Форми держави

План
Вступ
1. Поняття іструктура форми держави
2. Формидержавного правління
3. Формидержавного устрою
4. Формиполітичного режиму
Висновки
Списоквикористаної літератури

Вступ
 
Розглянута тема “Форми держави” дуже важлива для розумінняправа, державно-правових явищ, підвищення рівня розвитку правової культури іправосвідомості, адже завдяки знанням в цій галузі стає зрозуміло, як будуєтьсядержава, як формується система державного правління і якими методамиздійснюється влада.
Під формою розуміється структура змісту, спосіб організаціїдержави.
Форму можна розуміти як організацію змісту. Поняття організаціяозначає з’ясування специфіки внутрішніх аспектів з точки зору принципівоб’єднання взаємодіючих елементів цілого в системі, а також зовнішньоговираження цих принципів у діяльності як елементів системи, так і всієї системив цілому.
Форму держави можна розглядати у різних аспектах.
З одного боку, під формою держави можна розуміти системуорганів, „механізм” за допомогою якого здійснюється управління верствами.Державна влада виявляється в її органах, судах, армії, адміністраціях.
З іншого боку, в самій формі проявляється зовнішня формадержави. Залежно від організації верховної влади розрізняють монархію іреспубліку.
Зазвичай під формою держави розуміють її організацію, щопроявляється у єдності форми державного правління (способи організаціїдержавної влади), політичного режиму (методи здійснення державної влади) іформи державного устрою (її устрій). Тобто іншими словами як і з чогостворюється держава, як правильно організувати її діяльність, в яке руслонаправити роботу державних органів (форма державного правління); з яких частинскласти внутрішню структуру держави і як між ними побудувати відносини (формадержавного устрою); як здійснювати владу в державі, якими методами, задопомогою чого забезпечувати права і свободи громадян, як якомога більшерозширювати ці права (форма політичного режиму).

1. Поняття і структура форми держави
Типологія держав тісно пов’язана з поняттям форми держави.
На форму держави серйозно впливає, насамперед, культурний рівеньнароду, його історичні традиції, характер релігійного світобачення, національніособливості, природні умови проживання та інші фактори. Специфіку форми державивизначає також характер взаємних стосунків держави і її складових, в тому числіз недержавними організаціями (партіями, профспілками, суспільними рухами,церквами й іншими організаціями).Важливим чинником, який впливає на специфікуформи держави, виступають історичні і національні традиції народів. Будь-якаформа держави несе в собі відбиток культури конкретного народу.
Форма держави – це порядок організації і здійснення державної влади вкраїні.
Форма держави – складне суспільне явище, що містить у собі тривзаємозалежних елементи: форму правління, форму державного устрою і формудержавного режиму.
У різних країнах державні форми набувають своїх особливостей,характерних ознак, що в міру суспільного розвитку наповнюються новим змістом,збагачуючись у взаємозв’язку та взаємодіях. Разом з тим форма існуючих держав,особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожномуелементу форми держави.
У теорії держави і права так само, як і в деяких іншихсуспільних науках розглядається проблема форми держави, тобто проблемаформування і функціонування особливої форми громадського життя людини –держави. Підхід до цієї проблеми був неоднаковим на різних етапах розвиткусуспільства, на будь яких етапах розвитку теорії держави і права, як юридичноїнауки. Було б недоречно заперечувати всі ті наукові гіпотези, концепції, знаннястворені раніше і визнані нині, які повністю відображають суспільні відносини іїх суб’єктів вивченням яких і займається юридична наука; однак, представляєтьсябільш справедливим в рамках контрольної роботи спиратися на сучасні знання ітеорії, а іншим лише приділяти частину часу і місця, згадуючи їх як гіпотези чидодаткові аспекти даної проблеми.
Важливість чіткого визначення форми держави стає зрозумілоїпісля того, коли висвітлене питання про сутність держави. Після визначеннятого, чим же є держава, необхідно мати чітке, ясне уявлення про її різновиди, класифікацію;про форму держави.
Форма держави – це організація влади у державі, яка фактичноіснує в дійсності, а не сукупність законів, які юридично закріплюють цюорганізацію.
Форма держави – це реальне вираження її сутності, а також їїфункцій. Форма держави – це фактично і є держава, тому що саме у формівиявляється принцип існування держави, яка існує лише в свідомості людей. Тобтодержава, будучи створеною людським розумом, проявляється тільки в тому, якоїформи вона набуває, як вона „виглядає”; разом з тим треба відзначити, щодержава набирає форму, що чітко відповідає її сутності. Розглянути формудержави – значить вивчити її складові частини, структуру, методи здійсненнядержавної влади. У процесі розвитку юридичної науки відбулася систематизаціяпроявів ознак держави і її форма стала розглядатися як сукупність формправління, державного устрою, і форми політичного режиму. Це три складових,котрі й складають форму держави. Тому представляється необхідним розглянути їхокремо, з конкретними історичними і політичними прикладами, а потім уявити собіформу держави в цілому, у всій різноманітності її складових.
