КУРСОВА РОБОТА
На тему:
«Службові права та обов'язки суддів України»
Харків 2011
Вступ
Професійні судді України користуються всіма правами таосновними свободами людини і громадянина, за винятком встановлених національнимзаконодавством обмежень, обумовлених особливостями статусу даної професійноїгрупи. Вони також не звільняються від виконання конституційних обов’язків,як-то захист Вітчизни; сплата податків і зборів; не завдавати шкоди природі,культурній спадщині; неухильно додержуватись Конституції України та законівУкраїни; не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей тощо.
Разом з тим, відповідно до покладених на суддів функцій,останні наділяються додатковими, службовими правами, обов'язками таповноваженнями.
Службові права, обов’язки та повноваженнянайбільш повно визначають міру можливої та необхідної (службової) поведінкисудді. Дані інститути розкривають зміст правомірної поведінки судді приздійсненні професійної діяльності, встановлюють її конкретний вид та міру. Цяможливість забезпечується і гарантується державою. Засобом її закріплення єправові норми. Службові права, обов'язки та повноваження судді завжди існують впевних межах – періоду володіння статусом, реалізуються у конкретнихправовідносинах, що виникають в умовах здійснення професійних функцій носіясудової влади. Розглянемо юридичну природу та зміст цих інститутів докладніше.
1. Службові права суддів
При зайнятті посади судді особа відповідноз набутим статусом наділяється додатковими правовими можливостями – службовимиправами, що сприяють успішному здійсненню професійних функцій. При звільненнііз займаної посади судді особа втрачає статус носія судової влади і, якнаслідок, також спеціальні (додаткові) правові можливості.
Службові права суддів за своєю природою є суб'єктивнимправом, оскільки належать конкретному суб'єкту – судді, і вказують на певніправові можливості його поведінки, встановлені законодавством, що регулюєстатус носія судової влади. Виникнення службових прав судді обумовлюєтьсяконкретним юридичним фактом – призначенням (обранням) на посаду судді.
Сутність службових прав полягає в можливості нормативновизначити вид та міру можливої (допустимої) поведінки особи, наділеної статусомносія судової влади. Законодавець через категорію «службові права судді»встановлює не тільки міру (межі, обсяг) поведінки судді, а й конкретний її вид.Тобто, службові права судді передбачають міру конкретно визначеної поведінкилюдини, наділеної статусом посадової особи судової влади. Ці права єдодатковими, оскільки вони завжди існують у рамках певного тимчасового проміжку– періоду володіння статусом, реалізуються у конкретних правовідносинах і їмзавжди кореспондуються чиїсь обов'язки.
Службові права судді у певних межах залежать від його(судді) волі і свідомості, особистого інтересу, особливо при їх використанні.Суддя може відмовитися від використання наданих йому правових можливостей, невчиняти передбачених законом дій чи, навпаки, наполягати на них. Він може засвоїм власним розсудом вчиняти чи не вчиняти певні дії, використовувати наданіможливості у повному обсязі або частково, у порядку, найбільш зручному длязадоволення свого інтересу. Саме наявність свого, особистого інтересу приреалізації прав є основним критерієм розмежування службових прав і повноваженьсудді. При реалізації останніх суддя задовольняє не особистий інтерес, аслужбовий, інтереси судової влади, відновлення справедливості. Хоча не можна непогодитися з тим, що у певних випадках таке розмежування є досить штучним.
Отже, службовим правам судді притаманні такі характерніриси: по-перше, вони належать конкретному суб'єкту – судді; по-друге,ґрунтуються на нормах позитивного права – Конституції України, Законі Україні «Простатус суддів» та ін.; по-третє, являють собою забезпечену державою і правомможливість певної поведінки, спрямованої на досягнення того чи іншогосоціального блага; по-четверте, їх виникнення обумовлюється конкретнимюридичним фактом – призначенням (обранням) на посаду судді; по-п'яте, зміст іобсяг службових прав визначаються специфікою правового статусу судді, правовогостановища носія судової влади в державі; по-шосте, в основному реалізуються вособистих інтересах судді; по-сьоме, забезпечуються загальними (економічними,політичними, ідеологічними, організаційними) і спеціальними (юридичними)гарантіями; по-восьме, захищаються в судовому, адміністративному та іншомувстановленому законом порядку.
За змістом службові права можуть бути класифіковані на:
а) права, що забезпечують особливий правовий статус суддіі його правовий захист. Ця група прав підкреслює виключне правове становищесудді в державі, вказує на його підвищену правову захищеність, збільшує обсягправових можливостей судді. Ці права характеризують статус судді в йогостатичному вигляді. Серед широкого кола службових прав суддів цієї групи вартоособливо виділити право на повагу професійної честі і гідності судді; правосудді на особисту і майнову недоторканність; право на стабільність трудовоїзайнятості; право на кар'єру; право на відставку;
б) права, що сприяють безпосередньому виконанню службовихобов'язків. Ця група прав пов'язана зі здійсненням суддею своїх повноважень іхарактеризує його статус у динамічному аспекті. Найбільш повно ці правареалізуються при виконанні професійних функцій. До даної групи службових правслід віднести: право самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень;право вимагати створення і забезпечення необхідних умов для здійсненняпрофесійної діяльності; право на суддівський індемнітет, інші права, передбаченінаціональним законодавством;
в) права, що допомагають судді реалізувати належні йомуконституційні права і основні свободи, закріплюють можливість користуватисясоціальними благами. Ці права встановлюють певні переваги, пільги щодо суддів.За правовою природою їх слід віднести до норм-гарантій, які вказують напідвищений державний захист суддів, що, безперечно, пов'язано з особливоюсоціальною роллю цих осіб у державі. До цієї групи службових прав суддів можнавіднести: право на соціальний і правовий захист; право на одержанняматеріальної винагороди за свою працю; інші права, передбачені трудовим іпенсійним законодавством; право на поліпшені житлові умови; право на пільги зжитлово-комунального, транспортного та іншого обслуговування; право на відпочинок;право на вільний вибір додаткової педагогічної, наукової та іншої оплачуваноїтворчої діяльності; право на страхові гарантії; право на навчання і підвищеннякваліфікації; інші права, передбачені національним законодавством.
Розглянемо деякі з службових прав суддів.
1.1 Право на повагу професійної честі і гідності судді
Поважати професійну честь і гідність судді – значить визнаватипосадову особу судової влади правомочною представляти судову владу і невчиняти будь-яких дій, які заподіюють шкоду або перешкоджають здійсненнюпрофесійних функцій. Відповідно зі ст. 14 Закону України «Про статуссуддів» прояв неповаги до суду чи судді з боку осіб, які беруть участь у справічи присутні в судовому засіданні, а також вчинення поза судовим засіданнямбудь-яких дій, що свідчать про явну неповагу до суду чи судді в зв'язку з йогослужбовою діяльністю, тягнуть відповідальність відповідно до закону. Такимчином, держава гарантує захист професійної честі і гідності судді від будь-якихпроявів неповаги. Некоректне ставлення до суду карається тоді, коли воно маломісце як у приміщенні суду, так і за його межами.
Кримінальний кодекс України містить розділ XVIII «Злочинипроти правосуддя», де передбачається відповідальність за дії, що свідчать пронеповагу професійної честі і гідності судді, як-то: втручання в діяльністьсудді; погроза насильством відносно особи судді, а також умисне знищення чипошкодження його майна, якщо ці дії виражають ставлення правопорушника допрофесійних дій судді; невиконання судового рішення; відмова свідка відсвідчень або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на нихобов'язків та ін. Слід зазначити, що деякі із цих противоправних дій спрямованіпроти правосуддя в цілому, а не проти судді особисто. Але саме тому миакцентували на професійній честі і гідності судді. Дії, що спричиняютьперешкоди до здійснення правосуддя, свідчать у першу чергу про те, що людина невизнає статусу судді, його здатності вирішувати всі правові конфлікти на основізагальних правових норм, не визнає обов’язковості рішень судді, ігнорує судову(а відтак, і державну) владу в цілому.
