Курсоваробота з цивільного права
натему:
«Способизахисту цивільних прав у новому Цивільному кодексі України»
ПЛАН
Вступ
1.Загальнотеоретична характеристика права на захист цивільних прав
1.1Принципи захисту цивільних прав: від римського права до сучасного цивільного права
1.2Співвідношення понять правовий захист та правова охорона
2.Структурно-правовий аналіз права на захист цивільних прав
2.1 Співвідношенняспособів та форм захисту цивільних прав
2.2Юрисдикційна форма захисту цивільних прав
2.3Неюрисдикційна форма захисту цивільних прав
Висновки
Списоквикористаних джерел
ВСТУП
Післярозпаду Радянського Союзу в Україні розпочалися процеси децентралізаціїекономічної системи, на ринку з’явилися нові суб’єкти цивільного обороту. Вумовах сучасного політико-правового розвитку держави особливо актуальним втеоретичному і практичному аспектах є передбачене ст. 55 Конституції України правона захист [1], адже нормальний цивільний оборот передбачає не тільки визнанняналежності суб’єктам правових відносин певних цивільних прав та інтересів, а йзабезпечення функціонування ефективного механізму захисту цих прав. Сучасніправові тенденції вимагають наявності широкого вибору регламентованихзаконодавством засобів, способів та форм захисту цивільних прав та інтересів.
Саметому особливо актуальним є дослідження питання захисту цивільних прав таінтересів, як реалізації встановленого законом суб’єктивного права особи назахист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорюванняшляхом застосування обраних самою особою чи встановлених договором або актамицивільного законодавства правоохоронних заходів – способів захисту цивільнихправ.
Метоюданої роботи є на основі аналізу чинного законодавства і праць науковціврозкрити правову природу захисту цивільних прав та інтересів, способів та формйого реалізації.
Визначенамета зумовила постановку та розв’язання наступних завдань:
· Дослідити принципи та форми захисту цивільних прав, заримським правом та застосування їх у новому Цивільному кодексі України;
· Визначити співвідношення понять «правовий захист», «захистправа» та «правова охорона»;
· Розглянути наукові підходи до визначення елементівмеханізму захисту та класифікації способів та форм захисту цивільних прав таінтересів;
· Проаналізувати співвідношення способів та форм захистуцивільних прав та інтересів;
· Провести змістовний аналіз юрисдикційної форми захистуцивільних прав та інтересів;
· Розкрити зміст таких способів захисту як відшкодуванняматеріальної (майнової) та моральної шкоди;
· Розглянути інститут самозахисту, як неюрисдикційної формизахисту цивільних прав та інтересів.
Об’єктом даної роботи виступають суспільні відносини, яківиникають при використанні особою права на захист свого суб’єктивного права абозаконного інтересу у разі його невизнання, порушення або оспорювання.
Предметомдослідження є такі фундаментальні категорії цивільного права як правовий захистцивільних прав та інтересів, право на захист, правова охорона, засоби, способита форми захисту, порядок захисту, самозахист цивільних прав та інтересів, яківідіграють важливу роль у системі юридичних гарантій реалізації цивільних правта інтересів фізичних та юридичних осіб.
З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів застосовуваласясистема загальнонаукових та спеціально-наукових методів, зокрема: історичний(застосовувався при дослідженні способів захисту прав та інтересів за римськимправом); формально-логічний, порівняльний, діалектичний (використані дляформування та аналізу правових категорій та понять, які є предметом роботи); нормативний(застосовувався в процесі аналізу законодавства України); системний (давможливість визначити місце інституту захисту цивільних прав у системі права назахист, дослідити механізм захисту та визначити його елементи); аналіз; синтез;порівняння.
Теоретичнимпідґрунтям роботи слугували праці вчених і юристів: Р.А. Калюжного, Г.Я.Стоякіна, Я.М. Шевченко, Е.А. Суханова, Ю.К. Толстого, Б.М.Гонгало, А.В. Стремоухова, З.В. Ромовської, Г.А. Осетинської,Т. Підлубної, С.В. Клименко, Т. Ярової, Є.В. Левіцького та інших.
1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА НА ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХПРАВ
1.1Принципи захисту цивільних прав: від римського права до сучасного цивільногоправа
Незважаючина чималий обсяг рецепійованих норм римського права, положень та ідей, воно йдонині залишається невичерпним джерелом для вдосконалення права країнромано-германської правової сім’ї, в тому числі і України.
УРимській державі захист порушених суб’єктивних прав здійснювався в трьохісторично змінюваних формах процесу: легісакційному, формулярному таекстраординарному [15, с. 132]. Спільною підставою для будь-якого з цихпроцесів був позов заінтересованої особи.
Уримському праві позов (action) – це право домагатися через суд того, щоналежить особі. Формування позовної вимоги становило суттєву частину римськогосудочинства в галузі приватного права. У преторських едиктах публікувалисяформули окремих позовів, розроблених щодо відносин, які отримали правовийзахист з їх боку.
Римськіюристи розробили цілу систему позовів, основними з яких є:
· цивільні позови, які ґрунтувалися на приписах цивільногоправа (jus civile);
· гонорарні позови, які були введені в систему правосуддясудовими органами;
· позови суворого права, за яких суддя повинен бувдотримувати суворого припису закону;
· позови доброї совісті, у яких суддя поглиблювався у зміст договору, з’ясовував передусім, до чого сторонипрагнули при укладенні договору;
· позови особисті (персональні), спрямовані проти особи, яка булазобов’язана здійснити на користь позивача якусь дію;
· речево-правові позови (реальні), спрямовані на встановленняналежності речей, тобто на захист речових прав.
