Донецькийнаціональний технічний університет
Магістратурадержавного управління
Контрольнаробота
здисципліни «Правове забезпечення державного управління»
Донецьк2010
Зміст
1. Контроль і нагляд у державномууправлінні
1.1 Контроль з боку органів законодавчоївлади
1.2 Контроль з боку спеціалізованихконтролюючих органів
1.3 Контроль з боку представницьких органівмісцевого самоврядування
1.4 Судовий контроль
1.5 Прокурорський нагляд за законністю йдисципліною в державному управлінні
1.6 Звернення громадян як спосібзабезпечення законності й дисципліни в державному управлінні
1.7 Громадський контроль
2. Провадження в справах проадміністративні правопорушення
2.1 Завдання й порядок провадження всправах про адміністративне правопорушення
2.2 Засоби забезпечення провадження всправах про адміністративні правопорушення
2.3 Стадії провадження в справах проадміністративне правопорушення
2.4 Органи (посадові особи), уповноваженірозглядати справи про адміністративні правопорушення
1. Контроль і нагляд у державному управлінні
1.1 Контроль з боку органів законодавчої влади
Згідно з Конституцією України єдиним органом законодавчої влади в Україніє парламент – Верховна Рада України.
Верховна Рада відповідно до наданих їй Конституцією України повноваженьбезпосередньо або через свої органи здійснює контроль за забезпеченнямконституційних прав, свобод і обов’язків громадян України, додержання законівта інших актів, які вона приймає, виконанням загальнодержавних програм іДержавного бюджету України, діяльністю органів, а також посадових осіб, якихвона обирає, призначає або затверджує. Кабінет Міністрів підзвітній івідповідальний перед Верховною Радою. Верховна Рада також може заслуховувати назасіданні звіти членів Кабінету Міністрів України, Генерального прокурораУкраїни, Голови Національного банку України, головного редактора газетиВерховної Ради та інших органів і посадових осіб, які обираються, призначаютьсяабо затверджуються Верховною Радою (крім судових органів і судів).
Верховна Рада може створювати в межах своїх повноважень тимчасовіспеціальні комісії для підготовки й попереднього розгляду питань.
Для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес,Верховна Рада створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала неменш як одна третина від конституційного складу.
Постійно діючим органом Верховної Ради є комітети. Вони законопроектнуроботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноваженьВерховної Ради. Держані органи й організації зобов’язані виконувати вимогикомітетів, надавати їм необхідні матеріали та документи, розглядати вобов’язковому порядку рекомендації і повідомляти в установлений ними строк прорезультати розгляду й вжиті заходи.
Організацію та порядок діяльності комітетів, тимчасових спеціальних ітимчасових слідчих комісій Верховної Ради встановлює закон.
Відповідно до Конституції (ст.101) та Закону України «ПроУповноваження Верховної Ради України з прав людини» від 22 грудня 1997р.(відомості Верховної Ради України – 1998 — №20) парламентський контроль задодержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина та захист правкожного на території України в межах його юрисдикції на постійній основіздійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є:
— захист прав і свобод людини й громадянина, проголошених Конституцією,законами та міжнародними договорами України;
— запобігання порушенням прав і свободи людини й громадянина або сприянняїх поновленню;
1 запобігання будь-яким формамдискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод тощо.
Підставами для порушення Уповноваженим справ і призначення перевірок є:
4 відомості про порушення праві свобод людини й громадянина, які він одержує;
5 звернення громадян України,іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;
6 звернення народних депутатівУкраїни;
7 власна ініціатива.
Для здійснення своїх обов’язків Уповноваженому надано право:
8 безперешкодно відвідуватиоргани державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи,організації незалежно від форм власності, бути присутнім на їх засіданнях;
9 знайомитися з документами таодержувати їх копії в органах державної влади, органах місцевогосамоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах в установах, організаціяхнезалежно від форм власності, органах прокуратури, включаючи справи, якізнаходяться в судах;
10 вимагати від посадових осіб органівдержавної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ,організацій незалежно від форм власності сприяння в проведенні перевірокдіяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ,організацій, виділення спеціалістів для участі в проведенні перевірок;
11 направляти у відповідні органи актиреагування в разі виявлення порушень прав і свобод людини й громадянина длявжиття цими органами відповідних заходів тощо.
Рахункова палата – спеціальний контролюючий орган, який до 23 грудня 1997р. був органомВерховної Ради (Конституційний Суд України рішенням від 23 грудня 1997 року№7-зп щодо відповідності Конституції України /конституційність/ Закону України «ПроРахункову палату Верховної Ради України» згідно зі статями 150 і 152Конституції України визнав, що Рахункова плата не може бути органом ВерховноїРади /це суперечить Конституції України/. У зв’язку з цим Верховна Рада 14січня 1998р. прийняла постанову за №18/98-ВР, відповідно до якої Закон України «ПроРахункову палату Верховної Ради України» з 23 грудня 1997 року продовжитьдію як Закон України «Про Рахункову палату». Таким чином, зараз Рахунковапалата формально не є органом Верховної Ради, але як і раніше, вона має майжеті самі функції та завдання, що мала коли була контролюючим органам парламенту.Тому таку відокремленість від Верховної Ради можна вважати деякою міроюумовною, а контроль з боку Рахункової палати – опосередкованим контролем з бокуВерховної Ради).
Завданням Рахункової палати є:
12 організація та здійснення контролю засвоєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України,витраченням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільовихфондів, обсягами, структурою та їх цільовим призначенням;
13 здійснення контролю за утворенням іпогашенням внутрішнього та зовнішнього боргу України, визначення ефективності йдоцільності видатків державних коштів, валютних і кредитно-фінансових ресурсів;
14 контроль за фінансуваннямзагальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального танаціонально-культурного розвитку, охорони довкілля;
15 контроль за законністю тасвоєчасністю рухів коштів.
Державного бюджету України й коштів позабюджетних фондів в установахНаціонального банку України та уповноважених банках тощо.
Для цього Рахунковій палаті надано такі повноваження:
16 здійснювати експертно-аналітичні таінші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштівзагальнодержавних цільових фондів;
17 коштів позабюджетних фондів, зацільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів піді часздійснення загальнодержавних програм;
18 проводити фінансові перевірки,ревізії в апараті Верховної Ради, органах виконавчої влади, Національному банкуУкраїни, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Радіорганах, а також на підприємствах і в організаціях, незалежно від формвласності, в межах, установлених законодавством;
19 одержувати від керівників установ,організацій, що перевіряють, усю необхідну документацію та іншу інформацію профінансово-господарську діяльність та ін.
До контролю з боку законодавчої вади можна віднести депутатський запит,право народного депутата України брати участь у перевірках додержання законів державнимиорганами й органами об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій, научасть у депутатському розслідуванні, відвідувати будь-які державні органи таоб’єднання громадян, підприємств, установи й організації з питань своєїдепутатської діяльності тощо. Контрольні повноваження Верховної Ради України,її комітетів, депутатів, Рахункової палати закріплено в Регламенті ВерховноїРади України ( відомості Верховної Ради України – 1994 — №35), законах України «Прокомітети Верховної Ради України» від 04 квітня 1995р. ( відомостіВерховної Ради України – 1995 — №19), «Про статус народного депутатаУкраїни» від 17 листопада 1992р./зі змінами/ (відомості Верховної РадиУкраїни – 1993 — №3), «Про Рахункову палату Верховної Ради України»від 11 липня 1996р., який з 23 грудня 1997р. діє як Закон «Про Рахунковупалату» (відомості Верховної Ради України – 1998 — №24).
Контрольні повноваження Президента України визначають Конституція таЗакон України «Про Президента України» від 05 липня 1991р. (відомості Верховної Ради Української РСР – 1991 — №33). Вони поширюються нарізні гілки влади. Так, Президент припиняє повноваження Верховної Ради, якщопротягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочинатися,підписує закони, прийняті Верховною Радою, а в разі незгоди з ними, за умовсуперечності їх Конституції або міжнародним угодам, накладає на них вето знаступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради, скасовує актиКабінету Міністрів та акти Ради міністрів АРК, які не відповідають належнимвимогам, утворює суди, утворює, реорганізує та ліквідує міністерства, іншіцентральні органи виконавчої влади тощо.
Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видаєукази й розпорядження, які є обов’язковими до виконання та території України(ст. 106 Конституції).
Всебічну контрольну діяльність здійснюють органи державної виконавчоївлади всіх рівнів. Ця діяльність є одним із найважливіших елементів організаційноїроботи, спрямованої на подальше укріплення законності й дисципліни в державномууправлінні.
