізм і негативна оцінка зовнішнього вигляду. Слід зазначити також, що переважна більшість (біля 80%) публікацій негативного характеру містить загальну критику міліції, а не окремих її компонентів і осіб.
Таким чином, критика преси спрямована, насамперед, проти міліції в цілому, що, безумовно, підкріплює, а часом продукує її негативний імідж в очах населення. Часто зустрічаються неперевірена інформація, тобто газети «працюють» на читача, намагаючись бути цікавими певній аудиторії.
Більшість публікацій про міліцію (77%) є маленькими замітками, як правило, до 10% площі газетної сторінки. Практично немає об'ємних і змістовних рубрик. Переважають повідомлення про події (61% усіх статей, наприклад, «Одною бандою стало менше», «Вбивці затримані», «Люди гинуть за метал»), нариси (17%) і звіти про діяльність (10%). Серед тем, яких торкаються, найчастіше зустрічаються статті про вбивства (13% – «Кохання перед смертю», «Салтівський маніяк», « Кривавий листопад», “Один палив, інший рубав”) і крадіжках (10% – «З наганом за силосом», «З кабанчиком на ринок», «Грабують нас і ефіопи»), а відповідно і думка формується лише про працівників відповідних служб, але поширюється на правоохоронні органи в цілому.
У ЗМІ частіше інших зустрічаються публікації про ДАІ (10%), окремі райвідділи (11%), КР (10%), УБОЗ (9%). Якщо розглядати зміст публікацій в аспекті висвітлення конкретних якостей працівників ОВС, то, як уже говорилося, переважають позитивні. До 60% статей відзначають лише оперативність (17% від усіх позитивних характеристик), працездатність (11%), професіоналізм (13%) і т.д., і тільки 14% – критичні. Також необхідно зазначити на розходження між приватними і державними виданнями у відношенні наданої інформації. Як правило, істотних розходжень не спостерігається, проте на деякі необхідно зазначити. Приватні видання, на відміну від державних, надають більше значимості міліцейській тематиці. Про це говорить той факт, що повідомлення про ОВС у приватній пресі знаходяться, як правило, на перших сторінках (76 %). У державних – 53% повідомлень розташовано на перших сторінках .
Таким чином, виникає ситуація, у якій людина зіштовхується з парадоксом: з одного боку, вона довіряє газеті, що вибрала і в якій буяють позитивні характеристики ОВС, з іншого боку, у неї апріорі, під впливом чуток, анекдотів, раніше інтеріоризованих стереотипів, сформувався негативний імідж міліції. Результатом цього когнітивного дисонансу є повне заперечення позитивних фактів щодо діяльності міліції, вибіркове сприйняття запропонованої інформації. Незважаючи на певний вплив засобів масової інформації на формування громадської думки, відомо, що під їхньою дією у людей майже не змінюються наявні в них установки. Засоби масової інформації посилюють насамперед ті установки і переконання людей, що вже є в них. Факти, що суперечать своїм установкам, люди зазвичай не помічають або ігнорують, оскільки вважають їх запропонованими з метою пропаганди й агітації. Було також з’ясовано, що «усні виступи, статті, книги, які мають резюме і висновки з чітко вираженою в них позицією автора, впливають на людей набагато більш переконливо, ніж інформація, позбавлена таких висновків». Таким чином, інформація впливає на установки людей переважно в тому випадку, коли в ній виражена позиція автора, коли відбувається обговорення питання і захищається власна думка автора. Позицію також необхідно розглядати двостороннє. У випадку, якщо позиція розглядається односторонньо, тобто коли обговорюються лише підкріплюючі її аргументи, то людина розцінює такий вплив на неї як агітацію і мимоволі шукає аргументи на користь своєї позиції, якщо, звісно, вона розходиться з запропонованою їй позицією. Слухаючи критичні зауваження з приводу неприйнятної для неї позиції, людина переймається довірою до даного засобу розгляду, що змушує її приділити більше уваги позитивним моментам, висловленим щодо позиції, що впливає на неї. Така двостороння подача інформації сприяє тому, що людина, що слухає, починає у своїй позиції відзначати позитивні і негативні сторони.
Є й інші проблеми організації інформації. Важливим, наприклад, є і те, у якій послідовності потрібно розглядати різноманітні позиції. При розгляді двох протилежних одне одному поглядів ефективним буде метод, коли спочатку викладається прийнятна позиція з вказівкою її позитивних сторін, а потім критично аналізується протилежна, неприйнятна позиція з вказівкою її хиб і наприкінці знову обговорюється прийнятна позиція з притягненням нових додаткових аргументів, що допомагають підкреслити її переваги в порівнянні з іншою точкою зору.
Слід зазначити також, що позитивна інформація має на установки людей більший вплив, ніж негативна. У випадку, коли необхідно сформувати у людини позитивну установку щодо якогось явища, звертають увагу на його позитивні характеристики. Виходячи з вищесказаного, тобто наявності закономірностей впливу інформації на людину, за яких він змінює свою установку з негативної на позитивну, можна говорити про таку ж організації і подачі інформації про особистість працівника органів внутрішніх справ.
Що ж стосується змістовного боку матеріалу, то з метою зміцнення авторитету органів внутрішніх справ можуть використовуватися публікації і передачі, що відбивають важливість, трудність, небезпеку, соціальну корисність праці працівника ОВС, конкретні факти прояву фахового героїзму працівника міліції, висвітлення діяльності кращих працівників підрозділів тощо. Заперечення викликає орієнтація на публікації таких матеріалів, у яких висвітлюються тільки позитивні моменти в діяльності працівника міліції або тільки негативні. Інформація про діяльність органів внутрішніх справ повинна містити в собі питання, пов'язані з повсякденною буденною діяльністю і життям працівників ОВС. Необхідно висвітлювати в засобах масової інформації особистість працівника ОВС з усіх боків, тобто показувати працю і дозвілля, його сім’ю, відношення до різних сторін життя і роботи, ціннісні орієнтації, захоплення тощо. Проте при цьому слід зазначити необхідність визнання безумовного суверенітету особистості працівника ОВС. Головною у матеріалах ЗМІ про особистість працівника є вимога не принести моральної і матеріальної шкоди як йому, так і його сім'ї, тим, хто оточує. Що стосується питання про відбиток у засобах масової інформації окремих служб органів внутрішніх справ, то тут спостерігається нерівномірність. Найбільш часто публікуються матеріали про роботу підрозділів карного розшуку, по боротьбі з економічними злочинами, ДАІ, слідчого апарату. Тому не можна не погодитися з твердженням про те, що необхідно більше виступати в ЗМІ працівникам паспортного столу, інспекцій у справах неповнолітніх, позавідомчої охорони, дільничним інспекторам міліції. У першу чергу повинні удосконалювати свою співпрацю зі ЗМІ дільничні інспектори, працівники ДАІ, патрулъно-постової служби й інші, тобто ті працівники міліції, служба яких проходить на очах у населення. У зв'язку з цим необхідно частіше з їхньою участю проводити «круглі столи», зустрічі з громадськістю, прес-клуби з конкретних проблем, які попередньо з’ясовані в результаті опитування громадян, аналізу їхніх листів тощо. Буде краще, якщо ці передачі будуть йти в прямому ефірі з тим, щоб громадяни могли безпосередньо ставити питання працівникам міліції.
11. Особливості взаємодії населення і працівників ОВС:
реалії і перспективи
Ще одним чинником, що має вирішальний вплив на громадську думку про ОВС є специфіка контактів працівників ОВС із населенням. Саме ці контакти стають основою для різноманітного роду чуток і матеріалом для засобів масової інформації. Роздивимося специфіку контактів міліції з населенням, а також чинники, які обумовлюють цю специфіку на підставі даних опитування і фокус-груп. Відповідно до опитування, приводом для контактів населення з міліцією, в основному, служило оформлення документів (53%), у 31% випадків респонденти виявилися потерпілими, а в 19% – понятими або свідками. В основному опитані контактували з паспортним столом (49%), слідчими (32%), дільничними інспекторами (31%). У випадку злочинних зазіхань стосовно опитаних основними причинами звертання в міліцію були: нанесення тілесних ушкоджень -21%, порушення громадського порядку сусідами -18%, крадіжка грошей або документів – 17%, квартирна крадіжка – 15%. До дільничного, в основному звертаються з приводу порушення громадського порядку сусідами (31%), нападів або нанесення тілесних ушкоджень (18%), крадіжки грошей або документів (13%). Основними формами подачі заяви були заяви в чергову частину РВВС (33%), письмові або усні заяви дільничному інспектору (32%), за телефоном «02» – 17%, заяви черговому по КР – 16 %. У 94% випадків заява була прийнята, у 3% респондентам порадили звернутися в інший орган влади, а ще в 3% випадків умовили забрати заяву.
Дані опитування про види злочинних зазіхань, що зустрічаються найбільш часто, із приводу яких населення звертається за допомогою до міліції підтверджуються даними контент – аналізу книги обліку заяв і злочинів по Московському і Дзержинському райвідділах м.Харкова за 1998 р.
Усього в Московському району було подано 15024 заяви, з яких за 5123 (34.1%) були порушені кримінальні справи. По Дзержинському району загальна кількість заяв склала 10974 шт., а кримінальних справ було збуджено 4091 (37,3%).
