Юридична діяльність правозахисників в англо-американській правовій сім'ї

Юридична діяльність правозахисників в англо-американськійправовій сім'ї

Правозахисник є представником клієнтів,посадовою особою правової системи й офіційною особою, яка несе особливувідповідальність за якість здійснення правосуддя, оскільки від правильного,професійного та належного здійснення правозахисником своєї діяльності певноюмірою залежить справедливість та об'єктивність рішення, яке буде винесено всудовій інстанції. правозахисникадвокат солістор правова сім'я
Особливість положення професії адвокатав англо-американській правовій сім'ї можна проілюструвати і на прикладі вимогхарактеру та попереднього стажу роботи при призначенні на посади суддів,державних юристів тощо. Так, значна частина суддів зайняла свою посаду післябагаторічного стажу роботи у якості правозахисника. Те саме можна сказати і пропрокурорську діяльність. Правозахисники можуть виступати в різних іпостасях івиконувати різні види юридичної діяльності. При цьому вони знаходяться на однійі тій самій посаді. Так вони можуть виступати в якості:
– представників клієнтів, виконуючи вданому випадку широкий спектр функцій, починаючи від надання консультацій,закінчуючи представленням клієнта в судовій гілці влади (найчастішеправозахисники у вигляді представників виступають від імені постійних клієнтів,тобто в даному випадку розуміється постійне надання різних видів правовихпослуг, включаючи адвокатські, консультативні, представницькі тощо);
– радників, що інформують клієнта тадопомагають йому зрозуміти сукупність його прав і обов'язків, які надаються тапокладені на нього згідно з чинним законодавством, пояснюють особливості йвизначають оптимальні шляхи здійснення клієнтом його прав і обов'язків;
– адвокатів при відстоюванні позиціїклієнта згідно з принципами і нормами змагальної системи; при цьому мається наувазі як представлення інтересів клієнта на судовому засіданні, так і в органахполіції, прокуратури тощо;
– осіб, які ведуть переговори; у такомуконтексті правозахисники прагнуть досягти сприятливих для клієнта результатівпри різного виду переговорах, які можуть мати як цивільно-правовий (наприклад,різного виду угоди), так і кримінально-правовий (переговори з представникамипрокуратури, суду, поліції з приводу представлення інтересів клієнта) характер,але при цьому правозахисники повинні використовувати виключно такі методи, яківідповідають вимогам чесного ведення справи;
– посередника поміж клієнтами, у даномувипадку правозахисника, який прагне узгодити їхні інтереси, що розходяться, якрадника, і меншою мірою діє як особа, котра має право говорити від іменікожного клієнта як її представник (включаючи випадки, коли правозахисниквиступає від імені однієї зі сторін переговорів);
– правозахисників, що виконують функціїосіб, які оцінюють юридичні справи клієнта й доповідають про них клієнту абоіншим особам, якщо це передбачено домовленістю або законодавством [12].
Розглядаючи правові функціїправозахисників, слід зауважити, що наведене вище є спільним для всіх країнангло-американської правової сім'ї. Відмінністю є те, що в різних країнахможуть накладатися певні обмеження щодо тих, кому такий або інший видкомпетенції належить. Так, на території Англії діяльність солісіторів не можепоєднуватися з представництвом осіб у судових інстанціях (за вийнятком нижчихщаблів судової системи), у свою чергу баристери не мають права вступати впереговори з клієнтами або виступати представниками на переговорах міжклієнтами тощо. У США існує тільки одна посада правозахисників – адвокати, які,загалом, і виконують всі зазначені вище види діяльності.
Слід також зазначити, що англійськаправова система передбачає можливість виконання солісіторами функцій повіренихта нотаріусів у діяльності по засвідченню документів, посвідченню подій, фактівтощо.
Діяльність правозахисників, якіздійснюють свою професійну діяльність на території Австралії, має певнувідмінність, яка полягає в тому, що, хоча й там існує поділ на баристерів тасолісіторів, але функціональні відмінності між цими двома професіями настількинеістотні, що солісітори мають право виконувати функції баристерів і навпаки[1, с. 7-8].
Важливою рисою, яка характеризує якрівень, так і престижність професії правозахисників, є їхня спеціалізованапідготовка й навчання, які, враховуючи своєрідність англо-американськоїправової сім'ї, мають певні особливості порівняно з романо-германською правовоюсім'єю.
Професійну підготовку та навчання вюридичній школі будь-якої країни можна поділити на декілька етапів. До першогоетапу відноситься вступ до правничої школи або юридичного навчального закладу.Другий етап – це власне навчання, а третій – завершення навчання тапіслядипломна професійна підготовка, а також допуск до юридичної діяльності,оскільки деякі представники правозахисної професії можуть здійснювати своїпрофесійні обов'язки одразу після закінчення юридичного навчального закладу бездодаткових іспитів, перевірок тощо.
Англійська юридична освіта на обов'язковомупрофесійному рівні з'явилася відносно недавно. Формальним початком юридичноговикладання вважають першу половину XVIII ст., коли в 1729 р. парламент видавакт про підготовку солісіторів [18] і Вільям Блекстоун почав викладати вОксфордському університеті. Проте тільки в XIX ст. було створено окремийюридичний факультет, розроблено відповідні програми професійної підготовкиюристів, а юриспруденцію було визнано офіційною академічною дисципліною [3].
