Тлумаченя норм права, та їх культурна цінність

Приватний Вищий Навчальний Заклад (Деснянсько Економіко-Правовий Технікум при Міжрегіональній АкадеміїУправління Персоналом)Цикловакомісія суспільно-гуманітарних дисциплінТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА ТА ЇХ КУЛЬТУРНА ЦІННІСТЬ.Курсоваробота
студента 2 курсу,
групи ДТ-09-04, КП2(З0д)
денної форми навчання
5.060,101 Правознавство
Заплавського Романа Вадимовича
Науковийкерівник                                                                                                                        Викладач Бобокал Олена МиколаївнаКиїв 2006ЗМІСТ   ВСТУП...............................................................................................................3-4
РОЗДІЛ 1. Характеристика норм права якрізновид соціальних норм....5-19
1.1. Поняття й ознаки правової норми......................................................5-9
1.2. Форма внутрішнього змісту правовоїнорми..................................9-12
1.3. Основні критерії, за якими класифікуютьсяправові норми.........12-19
    РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика тлумачення нормправа..................................................................................................................20-26
       2.1.Поняття тлумачення правової норми і його необхідність якпроцесу......................................................................................................20-23
       2.2. Сутністьі значення тлумачення норм права...................................23-25
       2.3. Основні задачі тлумачення норм права...........................................25-26
   РОЗДІЛ 3. Тлумачення норм права, як юридична діяльність...................27-43
      3.1. Способи(методи) тлумачення норм права.......................................27-34
      3.2. Основні види тлумачення нормправа..............................................34-40
      3.3. Основні функції тлумачення норм права..........................................41-43
    Висновок.......................................................................................................44-46
    Джерела талітература..................................................................................47-48
    Додатки
ВСТУПНорма права — це правило поведінки,встановлене або санкціоноване державою, елементарна частка права, щовідноситься до нього як частина до цілого (або як одиничне до загального).
Норма права — це загальнообов'язкове, встановлене абосанкціоноване й охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовленуматеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що активно впливаєна суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.
Будь-яка діяльність, плідна й ефективна, колиздійснюється з повним розумінням справи. Правозастосування також не буває безз'ясування змісту правових вимог.
Реалізація права, тобтоперетворення правових норм у життя, досягаються свідомою діяльністю людей. Люди повинні усвідомлювати зміст норм, розкриватидля себе їх, зміст. Тлумачення – складова частина процесу застосування правовихнорм, без нього неможлива їхня правильна реалізація.
Без усебічногой глибокого розуміння змісту правових норм неможливо правове регулюваннягромадського життя, зміцнення законності. Тлумачення норм права є необхідноюпередумовою для правосуддя. Тому юристи велику увагу приділяють повному і все сторонньомуаналізу сучасного стану норм права в державах із різними суспільно-політичнимладом, прагнуть передбачити шляхи подальшого вдосконалення розвиткудержавно-правових явищ.
Проблема тлумачення є однієї з традиційних проблем юридичної науки. Вонамає самостійне значення в процесі наукового або повсякденного пізнаннядержавно-правового життя. Необхідність чіткого розуміння про зміст чинних нормвиникає в ході правотворчої роботи. Процес тлумачення неминучий при реалізаціїправових норм органами суду прокуратури, арбітражу, інших державних органів,при укладанні угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій,суспільних об'єднань, при здійсненні цивільних юридичне значимих дій і такдалі.
Цінність – це властивість, здатність задовольняти визначені потреби в процесірегулювання суспільних відносин на шляху досягнення мети. Культурна цінністьнорм права з часом не тільки не знижується, а навпроти, постійно зростає і намдоведеться довідатися, чому воно саме так.
Принаписанні даної роботи опрацьовані велика кількість літератури та джерел. Усучасній юридичній науці дослідження даної проблеми пов'язано з іменамиПиголкіна А.С., Вопленко Н.Н., Черданцева А.Ф., Хабриєвої Т.Я., однак єдиногопідходу до питань тлумачення в авторів немає. Особливо суперечливі думки радянськихі закордонних учених, але всі вони погоджуються, що норми права це великенадбання людства.
Ціль даної роботи проаналізувати й систематизувати існуючі думки і відповісти на запитання проте, яка актуальність тлумачення, хто є суб'єктом тлумачення, поняття й ознаки правовоїнорми, яка форма внутрішнього змісту правової норми, критерії, за якимикласифікуються правові норми, поняття тлумачення правової норми і йогонеобхідність як процесу, сутність і значення тлумачення норм права,  задачітлумачення норм права, способи (методи) тлумачення норм права, види тлумаченнянорм права, функції тлумачення норм права.

РОЗДІЛ 1.ХАРАКТЕРИСТИКА НОРМ ПРАВА ЯК РІЗНОВИД
1.1. Поняття йознаки правової норми.
Норма права — цеправило поведінки, встановлене або санкціоноване державою, елементарна часткаправа, що відноситься до нього як частина до цілого (або як одиничне дозагального). Було обґрунтовано, що норма права — це й не форма, і не змістусього права, а саме його частка. Вона володіє властивим їй змістом і формою йу системообразуючих процесів з іншими нормами складає зміст права в цілому.
Нормі права якчастини системи в тім або іншому ступені властиві істотні ознаки, властивомуправу, тому їй можна дати визначення, ідентичне за своїм значенням визначеннюправа в цілому.
Норма права — цезагальнообов'язкове, встановлене або санкціоноване й охоронюване державоюправило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життясуспільства волю й інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини зметою їхнього упорядкування.
Будь-якедержавне-організаційне суспільство не може обійтися без норм права. Але цеодиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття припускаєз'ясування властивій нормі права специфічних ознак (властивостей).
По-перше, норма права являє собоювідволікання від ознак індивідуалізації і вказує лише на ті характерні рисиповодження, що є істотними, тобто розглядають поводження як вид суспільнихвідносин. Ці ознаки, включені і текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковимидо реалізації.
Наприклад, упроцесі купівлі-продажу істотним є не те, скільки разів «прицінювався»покупець, вибираючи ту або іншу річ, який час він на це затратив. Усе це —сфера життєвого звичаю. Для права важливо установити ознаки: коли можна визнатидоговір закупівлі-продажу укладеним, коли право власності на річ переходить відпродавця до покупця. Або інший приклад: у випадку здійснення убивства, колизакон особливо чуткий до обставин цього тяжкого злочину, закон відкидає всеіндивідуальне, що не має відносини до характеристики даного діяння як такого.
Отже, норми правамістять указівки на істотні ознаки поводження, властиві кожному з невизначеногочисла конкретних індивідуальних відносин (учинків), що держава має намірпіддати правовому регулюванню.
По-друге, норма права є наказовимрозпорядженням незалежно від того, який її характер: заборона, або дозвіл.Розпорядження в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави; тому щовона їм установлене, в передбачені і міри примуса у випадках його порушення.
По-третє, норма права являє собоювизначений метод впливу на регульовані відносини. У приведених вище прикладахметоди регулювання виникаючих відносин зовсім несхожі, як і самі відносини,тому що використовуються різні способи додання їм визначеності,упорядкованості. У цей метод включаються: обставини, при яких застосовуєтьсянорма; коло учасників, регульованих цією нормою відносин; взаємні права йобов'язки; санкції за невиконання обов'язків.
По-четверте, норма права —загальнообов'язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремогоіндивіда, а для усіх вхідних до складу даної категорії людей (суспільства вцілому) як можливих (або реальних) учасників конкретного виду суспільнихвідносин.
Норма права,звичайно, не вказує персоніфікованих виконавців розпорядження, що утримується вній. Інакше кажучи, вона розрахована на невизначене коло повноваженихзобов'язаних осіб. Це відбувається тому, що норма права абстрактна модельповодження припускає її кількаразову дію, а отже, і «захопити» у поле свогопритягання вона може потенційно кожного члена суспільства.
По-п'яте, абстрактність норми правазовсім не означає невизначеності її змісту. Саме навпаки, норма права тому і єтакою, що містить цілком конкретне правило поведінки. Наприклад, збитки,заподіяні громадянину або юридичній особі в результаті незаконних дій(бездіяльності) державних органів, органів місцевого самоврядування абопосадових осіб цих органів, у тому числі видання не
відповідного закону або іншомуправовому акту акта державного органа або органа місцевого самоврядування,підлягають відшкодуванню Україною. Тут типовий приклад норми права як формальновизначеного правила, що означає повноту й точність указівки на ознаки правилаповедінки. Кожен індивідуальний випадок заподіяння збитків громадянину абоюридичній особі підпадає під дію цієї норми, тобто вона регулює всі повторюванііндивідуальні відносини даного виду. Завдяки тому що вона постійно впливає нацей вид відносин, її вимоги реалізуються усіма як обов'язкові для кожного, хтопричетний до відшкодування збитків без персональної вказівки, для когозавгодно.
Таким чином,норма права як загальне правило поведінки регулює повторюваний вид суспільнихвідносин, тому що не вичерпується однократною реалізацією, а охоплює всі можливііндивідуальні випадки. У силу цього норма права — загальне йзагальнообов'язкове правило поведінки.
По-шосте, зміст правової нормивизначається об'єктивною природою того виду суспільних відносин, наупорядкування яких вона спрямована. Вона формується під впливом соціальногодосвіду регулювання, рівня загальної й правової культури, моральних іполітичних установок, ориентації держави й інших факторів. У нашому прикладіпояснити правило, чому обов'язок відшкодування збитків лежить на державі в цілому,відповідних його суб'єктах, муніципальних утвореннях, тільки природою даногоправоохоронного відношення не можна. Тому зміст норми в головному, основномувизначається змістом регульованого відношення.