Результати контент-аналізу виявили, що найбільша кількість заяв за своїм змістом у Московському районі відноситься до розряду злочинів, вчинених проти особистості – 39,4%, громадської безпеки – 29,4%, власності – 24.2%
У Дзержинському районі на перше місце вийшли заяви про злочини проти громадської безпеки, громадського порядку і народного здоров'я. – 36,9%, на друге – злочини проти власності – 29,1%, і тільки на третє – проти особистості – 22,6%.
Проте серед порушених кримінальних справ в обох районах на перше місце вийшла категорія злочинів проти власності, мабуть у зв'язку з очевидністю наявності складу злочину в багатьох випадках (за 52% поданих заяв були порушені кримінальні справи).
У цілому по Московському району заявляли:
про різноманітні види крадіжок – 22.2% (із який порушено 59% кримінальних справ);
насильство в сім'ї – 22.1% (порушено 15,2% кримінальних справ);
порушення громадського спокою – 15.3% (порушено 14,8% кримінальних справ);
нанесення побоїв – 9.7% (24% кримінальних справ);
вуличному хуліганстві – 7.2% (27% кримінальних справ).
По Дзержинському району найбільш частими причинами заяв стали:
крадіжка – 28,14 (у 45,6% випадків порушені кримінальні справи);
вуличне хуліганство – 19,7% ( 32,1% – порушені кримінальні справи);
насильство в сім'ї – 16.3 (8,6% – порушені кримінальні справи);
порушення громадського спокою – 12,7% (8,6% – порушені кримінальні справи).
У цілому аналіз заяв показав вплив важкої економічної ситуації на характер злочинів, що чиняться: в основному це крадіжки, розкрадання, здирство і розбійні напади. Серед різноманітних видів крадіжок лідирують квартирні крадіжки (Московський район – 5.4%; Дзержинський – 7.4%), здирство (3.8% і 3.9% відповідно), кишенькові крадіжки (2.7% і 3.3% відповідно)
Важке економічне положення має не останній вплив на злочини, пов'язані з порушенням громадського спокою, вуличним хуліганством. Злочини проти особистості в основному пов'язані з насильством у сім'ї, нанесенням побоїв, що в більшості випадків є слідством вжитку алкоголю і наркотиків (наприклад, 3.6% заяв по Московському району відносяться до збереження і поширення наркотиків)
У групі господарських злочинів лідирують шахрайство (у Московському – 2.6% від усіх заяв; у Дзержинському – 4.8%) і виготовлення фальшивих грошей (1.9% – у Московському і 4.4% у Дзержинському)
В обох районах незначне число заяв пов'язано з такими поширеними явищами, як:
обваження й обрахування в торгівлі ( 0.9% Московський і 0.8% Дзержинський);
корупція і хабарництво (0.2% і 0.3% відповідно);
продаж фальсифікованого товару ( 0.8% і 0.3%);
обман із боку банківських установ і трастів (0.2% і 0,09%);
Звичними стали для наших громадян і порушення їхніх прав (0.1% звернень в обох районах).
На характер правопорушень, що чиняться, накладає також відбиток специфіка району. Для Московського «спального» району характерні, як уже було відзначено, злочини проти особистості, тоді як для Дзержинського більш актуальні порушення громадського порядку.(див. табл. 11.1)
Таблиця 11.1
Результати контент-анализу книг обліку заяв і злочинів по Московському райвідділу м. Харкова за 1998 р.
Всього
Всього
в % від загальної кількості
З них порушено крим. справ
З них не порушено крим. справ
В %
В % продолжение
--PAGE_BREAK--ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСОБИ --PAGE_BREAK--ЕКОНОМІЧНІ ЗЛОЧИНИ --PAGE_BREAK--ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ
Пограбування або розбійний напад
437
3,9
283
64,8
154
35,2
Кишенькова крадіжка
362
3,3
45
12,4
317
87,6
Квартирна крадіжка
816
7,4
542
66,4
274
33,6
Крадіжка із садового (дачного) будинку
31
0,3
12
38,7
19
61,3
Крадіжка автотранспортних засобів
295
2,7
94
31,9
201
68,1
Крадіжка врожаю
4
0,04
2
50
2
50
Крадіжка грошей або речей, крім вказаних випадків
1151
10,5
635
55,2
516
44,8
Рекет, вимагання
96
0,9
33
34,4
63
65,6
ВСЬОГО
3192
29.1
1646
51.6
1546
48.4 ЕКОНОМІЧНІ ЗЛОЧИНИ
Шахрайство
526
4,8
314
59,7
212
40,3
Обважування, обрахування в торгівлі
90
0,8
50
55,6
40
44,4
Корупція, хабарництво
37
0,3
32
86,5
5
13,5
Продаж фальсифікованого товару, порушення правил торгівлі
38
0,3
11
28,9
27
71,1
Розрахунок фальшивими грошима або їх виготовлення
478
4,4
285
59,6
193
40,4
Обман з боку банківських установ, трастів
10
0,09
2
20
8
80
Приховування податків, неповернення боргів, несплата аліментів.
4
0,03
4
100
ВСЬОГО
1183
10.8
694
58.7
489
41.3
ОБМЕЖЕННЯ ГРОМАДСЬКИХ І ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ
12
0,1
4
33,3
8
66,7
ВСЬОГО ПО ДЗЕРЖИНСЬКОМУ РАЙОНУ
10974
100
4091
37.3
6883
62.7
На думку працівників міліції, найбільш поширеними злочинами, з якими зіштовхуються громадяни, є побої, нанесення тілесних ушкоджень, вуличне хуліганство, крадіжка з присадибної ділянки, городу або крадіжка домашніх тварин, обман, обваження, обрахування в торгівлі (індекси поширеності основних видів злочинів зазначені нижче):
Пограбування, розбійний напад на вулиці
-0. 2
Розбійний напад на житло громадян
-0. 91
Побої, нанесення тілесних ушкоджень
+0.57
Насильство в сім'ї
-0. 22
Вуличне хуліганство
+0.22
Сексуально насильство
-0. 81
Крадіжка, крадіжка автомобіля (мотоцикла)
-0. 91
Навмисне ушкодження автомобіля (мотоцикла)
-0. 48
Крадіжка з автомобіля або його частин
-0. 79
Крадіжка з присадибної ділянки, городу або крадіжка домашніх тварин
+0.16
Квартирна крадіжка
-0. 47
Обман, обваження, обрахування в торгівлі
+0.17
Навмисне ушкодження, псування майна
-0. 38
Здирство з боку посадових осіб
-1. 04
Рекет, здирство з боку злочинних елементів
-0. 84
Особливості відношення працівників міліції до тих, хто звернувся, за даними опитування було таким (див. табл. 11.3)
Таблиця 11.3
продолжение
--PAGE_BREAK--Відношення працівників міліції до громадян, що зверталися до них
Уважне і співчутливе
Уважне
Байдуже
Вороже
Ставлення з боку працівників райвідділу
9%
50%
36%
5%
Ставлення безпосередньо з боку дільничного
8%
63%
25%
4%
Допомогу було надано 34% тих, хто звертався за нею у міліцію, після першого звертання, 29% – після повторного звертання, 37% – допомогу так і не одержали. Доля заяви не відома 46% респондентів, у 16% – йде перевірка по суті заяви, у 20% порушили кримінальну справу, 12% у порушенні кримінальної справи була відмовлено.
Відношення працівників міліції до тих, хто зверталися, в залежності від особливостей контакту, мають таку специфіку: із потерпілих 19% відзначили уважне, співчутливе відношення; 48% – уважне; 30% – байдужне і 4% – вороже. Уважно і співчутливо поставилися до 14% родичів; уважно – до 43% і байдуже ще до 43%.
За даними дослідження, проведеного влітку 2000 р., із погляду громадян з увагою і співчуттям міліція поставилася до 36% тих опитаних, хто звернулися, до 28% – уважно, 27% – байдуже, 8% оцінили почуття працівників міліції як подразнення і 2% – як ворожість. Працівники міліції оцінюють свої контакти з населенням з одного боку більш оптимістично (74% вважають, що міліція ставиться до тих, хто звертається, уважно), з іншого боку – більшою мірою по-діловому (на думку 17% до громадян віднеслися з увагою і співчуттям). Таким чином, існує розбіжність між оцінкою контакту за рівнем уваги між громадянами і працівниками міліції, при цьому громадяни вважають, що до них не завжди ставляться з належною увагою.
Аналіз особливостей контактів населення з представниками міліції в залежності від виду злочинного зазіхання, якому піддавалися респонденти, показав, що незважаючи на те, що заяви більшості громадян були прийняті (виняток складає неповернення боргу, обмеження громадянських прав, ДТП), заявники нічого не знають про долю своєї заяви в 43% випадків. Основними видами злочинних зазіхань, жертви яких у більшості випадків, за їх оцінками, одержали допомогу, є квартирні крадіжки і крадіжки автомобілів, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, пияцтво або наркоманія в сім'ї, шахрайство, обмеження громадянських прав, ДТП.
