Зміст:
Вступ
РозділІ Загальна характеристика посягань на статеву свободу та статеву недоторканість
РозділІІ Юридичні ознаки насильницького задоволеннястатевої пристрасті неприродним шляхом
2.1 Об'єктивні ознаки
2.1.1. Об'єкти злочину
2.1.2. Об'єктивна сторона
2.2. Суб'єктивна сторона злочину
РозділІІІ Особливості кваліфікації насильницького задоволення статевої пристрастінеприродним шляхом
Висновок
Списоквикористаних джерел
Вступ
Основнимизавданнями, що постають перед державою, юридичною наукою на сучасному етапіскладних економічних та політичних перетворень особливе місце займає розробкапитань, пов'язаних з охороною особи та забезпеченням дотримання прав і свободгромадян. У статті ЗКонституції України зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь тагідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальноюцінністю. Кожне цивілізоване суспільство повинно забезпечити безпеку своїмгромадянам, а також визначити як першочергове завдання фізичний та психічнийзахист громадян від різних негативних проявів сучасного життя.
Найвищим рівнемохорони громадян є кримінально-правовий захист, який забезпечує можливість застосування найбільш суворихсанкцій до осіб, що заподіюють суттєвушкоду фізичному, моральному, а також: соціальному розвитку як дорослих, так і підростаючого покоління.
За роки свогоіснування людство вигадало та знайшло способи боротьби с багатьма злочиннимидіяннями. Різноманітність людських характерів, влада, гроші, слава та бажанняотримати нові гострі почуття народжувало все новіші і брудніші злочини, яківражали своїм цинізмом та відсутністю гідності все людство.
Сьогоднішнєчинне кримінальне законодавство України містить близько 340 основних діянь, якімають кваліфікаційні ознаки злочину. Але, уявивши собі наслідки цих злочинів,стає зрозуміло, що з них лише невелика кількість є важкими та такими, якіприносять багато болю, страждань та навіть повністю ламають чи змінюють людськежиття. Ми вважаємо, що злочини проти життя та здоров’я особи, злочини протичести волі та гідності особи, злочини проти статевої свободи та статевоїнедоторканості особи є найбільш важкими та страшними, зі всіх які існують усучасному кримінальному законодавстві, оскільки саме ці злочини, крім тяжкихфізичних травм, залишають у свідомості потерпілої особи, її близьких і ріднихвеликі та незгладні спогади, які пам'ятаються все життя.
У сучаснихумовах Україна переживає цілий ряд соціальних, політичних і правових змін. І,незважаючи на це, держава повинна забезпечувати, охороняти і захищати права,свободи та інтереси своїх громадян. Стаття 3 Конституції України проголошуєзахист прав та свобод людини пріоритетним завданням держави.
Актуальністьтеми. Статеві злочинипредставляють підвищену суспільну небезпеку. Внаслідок вчинення цих злочинівнерідко порушується подальший нормальний і психічний розвиток потерпілих, у нихможуть формуватись неправильні, з моральної точки зору, уявлення про статевістосунки, а згодом — і деформації їх особистості.
Проблеманасильства існує стільки ж часу, скільки розвивається людство. Насильство єневід'ємною частиною життя людей і тварин. Однак вбивство однією твариною іншоїне сприймається нами так, як насильство серед людей. Яким би жорстоким не булонасильство у природі, воно не підпадає під жодні правові норми. Будь-якенасильство у тваринному світі відповідає природним нормам, є цілком нормальнимявищем. Насильство у людському середовищі тісно пов'язане з проблемою моралі,тобто сукупності звичаєвих норм, усталених поглядів, пов'язаних з різнимиаспектами людського життя.
Самекеруючись мораллю, людина може встановити, що треба вважати насильством. Хочморалі притаманно багато консервативних рис, вона зазнає істотних змін з розвиткомлюдського суспільства.
До цьогонеобхідно додати, що сексуальні зловживання набули величезних масштабів і вінших державах. Це проблема не лише України, а всієї міжнародної спільноти. Алев Україні, враховуючі економічну нестабільність, падіння моралі, загостренняпротиріч у різних сферах соціального життя дане питання набуває особливої гостротиі потребує застосування термінових заходів щодо протидії цим злочинам іособливо для їх попередження. Тому наукова розробка цих питань виключноважлива.
Укримінально-правовому, і до певної міри, в кримінологічному аспектахвищезазначена проблема досліджувалась рядом авторів. Зокрема, над нею працювалитакі вчені, як: Ю.В. Александров, Б.А. Блиндер, А.П. Дьяченко, Г.Б. Елемисов,А.А. Жижиленко, А.Н. Ігнатов, О.Г. Кальман, П.І. Люблінський, П.П. Осипов, С.В.Познишев, Я.М. Яковлєв та інші видатні науковці.
Метою курсової роботи є визначенняюридичних ознак насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднимшляхом.
Поставленамета передбачає вирішення наступних завдань:
· визначити загальну характеристику злочинівпроти свободи та статевої недоторканості;
· вивчити об'єктивні ознакинасильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом;
· визначити суб'єктивну сторонунасильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом;
· визначити кваліфікуючи ознакинасильницького задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом.
Об'єктом курсової є суспільні відносини захищенікримінально-правовими нормами, які складаються у сфері статевої недоторканості людини.
Предмет роботи складають загальна характеристика визначенняконцептуальних засад злочинів проти свободи та стаетвої недотовканості особи, атакож розглянути юридичні ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднимшляхом
Використаніметоди. Методологічнуоснову роботи склала сукупність методів науковогопізнання. Комплексність розгляду даної теми обумовило використання міжнародних нормативних актів тазаконодавства України, а також використання юридичної, соціологічної,психологічної, педагогічної літератури, узагальнення судової практики України.
РозділІ Загальна характеристика посягань на статеву свободу та статеву недоторканість
У наш час насильство породжує покарання. Однак це не призвело дойого зникнення. Можна сказати, що насильство — це якість, яка певною міроюпритаманна людській психіці. І ніякі моральні постулати не можуть викоренитисхильності людей до насильства. Проблема насильства була і є актуальноюпроблемою людського суспільства.
Насильство має дуже багато форм. По-перше, розрізняють моральне(психічне) і фізичне насильство. По-друге, насильство може діставати вияв удіях однієї людини проти іншої, групи людей проти особи, одного народу протиіншого, держави проти держави (війна), релігії проти релігії. Як правило,насильство зумовлюється певними причинами.
Протягом багатьох століть філософи намагалися зрозуміти йогосутність. Вони ставили перед собою питання: як виникає насильство?; чомузростає рівень насильства в суспільстві?; чи кожна людина здатна до нього?; чиможна виправдовувати насильство?; чи можна його викоренити? Ці та інші питанняє актуальними й нині.
Що ж таке насильство? Юридичний енциклопедичний словник дає такейого визначення: це фізичний чи психічний вплив однієї людини на іншу, щопорушує невід'ємне право людини на особисту недоторканність. Фізичне насильстводістає вияв у безпосередній дії на організм людини (нанесення побоїв,заподіяння тілесних ушкоджень тощо). В результаті цього потерпілому може бутизавданий біль, ушкоджене здоров'я і навіть заподіяна смерть.
Насильство може бути обставиною, що обтяжує вину (наприклад, привчиненні злочину з особливою жорстокістю чи знущанні над потерпілим), абоспособом вчинення злочину (наприклад, вбивство, пограбування) чи ознакою складузлочину (наприклад, зґвалтування)[1].
Отже, насамперед насильство розглядається як злочин. Саме боротьбіпроти цього були присвячені статті законів з найдавніших часів. Оскількинасильство є невід'ємною частиною людської психіки і повністю викоренити йогонеможливо, треба створювати умови, за яких застосування насильства було б вкрайневигідне для злочинця.
Статеві злочинимають своїм об'єктом статеву свобводу особистості (зґвалтування, насильницькезадоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу встатевий зв'язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини зособою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповнолітніх).
