Зміст:
Вступ 3
І. ПОНЯТТЯТА ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ 5-23
1.1. Поняття та основні концепціїмісцевого самоврядування 5
1.2. Принципи місцевогосамоврядування в Україні 10
1.3. Система місцевого самоврядуванняв Україні 16
1.4. Функції місцевого самоврядуванняв Україні 19
ІІ. ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГОСАМОВРЯДУВАННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ПОСАД 24-34
2.1. Служба в органах місцевогосамоврядування 24
2.2. Посади в органах місцевогосамоврядування 28
Висновок 35
Використаналітература 36
Вступ
Місцевесамоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатністьтериторіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільськугромаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або підвідповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішуватипитання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Організаційніформи діяльності органів місцевого самоврядування втілюються за допомогоюсесій, як основної організаційно-правової форми діяльності міських рад.
Місцевесамоврядування в Україні здійснюється на принципах:
— народовладдя;
— законності;
— гласності;
— колегіальності;
— поєднаннямісцевих і державних інтересів;
— виборності;
— правової,організаційної та матеріально-фінансової;
— самостійності вмежах повноважень, визначених законами;
— підзвітності тавідповідальності перед територіальними;
— громадами їхорганів та посадових осіб;
— державноїпідтримки та гарантії місцевого самоврядування;
— судового захиступрав місцевого самоврядування.
Закон України «Промісцеве самоврядування в Україні», ухвалений Верховною Радою України 12 червня1997 року, є законодавчим оформленням чергового етапу реформування місцевоївлади в Україні, який розпочався після прийняття нової Конституції. Чи ненайвагомішим здобутком цього Закону є розподіл усіх повноважень на власні(самоврядні) та делеговані, тобто державні, що, власне, і є однією з головнихознак місцевого самоврядування. Такий розподіл знаменує собою початок етапувстановлення нових взаємостосунків між органами самоврядування та місцевимидержавними адміністраціями і надає нового імпульсу процесу реформування всієїструктури влади в Україні.
І. ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
1.1. Поняттята основні концепції місцевого самоврядування
Для визначення поняття “місцеве самоврядування”,спочатку звернемося до Конституції України. Стаття 7 визначає, що “В Українівизнається і гарантується місцеве самоврядування”. Таким чином, місцевесамоврядування в Україні визначається як одна із форм народовладдя. Згідност. 5 Конституції: “Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державноївлади та органи місцевого самоврядування.” У офіційному тлумаченніКонституційного суду наголошується взаємозв’язок безпосередньої тапредставницькою (в структурі якої – органи місцевого самоврядування) формздійснення влади, а також наголошується “відсутність переваги жодної з цих формздійснення влади народом” [9]. Отже, місцеве самоврядування як форма реалізаціїнародовладдя є рівно важливою, тобто знаходиться на одному щаблі із базовимиінститутами безпосередньої демократії (вибори, референдуми).
Місцеве самоврядування за ст. 140 КонституціїУкраїни визначається як право територіальної громади – жителів села чидобровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища таміста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межахКонституції і законів України. Можна зробити висновок, що Конституція розкриваєпоняття місцевого самоврядування у аспекті права, яким наділяєтьсятериторіальна громада, визначена як суб’єкт який здійснює це право (ч.3 ст.140).
Важливим нормативно-правовим актом, що створює правовізасади здійснення місцевого самоврядування в Україні є закон “Про місцевесамоврядування в Україні”. Зокрема він дає визначення поняттю місцевогосамоврядування, розширюючи у ст.2 конституційну дефініцію: “Місцеве самоврядуванняв Україні – це гарантоване державою право та реальна здатністьтериторіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання усільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або підвідповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питаннямісцевого значення в межах Конституції і законів України” [6]. Очевидно, щовизначення місцевого самоврядування у законі розширене порівняно ізконституційним, оскільки самоврядування розглядається не лише як право, а такожяк “реальна здатність”. Тобто, хоча право на місцеве самоврядування ігарантується українською державою, місцева громада, що є суб’єктом цього права,має до того ж бути “реально здатною” його реалізувати.
Серед міжнародних документів, що дають легальневизначення місцевого самоврядування варто навести Європейську хартію місцевогосамоврядування. У ній це поняття визначається як “право і спроможність органівмісцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управліннясуттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, вінтересах місцевого населення” [3]. (Варто відзначити, що Європейська хартіямісцевого самоврядування подана у двомовному варіанті: українському таросійському. У другому:– словам “часткою суспільних прав” відповідають слова “часть государственных дел”, що наближає нас до державницької теоріїсамоврядування. Хоча у найпершому – англійському варіанті – “publicaffairs”). Звідси можна зробити висновок, що дефініція місцевого самоуправлінняу законі “Про місцеве самоврядування в Україні” є дуже наближеною до визначенняу Хартії (яка була ратифікована за тиждень до прийняття закону).
Розглядаючи природу місцевого самоврядування, слідрозглянути це поняття як один із видів публічної влади. Публічна влада –здатність і можливість офіційно впливати на людей, підкоряти своїй волі їхповедінку і діяльність за допомогою певних засобів [11].Місцеве самоврядування є одним із різновидів публічної влади. Головнавідмінність державної влади від муніципальної – належність першійдержавного суверенітету. Державний суверенітет часто визначається якверховенство, самостійність державної влади в межах країни, її незалежність,рівноправність у міжнародних відносинах [7]. Водночас, Деклараціяпро державний суверенітет України виводить державний суверенітет як“верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межахїї території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах”. Звичайнож, публічні владні повноваження органів місцевого самоврядування не поширюютьсяна всю територію держави, і місцеве самоврядування не може незалежно діяти уміжнародних відносинах.
