Професійно-особисті якості юриста

П  Л  А  Н

Вступ 
1. Професійна юридична діяльность
2. Професійно-особисті якості юриста
3. Професійні та особисті якості юристів конкретнихспеціальностей
      3.1. Слідчий та оперативник (інспектор карногорозшуку).
      3.2. Суддя
      3.3. Прокурор та його номічники.
      3.4. Адвокат і юрисконсульт
      3.5. Нотаріус
Заключення
Література

Юрист — це не людина зкодексом,
а людина із совістю.
ВСТУП 
        Поняття «юридичнадіяльність» охоплює всю діяльність в області права: наукову, прокурорську,слідчу, адвокатську, роботу юрисконсультів, діяльність нотаріусів і т.д.
        Праця багатьох юристів (прокурора, слідчого,судді, оперативного працівника й ін.) зв'язаний зі здійсненням особливихвладних повноважень, із правом і обов'язком застосувати влада від імені закону.Тому в більшості осіб, що займають перераховані посади, розвивається професійнепочуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій.
        “Незалежно від виду юридичної діяльностістрижневим принципом професійної моралі юриста є справедливість. Без цієїморальної якості діяльність у правоохоронній області утрачає свій зміст”. [1]
       У період глибокої кризи у всіх сферах життєдіяльності пострадянських країн,зокрема України, знову загострюється інтерес до “духу закону”, а не тільки дойого “букви”, до правової культури, що розуміється як вищий прояв культуриюридичної.
        Визначальним принципом правової культури єпринцип морального розвитку, тобто волі, що обумовлює існування ісамовдосконалення людини, при обов'язковому дотриманні нею не тільки прав, алей обов'язків, і, головне, усвідомленні своєї відповідальності.
        У суспільствах, що характеризуютьсябезрозсудною грою інтересів і пристрастей — як індивідуальних, так і групових,як часток, так і суспільних, — саме юристи виступають у ролі суспільнихмиротворців і регуляторів соціального життя. У протистоянні безкарномуздійсненню злодіянь і занадто наполегливій заяві грубої сили, інтриг імахінацій юристи прагнуть затвердити чи закріпити все краще, що може бути вколективному житті людей, намагаються досягти недосяжної рівноваги між сильнимі слабким, звертаючи свої погляди до абстрактного розпливчастого поняття, що зтакою працею піддається визначенню і впровадженню, — до Правосуддя.
        Професійне поводження людини наукововизначається як «деонтологія». Термін «деонтологія»уведений англійським філософом Бентамом на початку 19 століття.[2]
        Професійне поводження юриста, як суб'єкта іоб'єкта правової культури розкриває якісну сторону людської діяльності,показуючи наскільки ця діяльність відповідає визначеним вимогам і нормам.
        Культура юриста є конкретизацією культуриособистості, людини взагалі. Культура особистості є не що інше, як соціальнозначимий рівень розвитку сутнісних сил людини, міра цього розвитку, ступіньреалізації результатів його діяльності.
1. Професійна юридична діяльность
        Професія юриста —глибоко людська професія. Юридичнісправи — це життєві випадки, що виступають як предмети юридичного розгляду. Усі “виходи” у життя замикаються на людях, завжди мають справу з людьми,впливають на їхній стан і навіть життєву долю.
        Юрист покликаний затверджувати і захищати головніцінності суспільства, захищаючи права громадян. Тому так важливі для нього:
-    повага до людей;
-    розуміння почуттяїхнього особистого достоїнства, випробуваного горя, приниження, тривог;
-    прагненнявіддавати себе цілком боротьбі за людину, його права, духовне здоров'я,схоронність особистої власності;
-    готовність прийтина допомогу, підтримати товариша, громадянина;
-    увічливість,тактовність і етичність у спілкуванні;
-    культураповодження в колективі, серед людей;
-    принциповість ісправедливість у рішенні людських проблем;
-    вимогливість,гуманність, демократичність, повага права іншої людини на свою думку, позицію івибір рішення;
-    чесність і ін.
        У тім чи іншому ступені в професійнійюридичній діяльності можна виділити наступні сторони:
-    пошукова(пізнавальна);
-    комунікативна;
-    засвідчувальна;
-    організаційна;
-    реконструктивна(конструкційна);
-    соціальна.
        У кожній із зазначених вище сторінреалізуються відповідні особистісні якості, забезпечуючи успішність діяльностіюриста.
        Юридична деонтологія визначається якдіяльність юриста, яка спрямована на реалізацію правових норм в різних сферахжиття суспільства.
        Об'єктами професійної діяльності юриста є:
-    події ідії, що мають юридичне значення;
-    правовівідносини, що виникають у сфері функціонування державних інститутів;
-    правовівідносини між державними органами, фізичними і юридичними особами.
        Юрист, як  фахівець юриспруденції, повиннийуміти:
-    тлумачитиі застосовувати закони й інші нормативно-правові акти;
-    забезпечуватидотримання законодавства в діяльності державних органів, фізичних і юридичнихосіб;
-    юридичноправильно кваліфікувати факти й обставини;
-    розроблятидокументи правового характеру, здійснювати правову експертизу нормативнихактів, давати кваліфіковані юридичні висновки і консультації;
-    прийматиправові рішення і робити інші юридичні дії у точній відповідності з законом;
-    розкриватиі установлювати факти правопорушень, визначати міри відповідальності іпокарання винних, уживати необхідних заходів до відновлення порушених прав;
-    систематичнопідвищувати свою професійну кваліфікації, вивчати законодавство і практику йогозастосування, орієнтуватися в спеціальної літературі.
        У своїй діяльності юрист керуєтьсяКонституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами ірозпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнямиКабінету Міністрів України та іншими нормативними актами.
