Реферат по предмету "Право, юриспруденция"


Доказування у кримінальному процесі

--PAGE_BREAK--Оскільки предмет доказування і вимога закону про все­бічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи (ст. 22 КПК) однакові як для стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але через по­шуковий, дослідницький характер процесуальної діяль­ності на цих стадіях, а також невірне або неточне визна­чення меж доказування, ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширше на досудовому слідстві, аніж у суді, і навпаки, вони можуть бути ширше в суді, а не на досудовому слідстві.
2. Класифікація доказів та їх джерел
Кримінально-процесуальні докази — це фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають зна­чення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 65 КПК).
Деякі автори чітко і послідовно розрізняють докази як фактичні дані та їх процесуальні джерела: пояснення потерпілого, свідка, підозрюваного, обвинуваченого, вис­новок експерта, речові докази, протоколи слідчих та судо­вих дій, протоколи з відповідними додатками, складени­ми уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, інші процесуальні документи. Така позиція є теоретично обґрунтованою і повністю відповідає закону та вимогам практики.
В юридичній літературі вживають поняття доказуван­ня, відповідно до якого фактичні дані та їх процесуальні джерела утворюють нерозривну єдність та входять у по­няття доказування.
Поняття кримінально-процесуального доказу відрізня­ється від поняття доказу в логіці: «Доказ — це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь суджен­ня за допомогою інших істинних і пов'язаних з ним суд­жень». Доказ складається з трьох елементів:
— тези (судження, істинність якого обґрунтовують у процесі аргументації);
— аргументів (доводів або підстав доказу — це вихідні теоретичні чи фактичні положення, за допомогою яких обґрунтовують тезу);
— демонстрації (це логічний зв'язок між аргументом і тезою). Звичайно, докази в логічному розумінні теж ши­роко застосовуються в кримінальному процесі, особливо при обґрунтуванні процесуальних рішень (постанов, ух­вал, вироків).
Питання про те, що слід розуміти під «фактичними даними», про які йдеться в законі, не знайшло одностай­ного розв'язання в юридичній літературі. Одні вчені вва­жають, що це факти, другі — що це відомості про факти, а треті — що це й те, й інше. Розуміння «фактичних да­них» як відомостей про факти, обставини справи, що одернуються з указаних у законі (ч. 2 ст. 65 КПК) процесу­альних джерел, є нині, на наш погляд, найбільш слуш­ним. Факти — це події, явища дійсності, які не можна приєднати до справи». Через те при доказуванні в кри­мінальній справі слідчий, прокурор і суддя оперують відо­мостями про ці події та явища дійсності, зафіксованими в показаннях допитаних осіб, документах та інших джере­лах доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим або суддями фактів і обставин у ході проваджен­ня слідчих і судових дій (огляд, освідування тощо), вони в кінцевому підсумку оперують як кримінально-процесу­альними доказами не цими фактами, а лише відомостями про них, зафіксованими в установленому законом поряд­ку в протоколах слідчих дій і судового засідання.
Чітке й послідовне розрізнення доказів, як відомостей про факти, обставини, та їх процесуальних джерел є, на нашу думку, теоретично обґрунтованим, таким, що по­вністю відповідає закону і потребам практики. Наприк­лад, КПК прямо вказує, що при складанні обвинувально­го висновку слідчий зобов'язаний в його описовій частині зазначити обставини справи, як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки зло­чину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, та відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його покарання (ч. 2 ст. 223 КПК), а у мотивувальній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази (ч. 1 ст. 334 КПК).
Найбільш поширеною є така класифікація доказів:
1.   Залежно від відношення до обставини, що підлягає
доказуванню:
а)   прямі;
б)  непрямі.
2.   Залежно від обставин, що обтяжують чи пом'якшу­ють відповідальність:
а)   обвинувальні;
б)  виправдувальні.
3.   За джерелом відомостей (за цією обставиною класи­фікуються як докази, так і їх джерела):
а)   первинні;
б)  похідні.
Прямі докази безпосередньо вказують на обставину, що підлягає доказуванню, або ж на її відсутність.