За даними дослідження, проведеного влітку 2000 р, думка респондентів щодо наданої допомоги при звертанні в міліцію розділилася: 50% задоволені розглядом справи і 45% незадоволені діями міліції. Всі можливі контакти міліції з населенням можуть бути розділені на декілька груп (одна з яких – звертання населення за допомогою до міліції – була розглянута вище). При цьому є група дій міліції, що потенційно може викликати невдоволення громадян (затримка на вулиці, процедура огляду особистих речей тощо). За останні 12 місяців на вулиці міліція зупиняла 10% опитаних, із них три чверті були затримані декілька разів. Приблизно в 50% випадків проводився огляд особистих речей. При цьому тільки в 26% випадків людям пояснювалася причина процедури огляду. Проте самі працівники (91%) вважають, що вживають неправомочні дії вкрай рідко.
Основні труднощі, що виникають у населення при взаємодії з міліцією й у міліції при взаємодії з населенням, а також чинники, що погіршують ефективність взаємодії, що сприяють формуванню негативних стереотипів, були виявлені в процесі проведення фокус-груп.
Формуванню негативних стереотипів, насамперед, сприяє правова неграмотність населення, незнання прав і обов'язків працівників міліції. Наприклад, громадяни обурюються, коли їх затримують за нецензурну лайку, відправлення природних потреб у громадських місцях; появу в п'яному виді в метрополітені і т.д.
Населення відзначає грубість міліції, її черствість, відсутність бажання допомагати людям без грошей («Хто перший подав заяву – той і прав, міліція не розбирається», «що б подати заяву й одержати якійсь результат потрібно мати в міліції знайомих», «якщо щось відбулося, то міліція б'є усіх, не перебираючи»).
Що стосується працівників міліції, то вони відзначили той факт, що особливістю вітчизняної свідомості є неприйняття будь-якої влади, а міліція– це силова структура, наділена певними правами й обов'язками, тому до неї погано ставляться.
Населення, особливо в сільській місцевості, бачить людей у формі часто при забезпеченні вилучень, накладенні санкцій по суду і т.д. При цьому державний виконавець одягнений у цивільне, часто це жінка, що не асоціюється в людей із накладенням цієї санкції. У той же час представники ППС у формі викликають агресію і стереотип сприйняття міліції як карального органу.
Учасники фокуса-групи також відзначили роздратованість населення з приводу значних витрат на зовнішнє оформлення будинків ОВС. Наприклад, міськвідділу, у котрому проведено дорогий ремонт, поставлено дубові двері, неонову вивіска і т.д.; значної кількості "іномарок" перед будинками райвідділів, що сприймаються як власність міліціонерів, а громадян, які прибули. Все це у тяжких економічних умовах породжує негативізм, тим більше, що міліцію вважають головною перешкодою заробляння грошей (при теперішньому законодавстві і податковій політиці недотримання букви закону зустрічається досить часто).
У міліції часто бачать панацею від усіх бід, вважають, що з яким би питанням людина туди не звернулася, їй повинна бути надана допомога. Тому багато проблем населення, із якими воно звертається в ОВС, найчастіше знаходяться поза їхньою компетенцією. У результаті, неможливість улагодити свої справи за допомогою міліції викликає бурю негативних емоцій стосовно представників райвідділів, їм приписується маса негативних якостей.
Проте не тільки негативне відношення до міліції з боку населення, але і до населення з боку міліції накладає відбиток на особливості їхньої взаємодії. Головною причиною поганого ставлення міліції до населення є низький інтелектуальний, моральний і освітній рівень категорії громадян, із якими вона частіше усього зіштовхується. Працівники міліції також відзначили диференційований підхід до людей, із якими вони контактують: «до бідних – нормальне відношення, до багатих – із побоюванням, оскільки звільняють по декілька разів на день». Від заможних «відвідувачів» міліції постійно виходять погрози, реальне здійснення котрих є більш ніж можливим у ситуації незахищеності працівників ОВС від злочинців і злочинних зазіхань. Позитивно ставиться міліція і до юридично освічених людей, що звертається в ОВС із тими проблемами, які знаходяться у рамках їхньої компетенції.
За оцінками оперуповноважених карного розшуку сутужніше усього взаємодіяти з багатими, юридично неписьменними, людьми старшого віку («може інфаркт трапитися»), жінками («складно перебороти психологічний бар'єр»). З тими, хто вже притягався до відповідальності, працювати легше («порядок знають»).
Для слідчих, навпаки, остання категорія осіб, а також колишні міліціонери є найбільше важкими в спілкуванні («голими руками не візьмеш»), нелегко також із підлітками, іноземцями, заможними людьми. Для дільничних і інспекторів міліції проблемними є юридично неписьменні люди, а також психічно нездорові.
Основні проблеми, із якими звертаються до дільничних інспекторів міліції – сімейні скандали, хуліганство, майнові питання («борг повернути, земельні ділянки поділити, украдену каструлю знайти»). Дуже часто дільничні виступають у якості юрисконсультантів і психотерапевтів. Найчастіше дільничний не може приділити достатньо уваги людині, що пов'язано з великою завантаженістю (один інспектор на 10000 чоловік), низьким рівнем матеріально-технічної бази, величезною кількістю обов'язків, що повинний виконувати дільничний (згідно з наказом №22 від 16.01.1992 р. МВС України їх 365), а все це веде до формування в населення уявлень про неробство міліції, небажання допомогти громадянам.
Особливі проблеми виникають у працівників ОВС, коли від населення необхідно одержати якусь допомогу. Респонденти відзначили індивідуалізм і замкнутість як основні характеристики населення, небажання людей допомагати і підтримувати не тільки міліцію, але й один одного.
Зменшилася активність населення, пов'язана з охороною громадського порядку. У цілому люди не довіряють міліції. Відмовляються виступати в ролі свідків, понятих, що багато в чому пов'язано зі значною бюрократичною тяганиною (багатогодинне чекання в райвідділах, численні бесіди зі слідчими, постійні переноси судових засідань). Даний факт відзначають як населення, так і працівники міліції. Населення головною причиною небажання надавати допомогу називає відсутність програми захисту свідків.
На думку працівників ОВС, позначаються також особливості нашої культури, коли будь-яке надання інформації міліції розглядається як «стукацтво». У суспільстві поширюється культ «зони», де злочинець виступає героєм, а міліціонер – бандитом. Міліціонери також відзначають острах помсти з боку тих, хто переступив закон. За словами оперуповноважених, за одержання необхідної інформації потрібно платити, а оскільки грошей немає, то доводиться спочатку погрожувати або робити людині «гидоту», а потім уже йти на поступки замість необхідної інформації. Все це також підриває авторитет міліції в очах громадськості.
За даними дослідження, проведеного влітку 2000 р, всі опитані працівники міліції тією або іншою мірою переконані в необхідності допомоги і підтримки населення. Серед населення тільки 61% вважає, що треба налагоджувати більш тісну взаємодію між жителями району і місцевими органами міліції. При цьому готові надавати допомогу без яких би те не було умов 30%, а при виконанні певних умов – ще 44%. Основною умовою надання допомоги міліції є просте звертання за допомогою до громадян (оскільки вони не схильні виявляти ініціативу в справі надання допомоги міліції), крім того, серед умов називаються доцільність і ефективність наданої допомоги (30%). На думку 36% працівників міліції населення в реальних ситуаціях досить часто надає допомогу, 36% вважає, що це відбувається час від часу, а 25% – що це трапляється досить рідко. При цьому основними чинниками, що стримують взаємодію населення і міліції, працівниками ОВС називаються відсутність оплати подібної допомоги (67%), нерозуміння громадянами значення такої взаємодії (55%), недовіра міліції з боку деяких прошарків населення (43%), негативне відношення населення до тих, хто хоче допомагати міліції (35%).
На готовності участі громадян у різноманітних формах забезпечення правопорядку і боротьби зі злочинністю позначається негативне або байдужне відношення до правоохоронних органів, що, у свою чергу, впливає на ефективність діяльності ОВС. Так, за даними опитування, біля чверті опитаних ні за яких обставинах не погодяться виступити в ролі понятого, засвідчити, заявити про злочин, що готується; 44% не заявлять про злочин, що готується, якщо в ньому будуть замішані їх знайомі або друзі і не нададуть допомогу міліції при затримці злочинця; 64% категорично відмовляться взяти участь в охороні громадського порядку. Що стосується інших респондентів, то їхня згода взяти участь у тій або іншій формі допомоги міліції буде визначатися конкретною ситуацією. Число однозначно позитивно налаштованих на співпрацю людей коливається від 16% до 23%. Певний виняток складає готовність заявити про злочин, що готується – 31%, та й то лише в тому випадку, якщо в ньому не замішані знайомі.
Що стосується розходжень у готовності різних соціально-демографічних груп надати допомогу міліції, то дослідження виявило такі особливості: жінки меншою мірою, у порівнянні з чоловіками, готові заявити про злочин, що готується, надати допомогу при затримці злочинця, взяти участь в охороні громадського порядку. Виступити в ролі понятого і дати показання свідків чоловіки і жінки готові рівною мірою. Що стосується вікових розходжень, то групою, найменш схильною до взаємодії, є люди старші 65 років, що цілком природно для активних форм взаємодії. Проте, з іншого боку, інформація, котрою часто володіють люди даного віку, могла б бути дуже корисної для працівників міліції. Найбільше активними, готовими співробітничати з міліцією з різних питань є респонденти віком 35-54 років.
