Тема: Система соціального захисту в Україні.
План
1. Активна і пасивна спрямованість соціального захисту
2. Гарантії соціального захисту в Конституції України
3. Основні передумови необхідності соціального захистунаселення в суспільстві ринкових відносин
4. Сутність соціального захисту, його принципи, методи,напрямки
5. Глобалізація соціального захисту
6. Здійснення необхідних реформ у сфері соціального захистунаселення
1. Активна і пасивнаспрямованість соціального захисту
Заходи соціального захисту мають подвійнуспрямованість. В одних випадках вони покликані надавати пасивну підтримку тимчленам суспільства, які з певних причин опинились у скрутному становищі.Пасивна підтримка надається у вигляді соціальної допомоги — допомогисуспільства особі або сім'ї, яка не має достатніх засобів існування. Соціальнадопомога по суті є адресною, адже вона надається лише тим, хто її потребує.Через соціальну допомогу соціальний захист виконує лікувальну, реабілітаційнуфункцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, які потрапили у скрутнужиттєву ситуацію, зубожіли, вийти з цього стану і не опинитися на узбіччісуспільства.
Водночас ще важливішими є заходи, спрямованіна запобігання ситуаціям, що загрожують добробуту людини, на стимулюванняактивності особи. Соціальний захист виконує превентивну, запобіжну функцію,захищаючи особу та її сім'ю від втрати доходу, що пов'язано з безробіттям,старінням, хворобою або смертю, і поліпшення добробуту сім'ї через соціальніслужби та за рахунок грошової допомоги на виховання дітей. Система соціальногозахисту включає соціальне страхування, програми зайнятості, охорони здоров'ятощо.
Отже, соціальний захист передбачає як пасивні,так і активні засоби підтримки доходів. Пасивними заходами є соціальнадопомога, активними — соціальне страхування (тобто забезпечення доходів навипадок втрати працездатності чи роботи), лікування і профілактика хвороб,сприяння здобуттю освіти й підвищенню кваліфікації.
2. Гарантії соціального захисту в КонституціїУкраїни
В Україні поняття «соціальний захист» почалишироко вживати лише на етапі переходу до ринку і як його атрибут, хоча в тій чиіншій формі соціальний захист завжди був притаманний українському суспільству.Формуванню сучасних систем соціального захисту у світі сприяло усвідомленнянеобхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків. Багато людейще й нині не сприймають термін «соціальний захист» щодо населення загалом,вважаючи, що він стосується лише найнужденніших, або, як часто нинівисловлюються, незахищених верств населення.
Узагальнено Конституція України містить такіположення стосовно соціального захисту: Україна є соціальною і правовоюдержавою (ст. 1); людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю(ст. 3); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованістьдіяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини єголовним обов'язком держави (ст. 3); права і свободи людини є невідчужуванимита непорушними (ст. 21); конституційні права і свободи гарантуються і не можутьбути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законівне допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22).Конституція визнала право громадян на соціальний захист, що включає право назабезпечення їх у разі повної, часткової втрати працездатності, втратигодувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та вінших випадках, передбачених законом, пенсії, інші види соціальних виплат тадопомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, ненижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46); для громадян,які потребують соціального захисту, житло надається державою та органамимісцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно дозакону (ст. 47); право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст.48); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49); сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст.51); право дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, надержавне утримання та виховання (ст. 52); право на доступну і безоплатну освітуу державних та комунальних навчальних закладах (ст. 53); право на соціальнийзахист громадян України, які перебувають на службі Збройних Сил України та вінших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст. 17); виключнозаконами України визначаються основи соціального захисту, форми і видипенсійного забезпечення; засади регулювання праці та зайнятості, шлюбу і сім'ї,охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури іохорони здоров'я; екологічної безпеки (п. 6 ст. 85).
Зокрема, у ст. 46 Конституції Українипроголошується, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає правона забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втратипрацездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин,а також: у старості та інших випадках, передбачених законом. Це правогарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунокстрахових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також:бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних,комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з Конституцією України право громадянна соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальнимстрахуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ іорганізацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення;створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду занепрацездатними. Реалізація цихконституційних гарантій набула втілення у створенні законодавчого таінституційного механізму загальнообов'язкового державного соціальногострахування, діяльності фондів соціального страхування щодо акумуляції коштівшляхом збирання страхових внесків з роботодавців і працівників і наданнязастрахованим соціальних виплат і соціальних послуг при настанні страховихвипадків.