Наприклад, якщо свідок у своїх показаннях повідомив, що він бачив, як Карпенко І. П. близько 20-ї години 11 січня 2002 р. біля входу в парк ім. Б. Хмельницького вдарив ме­талевим прутом по голові Павлюка Д. В., який від цього удару впав і більше не піднімався, забрав у потерпілого шап­ку, годинник і гаманець, після чого зник, то це буде прямий доказ, бо він безпосередньо вказує на саму злочинну дію, час, місце, спосіб її вчинення, на того, хто вчинив цю дію і на особу потерпілого. Якщо ж при обшуку в квартирі Карпенка І. П. буде знайдено металевий прут, шапку, годинник і гаманець Павлюка Д. В., то ці речові докази будуть непря­мими, бо ще треба за допомогою судової експертизи, пре­д'явлення для впізнання, допитів та інших слідчих дій до­вести, що вони мають відношення до події злочину.
Непрямі (побічні) докази також мають важливе зна­чення, але користуватись ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємопов'язані, створювали систему доказів, в якій кожний непрямий доказ був би, так би мовити, кільцем нерозривного ланцюга.
Обвинувальні докази вказують на те, що злочин було вчинено саме даною особою, а також на наявність обста­вин, що обтяжують відповідальність.
Виправдувальні ж докази свідчать, що самої події зло­чину не було, або що дана особа до неї не причетна. На­приклад, алібі є прямим виправдувальним доказом.
Первинні докази та їх джерела ще називають першо­джерелом. Це, наприклад, показання свідка-очевидця, ори­гінал документа. Якщо ж свідок дав показання з чужих слів, це — похідний доказ, причому закон вказує, що якщо показання свідків базуються на повідомленнях інпіих осіб, то ці особи повинні бути допитані. Якщо ж джерело по­відомлених свідком даних невідоме (свідчення за чутка­ми тощо), вони не можуть бути доказом. Те саме стосуєть­ся і показань потерпілих, підозрюваних, обвинувачених. Копія документа є похідним джерелом доказів. Звичай­но, при провадженні в кримінальній справі, як і в будь-якій іншій сфері людського пізнання, треба намагатися користуватися першоджерелами. Але і похідні докази та джерела доказів можуть бути корисними, цінними засо­бами процесуального пізнання, зокрема при перевірці по­вноти і правильності джерела (наприклад, показань свідка-очевидця, потерпілого, обвинуваченого, оригіналу доку­мента).
У процесуальній літературі існують різні погляди щодо класифікації доказів і їх процесуальних джерел. На дум­ку В. Д. Арсеньєва, який обстоює двояке розуміння кримі­нально-процесуальних доказів, джерелом останніх є свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, експерти, докумен­ти, місце знаходження та вилучення речових доказів2. Однак поки доказову інформацію, якою володіють певні особи, не отримано і не закріплено в передбаченій зако­ном формі, доказів, а, відповідно, і їх джерел, не існує.
В. Я. Дорохов і М. К. Треушніков однаково розуміють поняття доказів. Показання свідків, потерпілого, підоз­рюваного, обвинуваченого, висновок експерта, протоколи слідчих та судових дій та інші документи вони називають джерелами фактичних даних. Щодо речових доказів, то такими, на думку В. Я. Дорохова, є протокол огляду пред­мета і сам предмет. Джерелами доказів він вважає осіб, які дають свідчення та висновки. М. К. Треушніков також зазначає: «джерелами доказів є об'єкти матеріально­го світу, які зберігають інформацію про факти. Ними мо­жуть бути люди (сторони, треті особи, свідки, експерти) або речі».
Ф. Н. Фаткуллін дійшов висновку, що під джерелом судових доказів розуміють процесуальну форму, за допо­могою якої фактичні дані вводяться в сферу процесуаль­ного доказування. Безпречно, носій можливих доказів відіграє важливу роль у їх формуванні і в процесі слідчих та судових дій, але все ж не є безпосереднім процесуаль­ним джерелом доказів.
Тому, підсумовуючи, можна зробити висновок, що кла­сифікація доказів та їх джерел у працях вчених і прак­тичних працівників розглядається по-різному.
Згідно з чинним кримінально-процесуального законо­давства джерелами доказів є:
— показання свідків, потерпілого, підозрюваного, об­винуваченого;
— висновок експерта, речові докази;
— протоколи слідчих та судових дій;
— протоколи відповідних додатків, що складені упов­новаженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів;
— інші документи.
Цей перелік міститься у ч. 2 ст. 65 КПК і є вичерпним. Щоб ширше розкрити це питання, дамо коротку характе­ристику джерел доказів, оскільки докладніше розгляда­тимемо їх у темі «Провадження слідчих дій».