Коли розкрита сутність держави – визначене її соціальнепризначення, відмінність від первісної організації суспільства, виділеніголовні ознаки і подані головні характеристики, виникає потреба розглянути, яквлаштована держава, тобто в яких конкретних формах існує і функціонує цяособлива політична, структурна, територіальна організація суспільства.
Традиційно теорія держави і права завжди виділяла у формідержави три основних, взаємозалежних елементи: форму правління, формунаціонально-державного й адміністративно-територіального устрою, політичнийрежим.
Такий елемент як форма державного правління дає можливістьвизначити структуру вищих органів державної влади, визначити порядок утворенняцих органів, визначити порядок розподілу повноважень між вищими органами.
І якщо форма правління відповідає на запитання про те, хто іяк править, здійснює державну владу в державно-організованому суспільстві, яквлаштовані, зорганізовані і діють у ньому державно-владні структури (органидержави), то форма національно-державного й адміністративно-територіальногоустрою розкриває способи об’єднання населення на визначеній території, зв’язокцього населення через різні територіальні і політичні утворення з державою вцілому.
Політичний режим характеризує як, яким чином здійснюєтьсядержавна влада в конкретному суспільстві, за допомогою яких прийомів і методівдержава виконує своє соціальне призначення – забезпечує економічне життя,суспільний порядок, захист громадян, вирішує інші загальні соціальні,національні, класові задачі.
От чому форму держави можна визначити як такий склад держави,у якому виявляються її основні характеристики і який забезпечує в комплексі, всистемі – організацію державної влади, територіальну організацію населення.
Але це поки самий загальний підхід до розуміння формидержави, перше наближення. Для подальшого просування необхідно докладнорозглянути всі три блоки, що складають форму держави, побачити їхнійвзаємозв’язок і взаємодію, зрозуміти, чому теоретична політико-правова думка,вивчаючи на протязі сторіч державу, виділила саме такий зміст форми держави.
Насамперед, треба відзначити, що в теоретичному осмисленнідержави особливе місце дійсно займає форма правління, оскільки саме вонавизначає, хто і як здійснює державну владу в державно-організованомусуспільстві. Вже Аристотель, слідом за Платоном, зіштовхнувшись зрізноманітними формами організації і здійснення державної влади в древньомусвіті, спробував розробити класифікацію держав за критерієм хто і як править уцих державах, тобто за критерієм форми правління. Він виділив кілька формправління: республіку, монархію, деспотію, поклавши в основу класифікаціїспособи утворення органів держави, їхнє співвідношення, прийоми здійсненнядержавної влади. Аристотель застосував кількісні і якісні оцінки для визначеннярізних форм правління. Йому ж належать і різноманітні визначення різновидівтієї чи іншої форми правління, наприклад, демократичної й аристократичноїреспублік, тієї влади, що лежить в основі відповідної форми правління –демократія (влада народу), аристократія (влада еліти, обраних), охлократія(влада юрби), геронтократія (влада навчених, людей похилого віку), олігархія(влада небагатьох) і т.д.
В даний час теорія держави і права як наука, що поступовопереборює методологічну кризу, яка пов’язана з загальною кризою марксистськоїконцепції суспільного розвитку, яка вже спроможна запропонувати більш глибоке ідосить обґрунтоване розуміння форми правління як однієї з основниххарактеристик устрою держави, дати більш зважену класифікацію цим формам,намітити більш реальний прогноз їхнього розвитку. Що і казати про те, як цеважливо зараз для політичного життя України, коли йде пошук найбільш ефективноїформи організації і здійснення державної влади в країні. Не менш важливо прицьому враховувати і ті фактори, що раніше виключалися зі сфери науковогорозгляду – історичні традиції, національна психологія та менталітет,релігійність і т. ін.
2. Форма державного правління
Форма правління являє собою структуру вищих органів державноївлади, порядок їх утворення і розподіл компетенції між ними. Форма правління єосновою для вивчення конституційно-правового регулювання організації і функціонуваннядержави. Це не просто теоретична абстрактна категорія науки, як, скажемо, чисуверенітет народовладдя, а той ключ, за допомогою якого ми тільки і можеморозібратися у змістовності тієї чи іншої системи органів державної влади,встановлених конституцією відповідної держави.
Форма державного правління дає можливість усвідомити: якстворюються вищі органи держави і який їх устрій; як будуються взаємини міжвищими й іншими державними органами; якою мірою організація вищих органівдержави дозволяє забезпечувати права і волі людей; як будуються взаємини міжверховною державною владою і населенням країни. За аграрного ладу значенняформи правління зводилося лише до визначення того, яким чином заміщуєтьсяпосада глави держави – спадкуванням чи шляхом виборів. В міру розпадуфеодалізму та з переходом до індустріального ладу, що супроводжувавсяпослабленням влади монархів, появою та зміцненням народного представництва,форми правління стали збагачуватися: найбільшої значимості набуло не те,спадкоємний чи виборний глава держави в країні, а те, як саме зорганізуютьсявідносини між главою держави, парламентом, урядом, як взаємо врівноважатьсяїхні повноваження, – словом, як влаштований розподіл влади.
