Функціїуправління в аграрному праві
План
Вступ
1. Зміст державного управління в аграрному секторі тавзаємозв’язок із правом
2. Здійснення державно-правового регулювання сільськогогосподарства
3. Правове регулювання підтримки та розвитку з боку державив аграрних правовідносинах
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Аграрний секторсуттєво впливає на соціально-економічне становище українського суспільства тапродовольчу безпеку держави. Тут формується основна частина продовольчихресурсів і забезпечується майже три чверті роздрібного товарообігу. Відефективності перетворень в аграрному секторі залежать результати ринковихперетворень у цілому.
Спроби вдосконалитиокремі елементи системи управління зазначеним сектором: організаційні структурита деякі функції управління, системи державного регулювання виробництва тазбуту сільськогосподарської продукції, оподаткування тощо, які робилисяостаннім часом, виявилися малоефективними. Саме тому розробка ефективноїсистеми державного управління аграрним сектором економіки країни є актуальнимнапрямом досліджень вітчизняної науки. На нашу думку, це стосується передусімфункцій та структури державного управління аграрним сектором економіки.
У зв’язку ізтим, що Україна є аграрною державою, це зумовлює суспільну необхідністьвідповідного державно-правового регулювання сільського господарства, обсяговогоаграрного законодавства та сучасної системи органів державного управління цієюпершорядною галуззю народного господарства. Саме вона виробляє продуктихарчування, сільськогосподарську сировину для легкої промисловості. Останнязумовлена суспільною потребою відповідного законотворчого інормативно-правового закріплення та належного правозастосування в цих ланкахдержавних владних і виконавчих структур, усій системі колективних, державних іприватних товаровиробників та підприємців.
Предметом роботиє функції та організаційні структури системи державного управління аграрнимсектором.
1.Зміст державного управління в аграрному секторі та взаємозв’язок із правом
Державно-правоверегулювання сільського господарства становить собою сукупність заходів щодовизначення системи органів державного управління, які відають цією складовоюнародного господарства, прийняття і належного виконання аграрних законів інормативно-правових актів про сільське господарство, закріплення колаповноважень (компетенції) цих органів. Державне регулювання сільського господарстваохоплює систему державних інспекцій і контролю за діяльністю колективних,державних, приватних товаровиробників, а також визначення кола і правосуб’єктностісільськогосподарських державних і колективних підприємств, установ,організацій, діяльність яких здійснюється з участю державно-правовогорегулювання сільського господарства.
Суб’єктамидержавного управління сільського господарства є ті органи державногоуправління, що здійснюють державно-правове регулювання сільським господарством,забезпечують належне виконання положень аграрного законодавства, здійсненняповсякденного управління підлеглими по вертикалі управлінськими структурами,виробничо-господарськими, виробничо-обслуговуючими сільське господарствослужбами (наприклад, ветеринарна служба), а також органи сільськогосподарськихінспекцій і контролю за діяльністю сільськогосподарських підприємств і об’єднань.Об’єктами державно-правового регулювання сільського господарства є матеріальнізасоби і форми ведення сільськогосподарського виробництва.
Першорядним об’єктомдержавно-правового регулювання у сільському господарстві є землісільськогосподарського призначення, що становлять основу сільськогосподарськоговиробництва і матеріальну базу для розміщення виробничих та обслуговуючихпідприємств, науково-дослідних і навчальних установ. Державне управлінняземлями сільськогосподарського призначення здійснює Державний комітет України усправах земельних ресурсів [6].
Об’єктамидержавно-правового регулювання є також усі галузі та підгалузі сільськогосподарськоговиробництва. В рослинництві — виробництво зернових і зернобобових культур,цукрових буряків, соняшника, ефіро-олійних культур, кукурудзи, хмілю,льону-насіння і льону-трести; в садівництві та огородництві — вирощуванняовочів, плодів, ягід, винограду, баштанних культур та ін.; в тваринництві — відгодівля м’ясо-молочної худоби, свиней, овець, кіз, птахів та виробництвопродукції цих підгалузей (молока, м’яса, яєць, шерсті, хутра та ін.).
Державно-правоверегулювання сільського господарства спрямоване на визначення правового режимунайважливіших засобів сільськогосподарського виробництва. Зокрема, 15 грудня1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про насіння”. Цей Закон міститьосновне положення, що регулює виробництво, реалізацію та використання насіння ісадивного матеріалу сільськогосподарських декоративних, лікарських та лісовихрослин, на які затверджено державні стандарти і правові відносини міжвиробниками та споживачами насіння і садивного матеріалу, а також охороняє їхправа. 21 квітня 1993 р. було прийнято Закон “Про охорону прав на сорти рослин”,який має за мету регулювати відносини, що виникають у зв’язку з одержанням,використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права на сорти рослин вУкраїні. Безпосереднє відношення до рослинництва має Закон України “Прокарантин рослин”, що прийнятий Верховною Радою України 30 червня 1993 р. Цейакт визначає загальні правові, організаційні та фінансово-економічні основикарантину рослин, діяльність державних органів, підприємств, установ, організацій,посадових осіб та громадян, спрямовану на запобігання завезенню та поширеннювідсутніх на території України небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур’янів.