Норма права —правова реальність навіть у тому випадку, якщо вона жодного разу незастосовувалася для регулювання фактичних відносин. Наприклад, у недалекійісторії конституційне право союзної республіки на вільний вихід із складу СРСР(правда як ми вже знаємо з історії СРСР формально тільки все дозволяв, а напрактиці все по іншому). Визнання цього права було передумовою для визначенняправового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики.посередньо
Таким чином,норма права — це загальне правило, що вбирає в себе все багатство соціального досвідусуспільства й держави, різноманіття особливого, індивідуального, окремого.
Норма права єнауковим, об'єктивно обґрунтованим розпорядженням — моделлю суспільнихвідносин, що відображає інтереси суспільства в розвитку даного відношення.
Загальний характернорми права не випливає з її власної природи. Загальне в праві в кінцевомурахунку є відображення того реального загального, котре об'єктивно існує вчисленних окремих матеріальних відносинах даного виду, що є виробничимивідносинами.
У сучасних умовахудосконалювання норм права йде по двох основних напрямках: поліпшення змістунорм, зміцнення їхній «істинності»; упорядкування їхньої структури й системи вцілому.
Перший шляххарактеризується тенденцією до більш точного відображення потреб громадськогожиття, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права якрегуляторів суспільних відносин. Тому удосконалювання змісту стосується всьогокомплексу норм. Зростає значення рекомендаційних норм. У рамках кожногорізновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільнівідносини за допомогою всіх елементів правової норми.
Основнимиумовами, що дозволяють домагатися удосконалювання норм права, є:
1) Точне відображення в правовихрозпорядженнях закономірностей розвитку державно-правової надбудови;
2) Відповідність норм права вимогамморалі й правосвідомості;
3) Дотримання вимог системності(несуперечності) і інших закономірностей діючої системи права при прийняттінових норм;
4) Облік у процесі нормотворення загальних принципів регулювання йкерування суспільними процесами.
Таким чином, підведемо короткіпідсумки:
а) норма права може бути визначена вякості вихідних від держави й охоронюваного їм загальнообов'язкового правилаповедінки, що закріплює за учасникам суспільних відносин даного виду юридичніправа і накладає на них юридичні обов'язки;
б) правова норма є загальним правиломповедінки, тобто зразком, еталоном поводження людей, їхніх колективів;
в) правова норма — правилоабстрактного, узагальненого характеру, первинний елемент права як системи; г)правова норма — державно-владне розпорядження;
д.) правова норма — явище широке,багатопланове й у те ж час конкретне по змісту.
1.2. Форма внутрішнього змісту правовоїнорми.
Структура нормправа — це внутрішня будова норм права, яка має свій вираз у її поділі наскладові елементи частини, які пов’язані між собою.
Будучи«клітинкою» права, норма в той же час є складне утворення, що маєвласну структуру.
Традиційно вважається, що норма права складається з трьох елементів: гіпотези,диспозиції й санкції.
Гіпотеза — така частина правової норми, в якійзазначаються обставини, вказуються умови, при настанні яких можна чи необхідновиконувати правило, що міститься в диспозиції. Призначення гіпотези — визначитисферу й межі регулятивної дії диспозиції правової норми.
Гіпотеза вказує наконкретні життєві обставини (умови), при наявності або відсутності яких іреалізується норма. У залежності від кількості обставин, позначених у нормі,гіпотези бувають прості і складні. За ступенем визначеності змісту вони поділяютьсяна:   
1) Визначена гіпотеза — вичерпно визначає ті умови, за наявності яких вступає у дію правило поведінки,що міститься в диспозиції правової норми.
2) Не повністю визначенагіпотеза — містить формулювання в загальній формі “у необхідному випадку”.
3) Відносно визначенагіпотеза — обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.
          Диспозиція такачастина правової норми, в якій записане саме правило поведінки, виражене вюридичних правах і обов’язках суб’єктів. Це центральна, основна частина юридичної норми, яка вказуєна дозволену (необхідну) чи неприпустиму поведінку суб’єкта.
Диспозиціямістить саме правило поведінки, відповідно до якого повинні діяти учасникиправовідносини. За складом вона буває: проста, або складна. По способі викладудиспозиція може бути:
1)Визначеною закріплюєоднозначне правило поведінки.
2)Неповністю визначеною — указує лише на загальні ознаки поведінки.
3)Відносно визначеною — указує на права й обов’язки суб’єктів, але надає можливістьдля їхнього уточнення залежно від конкретних обставин.
Санкція- частина правової норми, в якій закріплені заходи державного примусу, у разіневиконання обов’язків, якщо вимоги диспозиції не дотримуються. Санкціяреалізується у випадку правопорушення (протиправної, винної, суспільнонебезпечної — шкідливої діяльності чи поведінки). Призначення санкції –забезпечувати реалізацію диспозиції правової норми.
Заскладом вона поділяється на: просту, або складну. По ступені визначеності санкції підрозділяютьсяна абсолютно визначені (точно зазначений розмір штрафу), відносно визначені(позбавлення волі на термін від трьох до десяти років), альтернативні(позбавлення волі на термін до трьох років, або виправні роботи на термін доодного року, або штраф).
Якщозвернутись до статей нормативно-правових актів (законів, нормативних актіввиконавчої влади), то при аналізі їх ми не завжди виявимо всі три елементиправової норми. Так, у статтях Конституції містяться, як правило, диспозиція йгіпотез, санкція — відсутня. У статтях кримінального закону гіпотеза й санкція- у повному обсязі, а диспозиція може бути відсутня. Це підтверджує, що нормаправа й стаття нормативного акта не збігаються. Елементи правової норми(диспозиція, гіпотеза, санкція) можуть бути розміщені в різних статтях одного ітого ж нормативного-правового акта, а інколи у статтях різних нормативно — правових актів. Такий стан, обумовлений тим, що норми права мають неоднаковіформи, способи виразу, але вони при цьому зберігають логічну структуру.
Прикладигіпотези, диспозиції, санкції
1)“Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то вінзобов'язаний при оформленні договору попередити про право третіх осіб(диспозиція), інакше до нього застосовуватимуться засоби впливу, спрямовані назахист прав покупця (санкція)”.
2)“Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх професійних обов'язків сталивідомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то адвокат зобов'язаний нерозголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у противномуразі адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несутьвідповідальність згідно з чинним законодавством (санкція)”.
3)(Ст. 364 КК України): “Зловживання владою або службовим становищем, тобтоумисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, використанняслужбовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби(due-позиція), якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом інтересамабо правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чигромадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, (гіпотеза), — караєтьсявиправними работами на строк до двох років або арештом на строк до шестимісяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням правамати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років(санкція)”.1.3. Основні критерії, за якими класифікуються правовінорми.
Проблемакласифікації юридичних норм, як і багато інших питань теорії права, за своїмхарактером така, що її, справді, наукове рішення можливе лише в тому випадку,якщо виходити з висновків, отриманих у результаті філософського суспільносоціологічного осмислення явищ правової дійсності.
Класифікація норм права переслідуєкілька методів, у тому числі виявлення їхніх різних регулятивних властивостей,визначення місця різних норм у механізмі правового регулювання, установленнясистемних властивостей норм, їхнього взаємозв'язку. Найбільш загальнимипідставами класифікації є їхній розподіл по наступних критеріях:
1) За галузевійприналежності, тобто по предметі й методу правового регулювання, усі нормикласифікуються по інститутах і галузям права. Відповідно до цих об'єктивнихрозходжень законодавець видає кодифіковані акти, формуючи тим самим галузізаконодавства, що відповідають галузям права: норми державного права, нормицивільного права, норми адміністративного права, норми карного права, сімейногоправа і так далі..
2) За юридичнійчинності, тобто по актах, у яких норми права утримуються, вони поділяються нанорми закону й норми підзаконних актів, причому за цією ознакою можливаподальша більш детальна класифікація.
3) За ступеніспільності змісту норми права поділяються на норми-принципи, загальні норми іконкретні норми. Норми-принципи не містять явно виражених елементів норм права,вони є результатом нормативних узагальнень, виражають соціальний зміст усіхнорм права даної групи. У деяких галузях права норми-принципи дозволяютьбезпосередньо регулювати відносини, спеціально не урегульовані конкретниминормами. Так, наприклад, принципи цивільного права є безпосередньою підставоюдля застосування аналогії права.
На відміну віднорм-принципів загальні норми — це загальні правила, що конкретизуються в іншихнормах. Так, положення ч. 1 ст. 307 Громадянський Кодекс Російської Федерації,що містить поняття зобов'язання й підстави його виникнення, є загальноюдиспозицією до багатьох інших норм, що регулюють різні види зобов'язань,служить як би їх загальною частиною, а ч. 2 ці ж статті, що встановлює, щозобов'язання виникають із договору, унаслідок заподіяння шкоди і з інших основ,зазначених у дійсному Кодексі, є загальною нормою, тобто гіпотезою, длябагатьох наступних. Загальною нормою є ст. 45 Кримінального Кодексу РосійськоїФедерації, що визначає види покарань, застосовувані до осіб, що здійснилизлочин. Серед загальних норм ведуче значення належить конституційним нормам.
Близьким дорозподілу норм по ступені формальної визначеності (ступеня спільності) є їхнєчленування по формальних ознаках на норми закону й норми підзаконних актів. Улітературі висловлене справедливе судження, що законодавчі норми по своїйструктурній організації найбільш розвиті. По ступені узагальнення вониподіляються на конституційні, кодифіковані й окремі.
4) По характері (або складу) правилповодження, що наказуються, (формі регулювання) правові норми можуть бутизобов'язуючими (наказують здійснення дій, що утримуються в нормі,);управлінчими (дозволяють або дозволяють здійснення дій, що утримуються внормі,); що забороняють (наказують стримування від дій, що утримуються в нормі,тобто є непрямою вказівкою на правило поведінки).
Ці види нормвластиві різним галузям права. Перші дві групи — специфічно регулятивні впозитивному змісті. В адміністративному, кримінально-виконавчому 'і іншихгалузях права переважне місце займають зобов'язуючі норми, у цивільному ж —управлінні. Але немає таких галузей права, зміст яких вичерпувалося б однієюгрупою норм. Навіть у карному праві — системі норм, що забороняють, необхіднимкомпонентом є зобов'язуючі норми загальної частини, а норми про необхіднуоборону і крайню необхідність — управлінні. (Не можна сказати, що норми, щозабороняють, «зобов'язують не робити», вони забороняють робити.)