Наведемокласифікацію злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості:
Згвалтування,тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрозою йогозастосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи;
Насильницькезадоволення статевої пристрасті неприродним способом – задоволення статевоїпристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрозийого застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи;
Примушуваннядо вступу в статевий зв’язок – примушування жінки чи чоловіка до вступу встатевий зв’язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чичоловік матеріально чи службово залежні;
Статевізносини з особою, яка не досягла статевої зрілості;
Розбещеннянеповнолітніх – вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досяглашістнадцятирічного віку[2].
Зґвалтування (ст. 152).Цей злочин визначається законом як статеві зносини із застосуванням фізичногонасильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного станупотерпілої особи.
Суб'єктом зґвалтування —безпосереднім виконавцем злочину — може бути особа чоловічої статі, яка досягла14-річного віку. Співучасником може виступати і жінка. Наприклад, якщо воназаманює потерпілу в глибину парку для того, щоб, користуючись відсутністюлюдей, винний вчинив звалтування, — така жінка є посібником у злочині.
Як вже зазначалося, за своєю об'єктивною стороною зґвалтування —складний злочин, що полягає не тільки у вчиненні статевого акту, а й у тому, щоцей акт вчинюється шляхом застосування фізичного насильства або погроз. Томувиконавцем злочину визнається і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичненасильство з метою примусити її вступити в статеві зносини з насильником. У Цихвипадках субсидіарним (додатковим) виконавцем може бути жінка, яка бере участь,наприклад, у зв'язуванні потерпілої особи. Для того, щоб винний здійснив з нею насильницький статевий акт, абопогрожує потерпілій особі заподіяти каліцтво з цією самою метою. Крім того,безпосереднім виконавцем злочину закон визнає жінку, яка досягла 14-річноговіку, коли потерпілою особою від злочину є особа чоловічої статі[3].
У частині 2 ст. 152передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене повторно або особою, якараніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153—155 КК.Повторним воно вважається, якщо йому передувало таке саме діяння, вказане участинах 1—4 ст. 152. Поняття повторності зґвалтування охоплює як фактичнуповторність, так і спеціальний рецидив. Тому для визнання зґвалтуванняповторним не має значення, чи був винний засуджений за раніше вчинений злочинчи усі ці злочини вчинені до засудження. Для повторності не має також значення,чи були закінченими обидва злочини і чи був винний їх співвиконавцем або іншимспівучасником. Повторність може мати місце, коли потерпілими (у кожному випадкузґвалтування) є різні особи чи одна й та сама. Але звалтування не може бутивизнано повторним, якщо судимість за раніше вчинений злочин знята або погашенаабо закінчилися строки давності.
У частині 3 ст. 152передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене групою осіб, абозґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.
Вчинення зґвалтуваннягрупою осіб передбачає: а) вчинення злочину кількома виконавцями (двома абобільше), які досягли 14-ти років і б) узгодженість дій учасників групи щодопотерпілої особи. При цьому попередня змова між учасниками зґвалтування не єобов'язковою[4].
Виконавцем зґвалтуваннявизнається як особа, що безпосередньо вчинює статевий акт з потерпілою особою,або що робить замах на такі дії, так і та, яка застосовує до потерпілої фізичненасильство або погрози з метою примусити її вступити в статевий акт з будь-якимз учасників групи. У цьому випадку дії співвиконавців кваліфікуються за ч. 3ст. 152 без посилання на ст.27.
Групове зґвалтування можемати місце як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих осіб. Причому такимвизнається зґвалтування, коли винні, вчинюючи узгоджено і застосовуючи фізичненасильство або погрозу стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві актикожний з однією з них.
Зґвалтуваннянеповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчиняється щодо потерпілих осіб, які знаходяться у віці від 14 до18 років. Зґвалтування особи до 14-ти років кваліфікується за ч. 4 ст. 152 якзґвалтування малолітньої чи малолітнього. Причому для кваліфікації за ч. 3 немає значення настання шлюбного віку або статевої зрілості потерпілої особи.Важливо, що вона не досягла повноліття. Для відповідальності необхідно встановити,що насильник знав або допускав, що здійснює насильницький статевий акт знеповнолітньою особою, або міг це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявсящодо фактичного віку потерпілої, тобто за всіма обставинами справи вважав, щожінка досягла повноліття, дійсне її неповноліття не може бути підставою для застосуванняч. 3 ст. 152[5].
У ч. 4 ст. 152передбачена відповідальність за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також звалтуваннямалолітньої чи малолітнього.
Насильницькимзадоволенням статевої пристрасті неприродним способом, як відомо, вважаютьстатеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози йогозастосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Незважаючи на те,що статеві злочини відносяться до найбільш тяжких злочинів проти особи,протягом багатьох років належної уваги їм у кримінально-правовій літературі неприділялося.
Тільки в останніроки цей вид злочинів став предметом спеціальних досліджень. Однак цілий рядпитань дотепер ще ґрунтовно не досліджений та викликає суперечки.
А.Н. Ігнатовіменує такі злочини – “злочини проти моральності”, або ж “статеві злочини”.Таке трактування зумовлене тим, що зазначені злочини являють собою грубепорушення норм моралі, є крайнім проявом аморального поводження: “Будь-якийзлочин є аморальним вчинком, але статеві злочини аморальні за своєю сутністю,тому що вони пов’язані з порушенням моральних принципів, якими керуєтьсясуспільство”.
Через те, щорозглядуваний нами злочин порушує статеві інтереси потерпілого, їх доцільнішеназивати “статевими”, тим більше, що цей термін достатньо закріплений у науці.Спірним є питання про те, які ознаки відносяться до даного злочину. Відповідно,насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поєднане звбивством, обмежується ознаками, включеними в розділ “Злочини проти статевоїсвободи та статевої недоторканості особи” КК України.
Я.М. Яковлєв,Л.А. Андрєєва, А.М. Ігнатов, П.П. Осипів, П.С. Рашковська, П.І. Люблінський, таінші вчені, крім перерахованих ознак, відносять також вчинення будь-яких дійсексуального характеру незалежно від їх гетеро- або гомосексуальноїспрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити потребичоловіка або жінки[6].
Спільне між всімастатевими злочинами, на їх думку, полягає в тому, що вони зазіхають на існуючийв суспільстві, заснований на свободі та рівності між особами різної статі,уклад статевих стосунків, порушують сталий уклад статевого життя. Вирішальнезначення для виконання завдань кримінального законодавства, реалізації йогоголовної суспільної мети є дотримання кримінально-правових принципів.
Принципамикримінального права можуть бути визнані загальні та найбільш важливі положення,які відображають стратегію і тактику кримінально-правової політики держави,загальні методи та засоби її реалізації, закріплені в кримінальномузаконодавстві.
П.А. Воробейзазначає, що принципами кримінального права можна визнати лише ті загальніположення (засади), які визначають головні завдання кримінального закону,засоби та методи боротьби зі злочинністю, що мають конкретну практичну дію[7].
У сучаснійправовій науці необхідність дослідження загальних і спеціальних положеньсоціальної зумовленості кримінальних законів визнається всіма вченими, алепитання чіткого визначення її принципів залишається не вирішеним.
Так, М.Й.Коржанський вважає, що “соціальна обумовленість кримінально-правової охоронивизначається в основному соціальною цінністю суспільних відносин, економічнимичинниками і ефективністю правової охорони”[8].
Зміцнення законності і правопорядку в період кардинальнихтрансформацій, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя, формуванняправової держави передбачає здійснення превентивних заходів у боротьбі зправопорушеннями, диктує необхідність забезпечення комплексного випереджальноговпливу на криміногенні чинники та підвищення ефективності цього впливу.
Диспропорції суспільного розвитку, послаблення традиційних формсоціального контролю призвели до значного збільшення кількості осіб, якіпотребують кримінологічної профілактики. На жаль, попередження злочинів, якезавжди проголошується головним напрямком боротьби з правопорушеннями як іраніше залишається лише гаслом Ця робота повинна розвиватися насамперед черезіндивідуалізацію, поглиблення морально-психологічної спрямованості, підвищенняпрофесіоналізму кадрів і загальної ефективності.
Несприятливі для суспільства кількісні та якісні зміни у сферізлочинності та в інших правопорушеннях є грунтом для розвитку конформізму,подвійної моралі, соціальної апатії, бездуховності, байдужості і скептицизму.Усе це спотворює суспільну свідомість і призводить до дегуманізації відносинміж людьми до розповсюдження агресивності та інших криміногенних явищ.