В порядкудержавно-правового регулювання сільського господарства приймаються і застосовуютьсязаконодавчі акти, спрямовані на регулювання правових відносин, пов’язаних здержавною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням,реалізацією та безпечним для здоров’я людини і навколишнього природногосередовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів. Саме цим питаннямприділена увага в Законі «Про пестициди і агрохімікати», що бувприйнятий Верховною Радою України 2 березня 1995 р. Цей Закон також визначаєправа і обов’язки підприємств, установ, організацій, власників селянського(фермерського) господарства, інших громадян, крім цього визначає повноваженняорганів державної виконавчої влади і посадових осіб щодо застосування названогоЗакону [14].
За допомогоюактів аграрного законодавства регулюються виробничі відносини в сферітваринництва. Характерним у цьому відношенні є Закон “Про племінне тваринництво”від 15 грудня 1993 р. Своїм призначенням цей акт має визначити загальні,правові, економічні та організаційні основи племінного тваринництва. Вінрегламентує діяльність у галузі племінного тваринництва, визначає правовестановище суб’єктів і структур племінного тваринництва, встановлює вимоги доплемінних ресурсів і основи контролю за їх дотриманням.
Своєрідний об’єктдержавно-правового регулювання сільського господарства становлять відносиниветеринарного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників і громадяняк власників худоби і птиці. Правове регулювання цих відносин проводиться увідповідності до норм Закону “Про ветеринарну медицину”, що прийнятий ВерховноюРадою України 25 червня 1992 р. Як зазначено в преамбулі закон визначаєзагальні, правові, організаційні та фінансові основи ветеринарної медицини.Його норми регламентують діяльність галузі ветеринарної медицини згідно зміжнародними вимогами, визначає правове становище структур ветеринарії,встановлює необхідні ветеринарно-санітарні вимоги і основи ветеринарногоконтролю. Суспільна значущість ветеринарії полягає в забезпеченнібезпосереднього зв’язку ветеринарного обслуговування тваринництва, профілактичнихІ лікувальних заходів і станом забезпечення охорони здоров’я людей, якучасників сільськогосподарського виробництва продуктів харчування, так ігромадян як споживачів Цих Продуктів, недопущення захворювання людей тими жхворобами на які хворіють тварини і птиці.
Предметомдержавно-правового регулювання сільського господарства є високо професіональнаобізнаність із економічним станом цієї галузі народного господарства, станомпродуктивних сил сільськогосподарського виробництва, його матеріально-технічнимзабезпеченням, кількість і якість земель сільськогосподарського призначення,рівень наявних у кожному підприємстві спеціалістів та робочої сили, а такожстан соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народномугосподарстві.
Метою державно-правовогорегулювання є створення високопродуктивного сільськогосподарського виробництвадля задоволення потреб народу в продуктах харчування та вирішенні соціальнихумов життя народу. Для досягнення цієї мети необхідно реалізувати аграрнупрограму держави, здійснити земельну реформу, прагнути оптимального станупідприємництва і прибутковості сільськогосподарських товаровиробників,забезпечити матеріальну зацікавленість працівників сільського господарства,впровадити активні і прогресивні ринкові економічні відносини в АПК [7].
В якостіпринципу державно-правового регулювання сільського господарства підставнорозглядати положення статей 26 і 27 Закону “Про колективне сільськогосподарськепідприємство”. По-перше, держава гарантує додержання прав і законних інтересівпідприємства та його членів; по-друге, держава забезпечує підприємству рівні зіншими товаровиробниками правові та інші умови господарювання; по-третє, органидержавного управління будують свої відносини з підприємством, використовуючиекономічні методи — податки, позички, дотації, компенсації і ціни, щозабезпечують еквівалентний обмін між сільським господарством і промисловістю.
Наведеніпринципи лежать в основі державно-управлінської діяльності всіх ланокМінагропрому України. Застосовування в сільському господарстві формиколективної, державної і приватної власності і відповідних правових інститутівправа колективної власності, права державної власності і права приватноївласності селянського (фермерського) господарства і громадян визначають характері зміст державно-правового регулюванні сільського господарства. В свою чергувони зумовлюють доцільність визнання і наповнення відповідним змістом такихтермінів: по-перше, для регулювання аграрних відносин в сфері взаємин з участюдержавних підприємств, установ, організацій, об’єднань — державне управліннясільським господарством; по-друге, для регулювання аграрних відносин з участюколективних підприємств і селянських (фермерських) господарств та громадян — державне керівництво сільським господарством.2.Здійснення державно-правового регулювання сільського господарства
Державно-правоверегулювання сільського господарства провадиться шляхом організаційно-правовогозабезпечення виконання норм аграрного права, що вміщені в актах аграрногозаконодавства. Поняття і сутність належного виконання цих норм полягає вокресленому нормами права колі суб’єктів, які згідно з своїм правовимстановищем зобов’язані виконувати вимоги аграрних правомочностей, визначенніоб’єктів, тобто галузей і ланок сільськогосподарського виробництва, на які цінорми спрямовані І покликані їх регулювати; в тому, якими правовими засобами,способами і методами регулюються суспільно-виробничі відносини у регульованійсфері; у визначенні і реалізації організаційно-управлінських, економічних,майнових, трудових, господарсько-договірних відносин, що регулюються у кожномуконкретному випадку. При цьому необхідно визначати ефективність ірезультативність застосування цих норм.
