Розслідування злочинів минулих років

Міністерствовнутрішніх справУкраїни
Академіяуправління Міністерства внутрішніх справ
Кафедра кримінально-правових дисциплін
та профілактики злочинів
Розслідуваннязлочинів минулих років
магістерська робота на здобуття освітньо-кваліфікацйногорівня «Магістр»
Київ – 2010

ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Криміналістичнахарактеристика нерозкритих злочинів минулих років
1.1. Особливостікриміналістичної характеристики нерозкритих злочинів минулих років
1.2. Структуракриміналістичної характеристики
Розділ 2. Організація тапланування розслідування нерозкритих злочинів минулих років
2.1. Особливостіорганізації розслідування нерозкритих злочинів минулих років
2.2. Особливостіпланування розслідування нерозкритих злочинів минулих років
2.3. Аналітична роботаслідчого у справах про нерозкриті злочини минулих років
Розділ 3. Непроцесуальнадіяльність слідчого по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років
3.1. Організаційні форминепроцесуальної діяльності
3.2. Розшукові форминепроцесуальної діяльності
Розділ 4. Особливостітактики провадження окремих слідчих дій у справах про нерозкриті злочиниминулих років
Висновок
Додатки
Список використаноїлітератури

Вступ
За даними Управління оперативної інформації МВС України “Про станзлочинності на території України за період з 2006 р. по 2007 р. включно, всього по Українізареєстровано 6246 умисних вбивств (та замахів) та 10110 умисних тяжких тілеснихушкоджень, відповідно залишилось нерозкритими за звітний період – 200 та 654злочинів, розкрито 136858 крадіжок, нерозкритих 64742; розкрито 41061грабіжів, нерозкрито 15310; розкрито 11123 розбоїв, нерозкрито1361; розкрито19508 хуліганства, нерозкрито 3528 (див. Додаток №3).
Існуючий стан по даних категоріях справпояснюється здебільшого тим, що розкриття та розслідування злочинів минулих роківпов’язане з труднощами, які породжуються певними причинами об'єктивного тасуб'єктивного характеру.
Термін «злочини минулих років» не треба розуміти буквально, що цетільки злочини, вчинені в минулому. Маються на увазі також і нерозкриті злочинипоточного року, стосовно яких кримінальні справи зупинені провадженням. Не меншважливим критерієм є визначення процесуального моменту, з якого злочинвважається нерозкритим. У КПК України навіть не згадується термін «нерозкритийзлочин». Втім, визначення даного критерію є важливим фактором підвищенняефективності роботи правоохоронних органів щодо подолання злочинності.Показники абсолютної кількості розкритих злочинів свідчать лише про рівеньроботи органів з їх розкриття. Але для визначення ефективності вказаної роботинеобхідно мати, крім показників розкритих, також дані і про нерозкриті злочини.Шляхом їх співставлення можна визначити відносні величини, тобто процентрозкритих і нерозкритих злочинів. Органи міліції в основному намагаються черезпоказники розкритих злочинів довести результативність своєї роботи, при цьомупосилаючись на збільшення кількості розкритих злочинів. Важливим показникомрезультативності роботи є дані про кількість нерозкритих злочинів, їх структуруі питому вагу в числі розслідуваних. Маючи показники про нерозкриті злочини,можна більш ефективно і цілеспрямовано організувати роботу щодо вивчення справ,у яких злочини нерозкриті, перевірити, чи проведені всі необхідні і можливіслідчі дії для встановлення осіб, які вчинили злочини, визначити недоліки іпомилки слідчих органів, дати необхідні вказівки. Так аналізуючи показникирозкритих і нерозкритих злочинів за 2006-2007 рр. можна зробити висновки, щовсього розслідуванно кримінальних справ по УМВС України за 2006 р.-298306, за2007 р.-303971, відповідно нерозкритими залишилися за 2006 р.-149921, за 2007р.-133221. У відсотковому вираженні розкриваємість злочинів досягла в 2006р.-66.6%, в 2007 р.-69.5%. (див. Додаток №1). Так можливо зробити висновок, щоз кожним роком кількість нерозкритих злочинів минулих років зменшується.
Теоретичною основою написання даної роботи є праці Лаврова В.П.,Горбачєвського В.Я., Бєлкіна Р.С., Мітрічєва В.П., Васільєва А.Н. та іншихнауковців.
Метоюданої роботи є аналіз методики і проблем розслідування нерозкритих злочинівминулих років та застосування її на практиці.

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНАХАРАКТЕРИСТИКА НЕРОЗКРИТИХ ЗЛОЧИНІВ МИНУЛИХ РОКІВ.
1.1Особливостікриміналістичної характеристики нерозкритих злочинів минулих років
Криміналістичнухарактеристику злочину визначають як сукупність його істотних і стійких якіснихознак, що зумовлює основні закономірності розкриття та розслідування певноїгрупи злочинів. При цьому сукупність якісних ознак має на увазі не лише їхкількісну характеристику: одна (одні) з них є головною, що визначає багато вчому інші ознаки конкретної групи злочинів. В одному випадку основноювирішальною якісною ознакою буде спосіб вчинення злочину, в другому — особазлочинця, в третьому особа потерпілого, в четвертому яка-небудь інша ознака,істотна для розслідування даної групи злочинів тощо. Можливі варіанти, коли якосновні можуть виступати дві-три ознаки.[14, с.393]
Зкриміналістичної точки зору, для нерозкритого злочину характерно те, щовстановлена подія, виявлені та досліджені матеріальні й інші джерела доказів,але особа, що вчинила злочин, не виявлена. У процесуальному плані це означає,що кримінальна справа порушена, проведені можливі за відсутністю підозрюваноїособи слідчі дії, розшукові заходи і кримінальна справа зупинена провадженням.Таким чином, до нерозкритих відносяться такі злочини, по яких в певний закономтермін проведено розслідування, але зібрані докази не привели до встановленнявинної особи і, в зв'язку з цим, провадження по кримінальній справі зупинено.
Істотноюособливістю криміналістичної характеристики злочинів минулих років, як показуєвивчення практики, є те, що значна їх частина вчинюється особами, які незнайоміпотерпілому. Відсутність зв'язку та відносин між потерпілим і стороннім йомузлочинцем, іноді випадковий характер їх зустрічей, тим більше на вулиці або навідкритій місцевості, серйозно складнюють можливість намітити версію не тількипро особу злочинця, але й про коло осіб, серед яких його потрібно шукати.Перевірка в цих випадках зв'язків потерпілого, як правило, не призводить дошуканого результату та не дає підстав для підозри відносно якої-небудь певноїособи.
Великакількість несвоєчасно розкритих злочинів часто вчинюється особами які вминулому судимі, є рецидивістами, злочинцями-«гастролерами», а також особамибез певних занять, або що не мають певного місця проживання.
Крімназваної специфіки яка властива нерозкритим злочинам минулих років,розслідування їх утруднюється ще рядом обставин, які складають в сукупностіособливу слідчу ситуацію. До таких обставин треба передусім віднести складністьабо неможливість виявлення слідів злочину, перевірки доказів через тривалий часпісля його вчинення. Тому промахи, допущені раніше внаслідок поверхневих,поспішних або невмілих дій при огляді місця події та при провадженні іншихслідчих дій, згодом, після поновлення провадження в справі, як правило, усунутинадзвичайно важко. Це негативно позначається, наприклад, на проведенні судовихекспертиз, утрудняє виявлення та вилучення документів, оскільки для багатьох зних існують певні терміни зберігання тощо.
Неповнотаслідства виникає, як правило, внаслідок некваліфікованого, безініціативного абонесумлінного дослідження обставин справи, зокрема перевірки версій про виннуособу або про коло осіб, серед яких його потрібно шукати. Одностороння оцінкадоказів, що є в справі нерідко призводить до побудови і перевірки слідчимоднієї або декількох версій, але не всіх можливих. Опинившись в полоні версії,помилково покладеної в основу розслідування, слідчий не перевіряє інші, незбирає доказів, необхідних для їх перевірки. Тим самим упускається можливістьрозслідування «по гарячих слідах», слідство заходить в глухий кут і провадженняу справі зупиняється в зв’язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин.Іноді злочини залишаються нерозкритими тому, що на момент зупинення провадженняв справі не всі обгрунтовано побудовані слідчі версії були вичерпно та повноперевірені.
Додатковіскладності при розслідуванні злочинів минулих років виникають і в зв'язку зтим, що за час, що пройшов після первинного розслідування, окремі потерпілі тасвідки, показання яких мають важливе значення, можуть змінити місце проживання,а в ряді випадків і прізвище, що створює додаткові труднощі при провадженнінеобхідних слідчих дій за їх участю. Крім того, час об'єктивно згладжує повнотуспогадів про факти минулої дійсності. У результаті раніше допитані й особливосвоєчасно не допитані свідки можуть ненавмисно спотворювати істотні для справиобставини.
Специфікурозслідування злочинів минулих років зумовлюють і причини суб'єктивногохарактеру. Сюди можна віднести умисне приховання або знищення як злочинцем, такі іншими особами слідів злочину. Наприклад, проводиться ремонт квартири післявчинення вбивства, змінюється злочинцем зачіска, знищується одяг, свідківсхиляють до дачі явно неправдивих показань тощо.
Нерідкозлочинець умисно знищує різні документи, які не є речовими доказами, але можутьбути використані в процесі розслідування, або спеціально підробляє документидля введення в оману слідства. Наприклад, у справах про вбивство, злочинець,який є родичем потерпілого, після вчинення вбивства може не тільки ретельносховавати труп, але і знищити всі прижиттєві фотографії вбитого. Це виключає вподальшому можливість експертного ототожнення особи вбитого за ознакамизовнішньості.[22, с.108-115].
 Перерахованіособливості криміналістичної характеристики даної категорії злочинівускладнюють їх розслідування. Тому специфіка роботи слідчого потребуєвідповідних рекомендацій по розслідуванню нерозкритих злочинів минулих років.

1.2 Структуракриміналістичної характеристики
У науці криміналістики недостатньо дослідженаструктура криміналістичної характеристики нерозкритих злочинів минулих років…Представляється, що для загальної криміналістичної характеристики злочинівминулих років не можна використати структури криміналістичних характеристикокремих видів злочинів. Дана криміналістична характеристика основується навласній структурі, до елементів якої слід віднести наявність:
·    нерозкритого злочину;
·    результатів проведеного первинного розслідування;
·    дії фактору часу, що пройшов з моменту вчинення злочину до його новогорозслідування. [17, c.27]
Розглядаючи такий елемент криміналістичної характеристики якнаявність нерозкритого злочину, можна зазначити, що з 1988 р. процесуальнимкритерієм нерозкритого злочину вважався той, справу за яким зупинено за пп. 1 і 3 ст. 206 КПК, тобто зупиненняпопереднього слідства в кримінальній справі, коли місцезнаходженняобвинуваченого невідоме і коли не встановлено особу, яка вчинила злочин.Показник кількості нерозкритих злочинів залежав від винесення слідчим у справіпостанови про зупинення попереднього слідства за пп. 1, 3 ст. 206 КПК і виставлення у цихсправах статистичних карток форми № 1.1. Але прокурорські перевірки свідчили, що убагатьох справах своєчасно не виносились постанови про зупинення розслідуванняу зв'язку з нерозкриттям злочину, хоча були для цього підстави, у деякихсправах не було виконано всіх необхідних і можливих слідчих дій для встановленняособи, яка вчинила злочин, і багато неперспективних справ щодо розкриттязлочинів знаходились без руху і у них також не провадились слідчі дії. Узв'язку з такими обставинами, з метою досягнення об'єктивності при облікунерозкритих злочинів Генеральною прокуратурою України до п. 19 Інструкції внесеноположення: «Крім того, в число нерозкритих злочинів включаються також злочини,у справах яких з моменту порушення пройшло більше двох місяців, але непредставлено документів первинного обліку про зупинення слідства за нерозшукомобвинуваченого чи невстановленням осіб, які вчинили злочини, або пропред'явлення обвинувачення». У Інструкції термін розслідування злочинувизначено згідно з ч. 1 ст. 120 КПК — два місяці. Якщо протягом цього часу з моменту порушення справипопереднє слідство не закінчено і нікому не пред'явлено обвинувачення, тозгідно з п. 19 Інструкції злочин вважається нерозкритим, хоча, безумовно, усправі можуть виконуватись слідчі дії, у зв'язку з чим попереднє слідство незупинено. Якщо у кримінальній справі зібрано достатньо доказів, які вказують навчинення злочину певною особою, і у зв'язку з цим слідчим винесено постановупро притягнення її як обвинуваченого, то такий злочин згідно з п. 19 Інструкціїне включається у число нерозкритих.
Елементомкриміналістичної характеристики є наявність результатів первинногорозслідування, які можуть бути досить різноманітними. Хоч на даному етапірозслідування злочинець залишається невідомим, але достовірно встановлюєтьсяфакт злочину, спосіб його вчинення та приховування, матеріальні наслідки, причиний умови, що сприяли його вчиненню. Ця основна інформація служить початковоюбазою для подальшої роботи слідчого й органу дізнання по зупиненій справі пронерозкритий злочин.
На результати розкриття та розслідуваннязлочинів минулих років негативно впливає час, що пройшов з моменту йоговчинення до моменту повторного розслідування (знищуються повністю чи частковоматеріальні сліди й людські спогади тощо), який також важається одним зголовних елементів криміналістичної характеристики. Чим більше часу проходить змоменту вчинення злочину, тим складніше отримати інформацію про обставини цієїподії й осіб, що брали у ньому участь. Люди можуть забути окремі факти або їхдеталі, переїхати на нове місце проживання, в інше місто, селище, де їх важкознайти, можуть померти; речові докази та сліди під дією часу втрачають деякісвої важливі ознаки або взагалі знищуються. Росте ризик випадкової загибеліслідів і речових доказів, які в свій час були виявлені та вилучені слідчим приогляді місця події. Цим пояснюються труднощі, які виникають при розслідуваннізлочинів минулих років [ 9, ст.67].
Однак,характеризувати дію фактору часу на розслідування нерозкритих злочинів минулихроків тільки з негативної сторони було б неправильно. Слідча практика показує,що такий вплив може бути й позитивним. Зокрема, внаслідок особливостей людськоїпсихології злочинець з плином часу втрачає обережність, у нього знижуєтьсяпочуття самоконтролю, притупляється пильність. У результаті з'являється зневагадо необхідності приховання слідів злочину. Спостерігаються випадки, коли вінобмовляється або навіть хвалиться «в своєму колі» вчиненими в минуломузлочинами, що створює додаткові умови для розкриття злочинів минулих років.Удеяких випадках розкриттю злочинів минулих років сприяє зміна позиціїпотерпілих або свідків, які раніше на допитах з особистих мотивів давалинеправдиві свідчення. Під впливом життєвої ситуації, що виникла, вони можуть заявити доорганів слідства про істинні події та винуватців злочину. Згодом може змінитисявідношення самого винного до вчиненого злочину. Наприклад, до явки з повинноюйого спонукають переживання, викликані вчиненим злочином. Іноді злочинець,будучи викритим у вчиненні чергового злочину, дає показання про скоєні нимраніше злочинні діяння, що залишились нерозкритими.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПЛАНУВАННЯРОЗСЛІДУВАННЯ НЕРОЗКРИТИХ ЗЛОЧИНІВ МИНУЛИХ РОКІВ.
 