Специфіка норм,що забороняють, полягає в тому, що вони формулюються як напівдиспозиції, тобтопрямо не встановлюють правил позитивного поводження, що характерно длязобов'язуючих і управлінні норм. Вони вказують лише на дії, що забороняються,які не можна робити, і тим самим — диктують правила поведінки. Тому в нормах,що забороняють, немає прямо виражених диспозицій. Статті кримінального кодексу,що містять кримінально карні діяння, являють собою гіпотези,
які злилися з диспозиціями. Але якщоїх брати разом із положеннями загальної частини, то характер диспозицій-заборонвимальовується цілком. Особливості карного закону зводяться до того, щозаборона в ньому словесно не сформульований, але він у силу своєїзагальновідомості логічно передбачається.
Наприклад, карнепокарання за розкрадання власності означає дія, що забороняється. Як повиннийповодитися суб'єкт, які йому варто обирати установки, яким образом зорієнтуватисебе в суспільній практиці — він повинний вирішити сам.
Аналізуючисоціальну природу норм права, дійдемо висновку про ведуче значення дозволів,тому що вони припускають установлення державою зобов'язань і заборон. Цезначить, що всі ці способи регулювання складають єдину систему, причому зміни водній з норм права обов'язково волочуть коректування інших.
У соціальномуплані домінуючий елемент правової норми складається в том. що вона що-небудьнаказує, забороняє або дозволяє. Якщо що наказує визначене поводження нормаодночасно щось забороняє, або дозволяє, що вирішує, найбільш істотним у нійусе-таки є те, що вона наказує. Цей домінуючий елемент правової норми завждиможна визначити. Можна виділити два змісти «дозволу»: у рамках зобов'язуючихабо норм, що забороняють, і утримується в управлінні нормі.
Очевиднаумовність розподілу норм права на зазначені види. У процесі їхньої реалізаціїдіючі суб'єкти завжди співвідносяться один з одним як носії прав і обов'язків.Без такого зв'язку норми права нездійсненні. Однак цей розподіл має іполітичний, і правовий зміст. Воно дає можливість з'ясувати, на чому зробленийакцент у поведінковій спрямованості норми. Звідси реальність існуваннязобов'язуючих, що забороняють і управлінні норм. Не можна переходитиоб'єктивних
границь цього розмежування.
Вадміністративному праві домінують зобов'язуючі норми, у цивільному, сімейному,трудовому, земельному і ряді інших регулятивних галузей — управлінні, у карному-, що, забороняючи. Більшість норм кримінально-виконавчого законодавства —зобов'язуючі, однак чимало і що забороняють; велику частину (права засуджених)складають управлінні норми.
Для зобов'язуючихі норм, що забороняють, характерна тісний взаємозв'язок, перехід одних в інші.Правомочності юридичних осіб по цивільному праву — це в той же час і обов'язкиїхніх керівників по адміністративному праву. Нерідко зобов'язання й управління,заборона й управління як форми регулювання зливаються в одній і тій же нормі.
Для прикладапошлемося на норму, що утримується в ст. 77 Уголовно Ппроцесуальний  КодексРосійської Федерації, що встановлює, що у виняткових випадках особи, упершезасуджені до позбавлення волі на термін не понад п'ять років, яким відбуванняпокарання призначене у виправній колонії загального режиму, можуть бутирішенням начальника в'язниці або слідчого ізолятора залишені з їхньої письмовоїзгоди у в'язниці або в слідчому ізоляторі для роботи з господарськогообслуговування.
Представляється,що в даній статті утримується дві диспозиції, причому перша словесно відсутнє,але логічно виражена через оборот «у виняткових випадках». Отже, вона може бутисформульована в такий спосіб: «Залишеннязасуджених до позбавлення волів слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування забороняється».Друга диспозиція — управління, але не зобов'язуюча, тому що у винятковихвипадках і при наявності згоди засуджених вони можуть бути залишені для роботиз господарського обслуговування.
У законодавстві,у різних його галузях досить часто спостерігається вживання таких значеннєвихоборотів: «як правило, не дозволяється», «як правило, може бути дозволене», «увиняткових випадках», «як правило, повинне бути ...» і так далі.
Подібні технічніприйоми дозволяють охопити нормами права різноманітні відхилення від загальнихправил, що часом неможливо заздалегідь передбачати у всіх деталях. Тим самимрозширюються границі правового впливу, забезпечується його гнучкість у різнихситуаціях.
І все-таки такез'єднання форм регулювання варто віднести скоріше до недоліків, чим допозитивних властивостей форм правових норм. Тут відкриваються широкі можливостідля їхнього вільного тлумачення спеціальними суб'єктами, що виконують норми,тому що значеннєвий зміст подібних оборотів украй невиразно. Який випадоквважати винятковим, а який немає — невідомо. Однак не випливає в цих технічнихприйомах бачити промах законодавця. Компетентні органи свідомо йдуть на їхнєвикористання в законодавчій практиці, тому що розраховують на юридичну кваліфікацію,на досить високий рівень загальної й правової культури тих, хто безпосередньопричетний до реалізації відповідних норм. Інакше кажучи, право не може постійнозалишатися в тих самих обкреслених, традиційних формах вираження своїх норм. Ціформи необхідно збагачувати.
Зобов'язуючі, щозабороняють і управлінні норми у свою чергу можуть бути класифіковані і поінших різних підставах. Так, наприклад, заборони підрозділяють: по сферахгромадського життя — соціально-економічні, політичні, особисті; пофункціональному призначенню — заборони в широкому і вузькому змісті; похарактері й обсягу правового матеріалу — інформативні й елементарні; по ступенівизначеності — абсолютні і відносні й інші
Праву властивийособливий різновид норм, що виходять від державних органів, але наділенихсиломіць рекомендаційних норм. Учені по-різному оцінюють їхню природу. Однівиразно вважають їх нормами права (Л.С. Явич, П.Е. Недбайло), інші настільки жкатегорично відносять їх до «проміжної стадії», визначеному етапу в створеннінорми (Н.Г. Александров і інші.). Нарешті, є і більш стримані судження, щовиключають крайності в оцінці рекомендаційних норм. Так, А. В. Міцкевич вважає,що в рекомендаціях, як правило, сполучиться метод суспільного регулювання зправовими формами впливу держави на суспільні відносини. Такі рекомендаціїодночасно встановлюють юридичні обов'язки по відношенню, наприклад, до органівмісцевого самоврядування про дотримання наданих прав. Це і дозволяє вважатирекомендаційні норми, нормами правовими, управляючими, у кінцевому рахункузабезпеченими правовими санкціями.
5) По ступеніактивізації соціально корисної діяльності суб'єктів права норми права умовноможна поділяти на звичайні й заохочувальні. У принципі усі вони «заохочують»таку діяльність, але виділення заохочувальних норм доцільно тому, що вонинайчастіше спеціально спрямовані на стимулювання правомірної діяльності, такий,котру суб'єкти юридично не зобов'язані робити. Це — правова сприятлива реакціяна правомірне діяння, що перевершує звичайні вимоги поводження (жінка, що маєп'ятьох і більш дітей, має право на пенсію при досягненні 50-літнього віку).
Заохочувальнінорми мають чітко виражену елементну структуру, причому диспозицією єзаохочення, тобто надання різних матеріальних, духовних благ.   
Заохочувальнінорми — це різновид управлінних або зобов'язуючих норм. Діапазон їхньої дії управі усе більш розширюється, причому заохочення нерідко передбачаються і зазвичайне виконання обов'язків. Це спонукує ряд
учених убачати в заохоченнях неособливі заохочувальні норми права, а лише «заохочувальні санкції» до діючихнорм. Цей термін є метафорою, відходом від звичайного розуміння санкції вюридичному змісті, перенесенням у право загальсоціологічного розуміння санкціїяк відповідної реакції на будь яку дію, що заслуговує на увагу.
Заохочувальнінорми варто вважати нормами права, але виступаючі не як правила поведінки, а якдержавний заклик до визначеного поводження. При настанні відповідних умов укомпетентного органа виникає не тільки право на застосування заохочення, алеіноді й обов'язок заохочувати.
6) По способах установлення правилповедінки норми права поділяються на категоричні й диспозитивні. Перша формулюєвизначене правило поведінки, виключає який-небудь вибір, хоча можевстановлювати як заборона, зобов'язання, так і дозвіл; друга надає суб'єктамсамим визначати конкретний зміст своїх прав і обов'язків і встановлює правилона випадок, якщо суб'єкти не скористалися своєю правомочністю. Наприклад, ч. 1ст. 223 Громадянського Кодексу Російської Федерації визначає, що правовласності в набувача речі за договором виникає з моменту її передачі, якщо іншене передбачено законом або договором.
7) По технічних прийомах установленняправила поведінки норми права поділяються на визначені, бланкетні і відсильні.
Визначені —безпосередньо містять опис правила поведінки в статті, у якій вонавикладається. бланкетні — роблять відсилання в самому загальному виді донормативно-правового акта в цілому або до його частини. Відсильні — містятьпосилання на правило поводження, що утримується в конкретних статтях даногонормативно-правового акта (наприклад, частина Ill Кримінального КодексаРосійської Федерації).
8) По безпосередньому предметі впливуправові норми можна класифікувати на соціально-технічні й соціальні. Соціально-технічні — регулюють використання людиною технічних кошт, сил природи(правила експлуатації технічних кошт, технологічні режими, стандарти, нормивитрати сировини, норми у сфері охорони природи і так далі..). Будучизатвердженими компетентними органами, вони стають юридично обов'язковими і тимсамим виступають регуляторами відносин між людьми. Їхнє значення в епохунауково-технічної революції й зростання ролі права в зміцненні зв'язку науки звиробництвом усе більш зростає. Соціальні — регулюють суспільні відносини,суб'єктами яких є люди, їхні колективи, громадські організації та інші.
