7Зміст
Вступ
Розділ І. Право як спеціальне соціальне явище
1.1Соціальне регулювання суспільства
1.2 Соціальна цінність і призначення права
Розділ ІІ.Поняття і ознаки права
2.1 Поняття права
2.2 Ознакиправа
2.3 Функції права
2.4Походження права
Розділ ІІІ. Правова держава, як результат взаємодії державита права
3.1Взаємозвязок держави та права
Розділ ІV. Сутність і соціальне призначення права
4.1Сутнісні ознаки права
4.2 Сутність права
4.3Соціальне призначення права
4.4 Сутнісні особливості та призначення сучасного права
Висновок
Список використаної літературиВступ
Актуальність. Актуальністьданої теми полягає у визначенні походження права, звідки і завдяки чому з’явилосьправо, також у пізнанні сучасної сутності права.
Мета. Метою даної курсовоїроботи є визначення походження і сутності права.
Завдання. Для даноїкурсової роботи потрібно дослідити такі завдання:
Охарактеризувати право як соціальне явище, а саме,соціальне регулювання суспільства та соціальна цінність і призначення права. Поняття,ознаки, функції і походження права, потім потрібно розкрити взаємозв’язок між державоюта правом, визначити сутність та соціальне призначення права.
Предмет дослідження. В даній курсовій роботі виписані усі основні терміни, що стосуються сутностіправа: поняття права, основні сутносні ознаки права, правові функції, висвітленняісторичного походження права і класифікація основних складових сутності права.
Методи аналізу. В основномув даній курсовій роботі, я використовувала такі методи як конкретно-історичний тасоціологічний метод.
Розпочинаючи до визначення поняття права, ми повиннізнати, що йтиметься не про безпосередньо-соціальне, а про юридичне право, не проприродне, а про позитивне право, тобто про право, виражене в законах, інших джерелах,які є результатом цілеспрямованої вольової діяльності законодавців, суддів, самихсуб'єктів права. Відокремлюючи позитивне право від природного, слід зважувати йна те, що юридичні норми можуть бути одночасно втіленням природного права, носіємприродно-правових цінностей. Коротше це можна сказати так: «позазаконодавче»(природне) право може стати і стає «законодавчим».
Отже, ми розглядатимемо, головним чином,«законодавче» право, юридичне право, позитивне право, котре є волевиявленнямдержави, полягає у регулюванні суспільних відносин за допомогою норм і забезпечуєтьсяїї примусовою силою.
Кожна історична епоха виробляла своє розумінняправа. Є кілька оригінальних концепцій походження, сутності та призначення права,створених за тисячоліття.
Сучасні наукові концепції (теорії) праворозумінняможна звести до трьох підходів:
1. Ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий;вихідна форма буття права — громадська свідомість; право — не тексти закону, асистема ідей (понять) про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, заборони,природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадськійсвідомості та орієнтована на моральні цінності. При такому підході право і законрозмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості,а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту.
2. Нормативний (позитивістський): вихідна формабуття, права — норма права, право — норми, викладені в законах та інших нормативнихактах.
При такому підході відбувається ототожнення праваі закону. Водночас
нормативне праворозуміння орієнтує на такі властивостіправа, як формальна
визначеність, точність, однозначність правовогорегулювання.
3. Соціологічний: вихідна форма буття права — правовідносини;право — порядок суспільних відносин, який проявляється у діях і поведінці людей.При такому підході правом визнається його функціонування, реалізація, його«дія» у житті — у сформованих і таких, що формуються, суспільних відносинах,а не його створення правотворчими органами у формі закону та інших нормативно-правовихактів. При усій цінності врахування «життя» права в суспільному середовищі,прихильники цього підходу плутали самостійні процеси правотворчості та застосуванняправа, тоді як умовою дотримання і забезпечення режиму законності може бути діяльністьправозастосувальника в межах, встановлених законом.
Віддати перевагу слід інтегративному підходу, якийвраховує і поєднує усе цінне в зазначених концепціях праворозуміння.
Розділ І. Право як спеціальне соціальнеявище1.1 Соціальне регулювання суспільства
Кожне суспільство потребує не лише система підкорення,але й упорядкована системних відносин, тобто соціального регулювання.
Воно здійснюється за допомогою соціальних норм- правил поведінки загального характеру, що регулюють різні сфери суспільних відносин,мають певний зміст і забезпечуються різними засобами соціального впливу.
Соціальні норми можна розмежувати і згрупуватитаким чином
За змістом розрізняють політичні, організаційні,культурні, естутичні, технічні та інші норми.
Політичні норми регулюють відносини між класами,націями, народностями їх участь в органах державної влади і організації держави,відносин держави з іншими елементами політичної системи суспільства.
Організаційні норми закріплюють структуру, порядокстворення і діяльності державних органів і об"єднань громадян.
Норми культури — це правила культурної поведінкилюдей. В них відображується духовний розвиток народу.
Естетичні норми встановлюють правила поведінкилюдей в зв'язку з уявленнями про красотулюдських вчинків (норм етикету).
Технічні норми – правила необхідного, доцільногоповодження людей з предметами природи,знаряддями праці та іншими технічними засобами. До них належать інструкції про користуванняелектропобутовими приладами, правила виконання певних будівельних робіт, норми витраченнясировини, топлива та інші нормативи.
Норми права — норми, які встановлюються і охороняютьсядержавою.
Норми моралі — це норми, принципи, правила поведінки,які склались в суспільстві під впливом громадської думки і у відповідності з обумовленимиекономічним базисом уявленнями людей про добре, зле, обов«язок справедливість,честь тощо, і забезпечуються в результаті внутрішнього переконання та засобами громадськоговпливу.
Звичаї — це норми, які склались історично, закріпилисьу суспільній практиці в результаті багаторазового застосування певного роду відносині ввійшли в звичку дій людини, колективу людей.
Норми громадських організацій — це норми, які встановлюютьсяі охороняються громадськими організаціями. Деяким з них держава надає обов»язковість.[3,18-20]
Релігійні норми — норми, що регулюють поведінкуі специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування бога (богів). Вонивідображені в Статутах, священних книжках, інших релігійних документах.
Особливостями правових норм порівняно з іншимисоціальними нормами є те, що вони виникають, коли формується держава; встановлюютьсяабо санкціонуються державою; виражають волю виробничої частини суспільства; утворюютьвнутрішньо-узгоджену систему; формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов«язків;формально визначенні і мають чітко визначені форми зовнішнього виразу.
1.2 Соціальна цінність і призначення права
Соціальна цінність і призначення права можуть бутиохарактеризовані як здатність служити засобом і метою для задоволення потреб соціальноїсправедливості, прогресивних інтересів громадян і суспільства в цілому.
Соціальна цінність і соціальне призначення правахарактеризується такими його проявами:
1) Право визначається як міра свободи й недоторканостілюдини, окреслює межі свободи, скеровується на виключення з соціального життя свавілля,безконтрольності та беззаконня.
право соціальне правова держава
2) Воно об’єднує в собі загальну волю учасниківсуспільних відносин, впливає на поведінку й діяльність людей через узгодження їхспецифічних інтересів.
3) Цінність і призначення права полягає в тому,що воно є виразником соціальної справедливості, виступає критерієм правильного розподілуматеріальних благ, утвердженням рівності та правового статусу людини в суспільстві.
4) Право являє собою джерело оновлення суспільства,виступає в демократичному громадянському суспільстві як чинник прогресивного соціальногорозвитку.
5) Як явище культури і цивілізації воно має планетарнийхарактер і забезпечує вирішення проблем міжнаціонального та міжнародного характеру.