Падіння моральних устоїв призвело дозниження суспільної активності в сфері протидії злочинності і поширення такихнегативних явищ як пияцтво, наркоманія, проституція, що живлять злочинність[9].
Основна особливість структурних і функціональних змін кримінальноїполітики в демократичному суспільстві має полягати в перетвореннікримінологічного попередження на основний засіб боротьби зі злочинністю.Попередження злочинів має посісти значне місце в правоохоронній діяльностіорганів внутрішніх справ та інших державних органів і базуватися на принципахморалі і права. Водночас це не означає послаблення уваги до розробки іздійснення заходів каральної політики. Навпаки, ці процеси є взаємопов'язанимиі взаємообумовленими: чим більше уваги суспільство приділяє попередженнюзлочинів, тим більше право воно має суворо питати за порушення законів.
Розкриваючи зміст двох взаємопов'язаних блоків (морального іправового) кримінологічного попередження, слід зауважити, що кожен з них маєсвої особливості.
Так, моральна профілактика полягає у діях суспільства щодопопередження можливих порушень механізму моральної регуляції соціуму. Моральнапрофілактика спрямована як проти соціальних відхилень, так і проти тих явищсоціального життя, які детермінують порушення моральних норм демократичногосуспільства. Такі види негативної поведінки, як алкоголізм, наркоманія,проституція порушують різні соціальні норми. Більша їх частина являє собоювідхилення саме від моральних норм і принципів демократичного суспільства, алевони можуть переростати в правопорушення або навіть у злочини.
Особливу небезпекунасильницька злочинність набуває у тому разі, коли суб'єктом є особа зпсихічними аномаліями. Оскільки такі злочинні дії відрізняються особливоюжорстокістю виконання або способом, який є небезпечним для життя багатьох осіб,або поєднаний із зґвалтуванням чи насильницьким задоволенням статевоїпристрасті неприродним способом.
Проблема визначеннязв'язку психічних аномалій з насильницькою злочинністю давно привернула увагувчених своєю складністю та багатоаспектністю, а деякі принципові її положеннядотепер складають предмет гострої дискусії. На жаль, сьогодні в Україні майжевідсутні фундаментальні дослідження, які були б спеціально присвячені проблемівказаної злочинності їх причинам та умовам, особливостям профілактики даноїкатегорії злочинів[10].
У юридичній літературінемає єдиного підходу до визначення поняття насильницької злочинності.
На фоні зменшення уминулому році на території України стану злочинності на 9% спостерігаєтьсязростання рівня насильницької злочинності в окремих регіонах країни. Так,найбільший приріст умисних вбивств у 2007 р. зареєстровано у Закарпатській(+45,2%), Харківській (+26,4%), Миколаївській (+11,0%) областях, а умиснихтілесних ушкоджень в Чернівецькій (+35,4 %), Хме-льницькій (+15,1%),Тернопільській (+10,0%), Івано-Франківській (+8,3%) та Вінницькій (+2,7%) областях.
В цілому в Україніназвана злочинність займає у структурі усієї злочинності в середньому 5-6%.Особливо треба відмітити те, що переважна кількість статевих злочинів черезпевні причини суб'єктивного характеру залишаються латентними. Тому реально питомавага насильницької зло-чинності є більшою у декілька разів.
Невтишнатенденція, яка спостерігається сьогодні, — збільшення питомої ваги даних злочинів,що вчиняються жінками. Цятенденція поширюється у всьому світі. Португальські вчені дійшли до висновку, що понад 28% жінок схильні до сексуальнихзловживань через наявні у них порушення психіки. У той час як у чоловіків такіаномалії встановлюються лише у 2-9%. Виявлено також пряму залежність міжсексуальним насиллям з боку жінки та зловживанням нею наркотичними речовинамиабо алкоголем.
За минуле десятиліття вУкраїні кількість жінок, засуджених за вчинення насильницьких злочинів,збільшилася у 3,2 рази.
Занепокоєння викликаєрецидив, у тому числі багаторазовий, який не закінчується двома, трьома судимостями.Так, у порівнянні з 2001 р. у 2,3 рази зросла кількість осіб, які раніше вжевчиняли злочини (2001 р. -20932, 2008 р. — 47208 осіб). Серед осіб, які скоїлинасильницькі злочини, понад 33,3% мають одну та дві судимості (загальнийрецидив)[11].
Особливу увагу вструктурі насильницької злочинності проти особи приділяэться статевим злочинам.Динаміка зґвалтувань не вкладається в русло загальної тенденції злочинного насильства.Складається парадоксальна ситуація: на фоні збільшення кількості таких злочинівзменшується їх зареєстроване число. Утворюється штучна латентність даноїкатегорії статевих злочинів, що найбільшою мірою пояснюється специфічноюприродою та механізмами скоєння сексуальних злочинів, а також їх більшою, упорівнянні з іншими насильницькими посяганнями, автономністю від зовнішніхсоціальних умов. Так, у 2007 р. кількість зґвалтувань у порівнянні з 2005 р. череззростання латентності даного виду злочинів зменшилася на 23% (у 2005р. — 1288,у 2007 р. — 1051).
РозділІІ Юридичні ознаки насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднимшляхом
Стаття153 КК Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способомпередбачає кримінальну відповідальність за задоволення статевої пристрастінеприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози або звикористанням безпорадного стану потерпілої особи.
Цей злочин має всі ознаки зґвалтування:
а) вчинюється з метою задоволення статевої пристрасті, статевоїпотреби (інстинкту);
б) із застосуванням тих же засобів — фізичного насильства, погрозчи з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Відрізняє його від зґвалтування лише спосіб задоволення статевоїпотреби — неприродний, нефізіологічний акт:
а) per os — крізь рот;
б) per anum — крізь анальний отвір;
в) всі інші способи сексуального торкання чи поєднання статевогооргану винного з тілом потерпілої особи з метою задовольнити статеву потребу[12].
Не утворює складу злочину:
а) добровільний статевий зв'язок у спотворених формах міждорослими чоловіком та жінкою (фахівці у галузі статевої етики вважають, щобудь-які статеві добровільні дії дорослих чоловіка з жінкою є етичними);
б) добровільний статевий зв'язок між дорослими жінками(лесбіянство);
в) добровільний статевий зв'язок між дорослими чоловіками(мужолозтво).
Мужолозтвом чи педерастією в медицині і в кримінальному правіназивають статеве приваблення до особи своєї статі і статевий зв'язок чоловіказ чоловіком.
Мужолозтво — один із видів гомосексуалізму. Другий — лесбіянство,«лесбійське кохання» — тобто статеве приваблення жінки до жінки.
Про мужолозтво як статеве приваблення чоловіка до чоловікасвідчать найдавніші історичні пам'ятки. Ця вада була відома у давніх сирійців іфінікійців за 2000 років до н. ери. Незважаючи на надзвичайно суворі кари замужолозтво (смертна кара спаленням у Римі, в державі давніх іудеїв), воно булопоширеним, особливо в Стародавньому Римі.
«Лесбійське кохання» походить від назви грецького острова Лесбос,де в давнину виникли ці статеві збочення.
У кримінальній практиці мужолозтво проявляється у двох формах: peros і per anum, вчинене із застосуванням до потерпілого фізичного насильства,погрози або використанням безпорадного стану потерпілого[13].
Добровільні статеві зносини чоловіка з чоловіком законом невизнаються злочинними.
Частина 2 ст. 153 КК має ті самі кваліфікуючі ознаки, якіперелічені у ч. 2 та 3 ст. 152 КК, тобто вчинення цього злочину:
а) повторно;
б) групою осіб;
в) особою, яка раніше вчинила будь-який статевий злочин (ст. 152чи ст. 154-156 КК);
г) щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.
Усі ці кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 153 КК мають такий самийзміст, як і відповідні ознаки ст. 152 КК.
При наявності в діях винного хоча б однієї з них (чи кількоходночасно) вони підпадають під ознаки ч. 2 ст. 153 КК.