Норми аграрногоправа визначають лише основоположні риси сільського господарства. Процесгосподарювання поряд з виконанням (додержанням) вимог права включає в себешироку активність і ініціативу керівників, спеціалістів і працівників — виконавців сільськогосподарських робіт, сфери виробничо-технічногообслуговування, збереження і схоронності сільськогосподарської продукції, їїефективної реалізації, прибутковості господарської діяльності в цілому.Здійснення державно-правового регулювання охоплює собою реалізацію суб’єктивнихправ і юридичних обов’язків кожним із учасників сільського господарства.
Належневиконання аграрно-правових актів забезпечується шляхом прийняття їх щодоправового становища посадових осіб (керівників і спеціалістів сільськогогосподарства), правового режиму майна (фондів), що належитьколективно-кооперативним та державним підприємствам, визначення правосуб’єктностіокремих виробничо-господарських підрозділів та ін. Наприклад, таким актом єПоложення про спеціаліста сільського господарства, Положення про паї тарозподіл дивідендів у КСГП та ін. Серед внутрішньогосподарських (локальних)актів особливу значущість має Положення про оплату праці вколективно-кооперативному підприємстві. За сучасних скрутних економічних умоввиконанню цього акта органи державного управління сільським господарствомналежної уваги не приділяють, до питань оплати праці членів КСГП, ВСГК, АСГТ,СпС ставляться байдуже, виправдовують своє невтручання виробничо-господарськоюсамостійністю цих підприємств.
В науці теоріїправа вкладається відповідний зміст в поняття виконання вимог правової норми іправа застосування юридичної норми. Виконання вимог правової норми єобов’язковою правомочністю сільськогосподарського підприємства як юридичноїособи. Такими ж обов’язковими є відповідні правові норми для громадян, що єчленами колективно-кооперативних підприємств, і для тих, що працюють усільськогосподарських підприємствах за трудовим договором або контрактом. Правозастосування правової норми аграрного та інших галузей права належить іншим,виключно органам держави — прокуратурі, загальному або арбітражному суду,органам Міністерства внутрішніх справ Служби безпеки України. Стосовнодіяльності сільськогосподарських підприємств, реалізації правомочностейпрацівників сільського господарства зазначені органи держави застосовуютьвідповідні норми державного (конституційного), земельного, аграрного,цивільного, фінансового, трудового, цивільного процесуального права [8].
Здійсненнядержавно-правового регулювання сільського господарства і належнеправозастосування мають безпосереднє відношення до діяльності органів контролюі відповідних інспекцій, які функціонують в системі сільського господарства. Засвоєю юридичною природою такі відносини є адміністративно-правовими. В разіпорушення посадовими особами і працівниками сільськогосподарських підприємствабо ж селянського (фермерського) господарства правил карантину рослин чикарантину тварин, вчиняється адміністративний проступок, і за скоєне настаєадміністративно-правова відповідальність у формі адміністративного штрафу. Цявідповідальність встановлена на підставі норм Кодексу України проадміністративні правопорушення.3.Правове регулювання підтримки та розвитку з боку держави в аграрнихправовідносинах
Перехід відкомандно-адміністративної системи до ринкової означає, як уже зазначалося,відмову від директивного планування, від плану-закону, яким він був раніше, ізастосування індикативного планування. Останнє, згідно з Концепцією переходуУкраїни до ринкової економіки, являє собою систему необов'язкових для суб'єктівринкових відносин прогнозів та рекомендацій, а також скоординованих івзаємопов'язаних засобів побічного (непрямого) впливу через державнепідприємництво та розробку економічного і соціального розвитку країни.
Основнимипринципами індикативного планування є:
— поєднанняаналітичних і прогностичних методів для вивчення соціально-економічнихпроцесів, визначення конкретних об'єктів державного впливу;
— широкеінформування суб'єктів ринкових відносин про певні перспективи і прогнозисоціально-економічного розвитку для забезпечення їх необхідної орієнтації привиборі власних господарських рішень;
— застосуванняпереважно непрямих (побічних) регуляторів і нормативів для всіх суб'єктівринкових відносин;
— реалізаціяпрямого впливу на соціально-економічні процеси переважно через кошти державногобюджету.
Своєму впливу нагосподарську діяльність у цілому і аграрну зокрема держава надає, як ужезазначалося, силу правового акта.
Одним з такихактів є Закон України від 23 березня 2000 року «Про державне прогнозування тарозроблення програм економічного і соціального розвитку України». Цей Законвизначає правові, економічні та організаційні засади формування цілісноїсистеми прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвиткуУкраїни, окремих галузей економіки і окремих адміністративно-територіальниходиниць як складових частин загальної системи державного регулювання.