1.2 Право судді самостійно приймати рішення в межах своїхповноважень
Суддя покликаний здійснювати свої повноваження незалежновід будь-чиїсь бажань, крім інтересів справедливості, та сторонніх впливів.Право судді самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень безпосередньобазується на принципі незалежності судової влади. Саме цей принцип визначаєстановище суду та суддів у державі. Найбільш повно він був сформульований вЗагальних принципах незалежності судових органів, схвалених ГенеральноюАсамблеєю ООН в 1985 р., Ефективних процедурах здійснення Загальнихпринципів щодо незалежності судових органів, прийнятих ЕКОСОС в 1990 р.,Європейській хартії про статус суддів, прийнятій в 1998 р. в Страсбурзі. Внаціональному законодавстві цей принцип знайшов закріплення в ст. 12Закону «Про статус суддів», яка містить положення про недопустимість втручанняв професійну діяльність судді. Будь-яке втручання в діяльність судді переслідуєтьсяза законом. Суддя не зобов'язаний давати будь-яких пояснень з приводурозглянутих або тих, що ще знаходяться в його провадженні, справ, а такожнадавати їх будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадках і в порядку,передбачених законом.
Необхідність закріплення в законодавстві цього правасудді має історичні передумови. Не так давно в минулому були не поодиноківипадки грубого втручання в судову діяльність партійних органів, виконавчоївлади держави та місцевого самоврядування, а також певних громадськихорганізацій.
Кримінальний кодекс України (ст. 376) передбачаєкримінальну відповідальність за втручання в будь-якій формі в діяльність суддіз метою перешкодити виконанню суддею своїх службових обов'язків чи домогтисявинесення неправосудного рішення. Тим самим гарантується свобода волевиявленнясуддів у процесі винесення рішення.
Гарантією здійснення права судді на незалежність ісамостійність при прийнятті рішень також є встановлений процесуальний порядокприйняття судових рішень. Так, наприклад, відповідно зі ст. 322 КПК, ст. 209ЦПК, ст. 160 КАС судові рішення виносяться й ухвалюються судом у нарадчійкімнаті. У нарадчій кімнаті можуть знаходитися лише судді, що входять до складусуду по даній справі. Присутність інших осіб у нарадчій кімнаті недопускається. Судді не мають права розголошувати судження, що були висловлені унарадчій кімнаті.
Встановлений порядок наділення таприпинення повноважень судді також є важливою гарантією здійснення суддею свогоправа на самостійність і незалежність в ухваленні судового рішення.
Прийняття суддею рішення по справі засвоєю суттю є вольовим актом, який характеризується постановкою та мотивуванняммети, свідомим обранням порядку та засобів її досягнення. Сам процес прийняттясуддею певного рішення залежить від:
1) обсягу інформації по справі;
2) повноти правового врегулюванняпроцедури прийняття рішень;
3) рівня професійного досвіду,кваліфікації, правосвідомості судді;
4) характеру судді, рівня йогопсихофізіологічної витривалості.
Перші дві умови є об’єктивними іхарактеризують правила, процес прийняття рішення в статичному аспекті. Наступнідві умови є суб’єктивними, впливають на процес прийняття рішення в динамічномуаспекті. Саме вони, визначають ступінь залежності, можливості здійснення впливуна процес прийняття рішення суддею з боку інших суб’єктів. Тому необхідно більшуважного вивчати рівень психологічної й емоційної стійкості, правосвідомості,професійної зрілості і якостей індивідуального досвіду при доборі кандидатів напосаду професійного судді.
Але слід зазначити, що об’єктивні умови прийняття рішеньтакож відіграють значну роль. Недосконалість законодавства, нестійкістьекономічного стану держави, незавершеність становлення правової держави іформування громадянського суспільства залишають певні можливості здійсненнязовнішнього (державного, суспільного) та внутрішнього (корпоративного) впливуна процес прийняття рішення суддею.
Можливість здійснення зовнішнього впливу на суддів впершу чергу пов’язана з соціально-економічною сферою, а саме: особливимпорядком фінансування судів, матеріальним та побутовим забезпеченням суддів, їхсоціальним захистом. За Конституцією належне вирішення цих питань є обов’язкомдержави. Але аналіз статистичних даних свідчить про те, що реалії сьогоденняпереводять питання матеріальної незалежності суддів із соціально-економічноїсфери в соціально-політичну. Ситуація із забезпеченням діяльності судів ісуддів не тільки суперечить міжнародним нормам і принципам, а й досі зберігаєзалежність від органів місцевої влади. Причина цих проблем, зокрема, у тому, щоїх вирішення доручено Державній судовій адміністрації, яка є центральниморганом виконавчої влади. Якщо б вирішення питань соціально-економічногозабезпечення діяльності суддів було б доручено органу судової влади, то тимсамим склалися б умови для обмеження соціально-політичного аспекту для вчиненнятиску на суддів при прийнятті ними рішень.
Можливість внутрішнього (або корпоративного) впливу нарішення судді може мати декілька напрямків: з боку вищестоящої інстанції; збоку голови суду; з боку колег.
Таким чином, реалізація права судді самостійно прийматирішення в межах своїх повноважень забезпечується не тільки нормативновстановленими гарантіями, а й внутрішніми якостями судді: йогопрофесіоналізмом, правосвідомістю, моральною позицією, психофізіологічноювитривалістю та мужністю. Самостійність та незалежність судді об’єктивуються вгромадянську позицію носія судової влади та проявляються в прийнятих нимрішеннях по справі, в основі яких лежать закон та внутрішнє переконання, алезнов, в межах закону.
1.3 Право судді на особисту і майнову недоторканність
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статуссуддів» посадові особи судової влади недоторканні. Однак слід розуміти, щоправо судді на недоторканність є не особистим привілеєм громадянина, якийобіймає посаду судді, а засобом захисту публічних інтересів, насампередінтересів правосуддя. Варто також враховувати особливий режим суддівськоїроботи, підвищений професійний ризик, наявність різних процесуальних і організаційнихзасобів контролю за законністю дій і рішень судді.
З метою забезпечення цього права, Законом встановленіюридичні гарантії. Так, професійний суддя України не може без згоди ВерховноїРади України бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувальноговироку судом (ст. 126 Конституції України). Законом також встановлюєтьсянедопустимість затримання судді за підозрою в учиненні злочину, а також донього не може бути застосований привід у будь-який державний орган у зв’язку зпровадженням справи про адміністративне правопорушення. Суддя, затриманий запідозрою в учиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення заяке накладається в судовому порядку, повинен бути негайно звільнений післявстановлення його особи.
Суддівський імунітет поширюється також на житло таслужбове приміщення судді, особистий та службовий транспорт, а також на засобикомунікації. Право на їх недоторканність може бути порушено (або обмежено) лишеу межах провадження по кримінальній справі, але з дотриманням конституційнихвимог. Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в особистий числужбовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховуванняйого телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка йогокореспонденції, речей і документів, можуть провадитися тільки за вмотивованимрішенням суду, а також за згодою судді в разі прийняття головою відповідногосуду рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки (п. 4 ст. 13Закону «Про статус суддів»).