Речево-правовіпозови, в свою чергу, поділялися на:
1) реіперсекуторні позови, за допомогою яких позивач вимагав відсуду відновлення порушеного стану майнових прав і намагався отримати те, щобуло відібрано у нього відповідачем;
2) штрафні позови, спрямовані на часткове покараннявідповідача. В них позивач вимагав від суду покарати відповідача штрафом;
3) змішані позови, спрямовані і на відновлення порушеного майновогоправа, і на покарання у вигляді штрафу [18, с. 72].
· публічні (популярні) позови. Ці позови пред’являлися для захистугромадських інтересів;
· позови за аналогією подавалися щодо подібних ситуацій дотих, що були захищені відомими позовами;
· фіктивні позови (позови з фікцією). Ці позови містили певнуфікцію про те, що певна умова закону збережена, коли насправді вона не буладотримана;
· ноксальні позови. Це позови про відшкодування збитків при деліктах,здійснених особами чужого права або рабами без відома paterfamilias;
· позови спадкоємців. Це позови про розподіл спадкового майна[17, с. 98].
Деякіцивільно-правові відносини були захищені кількома позовами. В цих випадкахнаставала колізія (розходження) позовів: позивач міг вибрати позов, який бувбільш зручним для нього [17, с. 100].
Римськеправо надавало можливість і відповідачу захищатися проти пред’явленого до ньогопозову. Якщо відповідач не визнавав позову, він міг направити заперечення протийого підстави (exeptio). В цьому випадку виникали такі ситуації [15, с. 142].
1) Відповідач заперечує ті факти, на яких базується правопозивача.
2) Відповідач наводить свої факти.
Відповідач,який необґрунтовано заперечував позов, сплачував штраф в подвійному розмірі. Допозивача, що необґрунтовано пред’являв позов, застосовувалися міри, встановленісуддею [16, c. 41].
Особливимзасобом захисту суб’єктивного права була діяльність преторів. Вони здійснювализахист спеціальними засобами для поліпшення, доповнення і усунення недоліківцивільного процесу.
Видизасобів преторського захисту:
· інтердикти (interdictum);
· стипуляція (stipulatio);
· реституція (restitutio);
· введення у володіння (missiones in possessionis) [16, c.35].
Інтердикти– розпорядження претора, якими він наказував вчинити дію або утриматися від їївчинення. Існувало кілька груп інтердиктів:
1) інтердикти, якими заборонялися будь-які насильницькі порушення;
2) інтердикти, якими наказувалося відновлення порушеного стану;
3) інтердикти, за допомогою яких здійснювалося заснування новихвідношень;
4) інтердикти, видання яких мало за мету відновлення стану володіння.
Стипуляція– це публічна обіцянка сплатити певну суму або вчинити дію, яка проголошуваласяу відповідь на поставлене питання. Виділяли такі види стипуляції:
1) стипуляція, яка слугувала для регулювання правильногопроведення спору;
2) стипуляція для забезпечення безперешкодного проведення судовогопроцесу.
Реституція– це відновлення попереднього становища. В особливо важливих випадках претордозволяв знищувати юридичні наслідки, які наставали у зв’язку з тим, що вінвизнавав несправедливим застосування в подібних випадках загальних норм права. Для застосування реституції вимагалося двіумови: наявність шкоди у потерпілого та строк застосування (не більше рокупісля настання юридичного факту, що дав підставу для застосування реституції).
Введенняу володіння здійснювалося за розпорядженням претора для збереження певногомайна або для виконання певних дій. Введеннямогло здійснюватися над цілим майном або на певну річ, наприклад, введення уволодіння спадкового майна з метою забезпечення виконання заповідальних обов’язків.
ТаблицяIII Законів XII таблиць найбільш чітко регламентує способи захисту цивільних прав.В таблиці VI міститься приклад визнання права, суть якого полягає в тому, щовласноручно відстояти своє право на річ на судоговорінні означало накласти рукуна спірну річ і в урочистих висловах відстоювати право на неї. Таблицею VIIIпередбачався такий спосіб захисту цивільних прав як відшкодування моральної шкоди– за образу передбачався штраф у розмірі 25 асів [15, c. 150].
Римськеправо також визнавало право на самозахист цивільних прав і його види –необхідну оборону і крайню необхідність та їх перевищення. Так, за Законами XIIтаблиць, якщо той, хто крав у нічний час, був убитий на місці, то нехай йогоубивство буде вважатися виправданим; при денному світлі, якщо він чинить опірзі зброєю в руках, слід кликати на допомогу [15, c. 151].
Проаналізувавшинорми римського права, можна зробити висновок про те, що механізм захисту уСтародавньому Римі був дуже розвиненим. З дослідження видно, що принципиримського права знайшли своє відображення у цивільному законодавстві Українипро захист. Так, такий вид преторського захисту як інтердикти, має відображенняу новому Цивільному кодексі України (далі ЦК України) як способи захистуцивільних прав та інтересів судом (ст. 16 ЦК України) [2]. Так само,реституція, яка за римським правом застосовувалась претором, у новомуцивільному законодавстві є нічим іншим, як відновленням становища, яке існувалодо порушення цивільного права або інтересу.
1.2Співвідношення понять правовий захист та правова охорона
Внауковій літературі зустрічаються терміни «правовий захист» та «захист прав»,останній є більш поширеним.
Доситьпоширеною у юридичній літературі є позиція, згідно з якою правовий захистохоплює всю систему правових засобів, передбачених законом для забезпечення таздійснення відповідних цивільних прав та інтересів та боротьби зправопорушеннями, що гарантуються державним примусом [19, c. 53]. Один зприхильників цієї позиції Г. Я. Стоякін зазначив, що правовий захист включає всебе: видання норм, які встановлюють права та обов'язки, визначають порядок їхздійснення та захисту і загрожують застосуванням санкцій; діяльність суб'єктівзі здійснення своїх прав та захисту суб'єктивних прав; попереджувальнудіяльність державних та громадських організацій та діяльність з реалізаціїправових санкцій. У даному визначенні автор дав широке тлумачення правовогозахисту, включаючи в нього і захист цивільних прав та інтересів [20, c. 15].