Найширші контрольні повноваження серед органів виконавчої влади належать КабінетуМіністрів України, який здійснює контроль за діяльністю міністерств, державнихкомітетів і відомств, за додержанням ними законодавства. Він сприяє тому, щобці органи в повному обсязі використовували свої повноваження, заслуховує їхзвіти, доповіді та інформацію про виконання завдань, що стоять перед ними, пророзвиток відповідних галузей тощо. Контрольні повноваження Кабінету Міністрівзакріплено в Конституції, інших нормативних актах України.
Рада міністрів АРК має такі ж, як і Кабінет Міністрів, контрольні повноваження(за деякими винятками) відносно підконтрольних їй органів.
Центральні органи виконавчої влади, їх відділи та управління, державніадміністрації, адміністрації підприємств, установ і організацій у процесіповсякденної діяльності систематично здійснюють відомчий контроль, якийпоширюється на підпорядковані їм об’єкти відомчої належності (Порядокпроведення відомчого контролю регулює Порядок здійснення міністерствами, іншимицентральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю,затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2002р. №685).Вони перевіряють виконання законів, указів і урядових постанов, актів вищихорганів, стан дисципліни й ефективність роботи апарату, розміщення тавикористання кадрів, роботу щодо розгляду звернень громадян тощо. Контрольорганізовують безпосередньо керівники вищих відносно підконтрольного об’єктагалузевих органів, їх структурних підрозділів і проводять працівники апарату –відповідні фахівці. В державних комітетах, міністерствах, державнихадміністраціях, підрозділах центральних органів на місцях функціонуєконтрольно-ревізійна служба, підпорядкована безпосередньо керівникові органу.
Контрольні повноваження названих органів державної виконавчої владизакріплено в законах України, Загальному положенні про міністерства, іншийорган державної виконавчої влади України, окремих положеннях про державнікомітети, міністерства, відомства, їх структурні підрозділи, інших нормативнихактах.
Законодавство, що регулює діяльність місцевих державних адміністрацій,надає контрольні повноваження як місцевій адміністрації в цілому, так і їїокремим структурним підрозділам. При цьому контроль з боку її управлінь івідділів, які є органами галузевого управління, — до галузевого контролю.
Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних територіяхдержавний контроль за:
20 збереженням і раціональнимвикористанням державного майна;
21 виконанням державних контрактів ізобов’язань перед бюджетом;
22 належним і своєчасним відшкодуваннямшкоди, заподіяної державі;
23 використанням та охороною земель,лісів, надр, вод, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та іншихприродних ресурсів;
24 додержанням виробниками продукціїстандартів, технічних та інших вимог, пов’язаних з її якістю та сертифікацією;
25 додержанням санітарних і ветеринарнихправил;
26 додержання правил благоустрою,архітектурно-будівельних норм і стандартів тощо.
Контрольні повноваження адміністрації підприємств, установи, організаціїмають галузевий (внутрішньовідомчий) характер, закріплені в різних нормативнихактах як на рівні закону, так і в підзаконних положеннях та статутахвідповідних підприємств, установ і організацій. На керівників підприємств,установ і організацій покладено обов’язок стежити за виконанням підлеглимичинних правил і норм. Разом з бухгалтерією, юридичною та іншими службами вониорганізовують бухгалтерський облік, контролюють раціональне, економне йефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів, збереження державноїта колективної власності. Вони зобов’язанні запобігати розбазарюваннюматеріальних цінностей, порушенням фінансового й господарського законодавстватощо.
У разі виявлення адміністративних правопорушень (наприклад, розкраданнядержавного або колективного майна) адміністрація підприємств, установ,організацій складає протоколи про адміністративні правопорушення й надсилає їхна розгляд компетентним органам (посадовим особам); у межах, установленихзаконодавством, притягає винних до дисциплінарної відповідальності.
1.2 Контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів
До спеціалізованих контролюючих органів належать різні державні інспекціїта служби, основними завданнями яких є здійснення державного контролю в тій чиіншій сфері діяльності. Найвідомішими серед інспекцій є:
27 автомобільна, пожежна, охорони праці,інспекція по контролю за цінами;
28 серед служб – санітарна, податкова,митна, контрольна-ревізійна тощо.
Всі вони органи державного управління або їх самостійні структурніпідрозділи, що мають юрисдикційні повноваження. Будучи контролюючими органамиіншої відомчої належності відносно підконтрольних їм структур, вони здійснюютьміжвідомчий контроль.
Особливість такого контролю (порівняно з відомчим) полягає вспеціалізованому предметі контролю, а також у відсутності відомчоїзацікавленості в його результатах. Досить високу результативність цьогоконтролю обумовлено тим, що його здійснюють висококваліфіковані фахівці, добреобізнані в слабких сторонах підконтрольних їм структур.
Так, Державна автомобільна інспекція Міністерства внутрішніх справУкраїни (далі – Державтоінспекція) відповідно до покладених на неї завдань(контрольні повноваження Державтоінспекції закріплено в «Положенні проДержавну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ України»,затвердженому Постановою Кабінетів Міністрів України від 14 квітня 1997р.№341):
29 бере участь у розробці проектівзаконів та інших нормативних актів і документів, у тому числі правил, норм істандартів, державних і регіональних програм забезпечення безпеки дорожньогоруху і його учасників;
30 здійснює контроль за додержаннямвласниками (володільцями) транспортних засобів, а також громадянами, посадовимиособами вимог Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993р./зі змінами/ (відомості Верховної Ради України – 1993 — №31);
31 правил, норм і стандартів з питаньзабезпечення безпеки дорожнього руху;
32 виявляє та вживає заходи щодопопередження й припинення адміністративних правопорушень, додержання правилдорожнього руху;
33 забезпечує розгляд справ, віднесенихдо відання Державтоінспекції;
34 здійснює профілактику правопорушень усфері безпеки дорожнього руху серед його учасників;
35 регулює дорожній рух;
36 контролює внесення обов’язківплатежів власниками транспортних засобів тощо.
Державтоінспекція за результатами контролю:
37 відстороняє від керуваннятранспортним засобом осіб, що перебувають у стані сп’яніння, або тих, що немають права на керування цим видом транспортного засобу, або грубо порушуютьправила дорожнього руху;
38 розглядає справи про адміністративніправопорушення, віднесені до її відання;
39 застосовує інші, передбаченінормативно-правовими актами заходи впливу.
Державний пожежний нагляд Міністерства України з надзвичайних ситуацій тау справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі – Дерпожнагляд) є одниміз основних спеціалізованих контролюючих органів державної пожежної охорони.Відповідно до покладених на нього завдань інспектори Держпожнагляду:
40 розробляють за участю заінтересованихміністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади йзатверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки, обов’язкові для всіхпідприємств, установ, організацій і громадян;
— здійснюють контроль задодержанням керівниками різних ланок влади й громадянами вимог актівзаконодавства з питань пожежної безпеки;
— проводять перевірку та дізнання за повідомленнями й заявами прозлочини, пов’язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки.
Інспектори Держпожнагляду:
— проводять пожежно-технічні обстеження й перевірки підприємств, установ,організацій, будівель, споруд та інших підконтрольних об’єктів незалежно відформ власності;
— дають керівникам різних ланок влади, а також громадянам обов’язкові довиконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків щодо питаньпожежної безпеки;
— в разі виявлення серйозних порушень правил пожежної безпеки припиняютьабо забороняють роботу підприємств, їх окремих підрозділів, агрегатів,експлуатацію споруд, окремих приміщень, випуск і реалізацію пожежонебезпечної продукції,дію виданих дозволів на право проведення робіт;
— здійснюють контроль за виконанням противопожежних вимог на будівництві тощо.
За результати контролю в разі виявлення порушень інспекториДержпожежнагляду:
— забороняють (до усунення недоліків) випуск і застосування проектів, зупиняють проведеннябудівельно-монтажних робіт, притягають до адміністративної відповідальностіпосадових осіб, інших працівниківпідприємств, установ, організацій і громадян, винних у порушенні встановлених законодавством вимог пожежної безпеки;
— застосовують штрафні санкції до підприємств, установ, організацій за порушення правил пожежної безпеки, невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органівДержпожежнагляду(відомостіВерховної Ради України — 1994 — №5).