Положення про суддівський імунітет знайшло своєроз’яснення і в міжнародних нормах, а саме: в п.п. 16 – 20 Загальнихпринципів щодо незалежності судових органів, процедурі 5 Ефективних процедурздійснення Загальних принципів щодо незалежності судових органів.
Але не слід розуміти принцип недоторканності якуседозволеність. Суддівський імунітет передбачає створення спеціальних процедурпритягнення суддів до відповідальності, які дозволяють, з одного боку,забезпечити недоторканність судді, а з іншого – у разі необхідності вирішитипитання про притягнення його до того чи іншого виду юридичної відповідальності.
Згідно з законодавством за вчинені правопорушення суддяможе бути притягнутий до кримінальної, адміністративної або дисциплінарноївідповідальності. Але суддя не може бути притягнутий до юридичноївідповідальності за голосування або висловлювання під час судового розглядусправи, за рішення, яке було прийняте суддею на основі матеріалів справи згідноз законом та суддівським розсудом. В цьому випадку діє індемнітет судді.Виняток становить відповідальність за образу чи наклеп при розгляді справ,прийнятті рішень та дачі висновків (ч. 3 ст. 28 Закону «ПроКонституційний Суд України»).
Порушення суддівського імунітету може бути пов’язано зкримінальним провадженням та переслідуванням за адміністративне правопорушення.Національне законодавство встановлює лише особливий порядок провадження деякихслідчих дій щодо суддів: затримання, арешту, обшуку і т.д., та порядку судовогорозгляду справи. Але в цілому порядок кримінального та адміністративногопровадження, судового розгляду справ щодо притягнення суддів довідповідальності здійснюється на загальних засадах процесуальногозаконодавства.
Додатковою гарантією недоторканності судді та йогонезалежності в цілому є те, що підсудність справи визначається ГоловоюВерховного Суду України або його заступником. При цьому справа не можерозглядатись тим судом, у якому обвинувачений працював суддею (п. 6 ст. 13Закону «Про статус суддів»).
Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності впорядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених Законом «Про статуссуддів». Право здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів Закон надаєспеціальним органам – кваліфікаційним комісіям суддів та Вищій раді юстиції. Досуддів можуть бути застосовані такі види дисциплінарних стягнень: догана тапониження кваліфікаційного класу.
1.4 Право вимагати створення і забезпечення необхіднихумов для здійснення професійної діяльності
Успішна реалізація права судді на належні умови працівизначається не тільки юридичними, але й матеріальними гарантіями. До них можнавіднести:
а) фінансові;
б) матеріально-технічні;
в) кадрові.
Успішна реалізація права судді на створення ізабезпечення необхідних умов для здійснення професійної діяльності залежитьсаме від повноти та дієвості цих гарантій.
Однією з фінансових гарантій успішної реалізації цьогоправа судді є встановлений ч. 1 ст. 130 Конституції України і ч. 2ст. 87 Бюджетного кодексу України обов'язок держави забезпечувати належніумови для діяльності суддів шляхом окремого визначення в Державному бюджетіУкраїни витрат на потреби судової влади.
Крім необхідного матеріально-технічногозабезпечення діяльності судді, до числа необхідних умов, які забезпечуютьналежне здійснення професійної діяльності також варто віднести визначення ізапровадження нормативів навантаження на суддів.
Чинна система розподілу навантаження насуддів та існуюча проблема фінансового забезпечення діяльності судді не тількипорушують його право на створення і забезпечення необхідних умов для здійсненняпрофесійної діяльності, а й створюють перешкоди доступності правосуддя. Стаєпроблематичним виконання Україною вимог ст. 6 Конвенції про захист прав іосновних свобод людини 1950 р. відповіднодо якої на державу покладається обов'язок забезпечити право кожного насправедливий і відкритий розгляд його справи незалежним і безстороннім судомпротягом розумного строку, встановленого законом.
Позитивне значення щодо забезпечення права судді на необхідніумови для здійснення професійної діяльності має реалізація принципуспеціалізації (як зовнішньої, так і внутрішньої). Для цього необхіднозабезпечити судову систему достатньою кількістю кваліфікованих фахівців (впершу чергу необхідно ухвалити нову Концепцію кадрової політики щодо суддів)та, звичайно, передбачити суттєві витрати на підвищення рівня утримання суддівськогокорпусу.
1.5 Право судді насоціальний і правовий захист
Принцип забезпечення правового захистусудді реалізовано в законодавстві України практично у повному обсязі. Суддя,члени його сім’ї та їх майно знаходяться під особливим захистом держави.
Зміст правового і соціального захистусуддів становить сукупність закріплених у правових нормах умов і засобів, щоспрямовані на забезпечення безперешкодної реалізації захисту правового статусусудді, а також організаційно-правова діяльність державних органів по їхзастосуванню.
Право судді на соціальний і правовийзахист закріплено, у першу чергу, в Законі «Про статус суддів». Згодом низкаположень цього Закону була конкретизована і розвинута в інших правових актах.Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 р.правові норми, що містять положення про соціальний захист суддів, не можутьбути скасовані чи змінені у бік зменшення гарантій, що містяться в них, безвідповідної компенсації.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону «Про статуссуддів» органи внутрішніх справ зобов'язані вживати необхідних заходів щодозабезпечення безпеки судді, членів його сім’ї, збереження належного йому майна,якщо від судді надійде відповідна заява.
До заходів державного захисту закони України «Про статуссуддів» і «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»відносять:
– спеціальні заходи щодо забезпечення особистої безпекисудді і членів його сім’ї, а також охорони належного йому майна. Спектр такихзаходів досить широкий: від видачі суддям зброї та інших засобівіндивідуального захисту до встановлення сучасних технологій охоронноїсигналізації в приміщеннях, у яких проживають судді і їх сім’ї. Обов'язок позабезпеченню і здійсненню перелічених заходів, а також охороні приміщень судівта громадського порядку під час здійснення правосуддя покладається наМіністерство внутрішніх справ України і спеціальні підрозділи міліції (ст. 133Закону «Про судоустрій України» передбачено створення підрозділів судовоїміліції, завданням якої є підтримання громадського порядку в суді, припиненняпроявів неповаги до суду, а також охорона приміщень судів, виконання функційщодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпекиучасників судового процесу тощо);
– підвищену кримінальну відповідальність за вчинене взв'язку зі службовою діяльністю судді посягання на його життя і здоров'я, атакож його близьких родичів, знищення чи пошкодження майна, погрозу вбивством,насильством чи пошкодженням їх майна;
– заходи соціального захисту суддів.
Відповідно до Закону, життя і здоров'я судді підлягаютьобов'язковому страхуванню за рахунок Державного бюджету на суму десятилітньоїгрошової винагороди на останній посаді. Порядок і умови такого страхуваннявстановлені нормативними актами органів виконавчої влади. Законом передбаченавиплата у випадку загибелі (смерті) судді, унаслідок тілесного ушкодження чизаподіяння іншої шкоди його здоров'ю, пов'язаних із виконанням службовихобов'язків, непрацездатним членам його сім’ї щомісячної грошової компенсації.Збитки, заподіяні знищенням чи пошкодженням майна судді у зв'язку з виконаннямним службових обов'язків, відшкодовується державою в повному розмірі. У разізалишення посади суддя має право на солідну пенсію чи неоподатковуванещомісячне довічне грошове утримання у розмірі 80% від заробітної платипрацюючого на відповідній посаді судді. Держава гарантує повну виплату пенсіїчи довічного грошового утримання судді незалежно від заробітку, одержуваногопісля виходу його у відставку чи на пенсію.