На готовність надати допомогу певний вплив мають особливості попередніх контактів із міліцією. Особливо негативно до співпраці ставляться люди, до яких працівники міліції мали претензії, і родичі жертв злочинних зазіхань (примітно те, що самі потерпілі найбільшою мірою у порівнянні з іншими категоріями виявили готовність до взаємодії). Ще одним цікавим моментом є негативне відношення до дачі показань свідків і можливості бути понятим у респондентів, котрим уже припадало виконувати ці функції. Рівень довіри до ОВС впливає тільки на бажання надати інформаційну підтримку міліції, що ж стосується охорони громадського порядку або допомоги при затримці злочинця, то рівень довіри на мірі активності респондентів не позначається.
Таким чином, негативна громадська думка про правоохоронні органи позначається на особливостях контактів населення з працівниками міліції, що в багатьох випадках спричиняє за собою зниження ефективності діяльності останніх, а це, у свою чергу, призводить до формування негативного стереотипу сприйняття органів внутрішніх справ.
Недостатню увагу стосовно населення працівники пояснюють поганою матеріально-технічною базою (один телефон на 5-10 слідчих, відсутність комп'ютерів), значним збільшенням кількості справ, що знаходяться у виробництві (15-20 на місяць, замість 5-7, коли вже можна говорити про гарну якість розслідування злочину), вимогами до оформлення справ, засиллям паперової роботи, великим навантаженням – по 12-14 годин на добу, що впливає на стан нервової системи.
Другою групою причин, що не тільки ускладнює роботу міліції, а й погіршує її взаємовідносини з населенням, є зубожіння основної маси населення. Звідси і збільшення кількості кримінальних справ: дрібні крадіжки, шахрайство, майнові суперечки, бродяжництво і безпритульні діти стали практично нормою. Змінилися культурні цінності. Головними стали гроші, законність і добропорядність перестали користуватися повагою. Молодь виховується на насильстві і порнографії, що заповнили телеекрани і газети.
Третя група причин містить у собі кадрове питання. Респонденти відзначили велику плинність кадрів (понад 50 %), трудність в адаптації новачків, що практично непідготовлені до реальної роботи в зв'язку зі значними розбіжностями теорії і практики. Причому найбільші проблеми виникають у випускників юридичних вузів, що мріють про відносно легку і високоприбуткову роботу. Тому за останні роки з випускників юридичної академії й УніВС, які прийшли працювати в райвідділи, залишилися на службі лічені одиниці. Більш того, у зв'язку з «юним» віком і відсутністю життєвого досвіду молоді спеціалісти не можуть вирішувати низку проблем людей, що звернулися за допомогою. Зокрема це стосується дільничних інспекторів міліції, до яких люди приходять із побутовими і сімейними проблемами, майновими питаннями. Як молодим, так і більш досвідченим працівникам не вистачає соціально-психологічних знань і навичок для спілкування з людьми. Населення в зв'язку з кадровим питанням пропонує більш жорстко відбирати кадри для ОВС і провести їх чистку.
До четвертої категорії причин можна віднести недосконалість законодавства, недоробленість інструкцій (оскільки їхні «творці» ні дня не працювали, наприклад, оперуповноваженими або дільничними, а потрапили в начальство завдяки «сімейним зв'язкам»), плановість («повинні на місяць затримати 30 п'яних, а якщо їх немає, то хоч сам їх напувай»), кількісні показники ефективності роботи (наприклад, постійно повинний зростати показник притягнутих до відповідальності).
Якщо порівняти думку населення і міліції з приводу хиб, що властиві ОВС, то населення, насамперед, виділяє такі хиби як корупція (хабарництво) (32%), погана технічна оснащеність (24%), грубість, черствість працівників (23%), поганий зв'язок із населенням (22%), небажання захистити «просту» людину (21%). Працівники міліції більшою мірою звертають увагу на такі матеріальні чинники, як погана технічна оснащеність (95%), низька оплата праці (84%), тяганина, бюрократизм (40%), недостатня чисельність (35%). При цьому працівники міліції самокритично визнають поганий зв'язок із населенням (34%).
Одним із завдань дослідження було виявлення уявлень населення про роботу дільничних. Найбільше важливими завданнями дільничних інспекторів, на думку респондентів, є підтримка громадського порядку (81%), попередження злочинів (47%), розгляд скарг і заяв (41%), виявлення і розкриття злочинів (34%), боротьба з алкоголізмом і наркоманією (по 30%).
Що стосується видів допомоги, яку хотіли б одержати респондети від дільничного, те 44% узагалі не потребують жодної допомоги, 28% потребують інформації щодо покращення охорони майна, 25% – особистої безпеки і 12% – щодо порядку звертання в міліцію.
Фахову консультацію або інформацію міліції про правила і засоби самозахисту, охорони майна і житла у працівників міліції однозначно хотіли б одержати 45%, вагалися відповісти 22%, а 33% такої допомоги не потребують. Причому бажання одержати консультацію з цих питань зростає в тих, кому за минулі 4 року прийшлося контактувати з міліцією. Проте потреба в одержанні подібної інформації практично не залежить від статі, віку і матеріального положення опитаних.
Одним із завдань дослідження було виявлення рівня актуальності різноманітних проблем як особисто для респондентів і їхніх сімей, так і для району, в якому вони живуть, що дозволить з'ясувати пріоритетні напрямки роботи міліції з населенням при розробці заходів щодо надання йому допомоги. Що стосується особистих проблем, то, на думку респондентів, практично всі перераховані в анкеті проблеми не актуальні (починаючи з відсутності можливості організації вільного часу для дітей, потреби в одержанні консультацій з різних правових питань і закінчуючи порушенням громадського порядку сусідами). Проте усе ж можна виділити низку проблем, що турбують респондентів більшою мірою: ця відсутність охорони під'їзду, потреба в одержанні консультації з житлового законодавства, трудового і сімейного права, порядку звертанню в міліцію з заявами і скаргами, відсутність можливості організації вільного часу для дітей, відсутність інформації про порядок скарг на працівників міліції.
Що стосується проблем, найбільше актуальних для районів проживання респондентів, то ними є: вживання нецензурної лайки, використання стін будинків і підворіть у якості туалетів, відсутність ППС на вулицях району і наявність на них п'яних, відсутність світлофорів і пішохідних переходів у найбільше небезпечних місцях. У цілому можна сказати, що всі перераховані проблеми району є для респондентів приблизно рівною мірою актуальними, тоді як особисті проблеми для них рівною мірою не актуальні, що скоріше пов'язано з небажанням усвідомити або признаватися в цих проблемах.
Якщо розглянути міру актуальності особистих проблем для різних соціально-демографічних груп, то дослідження виявило відсутність значимих розходжень в актуальності перерахованих проблем для чоловіків і жінок, людей різного віку і матеріального положення. Виняток складає проблема криміногенної обстановки у сусідів (для осіб із матеріальним станом вищим за середній вона є менш актуальною – мабуть позначається можливість вибору місця проживання) і потреба в одержанні консультацій з трудового права (у ній більше зацікавлені респонденти у віці від 25 до 54 років).
Що стосується актуальності проблем, характерних для району проживання респондентів, то жінки в порівнянні з чоловіками виявляють більшу стурбованість вживанням нецензурної лайки в громадських місцях. Порівняння актуальності проблем для респондентів різних віків виявило меншу стурбованість відсутністю світлофорів і переходів на особо пожвавлених ділянках дороги, відсутністю ППС на вулицях району респондентами 16-19 років у порівнянні з представниками інших вікових категорій.
продолжение
--PAGE_BREAK--ВИСНОВОК
У зв'язку з низькою оцінкою діяльності органів внутрішніх справ і наявністю стійких негативних стереотипів, що міцно сформувались у масовій свідомості, для поліпшення образу міліції в очах громадськості необхідними є розробка і реалізація системи заходів, що включає в себе таке:
Підвищення ефективності організації і управління роботою районних відділень міліції.
Збільшення ефективності взаємодії працівників ОВС із населенням за рахунок підвищення фахової комунікативної компетентності.
Застосування науково обгрунтованих технологій у кадровій роботі для підвищення професіоналізму працівників міліції.
Підвищення поінформованості населення про специфіку роботи в органах внутрішніх справ, їхні права, обов'язки за допомогою масштабного висвітлення цих питань у засобах масової інформації, роботи інспекторів щодо зв'язків із громадськістю.
Організація систематичної роботи з населенням інспекторами по роботі з громадськістю в районних відділах, підготовка і целеспрямоване розміщення матеріалів про роботу райвідділів.
Систематичне проведення соціологічних досліджень, спрямованих на з'ясовування стереотипів про діяльність міліції, для їхнього врахування при підготовці матеріалів про міліцію, оскільки факти, що суперечать своїм установкам, люди зазвичай не помічають або ігнорують.
Вивчення за допомогою соціологічних методів основних проблем і потреб населення, пов'язаних з охороною правопорядку, що дозволить підвищити ефективність роботи міліції, поліпшити оцінку їхньої діяльності в очах населення.
Організація і систематичне проведення тренінгів, спрямованих на підвищення комунікативної компетентності працівників міліції.
Ввести практичні курси по спілкуванню з певними категоріями населення (наприклад міліціонери – алкоголіки, міліціонери – цигани тощо).
Створення в кожному райвідділі соціальної служби по роботі з психічно ненормальними людьми і людьми, що потребують консультації з сімейно-побутових питань.
