ПЛАН
Вступ… ст.2
1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин…ст.6
2. Передумови виникнення цивільних процесуальнихправовідносин…………………...…………………………………..………… ст.13
2.1. Норма цивільного процесуальногоправа як передумова виникнення цивільних процесуальнихправовідносин……………………………………… ст.14
2.3. Процесуальна правосуб’єктність як передумова виникнення цивільних процесуальнихправовідносин………………………….……………….…….ст. 16
2.3. Юридичні факти…………………………………………...….……………ст.19
3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин..……………...…ст..22
3.1. Зміст цивільних процесуальнихправовідносин…………………...…….ст.24
3.2. Суб’єкти цивільних процесуальнихправовідносин……………….…….ст.26
3.2.1. Суб’єкти, які здійснюють правосуддя в йогорізних формах…………ст.29
3.2.2. Особи, які беруть участь усправі……………………………………….ст.31
3.2.3. Особи, які залучаються до справи для сприяння уздійсненні правосуддя………………………………………………………………..……… ст.34
3.3. Об’єкт цивільних процесуальнихправовідносин………………………… ст.37
Висновок……...………………………………………………………………… ст.38
Список використаної літератури
ВСТУП
На сучасному етапі розвитку України і в умовах розбудовиправової держави визначальним є затвердження законності, верховенства права,правопорядку, дотримання прав і свобод громадян, їх рівності перед законом.Конституція України закріплює і гарантує право людини і громадянина на судовийзахист ( ст. 55 ). При розгляді і вирішенні цивільних справ між судом ііншими учасниками процесу виникають суспільні відносини, які будучиврегульовані нормами цивільного процесуального права стають цивільно — процесуальними відносинами.
В теорії цивільного процесуального права багато увагиприділено визначенню поняття правовідносин, їх змісту, структури, детальноохарактеризовані їх суб’єкти, співвідношення з матеріальними правовідносинами.Така увага до проблеми цивільних процесуальних правовідносин обумовлена їхзначенням і роллю в контексті проведення судово – правової реформи на Україні.Вивчення цивільних процесуальних відносин на сучасному етапі розвиткусудочинства та теорії цивільного процесу залишається актуальним, оскільки цеполегшує науковий пошук рекомендацій щодо вдосконалення процесуальногозаконодавства та практики його застосування, дає можливість дослідити механізмвпливу права на врегульовані суспільні відносини, пізнати правову дійсність,виявити прогалини та колізії в цивільному процесуальному законодавстві та запропонуватишляхи вдосконалення форм та методів правового регулювання.
Будучи однією із центральних в правознавстві, проблеміправовідносин приділено багато уваги в загальній теорії права, в галузевихюридичних науках а також в теорії цивільного процесуального права. Зокрема слідзазначити праці Комарова В.В.Михеенко М.М., Радченко П.І., Треушнікова М.К.,Штефана М.Й., Шакарян М.С., Щеглова В.Н., Чечиної М.А. та інших. Але в той жечас досліджуючи і аналізуючи теоретичні джерела можна дійти до висновку про різноманітністьпідходів і поглядів щодо визначення самого поняття цивільних процесуальнихвідносин, їх структури, суб’єктного складу та інше.
Поняття цивільних процесуальних відносин було введенонімецьким процесуалістом Оскаром Бюловим у другій половині XIX століття.Цивільне процесуальне відношення він визначав як відношення цивільно –правового характеру в якому права мають сторонни, а обов’язки – суд. Цивільнийпроцес при цьому розглядався як єдине правовідношення з кількома суб’єктамиякий розвивався поступово, по сходинкам – стадіям. Бюловська теорія цивільногопроцеса як правовідношення протягом багатьох років була основною теорією наукипроцесуального права.
В дореволюційний період теорія Бюлова мала як прихільників,так і супротивників. Самим відомим послідовником Бюлова був А.Х. Гольмстен,який розробив і адаптував цю теорію відповідно до російського процесуальногоправа. З критикою бюловського напрямку і обгрунтуванням теорії владноговідношення як предмета цивільного процесуального права виступив російськийвчений Г.А. Нефедьев. З появою його праць розвиток російської процесуальноїнауки та вчень про цивільне процесуальне відношення відбувається в осередкупостійних дискусій між прибічниками і противниками теорії Бюлова.
Починаючи з 20-х років і майже до кінця 40-х, самостійних досліджень відносноцивільних процесуальних відносин не здійснювалось. Пояснювалось це насампередтим, що в процесі революційних перетворень у сфері судочинства дана тема булавіднесена до категорії „малоактуальних„ і відсутність будь – яких проблем зцього питання розглядалось навіть як досягнення науки цивільного процесуальногоправа. Неактуальність теорії цивільних процесуальних правовідносин відповідаланауковій ідеї про те що цивільний процес розглядався лише як чисто технічнадіяльність, де не можуть існувати правові відносини.
Радянська наука процесуального права почала систематичновивчати проблему цивільних процесуальних відносин в 50 роки. В цей періодз’являються фундаментальні праці, в яких робиться аналіз доробок учених –процесуалістів дореволюційного періоду, враховуються досягнення загальноїтеорії права, суміжних юридичних наук.
В 70-х роках в літературі відмічається зниження інтересу доцієї теми. Праці по теорії цивільних процесуальних відносин мали узагальнюючийхарактер. В кінці 70-х – початку 80-х років відчувалась необхідністьпоглибленного дослідження даної проблеми. Така необхідність була викликана тим,що по-перше двадцятирічний досвід використання цивільного процесуальногозаконодавства вимагав упорядкування і пояснення, а зробити це поза теорієюцивільних процесуальних відносин було неможливе. Друга причина полягала в тому,що в 70-х роках з’явилась велика кількість наукових робіт які розширилиметодологічну основу вивчення різних видів суспільних відносин, стимулювали подальший пошук і в галузі теорії цивільних процесуальних правовідносин.
Новий етап у вивченні теоретичних проблем передбачаєпопередній аналіз понятійно-категоріального фонду, розробленого раніше. Взв’язку з цим в теорії цивільного процесуального права з’вились різні підходищодо розуміння цивільних процесуальних правовідносин, їх структури, об’єкту.
В теорії цивільного процесуального права спірним є питаннявідносно поняття цивільних процесуальних правовідносин: чи це одне правовідношеннячи система правовідношень, а якщо система, то з яких правовідносин вонаскладається? Серед різноманітних напрямків можна виділити три основних.Представники першого напрямку вважають, що в цивільному процесі виникає одне,багатосуб’єктнє правовідношення яке має складну структуру Прихільники іншогонапрямку стверджують, що в процесі розгляду справи виникає ціла системасамостійних відносин. А прибічники третього напрямку обрали комбінованийваріант розглядаючи процес і як єдине цивільне процесуальне правовідношення,і як систему процесуальних відносин Розглядаючи основні підходидо визначення цивільних процесуальних правовідносин не слід їх відокремлювати,оскільки тільки в своїй єдності вони дають цілісне уявлення про дане поняття.Їх не слід протиставляти, вони взаємодоповнюючі.
Дослідження проблеми процесуальної правовідносини, їїскладових є базою для розробки інших проблем цивільного процесуального права.Можна сказати, що майже всі теоретичні розробки процесуальної науки будуютьсяна базі дослідження питань процесуальних відносин.