Праву як особливому виду соціальних норм притаманніпевні ознаки. Вони дають можливість встановити відмінності правових норм поведінкиу первісному соціально однорідному суспільстві; показати місце норм права середінших соціальних норм державного суспільства; визначити поняття та властивості праваяк основного засобу державного регулювання суспільних відносин.
Отже, за допомогою соціальних норм — правил поведінкизагального характеру, що регулюють різні сфери суспільних відносин, мають певнийзміст і забезпечуються різними засобами соціального впливу та соціальні норми можнарозмежувати таким чином: політичні норми; організаційні норми; норми культури; естетичнінорми; технічні норми; норми права; норми моралі; звичаї; норми громадських організацій;релігійні норми. [1,34-37]
А, соціальна цінність і призначення права можутьбути охарактеризовані як здатність служити засобам і метою для задоволення потребсоціальної справедливості та характеризуються такими проявами: право визначаєтьсяяк міра свободи і недоторканості; цінність і призначення права полягає в тому, щовоно є виразником соціальної справедливості; право як вище культури і цивілізації.
Розділ ІІ. Поняття і ознаки права2.1 Поняття права
Право — система норм і принципів, встановленихабо визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюютьміру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальнихінтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державноговпливу аж до примусу.
Право — всеосяжна міра свободи, рівності і справедливостів суспільстві, яка знаходить свій матеріальний вияв у нормах права, що їх встановлюютьу межах своєї компетенції органи держави.
Право — система загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки,які встановлюють або санкціонують державою, являють собою універсальний регуляторсуспільних відносин та забезпечуються можливістю застосування державного примусу.
Право — вся сукупність правових приписів, за допомогоюяких здійснюється регулювання суспільних відносин; це визначені у праві юридичніправа, обов'язки та заборони.
Право — міра можливої та зобов'язальної поведінки суб'єкта права, яка є регулятором суспільних відносин, зумовлена соціально- економічним
устроєм суспільства та розумінням в цьому суспільствісвободи та справедливості. Отже, існує декілька визначень права, але право являєсобою міру свободи у взаємодії між суб'єктами. [5,67]
2.2 Ознаки права
Право є виміром свободи.
Вираження міри свободи, рівності та справедливостіозначає, що право з достатньою повнотою втілює основні права та свободи людини,визнані у світовому співтоваристві. Право є мірою свободи та рівності людей, установленоюдержавою таким чином, щоб свобода одного не обмежувала свободи іншого. І цією міроює справедливість. Повної свободи досягти не можна, проте можна бути вільним у тіймірі, у якій вільні інші. У праві свобода трансформується в суб'єктивні права, якимвідповідають обов'язки, що їх обмежують. Своїм загальним масштабом і рівною міроюправо вимірює, „відміряє“ і оформляє саме свободу в людських взаємовідносинах,свободу індивіда. Свобода невіддільна від справедливості і становить її підставу.Свобода завжди є обмеженою конкретними рамками (мірою), які не допускають антигромадськихактів „користування свободою“. Нерівність у свободі.
Але не завжди, не за усіх історичних часів буларівність у свободі, єдина для усіх міра свободи. Приміром, кріпосне право закріплювалостановище несвободи селянина. Віднімаючи свободу в селянина, воно віддавало свободупану. Міра свободи кріпака і пана — різна. По суті, кріпосне право — це вираженнячерез закон свободи поміщика. Всяке право містить у собі елемент свободи, мірусвободи, дарма що ця свобода й може бути, односторонньою, має характер привілеюоднієї особи на шкоду іншій. У такому разі через право як систему норм, виданихдержавою, виражається воля панівного класу, свавілля панів і несвобода селян. Селянивіднесені не до суб'єктів, а до об'єктів права. До них не є застосовним принципправової рівності. Таке право не може бути справедливим, тому що не виражає мірусвободи, рівну для усіх. Справедливість — це баланс інтересів: влади і громадянина,виробника і споживача, продавця і покупця, роботодавця і робітника тощо. Справедливаміра свободи характеризує зміст права, а загальнообов'язковість права, що засновуєтьсяна легітимному примусі, є його формальною властивістю, яка має істотний характер.
Найвище суспільне призначення права — забезпечуватиу нормативному порядку свободу в суспільстві, підтверджувати справедливість, виключитисваволю і свавілля з життя суспільства. Неспроста ще римські юристи писали: jusest ars boni et aequi — право є мистецтво добра та справедливості. Із загальносоціальноїточки зору право — це міра свободи і справедливості. з формальної точки зору право- це міра свободи та справедливості, яка фактично захищена в цьому суспільстві.[4,21-23]
Нормативність права.
Нормативність виявляє сенс і призначення права.Нормативністю права до суспільного життя вносяться істотні елементи єдності, рівності,принципової однаковості — право виступає як загальний масштаб, міра (регулятор)поведінки людей. За допомогою норм права регулює різні суспільні відносини, слугуєзнаряддям втілення в життя політики держави, засобом організації її різнобічноїуправлінської та іншої діяльності. У нормативності є одна істотна риса: право виражаєтьсяв нормативних узагальненнях (загальні дозволяння, загальні заборони, загальні зобов'язування),які встановлюють межі досягнутої свободи, межі між свободою і несвободою на певномуступені суспільного процесу. [5,67]
Формальна визначеність права.
Формальна визначеність права означає чіткість,однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах,постановах тощо. Досягається це за допомогою правових понять, їх визначень, правилюридичної техніки. Саме тому суб'єкти права чітко знають межі правомірної і неправомірноїповедінки, свої права, свободи, обов'язки, обсяг і вид відповідальності за вчиненеправопорушення. Вираження норм
у законах, інших нормативних актах, встановленняформальної рівності — це основна ознака формальної визначеності права. [5,74]
Системність права.
Системність права полягає в тому, що право — цене просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані таузгоджені. Системність вноситься до права законодавством. Лише системне, несуперечнеправо, яке виражає свою сутність через принципи, здатне виконати завдання, що постаютьперед ним. Сьогодні в Україні найважливіше і найнагальніше завдання — відновитиі зміцнити системність права, оскільки неузгодженість нормативно-правових актіврозірвала системоутворюючі зв'язки між юридичними нормами. [5,53]
Вольовий характер права.
Вольовий характер права, вираження в ньому суспільних,групових і індивідуальних інтересів означає, що в праві проявляється та втілюєтьсяволя, змістом якої є інтерес. Право акумулює суспільну, групову та індивідуальнуволю громадян у їх гармонічному поєднанні, злагоді та компромісах. Воля пронизуєдіяльність людини, її цілеспрямовану поведінку в усіх, у тому числі й у правовій,сферах життя. Розуміння волі в праві виключає зведення права до знаряддя насильствадержави, засобу придушення нею індивідуальної волі. Створюється ілюзія, що правовиходить від держави. Насправді в ідеалі держава в особі своїх законодавчих органів»підносить до закону" суспільні, групові та індивідуальні інтереси, яківідповідають принципам справедливості, свободи, демократії, рівності, гуманізму.[6,65]
Загальнообов'язковість права.
Загальнообов'язковість права виражається в тому,що встановлені правила поведінки є загальними та обов'язковими для всієї країни.Загальнообов'язковість, загальність праву надає те, що в ньому виражаються узгодженіінтереси учасників регульованих відносин, що воно має нормативний характер.
Державність права.
Державна забезпеченість, гарантованість права,аж до примусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримує загальніправила, які визнаються державою правовими. Далеко не всі норми права додержуютьсята виконуються добровільно, в силу внутрішнього переконання. Значна частина населенняпідкоряється вимогам правових лише тому, що за правом постає держава. Державна охоронаправових норм містить у собі державний легальний примус, різні організаційні, організаційно-технічні,виховні та превентивні (попереджувальні) заходи державних органів з дотримання тавиконання громадянами юридичних норм. До порушників вимог норм права компетентнідержавні органи можуть застосовувати заходи юридичної відповідальності приписів- дисциплінарної, адміністративної, кримінальної. Тим самим держава забезпечує загальнообов'язковістьнорм права.