Якщо задоволення статевої пристрасті неприродним способомспричинило особливо тяжкі наслідки (смерть, самогубство, втрату будь-якогооргана чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зістійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправнезнівечення обличчя, переривання вагітності чи втрату здатності додітонародження, або зараження вірусом імунодефіциту людини чи сифілісом), то воноутворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 2 ст. 153 КК та відповідноюстаттею про злочини проти особи: ч. 1 ст. 121 КК, ч. 2 чи ч. З ст. 130 або ч. 2ст. 133 КК).
У тих випадках, коли задоволення статевої пристрасті було поєднанезі зґвалтуванням або зґвалтування було поєднане із задоволенням статевоїпристрасті неприродним способом, то такі дії утворюють сукупність злочинів, якікваліфікуються за відповідною частиною ст. 152 КК та ч. 2 ст. 153 КК[14].
Задоволення статевої пристрасті неприродним способом щодомалолітньої особи завжди кваліфікується за ч. З ст. 153 КК. Оскільки дівчинкачи хлопчик віком до 14 років не розуміє значення таких дій і не може чинити їмопору, то всілякі сексуальні дії щодо них утворюють діяння з використаннямвинним безпорадного стану потерпілої особи.
Якщо винний, діючи з єдиним умислом, без значної перерви в часівчинив два або більше актів задоволення статевої пристрасті неприроднимспособом з однією і тією самою потерпілою, то його дії створюють одинпродовжуваний злочин, який кваліфікується за ч. 1 ст. 153 КК.
При альтернативному умислі на зґвалтування чи задоволення статевоїпристрасті неприродним способом відповідальність настає за той злочин, навчинення якого були фактично спрямовані дії винного. Наприклад, неправильнобули кваліфіковані районним судом за ст. 15, ч. 1 ст. 152 і ст. 15 та ч. 1 ст.153 КК дії Л., який напав на С. і, застосовуючи погрози та фізичне насильство,намагався задовольнити статеву пристрасть неприродним способом, а потімзґвалтувати, проте свій умисел до кінця не довів з незалежних від нього причин.
Судова колегія Верховного Суду, розглянувши справу, у своїй ухвалізазначила, що з усіх матеріалів справи видно, що умисел Л. був спрямований назадоволення статевої пристрасті або неприродним способом, або вчиненняфізіологічного статевого акту. Долаючи опір потерпілої, Л. запропонував їйзадовольнити його статеву пристрасть неприродним способом, а коли вонавідмовилась — спробував її зґвалтувати, проте не досяг цієї мети з незалежнихвід нього причин. Таким чином, дій, спрямованих на насильницьке задоволеннястатевої пристрасті неприродним способом, Л. не вчинив, а ті його дії, які судкваліфікував за ст. 15 і ч. 1 ст. 153 КК були складовою частиною замаху назґвалтування. За таких обставин, ухвалила судова колегія, вирок у частинізасудження Л. за ст. 15 і ч. 1 ст. 153 КК підлягає скасуванню, а справавідповідно закриттю за відсутністю в його діях складу цього злочину.
Частина 3 ст. 153 КК передбачає відповідальність за насильницькезадоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене щодо малолітньоїчи малолітнього, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки — самогубство,безплідність тощо.
Відповідальність за діяння, передбачене ст. 153 КК, настає зчотирнадцяти років.
Карається задоволення статевої пристрасті неприродним способом зач. 1 ст. 153 КК позбавленням волі на строк до п'яти років, за ч. 2 ст. 153 КК — позбавленням волі на строк від трьох до семи років, а за ч. З ст. 153 КК — позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років[15].
2.1 Об'єктивніознаки 2.1.1 О'єкти злочину
Видовим об’єктомвказаних злочинів є статева свобода дорослої людини (ст.ст. 152—154) Ці ж об’єкти є ібезпосередніми стосовно згаданих діянь: статева свобода, коли злочин вчиненийвідносно дорослої людини, і статева недоторканість, коли злочин вчиненийвідносно неповнолітньої. Діяння,передбачені ст. ст. 155, 156, мають тільки останній об’єкт, бозахищають статеві права саме тільки неповнолітніх.
Також жертві сексуальногонасильства може бути завдано шкоди здоров’ю, волі, честі та гідності, що є неменш важливим об’єктом злочину чим статева недоторканість. Якщо ж об’єктомзлочину є малолітня чи неповнолітня особа, то дії злочинця також можуть сильносказатися на подальшому психологічному стані та загальному розвитку дитини.Основні об’єкти таких злочинів – статева свобода та статева недоторканість,мають собі на увазі недопустимість обмеження свободи статевих відносин задопомогою будь-якого примусу та недопустимість статевих відносин, у разінезгоди на такі особою.
Його додатковимфакультативним об'єктом можуть бути здоров'я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.
Під статевою свободоюслід розуміти право повнолітньої і психічно нормальної особи самостійно обиратисобі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкуваннябудьякого примусу. Статева недоторканість — це абсолютна заборона вступати уприродні статеві контакти з особою, яка в силу певних обставин не є носіємстатевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню[16].
2.1.2. Об'єктивна сторона
Об’єктивнасторона злочину полягає у задоволенні статевої пристрасті неприродним способоміз застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або звикористанням безпорадного стану потерпілої особи.
Підзадоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно розумітибудь-які дії сексуального характеру незалежно від їх гетеро- абогомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатнізадовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки. Це, зокрема, мужолозтво,лесбіямство, орогеніталь-ний контакт (соіїиз рег оз) жінки з чоловіком абочоловіка з чоловіком, аногенітальний контакт (соіїиз рег апит) чоловіка з жінкою,сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт,садистські дії сексуального характеру (наприклад, проникнення у піхву жінкипевним предметом), сексуальний мазохізм, при якому задоволення статевоїпристрасті винного відбувається в процесі заподіяння потерпілій особі фізичнихмордувань[17].
Під мужолозтвомрозуміють один із різновидів чоловічого гомосексуалізму — аногенітальнийсексуальний контакт чоловіка з чоловіком. Лесбіянство (жіночий гомосексуалізм)— це форма задоволення статевої пристрасті жінки шляхом вчинення неюрізноманітних дій сексуального характеру з особою жіночої статі (наприклад,мастурбація, орально-генітальні контакти, вплив на ерогенні зони партнерші за допомогоюштучних пристосувань).
Поняттяфізичного насильства, погрози його застосування та використання безпорадногостану потерпілого у коментованому складі злочину за своїм змістом є такими ж,як і при зґвалтуванні (див. коментар до ст. 152).
Злочинвизнається закінченим з моменту початку вчинення дії сексуального характеру,спрямованої на задоволення статевої пристрасті. При цьому не вимагається, щобсексуальний контакт був завершений у фізіологічному розумінні.
Зоб’єктивної сторони всі склади статевих злочинів сформульовані як формальні,тобто вважаються закінченими з моменту вчинення винним самого діяння і непотребують настання певних шкідливих наслідків.
Стати жертвоюсексуального насильства це велике горе, яке крім можливих фізичних вад залишитьпсихологічну травму на все життя. Звичайно, як і від будь-яких інших злочиніввід сексуального насильства ні хто не застрахований, навіть при максимальнообережній поведінці та правильному образу життя у суспільстві. Але якщо людина все ж таки стає жертвою статевого злочину можна порекомендувати декілька необхідних та не складних кроківщодо відновлення справедливості та покарання винних осіб.
Перш за все,необхідно не втратити час и не вагатися у здійсненні законних дій. Так, це дужеважко зробити людині, якатільки но постраждала від статевого насильства та перебуває у важкомупсихологічному та моральному стані. Але затримка з подачею відповідної заяви доорганів внутрішніх справ може стати перешкодою у ефективності розшуку злочинця,оскільки і злочинець після здійснення злочину перебуває у незвичному тапсихологічно неврівноваженому стані (збудження, усвідомлення факту здійсненнязлочину, страх перед ув’язненням) та може здійснювати нелогічні дії, які можутьдопомогти його знайти та затримати.