Систематичне проведення «круглих столів», «ток-шоу», присвячених взаємодії працівників міліції з населенням, спрямованих на з'ясовування основних проблем подібної взаємодії, що дозволить підвищити ефективність цієї взаємодії.
Урахування при підготовці матеріалів про діяльність міліції таких особливостей подачі матеріалу:
інформація впливає на установки людей переважно в тому випадку, коли в ній виражена позиція автора, коли відбувається обговорення питання і захищається власна думка автора; свою позицію автору необхідно розглядати двобічно. У випадку, якщо позиція розглядається односторонньо, тобто коли обговорюються лише аргументи, які її підкріплюють, то людина розцінює такий вплив на неї як агітацію і мимоволі шукає аргументи на користь своєї позиції;
при розгляді двох протилежних одне одному поглядів необхідно спочатку викладати прийнятну позицію з указівкою її позитивних боків, а потім критично аналізувати протилежну, неприйнятну позицію з указівкою її хиб і наприкінці знову обговорювати прийнятну позицію з притягненням нових додаткових аргументів, що допомагають підкреслити її переваги в порівнянні з інший точкою зору;
статті, книги, які мають резюме і висновки з чітко вираженою в них позицією автора, мають на людей набагато більший переконуючий ефект, ніж інформація, позбавлена таких висновків;
позитивна інформація має на установки людей більший вплив, ніж негативна. У випадку, коли необхідно виробити в людини позитивну установку до якогось явища, торкаються його позитивних характеристик;
із метою зміцнення авторитету органів внутрішніх справ можуть використовуватися публікації і передачі, що відбивають важливість, трудність, небезпеку, соціальну корисність труда працівника ОВС, конкретні факти прояву фахового героїзму працівників міліції, висвітлення діяльності кращих працівників підрозділів і т.д.;
інформація про діяльність органів внутрішніх справ повинна містити в собі питання, пов'язані з повсякденноюбуденною діяльністю і життям працівників ОВС;
необхідно висвітлювати в засобах масової інформації особистість працівника ОВС з усіх боків, тобто показувати працю і дозвілля, його сім’ю, відношення до різноманітних сторін життя і роботи, ціннісні орієнтації, захоплення і т.д.;
не можна друкувати такі матеріали, в яких висвітлюються лише позитивні моменти в діяльності працівника міліції або тільки негативні.
Для підвищення ефективності взаємодії різних категорій працівників органів внутрішніх справ із населенням за оцінками експертів необхідно:
усунути інститут понятих;
виділити кошти для одержання потрібної інформації;
спростити громіздкі вимоги до оформлення справ;
для дільничних інспекторів із всіх обов'язків, що є на сьогодні, залишити профілактичну роботу (виховну, надання інформаційних юридичних послуг), збір інформації для розкриття злочинів у разі потреби;
скасувати плановість показників і оцінку ефективності за кількісною ознакою;
ліквідувати недопрацьовані, нездійсненні, безглузді інструкції.
ЛІТЕРАТУРА
До розділів 1-2
Андреева Г.М. Социальная психология. 2-е изд. – М., 1988.
Блейк Р.О., Мутон Дж.С. Научные методы управления / Пер. с англ. – К., 1992.
Дюркгейм Я. Метод социологии // Социология. – М., 1995.
Дятченко Социальная психология
Старобинский Д.Е. Основы менеджмента на коммерческой фирме. – М., 1994.
Глущенко Е.В., Захарова Е.В., Тихонравов Ю.В. Теория управления Учебный курс. – М.: Вестник, 1997.
Самыгин С.В., Столяренко Л.Д. Менеджмент персонала. Ростов Н./Д.; Феникс, 1997; Шекшня С.В. Управление персоналом современной организации. Учебно-практическое пособие. – М.: ЗАО «Бизнес-школа», «Интел-синтез», 1998.
Социологический энциклопедический словарь. – М.: Инфра – НОРМА, 1998.
Киллен К. Вопросы управления. – М., 1981.
Свенуицкий А.Л. Социальная психология управления. – Л., 1986.
Бандурка О.М., Соболєв В.О. Теорія та методи роботи з персоналом ОВС.
Аверьянов Л.Я. Социология: что она знает и может. – М., 1993.
Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология. Учебное пособие.– Харьков: Университет внутренних дел, 1997.– 352 с.
До розділів 3-4
Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой
судьбы. – С.-Пб.: Лениздат, 1992.– 400 с.
Богомолова Н.Н., Петровская Л.А. Социально-психологический тренинг как форма обучения общению // Общение и деятельность. -Прага,1981,-С.167-179.
Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком.– М., 1982. – 200 с.
Бойко В.В, Ковалев А.Г., Панферов В.Н. Социально-психологический климат коллектива и личность. – М.: Мысль, 1983.– 206 с.
Большаков В.Ю. Психотренинг. Социодинамика. Игры. Упражнения. – С.-П.: Социально-психологический центр, 1996. – 380 с.
Борисова Е.М. О применении социально-психологических методов в изучении становления профессионала // Психологическая диагностика, ее проблемы и методы / Под ред. К.М.Гуревича. – М., 1975. – С.142-161.
Борисова Е.М. О роли профессиональной деятельности в формировании личности // Психология формирования и развития личности/ Под ред. Л.И.Анцифировой. – М., 1981. – С.159-177.
Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание! Конфликт. – Новосибирск., 1989. – 190 с.
Брудный А.А. К теории коммуникативного воздействия // Теоретические и методологические проблемы социальной психологии. – М.: МГУ, 1977. -С.32-50.
Васильев В.Л. Психологический анализ отношений, возникающих на допросе, очной ставке // Психология личности и малых групп. – Л., 1977.
Васильев В.Л. Юридическая психология.– М.: Юридическая литература, 1991.– 464 с.
Васильев В.Л. Психология следственных действий. /Учебное пособие. – С.-Пб., 1993. 54 с.
Веденеев И.А., Попова Г.В., Арестов А.Н. Психологическая подготовка специалистов к управлению конфликтным взаимодействием.// Матерiали мiжнародноi науково-практичноi конф. «Конфлiкти в суспiльствi: дiагностика i профiлактика»., Киiв – Чернiвцi., 1995., С. 177-180.
Волков А.А. Психологическая подготовка сотрудников ОВД и ее практическое значение в повышении их профессионального мастерства.– М.,1986.
Деркач А.А., Кузьмина Н.В. Акмеология – пути достижения вершин профессионализма.– М.: Российская Академия управления, 1993.
Драпкин Н.Я. Понятие и классификация следственных ситуаций // Следственные ситуации и раскрытие преступлений. – Свердловск, 1975. -С. 28-29.
Дулов А.В. Основы психологического анализа на предварительном следствии.– М., 1973.
Егидес А.П. Психологическая коррекция конфликтного общения // Психологический журнал. – 1984, N5.
Емельянов Ю.Н Активные методы социально-психологической подготовки руководителей // Социально-психологические проблемы производственного коллектива. – М.,1983., С.231-237.
Емельянов Ю.Н. Активное социально – психологическое обучение. – Л.: Из-во ЛГУ, 1985.– 167 с.
Журавлев А.Л. Социально-психологические системы управления // Прикладные проблемы социальной психологии. – М.: Наука, 1983. – С.173 – 189.
Кабаченко Т.С. Активизация человеческого фактора: методы психологического воздействия.// Психологический журнал. – 1986.– N 4 – С.11-32.
Казамиренко В.П. Социальная психология организаций. – К., 1993. – С. 184-192.
Кейзеров Н.М. Власть и авторитет. – М.: Юр.лит.,1973.– 262 с.
Кидрон А.А. Коммуникативная способность и ее совершенствование: Автореф. канд. дисс.– Л.,1981. – 19 с.
Клубов Е.П. Профессионально важные условия деятельности и основные требования к личности милиционера. – М., 1987.
Ковалев В.И., Дружинин В.Н. Мотивационная сфера личности и ее динамика в процессе профессиональной подготовки.// Психологический журнал. – 1982.– N 6.– С.49-58.
Корнелиус Х., Фэйр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты: Пер с англ.– М.: АО «Стрингер», 1992.– 116.
Красник В.С. Социально-психологический тренинг профессионального общения сотрудников ИТУ с осужденными. Автореф. дисс.… канд. псих. наук. – М.: Академия МВД РФ, 1992 – 22 с.
Литвак О.М. Поняття та види кримiнальноi агресii.//Актуальнi проблеми сучасноi науки в дослiдженнях молодых учених. Вып.2.– Харкiв: Унiверситет внутрiшнiх справ., 1997. – С.4-8.
Мертон Р.К. Социальная структура и аномия // Социология преступности.: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1966.– С. 299-319.
Нациевский О.М. Умения профессионального общения работников патрульно-постовой службы милиции с гражданами: научно-аналитический обзор. -М., 1988.
Новиков В.В., Забродин Ю.М. Психологическое управление производственной организацией.– М.,1990.– 245с.
Ноздрин В.Т., Залкин С.В., Попова Г.В. Многоступенчатая социально-психологическая подготовка офицера-специалиста к профессиональной деятельностБюл.3(15), – Харьков, Военный университет, 1997.– С.22.
Носков В.А. Психотехника общения в работе с оперуполномоченными БХСС. – Горький. 1989.