Крім того, відповідно до постановиВерховної Ради України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення діяльностісудів» судді і члени їх сімей в медичному, побутовому і транспортномуобслуговуванні прирівнюються до відповідних посадових осіб Кабінету МіністрівУкраїни, місцевих державних адміністрацій.
Законом «Про статус суддів» передбачено,що не пізніше шести місяців після обрання суддя, який потребує поліпшенняжитлових умов, повинен бути забезпечений упорядкованим житлом у вигляді окремоїквартири чи будинку відповідними органами виконавчої влади за місцезнаходженнямсуду. Також суддям і членам їх сімей надається 50% знижка при оплаті за житлота комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична і теплова енергія,установка і користування індивідуальним домашнім телефоном). Такі ж пільгизберігаються за ними і після виходу у відставку.
Суддя і членийого сім’ї маютьтакож право на безкоштовне медичне обслуговування в державних установах охорониздоров'я. Також судді мають право на щорічне санаторно-курортне лікування зарахунок Державного бюджету.
1.6 Право судді на матеріальну винагороду своєї праці
Матеріальне забезпечення судді повинно бути достатнім,узгоджуватися з економічними умовами, що змінюються в країні. Необхідністьзабезпечення досить високої матеріальної винагороди судді передбачаєтьсяспецифікою його службової діяльності. У п. 6 Європейської хартії простатус суддів зазначено, що «рівень оплати повинен встановлюватися так, щобзахистити суддю від тиску, націленого на те, щоб вплинути на зміст його рішеньі взагалі на його поведінку в суді, порушуючи, таким чином, його незалежність інеупередженість». Рекомендація №R (94) 12 Комітету міністрів державам-членампро незалежність, ефективність і роль суддів від13 жовтня 1994 р.акцентує на тому, що рівень винагороди суддів повинен бути пропорційний їхпрофесійному авторитету і рівню відповідальності в суспільстві.
Структура заробітної плати суддів України визначена в ч. 1ст. 44 Закону «Про статус суддів» і складається із посадового окладу,премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та іншихнадбавок та доплат. Зокрема, відносно суддів законодавством передбаченінадбавка за знання і використання в роботі іноземної мови, доплата за науковийступінь кандидата чи доктора юридичних наук. Заробітна плата суддів необкладається податком.
Таким чином, розмір заробітної плати суддів повинензабезпечити їх фінансову незалежність і не може бути зменшений без відповідноїкомпенсації. Умови оплати праці мають бути чітко регламентовані відповідниминормативно-правовими актами.
Прийняття нормативно-правових актів, щозмінюють структуру заробітної плати, передбачають її зменшення чи взагалі незабезпечують виплату, суперечить Конституції України і Закону «Про статуссуддів». Тому, щоб уникнути різного роду порушень прав суддів, повинен бутиприйнято відповідний нормативний документ, який би забезпечив єдиний порядокнарахування заробітної плати суддям.
1.7 Право на стабільність трудовоїзайнятості
Це право гарантує суддям можливість обіймати посаду до досягненнявіку виходу на пенсію (або можливість виходу у відставку) чи закінчення строкуїх повноважень.
Принцип безстроковості зайняття посади судді у більшості випадківрозуміється як основна складова принципу незмінюваності. Він закріплений убагатьох міжнародних документах: Загальних принципах щодо незалежності судовихорганів; Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодонезалежності, ефективності та ролі судів №R (94) 12 от 13.10.94; Європейськійхартії про статус суддів. Цей принцип сприйнятий й національним законодавством.
У ст. 126 Конституції України декларується принципбезстроковості зайняття посади носія судової влади, крім посади суддіКонституційного Суду України та судді, який призначений на посаду вперше. Разомз тим, така «безстроковість» перебування на посаді судді обмежується 65-річнимвіком судді. Тобто, щодо суддів проголошується безстроковість якнезмінюваність, а саме право залишатися на посаді судді, при дотриманнівідповідних умов службової діяльності, незалежно від бажання органу, якийпризначив (обрав) суддю на цю посаду. Суддя не може бути позбавлений займаноїпосади не інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом, але в межахвстановленого строку.
Критеріями щодо розмежування незмінюваності суддів є вид та рівеньсуду, в якому працює суддя. Так, щодо суддів Конституційного Суду Українинезмінюваність розуміється в межах 9-річного строку повноважень; щодо суддів,які призначені на посаду вперше, – 5-річним строком. Стосовно інших суддівпоняття незмінюваності обмежується граничним віком перебування на посаді – досягненнямсуддею 65 років. Досягнення суддею цього віку імперативно визначено як одна зпідстав для безумовного припинення повноважень. При визначення «граничного вікуперебування на посаді судді» законодавець, напевне, виходив з урахуваньтривалості працездатного періоду життєдіяльності людини. Усунення від займаноїпосади можливо тільки за власним бажанням судді, за винятком випадків,передбачених законом.
Принцип незмінюваності судді з посади має певні історичніпередумови. Необхідність його збереження і далі визначається, насамперед,соціально-політичними відносинами, які склалися на даний час в державі.
Уперше положення про незмінюваність суддівбуло законодавчо закріплене в ст. 243 Статутів судових установ 1864 р.Відповідно до цієї статті судді не могли бути ані звільнені без їх прохання,ані переведені з однієї місцевості в іншу. Винятки становили випадки тривалоїхвороби, нез’явлення судді до виконання обов'язків протягом тривалого часу,учинення ним злочину, оголошення його неспроможним боржником. Але в результатіпроведення судової контрреформи вже 20 травня 1885 р. було створено вищудисциплінарну присутність Сенату, яка одержала право зміщення і переміщення суддів.
З встановленням радянської влади, принципнезмінюваності суддів був відкинутий зовсім, що не могло не позначитися наякості правосуддя в державі. Важко чекати належної неупередженості і повноїнезалежності від судді, якому щохвилини загрожує небезпека відставки.
З часу прийняття Конституції України 1996 р., судді в державінезмінювані. При цьому слід враховувати два моменти. По-перше, незмінюваністьсуддів не слід розуміти як безстрокове (чи довічне) заняття посади. Залежно відюрисдикції суду, процедури набуття статусу судді законодавством передбаченопевний строк перебування судді на посаді, строки дуже відрізняються затривалістю. Так, для вперше призначуваних на посаду судді, строк зайняттяпосади становить п’ять років. Судді Конституційного Суду України призначаютьсяна дев’ять років. Всі інші судді перебувають на відповідній посаді додосягнення 65-літнього віку.
По-друге, незмінюваність судді не є абсолютною:
а) повноваження судді можуть бути припинені, але на підставах і впорядку, передбачених Конституцією і законами України;
б) переміщення судді може мати місце (як по горизонталі, так і повертикалі), але тільки з його згоди.
На особливу увагузаслуговує право судді на кар'єру. Його реалізація здійснюється шляхом заняттясуддею вакантної посади в суді більш високого рівня або шляхом присвоєння суддібільш високого кваліфікаційного класу. Разом з тим питання кар'єри є дужескладним, делікатним для практикуючих суддів.
Право судді на кар'єру передбачено міжнародними нормами – п.п. 11,13 Загальних принципів щодо незалежності суддів. Напевно, в Україні такожповинні бути створені належні умови для того, щоб кожен суддя мав можливістьскористатися цим правом.
У літературі під терміном«кар'єра» розуміється просування працівника по службових сходинках чипослідовна зміна занять як у рамках окремої організації, так і протягом усьогожиття. Він відображає роботу, просування і належність до стійкої, ієрархічноорганізованої системи посад, що визначає стаж, пільги, умови просування послужбі, вимоги, що обумовлені метою і колом службових обов'язків.
