Фізична особа-підприємець

Міжрегіональна академіяуправління персоналом
Одеський інститут
Спеціальність – Правознавство
Спеціалізація – Комерційне татрудове правоКУРСОВА РОБОТА
за темою
Фізична особа-підприємецьЧорна Ганна Гнатівна
шифр групи – ТУ Од 10-09 С5П(2.6 дс/п)
Науковий керівник,
старший викладач ЗолотарьоваО.А.Одеса 2010

 
ЗмістВступРозділ 1. Суб’єкти господарського права
1.1  Поняття та ознаки суб’єктагосподарського права
1.2 Види суб’єктів господарськогоправаРозділ 2. Фізична особа-підприємець
2.1  Підприємництво: поняття таознаки
2.2  Види підприємницькоїдіяльності фізичних осіб та її обмеження
2.3 Права та обов’язки фізичної особипідприємцяРозділ 3. Правове регулювання діяльностіфізичної особи-підприємця
3.1  Державна реєстрація фізичноїособи-підприємця
3.2  Ліцензування і патентуваннядіяльності фізичної особи-підприємця
3.3  Припинення діяльності фізичноїособи-підприємця
Висновок
Перелік використаної літератури
Вступ
В останнідвадцять років наша країна поступово переходить до ринкових відносин. Їхрозвиток неможливий без правового забезпечення реформ та створення умов дляфункціонування суб’єктів підприємницької діяльності. Також важливе й додержаннясуб’єктами підприємницької діяльності вимог законодавства.
В першу чергу слід згадати КонституціюУкраїни, яка гарантує кожному право на працю, що включає можливість зароблятисобі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується атакож право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. [1, ст.42]
16 січня 2003 р. Верховна Рада Україниприйняла Господарський кодекс України, підготовлений відповідно до затвердженоїнею у 1992 році Концепції судово-правової реформи. При розробці та прийняттіГосподарського кодексу враховувалася необхідність взаємодії в системі правовогорегулювання господарської діяльності публічно-правових і приватноправовихзасад, забезпечення поєднання державного регулювання економіки та ринковоїсаморегуляції, встановлення більш стабільних і прозорих «правил гри» векономіці. Окремі норми господарського законодавства містяться не тільки вГосподарському, а й у Цивільному кодексі. [2, с.4]
Загальні засадицивільного законодавства, ідеологія верховенства права, повага до особи, довласності, свобода підприємництва, свобода укладення договору, справедливерегулювання особистих взаємин, також становлять фундаментальну базу дляправового забезпечення захисту і розвитку національного підприємництва.
Найпростішоюформою здійснення підприємницької діяльності є форма приватного підприємництвафізичними особами, тобто без створення підприємств чи інших юридичних осіб.Ринкова економіка надає можливості людині, яка має бажання, знання, кошти абомайно і на яку не поширюються законодавчі заборони, розпочати справу і втілитиу життя своє уявлення про ефективну, прибуткову діяльність та, як наслідок,досягти матеріального добробуту. [3]
В своїй роботі ямаю на меті з’ясувати сутність поняття «суб’єкт господарського права» датизагальну характеристику суб’єктів господарського права, визначити поняттяпідприємництва, детальніше розглянути такий вид суб’єктів як фізична особапідприємець.
Саме фізичнаособа підприємець є об’єктом моєї роботи, а також види діяльності притаманніцьому виду суб’єктів господарського права, обмеження діяльності характерні дляфізичних осіб підприємців, порядок реєстрації та припинення їх діяльності.
Курсова роботаскладається з трьох розділів, перший присвячений загальній характеристиціпоняття і видив суб’єктів господарського права, в другому висвітлюютьсяособливості фізичної особи підприємця як суб’єкта господарського права, видидіяльності права і обов’язки фізичних осіб підприємців, третій розділприсвячений правовому регулюванню діяльності фізичних осіб підприємців.
При написаннівикористані навчальні посібники, статті в періодичних виданнях,науково-практичні коментарі до законодавства складені провідними правознавцямиУкраїни, а також нормативно-правові акти: Конституція, Кодекси, Закони України.
 

1.  Суб’єктигосподарського права
1.1 Поняття таознаки суб’єкта господарського права
Згідно доГосподарського кодексу України (далі ГК) суб’єктами господарювання визнаютьсяучасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність,реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав таобов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїмизобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.[4, ст.55]
Таким чиномвизначення поняття суб’єкта господарювання в Кодексі не дається. Суб’єктигосподарювання з’ясовуються в ньому через поняття «учасники господарськихвідносин, що здійснюють господарську діяльність». Оскільки господарськадіяльність регламентується законодавством і її здійснення поза правовимирамками неможливо, учасники процесу господарювання, вступаючи між собою в різнівідносини, врегульовані нормами права, стають носіями суб’єктивних прав ісуб’єктивних обов’язків, тобто – суб’єктами господарських правовідносин,суб’єктами господарського права. [2, с.92]
Суб’єктгосподарювання має відповідати таким ознакам:
ü здійснювати господарськудіяльність (ст. 3 ГК України);
ü мати господарську компетенцію(сукупність господарських прав та обов’язків);
ü мати відокремлене майно (напідставі права власності, господарського відання, оперативного управління абооперативного господарського використання);
ü відповідати за зобов’язаннямив межах свого майна (крім випадків передбачених законодавством). [5, с.155]
Однією з ознак єтака, що суб’єкти господарювання (підприємці) мають відокремлене майно.Стосовно юридичних осіб це, зокрема, означає, що на час реєстрації їх яксуб’єктів господарської діяльності необхідна наявність майна, склад та порядоквнесення якого визначається їх засновниками. Для юридичних осіб визначенихзаконодавством організаційно-правових форм вартість майна, що вноситьсязасновниками, не повинна бути меншою за встановлену відповідним законом.