2.1Особливості організації розслідування нерозкритих злочинів минулих років.
Проблемиорганізації розслідування злочинів минулих років полягають, насамперед, урозв'язанні питання про те, кому потрібно доручити нове розслідуваннянерозкритого злочину: слідчому, що раніше проводив по ньому розслідування тавимушений був зупинити провадження в справі, чи іншому слідчому. Обидва рішеннямають свої позитивні та негативні сторони й вимагають також врахуванняпсихологічних чинників[9, с.20].
Діяльністьслідчого по зупиненій справі про нерозкритий злочин неминуче пов'язана зревізією якості первинного розслідування. Вона направлена на аналізобгрунтованості версій, що висувалися у справі, повноту їх перевірки. Цю роботубільш детально й об'єктивно може зробити новий слідчий, який не пов'язаний зколишнім розслідуванням і усвідомлює, що виявлені при ревізії недоліки тапомилки первинного розслідування не можуть бути поставлені йому в провину.
Виявленняпромахів і помилок (особливо тактичного плану, що стосуються визначеннянапрямку розслідування) вимагає «погляду зі сторони». Саме тому рекомендуєтьсяаналіз матеріалів зупиненої кримінальної справи і подальшу роботу по ній доручатиновому слідчому, але при цьому потрібно мати на увазі, що новий слідчий не маєв повному обсязі тих безпосередніх даних, які накопичуються в процесірозслідування і не завжди відображаються в матеріалах справи. Новий слідчий,ознайомившись з матеріалами справи, повинен частково заповнити відміченіпрогалини шляхом бесід з особою, що раніше проводила розслідування, понятими,іншими учасниками слідчих дій для уточнення порядку та результатів їхпроведення, ознайомитись (при можливості) з обстановкою місць проведенняслідчих дій тощо.
Практикасвідчить, що в кримінальних справах про вбивства, які зупинялись черезневстановлення винних осіб, внаслідок додаткового розслідування в кожномучетвертому випадку вдалося остаточно викрити осіб, на яких раніше вже падалапідозра, але слідчим не вистачило наполегливості довести до кінця перевіркуправильно висунутих версій. Таким чином, при розв'язанні питання про те, комудоручати роботу по справі про нерозкритий злочин, у більшості випадків перевагувинен мати новий слідчий. Однак, якщо слідчий, що проводив первиннерозслідування, після зупинення нерозкритої справи має чіткий план роботи,обгрунтовано сподівається розкрити злочин, вірить в успіх і виявляєнаполегливість в його досягненні, не треба вилучати у нього справу тапередавати іншому слідчому тільки з мотивів невдалого первинного розслідування[14, с.393].
Передачазупиненої справи новому слідчому має і негативні сторони. Щоб оцінити повноту іглибину перевірки версій, що висувалися у справі тощо, новому слідчомудоведеться додатково витратити багато часу на вивчення матеріалів справи,доскональне ознайомлення із змістом та результатами проведеної слідчої йоперативної роботи. Тому питання про передачу справи іншому слідчому потрібновирішувати з урахуванням всіх зазначених обставин.
Приорганізації розслідування злочинів минулих років повинні братися до увагиособливості процесуальної регламентації діяльності слідчого по зупиненихсправах про нерозкриті злочини, оскільки провадження слідчих дій в цьомувипадку КПК України не допускається.
Процесуальната, в деяких випадках, фактична неможливість провести слідчі дії по данійкатегорії кримінальних справ породжує у частини слідчих помилкову впевненість,що після зупинення по них провадження здійснювати роботу по розкриттю злочинуповинні органи дізнання, а не слідчий.
Такапозиція практичних працівників суперечить чинному кримінально-процесуальномузаконодавству, оскільки ст. 209 КПК України зобов'язує як безпосередньослідчого, так і органи дізнання вживати заходів до встановлення особи, щовчинила злочин. Ці заходи слідчий повинен здійснювати у взаємодії зоперативними працівниками органів дізнання в наступних формах:
·          спільне вивчення та аналіз матеріалів первинного розслідування,подальше планування заходів щодо розкриття та розслідування злочинів;
·          спільна робота слідчого й оперативних працівників услідчо-оперативних групах;
·          взаємний і систематичний обмін інформацією між слідчим і оперативнимипрацівниками в ході роботи по зупиненій справі;
·          направлення слідчим доручень органу дізнання про провадження окремихслідчих дій та заходів розшукового характеру;
·          надання допомоги слідчому працівниками органу дізнання припровадженні слідчих і розшукових дій тощо.
Якпоказує слідча практика, найбільш ефективною формою взаємодії слідчого йорганів дізнання при роботі по зупинених справах є створення спеціальноїслідчо-оперативної групи. Це дозволяє:
·          забезпечити чітку погодженість діяльності слідчого з оперативнимипрацівниками протягом усього терміну розслідування;
·          забезпечити чітке розмежування компетенції слідчого й працівниківоргану дізнання;
·          організувати роботу учасників слідчо-оперативної групи увідповідності до спільно складеного й узгодженого плану;
·          оптимізувати використання такої форми взаємодії як направленняслідчим органу дізнання доручень про провадження слідчих і розшукових дій(доручення даються усно безпосередньому виконавцеві — оперативному працівнику,який входить в склад слідчо-оперативної групи);
·          прискорити процес взаємного обміну інформацією між слідчим іоперативним працівником;
·          ефективно контролювати слідчим повноту та своєчасність виконанняучасниками слідчо-оперативної групи доручень і вказівок по провадженню слідчихі розшукових дій;
·          більш активно та повно використовувати в процесі розслідуванняможливості оперативних підрозділів по проведенню розшукових заходів;
·          підтримувати між учасниками слідчо-оперативної групи діловіпартнерські стосунки при роботі в “команді”, які забезпечують досягненняспільної мети та основані на загальній зацікавленості в результатах спільноїроботи;
·          створити реальні умови для наукової організації праці.
Створенняслідчо-оперативних груп викликане складністю справ, значним обсягом роботи поїх розслідуванню, необхідністю забезпечення на постійній основі всіх формвзаємодії протягом тривалого періоду. При визначенні персонального складуслідчо-оперативних груп повинні враховуватися також психологічні чинникиорганізації взаємодіїх [10, с.15].
Потрібномати на увазі, що слідчому, як правило, доводиться суміщувати діяльність позупинених провадженням справах про нерозкриті злочини минулих років зрозслідуванням поточних кримінальних справ. На практиці слідчі віддаютьперевагу справам, по яких встановлена особа обвинуваченого. Відбувається це зряду причин:
·          зупинені провадженням справи вимагають більше затрат сил і часудля їх розкриття та розслідування;
·          слідчому складно подолати психологічний бар'єр, коли він вважає,що слідство по зупиненій справі зайшло в глухий кут, перспективи розслідуваннязлочину досить проблематичні, в той час як у справах, де встановлена особавинного, є можливості для їх завершення;
·          до більш активної роботи у справах, по яких встановлено особувинного, слідчого зобов'язують різні процесуальні терміни (пред'явленняобвинувачення, продовження строків тримання обвинуваченого під вартою тощо),тому важко чекати від нього повноцінної і ефективної діяльності по зупиненихпровадженням справах про нерозкриті злочини.
Томунайбільш ефективним вбачається спеціалізація діяльності частини слідчих нароботі по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років. Створенняспеціальних груп із слідчих та оперативних працівників органів дізнання дляроботи по зазначеній категорії кримінальних справ повинно відповідати нормативнимактам МВС України.
 
