Курсова робота
Центральнавиборча комісія: правовий статус і організація роботи
Зміст
Вступ
Розділ1 Характеристика законів «Про Центральну виборчу комісію» від 1997 та 2004року. Порівняльний аналіз
1.1 Закон «Про Центральну виборчукомісію» від 1997 року
1.2 Закон «Про Центральну виборчукомісію» від 2004 року
Розділ2 Правове регулювання, загальна характеристика центральної виборчої комісії.Роль і місце центральної виборчої комісії серед інших виборчих комісій
2.1 Правовий статус Центральної ВиборчоїКомісії
2.2 Процедура призначення та складЦентральної Виборчої Комісії
2.3 Повноваження Центральної Виборчої Комісії
Розділ3 Проблеми правового регулювання і організації роботи Цетральної виборчоїкомісії та шляхи їх подолання
3.1 Законодавство про вибори тареферендум
3.2 Центральні виборчи органи іноземниїхкраїн
Висновки
Переліквикористаної літератури
Вступ
Демократизмдержави визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскількивстановлені процедури виявлення та здійснення волі народу можуть реальновпливати на управління справами держави й суспільства. Безпосередня участьгромадян у здійсненні державної влади — пряме народовладдя є саме такою формою,яка забезпечує найбільший рівень впливу народу на діяльність державнихструктур.
Вибори— один із найважливіших інститутів демократії. Уся система представницькихорганів влади в Україні базується на основі виборності. Вибори є формоюбезпосереднього здійснення влади самим народом при формуванні представницькихорганів державної влади і засобом відбору уповноважених представників народудля участі в здійсненні державної влади. Як інститут демократії виборча системає вираженням повновладдя народу в Україні. Носієм суверенітету і єдинимджерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу без посередньо і черезоргани державної влади та місцевого самоврядування [17, ст. 5 ]. Народбезпосередньою бере участь у формуванні органів державної влади як шляхом;виборів, так і через обраних ним депутатів [13, 329 ].
Історіяіснування органів з організації та проведення виборів до парламентів дужедавня. Але це стосується парламентів західноєвропейських країн. Щодо історії створеннявиборчих органів парламентаризму в нашій країні, то вона вже відзначиласторіччя – 19 серпня 2005 року виповнилося сто років із часу проголошеннявиборів до Державної Думи Російської Імперії та затвердження царем Миколою ІІПоложення про вибори до Державної Думи, а 30 жовтня 2005 року виповнюється стороків з дня утворення виборчого зібрання.
ВУкраїні початковими елементами всенародної участі в державотворчому процесібули народні Віча Київське та Новгородське, а віддаленими прототипамиукраїнського парламентаризму можна вважати Козацьку Раду доби Запорізької Січіта Центральну Раду часів Української Народної Республіки. Щоправда, обидва ціоргани формувалися шляхом непрямих виборів. До Козацької Ради – застаново-майновою ознакою, а до Центральної Ради – за квотами від партій таорганізацій і національних груп. Сучасна Верховна Рада веде родовід відВерховної Ради УРСР, яка за назвою, структурою, кількістю депутатів і заосновними принципами виборчого права була близька до парламенту сучасної України.
Алеоб’єднує всі ці виборні органи те, що завжди була присутня організація, яказабезпечувала самі вибори, контролювала їх проведення, а головне –підтверджувала повноваження народних або громадських органів.
Обранняу 1991 році Україною незалежності привело до значних змін не тільки всуспільно-державних відносинах, а й у практиці обрання нових гілки влади –Верховної Ради України та Президента України [15, 270 — 272].
Відповіднодо вимог Конституції України в листопаді 1997 року утворено нову державну інституцію- Центральну виборчу комісію. Прийнято Закон України «Про Центральну виборчукомісію», в якому визначено, що Центральна виборча комісія є постійно діючимдержавним органом, котрий відповідно до Конституції України, законів Українизабезпечує організацію підготовки і проведення виборів Президента України,народних депутатів України, а також всеукраїнських референдумів.
Центральнавиборча комісія є незалежним державним органом. Для виконання своїх функційвона наділена великими правами й повноваженнями, які дають нам можливістьзалучати до здійснення надзвичайно важливої, власне доленосної для країнисправи державні органи всіх рівнів. Комісія будує свою діяльність на засадахзаконності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальностірозгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості йгласності.
Доскладу Центральної виборчої комісії входять 15 членів Комісії. Призначаютьсявони на посаду та припиняються їхні повноваження Верховною Радою України заподанням Президента України.
В2004 році відбулися значні зміни в політичному житті України, які передумовилизміст нових пунктів в першу чергу Конституції Україні, а також виборчогозаконодавства. Зміни торкнулися і закону про ЦВК. Вiд 30.06.2004 № 1932-IV булозатверджено новий закон «Про Центральну виборчу комісію». Було призначено 12нових членів ЦВК. Строк повноважень ЦВК збільшується з шести до семи років,розширюється обсяг повноважень комісії на виборах ВР АРК, розширюється обсягповноважень ЦВК стосовно місцевих виборів.
Актуальністьтеми полягає в тому, що вибори є невід’ємною частиною суспільно-політичногожиття країни і організовуються вони за допомогою Центральної виборчої комісії.В світі неоднозначних політичних подій в Україні, дострокових виборів, а такождуже гострого питання – «прозорості» виборів, дана тема набула неабиякоїпроблемної гостроти. Саме тому в світі останніх подій 29 травня 2007 року булоприйнято закон «Про внесення зміни до Закону України «Про Центральну виборчукомісію», в якому сказано, що повноваження всього складу Комісії можуть бутидостроково припинені Верховною Радою України за вмотивованим поданнямПрезидента України, а рішення про дострокове припинення повноважень всьогоскладу Комісії приймається Верховною Радою України не менш як двома третинамивід її конституційного складу.
Метаданої курсової роботи полягає у висвітленні законодавства про ЦВК, дослідженнітаких проблем, як повноваження, правовий статус та склад ЦВК, шляхи вирішенняправового регулювання ЦВК, а також досвід іноземних країн в формуванніцентральних виборчих органів.
Длядосягнення даної мети перед нами поставлено ряд таких завдань:
· порівняльний аналіз та характеристика законів про ЦВК 1997 і 2004років;
· розглянути правовий статус, процедуру призначення та склад ЦВК;
· огляд законодавства про вибори та референдум;
· проаналізувати досвід іноземних країн у створенні парламентів тавиборчих органів.
Розділ 1. Характеристика законів «Про Центральну виборчу комісію»від 1997 та 2004 року. Порівняльний аналіз 1.1 Закон «Про Центральну виборчу комісію» від1997 року
Літом1997 року, Президент України 17 липня вніс подання до Верховної Ради Українипро призначення персонального складу Центральної виборчої комісії. Із першихвнесених поданням 15 осіб за результатом голосування депутатів до складуКомісії було призначено лише сім. Тоді взагалі політична ситуація у державібула непроста, а передвиборча й поготів: виборчий процес розпочинається за 120 днів,а закон про вибори народних депутатів не прийнятий, немає Центральної виборчоїкомісії, ще й близько немає законодавчого акта про місцеві вибори.
Вдругедо питання про призначення членів Комісії повернулися 5 листопада, потім –наступного дня: не набирають проекти постанов потрібної кількості голосів Вже йЗакон про вибори народних депутатів України був проголосований (3 жовтня), ужевибори в державі розпочинаються, а Комісії немає. І лише 12 листопада заповторним поданням Президента розглянуто кандидатури і тоді вже проголосовано(навіть не бюлетенями, як за попередніх кандидатів, а відкритим голосуванням,оскільки відлік часу йшов просто на дні). Так було призначено ще шістьох членівКомісії, і 13 листопада о 12 годині дня розпочалось організаційне засідання звиборів керівного складу Комісії.
13листопада 1997 року з’явилася Центральна виборча комісія як перша самостійнапостійно діюча державна інституція, яка забезпечує реалізацію одного з головнихправ людини – обирати та бути обраним, а також організацію та проведеннявиборів і референдумів в Україні.
Саме13 листопада 1997 року Верховна Рада України затвердила склад Центральноївиборчої комісії у кількості тринадцяти осіб, що давало можливість останнійпрацювати. І братися до роботи треба було негайно: країна чекала відповідальнихрішень і рішучих дій, від яких залежало майбутнє. Адже до початку виборчогопроцесу залишались лічені дні, а організовувати його фактично було нікому [13,304 — 309].
Такпочала свою роботу нова самостійна незалежна постійно діюча державнаінституція, покликана забезпечувати в державі можливість її громадянам обиратита бути обраними, проводити референдуми. Новим у роботі Комісії було майже все– статус, кількість членів, засади діяльності.
Аджедо того часу відповідна комісія працювала як підрозділ Верховної Ради України іназивалась «Центральна виборча комісія по виборах народних депутатів України»,яка була прирівняна до відділу Верховної Ради України й адміністративнопідпорядкована керівникові Секретаріату Верховної Ради України, оскільки івідрядження, й забезпечення транспортом, і матеріально-технічна база – всезалежало від Верховної Ради. За дорученням Президії, а потім уже Верховної РадиУкраїни Комісія одночасно виконувала обов’язки Центральної виборчої комісії по виборахПрезидента України і, за необхідності, – обов’язки Центральної виборчої комісіїз проведення всеукраїнських референдумів. Але, фактично, основною її роботоюбуло проведення виборів народних депутатів України. Звичайно, розвиток Українияк демократичної держави, що прагнула інтегруватись у світову спільноту,потребував інших засад для забезпечення таких важливих прав людини, як вільне ісвідоме волевиявлення. Відтак була утворена нова державна інституція зособливим статусом.
Черезрік після утворення був прийнятий Закон України «Про Центральну виборчукомісію», яким визначався правовий статус, основні принципи діяльності таповноваження цього органу.
Безпосереднєзавдання Центральної виборчої комісії України – забезпечити реалізацію тазахист конституційних виборчих прав громадян України і прав на участь уреферендумах, суверенного права Українського народу на виявлення своєї волі[20, 44].
СтатусЦВК визначається Конституцією України, Законом України «Про Центральну виборчукомісію» та іншими законами. Цей Закон відповідно до Конституції Українивизначає порядок утворення, правовий статус, основні засади організаціїдіяльності Центральної виборчої комісії як постійно діючого колегіальногодержавного органу, до компетенції якого належить забезпечення організаціїпідготовки та проведення виборів і референдумів в Україні, забезпеченняреалізації та захисту конституційних виборчих прав громадян України і прав научасть у референдумах, суверенного права Українського народу на виявлення своєїволі.
Комісіяочолює систему виборчих комісій та комісій з референдуму, які утворюються дляорганізації підготовки та проведення виборів Президента України, народнихдепутатів України, всеукраїнського референдуму. Комісія здійснює контроль задіяльністю та консультативно-методичне забезпечення виборчих комісій, якіутворюються для організації підготовки та проведення виборів депутатівВерховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних,міських голів, та комісій з місцевих референдумів.