Муніципальну і державну владу об’єднують певні спільніриси. І та, й інша підпорядковують собі все населення на відповідній території(державна влада – уся країна, муніципальна – певна адміністративнаодиниця). Обидві влади є легітимними. Кожна із влад отримує періодичнулегітимацію під час чергових виборів, до загальнодержавних органів та доорганів місцевого самоврядування відповідно. Із легітимності публічної владивипливає обов’язковість виконання її рішень підвладними суб’єктами, підкріпленапримусом, передбаченим законодавством. Універсальність публічної влади означаєїї поширення на усі питання, що торкаються життя населення в межах певноїтериторії, тобто немає сфер у публічному житті, де б не мали повноважень чи тодержавна, або муніципальна влада. Для обох видів влади характерне інституційневираження її форми. Тобто, існує окремий, відділений від населення апарат,виражений у передбачених законодавством органах влади (наприклад, длямуніципальної влади – це місцеві ради, голова місцевої ради, виконавчийорган місцевої ради). Фінансовим підґрунтям існування публічної влади є кошти,що стягуються із населення у вигляді податків, зборів та ін. Відповідно,територія стягнення цих коштів, для місцевої влади обмеженаадміністративно-територіальною одиницею, в якій діють її повноваження.
Муніципальна і державна влада розрізняються за рядомважливих характеристик. Окрім державного суверенітету, державній владівідповідає загальнодержавний масштаб діяльності, націленість на найважливішізагальнодержавні проблеми і питання. Державна влада, на відміну відмуніципальної здійснює свій вплив, головним чином, на осіб, пов’язаних іздержавою стійким правовим зв’язком – громадянством. На місцевому рівнігромадянство відсутнє. Дія примусу на загальнодержавному рівні забезпечуєтьсятак званими “силовими структурами”: міліцією, прокуратурою, армією, службоюбезпеки, пенітенціарними органами. Окрім того, збирання та розподілзагальнодержавного бюджету є прерогативою виключно державної влади, яка на свійрозсуд може “ділитися” цими коштами із місцевим самоврядуванням, наприклад, увигляді дотацій і субвенцій.
Хоча джерелом місцевої влади є народ усієї держави, щочерез законодавство уповноважує її вести місцеві справи, первинним носієм її єлише населення територіальної громади, що має право безпосередньо (наприклад,місцеві референдуми) або через представницькі органи (місцеві ради) впливати нажиття громади. Відповідно, менший масштаб діяльності місцевої влади порівняноіз державною владою. Він поширюється лише на територіюадміністративно-територіальної одиниці. Через відсутність жорсткої ієрархії усистемі органів місцевого самоврядування порівняно із державними органами, їїзв’язки із населенням більш тісні, і відповідно, є більш швидкою реакція назапити населення. Під управлінням місцевої влади знаходиться особливий різновидвласності – комунальна власність, суб’єктом якої є відповідна територіальнагромада. Муніципальний бюджет формується через встановлені місцеві податки ізбори. Усе це формує матеріально-фінансову основу місцевого самоврядування вУкраїні.
Серед концепцій побудови місцевого самоврядуванняварто відзначити державницьку, муніципальну та дуалістичну концепції.Підґрунтям сучасних поглядів на сутність місцевого самоврядування стали,переважно, погляди європейських вчених 19 ст. Цей історичний періодхарактеризувався переходом від феодалізму до індустріального капіталістичногосуспільства. Відповідно, багато європейських міст, здобули реальні переваги унезалежному від центральної влади (короля, феодала) самоуправлінні. Активнарозробка “теорії вільних общин” розпочалася у першій чверті 19 ст. Їїідеологом був французький історик, соціолог і громадський діяч Андре деТоквіль. Фундаментом цієї теорії стала думка про те, що саме влада громад, а недержави є первинною, оскільки з’явилася раніше за державну. Тому громади засвоєю природою є самостійною, вони не створені державою, і тому є незалежнимивід державної влади у своїх питаннях. Теорія “вільних общин” знайшла своєяскраве вираження у конституції Бельгії 1831 р. У ній муніципальна владаставилася в один ряд із виконавчою, законодавчою і судовою, тобто визнаваласяокремою четвертою владою.
Громадівська (або господарська) теорія місцевогосамоврядування була розвинута німецькими вченими Отто фон Гірке та В.Шеффнером. Громадівська теорія місцевого самоврядування так же, як і теорія“вільних громад”, виходила із принципу реалізації місцевих задач місцевимигромадами. Однак, ця теорія на перший план ставила не первісний іневідчужуваний характер прав громади, а недержавну, переважно господарськуприроду діяльності органів місцевого самоврядування. На базі цієї теоріїстворювався список “справ”, що входив виключно до компетенції місцевої влади івідмежовувався від справ суто державних. Самоврядування згідно цієїтеорії – це керування справами місцевого господарства.
Основні положення державницької теорії місцевогосамоврядування були розроблені німецькими вченими Рудольфом Гнейстом і ЛоренцемШтейном у 19 ст. Відповідно цієї теорії місцеве самоврядування є однією ізформ організацією державної влади на місцях, головною відмінністю якої єактивне залучення до вирішення локальних питань місцевого населення. Прицентралізованому державному управлінні, побудованому на принципі ієрархії,державні чиновники позбавлені ініціативи і самостійності. Вони не залежать відмісцевого населення, якому не підконтрольні. Передача деяких задач державногоуправління до справи місцевих громад з точки зору державницької теоріїнеобхідна для того, щоб забезпечити більш ефективне рішення на місцевому рівні.
Подвійна сутність місцевого самоврядування(самостійність у місцевих справах і виконання делегованих державних функцій намісцевому рівні) знайшла відображення у дуалістичній теорії місцевогосамоврядування. Згідно цієї теорії органи місцевого самоврядування, виконуючифункції, делеговані державою виходять за межі місцевих інтересів і діють якінструмент державної адміністрації. Таким чином, місцеве самоврядування несе всобі два начала: громадівське і державне. З одного боку воно є своєріднимпродовженням державного адміністративного апарату, а з іншого – легітимнимвиразником місцевих громад. В основі даного механізму лежить прояв зустрічноїініціативи: з боку населення, яке доручає органам місцевого самоврядуваннявиконання ряду функцій, важливих для даної місцевої громади, і з боку держави,що доручає місцевим органам влади вирішення ряду питань, що важливі не лише дляконкретного муніципального колективу, але і для держави в цілому. Держава нелише дозволяє органам місцевого самоврядування виконувати частину громадськихсправ самостійно, але і покладає на них виконання ряду власних функцій, що, якправило, пов’язане із постійними контактами з населенням [10].