Щодо фізичноїособи – підприємця законодавство не передбачає положень, безпосередньорегулюють відокремлення майна, що використовується нею для зайняттяпідприємницькою діяльністю, від її особистого майна. Винятком з цього єположення ст. 54 Цивільного кодексу України (далі ЦК), яка передбачає, то якщофізична особа – підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи їїцивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалосяу підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, органопіки та піклування може призначити управителя цього майна. [6, с.16]
Правами, напідставі яких суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенціює право власності, право господарського відання, право оперативного управліннята право оперативно-господарського використання майна. Ці права врегульованівідповідно ст.ст. 134, 136, 137 та 138 ГК. [7, с.144]
Щеоднією ознакою є така, що суб’єкти господарювання несуть відповідальність засвоїми зобов’язаннями в межах відокремленого майна, крім випадків, передбаченихзаконодавством.
Юридичнаособа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном.При цьому учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннямиюридичної особи, я юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника(засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. [8,ст.96]
Фізичнаособа – підприємець за Господарським і Цивільним кодексами України відповідаєза зобов’язаннями, пов’язаними з господарською (підприємницькою) діяльністю,усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути зверненостягнення Крім того, ч. 2 ст. 52 ЦК містить положення, відповідно до якогофізична особа – підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає зазобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистиммайном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатимеїй при поділі цього майна. [6, с.17]
На підставі ч.1,13 ст. 58 ГК слід також додати таку важну ознаку, як обов’язкову державнуреєстрацію суб’єкта господарювання (крім філій та представництв – ч.17 ст.58). [5,с.155]
Частина2 статті 55 ГК наводить неповну класифікація видів суб’єктів господарювання, щовключає:
1) господарські організації. їх головна відмітна ознака, що поєднує в одинвид суб’єктів господарювання, полягає у тому, що, незалежно відорганізаційно-правових форм (будь-які підприємства, господарські товариства,кооперативи, фермерські господарства, господарські об’єднання, органигосподарського керівництва), усі вони є юридичними особами, тобто можуть бутисамостійними (діяти від свого імені, під власну майнову відповідальність зазобов’язаннями, виступати позивачем і відповідачем у судах) учасникамитоварно-грошового обороту;
2) фізичні особи (у тому числі громадяни України, іноземці, особи безгромадянства). Головний критерій для їх легального функціонування в процесігосподарювання – бути зареєстрованими як суб’єкт підприємництва в установленомузаконом порядку (тобто бути легітимізованими);
3) філії, представництва, інші (незалежно від назви) внутрішньоструктурніпідрозділи господарських організацій – юридичних осіб, створювані останніми дляздійснення господарської діяльності. [2, с.92]
Цюкласифікацію можна умовно прив’язати до реєстрації суб’єкта: в першому випадкуце юридична особа, в другому – фізична особа, третьому виду взагалі не потрібнареєстрація, бо він являє собою частини інших юридичних осіб.
Більш розгорнутакласифікація видів суб’єктів господарського права наведена у наступномурозділі.
1.2 Видисуб’єктів господарського права
Основними видамисуб’єктів господарювання відповідно до ГК (ст. 55 – 57, ст. 73, 74, 78, 80, 93,113) є:
ü підприємства всіх форм власності, державні такомунальні унітарні підприємства, господарські товариства, підприємстваколективної власності, приватні, та їх структурні підрозділи;
ü об’єднання підприємств(асоціації, трести, синдикати, концерни, корпорації, конгломерати та ін.);
ü органи державної влади іуправління з управління економікою;
ü фінансово-кредитні установи(Національний банк, комерційні банки, ощадний банк);
ü посередницькі організації(біржі, брокерські контори, аудиторські кампанії);
ü фізичні особи – підприємці,які здійснюють господарську діяльність без створення підприємства. [9, с.10]
До суб’єктівгосподарювання ГК відносить як комерційні, так і не комерційні організаціїрізноманітних організаційно-правових форм та форм власності. Комерційними єсуб’єкти, що здійснюють господарську діяльність для досягнення економічних ісоціальних результатів та з метою одержання прибутку. Господарська діяльністьнекомерційних організацій або взагалі не пов’язана з одержанням прибутку, абоприбуток, одержуваний від такої діяльності, використовується лише для створенняі підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування. [10,с.52]
Суб’єктигосподарського права надзвичайно різноманітні і тому їх поділяють на групи, запевними критеріями (ознаками).
Захарактером здійснюваної діяльності розрізняють:
üсуб’єктигосподарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (доних належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи,більшість господарських товариств, комерційні банки);
üсуб’єктигосподарського права, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в т.ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські міністерства тавідомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарськіоб’єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондовібіржі, Національний депозитарій України).
Залежновід форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні,комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох і більшеформ власності) суб’єкти господарського права.
üдодержавних належать державні та казенні підприємства, державні господарськіоб’єднання, господарські міністерства та відомства.
üдокомунальних належать комунальні підприємства, органи місцевого самоврядуваннята їх виконавчі органи.
üдоколективних – господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільнігосподарські об’єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами,господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями.
üдоприватних – індивідуальні підприємці, приватні підприємства.