Системапрогнозних і програмних документів, за Законом, складається з прогнозівекономічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковіперіоди; Державної програми економічного і соціального розвитку України накороткостроковий період; прогнозів на середньостроковий період та програм накороткостроковий період економічного і соціального розвитку АвтономноїРеспубліки Крим, областей, районів та міст; а також прогнозів розвитку окремихгалузей економіки на середньостроковий період та програм їх розвитку.
Закон невиключає можливості, в разі необхідності, розвитку прогнозних і програмнихдокументів на триваліший період.
Зазначеніпрогнозні та програмні документи розроблюються на основі комплексного аналізудемографічної ситуації, стану використання природного, виробничого,науково-технічного та трудового потенціалу, оцінки досягнутого рівня розвиткуекономіки, її конкурентоздатності та з урахуванням впливу зовнішніх політичних,економічних та інших факторів і очікуваних тенденцій зміни впливу цих факторіву перспективі.
Показники цихдокументів служать орієнтиром для розроблення суб'єктами господарської іпідприємницької діяльності власних прогнозів, планів, бізнес-планів та іншихдокументів [9].
Таким чином,індикативне планування здійснюється за допомогою двох видів документів:прогнозів і програм, які розробляються на середньостроковий та короткостроковийперіоди.
Прогнозекономічного і соціального розвитку на середньо-строковий період розробляєтьсяна п'ять років. В ньому мають міститися аналіз соціально-економічного розвиткукраїни за попередній період та характеристика головних проблем розвиткуекономіки і соціальної сфери; очікувані зміни зовнішньополітичної тазовнішньоекономічної ситуації та їх вплив на економіку країни; прогнозкон'юнктури на внутрішніх та зовнішніх ринках стратегічно важливих видівтоварів та послуг. З урахуванням цих чинників визначаються цілі та пріоритетиекономічного і соціального розвитку в середньостроковому періоді та пропозиціїщодо напрямків державної політики в цей період, а також основні макроекономічніта інші необхідні показники і баланси економічного і соціального розвитку, втому числі в розрізі галузей економіки, Автономної Республіки Крим, областей,міст Києва та Севастополя.
Цей прогнозвикористовується під час розроблення проекту Програми діяльності КабінетуМіністрів України.
Прогнозекономічного і соціального розвитку України на короткостроковий періодрозробляється щорічно на наступній рік, і його показники використовуються длярозроблення Державної програми економічного і соціального розвитку та дляоцінки надходжень і формування показників Державного бюджету України, тобтовзаємоузгоджено з Державним бюджетом щороку розробляється Державна програмаекономічного і соціального розвитку України. В ній конкретизуються заходи,передбачені в Програмі діяльності Кабінету Міністрів, та завдання, визначені вщорічному посланні Президента України до Верховної Ради про внутрішнє ізовнішнє становище України. В ній також повинні бути відображені основнімакроекономічні показники, обсяги капітальних вкладень, державного замовленнята інші необхідні показники і баланси економічного і соціального розвитку, втому числі в розрізі галузей економіки, Автономної Республіки Крим, областей,міст Києва і Севастополя; перелік державних цільових програм, щофінансуватимуться в наступному році за рахунок коштів Державного бюджету України;показники розвитку державного сектора економіки, зокрема отримання тавикористання доходів від розпорядження державним майном, ефективностівикористання об'єктів права державної власності, розвитку казенних підприємств[14].
Щодо державнихцільових програм, то в них наводяться державні замовники цих програм; окреміетапи та терміни їх реалізації; обсяги фінансування кожної з програм за рахунокусіх джерел фінансування в наступному році, в тому числі за рахунок коштівдержавного бюджету.
Державна програмаекономічного і соціального розвитку України на наступний рік подається назатвердження до Верховної Ради одночасно з проектом Державного бюджету.
Галузевіпрограми розвитку розробляються з метою реалізації державної політики щодорегулювання розвитку окремих галузей економіки. Перелік галузей, щодо якихрозробляються прогнози і програми розвитку та терміни їх розроблення залежновід специфіки і поставлених завдань, визначаються Кабінетом Міністрів.
Міністерствоаграрної політики, зокрема, здійснює макроекономічне прогнозування і нормативнепланування розвитку галузей агропромислового виробництва з урахуванням попиту іпропозицій на продовольчі товари; бере участь у складанні прогнознихрозрахунків потреб сільського господарства, садівництва, виноградарства вмінеральних добривах, засобах захисту рослин; здійснює організаційно-методичнезабезпечення розвитку галузей агропромислового виробництва, розробляєзагальнодержавні баланси забезпечення потреб населення в продовольстві, береучасть у складанні галузевих балансів потреб у сільськогосподарській продукціїта продовольстві, а також визначенні державних потреб у цій продукції.
Державні потреби— це потреби України у продукції, необхідній для розв'язаннясоціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та їїбезпеки, створення і підтримання на належному рівні державних матеріальнихрезервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпеченняфункціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджетуУкраїни.
Правовимиформами забезпечення державних потреб є державне замовлення і державнийконтракт. Державне замовлення визначається згаданим законом як засіб державногорегулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основіскладу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщеннядержавних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організаційта інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності.