1.2. Принципимісцевого самоврядування в Україні
Принципимісцевого самоврядування встановлені Конституцією України та Європейськоюхартією місцевого самоврядування, а їхні деталізацію та конкретизацію здійсненов Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Принципи місцевогосамоврядування – це вихідні начала, відповідно до яких здійснюються організаціята функціонування місцевого самоврядування [8]. Тобто, ці принципи виявляютьобов’язкові умови, що мають бути дотримані у діяльності місцевих органів.
Згідно із законом“Про місцеве самоврядування в Україні” основними принципами місцевогосамоврядування в Україні є принципи:
— народовладдя;
— законності;
— гласності;
— колегіальності;
— поєднання місцевихі державних інтересів;
— виборності;
— правової,організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень,визначених цим та іншими законами;
— підзвітності тавідповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;
— державноїпідтримки та гарантії місцевого самоврядування;
— судовогозахисту прав місцевого самоврядування.
Базовий принципнародовладдя у діяльності місцевого самоврядування зводиться до того, щоджерелом місцевої влади, що наділив її повноваженнями є весь народ, хоча носіємвлади для кожного муніципалітету є відповідна йому територіальна громада, тобтонаселення, що постійно проживає у межах територіальної одиниці. Територіальнагромада, як суб’єкт місцевої влади має змогу реалізовувати свою владу у формахбезпосередньої або представницької демократії.
Принципзаконності, як обов’язкова умова діяльності публічної влади взагалі, знаходитьсвоє місце і у місцевому самоврядуванні. Він виражається у точному, повному інеухильному дотриманні діючого законодавства. Тобто, законність – цевиконання усіма суб’єктами права діючого законодавства. Варто сказати, щооргани публічної влади, в тому числі місцева влада, замість диспозитивногопринципу (“дозволено те, що не заборонено законом”), мають керуватися у своїйдіяльності принципом “дозволено лише те, що прямо передбачено законом”.Наслідком реалізації принципу законності є правопорядок [6].
Гласність якпринцип місцевого самоврядування передбачає прозорість діяльності органівмісцевої влади, їх підконтрольність, необхідність звітування перед громадою.Гласність є важливим інструментом, що “захищає” демократичні відносини,створюючи перешкоди для узурпації або закритості влади, в тому числі і намісцях. Як один із засобів дотримання гласності на місцевому рівні, єпередбачені законом громадські слухання. Відповідно до ст. 13 Закону промісцеве самоврядування: “Територіальна громада має право проводити громадськіслухання – зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особамимісцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можутьзаслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питаньмісцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.” Такимчином, здійснюється контроль роботи відповідної місцевої ради, і є змогапорушити важливі для територіальної громади питання.
Колегіальністьорганів місцевого самоврядування означає спосіб управління, за яким рішенняприймаються не однією особою, а усією радою. При цьому має враховуватися думкаокремих осіб (депутатів) відносно вирішення поставленого питання. Жоден іздепутатів місцевої ради або її голова не має переваги перед іншими під часголосування. Відповідальність за прийняте рішення в такому випадкурозподіляється між усіма членами ради.
Місцева влада усвоїй роботі має поєднувати як місцеві так і державні інтереси. Це випливає зтого, що місцевій владі делегуються окремі повноваження виконавчої влади. Томувона повинна дбати і про державні інтереси. Згідно із законом: “Органаммісцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органіввиконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органамвиконавчої влади.” Для дотримання державних інтересів органами місцевогосамоврядування може здійснюватися державний контроль. Відповідно до закону “Промісцеве самоврядування в Україні”: “Державний контроль за діяльністю органів іпосадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, вмежах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадовихосіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власнихповноважень.”
Принципвиборності місцевого самоврядування є запорукою демократичної зміни влади іперешкоджає узурпації влади на місцевому рівні. Виборність реалізується увигляді представництва осіб із числа жителів конкретної територіальної громадиу відповідному органі місцевого самоврядування. Організаційна форма, щореалізує таке представництво – вибори депутатів місцевих рад та їх голови.Порядок формування та організація діяльності рад визначаються КонституцієюУкраїни, законами, а також статутами територіальних громад. Організаціюмісцевих виборів найбільш повно регламентує Закон України “Про вибори депутатівВерховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних,міських голів”. У ньому проголошуються усі демократичні принципи виборчогопроцесу, що застосовуються і у загальнодержавних виборах: рівність, прямевиборче право, вільність, таємність, особисте голосування. Усі органи місцевоївлади, крім сільських, селищних рад і сільських, селищних, міських голів,формуються за пропорційною виборчою системою.
Принцип правової, організаційної таматеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування означаєнезалежність місцевої влади у вирішенні питань місцевих питань.Організаційно-правова самостійність випливає із того, що органи місцевого самоврядуванняє юридичними особами і наділяються законами власними повноваженнями, в межахяких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповіднодо закону. Відповідно до закону, матеріальною і фінансовою основою місцевогосамоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти,земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громадсіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності,що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Таким чином уматеріально-фінансовому плані місцеве самоврядування відокремлене від держави,зокрема місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державногобюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.
Принциппідзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів тапосадових осіб випливає із того, що територіальна громада є носієм владимісцевого самоврядування, а його органи та посадові особи є представникамигромади, обраними шляхом виборів. Підконтрольність місцевих органів удовгостроковому періоді реалізується за допомогою виборів, під час яких членигромади фактично дають оцінку роботі попереднього складу ради. Пропозиції, яківносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковомурозгляду органами місцевого самоврядування. Підзвітність органів місцевої владиперед громадою затверджується статтею 75 Закону України “Про місцевесамоврядування в Україні”, згідно із якою вони “періодично, але не менш як дварази на рік, інформують населення про виконання програм соціально-економічногота культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення,звітують перед територіальними громадами про свою діяльність.” Відповідальністьорганів місцевої влади виявляється у тому, що територіальна громада у будь-якийчас може припинити повноваження відповідних органів, якщо вони порушують Конституціюабо закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечуютьздійснення наданих їм законом повноважень. Підставою для припиненняповноваження органу місцевої влади у даному випадку може бути рішення місцевогореферендуму, проведеного відповідно до законодавства.