3. Основні передумови необхідності соціальногозахисту населення в суспільстві ринкових відносин
Процес ринкової трансформації економікизумовлює необхідність розробки принципово нових методологічних підходів щодоаналізу, оцінки та регулювання соціально-економічних процесів з метоюдосягнення перманентного економічного зростання і соціального прогресу всуспільстві. У сучасний період суттєвому перегляду підлягають основні уявленняпро найважливіші складові життєзабезпечення населення. Безумовно, ринковасистема взаємодії не тільки відображає можливість найбільш активної та вільноїсоціально-економічної дії, але і містить додаткові фактори соціального ризику,супроводжується значними економічними та соціальними втратами.
На жаль, сучасна модель соціальної політикиУкраїни спирається на низку принципів, які несумісні з ринковою системою. Так,добробут кожної людини залежить не тільки від інтенсивності та якості трудовоїдіяльності, обраної стратегії життєвої поведінки, а також від загальноїефективності економіки і політики держави. Цілком зрозуміло, що основніелементи системи соціальних гарантій, які існували за часівадміністративно-командної економіки, з переходом до ринкової економічноїсистеми виявилися несумісними не лише з фінансовими можливостями держави, а й зринковими механізмами.
У зв’язку з цим, домінуючим напрямкомсоціальної політики України є консервація заходів соціального захисту на рівнігрошово-компенсаційних механізмів, використання пільг, привілеїв, що підвищуєступінь податкового тиску, призводить до перевантаження соціальних фондів ібюджету, а також до фінансового дисбалансу. Тому розбудова демократичноїсоціально-правової держави супроводжується створенням ефективної системисоціального управління. Здійснення основних напрямків соціальної політикипотребує розроблення науково-обґрунтованого економічного механізму реалізаціїсоціального захисту щодо створення умов, які б забезпечували усім громадянамповноцінне життя, гарантували їм рівні можливості для участі в економічному,політичному і соціальному житті держави./>
4. Сутністьсоціального захисту, його принципи, методи, напрямки
Соціальне забезпечення (соціальний захист) —система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпеченнянаселення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втратагодувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).
Соціальний захист в Україні має такі складовічастини:
А) Соціальне страхування — захист громадян відсоціальних ризиків, що впливають на їх працездатність: хвороба, каліцтво,старість, та інші випадки, передбачені законом;
Б) Соціальна допомога — різні види соціальнихвиплат, дотацій, пільг, субсидій, що надаються особам, які потребуютьсоціального захисту.
В) Соціальна справедливість (соціальна солідарність)— компенсація впливу непередбачуваних негативних явищ, таких як техногеннікатастрофи чи природні стихійні лиха.
Національні системи соціального захистусформувалися з урахуванням специфіки економічного, соціального й культурногорозвитку країн. Однак, попри відмінності в шляхах розвитку й особливостяхорганізації, якості й обсязі послуг, а також у методах фінансування, всісистеми соціального захисту функціонують на основі єдиних принципів:
1) Принцип соціального страхування, згідно зяким фінансування механізмів соціального захисту здійснюється за рахунокстрахових внесків членів страхового об’єднання, які при настанні страховоговипадку отримують страхові виплати. Фінансування виплат по соціальномустрахуванню також може частково здійснюватися за рахунок державних дотацій абокредитів. Соціальний захист і соціальна справедливість забезпечуються тим, щогромадяни мають вільний доступ до системи соціального страхування (на відмінувід добровільного страхування), незалежно від наявності у них соціальнихризиків (похилий вік, хронічна хвороба, інвалідність тощо) і ступеняймовірності цих ризиків. Це надає соціальному страхуванню суспільної значимостій обумовлює обов’язковість участі громадян в системі соціального страхування;
2) Принцип соціального забезпечення. Навідміну від принципу соціального страхування, принцип соціального забезпеченняпередбачає надання соціального захисту іншим категоріям населення (державніслужбовці, військові, діти-сироти тощо) і фінансування таких соціальнихвидатків за рахунок податкових надходжень у бюджет. На основі цього принципувідбувається фінансування державної соціальної політики, в тому числі програм вгалузі охорони здоров’я, середньої та вищої освіти.