Основніпринципи діяльності Комісії передбачених цим законом — це забезпечуватидотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів ізасад виборчого і референдумного процесів, реалізацію виборчих прав громадянУкраїни та права на участь у референдумі, однакове застосування законодавстваУкраїни про вибори і референдуми на всій території України [15, 347].
Втретьому розділі було визначено незалежність Комісії. Комісія є колегіальнимдержавним органом, який здійснює свої повноваження самостійно, незалежно відінших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовихта службових осіб.
Комісіята її члени зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та успосіб, що передбачені Конституцією України, цим та іншими законами України.Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їхоб'єднань у вирішення питань, що належать до повноважень Комісії, недопускається, крім випадків, передбачених законами України. Гарантіїнезалежності Комісії у здійсненні своїх повноважень встановлюються КонституцієюУкраїни, цим та іншими законами України.
Відкритістьі публічність у діяльності Комісії було висвітлено у четвертому розділі Закону.На засіданні Комісії мають право бути присутніми без дозволу чи запрошенняКомісії кандидати на пост Президента України та їх довірені особи взагальнодержавному виборчому окрузі, кандидати в народні депутати України,уповноважені представники кандидатів на пост Президента України, уповноваженіособи партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу, уповноважені представникиініціативних груп всеукраїнського референдуму, а також офіційні спостерігачівід іноземних держав, міжнародних організацій та представники засобів масовоїінформації.
РішенняКомісії публікуються в центральних і місцевих засобах масової інформації увипадках, в порядку та в строки, встановлені законом. Комісія має друкованийорган – «Вісник Центральної виборчої комісії».
МісцезнаходженнямКомісії є столиця України — місто Київ.
Услідуючому, шостому розділі, було розглянуто склад Комісії та порядок їїформування. Верховна Рада України призначає на посаду та припиняє повноваженнячленів Комісії за поданням Президента України. У поданні Президента України пропризначення на посаду членів Комісії враховуються пропозиції депутатськихфракцій і груп, утворених у поточному скликанні Верховної Ради України. Доскладу Комісії входять 15 членів Комісії.
Кандидатуриосіб на посади членів Комісії попередньо обговорюються в депутатських фракціяхі групах, а їх призначення проводиться за наявності висновків відповідногопрофільного комітету Верховної Ради України. Строк повноважень члена Комісії –6 років.
Окремимрозділом розглянуто вимоги до членів ЦВК. Членом Комісії може бути громадянинУкраїни, який на день призначення досяг двадцяти п'яти років, має право голосу,проживає в Україні не менше п'яти останніх років та володіє державною мовою.
ЧленКомісії не може бути народним депутатом України або мати інший представницький мандат,бути кандидатом у Президенти України, кандидатом у народні депутати України, їхдовіреною особою, представником або уповноваженою особою політичної партії,виборчого блоку партій, що беруть участь у виборах, подружжям та іншим близькимродичем кандидата, а також перебувати в їх підпорядкуванні, членом іншої виборчоїкомісії, членом ініціативної групи всеукраїнського референдуму та в іншихвипадках, передбачених законами України.
ЧлениКомісії перед вступом на посаду складають на пленарному засіданні ВерховноїРади України присягу.
Комісіяє колегіальним органом, який приймає рішення після розгляду на своїх засіданняхпитань, що належать до її відання.
Основноюорганізаційною формою діяльності Комісії є її засідання. На засіданні Комісії можебути розглянуто будь-яке питання, яке відповідно до цього та інших законівУкраїни належить до компетенції Комісії.
ЗасіданняКомісії скликаються її Головою, а у разі його відсутності — заступником Голови Комісії.У разі відсутності Голови Комісії, заступника Голови Комісії чи їх відмови скликатизасідання Комісії воно може бути скликане не менш як третиною членів Комісії зобов'язковим повідомленням усіх членів Комісії про час і місце засідання.
Комісіяза результатами розгляду питань на засіданнях у межах своїх повноважень приймаєрішення.
РішенняКомісії приймаються у формі постанов відкритим голосуванням більшістю голосіввід персонального складу Комісії. За рівної кількості голосів членів Комісії, поданихпід час голосування, прийнятим вважається те рішення, за яке голосувавголовуючий на засіданні Комісії.
РішенняКомісії, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для виконання.Рішення Комісії підлягають обов'язковому розгляду організаціями і посадовими особами,яких вони стосуються. Про результати їх розгляду чи вжиті заходи повинно бутиповідомлено Комісію у встановлений нею строк.
ПовноваженняКомісії, які стосуються організації підготовки і проведення виборів ПрезидентаУкраїни, виборів народних депутатів України, організації підготовки іпроведення всеукраїнського референдуму, організації виборів місцевих рад, сільських,селищних та міських голів і місцевих референдумів подано у ІІІ розділі Закону[13, 290].
Четвертийрозділ цього Закону розглядає повноваження членів ЦВК – Голови ЦВК, заступникаГолови Комісії, секретаря Комісії ті інших членів Комісії. В цьому ж розділі(ст. 22) говориться про права та обов'язки членів Комісії.
РегламентКомісії та секретаріат – розділ п’ятий. Порядок організації і внутрішньої роботиКомісії, що не врегульований цим Законом, визначається регламентом Комісії,який за пропозицією Голови затверджується Комісією більшістю від її складу.
РегламентКомісії не може суперечити вимогам Конституції України, цього та інших законівУкраїни.
СекретаріатКомісії виконує організаційну, юридичну, аналітичну, інформаційно-довідкову таматеріально-технічну роботу, спрямовану на забезпечення здійснення Комісією повноважень,передбачених цим Законом.
Положенняпро секретаріат, його структура і штат, правила внутрішнього трудовогорозпорядку затверджуються Комісією.
Вшостому розділі висвітлюються питання щодо фінансування комісії, матеріальне ісоціальне становище її членів та працівників секретаріату.
Заключніположення восьмого розділу складається із статей про міжнародне співробітництвоКомісії, посвідчення члена Комісії, забезпечення Комісії законами та іншиминормативно-правовими актами, використання Комісією автоматизованоїінформаційної системи.
Перехідніположення: До остаточного сформування штату секретаріату Комісії апаратВерховної Ради України, апарат Кабінету Міністрів України, міністерства на періодвиборчої кампанії 1998 року відряджають своїх працівників до Комісії за їїклопотанням.
Дляпроведення виборчої кампанії 1998 року Управління справами Верховної Ради України,Кабінет Міністрів України здійснюють матеріально-технічне забезпечення Комісії,у тому числі надають необхідні приміщення, транспортні засоби, засоби зв'язкутощо. Акти законодавства України застосовуються в частині, яка не суперечитьцьому Закону.
Цейзакон затверджено Президентом України Л. Кучмою 17 грудня 1997 року. 1.2 Закон «Про Центральну виборчу комісію» від2004 року
14травня 2004р. Верховна Рада прийняла в першому читанні нову редакцію Закону«Про Центральну виборчу комісію» — законопроект № 5235, внесенийнародними депутатами України Задорожнім О.В., представником Президента у ВР,Ключковським Ю.Б. («Наша Україна») та Онищуком М.В. (фракція партіїПромисловців та Підприємців та НДП).
Зазаконопроект голосували народні депутати фракцій парламентської більшості(окрім фракції НДП) та фракцій Комуністичної та Соціалістичної партій. Непідтримували законопроект фракції «Наша Україна» (незважаючи на підпис Ю.Ключковського під законопроектом), фракція БЮТ та група «Центр».
Основніновації законопроекту були наступні:
1)строк повноважень ЦВК збільшується з шести до семи років;
2)розширюється обсяг повноважень комісії на виборах ВР АРК, а саме:
· ЦВК має призначати виборчу комісію Криму та окружні виборчікомісії по виборах депутатів ВР АРК;
· ЦВК має формувати виборчі округи.
3) розширюєтьсяобсяг повноважень ЦВК стосовно місцевих виборів, а саме:
· ЦВК призначатиме місцеві вибори;
· ЦВК формує обласні та міські територіальні виборчі комісії;
· ЦВК здійснює контроль за дотриманням законодавства на місцевихвиборах.
4)ЦВК може створювати регіональні представництва;
5)передбачається збільшення заробітної плати членів ЦВК, забезпечення їх житломза державний кошт, безплатний проїзд в транспорті та безплатнесанаторно-курортне обслуговування;
6)деталізовано процедури роботи комісії, зокрема, розгляду звернень громадян,дострокового припинення повноважень члена комісії.
Зачинним тоді Законом ЦВК стосовно кримських та місцевих виборів лише затверджуєформи виборчих документів та надає методичну допомогу місцевим виборчимкомісіям.
В тойже час законопроект практично не змінює порядку призначення членів ЦВК та їїкерівників.
Експертивважали, що збільшення впливу ЦВК на місцеві вибори приведе до більшоїзалежності місцевого самоврядування від центральних органів влади, і такимчином може обмежити можливості реалізації конституційного права територіальнихгромад на місцеве самоврядування. Такі зміни законодавства суперечать практиціряду країн з розвиненою демократією, де виборчі комісії на місцевих виборах єнезалежними від органів державної влади.
Слідзвернути увагу, що при розгляді цього питання ставився на голосуваннязаконопроект члена Соціалістичної фракції Г. Гармаш, яким передбачалосязабезпечення представництва всіх парламентських політичних партій у складі ЦВКта обрання Голови ЦВК Верховною Радою (за чинним тоді Законом Голова, заступникГолови та секретар ЦВК обираються на засіданні ЦВК). Однак цей законопроектпідтримали лише опозиційні фракції НУ, БЮТ та значна частина нової групи«Центр». Більшість та КПУ голосували проти і законопроект не було прийнято.
Алевсе ж такі 30 червня 2004 року було прийнято новий Закон «Про Центральнувиборчу комісію», в який були внесені суттєві зміни, викликані політичнимиподіями в країні, а також враховані добутим досвідом.
Внесення змін до Закону України «ПроЦентральну виборчу комісію» здійснилося одночасно з удосконаленням всіх іншихзаконодавчих актів у сфері народовладдя, зокрема щодо виборів і референдумів,що вперше в Україні передбачало застосування системного, комплексного,уніфікованого підходу до формування відповідної системи законодавства України.
При підготовці законопроекту щодовнесення змін та доповнень до Закону України «Про Центральну виборчу комісію»було обрано найбільш ефективну форму законодавчої техніки – пропонувалася новаредакція Закону в цілому, а не внесення змін до окремих положень. Нова редакціяЗакону України «Про Центральну виборчу комісію», як і чинна тоді редакціяЗакону, структурно містить 8 розділів, однак у тексті нової редакціїзакону до 39 передусім за рахунок розширення правового регулювання сфериповноважень Центральної виборчої комісії, більш детальної регламентації порядкуформування складу Комісії, організації її діяльності.