Общение и оптимизация совместной деятельности / под ред. Андреевой Г.М., Яноушека Я./ – М.: МГУ, 1987. – 302с.
Парыгин Б.Д. Социально-психологический барьер и его природа.//Социальная психология и философия. – Л.: ЛГПИ, 1975, вып. 3. – С.3-13.
Петровская Л.А. Теоретические и методические проблемы социально-психологического тренинга.– М.: МГУ,1982.– 168 с.
Петровская Л.А. Компетентность в общении.– М.: МГУ, 1989.– 216 с.
Пономарев И.Б. Конфликты в деятельности и общении работников ОВД. – М.,1988.
Попова Г.В. у спiвавт.: Организацiя психологiчної роботи серед перемiнного складу. Профiлактика та розв«язування психологiчных конфликтiв. // Организацiя выховної та социально-психологiчної роботи в учбових закладах МВС Україны, науково-практичний посiбник.– Харкiв: Унiверситет внутрiшних справ, 1996, С. 33-41.
Попова Г.В. Параметры профессиональных коммуникативных качеств работников ОВД // Матерiали наукової конференцiї молодих вчених „Актуальнi проблеми сучасної науки в дослiдженнях молодих вчених“.– Харкiв: Унiверситет внутрiшнiх справ, 1996.– Вып.1– С.122 -123.
Проблема общения в психологии.– М., Наука.-1981.– 280с.
Профессионально-психологическая подготовка милиционеров охраны метро. – М., 1990.
Психология и педагогика в профессиональной подготовке сотрудников внутренних дел. – М.,1992. – С.93-117.
Пути совершенствования деятельности следственных аппаратов органов внутренних дел. – Ташкент, 1987.– С.89
Руденко В.Е. Цвет – эмоции – личность // Диагностика психических состояний в норме и патологии. – Л.: Медицина, 1980. – С.107-115.
Самонов А.П. Психология преступных групп.– Пермь, 1991.– 230 с.
Самоукина Н.В. Проблема активности личности в профессиональном самоопределении// Проблемы индустриальной психологии.– Ярославль: ЯрГУ, 1989. – С.141-151.
Ситников А.П. Акмеологический тренинг. Теория, методика, психотехнологии.– М.: „Технологическая школа бизнеса“, 1996.– 428 с.
Ситников А.П., Деркач А.А. Формирование и развитие профессионального мастерства руководящих кадров: социально-психологический тренинг и прикладные психотехнологии. – М.: Росс. Акад. управления, 1993. – 72 с.
Социальная психология личности // Под ред. М.И. Бобневой, Е.В.Шороховой. М. 1979.
Социально-психологический климат коллектива: теория и методы изучения.– М.: Наука, 1980.
Столяренко А.М. Психологические и педагогические проблемы управления в МВД, УВД.– М.,1982.
Цуканова Е.В. Психологические трудности межличностного общения. – Киев.: Вища шк., 1985. – 159 с.
До розділу 5
Собчик Л.Н. Метод цветовых выборов. Модифицированный тест Люшера.– М.,1990.– сер. „Методы психологической психодиагностики“, вып. N 2.– 83 с.
Ядов В.А. Социологическое исследование: Методология, программа, методы. – М.: Наука, 1972. – 239 с.
Скотт Я. Цветовой тест Люшера. // „Магия цвета“. Харьков.: АО „Сфера“, 1996. С. 307-427.
Похилько В.И., Федотова Е.О. Техника репертуарных решеток в экспериментальной психологии личности // Вопр. психологии, 1984.– N3, C. 151-157.
Белановский С.А. Метод фокус-групп. – М.: Изд. Магистр, 1996
Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Справочник по психологической диагностике.– Киев, 1989.– С.122.
До розділів 6-11
Алешина И. Паблик рилейшнз для менеджеров и маркетеров. – М., 1997. -С.6-16.
Баркеро К.Х.Д. Связи с общественностью в мире финансов. Ключи к успеху.-М.,1997.
Блажнов Е.А. Паблик рилейшнз. – М., 1994.
Блумер Г. Коллективное поведение. // Американская социологическая мысль. – М., 1996.-С. 166-222.
Блэк С. Паблик рилейшнз. Что это такое? / пер. с англ. – М., 1990. – 240 с.
Борунков А.Ф. Дипломатический протокол в России н дипломатический этикет. – М., 1993. – 239 с.
Будагов Р.А. Как мы говорим и пишем. – М., 1988. -78 с.
Введенсках Л.А., Павлова Л.Г. Культура и искусство речи. Современная риторика. – Ростов-на-Дону, 1995.
Венедиктова В.И. О деловойэтике и этикете. – М., 1994. – 176 с.
Войтасин Л. Психология политической пропаганды. – М., 1981. – 278 с.
Грушин Б.А. Массовое сознание. Опыт определения и проблемы исследования. – М., 1987. – 368 с.
Добрович А. Общение: наука н искусство. – М., 1996. – 160 с.
Доценко Е.А. Психология манипуляции. – М., 1996.
Дридес Т.М. Язык и социальная психология. – М., 1980. – 224 с.
Иемерен Ф.Х. ван, Гроотендорст Р. Аргументация, коммуникация и ошибки.– СПб., 1992.
Колманский Г.В. Паралингвистика. – М., 1974.
Конецкая В.П. Социальные коммуникации. – М., 1997.
Коробейников B.C. Пирамида мнений. Общественное мнение: природа и функции. – М., 1981.-221 с.
Королько Б. Основи паблік рілейшнз. – К., 1997. – С.11-31.
Культура парламентской речи. – М., 1994.
Лебон Г. Психология народов и масс / пер. с англ. – СПб., 1995. – 126 с.
Лєвада Ю. Людина, натовп та маса в громадській думці. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. № 1-2. – С.80-92.
Львов P.M. Риторика. – М., 1995.
Невзлин Л.Б. „Паблик рилейшнз“ – кому это нужно? – М., 1992. – 222 с.
Ножин Е.А. Основы отношений с общественностью – „паблик рилейшнз“. Курс лекций. 4.1. – Пермь, 1994.
Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение: открытие спирали молчания / пер. с нем. – М.,1996.– 352 с.
Общественноемнение и власть: механизм взаимодействия. – К., 1993. -130 с.
0ссовський В.Л. Проблема ідентифікації громадської думки. // Социология: теория, методы, маркетинг. – 1998. №1-2. – С.З6-52.
Пиз А. Язык жестов. Увлекательное пособие для деловых людей: пер. с англ. -Воронеж,1992.
Поплавский М. Азбука паблик рилейшнз. – К., 1997.
Почепцов Г.Г. PR или как успешно управлять общественным мнением. -М., 1998. – С.6-27.
Романов А.А. Грамматика деловых бесед. – Тверь, 1995.
Рюкле X. Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движения / пер. с нем. – М., 1996. – 286 с
Сопер П.Р. Основы искусства речи. – М., 1993. – 158 с.
Степаненко В. До проблеми посткласичної концептуалізації соціальних змін. // Социология: теория, методы, маркетинг. – 1998. № 4-5. – С.76-92.
Додаток
ХАРЬКОВСКИЙ ИНСТИТУТ СОЦИАЛЬНЫХ ИССЛЕДОВАНИЙ
Уважаемые харьковчане!
Городской совет стремится стабилизировать преступность в Харькове, улучшить работу правоохранительных органов и сделать жизнь граждан более безопасной. Наш опрос должен помочь решить эти непростые задачи, его цель – получить более точную информацию о проблемах харьковчан, связанных с безопасностью жизни, выяснить слабые стороны работы милиции.
Опрос анонимный. Ваши ответы будут использованы только в обобщенном виде.
Если Вы согласны принять участие в исследовании ответьте, пожалуйста, на вопросы интервьюера или заполните анкету самостоятельно (о том, как это сделать правильно, Вас проинформирует интервьюер)
Если у Вас возникли какие-либо вопросы относительно проводимого исследования Вы можете связаться с организаторами опроса по тел. 64-17-02
Заранее благодарим Вас за участие в опросе!
1.Знаете ли Вы, где находится Ваш районный отдел милиции продолжение
--PAGE_BREAK--1Да 2 Нет
2.Знаете ли Вы своего участкового инспектора 1 Да
2 Нет
Оцените эффективность деятельности:
Высокая
средняя
низкая
Затрудняюсь ответить
3 Вашего участкового инспектора
1
2
3
4
4. Вашего районного отдела милиции
1
2
3
4
5. Милиции Вашего города
1
2
3
4
6. Как часто, по Вашему мнению, люди, столкнувшись с проблемами, обращаются в милицию
Всегда
Почти всегда
Редко
Практически никогда
7. Как Вы считаете, почему некоторые люди не обращаются в милицию даже при возникновении такой необходимости
Не верят в возможности милиции восстановить справедливость
Боятся возможной мести со стороны преступника или его сообщников
Чувствуют свою вину в случившемся
Не хотят сталкиваться с грубостью, вымогательством, рукоприкладством
Не хотят тратить время в ожидании приема
Считают, что могут решить проблему своими силами
Боятся неприятностей на работе или дома в связи с причастностью к расследованию уголовного дела
Не хотят плохого отношения окружающих из-за того, что помогают милиции.
Другое (напишите)____________________________
8. Были ли у Вас в 1995-1999 гг. ситуации, в которых могла возникнуть потребность обращения в милицию.