3) Принцип допомоги. Згідно з цим принципом,людина, яка потрапила в скрутне становище і не може самостійно з нього вийти,може звернутись по допомогу до відповідних інстанцій і розраховувати насоціальний захист (соціальні виплати, соціальні послуги) в об’ємі, достатньомудля подолання проблем, що зумовили звернення по допомогу. Так само, як іпринцип соціального забезпечення, даний принцип передбачає фінансуваннясоціальних видатків за рахунок податкових надходжень до бюджету;
4) Принцип соціальної солідарності. Данийпринцип передбачає взаємну допомогу всіх учасників системи соціального захисту.Така взаємодопомога реалізується у вигляді перерозподілу коштів між різнимисоціально-економічними та соціально-демографічними групами населення. Можнавиділити три складові цього принципу:
— соціальна солідарність забезпечуєтьсяоб’єднанням різних ризиків при однакових страхових внесках (саме тут присутнійзв’язок із правилом перерозподілу принципу соціального страхування);
— соціальна солідарність передбачаєінтертемпоральний (міжчасовий) перерозподіл. Мова йде про так званий договірпоколінь, згідно з яким відбувається перерозподіл прибутків від працездатнихмолодих до непрацездатних старих членів суспільства;
— соціальна солідарність є основоюінтерперсонального (міжособистісного) перерозподілу. В даному разі перерозподілприбутків здійснюється:
* між найбагатшими й найбіднішими соціальнимигрупами;
* безпосередньо між застрахованими суб’єктами;
* між застрахованими й незастрахованимиучасниками системи соціального захисту.
Сучасні системи соціального захисту охоплюютьвесь життєвий цикл людини, передбачаючи заходи захисту її добробуту віднародження до смерті. Поряд із соціальним страхуванням і соціальною допомогоютаким заходом є сімейна політика: захист прав дитини, матеріальна підтримкасімей з дітьми, рання імунізація, сприяння освіті, соціальна робота внеблагополучних сім’ях і соціальне обслуговування дітей-інвалідів. Активнаполітика на ринку праці сприяє ефективній зайнятості працездатного населення.Так звана гендерна політика спрямована на усунення дискримінації за ознакоюстаті, забезпечення реальної рівноправності жінок.
Соціальний захист інвалідів передбачає не лишеїх матеріальне забезпечення і медичне обслуговування, а й доступ до робочихмісць, закладів культури, освіти нарівні із здоровими людьми. Соціальнеобслуговування людей похилого віку охоплює осіб, які його потребують, за місцемпроживання та у спеціалізованих установах. Цілеспрямована боротьба з бідністюзасобами соціальної допомоги та активізацією зусиль населення й дедалі ширшимохопленням соціальним страхуванням у сучасних умовах також є одним зосновоположних елементів системи соціального захисту. Здійснення заходів в усіхперелічених напрямках є соціальною роботою і потребує фахово підготовленихкадрів — соціальних працівників.
Право є регулятором суспільних відносин. Алетаке регулювання здійснюється в певному порядку в рамках закону шляхомвстановлення правил поведінки учасників суспільних відносин – громадян іорганізацій з наданням їм певних прав і покладенням на них відповіднихобов'язків. Метод визначається як сукупність способів юридичного впливу з бокудержави на суспільні відносини, на поведінку людей, як учасників цих відносин зметою забезпечення їх поведінки відповідно до норм права. Згідно загальноїтеорії права метод правового регулювання будь-якої галузі правахарактеризується такими ознаками, як юридичний факт, правосуб'єктність ісанкція.
Основною рисою галузевого методу правовогорегулювання є загальне юридичне становище суб'єктів, їх правовий статус.
Галузевий метод нормативного регулюваннясоціального забезпечення являє собою певну комбінацію імперативного тадиспозитивного способів регулювання. Диспозитивний спосіб регулювання знаходитьсвоє вираження в тому, що правомочний суб'єкт, тобто, громадянин чи сім'я маютьправо звертатися за тим чи іншим видом соціального забезпечення, а державнийорган з соціального забезпечення зобов'язаний надати таке забезпеченнявідповідно до чинного законодавства. Тобто, державний орган з соціальногозабезпечення підпорядкований припису закону. Разом з тим він має право вимагативід громадянина подання відповідних документів, необхідних для призначення тогочи іншого виду соціального забезпечення, оскільки в разі ненадання громадяниномтаких документів йому не може бути призначений цей вид соціальногозабезпечення. В цьому проявляються елементи імперативного способу.