З метоюорганізації робіт, пов'язаних із формуванням і розміщенням державногозамовлення на поставки продукції для державних потреб і контролю за їхвиконанням, Закон визначає державних замовників. Ними є: Верховна Рада та іншіоргани державної влади, уряд Автономної Республіки Крим, обласні, Київська таСевастопольська міські державні адміністрації, державні організації і установи,уповноважені Кабінетом Міністрів укладати державні контракти з виконавцямидержавного замовлення, тобто суб'єктами господарської діяльності всіх формвласності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потребвідповідно до умов укладеного державного контракту. Останній являє собоюдоговір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцемдержавного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов'язаннясторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.
З цією ж метоюКабінет Міністрів визначає центральні органи виконавчої влади, які координуютьроботу державних замовників щодо розміщення цих поставок, доводять до державнихзамовників їх обсяги для укладення державних контрактів з виконавцями.
Поставкипродукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державногобюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються до цього. Потребив продукції, необхідної для забезпечення регіональних цільових програм,визначаються урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською таСевастопольською міськими державними адміністраціями і забезпечуються зарахунок коштів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевихбюджетів, а також позабюджетних джерел, які залучаються з цією метою.
Особливостівідносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потребсільськогосподарської продукції, продовольства, регулюються окремими нормативнимиактами. Так, порядок формування обсягів сільськогосподарської продукції іпродовольства для державних потреб та їх реалізації з державних ресурсів черезбіржовий товарний ринок визначає постанова Кабінету Міністрів України від 19грудня 1997 року.
Згідно з цієюпостановою формування обсягів сільськогосподарської продукції і продовольствадля державних потреб проводяться за окремими видами сільськогосподарськоїпродукції і продовольства, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів накожен бюджетний рік.
Закупівля тареалізація сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потребздійснюється на біржовому товарному ринку шляхом укладення контрактів. Ціоперації можуть виконувати державні та недержавні підприємства, установи і організації,визначені на конкурсних засадах.
КабінетМіністрів установив також, що закупка зерна в сільськогосподарськихтоваровиробників здійснюється за заставними цінами, які щороку визначаютьсяКабінетом Міністрів з гарантуванням їм права використання цього зерна втерміни, передбачені угодами, але не більше восьми місяців з дня надходження доелеваторно-складських приміщень заготівельних підприємств [14].
У рахунок оплатисільськогосподарської продукції, що поставляється, товаровиробникам за їхзгодою можуть поставлятися матеріально-технічні ресурси, в тому числі черезтоварні біржі. Такі зустрічні поставки передбачені Положенням про порядокздійснення через біржовий товарний ринок контрактів зустрічних поставоксільськогосподарської продукції і продовольства та матеріально-технічнихресурсів, затвердженим Наказом Міністерства агрополітики, Міністерстваекономіки, Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації 21 червня2000 року.
Зустрічніпоставки здійснюються шляхом укладення спотового та форвардного біржовихконтрактів, які передбачають, що одна сторона — продавець матеріально-технічнихресурсів згідно зі спотовим біржовим контрактом виконує поставку, а другасторона — їх покупець, згідно з цим контрактом, приймає товар. Для здійсненнярозрахунків за спотовим біржовим контрактом покупець матеріально-технічнихресурсів укладає з постачальником цих ресурсів форвардний контракт рівноївартості на поставку сільськогосподарської продукції чи продовольства.
Метою державногорегулювання відносин у сфері поставок продукції для державних потреб єстворення конкурентного середовища, забезпечення прозорості процедур закупівельтоварів, робіт і послуг за державні кошти та досягнення раціонального їхвикористання.
Правові засадиздійснення цих процедур встановлює закон України від 22 лютого 2000 року «Прозакупівлю товарів і послуг за державні кошти». Цей закон застосовується до всіхзакупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються зарахунок державних коштів.
Основноюпроцедурою закупівель, за законом, є відкриті торги. Крім них можутьзастосовуватись також торги з обмеженою участю; двоступеневі торги; торгишляхом запиту цінових пропозицій (котирувань); закупівлі в одного постачальника(виконавця) [10].
В умовахконкурентного середовища закупівля товарів і послуг державними замовникамиздійснюється на основі тендерних пропозицій — пропозицій щодо певного предметазакупівлі, які готуються та подаються виконавцем замовнику. Таким чином, у цихумовах, оферта (тендерна пропозиція) надходить від виконавця до замовника, алевона подається виконавцем відповідно до вимог тендерної документації, якаготується замовником і передається виконавцям для підготовки ними тендернихпропозицій щодо предмета закупівлі.
Під часпроведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всізаінтересовані виконавці, запрошені замовником шляхом публікації оголошення у«Віснику державних закупівель», в інших друкованих засобах масової інформації.
Якщо торгипроводяться з обмеженою участю, тендерні пропозиції подають лише ті виконавці,які запрошені замовником взяти участь у процедурі закупівлі. В цьому випадкутендерна документація надсилається одночасно з запрошенням до участі в торгах.Вона повинна містити інформацію про характер і необхідні технічні та якісніхарактеристики предмета закупівлі, у тому числі: відповідну технічнуспецифікацію, плани, креслення, малюнки; кількість товару, додаткові послуги,які мають бути надані; строки поставки, а також перелік критеріїв та методикуїх оцінки для визначення найкращої тендерної пропозиції.