2.2Особливості планування розслідування нерозкритих злочинів минулих років.
Плануваннярозслідування по зупинених справах залежить від типової слідчої ситуації, якасклалась на даному етапі розслідування та результатів аналітичної діяльностіслідчого по зазначеній категорії злочинів [7, с.17].
Наоснові аналізу матеріалів справи, з метою отримання та використання додатковихданих для розкриття злочину в залежності від ситуації слідчому рекомендуєтьсяздійснити:
·          збір і перевірку відомостей про осіб, що вчинили аналогічнізлочини в попередній і супутній злочину періоди (для з'ясування їх можливоїпричетності до даного злочину);
·          перевірку причетності до нерозкритого злочину обвинувачених усправах, що перебувають в стадії розслідування;
·          вивчення даних що поступають від громадян і організацій довідповідних установ та органів (суд, прокуратуру, органи внутрішніх справ, пресу,радіо, телебачення, тощо) про підозрілу поведінку певних осіб;
·          повторне дослідження місця події (з метою отримання нових данихпро подію злочину, для визначення того, чи всі можливі свідки встановленітощо);
·          перевірку можливих змін у взаємовідносинах осіб, що залучались досправи та свідків, якщо з’явились підстави для дачі ними об'єктивних свідчень;
·          перевірку місць легального зберігання та можливого збуту речей, щорозшукуються (ломбарди, магазини, речові ринки тощо);
·          попереднє дослідження виявлених об'єктів, які можуть мати відношеннядо справи (наприклад, слідів знарядь злочину при вчиненні аналогічнихпротиправних дій);
·          необхідні запити та витребування документів для перевірки зібранихданих;
·          перевірку надходження відповідей по раніше направлених запитах іокремих дорученнях (при необхідності здійснюється нагадування про термінове їхвиконання або направлення повторних запитів чи доручень з урахуванням новихданих);
·          виявлення нових свідків, додаткових обставин і фактів (наприклад,свідків, що пізніше дізналися про злочин чи особу, що його вчинила, або бачилиу злочинця чи інших осіб знаряддя вчинення злочину чи предмети злочинногопосягяння; очевидців знищення або приховування слідів злочину, змови зісвідками тощо);
·          повторне повідомлення відповідних правоохоронних органів пронерозкритий злочин для обліку та використання ними цієї обставини в розшуковійроботі;
·          повторну перевірку всіх слідів, які є в справі, по відповіднихвидах обліків;
·          залучення громадськості і засобів масової інформації для виявленнянових свідків та осіб, які могли бути причетні до нерозкритого злочину;
·          налагодження регулярного обміну інформацією з оперативнимипрацівниками з метою узгодження подальших розшукових заходів тощо[7, c.18].
Приплануванні розслідування по нерозкритих злочинах минулих років необхідновикористовувати типові методичні рекомендації. Однак слід враховувати наступніспецифічні особливості планування розслідування в справах по зазначенійкатегорії злочинів.
Першоюособливістю є наявність матеріалів первинного розслідування, зокрема: кримінальноїі оперативно-розшукової справи; плани первинного розслідування, які включаютьконспекти і чорнові записи слідчого й оперативних працівників органу дізнання,що брали участь у розслідуванні; письмові вказівки вищестоящих органів МВС іпрокуратури по даній кримінальній справі. Вивчаючи ці матеріали, слідчий іоперативний працівник повинні після аналізу результатів колишньої діяльності порозкриттю і розслідуванню злочину виявити всі помилки та недоліки, які допущеніна первинному етапі, намітити шляхи їх усунення і напрямок подальшогорозслідування.
Дляскладання якісно нового плану розкриття та розслідування нерозкритого злочинувелике значення має виявлення конкретних недоліків і помилок в проведенніпервинного розслідування. Тут маються на увазі, наприклад, неповне використаннядоказів, що є у справі, неприйняття достатніх заходів до їх відшукання,незважаючи на наявність вказівок про них в матеріалах зупиненої справи, а такожнедоліки в проведенні окремих слідчих дій, які могли спричинити неповнезбирання або втрату доказів. Якщо слідчий встановлює, що яка-небудь слідча діяпроведена неякісно або взагалі не проводилась, то в новому плані розслідуваннянамічає шляхи усунення цього недоліку. Іноді прорахунки первинного огляду місцяподії вдається усунути шляхом проведення повторного огляду або допитупотерпілих, свідків, понятих, фахівців, які брали участь у первинному огляді.
Важливотакож уточнити, як були використані виявлені докази, чи правильно вони оцінені,чи зроблені всі можливі висновки з факту їх виявлення, чи призначені тапроведені всі необхідні експертизи по цих речових доказах, чи немає потреби впризначенні повторної або додаткової експертизи.
Вивчаючиматеріали первинного розслідування, слідчий зобов'язаний перевірити, наскількиповно використані для розкриття злочину матеріали кримінальних справ, якіаналогічні за способом вчинення злочину (як нерозкритих, так і тих, по якихвстановлено винну особу). Насамперед повинні бути виявлені, вивчені таперевірені на причетність до вчинення нерозкритого злочину особи, що вчинилизлочини аналогічним способом. Якщо така робота при первинному розслідуванні непроводилися, то вона обов'язково планується з урахуванням нових відомостей прозлочини, вчинені аналогічним способом. Слід відзначити, що дані про осіб, щовчинили злочини одним і тим же способом, можуть бути отримані при ознайомленніз архівними кримінальними справами, з матеріалами про відмову в порушеннікримінальної справи, з матеріалами зупинених провадженням кримінальних справ[15, с.22-23].
Результатианалітичної роботи слідчого по нерозкритих злочинах минулих років повинні бутипокладені в основу нового плану розслідування кримінальної справи, першочерговізадачі якого, по суті, полягають в усуненні виявлених протиріч і заповненніпрогалин попередньо проведеного розслідування. З цією метою слідчий повинен:
·          ознайомитися з місцем події (при необхідності оглянути повторноабо додатково, для чого в окремих ситуаціях треба зробити відповіднуреконструкцію обстановки);
·          особисто додатково допитати потерпілих, осіб, що підозрювалися увчиненні злочину, основних свідків;
·          довести до логічного завершення, повно, всебічно і об'єктивноперевірити версії про причетність до злочину певних осіб;
·          висунути і перевірити версії про вчинення злочину особами,стосовно яких раніше були певні дані про причетність до його скоєння;
·          у тісній взаємодії з працівниками органів дізнання виявити можливіджерела нових доказів у справі та з урахуванням отриманих фактичних данихвисунути і ретельно перевірити інші можливі версії.
Другаособливістьпланування розслідування по зупинених справах про нерозкритізлочини минулих років полягає у використанні інформації, яка була отриманапісля зупинення кримінальної справи. До неї потрібно віднести:
·          нову інформацію, яка отримана оперативним працівником внаслідокпроведення оперативно-розшукових заходів;
·          узагальнення даних про нові злочини, вчинені аналогічним способом,і про осіб, що їх вчинили;
·          матеріали орієнтировок, доручень, повідомлень і запитів сусідніхорганів внутрішніх справ про злочини, вчинені на їх території та причетних доних осіб;
·          клопотання, заяви і повідомлення осіб, зацікавлених у розкриттізлочину (сюди повинні бути включені скарги на помилки та недоліки первинногорозслідування);
·          дані про осіб, що представляють оперативний інтерес у зв'язку знерозкритим злочином;
·          інформація від громадськості про можливу причетність донерозкритого злочину певних осіб.
Третяособливістьпланування розслідування по зупинених справах про нерозкритізлочини минулих років — необхідність використання методів колективногопланування. Потреба в застосуванні цих методів зумовлена труднощами плануваннярозслідування по даній категорії кримінальних справ, особливо при побудовінових версій, осмисленні з інших позицій даних про злочин і злочинця, пошукуоптимальних напрямків розслідування.
Колективнепланування розслідування передбачає застосування методу дискусії. Привикористанні дискусії учасники планування розслідування по нерозкритих злочинахзаздалегідь вивчають всі матеріали первинного розслідування, однак інакшеорганізується обговорення матеріалів і обставин нерозкритих злочинів. Зучасників майбутнього обговорення заздалегідь створюється чисельно невеликагрупа оцінки. Персональний її склад повинен бути висококваліфікованим, матислідчий і оперативний досвід і необхідні повноваження по прийняттю рішень приорганізації розслідування.
Обговоренняматеріалів нерозкритого злочину ділиться на два етапи:
·          на першому етапі учасники обговорення висловлюються відносно новихверсій і напрямів роботи по нерозкритих злочинах. Всі пропозиції ретельнофіксуються групою оцінки. Обговорення, зауваження, критика внесених пропозиційна цьому етапі не допускаються. Головна мета — виявити погляди і пропозиціїкожного з учасників обговорення;
·          на другому етапі зафіксовані висновки та пропозиції оцінюються ірозглядаються членами групи оцінки з позицій їх реальності та цінності. Прицьому послідовно й уважно аналізуються всі пропозиції, відбирається те краще іцінне, що може бути використано для розробки нового плану розкриття тарозслідування злочину.
 Приколективному плануванні розслідування по нерозкритих злочинах потрібновикористовувати також метод експертних оцінок. Група експертів повинна комплектуватисьз урахуванням професійного і наукового досвіду учасників. У її складвключаються, зокрема, особи, що володіють науковими знаннями в області теоріїоперативно-розшукової діяльності, організації і управління, криміналістики, атакож ті, хто має великий практичний досвід роботи в слідчих, експертнихпідрозділах та оперативних підрозділах.
Передекспертами можуть бути поставлені наступні задачі:
·          дослідити всі слідчі й оперативні матеріали з метою оцінки змістута методики проведеної роботи по нерозкритих злочинах минулих років;
·          сформулювати науково обгрунтовані версії по всіх вивчених справахпро нерозкриті злочини та дати пропозиції про напрями проведення подальшихслідчих і оперативно-розшукових заходів;
·          підготувати управлінські та планові документи, які могли б бутивикористані в практичній роботі по розкриттю цих злочинів.
Зметою вирішення поставлених задач кожний експерт спочатку індивідуально вивчаєвсі слідчі й оперативно-розшукові матеріали, що знаходяться в кримінальних іоперативно-розшукових справах про нерозкриті злочини. Потім з участю всіхекспертів проводиться дискусія, в ході якої обговорюються виявлені проблемніпитання, і лише після того приймається єдине рішення. Індивідуальне вивченняматеріалів і колективні дискусії здійснюються для того, щоб зрозуміти тапояснити той або інший слід, речовий доказ, обставину злочину, встановитинаявність або відсутність зв'язків між окремими фактами.[25, с.46-47].
Експерти не тільки вивчають письмові документи,але й зустрічаються з працівниками слідства та дізнання, які безпосередньобрали участь у проведенні первинних слідчих і розшукових дій по розкриттю данихзлочинів.
Комплекснедослідження матеріалів кримінальних справ і обставин вчинених злочинів, якправило, дозволяє зробити висновки і підготувати пропозиції, які важливі дляподальшого розкриття аналогічних злочинів, перебудувати організаційні системи зметою запобігання новим злочинним діянням.
 
2.3Аналітична робота слідчого у справах про нерозкриті злочини минулих років.
 