Матеріальнадержавна підтримка місцевого самоврядування виражається в тому, що “Державабере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансовопідтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникливнаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою” (ст.142 Конституції України).
Гарантіїмісцевого самоврядування поділяються на загальні та спеціальні. До загальнихгарантій відносяться економічні, політичні, духовні засади суспільства ідержави, що створюють реальні можливості для стимулювання, розвитку і виконаннязавдань та функцій місцевого самоврядування [11]. Політичні гарантії місцевогосамоврядування в Україні закріплюються у ст. 7 Конституції: “В Українівизнається і гарантується місцеве самоврядування.” Державна підтримка місцевогосамоврядування є обов’язковим елементом в устрої демократичної держави.Спеціальні (юридичні) гарантії – це правові засоби забезпеченняфункціонування системи місцевого самоврядування, закріплені в законодавстві, атакож статутах громади і актах органів місцевого самоврядування. Гарантієюнезалежної діяльності місцевих органів влади є заборона втручання у їх справи місцевихвиконавчих органів і в той же час підзвітність і підконтрольність місцевихдержавних адміністрацій районним, обласним радам у питаннях виконанняделегованих їм функцій. Акти органу місцевої влади прийняті в межах наданих їмповноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповіднійтериторії органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами,установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, якіпостійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Юридичною основоюсудового захисту прав місцевого самоврядування є ст. 145 Конституції України, уякій сказано, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.У той же час ст. 71 закону про місцеве самоврядування визначає, що “органи та посадовіособи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнаннянезаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевогосамоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують праватериторіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевогосамоврядування.” Таким чином, закон визначає перелік суб’єктів, акти якихможуть бути оскаржені у суді органами місцевого самоврядування. Окремо, слідзауважити, що органи місцевого самоврядування не є суб’єктами звернення доКонституційного Суду з питань невідповідності нормативно-правових актівКонституції. Навіть, якщо ці акти порушують права територіальної громади,звернутися до Конституційного суду в інтересах місцевого самоврядування мають праволише визначені законом суб’єкти.
1.3. Системамісцевого самоврядування в Україні
Систему місцевого самоврядування можна розглядати удвох аспектах як: систему суб’єктів місцевого самоврядування і систему форммісцевого самоврядування.
Система суб’єктів місцевого самоврядуваннявизначається у ст. 5 Закону України. Вона включає:
— територіальну громаду;
— сільську, селищну, міську раду;
— сільського, селищного, міського голову;
— виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
— районні та обласні ради, що представляють спільніінтереси
територіальних громад сіл, селищ, міст;
— органи самоорганізації населення.
Також суб’єктоммісцевого самоврядування може бути створена за рішенням територіальної громадиміста або міської ради районна в місті рада. Органами самоорганізації єстворені жителями за дозволом відповідної ради будинкові, вуличні, квартальні таінші органи самоорганізації населення, наділені частиною власної компетенції,фінансів, майна.
Територіальнагромада є особливим суб’єктом місцевого самоврядування, поєднуючи в собіодночасно як функції низової адміністративно-територіальної одиниці, так іфункції носія місцевого самоврядування, інституту місцевої влади. Вона виконуєважливі суспільні функції з метою задоволення колективних потреб та захистузаконних прав та інтересів громадян [11].
Система форм здійснення місцевого самоврядування заспособом реалізації влади населенням поділяється на безпосередню іпредставницьку. До безпосередньої форми здійснення місцевого самоврядуванняналежать: місцевий референдум, місцеві вибори, загальні збори громадян, місцевіініціативи, громадські слухання. Загальними зборами є збори громадянтериторіальної громади або її окремої частини для вирішення питань місцевогозначення. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевогосамоврядування в їх діяльності. Місцеві ініціативи – це внесення нарозгляд у раді будь-якого питання віднесеного до відання місцевогосамоврядування. Громадські слухання – зустріч з депутатами відповідної радита посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких членитериторіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вноситипропозиції щодо питань місцевого значення. Пропозиції, які вносяться зарезультатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевогосамоврядування.
Більш детальнорегламентованою безпосередньою формою здійснення місцевого самоврядування ємісцеві референдуми. Згідно ст. 7 закону про місцеве самоврядування, місцевий референдумє формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхомпрямого волевиявлення. Розгорнуто питання, що виносяться на місцевий референдумподаються в законі “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”. Зокрема,виключно місцевими референдумами у відповідних адміністративно-територіальних одиницяхвирішуються питання про найменування або перейменування сільрад, селищ, міст,районів, областей; питання про об'єднання водну однойменнихадміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр;питання про зміну базового рівня місцевого самоврядування у сільських районах;питання про реорганізацію або ліквідацію комунальних дошкільних навчальнихзакладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськимиколективними та державними господарствами.
Місцеві вибори єформою здійснення місцевого самоврядування, завдяки якій формуютьсяпредставницькі органи – місцеві ради, обираються їх голови. Згідно іззаконом, депутати сільських, селищних, міських рад та сільські, селищні, міськіголови обираються громадянами України, які належать до відповіднихтериторіальних громад. Депутати районних, обласних рад обираються громадянами України,які належать до відповідних територіальних громад у межах району, області.Вибори депутатів сільських, селищних рад, а також сільських, селищних, міськихголів проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатнихвиборчих округах. Вибори до усіх інших органів місцевого самоврядуванняпроводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими спискамивід організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичнихпартій. Хоча будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевомусамоврядуванні залежно від терміну проживання на відповідній територіїзабороняються (ч.2 ст. 3 закону про місцеве самоврядування), разом із тим,належність громадянина до відповідної територіальної громади визначається йогомісцем проживання на її території (ч.3 ст. 3 закону “Про вибори депутатівВерховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних,міських голів”). Пасивне виборче право на місцевих виборах належить громадянамУкраїни, які на день виборів досягли вісімнадцяти років і мають право голосу.Чергові вибори депутатів та сільських, селищних, міських голів відбуваються одночасноз виборами народних депутатів України. Таким чином, за допомогою місцевихвиборів реалізується представницька форма здійснення місцевого самоврядування.