Отже, існує сім ознак права: право є виміром свободи,тобто вираження міри свободи, рівності та справедливості, означає, що право з достатньою
повнотою втілює основні права та свободи людини;нормативність права, тобто виявляє сенс і призначення права; формальна визначеністьправа, тобто визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість, формальнихправових приписів виражені у законах, указах, постановах; системність права, тобтоправо — це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементипов'язані та узгоджені; вольовий характерправа, тобто вираження в ньому суспільних, групових і індивідуальних інтересів означає,що в праві проявляється та втілюється воля; загальнообов'язковість права виражається в тому, що встановленіправила поведінки є загальними та обов'язковими для всієї країни; державність права, тобто забезпеченість, гарантованістьправа, аж до примусу, свідчить про те, що державна влада, держава в цілому підтримуєзагальні правила. [8,218-220]
2.3 Функції права
У науці поняття «функція» вживаєтьсяв різних значеннях. Функції розглядаються в математиці, біології, кібернетиці, соціології,фізиці та ін. У юридичній науці термін «функція» вживається для характеристикисоціальної ролі й призначення держави і права. Поняття «функція права»повинне охоплювати одночасно як призначення права, так і напрями його впливу насуспільні відносини.
Таким чином, функції права — це найбільш істотнінапрями і сторони його впливу на суспільні відносини, у яких розкривається загальнолюдськаі класова природа та соціальне призначення права.
Загальносоціальні функції виражають вплив правана суспільство і поділяються на економічну, політичну, культурну, виховну, оціночну,інформаційну, ціннісно-орієнтаційну та ін.
Спеціально-юридичні поділяють на регулятивну (регулятивно-статичнуі регулятивно-динамічну) й охоронну. Вони виражають специфічну регулятивну природуправа.
Регулятивно-статична функція спрямована на закріпленняв нормах права суспільно корисних відносин, що потребують забезпечення стабільностій непорушності (основи конституційного ладу, народовладдя, форми власності, правовийстатус громадян, поділ влади, правові основи різних галузей права, норми-заборонита ін). У цьому полягає одне із завдань правового регулювання. Право насампередюридично закріплює, зводить у розряд чітко урегульованих ті суспільні відносини,які являють собою основу нормального, стабільного існування суспільства. [12,36]
Регулятивно-динамічна функція спрямована на забезпеченнянормального динамічного розвитку суспільно корисних відносин, процесу досягненнянамічених завдань, визначеного запрограмованого результату. Вона спрямована на змінуй удосконалення існуючих, виникнення нових суспільних відносин. Регулятивно-динамічнафункція виявляється у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їхньогоруху (динаміки).
Охоронна функція спрямована на забезпечення нормальногоздійснення регулятивно-статичної і регулятивно-динамічної функцій права, на охоронуправа від порушень. Відповідно нею охоплюються попередження і припинення правопорушень,відновлення порушеного права, притягнення винної особи до юридичної відповідальності.Право охороняє загальновизнані, фундаментальні суспільні відносини, воно спрямованена витіснення шкідливих для суспільства відносин. Охороняючи ці відносини, правоприпиняє, забороняє, карає дії, які порушують умови нормального розвитку, що суперечатьінтересам суспільства, держави і громадян і тим самим витісняє їх.
Відповідно до елементів, з яких складається системаправа, деякі вчені виділяють п'ять груп функцій права: загальноправові (властивівсім галузям права); міжгалузеві (властиві двом і більше галузям права); галузеві(властиві одній галузі права); правових інститутів (властиві конкретному інститутуправа); норми права (властиві конкретному виду норм права). [12,37]
2.4 Походження права
Термін «право» вживають у різних значеннях(право першості в черзі; право на подяку за безкорисну допомогу; право співзасновникакомерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав; право зажадатиповернення свого майна із незаконного володіння та ін.). В усіх випадках термін«право» походить від кореня «прав», що означає правда, справедливість.Але не у всіх наведених прикладах термін «право» має юридичне значення.Право першості в черзі — це норма, що стала звичкою, норма — звичай, а не правов юридичному значенні слова. Право на подяку за допомогу — це моральна норма. Правоспівзасновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав- це «право», що ґрунтується на законі, який чітко визначає, що таке корпоративніправа. Таким самим, тобто основаним на законі, інших офіційних джерелах, є суб'єктивнеправо зажадати повернення свого майна із незаконного володіння. Лише в двох останніхвипадках вживання терміна «право» має юридичне значення.
Тому в юридичній літературі останніх років (С.С.Алексеев, П.М. Рабинович) можна зустріти поділ права на:
загальносоціальне, або безпосередньо-соціальне(випливає безпосередньо із соціального життя і не залежить від держави);
спеціально-соціальне, юридичне (є наслідком державноїдіяльності, втіленням волевиявлення держави).
Юридичне право ще називають «законодавчимправом», на відміну від звичаїв — «передзаконодавчого права».
Юридичне, «законодавче право» нерідковизначають як «позитивне право». Це є штучне право, що виходить від державиі суспільства, виражено в писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах:законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади. «Позитивне право»як система норм, що містять права та обов'язки, офіційно закріплені державою, начебтото протиставляється «природному праву», яке має глибший, обгрунтованіший,вихідний у житті людей норматив поведінки, джерелом якого є сама природа людини.Джерело прав людини — вона сама, її потреби та інтереси, її спосіб існування тарозвитку. Вона же виступає їх носієм.
З цього погляду природне право як сукупність праві обов'язків має загальносоціальне, людське походження, а не державне. Воно — продуктнормальної життєдіяльності людини, а не держави. Саме природне право є підставоюневід'ємних, природних прав людини (право на життя, право на свободу, право на рівнийеквівалент при товарному обміні), які існують незалежно від того, закріплені вониде-небудь чи ні.
Природні права безпосередньо випливають із природногопорядку речей, із самого життя, з існуючих у суспільстві економічних, духовних таінших, у тому числі природних, чинників. Тому природні права ще називають«природженими» суб'єктивними правами. Вони й складають сутність загальносоціального,або безпосередньо-соціального права. З точки зору природно-правової теорії, правалюдини слід розуміти не як державний дарунок, а як «природжені», данілюдині від природи права, які демократична держава закріплює в нормах Конституції,інших законах і в такий спосіб визнає їх «позитивними», «юридичними».
Юридичне право, у свою чергу, має два значення:
об'єктивне юридичне право — система діючих у державіправових норм і принципів. Вони встановлені (або визнані) державою як регуляторсуспільних відносин, забезпечені нею. Термін «об'єктивне» означає, щовони одержали об'єктивацію в офіційних державних актах і тому є незалежними відіндивідуального інтересу (волі) та свідомості суб'єкта права (крім «автора»цих норм). Суб'єкт, вступаючи в громадське життя, уже стикається з «готовими»юридичними нормами, які виникли до нього і незалежно від нього;
суб'єктивне юридичне право — правові норми і принципияк певні юридичне визнані можливості (свободи) суб'єкта права задовольняти власнийінтерес (приміром, можливість задовольнити інтерес особи, яка має пільги щодо податків,полягає в одержанні цих пільг). Термін «суб'єктивне» означає, що наданимиможливостями (правами і свободами) суб'єкт на свій розсуд може скористатися абоне скористатися, усе залежить від його волі (інтересу) та свідомості. Суб'єктивнеюридичне право є похідним від об'єктивного, виникає на його підґрунті та у йогомежах.