Отже,по-перше необхідно прикласти зусилля щодо врівноваження власного психологічногостану та подати заяву про зґвалтування (примушення до вступу в статевийзв’язок, розбещення тощо) до відповідних районних, місцевих чи обласних органіввнутрішніх справ. При цьому хвилюватися про те, що такі психологічно образливіобставини стануть відомі стороннім людям не варто, оскільки справи про статевізлочини переважно розглядаються у закритих судових засідання та розголошеннявідомостей по справі службовими особами стороннім заборонено.
По-друге, убільшості випадків терміново необхідно провести судову-медичну експертизу таотримати висновки, які стануть одним з обов’язкових підтверджень здійсненнясексуального насильства.
По-третє,необхідно звертатися до слідчого, який буде встановлювати обставини викладені узаяві та розслідувати кримінальну справу (за наявності ознак злочину) тапостійно отримувати інформацію про стан розгляду заяви та розслідування.Зважаючи на доволі низький рівень опрацювання матеріалів працівниками міліціїбажано звернутися за допомогою до кваліфікованого адвоката, який би міг задопомогою професійно складених заяв, скарг та листів стимулювати більшефективну роботу слідчого. Звичайно послуги адвоката будуть коштувати недешево, але у разі позитивного розгляду кримінальної справи відшкодуваннями ззлочинця за нанесення моральних та фізичних травм ваші витрати будуть цілкомпогашені. В подальшому слідчий чи адвокат зможуть надавати вам вичерпнуінформацію щодо проведення необхідних дій.
По-четверте,від щирого серця бажаю вам ні коли в житті не стати жертвою будь-якогокримінального злочину, і тим більше сексуального насильства[18]. 2.2. Суб'єктивна сторона злочину
Суб'єктомзлочину є особа чоловічої або жіночої статі (залежно від змісту вчинюваних дійсексуального характеру), якій виповнилось 14 років. Якщо особа, використовуючи фізичненасильство або погрозу його застосування, бере безпосередню участь у подоланніопору потерпілого або приводить останнього у безпорадний стан і при цьому самау безпосередній сексуальний контакт з потерпілим не вступає, вона повиннавизнаватись співвиконавцем насильницького задоволення статевої пристрастінеприродним способом. Дії такого учасника групи кваліфікуються за ч. 2 ст. 153без посилання на ст. 27[19].
Виконавцем злочину визнається і той,хто застосовує до потерпілої особи фізичне насильство з метою примусити їївступити в статеві зносини з насильником. У Цих випадках субсидіарним(додатковим) виконавцем може бути жінка, яка бере участь, наприклад, узв'язуванні потерпілої особи. Длятого, щоб винний здійснив з нею насильницький статевий акт, або погрожує потерпілійособі заподіяти каліцтво з цією самою метою. Крім того, безпосереднімвиконавцем злочину закон визнає жінку, яка досягла 14-річного віку, колипотерпілою особою від злочину є особа чоловічої статі.
Суб'єктивнасторона злочину характеризується прямим умислом. За спрямованістю умислу данийсклад злочину потрібно відрізняти від інших посягань, наприклад, від замаху назґвалтування, заподіяння тілесних ушкоджень. Мотиви даного злочину можуть бутитакі самі, як і мотиви зґвалтування.
Щодо мотивів і мети цихзлочинів, то здебільшого вони носять сексуальний характер. Але сексуальнімотиви і мету не можна вважати обов’язковими ознаками статевих злочинів.У частині вчинених зґвалтувань та інших статевих злочинів спостерігаютьсяхуліганські мотиви, мотиви помсти, мета втягнення потерпілих у безладні сексуальністосунки, проституцію тощо.
Крім того, треба мати наувазі, що значна кількість злочинів, які не належать до статевих, можутьвчинятись за сексуальними мотивами: вбивства, вчинені сексуальними маніяками,хуліганства, що характеризуються за своїм змістом винятковим цинізмом і привчиненні яких злочинець отримує статеве задоволення тощо[20].
РозділІІІ Особливості кваліфікації насильницького задоволення статевої пристрастінеприродним шляхом
З об’єктивноїсторони насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способомполягаЄ у вчиненні винною особою будь-яких дій сексуального характеру тазастосуванні при цьому фізичного насильства, погрози його застосування абовикористанні безпорадного стану потерпілої особи. Фізичним насильством слідрозуміти застосування до потерпілої особи фізичних дій, спрямованих наподолання її опору. Внаслідок зазначених дій потерпілій особі можуть бутизавдані тілесні ушкодження. Згідно з роз’ясненнями, які містяться у п. 7постанови Пленуму від 27 березня 1992 р. № 4, заподіяння потерпілій особілегких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у такому випадку не потребуєдодаткової кваліфікації, оскільки заподіяння шкоди здоров’ю у вказаних межах єскладовим елементом об’єктивної сторони зґвалтування.
Однак прирозгляді справ цієї категорії суди не завжди дотримуються зазначених роз’яснень.
Наприклад, Житомирськийрайонний суд вироком від 30 травня 2005 р. засудив М. за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст.153, ч. 1 ст. 122 КК до двох роківпозбавлення волі. Він із застосуванням фізичного насильства до потерпілої Б.намагався задовольнитистатеву пристрасть неприродним шляхом, однак свій намір не довів до кінця з незалежних від йоговолі фізіологічних причин. Внаслідок насильницьких дій М. заподіяв потерпілійтілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово-медичної експертизиналежать до категорії середньої тяжкості. У цьому випадку дії М. не потребувалидодаткової кваліфікації за ст. 122 КК, оскільки він застосовував фізичну силу як спосіб подолання її опору, чимзаподіяв останній тілесні ушкодження середньої тяжкості. Диспозицією ст. 153 КК повністю охоплюються такі дії. Зцих підстав Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 9 серпня 2005 р.змінив вирок районного суду та закрив провадження у справі в частині засудженняМ. за ч. 1 ст. 122 КК[21].
У разізаподіяння потерпілій особі тілесних ушкоджень із застосуванням до неїфізичного насильства, яке не було спрямоване на подолання її опору, а вчинене збудь-яких інших мотивів, такі дії підлягають додатковій кваліфікації засукупністю злочинів за ст. 153 ККта відповідною статтею КК, якою передбачено відповідальність за злочин протижиття та здоров’я особи.
Погрозою, щозастосовується як засіб подолання опору потерпілої особи, слід розуміти їїзалякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичногонасильства до самої потерпілої особи чи до її родичів (наприклад, до дитини).
Інші видипогроз, наприклад погроза знищенням або пошкодженням майна потерпілої особи абоїї родичів, розголошення компрометуючих відомостей або застосування фізичногонасильства до потерпілої чи її родичів у майбутньому, не дають підстав длякваліфікації насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднимспособом із погрозою застосування фізичного насильства. За наявності підставтакі дії можуть бути кваліфіковані за іншими статтями Особливої частини КК.
Погрозуфізичним насильством як ознаку об’єктивної сторони насильницького задоволеннястатевої пристрасті неприродним способом поставлено в один ряд із застосуваннямфізичного насильства, отже, ця погроза є рівнозначною фізичному насильству.
Погроза маєсприйматися потерпілою особою як дійсна та розцінюватися нею як реальнанебезпека для її життя чи здоров’я або її родичів. Погроза може сприйматисяпотерпілою особою як реальна виходячи з обстановки, що склалася (оточенняпотерпілої групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе йнастирливе домагання вступити в статевий зв’язок, особа винного тощо). Однак незавжди у вироках міститься мотивація на підтвердження реальності сприйняттяпотерпілою такої погрози.
Ізпроаналізованих справ вбачається, що погроза застосування фізичного насильстваяк засіб подолання опору потерпілої виражалася в погрозі вбити, завдатитілесних ушкоджень, демонстрації зброї або інших предметів, якими можназаподіяти тілесні ушкодження, вчинення з потерпілою статевих актів кількомаособами тощо.
Слід такожзазначити, що суди у вироках не завжди мотивують, в яких саме діяхобвинувачених виражалася погроза застосування фізичного насильства як засібподолання опору потерпілих осіб, та не наводять на підтвердження доказівреальності сприйняття потерпілими таких погроз.