Питання про необхідність збереженням за суддею права напрофесійну кар'єру активно обговорювалося на IV зустрічі голів верховних судівдержав Центральної і Східної Європи, що відбулася 12 – 14 жовтня 1998 р. ум. Києві. Деякі країни вирішили це питання в радикальний спосіб: вони простоусунули поняття ієрархії чи поняття чинів, яких може досягти суддя. Однак все жтаки в більшості держав поняття «професійна кар'єра судді» існує. У цих країнахкар'єрний зріст суддів залежить від професійного стажу.
В українському законодавстві під кар’єрою судді розумієтьсяуспішна самореалізація особи, наділеної статусом носія судової влади, щовиражається у вигляді заохочень матеріального або кар’єрного характеру. Так,Закон України «Про статус суддів» передбачає, наприклад, що для заняття посадисудді апеляційного суду, крім усіх інших відповідних формальних вимог, особаповинна не менше трьох років виконувати обов'язки судді в місцевому суді, тобтомати досвід професійної судової діяльності. А для заняття посади судді вищогоспеціалізованого суду необхідний стаж роботи на посаді судді не менше п'ятироків. Тим самим в Україні передбачається можливість переміщення суддів повертикалі (природно, тільки за їх згодою) судової системи.
Також законодавством передбачено механізм переміщення за бажаннямсудді в суд того ж рівня, але іншої місцевості або спеціалізації (горизонтальнепереміщення). Основною вимогою є заборона переміщувати або переводити суддю наіншу посаду в тому ж суді або в інший суд без його згоди. Ця вимога спрямованана зміцнення незалежності судді, адже він призначається (обирається) наконкретну посаду в конкретний суд, його предметна та територіальна підсудністьвизначається в момент набуття статусу судді.
В українському законодавстві питання переміщення суддів до судувищого рівня чи іншої спеціалізації віднесено до компетенції відповіднихкваліфікаційних комісій суддів. Це питання порушується на підставі заяви самогосудді чи подання голови апеляційного суду. Процедура його розгляду така ж, як іпри розгляді питання про призначення чи обрання суддею. За результатамирозгляду кваліфікаційна комісія дає висновок про можливість переведення судді увищестоящий суд. Але існують певні організаційно-правові проблеми.
Так, Вища кваліфікаційна комісія за поданням Голови ВерховногоСуду України чи Голови Вищого спеціалізованого суду дає висновок про можливістьобрання кандидата на посаду судді Верховного Суду України, Вищогоспеціалізованого суду або Апеляційного суду України. Таким чином, сам суддяпозбавлений права самостійно звернутися у Вищу кваліфікаційну комісію з заявоюпро рекомендацію щодо його переведення у вищестоящий суд. В Україні нормативноне закріплено механізм такого переміщення, а критерії оцінки професійних,ділових і моральних якостей кандидатів, відповідно до яких перевага віддаєтьсятому чи іншому судді, – відсутні.
Держава зобов'язана створити умови для належної реалізації правасудді на кар'єру, зокрема, шляхом надання їм можливостей щодо підвищеннякваліфікації, поглиблення професійних і загальних знань у спеціальнихнавчальних закладах; обміну досвідом із колегами за професією із зарубіжнихкраїн, запровадження конкурсних засад при занятті вакантної посади, гласності ідемократичності даної процедури.
Отже, суддя має право безперешкодно реалізовувати свої службовіправа, передбачені законодавством України. Однак сьогодні багато прав суддів неможуть бути повністю реалізовані через відсутність законодавчо закріпленоїпроцедури та дієвих гарантій їх реалізації, внаслідок чого деякі службові правасуддів мають декларативний характер. Таке становище є недопустимим. Вукраїнському законодавстві повинен бути закріплений чіткий перелік службовихправ суддів, розкрито їх зміст та передбачено механізм реалізації й поновленняу випадку їх порушення.
2. Службові обов'язки суддів
Набуваючи статусу судді, суб’єкт вступає в певніправовідносини з державою, суспільством, членами професійної групи, іншимипосадовими особами і громадянами. Особливе становище судді потребує чіткогонормативного врегулювання таких правовідносин шляхом закріплення не тількиправ, а й обов'язків.
Тлумачний словник визначає «обов'язок» як те, що підлягаєбезумовному виконанню, те, що необхідно для виконання внаслідок суспільноївимоги чи внутрішнього спонукання; як передбачену, необхідну поведінкусуб'єкта.
Більшість учених під юридичним обов'язком розуміютьустановлену законом міру соціально необхідної, найбільш розумної і доцільноїповедінки, забезпечену можливістю застосування примусових заходів до суб'єктатакої поведінки за невиконання передбаченого обов’язку.
Отже, сутність юридичного обов'язку полягає внеобхідності певної поведінки, у виконанні певних вимог, установлених правовоюнормою. Закон чітко визначає вид та міру такої необхідної поведінки. Саме наконкретний вид поведінки повинен орієнтуватися носій обов'язку, щоб його діїмали відповідний, бажаний характер. Вимога, яка сформульована в юридичномуобов'язку, і звернена до її носія, є реальною: не можна покласти на людинуобов'язок, який вона не могла б виконати. Тому при нормативному закріпленніобов'язку важливо визначити не тільки вид належної поведінки, а й її міру.
Отже, службові обов'язки судді – це нормативно визначенавид та міра необхідної поведінки носія судової влади, що забезпечує реалізаціюінтересів суб'єктів, з якими суддя вступає у правовідносини при здійсненніпрофесійних функцій. Невиконання або неналежне виконання суддею службовихобов'язків може призвести до істотних змін у його правовому становищі, навітьдо втрати статусу носія судової влади.
Службові обов'язки судді мають характердодаткових і не виключають необхідності виконувати конституційні (загальні) таінші громадянські юридичні обов'язки. Так, наприклад, заняття посади судді нескасовує обов'язку захищати Вітчизну, сплачувати податки, утримувати своїхдітей до досягнення ними повноліття, а також виконувати інші зобов'язання, щовипливають з цивільно-правових відносин (якщо перебування в такихправовідносинах не суперечить статусу судді).
Сутність службових обов'язків судді полягає в тому, що цевідповідна, необхідна, потрібна з погляду не лише закону, а й моралі поведінканосія судової влади, зміст якої обумовлюється специфікою статусу, особливостямисоціальної функції носія судової влади. Суддя не тільки в професійній, а й усуспільній діяльності, приватному житті повинен дотримуватися певних нормповедінки, що спрямовані на підтримання авторитету судової влади в цілому.
Отже, службові обов'язки судді містять як урегульованінормами права вимоги щодо необхідної поведінки судді, тобто юридичні обов'язки,так і носять характер моральних, які обумовлені вимогами професійної честі тагідності судді. При цьому юридичний обов'язок виступає водночас і як моральний,тоді як моральний обов'язок не завжди є юридичним.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про статуссуддів» на суддю покладаються такі обов'язки:
– при здійсненні правосуддя дотримуватися вимогКонституції і законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивнийрозгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків;
– утримуватися від політичної, підприємницької та іншоїоплачуваної діяльності, крім наукової, викладацької і творчої, дотримуватисявимог службової дисципліни і розпорядку роботи суду;
– не розголошувати відомості, які становлять державну,військову, службову, комерційну або банківську таємницю, таємницю нарадчоїкімнати, відомості про особисте життя громадян та іншу інформацію, про яку вонидовідалися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпеченнянерозголошення якої було прийняте рішення про закрите судове засідання;
– не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблятьзвання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості танезалежності.