Форми державного правління підрозділяються на: монархії(одноособові, спадкові); республіки (колегіальні, виборні).
Монархія – це така форма правління, при якій верховна владаздійснюється одноосібно і переходить, як правило, у спадщину, де верховна владав державі цілком або частково здійснюється однією особою, що належить допануючої династії. В історичному процесі монархія складається ще в ДревньомуСвіті, (древній Ізраїль, древній Єгипет, держави Еллади, древнього Риму і т.д.)у період рабовласницьких держав, але найбільш повне вираження ця форма знайшлав Середньовіччя, коли разом з феодалізмом, що панував у суспільних відносинах,вона послужила міцним цементом для будівництва держави. Прикладом можутьслужити всі європейські держави (Англія, Франція, Польща, і ін.). У періодбуржуазних революцій і змін, які слідували за ними, монархія як форма правліннянайчастіше зберігалася, але при цьому набувала істотних змін (наприклад,обмежена влада короля у Великобританії, станова монархія в Росії в XVІІстолітті, і т.д.). У наш час на Землі існує кілька держав, що збереглимонархічну форму правління, причому не тільки конституційну, але й абсолютнийїї різновид. Монархія була характерна для аграрного ладу, хоча й у той час вокремих країнах існували республіки. Перехід до індустріального ладу нерідкосупроводжувався ліквідацією монархії, оскільки монарх сам був найбільшимфеодалом, і становленням республіканської форми правління. Однак у рядівисоко-розвинутих країн монархія збереглася і дотепер. Примітно, що монархіячасом відновлюється в окремих країнах після більш-менш тривалого періодуреспубліканського правління. Наприклад, в Іспанії монархію було повалено в1931р., а в 1947р. фашистський диктатор Ф.Франко оголосив про її відновлення,однак реально, король Хуан Карлос І, запанував лише після смерті диктатора в1975р., причому в 1978р. активно захищав становлення демократії від спробфашистського путчу.
Основні ознаки монархії:
1. існуванняодноособового глави держави, який користується своєю владою довічно (цар,король, імператор, шах);
2. спадкоємнийпорядок наступності верховної влади;
3. представництводержави монарха на свій власний розсуд;
4. юридичнабезвідповідальність монарха.
Монархія виникла в умовах рабовласницького суспільства. Прифеодалізмі вона стала основною формою державного правління.
У свою чергу монархія поділяється на: абсолютну, обмежену (парламентарну),дуалістичну, теократичну, парламентарну.
Абсолютна монархія – така форма правління, при якій верховна державна влада зазаконом повністю належить одній особі.
Основною ознакою абсолютної монархії є відсутністьяких-небудь державних органів, що обмежують компетенцію монарха.
Влада в центрі і на місцях належить не великим феодалам, ачиновникам, що можуть призначатися і звільнятися монархом.
Державне втручання в приватне життя в епоху абсолютизмунабуває більш цивілізовані форми, отримує юридичне підкріплення, хоча як іраніше має примусову спрямованість. В історії такими країнами були Росія іФранція до революції. Абсолютні монархії: Катар, Бахрейн, Об’єднані АрабськіЕмірати
Конституційна монархіяявляє собою таку форму правління, приякій влада монарха в значній мірі обмежена представницьким органом. Звичайно цеобмеження визначається конституцією, затвердженою парламентом. Монарх же не вправі змінити конституцію.
Як форма правління, конституційна монархія виникає в періодстановлення буржуазного суспільства. Формально, вона не втратила свого значенняв ряді країн Європи й Азії і дотепер (Англія, Данія, Іспанія, Норвегія, Швеціяй ін.).
Конституційна монархія буває парламентарною і дуалістичною.
Парламентська монархіямає місце, коли глава держави не можепрямо впливати на склад та політику уряду, що формується виключно парламентом іпідзвітний лише йому. Прикладами такої монархії можна вважати — Великобританію,Бельгію, Данію й ін.
При дуалістичній монархії глава держави особисто формує сладуряду, яким керує самостійно або через призначеного ним прим’єр-міністра.
У деяких державах монарх очолює і релігійне керуваннякраїною. Такі монархії звуться теократичні(Саудівська Аравія).
Конституційні монархії: Бельгія, Великобританія, Данія,Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія та інші.
Республіка – це така форма правління, при якій верховна владаздійснюється колегіальними виборними органами, що обираються населенням напевний строк.