Викладення Закону в новій редакціїзабезпечує системність, раціональність, послідовність у викладенні правовихположень законопроекту.
Зміцнення правового статусу Центральноївиборчої комісії, розширення обсягу її повноважень, які поширюються на всютериторію Української держави, потребував передовсім уточнення назви цьогооргану. Закон про внесення змін до Закону України «Про Центральну виборчукомісію» передбачає встановити офіційну назву цього загальнодержавного органу –Центральна виборча комісія України. Таким чином, назва повністю відображаєзагальнодержавний статус цього органу, його функції та повноваження, щопоширюються на територію всієї держави.
Визначення Центральної виборчої комісіїУкраїни як конституційного загальнодержавного органу, основним завданням якогоє забезпечення реалізації та захисту виборчих прав та прав на участь уреферендумі всіх громадян України, з одного боку, а з іншого – узагальненнясучасної практики організації загальнодержавних і місцевих виборів тареферендумів надзвичайно актуалізували питання розширення сфери повноваженьКомісії, насамперед щодо організації та проведення місцевих виборів, наданняконсультативно-методичної допомоги при проведенні місцевих референдумів, атакож веденні Державного реєстру виборців в Україні, здійснення діяльностістосовно підвищення рівня правової культури суб’єктів виборчого іреферендумного процесів тощо. Крім того, практика організації виборів іреферендумів в Україні настійливо диктує також і необхідність запровадженнянових підходів до побудови системи виборчих комісій. Значне розширеннякомпетенції Центральної виборчої комісії України створить умови для ефективноїдіяльності Комісії у постійному режимі протягом шести років її повноважень.
Розширення сфери діяльності Центральноївиборчої комісії вимагатиме пошуку нових форм роботи щодо інформуваннянаселення про її діяльність. Крім того, вирішення завдань підвищення правовоїкультури виборців та громадян, які мають право брати участь у референдумах,поширення ідей, пов’язаних зі створенням ефективної системи народовладдя вУкраїні, необхідність вивчення та використання зарубіжного досвіду у сферівиборів і референдумів вимагають створення друкованого органу Комісії –«Вісника Центральної виборчої комісії України» на зразок тих, які маютьцентральні органи державної влади України, а також подібні центральні виборчі органив країнах Співдружності Незалежних Держав.
Приформуванні складу Центральної виборчої комісії враховувати пропозицій політичних партій, виборчих блоківполітичних партій, що подолали чотирьохвідсотковий бар’єр на останніхвиборах до Верховної Ради України, оскільки: по-перше, такий механізмполітичних консультацій вже апробовано під час формування Комісії в2004 році. Стаття 6 Закону України «Про Центральну виборчу комісію»не зобов’язує Президента України в обов’язковому порядку та в повному обсязі враховуватипропозиції політичних партій, виборчих блоків політичних партій.
Цедає можливість Президенту України консультуватись з політичними силамипарламенту ще до внесення кандидатур на посаду членів Комісії, однак при цьомузалишає за ним можливість вносити також власні пропозиції щодо членівЦентральної виборчої комісії, що відповідає положенням Конституції України.
Таким чином, у законі дається відкрита,демократична процедура формування складу Комісії, яка дозволяє досягтипозитивних домовленостей щодо підтримки кандидатур на посади членів Центральноївиборчої комісії ще на підготовчій стадії їх розгляду у Верховній Раді Українита звести до мінімуму конфронтацію в залі парламенту з цього питання.
Строкповноважень для кожного члена Центральної виборчої комісії, передбачений редакцією1997 року статті 6 Закону України «Про Центральну виборчу комісію»,замінний на строк повноважень Центральної виборчої комісії в цілому, якийтриватиме 7 років. Це повністю відповідає стандарту формування вищихвиборчих органів у Європейських країнах та державах Співдружності НезалежнихДержав.
З метою уникнення в подальшому випадківневчасного формування легітимного складу Центральної виборчої комісії України взаконі суттєво уточнена процедура припинення повноважень Комісії у строки,визначені законом, а також процедуру дострокового припинення повноважень членаКомісії, запроваджено механізм призначення члена Комісії замість вибулого.
Уточнено також підстави достроковогоприпинення повноважень члена Центральної виборчої комісії України, зокремапередбачено, що підставою дострокового припинення повноважень члена Комісії,поряд з іншим, є порушення ним Конституції України, законів України таскладеної присяги, факт вчинення якого встановлено судом.
Суттєве розширення функцій іповноважень Центральної виборчої комісії вимагає оновленого, сучасного підходудо формування керівного складу Комісії з метою раціонального і ефективногоздійснення управління діяльністю Центральної виборчої комісії, належногорозподілу обов’язків між керівними особами Комісії. Відповідно до вимогсучасного управлінського процесу пропонується ввести в керівництві Центральноївиборчої комісії посади двох заступників Голови Комісії.
Крім того, в законі встановлено чіткийпорядок подання до Центральної виборчої комісії звернень (заяв і скарг),встановлено строки і порядок їх розгляду під час проведення виборів іреферендумів та в період між їх проведенням.
Важливою статтею закону є такожположення, що стосуються надання Центральній виборчій комісії права порушуватирозгляд визначених законом питань з власної ініціативи. Зокрема передбачено, щоу разі, якщо Центральній виборчій комісії України стане відомо про порушеннявиборчого законодавства України, виборчих прав громадян України з результатівпроведених нею перевірок або із засобів масової інформації чи інших джерел, щоне протирічать законодавству України, Центральна виборча комісія України маєправо розглянути за власною ініціативою питання, що належать до її повноважень,та прийняти по них рішення у встановленому законом порядку.
Суттєвим є розширення обсягуповноважень Центральної виборчої комісії України. З огляду на це, в текстізакону повноваження Центральної виборчої комісії України умовно поділені на двігрупи, виділені в окремих статтях закону: 1) загальні повноваженняЦентральної виборчої комісії України; 2) спеціальні повноваження припроведені виборів Президента України, народних депутатів України та стосовноорганізації підготовки і проведення виборів депутатів Верховної Ради АвтономноїРеспубліки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів тамісцевих референдумів.
При визначені спеціальних повноваженьЦентральної виборчої комісії України у законі передбачається, що їх обсяг визначаєтьсяяк Законом України «Про Центральну виборчу комісію», так і відповідно ЗаконамиУкраїни «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатівУкраїни», «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про вибори депутатівВерховної Ради Автономної Республіки Крим»,«Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».
Значно конкретизовано та зміцнено обсягповноважень членів Центральної виборчої комісії України, забезпечивши при цьомунайбільш раціональну організацію роботи Комісії відповідно до її функцій іповноважень, а також незалежність, компетентність, професійність,колегіальність роботи Комісії і разом з тим самостійність членів Комісії.
Законом значно підсилено спрямовуючу ікерівну роль Голови Центральної виборчої комісії. Зокрема запроваджено новіположення, якими встановлюється, що Голова Комісії здійснює загальнекерівництво діяльністю Комісії та її секретаріатом, організовує їх роботу щодовиконання в цілому повноважень Центральної виборчої комісії, встановлених цимта іншими законами України про вибори і референдуми. Голові Комісії такожнадано право надавати доручення та видавати розпорядження не лише з питаньдіяльності секретаріату Комісії, як це передбачено чинним Законом України “ПроЦентральну виборчу комісію”, а й з питань організації діяльності всієї Комісії.
У Розділ V «Регламент Центральноївиборчої комісії України та секретаріат Комісії» найбільш важливим і оригінальним є створення регіональнихпредставництв Центральної виборчої комісії, тобто представництв, які діятимутьу 27 регіонах України, передбачених частиною другою статті 133Конституції України.
У Розділ VI «ФінансуванняЦентральної виборчої комісії України. Матеріальне і соціальне забезпеченнячленів Комісії та працівників її секретаріату» внесено також необхідністьзапровадження системи гарантій діяльності членів Центральної виборчої комісії,в тому числі тих, що стосуються умов та порядку оплати їх праці, побутового,медичного, санаторно-курортного, транспортного та іншого обслуговування.
З початком дії нової редакції закону«Про Центральну виборчу комісію Україні» закон від 1997 року втратив своючинність.
Узв’язку з політичними подіями 29 травня 2007 року був прийнятий закон «Провнесення зміни до Закону України «Про Центральну виборчу комісію» [20, 46].
ЗаконУкраїни «Про Центральну виборчу комісію» після статті 31 доповнити статтею 311такого змісту: «Стаття 311. Дострокове припинення повноважень всього складуКомісії
1.Повноваження всього складу Комісії можуть бути достроково припинені ВерховноюРадою України за вмотивованим поданням Президента України.
2.Рішення про дострокове припинення повноважень всього складу Комісії приймаєтьсяВерховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційногоскладу.
3.Депутатські фракції у Верховній Раді України не пізніше наступного дня післядострокового припинення повноважень всього складу Комісії подають ПрезидентуУкраїни пропозиції щодо персонального складу Комісії, на підставі якихПрезидент України протягом трьох днів вносить до Верховної Ради України поданнящодо персонального складу Комісії».
2.Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування
Розділ 2 Правове регулювання, загальна характеристика центральноївиборчої комісії. Роль і місце центральної виборчої комісії серед іншихвиборчих комісій 2.1 Правовий статус Центральної Виборчої Комісії
Завданняі функції Української держави реалізуються через діяльність відповіднихдержавних органів, правовий статус яких закріплюється в Конституції України,інших нормативно-правових актах. Орган держави — це частина державногомеханізму. Кожний з них володіє специфічними рисами. Державні органи маютьвідповідні особливості, специфічні ознаки, за якими вони відрізняються відінших організацій, які є в державі й суспільстві.
Наукаконституційного права виділяє такі ознаки органу держави: а)конституційно-правовий статус; б) особливості його формування; в) характердержавно-владних повноважень; г) специфіка взаємовідносин різних державнихорганів і структур громадянського суспільства.
Основоположноюознакою належності державного органу до державного апарату є наявність у органудержави державно-владних повноважень. Головні з них закріплені в КонституціїУкраїни. Державно-владні повноваження характеризуються тим, що: а) порядок формуванняі діяльність органу, його структура і компетенція закріплюються нормами права,насамперед конституційного; б) орган держави наділяється правом виданняюридичних актів, які є обов'язковими для виконання суб'єктами права; в)встановлені цими нормативно-правовими актами приписи забезпечуються засобамипереконання, виховання, а за необхідності — можливості застосування примусовоїсили держави; г) державний орган при реалізації своїх функцій і повноваженьспирається на матеріально-фінансове забезпечення своїх приписів (наприклад,фонди держави, кошти державного бюджету України тощо) [13, 279].
Державніоргани можуть формуватися тільки в порядку, що встановлений державою. Всуперечтакому порядку орган держави з'явитися не може.