Правове закріплення службових обов'язків суддіпроявляється у певних вимогах до його поведінки. Результатом такої поведінкисудді виступає його волевиявлення у формі прийнятих рішень, дій чибездіяльності в період виконання функцій судової влади. Поведінка судді можебути законною, тобто відповідати вимогам законодавства України, або незаконною.В останньому випадку вона є підставою для притягнення судді до юридичноївідповідальності.
Зважаючи на те, що до структури службових обов'язківсудді входять як юридично оформлені вимоги щодо службової поведінки судді, такі вимоги, які мають моральний характер, що при їх безлічі робить неможливимвичерпний перелік всіх службових обов'язків суддів у цілому, законодавецьпередбачив загальні підстави необхідної поведінки судді, чітко закріпивши лишеті можливі порушення, що тягнуть за собою накладення суворих стягнень.
За змістом вимог, що містяться в правовій нормі, службовіобов’язки судді можна розділити на такі групи:
а) дотримання законодавства України при здійсненніпрофесійної діяльності;
б) дотримання етичних основ діяльності;
в) сумлінне і професійне виконання своїх службових функцій.
Дотримання законодавства суддею можна розглядати в двохаспектах: по-перше, уся службова діяльність судді відбувається в установленихзаконодавством процесуальних рамках, порушення яких є підставою для визнаннярішення судді незаконним. По-друге, суддя безпосередньо застосовує норминаціонального законодавства при вирішенні конкретних спорів про право. Він маєправо використати будь-яке джерело права, котре є частиною національногозаконодавства України: Конституцію, інші нормативно-правові акти, прийняті наїї основі, чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких наданоВерховною Радою України.
В зв’язку з наявністю прогалин в законодавстві, деякіслужбові обов’язки суддів не можуть бути виконані належним чином. Так,наприклад, відповідно до Конституції України, на суддю покладається обов'язокзвільнити займану посаду по досягненні ним 65 років, а також у випадку, якщовін і не досяг 65 років, але за станом здоров'я не може виконувати своїобов'язки (п.п. 2, 3 ч. 5 ст. 126). Але реалізаціяобов'язку судді звільнити посаду по досягненні передбаченого віку або у зв’язкузі станом здоров'я є проблематичним, оскільки відсутній перелік хвороб, щосвідчать про наявність перешкод виконання суддівських функцій, не передбаченомеханізм встановлення наявності чи відсутності у судді захворювання, щоперешкоджає виконанню функцій носія судової влади.
У трудовому законодавстві України діє загальне правило,за яким за працівником зберігається посада на час його тимчасовоїнепрацездатності протягом не більше 4-х місяців підряд (п. 5 ч. 1ст. 40 Кодексу законів про працю), тобто вихід працівника на роботу хоча бна один день перериває перебіг встановленого строку. Але принципи здійсненнясудочинства не дозволяють застосовувати цю норму до суддів.
Отже, інтереси судочинства вимагають конкретизаціїкритеріїв психічного і фізичного нездоров'я судді, строку відсутності його нароботі в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, що стане підставою для висновкупро неможливість (нездатність) носія судової влади виконувати свої професійніфункції за станом здоров'я. Доцільно законодавчо закріпити вимогу проперіодичний медичний огляд суддів з метою виявлення захворювань, щоперешкоджають здійсненню професійної діяльності.
Етичні вимоги до поведінки судді закріплені в Кодексіпрофесійної етики судді і являють собою сукупність моральних правил поведінкисудді, за допомогою яких можна оцінити його дії з погляду таких цінностей, яксправедливість, сумління, гідність, людяність тощо.
Однієї з найважливіших категорій етики, що виражаєморальні обов'язки судді стосовно держави, суспільства, конкретної людині, вінтересах якої здійснюється правосуддя, є професійний обов’язок. Разом з тим,особливість професійного обов’язку судді полягає в тому, що він має не тількиморальну, а й правову природу. По-перше, він містить у собі як обов'язок,передбачений правовими нормами, так і обов'язок перед суспільством, пов'язанийзі здійсненням професійної діяльності. По-друге, професійний обов’язокусвідомлюється суддею як моральна необхідність і виконується у зв’язку з йогопереконанням. У цьому аспекті гарантіями його виконання є насамперед моральнічинники – сумління, гідність, справедливість, громадська репутація тощо.
Іншими словами, професійний обов’язок – це сукупністьорганічно взаємопов'язаних моральних і правових обов'язків судді передсуспільством, котрі обумовлюються вимогами професійної діяльності таусвідомлюються суддею як моральна необхідність. У цьому понятті органічнопоєднуються правові, моральні та естетичні (справедливість, добро, краса)сторони.
Професійний обов’язок судді, будучи складовою частиноюгромадського обов'язку, є моральним у його об'єктивному і суб'єктивномуаспектах. Моральна цінність його змісту полягає в тому, що останній спрямованийна вирішення найвищого завдання: розв'язання правового конфлікту, відновленнясправедливості.
Усвідомлення суддею професійного обов’язку передбачаєтурботу про професійну гідність, постійне вдосконалювання професійноїмайстерності, прагнення виховувати своєю діяльністю, особистим прикладом повагудо закону, правосуддя, суду.
Однак потенційні можливості професійного обов’язку можутьвиявлятися тільки в тому разі, якщо вони доповнюються відповідним суб'єктивнимставленням, коли службові обов'язки сприймаються і усвідомлюються як особисті,як глибинна потреба і переконання в справедливості і правоті справи своїх дій,професійної діяльності в цілому. Внутрішня потреба судді у виконанніпрофесійного обов’язку розкривається з позиції такої етичної категорії, яксуддівське сумління.
Суддівське сумління – це усвідомлення моральноївідповідальності перед іншими людьми, моральна самооцінка, вольовий контрольсуддею своїх учинків з погляду моральних норм і суспільних принципів. Суддязобов'язаний з повагою ставитися до колег за професією, громадян, бутиввічливим, коректним у службових відносинах, дотримуватися високої культуриспілкування.
Суддівське сумління не тільки має оціночний характер,змушуючи суддю співвідносити свої дії і рішення з правовими приписами і нормамиморалі, а й спонукає його діяти відповідно до внутрішнього переконання,протистояти зовнішньому впливу і тиску. Сумління судді – один із засобівмотивації вибору варіанта поведінки, що допускається законом.
Таким чином, дотримання етичних основ діяльностіпередбачає утримання суддею від дій, що можуть бути розцінені як використанняпосадового становища в особистих цілях чи можуть викликати сумнів у йогонеупередженості, незалежності і справедливості винесених рішень. Суддязобов'язаний не допускати будь-яких дій, що можуть заподіяти шкоду, порушитинормальну діяльність суду чи дискредитувати судову владу в цілому. Суддя неповинен як під час виконання службових повноважень, так і в приватному життівчиняти дій, що можуть негативно відобразитися на його моральному вигляді,завдати шкоди його професійній та суспільній репутації. При цьому підрепутацією судді слід розуміти загальновизнані в професійній групі, усуспільстві в цілому уявлення та оцінку поведінки судді як посадової особисудової влади, носія владних повноважень. Для судді, який не дотримуєтьсяетичних основ діяльності, повинні наставати негативні наслідки, зокремапритягнення до дисциплінарної відповідальності.
Сумлінне і професійне виконання службових функцій у першучергу передбачає повну самовіддачу судді. Він повинен утримуватися від іншоїроботи, яка заважає йому належним чином виконувати свої службові обов'язки іякій він не повинен приділяти увагу протягом свого робочого часу. Йдеться проте, щоб суддя не мав іншої оплачуваної роботи, за винятком наукової,викладацької або творчої. Безперечно, виконання навіть такої додаткової роботине повинно позначатися на якості професійної діяльності судді.