Історично, республіка, як форма правління, сформувалася ще вДревньому світі, прикладом тому можуть служити рабовласницькі республікиЕллади, Древній Рим періоду республіки й ін. Однак у той час інститутидемократії були ще нерозвинені, а рабовласницькі відносини і пов’язані з ниминаукові уявлення та знання, ще не створювали передумов для виникнення гуманізмуі. пов’язаних з ним, сучасних принципів демократичної держави. Тому розквітреспубліки пов’язаний не з рабовласницькою чи феодальною державою, а здержавою, де відбулися зміни, характерні для епохи Відродження, з появою ідейгуманізму, „свободи, рівності і братерства”. У зв’язку з цим, спочатку вЄвропі, потім в Америці, а потім і в усьому світі республіканська формаправління завойовує позиції і стає найбільш характерною формою правління всучасній світовій цивілізації.
Класифікація республік пов’язана з відповіддю на питання,яким же саме чином здійснюється державна влада, і хто із суб’єктівдержавно-правових відносин наділений більшою кількістю повноважень.
Основні ознаки республіканської форми правління:
1. наявністьодноособового і колегіального глави держави;
2. виборністьна певний строк глави держави й інших верховних органів державної влади;
3. здійсненнядержавної влади з доручення народу;
4. юридичнавідповідальність глави держави у випадках, передбачених законом;
5. верховенстводержавної влади.
Республіканська форма правління в остаточному видісформувалась в Афінській державі. Республіки за формою державного устрою поділяютьсяна: парламентські і президентські.
У парламентській республіці глава держави (президент) не можевпливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітнийтільки йому.Президент обирається парламентом; уряд формується з представниківпартій, що одержали більшість у парламенті; уряд підзвітний парламенту;парламент може висловити уряду недовіру, що тягне за собою його відставку.Парламентські республіки існують в ФРН, Італії та ін. Так, в Італії наприкладпрезидент республіки обирається членами обох палат на їх спільному засіданні,але при цьому у виборах беруть участь по три депутата від кожної області,обраних обласною радою. У федеративних державах участь парламенту в обранніглави держави також розподіляється представниками членів федерації. Так уНімеччині президент обирається федеральними зборами, що складаються з членівбундестагу, і такого ж числа осіб, вибраних ландтагами земель на засадахпропорційного представництва. Вибори глави держави в парламентарній республіціможуть здійснюватися і на основі загального виборчого права, що характерно дляАвстрії, де президент обирається терміном на шість років.
Глава держави в парламентарній республіці володієповноваженнями: обнародує закони, видає декрети, призначає главу уряду, єверховним головнокомандуючим збройних сил і т.д.
Глава уряду призначається, як правило, президентом. Він здійснюєверховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом.Найбільш істотною рисою парламентарної республіки є те, що будь-який уряд лишетоді правомочний здійснювати керування державою, коли він користається довіроюпарламенту.
Головною функцією парламенту є законодавча діяльність іконтроль за виконавчою владою. Парламент володіє важливими фінансовимиповноваженнями, оскільки він розробляє і приймає державний бюджет, визначаєперспективи соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питаннязовнішньої, у тому числі оборонної політики. Парламентська формареспубліканського правління представляє собою таку структуру вищих органівдержавної влади, яка реально забезпечує демократизм громадського життя, свободуособи, створює справедливі умови людського співіснування, основане на засадахправової законності. До парламентарних республік можна віднести ФРН, Італію,Австрію, Швейцарію, Ісландію, Ірландію, Індію й ін.
Парламентська республіка має свої переваги: спираючись напарламентську більшість, уряд здатен справляти значний зворотній вплив назаконодавчий орган, на управління справами в країні; недоліки: можливістьурядової кризи.
Сучасні парламентські республіки: Німеччина, Італія,Австралія.
У Президентській республіці глава держави (президент)одноособово або зі схваленням верховної палати парламенту формує склад уряду.Президент обирається всенародно; є главою уряду; законодавча влада належитьпарламенту. Найбільш поширені у США, Аргентині, Мексиці, Венесуелі.
Президентська форма правління в різних країнах має своїособливості. В Франції президент вибирається загальним голосуванням. Обранимвважається кандидат, який отримав абсолютну кількість голосів.
Характерним для всіх президентських республік, незважаючи наїхню розмаїтість, є те, що президент об’єднує в собі посади глави держави іглави уряду і, бере участь у формуванні кабінету чи ради міністрів (Франція,Індія). Президент наділяється й іншими важливими повноваженнями: як правило,він має право розпуску парламенту, є верховним головнокомандуючим, оголошує надзвичайнийстан, затверджує закони шляхом їхнього підписування, нерідко головує в уряді,призначає членів Верховного суду.
У цивілізованих країнах президентську республіку відрізняєсильна виконавча влада, нарівні з якою, за принципом поділу влади, нормальнофункціонують законодавча і судова влади.