1.4. Функціїмісцевого самоврядування в Україні
Для визначення основних функцій місцевогосамоврядування необхідно розглянути напрямки його здійснення і впливу насуспільне життя. Зміст кожної функції доцільно розкривати через набірповноважень органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Варто зазначити,що суб’єктами, що виконують функції самоврядування, є не лише органи, щопредставляють населення територіальної одиниці (ради, їх голови, виконавчіоргани), а й безпосередньо територіальні громади.
У Конституції дається загальний перелік повноваженьмісцевого самоврядування у ст. 143: “Територіальні громади села, селища, містабезпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядуванняуправляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічногота культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджетивідповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання;встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведеннямісцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують таліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а такожздійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевогозначення, віднесені законом до їхньої компетенції [1]”. Таким чином, задопомогою представництва у публічних органах, територіальні громади реалізуютьфункції місцевого самоврядування. Крім того територіальна громада має змогубезпосередньо здійснювати повноваження місцевого самоврядування за допомогоютаких інструментів як: місцеві референдуми, загальні збори громадян, місцевіініціативи, громадські слухання.
Однак вирішення більшості щоденних нагальних проблемпокладається вже на органи місцевої влади, що представляють територіальнугромаду – ради, їх голови, виконавчі комітети. Під час розгляду усієїсукупності повноважень місцевих органів самоврядування, важливо відзначити їхподіл на власні та делеговані повноваження. Порядок надання державою органамсамоврядування повноважень регламентується Конституцією. Органам місцевогосамоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчоївлади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштівДержавного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленомузаконом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядуваннявідповідні об'єкти державної власності. Органи місцевого самоврядування зпитань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідниморганам виконавчої влади. Це узгоджується зі ст. 3 Європейської хартіїмісцевого самоврядування, в якій зазначається, що ради чи збори можуть матипідзвітні їм виконавчі органи. Головними функціями виконавчих органів євиконавча, тобто організація виконання рішень відповідної ради, та розпорядча,тобто самостійний розгляд чи вирішення питань, віднесених до відання місцевогосамоврядування [12].
Усю множину повноважень органів місцевогосамоврядування можна розділити за формами діяльності та сферами впливу. Існуютьтакі форми як: установча, нормотворча, контрольна і правоохоронна.
Установча функція реалізується низкою повноважень, щодозволяють формувати та реорганізовувати органи самоврядування, що забезпечуєорганізаційну самостійність місцевої влади. Серед таких повноважень, зокрема:
1) утворення і ліквідація постійних та інших комісійради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій;
2) утворення виконавчого комітету ради, визначення йогочисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчогокомітету та його розпуск;
3) обрання на посаду та звільнення з посади секретаряради;
4) затвердження за пропозицією сільського, селищного, міськогоголови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради таїї виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених КабінетомМіністрів України, витрат на їх утримання;
5) утворення за поданням сільського, селищного,міського
голови інших виконавчих органів ради;
та інші функції,встановлені законом [6].
Установча діяльність органів самоврядуванняспрямовуються не лише на їх внутрішню структуру, але й поширюється на іншісуб’єкти. Зокрема органами місцевого самоврядування вирішуються питання:
— заснування засобів масової інформації відповідної ради,призначення і звільнення їх керівників;
— створення у разі необхідності органів і служб длязабезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільнихпроектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств,установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб);
— прийняття рішень про організацію територій і об'єктівприродно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягаютьособливій охороні;
— прийняття рішень, пов'язаних із створенням спеціальнихвільних та інших зон.
Результатами здійснення нормотворчої діяльності єнормативно-правові акти, що обов’язкові для виконання на території відповідноїадміністративної одиниці. Серед цих актів, що затверджуються органамисамоврядування можна назвати: статут територіальної громади; регламент місцевоїради; рішення про порядок управління і розпорядження комунальною власністю,місцевими фінансами, регулювання земельних відносин; Положення про зміст, описта порядок використання символіки територіальної громади та ін.
Головним завданням місцевої влади при здійсненніправоохоронної функції є охорона громадського порядку. Реалізовуючи цю функціюоргани місцевого самоврядування сприяють діяльності органів суду, прокуратури,юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ та адвокатури. Закон “Про місцевесамоврядування в Україні” також вводить виключно до повноважень органівмісцевого самоврядування створення відповідно до закону міліції, якаутримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету; затвердження ізвільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції. Окрім цьоговстановленні такі повноваження у правоохоронній сфері як:
— внесення подань до відповідних органів пропритягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законнівимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, прийняті в межах їх повноважень;
— звернення до суду про визнання незаконними актіворганів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установта організацій, які обмежують права територіальної громади, а такожповноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування;
— забезпечення вимог законодавства щодо розгляду зверненьгромадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на підприємствах, вустановах та організаціях незалежно від форм власності;
— розгляд справ про адміністративні правопорушення,віднесені законом до їх відання; утворення адміністративних комісій та комісійз питань боротьби зі злочинністю, спрямування їх діяльності;
— та інші легальні функції відповідно до закону [6].
Повноваження органів місцевого самоврядування, щоздійснюються в межах контрольної функції також можна розділити на власні іделеговані. Об’єктом контролю є все майно, що знаходиться у комунальнійвласності. Згідно із законом, відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами,установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповіднихтериторіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності тапідконтрольності органам
місцевого самоврядування.
Серед інших контрольних повноважень:
— здійснення відповідно до закону контролю задотриманням зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і ворганізаціях незалежно від форм власності;
— здійснення відповідно до закону контролю задотриманням цін і тарифів;
— встановлення порядку та здійснення контролю завикористанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальноївласності відповідних територіальних громад;
— здійснення контролю за дотриманням законодавстващодо захисту прав споживачів;
— облік відповідно до закону житлового фонду,здійснення контролю за його використанням;
— здійснення в установленому порядку державногоконтролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документаціїпри плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках,передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівноїдокументації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкодинавколишньому природному середовищу; та інші.