Отже, дослідження історії виникнення і розвитку цивільнихпроцесуальних відносин дозволяє зробити висновок, що вони розвивались поступововід постановки проблеми, її аргументації до детального вивчення і аналізуконкретних питань, їх складових, особливо в сфері визначення поняття, їїспецифіки. Виникнувши в кінці ХІХ століття, отримавши потужний розвиток урадянські часи, дана проблема не вичерпана. Необхідне подальше дослідженняцивільних процесуальних правовідносин як вида суспільних відносин унерозривному зв’язку з особливостями норм цивільного процесуального права.
Цивільні процесуальні правовідносини не слід вивчати тількив аспекті теоретичних положень. Вони є механізмом застосування норм цивільногопроцесуального права при здійсненні правосуддя, сприяючи утвердженню режимазаконності і правопорядку.
1. ПОНЯТТЯ ЦИВІЛЬНИХПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Цивільні процесуальні правовідносиниявляють собою один з найважливіших інститутів цивільного процесу, оскільки вониохоплюють весь процес розгляду цивільних справ від моменту їхнього порушення ідо виконання судових рішень. В науці цивільного процесуального права існуютьрізні судження про те, що слід розуміти під цивільними процесуальними відносинами.Ці судження у своїй основі відбивають стан проблеми правовідносин у загальнійтеорії права.
Більшість процесуалістів, виходячи з того, що предметомрегулювання норм цивільного процесуального права виступають суспільнівідносини, вважають, що цивільні процесуальні правовідносини — це суспільнівідносини, урегульовані нормами цивільного процесуального права[1]. Є думка, що цивільніпроцесуальні правовідносини виникають з метою врегулювання інших, фактичнихсуспільних відносин.
Так, В. П. Мозолін зазначав, що в результаті правовогорегулювання відбувається не „перетворення” одних відносин на інші, а виникненнянових, таких, що раніше не існували, ідеологічних відносин — правових, які непригнічують собою інші відносини, а тільки закріплюють їх[2].
Порівняння названих підходів приводить до висновку, що в їхоснові лежать різні погляди на питання про співвідношення правової норми,правових та суспільних відносин.
Як відомо, суспільні відносини – це різноманітні зв’язки, щовиникли між соціальними групами, класами, націями. Таким чином, головноюспецифічною особливістю суспільних відносин є їх зв’язок з соціальноюдіяльністю.
Наведені судження примушують при науковому підході допроблеми виходити з того, що цивільні процесуальні правовідносини, як іправовідносини взагалі, повинні бути результатом діяльності. Однак практичнаправова діяльність не має і не може мати свого самостійного предмета, немаєтакого предметного змісту, який би давав їй можливість існувати поза іншимисуспільними відносинами.
Оскільки практично правова діяльність не має свого власногопредметного змісту, то правові відносини – це суспільні відносини, урегульованіправом. В результаті правової регламентації нових відносин не виникає, боправовідносини поза конкретними суспільними відносинами існувати не можуть.Таким чином, називаючи відносини правовими, ми перш за все, даємо не змістовну,а функціональну характеристику відносин, тобто вказуємо, що на них мала впливправова дія, впорядкування.
Отже, все це дозволяє констатувати, що цивільні процесуальніправовідносини – це суспільні відносини, які регулюються нормами цивільногопроцесуального права. Разом з тим такий підхід до поняття цивільнихпроцесуальних правовідносин, їх характеристики не може бути повним. Він тількивказує механізм реалізації права через правовідносини. Однак, крім цього, важливовизначити, хто є носієм суб’єктивного права, визначити місце та час виникненнята виконання прав та обов’язків для конкретних осіб. Дійсно, будь-якіправовідносини, в тому числі і цивільно-процесуальні, фіксують коло осіб, наякі поширюється дія правових норм, закріплюють конкретну поведінку, яка повиннабути чи може бути здійснена, суб’єктивні права та обов’язки суб’єктів.
Таке трактування правовідносин відображає той факт, щопредметом безпосереднього правового регулювання є суспільні відносини, визначеноговиду. Вирішальна риса правовідносин полягає в тому, що вони виражаютьіндивідуалізований суспільний зв’язок між конкретними персоніфікованимиособами. Так, скажімо, цивільне процесуальне право не регулює суспільнівідносини взагалі, воно діє безпосередньо на поведінку суду, сторін, третіхосіб, прокурора, інших суб’єктів у сфері цивільного судочинства. Розумінняправовідносин як конкретних відносин дозволяє глибше зрозуміти їх роль умеханізмі правового регулювання. На основі правових норм повинні складатисяправові зв’язки між особами, які мають індивідуалізований характер.Неврахування цього призводить, наприклад, до формулювання концепції, яказводить правоохоронну діяльність держави до юридичних обов’язків. Внаслідоктакого підходу в процесуальній літературі дискутується питання про те, передким суд несе обов’язок винесення рішення.
Одні автори стверджують, що винести рішення – це обов’язоксуду як перед державою, так і перед сторонами. Інші доводять, що суд несе такийобов’язок лише перед державою. Деякі вважають, що суд несе обов’язок безадресата[3].
При здійсненні правосуддя суд у цивільних справах вступає упевні відносини по застосуванню норм матеріального і процесуального права зучасниками процесу. Ці відносини складаються між ними при здійсненніпроцесуальних дій. Вони урегульовані нормами цивільного процесуального права імають назву цивільні процесуальні правовідносини. Цивільнесудочинство – це система цивільних процесуальних відносин і дій, які виникаютьу зв’язку з розглядом конкретної справи.
Цивільні процесуальні правовідносини – досить складне зазмістом юридичне поняття, яке неоднаково тлумачиться науковцями. Проте, можнавиділити такі характерні ознаки цивільних процесуальних правовідносин:
1. Цивільніпроцесуальні правовідносини мають лише правових характер і, як правило, існуютьлише у правовій формі. Цим вони відрізняються від матеріально-правовихправовідносин. Законодавство виділяє важливіші групи суспільних відносин і дій,які потребують впливу. У зв’язку з чим надається правова форма. Щодопроцесуальних функцій правосуддя у цивільних справах, то вони не можутьіснувати поза правовою формою.
2. Цивільніпроцесуальні правовідносини мають владний характер. Суд як орган правосуддязастосовує в межах процесуальних відносин норми права. Розпорядження суду єобов’язковими. Можна оскаржити судові рішення, але не можна їх не виконувати.
3. Основнимзмістом цивільних процесуальних правовідносин є діяльність по застосуванню нормматеріального і процесуального права.
4. Обов’язковимсуб’єктом цих відносин є суд першої, апеляційної, касаційної, інстанції. Позасудовою діяльністю цивільні процесуальні правовідносини не існують.
5. Крім судуу цивільних процесуальних правовідносинах беруть участь інші суб’єкти,кількість яких залежить від конкретної справи. Найбільш це характерне для справ позовного характеру, в яких може бути декілька позивачів, відповідачів,треті особи різних видів.
6. Цивільніпроцесуальні правовідносини динамічні, постійно розвиваються, залежно відпереходу від однієї процесуальної дії до іншої, від стадії до стадії цивільногопроцесу. При цьому дотримується послідовність вчинення процесуальних дій.