Президентська республіка має свої переваги і недоліки. Переваги:президент обирається окремо від парламенту, має ”прямий мандат народу”;президент діє без особливої залежності від парламенту; виконавча влада маєоперативний, дійовий і гнучкий характер; президент має право відкладного ветона закони парламенту; чіткий поділ державної влади з визначеним коломповноважень. Недоліки: диктатура президента.
Дедалі більшого поширення дістають змішані форми (різновидформи правління, в якому поєднується ознаки різних форм).
Президент пропонує склад уряду; парламент разом з президентомздійснює нагляд за урядом (подвійний контроль); президент має право головуватина засіданнях уряду; президент обирається позапарламентським шляхом.
Їх можна поділити: президентсько-парламентські і парламентсько-президентські.Для першої характерно те, що глава держави пропонує склад уряду, який підлягаєзатвердженню парламентом. За президентом зберігаються широкі повноваження покерівництву урядом. У певних випадках президент має право дострокового розпускупарламенту і призначення нових виборів.[1] Наприклад, Україна,Франція тощо.
3. Форми державного устрою
 
Державний устрій – це територіальна організація державної влади, поділ її напевні складові частини з метою найкращого управління суспільством, цевзаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими(центральними) державними органами.[2]
Історично склалося три „класичних” форми державного устрою:унітарна держава, федеративна держава (федерація) і конфедерація.
Унітарна держава – це цільна держава, частини якої є тількиадміністративно-територіальними утвореннями, які не мають ознак суверенітету. Уцих утворень немає свого законодавства і своєї судової системи, органиадміністративного керування або підлеглі безпосередньо центральним органамвлади, або мають подвійне підпорядкування – „центру” і місцевим представницькиморганам.
Унітарна форма характерна для невеликих держав (тому щоневелика територія легко керується за допомогою звичайних адміністративнихметодів), одно-національних (із-за відсутності необхідності здійснення правакожного народу на самовизначення і самостійне державне будівництво), а такождля монархічних держав (у зв’язку з традиціями). Прикладами можуть служитиПольська республіка, Італія, Японія й ін. Крім того, унітарна форма державногоустрою характерна для державних утворень, що є суб’єктами будь-якої федерації.Так, будь-яка республіка в складі Російської Федерації є державою з унітарноюформою правління.
З погляду організації публічної влади унітарні держави можнарозподілити на децентралізовані і централізовані.
У децентралізованих унітарних державах існує конституційнийрозподіл повноважень між центральною владою і територіальними одиницями вищогорівня. Це зближає їх з федеративними державами.
Розходження ж з централізованими державами полягає в тому, щовони (централізовані) – є державами, у яких немає місцевої автономії взагалі, афункції влади, на місцях, здійснюють тільки призначені „згори” адміністратори.Це держави з вираженими авторитарними політичними режимами. У ряді країнТропічної Африки значна роль, у здійсненні влади на місцях, належитьродоплемінним вождям. Утім, зараз рідко можна зустріти держави, де на місцяхвідсутні виборні органи. Однак у країнах з однопартійною системою, формальнанаявність місцевих виборних органів влади є не більш ніж ширмою для всевладдяна місцях.
Ознаки унітарної держави:
1. Єдинаконституція;
2. Єдинасистема вищих органів державної влади;
3. Єдинегромадянство і єдина державна символіка;
4. Єдинасистема законодавства і єдина судова система;
5. Відсутністьполітичної самостійності в адміністративно-територіальних одиницях;
6. Вміжнародних відносинах виступає як єдиний суб’єкт.
Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є простіунітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться.України, Іспанія, Італія, Португалія.
Складна держава — це така держава, яка об'єдналась з окремихдержавних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, алепевну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищомуцентральному органу союзної держави.
Проявами складної форми держави виступають: федерація таконфедерація.
Федерація– цесоюзна держава, частини якої мають державнийсуверенітет, що, однак, не порушує цілісність усієї союзної держави. Ці частиниприйнято іменувати суб’єктами федерації. Вони мають своє законодавство, власнусудову систему, органи самоврядування. Разом з тим на території суб’єктівфедерації діють також загально-федеральні державні інститути, що забезпечуютьфункціонування федеративної держави як єдиного цілого.
Існує також розмежування повноважень між центральнимиорганами влади й органами влади суб’єктів федерації. Це сприяє (разом зрозподілом державної влади на три „ланки”) децентралізації і „розподілу” влади,що попереджає її концентрацію. Як правило, до відання загально-федеральнихорганів влади відноситься зовнішня політика, оборона країни, економічна, соціальната ідеологічна політика, прийняття загально-федерального законодавства; укомпетенцію органів влади, суб’єктів федерації, входить вирішення питань проформування органів влади на своїй території, прийняття свого законодавства,іноді податкова політика.