2. Професійно-особисті якості юриста
        Норма права (юридична норма) — це загальнообов'язковеправило поведінки, яке встановлене (санкціоноване) і охороняється державою, якевиражає завдяки певних матеріальних умов життя суспільства волю і інтересинароду (політичних сил, що стоять у влади) і активно діє на суспільнівідносини.[3]
        Базуючись на нормативно-правових документахвідповідних до спеціальності юриста, можна сформулювати декілька правилзагального характеру поведінки спеціаліста-юриста які повинні бути основними у його буденній праці:
1)  справедливість таоб'єктивність у прийнятті рішень, того що засуджуючи чи захищаючи людину юристповинен позбавити власні почуття нальоту упередженості та суворо наслідуватибукву закону;
2)  виключеннядоброти з професійних почуттів, того що доброта заважає об'єктивній та тверезійоцінці, формує поблажливе ставлення там, де воно є недоречним;
3)  терпимість устосунках як з близькими, так й з цілком невідомими вам людьми, того щопрофесія «юрист» накладає на свого носія певний відбиток, який формуєйого подальше відношення до людини, й, найчастіше — це відбиток узагальнолюдському розумінні, — негативний, адже юрист, побачивши негативніприклади людського існування починає дивитись на собі подібних не як на носіїврозуму та усього, що прийнятно вважати людським, а, як на носіїв низкинегативних характеристик;
4)  юрист повиненсоціалізуватись путями, прийнятними його статусу та зрозумілими іншій частинісоціуму, адже, якщо юрист соціалізуватиметься путями, що будуть визнані такими,що суперечать моралі, в нього виникнуть проблеми із розумінням його якбезпосереднім керівництвом, так і тими людьми, що його оточують;
5)  юрист повиненвиховувати власну родину у дусі поваги до законів, адже у ситуації виникненняправового прецеденту до якого будуть причетні родичі чи близькіспеціаліста-юриста, це зіпсує його репутацію та подальше просування заієрархічними сходами юридичної установи працівником котрої є цей юрист;
6)  юрист повиненпрезирливо ставитись до усіх почуттів, що заважають здійсненню професійноїдіяльності, крім тих випадків, коли внутрішній імператив настійливо противитьсяздійсненню того чи іншого професійного діяння, адже йти проти власних принципівне є вірно ані з поглядів загальної юридичної філософії, ані з позиційзагальнолюдського відношення до власного призначення у суспільстві.
        Юристи повинні мати певні якості у багатьох сферахжиттєдіяльності, а саме:
-    у соціальнійсфері — намагання встановити істину, справед­ливість, гуманізм, чесність;
-    упошуково-пізнавальній сфері — уважність та спостережливість, тобто,цілеспрямоване сприйняття предметів та явищ, а також відшукування фактів, якістосуються злочину, та осіб, які його скоїли;
-    у сферіреконструктивно-конструктивної діяльності — вміння всебічно аналізуватиотриману інформацію, формулювати гіпотези; творчий, оригінальний підхід дорозв'язання завдань; проникливість;
-    у сферізасвідчувальної діяльності — розвинута письмова мова; вміння швидкоузагальнювати інформацію; вміння письмово описувати юридичні явища;
-    у сферіорганізаційної діяльності — самодисциплінованість, цілеспрямованість,наполегливість; організаторські здібності;
-    у сферікомунікативної діяльності — емоційна врівнова­женість; тактовність; вміннячітко формулювати свої думки.
        Існують також особистісні якості, які є негативнимидля юриста:
-    у соціальнійсфері — цинізм, нечесність, владолюбство, жор­стокість, авантюризм;
-    у пошуковій сфері— неуважність, відсутність пошукової домі­нанти (юридичний азарт);
-    уреконструктивній сфері — низький рівень інтелекту, стерео­типність іконсервативність мислення;
-    у засвідчувальнійсфері — недбалість, невміння швидко переда­вати усну мову письмово;
-    в організаційнійсфері — нецілеспрямованість, відсутність організаційних здібностей;
-    у комунікативнійсфері — імпульсивність, надмірна сором'яз­ливість, груба поведінка.
3.Професійні та особисті якості юристів конкретних спеціальностей
3.1. Слідчий та оперативник (інспектор карного розшуку).
        Слідчий — це спеціаліст-юрист, працівник прокуратури,Міністер­ства внутрішніх справ, Служби безпеки України, який готує кримі­нальнусправу для подальшого розгляду її в суді. Ця підготовка поля­гає в тому, щослідчий визначає, чи є конкретний випадок злочином. Якщо це злочин, то слідчийвстановлює осіб, які скоїли його або при­четні до його скоєння, а такожобставини скоєння злочину.
        Цей вид діяльності спеціаліста –юриста, по його змісту, вимагає знання тактики і методики розкриття ірозслідування конкретних злочинів, прийомів проведення окремих слідчих дій,способів установлення психологічного контакту з іншими людьми і т.д. Великогозначення тут набуває інтелектуальна діяльність, творчість у висуванні обґрунтованихверсій злочинів і їхнього кваліфікованого відпрацьовування.
        Всі аспекти професійної діяльностіслідчого, а також його особисті якості, навички і вміння взаємопов'язані.
        Цей вид діяльності є основним для дізнавачей,слідчих і експертів-криміналістів органів внутрішніх справ, а його зміствимагає знання тактики і методики розкриття і розслідування конкретнихзлочинів, прийомів проведення окремих слідчих дій, способів установленняпсихологічного контакту з іншими людьми і т.д.
        Великого значення тут набуває інтелектуальнадіяльність, творчість у висуванні обґрунтованих версій злочинів і їхньогокваліфікованого відпрацьовування.