Представникидругої позиції пропонують розглядати правовий захист як систему юридичних норм,спрямованих на попередження правопорушень та усунення їх наслідків [21, c. 64].За такого підходу правовий захист також ототожнюється з правовим інститутомзахисту цивільних прав та інтересів.
Дослідникицивільного процесуального права з цілком зрозумілих міркувань обмежуютьправовий захист діяльністю суду чи інших юрисдикційних органів із попередженнята відновлення порушеного права [22, c. 89].
Напротивагу цим ідеям, А. Стремоухов аналізує різницю між правовим захистом людини,з одного боку, та захистом прав – з іншого:
· по-перше, якщо захист прав людини це правозастосовнадіяльність, то правовий захист – це і правозастосовна, і правотворчадіяльність.
· по-друге, правовий захист – це не тільки захист прав, а йюридична допомога особі, яка надається адвокатурою, нотаріатом, громадськимиоб’єднаннями, урядовими організаціями й установами. Крім того, на думку автора,правовий захист діє на всіх стадіях прояву права, а захист прав – лише настадії користування.
· по-третє, правовий захист, з одного боку та захист прав – зіншого, мають різну мету: перший – забезпечити правову захищеність людини вцілому, другий – захистити від порушення або відновити порушене конкретнесуб’єктивне право.
· по-четверте, правовий захист людини і захист прав різнятьсяза видами діяльності, через які вони здійснюються. Також правовий захист, навідміну від захисту прав, охоплює всі елементи правового статусу людини, у томучислі його обов’язки. Крім того, якщо захист права поширюється лише насуб’єктивне право, то правовий захист – і на об’єктивне право [31, c. 47].
Отже,основна відмінність між цими поняттями полягає в тому, що захист права акцентуєувагу на об’єкті захисту, тобто захист порушеного права й інтересу, а правовийзахист дає певну характеристику процесу, що здійснюється правовими засобами.
Вирішуючипроблему змісту правового захисту переважна більшість юристів дійшли висновкупро те, що при цьому слід розмежовувати поняття «правовий захист» і «правоваохорона», вкладаючи в них різний зміст. Так, 3. В. Ромовська вважає, щопризначенням правової охорони є регулювання суспільних відносин на першомуетапі та визначення заходів з охорони конкретного суб'єктивного права надругому етапі, а сама можливість захисту цього права і конкретне йогоздійснення є одним з чинників правової охорони, тоді як правовий захист — лишерезультат реалізації особою права на захист [32, c. 15]. На мою думку, такийпідхід до визначення правової охорони та правового захисту має певні недоліки,адже, по-перше, автор дещо протиставляє правовий захист правовій охороні,по-друге – не включає до правового захисту самі цивільно-правові засоби(способи) відновлення порушеного права, без яких особа взагалі не можереалізувати своє право на захист.
Такогопротиставлення прагнула уникнути Я. М. Шевченко, яка вважає, що поняття«правова охорона» включає в себе поряд із заходами економічного, політичного,ідеологічного характеру, що забезпечують нормальне регулювання суспільнихвідносин, попередження правопорушень, усунення причин, що їх породжують(регулятивні норми), а також і заходи, спрямовані на поновлення чи визнанняправ у разі порушення чи оспорювання їх, а саме — правовий захист [23, c. 17].Отже, автор прямо визнала правовий захист складовою частиною правової охорони.
Унормотворчій діяльності досить часто застосовуються поняття «правова охорона» і«правовий захист» без чіткого їх розмежування і без додержання при їхзастосуванні у законодавчих актах певних однакових критеріїв. Наприклад, закониУкраїни «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [6], «Про охорону правна знаки для товарів і послуг» [7], «Про охорону прав на промислові зразки» [8]містять як загальнорегулятивні, так і захисні норми. Зокрема, в Законі України«Про захист прав споживачів» [9] лише кілька статей стосується безпосередньозахисту порушеного права споживача (статті 5, 16, 22, 24), а інші маютьзагальнорегулятивний характер.
Завершуючиогляд юридичної дискусії з приводу цього питання, слід відзначити чіткутенденцію до визнання правової охорони більш широким поняттям порівняно зправовим захистом. В основі правової охорони визначальними є принципизабезпечення непорушності та здійснення цивільних прав та заходи, спрямовані напопередження порушень цих прав. У той же час захисні норми спрямованінасамперед на відновлення порушеного права та усунення перешкод у його здійсненнішляхом вчинення відповідних дій.
2. СТРУКТУРНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПРАВА НА ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
2.1Співвідношення способів та форм захисту цивільних прав
юрисдикційний цивільне право самозахист
Статтею15 ЦК України особі надається право на захист свого цивільного права таінтересу в разі його порушення, невизнання або оспорювання [2].
Складовимиелементами захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів є: об’єкт –суб’єктивні права та законні інтереси, що підлягають захисту; суб’єкт – особа, правай інтереси якої порушено і яка володіє суб’єктивним правом на захист; формазахисту; спосіб захисту [35, c. 97]
Іншийпідхід має В. Корельський, згідно якого механізм реалізації права на захистскладається з засобів, форм та способів захисту [34, c. 267].
Найчастішезасоби захисту ототожнюються з процесуальними формами захисту цивільних прав таінтересів. Засобом судового захисту цивільних прав і законних інтересіввиступає позов, у справах наказового та окремого провадження – заява. Засобомзахисту в адміністративному порядку є скарга [36, c. 121].
