Установи виконання покарань

Кримінальне виконавче право
Тема: Установи виконання покарань

Зміст
Вступ
1. Поняття, види органів та установ виконання покарань
2. Порядоквстановлення, здійснення адміністративного нагляду заособами, звільненими з місць позбавлення волі
3. Задача
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Сутністю покарання, якособливої форми державного примусу, є кара. Тому під виконанням покарання потрібнорозуміти врегульований нормами кримінально-виконавчого права порядок застосуваннякари — комплексу обмежень прав і свобод засудженого.
Діюче кримінально-виконавчезаконодавство (ст.2 ВТК) для позначання реалізації кари поряд з терміном «виконання»вживає термін «відбування» покарання. Вказані терміни відображають єдинийпроцес здійснення карального впливу на засуджених, але звернені вони до різних суб'єктіві учасників кримінально-виконавчих правовідносин. Термін «виконання» покараннязвернений до відповідних органів, які у своїй діяльності зобов'язані реалізувативесь комплекс правообмежень, передбачених конкретним видом покарання, забезпечитиздійснення наданих засудженим прав і виконання ними покладених на них обов'язківпротягом усього строку, встановленого вироком суду. Термін «відбування»покарання звернений до засуджених, які повинні на підставі вироку суду відповіднодо приписів, встановлених кримінально-виконавчим законодавством, виконувати покладеніна них обов'язки, утримуватися від дій, заборонених нормами права.
Каральний вплив носитькомплексний характер і реалізується шляхом застосування до засуджених усієї сукупностіобмежень, встановлених режимом відбування конкретного покарання. Застосування цихправообмежень — не самоціль, їх призначення полягає в тому, щоб забезпечити належневиконання покарання відповідно до завдань, поставлених перед цією галуззю законодавства.Вказані правообмеження застосовуються як психолого-педагогічний засіб впливу назасудженого з метою його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.
/>1. Поняття,види органів та установ виконання покарань
Діяльність, спрямованана виконання кримінальних покарань, посідає значне місце в справі реалізації державноїполітики у сфері виконання покарань. Ця діяльність є виразом державного примусута має специфіку. Тому у кожній державі створена система органів, на які покладеновиключно виконання покарань.
Побудова системи органівта установ виконання покарань безпосередньо залежить від тих видів покарання, якіпередбачені діючим законодавством.
Згідно зі ст.51 Кримінальногокодексу України існують такі види покарань:
— штраф;
— позбавлення військового, спеціального звання, рангу,чину або кваліфікаційного класу;
— позбавлення права обіймати певні посади або займатисяпевною діяльністю;
— громадські роботи;
— виправні роботи;
— службові обмеження для військовослужбовців;
— конфіскація майна;
— арешт;
— обмеження волі;
— тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;
— позбавлення волі на певний строк;
— довічне позбавлення волі.
Виконанням кожного з вказанихвидів покарання займається певний орган (установа), сукупність яких складає кримінально-виконавчусистему нашої держави.
Загалом система — це множинністьелементів, які перебувають у відносинах та зв'язках між собою та утворюють певнуєдність та Цілісність.
Відповідно до діючогозаконодавства (ст.11 КВК України) кримінально-виконавчу систему України складаютьоргани та установи виконання покарань [3].
Таким чином, кримінально-виконавчусистему можна визначити як сукупність органів та установ держави, які здійснюютьдіяльність з виконання кримінальних покарань, наділені спеціальним статусом та перебуваютьу відносинах субординації між собою.
Органами виконання покараньє: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальніоргани, управління, кримінально-виконавча інспекція. Тобто до органів виконанняпокарань законодавець відносить такі організації, які переважно здійснюють управлінськіта адміністративно-господарські функції.
Очолює кримінально-виконавчусистему Державний депаратамент України з питань виконання покарань (далі — Департамент).
До установ виконання покараньналежать: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи(виховні колонії).