Кримінальнасправа по нерозкритому злочину містить розрізнені, суперечливі відомості, якіслідчому необхідно ретельно вивчити та критично оцінити. Саме тому робота всправах про злочини минулих років повинна починатися саме з аналізу матеріалівсправи. Це сприяє правильній організації подальшої діяльності, і, зокрема,розв'язанню питання про доцільність відновлення досудового слідства з метоюпроведення додаткових процесуальних дій по усуненню недоліків попередньогорозслідування та встановленню особи, що вчинила злочин.
Успіхрозслідування у справі про нерозкритий злочин багато в чому залежить відправильної оцінки й умілого використання вже зібраного доказового матеріалу таоперативно-розшукової інформації.
Метааналізуматеріалів, що є у справі про нерозкритий злочин, полягає:
·          у дослідженні й оцінці доказів, зібраних в ході первинногорозслідування;
·          у дослідженні й оцінці наявних оперативно-розшукових даних;
·          в оцінці всіх даних у їх сукупності (з урахуванням нових відомостей,отриманих вже після зупинення справи);
·          у встановленні недоліків розслідування та визначенні можливостейїх виправлення;
·          у визначенні конкретних задач по подальшій роботі в зупиненійпровадженням справі.
Суб'єктамианалізу можутьбути:
·          слідчий, який зупинив провадження в справі, але зобов'язанийпродовжити роботу по встановленню особи, що підлягає притягненню в якостіобвинуваченого;
·          інший слідчий, якому спеціально поручається робота по зупиненійсправі;
·          оперативний працівник, що здійснює оперативно-розшукову діяльністьпо розкриттю даного злочину в порядку виконання своїх службових обов'язків (утому числі й за дорученням слідчого в порядку ст. 114 КПК України);
·          інший оперативний працівник, який вивчає зупинену справу у зв’язку з діяльністю порозкриттю інших аналогічних злочинів;
·          начальник слідчого відділу в порядку здійснення повноважень,передбачених ст. 114-1 КПК України;
·          прокурор в порядку здійснення нагляду за виконанням законів припровадженні дізнання та досудового слідства.
Об'єктамививчення повинні бути:
·     зупинена провадженням кримінальна справа з усіма приєднаними донеї речовими доказами та додатками (наприклад, матеріалами звуко-, відеозаписупровадження слідчих дій), планами розслідування;
·     оперативно-розшукові матеріали, що відносяться до даного злочину;
·     матеріали інших кримінальних справ про злочини, які аналогічні заспособом їх вчинення (як нерозкриті, так і розкриті).
Такожпотрібно по зупиненій справі проаналізувати зміни оперативної обстановки, яківідбулись з моменту вчинення злочину. Це часом дозволяє зробити висновки проколо осіб, серед яких потрібно шукати злочинця, про найбільш ефективні шляхипошуку, заходи щодо запобігання аналогічним злочинам тощо.
Об'єктамививчення повинні бути узагальнення інформації про аналогічні нерозкриті злочини(наприклад, прикмети запідозрених осіб, які отримані за допомогоюкриміналістичних обліків та інших інформаційно-пошукових систем тощо).
Необхідно ретельно вивчати всі скарги,заяви, анонімні листи й інші повідомлення громадян і організацій, які можутьмати відношення до справи про нерозкритий злочин, оскільки вказані документиразом з матеріалами їх перевірки нерідко можуть зберігатися окремо.
Методи, щозастосовуються в процесі аналізу матеріалів зупиненої справи, аналогічніприватним методам пізнання істини, які застосовуються в процесі доказування(збиранні, перевірці та оцінці доказів).
Однакнеобхідно зазначити, що при аналізі матеріалів справи про нерозкритий злочинцей процес набуває специфічних особливостей:
·          обсяг матеріалів та інформації, що досліджуються й оцінюється,значно більший, ніж на первинному етапі розслідування;
·          повнота інформації, що оцінюється, відносно велика, але не можебути визнана достатньою — процес доказування не завершений, а лише тимчасовоприпинений (немає достатніх даних про винність певної особи у вчиненні злочину,про пом'якшуючі й обтяжуючі обставини — оскільки їх неможливо встановити привідсутності винної особи тощо);
·          змістом аналізу також є переоцінка зібраних матеріалів зурахуванням нових фактичних даних, і на цій основі — пошук нових шляхів повстановленню істини;
·          основна мета такого аналізу – вичленення наявної інформації, якавідноситься до особи злочинця або може в майбутньому допомогти її встановити.Інші обставини, що входять в предмет доказування по цій справі, мають меншезначення, оскільки їх встановлення не обов’язково буде сприяти вирішеннюосновної на даному етапі задачі: встановленню особи, що підлягає притягненню вякості обвинуваченого;
·          в роботі по зупиненій справі встановлення відносності конкретнихфактичних даних має набагато більше значення, ніж їх допустимість як доказів;
·          з процесуальної сторони, специфіка аналізу полягає у вирішенніпитання про достатність підстав для відновлення провадження в справі таактивізації роботи по розкриттю та розслідуванню злочину.
Аналізуючизібрані по справі докази з точки зору їх відносності й допустимості, наявностіта характеру зв'язків між ними, визначення шляхів використання зібранихвідомостей для встановлення істини, потрібно звертати увагу на наступніобставини, які підлягають встановленню та доказуванню:
·своєчасність порушення кримінальної справи;
·повноту і якість первинного етапу розслідування;
·повноту й обгрунтованість побудованих версій;
·якість перевірки версій, у тому числі задопомогою оперативно-розшукових заходів;
·повноту вивчення особи потерпілого;
·повноту виявлення обставин, які характеризуютьспосіб вчинення злочину;
·причини й умови, що сприяли вчиненню злочину;
·всі відомості про особу підозрюваного (обвинуваченого,підсудного), якщо такий був;
·своєчасність, повноту та якість подальших слідчихдій;
·повноту встановлення у справі інших (окрім особивинного) обставин, що входять в предмет доказування, відповідно до вимог ст. 64КПК України.
 Аналіздоцільно почати з вивчення документа, в якому в стислому вигляді підсумовуютьсяосновні результати розслідування — постанови про зупинення досудового слідства.Ознайомившись, таким чином, з фабулою події, потрібно повернутись до початкурозслідування і встановити, ким, коли і кому було повідомлено про злочин, колиі яким органом порушено кримінальну справу. Якщо до порушення справипроводилася перевірка заяви або повідомлення, то чи необхідна вона була,протягом якого часу проводилася та які її результати.[28 с.47].
Слідчийможе обрати й іншу послідовність вивчення матеріалів справи в залежності відйого досвіду та навичок, а також міри обізнаності про обставини вчинення даногозлочину, хід розслідування.
Прианалізі невідкладних слідчих дій вивчаються їх обсяг, своєчасність іпослідовність, зміст кожної дії, використання при їх проведеннінауково-технічних засобів і прийомів, а також допомоги фахівців. Звертаєтьсяувага на правильність і повноту фіксації ходу і результатів цих дій.Обов'язково вивчаються речові докази, отримані внаслідок проведенняневідкладних (а також подальших) слідчих дій.
 Особливаувага повинна бути звернена на якість огляду місця події: своєчасність виїзду,участь фахівця-криміналіста і (в необхідних випадках) інших фахівців, на умовиогляду, на застосування науково-технічних засобів, на якість фіксації впротоколі огляду обстановки місця події, виявлених слідів та інших речовихдоказів.
Прианалізі показань всіх допитаних у справі осіб та їх зіставленні виявляютьсясуперечності, розходження з іншими матеріалами справи (як усунені згодом, так іті, що залишилися неусуненими).
Вивчаючи протоколи такихслідчих дій, як пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставинподії, потрібно встановити, чи були при їх проведенні дотримані всі необхідніумови достовірності результатів цих дій, викладені в законі та рекомендаціяхкриміналістичної тактики.
Перевірка дотримання всіх необхіднихпроцесуальних і криміналістичних умов збирання доказів повинна такожпроводитися при аналізі результатів всіх інших слідчих дій.
Особливускладність і значущість має правильна оцінка проведених у справі експертнихдосліджень. Потрібно встановити, чи всі необхідні в цьому випадку експертизипризначалися, чи правильно був вибраний експерт або експертна установа, чи наналежному науковому рівні проведено дослідження, чи правильно оцінені слідчимрезультати експертизи. В необхідних випадках при аналізі матеріалів експертнихдосліджень потрібно використати допомогу відповідних фахівців.[25, с.5-6]
Аналізуючиматеріали кримінальної справи і оперативно-розшукові матеріали, перевіряють, чивсі необхідні в конкретній ситуації реальні версії були висунені, чи всі вони здостатньою повнотою перевірені, чи маються підстави для побудови нових версій.
Прианалізі матеріалів зупиненої справи звертається увага не тільки на повнотупобудови та перевірки версій про особу злочинця, але і на доведеність самоїподії злочину. Іноді в матеріалах зупиненої справи можна виявити дані, якідозволяють висунути припущення про відсутність події злочину, тоді як такаверсія раніше не висувалася і не перевірялася.
Особливуувагу потрібно приділити виявленню й оцінці всіх відомостей про осіб, відноснояких були які-небудь підозри про причетність до вчинення даного злочину. Такіособи могли бути затримані в порядку ст. 106, 115 КПК України за підозрою увчиненні злочину, але могли і не мати такого процесуального статусу. І впершому, і в другому випадках необхідно уясняти суть такої підозри, мірувивченості особи підозрюваного, звернути увагу на повноту перевірки йогопоказань.
Щебільшу складність представляє подібна оцінка, коли особі пред'являлосяобвинувачення, але судом підсудний виправданий і справа про нерозкритий злочинповернена для додаткового розслідування. Слідчий, який вивчає таку справу,повинен оцінити відношення свідків, потерпілого до показань обвинуваченого (нарізних стадіях процесу), а також думки судових інстанцій (які є нерідкопротилежними), доводи сторони захисту, аргументи представників громадськостітощо.
Певнукористь при вивченні матеріалів зупиненої справи може принести ознайомлення зпервинними планами розслідування, якщо вони збереглися. Вивчення планів ізіставлення їх змісту з матеріалами справи дозволить визначити, які з наміченихдій залишилися невиконаними, які з
побудованихверсій не перевірені до кінця, як раніше оцінював слідчий ті або інші обставинисправи тощо.
Вивченнясправи повинно бути повним. Жоден документ кримінальної справи, жоден речовийдоказ, жодне джерело відомостей оперативно-розшукового характеру не повинніпройти мимо уваги особи, яка проводила аналіз.
Всіпозитивні сторони та недоліки розслідування, які виявлені при аналізіматеріалів справи і можуть мати значення для подальшої роботи по розкриттюзлочину, доцільно зафіксувати в робочих записах чи помітках. Вони необхідні дляскладання аналітичної довідки, яка містить найбільш важливі результатипроведеного аналізу.
Так,майже по кожній зупиненій справі виявляються прогалини в розслідуванні,помилки, недоліки. Важливо визначити їх причини та вплив на розкриття злочину,і на цій підставі зробити висновки про можливість або неможливість їх усуненняв ситуації, що склалась.
Прианалізі допущених помилок потрібно брати до уваги кваліфікацію, професійнупідготовку та досвід особи, яка проводила розслідування у справі пронерозкритий злочин.
Якщороботу по зупиненій справі доручено групі слідчих, їм доцільно вивчити справунарізно. Кожний робить аналіз самостійно, незалежно один від одного, а потімвсі члени групи повинні обговорити отримані дані разом, обмінятися думками.
Вивченняматеріалів кримінальної справи, інших документів, що відображають зміст іхарактер виконаної роботи, дозволяє виявити допущені прорахунки і помилки,визначити шляхи та засоби їх усунення. Кожна раніше проведена слідча дія іоперативно-розшуковий захід та отримані при їх провадженні результати, повиннібути проаналізовані й оцінені з позицій повноти і якості виконання, а такожвсебічності реалізації можливостей використання встановлених фактичних даних.
Вході аналізу обставин нерозкритого злочину потрібно визначити, які факти можнавважати достовірно встановленими, які потребують додаткової перевірки і яківзагалі не вдалося з'ясувати.
Прививченні, аналізі та оцінці матеріалів первинного розслідування слідчий спільноз оперативними працівниками органу повинен перевірити:
·          місце, час, спосіб, мотиви і мету злочину;
·          детальну обстановку місця події, наявність або відсутністьнегативних обставин;
·          сукупність відомостей про потерпілого, особливостях йогоповедінки, його зв'язках;
·          дані про злочинця, його анатомічні та функціональні ознаки,професію, національність, окремі психологічні якості, звички тощо;
·          заходи, що приймалися слідчим і органом дізнання для встановленняособи злочинця;
·          які сліди і речові докази були виявлені, як вони використовувалисядля встановлення злочинця, чи стали ці сліди і речові докази об'єктамиекспертних досліджень, як були використані висновки експертів для розшукузлочинця;
·          які цінності, речі та предмети забрав з собою злочинець з місцяподії, зовнішні ознаки цих речей і предметів, що конкретно зроблено для їхрозшуку;
·          чи повно виявлені та допитані потерпілі й свідки, які особи щеможуть бути встановлені як свідки, що для цього зроблено;
·  чи встановлені і допитані свідки, первинні дані про яких є вматеріалах справи;
·          які помилки і недоліки допущені слідчим загалом при первинномурозслідуванні і, зокрема, при проведенні конкретних слідчих дій, як ці помилкиможуть бути виправлені;
·  чи усунені протиріччя, що є в матеріалах кримінальної справи;
·          чи давалися раніше доручення (окремі доручення) по кримінальнійсправі, чи були вони конкретними, як виконані, якщо ні, то чому;
·  чи отримані відповіді на запити;
·  чи використані всі можливості перевірки по обліках;
·          чи всі можливі версії висувалися при первинному етапірозслідування, наскільки вичерпно вони перевірені;
·          чи використовувалася допомога громадськості в розкритті тарозслідуванні злочину, в яких формах, які отримані результати[9].
Слідвідмітити, що важлива роль у розкритті злочинів минулих років належитьвстановленню особи злочинця та нових джерел доказів на основі використанняданих, що характеризують спосіб їх вчинення. При вчиненні однорідних злочинів,як правило, використовуються однакові прийоми і засоби, що характеризуютьзвички та навички злочинця. Тому співпадання способів вчинення двох абодекількох злочинів служить основою для побудови і перевірки версії про те, щовони вчинені однією і тією ж особою. У цьому випадку фактичні дані по вжерозкритому злочину (передусім про обвинуваченого) можуть сприяти розкриттюаналогічного.
Розкриттязлочину з використанням даних про спосіб його вчинення повинен включати ряднаступних етапів:
1.        Створення логічної моделі способу вчинення нерозкритого злочину.
2.        Підбір даних про злочини, вчинені аналогічним способом.
3.        Аналіз співставлення даних про способи вчинення зазначенихзлочинів.
4.        Визначення можливостей заповнення існуючих прогалин і використаннядоказів по об'єднаній в одне провадження (на основі проведеного аналізу)кримінальній справі [24, с.35-38].
Побудовалогічної моделі способу вчинення злочину здійснюється шляхом уявноговідтворення дій злочинця з моменту його появи на місці злочину до моментуприховання його слідів. Основою для цього можуть бути дані про слідову картинуна місці події та інші обставини вчинення злочину. Модель способу вчиненнязлочину повинна відображати найбільш типові ознаки діяльності по підготовці,вчиненню та прихованню слідів злочину. Наприклад: як злочинець проник на місцевчинення злочину; які знаряддя застосовував та як ними діяв; скільки часузнаходився на місці події; що взяв з собою; яким способом і в якому напрямкузалишав місце злочину; які при цьому залишив сліди; що конкретно зробив дляприховання злочину.
Необхіднотакож вивчити дані про злочини, що вчинені способом, який аналогічнийнерозкритому. Такі дані можна отримати при вивченні кримінальних справ, які:
·          закінчені розслідуванням;
·          зупинені провадженням;
·          знаходяться у провадженні.
Зцією метою аналізуються як самі кримінальні справи, так і їх спостережніпровадження, відповідні криміналістичні обліки. Також вивчаються і аналізуютьсяматеріали про відмови в порушенні кримінальних справ та зупинені провадженнямсправи.
Припідборі кримінальних справ з метою виявлення злочинів, які вчинені аналогічнимспособом, необхідно керуватися не тільки видовою однорідністю злочинів, але йтиповими діями злочинців, оскільки окремі, найбільш характерні ознаки(наприклад, проникнення в приміщення, вступ в контакт з жертвою можутьспівпадати (повторюватися) при здійсненні різних злочинів.
Порівняльнийаналіз даних про способи вчинення злочинів іноді дозволяє зробити обгрунтованийвисновок про те, що вони вчинені однією й тією ж особою (групою). У цьомувипадку слідчий повинен перевірити й оцінити всі наявні докази по відношенню докожної окремо взятої кримінальної справи. Наприклад, якщо по одній зі справвідома особа злочинця, потрібно перевірити його можливу причетність до вчиненняінших нерозкритих злочинів; якщо злочинець не встановлений взагалі, потрібноуточнити і взаємодоповнити розрізнені (по об'єму та змісту) дані, необхідні дляйого розшуку.
Прививченні зупинених провадженням кримінальних справ слідчому необхідно:
·          скласти список всіх допитаних у справі осіб з викладом суті їхсвідчень і окремих, найбільш значущих фактів і обставин, що можуть матизначення для розкриття злочину;
·          таким же чином проаналізувати інші докази (висновки експертів,протоколи слідчих дій, речові докази, документи тощо);
·          згрупувати вивчені матеріали по етапах розслідування: початковаінформація (протокол огляду місця події, протоколи допиту потерпілого,очевидців злочину, осіб, що першими виявили подію); докази, що отримані приперевірці кожної із версій.
При цьомупотрібно:
·          виділити осіб, згадки про яких містяться у вивчених матеріалах,але які чомусь не були раніше допитані, хоч їх свідчення можуть представлятиінтерес для слідства;
·          виявити протиріччя, що є в матеріалах справи, яка вивчається;
·          проаналізувати, наскільки повно і всебічно перевірена в ходірозслідування кожна з версій про причетність до вчинення злочину певних осіб.Зокрема, чи немає прогалин у перевірці їх алібі, чи проведена належним чиномперевірка показань осіб, що підтвердили алібі, а також об'єктивність документів,що свідчать про алібі;
·          перевірити, чи всі можливі науково-технічні засоби і методивикористані в процесі досудового розслідування;
·          встановити, чи не містяться в матеріалах справи дані, щодозволяють висунути версію про вчинення злочину особою, згадки про яку є всправі, але її ретельна перевірка на причетність до злочину в ході попередньогорозслідування не здійснена.
Результатоманалізу є прийняття одного з наступних рішень, які визначають характер і змістподальшої роботи по розкриттю злочину:
·          згідно вимог, передбачених ст. 137 КПК України, встановлення позупиненій провадженням справі особи, що підлягає притягненню в якостіобвинуваченого;
·      відновлення розслідування справи у відповідності зі ст. 210 КПКУкраїни

РОЗДІЛ3. НЕПРОЦЕСУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ СЛІДЧОГО ПО ЗУПИНЕНИХ СПРАВАХ ПРО НЕРЗКРИТІЗЛОЧИНИ МИНУЛИХ РОКІВ.
 
3.1.Організаційнї форми непроцесуальної діяльності слідчого
 
Кримінально-процесуальнийкодекс покладає на слідчого обов'язок після зупинення кримінальної справивживати необхідні заходи для встановлення злочинців. Однаккримінально-процесуальний закон характер та зміст цих заходів нерозкриває.Форми непроцесуальної діяльності, які слідчий має право здійснюватипо зупинених справах про нерозкриті злочини, можна поділити на організаційні тарозшукові.
 Підорганізаційними заходами потрібно розуміти конкретні дії слідчого, направленіна забезпечення надходження різних і таких, що представляють інтерес,відомостей від установ, посадових осіб і окремих громадян, а також безпосереднєвивчення матеріалів і документів, в яких фіксуються дані, що мають значення длярозкриття злочину. До таких заходів можна віднести:
·          повторне повідомлення про нерозкриті злочини сусідніх і деякихінших, більш віддалених органів внутрішніх справ;
·          направлення орієнтуючих відомостей про прикмети злочинця, знаряддязлочину тощо більш широкому колу слідчих і органів дізнання;
·          повідомлення про нерозкриті злочини оперативних працівниківвиправно-трудових установ;
·          організація через відповідних слідчих і оперативних працівниківорганів дізнання перевірки на причетність до вчинення нерозкритого злочинуосіб, що знаходяться під слідством і притягнуті до кримінальноївідповідальності в якості обвинувачених по інших справах;
·          направлення доручень органам дізнання по проведенню дублюючихзаходів оперативного характеру для перевірки достовірності даних, що є вматеріалах зупинених кримінальних справ (наприклад, перевірки алібіпідозрюваного, правдивості показань потерпілого, свідка тощо);
·          звернення до громадськості через засоби масової інформації засприянням у виявленні потерпілих, свідків і осіб, причетних до вчиненнянерозкритого злочину, а також обставин, що представляють інтерес длярозслідування;
·          пошук і вивчення кримінальних справ з аналогічними способамивчинення злочинів (що знаходяться у провадженні інших слідчих і архівнихкримінальних справ, які розглянуті судами);
·          використання можливостей криміналістичних і оперативних обліків;
·          направлення запитів в різні установи й організації, витребуваннята вивчення документів, які можуть мати значення для розкриття злочину;
·          систематичне ознайомлення з матеріалами про відмови в порушеннікримінальних справ, а також про адміністративні правопорушення;
·          аналіз в межах своєї компетенції заяв, скарг та інших повідомленьна адресу слідчого, прокурора, органів внутрішніх справ, у яких може міститисяважлива для розслідування інформація, ознайомлення з матеріалами їх перевірки[9,c.29]
3.2.Розшукові форми непроцесуальної діяльності слідчого.
 