7. Коженучасник цивільно-правових відносин є носієм самостійних прав і обов’язків повідношенню до суду. Суд взаємодіє з позивачем, відповідачем, представниками іт.п.
8. Системністьцивільно-правових відносин. В системі основним є відношення між позивачем івідповідачем. Характерною рисою цивільних процесуальнихправовідносин є їх тісний взаємний зв'язок. Вона виявляється, по-перше, у тому,що цивільно-процесуальні правовідносини по конкретній справі утворять системутісно взаємозалежних і взаємообумовлених правовідносин. Ця система складаєтьсяіз сукупності самостійних правовідносин, що відрізняються один від одного запідставами виникнення, суб'єктним складом, змістом, об'єктом. Для цивільногопроцесу характерна наявність деякої мінімальної сукупності процесуальнихправовідносин, іменованою стадією цивільного процесу (відносини з приводупорушення справи, підготовки справи до розгляду тощо). Цим вони істотновідрізняються, наприклад, від матеріальних цивільних правовідносин, яківідособлені від інших. По-друге, цивільно-процесуальні правовідносинивиникають, змінюються і припиняються не хаотично, не під впливом потреб їхніхучасників, але у визначеному порядку, який закріплений в законі.
Таким чином, можна зробити висновок, щоцивільні процесуальні правовідносини – це виникаючі на основі норм цивільногопроцесуального права індивідуалізовані суспільні зв’язки між судом, що вершитьправосуддя, державними виконавцями та учасниками цивільного процесу, якіхарактеризуються наявністю юридичних прав та обов’язків, що забезпечуютьправильний і швидкий розгляд, вирішення цивільних справ, а також виконаннявинесених рішень.
У теорій цивільного процесуальногоправа крім поняття цивільних процесуальних правовідносин довгий часдискутується питання про те, скільки правовідносин виникає в конкретнійцивільній справі. Окремі процесуалісти вважають, що в цивільному процесівиникає одна єдина багатосуб’єктна правовідносина, яка розвивається під чассудової діяльності. Найбільш поширена думка, що в цивільному процесі виникаєсистема правовідносин, яка складається з правовідносин типу „суд – позивач”,„суд – відповідач” і т.п., що правовідносин в справі стільки, скільки учасниківпроцесу.
Теорія єдиної процесуальноїправовідносини безпідставна, оскільки у процесі розгляду цивільної справи рядправовідносин, які взаємопов’язані та взаємообумовлені, хоча за своїм змістомсамостійні, бо їм притаманний комплекс цивільних прав та обов’язків,специфічний склад суб’єктів, підстав і часу їх виникнення та припинення.
Отже, цивільні процесуальніправовідносини завжди являють собою систему конкретних, індивідуалізованихправових зв’язків, які розвиваються під час руху цивільної справи від їївиникнення й винесення рішення до перегляду незаконних постанов і виконавчогопровадження.
Оскільки всі учасники цивільногопроцесу вступають у правовідносини, як правило, з судом, то схематично система процесуальних правовідносин в суді першої інстанції виглядає таким чином:
/>/>
Таким чином, цивільно-процесуальні правовідносинихарактеризуються наступними ознаками: виникають на підставі норм цивільногопроцесуального права в результаті їх реалізації, створюються між учасникамисуспільних відносин — судом, органом судового виконання як між собою, так іокремо з кожною з осіб під час судочинства в цивільній справі; юридичнозакріплюють взаємну поведінку зазначених суб’єктів через їх суб’єктивніцивільні процесуальні права і обов’язки; реалізація суб’єктивних цивільних праві виконання суб’єктивних обов’язків забезпечується заходами правового впливу — санкціями цивільного процесуального, кримінального, адміністративного примусу.
2.ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов.У теорії права виділяють два види передумов виникнення правовідносин:
1) матеріальні (загальні) передумови — у вузькомузначенні — це певні інтереси або блага, що пов'язують суб'єктів права (не меншедвох) як учасників правовідносин;
— у широкому значенні — система соціальних, економічних,політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об'єктивну необхідність управовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин міжсуб'єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), атакож покладання юридичних обов'язків і відповідальності;
2) юридичні (спеціальні):
• норма права;
• правосуб'єктність (праводієздатність);
• юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як їхструктурний елемент).
Проте, існує інша думка стосовно того, що необхідно длявиникнення цивільних процесуальних правовідносин. Так, Комаров В.В.[4] вважає, що длявиникнення цивільних процесуальних правовідносин обов’язкова наявність:
а) підстава – це факти з настання і завдяки настанню якихвиникає цивільний процес: пред’явлення заяви і скарги (ст.5 Цивільного процесуальногокодексу України);
б) цивільні процесуальні правовідносини виникають зприводу необхідності захисту порушеного чи оспорюваного права абоохоронюваного законом інтересу;
в) передумови виникнення цивільних процесуальнихправовідносин – це обставини процесуально-правового характеру, наявність яких єнеобхідною для реалізації права на звернення до суду за захистом порушеного чиоспорюваного суб’єктивного матеріального права чи охоронюваного закономінтересу.
2.1.НОРМИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА ЯК ПЕРЕДУМОВА ВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Норми цивільного процесуального права – цезагальні правила поведінки, сформульовані як владні веління, спрямовані нарегулювання відносин, що складаються в зв’язку із здійсненням правосуддя вцивільних справах. Норми цього процесуального права мають загальний характер, уних знаходить вираження загальний варіант взаємної поведінки суду та іншихучасників процесу, який найбільш повно відповідає інтересам втіленняправосуддя.
Цивільна процесуальна норма як загальне правило поведінкизвернення до суду та інших учасників процесу. Вона дозволяє окреслити межіповедінки не одного конкретного суб’єкта, а всіх, хто звертається до суду істає учасником процесу.
Таким чином, у нормі цивільногопроцесуального права проявляється те типове, що характерне для конкретнихпроцесуальних ситуацій. За допомогою процесуальних норм забезпечуєтьсяцілеспрямований правовий вплив на поведінку суду й учасників процесу в одному,загальному для всіх напрямку.
Положення про те, що норми цивільного процесуального права єпередумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, має глибокийпрактичний зміст. Для виникнення будь-якої цивільно-процесуальноїправовідносини необхідна наявність норми права, що передбачає дануправовідносину. Це випливає із закріпленого цивільним процесуальнимзаконодавством дозвільного способу правового регулювання цивільнихпроцесуальних відносин і для законності судової діяльності має принциповезначення.
Норми цивільного процесуального права, якіє необхідними передумовами цивільних процесуальних правовідносин,характеризують останніх із точки зору формулювання прав і обов’язків їхсуб’єктів. Тому доречно звернути увагу на те, що досить часто цивільніпроцесуальні правовідносини характеризуються як “владовідносини”. Дані твердження перенесені майже у всіпідручники курсу цивільного процесу. Однак, деякі процесуалісти цілкомобґрунтовано вважають, що при характеристиці цивільних процесуальнихправовідносин виявляється деяка однобічність, надмірно підкреслюється владнийхарактер стосунків суду з учасниками процесу. Влада суду в цивільному процесізводиться в основному до двох моментів:
- суд і від його імені головуючий керують судовимзасіданням;
- суд здійснює правосуддя в цивільних справах ім’ямдержави, вирішує справи по суті, а судові постанови, що набрали чинності,обов’язкові для всіх підприємств, установ, організацій, службових осіб,громадян і підлягають виконанню.