        У психограмі дізнавателя і слідчого частовиділяють кілька груп особистісних якостей, що визначають успішність роботи прирозкритті і розслідуванні злочинів. До них відносять:
-    мотиваційно-цінісніособливості (розвита правосвідомість, чесність, мужність, принциповість,сумлінність, ретельність, дисциплінованість й ін.);
-    пізнавальніякості (високий рівень інтелекту, гнучкість розумових процесів: творчемислення, спостережливість, уміння прогнозувати, розвита інтуїція, гарнапам'ять, розвита довільна увага й ін.);
-    комунікативніякості (уміння встановлювати психологічний контакт, володіння комунікативноютехнікою поводження, наявність організаторських якостей і ін.);
-    іншіособистісні особливості (стійка й адекватна самооцінка, самостійність інезалежність,  відповідальність, самоповага й ін.).
        З точки зору деонтології,це:
1. Пошуково-пізнавальна діяльність -  цедіяльність спеціаліста – юриста, яка спрямована на відшукування необхіднихфактів, які стосуються злочину, та осіб, які його скоїли.
        Правову основу розшукової дiяльностi  становлятьКонституцiя України, Кримiнальний  та  Кримiнально-процесуальний кодексиУкраїни, закони України про оперативно-розшукову дiяльнiсть, прокуратуру,мiлiцiю,  Службу безпеки, Прикордоннi вiйська,  державну охорону органiвдержавної влади України та посадових осiб, статус суддiв, забезпечення безпекиосiб, якi беруть участь у кримiнальному судочинствi, державний захистпрацiвникiв суду i правоохоронних органiв, iншi законодавчi акти тамiжнародно-правовi угоди i договори, учасником яких є Україна.
        Особливе значення пошуковий аспект діяльностіслідчого має на першому етапі розслідування. Сутність цієї діяльності слідчогополягає у відокремленні з навколишнього середовища криміналістично важливоїінформації (слідів злочинця, потерпілого, зброї, засобів злочину та ін.), щодає можливість достовірно відтворити події злочину.
2. Реконструктивна діяльність  - це діяльністьспеціаліста – юриста, яка, спрямована на відтворення подій скоєного злочину напідставі встановлених фактів. Оглядаючи місце злочину, слідчий шукає відповідіна питання, що трапилось, які сліди залишились після скоєння злочину. Дляправильного розв'язання таких завдань важливе значення мають особисті якостіслідчого: насамперед здібності слідопита, криміналістичні знання (про сліди,способи скоєння злочинів), досвід професійний (навички знаходження опорнихфактів та побудова контуру подій) та життєвий. Досвід життєвий визначається услідчого знанням цінності інформаційної якості різних матеріальних об’єктів та вмінням збирання тадоцільним користуванням своїм інформаційним запасом.
3. Засвідчувальна діяльність — це діяльністьспеціаліста – юриста, яка спрямована на перевірку, оцінювання і закріпленнязнайдених фактів, після чого вони стають юридичними до­казами. Уся отримана врезультаті наукової і комунікативної діяльності інформація слідчого у процесізасвідчувальної діяльності передається у спеціально передбачених законом формах(протокол, постанова та ін.). Для цього слідчий повинен вміти письмовопередавати фактичний мате­ріал, власну точку зору.
4. Організаційна діяльність — це діяльністьспеціаліста – юриста, яка передбачає планування та управління роботою слідчо­го,інспектора кримінального розшуку, інспектора з боротьби з еконо­мічнимизлочинами, поведінкою учасників розслідування (звинувачу­ваного, свідка), атакож координацію діяльності суб'єктів розсліду­вання.  Приймаючи відповіднірішення, він намагається їх реалізувати, при цьому органі­зовує діяльністьлюдей, які беруть участь у розслідуванні. Практична робота потребує від ньогозібраності, точності та організованості.
5. Комунікативна діяльність — це діяльністьспеціаліста – юриста, яка передбачає спілкування слідчого з іншими учасниками ісуб'єктами попереднього розслідування.
        Незважаючи на широке застосування технічнихможливостей в пошуковій роботі, основним усе-таки залишається одержаннянеобхідних зведень від конкретних осіб шляхом їхнього допиту чи опитування. Уякій би формі він ні проводився, слідчому необхідно установити специфічнівідносини з опитуваною особою, мотивувати його чи створити спеціальні умови, уяких дана особа повідомить потрібну інформацію, іноді — сховати щирі ціліопитування, не породити в опитуваної особи підозр у небажаному для ньогонапрямку використання зведень і ін.
6. Соціальна діяльність — це діяльність,коли слідчий є організатором боротьби зі злочинністю у підлеглому районі чи надільниці. Найважливішим у боротьбі зі злочинністю є для слідчого вияв­лення їїпричин і умов, а також здійснення заходів для їх ліквідації.
        Після за­вершення попереднього слідства слідчий передаєкримінальну справу до суду, де здійснюється судове слідство, перевіряються іпідтверджу­ються дані попереднього слідства.
        Від попереднього слідства необхідно відрізнятидізнання.
        Дізнання — це первинні невідкладні слідчі дії оперативно-пошуко­вогохарактеру, які здійснюють оперативні працівники міліції та інші посадові особи,зазначені у кримінально-процесуальному законі, з ме­тою закріплення слідівзлочину та затримання злочинця після скоєння ним злочину (затримання по«гарячих» слідах).
        Найчастіше дізнання здійснюють інспектори карногорозшуку. Це працівники міліції, які розкривають злочини, розшукують зло­чинців,допомагають слідчим розслідувати злочини, виконують ро­боту, пов'язану іззапобіганням вчинення злочинів. За змістом їх ро­бота близька до роботислідчого, але мають і свої особливості.
        Пошукова (оперативно-розшукова)діяльність — один з найбільш складних видів правоохоронної діяльності, щопред'являє до здійснюючого її особам специфічний комплекс вимог. Її необхідністьобумовлена самим фактом існування протиправної, насамперед злочинної,діяльності, із властивим їй таємним, потайливим характеромпідготовки, здійснення злочинів, приховання їхніх слідів. Без пошуковоїдіяльності практично неможливим стало би розкриття багатьох злочинів ізалучення до відповідальності винних.