Підрозшуковими заходами мається на увазі пошук різних осіб і об'єктів, які маютьвідношення до нерозкритого злочину, та здійснюються слідчим як безпосередньо,так і через органи дізнання.
Припровадженні слідчим розшукових дій (заходів) повинна дотримуватися наступнавимога: вони не можуть носити характер оперативно-розшукових заходів, якіскладають виняткову компетенцію органів дізнання.
Припроведенні розшукових дій слідчий зобов'язаний діяти як офіційна особа. Цеозначає, що ті, хто вступає з ним в спілкування в ході розшукових дій, повиннібути проінформовані відносно його посади.
Вивченняслідчої практики свідчить, що в роботі по зупинених справах про нерозкритізлочини минулих років в основному використовуються наступні розшукові дії(заходи):
·          опитування громадян, направлені на вивчення запідозреної особи, їїзв'язків, особливостей поведінки, змін в способі життя, сімейного стану, місцяпроживання та роботи;
·          опитування окремих громадян, родичів і знайомих з метоюпоглибленого дослідження особи потерпілого, його способу життя, зв'язків, пошукданих, що вказують на можливий у віктимологічному значенні зв'язок іззлочинцем;
·          опитування окремих громадян, родичів і знайомих, які проводятьсядля вивчення особи свідків, правдивості даних ними на слідстві показань,встановлення їх можливих зв'язків із злочинцем, іншої зацікавленості врезультатах вирішення справи;
·          повторні бесіди з потерпілими і свідками, які вже були допитані вході первинного розслідування;
·          бесіди з особами, що проживають недалеко від місця події,організація спостереження за місцем події з метою виявлення додатковоїінформації стосовно події злочину та встановлення нових очевидців;
·          опитування осіб, що працюють в певних колективах або які пов'язаніспільними інтересами (спортсмени, рибалки) з метою виявлення нових свідків;
·          пошук злочинця по прикметах зовнішності (наявні фотознімки,композиційні портрети тощо);
·          залучення до проведення розшукових дій потерпілих і свідків;
·          пошук власників речей, які були залишені на місці події;
·          опитування осіб, з якими слідчий стикається при розслідуванніінших справ і яким можуть бути відомі обставини нерозкритих злочинів;
·          пошук викрадених злочинцем після вчинення злочину речей в скупних,комісійних магазинах, ремонтних ательє, комбінатах побутових послуг тощо повідомих слідчому номерах або документах (копії квитанцій тощо);
·          пошук трупа й інших речових доказів в місцях їх передбачуваногознаходження.
Вибірконкретних організаційних і розшукових заходів по зупинених справах про нерозкритізлочини визначається видом розслідуваного злочину, тому слідчий повиненвикористати рекомендації методик розслідування окремих видів злочинів.
Великезначення має отримання оперативної інформації від органу дізнання. Вони нерідкоможуть дати орієнтуючі відомості про вчинення нерозкритого злочину конкретноюособою або допомогти слідчому правильно визначити коло осіб, серед яких требашукати злочинця.
Слідчийможе по зупинених справах давати органу дізнання доручення про виконаннянаступних заходів:
·          перевірка оперативним шляхом осіб, запідозрених в причетності донерозкритого злочину;
·          організація оперативної роботи стосовно затриманих ізаарештованих;
·          виявлення оперативним шляхом злочинців, потерпілих і свідків;
·          направлення завдань в оперативні частини виправно-трудових установдля перевірки конкретних осіб на причетність до нерозкритих злочинів;
·          направлення орієнтування про нерозкриті злочини і запідозренихосіб в інші підрозділи та відділи органів внутрішніх справ,приймачі-розподільники та по місцю знаходження умовнозасуджених і умовнозвільнених;
·          встановлення осіб злочинців за ознаками зовнішньості[19,c.76].
Найбільшускладність для розслідування представляють справи, по яких злочинці невідоміпотерпілим (наприклад, у справах про вбивство злочинець або був зовсімнезнайомий з потерпілим, або був йому мало відомий). У таких випадках колоосіб, серед яких потрібно шукати злочинця, дуже велике, а іноді практичновзагалі необмежене. Тому першочергова задача і головна трудність в подібних умовахвиявити підозрюваного, тобто особу, яка могла вчинити злочин. Питання ж проперевірку його винності, як правило, вирішується значно легше.
Середметодів виявлення осіб, які вчинили злочин, потрібно насамперед назватиперевірку різних контингентів осіб, що володіють тими або іншими ознакамиданого злочинця. При цьому, зрозуміло, треба брати до уваги, що злочинець, крімознак, безперечно встановлених слідством, може володіти й іншими, висновок пронаявність яких повинен зробити сам слідчий. Наприклад, якщо відомо, що трупубитого був перевезений злочинцем на автомашині, цілком обгрунтованим євисновок про те, що або у злочинця є особистий автомобіль, або він працюєшофером, нарешті, має дуже близького друга серед власників автомашин абошоферів, якому він міг довіритися.
Іншийметод, яким широко повинні користуватися слідчі — це вивчення справ прооднорідні злочини, вчинені в тому ж місті, районі або навіть області. Під«однорідними» тут потрібно розуміти ті справи про злочини, спосіб вчинення абоприховання яких співпадає або схожий зі способом, який був застосований позупиненій провадженням справі.
Внаслідокзіставлення отриманих вказаним шляхом даних з відомостями про злочинця, які вжеє в справі, число відомостей про його особу може значно розширитися, а коло можливихпідозрюваних відповідно звузитися, що істотно полегшить роботу по встановленнюособи злочинця.
Зверненняза допомогою до громадськості є ще одним з ефективних методів виявленняневідомого злочинця (а у справах про вбивство — і особи потерпілого).Сповіщення населення про прикмети й інші ознаки злочинця, який розшукується,може бути досягнуте передачею відповідної інформації по місцевомурадіомовленню, телебаченню або поміщенням її в друковані засоби інформації.Але, якщо з оперативних міркувань недоцільно розголошувати дані про злочин, можнаобмежити коло осіб колективом одного чи декількох підприємств або мешканцямиодного невеликого населеного пункту, які, на думку слідчого, можуть мативірогідну інформацію про особу злочинця.
Специфічнимдля роботи по зупиненій справі є використання даних криміналістичних іоперативних обліків. Хоч перевірка по них проводиться майже з самого початкурозслідування, однак і повторна перевірка після зупинення справи може виявитисяефективною, оскільки відповідні картотеки весь час поповнюються новимиматеріалами.[11, с.39].