Формоюзахисту прийнято вважати комплекс внутрішньо узгоджених заходів із захистусуб’єктивних прав і охоронюваних інтересів, певний процедурний (процесуальний)порядок [34, c. 267]. А. А. Добровольский та С. А. Іванова виділяють позовну тане позовну форми захисту цивільних прав та інтересів. На їх думку, всі спірніправові вимоги, які підлягають розгляду з дотриманням встановленої законом процесуальноїформи захисту цивільного права та інтересу, називаються позовними, а правовівимоги, які підлягають розгляду без дотримання такої форми (наприклад, призахисті в адміністративному порядку) в законодавстві і в теорії називаються не позовними[24, c. 21].
Взалежності від суб’єкта, який здійснює захист, форми захисту цивільних прав таінтересів поділяються на:
· Юрисдикційну (Діяльність уповноважених державою органівщодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів [25, c.282]. До таких органів ЦК України відносить суд, Президента України, органи державноївлади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядуваннята нотаріусів [2].
· Неюрисдикційну (Охоплює собою дії фізичних та юридичнихосіб, спрямовані на захист прав, які здійснюються ними самостійно, беззвернення до державних чи інших компетентних органів. У ЦК України вказані діїоб’єднані поняттям «самозахисту цивільних прав» (ст. 19 ЦК України) [2; 26, c.75].
Захистцивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням наступного елементамеханізму захисту – способів захисту.
Способомзахисту цивільних прав та інтересів є встановлений актом цивільногозаконодавства або договором порядок забезпечення відновлення (визнання) порушенихправ і вплив на правопорушника з метою відшкодування порушеної майнової інемайнової сфер [34, c. 266].
НовимЦК України розширено інструментарій способів захисту цивільних прав таінтересів. Так, відповідно до ст. 16 ЦК України особа може звернутися до суду зпозовами про:
1) визнання права – застосовується у випадку спору або сумнівущодо наявності у особи певного цивільного права чи цивільного обов'язку;
2) визнання правочину недійсним – цей спосіб дає можливістьсторонам, що виконали недійсну угоду повернутися до первинного стану заправовими наслідками;
3) припинення дії, яка порушує право – можливе щодо триваючогоцивільного правопорушення. Прикладом може бути зобов'язування припинитирозповсюдження мистецького твору до вирішення спору судом;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення (реституція)– застосовується в разі, коли необхідно поновити порушене цивільне право;
5) примусове виконання обов’язку в натурі (реальне виконання)– полягає у тому, що кредитор зобов’язує боржника реально виконати обов’язки,взяті ним на себе у силу договору;
6) зміна правовідношення – полягає у реорганізаціїправовідносин, перетворенні одного обов'язку в інший, покладенні на боржниканового обов'язку. Так, ч.1 ст. 678 ЦК України передбачено, що при придбанні задоговором купівлі-продажу товару неналежної якості, покупець має право вимагатиза його вибором: безоплатного усунення недоліків товару у розумний строк, абовідшкодування витрат на усунення недоліків товару, або пропорційного зменшенняціни [2];
7) припинення правовідношення – застосовується у разіневиконання чи неналежного виконання особою обов'язків або зловживанняцивільним правом. Прикладом може бути ч. 2 ст. 678 ЦК України, яка передбачає,що в разі істотного порушення вимог щодо якості товару, покупець має правовимагати заміни товару на аналогічний товар належної якості, або відмовитисявід договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми [2];
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодуваннямайнової шкоди – цей спосіб захисту передбачає наявність у особи, якій завданозбитків у зв’язку з порушенням її цивільного права та інтересу, права на їхвідшкодування;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди – цей спосібзахисту полягає у покладенні на порушника обов’язку сплатити потерпіломугрошову компенсацію за фізичні або моральні страждання, які той переніс внаслідокскоєного правопорушення;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органудержавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевогосамоврядування, їхніх посадових і службових осіб – цей спосіб захисту полягає увизнанні незаконним або скасуванні правового акта судом, якщо він суперечитьактам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси особи [2].
Важливозазначити, що цей перелік не є вичерпним, адже в ч. 2 ст. 16 ЦК України зазначено,що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановленимдоговором або законом [2]. Така норма є новелою, у порівнянні з ЦК УРСР 1963 р.(втратив чинність на підставі кодексу № 435-IV від 16.01.2003, ВідомостіВерховної Ради України, 2003, № 40-44, ст. 356) і дає підстави стверджувати, щоза новим ЦК України сторони, укладаючи угоду, мають право передбачити особливіспособи захисту своїх прав на випадок її порушення контрагентом [5].
Якправило, вибір того чи іншого способу захисту покладається на особу, права якоїпорушені, не визнані або оспорювані. Цей вибір залежить від двох важливихфакторів: характеру правовідносин та виду правопорушення [37, c. 12].
Системаспособів захисту характеризується не лише їх єдністю, а й диференціацією.Способи захисту поділяються на:
· загальні;
· спеціальні.
Дозагальних відносяться ті способи, дія яких поширюється на всю сукупністьцивільних прав (і не лише, адже на практиці вони застосовуються в сімейних,трудових, земельних правовідносинах тощо). Вони визначені у ст. 16 ЦК України.Спеціальні способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені правовиминормами, які регулюють конкретні правовідносини [27, c. 17]. Такі способи частозводяться до одного або кількох загальних способів захисту. Наприклад, рішеннясуду про вилучення на користь власника майна з чужого незаконного володіння завіндикаційним позовом є відновленням становища, яке існувало до порушення прав.