9) Класифікацію норм права можнапроводити і по ознаках, властивим гіпотезі, диспозиції, санкції .
          Отжеправові норми класифікуються за багатьма крітеріями: за галузевоюприналежностю, юридичною чинностю, за ступенем спільності, за характером (абоскладом), ступенем активізації, способах установлення правил, технічнихприйомах, безпосередньому предметі впливу по ознаках, властивим гіпотезі,диспозиції, санкції .

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ             ПРАВА
2.1. Поняття тлумачення правової норми і йогонеобхідність як  процесу.
Термін «тлумачення» (interpretatio) маєбагато значень. Під тлумаченням   (тлумаченням) найчастіше розуміється любийпізнавальний процес, спрямований на пояснення явищ природи або суспільних явищ.У більш вузькому змісті слова під тлумаченням розуміються пояснення виражень,формул/символів, тобто знаків природної або штучної мови. Терміном«тлумачення» позначається також сукупність значень (змістів), щонадається знакам природної або штучної мови. Таким чином, під тлумаченнямрозуміється, з одного боку, визначений розумовий (пізнавальний) процес,спрямований на пояснення знакової системи, а з інший результат цього процесу,виражений у сукупності висловлень природної мови, що надає зазначеній системівизначене значення (зміст).
У юридичній науці й практику аналогічно вживається термін«тлумачення права (або закону)». І тут, з одного боку, підтлумаченням права розуміється визначений розумовий процес, спрямований навстановлення змісту норм права шляхом виявлення значень і значення термінів івиражень (знаків природної мови), закладених унормативних актах. Таке розуміння тлумачення позначається звичайним шляхомвираження «з'ясування значення (змісту) норм права». Воно знаходитьсвою характеристику в сукупності засобів тлумачення. З іншого боку, підтлумаченням права (норм права, закону) розуміється результат розумового процесу(з'ясування), що фіксується в сукупності мовних висловлень, що відбивають змістнорм права.[1]
Тлумаченніправової норми являє собою складне явище інтелектуально-волевого характеру,спрямоване на пізнання й пояснення змісту права з метою їх найбільше правильноїреалізації.[2]
Тлумачення є необхідним і дуже важливим елементом юридичної діяльності,хоча в багатьох випадках цей процес зовнішньо непомітний, оскільки відбуваєтьсянайчастіше автоматично, як саме собою, що розуміється, без ясно вираженої цілітлумачити словесне вираження правової норми. Це пояснюється тим, що, тлумаченнянормативного акта звичайно, є не самоціллю, а лише засобом для того, щобправильно зі знанням справи здійснювати правові норми в реальному житті, атакож видавати підзаконні нормативні акти.[3]
Тлумачення у своєму першому значенні, внутрішній розумовий процес, щовідбувається у свідомості особи, що застосовує правову норму, — це необхіднийпідготовчий етап, передумова для правильного рішення конкретної справи,проведення кодифікаційної роботи, упорядкування зборів і картотекзаконодавства, урахування нормативних актів. Тлумачення ж, як виражене зовніроз'яснення сенсу правової норми, об'єктивується як у формі офіційного актадержавного органа, так і у формі, що даються громадськими організаціями абоокремими особами рекомендацій і порад, що не мають формально обов'язковогохарактеру.[4]Його ціль забезпечити правильне й однакове здійснення тлумачення норми у усіхвипадках, на який вона розрахована, усунути неясності і можливі помилки при їїзастосуванні. Зазначені аспекти найбільше чітко проглядаються при застосуванніправа: особа або орган, що застосовують юридичну норму, повинні усвідомитиїхній зміст і ознайомитися з роз'ясненнями, що даються офіційними органами,наукою права. З'ясування норм передбачає ціль установити її зміст у повномуобсязі, у той же час роз'яснення має, як правило, більш конкретне призначення — розкрити зміст того або іншого терміна, пояснити на кого поширює своядіяльність, що тлумачить норма.
Необхідністьтлумачення норм права обумовлено їхніми ознаками, особливостями форм вираженнязовні і функціонування. Неясність правової норми може зовнішньо проявитися втаких формах: недостатня визначеність; недостатня точність тих або інших слів івиражень у нормативному акті; неповнота норми, коли законодавець не взяв доуваги деякі сторони суспільних відносин, що він хотів врегулювати; внутрішнєпротиріччя самої правової норми.[5]
Істотною ознакою норм права є їх загальний і абстрактний характер(нормативність), поширення їхньої дії на широке колосуб'єктів і ситуацій. У той же час норми права реалізуються в конкретних діяхсуб'єктів, застосовуються до конкретних ситуацій. Тому в ході реалізації, іправозастосування, зокрема, виникає необхідність конкретизувати ті або іншізмістовні елементи норм права, виражені в загальній і абстрактній формі, і втакий спосіб наблизити зміст норм права до конкретних ситуацій. У ходітлумачення загальні й абстрактні норми перекладаються на мову більш конкретнихвисловлень, що не викликають сумніву про відносність, що тлумачиться норми самедо даної ситуації, що підлягає юридичному дозволові.
Кожна норма права регулює визначений вид суспільних відносин, обкресленийу нормах права в самих загальних рисах. Конкретні ж відношення визначеноговиду, регульовані нормами права, не тільки багато чисельні, але і маютьіндивідуальні ознаки, особливостями, хоча і містять, зберігають істотні риси,властивому усьому виду відношень. Ця індивідуальність відношень у процесі застосуваннядо них норм права породжує різноманіття питань, відповіді на який можнаодержати тільки шляхом тлумачення.
Необхідність тлумачення норм права обумовлена також особливостямизовнішнього оформлення норм права, їх, мовно-логічною і юридичною формою. правовідносинзаконодавець при оформленні норм права використовує також формальну,діалектичну й інші види логік, що також вимагає роз'яснення змісту правовихнорм.
Необхідність тлумачення норм права обумовлена і тим, що норми прававзаємопов'язані. Це означає, що норми права діють не ізольовано одна від одної,а в певній системі. Вони регулюють певну систему однорідних суспільнихвідносин, якщо брати певні правові інститути. вузах
Встановлюється однозначному тлумачення не повинно вносити поправок удіючому нормативно-правові акти. Воно не повинно підміняти правотворчий процес.
Тлумачення пов'язано з необхідністю з'ясувати загальні й спеціальніюридичні терміни.
Правильне тлумачення норм права необхідне для всіх форм реалізаціїправових норм — при дотриманні, використанні, виконанні й особливо призастосуванні норм права.
В юридичній науці склалось три підходи до розуміння й визначеннятлумачення правових норм. По-перше, тлумачення — це є з'ясування значення ізмісту правових норм для себе; по-друге, це є роз'яснення правових норм дляінших, по-третє, це є одночасний процес — з'ясувати й роз'яснити зміст ізначення правових норм, понять і термінів як для себе, так і для інших.
2.2. Сутність і значення тлумачення нормправа.
Сутність тлумачення як специфічної діяльностіукладається в особливостях самого права як суспільного явища. Дані властивостітакі, що викликають необхідність тлумачення. Це нормативність,загальобов'язковість, системність, формальна визначеність, державнапримусовість.
          Істотною ознакою норм права є їх загальний і абстрактнийхарактер (нормативність), поширення їхньої дії на широке коло суб'єктів іситуацій. У той же час норми права реалізуються в конкретних діях суб'єктів,застосовуються до конкретних ситуацій. У ході тлумачення загальні й абстрактнінорми переводяться на мову конкретних висловлень, що не викликають сумніву про відносини тлумачного нормативного акта доситуації, що підлягає юридичному дозволу. Індивідуальність відносин, випадків,суб'єктів породжує в процесі застосування до них норм права питання, на котріможна одержати відповіді тільки шляхом тлумачення.
          Необхідність тлумачення, обумовленатакож особливостями зовнішнього оформлення норм права. Правовий акт являє собоюдумку законодавця, а будь-яка думка не може існувати без матерії. За допомогоюмови вона знаходить матеріальну, почуттєво сприйману форму, стає безпосередньоїдійсністю.
          Необхідність тлумаченнянормативних актів викликається також застосуванням спеціальних юридичнихтермінів або термінів інших галузей знання, що не мають аналогів у повсякденніймові. Особливостіформулювання пропозицій, що містять норму права, теж обумовлюють необхідністьтлумачення.
          Необхідність тлумачення праваможе бути викликано й можливими протиріччями між його формою й змістом. У такихвипадках тлумачення є умовою пізнання щирого змісту юридичних розпоряджень.
          Необхідність тлумачення норм прававипливає з такої їхньої властивості, як системність. Правові акти регулюютьсуспільні відносини не ізольовано друг від друга, а спільно, між ними існуютьвизначені зв'язки. Дійсний зміст норм права в значній мірі залежить від інших,логічно зв'язаних норм. Вони можуть звужувати або розширювати зміст тлумачноїнорми.
          Тлумачення права необхідно також усилу протиріччя між формальним характером правових норм і динамікою суспільнихвідносин. У силу формальної визначеності правові розпорядження залишаютьсянезмінними, у той час як громадське життя змінюється постійно. Тому доситьчасто закон застосовується істотно переробленим з моменту його видання.
  По питанню пронеобхідність тлумачення в літературі існує кілька різних точок зору.Висловлювалася думка, що побудовані на раціональних початках закони доступнірозумінню всякого. Для їхнього застосування досить одного лише здоровогоглузду. Ця точка зору особливо була поширена в епоху панування природного праваі “освіченого абсолютизму”. Відповідно до іншого погляду, тлумаченню повинніпіддаватися тільки неясні норми, ясні ж, зрозумілі тлумачення не вимагають. Цядумка представляється спірним. Адже для визначення, чи є цей нормативний актзрозумілим, потрібно його усвідомити, зрозуміти, витлумачити. Найбільшрозповсюдженим є думка, що повинні тлумачитися всі норми права, тому що занадтовелика розмаїтість життєвих явищ, щоб самий закон міг бути застосований напрактиці без його тлумачення.