Норма права містить у собі модельфактичних відносин та їх форми — правовідносини. Якщо звернутися до аналізуструктури норми права, то можна побачити, що гіпотеза вказує на умовивиникнення правовідносин, диспозиція — на права і обов'язки, а санкція — наможливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що виникають на їїпідставі.
Покажемоце на схемі.Гіпотеза Диспозиція Санкція Юридичний факт Суб'єкти правовідносин Правовідносини (суб'єктивні юридичні права, суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження) Наслідки невиконання обов'язків учасниками правовідносин Юридична відповідальність
2.2. ПРОЦЕСУАЛЬНА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ЯК ПЕРЕДУМОВАВИНИКНЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносинприйнято вважати процесуальну правоздатність. Причому правоздатністьтрактується стосовно всіх суб’єктів цивільного процесуального права, іврешті-решт, визначається як абстрактна передумова володіти всіма правами таобов’язками, допустимими цивільним процесуальним правом.
Таке трактування цивільної процесуальної правоздатності, як івизнання її передумовою виникнення всіх без винятку цивільних процесуальнихправовідносин, не відповідає законодавству і має цивілістичний характер. Так,ст. 28 ЦПК України від 18.03.2004 р. „Цивільна процесуальна правоздатність”дозволяє зробити висновок, що правоздатності єдиної для всіх суб’єктівцивільного процесуального права немає. Нею володіють лише сторони (позивач,відповідач) та треті особи, оскільки відповідно до названої статті здатністьмати цивільні процесуальні права та обов’язки визнається за всіма громадянамиУкраїни, незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової інаціональної належності, статі, освіти, мови тощо.
Інше становище в цивільному праві, де правоздатність –загальна властивість усіх суб’єктів цієї галузі права. Кожний суб’єктцивільного права може мати будь-які права і обов’язки та бути суб’єктомбудь-яких цивільних правовідносин. На відміну від цього в цивільномупроцесуальному праві немає правоздатності, яка була б єдиною для сторін,третіх осіб, судових представників і прокурора, органів державного управління,свідків, експертів, перекладачів. Так, стороною, третьою особою може бутибудь-який громадянин. Свідком же є не будь-яка особа, а та, якій відомі умови,що мають значення для справи. Експертиза призначається у випадках, коли длявирішення справи необхідні спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, технікитощо; отже, лише спеціаліст може бути експертом.
Чи можна при цьому вважати цивільну процесуальнуправоздатність передумовою всіх цивільних процесуальних правовідносин. Мабуть,ні. Її мають лише громадяни та юридичні особи, яким надаються рівні та однаковіможливості участі в цивільному процесі, тобто особи, які можуть бути суб’єктамицивільних спорів, а це – сторони та треті особи. Щоб тримати судовий захист,треба вступити в процес і брати в ньому участь тільки як сторона чи третяособа.
Виходячи з названих причин, гадаю, що як передумовавиникнення цивільних процесуальних правовідносин не процесуальнаправоздатність, а правосуб’єктність. Процесуальна правосуб’єктність – цеспецифічна властивість суб’єкта цивільного процесуального права, яка дозволяєїм бути носієм прав та обов’язків, які вступають в цивільні процесуальніправовідносини.
Таким чином, поняття „суб’єкт цивільного процесуальногоправа” і „процесуальна правосуб’єктність” за своїм змістом співпадають, босуб’єкт права – це особа, яка має правосуб’єктність, тобто особа, якапотенційно може бути учасником цивільних процесуальних правовідносин.Правосуб’єктність закріплює право осіб, які можуть бути суб’єктами прав таобов’язків, конкретизує тим самим коло правовідносин, що виникають на основіправосуб’єктності. Процесуальна правосуб’єктність є ступенем реалізації нормицивільного процесуального права, реальною передумовою виникнення цивільних процесуальнихправовідносин, однак абстрактної, єдиної для всіх процесуальноїправосуб’єктності немає, а має місце правосуб’єктність суду, сторін, третіхосіб, прокурора, свідків тощо.
Процесуальна правосуб‘єктність має свій зміст. Вінструктурований і складається з двох елементів:
— по-перше, можливості мати права і нести (правоздатність);
— по-друге, можливості до самостійного здійснення прав іобов’язків (дієздатність).
Для всіх суб’єктів цивільного процесуального права, крімсторін і третіх осіб, у складі правосуб’єктності процесуальна правоздатністьневіддільна від процесуальної дієздатності, має спеціальний характер. Управосуб’єктності ж сторін та третіх осіб міцного зв’язку між процесуальноюправоздатністю та дієздатністю немає, а процесуальна правоздатність являє собоюрівну можливість у цивільному процесі посісти становище і мати процесуальніправа і обов’язки сторони, третьої особи. Саме виходячи з цього формулюється вцивільному процесуальному законодавстві (ст. 28, 29 ЦПК України) процесуальна правоздатністьта дієздатність сторін та третіх осіб з їх специфічним змістом. Оскількиправоздатність і дієздатність у складі правосуб’єктності інших учасниківцивільного процесу має спеціальний, а не загальний характер і не відображаєзагальних властивостей всіх суб’єктів цивільного процесуального права, тоформулювати їх зміст у спеціальних статтях закону було б зайвим з точки зоруюридичної техніки.
Практичне значення встановлення наявності цивільноїпроцесуальної дієздатності має тільки для громадян. Повну процесуальнудієздатність мають особи, яким виповнилося 18 років. До досягнення повноліттяпроцесуальна дієздатність виникає у випадку, якщо неповнолітня особа вступила ушлюб (ст. 29 ЦПК України).
Неповнолітні віком від 15 до 18 років можуть виступити в судіособисто як сторона лише у випадках, що виникають з угод, які вони вправізгідно із законом укладати самостійно, та в справах, про відшкодуваннязаподіяної ними шкоди. Притягнення до участі в таких справах батьків залежитьвід суду.
Отже, цивільна процесуальна правосуб’єктність для кожногосуб’єкта цивільного процесуального права специфічна. Відповідно до законуцивільна процесуальна правоздатність сторін виникає від народження,дієздатність, як правило, належить громадянам, що досягли повноліття.
2.3.ЮРИДИЧНІ ФАКТИ
Передумовою для виникнення цивільних процесуальнихправовідносин крім норм права і процесуальної правосуб’єктності є юридичніфакти. Юридичні факти – це передбачені в гіпотезах процесуальних норм певніжиттєві обставини, з якими пов’язуються виникнення, зміни чи припиненняправовідносин, суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Як процесуальні юридичні факти, що породжують правовінаслідки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певнійпослідовності, передбаченій цивільним процесуальним законодавством. Ці діїрізноманітні і здійснюються в міру розвитку цивільного процесу, утворюючифактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання заявипро порушення цивільної справи стороною, вступ у справу третіх осіб, що берутьучасть у справі, призначення експертизи, виклик до суду свідків, експертів,повідомлення заінтересованих осіб про день розгляду справи, відмова відпозову).
У деяких випадках до юридичних процесуальних фактіввідноситься без дія учасників цивільного процесу. Процесуальна бездія – ценевиконання процесуальних обов’язків суб’єктами цивільного процесуальногоправа. Результатом невиконання передбачених законом процесуальних обов’язківвиступають, як правило, засоби процесуального примусу, що мають у цивільномупроцесі обмежений характер, — штраф, наприклад (ст.94 ЦПК України).