Насамперед,необхідно вказати, що статус ЦВК та особливості її діяльності визначені ЗакономУкраїни «Про Центральну виборчу комісію»,
Центральнавиборча комісія є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставіКонституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодоорганізації підготовки і проведення виборів Президента України, народнихдепутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів
місцевихрад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевихреферендумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.
Комісіяочолює систему виборчих комісій та комісій з референдуму, які утворюються для організаціїпідготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатівУкраїни, всеукраїнського референдуму. Комісія здійснює контроль за діяльністю таконсультативно-методичне забезпечення виборчих комісій, які утворюються дляорганізації підготовки та проведення виборів депутатів Верховної Ради АвтономноїРеспубліки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, та комісійз місцевих референдумів.
Комісіяє юридичною особою, має печатку із своїм найменуванням. ЦВК та її членизобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією України, цим та іншими законами України.
Порядокутворення, склад, повноваження та організація діяльності Комісії визначаються КонституцієюУкраїни, цим та іншими законами України.
Усвоїй діяльності Центральна виборча комісія України керується нормативнимиактами: Конституцією України; Законом про вибори Президента України; Закономпро вибори народних депутатів; Законом про вибори до місцевих рад; Законом провибори до ВР АР Крим; Законом про референдум [13, 302].
Комісіявідповідно до своїх повноважень забезпечує дотримання передбачених КонституцієюУкраїни та законами України принципів і засад виборчого і референдумногопроцесів, реалізацію виборчих прав громадян України та права на участь уреферендумі, однакове застосування законодавства України про вибори іреферендуми на всій території України.
Комісіябудує свою діяльність на принципах верховенства права, законності, незалежності,об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішенняпитань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості і публічності.
Правоваприрода, якою відповідно до нового українського виборчого законодавства,наділена Центральна виборча комісія, визначила її нелегкий поступ упродовжвсього часу її існування крізь складні перипетії суспільно-політичного життя,що випали на долю нашої держави. Але сьогодні, можна впевнено констатувати, щоЦентральній виборчій комісії вдалося з честю виконати покладені на неї державоюважливі завдання із створення відповідних умов для утвердження в Україні міцнихзасад демократії і прогресу у виборчому та референтному процесах.Підтвердженням цьому є організація та проведення на високомуорганізаційно-правовому рівні виборів Президента України (1999, 2004 роки), народнихдепутатів України (1998, 2002, 2006 роки), кількох турів повторних виборівнародних депутатів України та виборів депутатів замість тих, які вибули в1998-2002 роках, а також позачергових виборів народних депутатів України (2007рік). 2.2 Процедура призначення та склад ЦентральноїВиборчої Комісії
Законом пропонується уточнена,відкрита, демократична, консенсусна процедура формування складу Центральноївиборчої комісії України. В частині щодо формування складу Комісії цей законпідготовлено з урахуванням конструктивних пропозицій проекту Закону провнесення змін і доповнень до статті 6 Закону України «Про Центральнувиборчу комісію» (щодо порядку утворення та складу Комісії), внесеного народнимдепутатом України Гармаш Г.Ф. (реєстраційний номер 4289 від 21 жовтня2003 року).
Верховна Рада України призначає на посадута припиняє повноваження членів Комісії за поданням Президента України. Уподанні Президента України про призначення на посаду членів Комісії враховуютьсяпропозиції депутатських фракцій і груп, утворених у поточному скликанніВерховної Ради України.
Доскладу Комісії входять 15 членів Комісії. Кандидатури осіб на посади членів Комісіїпопередньо обговорюються в депутатських фракціях і групах, а їх призначенняпроводиться за наявності висновків відповідного профільного комітету ВерховноїРади України. У зв’язку з цим слід звернути увагу зокрема на те, що згідно ззаконом пропонується при формуванні складу Центральної виборчої комісіївраховувати пропозицій політичних партій,виборчих блоків політичних партій, що подолали чотирьохвідсотковийбар’єр на останніх виборах до Верховної Ради України, тому що такий механізмполітичних консультацій вже апробовано під час формування Комісії в2004 році, і тому що стаття 6 Закону України «Про Центральну виборчукомісію» не зобов’язує Президента України в обов’язковому порядку та в повномуобсязі враховувати пропозиції політичних партій, виборчих блоків політичнихпартій. Це дає можливість Президенту України консультуватись з політичнимисилами парламенту ще до внесення кандидатур на посаду членів Комісії, однак прицьому залишає за ним можливість вносити також власні пропозиції щодо членівЦентральної виборчої комісії. Ця новела відповідає положенням КонституціїУкраїни [15, 232].
Із числа членів Комісії в порядку, передбаченомуЗаконом, обираються Голова Комісії, два заступники Голови Комісії та секретарКомісії. Голова Комісії, заступники Голови Комісії, секретар Комісії, а такожне менше п'яти інших членів Комісії повинні мати вищу юридичну освіту.
Комісія працює на постійній основі. ЧленКомісії є державним службовцем. Строк повноважень члена Комісії — 7 років.
Членом Комісії може бути громадянинУкраїни, який на день призначення досяг двадцяти п'яти років, має право голосу,проживає в Україні не менше п'яти останніх років та володіє державною мовою.
Член Комісії перед вступом на посадускладає на пленарному засіданні Верховної Ради України присягу. Особа, якасклала присягу члена Комісії, ставить свій підпис під текстом присяги. Відмовачлена Комісії скласти присягу тягне за собою скасування Верховною Радою Українирішення про його призначення. Комісія є повноважною з моменту призначення напосаду та складення присяги не менш як двома третинами її складу. Члену Комісіїпісля складення ним присяги видається посвідчення за підписом ПрезидентаУкраїни.
Голова Комісії, заступники Голови Комісії,секретар Комісії обираються Комісією на її засіданні таємним голосуванням ізчисла членів Комісії. Засідання Комісії з виборів Голови Комісії, заступниківГолови Комісії, секретаря Комісії вважається повноважним, якщо на ньомуприсутні не менш як дві третини її персонального складу.
Вибори заступників Голови Комісії та секретаряКомісії проводяться після обрання Голови Комісії. Кандидатури на посаду заступниківГолови Комісії та секретаря Комісії пропонуються Головою Комісії. Порядокобрання Голови Комісії, заступників Голови Комісії та секретаря Комісії встановлюєтьсяРегламентом Центральної виборчої комісії.
Нинішній склад Центральної виборчоїкомісії:
Шаповал Володимир Миколайович – ГоловаЦентральної виборчої комісії
Магера Андрій Йосипович – ЗаступникГолови Центральної виборчої комісії
Усенко-Чорна Жанна Іванівна – ЗаступникГолови Центральної виборчої комісії
Лукаш Тетяна Леонідівна – СекретарЦентральної виборчої комісії
Астахова Тамара Валеріївна – ЧленЦентральної виборчої комісії
Данилевський Юрій Миколайович – ЧленЦентральної виборчої комісії
Донченко Юрій Григорович – ЧленЦентральної виборчої комісії
Жиденко Ігор Григорович – ЧленЦентральної виборчої комісії
Охендовський Михайло Володимирович –Член Центральної виборчої комісії
Писаренко Анатолій Аркадійович – ЧленЦентральної виборчої комісії
Райковський Броніслав Станіславович –Член Центральної виборчої комісії
Чупахін Олександр Михайлович – ЧленЦентральної виборчої комісії
Швець Юлія Вікторівна – ЧленЦентральної виборчої комісії
Шелестов Олександр Миколайович – ЧленЦентральної виборчої комісії
Шелудько Валерій Євгенович – ЧленЦентральної виборчої комісії 2.3 Повноваження Центральної Виборчої Комісії
Згіднорозділу ІІІ, 17 статті закону «Про Центральну виборчу комісію України» дозагальних повноважень Центральної виборчої комісії відносяться питання щодозабезпечення дотримання передбачених Конституцією України та законами Українипринципів і засад виборчого та референдумного процесів, забезпечення реалізаціїта захисту виборчих прав громадян України і права на участь у референдумах,здійснення контролю за додержанням вимог законодавства України про вибори іреферендуми; забезпечення однакового застосування законодавства України провибори і референдуми на всій території України, прийняття обов’язкових длявиконання виборчими комісіями і комісіями з референдумів роз’яснень тарекомендацій з питань застосування законодавства України про вибори іреферендуми, внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо вдосконаленнязаконодавства України з питань виборів і референдумів, звернення у разінеобхідності до Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення чивідповідності Конституції України (конституційності) законів України про вибориі референдуми або окремих їх положень, формування та забезпеченняфункціонування Державного реєстру виборців відповідно до Закону України «ПроДержавний реєстр виборців», публікація інформації про вибори і референдуми,матеріалів про свою діяльність та інші.
Крім того, відповідно до законівУкраїни про вибори і референдуми окремими статтями викладені повноваження, щостосуються організації підготовки і проведення виборів Президента України,виборів народних депутатів України, всеукраїнського референдуму, виборівдепутатів Верховної Ради АвтономноїРеспубліки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міськихголів та місцевих референдумів.
При визначені спеціальних повноваженьЦентральної виборчої комісії України у законі передбачається, що їх обсягвизначатиметься як Законом України «Про Центральну виборчу комісію», так івідповідно Законами України «Про вибори Президента України», «Про виборинародних депутатів України», «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Провибори депутатів Верховної Ради АвтономноїРеспубліки Крим», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських,селищних, міських голів».
Повноваження Комісії щодо організаціїпідготовки і проведення виборів Президента України та виборів народнихдепутатів України передбачають організацію підготовки і проведення виборів. ЦВКоголошує початок процесу виборів, крім того очолює систему виборчих комісій, якіутворюються для проведення виборів, спрямовує та контролює їх діяльність. Утворюєі формує територіальні виборчі округи з виборів. Здійснює повноваженнятериторіальної виборчої комісії для закордонного виборчого округу, публікуєпостанови Комісії та іншу інформацію стосовно виборів у випадках, передбаченихзаконом [13, 311].
Також до повноважень ЦВК належитьконтроль за цільовим використанням коштів, виділених з Державного бюджетуУкраїни на підготовку і проведення виборів.
Встановлює форми виборчих документів, затверджуєзразки виборчих скриньок для голосування, печаток виборчих комісій, визначає порядокзберігання та передачі виборчих документів до відповідних державних архівнихустанов. Реєструє кандидатів на пост Президента України та народних депутатівУкраїни, їх довірених осіб, уповноважених представників у Центральній виборчійкомісії; встановлює форму та затверджує текст виборчого бюлетеня з виборів, забезпечуєвиготовлення виборчих бюлетенів.