Показання свідків.
Показання свідків — це найбільш поширений вид дже­рел доказів. Це пояснюється тим, що КПК мінімально обмежує коло осіб, що можуть бути допитані як свідки. Як свідка може бути викликано кожну особу, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, що підляга­ють встановленню в даній справі, зокрема про факти, які характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного і потерпілого і його взаємовідносини з ними (частини 1 і 2 ст. 68, ч. 1 ст. 167 КПК).
Дізнавач, слідчий, прокурор і суд перед допитом як свідків членів сім'ї, близьких родичів, усиновителів підоз­рюваного, обвинуваченого, підсудного, а також осіб, які своїми показаннями викрили б себе, членів їх сім'ї, зобо­в'язані роз'яснити їм право відмовитись давати показан­ня, про що зазначається в протоколі допиту чи в прото­колі судового засідання.
Щодо неможливості такого допиту захисника слід зазначити, що відповідно до закону кожен адвокат скла­дає адвокатську присягу і згідно з нею йому заборо­няється розголошувати будь-які відомості, які стали йому відомі в зв'язку з виконанням ним обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача і цивіль­ного відповідача.
У деяких випадках як свідок може бути допитана осо­ба, яка раніше займала інше процесуальне становище по даній справі.
За певних умов як свідка може бути допитано особу, яка раніше була по цій справі обвинуваченим. Наприк­лад, у разі, якщо в ході дізнання або досудового слідства до відповідальності притягнуто двоє або більше осіб, а потім одну з цих осіб було засуджено або щодо неї з тих чи інших обставин справу було припинено. Таку особу може бути потім допитано по справі як свідка.
Якщо обвинувачений має право відмовитися від дачі показань і не несе кримінальної відповідальності ні за цю відмову, ні за дачу завідомо неправдивих показань, то положення змінюється, як тільки дана особа перестає бути обвинуваченим. Тому якщо в подальшому, під час судово­го розгляду, виникає необхідність допитати колишнього обвинуваченого за конкретними обставинами справи, його буде допитано як свідка на тих самих підставах і в такому порядку, як і всіх інших свідків.
Свідками можуть бути особи як незацікавлені, так і зацікавлені у вирішенні справи, в тому числі родичі й друзі обвинуваченого, особи, які були з ним у неприяз­них стосунках, родичі потерпілого тощо. Всі ці обстави­ни, а також критичне ставлення до показань, повинні враховуватись при кінцевій оцінці показань зазначених свідків.
Показання потерпілого
Про визнання особи потерпілим чи про відмову в цьо­му особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя вино­сять постанову, а суд — ухвалу. Особі, яка визнається потерпілим, у кожному разі заподіюється та чи інша шко­да: моральна, фізична або майнова.
Давати показання — право, а не обов'язок потерпілого, проте якщо він погодився давати показання, то повинен говорити лише правду. За дачу завідомо неправдивих по­казань потерпілий несе кримінальну відповідальність за ст. 384 КПК, про що попереджається перед допитом.
Потерпілий може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ним.
Не можуть бути доказами дані, що їх повідомив потер­пілий, джерело яких невідоме (ч. 2 ст. 72 КПК). Якщо показання потерпілого базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.
Показання потерпілого підлягають ретельній перевірці й оцінці в сукупності з усіма Обставинами, встановленими у справі. Обвинувачення не може бути обґрунтовано супе­речливими показаннями потерпілого, не підтвердженими іншими доказами, а також показаннями, що за обстави­нами справи могли бути наслідком помилкового сприй­няття потерпілим подій і фактів, зокрема, якщо він пере­бував у стані сп'яніння, за підозрою потерпілого, що ви­никли у нього через неприязні стосунки з обвинуваченим. Показання малолітнього потерпілого, щодо якого було застосовано неправильний допит, не може бути визнано доказом у справі.
Показання підозрюваного та обвинуваченого.
Як підозрюваного може бути допитано тільки особу, затриману через підозріння у вчиненні злочину, а також особу, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченої (ч. 1 ст. 43 КПК). Підозрюваний має право давати показання щодо обставин, які стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також щодо всіх інших відомих йому обставин по справі (ч. 1 ст. 73 КПК).