Викликають заперечення визначення процесуальних бездій як невикористання свогопроцесуального права. Ця думка не відповідає закону — дозвільному способуправового регулювання процесуальних відносин. В протилежному випадкупроцесуальною бездією – юридичним фактом – довелось би вважати неподанняпозовної заяви, скарги, невспуплення у справу заінтересованої особи тощо.
Юридичним фактам як передумовою виникнення, зміни і припиненняцивільних процесуальних правовідносин є і події, але їх особливість полягає втому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можутьбути тільки приводом до звершення дій учасниками процесу. Так, наприклад, фактсмерті однієї із сторін не може викликати припинення провадження у справі.Провадження у справах у такому випадку припиняється через дію суду – ухвалу проприпинення провадження у цивільних справах.
Залежно від наявних умов, з якими законотворень пов’язує тічи інші юридичні наслідки, розрізняють прості та складні юридичні факти. Колиюридичним фактом є одна умова, то це простий юридичний факт: наприклад,притягненням судом другого відповідача, виклик свідків та інших осіб та ін. Аленайчастіше в судовому процесі зустрічаються складні юридичні факти. Длявиникнення процесуальних правовідносин, наприклад між позивачем та судом першоїінстанції необхідно вчинити дві дії: позивач повинен подати позовну заяву, асуддя прийняти її в провадження. Такий юридичний факт прийнято називатиюридичним складом.
Врешті-решт для юридичних процесуальних фактів характерно іте, що закон в деяких випадках передбачає форму здійснення тієї чи іншої дії, атакож її документальне оформлення. У цьому випадку вимоги форми,документального оформлення мають конститутивне значення. Якщо вказані вимоги невиконуються, то зазначені в законі процесуальні наслідки не наступають.
Так, заінтересована особа може порушити цивільну справу длязахисту своїх права та інтересів, що охороняються законом, тільки шляхом подачіу суд позовної заяви. Згідно зі ст. 119 ЦПК України позовна заява подається досуду у письмовій формі. Вона повинна містити у собі:
1) назвасуду, до якого подається заява;
2) точнуназву позивача і відповідача, їх місце проживання і знаходження;
3) змістпозовних вимог;
4) викладобставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
5) зазначеннядоказів, що стверджують позов, та ряд інших реквізитів.
Якщо заява не відповідає вимогам, то суддя вирішує залишитизаяву без руху, про що повідомляє позивача та надає йому строк для виправленнянедоліків. Якщо позивач у встановлений строк не виконає перераховані в ст.119ЦПК України вимоги, то позовна заява вважається недійсною і повертаєтьсяпозивачу (ст.139 ЦПК України).
3. ЕЛЕМЕНТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
У теорії цивільного процесу питання про зміст правовідносинвирішується по-різному. Одні автори вважають, що зміст цивільних процесуальнихвідносин складають процесуальні дії суду та учасників процесу. Інші гадають, щозміст правовідносин являє собою права та обов’язки учасників процесу. Треті,синтезуючи ці дві крайні точки зору, дійшли до висновку, що змістом цивільнихпроцесуальних правовідносин є суб’єктивні права та обов’язки учасників процесу,а також їх дії.
Можна розглянути зміст цивільних правовідносин як права іобов’язки його учасників. Суб’єктивне цивільно-процесуальне право є мірадозволеної поведінки суб’єкта цивільно-процесуальних правовідносин. Це складнеюридичне утворення, що має особистий зміст та складається з юридичнихможливостей, що надані суб’єкту. Юридичні вимоги як складові частини змістусуб’єктивного цивільно-процесуального права мають назву право можливостей.
Заумов великого різноманіття суб’єктивних прав виділяють три основні можливості:
1) можливістьвимагати, що складає з себе можливість вимагати від зобов’язаного суб’єктавиконання покладених на нього обов’язків;
2) можливістьна власні дії, що означає можливість самостійного здійснення суб’єктом фактичнота юридично значущих дій;
3) право назахист, а саме можливість виконання чи вимоги використання державно-примусовихзаходів у випадку порушення суб’єктивного права.
Суб’єктивнийцивільно-правовий обов’язок – міра необхідної поведінки учасниківцивільно-процесуального правовідношення. Сутність обов’язків складається знеобхідності здійснення суб’єктом вказаних дій чи утримання від будь-яких дій.
В цивільно-правових правовідношеннях існує два типиобов’язків – пасивний та активний.
Обов’язки пасивного типу виходять з цивільно-процесуальнихзаборон та за своєю природою означають юридичну неможливість здійснення дій, щопорушують інтереси правомочних суб’єктів.
Обов’язок активного типу містить вимогу до суб’єкта здійснитидію. Вимога, що міститься в обов’язку та складає її зміст, означає длязобов’язаного суб’єкта необхідність діяти в інтересах правомочного суб’єкта, бовоно забезпечено санкцією за невиконання обов’язку.
Структура цивільно-процесуального правовідношення може бутипростою та складною. У першому випадку, одному правомочному учаснику протистоїтьодин зобов’язаний, у другому – одному правомочному – декілька зобов’язаних.
Суб’єктивні права та обов’язки, що їх мають учасникицивільно-процесуального правовідношення складають його правову форму.Особливістю суб’єктивних цивільно-процесуальних прав та обов’язків є їхнемайновий характер.
В процесі цивільно-процесуального регулювання суспільнихвідносин їх учасники набувають прав та обов’язків, які у подальшому йобумовлюють поведінку учасників в рамках існуючих між ними правовідносин. Як ібудь-яке інша суспільна правовідносин встановлюється в результаті взаємодії міжособами. В правовідношенні взаємодія його учасників проходить у відповідностідо суб’єктивних прав та обов’язків що вони мають.
Але, на мою думку, більш прийнятною видається думка, що цивільніпроцесуальні правовідносини, як і будь-які інші правовідносини, мають визначенувнутрішню будову. До них входять три елементи: суб’єкти, зміст, і об’єкти.
3.1.ЗМІСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Цивільні процесуальні права суб’єктів правовідносин іпроцесуальні дії по їх реалізації становлять зміст цивільних процесуальнихправовідносин. Але така думка не безспірною. У науці переважає думка, щозмістом цивільних процесуальних правовідносин є лише права і обов’язки йогосуб’єктів. За іншим висловленням – не всякому праву одного суб’єкта відповідаєобов’язок іншого, тому не в кожних правовідносинах зміст складається зсукупності прав і обов’язків, а тільки з права і процесуальних дій одногосуб’єкта, який витісняють обов’язки іншого. Існує також твердження, що змістправовідносин становлять процесуальні дії, а процесуальні права і обов’язки –формулу правовідносин.
Права і процесуальні дії одного суб’єкта не можуть бутизасобом правового регулювання поведінки осіб у цивільному судочинстві, а отже –і становить зміст правовідносин. Обґрунтування, що суд як орган держави може іповинен мати обов’язки тільки перед державою, а не перед іншими суб’єктамипроцесу, не відповідає нормам процесуального права, в яких закріплені конкретніобов’язки суду перед конкретними суб’єктами. Праву заінтересованих осіб напорушення процесу (ст. 4 ЦПК України) відповідає обов’язок суду розглянутизвернену до суду вимогу на порушення цивільної процесуальної справи. Як суб’єктпроцесуальних правовідносин суд має обов’язки, які кореспондують праву іншогосуб’єкта цих же правовідносин, і тільки виконання судом обов’язків даєможливість іншому суб’єкту здійснювати свої права і забезпечувати режимзаконності в цивільному судочинстві.