Державна інспекція з контролю за цінамивідповідно до покладених на неї завдань і наданих їй повноважень, закріплених у Положенні про Державну інспекцію з контролю за цінами (офіційний вісник України -2000 — №5):
— здійснює державний контроль за додержанням установленого порядку затвердження та застосування цін і тарифів у міністерствах і відомствах, на підприємствах, в установах, організаціях державних та інших форм власності;
— перевіряє обгрунтованістьзатверджуваних міністерствами й відомостями, об’єднаннями, підприємствами та організаціями в межах їх компетенції, незалежно від форм власності й господарювання, цін і тарифів, стан організації та ефективності роботи відомчого контролю за цінами;
— координує роботу єдиної системи органів державного контролю за цінами з іншимиконтролюючими органамита громадськимиоб’єднаннями.
Для цього Держінспекція має право проводити в будь-яких суб’єктахпідприємництва, розташованих на території України, перевірки бухгалтерськихдокументів, книг, звітів, калькуляцій тощо, пов’язаних із застосуванням цін, атакож одержувати необхідні пояснення, довідки та відомості з питань, щовиникають під час перевірок; обстежувати з додержанням відповідних правилвиробничі, складські, торговельні та інші приміщення об’єднань, підприємств іорганізацій, які використовують для виготовлення, зберігання й реалізаціїтоварів і сировини, а також організації і надання різних послуг тощо. Зарезультатами контролю Держінспекція в разі наявності для того підстав вимагаєвід керівників та інших посадових осіб суб’єктів підприємництва, що перевіряє,усунення виявлених порушень законодавства про порядок установлення тазастосування цін; приймає рішення про застосування до суб’єктів підприємництвапередбачених чинним законодавством економічних санкцій та ін. Начальникидержавних інспекцій по контролю за цінами та їх заступники від імені органівдержавного контролю за цінами мають право розглядати справи про адміністративніправопорушення й накладати адміністративні стягнення на винних посадових осіб,а також приймати рішення про застосування економічних санкцій і припинення операційпо рахунках суб’єктів підприємства в установах банку тощо.
Державна санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров’яУкраїни,повноваження якої регулюють Закон України «Про забезпечення санітарного таепідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994р. (відомостіВерховної Ради України – 1994 — №27), здійснює контроль за додержанням юридичнимий фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення,зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров’я, атакож застосовує заходи правового характеру відносно правопорушників.
Основними завданнями цієї служби є:
41 нагляд за організацією та проведеннямусіма юридичними й фізичними особами санітарних і протиепідемічних заходів;
42 нагляд за реалізацією державноїполітики з питань профілактики захворювань населення;
43 участь у розробці й контроль завиконанням програм стосовно попередження шкідливого впливу факторівнавколишнього середовища на здоров’я населення;
44 нагляд за додержанням санітарногозаконодавства тощо.
За виявлення порушень установлених правил державні санітарні лікарі:
45 обмежують, тимчасове забороняють абоприпиняють діяльність підприємства, установ, організацій, об’єктів будь-якогопризначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виникнення окремихтехнологічних операцій;
46 обмежують, тимчасове забороняють абоприпиняють будівництво, реконструкцію та розширення об’єктів за проектами, щоне мають позитивного висновку за результатами державної санітарно-гігієнічноїекспертизи й у разі відсутності від затвердженого проекту, здійснюють інші дії.
Державні санітарні лікарі також притягають винних осіб доадміністративної відповідальності, а до юридичних осіб застосовують фінансовісанкції.
Державна митна служба України здійснює митний контроль з метою забезпечення додержаннядержавними органами підприємствами, посадовими особами, а також громадянамипорядку переміщення через державний кордон товарів та інших предметів.
Митний контроль безпосередньо здійснюють відповідні посадові особимитниць шляхом перевірки документів, які є:
47 необхідними для того контролю;
48 митного огляду (огляду транспортнихзасобів, товарів та інших предметів, особистого догляду);
49 переогляду;
50 огляду документів і предметів, якіпереміщують через митний кордон України;
51 митний обстежень і застосування іншихформ.
Уповноважені особи митних органів у разі виявлення ними порушень митнихправил і за наявність інших передбачених законодавством підстав можутьздійснювати адміністративне затримання, вилучення речей і документів,застосовувати спеціальні засоби попередження й припинення правопорушень.Начальник митного органу, його заступник або посадова особа, яка здійснюєпровадження в справі про адміністративне правопорушення, мають правовідповідною постановою призначити перевірку діяльності підприємства, якеприпустилося порушень митних правил. Начальники митниць та їх заступникипритягають винних осіб до адміністративної відповідальності.
Контрольні повноваження митних органів та їх посадових осіб закріплено вМитному кодексі України (відомості Верховної Ради України — 2002 — №38-39),положеннях про митну службу та її підрозділи, інших нормативних актах.
Функції контролю за додержанням законодавства про податки та інші платежів бюджет здійснює Державна податкова служба України. Вона контролює:
— своєчасне подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів,податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов’язаних ізобчисленням платежів у бюджет, а також перевіряє достовірність цих документівщодо правильності визначення прибутку, доходу, інших платежів у бюджет;контролює додержання громадянами законодавства про індивідуальну трудовудіяльність;
— забезпечує застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкційза порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративнихштрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особамипідприємств, установ, організацій і громадянами;
— передає правоохоронним органам матеріали про факти порушень, за якіпередбачено кримінальну відповідальність, тощо.
Для реалізації цих функцій підрозділами державної податкової службинадано право проводити в будь-яких суб’єктів підприємництва перевірки грошовихдокументів, бухгалтерських книг, звітів, планів, кошторисів, декларацій таінших документів, пов’язаних із обчисленням і сплатою податків та іншихобов’язкових платежів у бюджет, одержувати необхідні пояснення, довідки йвідомості з питань, що виникають під час перевірок, обстежувати будь-якіприміщення підприємств, установ, організацій і громадян, що використовують дляодержання доходів або пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування.
За результатами контролю у випадках, передбачених законодавством,державні податкові інспектори мають право зупиняти операції підприємств,установ і організацій по розрахункових, інших рахунках у банках; вилучати в підприємств,установ і організацій документи, що свідчать про приховування (заниження)прибутку (доходу), й застосовувати до підприємств, установ, організаційфінансові санкції, а громадян-притягати до адміністративної відповідальності(Закон України «Про державну податкову службу в Україні»).
Дещо схожі наведеними функції та повноваження має Державна контрольно-ревізійна служба України.
Вона:
— проводить ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереженнякоштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку й звітності вміністерствах, відомствах та інших органах державної виконавчої влади, державнихфондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, якіодержують кошті з бюджету та державних валютних фондів;
— здійснює контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попереднімиревізіями та перевірками;
— розробляє інструкції та інші нормативні акти про проведення ревізій таперевірок;
— розробляє пропозиції щодо вдосконалення контролю;
— координує роботу контрольно-ревізійних підрозділів міністрів, інших центральнихорганів виконавчої влади тощо.
Головному контрольно-ревізійному управлінню та його підрозділам на місцяхнадано право:
— безперешкодного доступу на підконтрольні об’єкти для з’ясування питань,пов’язаних із ревізією або перевіркою;
— одержувати від посадових і матеріально-відповідальних об’єктів, якіревізують або перевіряти, письмові пояснення з питань, що виникають у ході ревізіїі перевірок, тощо.
За результатами контролю (у випадках, передбачених законодавством, і вразі потреби) контрольно-ревізійна служба накладає на керівників та іншихпосадових осіб підприємств, установ, організацій адміністративні стягнення,стягує в доход держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державнимикомітетами, державними фондами, підприємствами, установами, організаціями занезаконними угодами або без чинного законодавства, тощо (Закон України«Про державну контрольно-ревізійну службу України» від 26 січня1993р. /відомості Верховної Ради України — 1993 — №13/).
1.3 Контроль з боку представницьких органів місцевого самоврядування
Важлива роль у здійсненні контролю в державному управлінні належить сільським,селищним, міським радам, які є органами місцевого самоврядування, щопредставляють відповідні територіальні громади й здійснюють від їх імені та вїх інтересах за допомогою своїх виконавчих органів функції і повноваженнямісцевого самоврядування.
Всебічні контрольні повноваження з боку рад та їх виконавчих органів усфері державного управління обумовлено широким колом делегованих їх державоюповноважень і питань, розв’язання яких покладено на ці представницькі органи.
Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи ведуть статистичний облікгромадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території;здійснюють контроль за виконанням зобов’язань щодо платежів до місцевогобюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності, завикористанням прибутків підприємств і організацій відповідних територіальних громад;контролюють організацію і діяльність підприємств транспорту, зв’язку, побуту;забезпечують належне медичне обслуговування й організацію освітньої роботи,додержання природоохоронного законодавства; відають іншими питаннямигромадського та соціально-культурного будівництва.
До того ж ради мають виключну компетенцію на встановлення відповідно дозаконодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту,забезпечення в ньому чистоти й порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші вгромадських місцях, на прийняття в межах, визначених законом, рішень з питаньборотьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення якихпередбачено адміністративну відповідальність. Ради можуть створювати тимчасовіконтрольні комісії з різних питань.
Виконавчі органи рад входять у разі наявності підстав з поданням довідповідних органів притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вониігнорують вимоги та рішення рад, їх виконавчих органів; звертаються до суду провизначення незаконними актами підприємств, установ і організацій, які обмежуютьправа територіальної громади, а також повноваження органів і посадових осіб місцевогосамоврядування; сільські, селищних та міські виконавчі органи розглядаютьсправи про адміністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання.
Місцеві державні адміністрації підзвітні відповідним районним і обласнимрадам у виконанні програм соціально-економічного й культурного розвитку,районних, обласних бюджетів. Вони також підзвітні та підконтрольні ради участині повноважень, делегованих адміністраціям відповідними радами, а також увиконанні рішень з цих питань. Дієвий контроль з боку представницьких органівмісцевого самоврядування є одним із важливих засобів забезпечення нимикомплексного економічного та соціального розвитку на підвідомчій їм території.
1.4 Судовий контроль
Судовий контроль — специфічний вид контролю в сфері державногоуправління. Особливість цього контролю полягає в тому, що його здійснюють несистематично, не повсякденно, як, наприклад, контроль з боку спеціалізованихконтролюючих органів або прокурорський нагляд за законністю в державномууправлінні, а одноразово під час розгляду справ (адміністративних, цивільних,кримінальних).
Судовий контроль в управлінні можна класифікувати за двома основниминапрямами:
— за видом суду, який здійснює контроль;
— і за формою втручання в діяльність підконтрольного органу.
В останньому випадку виділяють пряму (безпосередню) та непряму(опосередковану) форми втручання.
В Україні судовий контроль здійснюють Конституційний Суд України, судизагальної компетенції та арбітражні суди.
Контроль з боку Конституційного Суду є особливим видом судового контролю,який відокремлено від контролю з боку судів загальної компетенції таарбітражних судів. Таку відокремленість обумовлено особливим статусомКонституційного Суду та предметом його контролю. Конституційний Суд здійснюєконтроль, який виходить за межі контролю в державному управлінні.
До його контрольних повноважень належать:
— обов’язок приймати рішення й давати висновки в справах проконституційність законів та інших актів Верховної Ради України, актівПрезидента України, правових актів Верховної Ради АРК;
— вирішення питань про відповідність Конституції України чиннихміжнародних договорів України або тим міжнародних договорів, згоду наобов’язковість яких надано Верховною Радою України;
— додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи проусунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визнанихКонституцією.
На нього також покладений обов’язок офіційного тлумачення Конституції тазаконів України (Закон України «Про Конституційний Суд України» від16 жовтня 1996р. /відомості Верховної Ради України — 1996 — №49/).
Судовий контроль з боку судів загальної компетенції найдоцільніше оглянутичерез ступінь втручання суду в діяльність відповідного органу (безпосередня йопосередкована форми втручання).
Під час розгляду цивільних справ за позовами і насамперед таких, де однієюзі сторін є орган державного управління, суд (суддя) оцінює їх з поглядувідповідність закону, приймає певне рішення по справі, яким може змінити чискасувати управлінське рішення (акт управління), чим фактично втручається вуправлінську сферу діяльності державного органу. Це справи про незаконнезвільнення (коли суд поновлює на роботі), відшкодування збитків (зобов’язуєсторону відшкодувати збитки, встановлює їх розмір), скасування рішенняуправлінського органу (про надання жилого приміщення) тощо. Форма втручання суду в діяльність органу державного управління тут є прямою (безпосередньою). Прямою форма втручання судді (суду) в діяльність органу державного управління буде й у разі вирішеннясуддею справ, які розглядають у цивільно-правовому порядку (в тому числі справпро адміністративні правопорушення). Судові рішення в таких випадках абоскасовують, або змінюють незаконні акти органів виконавчої влади (їх посадовихосіб), або ж не визнають юридичної сили за акти, що суперечать закону.
Під час розгляду кримінальних справ (найпоказовіші з них про розкраданнямайна) суд, навпаки, може застосувати тільки непряму (опосередковану) формувтручання. Поряд із вирішенням питання про винність особи в кримінальномузлочині та її відповідальність суд перевіряє дій органів управління, посадовихосіб та інших громадян. Якщо суд виявить порушення законності, він виноситьокрему ухвалу (ст.340 Кримінально-процесуального кодексу України; далі КПК).
Це форма інформування державних органів, комерційних та інших структур,об’єднань громадян про виявлення порушення закону й умови, що їх породжують.Суд повідомляє про необхідність вжити заходів щодо їх усунення й попередження вмайбутньому. Але цим суд не змінює реальний стан справ в органі чи організації,на підприємстві, в установі, куди надіслано його ухвалу, як це він робить підчас розгляду деяких цивільних справ, справ про адміністративні правопорушеннята справ по скаргах громадян. Обов’язок прийняти управлінське рішення поокремій ухвалі та змінити ситуацію на краще лежить на керівництві відповіднихорганів і організацій.
Контроль з боку господарських судів має багато спільного з контролем збоку судів загальної компетенції. Основна відмінність між ними полягає впредметі спору й суб’єктах, які беруть участь у справі (юридичні особи). Різноюдля них є і нормативна база. Господарські суди в своїй діяльності керуютьсяГосподарським процесуальним кодексом України (відомості Верховної Ради України- 1992 — №6) та Законом України «Про судоустрій України» від 07лютого 2002р. (відомості Верховної Ради України — 2002 — №27-28). Значнівідмінності має і процедура розгляду справ.
Викладене дозволяє дійти висновку, що судовий контроль в управлінні — цезаснована на законі діяльність судів по перевірці правомірності актів і дійорганів управлінні, їх посадових осіб, відновленню порушених прав, а внеобхідних випадках — застосуванню до цих суб’єктів правових санкцій.
1.5 Прокурорський нагляд за законністю й дисципліною в державномууправлінні
Конституція України покладає на прокуратуру:
1. підтримання державного обвинувачення в суді;
2. представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках,визначених законом;
3. нагляд за додержанням законів органами, які проводятьоперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4. нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень укримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусовогохарактеру, пов’язаних із обмеженням особистої свободи громадян (ст.21).
Закон України «Про прокуратуру» надає прокуратурі також правоздійснювати нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів КабінетомМіністрів України, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншимиорганами державного й господарського управління та контролю, урядом АРК,місцевими радами та їх виконавчими й розпорядчими органами, військовимичастинами, політичними партіями, громадськими організаціями, незалежно від формвласності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами тагромадянами.
Під час здійснення нагляду прокуратури не можуть втручатися в діяльністьпіднаглядних їм органів, не наділені безпосереднім правом застосувати заходипримусового впливу, скасувати протизаконні акти управління та змінювати їх.Вони також не можуть притягати винних до правової відповідальності.
Здійснюючи нагляд, прокурори застосовують певні методи й форми.
До методів діяльності прокурорів слід віднести їх право:
— зажадати подання їм документів і відомостей;
— безперешкодно входити в приміщення;
— здійснювати на місцях перевірку законів;
— вимагати від відповідних органів і посадовихосіб проведення перевірок і ревізій підпорядкованих об’єктів;
— вимагати від посадових осібі громадян письмових чи усних пояснень з приводу порушень закону.
Підставою для цих дій з боку прокурорів є інформація про порушеннязаконності, яку прокурори можуть одержувати будь-якими законними способами: іззасобів масової інформації (телебачення, радіо, преса), звернень громадян,громадських об’єднань, оперативним шляхом тощо.
У разі підтвердженняінформації прокурор реагує на порушення законності й дисципліни шляхом видання актів прокурорськогореагування. Закон України «Про прокуратуру» називає чотири формипрокурорського реагування:протест, письмовийприпис, подання й постанова.
Протест на акт, що суперечить закону, приносить прокурор, його заступник до органу, який його видав, або до органу вищогорангу. В такому ж порядку приносять протест нанезаконні рішення чи дії посадових осіб (ст.21).