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ПРОВАДЖЕННЯОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ У СПРАВАХ ПРО НЕРОЗКРИТІ ЗЛОЧИНИ МИНУЛИХ РОКІВ. 
Підставамидля відновлення провадження по зупинених кримінальних справах про нерозкритізлочини минулих років у порядку, передбаченому ст. 210 КПК України, є:
·          виявлення винного або даних про нього;
·          необхідність проведення додаткових слідчих дій з метою усуненняістотних прогалин, які були допущені в процесі раніше проведеногорозслідування. [4 ].
Безпосереднімимотивами для прийняття рішення про поновлення провадження у справі, як правило,є:
·          встановлення особи, що вчинила злочин (явка з повинною, зізнаннязатриманого по іншій справі про вчинення ним нерозкритого злочину);
·          арешт особи, що раніше підозрювалася по даній справі за вчиненняіншого злочину;
·          отримання даних про свідків і очевидців злочину, місця знаходженняслідів злочину тощо;
·          клопотання, заяви і скарги потерпілих, інших учасників процесу,зацікавлених осіб, державних і громадських організацій про можливихпідозрюваних;
·          виявлення уповноваженими посадовими особами (прокурор, начальникслідчого підрозділу тощо) конкретних недоліків раніше проведеногорозслідування.
Повідновлених провадженням справах про нерозкриті злочини на первинному етапі їхрозслідування, як правило, буває недостатньо фактичних даних для побудовиверсій стосовно нових осіб, причетних до злочину. Часто можна лише з тією абоіншою мірою ймовірності визначити коло осіб, серед яких необхідно шукати виннуособу.
Нерідкоосновою для побудови слідчої версії про особу, причетну до злочину, служать такзвані «докази поведінки», тобто її незвичайна, зухвала чи підозріла поведінка.Може виявитися і злочинна обізнаність певних осіб, що також зобов'язує слідчогоретельно перевірити їх можливу причетність до злочину.
Протаку обізнаність свідчить знання нею подробиць і деталей фактичних обставинзлочину, про які може бути відомо лише самому злочинцеві або особі, причетнійдо факту злочину.
Час, щоминув з моменту вчинення злочину, і той факт, що він залишився нерозкритим,звичайно створює у злочинця відчуття безпеки, він втрачає почуття обережностіта стає менш стриманим у своїй поведінці й розмовах. У таких випадках злочинецьможе або розповісти друзям і знайомим про подію злочину, або необережнообмовитися про його вчинення.
«Доказиповедінки» виявляються і у вчинках. Наприклад, злочинець починає носити,дарувати або продавати речі, цінності, здобуті злочинним шляхом, або своюпричетність до злочину необережно фіксує в якому-небудь листі, документі, чивиявляє бездіяльність тоді, коли непричетна до злочину особа повинна діятиативно.
Можебути й навпаки: злочинець, бажаючи більш ретельно замаскувати вчинений злочинабо надійніше відвести від себе підозру, створює своїми активними діямидодаткові докази проти себе. Наприклад, здійснивши вбивство з прихованнямтрупа, винний у вчиненні злочину різними листами, розмовами і т. п. протягомтривалого часу намагається створити видимість, що особа, яка зникла, ще жива.Подібні «докази поведінки» служать основою для побудови версії про причетністьцієї особи до злочину.[26, с.201]
Перевіркапричетності підозрюваних до вчиненого в минулому злочину починається звсебічного вивчення особи, умов життя як слідчим, так і оперативним шляхом. Вцьому випадку часто вдається встановити осіб, з якими підозрюваний ранішезнаходився в близьких стосунках, а потім втратив цей зв'язок. Такі особи можутьнадати цінну інформацію про злочинця або про речі, цінності, що з'явилися післявчинення злочину в нього, його родичів і знайомих.
Важливимелементом встановлення факту причетності до злочину певного підозрюваного єперевірка його листування, яке він міг вести з родичами або знайомими.Підозрюваний міг виявляти при цьому зацікавленість до справи, ходу розслідуванняй інших обставин, що стосуються злочину. Таким шляхом можна також встановитиспівучасників злочину або свідків, до яких нерідко звертаються підозрювані зпроханням про дачу бажаних для них показань або з вимогами не розповідати прозлочин, які супроводжуються погрозами. Накладення арешту на поштово-телеграфнукореспонденцію підозрюваного, її огляд, виїмка, повинні здійснюватися увідповідності до вимог, передбачених ст. 187 КПК України [4].
Длявстановлення причетності підозрюваних до злочину особливо складним є перевіркаїх алібі. Посилання на алібі досить часто використовується злочинцями як прийомзахисту, причому в ряді випадків підозрюваний вміло створює неправдиві відомостіпро своє знаходження в певному місці під час вчинення злочину за допомогоюлжесвідків. При перевірці алібі для його спростування потрібно виявитирозходження в показаннях підозрюваних та свідків, на яких він посилається,ретельно дослідити взаємовідносини між цими особами, оскільки вони можуть бутизацікавленими у результатах розслідування справи (знаходяться в родиннихстосунках з підозрюваним, були причетні до злочину, підкуплені або далинеправдиві показання в силу інших причин тощо).
Вході перевірки показань свідків, що підтверджують алібі підозрюваного, потрібноз'ясувати, чи знаходився свідок разом з підозрюваним в певному місці, чи неперебував свідок в цей час в іншому місці (вдома, на роботі, у друзів, знайомихтощо). Важливо відшукати документи (журнали або табелі обліку робочого часу,графіки чергувань, відомості на видачу заробітної плати, звіти про відрядженнятощо), які можуть підтвердити або спростувати показання осіб, що підтверджуютьалібі підозрюваного. В цьому випадку зазначені документи повинні перевірятисьна предмет помилок або навмисного внесення в них явно неправдивих відомостей[31, с.35].
Дляперевірки та підтвердження причетності підозрюваного до злочину минулих роківвикористовуються всі інші процесуальні засоби: обшуки, виїмки, провадженнясудових експертиз, відтворення обстановки і обставин події тощо. Наприклад,важливі речові докази можуть бути виявлені при повторному обшуку, якийпроведено через багато років після вчинення злочину
Якщо вході вивчення матеріалів справи буде встановлено, що раніше не були досить повноперевірені версії, які обгрунтовано висувалися про злочинця або про коло осіб,серед яких він може знаходитися, то задача подальшого розслідування полягаєтакож в завершенні перевірки цих версій. Невиконання даної вимоги може залишитизлочин, як і раніше, нерозкритим.
Внаслідоквивчення матеріалів зупиненої справи або проведеної роботи по ній можезмінюватись оцінка доказового значення раніше зібраних даних. У зв'язку з цимвиникає необхідність у повторній перевірці версій, які раніше висувалися та незнайшли підтвердження, або були проігноровані. У цих випадках не можнаобмежуватися окремими, одиничними джерелами доказів, які спростовують дануверсію, так як виявлені протиріччя між версією та зібраними доказами не завждисвідчать про те, що вона спростована обгрунтовано. Не виключена можливістьнедоброякісності доказів або отримання їх з неналежних джерел. У подібнихвипадках підлягяють перевірці докази, які саме спростовують версію.
Крімтого, не можна обмежуватися тільки перевіркою цих доказів. Необхідним єактивний пошук нових доказів, які могли б додатково свідчити про причетністьособи підозрюваного до вчинення злочину. Особливо потрібно звертати увагу наретельність перевірки виправдувальних версій, які висували раніше в свій захистобвинувачені (підозрювані), винність яких не була доведена. Кожна версіяповинна бути ретельно перевірена не тільки відносно певного запідозреного, алей відносно кола осіб, які входять в його оточення.
Приорганізації роботи по розкриттю злочинів минулих років необхідно враховуватитак званий стереотип поведінки злочинця: однією і тією ж особою не тількиздійснюються аналогічні злочини, але й при здійсненні різних злочинів способиїх приготування, виконання і приховання мають багато загального, свідчать про«почерк» злочинця. У зв'язку з цим в ході розслідування потрібно вивчати іншісправи про злочини, які вчинені аналогічним способом або при інших схожихобставинах, що може допомогти встановити винну особу. З цією ж метою необхідновивчати справи не тільки про суто аналогічні злочини (наприклад, тільки провбивства), але й про інші злочини (злісне хуліганство, крадіжки зі зломом,грабежі, нанесення тілесних ушкоджень тощо), які вчинені в тому ж районі, містів той же період часу або трохи раніше чи пізніше злочину, який розслідується.Ознайомлення з цими справами дозволить слідчому виявити дані, що співпадають зтими, які містяться в розслідуваній справі, наприклад, схожість деяких прикметзлочинця, способу нападу, знарядь і засобів, що застосовувалися, залишених намісцях злочинів слідів тощо. Знайдені близькі ознаки служать початковоюінформацією для виявлення додаткових, часом вельми істотних доказів, необхіднихдля розкриття злочинів.
У тихвипадках, коли в справі є речові докази, наприклад, кулі, гільзи, сліди рук,ніг, транспортних засобів, а також, коли особа вбитого не встановлена,необхідно періодично звертатися до даних криміналістичних обліків, які за часроботи по нерозкритому злочину поповнюються новими відомостями. На основі данихкриміналістичних обліків можна об'єднати в одне провадження декілька справ пронерозкриті злочини, по яких виявлені ідентичні сліди. Це дозволить прискоритиїх розкриття.
Якщоза допомогою обліків будуть встановлені конкретні особи, раніше судимі завчинення аналогічних злочинів, слідчий отримує можливість в ході розслідуванняпо кримінальній справі, яка знаходиться в його провадженні, перевірити їхпричетність до злочину.
Враховуючиспецифіку злочинів минулих років, провадження розслідування по відновленійсправі повинно поєднуватися з цілеспрямованими оперативно-розшуковими заходами,які здійснюються за дорученням слідчого органами дізнання. Ці заходи направленіяк на перевірку причетності до вчинення злочину певних осіб, так і на створенняоптимальних умов провадження окремих слідчих дій. Необхідність подібноївзаємодії вимагає від слідчих і оперативних працівників органів внутрішніхсправ постійного, безпосереднього спілкування, взаємної інформованості йузгодженості дій протягом всього часу розслідування. Зрозуміло, характерузгоджених дій слідчого та працівників органу дізнання залежить відіндивідуальності кожної справи, від обсягу початкових даних, які отримані вході раніше проведеного розслідування, від обставин вчиненого злочину та часу,що минув після його вчинення.
Длявиявлення, наприклад, нових свідків, орган дізнання за дорученням слідчого абоз власної ініціативи, використовуючи передбачені законом засоби та методи,повинен встановити всіх осіб, що були на місці злочину (або біля нього) як підчас самої події, так і до чи після неї. Необхідно також встановити осіб, якіпроживають поблизу місця вчинення злочину, осіб, що поверталися додому або йшлина роботу в певний проміжок часу поруч з місцем події. Крім того, слідчий таспівробітники органу дізнання з'ясовують, чи відомо що-небудь робітникам іслужбовцям підприємств, установ і організацій, які розташовані в районізлочину, про осіб, що його вчинили, або про очевидців злочину. При цьому требавраховувати, що з плином часу кількість свідків, яким відомо про обставинизлочину зі слів злочинців або очевидців, може збільшуватися. Це дає додатковіможливості для ефективного розкриття та розслідування злочинів минулихроків.Значну допомогу в розкритті зазначених злочинів надають громадськість інаселення. Допомога ця потрібна для встановлення нових, додаткових фактичнихданих і, особливо, для виявлення свідків, інформація яких буде важливою при розслідуванні.Формизвертання за допомогою до громадськості при розслідуванні кримінальних справпро злочини минулих років та при розслідуванні інших злочинів співпадають, утому числі при залученні до виявлення речових доказів.
Приздійсненні додаткових слідчих дій необхідно враховувати результати попередньовиконаної роботи та знайти можливості для заповнення прогалин і виправленнядопущених помилок, тобто використати нові засоби і тактичні прийоми з метоюотримання додаткових даних, які необхідні для встановлення істини. Припроведенні будь-якої слідчої дії потрібно налаштуватися на спокійне йоб'єктивне сприйняття будь-якої реакції (негативної, байдужої, позитивної)учасників процесу, які повторно залучаються до участі в провадженні слідчихдій. Окрім того, не потрібно поспішати з висновками як у разі зміни ними своєїпозиції, так і при необгрунтованому її відстоюванні. Важливо не боятися визнативласні упущення та помилки, бути готовим переглянути попередню оцінку наявним усправі доказам.
Тактикаслідчих дій після поновлення провадження у справі відрізняється певноюспецифікою.
Приповторному провадженні слідчих дій їх особливість полягає в необхідностіподолання наслідків дії фактору часу, дослідженні змін, що відбулися вповедінці причетних до розслідування осіб, стані матеріальних об'єктів тощо.
Найбільшоюспецифікою по відновлених справах про нерозкриті злочини відрізняються наступніслідчі дії: допит, огляд, обшук, відтворення обстановки і обставин події,призначення експертиз.
Час,що пройшов з моменту вчинення злочину, безрезультатність проведеного первинногорозслідування, особливо його помилки, недоліки й інші фактори, що проаналізованіраніше, накладають відбиток і на тактику окремих слідчих дій по відновленійпровадженням справі про нерозкритий злочин.
Слідчідії по таких справах можуть бути проведені як вперше (наприклад, допитвиявлених свідків, огляди раніше невідомих місць подій, обшуки у нових осіб,відтворення обстановки та обставин події за участю затриманих злочинців, оглядмісця події тощо), так і повторно.
Проведенняповторних допитів, оглядів, обшуків характерно для справ про нерозкриті злочиниминулих років. Потрібно також мати на увазі, що багато тактичних прийомів, якірекомендуються при провадженні слідчих дій, можуть застосовуватися слідчим іпри проведенні розслідування по відновленій провадженням справі.
Огляд місця події по нерозкритих злочинах. По відновленим провадженнямсправам про нерозкритий злочин слідчий огляд сприяє перевірці показань свідківі підозрюваних, а в окремих випадках, є засобом одержання нових доказів(наприклад, при участі в огляді підозрюваного, що дав правдиві показання,з'являється можливість для відтворення картини події і фіксації раніше невиявлених обставин).
 Найчастіше провадиться огляд місцязлочину (первинний і повторний ), предметів і документів.
 Первинний огляд провадиться у випадках,коли за показаннями знову виявлених свідків, зізнанням обвинувачуваного чиіншим шляхом установлене місце злочину (наприклад, місце приховання трупа), прояке раніше не було відоме, або виявлені нові речові докази ( знаряддя злочину,матеріальні сліди і т.п.).
 Повторний огляд провадиться, коли при попередньомурозслідуванні об'єкт був оглянутий неякісно, некваліфіковано, показаннядопитаних осіб містять нові дані, з урахуванням яких оглянуті раніше об'єктиможуть бути сприйняті й оцінені по-іншому. До повторного огляду удаються такожз метою уточнення і деталізації обставин і ознак об'єктів, зафіксованих упротоколі проведеного огляду недостатньо докладно
Слідчому, що прийняв до провадження справупро нерозкритий злочин, поряд з вивченням матеріалів справи, рекомендуєтьсяпобувати на місці злочину, «прив'язати» дані протоколу огляду до обстановки намісцевості і відтворити модель події. Це допомагає слідчому вникнути в деталідавно вчиненої події, найбільш повно представити її картину, змоделювати спосібвчинення злочину [23, с.41-43].
Тактика допиту. Найбільш поширеною слідчою дієюпо відновлених справах про злочини минулих років є допит.
Чимбільше часу пройшло з моменту сприйняття певного факту, події, явища, тим важчевідтворення його в пам'яті людини, тим менша виразність образів цих фактів,подій, явищ в пам'яті особи, яка допитується. Однак, інтенсивність забуттясприйнятого залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів, і час, щопройшов з моменту події, усього лише один з них. Без урахування всіх цихфакторів (особливості сприйняття, зусилля втримати факт в пам'яті, дефектипам'яті тощо) неможливо правильно вирішити питання про обсяг інформації, щоможна отримати від особи, яка допитується по відновленій справі та продостовірність показань, які відстрочені в часі.
Середтактичних прийомів допиту використовується ремінісценція — посилення в пам'яті нових смислових зв'язків при відстроченому відтворенні впорівнянні з безпосереднім (пожвавлення, отримання нових зв'язків відноснотого, що здавалося б назавжди втрачено пам'яттю). Однак терміни ремінісценціїневеликі — від декількох годин до 15 днів з моменту сприйнятої події до допитупро нього. Тому при допитах по відновленій справі, які доводиться проводитинерідко через рік і навіть декілька років після сприйнятої події, важкорозраховувати на можливість ремінісценції в чистому вигляді, безпосередньо підвпливом часу.
Забування,як правило, не буває повним. Велику роль відіграє цілеспрямованістьзапам'ятовування, коли свідок, розуміючи значення того, що відбувається,передбачує можливість майбутнього допиту і свідомо прагне зберегти в пам'ятіпевну подію[31, с. 65].
Найбільштиповим для категорії справ, що розглядаються, як вже зазначалось, є повторнийдопит.
Повторнийдопит потерпілих, свідків, підозрюваних частіше за все буває необхідний:
·          при явно неналежній якості допиту, який проведено при первинномурозслідуванні (неповнота, однобічність свідчень тощо);
·          якщо допитана раніше особа після зупинення справи або при їївідновленні саме заявляє про бажання істотно доповнити або змінити своїпоказання;
·          у разі встановлення оперативно-розшуковим або іншим шляхом фактівпомилкових або неповних свідчень;
·          якщо в показаннях раніше допитаних осіб не усунуті істотніпротиріччя, що маються з іншими доказами по справі;
·          коли в процесі роботи по зупиненій або відновленій провадженнямсправі здобута нова, додаткова інформація, по якій необхідно отримати показанняраніше допитаних осіб;
·          у разі повернення справи судом на додаткове розслідування післявстановлення невинуватості підсудного в інкримінуємому діянні.
Своєчаснепроведення першого допиту позитивно впливає на подальші показання, оскількивідтворений матеріал краще закріплюється в пам'яті, забуття відбуваєтьсянабагато повільніше[31, с.58].
 При допитінововиявлених свідків можна більш об'єктивно і швидко перевірити показанняосіб, які неодноразово змінювали свої показання.
Допитпо справі про нерозкритий злочин, особливо коли досягнуті певні результати,тягне за собою провадження й інших слідчих дій, які нерідко пов'язані з новиммісцем перебування допитуваної особи (обшуки, виїмки, допит інших свідківтощо).
Узалежності від ситуації, для того, щоб підвищити рівень емоційної напруженості,допитможе бути проведено раптово, або, навпаки, відкрито, зповідомленням повісткою або листом про причину виклику.
Важливо правильно визначити момент допиту.Так, викликати на допит підозреного по справі про нерозкритий злочин кращепісля того, коли будуть зібрані нові докази, що підтверджують підозри (невідомійому показання свідків, речові докази, вилучені при обшуках предмети тощо). Внеобхідних випадках при підготовці до допиту потрібно передбачити невідкладнепроведення очних ставок, для чого забезпечити явку осіб, показання якихрозходиться з показанням особи, яка підлягає допиту.
Затриманаособа нерідко підозрюється в скоєнні ще декількох злочинів, які залишилисьнерозкритими. Тому, плануючи допит, непотрібно пред'являти відразу всідокази, які є по цих злочинах. Це пояснюється тим, що злочинець протягомтривалого часу був упевнений, що йому вдалося уникнути відповідальності, щопроти нього або зовсім немає доказів, або їх недостатньо. Відмовитися від цієїзвичної думки та зізнатися у всіх скоєних злочинах йому важко, так як вінпереконаний, що час працював на нього. Таким чином, важливо спочатку отриматиправдиві показання відносно того злочину, винність в якому допитуємої особинайбільш доведена. Лише отримавши об'єктивні правдиві показання по цьомуепізоду, доцільно перейти до пред'явлення доказів за іншими фактами злочинноїдіяльності допитуємого.
Позиціядопитуємого та вибір ним лінії поведінки при проведенні повторних допитів абовже знайшла своє відображення в попередніх показаннях, або може бути приблизновизначена зазделегідь, виходячи з інших матеріалів справи, результатів аналізуархівних справ та даних, які отримані шляхом оперативно-розшукових заходівтощо. Тому до початку допиту та в ході його проведення необхідно визначати йаналізувати лінію поведінки допитуваного, його зацікавленість в результатахвирішення справи з метою оперативного корегування тактики допиту.
Невиключено, що допитуємий раніше добросовісно помилявся при дачі показань абонавмисно вводив слідство в оману, тому в цьому випадку дуже важливо встановитимотиви, які спонукали особу до дачі показань, що не відповідають фактичнимобставинам справи. Це стосується допиту осіб, які умисно умовчували припервинному розслідуванні відомі їм факти, та знову виявлених осіб, що неповідомили в свій час відомі їм факти про обставини злочину чи особу злочинця.
Типовимимотивами дачі неправдивих показань або приховування відомих особі фактів, якістосуються вчиненого злочину, що залишився нерозкритим, можуть бути:
·          особиста зацікавленість свідка (користь, родинні зв'язки, дружніабо, навпаки, неприязненні стосунки з обвинуваченим або потерпілим);
·          переконаність у тому, що злочин не буде розкрито внаслідок різнихпричин (впевненість у тому, що довести провину злочинця неможливо,безрезультатність першого розслідування внаслідок пройденого часу тощо);
·          небажання виступати в якості свідка взагалі (побоювання великихвитрат часу, нервів тощо);
·          боязнь помсти зі сторони злочинця, його співучасників, друзів,близьких тощо;
·          небажання змінювати раніше дані показання через побоюваннявідповідальності за помилкові свідчення, які, на його думку, викличутьсуперечності у випадку повторного допиту;
·          боязнь викриття факту недонесення або приховування злочину тавідповідальності в разі встановлення істини;
·          прагнення приховати зв'язок події, яка розслідується з інтимноюстороною життя допитуємого.
Інодіпомилкові показання можуть бути наслідком патології чи розладу душевної діяльностідопитуваного [8,c.66].
Потерпілі,крім того, під впливом пережитих емоцій, з боязні, що злочинець залишитьсяневикритим, непокараним або покарання буде м'яким, можуть давати показання, щоносять явно звинувачувальний нахил і не відповідають дійсності.
Прагненняуникнути відповідальності, страх перед покаранням є типовими, найбільшпоширеними мотивами неправдивих показань підозрюваних і обвинувачених, які дійсновчинили злочин. Також у багатьох випадках їм заважають дати правдиві свідченнясором перед близькими людьми, страх розголосу, громадського засудження,прагнення приховати своїх співучасників, особливо в тих випадках, коли участьдекількох осіб у вчиненні злочину є очевидною.
Великезначення для отримання правдивих показань від допитуваних осіб має такийтактичний прийом як пред'явлення доказів.
Нажаль, в практиці слідчої діяльності нерідко зустрічаються абсолютно недопустиміфакти поверхового та некваліфікованого огляду місця події, втрати речовихдоказів, вилучення їх з порушенням вимог кримінально-процесуальногозаконодавства тощо, які не дають змоги притягнути особу до кримінальноївідповідальності та визнати її винною за вироком суду.
Уразі втрати або псування речових доказів оперувати на допиті доводиться лишевідомостями про них, які викладені в протоколах слідчих дій, в ході яких цідокази були отримані. Але тактичне значення для допиту описів речових доказів впротоколах значно менше, ніж самого речового доказу.
Вивченнязупинених справ про нерозкриті злочини минулих років свідчить, що слідчі оглядипредметів, документів, що вилучаються при оглядах місць події, обшуках івиїмках, як самостійні слідчі дії майже не практикуються. Це призводить донеповноти фіксації у матеріалах справи інформації про вилучений предмет, а увипадках його втрати або псування — до відсутності їх доказового значення.
Незважаючина наявність у підрозділах внутрішніх справ достатньої кількості засобівфотографічної фіксації об'єктів, що мають значення для розкриття злочинів, усправах про нерозкриті злочини не завжди проводиться фотографування речовихдоказів (якщо не проводилося їх експертного дослідження).
Характерно,що по багатьох справах про нерозкриті злочини минулих років після поновленняпровадження вдається виявити та використати в ході розслідування (у тому числіі під час допиту) речові докази, які через допущені при провадженні первиннихслідчих дій помилки та недоліки не були своєчасно вилучені.
Докази,що навіть прямо не викривають злочинця, нерідко мають велике тактичне значеннядля отримання по відновленій справі правдивих показань раніше допитаних осіб,які дали помилкові або не до кінця відверті свідчення.
Іноді,розкривши злочин минулих років, вдається встановити, що обвинувачений причетнийще до цілого ряду нерозкритих злочинів. Часто такі обвинувачені, незважаючи начас, що пройшов з моменту вчинення цих злочинів, прекрасно пам'ятають всіпов'язані з ними обставини.
Допитуючипідозрюваного (обвинуваченого) про обставини ще нерозкритого злочину, важливоне тільки те, щоб він визнав себе винним. Важливіше в ході допиту забезпечитибазу для подальшої перевірки такого визнання. Тому не можна обмежуватисязанесенням у протокол допиту заяви про визнання своєї провини, що носитьзагальний характер.[32, с.32]
Нажаль, на практиці, коли особа, яка допитується, розказує відразу про вчиненнядекількох ще не розкритих злочинів, нерідко саме так і буває — у великомузагалом-то протоколі допиту кожному окремому епізоду часто відводяться лишеодин-два абзаци, ступінь деталізації показань є недостатньою.
Тому,незалежно від того, скільки на це потрібно часу, обов'язковим повинен бутидетальний, грунтовний допит з приводу кожного із злочинів, у вчинені якихзізнається обвинувачений (підозрюваний). У необхідних випадках допит може бутипродовжений і на наступний день.
Длятого, щоб в свідченнях була своя внутрішня логічна структура, послідовність, заоснову може бути прийнятий хронологічний порядок викладення в протоколі допитудекількох епізодів. Однак можливі й інші варіанти: наприклад, спочатку йдевикладення показань з приводу злочинів, які вчинені допитуваним з одним ізспівучасників, а потім — з іншим. Якщо злочини скоювались неодноразово в різнихнаселених пунктах, спочатку описуються всі епізоди, що відносяться до одногоміста (району), потім — злочини, вчинені в наступному пункті тощо.
Важливовиявити та зафіксувати при допиті як можна більше таких фактичних даних,деталей, подробиць, пов'язаних з подією злочину, які підлягають грунтовнійперевірці.
Чимбільше пройшло часу з моменту вчинення злочину, тим менше таких фактів,звичайно, повідомляє особа, яка зізналась у його вчиненні. Для пожвавленняпам'яті в цьму випадку можуть бути застосовані тактичні прийоми, які вкриміналістиці рекомендуються для допиту добросовісного свідка. До їх числа,насамперед, відносяться: допит про одну й ту ж подію в різній хронологічнійпослідовності; постановка питань, що активізують асоціативні зв'язки;пред'явлення різних об'єктів, в тому числі фотознімків, планів, схем й іншихнаочних матеріалів; допит на місці події; ознайомлення з фрагментами показаньінших осіб[ 14,138-142].
Понерозкритих злочинах минулих років в ході допиту буває досить складно знеобхідною чи достатньою точністю встановити час тієї або іншої події, явища,факту. Тому задачею слідчого буде встановити хронологічні межі розслідуваноїподії на підставі об'єктивного вираження часових характеристик в матеріалахсправи певними особами (потерпілі, свідки, підозрювані, обвинувачені), тобто напідставі «прив'язки» повідомлених фактів до інших фактів, часова характеристикаяких точно відома.
Як точку відліку при цьому рекомендуєтьсяобирати подію, що легко піддається локалізації у часі (день народженнядопитуємого, день отримання заробітної плати, те або інше свято тощо), подія, зякою у допитуємого пов'язані яскраві уявлення, або яка для даної особи маєяскраве емоційне забарвлення, і тому досить добре збереглась у пам’яті особи.
Шляхомвитребування архівної особової справи засудженого (або архівної кримінальноїсправи, по якій він нібито допитувався) можна легко перевірити алібі,встановити дні та години його перебування в місцях позбавлення волі або надопиті. Оригінали таких архівних документів можуть бути в необхідних випадкахзалучені до справи як докази, що підтверджують або спростовують алібі. Більштого, події, зафіксовані цими документами та точно визначені у часі, можутьстати точками відліку для встановлення тимчасового зв'язку з іншими фактами,які цікавлять слідство.
Характернимдля допиту по справах про нерозкриті злочини минулих років є отримання показаньз приводу так званих “доказів поведінки”, під якими в криміналістиці та теоріїкримінального процесу розуміють вчинки, що свідчать про усвідомлення особоюсвоєї провини, висловлювання, що виявляють винну обізнаність, тобто знаннятаких обставин, які можуть бути відомі лише при умові вчинення злочину.
Такими“доказами поведінки” можуть бути:
·          відмова від дачі показань у випадку використання процесуальногоправа не свідчити проти себе, яка не знаходить іншого пояснення, чим бажанняуникнути відповідальності за вчинений злочин;
·          явна фальсифікація доказів;
·          вчинки та висловлювання, що свідчать про знання допитуємою особоютаких обставин розслідуємої події, які могли бути відомі тільки злочинцеві;
·          навмисне ухилення від явки до слідчого;
·          знищення або приховання предметів, що можуть служити речовимидоказами;
·          підготовка фальшивого алібі тощо.
Вониможуть мати місце як в процесі первинного розслідування, так і в період коли,справа зупинена або після її поновлення.
Томурекомендується розрізнювати докази поведінки, що мали місце після затриманняпідозрюваного або пред'явлення обвинувачення, та докази поведінки, щовідносяться до того часу встановлення підозрюваної особи, яка допитана ще небула. Цінність останніх доказів звичайно більша, ніж перших.
Тактика пред'явлення для впізнання. По відновленихсправах про нерозкриті злочини минулих років в основному проводитьсяпред'явлення для впізнання в наступних випадках:
·          пред'явлення для впізнання потерпілим і свідкам підозрюваних осіб,які встановлені в процесі розкриття злочину після поновлення провадження всправі;
·          після поновлення провадження у справі пред'явлення для впізнанняпотерпілим і свідкам речей та предметів, які вилучені у підозрюваних ;
·          пред'явлення для впізнання предметів, які при первинномурозслідуванні раніше не ідентифікувались слідчим шляхом;
·          пред'явлення для впізнання запідозрених осіб, які були встановленіпісля поновлення справи та зізналися у вчиненні злочину;
·          пред'явлення для впізнання трупа або його частин ( у тому числі пофотознімках), коли до зупинення справи особу вбитого встановити не вдалося;
·          пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того,кого впізнають (як правило, підозрюваних, обвинувачених), у випадкахнеобхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальномусудочинстві.
Длявстановлення особи вбитого по справі про нерозкритий злочин свідкам можутьпред'являтися прижиттєві фотознімки особи.
Вимогазакону (ст. 174 та 175 КПК України) про необхідність попереднього допиту особи,яка впізнає, про обставини, при яких він спостерігав особу або предмет, їхприкмети та ознаки, повинна дотримуватись при виявленні зазначених об'єктів черезтривалий час.
 Передпред'явленням для впізнання необхідно ретельно звірити показання, отримані відособи при первинному розслідуванні та показання, які отримані після поновленнясправи. Всі протиріччя повинні бути вияснені слідчим. Якщо ці протиріччявідносяться до прикмет і ознак, які мають істотне значення для вирішенняпитання про тотожність об'єкта, особа допитується ще раз з пред'явленням йомупопередніх показань. Якщо особа наполягає на нових (відмінних попереднім)свідченнях, потрібно провести допити інших свідків, потерпілих та необхіднізаходи з метою встановлення достовірності показань особи, що впізнає [17, с.54].
Потрібноврахувати, що інколи можливі випадки впізнання тоді, коли на попередньомудопиті особа не могла досить повно описати об'єкт. При дотриманні вимог ст.174-176 КПК України про порядок пред'явлення для впізнання та порядок складанняпротоколу цієї слідчої дії результати пред'явлення для пізнання в цьому випадкутакож можуть мати доказове значення.
Припред'явленні для впізнання в справах про нерозкриті злочини минулих роківзначно зростає роль реконструкції, під якою розуміється відновлення первинногостану обстановки або окремого об'єкта, його ознак з метою вирішенняідентифікаційних задач при розслідуванні злочинів.
Такареконструкція об'єкта може мати місце у випадках пред'явлення для впізнаннятрупа чи його частин, втраченого предмета (особи, що переховується) пофотознімках, особливо об’єктів, зовнішні ознаки яких зазнали суттєвих змін. Ці зміни можутьбути природними (старіння, зміна зачіски, поява вусів тощо), і такими, щонавмисно створюються злочинцями з метою ускладнити впізнання.
Привідсутності предмета, який повинен бути пред’явлений для впізнання (наприклад, замістьзнищеного або невиявленого предмета), впізнаючій особі можна пред'явити йогомодель — реконструйований макет або просто аналогічний предмет тієї ж марки,моделі, типу, що і відсутній. Таким способом вдається встановити груповуналежність об'єкта, який раніше сприймався впізнаючою особою, перевірити її показання,а в необхідних випадках — створити базу для проведення експериментальних дій привідтворенні обстановки й обставин події.
Тактикавідтворення обстановки та обставин події.У багатьохвипадках це типова слідча дія при розслідуванні кримінальних справ пронерозкриті злочини минулих років, у ході проведення якої слідчий може:
·          перевірити докази, що отримані як до зупинення справи, так і післявідновлення в ній провадження;
·          уточнити в раніше допитаних осіб обставини події, які неповно абонеточно викладені в їх свідченнях або були забуті;
·          за участю потерпілих, свідків, підозрюваних та обвинуваченихотримати нові докази по справі (знайти місце заховання трупа, знаряддя злочину,сліди, що збереглися тощо).
У ходіпроведення зазначеної слідчої дії на місці події можна виявити нові обставини,які могли бути відомі тільки причетній до злочину особі, що, в свою чергу,навіть у разі подальшої зміни показань може допомогти слідчому та судуоб'єктивно оцінити зізнання, що отримане після поновлення провадження посправі. Наявність показання особи про зміни, що відбулися на місці події зплином часу, має важливе доказове значення.
Слідча практика свідчить, що відшукання слідів,інших речових доказів на місці події через багато місяців і навіть років цілкомможливе в ході відтворенняобстановки і обставин події. [11, с.92].
Призначенняекспертиз. Важливим засобом встановлення нових фактичних данихі перевірки зібраних доказів у справах про нерозкриті злочини минулих років єекспертиза.
Часвпливає на результативність призначення експертиз як негативно, так іпозитивно.
Зодного боку, знищуються ідентифікаційні ознаки у невиявлених своєчасно предметах.Так, зношується взуття, тупляться або, навпаки, заточуються сокири, ножі й іншігострі знаряддя злочину, зазнають змін протектори покришок автомашин імотоциклів, деталі вогнепальної зброї тощо. Все це може ускладнитиідентифікацію зазначених об’єктів по залишених ними слідах, а іноді робить ототожненнявзагалі неможливим. Неналежне зберігання веде до псування або навіть втратиоб'єктів, які вилучені при первинному розслідуванні. Прихований труп згодомрозкладається, псується хижаками, комахами. Заживають незначні тілесніушкодження, які були отримані злочинцем у зв'язку з опором потерпілого, а це, всвою чергу, ускладнює судово-медичне дослідження. Змінюються зовнішні ознакиособи, що вчинила злочин, що в деякій мірі ускладнює його ідентифікацію. Зчасом зазнає змін навіть почерк, хоч і менше, ніж інші об'єкти криміналістичнихекспертиз.[26, с.72 ]
Зіншого боку, встановлення у зупиненій або відновленій провадженням справі підозрюваногочи обвинуваченого створює нові можливості для дослідження речових доказів тадокументів, які були вилучені раніше. Вчинення даною особою в період зупиненняпровадження у справі нових злочинів призводить до утворення нових слідів, новихречових доказів, які можуть бути об’єктами єкспертних досліджень у сукупностізі слідами, які були виявлені та вилучені раніше. Згодом злочинець залишаєбільше слідів, які можуть розглядатися як вільні зразки для порівняльногодослідження. Експертизи в справах про нерозкриті злочини минулих років можутьбути як повторними, так і первинними. Вже при аналізі матеріалів зупиненоїсправи нарівні з вивченням інших зібраних даних вивчаються й оцінюються висновкиекспертів. Оцінці повинні бути піддані як всі об'єкти, що були направленіексперту, так і всі частини експертного дослідження (ввідна, дослідницька тависновки). Надалі до оцінки результатів цих експертиз доводиться повертатисянеодноразово, так як потрібно враховувати відомості, що отримані в ході роботипо зупиненій та відновленій провадженням справі.
Практикасвідчить, що некритичне відношення до висновку експерта, невчасне виявленняпомилковості, недостатньої обгрунтованості висновку, його невідповідностіфактичним обставинам справи часом заводять слідство в глухий кут, злочин так ізалишається нерозкритим[25, c.65].
Найбільшхарактерним у справах про нерозкриті злочини минулих років є призначення іпроведення експертиз з метою:
·          ідентифікації або встановлення групової належності особи послідах, залишених на місці події або на інших об'єктах;
·          ідентифікації або встановлення групової належності знарядь злочинуза слідами їх застосування;
·          встановлення джерела походження речей, залишених на місці подіїабо вилучених в інших місцях;
·          встановлення групової належності волосся, крові й інших слідівбіологічного походження;
·          встановлення давності утворення ушкоджень на тілі людини таокремих предметах;
·          визначення часу настання смерті та її причини;
·          ідентифікація особи по виявленому черепу, скелету та прижиттєвихфотознімках особи;
·          ідентифікація живих осіб по їх фотознімках;
·          ідентифікація виконавця тексту по почерку.
Припризначенні експертиз по зазначених справах особливе значення набуваєвідображення в постанові про призначення експертизи відомостей про місце, часвиявлення об'єктів, які направляються на дослідження, про умови їх зберіганняяк після вилучення, так і в період, зупинення провадження по справі. Вказанівідомості допоможуть експерту правильно врахувати та всебічно оцінити зміни, щовідбулися в об'єктах з моменту події до моменту направлення їх на експертизу.
Додатковіможливості порівняльного дослідження раніше вилучених доказів з'являються привиявленні підозрюваного чи виявленні знаряддя вчинення злочину. Якщообвинувачений в період зупинення провадження у справі скоїв інші злочини,обов'язково проводиться порівняльне дослідження слідів, які виявлені по них, зтими, що є по відновленій провадженням справі.
Припідготовці матеріалів на експертизу необхідно враховувати зміни, які моглистатися з об'єктом, що направляється на дослідження. Тому обов'язково повиннібути виявлені та представлені експерту зразки, які відносяться до періоду подіїзлочину та відображають ознаки об'єкта.[25, c.67]