До змісту цивільних процесуальних правовідносин входять разомз правами і обов’язками суб’єктів їх поведінка, тобто процесуальні дії, якііснують не самі по собі, а є засобом реалізації суб’єктами своєї волі. Від діїсуб’єктів залежить виникнення і розвиток самих відносин. Так, відповідно до ст.3ЦПК України кожна заінтересована особа має право звернутися до суду в порядку,встановленому законом, за захистом порушеного права чи чи охоронюваногозаконом інтересу. Обов’язок суду приступити до розгляду справи (здійснитизахист цивільного права) виникає після того, коли заінтересована особа подастьдо суду позовну заяву, заяву, скаргу. Отже, право заінтересованої особи назвернення до суду за захистом реалізується пред’явленням до суду заяву(виконання процесуальної дії). Цьому праву відповідає обов’язок суду приступити(виконати процесуальну дію) до розгляду справи. Між судом і заінтересованоюособою виникли цивільні процесуальні правовідносини, і його суб’єкти можутьреалізувати процесуальними діями встановлені ЦПК України і пов’язані між собою процесуальніправа і обов’язки. Таким чином, тільки сукупність процесуальних правіобов’язків і процесуальних дій по їх реалізації заінтересованої особи і судуможуть визначати зміст цивільних процесуальних правовідносин. ЦПК Україниврегульовує волю суб’єктів (цивільні процесуальні права і обов’язки), і їх дії.Останні виступають засобом реалізації волі, а тому тільки разом вони можутьвходити до змісту правовідносин. У зв’язку з цим цивільні процесуальніправовідносини виступають формою (способом, методом) здійснення його учасникамисуб’єктивних прав і обов’язків, а самі права і обов’язки ніяк не можуть бутиформою правовідносин. Вони разом з процесуальними діями становлять їх зміст.Форма – це об’єктивне виявлення юридичної категорії. Цивільні процесуальніправовідносини виникають, змінюються і припиняються в цивільному судочинстві посправі, яке є їх єдиною процесуальною формою.
3.2.СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Коло суб’єктів, цивільних процесуальних правовідносин широке.Усі учасники судочинства у конкретній цивільній справі є суб’єктами цивільнихпроцесуальних правовідносин, які виникають у зв’язку з її неоднаковим коломпроцесуальних права і обов’язків.
Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати лише міжносіями цивільних процесуальних прав і обов’язків у процесі здійсненняправосуддя в цивільних справах, в цивільному судочинстві. Тому без суду,наділеного такими функціями, неможливі самі процесуальні правовідносини, томусуд є обов’язковим суб’єктом усіх цивільних процесуальних правовідносин, а встадії судового виконання – також орган виконання. Другим суб’єктом цивільнихпроцесуальних правовідносин буде особа, щодо участі якої в процесі є нормаправа і яка в одній із стадій цивільного судочинства може виконувати процесуальнідії, спрямовані на досягнення мети процесу. Такими будуть сторони, треті особи,органи прокуратури, органи державного управління, профспілки, підприємства,установи, організації і окремі громадяни, які захищають права інших осіб;заявники і заінтересовані особи у справах з адміністративно-правових відносин іокремого провадження; процесуальні представники, громадськість, експерти,свідки, та інші особи, які сприяють розгляду справи і виконанню судовогорішення.
З метою виявлення окремих особливостей участі в цивільномупроцесі суб’єктів правовідносин у процесуальній літературі наводиться кількавидів їх класифікації на групи:
а) юридично заінтересованих і юридично незаінтересованих осібабо суб’єктів допоміжних правовідносин;
б) на суб’єктів застосування норм права і суб’єктів пододержанню і виконанню норм права або на юрисдикційні органи і їх службовихосіб і учасників цивільного процесу;
в) на суб’єкти, які здійснюють правосуддя, які беруть участь у здійсненні правосуддя і які сприяють правосуддю.
Наведена класифікація має загальний характер і не розкриваємети і завдання участі окремих суб’єктів у процесі та не враховує нормативноговиділення групи осіб, які беруть участь у справі (гл. 2 ЦПК України).
З врахуванням існуючих систем класифікації суб’єктівцивільних процесуальних правовідносин, виконуваних ними процесуальних функцій інормативного їх виділення і визначення вони можуть бути класифіковані на тригрупи:
1.Субєкти, які здійснюють правосуддя в цивільних справах ідіяльність яких пов’язана з ним:
- суди, які розглядають і вирішують справи по першійінстанції;
- суди, які перевіряють законність і обґрунтованість рішеньу касаційному і наглядному порядках та у зв’язку з нововиявленими обставинами;
- органи судового виконання.
2. Особи, які беруть участь у справі:
— з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересівсторонами, третіми особами у справах позовного провадження, заявниками тазаінтересованими особами у справах з адміністративно-правових відносин іокремого провадження;
— з метою захисту прав інших осіб, державних і громадськихінтересів: органи прокуратури процесуальні представники, органи державногоуправління, підприємства, установи, організації і окремі громадяни, а такожгромадськість.
3. Особи, які залучаються до участі у справі для сприяння уздійсненні правосуддя:
— особи, які сприяють судові у розгляді справи – свідки,експерти, перекладачі, особи, які мають письмові і речові докази;
— особи, які сприяють судовому виконанню – громадяни,організації, у яких є майно і грошові кошти боржника;
— фінансові і житлово-комунальні органи, органи нотаріату,які виконують допоміжні дії по забезпеченню виконання;
— організації, які виконують періодичні стягнення іззаробітної плати боржника.
3.2.1.СУБ’ЄКТИ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ПРАВОСУДДЯ В ЙОГО РІЗНИХ ФОРМАХ
Судові повноваження реалізують судді, які обрані тапризначені у відповідності з вимогами закону. Відповідно до ст.18 ЦПК Українимайже усі цивільні справи по першій інстанції суддя розглядає одноособово. Уколегіальному складі (троє професійних суддів) розглядаються справи провизначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства,виселення, у випадках, коли рішення постановлене одноособово суддею, булоскасовано і справу передано на новий розгляд. Крім цього, у колегіальномускладі суддів справа іншої категорії розглядається, також у разі, коли судапеляційної або касаційної інстанції скасовуючи рішення і передаючи справу наповний розгляд, враховуючи її складність, визнає за необхідне щоб справа була розглянутау колегіальному складі суддів.
Повноваження суддів апеляційної та касаційної інстанціїздійснюють професійні судді із складу апеляційних та касаційних інстанційвищестоящих судів. Правове положення суду серед інших суб’єктів цивільнихпроцесуальних правовідносин характеризується рядом особливостей:
1.Суд займає головне місце у системі суб’єктів цивільнихпроцесуальних правовідносин.
2. Процесуальні дії суду – основні юридичні факти, які яківпливають на правовідносини.
3. Суд наділений владними повноваженнями.