Виконання кримінальнихпокарань у вигляді штрафу та конфіскації майна здійснює Державна виконавча служба,яка не є ні органом, ні установою виконання покарань. Окремо законодавець виділяєвійськові частини, гауптвахти та дисциплінарні батальйони, які здійснюють виконанняпокарань щодо засуджених військовослужбовців. Але, з огляду на чинне законодавство,можна стверджувати, що вказані установи, хоча і здійснюють виконання окремих видівпокарань, все ж таки не входять до кримінально-виконавчої системи [7].
Крім того, до кримінально-виконавчоїсистеми входять слідчі ізолятори, лікувально-трудові профілакторії, навчальні заклади,підприємства та організації забезпечення. Названі установи включені до кримінально-виконавчоїсистеми Законом України «Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчоїсистеми України». Але необхідно звернути увагу на те, що КВК України не називаєці організації серед органів або установ виконання покарань. Таким чином, зі змістуЗакону випливає, що установами виконання покарань називаються ті організації, якібезпосередньо здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань.
Ключовими ознаками органівта установ виконання покарань є:
— виключний характер діяльності — виконання покарань;
— здійснення визначених функцій — управлінських та адміністративно-господарських(органи виконання покарань) та виконавчо-розпорядницьких (установи виконання покарань).
Персонал, який забезпечуєдіяльність органів та установ виконання покарань, має статус державних службовців.Закон вимагає, що кількість цього персоналу визначається в розмірі 33% від кількостіосіб, які утримуються в установах виконання покарань. Ця вимога поширюються на виправніколонії, виховні колонії, слідчі ізолятори, виправні центри, арештні доми та лікувально-трудовіпрофілакторії. Що стосується кримінально-виконавчих інспекцій, то кількість персоналувизначається в розмірі 5% від кількості осіб, які перебувають на обліку в цій інспекції.
Правовий статус та порядокдіяльності таких установ, як ізолятори тимчасового тримання, транзитно-пересильніізолятори, приймальники-розподільники для неповнолітніх, притулки для неповнолітніх,визначений окремими нормативними актами [9].
Свою діяльність органита установи виконання покарань організовують відповідно до закону та принципів кримінально-виконавчогоправа.
Кримінально-виконавчійсистемі України притаманна єдність, її побудовано за принципами субординації тапідпорядкованості, відповідності діяльності вимогам закону, відкритості діяльностіорганів та установ для громадськості, відповідальності органів та установ кримінально-виконавчоїсистеми.
Органи і установи виконанняпокарань спрямовують свою діяльність на досягнення цілей, які стоять перед кримінальнимпокаранням, на досягнення мети і завдань кримінально-виконавчого законодавства,а також намагаються досягнути виправлення та ресоціалізації засудженого за допомогоютих засобів, які надані цим органам та установам законом.
Установи виконання покарань- це такі організації, які безпосередньо і виключно здійснюють виконання конкретнихвидів кримінальних покарань. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчіустанови, спеціальні виховні установи (виховні колонії).
У межах, визначених законом,виконання кримінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, військовічастини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.
З наведеного визначеннявипливає, що оскільки виключною діяльністю виправних, виховних установ та арештнихдомів є виконання відповідних кримінальних покарань, то вони в повному обсязі належатьдо установ виконання покарань. Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахтиі дисциплінарні батальйони здійснюють різні функції та завдання, серед яких є виконаннядеяких видів кримінальних покарань. Тому ці органи не є установами виконання покарань [10].
До того ж органи та установивиконання покарань утворюються Департаментом; що стосується військових частин, гауптвахті дисциплінарних батальйонів, то вони утворюються Міністерством оборони України.
Зупинимось докладнішена кожному з видів установ виконання покарань та інших органах, які виконують деяківиди кримінальних покарань.
Арештні доми — це видустанов виконання покарань, у яких засуджені відбувають покарання у виді арешту.Оскільки цей вид покарання полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції (ст.60КК України), то в арештних домах створюються умови для забезпечення фізичної ізоляціїзасуджених від зовнішнього світу та оточуючих. Умови тримання в арештних домах повиннівідповідати режимним вимогам відбування цього покарання та забезпечувати роздільнетримання окремих категорій засуджених, нагляд за ними, а сам арештний дім мати необхіднуматеріально-технічну та побутову базу.