Висновок
Методикарозслідування нерозкритих злочинів минулих років базується на досвіді слідчоїпрактики, який напрацьований на протязі значного періоду розслідуваннязазначеної категорії злочинів, та досягнень науки криміналістики, а саме криміналістичноїтехніки, криміналістичної тактики та криміналістичної методики.
Кримінальнісправи про нерозкриті злочини минулих років — це особлива категорія справ.Відсутність підозрюваного, обвинуваченого, складність завдань по їхвстановленню, вплив фактору часу, процесуальні особливості провадження, іншіспецифічні умови діяльності слідчого по зазначених справах зобов'язують йоготворчо застосовувати багатий арсенал засобів, прийомів і методів, якірозроблені криміналістикою та перевірені практикою.
Багаторічнаслідча практика переконливо свідчить, що наполеглива робота слідчого та органівдізнання, кваліфіковане повторне розслідування нерозкритих злочинів, ретельневідпрацювання на причетність до їх вчинення всіх осіб, що притягуються докримінальної відповідальності за скоєння нових злочинів, дозволяють успішнорозкривати та розслідувати ці злочини. Тому розслідування злочинів минулихроків вимагає від слідчого використання широкого арсеналу засобів, прийомів іметодів, розроблених криміналістикою, наполегливості та досконалого знанняметодики їх розслідування.
Вроботі звертається увага на те, що в багатьох випадках діяльність слідчих іоперативних апаратів органів внутрішніх справ направлена на розкриття ірозслідування злочинів поточного року, а робота по нерозкритих злочинах минулихроків відсувається на другий план.
Томуналежна організація роботи по справах про злочини минулих років, глибокийаналіз матеріалів зупинених справ, побудова нових версій, забезпечення всіхформ взаємодії в роботі з органами дізнання (насамперед, з підрозділами карногорозшуку та виправно-трудовими установами) є реальним шляхом розкриття злочинівминулих років.
Подальшеглибоке дослідження досвіду роботи органів МВС по розкриттю злочинів минулихроків буде сприяти розробці нових рекомендацій по розслідуванню зазначеноїкатегорії злочинів.