Ознаки федерації:
1. Складаєтьсяз суб’єктів федерації;
2. Двохрівневийдержавний апарат;
3. Наявністьдвох рівнів законодавства;
4. Наявністьгромадянства як всієї федерації так і її суб’єктів;
5. Єдністьекономічного простору;
6. Наявністьу суб’єктів федерації власної судової системи;
7. Двохпалатнийпарламент.
8. Можливістьфедерації і її суб’єктів бути учасником міжнародних відносинах.
9. Основнузагальнодержавну зовнішньополітичну діяльність у федераціях здійснюють союзніфедеральні органи. Вони офіційно представляють федерацію у міждержавнихвідносинах (США, Бразилія, Індія, ФРН та ін.).
Федерації будуються за територіальними та національнимиознаками, що значною мірою впливає на характер, зміст та структуру державногоустрою.
Територіальні федерації характеризується значним обмеженням у державномусуверенітеті суб’єктів федерації. Національні ж федерації виділяються більшскладним державним устроєм. Основне розходження між територіальними інаціональними федераціями виражається різним степенем суверенності їхніхсуб’єктів. Центральна влада, в територіальних федераціях, має перевагу,відносно вищих державних органів членів федерації. Національна державаобмежується суверенітетом національних державних утворень.
Зараз ця форма державного устрою характерна в основному длявеликих і середніх, по території, демократичних держав, особливобагатонаціональних, де принцип суверенітету кожної нації може знайтивідображення в наданні державності в рамках федерації.
Конфедерація – це тимчасовий союз суверенних держав, які об’єдналися длядосягнення певних цілей. Основою утворення конфедерації являється договір міжїї членами. Конфедерація виникає, як правило, на недовгий термін, для вирішенняпевних суспільних цілей ( об’єднання зусиль у тій чи іншій сфері людськоїдіяльності: зовнішній чи внутрішній політиці, військовій справі, чи культурімистецтві, економіці і т.д.). Як правило, конфедерація не має власних органівуправління; найчастіше створюються консультативні, наглядові чи контрольніоргани.
Ознаки конфедерації:
1. Союзсуверенних держав, які об’єднались для досягнення певних цілей;
2. Тимчасовеутворення;
3. Відсутністьзагальної для всієї конфедерації єдиної території, державного кордону ігромадянства;
4. Відсутністьзагальних законодавчих органів, конституції, системи законодавства і судовоїсистеми;
5. Відсутністьєдиної фінансової системи;
6. Наявністьправа вільного виходу із складу конфедерації у кожного з її суб’єктів.
Федерації ставлять перед собою кілька цілей:
· захиствід тиранії центрального правління;
· створенняумов для участі населення в політичних процесах на декількох рівнях влади;
· головноюціллю є – всебічне забезпечення процесу вільного розвитку різноманітнихнаціональностей і народностей, принцип плюралізму та демократії, гарантія правта свобод громадян.
Конфедерації мають, як правило, нестійкий, перехіднийхарактер: вони розпадаються (Швеція, Австро-Угорщина) або еволюціонують (США,Швейцарія, Німеччина). Союзу держав, як форми, які зберігають свій суверенітету повній мірі, на сьогоднішній день ніде не існує. На різних етапах історіїутворювалися конфедерації, проте, після короткочасного існування вонирозпадались, або набували федеративної форми державного устрою.
Будь-яка федеративна система може бути ефективною лише тоді,коли її діяльність реалізується в конкретних межах Конституції і дійсногозаконодавства, коли чітко розподілені сфери діяльності та компетенціяцентральних і місцевих державних органів, неухильно дотримуються права тасвободи громадян.
Від федерації слід відрізняти регіональні або союзидержав, наприклад, Співдружність Незалежних Держав.
Співдружність – союз суверенних держав, об’єднаних на основіміжнародного договору. Співдружність характеризується спільними ознаками іпевним рівнем однорідності. Ця форма показала свою життєздатність у ЗахіднійЄвропі, у вигляді Європейського Співтовариства.
Ознаки співдружності:
1. Утворюєтьсяна основі міжнародного договору;
2. Грошовізасоби об’єднуються добровільно;
3. Співдружністьмає перехідний характер.
Співтовариство – це об’єднання суверенних держав певногорегіону для вирішення економічних питань.
Ознаки:
1. Базою єміжнародна угода;
2. Обов’язковістьзгоди для вступу чи виходу зі співтовариства;
3. Кредити єосновою фінансових відносин.
Основною метою є врівноваження економічного розвитку іспрощення візових бар’єрів.
4. Формиполітичних режимів
Третім елементом поняття форми держави є політичний режим.
Політичний режим тісно пов'язаний із формами правління.Головне в політичному режимі — порядок і умови формування державної влади.
Сутність політичногорежиму визначається тим, що у державі є пріоритетним — права держави чи праваособистості; що зі складу прав, зазначених у Загальній декларації прав людини,держава визнає, гарантує або фальсифікує: чи існують у державі порушення правлюдини (мотиви, форми, масштаби тощо).