Б.Гонгало та Т. Іларіонова здійснили класифікацію способів захисту за критеріємуповноваженої особи на їх застосування, виділяючи три групи:
1) способи, що застосовуються судом – визнання права;відновлення становища, яке існувало до порушення права; припинення дій, щопорушують право; визнання правочину недійсним; визнання незаконним актадержавного органу або органу місцевого самоврядування; примусове виконанняобов’язку в натурі; відшкодування збитків; відшкодування маральної шкоди; змінаабо припинення правовідношення та ін.;
2) застосовувані органами державної влади та органамимісцевого самоврядування – відновлення становища, яке існувало до порушенняправа; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушеннятощо;
3) ті, що застосовуються безпосередньо особами, права якихпорушені – самозахист [28, c. 36].
Проаналізувавшиподану класифікацію можна зробити висновок про те, що вона зроблена на основізастосування способів захисту у рамках певної форми захисту.
В.Андрійцьо здійснив розподіл способів захисту цивільних прав та інтересів закритерієм конкретно-цільової спрямованості, виділяючи при цьому такі групи:
· превентивні – спрямовані на попередження порушенняцивільних прав;
· припинювальні – спрямовані на припинення порушених прав;
· відновлювальні – спрямовані на відновлення порушених прав;
· компенсаційні – спрямовані на відшкодування втрат,понесених у зв’язку з порушенням цивільних прав [33, c. 3].
Поданакласифікація є недосконалою, адже вона не охоплює всі основні способи захисту іне дозволяє віднести той спосіб, який одночасно виконує кілька функцій допевної з наведених груп.
Отже,можна зробити висновок, що застосування способів захисту завершує реалізаціюмеханізму захисту цивільних прав та інтересів. Співвідношення засобів, способівта форм захисту цивільного права та інтересу прослідковується у А. Вєршиніна,який під засобом захисту розуміє первісну дію із захисту права, якоюрозпочинається провадження у справі, під формою – порядок або різновидюрисдикційної діяльності із захисту прав, а під способом – завершуючий актзахисту [34, c. 266].
2.2Юрисдикційна форма захисту цивільних прав
Зазагальним правилом, юрисдикційна форма захисту цивільних прав та інтересів – цедіяльність уповноважених державою органів – суду, Президента України, органівдержавної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевогосамоврядування та нотаріусів, спрямована на захист порушених, невизнаних абооспорюваних прав та інтересів [25, c. 282].
Надумку Клименко С.В. та Ільченко Г.О., юрисдикційна форма захисту реалізується уодному з двох порядків захисту цивільних прав та інтересів:
· загальному;
· спеціальному.
Підпершим розуміють захист цивільних прав та інтересів у судовому порядку. Піддругим визнають адміністративний та нотаріальний порядок захисту цивільних правта інтересів [36, c. 121].
· Захист цивільних прав та інтересів в судовому порядку
Стаття55 Конституції України гарантує судовий захист прав і свобод людини ігромадянина [1]. Така конституційна норма знайшла своє відображення у ч. 1 ст.16 ЦК України, згідно з якою, кожна особа має право звернутися до суду зазахистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу [2]. Цеправо особа здійснює на свій розсуд. Суд може відмовити у захисті цивільногоправа та інтересу в разі порушення особою положень частин 2-5 ст. 13 ЦК України[2].
Доспособів захисту цивільних прав та інтересів, що застосовуються судом належатьспособи, передбачені у ст. 16 ЦК України [2].
Намою думку, особливої уваги потребують такі способи захисту судом яквідшкодування матеріальної (майнової) та моральної шкоди.
Загальніпідстави відповідальності за завдану майнову шкоду перелічені у ст. 1166 ЦКУкраїни: 1) майновашкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистимнемайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майнуфізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка їїзавдала; 2) особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщовона доведе, що шкоди завдано не з її вини; 3) шкода, завдана каліцтвом, іншимушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили,відшкодовується у випадках, встановлених законом; 4) шкода, завданаправомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом таіншим законом [2].
Якщошкода завдана спільними діями або бездіяльністю кількох осіб, вони несутьсолідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд можевизначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповіднодо ступеня їхньої вини [13]. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншоюособою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірівиплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Виняток зцього правила становлять батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а такожзаклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою абонеповнолітньою особою [2].
Відшкодуванняматеріальної шкоди передбачається ст. 22 ЦК України, відповідно до якої, особа,якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право наїх відшкодування.
Збиткамиє:
1)втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, атакож витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свогопорушеного права (реальні збитки);
2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її правоне було порушене (упущена вигода) [2].
Збиткивідшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбаченовідшкодування у меншому або більшому розмірі [13]. Якщо особа, яка порушилаправо, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що маєвідшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів,одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, тавідповідно до обставин справи суд може зобов’язати особу, яка завдала шкодимайну, відшкодувати її в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості,полагодження пошкодженої речі тощо)/> або відшкодувати завданізбитки у повному обсязі [2].
Статтею23 ЦК України передбачене відшкодування особі моральної шкоди, завданої внаслідокпорушення її прав [2].
Моральнашкода полягає:
1)у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зкаліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправноюповедінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чипошкодженням її майна;
4)у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичноїособи.
Підставоюдля відшкодування фізичній чи юридичній особі моральної шкоди, завданоїнеправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю є наявність вини особи, яка їїзавдала [14].
Моральнашкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу владиАвтономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної абоюридичної особи, яка її завдала:
1)якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичноїособи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2)якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження,незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконногозастосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд,незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виглядіарешту або виправних робіт;
3)в інших випадках, встановлених законом [2].
Моральнашкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошовоговідшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення,глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавленняйого можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди,якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин,які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуютьсявимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово,якщо інше не встановлено договором або законом й незалежно від майнової шкоди, якапідлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування [2].
· Захист цивільних прав та інтересів у адміністративномупорядку
Відповіднодо ч.1 ст. 17 ЦК України Президент України здійснює захист цивільних прав таінтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України. У випадках,встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися зазахистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу владиАвтономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, які здійснюютьзахист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, щовстановлені Конституцією України та законом [2].