Формально і на сучасному етапі уВеликобританії відсутня вимога необхідності обов'язкової юридичної освіти длятого, щоб практикувати у якості адвоката, але, зазвичай, особи спочатку отримуютьуніверситетську юридичну освіту, а вже після того намагаються дістати дозвілпрактикувати в якості адвоката (баристера чи солісітора). Р. Давид,підкреслюючи вплив англійського права на професійну підготовку юристів, пише: «Англійськіюристи ніколи не отримували освіти в університетах, і в наші дні в Англії немаєнеобхідності закінчувати університет для того, аби стати адвокатом, повіренимчи суддею. Юристи традиційно формувалися практикою …» [9, с. 229].
Вступні екзамени для підготовки на баристера включають у себедвоступеневий юридичний екзамен, але якщо особа має університетську освіту, топерша частина екзамену для неї не є обов'язковою. Усе залежить від випускнихоцінок особи. За умови здачі екзаменів особа, допущена до навчання, проходитьобов'язкові курси, які включають у себе як період практичного навчання, так інавчання під керівництвом «Senate of the Inns of Court» (Сенатусудових Іннів). Під час навчання до баристера висуваються суворі вимоги,зокрема, особі забороняється будь-яка юридична практика протягом перших 6місяців «pupilage», а в подальшому – самостійна практика протягом щеодного року для того, щоб особа набула достатній досвід для ведення самостійноїпрофесійної діяльності. Додаткові труднощі, крім високої ціни за освітубаристера, додає те, що з кожним роком зростає кількість осіб, які проходятьнавчання, а кількість місць для проходження «рupilage» у палатахзалишається майже незмінними [12].
У контексті викладеного вище питання слід зазначити, що юридичнапрактика забороняється лише на початку навчання, оскільки студентам ще бракуєдостатньо досвіду для повноцінного надання юридичної допомоги або представленняклієнта в судовому процесі тощо. Проте, особа, яка навчається на адвоката, можепрактикувати"Marshalling","Pro-bonoWork", а на подальших етапах навчання – іпевні види оплачуваної юридичної практичної діяльності під наглядом більшдосвідченого повноправного баристера [2].
У даному випадку треба пояснити значеннятермінів «Marshalling», "Pro-bonoWork", оскільки такі види навчання-практики не є досить розповсюджені івідомі в нашій країні. «Marshalling» – один з видів навчання, щотісно пов'язане з практикою та надбанням досвіду в судових справах. Під часйого проходження студент знаходиться разом із суддею на розглядах справи таможе на власні очі побачити процедуру і стиль діяльності окремих баристерів абопредставників королівської служби переслідування тощо. Цей період навчаннязазвичай триває близько одного тижня. Під "Pro-bonoWork" у Великобританії розуміють добровільну роботу по наданню юридичноїдопомоги особам. Вона здійснюється на безоплатному принципі та є абсолютнодобровільною. Але, в свою чергу, такий вид практичного навчання зазвичайсхвалюється навчальними закладами, оскільки, крім надання правової допомоги особам,які не мають можливості найняти повноцінного адвоката (баристера чисолісітора), студент отримує великий досвід у своїй майбутній практичнійдіяльності.
Так, для того, щоб стати солісітором і мати право на практичнудіяльність у Англії, Ірландії та Шотландії особа повинна прослужити в якості «anarticled clerk» протягом двох років, і тільки після цього вонадопускається до складання двох екзаменів, після успішного складання яких вонаотримує звання солісітора та право займатися юридичною практикою та здійснюватиюридичну діяльність у межах своїх повноважень [1].
В Англії, як і в США, професійні спілкисолісіторів і баристерів відіграють значну роль у підготовці майбутніх юристів.Англійські солісітори створили свою професійну організацію «Law Society»лише в 1823 році. На першому етапі свого існування вона називалися «ЛондонськаПравова Інституція». Основні завдання, які ставила перед собою ця спілка,полягали в підвищенні репутації і престижу професії солісітора в суспільстві,створенні єдиних стандартів для представників адвокатської професії,гарантуванні та контролі за належним наданням правових послуг солісіторамисвоїм клієнтам. З часом вплив зазначеної вище спілки було поширено за межіЛондона і тому близько 1825 р. термін «Лондонська» з назви інституціїбуло виключено, щоб показати загальнонаціональну направленість діяльностіорганізації [9]. Офіційно спілку солісіторів було визнано Королівською хартієюв 1845 році, після чого було призначено керівні органи спілки, обрановиконавчий комітет та створено остаточну її назву – «Law society»(Преавове суспільство), під якою вона відома й дотепер.
Професійній відповідальності юристів уВеликобританії приділяють увагу як професійні організації так і державні органикраїни, оскільки вони зацікавлені в підтриманні престижу, законності вдіяльності та належного рівня виконання своїх обов'язків, а також в наданніправових послуг населенню країни юристами – професіоналами. У зв'язку з цимконтроль за їхньою діяльністю здійснюють як загальні органи управління юристами(судові Інни, Правове суспільство), так і спеціально створені органи, зокрема,Дисциплінарний трибунал. Крім того, законодавство країни поклало обов'язок щодонагляду за дотриманням етичних, професійних, правових норм поведінки юристами(незалежно від того чи це баристер, чи солісітор) на самих юристів-практиків[14, c. 287-288].