Як обвинувачені допитуються тільки особи, щодо яких зібрано достатньо доказів» що вказують на вчинення ними злочинів, і винесено постанову слідчого про притягнення їх як обвинувачених (статті 131, 132, 143 КПК). Обвину­вачений має право давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню, а також щодо всіх інших відомих йому обставин і доказів, що є в справі.
Давати показання і відповідати на запитання — це пра­во, а не обов'язок підозрюваного та обвинуваченого. За відмову давати показання і за дачу неправдивих показань вони відповідальності не несуть. Домагатися їхніх пока­зань (як і інших допитуваних осіб) шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів забороняється.
Як різновид показань підозрюваного й обвинуваченого розрізняють повне або часткове визнання чи заперечення ними своєї вини в інкримінованому злочині, самообмову, обмову та алібі.
Самообмова — це показання підозрюваного або обвину­ваченого, в яких вони зізнаються у вчиненні злочину, якого в дійсності не вчинили, у більш тяжкому злочині, ніж учинили насправді, або ж беруть на себе всю вину за вчи­нений злочин, хоч у дійсності він є груповим, чи пере­більшують свою роль у вчиненні злочину порівняно з тим* якою вона є насправді. Мотивами самообмови можуть бути несприятливий для них збіг обставин, стан пригніченості, втрата віри в справедливість і об'єктивність слідчого і суду, бажання виручити інших осіб, бути покараним за менш тяжкий злочин порівняно з вчиненим, сховатись на дея­кий час від слідства і суду в місцях позбавлення волі, якщо вони розшукуються за обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, поради «досвідчених» людей, у тому числі співкамерників, погроза і підкуп з боку дійсних зло­чинців і співучасників, незаконні засоби ведення розслі­дування, юридична необізнаність, бажання «прогуляти­ся» в інших місцях під час допитів, оглядів, відтворення обстановки й обставин події, коли набридло сидіти в ко­лонії, кругова порука, «солідарність» злочинців, бажання неповнолітнього злочинця заслужити схвалення більш досвідчених і сильних злочинців, свого оточення тощо.
Обмова — це такі показання підозрюваного чи обвину­ваченого, в яких він викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасники або ж сторонні особи) у вчиненні інкримінованого йому або іншого зло­чину. Мотивами обмови є бажання уникнути відповідаль­ності або применшити свою вину, помста, бажання сприя­ти розкриттю злочину, заслужити прихильність праців­ників міліції і слідчих або ж незаконний вплив з їх боку.
Алібі — це твердження підозрюваного чи обвинуваче­ного про те, що він не міг бути виконавцем інкримінова­ного злочину, бо в момент його вчинення перебував у іншому місці. Обов'язок перевірки алібі лежить на органі дізнання, слідчому, прокуророві та судді. Підозрюваний та обвинувачений, їхні захисники мають право, але не зобов'язані, наводити докази на підтвердження алібі. Якщо заяву обвинуваченого, підсудного про алібі не спро­стовано, кримінальну справу повинно бути закрито, а суд першої інстанції повинен постановити виправдувальний вирок.
    продолжение
--PAGE_BREAK--


Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.

Сейчас смотрят :

Реферат Preschool Education Essay Research Paper Preschool education
Реферат Грихальва, Хуан де
Реферат Economic Impact Of High Gas Prices Essay
Реферат Особливості біогеоценозів у техногенних умовах
Реферат Техника гребли веслом на туристической байдарке, катамаране, рафте
Реферат Личность преступника: понятие, цели изучения, типология
Реферат Early Autumn Essay Research Paper Early AutumnWhat
Реферат Анализ системы управления качеством и разработка организационных мероприятий по повышению ее эффективности на ООО "Фрегат"
Реферат «Дифференциальный подход к лечению чрезмыщелковых и надмыщелковых переломов плечевой кости у детей» 14. 00. 35 детская хирургия
Реферат Актуальность данного опыта состоит в том, что для обучения дошкольников элементарным математическим представлениям необходима системная работа, которую лучше осуществлять через игру
Реферат Asterias rubens
Реферат «многочлены с одной переменной», рекомендованная для углубленного изучения математики в школе, является одной из немногих тем,относящихся к алгебре в том смысле, который вкладывается в это слово в математической науке. В отличие от большинства тем шк
Реферат Витез, Янош
Реферат Количественные и качественные показатели уровня экономического развития РА
Реферат Romeo And Juliet Vs Much Ado About