        “Виконання оперативним працівникомсвоїх посадових обов'язків жадає від його наявності наступних психологічнихякостей і умінь:
-    здатностівирішувати професійні задачі в ситуаціях, що супроводжуються високим ступенемособистого ризику і небезпеки для життя;
-    готовностідо ситуацій силового (включаючи вогневе) єдиноборства зі злочинцями;
-    підвищеноївідповідальності за свої дії (“відсутність права на помилку”);
-    здатностідо інтенсивної міжособистісної комунікації з асоціальними і кримінальнимиособистостями;
-    високоїпсихофізіологічної витривалості, зв'язаної з відсутністю фіксованого робочогочасу (середня тривалість робочого дня складає 10—12 годин, часто буває 7-нийробочий тиждень, нічні виїзди на затримку злочинця і т.п.);
-    здатностівитримувати тривалу емоційну напругу, тривожні стани, почуття страху,невизначеності, неможливості поділитися своїми сумнівами з близькими і т.п.;
-    постійноїінтелектуальної активності (аналіз безупинно мінливої інформації, утримання впам'яті великої кількості фактів;
-    прийняттярішень в умовах дефіциту часу й інформаційної невизначеності);
-    здатностідо рольового перевтілення, уміння видавати себе за інших людей, мистецьки гратиролі різних соціальних і професійних типів;
-    мовноїспритності, уміння швидко і вірогідно пояснити критичну ситуацію іншому,ховаючи при цьому щирі наміри.
        І значна виразність таких якостей, як відкритаагресивність, аутоагрессія, імпульсивність, депресивні і психосоматическиеформи реагування у важких ситуаціях, соціальна відчуженість, перевага гальмовихпроцесів над процесами порушення в нервовій системі, можуть у сукупностіпроявитися як синдром професійної непридатності до оперативно-розшуковоїдіяльності”. [4]
        Пошук відповіді на основне питання оперативно-розшуковоїдіяльності— хто скоїв той чи інший злочин? — являє собою процес оперируванняуявними образами людей, що діють у визначених обставинах.
        В ідеальному випадку оперативний співробітникмислить образами конкретних осіб з їх повними настановними й ідентифікаційнимиданими.   
        Оперативне мислення в основному зводиться допобудови ідеальних оперативно-інформаційних моделей ситуацій, на основі якихформулюються оперативно-розшукові задачі і шляхи їхнього рішення.
        Оскільки пошукові дії часто зв'язані звторгненням в охоронювані права людей, підозрюваних у причетності до злочинів(коли їхня дійсна провина ще не доведена), вони можуть здійснюватися тількиуповноваженими на їхнє проведення посадовими особами, що повинні сховати нетільки характер своїх дій як пошукових, але і їхньої мети, а також своюпричетність до правоохоронних органів.
        Конспіративність пошукових дій — їхнянайважливіша характеристика, без її дотримання досягти потрібного результатучасто буває неможливо. Суть конспіративності складається в навмисномуприхованні щирих цілей здійснюваних оперативним співробітником дій  чистворенні в інших осіб ілюзорних представлень про це, тим більше про загальнуструктуру діяльності, у яку вони включені. Саме тому закон України  «Про оперативно-розшукову   дiяльнiсть»[5], із змiнами, внесеними згiдно з відповідними Законами України,у редакції згідно Закону України №2246-ІІІ від 18.01.2001 року строгорегламентує використання специфічних методів оперативно-розшукової діяльностівинятково з метою боротьби зі злочинністю.
Конспіративний характер оперативно-пошукових дій жадаєвід здійснюючих їх осіб високо розвитих навичок постійного контролю за всімадеталями свого поводження при рішенні службових задач, особливо в контактах зіншими особами, тобто високо розвитий рефлексії. При цьому твердий самоконтрольне повинний робити впливу на природність, спонтанність поводження оперативногоспівробітника і викликати які-небудь підозри зі сторони інших осіб про йогощирі наміри.
        У процесі здійснення оперативно-розшуковоїдіяльності співробітники виконують безліч дій, вступають у контакти з різнимилюдьми. Їхня головна задача при цьому — уміння відбирати у всьому потоці сприйманоїінформації безпосередньо корисні зведення, а також будь-які зведення, що вінповинний фіксувати як працівник оперативної служби міліції.
        Загальною передумовою успішної реалізаціїбагатьох пошукових дій є здатність співробітників до встановлення довірчихвідносин з різними людьми й у першу чергу — зі злочинцями й особами з їхньогооточення. Саме в цьому середовищі зароджуються і звідси керуються криміногенніпроцеси, приймаються всі міри до їхньої скритності, таємності.
        Усе вищесказане висуває специфічнівимоги до оперативних співробітників: уміння працювати в умовах високихнервово-психічних навантажень, зберігаючи при цьому здатність швидкогореагування на зміни ситуації і прийняття адекватних рішень.
        Оперативно-розшукувана діяльностьзв'язана з готовністю  здійснюючих її співробітників до ризику, тобто до дій вситуаціях з високою (але не повної!) імовірністю невдачі, програшу. Ці діїобумовлені виконанням обов'язків по захисту прав і законних інтересів людей. Якправило, дії в ситуаціях ризику можуть здійснюватися тільки тоді, коли вони неставлять у цю ситуацію інших людей.
        У цілому не буде перебільшеннямсказати, що оперативно-розшукова діяльність — це практична психологія боротьбизі злочинністю.  
2.2.Суддя
        Суддя — одна з найскладніших юридичних професій.У діяльності судді реалізується велика кількість спеціальних якостей і навичок,що органічно входять до структури особи судді й визначають його творчийпотенціал та індивідуальний стиль діяльності.