Між двома значеннями терміна «право»існує тісний взаємозв'язок. Поки норма права є загальною і поширюється на усі випадкиконкретної сфери життя та діяльності людини, вона є об'єктивною. Коли норма правастосується певної ситуації і здійснюється в конкретній поведінці суб'єкта, вонає суб'єктивною. Наприклад, громадянин С. може скористатися суб'єктивним правом напільгу щодо податків у силу того, що така пільга передбачена в нормах податковогоправа. Об'єктивне право складається з норм, що виражені в законі, норм, що«говорять» про суб'єктивні права взагалі — безвідносно до конкретногосуб'єкта.
Велику частину своїх прав суб'єкт не може здійснювати,якщо він не визнаний державою юридичне правоздатним, дієздатним і не стане носіємсуб'єктивного юридичного права. Наділяючи громадян суб'єктивним юридичним правом,держава нібито то відкриває доступ до здійснення основних, невідчужуваних прав людини,даних йому від народження, від природи.
Це можна зобразити так:
природні права людини — норми об'єктивного права- > суб'єктивні юридичні права
Природні права людини (її безпосередньо-соціальніправа) перетворюються на суб'єктивні юридичні права і одержують офіційне визнанняза допомогою загальнообов'язкових норм права, встановлених і охоронюваних державоюу вигляді об'єктивного права (про суб'єктивне право див. у главі 18 «Правовідносини.Юридичний факт»).
Подальший конкретний виклад питань полягатиме врозкритті змісту юридичного права (об'єктивного та суб'єктивного). [3,44-49]
Право походить:
У будь-якому історичному суспільстві для підтриманняв ньому порядку потрібно регулювання за допомогою соціальних норм, так зване соціальнерегулювання. Регулювати — значить спрямовувати поведінку людей, їх груп і всьогосуспільства, уводити їх діяльність у певні рамки. Розрізняють два види соціальногорегулювання: індивідуальне (упорядкування поведінки конкретної особи, у конкретномувипадку) і нормативне (упорядкування поведінки людей за допомогою загальних правил- зразків, моделей, що поширюються на усіх, на всі подібні випадки). Поява нормативногосоціального регулювання послужила якісним поштовхом до становлення (виникнення тарозвитку) права.
У первісному суспільстві нормативним соціальнимрегулятором були норми-звичаї — правила поведінки, що стали звичкою у результатібагатократного повторення протягом тривалого часу. Звичаєве право — система норм,що спираються на звичай.
Норми-звичаї ґрунтувалися на природно-природнійнеобхідності і мали значення для всіх сторін життя общини, роду, племені, для регламентаціїгосподарського життя та побуту, сімейних та інших взаємовідносин членів роду, первісноїморалі, релігійно-ритуальної діяльності. Їх метою була підтримка і збереження кревнородинноїсім'ї. Це були «мононорми», тобто нерозчленовані, єдині норми. В них перепліталися,чітко не проступаючи, найрізноманітніші елементи: моралі, релігії, правових засад.
Мононорми не надавали переваг одному члену родунад іншим, закріплювали «первісну рівність», жорстко регламентуючи їхдіяльність в умовах протистояння суворим силам природи, необхідності оборонятисявід ворожих племен. У мононормах права членів роду представляли собою зворотнийбік обов'язків, були невіддільними від них, оскільки первісний індивід не мав виділеногоусвідомленого власного інтересу, відмінного від інтересу роду. Лише з розпадом первісноголаду, появою соціальної неоднорідності усе більш самостійного значення набуваютьправа.
В умовах суспільної власності і колективного виробництва,спільного вирішення спільних справ, невідокремлення індивіда від колективу як автономноїособи, звичаї не сприймалися людьми як такі, що суперечать їх власним інтересам.Ці неписані правила поведінки додержувалися добровільно, їх виконання забезпечувалосяголовним чином силою суспільної думки, авторитетом старійшин, воєначальників, дорослихчленів роду. У разі необхідності до порушників норм-звичаїв застосовувався примус,що виходив від роду або племені в цілому (страта, вигнання з роду і племені та ін.).
У первісному суспільстві переважав такий засібохорони звичаю, як «табу» — обов'язкова і незаперечна заборона (наприклад,заборона під страхом найтяжчих кар кровнородинних шлюбів). Крім заборон (табу),виникли такі способи регулювання, як дозволяння та позитивне зобов'язування (лишев зародковій формі). Дозволяння мали місце у випадках визначення видів тварин ічасу полювання на них, видів рослин і строків збирання їх плодів, користування тієючи іншою територією, джерелами води та ін. Позитивне зобов'язування мало на метіорганізувати необхідну поведінку в процесах приготування їжі, будівництва осель,розпалювання вогнищ, виготовлення Знарядь та ін.
Нормативні узагальнення (заборони, дозволи, позитивнізобов'язування), які перетворилися на звичайні засоби регулювання первіснообщинногожиття — витоки формування права. [10,69-74]
Розділ ІІІ. Правова держава, як результатвзаємодії держави та права3.1 Взаємозвязок держави та права
Держава здійснюючи політичну владу в громадянськомусуспільстві:
1. підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству;
2. забезпечує рівні можливості для всіх людей у всіх сферахїхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості й милосердя;
3. не втручається в особисте життя людини;
4. регулює суспільні відносини в межах чинної конституції,законів та інших джерел права.
Право як юридичне явище і держава як політичнаорганізація влади виникли одночасно і тісно взаємозв’язані.
Право залежить від держави, оскільки:
1. виникає як інституйована система джерел, що встановлюютьсячи санкціонуються державними органами і службовими особами, а це означає, що юридичнеправо походить від держави;
2. є більш-менш сталим і недоторканим завдяки державі;
3. завдяки державі та її органам впроваджується в життя;
4. його авторитетність і престижність залежать від держави;
5. сутність права відображає соціальну сутність і призначеннядержавної організації.
Але слід мати на увазі, що право має відносну самостійністьі впливає на державу (її органи), а отже, і держава залежить від права, бо право:
1. обмежує в демократичному суспільстві державну владу;
2. упорядковує державну владу через процесуальну і процедурнуформу;
3. дозволяє державним органам відповідні дії;
4. організовує побудову, структуру, вдосконалення й розвитокдержавних органів, визначає їхнє функціонування;
5. надає державним органам престижності і авторитетності.
Отже, право як і юридичне явище і держава як політичнеорганізація влади виникли одночасно і тісно взаємопов'язані, та право залежить від держави, оскільки завдяки державі та її органамвпроваджується в життя. [11,81-85]
Розділ ІV. Сутність і соціальне призначенняправа4.1 Сутнісні ознаки права
Рольправа у наш час велика, як ніколи раніше, оскільки воно стає не тільки засобом управління,а й системою основних прав та свобод людини і громадянина. Дуже важливо визначитисутнісні ознаки права, що допоможе не тільки у його вивченні і пізнанні, але й буденадійною теоретичною базою для юриста-практика в його правоохоронній та правозастосовчійдіяльності.
Уюридичній літературі склалася думка, що поняття права повинно відображати такі важливісутнісні ознаки:
При державно-вольовому характері.
Правовиражає волю громадян конкретної країни. Виказану думку не слід розуміти у томузначенні, що державна воля, виражена у праві, завжди є втіленням волі кожного окремогогромадянина чи волі всього суспільства. Такі норми права приймаються, але далеконе завжди (наприклад, прийняття Конституції України 1996 року). Частіше за все правовінорми приймають парламенти, президенти, уряди, які є представниками певних політичнихпартій, рухів, що одержали перемогу на виборах. Історичний досвід останнього століттясвідчить, що у демократичних державах абсолютних (стовідсоткових) переможців практичноне буває. Парламенти, президенти приходять до влади з невеликою перевагою передстороною (сторонами), що програли. Вони приймають правові акти загальнообов'язковогозначення, і останні є результатом діяльності органів держави, хоча частіше всьогоу них виражений інтерес не всього суспільства, а тих сил, що одержали перемогу.Проте визнано, що правові акти держави мають державно-вольовий характер, оскількиу них виражена державна воля. Це пояснюється також тим, що, по-перше, норми праває результатом вольової діяльності осіб, яким належать нормотворчі функції, а такожправо — продукт волі людей. [6,73-75]
По-друге,правовий акт після вступу в силу суттєво впливає на волю людей, забороняючи абодозволяючи певний вид поведінки.