üдозмішаних – орендні підприємства, спільні підприємства, а такожпромислово-фінансові групи, до складу яких можуть входити господарськіорганізації різних форм власності. [11, с.59]
У структурісуб’єктів господарського права особливе місце належить громадянам України,іноземцям і особам без громадянства, які відповідно до законів України можутьстворювати підприємства, фірми, займатися торгівлею, підприємницькою діяльністюі надавати послуги. [9, с.11]

2. Фізична особа-підприємець
2.1 Підприємництво:поняття та ознаки
Згідноз ч.2 ст. 3 ГК існують два різновиди господарської діяльності: комерційна(підприємницька) та некомерційна.
Підприємницькадіяльність є таким видом господарської діяльності, який розвивається на ринковихзасадах. Саме ринкове господарство, як відомо, пройшло декілька етапіврозвитку: від повної незалежності, свободи суб’єктів такої діяльності відбудь-якого втручання держави до початку активного вторгнення держави тарегулювання діяльності підприємців у період розвинутого капіталізму (кінець XIXст.). І якщо раніше така діяльність переважно мала назву торговельної, то уперіод промислової революції вона стала більшою за обсягом, поширивши своюсферу також на процес виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг. [2,с.80]
Згідно звизначенням ГК підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, навласний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктамигосподарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатівта одержання прибутку.[4, ст..]
Визначенняпоняття підприємництва має не тільки важливе теоретичне, а й практичнезначення, оскільки значна частина норм законодавства стосується лише такогороду діяльності. Особливого значення це набуває при застосуванні імперативнихнорм, у тому числі тих, що регламентують санкції за порушення законодавства пропідприємництво. [12, с.9]
Наприклад зазаняття підприємницькою діяльністю без відповідної державної реєстрації, моженастати адміністративна відповідальність, [13, ст.164] а здійсненняпідприємницької діяльності яка підлягає ліцензуванню з порушенням умовліцензування може потягти за собою кримінальну відповідальність. [14, ст. 202]
Але такавідповідальність може настати лише за умови наявності ознак саме підприємництвау діях порушника. Визначальними і найбільш істотними ознаками підприємництва єтакі:
ü мета – одержання прибутку;
ü систематичність;
ü здійснення цієї діяльності навласний ризик (здатність відповідати власним майном за результати). [3, с.134]
Метаодержання прибутку є необхідною ознакою підприємницької діяльності. Але не слідзмішувати мету підприємницької діяльності і результат такої цілеспрямованоїдіяльності. Та або інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької,якщо її метою не є одержання прибутку. Проте якщо прибуток не отриманий,незважаючи на цільове спрямування діяльності на її досягнення, то сам по собіцей факт не може служити підставою для виключення її з числа підприємницької.
Отже,визначальною є наявність саме мети одержання прибутку, а не досягнення її набудь-якому етапі цієї комплексної діяльності. Наявність мети одержання прибуткуне виключає можливості недосягнення її в підприємницькій діяльності (як і вбудь-якій іншій цілеспрямованій діяльності) і навіть навпаки, одержанняпротилежного результату (збитки, банкрутство). [12, с.13]
Важливою ознакоюпідприємництва є систематичність. Господарське законодавство поки що не міститьконкретизації цього поняття (скільки разів і протягом якого часу слід займатисядіяльністю, що містить решту ознак підприємництва,, аби ця діяльність вважаласяпідприємницькою в контексті ст. 42 ГК). На практиці і з метою оподаткуванняпідприємницької діяльності застосовують положення ст. 1 Декрету КМУ «Проподаток на промисел». Тут встановлено, що платниками податку на промисел єгромадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, як ті, щомають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вонине зареєстровані як суб’єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, небільше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених,перероблених та куплених продукції, речей, товарів.
На цій підставі,методом від протилежного, модна визначити поняття систематичності як здійсненнядіяльності п’ять і більше разів протягом календарного року. [2, с.136]
Підприємництвоє діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірнихзобов’язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якостіпродукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство таприватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбаченузаконодавством України. Тобто суб’єкт підприємницької діяльності бере на себеяк позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності.
Підтвердженнямцього є положення ЦК, що встановлюють самостійну відповідальність фізичноїособи – суб’єкта підприємницької діяльності (ст. 52) та юридичної особи (ст.96) за зобов’язаннями, пов’язаними з їх підприємницькою діяльністю. [6, с.10]
2.2 Видипідприємницької діяльності фізичних осіб та її обмеження
Одниміз видів суб’єктів господарського права є фізична особа підприємець. Цевідносно новий суб’єкт господарського права, оскільки підприємницька діяльністьза планово-розподільчої економіки була заборонена і легалізація її в Українівідбулася відповідно до Закону України від 07.02.1991 р. «Про підприємництво» [11,с.114]
Відповідно до ст.3 Класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженої НаказомДержавного комітету України з питань технічного регулювання та споживчоїполітики від 28 травня 2004 р. № 97 підприємцем є фізична особа, яка єгромадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, щоздійснює підприємницьку діяльність. Умовами здійснення підприємницької діяльностізгідно зі ст. 50 ЦК України є повна цивільна дієздатність фізичної особи тадержавна реєстрація. [15]
Громадянин-підприємецьє самодостатнім суб’єктом і не потребує для здійснення діяльності додатковихорганізаційно-правових форм. Зважаючи на визначення господарської діяльності,що наводиться у ст. 3 ГК України, у широкому значенні вони можуть виготовлятита реалізовувати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги вартісногохарактеру, що мають цінову визначеність. [6, с.19]
Таким чином запредметом діяльності фізична особа може здійснювати:
1) виробничу підприємницьку діяльність,тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція;
2) невиробничу підприємницькудіяльність, у межах якої виділяють:
üдіяльністьіз виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтній робіт, наданняінформаційних послуг, здійснення транспортних перевезені.);
üдіяльністьіз зайняття торгівлею;
üіншаневиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку. [6, с.13]
Протезаконодавство містить обмеження щодо можливості провадження фізичними особамипевних видів підприємницької діяльності.