Насильницькезадоволення статевої пристрасті неприродним способом вважається закінченимзлочином з початку здійснення, вказаних у законі дій сексуального характеру,спрямованих на задоволення статевої пристрасті. Кваліфікуючи дії винної особияк замах на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом,суди мають виходити з того, що ця особа вчинила дії, безпосередньо спрямованіна вчинення цих злочинів, але злочини не було доведено до кінця з причин, що незалежали від її волі (наприклад, коли потерпіла вирвалася від ґвалтівника, вчиниласильний опір, злочинні дії були припинені іншими особами тощо).
Суд повинензазначити у вироку причини, у зв’язку з якими злочин не було доведено до кінця.Дії, спрямовані на здійснення насильницького статевого акту природним абонеприродним способом, але не доведені до кінця з незалежних від волі винногопричин, суди із посиланням на ст. 15 КК правильно кваліфікували як замах назґвалтування чи замах на насильницьке задоволення статевої пристрастінеприродним способом.
Так,Марганецький міський суд Дніпропетровської області визнав винним М. за ч. 2 ст.15, ч. 1 ст. 153 КК та із застосуванням ст. 75 ККзвільнив його від відбування покарання з іспитовим строком на два роки. М. іззастосуванням фізичного насильства намагався вступити у статеві зносини зпотерпілою Р., однак не зміг це зробити з причини фізіологічної неспроможності.У цьому випадку суд дійшов обґрунтованого висновку, що М., подолавши опірпотерпілої, виконав всі дії, спрямовані на вчинення зазначеного злочину, але недовів його до кінця з причин, що не залежали від його волі.
Відповідно дост. 17 КК добровільна відмова від вчинення насильницького задоволення статевоїпристрасті неприродним способом виключає відповідальність за замах на вчиненняцих злочинів. При визнанні відмови від насильницького задоволення статевоїпристрасті неприродним способом добровільною суди повинні виходити з того, щоособа, маючи реальну можливість довести такі злочини до кінця, відмовилась відцього та з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа моженести відповідальність лише за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюютьсклад іншого злочину[22].
Наприклад,Коломийський районний суд Івано-Франківської області вироком від 4 жовтня 2005р. визнав винним Т. за ч. 1 ст. 296 КК та призначив йому відповідне покарання.Із матеріалів справи видно, що Т. вчинив грубе порушення громадського порядку змотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося винятковим цинізмом.У громадському місці, у присутності інших осіб він із застосуванням фізичногонасильства до потерпілої Д. намагався вступити з нею в статеві зносини, однакне довів свій намір до кінця, оскільки дізнавшись, що потерпіла єнеповнолітньою, погодився на її пропозицію зустрітися наступного дня длядобровільних стосунків. За таких обставин суд обґрунтовано дійшов висновку, щоТ. добровільно відмовився від вчинення злочину, маючи реальну можливість це зробити, та перекваліфікувавйого дії на ч. 1 ст. 296 КК як вчинення хуліганства[23].
У ч. 2 ст.153 КК передбачена відповідальність за насильницьке задоволення статевоїпристрасті неприродним способом, вчинені повторно (тобто хоча б двічі).Повторним буде насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднимспособом, якщо кожному з них відповідно передувало здійснення такого ж злочину.
Насильницьке задоволення статевоїпристрасті неприродним способом не може розглядатись як вчинення одного з цихзлочинів повторно, якщо винна особа, діючи з єдиним умислом, без значноїперерви у часі, вчинила два чи більше актів насильницького задоволення статевоїпристрасті неприродним способом з однією й тією ж потерпілою особою, тобто занаявності ознак продовжуваного злочину. У цих випадках потерпіла особапродовжує перебувати під впливом психічної або фізичної дії насильника, її воляпаралізована ще при перших статевих зносинах.
Водночас усудовій практиці трапляються випадки, коли суди зазначені дії кваліфікували заознакою повторності.
Так,Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області вироком від 18 січня2005 р. засудив О. за ч. 2 ст. 153 КК за те, що він під вигаданим приводомзавів у квартиру свою знайому Т. де із застосуванням фізичного насильствадекілька разів вчинив із нею насильницьке задоволення статевої пристрастінеприродним способом. У вироку суд, зазначивши це, кваліфікував його дії заознакою повторності (за ч. 2 ст. 153 КК). Апеляційний суд Полтавської областіухвалою від 20 квітня 2005 р. цей вирок районного суду змінив таперекваліфікував дії О. з ч. 2 ст. 153 КК на ч. 1 ст. 153 КК[24].
У ч. 2 ст.153 КК передбачено спеціальний вид повторності насильницького задоволеннястатевої пристрасті неприродним способом, якщо вказані злочини були вчиненіособою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, які перелічені у цих статтях.Так, за ч. 2 ст. 153 КК кваліфікуєтьсязадоволення статевої пристрасті неприродним способом вчинене особою, яка ранішевчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 (зґвалтування) або 154(примушування до вступу в статевий зв’язок) КК України.
Для визнаннязлочину повторним не має значення, чи була винна особа засуджена за ранішевчинений злочин, чи були обидва злочини закінченими і чи є особа їх виконавцемабо іншим співучасником. Ознака повторності виключається, якщо за ранішевчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності або якщосудимість за раніше вчинений злочин була погашена чи знята у встановленомузаконом порядку або на момент вчинення нового злочину минули строки давностіпритягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин.
Якщо умисломособи охоплювалося вчинення нею (у будь-якій послідовності) зґвалтування інасильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом стосовнооднієї і тієї ж потерпілої, вчинене належить оцінювати як сукупність злочинів,передбачених статтями 152 і 153 КК. При цьому для кваліфікації вчиненого не маєзначення чи була значна перерва в часі при вчиненні стосовно потерпілоїзґвалтування і насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднимспособом. У випадках, коли в діях особи містяться ознаки вчинення щодопотерпілої зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрастінеприродним способом при обтяжуючих обставинах, вчинене має кваліфікуватися завідповідними частинами статей 152 і 153 КК.
Разом з тимнеоднаковою є судова практика у визначенні ознаки повторності при кваліфікаціїдій винної особи, яка без значної перерви в часі вчинила стосовно однієї й тієїж потерпілої особи насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднимспособом, а потім її зґвалтувала в зворотному порядку.
Так, Євпаторійськийміський суд АР Крим вироком від 22 жовтня 2004 р. засудив Б. за ч. 1 ст. 152,ч. 1 ст. 153 КК за те, що він із застосуванням фізичного насильства допотерпілої Т. вчинив задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Затих же обставин Б. вчинив з Т. проти її волі ще й насильницький статевий актприродним способом. Такі дії Б. суд кваліфікував як продовжуваний злочин безкваліфікуючої ознаки повторності зґвалтування[25].
Водночасдеякі суди за таких обставин дотримувались іншої позиції щодо визначенняповторності вчинення цього виду злочинів.
Наприклад,Дзержинський районний суд м. Харкова вироком від 7 травня 2004 р. визнав виннимМ. за ч. 2 ст. 152, ч. 1 ст. 153 КК та призначив йому покарання у виді п’ятироків позбавлення волі. М. із застосуванням фізичного насильства задовольнивстатеву пристрасть неприродним способом зі своєю колишньою дружиною І., а потімзґвалтував її. Такі дії М. суд кваліфікував за ч. 1 ст. 153 КК як задоволеннястатевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильствата за ч. 2 ст. 152 КК, як зґвалтування із застосуванням фізичного насильства,вчинене особою, яка раніше вчиняла злочин, передбачений ст. 153 КК. Ухвалою ВерховногоСуду України від 12 січня 2006 р. цей вирок було залишено без зміни[26].
На нашудумку, у разі вчинення стосовно однієї й тієї ж потерпілої особи насильницькогозадоволення статевої пристрасті неприродним способом, а потім її зґвалтуваннячи навпаки, ці злочини кваліфікуються окремо, причому останній злочинкваліфікується за ознакою повторності, оскільки нею вже було вчинено злочин,передбачений статями 152 чи 153 КК.
Кваліфікаціянасильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчиненогогрупою осіб, може мати місце у разі, коли група осіб (два і більше) діялаузгоджено з метою вчинення насильницького акту з потерпілою особою.Узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи означає, що свідомістюкожного учасника охоплюється об’єктивне сприяння один одному у вчиненнізлочину. Для визнання насильницького задоволення статевої пристрастінеприродним способом вчиненими групою осіб, не обов’язковою є попередня змоваміж учасниками цих злочинів.