        Суддя — це державна посадова особа, яка здійснюєправосуддя, тобто виносить від імені держави остаточне рішення щодо юридичноїсправи.
        Судді мають необхідні для здійснення правосуддяповноваження, які базуються на Законах України «Про статус суддів»,«Про судоустрій», та на Розділі VIII Конституції України«Правосуддя».
        Суддя повинен бути принциповним, мати високийрівень відповідальності за власну діяльність, прийняті рішення, а також мативитрим­ку і неупередженість. Винесенні справедливого рішення по юридичнійсправі на основі глибокого всебічного дослідження всіх доказів та відповідно дочинного законодавства є основним завданням суду.
        Судова діяльність є центральною ланкою юридичноїроботи, оскільки суд завершує юридичну справу, тобто визнає громадянина виннимчи невинним, визначає наявність чи відсутність у громадянина прав.
        Згідно з статтею 10 Закону України «Про статуссуддів» вперше  призначений  суддя  в  урочистій  обстановці  приймаєперед   Президентом  України присягу  такого змісту:
        «Урочисто присягаю  чесно  і  сумлінно виконувати  обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись  тільки закону,  бути об'єктивним  і  справедливим».
        До основних видів судової діяльності належать такі:
-    соціальнадіяльність – цедіяльність спеціаліста – юриста, коливін повинен не тільки правильно, згідно із за­коном розглядати і вирішуватикримінальну чи громадську справу, а й максимально використовувати судовупрактику ведення процесів з ме­тою запобігання злочинних проявів та іншихпорушень законності;
-    реконструктивна — аналіз зібраної у процесі судовогорозслі­дування інформації з метою відтворення об'єктивної картини юридичноїсправи і подальшого винесення справедливого за­конного рішення. У ре­конструктивнійдіяльності судді реалізуються загальний і спеціальний інтелект, пам'ять, уява,аналітичне і синтетичне мислення, інтуїція. Мислення судді повинно бутиоб'єктивним, всебічним, конкретним і певним; інтуїція та уява беруть участьтільки в оцінюванні інформації на початкових етапах дослідження доказів;
-    організаційна — управління роботою судді, судовимпроцесом. Як свідчать дослідження, у цій діяльності виокремлюють два аспекти:самоорганізованість судді та керування всіма особами, які діють у сферісудового процесу. При цьому реалізуються такі особисті якості судді, як воля,зібраність, цілеспрямованість, наполегливість;
-    комунікативна – ця діяльність передбачаєспілкування з людьми під час судового процесу, яке здійснюється в межах кримінально-процесуаль­ногорегулювання. Суддя є основним його організатором. При цьому реалізуються такіособисті якості судді, як чуйність, емоційна врівноваженість, вміння слухати,говорити;
-    засвідчувальна — передавання зібраної інформації впередба­ченій законом формі (наприклад, протокол, вирок, рішення). У такійдіяльності реалізуються загальна і спеціальна культура письмової мови судді,його професійні навички щодо складання документів у письмовій формі.
        Діяльність судді має різнобічний характер. Існуєспеціаліза­ція справ і судових органів (наприклад, арбітражні, військові суди).
3.3. Прокурор та його номічники.
        Прокурор — це державна посадова особа. Професійна діяльністьпрокурора є складною і багатобічною.
        Основні напрямки, цілі, задачі, службовіобов'язки прокурорів визначаються функціями органів прокуратури,сформульованими в КонституціїУкраїни в Розділі VII “Прокуратура” та в Законі “Про прокуратуру”. Авторитет прокуратуризабезпечується її реальними зусиллями по забезпеченню законності в Україні.
        За законом України “Про прокуратуру” прокурориздійснюють наступний види діяльності: розслідування кримінальних справ;загальний нагляд, тобто нагляд за виконанням законів усілякими структурами, атакож за відповідністю законам видаваних ними правових актів; нагляд задотриманням прав і воль людини і громадянина федеральними міністерствами івідомствами, представницькими і виконавчими органами суб'єктів України,органами місцевого самоврядування, органами військового керування, органамиконтролю, їх посадовими особами, а також органами керування і керівникамикомерційних і некомерційних організацій; нагляд за дотриманням законіворганами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання і попереднійнаслідок; нагляд за виконанням законів адміністраціями органів і установ, щовиконують покарання і застосовують призначувані судом міри примусовогохарактеру, адміністраціями місць змісту затриманих і ув'язнених під варту;карне переслідування відповідно до повноважень, установленимикарно-процесуальним законодавством; координацію діяльності правоохороннихорганів по боротьбі зі злочинністю.
        Оперативно-розшукова діяльність у тій частині, у якійвона регламентована законом, піднаглядна прокурорам.
        У психологічному плані прокурорський наглядможна розглядати як складний вид діяльності, основний компонент якої — особливаформа контролю. Остання ж є складовою частиною будь-якої  людської діяльності:пізнавальної, управлінської й ін.
        Найважливішим елементом у структуріпрокурорського нагляду є пізнавальна діяльність. Прокурор, перевіряючиінформацію про факти порушення закону, вивчає, аналізує, зіставляє різноманітніматеріали, документацію, статистичні зведення, виявляє, встановлює і доводитьсклад правопорушення. При необхідності він викликає для дачі пояснень посадовихосіб і громадян, використовуючи свої владні повноваження. Фактично прокурор,здійснюючи нагляд, організує і проводить дослідження, по своєму змісту дужеблизьке до розслідування злочинів, здійснюваному слідчим. І той і інший:
-    виявляютьрізноманітні фактичні обставини події, що містить ознаки правопорушення;
-    встановлюютьі доказують склад правопорушення (неважливо, чи йде мова про порушенняматеріального або процесуального законодавства);
-    у межахсвоєї компетенції жорстко регламентованим способом реагують на ці виявлені ідоведені правопорушення, при необхідності використовуючи наявні в них владніповноваження.