ІІ. ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГОСАМОВРЯДУВАННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ПОСАД
2.1. Служба ворганах місцевого самоврядування
Служба в органахмісцевого самоврядування — це професійна діяльність громадян України, щозаймають посади в органах місцевого самоврядування і їх апараті та спрямованана забезпечення завдань і функцій місцевого самоврядування, реалізаціюповноважень цих органів.
Діяльність посадових осіб місцевого самоврядуваннярегулюється муніципальним правом (закони України «Про місцеве самоврядування вУкраїні» та «Про службу в органах місцевого самоврядування»), що впорядковуєтакі суспільні відносини:
— пов’язані здіяльністю місцевого самоврядування і його органів з управління муніципальноювласністю, муніципальним господарством, формуванням і виконанням місцевогобюджету;
— пов’язані зуправлінською, контрольною діяльністю в соціально-економічній сфері місцевогожиття суспільства;
— що виникають упроцесі здійснення делегованих повноважень з боку державної влади органамимісцевого самоврядування;
— що виникають упроцесі формування органів місцевого самоврядування;
— пов’язані зреалізацією органами місцевого самоврядування конституційного права на судовийзахист у зв’язку з неправомірними діями органом державної влади і т. ін.
По даному поняттюможна визначити характерні риси посадової особи місцевого самоврядування:
— здійснюєуправлінську і консультативну діяльність в органах місцевого самоврядування;
— одержуєзаробітну плату за свою діяльність за рахунок місцевого бюджету [9].
Закон України«Про місцеве самоврядування в Україні» так визначає поняття «посадова особамісцевого самоврядування»: особа, що працює в органах місцевого самоврядування,має відповідні посадові повноваження в здійсненні організаційно-розпорядницькихі консультативно-дорадчих функцій і одержує заробітну плату за рахунокмісцевого бюджету.
Посада в органахмісцевого самоврядування — це передбачена законодавством України, статутомвідповідної територіальної громади та визначена структурою і штатним розписомпервинна структурна одиниця органів місцевого самоврядування та їх апарату зустановленими повноваженнями щодо виконання завдань і функцій місцевогосамоврядування та відповідальністю за здійснення цих повноважень.
Посади в органахмісцевого самоврядування поділяються на:
— виборні посади,на які провадиться обрання територіальною громадою або відповідною радою;
— виборні посади,на які провадиться обрання відповідною радою за пропозицією сільського,селищного, міського голови;
— посади,призначення на які та звільнення з яких здійснюється сільським, селищним,міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради одноособовеабо за погодженням з відповідними органами виконавчої влади;
— інші посади,які заміщуються шляхом укладання трудового договору на конкурсній основі або заіншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Правовий статуссільського, селищного, міського голови, голів районних, обласних та районних умістах рад, інших виборних посад визначається законами України «Про місцевесамоврядування в Україні», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських,селищних, міських голів», а також іншими законами України.
Розглянемоособливості вирішення кадрових питань в органах місцевого самоврядування. ЗаконУкраїни «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає порядок зайняття певнихпосад в органах місцевого самоврядування: вибори населенням, вибори сесіями,одноособове призначення сільським, селищним, міським головою, головою районної,обласної ради.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний,міський голова обирається відповідною громадою. Закон України «Про виборидепутатів місцевих рад та сільських, селищних і міських голів» не встановлюєграничного віку для депутатів та сільських, селищних і міських голів.
Депутатомсільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради,сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, якиймає право голосу і на день виборів досяг 18 років. Не можуть обиратися громадяни,які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашенаабо не знята в установленому законом порядку. Особа, яка дала згодубалотуватися кандидатом у депутати на посаду сільського, селищного, міськогоголови, повинна подати до окружної (територіальної) виборчої комісії заяву просвою згоду балотуватися, а також про зобов’язання припинити у разі обраннядепутатом, сільським, селищним, міським головою трудову чи іншу діяльність, щоє несумісною з його статусом.
Відповідно до ст.55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» голова районної,обласної, районної у місті (у разі її створення) ради обирається радою з числаїї депутатів у межах строку повноважень ради таємним голосуванням.
Статтею 56 Законупередбачено, що районна рада, районна у місті (у разі її утворення) обираєзаступника голови відповідної ради у межах строку її повноважень з числадепутатів шляхом таємного голосування. Заступник голови ради працює у раді напостійній основі. На нього поширюються вимоги щодо обмеження сумісності йогодіяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені Законом України «Промісцеве самоврядування в Україні» для голови ради.
Відповідно до ст.50 цього Закону за пропозицією сільського, селищного, міського головивідповідною радою з числа її депутатів на строк повноважень ради обираєтьсясекретар сільської, селищної, міської ради та працює в раді на постійній основі[8].
Секретарсільської, селищної, міської ради не може суміщувати свою службову діяльність зіншою посадою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, науковоїта іншої творчої роботи у позаробочий час), займатися підприємницькоюдіяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом.
Секретарсільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваженнясекретаря виконавчого комітету відповідної ради.
Відповідно до ст.42 (п. 10) і 54 (п. 3) Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті ради одноособово призначаєна посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та іншихвиконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать докомунальної власності, відповідних територіальних громад.
Відповідно до ст.55 (п. 6, абзац 9) голова районної, обласної, районної у місті ради призначаєта звільняє керівників та інших працівників структурних підрозділів виконавчогоапарату ради.
Радоюзатверджується персональний склад виконавчого комітету ради за пропозицієюсільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради (ст. 51,п. 2.). Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського,селищного, міського голови, голови районної у місті ради, заступника(заступників) сільського, селищного, міського голови з питань діяльності ради,керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівниківвідділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. До складувиконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадоюсекретар відповідної ради.
На осіб, яківходять до складу виконавчого комітету ради і працюють у ньому на постійнійоснові, поширюються вимоги щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншоюроботою (діяльністю), встановлені цим Законом для сільського, селищного, міськогоголови (ст. 51, п.7.).