Звертається до Вищого адміністративногосуду України щодо скасування реєстрації кандидатів з підстав, встановлених закономвстановлює та офіційно оприлюднює результати виборів, вносить до Верховної РадиУкраїни подання про призначення повторних виборів Президента України увипадках, передбачених законом; після складення присяги вручає новообраному ПрезидентуУкраїни посвідчення Президента України; здійснює інші повноваження відповіднодо цього Закону, Закону України «Про вибори Президента України» та «Про виборинародних депутатів України», інших законів України.
Повноваження Комісії щодо організаціїпідготовки і проведення всеукраїнського референдуму — реєстрація ініціативнихгруп з всеукраїнського референдуму, встановлює форму підписних листів длязбирання підписів на підтримку всеукраїнського референдуму за народноюініціативою, очолює систему комісій, що утворюються для підготовки і проведеннявсеукраїнського референдуму, спрямовує діяльність цих комісій; утворює комісії звсеукраїнського референдуму (крім дільничних), приймає обов'язкові роз'яснення зпитань застосування законодавства про всеукраїнський референдум.
ЦВК здійснює методичне забезпеченнядіяльності комісій з всеукраїнського референдуму; затверджує кошториси витрат комісійз всеукраїнського референдуму з коштів, що виділяються з Державного бюджетуУкраїни на підготовку і проведення всеукраїнського референдуму, контролює використанняцих коштів, а також забезпечення комісій з всеукраїнського референдумуприміщеннями, транспортом, зв'язком, розглядає інші питання матеріально-технічногозабезпечення всеукраїнського референдуму.
Встановлює форми документів всеукраїнськогореферендуму, затверджує зразки скриньок для голосування, печаток комісій,визначає порядок зберігання та передачі документів до відповідних державнихархівних установ, встановлює форму бюлетеня для голосування на всеукраїнськомуреферендумі та забезпечує їх виготовлення; заслуховує повідомлення комісій з всеукраїнськогореферендуму, а також керівників міністерств та інших органів виконавчої влади, органівмісцевого самоврядування з питань, пов'язаних з підготовкою і проведенням всеукраїнськогореферендуму; встановлює результати всеукраїнського референдуму в цілому по Україні,публікує в пресі повідомлення про його підсумки.
Розглядає заяви і скарги на рішення, діїабо бездіяльність, що стосуються всеукраїнського референдуму, і приймає рішенняз цих питань; здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законівУкраїни.
Повноваження Комісії щодо організаціїпідготовки і проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної РеспублікиКрим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів: здійснюєконтроль за організацією підготовки і проведення виборів депутатів Верховної РадиАвтономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних,міських голів, тобто, здійснює контроль за дотриманням виборчого законодавстваУкраїни, забезпечує його однакове застосування на всій території України під часпідготовки і проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної РеспублікиКрим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів; здійснюєконтроль за дотриманням законодавства України в частині прийняття у встановленізаконом строки рішень з питань, пов'язаних з підготовкою і проведенням виборівдепутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад,сільських, селищних, міських голів; призначає повторні і проміжні вибори депутатівВерховної Ради Автономної Республіки Крим у разі, якщо у встановлений закономстрок виборча комісія Автономної Республіки Крим не прийме рішення про призначеннявиборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; призначає повторніі проміжні вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів,якщо у встановлений законом строк відповідна територіальна виборча комісія, органмісцевого самоврядування не прийме рішення про призначення виборів депутатамісцевої ради чи сільського, селищного, міського голови; здійснює контроль за утвореннямтериторіальних виборчих комісій місцевих виборів; встановлює форми виборчихдокументів, затверджує зразки виборчих скриньок для голосування, печаток виборчихкомісій, визначає порядок зберігання та передачі виборчих документів довідповідних державних архівних установ [13, 318].
У разі невиконання відповідною територіальноювиборчою комісією вимог частини другої статті 78 Закону України «Про виборидепутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських,селищних, міських голів» за поданням вищого керівного органу політичної партії (виборчогоблоку політичних партій) визнає обраним, реєструє наступного за черговістю увиборчому списку відповідної організації політичної партії (виборчого блокуполітичних партій) кандидата у депутати до Верховної Ради Автономної РеспублікиКрим, місцевої ради (крім сільської, селищної ради) замість депутата, повноваженняякого достроково припинено за рішенням вищого керівного органу політичноїпартії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком відповідної місцевоїорганізації якої він обраний депутатом Верховної Ради Автономної РеспублікиКрим, депутатом місцевої ради (крім депутатів сільської, селищної ради), та видаєтимчасове посвідчення депутата відповідної ради; здійснює інші повноваженнявідповідно до цього та інших законів України.
ЦВК організує підготовку і проведеннямісцевих референдумів, здійснює консультативно-методичне забезпечення діяльностікомісій, що утворюються для підготовки і проведення місцевого референдуму,встановлює форму бюлетеня для голосування на місцевих референдумах, зразок скринькидля голосування на місцевих референдумах, а також форми інших документів щодо проведеннямісцевого референдуму; здійснює інші повноваження відповідно до цього та іншихзаконів України.
ЦВК вносить пропозиції щодо формування Державногобюджету України з питань фінансування виборів і референдумів в Україні, а такожздійснює фінансове та матеріально-технічне забезпечення виборів і референдуміввідповідно до цього та інших законів України. Комісія формує кошторис, розподіляєкошти, що виділяються з Державного бюджету України на фінансове забезпеченняпідготовки та проведення виборів і всеукраїнського референдуму, діяльностівідповідних виборчих комісій, комісій з всеукраїнського референдуму, контролює правильнета цільове використання зазначених коштів, залучає до проведення перевірокпрацівників державної контрольно-ревізійної служби України. Порядок облікунадходжень та витрат бюджетних коштів, що виділяються на підготовку тапроведення виборів і всеукраїнських референдумів, коштів виборчих фондівкандидатів та виборчих фондів партій визначається Комісією спільно зМіністерством фінансів України відповідно до законів України. Комісія встановлюєформи фінансового звіту виборчих комісій та комісій з всеукраїнськогореферендуму про надходження та витрати коштів, що виділяються на підготовку і проведеннявідповідно виборів або всеукраїнського референдуму, та фінансового звітукандидатів на виборні посади, політичних партій. Комісія подає до Рахункової палатифінансові звіти про витрати коштів Державного бюджету України, виділених напідготовку та проведення відповідно виборів Президента України, народнихдепутатів України, всеукраїнського референдуму, не пізніш як через три місяці здня офіційного опублікування загальних результатів виборів або всеукраїнськогореферендуму.
ЦВК та її члени можуть обмінюватися досвідомз відповідними державними органами інших країн, міжнародними організаціями.Комісія може вступати до міжнародних організацій (асоціацій) виборчих органів.Члени Комісії можуть брати участь у спостереженні за підготовкою та проведеннямвиборів в інших країнах як міжнародні спостерігачі з ініціативи Комісії, КабінетуМіністрів України, а також міжнародних організацій, членами яких є Україна абоКомісія.
При проведенні виборів народних депутатівУкраїни, Президента України, всеукраїнського референдуму Комісія застосовуєавтоматизовану інформаційну систему. Члени Комісії мають право ознайомлюватися збудь-якою інформацією, що міститься в автоматизованій інформаційній системіКомісії або виводиться з неї. Під час процедури голосування автоматизованаінформаційна система використовується виключно для спостереження за ходом ірезультатами голосування. Відомості про результати голосування, отримані черезавтоматизовану інформаційну систему, є попередньою інформацією, що не маєюридичних наслідків.
Розділ 3 Проблеми правового регулювання і організації роботи Центральноївиборчої комісії та шляхи їх подолання 3.1 Законодавство про вибори та референдум
Основоювиборчої системи України є загальне, рівне, пряме, вільне виборче право, якездійснюється особисто, таємно.
Джереламивиборчого права в Україні є Конституція України, Закон України «Про виборинародних депутатів України» від 18 жовтня 2001 p., Закон України «Про виборидепутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів», Закон «Про вибориПрезидента України», Закон «Про вибори у Верховну Раду Автономної РеспублікиКрим». Депутати в Україні обираються громадянами України на основі загальногорівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Закон«Про вибори народних депутатів України» передбачає такі положення: народнідепутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного іпрямого виборчого права шляхом таємного голосування. Кількісний склад ВерховноїРади України визначається Конституцією України Вибори депутатів здійснюються зазмішаною (пропорційно-мажоритарною) системою:
1)225 депутатів обираються за пропорційною системою у багатомандатномузагальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутативід політичних партій, виборчих блоків політичних партій
2)225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості водномандатних виборчих округах [22, 136].
Участьгромадян України у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бутипримушений до участі чи неучасті у виборах. Право голосу на виборах депутатів(право обирати депутатів) мають громадяни України, яким на день виборіввиповнилося вісімнадцять років. Вибори депутатів є рівними: громадяни Україниберуть участь у виборах на рівних засадах.
Виборидепутатів є прямими. Громадяни України безпосередньо обирають депутатів шляхомголосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії, таза кандидатів у депутати в одномандатних округах.
Виборидепутатів є вільними. Виборцям забезпечуються умови для вільного формуваннясвоєї волі та її вільного виявлення при голосуванні.
Депутатомможе бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцятиодного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'ятироків. Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, якідосягли вісімнадцяти років і мають право голосу. Це право реалізується нимичерез партії або шляхом самовисування у порядку, встановленому Законом «Провибори народних депутатів України».
Виборчийпроцес здійснюється на засадах законності та заборони незаконного втручаннябудь-кого у цей процес, політичного плюралізму (багатопартійності), гласності івідкритості виборчого процесу, рівності прав партій (блоків) — суб'єктіввиборчого процесу, рівності всіх кандидатів у депутати, свободи передвиборноїагітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації,неупередженості до партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органівдержавної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службовихосіб та керівників підприємств, установ і організацій.
Початоквиборчого процесу оголошує Центральна виборча комісія відповідно до строків,визначених Конституцією України та цим Законом.
Виборчийпроцес включає такі етапи:
1)складання списків виборців;
2)утворення одномандатних округів;
3)утворення виборчих комісій;
4)висування та реєстрація кандидатів у депутати, включених до виборчих списківпартій (блоків) у багатомандатному окрузі, та кандидатів у депутати водномандатних округах;
5)проведення передвиборної агітації;
6)голосування;
7)підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатіввиборів депутатів;
8)реєстрація обраних депутатів.
Виборчийпроцес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісієюрезультатів виборів депутатів.
Підготовкаі проведення виборів депутатів регулюються Конституцією України, цим Законом,Законом України «Про Центральну виборчу комісію» та іншими законамиУкраїни [22, 131].
Принципиі засади виборів Президента України регламентуються Конституцією України таЗакону України «Про вибори Президента України». Конституція України передбачає,що Президент України обирається громадянами України на основі загального,рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ятьроків. Вибори Президента можуть бути черговими, позачерговими (достроковими) iповторними. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділюжовтня п'ятого року повноважень Президента України. Рішення про проведеннявиборів ухвалює Верховна Рада України не пізніше як за 180 днів до закінченнятерміну повноважень Президента України. У разі дострокового припиненняповноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період90 днів від дня припинення повноважень. Вибори призначаються на неділю, про щоповідомляється через засоби масової інформації.