Для виявлення відмінностей у контроліза дотриманням етично-професійних норм поведінки юристів, а також відмінностіта спільні риси в дисциплінарній відповідальності США та Великобританії, сліддетальніше розглянути діяльність Дисциплінарного трибуналу солісіторів.
Основні завдання трибуналів є спільнимиі для США і для Великобританії. Ними є: нагляд за дотриманням правилпрофесійної поведінки, підтримання належної професійної репутації, чесності ідовіри до солісіторів, розгляд скарг, поданих на солісіторів, та винесення поних справедливого рішення. Водночас лише трибуналу солісіторів належатьповноваження щодо надання права на адвокатську практику в якості солісіторів чиїхніх клерків закордонним юристам, розгляд справ про порушення етичних,професійних чи правових норм юристами, а також розгляд подання про поверненняімені солісітора до «Сувою» (офіційний список солісіторів, які маютьправо незалежної та самостійної практики на території країни) [12].
Досить значну увагу держава приділяєзабезпеченню неупередженості в діяльності Трибуналу. У зв'язку з цимзаконодавством передбачено, що з 30 осіб, які входять до Дисциплінарноготрибуналу, 10 осіб не повинні бути юристами та будь-яким чином пов'язані зюридичною діяльністю. Інші 20 членів Трибуналу повинні бути представникамиюридичної професії, але, у свою чергу, вони не можуть бути членами Правовогосуспільства. Слід зазначити, що Правове суспільство в більшості дисциплінарнихпроваджень виступає на боці скаржників (в основному невдоволених клієнтів) [6].
Для виконання своїх обов'язків позабезпеченню дотримання професійної та етичної поведінки солісіторамиВеликобританії Трибунал наділений відносно широким колом повноважень. Зокрема,основними повноваженнями щодо притягнення солісіторів до дисциплінарноївідповідальності є:
· право членів Трибуналувикреслити ім'я солісітора, на якого подано скаргу з «Сувою», увипадку, якщо Трибунал визначить винуватість солісітора у вчиненому проступку;
· відсторонити солісітора відпрактики на певний період, який визначає Трибунал у залежності від вчиненогопроступку;
· накласти на солісітора абоколишнього солісітора штраф, який сплачується на користь Її Величності;
· у деяких випадках використовуєтьсявідсторонення солісітора від надання правової допомоги населенню, на певний часабо на завжди.
Рішення Дисциплінарного трибуналуможуть бути оскаржені до Високого суду Великобританії.
Якщо солісітор хоче поновитися у «Сувою»він повинен подавати заяву лише через Дисциплінарний Трибунал, який у своючергу розглядатиме подану заяву та вирішуватиме, задовольнити її чи ні [15].
У Великобританії існує певний перелікпроступків солісіторів за які на винного солісітора накладається не тількизаборона діяльності на певний час, а й викреслюється ім'я солісітора з «Сувою».Такими проступками можуть бути:
–виявлення фактів незаконноговикористання солісітором грошей клієнта в будь-яких цілях;
– обвинувачення солісітора у здійсненнікримінального злочину, або виявлення фактів його кримінального минулого;
– завідоме залучення до ведення справи,без згоди на те «Правового суспільства», осіб, які не є солісіторамиабо були викреслені з «Сувою» тощо [4].
Дещо інакше побудована адвокатськадіяльність, у Сполучених Штатах Америки. Основною відмінністю є те, що в США вякості адвоката виступає «lawyer», а у Великобританії адвокатськіобов'язки поділяються між баристером та солісітором.
Американські юристи, які мають юридичнуосвіту та отримали «ліцензію» або допуск для зайняття адвокатськоюдіяльністю, складають значний та певним чином організований прошароксуспільства, оскільки кожний 270-й громадянин США – юрист.
В юридичній спеціалізований літературінаголошується: «Уніфікованість – визначальна риса структури юридичноїпрофесії США ...» [6, c. 38], причому ця уніфікованість здебільшого пов'язаназ адвокатською професією, оскільки вона є базовою, а досвід практичної роботиадвокатом здебільшого необхідний для того, щоб обіймати посади судді, прокуроратощо.
Адвокати (lawyers) США, як правило,спеціалізуються за певними напрямками правничої роботи. На відміну відВеликобританії та частково Австралії, де ще зберігається дуалістичністьадвокатської професії, американські адвокати виконують усі юридичні функції,починаючи від надання консультацій з конкретних юридичних питань і закінчуючипредставленням інтересів клієнта в судових засіданнях або в інших сферахправового життя.