Метод права соціального забезпеченнявикористовує обидва ці способи разом з застосуванням таких прийомів, як дозвіл,припис, заборона. Специфіка методу права соціального забезпечення обумовленатакож аліментарним характером зобов'язань в деяких правовідносинах. Соціальноюаліментарністю називають спосіб надання державою всіх видів соціальногозабезпечення і обслуговування на справедливій основі безоплатно або напільгових умовах, безеквівалентно з урахуванням певного зв'язку з працею чиіншою суспільно-корисною діяльністю, але не в порядку відповідних дій за новузустрічну працю, без застосування договірних засад, в обсязі нормального рівняпрожиття із спеціальних фондів соціального забезпечення (Пенсійного фонду,фондів соціального страхування, а в окремих випадках з Державного та місцевихбюджетів)./>
5. Глобалізаціясоціального захисту
На сучасному етапі світового економічногорозвитку соціальний захист набирає наднаціонального та транснаціональногохарактеру. Це сталося з кількох причин. Економічна конкуренція між державамизмушує їх скорочувати кошти на соціальний захист з метою підвищенняконкурентоспроможності, якщо не створено наднаціональних чи глобальних регуляторів,що покликані протидіяти цьому. Міжнародний міграційний тиск змушуєперерозподіляти доходи між країнами, щоб запобігти політичним наслідкам масовихміграцій. Спільність ринків капіталу та праці сприяє виникненню наднаціональнихорганів, що забезпечують на наднаціональному рівні захист громадянських прав,які заперечуються або ігноруються на національному рівні.
Наднаціональний характер соціального захистунабирає принаймні дві форми: наднаціональний перерозподіл доходів інаднаціональне правове регулювання.
Однією з форм наднаціонального соціальногозахисту є міжнародний перерозподіл доходів. На субглобальному рівні цей принципефективний у Європейському Союзі, коли фонди цієї та інших організаційзабезпечують певний рівень підтримки бідніших регіонів за рахунок заможніших.Це ще раз доводить тотожність підходів дослідників процесів розвитку і тих, хтонаголошує на необхідності створення глобального рівня управління. У щорічнійдоповіді ООН «Людський розвиток» декларується: «Людське суспільство дедалібільше набуває глобального виміру. Рано чи пізно воно створить глобальні організації,які забезпечать систему прогресивного оподаткування (від багатих до біднихнацій), яку підтримує ООН». Передумовою глобалізації перерозподілу доходів є нелише загальнолюдський прогрес, а й загроза соціальним інтересамвисокорозвинених держав з боку бідніших націй.
Іншою формою наднаціональної та глобальноїсоціальної політики є наднаціональне правове регулювання, що передбачаєприєднання до конвенцій і виконання рекомендацій МОП та інших міжнароднихорганізацій і формування на цій основі національного законодавства, що регулюєсоціальний захист./>
6.Здійснення необхідних реформ у сфері соціального захисту населення
Під тиском демографічних змін основні дебатипро пенсійне забезпечення в наступні десятиріччя розгорнулися навколо питанняпро необхідність збільшити надходження коштів до пенсійних фондів, щобзадовольнити подальші фінансові потреби та зобов'язання. Отже, країни стоятьперед важливим політичним вибором — від подовження пенсійного віку і збільшеннязайнятості літніх людей, підвищення страхових тарифів та інших податків достворення багаторівневих пенсійних систем. Державне пенсійне страхуванняпоступово має бути доповнене не лише професійними та іншими програмамипенсійного забезпечення за місцем роботи, а й державними та приватниминакопичувальними пенсійними системами.
Стосовно безробіття країни ОЕСР виробилиспільний підхід, згідно з яким стратегічним напрямком є перенесення центру вагисоціального захисту з виплати допомог на заходи з мобілізації резервів робочоїсили. Ця мета має бути досягнута шляхом збільшення рівноправності в доступі доробочих місць і отриманні професійної підготовки, поліпшення якості робочоїсили завдяки підвищенню кваліфікації та реінтеграції безробітних протягомтривалого періоду і менш конкурентоспроможних верств до ринку праці.
Основним фактором підвищення ефективностісоціальних витрат вважається посилення профілактичної спрямованості всіхзаходів соціальної політики — створення можливостей для самозахисту,самостійної підготовки до можливих соціальних ризиків. Ця мета досягаєтьсязавдяки активній співпраці й наближенню думок різних гілок влади, політичнихпартій, громадських організацій на реформування системи соціального захисту.
Соціальна політика у країнах Заходу дедалібільше демократизується, зменшується роль загальнодержавних заходів іпідвищується роль місцевих органів самоврядування, недержавних організацій таінститутів соціального партнерства. Усі соціальні програми мають реалістичнийхарактер і забезпечені фінансово, матеріально, організаційно й кадрово. Заходиреформування соціальної політики характеризує розуміння їх принципівпересічними громадянами, чітке усвідомлення ними своїх прав і обов'язків.Будь-які зміни спираються на відповідні наукові розробки, експертизи,моніторинг соціально-трудових процесів, насамперед бідності, на широкеінформування населення та масштабну підготовку кадрів.