        Нерідко прокурор у своїй работізіштовхується з відкритою чи схованою протидією з боку осіб, що порушили закон,що намагаються  ухилитися від відповідальності, у тій чи іншій формі зробити нанього тиск, уплинути на прийняті рішення. Знаходячись на передньому країборотьби зі злочинністю, порушеннями закону, його діяльність найчастіше маєдуже напружений характер, відрізняється екстремальністю, високими емоційниминавантаженнями, нерівномірним ритмом роботи. Для того щоб ефективно виконуватислужбові обов'язки, прокурор повинний володіти високою емоційною стійкістю і працездатністю,розвитими вольовими якостями.
        Прокурор бере участь у розгляді справ судом увипадках, передбачених процесуальним законодавством і іншими законами.Найважливішою функцією цієї діяльності прокурора є здійснення карногопереслідування. Реалізується ця функція, насамперед, у виступі прокурора якдержавного обвинувача. Прокурор вправі звернутися в суд з заявою чи вступити всправу в будь-якій стадії процесу, якщо це вимагає захисту прав громадян іохоронюваних законом інтересів суспільства чи держави. Підтримуючи перед судомдержавне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, даєвисновок по виникаючим під час судового розгляду питанням, представляє судусвої розуміння з приводу застосування карного закону і міри покарання увідношенні підсудного. При цьому прокурор керується не тільки вимогами закону,але і своїм внутрішнім переконанням, заснованому на розгляді всіх обставинсправи, тим більше, що тягар доведення провини лежить на ньому.
        Здійснюючи свою діяльність по державномуобвинуваченню, прокурор забезпечує захист особистості, її прав і свобод,інтересів суспільства і держави, швидке і повне розкриття злочину, викриттявинних і правильність застосування закону для того, щоб кожен скоївший злочин був підданий справедливомупокаранню і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальностіі засуджений.
        Професійні особливості діяльності прокуроріввизначаються змістом прокурорської діяльності в цілому і поділом праці, щоскладається, усередині прокуратури. Існує серйозна різниця міжпрокурорами-керівниками і прокурорами-виконавцями (прокурори відділів,помічники) по обсязі компетенції. Прокурор керівник приймає всі рішення врамках компетенції органа, а прокурор-виконавець тільки готує їх.
        Прокурорська діяльність здійснюється в строгопроцедурно-нормативному порядку, що визначає зміст роботи окремих прокурорів іозначає, що основні види дій здійснюються ними на основі наданих їмповноважень, у формі, передбаченої законом, і при наявності існуючих підстав.Це визначає різний ступінь самостійності і відповідальності прокурорів,породжуючи, у всякому разі, необхідність ґрунтовного оволодінняматеріально-правовими і процесуальними нормами і, головне, постійної поваги доних.
        Діяльність прокуратури, хоча і поширюється навсі сфери життя суспільства, не тільки спрямовується, але й обмежуєтьсязаконом. Прокурор не втручається в оперативно-господарську чисоціально-культурну діяльність, а звідси, обмежуючи себе, він реагує тільки напорушення закону.    
        Робота прокурора ініціюється на основі закону,здійснюється в рамках закону і прямо зазначеними в законі методами(попередження, бесіда, протест і ін.)
        На відміну від судді і значною мірою відслідчих окремі прокурори мають значно меншу посадову самостійність. Практичновсі найважливіші рішення приймаються від імені прокурора, що очолює органпрокуратури, а відповідно і повинні бути їм затверджені чи санкціоновані. Усфері прокурорської діяльності неможливо автоматичне застосування закону, а,отже, розсуд прокурора грає саму серйозну роль. Як професіоналів це зобов'язуєпрокурорів до самостійного мислення, до оволодіння відповідними прийомамиправореалізуючої техніки.
        Особливості мислення прокурора передбачають наявність унього певних якостей, зокрема:
-    глибина — вмінняякнайглибше проникати у бачене, у суть фактів, зрозуміти зміст того, щотрапилось, передбачити най­ближчі та віддалені, прямі та побічні результатиявищ і дій;
-    широта — вмінняохоплювати широке коло питань і фактів, зас­тосовуючи знання з різних галузейнаук та практики;
-    мобільність —здібності до продуктивного мислення, мобілізації та використання знань ускладних та звичайних умовах;
-    швидкість —вміння якнайшвидше розв'язувати завдання, швид­ко оцінювати обстановку івживати необхідних заходів;
-    самостійність —вміння ставити мету і завдання, а також шляхи їх реалізації без сторонньоїдопомоги;
-    цілеспрямованість— вольова спрямованість мислення на розв'я­зання певного завдання, здібністьтривалий час тримати його у свідомості, а також послідовно, планомірно думатинад його роз­в'язанням;
-    критичність —вміння осмислювати повідомлення, факти, пропо­зиції, включаючи помилки таперекручування, розкривати при­чини їх виникнення;
-    гнучкість —вміння розглядати явища з різних точок зору, вста­новлювати їх залежність ізв'язки; перебудовувати власну діяль­ність і змінювати прийняті рішеннявідповідно до нової ситуації.
        Комунікативний і засвідчувальний аспекти діяльності прокуроранерозривно пов'язані з використанням мови в її основних формах — ус­ної таписьмової. Для прокурора важливо вміти передавати свої думки так само, як івміти мислити, слухати, чути, а також говорити.
        В проку­рорській діяльності потрібно виявляти неабияківольові якості.