За прийнятою в США класифікацією,спеціалізація юристів характеризується такими показниками: у сфері судовихпроцесів працює 23 % американських юристів; нерухомості, будівництва,землекористування – 14; корпоративного і бізнесового права – 13; деліктногоправа – 11; страхового права – 10; сімейного права – 8; трудового права – 7;загальної правової практики – 14 %. Причому приватною юридичною практикоюзаймаються 74 %, в приватній промисловості працює – 8, в урядових структурах –8, в судочинстві – 3, в сфері освіти, публічного правового захисту, приватнихасоціаціях – по 1, а не працює (пенсіонери) – 5 % юристів [6, с. 39].
В характеристиках американськоїадвокатської діяльності важливим є те, що в окремих штатах "… наявністьуніверситетського диплома для зайняття адвокатською діяльністю не є обов'язковою.Претенденти (на адвокатську діяльність) мають мати ценз осілості та бутиамериканськими громадянами" [5, с. 202]. Тобто, для набуття праваздійснювати адвокатську діяльність найбільш важливою є реальна наявністьпрофесійних знань, навичок та вмінь, а не шлях (форма) їхнього набуття.
Цікаво, що на території США здійснюютьправничу практику адвокати, які можуть не бути громадянами США. У деяких штатахдопускаються два види юридичної діяльності іноземців. До першого видувідноситься надання виключно консультативної допомоги, а другим видом є повноправнаадвокатська юридична діяльність, зокрема, з представленням інтересів клієнта всудовому засіданні. В останньому випадку, іноземні громадяни та громадяни США,як адвокати, мають однакові права та повноваження. Схожа ситуація й уВеликобританії, але там іноземні громадяни можуть бути тільки солісіторами.
Необхідною передумовою для допуску доскладання кваліфікаційного іспиту на право правничої практики в 43 штатах США єнабуття юридичної освіти в акредитованій правничій школі [11, c. 236]. Станомна 2006 р. у США діяло 220 правничих шкіл (193 – акредитовані Американськоюасоціацією юристів), в яких навчалося близько 140 тис. студентів [16, с.50-51].
Загалом усі юридичні навчальні закладипо підготовці адвокатів у США можна умовно поділити на юридичні школи, якіакредитовані Американською асоціацією адвокатів, та ті, що не акредитовані.Вище зазначалося, що навчання в акредитованому навчальному закладі є важливимдля майбутніх адвокатів більшості штатів, оскільки в 43 із них при вступі доадвокатури саме закінчення акредитованої юридичної школи є обов'язковим, ітільки в 7 штатах така вимога не висувається.
Однією з важливих умов при вступі добудь-якої юридичної школи в США є середній бал, який абітурієнт отримав принавчанні в коледжі, а іншою – бали, які отримані під час складання вступнихіспитів, тестів тощо. Слід зауважити, що середній бал за час навчання в школах(коледжах), не завжди є обов'язковим при вступі до вищого юридичногонавчального закладу, але він ураховується при вирішенні спірних питань, увипадках, коли деякі абітурієнти набирають однакову кількіість балів прискладанні вступних іспитів.
Після проведення вступних випробувань зусіх осіб, які отримали максимальну кількість балів, формується «резервнийфонд», який може в декілька разів перевищувати кількість вакантних місць уюридичному навчальному закладі. Подальший відбір на навчання з цього фондуздійснюється на основі не тільки кількості отриманих балів на екзаменах, але йураховуються як расова належність особи, так і місце проживання, мотиви вступудо юридичної школи тощо [11, c. 238]. При цьому такі характеристики абітурієнтаяк раса, релігійні погляди тощо мають не останнє значення при вирішенні, чизможе особа поступити до юридичного навчального закладу.
Після вступу особи до навчальногозакладу починається власне юридичне навчання, яке триває в США протягом трьохроків, протягом яких студенти набувають знань, умінь та навичок для подальшоїпрактичної юридичної роботи. На противагу Україні, Російській Федерації таіншим країнам пострадянського простору, які належать до романо — германськоїправової сім'ї, в юридичних навчальних закладах США поширена практика поділунавчальних дисциплін на обов'язкові, які в основному вивчаються на першомукурсі, та «необов'язкові», тобто такі, які студенти самостійнообирають починаючи з другого курсу навчання. При цьому слід зауважити, щозагалом не існує обмежень у максимальній кількості дисциплін, які студент можевибрати для подальшого навчання.
Після закінчення навчання проводятьсяіспити. Слід зауважити, що, незважаючи на «вибірковість» навчання,наприклад, у третині штатів США існує перелік навчальних предметів, за якимискладаються іспити, зокрема, випускні, які є обов'язковими для того, щоб матизмогу вступати до адвокатури цих штатів. Але при цьому кожен штат має свійперелік «обов'язкових» дисциплін та екзаменів. Тому студентиюридичних навчальних закладів намагаються наперед визначити можливі територіїздійснення юридичної практики, і створюють собі умови для роботи в різнихштатах шляхом вивчення дисциплін з різних «переліків».
Навчання в правових школах як у США,так і в Україні, закінчуються випускними екзаменами, але, на відміну віднавчальних закладів нашої держави, в США будь-який випускний екзаменпроводиться виключно в письмовій формі, а перевірка робіт студентівздійснюється анонімно, для того щоб зменшити «людський фактор» приперевірці та оцінці робіт [12, c. 133]. Тому в США досить розповсюдженим єтестовий варіант складання іспитів.