Да
Нет
9. Приходилось ли Вам в 1995-1999 гг. по какому-либо официальному поводу контактировать с работниками милиции
Да
Нет
ВНИМАНИЕ!
На вопросы № 10-21 отвечают те, кто в 1995-1999 гг. контактировал с работниками милиции
Те, кто с работниками милиции не контактировал, переходят к вопросу
№ 22
10. Если Вы контактировали с работниками милиции за это время, то по какому поводу:
Оформления различных документов ( получение паспорта, разрешение на оружие и т.д.)
Участия в разбирательстве по поводу правонарушения в роли понятого, свидетеля
Наличие претензий со стороны милиции
Участие в разбирательстве в качестве потерпевшего.
Участие в разбирательстве по поводу совершение правонарушения по отношению к Вашим близким
Оказание помощи милиции (предоставление информации, охрана общественного порядка совместно с милицией и т.д.)
Другое (напишите)_______________________________________________________
11. С работниками каких служб Вам пришлось контактировать официально (повод безразличен)
ГАИ
Участковыми инспекторами
Следователями
Оперативными уполномоченными уголовного розыска
Работниками патрульно-постовой службы
Работниками паспортного стола
Работниками разрешительной части.
Работниками дежурной части
Работниками отдела по борьбе с экономическими преступлениями или организованной преступностью.
Другое (напишите)_________________________________________
Если Вы обращались в милицию из-за нарушения, совершенного по отношению к Вам или Вашим близким, то по какому поводу ( отметьте все причины обращений)
Квартирная кража
Кража автотранспорта
Кража электросчетчика или телевизионной антенны
Нападение и нанесение телесных повреждений
Подозрительное поведение окружающих
Изнасилование
Убийство
Самоубийство близких
Нарушение общественного порядка соседями
Вымогательство, шантаж
Пьянство либо употребления наркотиков членами семьи
Пропажа человека
Кража денег, документов в транспорте, на рынке и т.д.
Имущественный спор, невозвращение долгов
Мошенничество, обвес, обсчет
Вымогательство, рэкет
Ущемление гражданских прав
Дорожно-транспортное нарушение
Подделка денег, документов
Другое (напишите)________________________________________________________
13. Если Вы обращались в милицию с заявлением, то в какой форме вы его сделали
Это за меня сделал другой человек и мне не известны подробности
По телефону 02
По другому номеру (телефон райотдела или других органов)
По почте
Написал заявление в дежурной части райотдела милиции
Написал заявление участковому инспектору
Написал заявление дежурному по уголовному розыску или другому оперативному работнику
Сделал устное заявление участковому инспектору или другому сотруднику органов правопорядка
Другим способом (напишите)_______________________________________________
продолжение
--PAGE_BREAK--14 Было ли принято Ваше заявление?
Да.
Нет
15.Если нет, то почему?
Вас уговорили его забрать.
Посоветовали обратиться в другой орган власти (суд, горисполком, прокуратуру и др.
16. Если заявление было принято, то какова дальнейшая судьба Вашего заявления
Судьба заявления мне не известна
Идет проверка по моему заявлению
В возбуждении уголовного дела отказано
По материалам проверки виновный привлечен к административной ответственности
По моему заявлению было возбуждено уголовное дело
17. Обращались ли Вы с заявлением в 1995-1999 гг. в Ваш районный отдел
Да
Нет
18. Обращались ли Вы с заявлением в 1995-1999 гг. непосредственно к Вашему участковому инспектору
Да
Нет
19.Если Вы обращались к участковому инспектору, то по какому поводу
Квартирная кража
Кража автотранспорта
Кража электросчетчика или телевизионной антенны
Нападение и нанесение телесных повреждений
Подозрительное поведение окружающих
Изнасилование
Убийство
Самоубийство близких
Нарушение общественного порядка соседями
Вымогательство, шантаж
Пьянство либо употребления наркотиков членами семьи
Пропажа человека
Кража денег, документов в транспорте, на рынке и т.д.
Имущественный спор, невозвращение долгов
Мошенничество, обвес, обсчет
Вымогательство, рэкет
Ущемление гражданских прав
Дорожно-транспортное нарушение
Подделка денег, документов
Другое (напишите)______________________________________________________________
20. Если Вы обращались к вашему участковому инспектору, была ли Вам оказана помощь
Да, мной была получена необходимая помощь после первого обращения
Помощь была получена после повторного обращения
Нет, обращение не повлекло за собой никаких действий со стороны милиции
Как к Вам отнеслись работники райотдела и участковый инспектор (если обращались неоднократно, то оцените последний случай)
21 Работники райотдела
Внимательно и сочувственно
Внимательно
Безразлично
Враждебно
22. Участковый инспектор
Внимательно и сочувственно
Внимательно
Безразлично
Враждебно
23 Какие, по вашему мнению, наиболее важные задачи стоят перед участковым милиционером. Отметьте не более 4 пунктов:
Поддержание общественного порядка в целях обеспечения личной безопасности граждан.
Выявление и раскрытие преступлений.
Розыск и задержание лиц, совершивших преступление.
Предупреждение преступлений и проведение профилактической работы.
Осуществление административного надзора за нарушителями.
Борьба с алкоголизмом
Борьба с наркоманией
Рассмотрение жалоб и заявлений населения
Контроль за выполнением паспортной системы (разъяснене населению порядка выдачи паспортов и т.д.)
Контроль за правилами хранения огнестрельного оружия
24. Хотели бы Вы получить профессиональную консультацию или информацию правоохранительных органов о правилах и способах самозащиты, охраны имущества и жилища?
Да
Скорее да, чем нет
Затрудняюсь ответить
Скорее нет, чем да
Нет
25 Какие виды помощи Вы хотели бы получить непосредственно от Вашего участкового инспектора
Консультации по вопросам охраны квартиры, дома, гаража, приусадебного участка
Консультации по вопросам личной безопасности
Консультации по присмотру за детьми
Консультации по поводу паспортного режима, сроков и механизма обмена паспортов, получения загранпаспорта
Консультации о порядке обращения в милицию с заявлениями, жалобами, предложениями.
Консультацию по поводу регистрации и хранения оружия
Консультации по основам административного и уголовного права
Никакую
26. Есть ли у Вас друзья или родственники, которые работают в милиции
Да
Нет
Знакомы ли Вы с:(сделайте пометку по каждой позиции)
Да
Частично
Нет
27 Информацией о ходе и результатах расследования уголовных дел, получивших широкий общественный резонанс
1
2
3
28 Правами милиции
1
2
3
29 Обязанностями милиции
1
2
3
30 Структурой милиции, перечнем основных служб и подразделений
1
2
3
31 Непосредственно с правами участкового
1
2
3
32 Непосредственно с обязанностями участкового
1
2
3
33 Порядком обращения в милицию с заявлениями, жалобами и предложениями
1
2
3
34 Статистическими данными, характеризующими деятельность милиции по борьбе с преступностью
1
2
3
35 Затратами на содержание милиции, уровнем оплаты сотрудников
1
2
3
Должна ли милиция информировать общественность о
Да
Нет
36 Ходе и результатах расследования уголовных дел, получивших широкий общественный резонанс
1
2
37 Правах милиции
1
2
38 Обязанностях милиции
1
2
39 Структуре милиции, перечне основных служб и подразделений
1
2
40 Правах участкового
1
2
41 Обязанностях участкового
1
2
42 Порядке обращения в милицию с заявлениями, жалобами и предложениями
1
2
43 Статистических данных, характеризующих деятельность милиции по борьбе с преступностью
1
2
44Затратах на содержание милиции, уровне оплаты сотрудников
1
2 продолжение
--PAGE_BREAK--Откуда Вы черпаете информацию о работе милиции
Художественные фильмы, книги
Информационные и документальные передачи по телевидению и радио
Из общения со знакомыми работниками милиции, суда, прокуратуры
Газетных и журнальных публикаций
От родственников, друзей и знакомых
Из случайных разговоров в транспорте, магазинах и т.д.
Из собственного опыта
Из специально организованных встреч с работниками милиции
Выделите наиболее характерные черты освещения средствами массовой коммуникации деятельности милиции за последний год. Отметьте отдельно для прессы и телевидения, но НЕ БОЛЕЕ ТРЕХ ДЛЯ КАЖДОГО.
46
в газетах и журналах
47
на теле
виде
нии и радио
1. Встречаются обращения к населению за помощью (объявление о розыске, поиск свидетелей и т.д.)