4. Вказівки суду обов’язкові для виконання усіма суб’єктамиправовідносин.
До цієї групи суб’єктів цивільних процесуальних правовідносинвідносять державні органи, які наділені владними функціями. Суд (у стадіївиконання – орган судового виконання) є обов’язковим суб’єктом у всіх стадіяхсудового процесу, незважаючи на те, що правовідносини можуть виникати зодноособових дій судді і судового виконавця, які виступають від імені суду чиоргану судового виконання. В теорії цивільного процесу самостійним суб’єктомпроцесуальних правовідносин називається суддя, судовий виконавець, секретарсуду, секретар судового засідання. Але посадові особи, які виступають як носіїслужбових прав і обов’язків, наданих їм для участі у виконанні завдань державногооргану, самостійними суб’єктами, які замінюють державний орган, не стають.Суддя, секретар судового засідання і секретар суду є посадовими особами, асудовий виконавець – органу судового виконання, перебувають з ними в трудовихправовідносин, тому суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин буде суд іорган судового виконання. Одноособові дії судді і судового виконавця призводятьдо виникнення, розвитку і припинення правовідносин не з ними особисто, а ізсудом, органом судового виконання. Одноособові дії судді і судового виконавцяпризводять до виникнення, розвитку і припинення правовідносин не з нимиособисто, а із судом, органом судового виконання.
Процесуальними гарантіями, що забезпечують безсторонність іоб’єктивність суддів і судового виконавця, є відводи. Судді і судові виконавціне можуть брати участі в розгляді справи і виконанні рішення і підлягаютьвідводу і самовідводу за наявності обставин, передбачених ст. 20 ЦПК України.
3.2.2.ОСОБИ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У СПРАВІ
Особи, які беруть участь у справі чітко визначені взаконодавстві, це – сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Усправах також можуть брати участь органи та особи, яким законом надано правозахищати права, свободи та інтереси інших осіб – представники, прокурор, органидержавної влади, органи місцевого самоврядування (ст. 26 ЦПК України).
Осіб, які беруть участь у справі відрізняють від іншихсуб’єктів, бо мають такі характерні ознаки:
1) Наявність юридичної заінтересованості у результатахвирішення судом справи і реалізації постановленого по ній судом рішення. Їхзаінтересованість зумовлюється тим, що вони мають відношення до справи якучасники матеріального спору (суб’єктивний матеріально-правовий характерзаінтересованості) або внаслідок виконання ними функцій в системі управліннясуспільством (державний чи громадський порядок заінтересованості). Виходячи зцього, вони в своїх судженнях і діях можуть висловлювати і визначати своєставлення з приводу правової суті цивільної справи, а також з будь-яких питань,що виникають в її розгляду і виконання винесеного по ній судового рішення. Алесам характер і ступінь заінтересованості не однаковий.
Сторони у позовному провадженні, заявники і заінтересованіособи у справах, які виникають з адміністративних правовідносин, перебуваютьміж собою в спірних матеріальних правовідносинах, які вимагають судовогозахисту. В зв’язку з цим їх заінтересованість у справі має суб’єктивнийматеріально-правовий характер. Суб’єктивний правовий інтерес мають заявники ізаінтересовані особи у справах окремого провадження. До цієї підгрупи суб’єктівцивільних процесуальних правовідносин належать треті особи, які мають правовийзв’язок з однією із сторін і заінтересованість, обумовлену тим, що наслідкирозгляду судом такої справи можуть вплинути на ці відносини.
2) Наявність права брати активну участь у судочинствіз метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів, в тому числі і шляхомоскарження дій та рішень суду.
Відповідно до правового статусу осіб, які беруть участь усправі, з врахуванням їх заінтересованості у наслідках справи, цивільнепроцесуальне законодавство наділяє їх широкими повноваженнями ці повноваженнявизначені у ст. 27 ЦПК України: „Особи, які беруть участь у справі, мають правознайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії здокументів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь усудових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів,задавати запитання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам,експертам...”
Разом з тим, особи, які беруть участь у справі, зобов’язанідобросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Вони повинніповідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження у справі.
Крім процесуальних прав, передбачених у ст..27 ЦПК України,сторони, треті особи, особи, що беруть участь у справах окремого провадження ідеякі інші особи, які беруть участь у справі, наділені рядом спеціальних,характерних тільки для них процесуальних прав і обов’язків (наприклад, правовідповідача визнати позов).
Особи, які беруть участь у справі – це велика за складомгрупа суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин. Їх можна поділити натих, хто захищає свої особисті матеріально-правові інтереси (позивач,відповідач та ін.), та суб’єктів захисту інтересів інших осіб (прокурор, органидержавної влади та ін.)
Деякі особи, які беруть участь у справі, можуть бутиучасниками тільки певних видів цивільного судочинства. Так, позивач,відповідач, треті особи, — це учасники позовного провадження. Заявники –учасники деяких категорій справ окремого провадження і справа, які виникають задміністративно-правових відносин. Заінтересовані особи беруть участь у справахокремого провадженя.
Осіб, які беруть участь у справі, можна поділити й за ознакоюпроцесуальної ролі в судочинстві. Позивач і відповідач є основними учасникамипроцесу в конкретній справі. У зв’язку зі спором між ними виникає цивільнийпроцес. Вони мають однакові права і їх інтереси однаково захищаються уцивільному процесуальному законодавстві. Окреме місце у цивільному судочинствіналежить прокурору. Відповідно до ст.121 Конституції України прокурор здійснюєпредставництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначенихзаконом. У таких випадках прокурор має право брати участь у цивільному процесі,подаючи заяву про порушення цивільної справи або вступаючи у вже порушенусправу.
3.2.3.ОСОБИ, ЯКІ ЗАЛУЧАЮТЬСЯ ДО УЧАСТІ У СПРАВІ ДЛЯ СПРИЯННЯ У ЗДІЙСНЕННІ ПРАВОСУДДЯ
Особи, які залучаються до участі у справі для сприяння уздійсненні правосуддя характеризуються тим, що вони не мають юридичноїзаінтересованості у справі, але обійтися без їх участі у цивільному процесінеможливо. Вони сприяють особам, які беруть участь у справі, в доказовійдіяльності, судові – у встановленні фактичних обставин у справі по справі, аорганові судового виконання – в швидкому і правильному виконанні судовогорішення. До них належать свідки, експерти, перекладачі, особи, які маютьписьмові докази або речові докази. Між таким особами і судом існуютьпроцесуальні права і обов’язки, саме тому вони є суб’єктами цивільнихпроцесуальних правовідносин.
Так, ЦПК України визначає у ст. 50, що свідком можебути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Свідокмає право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє,користуватися письмовими записками, відмовитися від давання показань, увипадках, встановлених законом, а також йому можуть бути компенсовані витрати,які пов’язані із викликом до суду.
Разом з тим ЦПК України визначає коло осіб, які не підлягаютьдопиту, і які мають право відмовитися від дачі показань.
Експерт – особа, якій доручено провести дослідження матеріальнихоб’єктів, явищ, процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дативисновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери їїспеціальних знань. Експертом, який залучається до справи, може бути особа, якавідповідає вимогам, які встановлені в Законі України „Про судову експертизу” івнесена до Державного реєстру атестованих судових експертів. Під час проведенняексперт зобов’язаний забезпечити збереження об’єкта експертизи. Після повногодослідження експерт повинен дати обґрунтований та об’єктивний письмовийвисновок на дані запитання, а в разі необхідності роз’яснити його.