Важливим питанням, яке слід висвітлитипри розгляді юридичного навчання, – питання оплати навчання та пов'язаних з цимвитрат, оскільки дане питання, до певної міри, допомагає визначити доступністьюридичної професії для населення країни. Для цього звернемося до офіційноїстатистики. Звичайно, оплата в кожному навчальному закладі США залежить відпопулярності, рейтингу та рівня освіти, яку він надає. За останні декількароків навчання в юридичних закладах для студентів коштувала в 2006 роціприблизно 14 тисяч доларів США, у 2007 р. – 14-15 тисяч доларів [7]. До цієїсуми входить лише плата за навчання в юридичному навчальному закладі.Додатковими до цієї суми є середні витрати студента на гуртожиток, підручникитощо. У 2007 навчальному році вони становили 12,4 тис. доларів США,збільшившись, порівняно з минулими роками, на 1 тисячу доларів [15]. Отже,середня місячна оплата юридичної освіти сягає близько тисячі доларів США, прицьому студенти у випадках, коли середній бал відповідає вимогам конкретноговузу, можуть отримувати стипендії, гранти тощо.
Американська асоціація адвокатівнаводить статистику витрат держави на оплату стипендій, грантів та винагородстудентам за відмінне навчання, заохочуючи студентів до отримання найбільшоїкількості знань, умінь тощо, оскільки при втраті певної кількості балів при здачііспитів особа втрачає право на стипендію. За останні декілька років суми, яківиділяються на навчання, збільшуються, що ілюструє важливість, престиж тапотребу в професійних юристах. Так, у 2004/5 році на 188 вузів виділялося 513 424567 доларів США, в 2005/6 на 195 навчальних закладів – 585 241 407 доларів США.В 2007/8 рр. сума державного фінансування сягала 639 867 397 доларів США [6],яка є досить значною, оскільки в середньому на один навчальний закладвиділяється більше 3 мільйонів доларів США і це дає змогу старанним таобдарованим студентам оплачувати витрати на навчання виключно за рахунокстипендій, усі ж інші змушені оплачувати навчання за власний рахунок.
У Сполучених Штатах для отримання правана зайняття адвокатською діяльністю особа, яка отримала юридичну освіту,складає спеціальний іспит, який визначає, чи придатна особа для практики вякості адвоката. При цьому, в основному, у кожному штаті існують власні вимогидо адвокатів та до суті, процесу, виду екзаменів для допуску до адвокатської діяльності[12].
Іншим є навчання адвокатів у Англії. По-перше, в англійському типіадвокатури від баристерів формально не вимагається юридична освіта, тоді як уСША це є обов'язковою вимогою для допущення до екзаменів на адвоката.Відмінністю є й заборона в Англії практики на первинному етапі навчання, а вюридичних навчальних закладах США вона не тільки не заборонена, а й позитивносприймається, коли особи проходять практику під час канікул у юридичнихконторах, судах тощо. У США одним з видів навчання є «юридичні клініки»,в яких студенти надають безоплатні консультації з юридичних питань.
Як зазначалося вище, в минулому у США не вистачало кількістьюристів, а такі види навчання як навчальна практика і юридичні клініки даютьзмогу набути більше практичного досвіду за більш короткий час, і після випускувийти професійними адвокатами, які можуть одразу приступати до своєїпрофесійної діяльності.
У контексті питання, що розглядається,слід указати, що в стандартах юридичної освіти, створених Американською асоціацієюадвокатів, прямо вказується, що юридичний навчальний заклад повинен створититаку програму навчання, яка б найбільш досконало підготувала майбутнього юристадо «допуску до лави», тобто власне до юридичної практичноїдіяльності.
Цей факт дає змогу зрозуміти, що більшачастина юридичних навчальних закладів орієнтована на підготовкуадвокатів-практиків. Рейтинг юридичних шкіл у США формується в залежності відкількості випускників, які завершили навчання, а також кількості випускників,які протягом трьох років після успішного закінчення навчального закладуотримали допуск до адвокатської діяльності [9], тобто, чим більше випускниківзакладу займається юридичною практикою, тим престижнішим вважається навчальнийзаклад.
Окрім «класичного» навчання вюридичних навчальних закладах існують альтернативні види навчання юристів. Якприклад такої альтернативи, можна назвати програму юридичного навчання в штатіВашингтон округу Колумбія. Вона більш відома під назвою «Правило 6:Програма клерків». Дану програму призначено для осіб, які не в змозізакінчити юридичну школу та отримати класичну юридичну освіту з різних причин,але мають бажання отримати повноцінну юридичну освіту для подальшої практичноїдіяльності. Можливостями цієї програми користуються особи, які працюютьклерками як у юристів практиків, так і в інших юридичних установах (судахрізних рівнів тощо). Ця програма дає можливість отримати повноцінну юридичнуосвіту та дати змогу «клерку» здавати іспити для допуску доадвокатської діяльності у Вашингтонській асоціації адвокатів. Ця програмазапочаткувалася та проходить під патронатом Вищого суду Вашингтона. Слідвідмітити, що оплата за навчання за цією програмою є доступною. При вступі допрограми майбутній юрист повинен заплатити 50 доларів, а потім щороку вноситипо 1500 доларів для продовження навчання, яке триває 4 календарні роки.