2.3. Основні задачі тлумачення нормправа.
Задача тлумаченнянорм права може бути визначена наступним чином: “тлумачення повинне відтворититі представлення й поняття, які зв'язував із даною нормою її творець “.Згідно зцим, задача тлумачення норм може бути визначена найбільш точним образом так:тлумачення повинне відтворити ті представлення і поняття, що зв'язував з даноюнормою її творець. Ціпредставлення і поняття складають зміст і зміст норми й у той же час передаютьдумку і волю автора. Тому задачу тлумачення можна ще формулювати, як«.розкриття змісту норми», або «розвиток її змісту», або «з'ясування думки іволі законодавця». Можна навіть, уособлюючи норму, говорити про «з'ясуваннядумки або волі самої норми», але не слід забувати, що це не більш, якфігуральне вираження. Норма сама по собі не має ні волі, ні думки: вона являєсобою сукупність слів, тобто відомих умовних знаків, за допомогою яких їїтворець повідомляє громадянам те, що він думає і чого бажає.
Задача тлумачення :
1)розкрити зміст правового акта, то, щовиразив у ній законодавець      
2) тлумаченняповинне забезпечити правильне й однакове здійснення тлумачної норми у всіхвипадках, на яких вона розрахована, усунути неясності і можливі помилки, щоможуть виникнуть при застосуванні цієї норми.
3) воно повинно охопитиюридичними нормами фактичні умови життя
4) установлюватидію правового акта
Сформулюємо висновки:
1)Тлумаченняправа – це специфічна інтелектуально-вольова діяльність по встановленнюсправжнього змісту правових актів з метою їхньої реалізації.
2)Необхідність тлумачення норм права,обумовлена їхніми ознаками, особливостями форм вираження й функціонування.
3)Задачею тлумачення права є одержаннязнань, у яких відображається дійсний зміст норм права

РОЗДІЛ 3.ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА, ЯК ЮРИДИЧНАДІЯЛЬНІСТЬ
 
3.1. Способи (методи) тлумаченнянорм права
 
          Специфіка тлумачення норм прававимагає використання в цьому процесі спеціальних процедур, технологій, прийомів.Під прийомами тлумачення розуміється сукупність кошт, використовуваних длявстановлення змісту норм права. У літературі немає єдиного погляду накласифікацію прийомів тлумачення.
Е.В. Васьковский виділивдві стадії тлумачення: розкриттясловесного, або буквального, змісту норми й визначення дійсного, внутрішньогозмісту. Відповідно до цього він виділяв два види тлумачення: словесне, котретакож називається філологічним, буквальним, граматичним, і реальне, або логічнедіалектичне, філософське, телеологічне, ідеологічне.
А.Ф. Черданцев виділив самостійніспособи граматичне, систематичне, логічне,історичне й функціональне тлумачення. Він ґрунтується на тому, що самостійнийспосіб тлумачення складається із сукупності конкретних специфічних прийомів.Процес тлумачення є визначений процес пізнання змісту правової норми,особливість якого складається в його об'єктах –думках законодавця, закріпленихза допомогою мови в нормативних актах. На даній думці і спрямована пізнавальна діяльність у процесітлумачення. Тлумачення — це процес одержання достовірних знань про зміст нормиправа. Правові норми як визначені думки законодавця насамперед існують у мовнійформі. Звідси для розуміння змісту норми неминуче використання граматичноготлумачення. Норми права регулюють суспільні відносини не ізольовано, а у взаємодії з іншими нормами. Таким чином,зміст норми права можна пізнати через знання систем права, тобто за допомогоюсистематичного тлумачення. Норми права мають визначене походження, їхнє видання обумовлене суспільними факторами.
          Знання цих факторів можутьвикористовуватися в процесі пізнання змісту норми права, тобто необхідновикористовувати історичне тлумачення. Норми права, нарешті, створені длявизначеного функціонування, для регулювання суспільних відносин. Знання про те,як діють норми права, як вони застосовуються, як розуміються суб'єктами праватакож можуть допомогти в пізнанні їхнього змісту. Звідси необхідністьфункціонального тлумачення. Знання про форми прояву норм права використовуютьсяінтерпретатором на основі правил і законів логіки. У процесі тлумаченняінтерпретатор оперує матеріалом норми права за допомогою логічних прийомів, щоне охоплюються жодним із зазначених способів. Тому сукупність таких прийомівназивається логічним способом.
Інші автори, ґрунтуючись на те, щопроцесі будь-якого тлумачення використовуються всі закони й прийоми логіки нерозглядають логічне тлумачення як самостійний прийом. Нелогічних тлумаченьнемає і бути не може.
С.С. Алексєєвим яксамостійний прийом висуває спеціально-юридичне тлумачення. Інші авторивиділяють також телеологічне (цільове ) тлумачення.
          Таким чином, у юридичнійнауці й практиці розрізняють наступні прийоми тлумачення: граматичний,систематичний, логічний, історико-політичний, спеціально-юридичний,телеологічний і функціональний. Розглянемо кожний з них.
Граматичне тлумачення. З'ясування змісту тлумачної норми необхіднопочинати з її тексту, його морфологічної й синтаксичної структури. Цей прийомназивається граматичним тлумаченням.
          Усякий правовий акт являє собоювиражену словами думку законодавця. Слова, що виражають думку, мають самостійнезначення, і в той же час знаходяться у визначеному логічному зв'язку з іншимисловами, унаслідок чого здобувають обмежений і підлеглий загальному ладі зміст.
          Починати граматичне тлумачення требаз дослідження кожного слова в нормативному акті. Необхідно установити основнезначення слова, його значеннєвий відтінок у даному контексті, граматичну форму.
          Особливо важливе значенняпри тлумаченні норм права має дослідження спеціальних термінів, уживаних узаконодавстві. У нормативних актах варто розрізняти наступні терміни:
1)   загальновживані, повсякденні.
2)   загальновживані терміни, що мають унормативному акті особливий зміст.
3)   спеціальні терміни, особливе значеннямають юридичні терміни.
          Після з'ясування змістуокремих слів і термінів установлюється зміст пропозицій, за допомогою якихсформульована норма, дослідження їх загальної граматичної й значеннєвоїструктури. Для цього розглядаються граматичні й синтаксичні зв'язки усерединіпропозиції (розділові знаки, союзи, їхня значеннєва роль).Недостатнє знанняправил граматики, неправильна їхня інтерпретація може привести до неточногорозуміння змісту норми, а отже, і до порушення в процесі реалізації. Урезультаті граматичного тлумачення встановлюється зміст текстуального вираженняправової норми. Вивчення дійсного змісту правової норми повинне бути продовженеза допомогою інших прийомів
Логічнетлумачення — це тлумачення правового акта по його змісту з використаннямлогічних прийомів, інтерпретатор оперує матеріалом тільки самої норми, незвертаючи до інших матеріалів. За допомогою цього прийому установлюється весь обсяг змістунорми, усуваються наявні в ній неясності. Логічне тлумачення має на меті задопомогою правил формальної логіки виявити те, що законодавець хотів виразити втексті закону, але не виразив. При логічному тлумаченні застосовуються всізакони формальної логіки (тотожності, не протиріччя, виключеного третьої,достатньої підстави), логічні операції (аналіз і синтез, побудова силогізму йін.).Особливістю цього прийому тлумачення є те, що приходиться враховуватиспецифіку викладу думки законодавця в тексті закону, що містить і образнівираження, і спеціальні терміни. Тому тексти нерідко підлягають логічномуперетворенню з позиції так називаного здорового глузду.
Питання про логічнийспосіб тлумачення в юридичній науці є спірним. Деякі автори не розглядаютьзастосування законів логіки як самостійний прийом, не заперечуючи їхньогозначення.
Систематичнетлумачення. Необхідністьсистематичного тлумачення випливає з такої властивості, як системність права.Правова норма –складена частина цілісної і єдиної системи права. Норми праварегулюють суспільні відносини не ізольовано друг від друга, а у взаємозв'язку йвзаємодії. Правову норму можна зрозуміти до кінця, якщо враховувати ці зв'язкиі взаємовпливи. Систематичне тлумачення визнається всіма авторами яксамостійний прийом.
          Систематичне тлумаченняукладається в з'ясуванні змісту тлумачної норми шляхом зіставлення її з іншиминормами.
          При систематичному тлумаченні,по-перше, розкривається зміст правової норми в залежності від місця, що воназаймає в системі кодексу або нормативного акта, у залежності від того, у якомупо значимості нормативному акті ця норма сформульована, по-друге, порівнюємодосліджувану правову норму з іншими нормами даної галузі права, а також ізнормами інших галузей, із якими перша знаходиться в тім або іншому зв'язку йвзаємодії. Установлення зв'язку тлумачної норми з іншої може уточнити першу норму без зміни її змісту.
          В інших випадках, близькапо змісту, норма може доповнювати розпорядження тлумачної норми. Так само одна норма можеустановлювати визначені виключення із загального правила, сформульованого віншій нормі, змінити деякою мірою зміст норми, обмежити або розширити обсяг їїдії, коло осіб, що беруть участь у правовідносинах, умови застосування цієїнорми, розуміння того або іншого терміна. Нарешті, інша, близька за значеннямправова норма може частково або в повному обсязі суперечити змістудосліджуваної норми. У даному випадку систематичне тлумачення дозволяє виявититакі норми, що формально не скасовані, але фактично замінені іншими і тому єнезначними, не здійснюються. Але в більшості випадків інші норми не змінюютьзміст тлумачної, але мають величезне значення длябільш правильного й глибокого пізнання її змісту.
Ще однією формою зв'язку,яку необхідно враховувати при систематичному тлумаченні, є зв'язок конкретнихнорм із загальною частиною тієї ж галузі права. Розгляд цього зв'язку можебагато в чому уточнити і глибше розкрити зміст тлумачної норми, визначити її загальнуспрямованість.