Вимоги до створення тавнутрішньої і просторової організації арештних домів встановлюються законодавством.
В арештних домах тримаютьсяповнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилосяшістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.
Кримінально-виконавчіустанови — це вид установ виконання покарань, в яких засуджені відбувають покаранняу виді позбавлення волі на певний строк. Діяльність з виконання вказаного покаранняє основним завданням цих установ. Ці установи займають центральне місце у системіустанов виконання покарань. Пояснюються це тим, що покарання у виді позбавленняволі має широке застосування судами України, а також залишається одним з найефективнішихпокарань. У кримінально-виконавчих установах утримується переважна кількість засудженихдо позбавлення волі.
Кримінально-виконавчіустанови поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправніцентри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії) [3].
Виправні колонії поділяютьсяна колонії мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки.
Виправні колонії мінімальногорівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовамитримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
Існування кримінально-виконавчихустанов різних видів обумовлено реалізацією вимоги закону про роздільне триманнязасуджених до позбавленя волі (ст.92 КВК України). Ця вимога спрямована на забезпеченняізоляції, запобігання негативному впливу, який може справити на засудженого впершеособа, яка вже відбувала покарання, для досягнення максимального педагогічного ефектувід покарання та для створення оптимальної системи кримінально-виконавчих установ.Роздільне тримання різних категорій засуджених дозволяє диференційовано застосовуватизасоби і методи виправлення і ресоціалізації.
Кримінально-виконавчіустанови мають статус юридичних осіб зі всіма правами та обов'язками, які передбачаєзакон для юридичної особи.
Організаційна та простороваструктура кримінально-виконавчих установ встановлюється КВК України та нормативнимиактами Департаменту. Ці установи будуються за типовими проектами. В кримінально-виконавчихустановах виділяються дві ізольовані зони: житлова — для мешкання засуджених; виробнича- для роботи засуджених. В свою чергу житлова зона поділяється на наступні дільниці:карантину, діагностіки і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальноїреабілітації. Ці дільниці ізолюються одна від одної. Види дільниць безпосередньозалежать від рівня безпеки колонії.
В житлових зонах розміщуютьсягуртожитки, їдальні, бібліотеки, кімнати психоемоційного розвантаження, приміщеннядля навчання, медична частина, перукарня, комора для зберігання постільних речейта спецодягу, кабінети для начальника установи, його заступників та інші приміщеннята частини, необхідні для забезпечення діяльності установи та життєдіяльності засуджених[10].
На території установиобладнуються приміщення камерного типу і дисциплінарного ізолятора.
Житлова зона відокремлюєтьсявід виробничої коридорами, які проглядаються. Коридорами також відокремлюються приміщеннякамерного типу та дисциплінарного ізолятора. Між житловою та виробничою зонами обладнуютьсяприміщення контрольно-перепускних пунктів та кімнати для обшуку та переодяганнязасуджених.
У будинку, де розташованийконтрольно-перепускний пункт для пропуску персоналу на територію установи, обладнуюютьсякімнати для проведення побачень, приймання-видавання посилок (передач), огляду осібта їх речей.
За межами установи, якправило, розташовуються склади продовольства, речового майна, паливно-мастильнихматеріалів, гаражі, аптеки та інші приміщення.
Нормативними актами Департаменту,зокрема Правилами внутрішнього розпорядку, встановлюються правила та вимоги до обладнаннягуртожитків у колоніях і центрах, приміщень камерного типу та дисциплінарних ізоляторів.
Внутрішнє обладнання установтакож залежить від рівня безпеки конкретної кримінально-виконавчої установи.