Як зазначалося вище, юридичні навчальнізаклади орієнтуються на навчання адвокатів, а адвокатська професія є одним знайпопулярніших орієнтирів подальшого працевлаштування. Для цього потрібноотримати допуск до зайняття адвокатською діяльністю. Найчастіше його отримуютьпісля проходження іспитів, які індивідуальні в кожному штаті. Зазвичай,Верховний суд окремого штату встановлює певні вимоги, нормативи, згідно з якимивідбувається процедура допуску кандидатів до адвокатської практики. Слідвідмітити, що рішення щодо надання права майбутньому адвокату здійснюватиюридичну практичну діяльність виноситься безпосередньо комісією з допуску, якаскладається з адвокатів – членів асоціації адвокатів відповідного штату,досвідчених практикуючих юристів. Іншим способом формування комісії є процедурапризначення її членів губернатором або відповідною судовою установою штату.Комісія при вирішенні питань щодо допуску майбутнього адвоката до професійноїдіяльності оцінює не тільки знання законодавства та судових прецедентів,теоретичних знань, а й моральні, етичні та інші якості кандидата. Особистіякості кандидатів перевіряються за допомогою поданих кандидатом документів, атакож співбесід, які проводить комісія. Перелік документів, які повинен надатикандидат, такий: коротка розповідь про себе та автобіографія, документи, якідають інформацію про наявність або відсутність приводів до поліції тасудимостей особи. Також до цього переліку додаються довідки від нарколога,психіатра. При цьому, якщо у членів комісії виникають підозри в неправдивостіподаних кандидатом в адвокати документів, вони можуть провести власнуперевірку, на основі якої виноситься рішення щодо допуску особи до професійноїдіяльності. Крім перевірки офіційних довідок, комісія може проводити опитуваннясусідів за місцем проживання, колишніх співробітників, керівництво тощо.Перевірка знань кандидата проводиться шляхом складання іспитів. Він складаєтьсяіз двох частин: письмового тесту або роботи та усної співбесіди. У випадку,коли комісія не дає дозволу на зайняття адвокатською діяльністю, кандидат можеоскаржити рішення в суді штату [1].
Допуск до адвокатської діяльності даєособі не тільки можливість виступати в суді в якості адвоката, а це є умовоюдля прийняття на роботу в якості юристів-консультантів, а також різного видудержавних юристів (до державних юристів у даному випадку відносятьсяпредставники юридичних відділів прокуратури, судді тощо).
Важливим питанням, яке слід розглянутипри дослідженні діяльності адвокатів, є особливості професійних організаційюристів, оскільки вони відіграють важливу роль як у підтриманні престижу таналежної якості юридичних послуг, так і у впливі на навчання, оплату тасоціальний захист адвокатів.
Серед організацій, які регулюютьдіяльність юристів на території у США, можна назвати «American barassociation» (АВА), її аналоги в штатах та інші професійні об'єднання. АВАбула створена приблизно в 1878 році. У цей час професія адвоката знаходилась щена первинній стадії свого розвитку і не могла забезпечити потреб тогочасногосуспільства. Підготовка та навчання юристів-адвокатів на початковому етапірозвитку професії здійснювалась за системою студіювання, що давало практичнийдосвід роботи, але не могла забезпечити належної теоретичної підготовкифахівця. Адвокатська професія ще не мала етичних, професійних та правових норм,які б регулювали їхню діяльність, був відсутній орган, який міг би вирішитиважливі та нагальні проблеми адвокатської діяльності, тому створенняпрофесійної організації було чи не єдиною можливістю заповнення існуючих на тойчас прогалин попередження їхнього виникнення в подальшому.
Згідно зі статутом, «American barassociation» була призначена для «вдосконалення юриспруденції якнауки, покращення управління правосуддям і створення єдиного законодавства вусій країні». З часом АВА дещо змінила свої напрямки діяльності, зокрема,у її сучасному статуті визначається, що діяльність асоціації спрямована назагальнонаціональне представництво професії юриста, службу суспільству шляхомудосконалення законодавства країни, поваги до закону, підтримання престижупрофесії адвоката [9]. На сучасному етапі членство в АВА не є обов'язковим дляпредставників адвокатської професії, проте більшість правозахисників-адвокатівє членами даної організації та професійних організацій у своїх штатах.
У США не існує єдиної системи тарифівоплати послуг адвокатів. Оплата їхньої праці здійснюється напряму задомовленістю з клієнтом. Однією з найпоширеніших принципів оплати праціадвоката є погодинна. При цьому одна година роботи юриста – адвоката в оплатіможе варіюватися від 25 до 500 доларів, залежно від складності справи, престижута досвіду конкретного адвоката [3]. Наприклад, Кодекс професійної поведінкиштату Вірджинія наводить перелік аспектів, які впливають на розміриадвокатських гонорарів. При цьому не наводяться конкретні цифри, а здійснюєтьсяперелік характеристик, які впливають на розмір оплати, зокрема: оплата повинназдійснюватися в розумних межах; оплата нараховується залежно від досвіду,репутації та можливостей адвоката, який супроводжує справу.