  Найчастіше сам текстнормативного акта містить підстава для систематичного тлумачення. До ньогоприходиться прибігати при реалізації бланкетних і відсильних норм. Спосібформування відсильних статей такий, що норма, що лише частково обкреслена встатті, не може бути з'ясована без залучення статей, яким адресується відсильнастаття. Охоронні норми бланкетного характеру установлюють відповідальність за порушенняінших норм спеціального характеру. Завдяки систематичному тлумаченню, можнавиявити юридичну чинність правової норми, сферу її дії, приналежність довизначеної галузі, інституту права.
Історико-політичнетлумачення. Ціль історико — політичного тлумачення– установити зміст норм права, виходячи з умов їхнього виникнення. Бездослідження політичного й соціально-економічного значення правових розпорядженьу конкретних історичних умовах неможливо цілком і глибоко пізнати її зміст. Приісторико-політичному тлумаченні інтерпретатор спирається на факти, зв'язані зісторією виникнення тлумачних норм. Насамперед необхідно виявити, з якою метоювидана дана норма права, який її соціально –політичний зміст. Велике значеннямає порівняння нині діючого нормативного акта, із раніше діючим, вивченняпричини зміни відповідних норм. Якщо між умовами часу видання й часузастосування закону немає істотної різниці, то їхнє дослідження не зробитьзначного впливу на тлумачення закону. Історико- політичне тлумачення тим більшенеобхідно в умовах, коли закон застарів і не відображає об'єктивних умов часуйого застосування.
Спеціально-юридичнетлумачення. Вираження волізаконодавця, що утримується в нормах права, здійснюється не тільки за допомогоюзагальновживаних слів, але і специфічних термінів. При цьому використовуютьсярізні техніко-юридичні матеріали й прийоми, враховуються різні способи, методий типи правового регулювання. Сказане й обумовлює потреба в спеціальнихюридичних знаннях, що інтерпретатор застосовує при тлумаченні норм права.Насамперед це стосується тлумачення спеціальних термінів. Однакспеціально-юридичний прийом тлумачення не зводиться тільки до цього (тоді вінототожнювався б із граматичним тлумаченням). Зміст його набагато ширше.Інтерпретатор, повинний враховувати особливості правового регулювання,юридичної конструкції, тип регулювання і так далі..
Телеологічне (цільове) тлумачення. Телеологія — це навчання продоцільність і цілях у житті. Для права, як системного утворення і його окремихкомпонентів однієї з найважливіших характеристик є цілеспрямованість.
Телеологічне (цільове) тлумачення- це з'ясування змісту закону у зв'язку з його цільовим призначенням. Основадля виділення його як самостійний прийом — зв'язок норми з об'єктивниминаслідками її здійснення. Джерелом телеологічного тлумачення є законодавство.Також можуть використовуватися деякі скасовані норми. У процесі телеологічноготлумачення звертаються також до різних допоміжних правових актів, у першучергу, до актів офіційного тлумачення. Суб'єктами телеологічного тлумаченняможуть бути всі суб'єкти права. Винятково важливим фактором тлумачення нормиправа по її меті є соціальна правосвідомість суб'єктів, що здійснюютьінтерпретацію. Особливість телеологічного тлумачення полягає в тому, що всізнання  й прийоми їхнього використання прив'язуються до того, що виходить замежі безпосереднього змісту норми (до її мети), але що пояснює цей зміст. Якпізнавальний інструмент цього прийому використовуються закони логіки, законинауки про системні об'єкти, спеціальні юридичні знання, історія і так далі…Далеко не всі автори визнають телеологічне тлумачення як самостійний прийом, незаперечуючи значення цільового аналізу права.
Функціональне тлумачення. При функціональному тлумаченні розглядаютьсяумови й фактори, у яких функціонує, діє, реалізується тлумачна норма і яківпливають на її зміст. Насамперед, це стосується тлумачення так званих оціннихтермінів (“поважні причини”, “істотна шкода”, “значний збиток”, “крайнянеобхідність” і так далі.).З урахуванням особливостей місця, часу й іншихфакторів вони можуть мати різні значення. 
Метою інтерпретації оціннихтермінів є процес заміщення оцінних термінів точними. Інший раз — законодавецьпрямо зобов'язує враховувати конкретні умови, тобто звертатися дофункціонального тлумачення (наприклад, при визначенні розміру компенсаціїморальної шкоди, при визначенні розміру аліментів).Прийоми тлумачення нормправа завжди доповнюють і обумовлюють один одного. Вони дають позитивнірезультати лише в сукупності. При тлумаченні нормативного акта до них завждиприходиться прибігати одночасно, паралельно.
Таким чином, ми прийшлидо наступних висновків:
1)   Прийоми тлумачення норм права — цесукупність матеріалів, використовуваних для встановлення змісту норм права.Виділяють граматичне, логічне, систематичне, історико-політичне,спеціально-юридичне, телеологічне і функціональне тлумачення.
2)   Граматичне тлумачення — це сукупністьприйомів, спрямованих на з'ясування морфологічної й синтаксичної структуритексту акта, виявлення значення окремих слів і термінів, граматичного змістувсієї пропозиції.
3)   Логічне тлумачення припускаєвикористання законів і правил логіки для з'ясування справжнього змісту норми,що іноді не збігається з її буквальним викладом.
4)   Систематичне тлумачення — цедослідження правової норми з погляду її зв'язку з іншими нормами.
5)   Историко – політичне тлумачення укладається у вивченні історичноїобстановки видання акта, соціально-економічних і політичних факторів, щообумовили появу норми.
6)   Соціально-юридичне тлумачення,зв'язане з аналізом спеціальних термінів, техніко-юридичних кошт і прийоміввираження волі законодавця.
7)   Телеологічне (цільове) тлумачення,спрямоване на встановлення цілей видання правових актів.
8)   Функціональне тлумачення досліджуєфактори й умови, у яких функціонує, реалізується тлумачна норма.
Прийоми тлумачення повинні використовуватися всіразом, а не кожний окремо.
 
3.2. Основні видитлумачення норм права.
 
Будь-яка правова норма,як б не була вона ясна і чітко сформульована, має потребу в тлумаченні, тому щовона тісно зв'язана з постійно змінюються умовами громадського життя.
У процесі систематичноготлумачення може бути виявлена інша норма, що регулює той же вид суспільнихвідносин. У цьому випадку говорять про наявність подібності між двома або декількома правовимиактами, що мають один об'єкт регулювання. При наявності подібностей між нормами варто керуватисянаступними правилами.
1)   Якщо подібні норми виходять відрізних нормоутворюючих органів, то застосуванню підлягає норма, що виходить відвищого органа;
2) якщо подібні норивиходять від того самого органа, то застосуванню підлягає норма, виданапізніше.                            
  Можливим результатом використаннявсіх прийомів тлумачення може бути неясність правової норми ( розпливчастість,недостатня точність того або іншого слова або вираження, двозначність норми,неповнота правової норми, протиріччя усередині самої норми).
При тлумаченні неясноїнорми особливо важливо ознайомитися з її офіційним нормативним роз'ясненням.Але висновки з додаткових матеріалів не повинні суперечити тексту самої норми,не повинні усувати неясності норми за рахунок відходу від її буквальногозначення. Критеріями істинності й правильності тлумачення є, у кінцевомурахунку, загальнолюдська практика. Як більш конкретні критерії можна розглядатиюридичну практику, практику мовного спілкування і логічну правильність.
Обсяг тлумачення.Використання різних способів тлумачення дозволяє інтерпретатору правильно йповно виявити волю законодавця, укладену в тексті нормативного акта. Але дляюридичної практики важливе значення має з'ясування співвідношення щирого змістутеми з її текстуальним вираженням, тобто тлумачення по обсягу. Воно є логічнимпродовженням і завершенням з'ясування змісту правових норм. Підставою дляпостановки питання про обсяг тлумачення закону є те, що в ряді випадків урезультаті з'ясування даної норми виявляється, що зміст її вуже або ширше їїтекстуального вираження. Єдність мови й мислення, слова й поняття не означаєїхньої тотожності. Це породжує неминучість не тільки буквального, але і вокремих випадках поширювального й обмежувального тлумачення. Тлумаченняправових норм по обсязі не носить самостійного характеру, а є наслідком іншихприйомів тлумачення норм права. Таким чином, тлумачення по обсязі -не спосіб, арезультат тлумачення.
За об’єктом виділяють:буквальне, обмежувальне, поширювальне
Буквальне (адекватне)тлумачення означає повна відповідність словесного вираження норм права з їїдійсним змістом. При ідеальній системі законодавства як джерела права, що точновиражає наміру й думки законодавця, текст закону підлягає буквальномутлумаченню.
Обмежувальней поширювальне тлумачення.Приобмежувальному тлумаченні зміст норми права виявляється вже її текстуальноговираження.
          При поширювальному тлумаченні зміст(зміст) тлумачної норми виявляється ширше її текстуального вираження. Переліквипадків, що вимагають поширювального тлумачення, нерідко супроводжуєтьсявираженнями “і т.д.”,“та інші”. Але таке тлумачення можливе і без указівки взаконі. Говорячи про розповсюджене тлумачення, варто відрізняти це поняття відпоняття розширювального тлумачення закону. Розширювальне тлумачення закону є поширення його на випадки,що не охоплюються змістом норми права і які законодавець, створюючи закон, небрав до уваги. Розширювальне тлумачення являє собою процес створення новоїправової норми. Воно вже, строго говорячи, не є тлумаченням.