Додаток№ 1
Загальна злочинність
  Зареєстровано Розслідувано злочинів 2006 2007
дина-
міка, % 2006 2007
дина-
міка, % Усього злочинів 420900 401293 -4.7 298306 303971 1.9
Рівень злочинності
на 10 тис. населення 89.4 85.2 X
з

н
и
х особливо тяжких 16139 14607 -9.5 13434 13005 -3.2 тяжких 158915 135646 -14.6 105162 95896 -8.8 середньої тяжкості 174472 172251 -1.3 122871 129689 5.5 невеликої тяжкості 71374 78789 10.4 56839 65381 15.0 Усього злочинів загальнокримінальної спрямованості 378294 358538 -5.2 267802 271408 1.3
з

н
и
х особливо тяжких 12644 11370 -10.1 11179 10502 -6.1 тяжких 142213 120144 -15.5 93677 85183 -9.1 середньої тяжкості 163328 160993 -1.4 115549 121647 5.3 невеликої тяжкості 60109 66031 9.9 47397 54076 14.1

Додаток№ 2
Розкриті та нерозкриті злочини
 
 
 
 
 
 
 
 
  Найменування регіонів та лінійних управлінь Розслідувано злочинів (розкрито) Нерозкрито злочинів Відсоток розкриття, % 2006 2007 дина-міка, % 2006 2007 дина-міка, % 2006 2007
Всього по Україні 298306 303971  1.9 149921 133221  -11.1  66.6  69.5
 

Додаток№ 3
Розкриті та нерозкриті злочини загальнокримінальної спрямованості Розслідувано злочинів (розкрито) Нерозкрито злочинів 2006 2007 дина-міка,% Усього злочинів загальнокримінальної спрямованості 267802 271408  1.3 117456 у.т.ч. тяжких та особливо тяжких 104856 95685  -8.7 51582
О
к
р
е
м
і


в
и
д
и

з
л
о
ч
и
н
і
в Умисне вбивство (та замах) 3256 2990  -8.2 200 Умисне тяжке тілесне ушкодження 4912 5189  5.6 654 у т.ч. що спричинило смерть потерпілого 1637 1802  10.1 140 Незаконне позбавлення волі або викрадення людини 200 197  -1.5 70 Торгівля людьми 317 307  -3.2 61 Згвалтування (та замах) 951 888  -6.6 79 Крадіжка 71518 65340  -8.6 64742 у т.ч. із квартир 20742 17981  -13.3 16603 Грабіж 21312 19749  -7.3 15310 Розбій 5741 5382  -6.3 1316 Вимагання 774 701  -9.4 98 Шахрайство 8715 9799  12.4 7301 Бандитизм 17 28  64.7 7 Створення злочинної організації 8 10  25.0 3 Незаконний обіг зброї (ст.ст. 262, 263 КК) 10796 11619  7.6 447 Порушення правил безпеки дорожнього руху 8892 10193  14.6 5295 у т.ч. що спричинило смерть потерпілого 2131 2581  21.1 1402 Незаконне заволодіння транспортним засобом 4128 4247  2.9 3025 з них автомобілями 3030 3126  3.2 2628 Хуліганство 10011 9497  -5.1 3528 Втягнення неповнолітніх у злочин. діяльність 2248 2310  2.8 25

Література
1.  КонституціяУкраїни.-Х.; «ІГВІНІ.», 2006 с.62
2. Закон України «Про судову експертизу» № 4038-12 від 25.02.1994.
3. Кримінальний кодекс України, К.: Вид. Паливода А.В., 2007 р.-172 с.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України.К.: Вид. Паливода А.В., 2007 .-200 с.
5. Просудову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992р. №1 із змінами,внесеними постановою Пленуму від 3 грудня 1997р. №12.
6. ВасильевА.Н. Проблемы методики расследования отдельных видов преступлений. — М., 1978.
7. ВасильевА.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. –М. 1970.
8.  Винокуров В.А.Криминалистическая характеристика преступлений, ее содержание и роль впостроении методики расследования конкретного вида преступлений // Методикарасследования преступлений. – М., 1976.
9.   ГорбачєвськийВ.Я., ЗахаровВ.І.Криміналістичне забезпечення розкриття та розслідуваннянерозкритих злочинів минулих років: Навч-практ. Посібник.- К.: НАВСУ, 2001.- 68с.
10.  Дубинский А.Я., ШостакЮ.И. Организация и деятельность следственно-оперативной группы. — Киев, 1981. с.83.
11.  Дубривный В.А.Деятельность следователя по расследованию преступлений. — Саратов, 1987.
12.  Жбанков В.А.Криминалистические средства и методы раскрытия неочевидных преступлений. — М.,1987.
13.  Ищенко Е.П. Проблемыпервоначального этапа расследования преступлений. — Красноярск, 1987.
14.  Кол. Авторів.Керівник В.Ю. Шепітько.Криміналістика;-Х.,«Ін Юре», 2001
15.  Кулагин Н.И.Использование органами следствия средств массовой информации в профилактикепреступлений. — Волгоград, 1971.
16.  Лавров В.П. Особенностирасследования нераскрытых преступлений прошлых лет. — М., 1972.
17.  Лоскатов А.В.Розслідування нерозкритих злочинів минулих років.2006 р.
18.  Лузгин И.М., Лавров В.П.Способ сокрытия преступления и его криминалистическое значение. — М., 1980.
19.  Лузгин И.М. Реконструкцияв расследовании преступлений. — Волгоград, 1981.
20.  Осмотр места происшествияпри расследовании отдельных видов преступлений. – Киев, 2001.
21.  Порубов Н.И. Научнаяорганизация труда следователя. – Минск,1970.
22.  Прокуратура.Людина.Дежава.Особливостірозслідування нерозкритих умисних убивств. № 11,-К,2004
23.  Разумов Э.А.,Молибога Н.П. Осмотр места происшествия. — К., 1994.
24.  Расследование отдельныхвидов преступлений. — Воронеж, 1986.
25.  Россинская Е.Р.Судебная экспертиза в уголовном, гражданском, арбитражном процессе. — М., 1996
26.  Салтевський М.В.Криміналістика. — Київ, 2004 с.467
27.  Сидоров В.Е. Особенностираскрытия преступлений по “горячим следам”. — М., 1981.
28.  Советская криминалистика.Методика расследования отдельных видов преступлений /под ред. Лисиченко В.К./ — Киев, 1988.
29.  Соловьев А.Б.Использование доказательств при допросе. — М., 1981.
30.  Тимошенко П.Ю.,Салтевский М.В., Жариков Ю.Ф. Теория и практика использования следов памяти(идеальных отображений) в расследовании преступлений. — Киев, 1991.
31.  Якубов М.Л. Показаниясвидетелей и потерпевших. — М., 1968.
32.  Ямпольский А.Е.Психология допроса подозреваемого. — Волгоград, 1978.