Дляпроведення виборів створюються один загальнодержавний виборчий округ i 225територіальних виборчих округів. Виборчі округи поділяються на виборчі дільниціз кількістю від 20 до 3000 виборців, а у виняткових випадках з меншою чибільшою кількістю виборців. Організацію та проведення виборів ПрезидентаУкраїни здійснює Центральна виборча комісія з виборів Президента України,окружні, територіальні та дільничні комісії.
Правовисувати претендента на кандидата у Президенти України належить громадянамУкраїни, які мають право голосу. Вони реалізують це право через політичніпартії та їхні виборчі блоки, зареєстровані відповідним чином, а також черезвибори виборців, у тому числі шляхом самовисування. Реєстрація претендентів яккандидатів у Президенти України здійснюється Центральною виборчою комісією непізніше як на п'ятий день після подання всіх необхідних для реєстраціїдокументів. Особа, яка отримала посвідчення на реєстрацію її як кандидата вПрезиденти України, має право вести передвиборчу агітацію та користуватисяпередбаченими в законодавстві гарантіями діяльності [13, 327].
Центральнавиборча комісія з виборів Президента України на підставі протоколів окружнихвиборчих комісій не пізніше як у п'ятиденний строк після виборів установлюєрезультати виборів Президента України.
ОбранимПрезидентом України вважається кандидат, котрий дістав на виборах понадполовину голосів виборців, які брали участь у голосуванні. Конституція додає доцього, що Президент України вступає на пост не пізніше ніж через 30 днів післяофіційного оголошення результатів виборів. Вступаючи на пост, Президент Українискладає присягу на урочистому засіданні Верховної Ради України, текст i порядокпроголошення якої визначається Конституцією України.
Регулюваннявиборів депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів регулюєтьсяЗаконом України «Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних,міських голів»
Виборчийпроцес депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів здійснюєтьсяна засадах: вільного і рівноправного висування кандидатів; рівності можливостейдля всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості докандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування тапосадових і службових осіб цих органів; контролю за джерелами фінансування тавитратами на виборчу кампанію; гласності й відкритості виборчої кампанії;свободи агітації.
Рішенняпро реєстрацію кандидатів приймається окружною (територіальною) виборчоюкомісією за наявності декларації про майно та доходи кандидата за попереднійрік, складеної за формою, визначеною Міністерством фінансів України.
Черговіта позачергові місцеві вибори, призначені Верховною Радою України, проводятьсяза рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідні витрати передбачаютьсяу Державному бюджеті окремим рядком. В усіх інших випадках, передбачених цимЗаконом, вибори проводяться за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.
Фінансовезабезпечення підготовки і проведення місцевих виборів за рахунок коштівДержавного бюджету України здійснюється Центральною виборчою комісією, яка єголовним розпорядником цих коштів. Фінансування виборчих комісій здійснюється впорядку, встановленому Центральною виборчою комісією разом з Міністерствомфінансів України. (Частина друга статті 51 із змінами, внесеними згідно ізЗаконом N 3014-III (3014-14) від 07.02.2002)
Кандидатимають право утворювати власний виборчий фонд, з коштів якого буде здійснюватисяоплата витрат на ведення виборчої кампанії. Власні виборчі фонди утворюються зарахунок коштів кандидата. До цих фондів можуть вноситися пожертвуваннягромадянами України, а також юридичними особами, крім визначених у частинічетвертій цієї статті. Розмір власного виборчого фонду кандидата не можеперевищувати 50 неоподатковуваних мінімумів заробітної плати.
Забороняєтьсяробити внески до власного виборчого фонду кандидата місцевим органам виконавчоївлади, органам місцевого самоврядування, державним підприємствам, організаціямі установам, юридичним особам з участю іноземного капіталу, іноземнимдержавним, міжнародним організаціям і об'єднанням, а також анонімним особам абопід псевдонімом.
Відповіднірахунки власних виборчих фондів відкриваються в установах Національного банкуУкраїни за грифом «Власний виборчий фонд» за заявами кандидатів післяїх реєстрації відповідними виборчими комісіями.
Розпорядникамикоштів власних виборчих фондів є кандидати або за їх дорученням довірені особикандидатів. Розпоряднику власного виборчого фонду видається чекова книжка навсю суму виборчого фонду.
Контрольза формуванням і використанням коштів власних виборчих фондів кандидатівздійснюється відповідною територіальною виборчою комісією, податковимиорганами, а також банківськими установами, в яких відкрито відповідний рахунок.
Закон«Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» регламентує вибори у ВерховнуРаду АРК.
ДепутатомВерховної Ради Автономної Республіки Крим може бути громадянин України, якиймає право голосу, на день виборів досяг 18 років, проживає в Україні не меншеп’яти років.
Неможе бути обраним до Верховної Ради Автономної Республіки Крим громадянин, якиймає судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і незнята у встановленому законом порядку.
ДепутатиВерховної Ради Автономної Республіки Крим не можуть одночасно бути членами Радиміністрів Автономної Республіки Крим, представником Президента в АвтономнійРеспубліці Крим, мати інший представницький мандат.
ДепутатиВерховної Ради Автономної Республіки Крим, які працюють на постійній основі, немають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крімвикладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складукерівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержанняприбутку.
Організаціяі проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Кримвизначаються законами України, нормативно-правовими актами Верховної РадиАвтономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.
Статусдепутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначається відповіднимзаконом України.
Уразі дострокового припинення повноважень депутата Верховної Ради АвтономноїРеспубліки Крим згідно із законодавством проводяться вибори депутата замістьвибулого.
Довідання Верховної Ради Автономної Республіки Крим належить:
· призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної РеспублікиКрим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим.
Третійрозділ Конституції України називається «Вибори. Референдум». У ньому закріпленітакі основоположні форми прямого народовладдя, як вибори і референдум. Причомузаконодавець цей розділ у структурі Основного Закону поставив за розділами«Загальні засади» і «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», щопідкреслює особливу роль форм безпосередньої демократії.
ЗаконУкраїни «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р.визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосуваннязаконів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевогозначення (ст. 1).
Навідміну від виборів референдум не є універсальним інститутом. Референдум — цеполітичний і правовий інститут, спрямований на розв'язання кардинальних проблемзагальнонаціонального і місцевого значення.
ВУкраїні питання референдуму регламентуються Конституцією (розділ III «Вибори.Референдум», а також статтями 5, 75, 106, 138, 143, 156).
Референдумиможна класифікувати за різними ознаками: територія проведення; юридична силарішень, прийнятих на референдумі; підстави проведення; спосіб проведення;предмет референдуму; час проведення; за суб'єктами, що ініціювали проведенняреферендуму.
Так,за територією проведення відповідно до ст. 1 Закону «Про всеукраїнський тамісцеві референдуми» референдуми в Україні поділяють на: а) всеукраїнський; б)референдум Автономної Республіки Крим; в) місцеві референдуми.
Заправовою силою рішень референдуми в Україні поділяють на імперативні таконсультативні. Перший відрізняється від другого тим, що рішення імперативногореферендуму мають найвищу юридичну силу, є остаточними, обов'язковими длявиконання на всій території країни і не потребують затвердження будь-якимдержавним органом. Причому рішення імперативного референдуму можуть бутизмінені або скасовані лише новим всеукраїнським референдумом. Різновидомімперативного референдуму є ратифікаційний референдум. Його сутність полягає втому, що на нього виноситься закон, прийнятий парламентом України, який набуваєчинності та найвищої юридичної сили за результатами референдуму. Прикладомтакого референдуму є конституційний референдум, який може проводитисявідповідно до ст. 156 Конституції України [22. 145].
Згідноіз законом консультативні референдуми проводяться з метою вирішення важливихпитань загальнодержавного та місцевого значення. Незважаючи наформально-обов'язковий характер, дорадче опитування має морально зобов'язуючусилу. У демократичній державі влада, як правило, при прийнятті рішень ураховуєрезультати консультативних референдумів. Водночас В. Ф. Погорілко і В. Л.Федоренко правильно зазначають, що ототожнення консультативної формивсеукраїнського референдуму з опитуванням громадської думки є невдалим,оскільки опитування громадської думки є соціологічним, а не правовим явищем[13, 398].
Запідставами проведення референдуми можуть бути обов'язковими та факультативними.Обов'язковий референдум передбачає обов'язкове його проведення, оскільки це євимогою законодавства. Конституція України визначає проведення обов'язковоговсеукраїнського референдуму при вирішенні питань про зміну території України(ст. 73) та про внесення змін до І, III і XIII розділів Основного Закону (ст.156). Значущість обов'язкового референдуму полягає в тому, що він гарантуєукраїнському народу право вирішувати найбільш важливі питання суспільного ідержавного життя шляхом безпосереднього волевиявлення у формі голосування.Факультативний референдум проводиться для прийняття: а) законів шляхомвсенародного голосування; б) рішень загальнодержавного рівня з найбільшактуальних питань державотворення.
Запредметом всеукраїнські референдуми поділяють на: конституційні (ст. 156Конституції України, п. 1 ст. З Закону «Про всеукраїнський та місцевіреферендуми); законодавчі (п. 2 ст. З закону); з питань зміни території України(ст. 73 Конституції України); міжнародно-правові (ст. 5 Закону «Провсеукраїнський та місцеві референдуми»); з питань довіри (недовіри) ВерховнійРаді України та Президенту України (ст. 13 Закону «Про всеукраїнський тамісцеві референдуми»).
Порядіз всеукраїнським референдумом відповідно до чинної Конституції України ізаконодавства проводяться місцеві референдуми. Можливість їх проведенняпередбачається Конституцією України (статті 38, 143), законами «Провсеукраїнський та місцеві референдуми», «Про місцеве самоврядування в Україні»та іншими нормативно-правовими актами.
Місцевіреферендуми — це безпосереднє (пряме) волевиявлення територіальних громад щодоприйняття рішень з питань місцевого значення шляхом голосування членів цихгромад.
Ціреферендуми за своєю сутністю є формою безпосередньої демократії на місцевомурівні, здійснення місцевої публічної влади територіальними громадами в межахвідповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Згідноз Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» на місцеві референдуми невиносяться питання: про скасування законних рішень вищих за належністю органівдержавної влади і самоврядування; віднесені до відання органів суду іпрокуратури; пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб,що належать до компетенції відповідної ради та її виконавчих органів.
Голосуванняна місцевих референдумах проводяться на демократичних засадах. Воновідбувається на основі загального, рівного і прямого виборчого права, є вільнимі таємним.