Процедури торгівз обмеженою участю застосовуються в разі, якщо товари, роботи чи послуги черезїх складний або спеціалізований характер можуть бути запропоновані обмеженоюкількістю виконавців, яка могла б забезпечити вибір найбільш вигідноїпропозиції та конкуренцію (тобто не менше двох виконавців).
Таким чином,конкурсні процедури закупівель товарів, послуг і робіт за державні кошти даютьможливість державним замовникам забезпечувати вибір з кількох пропозицій кращої.Таку пропозицію може надати той виконавець, який відповідає певнимкваліфікаційним вимогам. Закон визначає, що замовник може вимагати відвиконавця надання інформації щодо його відповідності таким кваліфікаційнимвимогам: наявності відповідного дозволу або ліцензії на виконання певних робітчи послуг; наявності коштів, обладнання та працівників відповідноїкваліфікації, які мають необхідні знання і досвід, та ін.
Тому, якщовиконавець не відповідає цим вимогам, замовник відхиляє його тендернупропозицію. Акцептує він ту тендерну пропозицію, яка визнана найкращою. Звиконавцем цієї пропозиції укладається договір на закупівлю відповідно до вимогтендерної документації.
У тих випадках,коли замовник не може скласти конкретний перелік товарів (робіт) або визначитивид послуг, а також якщо для прийняття оптимального рішення про закупівлюнеобхідно провести попередні переговори з виконавцями, застосовуються процедуридвоступеневих торгів, тобто торгів, які здійснюються у два етапи. На першомуетапі всім виконавцям пропонується подавати попередні тендерні пропозиції беззазначення ціни. Отримавши попередні пропозиції, замовник може внести зміни дотендерної документації щодо технічних вимог та вимог до якості предметазакупівлі. А на другому етапі замовник пропонує виконавцям, попередні тендерніпропозиції яких не були відхилені, надати остаточні тендерні пропозиції ззазначенням ціни. Далі процедура двоступеневих торгів проводиться так само, які процедура відкритих торгів.
Процедурадвоступеневих торгів застосовується також для нових будівельних робіт, які єповторенням подібних робіт, що відповідають типовому проекту, та у випадках,коли предметом закупівлі є здійснення наукових досліджень, експериментів аборозроблень, надання консультативних та інших спеціальних послуг.
Для закупівельвже готових для вжитку товарів чи послуг, для яких є постійно діючий ринок,замовник може застосовувати процедуру запиту цінових пропозицій (котирувань).При цьому він подає запит цих пропозицій не менше ніж трьом виконавцям. Замовнику цьому випадку укладає договір про закупівлю з тим виконавцем-переможцем, якийподав пропозицію з найнижчою ціною.
Закон невиключає можливості закупівлі товарів, робіт чи послуг і без конкурсу — уодного виконавця. Така закупівля — це процедура, відповідно до якої замовникукладає договір про закупівлю з виконавцем після проведення з ним переговорів.Вона застосовується у випадках, передбачених законом, зокрема — це відсутністьконкуренції (з технічних причин), тобто товари, роботи чи послуги можуть бутипоставлені (виконані) тільки певним виконавцем; потреби в здійсненні додатковихпоставок або будівельних робіт первинним виконавцем та ін.
До договору прозакупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти ставляться ті самі вимоги,що й до всякого господарського договору — він має бути укладеним тільки вписьмовій формі і набуває чинності з моменту його підписання.
Свідченням того,що держава не стоїть осторонь господарської діяльності в цілому і аграрноїзокрема, є інститут її ліцензування. Держава законодавче визначає видигосподарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, порядок ліцензування,встановлює державний контроль у цій сфері.
Закон Українивід 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»визначає ліцензування як надання права суб'єктам господарювання на здійсненняпевного виду господарської діяльності. Таким чином, ліцензія — це документдержавного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (ліцензіата) напровадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом певногостроку. Відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають види господарськоїдіяльності, перелічені в ньому. Серед них — і деякі види діяльності, пов'язаніз агропромисловою сферою [7].
Суб'єктгосподарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності,що підлягає ліцензуванню, звертається до відповідного органу ліцензування іззаявою про видачу ліцензії. Визначення спеціально уповноважених виконавчихорганів для проведення ліцензування Законом покладено на Кабінет Міністрів,який здійснює реалізацію державної політики в цій сфері. Кабінет Міністрівсвоїми постановами затвердив перелік органів виконавчої влади, уповноваженихздійснювати ліцензування певних видів господарської діяльності, та перелік документів,що додаються до заяви про видачу ліцензії.
Так,Міністерство агрополітики проводить ліцензування культивування, використаннярослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей, проведенняземлевпорядних та землеоцінних робіт.
До заяви доцього органу про видачу ліцензії на культивування, використання для промисловихцілей зазначених рослин додаються засвідчені в установленому порядку копіясвідоцтва державної насіннєвої інспекції про кондиційність насіння маку іконопель; копія акта апробації для насінницьких посівів; копія накладної навідпуск насіння маку та конопель; копія документа про оренду землі (в разіоренди землі заявником — суб'єктом господарської діяльності).