Спеціаліст – особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичкамизастосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчиненняпроцесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань інавичок. Він залучається до судового процесу ухвалою суду для наданнябезпосередньої технічної допомоги. Це може бути фотографування, складання схем,планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи. Допомогаспеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуального характеру незамінює висновку експерта.
Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюєтьсяцивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чиписьмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікоюспілкування з глухими, німими чи глухонімими. Перекладач допускається до справиухвалою суду. Він має право задавати питання з метою уточнення перекладу,відмовитися від участі у справі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови,які необхідні для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та накомпенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.
Особа, яка надає правову допомогу – це особа, яка є фахівцем у галузіправа і за законом має право на надання правової допомоги. Вона має такі права:знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долученихдо справи документів, бути присутнім на судовому засіданні. Допускається досправи ухвалою суду.
3.3. ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Цивільні процесуальні правовідносинивиникають у процесі правоохоронної діяльності суду, в зв'язку з чим їх об'єкттісно пов'язаний з об'єктом матеріальних правовідносин, з приводу якоговиникає цивільне судочинство, і це ускладнює його визначення. В теоріїцивільного процесу ним називається: дії суб'єктів правовідносин або тількидіяльність суду; матеріально-правові відносини, які захищаються судом; спір проправо між учасниками матеріально-правових відносин, переданий на розгляд суду;передбачені законом наслідки процесуальних дій, які виступають як мета цивільногосудочинства (загальний об'єкт), захист матеріальних прав і законних інтересівсторін і третіх осіб (спеціальний об'єкт), конкретна справа та ін.Висловлювалися також міркування, що процесуальні правовідносини взагалі немають об'єкта.
Процесуальні дії суб'єктів правовідносин не можуть бути об'єктомвідносин, оскільки вони не є тією категорією, з приводу якої виникають самівідносини. Процесуальними діями реалізуються процесуальні права і обов'язки.Вони необхідні для виникнення правовідносин і наступного їх розвитку. Право напорушення цивільного процесу реалізується в результаті вчинення процесуальнихдій — подачі позовної заяви, скарги і прийняття її судом. Між судом ізаінтересованою особою виникають цивільні процесуальні правовідносини, але нестосовно цих дій, а тих наслідків, на досягнення яких вони спрямовані, —порушення цивільної справи в суді на захист суб'єктивного права абоохоронюваного законом інтересу. Процесуальні дії свідків спрямовуються на реалізаціюобов'язку на свідчення певних фактів у справі; експерта — для дачі висновку прообставини, необхідні для вирішення справи судом. Отже, процесуальні діївходять до змісту процесуальних правовідносин і одночасно виступаютьюридичними актами, які спричиняють виникнення, розвиток і припинення цивільнихпроцесуальних правовідносин.
Об'єктом цивільних процесуальних правовідносин не виступаютьі матеріально-правові відносини, які захищаються судом, оскільки нимиохоплюються тільки відносини позовного провадження, які характеризують динамікурозвитку процесуальних правовідносин. Викликає сумнів правильність пронаявність загального спеціального об'єкта, оскільки воно неминуче призводитьдо існування по кожній цивільній справі одних загальних правовідносин і системипростих спеціальних правовідносин або ж до визнання того, що кожні цивільніпроцесуальні правовідносини мають два об'єкти. Об'єктом будуть процесуальнінаслідки, на досягнення яких спрямовуються процесуальні права, обов'язки іпроцесуальні дії суб'єктів правовідносин.
Але, беручи до уваги, що обсяг, зміст, характер процесуальнихправ і обов'язків встановлюється і визначається ЦПК України залежно від метиучасті суб'єктів правовідносин у судочинстві і виконуваних ними цивільнихпроцесуальних функцій по справі, кожні цивільні процесуальні правовідносини всистемі правовідносин у справі мають свій самостійний об'єкт.
ВИСНОВОК
Отже, цивільні процесуальні правовідносини завжди являютьсобою систему конкретних, правових зв’язків, які розвиваються під час рухуцивільної справи. Це – виникаючі на основі норм процесуального права індивідуалізовані суспільні взаємини між судом та учасниками цивільногопроцесу, які характеризуються наявністю юридичних прав та обов’язків, щозабезпечують правильний і швидкий розгляд, вирішення цивільних справ, а такожвиконання винесених рішень. Цивільно-процесуальні правовідносини відзначаютьсянаступними ознаками: виникають на підставі норм цивільного процесуального правав результаті їх реалізації, створюються між учасниками суспільних відносин — судом, органом судового виконання як між собою, так і окремо з кожною з осібпід час судочинства в цивільній справі; юридично закріплюють взаємну поведінкузазначених суб’єктів через їх суб’єктивні цивільні процесуальні права іобов’язки; реалізація суб’єктивних цивільних прав і виконання суб’єктивнихобов’язків забезпечується заходами правового впливу — санкціями цивільногопроцесуального, кримінального, адміністративного примусу.
Цивільні процесуальні правовідносини, як і будь-які іншіправовідносини, мають визначену внутрішню будову. До них входять три елементи:суб’єкти, зміст, і об’єкти. Учасники судочинства у конкретній цивільній справіє суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин, до них відносять: суб’єктів,які здійснюють правосуддя в цивільних справах; осіб, які беруть участь усправі; осіб, які залучаються до участі у справі для сприяння у здійсненніправосуддя. Зміст даних відносин складають права суб’єктів правовідносин тадії з їх реалізації. Об’єкт — процесуальні наслідки, на досягнення яких спрямовуютьсяпроцесуальні права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів правовідносин.
Цивільні процесуальні правовідносини — досить складнепоняття, тому не слід його вивчати тільки в аспекті теоретичних положень.процесуальні правовідносини є механізмом застосування норм цивільногопроцесуального права при здійсненні правосуддя, які сприяють утвердженнюрежиму законності і правопорядку.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України. Прийнятана п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР.
2. Цивільнийпроцесуальний Кодекс України
3. ЗУ „Просудову експертизу” від 25.02.1994 р.
4. ТертишніковВ.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Х.,:Консум, 2002 р. 407 с.
5. Штефан М. Й. Цивільнийпроцес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. — Вид.2-ге, перероб. та доп. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001.
6. Цивільнепроцесуальне право України: Підручник. В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, Є.Г.Пушкар та ін.; Х.: Право, 1999…
7. Тертышников В.И. Гражданскийпроцесс: Курс лекций. — Харьков, 2001
8. Советское гражданское право.Учебн. В 2-х томах –Т.І/ Под ред. О. А. Красавчикова — М, 1985
9. Гражданское право Украины — T.I / Под ред А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. — Харьков, 1996.
10. Гражданское право в вопросахи ответах. Учебн. пособие — Харьков, 2001.
11. Гражданский процесс: Учеб.Изд. третье, перераб. и доп. / Под ред. В.А.Мусина, Н.А.Чечиной, Д.М.Чечота. — М., 2001
12. Мозолин В. П. Огражданско-процессуальном правоотношении / Советское государство и право. 1955.№ 6.
13. Гурвич М. А. Судебноерешение. М., 1976.