Длятого, щоб зрозуміти, про яку волю, виражену в праві, йдеться, як співвідноситьсяволя окремої людини з волею, вираженою у праві, необхідно розрізняти такі поняття,як «воля у психологічному значенні» та «державна воля».
Воляу психологічному значенні — це функція нормального працюючого людського мозку, однеіз спрямувань свідомого життя людини. Спеціалісти-психологи визначають волю як такусторону психічного життя особи, яка виражена у її свідомих діях та вчинках.
Правоє виразом не будь-якої волі, а тільки втіленої у офіційних актах держави у виглядізаконів і підзаконних актів. Саме така воля набуває значення державної, походитьвід імені держави, адресується всім громадянам як загальнообов'язкова.
Іншимисловами, поза офіційними актами державна воля суспільства, політичної групи, партії,класу не є державною, а, отже, не може бути визнана і виражена як право. Ось чомуправо має не просто вольовий, а саме державно-вольовий характер.
Праву,закону передують соціальні умови життя суспільства, суспільна у них потреба.
Отже,в основу волі, що виражена у праві, покладено певні потреби та інтереси (економічні,політичні, моральні тощо). Магістральними серед них є інтереси економічні. Різноманітніпотреби, що відображені у свідомості людей, впливають на їх волю. Безпосереднімджерелом вольових дій є усвідомлені людьми інтереси і потреби у формі мотивів, щопризводять до прояву волі зовні. Для того, щоб одержати санкцію закону, економічніфакти повинні одержати форму юридичного мотиву.
При нормативному характері
Державно-вольовийхарактер права органічно пов'язаний з його нормативністю. Право складається з загальних правил поведінки, спрямованих на регулювання і охоронусуспільних відносин.
Нормативнийхарактер права відображає об'єктивну потребу охопити загальним правилом повторюванікожного дня акти виробництва, розподілу і обміну продуктів та намагання зробититак, щоб окрема людина підкорялася загальним законам виробництва і обміну. Нормативність- універсальна і глибинна якість права. Норма є і у стародавньому звичаї, і в сучасномузаконі.
Найважливішаякість правових норм полягає у тому, що кожна з них є встановленим чи санкціонованимдержавою загальнообов'язковим правилом поведінки. Правові норми передбачають туповедінку, котру вимагає держава і якій вона гарантує необхідний захист і підтримку.Ці загальні правила поведінки розраховані не на разові, індивідуальні обставини,а на систему, на ряд обставин, що повторюються. [7,38-41]
Уюридичній літературі переважним є підхід, згідно з яким під правом слід розумітисистему (сукупність) норм, правил поведінки загального характеру. Разом з тим висуваютьсятакож аргументи проти нормативного розуміння права; деякі вчені пропонують ширшийпідхід до розуміння права.
Нормативнийхарактер права — це найважливіша ознака, що дозволяє відрізняти право від правосвідомості,суб'єктивного права і правовідносин.
Слідмати на увазі, що припинення реального значення нормативності права об'єктивно заважаєзміцненню законності. До того ж норма права — загальне правило поведінки, що поширюютьсяна необмежену кількість осіб і розраховане на багаторазове застосування.
Колийдеться про правові відносини, то розуміємо, що це особливий, самостійний, відміннийвід правової норми елемент правової надбудови, з властивими тільки правовідносинам,а не праву, елементами: суб'єктивне право, юридичні обов'язки, об'єкт, юридичнийфакт тощо.
Колимова іде про правові ідеї, принципи, правосвідомість, то це також тісно взаємопов'язаніз правом, але відмінні від нього явища, не лише такі, що відображені у праві, ай ті, що існують самостійно, у вигляді правової ідеології, правової психології,діють до появи правової норми і продовжують жити після її відміни.
Погоджуючисьз тим, що нормативне розуміння права досить вузьке, не можна визнати, що широкейого розуміння слушніше, оскільки воно є судженням про правові явища взагалі, продію права, його взаємозв'язки чи про права людини. Такий підхід створює досить розпливчатууяву про право, оскільки найбільш високі ідеали при всій їх значущості як такі неможуть заміняти владного нормативного регулятора відносин між людьми (власне дляцього і створювалося право), слугувати об'єктивним критерієм правомірності чи протиправностівчинків людей. На практиці вбачається, що наприклад, багато з природних прав і свободлюдини різні люди розуміють неоднаково, оскільки суспільство складається з різнихсоціальних прошарків, груп населення, і у кожної з них є своє розуміння цього поняття.Майже у кожного громадянина, акціонера, власника тощо є власна уява про справедливість,зміст прав та свобод. У такій ситуації без об'єктивного критерію, тобто діючогопозитивного права (закону, підзаконного акта), що містить норми права, важко вирішитиправові суперечки суб'єктів. [183-185]
Длятого, щоб пізнати сутність права глибше, необхідно абстрагуватися від окремого суб'єкта,певного учасника правових відносин, слід відмітити найбільш суттєві риси права,властиві йому як цілісному феномену. Потрібно визнати найважливіші значення суб'єктивногоправа. Проте значення і розуміння (поняття) — різні категорії. Необхідно визнати,що право — це система (сукупність) норм (правил поведінки загального характеру),які:
— Виражають волю держави, обумовлену певними економічними,політичними і соціальними умовами.
Встановлюютьсячи санкціонуються державою.
Підтримуютьсяу випадку необхідності примусовою силою держави.
Впливаютьна суспільні відносини з метою закріплення правопорядку (системи відносин), вигіднихвсьому суспільству або політичним силам, що здійснюють державну владу.
Слідпідкреслити, що вказане вище належить до позитивного (письмово оформленого, чинноготощо) права. Не можна не визнати важливість наявності певних прав і свобод, що відносятьсядо природних прав та свобод людини, тобто до прав, що належать людині від народження,існують об'єктивно, незалежно від закріплення (чи не закріплення) їх у позитивному(писаному) праві1. Ці права не потребують державного визнання, хоча їхпідтвердження і захист — перший обов'язок будь-якої держави, що претендує на статусдемократичної. Це — права людини на життя, ім'я, честь, гідність, власність, вибірмісця проживання, свободу думки, віросповідання. У наведених правах і свободах концентруютьсянайбільш цінні, високоморальні вимоги людини до держави, суспільства, інших громадян.Проте, по-перше, гарантії цих прав суттєво посилюються, коли визнаються державою;по-друге, нормативне визначення права не принижує значення названих природних правлюдини. [2,73-75]
Уданому випадку йдеться про конкретні права людини, а не про право як особливий соціальнийфеномен, який також вважається виразом ідеї справедливості і свободи2.Справедливим є те, що слугує благу людини, не утискує права інших людей, не спричинюєшкоди суспільству тощо. Якщо норма права, видана державою, закріплює, розширює ігарантує права та свободи громадян, встановлює відповідальність за порушення, тосаме тим вона слугує також природним правам людини.
Позитивнеправо, його найважливіші якості визначаються тим, що воно діє у самому житті, уреальній дійсності. Його сутність полягає у тому, що воно може реально впливатияк на окрему людину, так і на все суспільство3.
При специфічній формі виразу.