Політичний режимскладається з трьох компонентів, які зберігають певну самостійність,автономність.
Перший компонент, якийскладає зміст поняття «політичний режим», — це права та свободиособистості, пріоритетний тип її політичної культури, поведінки, свідомості,менталітету. Права людини, їх міра та гарантії реалізації взаємозв'язані зрівнем розвиненості самого права, з його роллю в механізмі політичноговолодарювання. Право є системою встановлених або санкціонованих державоюобов'язкових для всіх норм, які забезпечують спільне громадсько-політичне життялюдей на засадах рівності за умов мінімуму карального насилля. Принцип рівностіперед законом — головний принцип права. Його ж суттю є права людини. Тому станправа свідчить про правовий або неправовий характер взаємовідносин міжособистістю, державою та суспільством; про превалювання в ньому закону абовиконавчої практики.
Другий компонент зміступоняття «політичний режим» має кілька вимірів, обумовлених рівнем таякістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципом поділу влади,способами формування органів державної влади, кількістю правлячих суб'єктів,статусами партійної системи, політичної опозиції, засобів масової інформації,армії, поліції, церкви.
Цей компонент визначаєтаке розрізнення політичних режимів: відкритий та закритий, слабко- тависокорозвинений, легітимний та нелегітимний, монократія та олігархія,колоніальний та суверенний, режим цензури та режим свободи слова.
Третій змістовийкомпонент політичного режиму — це методи здійснення політичної влади, способиврегулювання й розв'язання соціальних і політичних конфліктів.
Політичний режим –сукупність способів та методів за допомогою яких здійснюється державна влада. Іншимисловами – це прояв державної організації, що характеризується станом демократіїі свободи в країні. Сучасна теорія держави розрізняє два основних типиполітичних режимів: демократичний і тоталітарний. Ця класифікація виходить щевід Платона, який виділяв, окрім «найкращої держави», тимократію (пануванняшляхетних воїнів), олігархію (правління багатих родин), демократію і тиранію;остання, якщо користатися сучасною термінологією, є тоталітаризм.
Демократія — це свобода і відповідальність усіх суб'єктівсуспільних відносин за свою поведінку і діяльність[3].Демократичний режим уможливлює послідовно визначальний зв'язок населення зпартіями, партій через вибори які проводяться періодично з представницькоювладою, представницької влади з владою виконавчою. Такий порядок вважаєтьсяголовним достоїнством демократичного політичного режиму, тому що забезпечуєсистематичну зміну правителів мирним, ненасильницьким шляхом.[4]
Демократичний режим – державна влада здійснюється в інтересахбільшості населення. Розрізняють три види демократичних режимів:консервативно-демократичний (зміцнення форм правової організації суспільства,що склалися історично); ліберально-демократичний (методи здійснення державноївлади, засновані на загальнолюдських принципах); радикально-демократичний(найбільш прогресивні і рішучі методи).
Політичними ознаками цього режиму є:
1. Відсутністьєдиної, обов'язкової для всіх державної офіційної ідеології;
2. Наявністьвільно формованих позадержавних політичних партій;
3. Функціонуванняполітичної системи, що припускає боротьбу, конкуренцію політичних партій, угодуміж ними, утворення коаліцій політичних сил, що прагнуть до парламентськоїбільшості й одержання вирішальної ролі в державному управлінні;
4. Наявністьполітичних воль (гласність, воля слова, преси, вуличних ходів, демонстрацій,мітингів, протестів і т.д. і т.п.), за допомогою яких суверенні об'єктицивільного суспільства здійснюють свою самодіяльність у сфері політичногожиття.
Отже, демократичний режим – цестан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється напринципі широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуваннідержавної політики, у творенні і діяльності державних органів та дотриманняправ і свобод людини. Демократичний політичний режим – стан політичного життясуспільства, при якому підтримується демократична конституція, реалізовуєтьсяпринцип поділу влади. Перехідний політичний режим характерний дляпостсоціалістичних країн Східної Європи, Єгипту, Шрі-Ланки, які пережили крахтоталітарних і авторитарних режимів.
Недемократичні політичні режими – це режими за яких державнавлада здійснюється шляхом обмеження і порушення формально-проголошених прав ісвобод громадянина.
Недемократичні режими поділяються на: тоталітарні іавторитарні. Авторитарний режим — це такий режим, коли порушуються абообмежуються основні права людини, особливо її свобода, честь і гідність; коливлада зосереджується в руках невеликої групи людей або однієї особи; колизабороняється легальна діяльність політичних партій і громадських об'єднань,які знаходяться в опозиції.
За формою державного (політичного) режиму Україна єдемократичною державою. Конституційний лад України ґрунтується на принципіпріоритету прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їхгарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держававідповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньоі через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичнихзасадах, що є конституційною гарантією демократичного режиму.