У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його відповідно до закону, а також припинення незаконної діїпосадової особи, поновлення порушеного права.
Протестпрокурора зупиняєдію опротестованого акта й підлягає обов’язковому розгляду відповідним органомабо посадовою особою в десятиденний строк після його надходження. Про наслідкирозгляду протесту в цей же строк повідомляють прокурора.
У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор можезвернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Подача такої заяви,так само як і протест, зупиняє дію правового акта.
Письмовий припис про усунення порушень закону вносить прокурор, його заступник органу чипосадовій особі, які допустили порушення, або вищому в порядкупідпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення(ст.22).
Припис вносять у випадках, коли порушення закону очевидне й може завдатисуттєвої шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а такожгромадянам, якщо воно не буде негайно усунуте. Припис підлягає негайномувиконанню, про що повідомляють прокурора.
Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищому прокурора, якийзобов’язаний розглянути скаргу протягом десяти днів. Рішення вищого за посадоюпрокурора є остаточним.
Подання звимогами усунути порушення закону, причини цих порушень і умови, що їмсприяють, вносить прокурор, його заступник у державний орган, громадськуорганізацію або посадовій особі, який наділено повноваження усунути порушеннязакону, й підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк маєбути вжито відповідно заходів щодо усунення порушень закону, причин і умов, щоїм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору (ст.23).
Залежно від характеру порушення закону, прокурор (його заступник)виносить вмотивовану постанову продисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення абопорушення кримінальної справи щодо винних осіб (ст.24).
Постановапро порушеннядисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження. Про результати розгляду повідомляють прокурора.
Невиконання посадовими особамизаконних вимог прокурора(його заступника) тягне за собою застосування адміністративної відповідальності.
1.6 Звернення громадян як спосіб забезпечення законності йдисципліни в державному управлінні
Одним ізнайважливіших заходів щодо забезпечення законності й дисципліни в державномууправлінні є право громадян на звернення до державних органів влади, органівмісцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій різних формвласності, громадських об’єднань.
Зверненнягромадян становлять сукупність активних вольових дій фізичних осіб. Їхособливість полягає в тому, що не всі звернення громадян можна віднести дозаходів, які забезпечують законність і дисципліну в державному управлінні.Тільки скарги й заяви про порушення чинного законодавства та недоліки в роботітих чи інших осіб, державних і недержавних структур ініціюють компетентніоргани (повноважених осіб) на проведення контрольно-наглядових дій з метоюусунення порушень і недоліків.
Скаргу напротизаконні дії або рішення відповідних органів та їх посадових осіб подають упорядку підлеглості вищому органу або посадовій особі що не позбавляєгромадянина права на звернення в суд відповідно до закону, а в разі відсутностітакого (вищого) органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням– безпосередньо в суд.
Отже, захищаючисвої законні права й свободи, громадяни звертають увагу компетентних органів напорушення законодавства й таким чином захищають наявні і державі та суспільствіправовідносини. Такий контроль у деяких випадках називають ще індивідуальним.
1.7 Громадськийконтроль
Серед повноваженьдеяких громадських угруповань є такі, що мають ознаки повноважень, якізастосовують контролюючі органи. Наприклад, профспілки відповідно до чинногозаконодавства контролюють додержання адміністрацією підприємств, установ,організацій законодавства про працю й нормативних актів про охорону праціжитлово-побутове обслуговування працівників тощо. Закон України «Прозахист прав споживачів» від 12 травня 1991р. (в редакції Закону від 15грудня 1993р. /відомості Верховної Ради України -1994 — №1/) надає правооб’єднань споживачів:
- здійснюватиконтроль за додержанням прав громадян як споживачів;
- проводитинезалежну експертизу та випробування продукції;
- Разом звідповідними органами здійснювати контроль за якістю продукції, торговельногота інших видів обслуговування, застосування цін;
- Вносити вправоохоронні органи та органи державного управління матеріали про притягненнядо відповідальності осіб, винних у випуску та реалізації неякісної продукції,тощо.
Представниківдеяких громадських угрупувань наділено правом складати протоколи проадміністративні правопорушення. Це народні дружинники, громадські мисливські,лісові інспектори, інспектори рибоохорони та ін., які мають повноваженняздійснювати перевірку додержання законодавства у відповідних сферах діяльності.Окремих із них наділено в деяких випадках правом доставляти правопорушників доміліції чи виконкому сільської (селищної) ради.
2. Провадження в справах про адміністративні правопорушення
2.1 Завдання й порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення
Кожне провадження здійснюють відповідно до певних стадій з додержаннямпринципів адміністративного процесу.
Повноваження в справах про адміністративні правопорушення визначається як низкапослідовних дій уповноважених органів (посадових осіб), а в деяких випадкахінших суб’єктів, які згідно з нормами адміністративного законодавстваздійснюють заходи, спрямовані на притягнення правопорушників довідповідальності й забезпечення виконання винесеної постанови.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушеннязгідно зі ст.245 КпАП є:
- своєчасне,всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення їїточно відповідно до законодавства, забезпечення виконання винесеної постанови,а також виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню адміністративнихправопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусідодержання законів, зміцнення законності.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюють назасадах суворого додержання законності та принципу презумпції невинуватості,згідно з яким особу, що притягають до адміністративній відповідальності,вважають невинуватою, доки протилежне не буде доведено й зафіксовано вустановленому законом порядку.
Поряд із загальними принципами, характерними для всього адміністративногопроцесу (законності, об’єктивної істини, рівності громадян перед законом,оперативності тощо), провадженню в справах про адміністративні правопорушеннязначною мірою більше, ніж іншими провадженнями, властивий принципекономічності, що, однак, не означає, що справи повинні розглядатися поверхово.
2.2 Засоби забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення
Для правильного й об’єктивного вирішення справи важливе значення маютьзаходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення.Їх застосовують для припинення адміністративних проступків, встановлення особи,складання протоколу про адміністративні правопорушення, забезпечення своєчасногорозгляду справи та виконання постанов про накладення адміністративних стягненьу справах.
У статтях 260-267 КпАП наведено перелік заходів процесуальногозабезпечення повноважень в справах про адміністративне правопорушення:
— адміністративне затримання;
— особистий огляд і огляд речей;
— вилучення речей і документів;
— відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими імаломірними суднами та огляд на стан сп’яніння.
Два заходи забезпечення встановлено іншими статтями КпАП:
- доставленняпорушника (ст.259);
- привідпорушника (ст.268).
Доставлення порушника згідно зі ст.259 КпАП здійснюють з метою:
- по-перше,припинення правопорушення;
- по-друге,складання протоколу про адміністративне правопорушення;
- по-третє,встановлення особи порушника.
Фактичне здійснення доставлення забезпечують застосуванням психічного абофізичного впливу.
Залежно від місця, підстав і мети, доставлення порушника можутьздійснювати: працівники міліції, уповноважені посадові особи, які здійснюютьнагляд за додержанням правил користування засобами транспорту (статті 222-229,236 КпАП), правил пожежної безпеки, санітарно-гігієнічних ісанітарно-протиепідемічних правил на транспорті, повноважні представникиприродоохоронних органів, народні дружинники, громадські природоохоронніінспектори, працівники воєнізованої охорони.
Встановлено максимальний строк перебування порушника в штабі ДНД таприміщенні селищної чи сільської ради – одна година.
Схожим із розглянутих заходом забезпечення є привід порушника в разі ухиленняйого від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді. Це також примусоведоставлення особи, але відмінність полягає в меті доставлення – привідздійснюють працівники міліції для забезпечення присутності правопорушника підчас розгляду справи. Привід допускається лише у випадках, прямо передбаченихзаконом (ч.2 ст. 268 КпАП).
Адміністративне затримання переважно може тривати не більш як три години.Триваліші строки може бути встановлено тільки законодавчими актами (ч.1 ст.263КпАП). Так, на строк до трьох діб з письмовим повідомленням прокурора протягомдвадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб зсанкції прокурора може бути затримано осіб, які порушили прикордонний режим аборежим у пунктах пропуску через державний кордон, якщо вони не мають документів,що посвідчують їх особу. До розгляду справи може бути затримано осіб, яківчинили дрібне хуліганство (розглядається протягом доби), порушили порядокорганізації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій абовиявили неповагу до суду чи торгували з рук у невстановлених місцях (протягомтрьох діб), тощо.