Кримінально-виконавчаустанова має певну організаційну структуру. Очолює установу начальник, який маєзаступників. Начальник здійснює загальне управління установою, виконує розпорядчі,адміністративні, господарські та інші функції. Заступники начальника керують визначенимидля них начальником установи окремими ділянками роботи, а також виконують функціїначальника установи у разі його відсутності.
Кримінально-виконавчаустанова має відділи — оперативний відділ, відділ нагляду і безпеки, відділ по контролюза виконанням судових рішень, відділ соціально-психологічної роботи, відділ охорони,інтендантську та медичну служби. Вказані відділи очолюють відповідні начальники.Кожен з відділів організує та виконую конкретний сегмент роботи із засудженими,спрямований на досягнення завдань, які стоять перед кримінальним покаранням та кримінально-виконавчимзаконодавством, а також на забезпечення належного виконання кримінального покарання[7].
Начальник кримінально-виконавчоїустанови має чергового помічника начальника установи, який сприяє та допомагає начальникукримінально-виконавчої установи у виконанні його обов'язків.
Організаційною ланкою,яка має найбільше навантаження, є начальники відділень соціально-психологічної служби.Ці посадові особи очолюють колективи засуджених та проводять з ними індивідуальнута загальну роботу, метою якої є виправлення та ресоціалізація засуджених. Середпосадових осіб кримінально-виконавчої установи є контролери, інспектори, молодшіінспектори.
Як вже вказано, кримінально-виконавчіустанови поділяються на виправні колонії та виправні центри.
Виправні колонії — цекримінально-виконавчі установи, які виконують покарання у виді позбавлення воліна певний строк та довічного позбавлення волі.
Стаття 18 КВК Українивстановлює класифікацію засуджених до позбавлення волі за видами кримінально-виконавчихустанов. Розподіл та направлення засуджених до відповідної установи здійснює Департамент.Виховні колонії — це кримінально-виконавчі установи, які виконують покарання у видіпозбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх, їх організаційната просторова побудова відповідає тим режимним вимогам, які властиві установам цьоговиду [2].
Виправні центри виконуютьпокарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої тасередньої тяжкості, а також засуджених, яким цей вид покарання призначено у зв'язкуз заміною невідбутої частини покарання більш м'яким та за ухилення від покарання,не пов'язаного з позбавленням волі (статті 82, 389 КК України) [1].
Дисциплінарні батальйонипризначені для виконання покарання у виді тримання засуджених військовослужбовцівстрокової служби в дисциплінарному батальйоні. Військові частини та гауптвахти виконуютьпокарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційногокласу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликоїтяжкості, покарання у виді арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а такожздійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених відвідбування покарання з випробуванням. Організація і діяльність цих установ визначаєтьсяМіністерством оборони України. 2. Порядок встановлення, здійсненняадміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі
Сутність адміністративногонагляду полягає в тому, що:
1) держава ні в якомуразі не «продовжує» вирок, а здійснює нагляд за одним із джерел можливоїнебезпеки в суспільстві;
2) він є примусовою мірою,оскільки переконання як основний метод виховання не виключає примушення;
3) державне примушенняопосередковується в праві у вигляді юридичної відповідальності (кримінальної, адміністративної,матеріальної);
4) він не має метою приниженнялюдської гідності чи заподіяння фізичного страждання;
5) це комплексна міразастереження повторних злочинів з боку осіб, звільнених з місць позбавлення волі;
6) вказана міра має тимчасовийхарактер.
Отже, адміністративнийнагляд — це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження іконтролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюютьсяорганами внутрішніх справ.
Адміністративний наглядвстановлюється щодо чотирьох категорій повнолітніх осіб:
а) визнаних судами особливонебезпечними рецидивістами;
б) засуджених до позбавленняволі за тяжкі злочини або засуджених двічі і більше разів до позбавлення волі заумисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила про те,що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними длясуспільства;
в) засуджених до позбавленняволі за тяжкі злочини або засуджених двічі і більше до позбавлення волі за умиснізлочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільненнявід відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематичнопорушують громадський порядок І права громадян, вчиняють інші правопорушення;
г) засуджених до позбавленняволі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропнихречовин і прекурсорів.