Пунктом 5 ст. 47передбачено, що постійні комісії попередньо розглядають кандидатури осіб, якіпропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження відповідноюрадою, готують висновки з цих питань.
Прийняття на посади працівників органів місцевого самоврядуванняздійснюється шляхом конкурсного відбору.
2.2. Посадив органах місцевого самоврядування
Посада є першоелементом, «цеглинкою» органу державної влади, державноїслужби. Це поняття означає частину державної влади, делегованої тій особі,котра обіймає цю посаду.
Кожний державний службовець має вирішувати певні завдання, виконуватипокладені на нього функції. У цьому розумінні службовець завжди перебуває наконкретній посаді в структурних підрозділах і органах державної адміністрації.
Державний службовець — це особа, котра заміщує посаду в установленомупорядку; його вводять до штату службовців, він отримує відповідний ранг істатус. Статус державного службовця визначається щонайменше двома умовами:заміщення посади державного службовця, запровадженої державою чи органомдержавної влади, і отримання рангу. Посада зазвичай створюється на постійнійоснові, тобто для задоволення постійної потреби органу у виконанні певнихфункцій і вирішенні конкретних завдань. Важливою умовою є також спосібзаміщення посади, згідно з яким службовця вводять до штату органу і він отримуєранг. Отримання рангу є першим етапом у службовій кар’єрі державного службовця [4].
У Конституції України не наведено переліку посад, які становлятьдержавну службу. Низка статей Конституції лише зазначає конкретні посади, щознаходяться всередині державного апарату на державному рівні. Визначення цихпосад має вводитися в інших законодавчих і нормативних актах. Тому перш ніжрозглядати питання про види посад, які запроваджуються на основі Конституції,доцільно визначити саме поняття «посада» й розкрити його зміст.
Посада характеризується такими ознаками:
— є частиною організаційної структури державного органу;
— охоплює частину компетенції державного органу, визначену в правовихактах.
З організаційного погляду посада — це певна структурна одиниця органудержавної влади. Щодо цього посада не залежить безпосередньо від державногослужбовця, тобто від конкретної особи, котра її обіймає. Посада також визначаєколо завдань, які передаються одному державному службовцеві чи групіслужбовців, котрі перебувають на однотипних посадах у органах державної влади.Державний службовець не є «власником» тієї посади, яку він обіймає. Під часздійснення посадових функцій він має виконувати службові функції й вирішуватизавдання, що містяться в законодавчих чи в інших нормативних актах.
Внутрішня структура державного органу — це система різних захарактером, значенням і рівнем посад, уведених до затвердженого штату посад.
З правового погляду поняття «посада» вживається традиційно длявизначення порядку встановлення статусу посади та його елементів. У такомутлумаченні посада є центральним поняттям державної служби. З утвореннямдержавно-службових правовідносин виникають також посадові відносини міжсуб’єктами публічного управління та державним службовцем, установлюєтьсяправовий статус державного службовця. Посадові правовідносини є основнимканалом, за допомогою якого службовець зобов’язується виконувати надані йому державоюфункції. Державно-службовими правовідносинами встановлюють також принципиуправління посадою.
Отже, правовий стан державного службовця визначається передусім двомапоняттями: «посада в статутно-правовому значенні» й «посада вконкретно-функціональному значенні». У першому випадку посада є немовбипередумовою оформлення правового статусу державного службовця. У другомувипадку посада — це конкретизуюче поняття, що визначає завдання державногослужбовця, тобто цілі, завдання, функції та повноваження на конкретній посаді,передані йому на основі адміністративного акту (доручення, розпорядження,подання, чи в будь-який інший законний спосіб).
Термін «посада» має ще одне значення — у фінансовому відношенні. Штатиоргану державної влади мають бути враховані в державному бюджеті; створення ізміна переліку посад значною мірою впливає на формування бюджету як усієїдержави, так і її суб’єктів.
Найважливішим аспектом теоретичного аналізу поняття «посада» є йогостатутно-правове розуміння, тобто посада являє собою конкретний перелік певнихцілей, завдань, функцій і повноважень, для виконання яких необхідні спеціальнаосвіта, відповідні здібності і здатність особи до виконання посадовихповноважень. Перелік конкретних посад наводиться в нормативних документах, девстановлюється заробітна плата особи, що обіймає ту чи іншу посаду,визначаються види й кількість подібних посад. При цьому поняття встатутно-правовому й функціональному значеннях можуть збігатися, якщо в органідержавної влади є лише одна така посада (наприклад, глава адміністраціїобласті, начальник фінансового управління).
З правового погляду посада в органах державної влади — це комплекснеутворення, що складається з різних правових норм. Статус посади чи їїорганізаційно-правовий стан характеризується наявністю двох аспектів:державно-службового та особистісного. Кожну посаду займає людина: тутпростежується особистісний аспект проблеми, пов’язаний з професійноюпідготовкою особи, її освітою, компетентністю, моральними якостями, реалізацієюособистих прав і свобод, посадовим окладом тощо. Через посади забезпечуютьсяперсоналізація управлінських функцій і більш точне визначення правового статусуслужбовця (права, обов’язки, обмеження, заборони, відповідальність), чіткийподіл праці в апараті, індивідуалізація відповідальності службовців.
Від того, наскільки всебічно, науково обґрунтовується й чіткохарактеризується кожна посада чи коло однотипних посад, значною мірою залежитьякість управлінської роботи працівників на їхній посаді, а отже, й ефективністьроботи всього державного апарату.
Отже, у законодавчих актах, нормативних актах органів державної владидоцільно встановлювати вимоги до посад державних службовців, що створює єдиниймасштаб, який визначає кваліфікаційні вимоги до службовців, котрі заміщуютьоднакові посади державних службовців.
Чітке визначення статусу посади, який характеризує службове місце йсоціально-трудову роль службовця в органі, необхідне, по-перше, длявстановлення обсягу службової дієздатності як суб’єкта права, по-друге, для оптимізаціїзагальної чисельності адміністративного персоналу, співвідношення працівниківрізних рангів, скорочення й спрощення (здешевлення) державного апарату.