З метою забезпечення законності застосування адміністративного затриманняпро нього складають протокол, у якому зазначають: дату й місце його складання;посаду, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості проособу затриманого; час і мотиви затримання. Затриманому надається правоознайомитися з протоколом і підписати його (або відмовитися від підписання),вимагати повідомити про місце його перебування родичів, адміністрацію за місцемроботи або навчання. Про затримання неповнолітнього повідомлення його батьківабо осіб, які їх замінюють, є обов’язковим (ст.261 КпАП).
Особистий огляд і огляд речей проводять з метою виявлення, закріпленнянеобхідних доказів правопорушення й забезпечення подальшого притягненняпорушника до відповідальності. Право на їх проведення надано уповноваженим нате посадовим особам органів внутрішніх справ, воєнізованої охорони, цивільноїавіації, митних установ і прикордонних військ, а на огляд речей – також органівлісоохорони, рибоохорони й органів, які здійснюють державний нагляд задодержанням правил полювання. Цей перелік може бути розширено лишезаконодавчими актами (ст.264 КпАП).
Особистий огляд провадить уповноважена на те особа однієї статі зоглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статі. Огляд речей, ручноїкладі, багажу, знарядь полювання й лову риби, добутої продукції, транспортнихзасобів та інших предметів здійснюють, як правило, в присутності їх власника.За його відсутності зазначені речі може бути піддано оглядові лише вневідкладних випадках, але з обов’язковою участю двох понятих.
Проведення огляду оформлюють спеціальним протоколом або роблять про цевідповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення або впротоколі про адміністративне затримання.
Вилучення речей і документів, що є знаряддям або безпосереднім об’єктомправопорушення, здійснюють уповноважені особи, яким надано право провадитиадміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, з метою забезпеченнядоказів, а також, залежно від результатів розгляду справи, забезпечення їхконфіскації, оплатного вилучення, знищення або повернення володільцеві.
Про вилучення речей і документів складають протокол або роблятьвідповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення, про оглядречей або адміністративне затримання (ч.3 ст.265 КпАП).
Стаття 265 КпАП встановлює особливості вилучення окремих видів речей ідокументів, вилучення їх у окремих осіб і процесуального оформлення вилученнядеяких предметів.
З метою забезпечення законності застосування розглянутих заходів ст.267КпАП передбачає можливості їх оскарження зацікавленою особою у вищий орган(вищій посадовій особі) або прокуророві.
2.3 Стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення
Провадження в справах про адміністративні правопорушення складається зчотирьох стадій:
1) порушеннясправи про адміністративне правопорушення;
2) розглядсправи про адміністративне правопорушення й винесення по справі постанови;
3) оскарження(або опротестування) постанови по справі про адміністративне правопорушення(виникає в тих випадках, коли особа, яку притягають до адміністративноївідповідальності, або потерпілий не згодні з винесеною відносно них постановою.Постанову по справі може опротестувати прокурор);
4) виконанняпостанови про накладення адміністративного стягнення.
Стадія порушення справи про адміністративне правопорушення полягає вскладанні протоколу уповноваженою на те особою або представником громадського формування.До таких належать посадові особи виконавчих органів сільських, селищних рад,органів внутрішніх справ, органів транспорту, громадські інспектори охорониприроди тощо. Перелік осіб, які мають право складати протоколи про адміністративніправопорушення, наведено в ст.255 КпАП.
Наявність протоколу про адміністративне правопорушення свідчить про те,що є підстави для порушення справи, причому протокол має бути складеноуповноваженою особою з додержанням певної, встановленої законом форми. Інакшесправу про адміністративне правопорушення не може бути розпочато.
У протоколі повинні зазначатися:
— дата і місце його складання;
— посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка склала протокол;
— відомості про особу порушника;
— місце, час вчинення й сутність адміністративного правопорушення;
— нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення;
— прізвище, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є;
— пояснення порушника;
— інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Протоколи підписує особа, яка його склала, й особа, яка вчинилаадміністративне правопорушення. За наявністю свідків і потерпілих протокол можебути підписано також цими особами.
У разі відмови особи, яка вчинила правопорушення, від підписанняпротоколу в ньому роблять запис про це. Особа, яка вчинила правопорушення, маєправо подати пояснення й зауваження щодо змісту протоколу, які додають донього, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.
У деяких випадках, прямо передбачених законом, протокол проадміністративне правопорушення не складають. Ці випадки вичерпно визначено вст.258 КпАП. Але якщо правопорушник оспорює стягнення, яке на нього накладають,то протокол про адміністративне правопорушення складають.
Перша стадія провадження в справах про адміністративне правопорушеннязакінчується з моменту надіслання протоколу органу (посадовій особі),уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення. До ньогомають додаватися й усі інші матеріали про правопорушення (пояснення свідків,протокол вилучення речей тощо).
Стадія розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення посправі постанови полягає в тому, що компетентний орган (посадова особа)проводить остаточне розслідування у справі й дає правову оцінку діям особи, якузазначено в протоколі як правопорушника.
Одержавши матеріали справи, компетентний орган (посадова особа) готує їїдо розгляду. При цьому він вирішує:
- чиналежить до його компетенції розгляд даної справи;
- чиправильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративнеправопорушення;
- чисповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду;
- чивитребувано необхідні додаткові матеріали;
- чипідлягають задоволенню клопотання особи, яку притягають до адміністративноївідповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Справу про адміністративне правопорушення розглядають відкрито,здебільшого, за місцем його вчинення. Під час розгляду справи орган (посадоваособа) з’ясовує:
- чи буловчинено адміністративне правопорушення;
- чи виннадана особа в його вчиненні;
- чипідлягає вона адміністративній відповідальності;
- чи єобставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність;
- чизаподіяно майнову шкоду;
- чи єпідстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розглядгромадянської організації, трудового колективу, а також з’ясовує іншіобставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За загальним правилом справи про адміністративне правопорушення розглядаютьу п’ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою),правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення таінших матеріалів справи. Скорочені строки розгляду справи – одна доба, три -,п’яти – і семиденний строк, встановлено законодавством про адміністративнеправопорушення для деяких видів правопорушень.
Так, відповідно до ст.277 КпАП протягом доби розглядають, наприклад:
- справипро заготівлю, переробку або збут радіоактивно забруднених продуктів харчуванняабо іншої продукції;
- порушенняправил про валютні операції;
- незаконніпосіви і вирощування снотворного маку чи конопель;
- зліснунепокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадськогоформування з охорони громадського порядку, військо службовця;
- дрібнехуліганство тощо.
У триденний строк розглядають справи про:
— виготовлення й використання без належного дозволу радіо передавальнихзасобів;
— торгівлю з рук у невстановлених місцях.
У п’ятиденний строк розглядають справи про:
— дрібне розкрадання державного або колективного майна;
— порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазналирадіаційного забруднення, тощо.
У семиденний строк розглядають справи про:
— порушення, пов’язанні з використанням газу, експлуатацією газовикористовуючихустановок без обліку витрати газу;
— непідготовленістю до роботи резервного паливного господарства.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадоваособа) виносить постанову по справі. Постанову виконавчого органу селищної,сільської ради по справі про адміністративне правопорушення приймають у формірішення. Зміст постанови та її форму врегульовано в ст.283 КпАП.
Вона має містить:
- найменуванняоргану (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи;
- відомостіпро особу, щодо якої розглядають справу;
- викладенняобставин, з’ясованих під час розгляду справи;
- зазначеннянормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративнеправопорушення;
- прийнятепо справі рішення.
Якщо під час розв’язання питання про накладення стягнення заадміністративне правопорушення адміністративними комісіями, виконавчимиорганами селищних, сільських рад, районними (міськими) судами (суддями)одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то впостанові по справі зазначають розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок істрок її відшкодування.
Постанова у справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі йдокументи (якщо таке вилучення проводилося), а також вказівку про порядок істрок її оскарження.
Постанову колегіального органу приймають простою більшістю голосів членівколегіального органу, присутніх на засіданні, підписують головуючий назасіданні й секретар цього органу.
Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення посадовіособи, крім КпАП та інших нормативних актів загального характеру, керуютьсятакож положенням про органи, представниками яких вони є (наприклад, Положеннямпро адміністративні комісії тощо). Своє рішення вони оформлюють або шляхомвинесення постанови, або роблять запис про захід стягнення в протоколі проадміністративне правопорушення. Таке право надано, наприклад, начальниковірайвідділу міліції або його заступникові.