А до заяви проліцензування проведення землевпорядних та землеоцінних робіт додаютьсязасвідчені в установленому порядку копії документів заявника, що підтверджуютьрівень його освіти, кваліфікації та стаж роботи за спеціальністю, необхідні дляздійснення відповідного виду господарської діяльності; копія сертифіката на правовиконання експертної оцінки земель.
Наведеніприклади свідчать про те, що держава, надаючи дозвіл (ліцензію) на здійсненняпевних видів господарської діяльності відповідним суб'єктам, при цьому вимагаєвід них додержуватись певних організаційних, кваліфікаційних та іншихспеціальних вимог при провадженні такої діяльності [8].
Державний впливна господарську, зокрема аграрну, діяльність, Де держава виступає в публічнихінтересах, здійснюється і за допомогою оподаткування.
Системаоподаткування має будуватися за принципами обов'язковості, економічноїдоцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів держави, регіонів,підприємств та громадян і забезпечувати надходження коштів до бюджетіввідповідних рівнів і державних цільових фондів.
Встановлення іскасування податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджетів, до державнихцільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною РадоюУкраїни, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними,міськими радами.
В умовахпереходу до ринкової економіки наша держава встановила оподаткування суб'єктівгосподарювання, яке в усьому світі існує з давніх часів. У теперішніх умовахнагальною потребою є вдосконалення податкового законодавства України з метоювстановлення оптимального переліку об'єктів оподаткування та ставок податків, атакож спрощення їх обчислення. Згаданим законом передбачені такізагальнодержавні податки, збори та обов'язкові платежі, які повинні сплачуватисуб'єкти господарювання: на додану вартість, на прибуток підприємств, акцизнийзбір, плата (податок) за землю, за спеціальне використання природних ресурсів іще ціла низка податків, плат і внесків.
Чи єнеобхідність скорегувати цей перелік? Досвід свідчить, що така необхідність є.Податковий прес негативно впливає на вітчизняного товаровиробника, особливоаграрника, своєю надмірністю. Головне в досягненні ефективності оподаткування євизначення таких ставок податків, щоб вони, з одного боку, забезпечувалинеобхідні надходження до бюджету, а з другого, — не були надмірними длясуб'єктів господарювання, тобто щоб при цьому урівноважувались інтереси цихсуб'єктів і держави.
З метоюкорегування податкової політики відповідно до основних напрямків економічнихреформ в Україні, захисту вітчизняного сільгосптоваровиробника, посиленняподаткової і платіжної дисципліни, враховуючи особливостісільськогосподарського виробництва, Верховна Рада України 17 грудня 1998 рокуприйняла Закон «Про фіксований сільськогосподарський податок», який визначаємеханізм справляння цього податку, що сплачується сільськогосподарськимитоваровиробниками у грошовій формі або у вигляді поставок їхньої продукції. Цейподаток не змінюється протягом п'яти років і справляється з одиниці земельноїплощі. Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок такихподатків і зборів (обов'язкових платежів): податків на прибуток підприємств; заземлю; з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;зборів за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації Чорнобильської катастрофи тасоціального захисту населення; на обов'язкове соціальне страхування; набудівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загальногокористування; на обов'язкове державне пенсійне страхування; до Державногоінноваційного фонду; придбання торгового патенту на здійснення торговельноїдіяльності; спеціального використання природних ресурсів.
Платникамифіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємстварізних організаційно-правових форм, селянські та інші господарства, якізаймаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутомсільськогосподарської продукції власного виробництва, в яких сума, одержана відреалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів їїпереробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотківзагальної суми валового доходу підприємства.
До платниківфіксованого сільськогосподарського податку належать також власники земельнихділянок та землекористувачі, в тому числі орендарі, які виробляють товарнусільськогосподарську продукцію, крім власників та землекористувачів земельнихділянок, переданих для ведення особистого підсобного господарства, будівництвата обслуговування житлового будинку, господарських будівель (присадибнаділянка), садівництва, дачного будівництва, а також наданих для городництва,сінокосіння та випасання худоби. Платники цього податку мають право на вибірформи його сплати: в грошовій формі або у вигляді поставоксільськогосподарської продукції. Не виключається і поєднання цих форм.
Об'єктомоподаткування є площа сільськогосподарських угідь, Ріллі, сіножатей, пасовищ табагаторічних насаджень, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власністьабо наданих йому в користування, в тому числі на умовах оренди.
Згідно з цимЗаконом Кабінет Міністрів 23 квітня 1999 року, затвердив Положення про порядоксправляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку, за якимваловий доход визначається як загальна сума доходу платника податку від усіхвидів його діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду угрошовій, матеріальній або нематеріальній формах на території України і за їїмежами. У валовий доход від реалізації сільськогосподарської продукції власноговиробництва включаються: вартість реалізації продукції рослинництва ітваринництва власного виробництв; вартість реалізованої сільськогосподарськоїпродукції, виробленої із сільськогосподарської сировини власного виробництва навласних переробних підприємствах; вартість реалізованої продукції, виробленої звласної сировини, на давальницьких умовах, незалежно від територіальногорозміщення переробного виробництва; вартість наданих послуг (послугимашинно-транспортного парку, будівельних і ремонтних бригад, інші послуги),пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом [9].