Дії особи,яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт неприродним способом, але безпосередньо застосовувалафізичне насильство, погрозу його застосування чи довела потерпілу особу добезпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою, повинні розглядатися,як співвиконавство у цьому злочині. Кваліфікацію дій таких співвиконавцівнеобхідно здійснювати без посилання на ст. 27 КК.
Так, вирокомвід 21 квітня 2006 р. Хортицького районного суду м.Запоріжжя визнано винною Д. за ч. 3 ст. 152 КК та із застосуванням ст. 69 ККпризначено їй покарання у виді трьох років позбавлення волі. Д. за попередньоюзмовою з особою, матеріали справи стосовно якої виділені в окреме провадження узв’язку з розшуком, застосувала до неповнолітньої М. фізичне насильство з метоюїї зґвалтування особою чоловічої статі.
Дії учасниківгрупового насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способомпідлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 153 КК і в тому разі, коли інші учасникизлочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальнавідповідальність, або з інших передбачених законом підстав не були притягнутідо кримінальної відповідальності.
Проте деякісуди помилково вважають, що кваліфікуюча ознака вчинення злочину групою осіб відсутня у разі, коли інші учасникизлочину не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність.
Вироком від 1листопада 2005 р. Гуляйпільський районний суд Запорізької області засудив Ф. зач. 2 ст. 153 КК та ст. 304 КК і на підставі ст. 70 КК призначив йому сімроків позбавлення волі. Ф. засуджено за те, що він із застосуванням фізичногонасильства, з використанням безпорадного стану потерпілої, групою осіб заучастю П., 1992 р.н., котрий на момент вчинення злочину не досяг віку, з якогонастає кримінальна відповідальність, вчинив насильницьке задоволеннястатевої пристрасті неприродним способом до потерпілоїБ., а також втягнувнеповнолітнього П. у злочинну діяльність.
Але ухвалоюАпеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2006 р. вирок щодо Ф.змінено: його дії перекваліфіковано з ч. 2 ст. 153 КК на ч. 1 ст. 153 КК і призначено покарання у видітрьох років позбавлення волі. Апеляційний суд обґрунтував перекваліфікацію дійФ. тією обставиною, що співучасник злочинуП. на момент вчинення злочину не був суб’єктом такого злочину, а тому, на думку апеляційного суду,в діях Ф. відсутня кваліфікуюча ознака вчинення зґвалтування групою осіб[27].
З моментуприйняття у 2001 р. КК у тексті ч. 3 ст. 153 цього Кодексу містиласянеточність, згідно з якою можна було розуміти, що відповідальність за цієючастиною статті настає лише у разі вчинення насильницького задоволення статевоїпристрасті неприродним способом щодо малолітньої чи малолітнього за умови, якщовоно спричинило особливо тяжкі наслідки. Законом від 21 грудня 2004 р. №2276-IV «Про внесення зміни до статті 153 Кримінального кодексу України» цюнеточність було виправлено. У новій редакції ч. 3 ст. 153 КК насильницькезадоволення статевої пристрасті неприродним способом має дві кваліфікуючіознаки: вчинене щодо малолітньої або малолітнього, або якщо воно спричинило тяжкінаслідки. Але деякі суди й до цього часу використовують стару редакцію ч. 3 ст.153 КК і допускають помилки при кваліфікації вказаних дій.
Наприклад,Генічеський районний суд Херсонської області вироком від 30 травня 2005 р.засудив Т. за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК та із застосуваннямст. 69 КК призначив йому покарання у виді п’яти років позбавлення волі. Ізматеріалів цієї справи видно, що Т. із застосуванням фізичного насильства та звикористанням безпорадного стану потерпілої намагався зґвалтувати малолітню М.,1999 р.н., яка через свій вік не могла усвідомлювати характер вчинюваних із неюдій та чинити йому опір. Цей злочин Т. не зміг довести до кінця з причинианатомічного розвитку малолітньої потерпілої, проте задовольнив з нею своюстатеву пристрасть неприродним способом. Суд помилково кваліфікував діїзасудженого Т. за ч. 2, а не ч. 3 ст. 153 КК, пославшись при цьому на те, щовнаслідок вчинення вказаних дій малолітній потерпілій не було заподіяноособливо тяжких наслідків.
Особливотяжкими наслідками, про які йдеться у ч. 3 ст. 153 КК, можуть бути визнанісмерть або самогубство потерпілої особи, втрата будь-якого органу чи йогофункцій, душевна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкоювтратою працездатності не менше ніж на третину, непоправне знівечення обличчя,переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а так самозараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційноїхвороби або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування. Відповідальність заспричинення особливо тяжких наслідків настає як тоді, коли винний передбачав їхможливість, так і коли він міг і повинен був їх передбачити.
При цьому неможуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки, насильницькезадоволення статевої пристрасті неприродним способом чи замах на ці злочини,поєднані із заподіянням потерпілій особі тілесного ушкодження, визнаного тяжкимлише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння. Такі діїпідлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповіднимичастинами статей 153 і 121 КК[28].
Практика в справах про злочини проти життя та здоров’я особи показує, що умисне вбивство, якщо воно булопоєднане з насильницьким задоволенням з жертвою статевої пристрасті неприроднимспособом, тобто мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу жпісля нього, тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК. При цьомузлочинні дії кваліфікуються за ч. 3 ст. 153 КК або ще й за відповідною частиноюст. 15 КК. Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із трупомтакож тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК. У випадках, коли особу булоумисно вбито через певний час після насильницького задоволення з нею статевоїпристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винногокваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст.153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.
Апеляційнийсуд Миколаївської області вироком від 30 липня 2005 р. визнав винним за ч. 4ст. 152, ч. 3 ст. 153, пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК С. і призначив йомупокарання у виді 15 років позбавлення волі. С. із застосуванням фізичногонасильства зґвалтував Н. та задовольнив з нею статеву пристрасть неприроднимспособом. Під час вчинення вказаних дій С. задушив потерпілу. Верховний СудУкраїни ухвалою від 6 жовтня 2005 р. зазначений вирок апеляційного суду змінив:виключив із нього засудження С. за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК (вбивство з метоюприховати інші злочини), оскільки засуджений позбавив життя потерпілу під часвчинення щодо неї статевих злочинів. Дії засудженого С. у цій частині повністюохоплюються п. 10 ч. 2 ст. 115 КК[29].
Отже,кваліфікуючими ознаками розглянутого злочину є вчинення його:
1)повторно;
2)групою осіб;
3)особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачений ст. ст. 152 або 154;
4)щодо неповнолітнього або неповнолітньої (ч. 2 ст. 153),
Таособливо кваліфікуючими:
1)вчинення злочину щодо малолітнього (малолітньої); 2) спричинення особливотяжких наслідків (ч. З ст. 153)[30].
Висновок
Удемократичному суспільстві взаємини між людьми повинні грунтуватися наневід'ємних правах людини. За сучасних умов головним їх регулятором і гарантомвиступає держава. Проте вона не може виконувати свої функції, не застосовуючитією або іншою мірою насильства. Отже, держава повинна вдаватись до насильства,щоб підтримувати лад у суспільстві. Державне (політичне) насильство грунтуєтьсяна законодавстві. Воно необхідне для нормального функціонування усіх державнихінститутів, додержання законності. Варто нагадати, що згідно з однією з теорійдержава виникла внаслідок насильства — підкорення одного народу іншим. Оскількидержава не тільки надає особі права, а й покладає на неї певні обов'язки, вразі їх невиконання вона вправі обмежити права особи.
Для більшостілюдей статеве життя є невід'ємною частиною їх буття. При цьому задоволеннястатевих (сексуальних) потреб людини має біологічний і соціальний аспекти.Право, в тому числі кримінальне, перш за все, має регулювати (охороняти)соціальний аспект статевого життя людини. Водночас, очевидно, в окремихвипадках об'єктом правового регулювання (охорони) можуть бути і деякі біологічні(природні) елементи статевого життя, наприклад, статева зрілість. У чинному ККпротиправні статеві (сексуальні) посягання передбачені статтями 152-156.Об'єктом цих посягань є права, свободи та інтереси людини в сфері статевогожиття.