По-першепідприємницька діяльність, що її бажає провадити фізична особа, не має належатидо тих видів діяльності, які забороняє закон. Під це обмеження підпадають і незаконнівиди діяльності (наприклад проституція, контрабанда), і види діяльності, що неможуть стати об’єктом підприємництва через підвищені вимоги до безпеки роботита доконечну потребу централізації функцій управління (наприклад, якщо йдетьсяпро виробництво атомної енергії).
По-другеобмеження права особи на підприємницьку діяльність встановлено в Конституції тадеяких законах. Наприклад провадити банківську чи страхову діяльність дозволенолише юридичним особам; певні обмеження накладено також на підприємницькудіяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади тамісцевого самоврядування (зокрема ст. 103 Конституції України забороняєПрезидентові України проводити будь-яку підприємницьку діяльність). [16, с.13]
Індивідуальнийпідприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якоїзаконом не встановлено заборони для даної категорії суб’єктів.
Так,індивідуальні підприємці не вправі здійснювати такі види діяльності:
1) що становлять монополіюдержави (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про підприємництво»: діяльність, пов’язаназ обігом наркотичних речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовленнята реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин,видобування бурштину, охорона особливо важливих об’єктів права державноївласності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом МіністрівУкраїни порядку, а також діяльність, пов’язана із розробленням, випробуванням,виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов’язана з технічнимобслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) тасупутникових систем телефонного зв’язку в мережах зв’язку загальногокористування (за деякими винятками);
2) провадження якихпередбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції(державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарськітовариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківськадіяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства,товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативного банку) та ін. [11,с.116]
Окрім тогофізичній особі-підприємцю заборонено:
ü займатися діяльністю у сферіорганізації телебачення і радіомовлення (див. Закон України від 21 грудня 1993р. № 3759-ХІІ «Про телебачення і радіомовлення»);
ü займатися космічноюдіяльністю (див. Закон України від 15 листопада 1996 р. № 502/96-ВР «Прокосмічну діяльність»);
ü займатися діяльністю у сферіздійснення операцій з металобрухтом (згідно зі ст. 4 Закону України від 5травня 1999 р. № 619-ХІV «Про металобрухт» операції з металобрухтомздійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійнимипереробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами);
ü займатися діяльністю у сферізагальної середньої та вищої освіти (див. закони України від 13 травня 1999 р.№ 651-XIV «Про загальну середню освіту», від 17 січня 2002 р. № 2984-III «Провищу освіту»);
ü займатися концесійноюдіяльністю щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг (згідно зі ст.1 Закону України від 14 грудня 1999 р. № 1286-ХІV «Про концесії на будівництво таексплуатацію автомобільних доріг» концесіонером може бути юридична особа). [3]
Правоздійснювати підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом має фізичнаособа з повною цивільною дієздатністю. Але досягнення певного віку (реєстраціяшлюбу, народження дитини тощо) не є безумовним свідченням наявності у особиповної цивільної дієздатності.
Цивільнадієздатність є обмеженою коли йдеться про фізичну особу, яка страждає напсихічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значеннясвоїх дій та (або) керувати ними; особи, яка зловживає спиртними напоями,наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи своюсім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, ускрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК) або визнання її недієздатною, якщовона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлюватизначення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК). [6, с.21]

 
2.3 Права таобов’язки фізичної особи підприємця
Підприємницькадіяльність як суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи єнайзручнішим способом провадження бізнесу на початковому етапі. Це не потребуєскладання статуту або установчого договору, не потребує формування статутногофонду, а отже й великого початкового капіталу. Не потрібно мати окрему юридичнуадресу, оскільки адресою суб’єкта підприємницької діяльності буде домашняадреса підприємця. Не обов’язково відкривати рахунок у банку і виготовлятипечатку: підприємець може зробити це за власним бажанням.
Нарешті,якщо фізична особа-підприємець не буде використовувати працю найманихпрацівників, їй не обов’язково реєструватися в органі Фонду соціальногострахування з тимчасової втрати працездатності, у центрі зайнятості, в органіФонду соціального страхування від нещасних випадків: це можна зробити надобровільних засадах. [17, с.6]
Аленезважаючи не те, що така організаційно-правова форма підприємництва єнайпростішою, фізична особа підприємець діє на ринку, вступаючи у відносини танабуває при цьому відповідних прав та обов’язків.
Фізична особапідприємець здійснює діяльність в межах універсальної правоздатності – правазайматися підприємницькою діяльністю, передбаченого ст. 42 Конституції України.Це означає можливість особи займатися будь-яким видом підприємницькоїдіяльності, здійснення якого не суперечить законодавству. Вона діє безустановчих документів на відміну від юридичної особи, яка діє в межахспеціальної правоздатності та обмежена видами діяльності, встановленимизасновниками в установчих документах.