2. Встречается информация о способах предупреждения преступлений, средствах самозащиты
3. Встречается информация о тех сторонах работы милиции, которая раньше не освещалась
4. Встречаются публикации, в которых информация о работе милиции приукрашена
5. При освещении работы милиции преобладает пренебрежительный тон, стремление выпятить недостатки
6. Почти не встречаются публикации о буднях милиции, реальных успехах и трудностях
7. Часто используются непроверенные данные, слухи
Какие газеты Вы читаете __________________________________________________________
Какие каналы телевидения смотрите хотя бы раз в неделю _____________________
__________________________________________________________________________________
Какие телепрограммы Вы смотрите_________________________________________
__________________________________________________________________________
Из каких газет и теле и радиопрограмм Вы получаете информацию о работе милиции (напишите)
Газеты и журналы_____________________________________________________
Телепрограммы_______________________________________________________
Радиопрограммы ______________________________________________________
48 Интересуетесь ли Вы информацией о деятельности милиции, появляющейся в средствах массовой информации
Да, постоянно
От случая к случаю
Не интересуюсь
49 Считаете ли Вы необходимым реформирование милиции
Да
Затрудняюсь ответить
Нет
50 Если да, то в чем должны состоять эти изменения (отметьте не более 3-х пунктов)
Изменить структуру
Изменить права
Изменить обязанности
Провести чистку кадрового состава
Изменить порядок приема на службу в милицию
Изменить порядок приема заявлений от граждан
Изменить порядок рассмотрения заявлений
Отменить плановые показатели отчетности
Поменять название «милиция» на «полиция»
Что еще (напишите)_______________________________________
51. Верите ли Вы, что такие изменения могут произойти в ближайшее время
Да
Нет
Отличаются ли работники милиции и в какую сторону от других профессиональных групп общества по:
Отличаются в худшую сторону
Практически не отличаются
Отличаю
тся в лучшую сторону
52По уровню пьянства
3
2
1
53. По уровню агрессивности
3
2
1
54. По уровню взяточничества
3
2
1
55. По степени связи с преступниками
3
2
1
56. По напряженности и опасности работы
3
2
1
57. По уровню жизни
3
2
1
58. По интеллектуальному уровню
3
2
1
59. По уровню смелости и мужества
3
2
1
продолжение
--PAGE_BREAK--На сколько терпимо Вы относитесь к:
Это вполне допустимо
Это допустимо в некоторых ситуациях
Это не допустимо ни при каких обстоятельствах
60.Употреблению ругательств в общественных местах
1
2
3
61. Употреблению алкоголя в умеренных и средних дозах
1
2
3
62.Использованию стен домов и подворотен в качестве туалета
1
2
3
63. Нарушению правил дорожного движения водителями
1
2
3
64. Занятию проституцией
1
2
3
65. Бродяжничеству и побирательству
1
2
3
66. Принятию денег, подарков должностными лицами за предоставление услуг
1
2
3
67. Использованию родственных связей для решения служебных вопросов, «кумовство»
1
2
3
68. Употреблению наркотиков
1
2
3
69. Нарушению правил дорожного движения пешеходами
1
2
3
70. Уклонению от уплаты налогов людьми
1
2
3
71. Уклонению от уплаты налогов предприятиями
1
2
3
72 Даче взятки
1
2
3
73 Самогоноварению
1
2
3
Согласны были бы Вы:
Определенно да
В зависимости от ситуации
Определенно нет
74 Выступить в роли понятого
1
2
3
75. Дать свидетельские показания
1
2
3
76 Заявить о готовящемся преступлении
1
2
3
77 Заявить о готовящемся преступлении, если в нем замешаны Ваши знакомые или друзья
1
2
3
78. Оказать помощь милиции при задержании преступника
1
2
3
79 Оказать помощь милиции в охране общественного порядка в вашем микрорайоне (дежурство, народная дружина и т.д.)
1
2
3
На сколько для Вас и Вашей семьи актуальны следующие проблемы
Очень не акту-
Актуальна альна
80. Алкоголизм одного из членов семьи
_5_________4_______3_________2______1_
81. Употребление наркотических веществ одним из членов семьи
_5_________4_______3_________2______1_
82 Отсутствие возможности организации свободного времени для детей (например, кружки, секции)
_5_________4_______3_________2______1_
83 Отсутствие охраны подъезда
_5_________4_______3_________2_______1_
84 Потребность в получении консультации по семейному праву
_5_________4_______3_________2______1_
Продовження таблиці
85 Потребность в получении консультации по административному или уголовному праву
_5_________4_______3_________2______1_
86 Потребность в получении консультации по жилищному законодательству
_5_________4_______3_________2______1_
87 Потребность в получении консультации по трудовому праву
_5_________4_______3_________2______1_
88 Потребность в получении информации о порядке обращения в милицию с заявлениями и жалобами
_5_________4_______3_________2______1_
89. Отсутствие информации о порядке жалоб на сотрудников милиции
_5_________4_______3_________2______1_
90. Насилие в семье
_5_________4_______3_________2_______1_
91Криминогенная обстановка у соседей
_5_________4_______3_________2______1_
92 Нарушение общественного спокойствия и порядка соседями
_5 ______4_______3________2________1_
93. Угроза жизни и здоровью со стороны других лиц продолжение
--PAGE_BREAK--_5_________4_______3_________2_______1_
94. Необходимость получения рекомендаций по самообороне
_5_________4_______3_________2_______1_
Насколько актуальны для Вашего района следующие проблемы
Очень не акту-
Актуальна альна
95Наличие пьяных на улицах района
_5_________4_______3_________2_______1_
96 Наличие наркоманов в подъездах, чердаках и подвалах домов
_5_________4_______3_________2_______1_
97 Наличие бродяг в подъездах и подвалах домов
_5_________4_______3_________2_______1_
98 Употребление нецензурной брани в общественных местах
_5_________4_______3_________2_______1_
99 Наличие проституток на улицах района
_5_________4_______3_________2_______1_
100 Использование стен домов, подворотен и подъездов в качестве туалета
_5_________4_______3_________2_______1_
101 Отсутствие патрульно-постовой службы на улицах района
_5_________4_______3_________2_______1_
102 Наличие в подъездах «подозрительных» компаний
_5_________4_______3_________2_______1_
103 Отсутствие светофоров и пешеходных переходов на особо оживленных участках дороги или возле школ и детских садов
_5_________4_______3_________2_______1_
В какой мере Вы доверяете
Доверяю Не
полностью доверяю
104 Верховной Раде
_5_________4_______3_________2_______1_
105 Президенту
_5_________4_______3_________2_______1_
106 Суду
_5_________4_______3_________2_______1_
107 Прокуратуре
_5_________4_______3_________2_______1_
108 Милиции
_5_________4_______3_________2_______1_
109 Армии
_5_________4_______3_________2_______1
В какой мере Вы доверяете следующим подразделениям милиции:
Доверяю Не
полностью доверяю
110 Патрульно-постовой службе
_5_________4_______3_________2_______1_
111 ГАИ
_5_________4_______3_________2_______1_
112 Следственному отделу
_5_________4_______3_________2_______1_
113 Уголовному розыску
_5_________4_______3_________2_______1_
114 Участковым инспекторам
_5_________4_______3_________2_______1_
115 Отделам по борьбе с экономическими преступлениями или организованной преступностью
_5_________4_______3_________2_______1_
Если Вы не доверяете хотя бы одной из вышеперечисленных структур, то с чем это связано в первую очередь (напишите)__________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________
А теперь несколько слов о себе
116 Ваш пол?
Мужской
Женский
117 Ваш возраст?
от16 до 19 лет
от 20 до 24 лет
от 25 до 34 лет
от 35 до 44 лет
от 45 до 54 лет
от 55 до 64 лет
свыше 65 лет
118 Ваше образование
Начальное, неполное среднее,
Среднее
Среднее специальное
Высшее (неоконченное высшее)
Ученая степень
119Есть ли у Вас дети
Да
Нет
120. Ваш род занятий
Руководитель (заместитель) предприятия, организации
Руководитель цеха, отдела, главный бухгалтер, главный инженер и т.д.
Предприниматель
Специалист экономического профиля
Специалист юридического профиля
Специалист гуманитарного и технического профиля
Специалист медицинского и естественнонаучного профиля
Служащий (продавец, секретарь, лаборант, медсестра и т.д.)
Квалифицированный рабочий
Разнорабочий
Безработный
Домохозяйка
Пенсионер
Студент
Учащийся
продолжение
--PAGE_BREAK--121. Если Вы работаете, то это:
Государственное предприятие, учреждение
Частная организация
122 В какой части города Вы живете?
Центр города
«Спальные» многоэтажные микрорайоны
Частный сектор
Другое
123 Есть ли у Вас или у Вашей семьи автомобиль
Да
Нет
124 Ваша семья владеет дачным участком, загородным домом?
Нет
Владеем (арендуем) земельным участком под городом
Владеем дачным участком с постройкой
Имеем загородный дом,
Приобретали ли Вы за последние 3 года следующие товары
Да
Нет
125. Видеотехнику
1
2
126. Бытовую технику
1
2
127. Верхнюю одежду для взрослых
1
2
128 Гараж
1
2
129. Квартиру, дом
1
2
130. Дачный участок
1
2
131. Автомобиль
1
2
132 Как вы оцениваете свое материального положение
Намного выше среднего
Немного выше среднего
Среднее
Немного ниже среднего
Намного ниже среднего
133 В каком районе города Вы живете
Московском
Дзержинском
БОЛЬШОЕ СПАСИБО ЗА УЧАСТИЕ В ИССЛЕДОВАНИИ !
ЗМІСТ
Методичне видання
Міліція і населення – партнери
Укладачі: Соболєв В.О., Попова Г.І.,
Болотова В.О., Московець В.І.
За загальною редакцією проф. Ярмиша О.Н.
Підп. до друку 13.09.2000. Формат 60х84/16. Папір газетний. Друк офсетний. Ум. друк арк. 4,3.
Олб.-вид. арк. 4,5. Тираж 200 прим. Зам 8/2.
Університет внутрішніх справ.
61080, Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.