Законом«Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (ст. 22) встановлюється, що врішенні про призначення референдуму зазначається дата проведення референдуму,назва проекту закону, рішення, зміст питання, що виноситься на референдум. Намісцевий референдум, як правило, виноситься одне питання. Дата проведеннямісцевого референдуму призначається не раніш як за місяць і не пізніш як за двамісяці від дня прийняття рішення про його проведення.
Дляпроведення голосування і підрахунку голосів згідно зі ст. 23 Закону «Провсеукраїнський та місцеві референдуми» територія районів, міст, районів умістах, селищ міського типу і сільрад поділяється на дільниці для голосування.Дільниці утворюються не пізніш як за 20 днів до місцевого референдуму зохопленням від 20 до 3000 громадян. Згідно зі ст. 24 закону для підготовки іпроведення місцевого референдуму в межах адміністративно-територіальниходиниць, де він проводиться, утворюються такі комісії: обласні, районні,міські, районні у містах, селищні, сільські комісії з референдуму, а такождільничні комісії.
Законодавствопро референдуми визначає можливість цивільно-правової відповідальності запорушення права громадянина на участь у референдумі. Така відповідальністьпередбачена главою ЗО Цивільного процесуального кодексу України «Скарги нанеправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право братиучасть у референдумі». 3.2 Центральні виборчі органи іноземних країн
Усучасних демократичних державах світу вибори являють собою основну формуволевиявлення населення, засіб реалізації народного суверенітету у встановленихконституцією межах.
Укожній країні інститут виборів регулюється численними правовими актами.Параметри і способи їх регламентації обумовлені належністю країни до того чиіншого типу держав та їх правової системи, а також національними, історичними,релігійними та іншими особливостями населення країни. У багатьох державахпитання виборів регулюється на конституційному рівні, переважно в розділах,присвячених основним правам і свободам громадян та вищим органам влади. Удеяких країнах ці питання закріплені у спеціальних розділах чи главахконституцій.
Істотнимичинниками, які впливають на характер виборів, зокрема на кількісний склад таструктуру виборних органів у деяких країнах Європи, є тенденції, що намітилисятут у другій половині ХХ століття щодо ускладнення територіальної організаціїдержав унаслідок створення нових адміністративних ланок (Франція, Польща),виділення автономних утворень в унітарних державах (Іспанія, Італія,Португалія, Україна та ін.), перехід від унітарної до федеративної формидержавного устрою (Бельгія, Боснія та Герцеговина) [18, 41].
Розглянемовиборчі органи Франції. В адміністративному відношенні Франція розділена на 22регіону, 99 департаментів і 36 700 комун (з них 5 300 міських комун, якізаймають усього 16% території метрополії, але проживають у них 74% населення).Крім того, існують 4 заморські округи з особливим статусом.
Регіони(округа) були утворені в 1972 р., а з 1982 р. перетворені в самокерованіадміністративно-територіальні одиниці. Границі й назви регіонів мають історичнепоходження. На чолі регіону стоїть регіональна рада, що обирає на 6 роківпрямим загальним голосуванням в один тур.
Регіональнарада обирає зі свого складу таємним голосуванням по мажоритарній системі в тритури голови строком на 6 років. Обираються також його заступники й постійнакомісія. Голова регіональної ради є главою виконавчої влади регіону, керуєрегіональними адміністративними службами й службовцями регіональноїадміністрації. Поліцейською владою він не володіє.
Основнезавдання ради — рішення соціально-економічних проблем регіону, у тому числірозробка регіонального плану, бюджету, надання допомоги підприємствам,забезпечення благоустрою території, будівельних робіт та ін. Рада займаєтьсяпитаннями утворення, включаючи будівництво ліцеїв, керуванням середніминавчальними закладами, питаннями культури, житлового будівництва, захистунавколишнього середовища.
Представникомдержави в регіоні є префект регіону (він же — префект департаменту, дерозташована столиця регіону). Він бере участь у підготовці рішень центральнихдержавних органів по даному регіоні, здійснює адміністративний контроль зазаконністю рішень регіональної ради і його голови, керує діяльністю місцевихслужб центральних державних адміністративних органів.
Департаментибули створені вперше в період Великої Французької революції в 1789-1790 р. Тодіїх було 83. Керівним виборним органом департаменту є генеральна рада. Вибори внеї проходять по так званих кантонах і тому називаються кантональними. Кантон — не адміністративна одиниця. Фактично — це виборчий округ, у який входить певнечисло комун. Кожний кантон обирає в генеральну раду одного представника. Числокантонів у різних департаментах по-різному, воно встановлюється урядом.
Кожнийчлен генеральної ради (вони називаються генеральними радниками) обирається на 6років. Склад генеральної ради обновляється наполовину кожні 3 роки.
Генеральнарада обирає зі свого складу голови, його заступників і постійну комісію. Головагенеральної ради обирається на 3 роки, але може обиратися необмежене число раз.
Генеральнарада управляє справами департаменту, у тому числі місцевим і міжміськимтранспортом, соціальною й медичною допомогою незаможним, департаментськимидержавними службами, шкільними справами, бібліотеками. Він приймає бюджет напоточний фінансовий рік, може надавати фінансову допомогу підприємствам, щовипробовують утруднення.
Представникомдержави в департаменті є префект департаменту. Префекти призначаються указомпрезидента, попередньо схваленим Радою міністрів. Префект очолює всю системудержавної влади в департаменті, є розпорядником державних витрат і відповідаєза керування державним майном.
Важливафункція префекта — здійснювати адміністративний контроль за діяльністюдепартаментів і комун. Він може опротестувати рішення місцевих органів влади,якщо вважає їх незаконними. У випадку незгоди з ним відповідного органа префектпередає справу в суд. Префект керує також роботою всіх зовнішніх службцентральних державних адміністративних органів (за винятком служб системиутворення, інспекції праці, фінансів, юстиції й оборони); надає допомогуорганам юстиції; робить призначення на деякі посади.
Усвоїй більшості комун виникли із церковних приходів і великих сіл і носять стародавніісторичні назви. Їхні територіальні границі визначені державою. На чолі комунстоїть муніципальна рада. Віна складається з муніципальних радників, число якихколивається від 9 (для комун з населенням менш 100 жителів) до 69 (з населеннямвід 300 тис. і більше). В особливому положенні перебувають найбільші містаФранції: Париж (163 радника), Марсель (101), Ліон (73). Рада вибирається прямимзагальним голосуванням всіх виборців комуни.
Муніципальнарада обирає зі свого складу мера і його заступників (разом вони становлятьмуніципалітет). Мер обирається таємним голосуванням по мажоритарній системі.
Меркерує роботою муніципальної ради, персоналом комуни, муніципальною поліцією,призначає на посаді, створювані радою. Він видає дозволи на землекористування йбудівництво, забезпечує безпеку, дотримання соціально-гігієнічних норм ігромадського порядку, вживає заходів для запобігання катастроф [18, 271].
Теперрозглянемо для порівняння виборчі органи Німеччини. ФРН має федеративну формутериторіального пристрою. 16 держав (земель) разом становлять єдину державу(Федерацію).
Кожназемля має свою конституцію, свій уряд і парламент, іменований ландтагом, а вокремих випадках — цивільними зборами або палатою депутатів. Ці парламентиоднопалатні, крім баварського, де ландтаг має двопалатну структуру. Обираютьсявони на строк 4 і 5 років. У землях функціонує власна судова система. У кожнійземлі (за винятком Шлезвиг-Гольштейна) існує свій орган конституційногоконтролю. У земельних конституціях не передбачений пост президента як главидержави. Прем'єр-міністри (буквально: міністри-президенти) земельних урядівобираються парламентами земель і сполучають функції глави уряду йпредставницьких прерогатив глави держави, тобто землі. У так званихмістах-державах (Берлін, Бремен, Гамбург) глави урядів називаються правлячимибургомістрами, уряду — сенатами, а міністри — сенаторами. Уряду земель підлегліландтагам.
Узавдання земельних урядів входять вироблення земельних законопроектів ізабезпечення виконання законів після їхнього твердження земельнимипарламентами. Вони відповідальні й за проведення в життя федеральних законів.
Конституціїземель і общинні укладення визначають структуру й завдання громад (комун).Громади — міста районного значення й районного підпорядкування, сільськігромади, повіти, райони — це самостійні, правоздатні територіальні одиниці ізправом прийняття уставів, власним бюджетом і персоналом.
Уземлях ФРН відрізняються один від одного укладення про громади. Це пояснюєтьсяісторично обумовленими звичаями, поданнями й традиціями, що вкоренилися врізних частинах Німеччини. Поняття «громада» вживається найчастіше нетільки стосовно сільських громад, але й до міських і інших територіальниходиниць. Однак, з погляду правових норм, має значення тільки те, чи входитьгромада до складу повіту або є внеуездной, тобто громадою центрального(земельного) підпорядкування (останні одночасно здійснюють і повноваженняповіту). У землі Баварія існує й більша, чим повіт, одиниця місцевогосамоврядування — район. Райони є й у деяких містах. Вся територія Німеччиниподіляється на громади. Однак по своїй площі вони сильно відрізняються один відодного як внаслідок історичної традиції, так і з інших причин — наприклад,через різну щільність населення.
Повноваженнягромад досить широкі. Вони виконують ряд завдань загальнодержавного характеру:ведення актів громадянського стану, проведення виборів відзагальноєвропейського до муніципального рівня, облік військовозобов'язаних,видача посвідчень особи; здійснюють будівельний, промисловий, промисловийнагляд.
Основнийзакон пропонує створення в кожній громаді поряд з адміністративним органомдемократично народного представництва, що обирає. Тому в комунах всіх земель єдва органи:
перший,- муніципальне народне представництво, обирає безпосередньо жителями громади настрок від 4 до 6 років (рада громади, збори депутатів громади, міські зборидепутатів, районні збори), що приймають рішення по всіх важливих питаннях, щостосується громади, і контролююча діяльність адміністративного органа їїкерування;
другий,- муніципальний адміністративний орган керування (виконавча влада), щопідготовляє рішення народного представництва й здійснює їх.
Керівникиадміністративних органів керування (обербургомістр, бургомістр, магістрат,директор громадського керування; на районному рівні — оберкрайсдиректор аболандрат) обираються або народним представництвом, або безпосередньо жителями настрок від 4 до 10 років.
Контрольза діяльністю органів місцевого самоврядування здійснюють органи державногонагляду. Вони можуть оглядати установи й об'єкти органів самоврядування,проводити перевірку справ і касової готівки, а також запитувати звіти й справи.Громадяни можуть звертатися зі скаргами на місцеве самоврядування в органидержавного нагляду. Установивши правоту громадянина, останні мають правозажадати скасування або зміни відповідного рішення, у свою чергу, органимісцевого самоврядування можуть заперечити ці вимоги через суд. На практиці цевідбувається досить часто, причому випадки, коли суди скасовують постановиорганів державного нагляду, не є рідкістю.