Після розгляду справи орган (посадова особа) виносить згідно зі ст.284КпАП одну з таких постанов:
1) пронакладення адміністративного стягнення;
2) прозастосування заходів впливу, передбачених ст.24¹ КпАП.
3) Прозакриття справи.
Постанову про закриття справи виносять за оголошення усного зауваження,передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективуабо передачі їх прокурору, органу попереднього слідства чи дізнання, а такожнаявності обставин, передбачених ст.247 КпАП.
До цих обставин належать:
1) відсутністьподії і складу адміністративного правопорушення;
2) недосягненняособою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічноговіку;
3) неосудністьособи, яка вчинила протиправну дію або бездіяльність;
4) вчиненнядії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;
5) виданняакта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;
6) скасуванняакта, який встановлює адміністративну відповідальність;
7) закінченняна момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбаченихст.38 КпАП (двох місяців з дня вчинення правопорушення, а при триваючомуправопорушенні – двох місяців з дня його виявлення);
8) наявністьпо тому самому факту щодо особи, яку притягають до адміністративноївідповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) пронакладення адміністративного стягнення або не скасованої постанови про закриттясправи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному фактукримінальної справи;
9) смертьособи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Якщо ж було винесено постанову про накладення адміністративногостягнення, то її оголошують негайно після закінчення розгляду справи. Копіяпостанови протягом трьох днів вручають під розписку або висилають особі, щодоякої її винесено. Копія постанови в той же строк вручають або висилаютьпотерпілому на його прохання. В разі, якщо її висилають, про це роблятьвідповідну відмітку у справі.
Оголошення постанови по справі про адміністративне правопорушеннязакінчується стадія розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Постанову про накладення адміністративного стягнення в деяких випадкахобов’язково доводять до відома громадськості. Ці випадки передбачено в ст.286КпАП.
Наступною (третьою) стадією, яка виникає не в кожному впровадженні всправах про адміністративне правопорушення, є стадія оскарження (абоопротестування) постанови по справі про адміністративне правопорушення.Наявність цієї стадії виступає однією з найважливіших гарантій правправопорушника. Постанову по справі про адміністративне правопорушення можебути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Порядок оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушенняврегульовано в ст.288 КпАП. Постанову адміністративної комісії оскаржують увиконавчий комітет відповідної ради або в районний (міський) суд; рішеннявиконавчого комітету селищної, сільської, міської ради – у відповідну раду абов районний (міський) суд; постанову іншого органу (посадової особи) пронакладення адміністративного стягнення – у вищий орган (вищій посадовій особі)або в районний (міський) суд. Рішення суду в усіх наведених випадках єостаточним і оскарженню не підлягає.
Постанову про одночасне накладення основного й додатковогоадміністративних стягнень може бути в десятиденний строк з дня винесенняпостанови оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого впорядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення.
За загальним правилом скаргу подають до органу (посадовій особі), якийвиніс постанову по справі адміністративне правопорушення, а той протягом трьохдіб надсилає її разом зі справою органу (посадовій особі), який правомочний їїрозглянути.
Подання в установлений строк скарги й принесення прокурором протестузупиняють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення дорозгляду скарги або протесту. Виняток встановлює випадки, коли виносятьпостанову про застосування заходів стягнення у вигляді попередження абоадміністративного арешту, а також у випадках накладення штрафу, що стягуєтьсяна місці вчинення адміністративного правопорушення.
Орган (посадова особа), який одержав скаргу чи протест на постанову посправі про адміністративне правопорушення, перевіряє законність іобгрунтованість винесеної постанови, тобто встановлює, чи дійсно в діях особи,яку притягають до адміністративної відповідальності, є склад правопорушення, чиправильно оформлено документи у справі, чи не перевищив орган (посадова особа),який розглянув справу, свої повноваження тощо.
Після цього орган (посадова особа), який розглядав скаргу (або протест),може прийняти одне з таких рішень:
1) залишитипостанову без змін, а скаргу або протест – без задоволення;
2) скасуватипостанову й надіслати справу на новий розгляд;
3) скасуватипостанову й закрити справу;
4) змінитизахід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність заадміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Якщо буде встановлено що постанову винесено органом (посадовою особою),не правомочним розглянути цю справу, то таку постанову скасовують, а справунадсилають на розгляд компетентному органу (посадової особи).
Прокурор, виявивши, що рішення щодо скарги або протесту на постанову посправі про адміністративне правопорушення є незаконним, може опротестуватийого.
Скасування постанови є одночасним закриттям справи про адміністративнеправопорушення, тягне за собою повернення особі, яку притягли доадміністративної відповідальності, стягнених грошових сум, оплатно вилучених іконфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, пов’язаних із цієюпостановою. У разі неможливості повернення предмета повертають його вартість.
Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення –завершальна стадія провадження в справах про адміністративне правопорушення. Їїсутність полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, якепризначено правопорушнику постановою.
У процесі виконання постанови особи, винні у вчиненні адміністративногопроступку, зазнають відповідних обмежень особистого, морального чиматеріального характеру. Від того, як послідовно реалізовано постанову проадміністративне стягнення, наскільки справу доведено до кінця, значною міроюзалежать рівень ефективності боротьби з адміністративними правопорушеннями, їхпопередженням, результативність виховання громадян у дусі точного й неухильногододержання законів.
Порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягненьврегульований у розділі V КпАП, Митному кодексі та інших законодавчих актах України.
Необхідною умовою виконання постанови про накладення адміністративногостягнення є вступ її в законну силу. Це означає, що постанова набула юридичногозначення та є обов’язковою для виконання.
Відповідно до ст.298 КпАП постанова про накладення адміністративногостягнення є обов’язковим для виконання державними й громадськими органами,підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.
Постанова охоплює не тільки діяльність уповноважених органів (посадовихосіб), а й поведінку самого порушника. Так, особа, притягнута доадміністративної відповідальності, має виконувати ті чи інші обов’язки,покладені на неї постановою. Ухилення від добровільного виконання постанови пронакладення адміністративного стягнення веде до необхідності застосування щодоправопорушника примусових заходів впливу.
Орган, уповноважений виконати постанову, зобов’язаний своєчасно й точноздійснювати в зв’язку з цим низку дій, установлених КпАП та іншими нормативнимиактами, оформити потрібні документи, надіслати їх за належністю.
Усі інші юридичні та фізичні особи, причетні до своєчасного й точноговиконання постанови (адміністрація підприємств, установ, організацій,банківські установи, торгівельні підприємства тощо), зобов’язані сприятиорганам, що виконують постанову, в її реалізації. Орган (посадова особа), якийвиніс постанову про накладення адміністративного стягнення, покликанийздійснювати контроль за правильною та своєчасною реалізацією цього акта,вирішувати питання, пов’язані з його виконанням.
Відповідно до ст.299 КпАП постанова про накладення адміністративногостягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановленоКпАП та іншими актами законодавства України.
Якщо ж постанову про накладення адміністративного стягнення опротестованопрокурором або оскаржено особою, відносно якої її винесено, чи потерпілим, їївиконують після залишення протесту або скарги без задоволення. Це положення непоширюється на випадки накладення стягнень у вигляді попередження,адміністративного арешту, а також, коли штраф стягують на місці вчиненняадміністративного правопорушення.
Виконанням постанов займаються різні державні органи. При цьому вониздійснюють подвійну за своїм характером діяльність: по зверненню постанов довиконання й по безпосередньому їх виконанню. І та й інша діяльність утворюютьєдину стадію виконання постанов, але є її різними етапами.
На етапі звернення постанови до виконання юрисдикційні органи (ті, щовирішують питання про відповідальність винних і виносять постанови пронакладення адміністративних стягнень) насамперед повинні своєчасно надіслативинесену постанову органу-виконавцю. У зміст цієї діяльності входять такожздійснення контролю за своєчасним і точним виконанням постанов і вирішення всіхпов’язаних із цим питань (відстрочка, припинення виконання постанов тощо).
Безпосереднє виконання постанов покладено на уповноваження на це органи(органи внутрішніх справ, судових виконавців, митні органи та ін.).
У провадженні по деяких правопорушеннях орган, який виніс постанову,уповноважений сам виконати її або здійснити заходи щодо її виконання.Наприклад, органи державної контрольно-ревізійної служби України розглядаютьсправи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням законодавстваз фінансових питань (ст.164² КпАП), можуть застосовувати адміністративнестягнення у вигляді штрафу. Вони ж зобов’язані здійснювати заходи щодовиконання винесеної постанови.