Згідно з цим актом, до обставин, яківпливають на оплату праці входять: кількість допоміжного персоналу, якихзалучено до справи, природа відносин між клієнтом та адвокатом, час, протягомякого співпрацюють клієнт та адвокат (на постійній основі чи разова справа)[11]. При представленні інтересів клієнта по цивільних справах, які пов'язані зпевними матеріальними претензіями, оплата адвоката може здійснюватися взалежності від відсотка від суми претензії і виключно у випадку, коли справубуде виграно.
Розглядаючи оплату праці адвоката, слідзауважити, що не кожна людина може собі дозволити скористатися послугамиприватного адвоката, а тому в США існує інститут державного захисника, тобтоадвоката, послуги якого оплачує держава. У США також створено і діє інститут «юридичнихклінік», де найбільш здібні особи, які навчаються на адвокатів, надаютьбезкоштовні консультації та інші види правової допомоги. Останнім часом такожпрактикується оплата витрат на адвоката державою у випадках, коли особа подаєскаргу на державу і виграє дану справу [3].
Розглядаючи питання професійноїдіяльності будь-якої особи, передусім представників адвокатської професії, неможна оминути професійної (етичної) відповідальності адвоката. Так, кодекспрофесійної поведінки адвокатів штату Вірджинія визначає перелік проступків, заякі адвокат несе професійну відповідальність, серед них можна виділити такі:порушення або спроба порушення кодексу професійної поведінки, або допомогатретій особі порушити даний кодекс; скоєння злочину або проступку, який би мігзаплямувати честь і гідність адвокатської професії в цілому; допомога судді абосудовому працівнику в скоєнні порушень правил судової поведінки або іншомупорушенні чинного законодавства.
Контроль за дотриманням вищенаведенихправил покладається не тільки на професійні організації та інші контролюючіоргани, але й на самих адвокатів, оскільки у вищенаведеному кодексі вказується,що адвокати при отриманні інформації про порушення професійних та інших нормбудь-яким представником не тільки адвокатської професії, але й суддів тасудових офіцерів, повинні доповісти про це відповідному контролюючому органу [21].
У кодексах США, крім конкретнопередбачених проступків, досить часто використовуються більш загальнівизначення дій, за які адвокат несе дисциплінарну відповідальність. Такимиправопорушеннями є:
– поводження, пов'язане з нечесністю,шахрайством, обманом чи представленням у фальшивому світлі;
– поведінка, що є упередженою щодоправосуддя тощо [16, c. 155-156].
Такі визначення мають як позитивні, такі негативні сторони, оскільки, крім того, що вони дають більше можливостей дляпритягнення адвоката – порушника до відповідальності, також є можливість «підстроюваннянорми під порушника», тобто відповідні особи мають можливість розширитинорму та притягувати до відповідальності й невинну особу.
У залежності від доведеності виниадвоката та ступеня вини відповідний дисциплінарний комітет визначає мірупокарання, що може виявлятися як у штрафі або обов'язку публічно вибачитися,так і в забороні на адвокатську діяльність на певний строк та назавжди.
Підводячи підсумки, необхіднозазначити, що на відміну від суддівської діяльності, завданням якої єздійснення правосуддя, адвокатська діяльність спрямована на забезпечення правсуб'єктів не тільки при вирішенні юридичних справ у судах, але й в інших сферахїхнього існування. Адвокати є представниками громадянського суспільства, знаходятьсяпоза межами безпосереднього впливу державної влади, що зумовлює й особливостіорганізації, контролю, забезпечення їхньої діяльності, а також професійноїпідготовки.
У підтриманні престижу та належноїякості юридичних послуг, наданні права на здійснення професійної практичноїдіяльності, забезпеченні «корпоративної» відповідальності юристів тасоціального захисту, професійної підготовки визначальне місце належитьрізноманітним професійним організаціям адвокатів.
Важливою умовою набуття права наздійснення юридичної практичної діяльності є професійна підготовка за всієюрізноманітністю форм та змісту якої в різних країнах англо-американськоїправової сім'ї; спільним є прагматична спрямованість, казуальність, формуванняу студентів навичок юридичного мислення, академічні свободи юридичних шкіл,підконтрольність професійним організаціям юристів.
Відповідальності юристів, порушеннямнорм етики, моралі тощо приділяють увагу як професійні організації, так ідержавні органи країн, оскільки вони зацікавлені в підтриманні престижу,законності в діяльності та належного рівня виконання своїх обов'язків танадання правових послуг населенню країни юристами – професіоналами. У зв'язку зцим контроль за їхньою діяльністю здійснюють як загальні органи управлінняюристами, так і спеціально створені органи, зокрема дисциплінарні трибунали абоподібні до них.
Значущим фактором забезпеченняпрофесійної діяльності адвокатів є оплата праці. Як правило, в англомовнихкраїнах відсутня єдина система тарифів оплати послуг адвокатів. Вона часто здійснюєтьсябезпосередньо за домовленістю адвоката (або солісітора у Великобританії) зклієнтом.