Згідноз ч. 5 ст. 128 ГК України громадянин-підприємець здійснює свою діяльність назасадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у ст.44 ГК України, зокрема, він може здійснювати самостійно будь-яку діяльністьвідповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, щоне суперечать закону. [6, с.19]
Підприємницькадіяльність здійснюється громадянином-підприємцем від свого імені, на свійризик. Він є рівноправним учасником господарського обігу, має право наймати ізвільняти працівників, розпоряджатися на свій розсуд прибутком, що залишаєтьсяпісля сплати податків, тощо. [12, с.82]
Фізичнаособа-підприємець має можливість обрати спосіб оподаткування доходів заспрощеною системою.
Фізичнаособа-підприємець має можливість не відкривати банківський рахунок, працювативиключно за готівкові кошти і використовувати готівкову виручку на свій розсуд.[6, с.20]
У той же час нафізичну особу що займається підприємницькою діяльністю покладено низкуобов’язків, невиконання яких може потягти за собою юридичну відповідальність.
Громадянин-підприємецьзобов’язаний:
üупередбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певнихвидів господарської діяльності;
üповідомлятиоргани державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційнихдокументах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницькоїдіяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;
üдодержуватисяправ і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів(робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов’язковоїсертифікації продукції, встановлених законодавством;
üнедопускати недобросовісної конкуренції, інших порушеньантимонопольно-конкурентного законодавства;
üвестиоблік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимогзаконодавства;
üсвоєчаснонадавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості длянарахування податків та інших обов’язкових платежів; сплачувати податки та іншіобов’язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.
Громадянин-підприємецьзобов’язаний додержуватися вимог, передбачених ст.ст. 46 і 49 ГК, а такожіншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену закономвідповідальність за завдані ним шкоду і збитки.
Громадянин-підприємецьвідповідає всім майном, що належить йому на праві приватної власності, засвоїми обов’язками у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповіднодо закону не може бути звернене стягнення). Вимоги кредиторів фізичної особи –суб’єкта підприємництва задовольняються за рахунок належного її майна, на якеможе бути звернене стягнення. Перелік майна громадян, на яке не може бути зверненестягнення, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Вінстосується і громадян-підприємців. [12, с.82]

3. Правове регулювання діяльності фізичноїособи-підприємця
3.1 Державнареєстрація фізичної особи-підприємця
Конституція закріплюєза кожним право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Однакдержава залишає за собою право встановлювати певні вимого до підприємців.Однією з таких вимог є державна реєстрація суб’єктів підприємницькоїдіяльності.
Головною метою реєстраціїсуб’єктів підприємницької діяльності є надання офіційного статусу підприємцевідля реалізації його прав і обов’язків. Реєстрація є необхідною процедурою длякожного, хто бажає провадити підприємницьку діяльність. [17, с.4]
Правове значення державної реєстрації полягає в тому, що врезультаті самої державної реєстрації фізична особа набуває статус суб’єктагосподарювання (підприємництва). Якщо фізична особа не здійснила державноїреєстрації як суб’єкта підприємництва, незважаючи на фактичне зайняттяпідприємницькою діяльністю, така особа не набуває статусу суб’єктагосподарювання (підприємця).
Закон пов’язує виникнення статусу підприємця не з фактичнимзаняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією як суб’єкта підприємництва.[15]
Загальніправила державної реєстрації суб’єктів господарювання містяться в ст.58Господарського кодексу України.
Детально процедура державної реєстрації регламентуєтьсяЗаконом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичнихосіб-підприємців» від 15.05.2003 р.
Державнареєстрація фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстраторомвиключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або урайонній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації замісцем проживання фізичної особи-підприємця.
Відповіднодо ст.17 ЦК України місцем проживання громадянина визнається те місце, дегромадянин постійно або переважно проживає. Як правило, місце проживаннягромадянина визначається за пропискою. [18, с.58]
Процедурадержавної реєстрації суб’єктів господарювання – громадян, які мають намір вестипідприємницьку діяльність без створення юридичної особи, однакова для всіхсуб’єктів – фізичних осіб (у тому числі іноземців та осіб без громадянства).Для державної реєстрації суб’єктів – фізичних осіб передбачено спрощенупроцедуру та скорочений вичерпний перелік документів, що подаються до органудержавної реєстрації заявником, а саме:
üреєстраційнакартка встановленого зразка (відрізняється від картки, що подається длядержавної реєстрації юридичних осіб), яка є водночас заявою про державнуреєстрацію. Уразі необхідності реєструючий орган надає безкоштовну допомогузаявникові в заповненні реєстраційної картки;
üкопіядовідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі – платникуподатків та інших обов’язкових платежів – довідка видається органами державноїподаткової служби за місцем проживання або місцем праці особи. До реєструючогооргану подається ксерокопія такої довідки;
üдокумент,що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію (державна реєстраціясуб’єктів господарювання платна). Розмір плати встановлюється КМУ. Оплатапроводиться готівкою через каси установ банків України, доказом сплати коштівза державну реєстрацію є оригінал квитанції або її ксерокопія. [2, с.100]
Державнареєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться при наявності всіхнеобхідних документів за заявницьким принципом протягом не більше п’яти робочихднів. Органи державної реєстрації зобов’язані протягом цього терміну внестидані з реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності тавидати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленимідентифікаційним номером фізичної особи – платника податків та іншихобов’язкових платежів.
Відмовау державній реєстрації можлива лише на підставах, визначених законом. Такавідмова можлива при здійсненні будь-якої реєстраційної процедури.