Юридичні складивсіх статевих злочинів передбачають як обов'язковий елемент потерпілого,виділяючи його за певними властивостями (ознаками) – зокрема, статтю,недосягненням певного віку чи стану, залежністю від суб'єкта злочину. Статевізлочини мають своїм об'єктом статеву свободу особистості (зґвалтування, насильницькезадоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу встатевий зв'язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини зособою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповнолітніх).
Об'єктивна сторонаюридичних складів статевих злочинів характеризується діянням у формі дії.Суб'єкт статевих злочинів – як правило, спеціальний. Безпосереднім об'єктом насильницького задоволеннястатевої пристрасті неприродним шляхом є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевоїзрілості – її статева недоторканість.
Статева свобода в цьомувипадку означає право жінки самостійно і вільно обирати час, місце та партнера(партнерів) для природних статевих зносин, а статева недоторканність передбачаєабсолютну заборону для кожного чоловіка вступати в природні статеві зносини зособою жіночої статі всупереч її дійсної волі або не беручи до уваги таку волю.
Причомуні моральне обличчя потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальнаповедінка, ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності заїї зґвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього зґвалтування або добровільногостатевого зв'язку тощо) не виключають, за доведеності інших ознак складу цьогозлочину, відповідальності за ст. 153. Віктимна поведінка потерпілої особи за жодних умов не можезвільнити винного від відповідальності за ст. 153, проте може бути врахована при визначенні покараннянасильнику.
Насильницькезадоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153) утворює злочин,якщо воно вчинене із застосуванням фізичного насильства, погрози йогозастосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Ця статтявстановлює відповідальність за насильницькі гетеро-сексуальні та гомосексуальнідії щодо потерпілої особи. Цей злочин може виразитися:
1) внеприродних статевих зносинах з жінкою;
2) вмужолозтві, тобто педерастії чи інших видах чоловічого гомосексуалізму;
3) влесбіянстві, тобто зносинах жінки з жінкою;
4) вінших сексуальних діях, спрямованих на задоволення статевої пристрасті.
Неприродністатеві зносини або інші сексуальні дії мають обов'язково супроводжуватисяфізичним насильством або погрозою його застосування, або вчиняються звикористанням безпорадного стану потерпілої особи.
Добровільна згодапотерпілого на здійснення з ним дій, описаних в ст. 153, виключає кримінальнувідповідальність. Однак, якщо таку добровільну згоду дала потерпіла особа, якане досягла 16-ти років, особі, яка вже досягла повноліття, вчиненекваліфікується за ст. 156. Так само кваліфікується добровільне мужолозтвоповнолітньої особи з підлітком, який не досяг 16-ти років.
Такі ознаки цьогозлочину, як фізичне насильство, погроза його застосування, використаннябезпорадного стану потерпілої особи, аналогічні з однойменними ознакамизгвалтування і викладені при його характеристиці.
З суб'єктивної стороницей злочин вчинюється лише з прямим умислом і з метою задоволення статевоїпристрасті.
Кримінальнавідповідальність за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднимспособом, поєднане з вбивством, є крайнім засобом примусу, який застосовуєтьсяза суспільно небезпечні діяння та форми задоволення статевої потреби, абопорушення основних принципів статевої моралі. Кримінальне законодавство повиннозабороняти будь-яке сексуальне поводження, пов’язане із зазіханням наособистість, з порушенням її законних прав та інтересів, нормального розвиткунеповнолітніх.
Юридичний іпсихологічний аналіз правових норм про відповідальність за статеві злочини тавивчення судової практики боротьби з ними дають підстави для наукової гіпотезипро недосконалість законодавчого вирішення питань, пов’язаних із встановленнямпокарання за ці злочини. Виникає думка, що у законодавця відсутня чіткаконцепція стосовно вибору міри покарання за статеві злочини, оскільки заабсолютно однакові за ступенем суспільної небезпеки злочини встановлені суттєворізні міри покарання.
Списоквикористаних джерел:
1. Александров ЮрійВалер'янович, Дудоров Олександр Олексійович, Клименко Вадим Арсенович, МельникМикола Іванович, Навроцький В'ячеслав Олександрович. Кримінальне право України:Особлива частина: Підручник / Національна академія внутрішніх справ України;Київський міжнародний ун-т / Микола Іванович Мельник (ред.), Вадим АрсеновичКлименко (ред.). — К.: Юридична думка, 2004. — 655с.
2. БаулінЮ.В., Борисов В.І., Гавриш С.Б., Гуторова Н.О., Гродецький Ю.В., Дорош Л.В.Кримінальне право України. Особлива частина: підруч. для студ. ВНЗ / В.В. Сташис (ред.), В.Я. Тацій(ред.). — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 622с.
3. БорисовВячеслав Іванович. Злочини проти волі, честі та гідності особи; Злочини протистатевої свободи та статевої недоторканості: лекції 6 та 7 навч. дисципліни«Кримінальне право України: Особлива частина» / Національна юридичнаакадемія України ім. ЯрославаМудрого. — Х.: Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2008. — 32с.
4. Вартилецька І.А.,Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем: навч. посібник / За заг.ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2007.- 197с.
5. ВоробейП. Загальне поняття кримінально-правового ставлення в вину // Право України. –2007. – № 6. – 173с.
6. ВсеволодовВ. Проблема профілактики злочинності в законодавстві України // Нова політика.- 2008. — № 2. — С.58
7. Злочинність вУкраїні: Стат. зб. / Державний комітет статистики України. — К., 2007. – 129с.
8. ИгнатовА.Н. Ответственность за преступления против нравственности (Половыепреступления). – М.: Юрид. лит., 2005. – 315с.
9. Коржанський М.Й.Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. — К.:Атіка, 2006. — 541с.
10. КоржанськийМ.Й. Кваліфікація злочинів.- К., 2008. – 264с.
11. КоржанськийМ.Й. Кримінально-правова охорона особи: вади і помилки.// Юридичний ВісникУкраїни.- 2005. — № 12. –С.51
12. КоржанскийН. Установление вины // Юрид. практика. – 2007. – № 3 (37). – февр. – 97с.
13. КосенкоС. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів //Право України. — 2008. — №5. — 94с.
14. Кримінальнийкодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б.Гаврик та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — К., 2005. — 945с.
15. Кримінальне правоУкраїни. Особлива частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В.Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М.І. Мельника,В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2006.- 630с.
16. Кримінальне правоУкраїни: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2006. — 419с.
17. Криміногеннаситуація в Україні. Оцінка, тенденції, прогноз. 2005 / Головний штаб МВС України. — К., 2006. – 55с.
18. Луняк М.Насильство як правова та філософська проблема //Право України. – 2006. — №7 — С.99
19. Науково-практичнийкоментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Канон. – 2008. – 1104с.
20. Науково-практичнийкоментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. — К., 2008. — С. 766с.
21. Огляд стану поборотьбі зі злочинністю на території України за 2005 рік. — К., 2006. – 155с.
22. СердюкП.П. Проблема визначення поняття насильства у кримінальному праві // ВісникЗЮІ. – Запоріжжя, 2005. – № 4. – 416с.
23. Судебная практика. Убийства, изнасилования и другие преступленияпротив личности./ Сборник судебных решений по уголовным делам.- К., 2006. –313с.
24. Судебныеприговоры. Практика Верховного Суда Украины. – К., 2007 – 238с.
25. Тітов МиколаМикитович, Ляш Андрій Олексійович. Кримінальне право: Навч. посіб. для дистанц.навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна» / А.А.Музика (заг.ред.). — К.: Університет «Україна», 2005. — 544с.
26. Шеремет АнтонПетрович. Злочини проти статевої свободи: монографія / Закарпатський держ.ун-т. — Чернівці: Наші книги, 2008. — 216с.
27. Ющик ОленаІванівна, Шевчук Андрій Васильович, Нежурбіда Сергій Ігорович. Кримінальнеправо України. Особлива частина: Навч.-метод. посібник / Чернівецькийнаціональний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці: Рута, 2007. — 124с.