Одним із найпоширеніших видів оплатипраці адвоката є погодинна. Існує також інститут державного захисника, тобтоадвоката, послуги якого оплачує держава. У США є інститут «юридичнихклінік», де надаються безоплатні консультації та правова допомога.Останнім часом практикується оплата витрат на адвоката державою у випадках,коли особа подає скаргу на державу і виграє дану справу.

Література
1. Марченко М.Н. Основныеисточники англосаксонского права: понятие, прецедент / М.Н. Марченко // Вестн.Моск. гос. ун-та. – 1999. – №4. – С. 26–41. (Серия 11. Право).
2. Марченко М.Н. Правовые системысовременного мира / М.Н. Марченко. – М.: ИКД Зерцало-М, 2001. – 400 с.
3. Марченко М.Н. Сравнительноеправоведение. Общая часть. Учебник для юридических вузов / М.Н. Марченко. – М:Изд-во «Зерцало», 2001. – 560 с.
4. Меморандум «Проконцептуальні положення щодо реформування законодавства про адвокатуру,погоджені Спілкою адвокатів України та Асоціацією правників України» від 29 лютого 2008 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MUS7413.html
5. Микешина Л.А. Философиянауки: Современная эпистемология. Научное знание в динамике культуры.Методология научного исследования: Учеб. пособие / Л.А. Микешина. – М.:Прогресс–Традиция МСПИ: Флинта, 2005. – 464 с.
6. Мичко М.І. Проблеми функційі організаційного устрою прокуратури України: автореф. дис. на здобуття наук.ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура таадвокатура»/ М.І. Мичко. – Х., 2002. – 38 с.
7. Мірошниченко М.І. Генезиснаціональних правових систем: теоретико-методологічний аспект: Монографія / М.І.Мірошниченко. – К.: Університет «Україна», 2007. – 271 с.
8. Молдован В.В. Порівняльнекримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навч.посібн / В.В. Молдован, А.В. Молдован. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
9. Недбайло П.Е. Введение вобщую теорию государства и права (Предмет, система и функции науки) / П.Е.Недбайло. – К.: Изд-во «Вища школа», 1971. – 160 с.
10. Нерсесянц В.С. Сравнительноеправоведение в системе юриспруденции / В.С. Нерсесянц // Государство и право. –2001. – № 6. – С. 5–15.
11. Нерсесянц В.С. Философияправа: Учебник для вузов / В.С. Нерсесянц. – М.: Норма, 2005. – 656 с.
12. Оборотов Ю.М. Традиції тановації в правовому розвитку: загальнотеоретичні аспекти: автореф. дис. наздобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історіядержави і права; історія політичних і правових вчень» / Ю.М. Оборотов. –О., 2003. – 38 с.
13. Оборотов Ю.Н. Месторазвитиев пограничной (евразийской) цивилизации как основа правового развития Украины /Ю.Н. Оборотов // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. – Вип. 45/ ред. кол. С. В. Ківалов (гол. ред.) та ін.; відп. за вип. Ю.М. Оборотов. –Одеса: Юридична література, 2009. – С. 7–11.
14. Оксамытный В.В. Правовыесистемы современного мира: проблемы идентификации: Открытая лекция / В.В.Оксамытный. – Ин-т государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. – К.;М.; Симф.: Логос, 2008. – 36 с.
15. Оль П. А. Правопонимание: отплюрализма к двуединству. Монография / П.А. Оль. – СПб.: Издательство Р.Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. – 243 с.
16. Оніщенко Н.М. Правовасистема: проблеми теорії: Монографія / Н.М. Оніщенко. – К.: Ін-т держави іправа ім. В.М. Корецького НАН України, 2002.– 352 с.
17. Оніщенко Н.М. Сприйняття правав умовах демократичного розвитку: проблеми, реалії, перспективи: Монографія /Н.М. Оніщенко; відп. ред. академік НАН України Ю.С. Шемшученко. – К.: ТОВ «Видавництво»Юридична думка", 2008. – 320 с.
18. Організація професійноїдіяльності юриста: теорія і практика: Пер. з 2-го англ. вид./ Ф. Бойл, Д.Каппс, Ф. Плауден, К. Сендфорд; наук. ред. пер. В. І. Андрейцев. – К.:Знання, 2006. – 478 с.
19. Реформування правовоїсистеми України: проблеми і перспективи розвитку в контексті Європейськихінтегративних процесів: Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 28–29 квітня 2004 р.):Зб. наук. пр.: В 2 ч./ Редкол.: С.А. Єрохін, В.Ф. Погорілко, Я.М. Шевченко таін. – К.: Нац. акад. управління, 2004. – Ч. 1. – 704 с.
20. Романов А. К. Правовая системаАнглии: [Учебное пособие] [2-е изд., испр.] / А.К. Романов. – М.: Дело, 2002.– 344 с.
21. Русанова І.О. Проблемиорганізації суду присяжних в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеняканд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура»/ І.О. Русанова. – Х., 2003. – 20 с.
22. Савченко А.В. Кримінальнезаконодавство України та федеральне кримінальне законодавство Сполучених ШтатівАмерики комплексне порівняльно-правове дослідження: Монографія / А.В. Савченко.– К.: КНТ, 2007. – 596 с.