Відповіднодо ст.8 Закону України «Про підприємництво» такими підставами є:
ü невідповідністьустановчих документів вимогам закону;
ü відсутністьчастини документів необхідних для реєстрації
Відмовау державній реєстрації повинна бути викладена у письмовій формі з зазначеннямпідстав, підписана і видана заявнику на протязі 5 днів (в той самий строк,протягом якого здійснюється державна реєстрація). У відмові повинно бутивизначено якому саме закону не відповідають установчі документи. Усна відмоване допускається. [18, с.52]
3.2 Ліцензуванняі патентування діяльності фізичної особи-підприємця
Удеяких випадках, передбачених Законом, недостатньо державної реєстрації, длязайняття окремими видами діяльності потрібно також одержання ліцензії.
Перелікблизько 60 видів діяльності, що не можуть здійснюватися без ліцензії,визначений у Законі «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»від 01.06.2000 р., що є основним нормативно-правовим актом, що регулюєліцензування.
Уцій сфері основними є поняття «ліцензія» і ліцензування», що визначені в цьомузаконі.
Ліцензія– документ державного зразка, що засвідчує право ліцензіата на провадженнязазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строкуза умови виконання ліцензійних умов.
Ліцензування– видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій,ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержаннямліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушеньліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства усфері ліцензування. [12, с.61]
Крімтого, відповідно до Закону «про державне регулювання виробництва і торгівліспиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновимивиробами» ліцензуванню підлягають такі види діяльності:
üвиробництвоспирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюновихвиробів
üоптова іроздрібна торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоямита тютюновими виробами. [19, с.11]
Таким чиномліцензуванню підлягає широкий спектр видів господарської діяльності. Деякі зних заборонені для фізичної особи-підприємця, про що йшлося вище (космічнадіяльність, діяльність, пов’язана з обігом наркотичних речовин, тощо), але є йтакі, провадження яких доступне й для фізичної особи-підприємця (медичнапрактика, перевезення пасажирів автотранспортом, тощо).
Фізичнаособа-підприємець, що має намір провадити певний вид господарської діяльності,що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особузвертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразкапро видачу ліцензії.
Узаяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:
üвідомостіпро суб’єкта господарювання-заявника: прізвище, ім’я, по батькові, паспортнідані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання),ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов’язковихплатежів
üвидгосподарської діяльності, на провадження якого заявник має намір одержатиліцензію.
Дозаяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстраціюсуб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиногодержавного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, засвідченанотаріально або органом, який видав оригінал документа. [6, с.65]
Подальша долядокументів, поданих для одержання ліцензії, може бути такою:
ü заяву про видачу ліцензіїзалишають без розгляду;
ü приймають рішення про видачуліцензії
ü відмовляють у видачіліцензії.
Заяву про видачуліцензії органові ліцензування дозволено не розглядати лише за таких умов:
ü заяву подала (підписала)особа, яка немає на такі дії ніяких повноважень;
ü документи оформлено з певнимипорушеннями (неповний комплект, неправильні назви, зайві документи тощо).
Рішення провидачу ліцензії орган ліцензування мусить прийняти протягом десяти робочих дніввід дати надходження заяви та доданих до неї документів. Рішення про відмову увидачі ліцензії приймають також протягом десяти робочих днів.
Підставами длявідмови у видачі ліцензії можуть бути такі:
ü недостовірність вміщених удокументах даних, що їх вказав заявник під час заповнення;
ü невідповідність заявника(згідно з документами) ліцензійним умовам, встановленим для того видугосподарської діяльності, який зазначено в заяві. [19, с.17]
Анулюванняліцензії визначено в Законі як позбавлення ліцензіата органом ліцензування правана провадження певного виду господарської діяльності.
Анулюванняліцензії є однією з розповсюджених санкцій, що застосовувались Ліцензійноюпалатою України.
Анулюванняліцензії за рішенням органу ліцензування, передбачене в ст.21 Закону «Проліцензування певних видів господарської діяльності», є однією з найбільшсерйозних оперативних засобів охоронної спрямованості. На відміну від ст.4Закону «Про підприємництво» що втратив чинності, яка визначала три підставианулювання ліцензії, ст.21 Закону «Про ліцензування...» називає десять підставїї анулювання. [12, с.67]
üзаяваліцензіата про анулювання ліцензії;
üакт проповторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;
üрішенняпро скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання;
üнотаріальнозасвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи – суб’єкта підприємницькоїдіяльності;
üакт провиявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктомгосподарювання для одержання ліцензії;
üакт провстановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичнійособі для провадження господарської діяльності;
üакт провстановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних,зазначених в документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;
üакт про невиконаннярозпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;
üнеможливістьліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певноговиду господарської діяльності;
üакт провідмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціальноуповноваженим органом з питань ліцензування. [6, с.68]
Деяківиди підприємницької діяльності вимагають одержання торгового патенту.Патентування – умова здійснення деяких видів підприємницької діяльності,зазначених у Законі «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»,що означає необхідність одержання торгового патенту у встановленомузаконодавством порядку.