        Визначаючи задачі прокурорів у цивільномусудочинстві на сучасному етапі, Генеральний Прокурор України пропонує підлеглимпрокурорам зосередити особливу увагу на дотриманні правового режиму впромисловості і сільському господарстві, захисті гарантованих КонституцієюУкраїни й інших законів прав і воль громадян, забезпеченні законності приздійсненні правосуддя по цивільних справах, усуненні і викорінюванні порушеньзаконності. У судах України щорічно розглядається понад два мільйони цивільнихсправ. Біля дев'яносто відсотків задовольняються судами. Це свідчить прообґрунтованість заявлених позовів і зрослої активності громадян по захистусвоїх прав і охоронюваних законом інтересів.
3.4. Адвокат і юрисконсульт
        Дiяльнiсть адвокатури регулюється КонституцiєюУкраїни, Законом України “Про  адвокатуру”[6](із змiнами, внесеними згiдно iз Законами України, в редакції згідно з ЗакономУкраїїни N 3047-III  вiд 07.02.2002 року), iншими законодавчими актами Україниi статутами адвокатських об'єднань.
        Адвокат — професія, що повідомляє лише про те,що людина може Вас представляти і надавати юридичну допомогу в різнихкатегоріях справ. У кримінальній справі він називається захисником, уцивільному чи адміністративному — представником.
        В статті 15 Закону України “Про адвакатуру” вказано,що при видачi квалiфiкацiйно-дисциплiнарною комiсiєю  адвокатури  свiдоцтвапро  право  на  заняття  адвокатською  дiяльнiстю  особа,  якiй  вручено  цесвiдоцтво, приймає Присягу адвоката України такого змiсту:
        “Я, (П.І.Б.), беручи на себе обов'язки адвоката,урочисто клянусь:
у своїй професiйнiй дiяльностi суворо додержуватизаконодавства України, мiжнародних актiв про права i свободи людини, правиладвокатської  етики, з високою  громадянською  вiдповiдальнiстю  виконувати покладенi   на    мене обов'язки, бути завжди справедливим  i  принциповим, чесним  i  уважним  до людей, суворо зберiгати адвокатську таємницю, всюди iзавжди берегти чистоту звання адвоката, бути вiрним Присязi”.
        Адвокат — професія, що жадає від своговласника безумовного знання закону, значного досвіду, технічної оснащеності,мобільності, артистизму, красномовства, комунікабельності і ще багато чого, щодозволить йому виконати його функції в справі — захистити обвинувачуваного чипідсудного, відстояти інтереси довірителя в цивільній чи адміністративнійсправі.
        Адвокат дає населенню,підприємствам і організаціям консультації і роз'яснення по юридичних питаннях,довідки по законодавству, складає на їхнє прохання заяви, скарги й іншудокументацію правового характеру. Здійснює представництво в суді, арбітражі йінших державних організаціях по цивільних справах і справам про адміністративніправопорушення. Бере участь у  попередньому слідстві й у суді по кримінальнихсправах як захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільноговідповідача.
        Професія адвоката одна із самих найстарших наземлі. Людина цієї професії називалася в різні часи то чолобитником, тозаступником, то повірником, але суть його діяльності залишалась постійної — захист прав і інтересів інших людей, надання їм допомоги в складному правовомусвіті.
        У Римській імперії захиснику для виступунадавалося в два рази більше часу, чим обвинувачу. Освічені римляне вважали, щообвинуватити людину набагато легше, ніж захистити, і у такий спосіб дотримувалисправедливість.
        Класичними стали слова метра адвокатуриПлевако: «За прокурором холодний, невблаганний закон. За мною стоїть живалюдина».
        Адвокати поділяються на криміналістів (ведутькримінальні справи) і цивілістів (цивільні). А зовсім недавно виникла новамодна спеціалізація — бізнес-адвокат. Його роль саме полягає в тому, щоб справадо суду не дійшла.
        Михайло Барщевский, президентадвокатського бюро «Барщевский і партнери», доктор юридичних наук РФ,дійсний член (академік) Російської академії адвокатури говорить, що:“Бізнес-адвокат повинен так вести справи клієнта, щоб, з одного боку, він діявабсолютно законно, а з іншого, платив податки мінімально. Його задача такскласти договір, щоб усе було чітко, зрозуміло, так провести переговори, щоблокалізувати конфлікт і домовитися. Робота бізнесу-адвоката — це деяка милиця вповсякденному житті клієнта, на яку він спирається, щоб не оступитися”.
        Професійно важливі якості адвоката:
-    прагненнядо спілкування, уміння легке встановлювати і підтримувати контакт ізнезнайомими людьми;
-    доброзичливість,чуйність;
-    емоційнастійкість, витримка, уміння стримувати емоції;
-    спостережливість,уміння аналізувати поводження своє і навколишніх;
-    умінняпереконувати людей, впливати на інші;
-    інтересдо людини, чуйність до стану інших людей, здатність до півпереживання,здатність ставити себе на місце іншої людини;
-    здатністьрозбиратися у взаєминах людей, уміння улагоджувати розбіжності між ними,організовувати їхня взаємодія;
-    розвитамова, здатність знаходити загальну мову з різними людьми;
-    здатністькерувати мімікою, жестами, інтонаціями;
-    акуратність,зібраність, пунктуальність;
-    здатністьпам'ятати, тримати в розумі інформацію про багатьох людях.
        В адвокатській діяльності потрібнііндивідуальні особливості фахівця:
-    гарнаоперативна пам'ять;
-    розвителогічне мислення;
-    емоційно-вольовастійкість;
-    розвитікомунікативні здібності;
-    гарнаконцентрація уваги, спритність;
-    відповідальність.
        Знання цивільного, фінансового, трудового,адміністративного, карного права, основ керування економікою, виробничо-господарськоїдіяльності підприємства, поінформованість у питаннях соціології, психології,етики, навички ведення довідково-інформаційної й архівної роботи за допомогоюкомп’ютерної техніки все це потрібно при виконані адвокатської діяльності.