Стосовно осіб, вказанихв п. а), б) і г), адміністративний нагляд встановлюється в судовому засіданні одноособовесуддею районного (міського) суду за місцезнаходженням виправно-трудової установи,в якій відбуває покарання засуджений, за поданням начальника виправно-трудової установи,а стосовно осіб, зазначених у п. в), — в судовому засіданні одноособове суддею районного(міського) суду за місцем проживання особи, звільненої з місць позбавлення волі,за поданням начальника органу внутрішніх справ [9].
Підставами для встановленняадміністративного нагляду є:
а) вирок суду, що набравзаконної сили, щодо осіб, визнаних судами особливо небезпечними рецидивістами;
б) матеріали виправно-трудовихустанов — щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засудженихдвічі і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбуванняпокарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправленняі лишаються небезпечними для суспільства.
в) систематичні порушеннягромадського порядку і прав громадян, вчинення інших правопорушень після відбуванняпокарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання засудженимидо позбавлення волі за тяжкі злочини або засудженими двічі і більше до позбавленняволі за умисні злочини;
г) засудження до позбавленняволі за один із злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних речовин іпрекурсорів.
Порядок здійснення адміністративногонагляду. Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Осіб, щодо яких встановленоадміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а в разі потреби у них берутьвідбитки пальців. Працівники міліції зобов'язані систематично контролювати поведінкуцих осіб, запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадяні припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду [3].
Адміністративний наглядприпиняється постановою судді за поданням начальника органу внутрішніх справ: а)у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом; б) достроково,якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризуєтьсяза місцем роботи і проживання.
Піднаглядний може самподати клопотання про знаття нагляду. В інших випадках адміністративний нагляд автоматичноприпиняється а) після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органомвнутрішніх справ не подано клопотання про продовження нагляду або суддя відмовиву продовженні нагляду; б) у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі інаправлення його до місця відбування покарання або в) у разі смерті піднаглядного.
Обов'язки піднаглядних.Особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов'язані вести законослухнянийспосіб життя, не порушувати громадський порядок і додержуватися таких правил:
а) прибути у визначенийвиправно-трудовою установою термін в обране ним місце проживання і зареєструватисяв органі внутрішніх справ;
б) з'являтися за викликомміліції в указаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язанихз виконанням правил адміністративного нагляду;
установа виконання покарання нагляд
в) повідомляти працівниківміліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання,а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах;
г) у разі від'їзду в особистихсправах з дозволу міліції в інший населений пункт та перебування там більше доби- зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.
Обмеження дій піднаглядних.До осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, за постановою начальникаоргану внутрішніх справ застосовуються частково або у повному обсязі такі обмеження:
а) заборона виходу з будинку(квартири) у певний час, який не може перевищувати восьми годин на добу;
б) заборона перебуванняу відповідних місцях району (міста);
в) заборона виїзду чиобмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста);
г) реєстрація в міліціївід одного до чотирьох разів на місяць.
Обсяг вказаних обмеженьз урахуванням особистості піднаглядного, його способу життя і поведінки при здійсненніадміністративного нагляду може змінюватися (зменшуватися або збільшуватися) начальникоморгану внутрішніх справ [9].
Відповідальність за порушеннязаконодавства про адміністративний нагляд. Порушення перерахованих правил адміністративногонагляду тягне за собою відповідальність по ст.187 КУпАП. Кримінальна відповідальністьпередбачена ст.395 КК України за порушення правил адміністративного нагляду, підяким розуміється порушення самовільне залишення піднаглядним місця проживання зметою ухилення від адміністративного нагляду, а також і неприбуття без поважнихпричин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановленоадміністративний нагляд.