Обмежувальні йпоширювальні види тлумачення застосовуються як виключення, коли думка законодавцяне одержала в тексті нормативного акта адекватне втілення ( або текстзастаріває у зв'язку з розвитком суспільних відносин). Ці види тлумаченняможуть виникати, коли законодавець уживає термін або вираження більш широкогоабо вузького обсягу в порівнянні з обсягом поняття, що брав до уваги. Поширювальне або обмежувальне тлумачення можевипливати із системності норм права. Ці види тлумачення не можуть застосуються,якщо це приведе до погіршення правового положення особи, у відношенні якоговиноситься акт застосування правової норми. Не допускається також : 
  1)  поширювальнетлумачення вичерпних переліків;
2)   обмежувальне тлумачення незакінченихпереліків;
3)   поширювальне тлумачення санкцій;
4) поширювальне тлумачення положень, щоскладають виключення із загального правила та ін.
 Роз'яснення нормправа, що виражається як у формі офіційного акта, так і у формі не маютьформально обов'язкового характеру рекомендації й порад, складає іншу сторонутлумачення. Тлумачення -складена частина застосування норми. Оскільки в якостіправозастосовників виступають і громадяни, і юридичні особи, і державні органи,усі вони є тлумачами норм. Однак юридичне значення результатів тлумаченнярізні. Якщо цивільна або юридична особа в міру свого розуміння із урахуваннямвласних інтересів певним чином тлумачить норму, таке тлумачення не виходить замежі конкретного право відношення. Якщо ж тлумачення норми дається спеціальноуповноваженим на те державним органом, то подібне тлумачення знаходитьособливий авторитет, стає еталоном правозастосування.
           У залежності від суб'єктів, що даютьтлумачення, і обов'язковості тлумачення розрізняють офіційне й неофіційнетлумачення.
Офіційне тлумачення дається уповноваженими на те державними органами,його результати обов'язкові для всіх суб'єктів права, формулюється воно вспеціальному акті (роз'ясненні).
Це — офіційна, загальнообов'язкова директива про те, як застосовувати норму. Офіційнетлумачення, покликане забезпечити єдність розуміння законів і на цій основі повинна бути єдність їхнього застосування на всійтериторії держави.
Офіційне тлумаченняпідрозділяється на нормативне іказуальне (індивідуальне).
Нормативне —офіційне роз'яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широкеколо суспільних відносин — необмежену кількість випадків, передбачених нормою,що тлумачиться. Воно в свою чергу поділяється на автентичне й легальне.
Автентичне тлумаченнявиконує орган, що видав нормативний акт. Він робить це в силу своєїкомпетенції, спеціального дозволу йому не потрібно. Право автентичноготлумачення логічно випливає з права видання норм права: якщо орган маєнормотворчу компетенцію, то він володіє і компетенцією тлумачення своїхнормативних актів. Правотворчий орган дає автентичне тлумачення як у текстісамого акта ( дефінітивні норми ), так і актах спеціальних. Наприклад, закони, як правило,роз'ясняються парламентом. Однак Верховна Рада України не має права на офіційнетлумачення нею же ухвалених законів. Відповідно до ст.  147 КонституціїУкраїни, офіційне тлумачення Конституції України та законів України даєКонституційний Суд України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим роз'ясняєпорядок застосування нормативно-правових актів, нею виданих
          Легальне тлумачення ( А.Ф.Черданцев називає його “делеговане”) здійснюється органом, спеціальноуповноваженим на те законом. Суб'єктом легального тлумачення можуть виступативсі державні органи, що організують процес реалізації права. Відповідно доцього в залежності від суб'єктів легальне тлумачення можна підрозділити натлумачення, що дається: органами влади, судовими органами, органами керування,наглядовими органами, арбітражними органами. Коло цих органів широке, іюридична чинність актів тлумачення неоднакова. Найбільший юридичною чинністюволодіє тлумачення, що дається самим законодавцем і вищими судовимиінстанціями. У залежності від сфери дії актів роз'яснення поділяються нанормативні й казуальні. Нормативні тлумачення має обов'язкове значення для всіхсправ визначеної категорії, а казуальне — тільки для конкретної справи. Найбільштиповим видом казуального тлумачення є те, що дається при розгляді умовних іцивільних справ у суді судове тлумачення).  Правона таке тлумачення мають Конституційний Суд, Верховний Суд, Вищий арбітражнийсуд України (наприклад, роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 6серпня 1997 р. № 02-5/276 «Про деякі питання практики застосування ЗаконуУкраїни «Про підприємництво»). Таке тлумачення є обов'язковим для суб'єктів,які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення.
          Деякі дослідники вважають,що як нормативне, так казуальне тлумачення може бути офіційним і неофіційної.
           Особливо варто виділититлумачення, що має міждержавне значення. Наприклад, міжнародні правила по тлумаченню торгових термінів“Инкотермс”, видані Міжнародною торговельною палатою.
Відношення до офіційних роз'яснень двояко. З одногобоку, такі роз'яснення полегшують застосування норми, знімають протиріччя,усувають непорозуміння. З іншого боку, роз'яснення часом підмінюють норму,розмивають її зміст. В ідеалі роз'яснювальна практика вимагає скорочення,причому переважною формою тлумачення повинні стати тлумачення автентичні.
          Наступним підрозділом офіційного тлумаченняє казуальне (індивідуальне) — (казус — випадок) — офіційне роз'яснення,обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких вонопровадиться; має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за метуроз'яснити норму, щоб правильно вирішити справу. Воно у свою чергу поділяєтьсяна судове адміністративне.
          Судове- здійснюється судовими органами прирозгляді конкретних справ і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях уцих справах
          Адміністративне- здійснюєтьсяміністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією; міститьвказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншусправу(наприклад, наказ міністра у зв'язку з розглядом конкретної скарги)
Неофіційне тлумачення- цетлумачення норм індивідуальними застосовниками ( громадянами, юридичнимиособами), воно носить приватний характер і не є юридично обов'язковим. Силайого тільки в глибині аналізу, у переконливості й обґрунтованості.
 Неофіційне тлумачення підрозділяютьна повсякденне, професійне і доктриальное.
           Повсякденне тлумаченнядається громадянами. Його точність залежить від рівня правосвідомості суб'єкта. Значення його для правозастосовникадіяльності складається в прояві правової свідомості широкого кола суб'єктівправа. Причому від характеру такого “життєвого “ тлумачення багато в чомузалежить стан законності, тому що воно є підставою юридичної діяльностігромадян, їхнього правомірного поводження.
          Професійне (абокомпетентне) тлумачення правових норм дається фахівцями-юристами. Критеріємвиділення цього виду тлумачення служить не ступінь знання права, а професійнадіяльність. Таким є, наприклад, тлумачення, здійснюване прокурором абоадвокатом у судовому процесі. Його результати не обов'язкові для суду, однакнеобхідність діяльності цих учасників процесу закріплена нормативно.
          Доктринальне тлумачення провадитьсявченими-юристами, фахівцями в області права в монографіях, наукових коментарях,статтях. Результати доктринального тлумачення публікуються в особливихзбірниках, що містять науково-практичні коментарі діючого в тій або іншійобласті законодавства.
Границею обмежувального йрозширювального тлумачення є текст закону в його повному логічному обсязі.
Ми прийшли до висновку, щобуквальне, обмежувальне і поширювальне тлумачення є результат застосування тогоабо іншого прийому тлумачення.
               Звичайно,норми права тлумачаться буквально (адекватно). Обмежувальне й поширювальнетлумачення застосовується при розбіжності змісту ( змісту) тлумачної норми і їїтекстуального вираження, що є виключенням із загального правила. Найчастіше цівиди тлумачення є результат недосконалості законодавства, наявності в ньомупробілів, неясних формулювань і так далі… Але іноді законодавець допускає такуможливість навмисне. Правильне застосування в цих випадках обмежувального йпоширювального тлумачення допомагає установити справжню волю законодавця.
Також види роз'яснень правових актів розрізняються взалежності від суб'єктів, що здійснюють тлумачення. Офіційне тлумачення даєтьсяабо органом, що видав даний акт (автентичне), або органами, на які покладенийобов'язок тлумачити закони (легальне). Акти офіційного тлумачення обов'язковідля правозастосовників. Неофіційне тлумачення не є юридично обов'язковим.Виділяють повсякденне тлумачення, що дається громадянами; компетентне, котредається знаючими в праві людьми (фахівцями); доктринальне, вихідне від учених,що ведуть дослідницьку роботу в цьому напрямку. У залежності від сфери діїактів розрізняють тлумачення нормативне й казуальне. Нормативне тлумачення маєабстрактний характер, поширюється на невизначене коло осіб і випадків. Казуальнетлумачення, розраховане на рішення конкретної справи.
3.3. Основні функції тлумаченнянорм права.
Тлумаченняяк специфічна юридична діяльність має важливе значення для правовогорегулювання, є необхідною умовою існування й розвитку права. Воно виконує наступніфункції:
1)Пізнавальна функція.Вона випливає із самого змісту, суті тлумачення, у ході якого суб'єкти пізнаютьправо, зміст правових розпоряджень.
2)Конкретизаційн функція.При тлумаченні правові розпорядження  найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуваннямконкретних обставин (особливо яскраво ця функція виявляється в процесіфункціонального тлумачення).
3)Регламентуюча функція.Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процеснормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни йорганізації, а також органи держави і посадових осіб, що застосовують право,повинні керуватися не тільки юридичними нормами, але й актами їхньогоофіційного тлумачення.
4)Правозабеспечувальнафункція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності йефективності правозастосовницької практики. Такі, наприклад, роз'ясненняЦентвиборчкому про порядок застосування норм Закону про вибори.
5)Сигнализаторськаяфункція. Тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічногоі юридичного характеру. Це є «сигналом» для законодавця про необхідністьудосконалювання відповідних норм.
У літературібула висловлена цікава думка про про-спективне тлумачення, у хід якогоздійснюються. тлумачення, інтерпретація, уявна «обкатування» норм права настадії їхньої розробки.