Відповіднодо ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницькоїдіяльності» торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використаннямінших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність зобміні готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковимиплатіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками),а також діяльність з надання послуг у сфері побутових послуг, вимагає одержанняторгового патенту. [12, с.73]
Тобтодля придбання патенту в цьому разі необхідна одночасна наявність декількохумов:
а)діяльність повинна мати ознаки торговельної. Згідно зі ст. 3 Закону «Пропатентування деяких видів підприємницької діяльності» під торговельноюдіяльністю розуміється роздрібна та оптова торгівля, діяльність уторговельно-виробничій (громадське харчування) сфері;
б)торговельна діяльність повинна здійснюватися в готівковій формі, тобто заготівкові кошти, а також з використанням інших готівкових платіжних засобів таз використанням кредитних карток на території України. У разі проведеннярозрахунків шляхом внесення покупцем готівкових коштів за проданий товар(надані послуги) до каси Ощадбанку або каси комерційного банку такі розрахункине вважаються готівковими, а суб’єкт підприємництва може здійснюватиторговельну діяльність без придбання торгового патенту;
в)торговельна діяльність повинна здійснюватися суб’єктами підприємницькоїдіяльності у пунктах продажу товарів. [6, с.69]
Маючи статусфізичної особи-підприємця, за певних умов можна провадити торгівельнудіяльність та надавати послуги без патенту.
По-перше,отримувати патент не потрібно, якщо фізична особа-підприємець торгує з яток,прилавків та сплачує ринковий збір за місце для торгівлі продукцією в межахринків усіх форм власності. В такому разі документи про сплату ринкового зборузасвідчують право не отримувати торговельний патент.
По-другеотримувати патент не потрібно, якщо фізична особа-підприємець продає продукціюрослинництва чи тваринництва вирощену в особистому підсобному господарстві, тапродукцію власного бджільництва.
По-третє, вимогащодо патентування торговельної діяльності не поширюється на фізичнихосіб-підприємців платників єдиного податку, фіксованого податку та фіксованогосільськогосподарського податку. [20, с.22]
Уразі втрати торгового патенту, орган державної податкової служби видаєбезоплатно його дублікат на підставі письмової заяви суб’єкта підприємницькоїдіяльності та довідки органу МВС. Дана довідка видається органом МВС напідставі заяви про втрату торгового патенту. За видачу дубліката торговогопатенту плата не стягується.[21]
3.3 Припиненнядіяльності фізичної особи-підприємця
Фізичнаособа – суб’єкт підприємницької діяльності не припиняється, а припиняє своюпідприємницьку діяльність. Припинення підприємницької діяльності відбувається уразі:
üприйняттяфізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;
üсмертіфізичної особи, яка була зареєстрована як підприємець;
üпостановленнясудового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісновідсутньою;
üпостановленнясудового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатноюабо про обмеження її цивільної дієздатності;
üпостановленнясудового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичноїособи-підприємця з таких підстав:
1) визнання фізичноїособи-підприємця банкрутом.
2) провадження фізичною особоюпідприємницької діяльності, що заборонена законом;
3) неподання протягом рокуорганам державної податкової служби податкових декларацій, документівфінансової звітності відповідно до закону. [6, с.74]
Фізичнаособа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державногореєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльностіфізичної особи – підприємця. [12, с.130]
В разі, якщофізична особа-підприємець припиняє підприємницьку діяльність за власнимбажанням, запис про це рішення має бути внесений до Єдиного державного реєстру.Для цього, фізична особа – підприємець або уповноважена нею особа повинніподати державному реєстратору(надіслати рекомендованим листом з описомвкладення) такі документи:
ü нотаріально посвідчену заявупро припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем;
ü документ, що підтверджуєвнесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою –підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності. [22, ст.47]
Як і приреєстрації, фізичної особи-підприємця, державний реєстратор не повинен вимагатинадання додаткових документів, але є випадки, коли він має право залишитиподані документи без розгляду. А саме: якщо документи подані за неналежниммісцем проведення державної реєстрації припинення фізичною особою – підприємцемпідприємницької діяльності, якщо документи подані не в повному обсязі, або невідповідають таким вимогам:
ü документи, повинні бутивикладені державною мовою.
ü підпис заявника повинен бутинотаріально посвідчений.
ü повідомлення про прийняттяфізичною особою – підприємцем рішення щодо припинення підприємницькоїдіяльності повинно містити відомості про ім’я фізичної особи – підприємця,ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків, місце та датувнесення запису про прийняття рішення щодо припинення підприємницькоїдіяльності фізичною особою-підприємцем.
ü документом, що підтверджуєвнесення плати за публікацію повідомлень, є копія квитанції, виданої банком,або копія платіжного доручення з відміткою банку. [22, ст.47]

Висновки
Отже, право напідприємництво гарантовано кожному Конституцією. Але слід пам’ятати, щопідприємництво, це не тільки здобуття прибутку, але й ризик, івідповідальність.
Перше що маєзробити людина, яка прагне стати підприємцем – фізичною особою –зареєструватись. Громадянин, який бажає займатися підприємницькою діяльністю,після проходження відповідних реєстраційних процедур до свого статусу фізичноїособи, якого він набув з моменту народження, набуває додаткової ознаки –«суб’єкт підприємницької діяльності». Отже саме реєстрація визначає той моментз якого фізична особа стає суб’єктом підприємницької діяльності.
Існує рядобмежень, що стосуються кола осіб які можуть займатися підприємницькоюдіяльністю. В першу чергу це пов’язано саме з відповідальністю, і ризиковимхарактером підприємництва.
По-перше,підприємницькою діяльністю можуть займатися фізичні особи з повною цивільноюдієздатністю, визначення якої дає Цивільний кодекс України: це фізична особа,яка досягла 18 років (повноліття). фізичної особи, яка не досягла повноліття,але зареєстрована в шлюбі. Крім того, повна цивільна дієздатність може бутинадана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, атакож неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини.