Можливістьтакого захисту випливає зі ст. З Конституції України, яка встановлює, що змістта спрямованість діяльності держави та її органів визначаються необхідністюутвердження та забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини йгромадянина, та зі ст. 40 Конституції України, згідно з якою всі особи маютьправо направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особистозвертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування тапосадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути такі зверненняі дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк [1].
Способамиадміністративного порядку захисту цивільних прав є:
1)скасування правових актів державних органів, їх посадових та службових осібвищестоящим органом влади (ст. 118 Конституції України передбачає, що рішенняголів місцевих державних адміністрацій, які суперечать Конституції та законамУкраїни, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до законускасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністраціївищого рівня) [1];
2)використання органами державної влади чи місцевого самоврядування, які наділеніюрисдикційними повноваженнями, способів захисту цивільних прав, встановленихст. 16 ЦК України (наприклад, застосування такого способу захисту як припиненнядій, що порушують право тощо) [2; 25, c. 467].
Однак,ст. 21 ЦК України встановлює, що визнання незаконним та скасування правовогоакта індивідуальної дії або нормативно-правового акта органу державної влади,органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, якісуперечать актам цивільного законодавства і порушують цивільні права абоінтереси здійснює суд [2].
Отже,можна стверджувати, що в деяких випадках застосовується адміністративно-судовийпорядок захисту. Це підтверджуються і п. 2 ч. 3 ст. 17 ЦК України, в якійзазначено, що рішення, прийняте органами державної влади щодо захисту цивільнихправ та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду [2; 36,c. 122].
· Захист цивільних прав та інтересів у нотаріальному порядку
Захистцивільних прав та інтересів учасників цивільних відносин є одним ізнайважливіших завдань нотаріату. Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріусздійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговомудокументі у випадках і в порядку, встановлених законом [2; 10].
Виконавчийнапис нотаріуса – це підтвердження нотаріальним органом наявностізаборгованості (грошових сум чи майна) та розпорядження про примусове стягненняз боржника на користь кредитора цієї заборгованості.
Порядоквчинення виконавчих написів визначений гл. 14 Закону України «Про нотаріат» таІнструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 [10,гл. 14; 11].
Стягненняза виконавчим написом як державних, так і приватних нотаріусів допускається увипадках, передбачених у Переліку документів, за якими стягнення заборгованостіпровадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів,затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. №1172[11].
Нотаріусвчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірністьзаборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та заумови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а увідносинах між юридичними особами – не більше одного року [10].
Крімтого, захист цивільних прав нотаріусом може здійснюватися й іншими способами.Наприклад, згідно зі ст. 1283 ЦК нотаріус за місцем відкриття спадщини звласної ініціативи або за заявою заінтересованих осіб вживає заходів щодоохорони такого майна [2].
2.3Неюрисдикційна форма захисту цивільних прав
Яквже зазначалося, неюрисдикційну форму захисту цивільних прав та інтересів становитьсамозахист цивільних прав. Слід відмітити, що окремі науковці розглядаютьсамозахист як один із способів захисту, однак більшість вважають самозахист самостійноюформою захисту цивільних прав та інтересів [26, c. 75].
Відповіднодо ст. 19 ЦК України, самозахистом є застосування особою заходів протидії, якіне заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства [2].
Участині 2 ст. 19 ЦК України визначені критерії, за якими певна дія, можевважатися способом самозахисту, а саме:
1)відповідність до змісту порушеного права;
2)відповідність до характеру дії, якою порушене право;
3)відповідність наслідкам, спричиненим порушенням права [2].
Стаття19 ЦК України містить підстави застосування самозахисту. Ними є не лишепротиправні посягання і порушення власних прав особи, але й порушення правінших осіб, коло яких не обмежується законом [30, 44]. Наприклад, в ч. 1 ст.154 Сімейного кодексу України визначається, що батьки мають право на самозахистсвоєї дитини, неповнолітніх дочки та сина [3].
Уцивілістичній доктрині формами самозахисту цивільних прав вважаються: необхіднаоборона; крайня необхідність; притримання майна; інші способи самозахисту, якіне заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Учинному Цивільному кодексі України відсутня самостійна стаття, яка б визначалапоняття необхідної оборони в цивільному праві. Поняття та ознаки необхідноїоборони розкриваються у ст. 36 Кримінального кодексу України (далі КК України)[4]. Відповідно, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захистуохоронюваних законом прав та інтересів особи, а також суспільних інтересівдержави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання тому, хто посягає,шкоди, необхідної і достатньої у даній обстановці для негайного відвернення чиприпинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення її меж. Підперевищення меж необхідної оборони розуміється умисне заподіяння тому, хтопосягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання абообстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України) [4]. Відповідно до ч. 1 ст. 1169 ЦКУкраїни, шкода завдана особою при здійсненні нею права на самозахист відпротиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьомуне були перевищені її межі, не відшкодовується [30, 44]. Разом з тим, у даномувипадку треба враховувати правило ст. 1193 ЦК України, відповідно до якогонаявність вини потерпілого у завданні йому шкоди є підставою для зменшеннярозміру відшкодування [29, 879]. Частина 2 ст. 1169 ЦК України встановлює, щошкода, завдана третій особі у разі здійснення особою права на самозахист,відшкодовується особою, яка її завдала. У подальшому особі, яка відшкодувалашкоду, надається право звернутися з регресною (зворотньою) вимогою до особи, вінтересах якої вона діяла. Однак, якщо такої шкоди завдано способамисамозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадамсуспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію, щовикликала необхідність застосування мір самозахисту [29, 879].