Дотримання вимог сумлінного і професійного виконанняобов'язків судді передбачає вдосконалення професійної майстерності,систематичне підвищення кваліфікації.
Забезпечити належне виконання суддею даного обов'язкуможливо шляхом запровадження якісно нового мотиваційного механізму, котрий нетільки матиме стимулюючий характер, а й ставить суддю перед необхідністюпостійно вдосконалювати свої професійні знання, уміння, навички. Повинні бутистворені умови, здатні забезпечити відповідне ставлення кожного судді допрофесійного навчання, спонукати його на постійне збагачення власних знань,навичок, самовдосконалення і особисту відповідальність за свій професійнийрозвиток.
Держава за допомогою закріплення цього обов'язку в законіповинна передбачити певні гарантії для того, щоб систематичне професійненавчання суддів, удосконалення професійної майстерності стали складовоючастиною їх професійної діяльності. Але не тільки за особистою ініціативою, аобов'язковою вимогою, що здійснюється за рахунок державного бюджету. Такимигарантіями можуть стати вдосконалена система добору кадрів, просування послужбі, тестування, періодична атестація суддів. За неналежне виконання цьогообов'язку суддя притягується до дисциплінарної відповідальності.
Таким чином, встановлюючи службові обов'язки суддів,необхідно також передбачити державні гарантії їх реалізації. Державазацікавлена в належному виконанні суддею своїх службових обов'язків, адже суддявиносить рішення від її імені. Але має йтися не тільки про нормативнезакріплення юридичного механізму, правових гарантій реалізації. Однією зособливостей службових обов'язків суддів є те, що вони містять певні нормиморалі і не можуть мати повну нормативну визначеність, що, безумовно, пов'язанозі специфікою професійної діяльності судді. Тому розглядати виконання службовихобов'язків необхідно з позиції самої їх реалізації (тобто у вигляді специфічноїдіяльності) як суддею, так і державою, її органами.
Належна реалізація службових обов'язків повинназабезпечуватися не тільки за допомогою різного юридичного інструментарію(правових норм, що визначають коло службових обов'язків судді, основних форм іспособів їх реалізації, відповідальності за невиконання і т.д.), а йвраховувати вплив індивідуальної, соціально-психологічної структури особистостіїх виконавця (його ціннісні орієнтації, установки, цілі тощо) на процесвиконання службових обов'язків. Також повинні бути передбачені певні політичні,організаційні, ідеологічні та інших соціальні умови, що спонукали б до добровільногоі сумлінного виконання суддею своїх службових обов'язків.
3. Повноваження суддів
суддя правообов’язок повноваження
Юридичні можливості судді не обмежуються виключнослужбовими правами й обов'язками. Відповідно до Закону України «Про статуссуддів» суддя є посадовою особою судової (державної) влади. Це означає, щодержава наділяє його спеціальними повноваженнями, які мають владний характер івизначені процесуальним законодавством. Можна сказати, що суддя як персональнийносій судової влади наділений повноваженнями судової влади. Зміст і обсягвладних можливостей судді залежать від його спеціалізації, покладених функцій,місця в ієрархії судових посад.
Нормативне визначене владне повноваження – основнийінструмент виконання покладених на суддю функціональних обов'язків приздійсненні професійної діяльності. Юридичні, владні повноваження є основнимелементом правового статусу судді і відображають його функціональну,державно-владну і правову природу. Саме повноваження характеризують статуссудді як носія судової влади.
Повноваження є явищем, що безпосереднє обумовленофеноменом влади. Більшість учених розглядають повноваження як один із складовихелементів поняття судової влади. Такий підхід не випадковий. Повноваження суддімають державно-владний характер, оскільки вони походять від держави, спираютьсяна її авторитет, а в необхідних випадках і на апарат державного примусу.
В теорії права під поняттям «повноваження» розуміють видта міру владного впливу посадової особи на зацікавленого учасника правовідносинз метою задоволення його законного інтересу, досягнення певного соціальнокорисного результату.
Повноваженням судді притаманні такі характерні ознаки:
1) вони реалізуються одноособово суддею (або колегіальноу передбачених законом випадках);
2) поширюються на осіб, не пов'язаних із суддеюслужбовими відносинами, тобто мають публічний характер;
3) реалізуються шляхом винесення акта судової влади, щомає обов'язковий характер для тих, кому він адресований;
4) держава забезпечує контроль за виконанням рішеньсудді;
5) мають юрисдикційний характер.
Реалізація державно-владних повноважень, якими наділенісудді, можлива тільки в системі процесуальних відносин, поза даними відносинаминемає ні правосуддя, ні самого суду. Тобто суддя може реалізувати надані йомуповноваження тільки в межах процесуальних правовідносин при здійсненніпрофесійних функцій.
За змістом повноваження можнакласифікувати на предметні та функціональні, за значимістю – на основні тадодаткові.
Предметні повноваження визначаються юрисдикцією суду, вякому працює суддя, виступаючи, в свою чергу, критерієм щодо розмежуванняюрисдикції судів. До основних повноважень цієї групи належать повноваження поздійсненню правосуддя та судового контролю. До додаткових слід віднестиповноваження щодо узагальнення судової практики, аналізу судової статистики,роз’яснення з питань застосування законодавства, участі у формуваннісуддівського корпусу, надання методичної допомоги суддям судів нижчого рівня таін. Обсяг предметних повноважень судді визначається юрисдикцією суду, в якомувін працює.
Повноваженнями щодо здійснення конституційного контролюнаділені лише судді Конституційного Суду України, які розглядають всі справи,віднесені до юрисдикції Конституційного Суду статтею 147 Конституції України.Відповідно до цієї статті, а також ст. 13 Закону «Про Конституційний СудУкраїни» до предметних повноважень судді цього суду належать прийняття рішеннята складання висновків щодо:
а) конституційності законів та інших правових актівВерховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету МіністрівУкраїни, правових актів Верховної Ради АРК;
б) відповідності Конституції України чинних міжнароднихдоговорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної РадиУкраїни для надання згоди на їх обов’язковість;
в) додержання конституційної процедури розслідування ірозгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту вмежах, визначених ст. ст. 111, 151 Конституції України;
г) офіційного тлумачення Конституції та законів України.
Особливості організаційної моделі судоустрою Українипередбачають надання повноважень по здійсненню правосуддя та адміністративногоконтролю суддям судів загальної юрисдикції. Обсяг повноважень суддіввідповідних судів установлюється відповідно до судової інстанції.
Так, наприклад, суддя місцевого суду наділенийповноваженнями щодо: а) розгляду по першій інстанції цивільних, кримінальних,адміністративних та господарських справ, а також справ про адміністративніправопорушення; б) здійснення судового контролю у випадках, передбаченихзаконом. Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а також порядок їхрозгляду визначаються процесуальним законом.
Суддя апеляційного суду наділений законом повноваженнями:
а) по перегляду рішень місцевих судів в апеляційномупорядку;
б) по розгляду по першій інстанції кримінальних тацивільних справ, віднесених законом до підсудності апеляційних судів;
в) іншими повноваженнями, передбаченими ст. 26Закону «Про судоустрій України» та процесуальним законодавством.
Суддя вищого спеціалізованого суду має такі повноваження:
а) переглядає в касаційному порядку справи, що булирозглянуті нижчою судовою інстанцією;
б) переглядає інші справи у випадках, установленихпроцесуальним законом;
в) інші повноваження, передбачені ст. 39 Закону «Просудоустрій України» та процесуальним законодавством.