У кінцевомурахунку тлумачення як юридична діяльність служить задачам забезпеченнязаконності й підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовахйого актуальність значно зросла. Це порозумівається тим, що в останні рокизаконодавство ґрунтовне обновилося, у ньому з'явилися нові норми і цілі галузі,розділи права (наприклад, приватне право). Правотворчість тепер здійснюється наінших принципах, застосовуються нові юридичні терміни й конструкції, зовсімінший тип регулювання. У законодавчій практиці усе ширше використовуєтьсязакордонний досвід. У цих умовах тлумачення і повинне зіграти свою роль якнайважливіший інструмент пізнання, реалізації й удосконалювання права.
Інтерпретаційніакти. Щоб одержати обов'язковий характер, результати офіційного тлумаченняповинні бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (актитлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державнихорганів, що містять результат офіційного тлумачення.
У першучергу, потрібно відзначити, що дані акти є правовими. Вони видаютьсякомпетентними державними органами, мають обов'язковий характер, формальнозакріплені, їхня реалізація забезпечується державою. У цьому складається їхняподібність з іншими правовими актами (нормативними і право застосовними). Поінших же ознаках інтерпретаційні акти досить сильно відрізняються віднормативних і право застосовних.
Так,нормативний акт містить норми права, а інтерпретаційний лише тлумачить, пояснюєці норми. Інакше кажучи, тлумачення при усій своїй значимості не може «діяти»нові норми, а інтерпретатор не може замінити законодавця. Не маючи норм права,інтерпретаційний акт невіддільний від тлумачного нормативного акта.        Вонирозділяють загальну долю: при втраті нормативним актом юридичної чинностівтрачає значення й інтерпретаційний акт.   Від правозастосовуючого актаінтерпретаційний відрізняється тим, що перший зв'язано з рішенням конкретноїсправи, а останній має загальний характер.
У науцінеодноразово піднімалося питання про юридичну природу актів офіційноготлумачення, про те, чи містять вони норми права. Підстави для постановкиподібного питання дає чинне законодавство.
Так, ст. 30Закону про Арбітражний суд закріплює, що «роз'яснення Пленуму ВищогоАрбітражного Суду РСФСР обов'язкові для всієї системи арбітражних судів РСФСР».Аналогічні норми є й у Законі про прокуратуру і так далі.
Однак судовіоргани Росії не мають прав-творчу компетенцію. Їхні акти —це акти тлумачення.Судовий прецедент у Російській федерації не вважається джерелом російського права. Унауці запропоноване рішення зазначеного протиріччя: розпорядження загального.характеру, що утримуються в актах офіційного тлумачення, треба вважати ненормами права, право положеннями, що мають юридичне значення. Останнєвиявляється в тім, що право застосовні органи (наприклад, суди) повинні прирішенні конкретних питань враховувати зміст право положень. Однак правоположення, не будучи юридичними нормами, не можуть складати основу право застосовнихрішень. Правотворчі органи у свою чергу повинні стежити за правозастованоюпрактикою й оперативно вносити зміни в чинне законодавство, базуючи, на що,сформувалися правоположенях.
Оскількиінтерпретаційні акти — акти правові, вони мають форму вираження і публікуютьсяв офіційних джерелах. Наприклад, інтерпретаційні акти Верховного Суду Російської Федерації видаються у форміпостанов Пленуму Верховного Суду і публікуються в «Бюлетені Верховного Суду Російської Федерації». Конституційний Судвидає свої акти у формі постанов, що публікуються в «Зборах законодавства Російської Федерації» і в «ВісникуКонституційного Суду Російської Федерації». Центвиборчком свої інтерпретаційні акти видає у форміроз'яснень, що публікуються в «Віснику Центральної виборчої комісії» і в«Російській газеті» і так далі.
ВИСНОВОК
Реалізація праванеможлива без з'ясування змісту правових норм, з'ясування волі законодавця,укладеної у них. Цей процес виявлення волі в юридичній науці й практицівизначається поняттям “тлумачення права”.
          Тлумачення права євстановлення змісту, що об'єктивно виражене у словесній формулі нормативногоакта.
          Ряд учених вважають, що тлумаченнямістить у собі два самостійних компонента: з'ясування й роз'яснення права.Інші виправдують такий поділ тільки в методичних цілях.
          З'ясування правових актів досягаєтьсярізними прийомами тлумачення.Прийоми тлумачення – це відносно відособлена сукупність
способів аналізу норм права.Виділяють граматичне, логічне, систематичне, історико-політичне, спеціально-юридичне,телеологічне і функціональне тлумачення.
          Граматичне тлумачення – цесукупність прийомів, спрямованих на з'ясування морфологічної й синтаксичноїструктури тексту акта, виявлення значення окремих слів і термінів, граматичногозмісту всієї пропозиції.
  Логічне тлумачення припускає використання законів і правиллогіки для з'ясування справжнього змісту правової норми, що іноді не збігаєтьсяз її буквальним зображенням.
          Систематичне тлумачення – цедослідження правового акта з погляду його зв'язку з іншими нормами.
Історико-політичнетлумачення укладається у вивченні історичної обстановки видання норми,соціально-економічних і політичних факторів, що обумовили створення акта.
          Спеціально-юридичнетлумачення, зв'язане з аналізом спеціальних термінів, техніко-юридичних кошт іприйомів вираження волі законодавця.
          Телеологічне (цільове) тлумачення,спрямоване на встановлення цілей видання правових актів.
          Функціональне тлумачення досліджуєфактори й умови, у яких функціонує, реалізується тлумачна норма.
          Прийоми тлумачення повиннівикористовуватися всі разом, а не кожний окремо.
          Результатом використання різнихприйомів з'ясування змісту тексту нормативних актів є висновок про обсягїхнього застосування до даного випадку. Тлумачення по обсязі є логічнимпродовженням і завершенням з'ясування змісту правових норм. По обсязітлумачення підрозділяється на адекватне, обмежувальне іпоширювальне.                   
           Звичайно, норми права тлумачатьсяадекватно (буквально). Обмежувальне і поширювальне тлумачення застосовуєтьсяпри розбіжності змісту (змісту) тлумачний норми і її текстуального вираження,що є виключенням із загального правила.
          Види роз'яснень правовихактів розрізняються в залежності від суб'єктів, що здійснюють тлумачення.Офіційне тлумачення дається або органом, що видав даний акт (автентичне), абоорганом, уповноваженому на те законом (легальне).Акти офіційного тлумаченняобов'язкові для правозастосовників. Неофіційне тлумачення не є юридично обов'язковим. Виділяютьповсякденне тлумачення, що дається громадянами; компетентне, котре даєтьсязнаючими в праві людьми (фахівцями); доктринальне, вихідне від учених, щоведуть дослідницьку роботу в цьому напрямку.
          У залежності від сфери дії актіврозрізняють тлумачення нормативне й казуальне. Нормативне тлумачення маєабстрактний характер, поширюється на невизначене коло осіб і випадків.Казуальне тлумачення, розраховане на рішення конкретної справи.
Функціїтлумачення норм права бувають: пізнавальна функція — вона випливає із самогозмісту; конкретизаційна функція — при тлумаченні правові розпорядженнянайчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин;регламентуюча функція — тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як бизавершується процес нормативної регламентації суспільних відносин;правозабеспечувальна функція — деякі акти тлумачення видаються для забезпеченняєдності й ефективності правозастосовницької практики; сигнализаторськая функція- тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічного іюридичного характеру.
У кінцевому рахункутлумачення норм права як юридична діяльність служить задачам забезпеченнязаконності й підвищення ефективності правового регулювання.
ДЖЕРЕЛА
1. Громадянський кодекс Російської Федерації від30.11.1994 року № 51-ФЗ
2.Конституція України від28.06.1996 року № 254к/96-ВР
3. Кримінальний кодекс Російської Федерації від13.06.1996 № 63-ФЗ          Література
4.Андрусяк Т. Теорія держави і права. Львів: Фонд «Праводля України», 1997…
 5. Алексеев С.С.“Теория права. — 2-е изд., переработка и доброботка.” — М.: БЕК.
 6. Брайнин Я.М. “ Карний закон і його застосування.” М.: Юридична  література,1967.
 7. БабкинаО.В, ВолинкаК.Г “Теория государства и права.”“Городець”, 1997.
 8. Боннер А.Т. Примітканормативних актів у цивільному процесі. М.: Юридична література.
 9. ВаськовскийЕ.В. “Керівництво до тлумачення і застосування законів.” М: Юридичне бюро.
 10. Вопленко Н.Н. “Официальноетолкование норм права.” М… 1976. 8. “Теоріядержави і права.” М.: Видавництво “Зерцало”, 1998
 11. Котюк В.О.“Теорія права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетіввузів.” — К.: Вентурі, 199610. “Теоріяправа і держави.” М.: Видавництво БЕК, 1995.
12.Лазарєв В.В.”Применения советского права..”Казань: видавництво Казанського університету, 1972. .
13. Лівшиць Р.З. “Теорія права.” М.: Видавництво БЕК, 1994.
14. Насырова Т.Я. “Телеологічне (цільове) тлумачення радянського закону.”Казань: Видавництво Казанського університету, 1988
15. Мушинский В.О. “Правовое государство и правопонимание //Сов. государство и право.” 1990. №2.
16. “Общая теория права.” Курс лекций (под ред. В.К.Бабаева).Нижний Новгород, 1993.
17.Пиголкин А.С. “Толкование нормативных актов вСССР.”, М., 1962 .
18.Спасов Б.П. “Закон и еготолкование.” М., 1986. 19.Тепловой Н.А., Малинковича.В.М. “Закон и право.”, М. ЮНИТИ, 1997
19. Разумович Н.Н. “Источники и формьіправа // Сов. государство и право.” 1988. №4.
20.“Теория права и государства. Учебник для вузов.” Под ред. Г.Н. Маслова, М.:БЕК, 1996.
21. Теплова Н.А., Малинкович В.М.“Право: Учебник для вузов.”; Под ред. 
22. “Теория государства и права.” М.: 1998
23.Черданцев А.Ф. “Вопрос толкования советскогоправа.” Свердловськ, 1972
24. Черданцев А.Ф. “Толкования советского права.”.” М.: Юридична література, 1979.