Уновому ЦК України норма про крайню необхідність знайшла своє відображення у ст.1171. Поняття крайньої необхідності розкривається як правомірні дії, спрямованіна усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам та інтересам іншоїфізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна булоусунути іншими засобами [2]. У КК України передбачена умова, яка відсутня в ЦК України– розмір завданої шкоди не повинен перевищувати розміру відверненої шкоди [4].
Способисамозахисту можуть бути обрані самою особою, а також можуть бути визначені вдоговорі, законі або в інших нормативно-правових актах [2]. В залежності відчасу застосування їх класифікують на два види:
· превентивні;
· оперативні [37, 84].
Превентивнийсамозахист – це сукупність прийомів протидії за допомогою яких, особа, правоякої може бути порушене в майбутньому, має можливість попередити такепорушення. Особливістю зазначеної групи способів самозахисту є те, що вониповинні визначатися в договорі (крім законодавчого закріплення). Превентивнимспособом самозахисту є, наприклад, контроль спадкоємців за діями виконавцязаповіту (ст. 1292 ЦК України) [2].
Оперативнийсамозахист – це сукупність засобів протидії за допомогою яких, особа, правоякої порушене, може швидко усунути неправомірне посягання та відновити порушенеправо. Так, ст. 615 ЦК України дозволяє кредитору в разі порушення зобов’язанняборжником, частково або в повному обсязі відмовитися від цього зобов’язання,але лише в тому випадку, коли така можливість закріплена договором або прямовизначена законом [2].
Особливимспособом самозахисту є притримання, що не може бути віднесений ані допревентивних, ані до оперативних [38, 139]. Оскільки кредитор має правопритримати майно боржника, лише якщо зобов’язання не виконується, то такеневиконання вже слід розглядати як порушення права кредитора. Разом з тим,оскільки термін притримання неможливо передбачити, то логічно що такий спосібсамозахисту не буде оперативним.
Статтею594 ЦК Ураїни право притримання визначається так: кредитор, який правомірноволодіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, уразі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі абовідшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має правопритримати її у себе до виконання боржником зобов’язання [2].
Специфікапритримання полягає в тому, що це єдиний спосіб забезпечення виконаннязобов’язань, який виникає безпосередньо із закону і не потребує передбаченняможливості притримання в договорі [38, 139].
Предметомпритримання відповідно до ст. 594 ЦК України є річ. Оскільки кредитор притримуєріч у себе, то в нього виникає і певний обсяг обов’язків щодо неї. Так, кредитор,який притримує річ у себе, зобов’язаний негайно повідомити про це боржника;кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримуєв себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини; кредитор немає права користуватися річчю, яку він притримує у себе [2].
Відповіднодо ст. 596 ЦК України до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходитьправо власності на неї. Боржник, річ якого кредитор притримує, має праворозпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора[2].
Щодопідстав припинення права притримання, то їх існує декілька: перш за все, ценалежне виконання боржником основного зобов’язання, по-друге – задоволеннявимоги кредитора за рахунок речі, яку він притримує (ст. 597 ЦК України), іпо-третє – припинення основного зобов’язання внаслідок інших (окрім виконання)загальних підстав припинення зобов’язання, що містяться у главі 50 ЦК України[38, 140].
Тож,підсумовуючи вищевикладене, право особи на самозахист можна визначити якможливість, у разі порушення свого цивільного права або інтересу, цивільногоправа чи інтересу іншої особи, виникнення реальної загрози такого порушення,застосувати доцільну та адекватну протидію, яка не заборонена законом і несуперечить моральним засадам суспільства та спрямована на попередження абоприпинення цього порушення.
ВИСНОВКИ
Внаслідокпроведеного дослідження було виявлено, що право на захист застосовувався ще уСтародавньому Римі. Основними способами захисту цивільних прав за римськимправом були захист у судовому порядку за чітко встановленими для конкретнихправовідносин позовами та преторський захист. Отже, можна зробити висновок проте, що римське приватне право має невичерпний потенціал, використання норм,термінів, конструктивних ідей та основних принципів якого, дозволитьнаціональне цивільне законодавство.
Уроботі було досліджено підходи науковців щодо понять «правовий захист», «захистправа» та «правова охорона» та встановлено співвідношення таких понять міжсобою. На підставі цього було встановлено, що правовий захист – ширше поняття,ніж захист права. Основна відмінність між цими категоріями полягає в тому,що захист права акцентує увагу на об’єкті захисту, тобто захист порушеногоправа й інтересу, а правовий захист дає певну характеристику процесу, щоздійснюється правовими засобами. Було також встановлено, що правова охорона,включає в себе поняття «правовий захист» та «захист права». За відсутностієдиного підходу до визначення поняття захисту цивільних прав якцивільно-правової категорії, пропоную власне визначення цього поняття: захистцивільних прав та інтересів – це реалізація встановленого законом суб’єктивногоправа особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнанняабо оспорювання шляхом застосування обраних самою особою чи встановленихдоговором або актами цивільного законодавства правоохоронних заходів – способівзахисту цивільних прав.
Уході роботи були досліджені підходи до структури права на захист цивільногоправа та інтересу, поняття засобів, способів та форм захисту і їх класифікації.
Крімтого був проведений змістовний аналіз юрисдикційної та неюрисдикційної формзахисту цивільних прав та інтересів. В межах цього питання було дослідженодумки науковців щодо виділення загального та спеціального порядків застосуванняюрисдикційної форми захисту, розкрито їх зміст і сутність, досліджено такіспособи захисту цивільних прав та інтересів як відшкодування матеріальної(майнової) та моральної шкоди, які є найбільш складними питаннями у практичномуїх застосуванні. Особливу увагу було приділено неюрисдикційній формі захисту –самозахисту цивільних прав та інтересів, через недостатню регламентованістьякого ЦК України, виникають проблеми щодо його практичного застосування. У процесідослідження було визначено форми, види та особливий спосіб самозахисту –притримання майна кредитором, що використовується в зобов’язальних правовідносинахі являє собою одну, з передбачених цивільним законодавством, можливостейзастосування спеціальних заходів майнового характеру, які спонукатимутьборжника до належного виконання його зобов’язання.