Суддя Верховного Суду України наділений закономповноваженнями по:
а) перегляду в касаційному порядку рішень загальних судіву справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом;
б) перегляду в порядку повторної касації всіх іншихсправ, розглянутих судами загальної юрисдикції в касаційному порядку;
в) у випадках, передбачених законом, розглядає іншісправи, пов’язані з виключними обставинами, та має інші повноваження, передбаченіст. 47 Закону «Про судоустрій України» та процесуальним законом.
Функціональні повноваження судді – це можливість вчинятирізні процесуальні дії та здійснювати організаційні заходи, спрямовані назабезпечення розгляду справи. Вид та міра функціональних повноважень суддівизначається відповідною функцією судової влади та встановлюється процесуальнимзаконодавством. Результатом реалізації суддею своїх функціональних повноваженьє ухвалення відповідного рішення, яке має владний характер.
Всі функціональні повноваження судді можна розділити натри групи:
а) по підготовці до судового розгляду справи;
б) по розгляду справи;
в) по контролю за виконанням прийнятого судового рішення.
Таким чином, під повноваженнями судді слід розуміти видта міру службової поведінки носія судової влади, яка спрямована на реалізаціюфункцій судової влади, і має формальне визначення у відповідному рішенні судді.
Щодо структури повноважень судді, то законодавець,юридично їх закріплюючи, робить акцент то на праві, то на обов'язку.Формулювання повноважень судді у вигляді обов'язку є доцільнішим лише увипадках повної формалізації порядку їх використання, а у вигляді права – тоді,коли ситуація недостатньо формалізована і пов'язана з необхідністю прийматирішення виходячи з конкретних обставин справи, а також тоді, коли повноваженнявиступає як можливість вимагати певної поведінки від інших осіб. Тобто,юридичний зміст повноваження судді можна подати у вигляді синтезу права йобов'язку, як певний правообов'язок. Але, між правами й обов'язками судді, щовходять до складу повноважень, існує певна відстань. Суддя, з метоюзабезпечення вирішення завдань, що стоять перед ним, виконує обов'язок шляхомвикористання наданих йому прав при настанні відповідних умов. Діючи в рамкахзакону, він самостійно тлумачить положення, що містяться в законодавстві,оцінює конкретну ситуацію з погляду поширення на неї правової норми та обираєнайбільш ефективні шляхи і засоби досягнення мети, виконання велінь правовоїнорми. Тобто, до юридичної структури посадового повноваження судді, крім прав іобов'язків, слід включити і суддівський розсуд.
Закон регулює суспільні відносини в загальному вигляді.Щоб вирішити конкретний спір про право на основі загальних норм, необхіднепрофесійне судження судді. Шляхом надання судді права на розсуд підключаютьсясвідомість, воля і компетентність судді, що дозволяє вирішувати справу наоснові загальних (абстрактних) вимог закону з урахуванням індивідуальнихособливостей спору.
Поняття «розсуд» означає рішення, висновок, думку. Приздійсненні своїх функцій суддя приймає владні рішення на основі норм права.Сутність же розсуду судді полягає в його праві вибрати найбільш доцільнийспосіб вирішення поставленого перед ним завдання. Закон має загальний характері регулює суспільні відносини в загальному вигляді. Стосовно ж конкретноговипадку суддя, в межах норм права, має самостійно вибрати найбільшобґрунтований і доцільний спосіб вирішення спору задля досягнення поставленоїмети – відновлення справедливості.
Отже, суддівський розсуд – це повноваження суддіздійснювати вибір правомірного шляху встановлення справедливості, щореалізується відповідно до принципів права та на основі (в межах) закону.Введення розсуду судді до структури його повноваження передбачає, що суддядіятиме не механічно, а зважуватиме прийняте рішення.
Суддівський розсуд передбачає свободу вибору судді здекількох альтернативних законних рішень. Тому, коли закон не передбачаєальтернативних варіантів, права на розсуд у судді немає, а є його обов'язокдіяти певним чином. Так, наприклад, якщо одна із сторін заявить клопотання,суддя зобов'язаний розглянути його. Але рішення, що буде прийняте суддею,залежатиме від його розсуду.
При розгляді клопотання суддя зобов'язаний проаналізуватизаконність вимог, що висуваються, їхню доцільність. Якщо в процесі своїхміркувань суддя дійде висновку про законність і доцільність вимог, вінзобов'язаний задовольнити клопотання. При наявності ж будь-яких сумнівів чипереконання в неправомірності або недоцільності вимог суддя може вибрати міжрішенням про незадоволення клопотання чи про його задоволення не в повномуобсязі.
Суддівський розсуд стосується встановлення: по-перше,фактів, що уявляються судді необхідними для вирішення спору по суті; по-друге,способу вирішення спору; по-третє, самої норми, що підлягає застосуванню вданому конкретному випадку.
Висновки
Таким чином, сутність суддівського розсуду полягає всудженні судді з того чи іншого питання. Результатом розсуду судді виступаєйого переконання в правильності та доцільності того чи іншого рішення, причомуоб'єктивною підставою переконання судді є надані в судовому розгляді докази.
Розсуд судді обмежений рамками права, інтересамисправедливості. Характерними рисами розсуду є неупередженість і правомірність.Під час судового розгляду суддя не повинен мати ніякої, хоча б віддаленоїзацікавленості у справі. В умовах змагальності судового процесу, коли сторонинаділяються рівними можливостями, розсуд судді має ґрунтуватися на доказах, щонадаються сторонами. Рішення судді повинне бути мотивованим та законним.
Однак розуміння суддівського розсуду лише як судження,заснованого на доказах, є не зовсім точним. Воно формується на основі аналізуфактичних обставин справи. Крім того, на процес прийняття рішення суддеювпливають ще і його погляди на мораль, рівень правосвідомості, професійноїмайстерності, ціннісні орієнтації, особистісні, психічні якості і здібності.
Отже, при визначенні правової природи повноважень судді,крім об'єктивних аспектів їх реалізації, слід враховувати суб'єктивний фактор –реалізує їх людина, яка наділена певними соціальними і психофізіологічнимихарактеристиками, що справляє певний вплив на процес прийняття судових рішень.
Список літератури
1. Організація судових та правоохоронних органів: Навч. Посібник /за ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сибільової, О.М. Толочка. – Харків,2009.
2. Організація судочинства в Україні (під заг. ред. Лавріновича) –К., вид. МЮ, 2008.
3. Халдеев Л.С. судья в уголовном процессе. – М., 2008.
4. Жилин Г.А. Судья в гражданском процессе. — М.,2009.
5. Бринцев В.Д. Організаційне забезпечення діяльності судівна регіональному рівні. – Київ., 2007.
5. Тимчасова Інструкція зділоводства в місцевому загальному суді // Офіційний Вісник України – 2005. –№13, ст. 694.
6. Научная организациятруда в аппарате судов и учреждений юстиции. – М, 2007.
7. Божьев В.П., Добровольская Т.Н.,Перлов И.Д. Организационное руководство судами в СССР (судебноеуправление). – М., 2006.
8. Алексеев В.Б., Кашенов Г.П. Организациясудебной деятельности. – М., 2007.
9. Подготовка гражданскихдел к судебному разбирательству. / Под ред. Н.М. Гурбатова. – М., 2007.
10. Волкодаев Н.Ф. Правоваякультура судебного процесса. – М., 2006.
11. Типові посадовіповноваження службовців апарату місцевого суду. Затверджено Наказом ДСА, 2008 р.