В той же час цеобмеження має і зворотну дію: у випадку якщо фізична особа яка досягла 16 роківі бажає займатися підприємницькою діяльністю, а також має письмову згодубатьків (або тих хто їх заміняє), вона автоматично набуває повної цивільноїдієздатності з моменту реєстрації в якості фізичної особи-підприємця.
Особи що мають обмежену цивільну дієздатністьтобто ті що страждають на психічний розлад, який істотно впливає на їхздатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, ті щозловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинамитощо – також не можуть займатися підприємницькою діяльністю.
Друге обмеженнястосується виду трудової діяльності фізичної особи. Так, не допускаєтьсязайняття підприємницькою діяльністю, зокрема, посадовими особами органівдержавної податкової служби, прокурорами і слідчими прокуратури,військовослужбовцями, нотаріусами, державними службовцями, відповіднимипосадовими особами органів місцевого самоврядування. Це обмеження викликанопрагненням не допустити корупції та використання службового становища вкорисливих цілях.
Інші обмеженнястосуються видів діяльності, якою можуть займатися фізичні особи-підприємці. Цедіяльність що становить монополію держави (як обіг наркотичних препаратів), атакож такі види діяльності, що потребують більш відповідального і безпечногопровадження, аніж те що може забезпечити фізична особа-підприємець (наприкладвироблення ядерної енергії).
Деяківиди діяльності потребують окремого ліцензування, тобто видачі документадержавного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного вньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умовивиконання ліцензійних умов. Наприклад перевезення вантажів та пасажирівавтотранспортом, або ветеринарна діяльність.
Іншівиди діяльності потребують патентування, це зокрема торговельна діяльність заготівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитнихкарток на території України, що здійснюється суб’єктами підприємницькоїдіяльності у пунктах продажу товарів. У деяких випадках придбання патенту непотрібне (якщо особа торгує на ринку та сплачує ринковий збір, або є платникомфіксованого чи єдиного податку, тощо).
Втратитистатус фізичної особи за життя неможливо, проте позбутися статусу суб’єктапідприємницької діяльності (добровільно або примусово), фізична особа може. Цевідбувається в разі прийняття нею рішення про припинення підприємницькоїдіяльності, смертю, втратою повної цивільної дієздатності, постановленнясудового рішення про припинення підприємницької діяльності, тощо). З моментомреєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа перестає бутиносієм прав і обов’язків підприємця.
Переліквикористаної літератури
1.  Конституція України (Відомості Верховної Ради, 1996, № 30, ст. 141)
2.  Знаменський Г.Л., Щербина В.С.,Науково практичний коментар до Господарського кодексу України: Від 16 січня2003 р. – К.: ЮрІнком‑Інтер., 2003 – 600 с.
3.  Підприємницьке право. Старцев О.В., Электронная библиотека Князева, ebk.net.ua/Book/PP/03-1.htm
4.  Господарський кодекс України (Відомості Верховної Ради, 2003, № 18, ст.144)
5.  Теньков С.О., Науково практичнийкоментар до Господарського кодексу України: Від 16 січня 2003 р. – К.:Видавництво А.С.К., 2004 – 720 с.
6.  Підприємницьке право: Навч. посіб. / За ред. О.В. Старцева. К.: Істина, 2006. – 208 с.
7.  Хозяйственный кодекс Украины: Комментарий. под ред.Саниахметовой Н.А., Издание второе. – Х.: ООО«Одиссей», 2005. – 896 с.
8.  Цивільний кодекс України (ВідомостіВерховної Ради,2003, №№ 40-44, ст.356)
9.  Господарське право: Навчальнийпосібник Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М., Київ, 2003 – 396 с.
10.  Господарське право України: Підручник для студентівюридичних спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. В. М. Гайворонського та В.П. Жушмана.- X.: Право, 2005. – 384 с
11.  Вінник О.М., Господарське право: Курслекцій.- К.: Атіка, 2004. – 624 с.
12.  Господарське право України:Навчальний посібник /За заг. ред. проф. Н.О.Саніахметової. — X.: «Одіссей», 2005. –608 с.
13.  Кодекс України про адміністративніправопорушення (Відомості Верховної Ради Української РСР, 1984, додаток до №51, ст.1122 )
14.  Кримінальний Кодекс України (Відомості Верховної Ради, 2001, № 25-26, ст.131)
15.  Майданик Роман «Проблеми правового становища фізичних осіб-підприємців», Юр.Газета №9(69) 18 травня 2006р. www.yur-gazeta.com
16.  Орлов М., Сегеда С.: «Новий Цивільнийкодекс: що треба знати підприємцям». – Юридична абетка підприємця, ©ЦентрКомерційного Права, 2004. – 143 с.
17.  Сегеда С., Татаревський О.: «Якзареєструвати підприємницьку діяльність».– Юридична абетка підприємця, ©ЦентрКомерційного Права, 2005 – 79 с.
18.  Грущинський І.М., Кравчук В.МПограничний Є.П., Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності. Науково-практичний посібник. — Львів,Престиж-Інформ, 2000. — 268 с.
19.  Береславський С., Сегеда С.:«Ліцензування господарської діяльності».– Юридична абетка підприємця, ©Центр КомерційногоПрава, – 41 с.
20.  Сегеда С., Татаревський О.:«Патентування підприємницької діяльності».– Юридична абетка підприємця, ©ЦентрКомерційного Права, 2003 – 48 с.
21.  «Відповідальність за порушення вимог щодо використанняторгового патенту». – Приватний підприємець, – 24 липня 2008р., businessman.co.ua
22.  Закон України «Про державнуреєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»( Відомості ВерховноїРади, 2003, № 31-32, ст.263 )