Порівняльнийаналіз положень нового ЦК України щодо захисту цивільних прав та ст. 6 ЦК УРСР1963 р. дає підстави стверджувати, що законодавець у цілому зберіг підхід іконцепцію захисту порушених цивільних прав. Водночас варто відзначити й певніновели в регулюванні розглядуваного масиву цивільних правовідносин нормаминового ЦК України.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст.141
2.Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44.– ст. 356
3. Сімейнийкодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21-22. – ст.135
4.Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26.– ст. 131
5. ЦивільнийКодекс УРСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. – № 30. – ст. 463(втратив чинність на підставі Кодексу № 435-IV від 16.01.2003)
6. Проохорону прав на винаходи і корисні моделі. Закон України // Відомості ВерховноїРади України. – 1994. – № 7. – ст. 32
7. Проохорону прав на знаки для товарів і послуг. Закон України // ВідомостіВерховної Ради України. – 1994. – № 7. – ст. 36
8. Проохорону прав на промислові зразки. Закон України // Відомості Верховної РадиУкраїни. – 1994. – № 7. – ст. 34
9. Прозахист прав споживачів. Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1991.– № 30. – ст. 379
10. Пронотаріат. Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 39. –ст. 383
11. Прозатвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводитьсяу безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. ПостановаКабінету Міністрів України від 29 червня 1999, № 1172 // Офіційний вісникУкраїни, 1999. – № 26. – ст. 1241, № 45. – ст. 2243
12. Прозатвердження інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусамиУкраїни. Наказ Міністерства юстиції України від 03.03.2004, № 20/5
13. Пропрактику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди.Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.92
14. Просудову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95
15. Хрестоматияпо Всеобщей истории государства и права. Т. I / Под ред. К.И. Батыра и Е.В.Поликарповой. – М., 1996. – с. 263
16. Гай.Институции / Пер. с латинського Ф. Дадынского / Под. ред. В.А. Савельева, Л.Л.Кофанова. – М., 1997. – с. 56
17.Калюжний Р.А. Римське приватне право: Курс лекцій. – К.: Істина, 2005. – с.144
18. ХаритоновЄ.О. Римське приватне право. – Харків, 2000. – с. 158
19. БасинЮ.Д. Основы гражданского законодательства и защита субъективных гражданскихправ. – Саратов, 1971. – с. 78
20.Стоякин Г.Я. Гражданско-правовая охрана интересов личности. – М., 1969. – с. 56
21. МалеинН.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М., 1985. – с. 178
22. Гражданскоеправо: Учебник для вузов (акад. курс) / Отв. ред.: М.К. Сулейменов, Ю.Г. Басин.– Алматы, 2000. – Т. 1. – с. 309
23. Актуальніпроблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / Я.М. Шевченко, Ю.Л.Бошицький, А.Ю. Бабаскін та ін. – К., 2005. – с. 32
24. Гражданскоеправо. В 4 томах. Том 1. Общая часть. / Под. ред. Е.А. Суханова. – М., 2007. –с. 720
25. Гражданскоеправо. Учебник. Часть 1. Издание третье, перераб. и доп. / Под. ред. А.П.Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 1999. – с. 632
26. Цивільнеправо України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. ШевченкоЯ.М. – Т. 1. Загальна частина. – К.: Концерн «Видавничий дім «Ін юре», 2003. –с. 520
27. Иоффе О.С.,Толстой Ю.К. Основы советского гражданского законодательства. – Л., 1962. – с.22
28. Гражданскоеправо / Под. ред. Т.И. Илларионовой, Б.М. Гонгало, В.А. Плетнева. – М., 1998. –Ч. 1. – с. 53
29.Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. – 2-е вид.,перероб. і доп. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: ЮрінкомІнтер, 2006. – Т. 1. – 832 с.
30.Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. – 2-е вид.,перероб. і доп. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця.– К.: ЮрінкомІнтер, 2006. – Т. 2. – 1088 с.
31. СтремоуховА.В. Правовая защита человека: теоретический аспект. Дис. … д-ра юрид. наук. –СПб., 1996. – с. 423
32.Ромовская З.В. Проблемы защиты в советском семейном праве. Автореф. дисс. доктораюрид. наук. – Харьков, 1987. – с. 19
33. АндрійцьоВ.Д. Примусове виконання обов’язку в натурі як спосіб захисту цивільних прав:Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К, 2004. – с. 19
34. Осетинська Г.А.Проблеми визначення елементів механізму захисту прав та законних інтересівспоживачів у сфері надання послуг // Вісник господарського судочинства. – 2005.– №1. – с. 265-269
35. ПідлубнаТ. Поняття захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів // Підприємство,господарство і право. – 2008. — № 9. – с. 96-99
36. КлименкоС.В., Ільченко Г.О. Захист цивільних прав та інтересів при здійсненнісуб’єктивного права фізичними особами // Зовнішня торгівля: право та економіка.– 2006. – №6 (29). – с. 119-124
37. Ярова Т.Критерії розмежування способів захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів// Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 8. – с. 12-15
38.Левіцький Є.В. Притримання як спосіб самозахисту в Цивільному праві // Одеськанаціональна юридична академія: [тези доповідей] ІІІ Міжнародна цивілістичнанаукова конференція студентів та аспірантів, Одеса, 4 – 5 квітня 2008 р. –Одеса, 2008. – c. 139-14