Розрахунокфіксованого сільськогосподарського податку здійснюється за формою, затвердженоюДержавною податковою адміністрацією, і подається органу державної податковоїслужби за місцем перебування платника податку щороку до 1 лютого поточногороку. Нарахування та сплата його здійснюється до 20 числа кожного місяцязвітного року, починаючи з лютого.
Поставки зерна врахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснюєтьсясільськогосподарськими товаровиробниками у визначені ними за погодженням зрайонною державною адміністрацією терміни, але не пізніше 15 жовтня — зпродукції ранніх зернових культур, до 1 грудня — з продукції пізніх зерновихтехнічних культур, а поставка продукції тваринництва — щомісяця, але не пізнішеостаннього дня поточного місяця.
У зв'язку зреформуванням аграрного сектора економіки відповідно до державної аграрноїполітики, визначеним, зокрема, Указом Президента України від 3 грудня 1999 року«Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектора економіки», в Закон«Про фіксований сільськогосподарський податок» внесено доповнення, згідно зяким у разі реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства —платника фіксованого податку створені на його основі суб'єкти господарюваннярізних організаційно-правових форм, які займаються виробництвом (вирощуванням),переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, також є платниками цьогоподатку.
Висновки
Отже, напідставі викладеного, слід зазначити, що державне управління аграрним секторомекономіки це цілеспрямований вплив держави на діяльність підприємств таорганізацій, що утворюють аграрний сектор економіки, через організацію суспільнихвідносин для забезпечення державної аграрної політики в інтересах громадяндержави, визначено, що система державного управління аграрним секторомекономіки складається з таких елементів: суб’єкта управління (підсистеми) — органів державної влади, що здійснюють розробку та реалізацію державноїаграрної політики; об’єкта управління (підсистеми) — аграрного сектораекономіки (у вузькому розумінні); управлінської діяльності (процесів) — організації суспільних відносин, що забезпечує прямі та зворотні зв’язки міжсуб’єктом та об’єктом управління.
Як об’єктдержавного управління аграрним сектором економіки безпосередньо виступаютьсільськогосподарські та переробні підприємства незалежно від форми власності таорганізаційно-правової форми і професійні й громадські об’єднання, щопредставляють їх інтереси.
Тісна взаємодіяміж елементами системи державного управління аграрним сектором економіки, щоздійснюється за допомогою прямих і зворотних зв’язків, є необхідною умовоюнормального функціонування й розвитку цієї системи. Практична реалізація цихзв’язків забезпечується завдяки руху інформації. Відносини в системі державногоуправління аграрним сектором економіки формуються виходячи з чітко визначеноїмети на основі закономірностей, принципів, функцій і методів державногоуправління цим сектором.
Списоквикористаних джерел
1. Конституція України. — К., 1996.
2. Господарський кодекс України //Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144
3. Закон України „Про особисте селянськегосподарство” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 29, ст.232
4. Закон України „Про сільськогосподарськукооперацію” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 39, ст.261
5. Закон України „Про фермерськегосподарство” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 45, ст.363
6. Аграрне право України: Підручник / Підред. В. М. Гайворонського. ─ Х.: Право, 2003. ─ 240с.
7. Аграрне право України [ Текст ]:підручник / за ред. О. О. Погрібного. ─ К.: Істина, 2007. ─ 448с.
8. Аграрне право України.В. М.Гайворонський, В. П. Жушман, В. М. Корнієнко — Х: Право, 2007.
9. Аграрне право України: Підручник. Х.:Світовид, 2007- 388с.
10. Аграрне право України: Практикум / В.З.Янчук (ред.). — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 253с.
11. Аграрне та екологічне право України /Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя / Оксана Сергіївна Дудченко (уклад.),Ірина Віталіївна Половко (уклад.). — Ніжин, 2005. — 48 с.
12. Долинська М. Право на створенняфермерського господарства // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2005. — № 4. –С.70-71.
13. Душман В., В. Юркевич. Правоверегулювання майнових аспектів діяльності фермерських господарств за новимзаконодавством України: окремі проблеми // Право України. – 2004. — № 6. – С.46-50.
14. Жушман В. П. Аграрне право та законодавствоУкраїни: Навч.-практ. посіб. ─ 2-е вид., доп. і перероб. ─ Х.:Одіссей, 2004. ─ 688с.
15. Законодавство України про землю:Земельний кодекс України. Нормативно-правові акти з земельних питань. — К.2001. — 352 с.
16. Кулинич П.Ф. Правові питання створеннята діяльності фермерських господарств // Юридична Україна. – 2003. — № 11. – С.63-69.
17. Погрібний О. Аграрне право України:сучасний стан та перспективи розвитку [Текст] / О. Погрібний // ПРАВОУКРАЇНИ: Юридичний журн. – № 7. – 2008. – С. 77.
18. Янчук В. З., Андрійцев В. І., Василюк С.Ф., Клюкін Б. Д., Носік В. В. Аграрне право України: Підручник / В.З. Янчук(ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 720с.