Державнаволя, щоб вважатися правом, повинна бути оформлена як правове веління. Його можнаоголосити як заяву, програму, звернення. У
такихдокументах оголошується про наміри, побажання тощо. Для права історичною практикоюнапрацьовані свої, специфічні форми існування. Це — санкціоновані державою звичаї,адміністративний чи судовий прецедент, нормативний акт, виданий компетентними органами,договір, укладений між сторонами.
Найпоширенішоюформою закріплення державної волі в якості права є законодавство. Іноді право ототожнюєтьсяіз законом. Це не зовсім вірно. Закон — найважливіша форма права, проте лише одназ форм його існування. Правові ідеї, наміри, державне волевиявлення втілюється врізних формах, набуваючи якості права. Виникнення тієї чи іншої форми права пов'язанез історичними умовами становлення позитивного права, з його національними традиціями,правовою психологією та ідеологією народу. [2,153-157]
При системному характері.
Убудь-якій сучасній державі право повинно бути узгодженою, взаємообумовленою системою.Між чинними правовими нормами і новими нормативними актами має бути певна узгодженість,спадкоємність, інакше право буде не регулювати відносини в суспільстві, а, навпаки,породжувати протиріччя і конфлікти. Історії відомо багато випадків руйнування існуючоїправової системи і створення нової (революції, контрреволюції, зміна політичногокурсу тощо). Ці процеси завжди супроводжувалися руйнуванням правових традицій, появоюправового романтизму, посиленням правового нігілізму, що негативно впливало на правопорядок,спричиняло порушення прав і свобод громадян, неповагу до них. Необхідні були десятиліттящоб налагодити потрібні взаємодії усередині права, поновити його системність, якає досить потужним стабілізуючим фактором у всіх відносинах. Системоутворюючі зв'язкиу праві — найважливіша, іманентна його ознака, обов'язковий атрибут законодавчогопроцесу. [2,158]
При формальній визначеності.
Цяознака надає певної чіткості, зрозумілості, визначеності правовим приписам, а, отже,і самому праву. Право виступає як формальний масштаб,
однаковорівний для всіх учасників відносин, що регулюються. У правових приписах визначенімежі поведінки кожного із суб'єктів права, закріплені їх права і обов'язки. Правотим ефективніше виконує завдання формального регулятора суспільних відносин, чимдосконаліша законодавча техніка. Не випадково право визначається як «формальнасвобода». Завдяки формальній визначеності правових приписів суб'єкти права- держава, організації, посадові особи, громадяни, іноземці, особи без громадянствазнають надані їм права, у рамках яких вони можуть діяти, можуть вимагати необхіднихдій від інших суб'єктів права, мають можливість реалізувати свої права і обов'язки.
Отже,роль права в наш час дуже велика, як ніколи раніше, оскільки вона стає не тількизасобом управління, а й системою основних прав та свобод людини і громадянина, такожу юридичній літературі склалася думка, що поняття права повинно відображати таківажливі сутнісні ознаки: при державно-вольовому характері, при нормативному характері,при специфічній формі виразу, при системному характері, при формальній визначеності.[8,174-175]
4.2 Сутність права
Питанняпро сутність права — одне з основних, головних, найбільш важливих вчень про право,тим більше, що сутність права багатоаспектна.
Питанняпро сутність права (крім своєї наукової значущості) мало до останнього часу великеполітичне значення, оскільки в умовах ідеологізованості юридичної науки є однимз предметів принципової політичної дискусії між представниками соціалістичної юридичноїнауки і, так званої, буржуазної. Причому це не була схоластична дискусія. Це булидійсно два принципово протилежні підходи до поняття сутності права.
Оскільки«сутність» означає сукупність найбільш глибоких, стійких якостей предмета(у даному випадку — права), що визначають його походження, характер і напрями розвитку,предметом дискусії як раз і були причини виникнення права, його визначення, рольу суспільстві, якісні ознаки тощо. Для одних суб'єктів право — це інструмент справедливостіі свободи, засіб захисту людини від влади, надбання людської культури і розуму,для інших — лише класовий регулятор суспільних відносин.
Слідзазначити, що погляди на сутність права довгий час були пов'язані з певною ідеологізацієююридичної науки. Саме така ідеологізація стає основною причиною однобічного розробленнясутності права, оскільки було неможливо відійти від класового підходу щодо сутностіправа, особливо, якщо це стосувалося характеристики права західних країн.
Багатомислителів стародавнього світу намагалися проаналізувати і пояснити такі важливіпитання, як поняття, сутність, соціальне призначення права. Причому в деяких з нихмало місце багато спільного в розумінні права, проте були і зовсім протилежні оцінкита визначення. Протиріччя у підходах до розуміння сутності права, його призначення,ролі у житті суспільства і окремої людини зберігаються до цього часу. [1,264-265]
Протетакі протиріччя можна пояснити. Право — значуща цінність для сучасного суспільства,для кожної людини: досить глибоким і складним є його вплив на життя держави, суспільствав цілому, кожного громадянина; тому воно не може мати просте, однобічне пояснення.У останні роки значення права у міжнародних і внутрішніх справах держав постійнозростає, не кажучи вже про його значення для забезпечення прав і свобод людини тагромадянина. Дана проблема є вихідною, центральною у вченні про право, її глибокевивчення багато у чому визначає подальше дослідження інших питань теорії права.
Підсутністю права розуміють ті внутрішні і необхідні, загальні та основні, головніі стійкі риси, ознаки та якості правових явищ, єдність і взаємообумовленість якихвизначають якісну специфіку та закономірності
розвиткуправа як самостійної субстанції1. Риси, якості і ознаки, що складаютьсутність права, іманентні останньому, невіддільні від нього, необхідно знаходятьсяу ньому. Пізнати сутність — означає зрозуміти правові явища, зрозуміти чому вонисаме такі. Ця методологічна вимога полягає у тому, що явища сутності повинні бутипроаналізовані в суспільних відносинах, у дії, як реальне буття права.
Розглядаючице питання, слід зазначити, що більшість дослідників сутності права зосередили увагуна одному її найважливішому моменті — державній волі (волі пануючого класу). Однаксучасний підхід до пізнання сутності права передбачає врахування не тільки державноїволі як такої, а й інших якостей та явищ, синтезованих сутністю: норм, функцій тощо.Сутність права взагалі не може бути розкрита однією категорією, її можна пізнатиі виразити лише за допомогою системи категорій, що відтворюють дійсну природу таісторію права.
Однимз недоліків у пізнанні вітчизняного права як раз і була відсутність відповідностіу підході до з'ясування категорій «сутність права» і «явище права».Остання категорія практично не досліджувалася. Категорія «сутність права»є більш розробленою у вітчизняній юридичній думці.
Категорія«сутність права» виступає як фундаментальне поняття теорії права. А системапонятійних рядів теорії права показує, яким чином сутність права проявляється історично.Кожне окреме правове явище може демонструвати не всю сутність права, а її окремиймомент, сторону, рису. Воно ніколи не демонструватиме всю сутність права, інакшене було б окремим.
Аналізвзаємозв'язку економіки і права, наприклад, повинен охоплювати вплив економіки нарозвиток права, економічні важелі у праві для того, щоб, у свою чергу, показатироль права, значення законодавства для зміцнення і розвитку економіки. Дослідженняполітичної ролі права — це пізнання його політичного змісту, політичної спрямованості.
Рамкисутності не є раз і назавжди сталі, вони не статичні, а динамічні і змінюються,розвиваючись під впливом різних причин, рушійних сил. Відповідно не є незміннимиі рамки сутності права, яка, розвиваючись, породжує нові зв'язки, відносини, охоплюючивсе ширші явища. Завдання теоретичного дослідження полягає у проникненні в ці новізв'язки і явища, в усвідомленні нових відносин. Цим самим проявляється багатствосутності права, що, в першу чергу, доводиться фактами позитивного соціального значення,а також новими явищами у самому праві, що також зазнає певних змін під впливом розвиткутих чи інших соціальних факторів. Названий процес збагачення, розвитку сутностіправа безперервний, невичерпний. Пізнання головного у сутності права — це досягненняпоглибленого вивчення зв'язків і процесів права. Це проникнення в його стійкий ізакономірний зв'язок, у його внутрішній механізм1.