Посада в органах державної влади — це запроваджена компетентним органом(законами чи іншими законодавчими актами) в установленому порядку первиннаструктурна одиниця органу з відповідним правовим статусом, який визначає місцеі роль працівника державного апарату у вирішенні завдань, що стоять перед циморганом, і висуває до цього працівника певні вимоги.
Отже, виокремлюються такі складові цього поняття:
— посада — це структурна одиниця органів державної влади;
— її запроваджено в установленому законодавством порядку;
— вона визначає коло обов’язків, яке відповідає повноваженням органу;
— вона має грошовий вміст і передбачає відповідальність за невиконанняабо неналежне виконання визначених обов’язків.
У сучасній практиці кожна посада утворюється в розпорядчому порядку. Їїпризначення, місце в службовій ієрархії, порядок заміщення визначаються правовимиактами відповідних органів. Посада вводиться до штатного розпису, в Реєстрпосад державних службовців.
Велике значення має Реєстр посад державних службовців. Власне вінпостає ключовою ланкою у створенні професійного складу державних службовців, щоволодіє новітніми науковими знаннями, є компетентним у галузі державногоуправління, має високий рівень професійної підготовки й досвід.
У Реєстрі посад уніфіковано найменування посад і структурнихпідрозділів.
Основними критеріями класифікації посад державних службовців єорганізаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг іхарактер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурідержавного органу.
Доцільно при оновленні законодавства про державну службу визначити типипосад в органах державної влади та місцевого самоврядування. Такими типамипосад за концепцією адміністративної реформи можуть бути:
— державні посади;
— патронатні посади;
— адміністративні посади;
— посади технічного та обслуговуючого персоналу (останні не належать додержавної служби з причини відсутності владних, організіційно-розпорядчих іконсультаційно-дорадчих повноважень) [5].
Статтею 25 Закону України «Про державну службу» встановлено сімкатегорій посад державних службовців.
Оскільки структура органів влади не є незмінною, Законом передбачено,що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених на цьомуетапі, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державнихслужбовців проводиться Кабінетом Міністрів України.
При вирішенні питань щодо віднесення до відповідних категорій посаддержавних службовців працівників тих чи інших органів державної владивраховується організаційно-правовий рівень цих органів, який визначаєтьсязаконами України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів.
Розглядаючи ранги державних службовців та просування по службі, слідпідкреслити, що ст. 27 Закону України «Про державну службу» визначає, щопросування по службі державного службовця здійснюється шляхом зайняття більшвисокої посади на конкурсній основі чи за іншою процедурою, встановленоюзаконами України та Кабінетом Міністрів України, або шляхом присвоєннядержавному службовцю більш високого рангу.
Статтею 26 Закону України «Про державну службу» державним службовцямзалежно від категорії, до якої вони віднесені, встановлені такі ранги: першакатегорія — 3, 2 і 1 ранги; друга категорія — 5, 4 і 3 ранги; третя категорія —7, 6 і 5 ранги; четверта категорія — 9, 8 і 7 ранги; п’ята категорія — 11, 10 і9 ранги; шоста категорія — 13, 12 і 11 ранги; сьома категорія — 15, 14 і 13ранги.
Відповідно до цього Закону, постанови Кабінету Міністрів України від 19червня 1996 р. № 658 затверджено Положення про ранги державних службовців.Визначено, що ранги присвоюються в індивідуальному порядку відповідно дозайманої посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Особам,які вперше зараховані на державну службу, присвоюється, як правило, найнижчийранг, передбачений для відповідних категорій посад.
Ранги, що відповідають посадам першої категорії, присвоюютьсяПрезидентом України, другої категорії — Кабінетом Міністрів України. Пропозиціїщодо присвоєння рангів, які відповідають посадам першої та другої категорій,вносить Головдержслужба України за поданням відповідних державних органів.
Висновки
Побудова в Україні громадянського суспільства,демократичної правової держави з верховенством права, пріоритетом прав людини,поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову супроводжується становленнямі розвитком місцевого самоврядування. «В Україні визнається і гарантуєтьсямісцеве самоврядування», — зазначено у Конституції України (ст.7).
У КонституціїУкраїни отримали правове врегулювання положення, в яких розкриваються суть таособливості здійснення місцевого самоврядування в Україні: місцевесамоврядування є правом територіальної громади — жителів села, селища, міста —самостійно вирішувати питання місцевого значення відповідно до Конституції ізаконів України; місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадоюбезпосередньо і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні,міські ради та їхні виконавчі органи; органами місцевого самоврядування, щопредставляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, єрайонні та обласні ради; матеріальною і фінансовою основою місцевогосамоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти,земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад, а такожоб'єкти їхньої спільної власності, які перебувають в управлінні районних іобласних рад; територіальні громади та органи, утворені ними, мають власніповноваження, у межах яких діють самостійно, під свою відповідальність, а такожповноваження органів виконавчої державної влади, надані (делеговані) їмзаконом, у межах яких вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади;права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Списоквикористаної літератури:
1.Конституція України.
2.Декларація про державний суверенітет України вiд 16.07.1990 № 55-XII.
3.Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради, Автономної Республіки Крим,місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” вiд 06.04.2004 № 1667-IV.
4.Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” вiд 21.05.1997 №280/97-ВР.
5.Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування” вiд 07.06.2001 №2493-III.
6.Закон України “Про статус депутатів місцевих рад” вiд 11.07.2002 № 93-IV.
7.Рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення положень частинипершої статті 103 Конституції України в контексті положень її статей 5, 156 від05.10.2005 № 6-рп/2005 // Голос України вiд 04.11.2005 — № 209.
8.Воронин А.Г., Лапин В.А., Широков А.Н. Основы управления муниципальнымхозяйством. М. Норма, 1998.
9.Журавський В.С., Серьогін В.О.,Ярмиш Н.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні:Підручник. –К.: Ін Юре, 2003.
10.Адміністративне правоУкраїни: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2002.
11.Кравченко В.В. Адміністративне право України: Навчальний посібник. — Вид.3-тє, виправл. та доповн.- К.: Атіка, 2004.
12.Михайленко В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. — К.: Атіка,2004.