Як уже було зазначено, за загальним правилом постанова про накладення адміністративногостягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. Але законодавець у ст.301КпАП передбачив можливість відстрочки виконання постанови, якщо негайневиконання постанови про накладення адміністративного стягнення у виглядіадміністративного арешту, виправних робіт або штрафу (за винятком стягненняштрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) є неможливим. Уцьому разі орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочитивиконання постанови на строк до одного місяця.
У ст.302 КпАП вказано обставини, які виключають можливість початку абодальшого провадження в справі та слугують підставами припинення виконанняпостанови про адміністративне стягнення, якщо її винесено.
До них належать:
- виданняакта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;
- скасуванняакта, який встановлює адміністративну відповідальність за даний проступок;
- смертьособи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Стаття 303 КпАП встановлює строк давності, після закінчення якогопостанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню.Якщо постанову не було звернено до виконання протягом трьох місяців з днявинесення, то вона не підлягає виконанню. В цей строк не включається час, наякий виконання постанови зупиняється в зв’язку з відстрочкою її виконання заст.301 КпАП, а також пов’язаний із винесенням протесту або поданням скарги.
Законодавство може встановлювати й інші, триваліші строки для виконанняпостанов у справах про окремі види адміністративних правопорушень. Відповіднодо ч.3 ст.328 Митного кодексу України конфіскацію товарів – безпосередніхпредметів порушення митних правил, товарів зі спеціально виготовленими сховищам(тайниками), що використовували для приховування безпосередніх предметівпорушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, яківикористовували для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правилчерез митний кодекс України (ч.3 ст.322 МК), проводять незалежно від часувчинення або виявлення порушення митних правил.
Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладенняадміністративного стягнення здійснює орган (посадова особа), який виніспостанову.
2.4 Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративніправопорушення
Відповідно до законодавства (ст.213 КпАП) справи про адміністративніправопорушення розглядають:
1) адміністративнікомісії при виконавчих комітетах міських, селищних, сільських рад;
2) виконавчікомітети міських, селищних, сільських рад;
3) районні(міські) суди (судді);
4) органивнутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи),уповноважені на те КпАП.
Компетенцію і порядок створення колегіальних органів урегульованозаконодавством України.
Посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення,згідно зі ст.217 КпАП діють у межах надання їм повноважень і лише під часвиконання службових обов’язків.
Найширшу компетенцію в сфері застосування адміністративних стягнень маютьадміністративні комісії. Порядок їх створення, склад, завдання та компетенціювизначено КпАП, Законом України «Про місцеве самоврядування»,Положення про адміністративні комісії України, затвердженим Указом ПрезидіїВерховної Ради УРСР від 09 березня 1988р. (відомості Верховної Ради УкраїнськоїРСР – 1985 — №44).
Адміністративні комісії є колегіальними органами. Їх утворюють відповідніоргани місцевого самоврядування при виконавчих комітетах міських, селищних,сільських рад. Адміністративні комісії створюють на строк повноважень цих рад.
Комісію очолює голова. До складу комісії входять: заступник голови,відповідальний секретар і члени комісії, кількість яких встановлює відповіднарада, залежно від обсягу роботи комісії. До їх складу входять також депутатирад, представники профспілок та інших громадських організацій, трудовихколективів. Разом з тим, не можуть входити до складу комісії посадові особи,які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, а такожпрацівники прокуратури, суду, адвокатури. Поточну роботу й контроль завиконання постанов адміністративних комісій здійснює відповідальний секретаркомісії, посада якого є звільненою від виконання інших службових обов’язків.
Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних у містах радутворюють у разі надання районній у місті раді та її виконавчому комітетувідповідних повноважень міською радою.
Адміністративні комісії – це не тільки основні колегіальні органи,уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, а й органи,покликані виховувати громадян у дусі точного й неухильного додержання законів,сумлінного ставлення до державного та громадського обов’язку, поваги до прав,честі й гідності громадян, а також попереджувати правопорушення.
Адміністративні комісії розглядають справи про адміністративніправопорушення, відповідальність за які передбачено КпАП, іншими законами, атакож загальнообов’язковими рішеннями – рішеннями з адміністративними санкціями(ст.5 КпАП).
Адміністративні комісії при виконавчих комітетах міських, районних умістах, селищних, сільських рад розглядають справи про адміністративніправопорушення, передбачені в ст.218 КпАП. Засідання проводять не рідше як дварази на місяць і є правомочними за наявності не менш як половини загальногоскладу адміністративної комісії. Справи розглядають за місцем проживанняпорушника в п’ятнадцятиденний строк з дня одержання протоколу проадміністративне правопорушення та інших матеріалів справи, крім справ пропорушення, пов’язані з використанням газу (ст.101 КпАП), експлуатацієюгазовикористовуючих установок без обліку витрати газу(ст.102 КпАП) інепідготовленістю до роботи резервного паливного господарства(ст.103 КпАП), якікомісія розглядає в семиденний строк.
До особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, адміністративнакомісія може застосовувати:
- попередження;
- штрафи;
- оплатневилучення предмета, який є знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктомадміністративного правопорушення.
Замість накладення адміністративного стягнення комісія може передатиматеріали про порушника на розгляд громадської організації або трудовогоколективу для застосування заходів громадського впливу.
Керівництво й контроль за діяльністю адміністративних комісій здійснюютьвиконавчі органи міських, районних у містах, селищних і сільських рад. У своїйдіяльності комісії відповідальні перед відповідними радами та їх виконкомами йпідзвітні їм.
Справи про адміністративне правопорушення можуть розглядати ібезпосередньо виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад. При цьому назасіданні мають бути присутні не менш як дві третини від загального складувиконавчого комітету.
У ст.219 КпАП зазначено адміністративні правопорушення, справи про якімають право розглядати виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад.
Перелік адміністративних правопорушень, справи про які розглядаютьрайонні(міські) суди (судді), наведено в ст.221 КпАП. Це адміністративніправопорушення, пов’язанні з посяганням на здоров’я населення, власність,порушення правил руху й безпеки на транспорті, в сфері зв’язку, торгівлі тафінансів, громадського порядку та громадської безпеки, встановленого порядкууправління. Суддям підвідомчі також справи про адміністративні правопорушення,вчинені особами у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років. Усі ці справирайонні (міські) суди (судді) розглядають відповідно до приписів розділу IV КпАП " Провадження в справахпро адміністративні правопорушення".
Значна кількість справ про адміністративні правопорушення згідно ст.222КпАП належать до відома органів внутрішніх справ (міліції). Вони розглядаютьсправи про порушення громадського порядку, порушень правил паспортної системи,правил перебування в Україні та транзитного проїзду через територію Україниіноземців і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечуютьбезпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил,спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також пронезаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильнихматеріалів.
Від імені органів внутрішніх справ (міліції) розглядати справи проадміністративні правопорушення й накладати адміністративні стягнення маютьправо начальники або заступники начальників районних, міських, районних умістах відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальники або заступникиначальників органів внутрішніх справ на транспорті, начальники лінійних пунктівміліції, дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції та іншіпрацівники органів внутрішніх справ.
Для розгляду справ про адміністративні правопорушення в Україні створеносистему державних інспекцій і служб (пожежного нагляду, контрольно-ревізійнаслужба, нагляду за охороною праці, архітектурно-будівельного контролю,податкової служби тощо). На сьогодні таких органів налічується близько 40, їхкількість постійно зростає. Свої повноваження державні інспекції та службиздійснюють згідно з законами України, КпАП та відповідними положення про них.Вони наділені правом на одержання на їх вимогу необхідних відомостей,безперешкодне відвідування об’єктів і здійснення перевірки на місці, видачудозволів, проведення експертизи й одержання її висновків. Під час виконаннясвоїх повноважень державні інспекції і служби поряд з іншими заходамиадміністративного примусу в межах, передбачених КпАП, можуть накладати на осіб,що вчинили адміністративне правопорушення, адміністративні стягнення.Найпоширенішими серед них є штрафи.
Правом розглядати справи про адміністративні правопорушення можутьнаділятися й інші органи, якщо вони будуть уповноважені на те законами України.
Литература
1. Адміністративне право України Ю.П. Битяк, В.М. Паращук, О.В. Дьяченко та ін.; Заред… Ю.П. Битяка –К.: Хрінком – Інтер, 2006.
2. Стеценко С.Г. Адміністративнеправо України: Навч. посіб. –К: Атака, 2008
3. Гончарук С.Т. Основиадміністративного права України: Навч. посібник.- К.: 2004
державнийуправління самоврядування нагляд