Правоявляє собою єдність форми та змісту, сутності і явища. Слід враховувати, що однієюіз сторін сутності, яка впливає на суспільні відносини, є функція права. Функція- це розгортання сутності права у суспільних відносинах.
Категорія«сутність права» виражає загальні закономірності розвитку правової дійсності,а окремі правові явища — лише специфічні закономірності їх розвитку. В сутностіправа представлені всі основні, суттєві, головні риси правових явищ у їх єдності.
Отже,сутність права — одне з основних, головних, найбільш важливих значень про право,тим більше, що сутність права багатоаспектна, також сутність права взагалі не можебути розкрита однією категорією, її можна пізнати і виразити лише за допомогою системикатегорій, що відтворюють дійсну природу та історію права. [9,34-40]
4.3 Соціальне призначення права
Питанняпро соціальне призначення права має довгу історію розвитку. Демосфен бачив соціальнепризначення права у встановленні порядку, якого повинні дотримуватися всі люди.Цицерон вбачав соціальне призначення права у тому, що воно визначає всі необхіднідії і забороняє небажані. Гуго Гроцій вважав, що призначення права полягає у виразіним моральних правил, у визначенні справедливих дій. Були також інші висловлюваннящодо соціального призначення права.
Протебільша увага почала приділятися цим питанням на початку XX ст. Деякі вчені (Л. Дюпе,К. Зенкер, М. Коркунов, Л. Петражицький та інші) звернули увагу на різнобічні соціальніаспекти дії права. З'явилася теорія соціальних функцій права, суть якої полягаєу спробі пояснити суспільству природу права, його соціальну цінність, багатогранністьдії, важливість права для вирішення соціальних завдань.
Кожний з названих авторів по-своєму пояснював соціальнепризначення права, інколи вони виходили із зовсім різних методологічних і гносеологічнихпозицій, але всі зазначали здійснення правом соціальних (громадських) функцій, вбачаючиу них прояв як соціальної природи, так і соціального призначення права.
Необхіднозазначити, що проблема соціального призначення права в останні десятиліття — постійнадля представників юридичної науки як на Заході, так і в Україні.
Уюридичній літературі категорія «соціальне призначення права» вживаєтьсяу декількох значеннях: наприклад, для характеристики історичної місії права, тобтооцінки значення права стосовно його минулого і майбутнього. Під соціальним призначеннямправа іноді розуміють його економічні, політичні, ідеологічні та інші завдання.Можна розглядати його з точки зору кінцевих соціальних результатів, тобто в аспектітих досягнень в соціальних відносинах, які обумовлені реалізацією правових норм.
Уцьому зв'язку можна вважати, що право має своїм соціальним призначенням закріпленняважливих, необхідних відносин, викорінення негативних явищ у житті суспільства,забезпечення нормальних умов для розвитку певних відносин і створення умов для сприятливогорозвитку нових, прогресивніших видів суспільних відносин. [12,259-264]
Проте дане визначення не є вичерпним для категоріїправа. Багатоманітність і різні рівні відображання нею правової дійсності даютьпідстави використовувати дану категорію у іншому — ширшому значенні, що дозволитьнадати соціальному призначенню права більшу самостійність, теоретичну і практичнуцінність у апараті юридичної науки.
Соціальнанеобхідність регулювання суспільних і виробничих процесів виникає вже на ранніхетапах розвитку суспільства, ще до появи права. Ця необхідність багаторазово зростаєв умовах появи державної організації суспільства, коли суттєво розширюється сферавідносин, яку клас, що знаходиться при владі, намагається охопити регулюванням:форма взаємовідносин особи і держави, забезпечення функціонування політичних інститутівтощо. Право стає найважливішим інструментом координації дій різних суб'єктів суспільнихвідносин.
Правовінорми виступають як вимоги, що пред'являються до відповідних суб'єктів суспільнихвідносин здійснювати певні дії, у першу чергу в інтересах тих політичних сил, виразомволі яких є право. Саме тому правові норми завжди прямо чи опосередковано спрямовуютьсяна охорону цих інтересів, тобто мають поряд з регулятивним охоронне призначення.Регулювання і охорона суспільних відносин юридичними засобами — це головне і основнеу чому полягає соціальне призначення права. Разом з тим історія свідчить, що в силуполітичних і соціально-економічних причин кожний тип права покликаний вирішуватитільки йому властиві завдання, спрямований на досягнення певної мети, що не властивоіншим історичним типам права. Необхідно розрізняти загальне соціальне призначенняправа, тобто характерне для всіх його історичних типів (регулювання і охорона
суспільнихвідносин) і типологічне, тобто властиве праву одного історичного типу (наприклад,ідеологічна спрямованість соціалістичного права). У цьому зв'язку можна вважати,що в соціальному призначенні права інтегруються його завдання і цілі. Практичнезначення вказаних якостей зазначеної категорії полягає у тому, що при розгляді правав системі різних елементів надбудови його соціальне призначення, яке охоплює специфічнізавдання і мету, виступає одним з критеріїв, що дозволяє чіткіше відмежовувати правовід інших її частин, бачити його якісну самостійність.
Історіясвідчить, що право, вирішуючи класові завдання, активно взаємодіє також з іншимисоціальними регуляторами (політикою, мораллю, звичаями), розв'язуючи загальносоціальнізавдання, регулює суспільні відносини, виховує громадян, охороняє культурні цінностітощо. Як держава неухильно виконує певні «загальні справи», що випливаютьз природи будь-якого суспільства, так і право, як класовий регулятор суспільнихвідносин, неухильно вирішує низку загальносоціальних завдань, обумовлених його соціальноюприродою.
Отже,у юридичній літературі категорія «соціальне призначення права» вживаєтьсяу декількох значеннях: характеристики історичної місії права, тобто оцінки значенняправа стосовно його минулого і майбутнього.
4.4 Сутнісні особливості та призначеннясучасного права
Сучаснеправо, набуваючи ряд нових рис, що відображають особливості будівництва демократичної,правової держави, безумовно, зберігає найбільш стійкі ознаки, властиві йому як особливомурегулятору суспільних відносин (нормативність, формальна визначеність, обов'язковість).Зберігає воно і властиву всім попереднім історичним типам права призначеність регулюватиі охороняти суспільні відносини в інтересах владних політичних сил. Проте
неможна не враховувати, що право в демократичній правовій державі повинно одночасновідображати інтереси всіх соціальних прошарків
населення.В силу цього воно принципово відрізняється від попередніх типів права з точки зоруне тільки кількісної, а й якісної. [11,42-44]
Кількіснавідмінність полягає є тому, що право — це інструмент, який відображає інтереси всьогосуспільства, а не одного класу, як це було раніше. Якісна відмінність права демократичноїправової держави від всіх попередніх історичних типів полягає у тому, що воно повинностати інструментом, який відображає волю та інтереси всіх прошарків населення. Саметому в сучасному праві глибоко і всебічно розвиваються загально-соціальні начала,обмежені у інших формаціях в основному рамками інтересів одного класу. В нормахдемократичного сучасного права переважає загальнолюдське призначення. Його нормивідтворюють найбільш суттєві людські цінності, враховуючи багатовіковий досвід вирішеннясоціальних проблем засобами нормативних регуляторів.
Певнуувагу слід приділити завданням, що вирішує сучасне українське право.