Органимісцевого самоврядування в Німеччині розглядають себе як самостійну силу вдержаві. Опираючись на здавна існуючі традиції, Основний закон відтворивасоціації органів місцевого самоврядування, зруйновані нацистами. Вониз'явилися знову як на рівні земель, так і на рівні Федерації. У цей час уБаварії, наприклад, є 4 земельні асоціації: Баварський союз громад (об'єднання2 тисяч міст і громад, що входять у повіти); Баварський союз міст, куди входять264 міста й громади; Баварський союз повітів, куди входить 71 повіт; Об'єднаннярайонів Баварії, куди входять всі 7 районів [18, 364].
Висновки
В даній курсовій роботі ми розглядалихарактеристику Центральної виборчої комісії України. В першому розділі даної курсовоїроботи нами було проаналізовано законодавство про ЦВК, зокрема, зробленапорівняльна характеристика Законів «Про Центральну виборчу комісію» від 1997 та2004 року.
Сучасні вимоги до організаціїпідготовки та проведення виборів і референдумів в Україні настійливоактуалізують проблеми оптимізації управління процесами виборів і референдумів.Вирішення цих проблем передусім пов’язано з встановленням у чинномузаконодавстві України про вибори і референдуми належних процедур формування тафункціонування системи виборчих комісій та комісій з референдуму. Особливемісце в цій системі займає Центральна виборча комісія як постійно діючийконституційний державний орган. Пріоритетним завданням цього органу єзабезпечення реалізації та захисту конституційних виборчих прав громадянУкраїни, здійснення контролю за додержанням конституційних норм виборчого правата забезпечення однакового їх застосування на всій території України в порядку,встановленому національним законодавством.
З огляду на це, в ході здійснення вУкраїні конституційної реформи, основною метою якої було проведення системногоудосконалення механізму функціонування державної влади, постали питання,пов’язані з удосконаленням Закону України «Про Центральну виборчу комісію»,прийнятого 17 грудня 1997 року. Реалізація цього Закону на практиціпротягом більш як шести років та практика організації підготовки і проведеннявиборів Президента України, виборів народних депутатів України, місцевихвиборів і всеукраїнського референдуму вимагали суттєвого оновлення положеньЗакону України «Про Центральну виборчу комісію», утвердження правового статусуЦентральної виборчої комісії та її членів, розширення обсягу повноважень,зміцнення принципів та засад організації діяльності Комісії із значнимпідсиленням колективної відповідальності Комісії за прийняття нею рішень позабезпеченню постійного та всебічного захисту прав громадян України під часорганізації та проведення всіх видів виборів і референдумів в Україні.
Саме цими аспектами було викликаневнесення змін до Закону України «Про Центральну виборчу комісію» і разомодночасно з удосконаленням всіх інших законодавчих актів у сфері народовладдя,зокрема щодо виборів і референдумів, що вперше в Україні передбачалозастосування системного, комплексного, уніфікованого підходу до формуваннявідповідної системи законодавства України.
Нова редакція Закону України «ПроЦентральну виборчу комісію», як і редакція 1997 року Закону, структурно містить8 розділів, однак у тексті нової редакції закону збільшено кількістьстатей до 39 передусім за рахунок розширення правового регулювання сфериповноважень Центральної виборчої комісії, більш детальної регламентації порядкуформування складу Комісії, організації її діяльності.
Центральна виборча є постійно діючим колегіальнимдержавним органом, який діє на підставі Конституції України, цього та іншихзаконів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки іпроведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатівВерховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських,селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та вмежах, встановлених цим та іншими законами України.
Правова природа, якою відповідно донового українського виборчого законодавства, наділена Центральна виборчакомісія, визначила її нелегкий поступ упродовж всього часу її існування крізьскладні перипетії суспільно-політичного життя, що випали на долю нашої держави.Але сьогодні, оглядаючись на пройдений шлях, можна впевнено констатувати, щоЦентральній виборчій комісії вдалося виконати покладені на неї державою важливізавдання із створення відповідних умов для утвердження в Україні міцних засаддемократії і прогресу у виборчому та референтному процесах. Підтвердженнямцьому є організація та проведення на високому організаційно-правовому рівнівиборів Президента України (1999, 2004 роки), народних депутатів України (1998,2002, 2006 роки), кількох турів повторних виборів народних депутатів України тавиборів депутатів замість тих, які вибули в 1998-2002 роках, а такожпозачергових виборів народних депутатів України (2007 рік).
У новій редакції закону про ЦВКсуттєвим є розширення обсягу повноважень Центральної виборчої комісії України.З огляду на це, в тексті закону повноваження Центральної виборчої комісіїУкраїни умовно поділені на дві групи, виділені в окремих статтях закону:1) загальні повноваження Центральної виборчої комісії України;2) спеціальні повноваження при проведені виборів Президента України,народних депутатів України та стосовно організації підготовки і проведеннявиборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевихрад, сільських, селищних, міських голів та місцевих референдумів.
Джерелами виборчого права в Україні єКонституція України, Закон України «Про вибори народних депутатів України» від18 жовтня 2001 p., Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад ісільських, селищних, міських голів», Закон «Про вибори Президента України»,Закон «Про вибори у Верховну Раду Автономної Республіки Крим». Депутати вУкраїні обираються громадянами України на основі загального рівного і прямоговиборчого права шляхом таємного голосування.
Питанняреферендуму в Україні регламентуються Конституцією (розділ III «Вибори.Референдум», а також статтями 5, 75, 106, 138, 143, 156). На відміну відвиборів референдум не є універсальним інститутом. Референдум — це політичний іправовий інститут, спрямований на розв'язання кардинальних проблемзагальнонаціонального і місцевого значення.
ЗаконУкраїни «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р.визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосуваннязаконів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевогозначення (ст. 1).
Широкевикористання міжнародного досвіду проведення демократичних виборів є одним ізпріоритетних напрямів діяльності Центральної виборчої комісії. Останнім часомКомісія значну увагу приділяє вивченню зарубіжного виборчого законодавства,досвіду організації виборчого процесу та виборчих технологій, налагодженнюділових контактів з міжнародними організаціями і виборчими органами багатьохкраїн світу.
Істотнимичинниками, які впливають на характер виборів, зокрема на кількісний склад таструктуру виборних органів у деяких країнах Європи, є тенденції, що намітилисятут у другій половині ХХ століття щодо ускладнення територіальної організаціїдержав унаслідок створення нових адміністративних ланок (Франція, Польща),виділення автономних утворень в унітарних державах (Іспанія, Італія,Португалія, Україна та ін.), перехід від унітарної до федеративної формидержавного устрою (Бельгія, Боснія та Герцеговина).
Ми розглянулиприклади Франції і Німеччини.
Керівнимвиборним органом французького департаменту є генеральна рада. Вибори в неїпроходять по так званих кантонах і тому називаються кантональними. Кантон — неадміністративна одиниця. Фактично — це виборчий округ, у який входить певнечисло комун. Кожний кантон обирає в генеральну раду одного представника. Числокантонів у різних департаментах по-різному, воно встановлюється урядом.
Всятериторія Німеччини поділяється на громади. Однак по своїй площі вони сильновідрізняються один від одного як внаслідок історичної традиції, так і з іншихпричин — наприклад, через різну щільність населення.
Повноваженнягромад досить широкі. Вони виконують ряд завдань загальнодержавного характеру:ведення актів громадянського стану, проведення виборів відзагальноєвропейського до муніципального рівня, облік військовозобов'язаних,видача посвідчень особи; здійснюють будівельний, промисловий, промисловийнагляд.
Укожній країні інститут виборів регулюється численними правовими актами.Параметри і способи їх регламентації обумовлені належністю країни до того чиіншого типу держав та їх правової системи, а також національними, історичними,релігійними та іншими особливостями населення країни.
Перелік використаної літератури
1. Закон «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної РеспублікиКрим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»: Закон України від10.04.2004 із змінами, внесеними згідно з Кодексом N 2747-IV від 06.07.2005,ВВР, 2005, N 35-36, ст.446 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – N30-31. – ст.382.
2. Закон «Про вибори народних депутатів України» вiд 25.03.2004 //Відомості Верховної Ради України. – 2004. – N 27-28. – ст.366.
3. Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатівУкраїни» від 01.06.2007 // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – N 28. – ст.383.
4. Закон «Про вибори Президента України» // Відомості Верховної РадиУкраїни. – 1999. – N 14. – ст.81.
5. Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 03.07.1991із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – N 33.– ст. 443.
6. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від21.05.1997 // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – N 24. – ст.170.
7. Закон «Про Центральну виборчу комісію» від 17.12.1997 // ВідомостіВерховної Ради України. – 1998. – N 5. – ст.17.
8. Закон «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 // ВідомостіВерховної Ради України. – 2004. – N 36. – ст.448.
9. Закон «Про внесення зміни до Закону України «Про Центральнувиборчу комісію» вiд 29.05.2007 // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – N28. – ст.382.
10. Андрієнко В. Аспектиспівробітництва Центрвиборчкому // Вісник Центральної виборчої комісії. – №1. –2005. – С. 73 – 79.
11. Кожемякін П.Г.Виборче право зарубіжних країн: Навч. посібник. – Дніпропетровськ: Оксамит-Текс,2006. – 328 с.
12. Коментар доКонституції України. – К., 2002. – 90 с.
13. Конституційнеправо України / За ред… В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2002… – 570 с.
14. Конституційнеправо України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К., 1999. –423 с.
15. Конституційнеправо України: Підручник для навч. закладів / За ред… Ю.М. Тодики, В.С.Журавського. – К., 2002. – 350 с.
16. КонституціяУкраїни: Наук.-практ. Коментар / Голова редкол. В.Я. Тацій та ін. – К., 2003. –145 с.
17. КонституціяУкраїни. – К.: Консум, 2005. – 70 с.
18. Конституційнеправо зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О. Ріяка — К.: Юрінком Інтер, 2002.– 512 с.
19. Кравченко В.В.Конституційне право України: Навч. посіб. – К., 2001. – 523 с.
20. Лінецький С. Виборчезаконодавство України в умовах конституційної реформи: деякі загальнотеоретичніпідходи // Вісник Центральної виборчої комісії. – №1. – 2005. – С. 43 – 48.
21. Мяловицька Н. Особливостівиборів в унітарних державах Європи, які мають у своєму складі автономніутворення // Вісник Центральної виборчої комісії. – №3. – 2006. – С. 56 – 62.
22. Основиконституційного права України / За ред… проф. В.В. Копєйчикова, — К.: ЮрінкомІнтер, 2000.
23. Тацій В. Я.Конституційна реформа – шлях до політичного компромісу та соціального миру //2000. – №1. – 2005. – С. 8 – 11.
24. www.rada.gov.ua
25. www.cvk..gov.ua
26. www.kmu..gov.ua