Контроль за здійсненнямадміністративного нагляду покладається на Міністерство внутрішніх справ України,Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму, управління внутрішніхсправ областей, міст і на транспорті. Найвищий нагляд за додержанням і правильнимзастосуванням законодавства про адміністративний нагляд здійснюється Генеральнимпрокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. 3. Задача
Локтєв Л.О. був засудженийсудом Подільського р-ну м. Києва по ч.2 ст.286 КК України до п’яти років позбавленняволі з відбуванням покарання у вправній колонії мінімального рівня безпеки із загальнимиумовами тримання.
У виправній колоніїякого виду умов повинен бути відбувати покарання засуджений Локтєв?
Ст.286 КК України передбачаєпокарання порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами,які керують транспортними засобами
Отже, порушення правилбезпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортнимзасобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, караєтьсяштрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян абовиправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців,або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортнимизасобами на строк до трьох років або без такого.
Ті самі діяння, якщо вониспричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, — караютьсяпозбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керуватитранспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Діяння, передбачені частиноюпершою цієї статті, якщо вони спричинили загибель кількох осіб, — караються позбавленнямволі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортнимизасобами на строк до трьох років.
До того ж стаття 12. ККУкраїни визначає класифікація злочинів.
Залежно від ступеня тяжкостізлочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі таособливо тяжкі. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покаранняу виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавленняволі на строк не більше п'яти років. Тяжким злочином є злочин, за який передбаченепокарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжкимзлочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строкпонад десять років або довічного позбавлення волі [1].
Таким чином, злочин визначенийу задачі кваліфікується як злочин середньої тяжкості.
Відповідно до ст.18 КВКУкраїни засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніяхмінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання — чоловіки, вперше засудженідо позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засудженіза злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправнійколонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховнихколоній у порядку, встановленому статтею 147 цього Кодексу. У секторі середньогорівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також жінки,засуджені до довічного позбавлення волі [2].
Таким чином, Локтєв Л.О.має відбувати покарання у вправній колонії мінімального рівня безпеки із загальнимиумовами тримання.
/>Висновки
Органами виконання покараньє: центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальніоргани управління, кримінально-виконавча інспекція.
Установами виконання покараньє: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи — виховніколонії.
Кримінально-виконавчіустанови поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу — виправніцентри і кримінально-виконавчі установи закритого типу — виправні колонії.
Виправні колонії поділяютьсяна колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки. Виправні колоніїмінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшенимиумовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.У виправних колоніях середнього рівня безпеки можуть створюватися сектори максимальногорівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавленняволі.
У виправних колоніях мінімальногорівня безпеки із загальними умовами тримання можуть створюватися сектори середньогорівня безпеки для відбування покарання жінками, засудженими до довічного позбавленняволі.
У межах, визначених цимКодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють Державнавиконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.
Територіальні органи управління,кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховніколонії організовуються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади з питаньвиконання покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон- Міністерством оборони України.
Список використаної літератури
1. Кримінальний Кодекс України вiд 05.04.2001 № 2341-III// Відомості Верховної Ради України — 2001. — № 25. — ст.131
2. Кримінально-виконавчий Кодекс України вiд 11.07.2003№ 1129-IV // Відомості Верховної Ради України — 2004. — № 3. — ст.21
3. Науково-практичний коментар до Кримінального КодексуУкраїни. — К.: А. С.К. — 2009.
4. Трубников В.М. Социальная адаптация освобожденных от отбывания наказания. — Харьков, 1990.
5. Пєшков В.П. Управління виховно-виправним процесом: Монографія.- Запоріжжя, 1998.
6. Рудник В.І. Позбавлення волі: негативні наслідки тазаходи їхньої нейтралізації. — К., 1999.
7. Кримінально-виконавче право України:: Навч. посіб. /О.М. Джужа, С.Я. Фаренюк, В.О. Кор-чинський та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. — 2-евид., перероб. та допов. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 448 с.
8. Кримінальне право України. Бажанов М.І. — К., 2004.
9. Кримінально-виконавче право України. — Х., Одисей, 2004.
10. Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. — Семаков Г.С., Гель А.П., Київ, 2000