Використанняправа у вирішенні економічних завдань визначається матеріальними умовами існуваннясучасного суспільства: наявністю різних форм власності, потребами виробництва ірегулювання ринкових відносин. Система ринкового господарства об'єктивно потребуєретельного правового регулювання. Держава, активно використовуючи правові формиі методи, покликана забезпечувати необхідні умови розвитку ринкової економіки.
Діяекономічних ринкових законів обумовлює потребу різних організаційних і правовихзасобів, спрямованих на забезпечення необхідних умов відповідного формування ринковихвідносин, пропорційного розвитку всіх регіонів країни. У вирішенні цих завдань великароль належить обґрунтованому законодавчому регулюванню економіки, створенню рівнихправових умов для всіх суб'єктів ринкових відносин. Останні нормативні акти свідчатьпро тенденції зменшення податкового тягаря на суб'єктів економічної діяльності.Досвід формування ринкових відносин показує, що роль права у становленні і розвиткуринкової економіки буде незмінно зростати. [10,35-40]
Підвищенняролі права у розв'язанні економічних завдань пов'язане також зі значним збільшеннямкількості суб'єктів економічних відносин, зростанням числа проблем, що потребуютьправової підтримки, необхідністю вдосконалення всього ринкового механізму.
Всучасних умовах право покликане активно сприяти вдосконаленню інститутів демократіїяк головного напряму розвитку правової державності. Дійсний процес демократизаціїдержавного і громадського життя органічно пов'язаний з правом, що закріплює основніінститути демократії, які забезпечують їх юридичні гарантії. Право і демократіянерозривно пов'язані між собою. Право є гарантом реалізації демократії. Практичновся процедурна сторона здійснення демократичних перетворень (інститутів прав і свободгромадян) забезпечується відповідними правовими формами.
Цим,зокрема, пояснюється необхідність активної законодавчої роботи, спрямованої на вдосконаленнядіяльності органів влади, виборчої системи; на зміцнення гарантій правового становищаособи. Зрозуміло, що право регулює не всю систему політичних і демократичних взаємовідносин,а лише її частину, що підлягає регулюванню (наприклад, відносини з представництварізних партій, рухів у вищих органах державної влади тощо).
Призначенняправа регулювати політичні відносини у правовій державі необхідно розглядати стосовносуб'єктів політичної системи, яким властивий різний політичний характер, оскількисеред них є суб'єкти суто політичні — партії, держави, а також відносно політичніорганізації, пов'язані з політикою опосередковано. Звідси випливає неоднакове призначенняправа для регулювання відносин різних суб'єктів політичного життя.
Соціальнепризначення права можна розглядати і у вужчому значенні, маючи на увазі вирішеннязасобами права власне соціальних завдань: вплив
нарозвиток науки, культури, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення, соціальногострахування тощо.
Демократичнаправова держава повинна бути державою соціальною, що передбачає широкий обсяг правовогорегулювання соціальної сфери, зміцнення гарантій прав особи стосовно одержання різнихсоціальних послуг.
Соціальнафункція права, як і соціальна функція держави, визначається соціально-економічнимиумовами розвитку суспільних відносин.
Соціальнепризначення права знаходить прояв також у активному формуванні комплексу правовихзаходів, спрямованих на охорону природи. У наш час це спрямування має чітке, великеюридичне значення. Природоохоронні норми є практично в усіх галузях права. Враховуючитенденції розвитку природоохоронного законодавства, зростаючої цінності природидля людини, важливості раціонального використання суспільством природних ресурсів,можна припустити подальший розвиток даного спрямування впливу права і активне здійсненняправом природоохоронної (екологічної) функції як однієї з форм реалізації його соціальногопризначення. [10,40-42]
Проте потрібно зазначити, що не слід перебільшуватиможливості права у вирішенні соціальних завдань. Дана проблема безпосередньо стикуєтьсяз ширшою проблемою наукового керівництва суспільством, де право використовуєтьсяяк один з важливих інструментів соціального контролю.
Отже, сучасне право набуває ряд нових рис, що відображаютьособливості будівництва демократичної, правової держави, безумовно, зберігає найбільшстійкі ознаки, властиві йому як особливому регулбтору суспільних відносин. [10,42]
Висновок
Отже з даної роботи можна зробити певні висновкищодо даної теми, що кожне суспільство потребує не лише системи підкорення, але йупорядкована системних відносин, тобто соціального регулювання.
Воно здійснюється за допомогою соціальних норм- правил поведінки загального характеру, що регулюють різні сфери суспільних відносин,мають певний зміст і забезпечуються різними засобами соціального впливу.
За змістом розрізняють політичні, організаційні,культурні, естутичні, технічні та інші норми.
Політичні норми регулюють відносини між класами,націями, народностями їх участь в органах державної влади і організації держави,відносин держави з іншими елементами політичної системи суспільства.
Організаційні норми закріплюють структуру, порядокстворення і діяльності державних органів і об"єднань громадян.
Норми культури — це правила культурної поведінкилюдей. В них відображується духовний розвиток народу.
Естетичні норми встановлюють правила поведінкилюдей в зв'язку з уявленнями про красотулюдських вчинків (норм етикету).
Технічні норми – правила необхідного, доцільного поводження людей з предметами природи, знаряддями праці та іншими технічними засобами. До нихналежать інструкції про користування електропобутовими приладами, правила виконанняпевних будівельних робіт, норми витрачення сировини, топлива та інші нормативи.
Норми права — норми, які встановлюються і охороняютьсядержавою.
Норми моралі — це норми, принципи, правила поведінки,які склались в суспільстві під впливом громадської думки і у відповідності з обумовленимиекономічним базисом уявленнями людей про добре, зле, обов«язок справедливість,честь тощо, і забезпечуються в результаті внутрішнього переконання та засобами громадськоговпливу.
Звичаї — це норми, які склались історично, закріпилисьу суспільній практиці в результаті багаторазового застосування певного роду відносині ввійшли в звичку дій людини, колективу людей.
Дуже близькі до звичаїв традиції — способи поведінкилюдей, соціальних груп, які склались в суспільстві і передаються з покоління в покоління.
Норми громадських організацій — це норми, які встановлюютьсяі охороняються громадськими організаціями. Деяким з них держава надає обов»язковість.
Релігійні норми — норми, що регулюють поведінкуі специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування бога (богів). Вонивідображені в Статутах, священних книжках, інших релігійних документах. Існуютьтакі ознаки, як право є виміром свободи, нормативність права, системністьь права,вольовий характер права, формальна визначеність права, державність права.
Також правова держава у пануванні права в суспільномуі політичному житті, наявності суверенної правової влади.
Список використаної літератури
1. Скакун О.Ф. «Теорія держави та права» Харків:2009 р.
2. Олійник А. Ю.; Гусерев С. Д.; Слюсаренко О.Л.«Теорія держави та права» Київ: 2008 р.
3. Колодій А. М.; Олійник А.Ю. «Основи держави таправа» Київ: 2010 р.
4. Котюк Б.О. «Основи держави та права» Київ:2009 р.
5. Копейчиков В.В. «Загальна теорія держави та права»Київ: 2010 р.
6. Ведельніков Ю.А. «Теорія держави та права»Київ: 2009 р.
7. Безродний Є. Ф.; Ковальчук Г.К. «Світова класичнадумка про державу та право» Киїк: 2008
8. Жеругов Р.Т. «Теория государства и права»Москва: 2010 р.
9. Ткаченко В. Д.; Петришенко О.В. «Загальна теоріядержави та права» Харків: 2008 р.
10. Кравчук М.В. «Теорія держави та права» Київ:2010 р.
11. Волинка К.Г. «Теорія держави та права» Київ:2010 р.
12. Копейчиков В.В. «Теорія держави та права»Київ: 2009 р.