Тоталітарний режим – це сукупність засобів, прийомів іспособів реалізації державної влади, за яких вся життєдіяльність суспільства ікожного громадянина абсолютно регламентована.
Для політичного режиму тоталітарного типу характернонасильницьке нав'язування населенню суспільних порядків, чиї моделі розробленіна основі єдиної ідеології. Панування цих порядків досягається за допомогоюмонопольного тоталітарного контролю над політикою, економікою, культурою іпобутом. Ідеологічна й організаційна єдність забезпечується політичнимпануванням Партії, очолюваної Вождем. Вона підкоряє собі державу. У її рукахзнаходяться засоби масової інформації, друку. У методах управління переважаєполітичне і фізичне насильство, поліцейський і жандармський терор. Наприклад, вколишньому СРСР в 30—50-ті роки був яскраво виражений тоталітарний режим зознаками вождизму.
Подібні властивості, здавалося б, виключають можливістьненасильницької зміни тоталітарної влади. Однак, як показав досвідЧехословаччини, Угорщини, багато в чому Польщі і, можливо, СРСР, тоталітарнийполітичний режим здатний до самозміни з поступовим і відносно мирним переходомдо посттоталітарного, а потім, очевидно, і до демократичного. У всякому разітакого роду перехід успішно здійснений в Іспанії, Греції, Чилі, які відмовилисявід фашистських режимів і вибрали демократичний шлях розвитку .
Сьогодні демократичні режими найбільш поширені в країнахЄвропи, США та ін.А тоталітарні – в країнах Близького Сходу, Африки.
І в Україні, починаючи з 80-90р. відбувається перехід відтоталітарного політичного режиму до демократичного. Дуже важливою подією вцьому переході стало прийняття в 1996р. Конституції України.
За формою державного (політичного) режиму Україна єдемократичною державою. Конституційний лад України ґрунтується на принципіпріоритету прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їхгарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держававідповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньоі через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичнихзасадах, що є конституційною гарантією демократичного режиму.

Висновки
Проаналізувавши дану тему, можна припустити, що питання„Форми держави” розкриває сутність держави та її соціальне призначення. Ця темає дуже важлива для підвищення рівня правосвідомості і правової культурисуспільства. Для того, щоб чітко орієнтуватись в праві потрібно розуміти, якутворюється держава, з чого вона починається, що є фундаментом для побудовиміцної системи влади, як побудувати систему державних органів, щоб вони діяли вінтересах не держави, а суспільства, відштовхуючись від принципів верховенстваправа і гарантій забезпечення конституційних прав і свобод людини ігромадянина.
Під формою держави зазвичай розуміють порядок організаціїдіяльності державних органів, що містить в собі три складових елементи: формудержавного правління, форму державного устрою і форму політичного режиму.
Можна припустити, що форма державного правління є одним зосновних сладових частин структури форми держави.
Під формою правління розуміють структуру вищих органівдержавної влади, порядок їх утворення і розподіл повноважень ними між ними.
Форма державного правління дає можливість зрозуміти, якутворюються вищі органи влади, від чого залежать відносини між ними, як завдякисистемі державних органів гарантуються і реально забезпечуються права і свободигромадянина.
Форма державного устрою не менш важливий елемент формидержави, який доповнює два інші елементи і є структурною чатиною всієї системипоняття „форма держави”.
Форма державного устрою дає можливість проаналізувати, з якихчастин складається внутрішня структура держави, на основі чого будуютьсяпринципи взаємовідносин між центральними та місцевими органами.
І, нарешті, третім елементом форми держави є політичнийрежим. Ця складова системи показує якими методами здійснюється державна влада,чи у відповідності до закону політична „верхівка” реалізовує свої повноваження,чи не перевищує службові обов’язки, чи є людина найвищою цінністю в країні, чиреально виконуються всі, гарантовані державою права і свободи громадян.
Всі ці три елементи постають в певній динамічній єдності, доповнюючиодне одного для визначення точного змісту держави.

Література
 
1. ПетровВ.С. Сущность, содержание и формы государств. – М.: Наука, 1971.
2. РабиновичП.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. Вид. 5-е, зізмінами – ЛІЛЕЯ, Тернопіль 2002, — С. 58-60.
3. КоваленкоА.И. Теория государства и права. М., 1994.
4. Котюк В.О. Основи деpжави і пpава: [Hавч. посібник длястудентів юpид. вузів та фак.]/ [Відп.pед. Боpис І.Д.].- К.: ВEHТУРІ, 1995.
5. Основи держави і права: Hавч. посібник у запитаннях і відповідяхдля вступників до юpид. закладів/Спілка юристів України; С.Д.Гусаpєв,А.М.Колодій, Л.В.Кpавченко.- К.: Юpінфоpм, 1995.
6. ВенгеровА.Б. „Теорія держави і права” — М.: Юрист, 1994.
7. ЛівшицьР.З. „Теорія права” — М.: БЕК, 1994.