        Успішна діяльність адвоката багато в чомузалежить від вміння спілкуватись, від підходу до підзахисного, взаємодії зсуддею, слідчим, прокурором.
        Велику роль відіграє також організаційна діяль­ністьадвоката:
-    підготовка допроцесу;
-     складання плану;
-    застосуванняприйомів та засобів, сформованих практикою і професійним досвідом.
        Вчасна підготовка до захисту, обміркована лінія йогоздійснення, складений план — усе це дає адвокату можливість чітко сформулюватисвої погляди в суді, орієнтуватись у різних ситуаціях, помічати неточності увисловлюваннях учасників процесу, а також вносити у складений план поправки привиявленні під час процесу нових обставин. Адвокат повинен грунтовно обміркувативсі питання, які необхідно з'ясувати як під час підготовки до судовогозасідання, так і у процесі судового слідства.
        Адвокат повинен добре знати також особистістьпідзахисного, його психологію, мотиви злочину, причини та умови скоєннязлочину. Тільки вивчивши, проаналізувавши і зробивши висновки про особупідзахисного, логічно обміркувавши власну лінію захисту, адвокат може досягтипозитивних результатів.
        Захисник повинен мати моральне право брати участь увирішенні пи­тань правосуддя, оцінювати вчинки людей, розкривати їх психологічнийзміст. А це означає, що адвокат повинен бути принциповим, чесним, не­примиреннимдо порушення прав і законних інтересів підзахисного.
        Успішність діяльності адвоката багато в чому залежитьвід його вміння знаходити серед великої кількості доказів такі, які б допомогливиправдати підза­хисного чи пом'якшити його вину. А це потребує пошуку,творчого мислення, орієнтації в обставинах справи. Виступаючи на процесі, ад­вокатдотримується певної лінії захисту і чітко визначеної мети, для до­сягнення якоїйому необхідно виконувати певні дії, приймати рішення. Тому дуже важливими єтакі його риси, як самостійність, воля, вміння протистояти іншим учасникампроцесу, наполегливість і рішучість.
        Адвокат повинний бути порядним, мати визначені моральні принципи,повинний бути широко розвитою людиною у своїй області, висококультурним — щобволодіти словом, письмовою мовою.
        Дуже небезпечним для адвоката є відсутність власноїточки зору, невміння об­стоювати свої погляди, позиції, переконання. У цьомуразі адвокат буде пасивний, інертний і захист здійснюватиме на низькому рівні.
        Робота адвоката складається з трьох етапів:
-    формуваннязагальної концепції;
-    розробка тактикизахисту;
-    застосування(реалізація) захисту.
        Вміння поєднувати при захисті інтереси суспільства іпідзахисного, не протиставляючи їх, а також вміння підкреслити соціальнезначення захисту при обстоюванні по суті приватного інтересу — це, безумовно,одна з важливих якостей професійної культури адвоката.
        Значна роль адвоката й у розглядіінших, не карних, справ у судах загальної юрисдикції. До цих справ відносятьсясуперечки, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, адміністративних іінших правовідносин. У даних випадках закон не передбачає обов'язковості участіадвоката в розгляді суперечки, але сторона в справі має право прибігати допослуг адвокатів для одержання кваліфікованої юридичної допомоги. Адвокат будевиступати в ролі представника сторони. Необхідність звертання до послугадвоката обумовлюється формалізованою процедурою цивільного процесу, що вимагаєчіткого знання стадій процесу, способів і прийомів свідчень й інших нюансів.Найбільше повно такими знаннями володіють тільки адвокати.
        Незамінний адвокат і при розгляді спорів варбітражних судах, специфіка яких укладається в закріпленому в господарчомузаконодавстві принципі змагальності сторін. Цей принцип означає, зокрема, щосторони самі повинні доводити ті обставини, на які вони посилаються. Допомогасторонам у цьому може зробити тільки юридично грамотна людина, яким і єадвокат.
        Якості юрисконсульта схожі на якості адвоката,оскільки схожий зміст їх діяльності: і ті й інші ведуть прийом громадян чи укладаютьдоговори на юридичне обслуговування з організаціями, і ті й інші складаютьпозовні заяви і представляють інтереси своїх клієнтів у загальногромадянськихсудах, і ті й інші готують документи і представляють інтереси своїх клієнтів варбітражних і третейських судах. Головне, що їх поєднує, це те, що їхнівзаємини з клієнтами-споживачами їхніх юридичних послуг (юридичної допомоги)регулюються нормами цивільного права з усіма наслідками, що звідси випливають.
        Ця діяльність дуже важлива для забезпеченняконституційних прав громадян. Багато цивільних прав можуть і не бутиреалізовані без відповідного юридичного роз'яснення їхньої суті і способівзахисту.
        Зовні діяльність юрисконсультанагадує роботу бізнесу-адвоката , але між ними є істотна різниця. По-перше,психологічна. Юрисконсульт одержує зарплату і цілком залежить від хазяїна.Адвокат же одночасно працює  з декількома клієнтами, і в нього немає страхувтратити роботу. У кінцевому рахунку це вигідно і самому клієнту: адвокатнавіть під тиском не піде на порушення закону. Крім того, бізнеси-адвокатибільш універсальні і грамотні в різних галузях права, чим юрисконсульти.
        Залежно від виду діяльностірозрізняють такі якості юрисконсульта:
-    в організаційнійдіяльності — вміння завойовувати авторитет у колективі, організаційніздібності;
-    у засвідчувальній— акуратність, точність, принциповість;
-    у комунікативній— доброзичливість, уважність, вміння слухати, переконувати.
        Грамотна і кваліфікована юридичнадопомога на стадії зародження чи розвитку відносин сторін може виключитиможливість виникнення конфлікту.
3.6. Нотаріус
        Правовою основою дiяльностi нотарiату єКонституцiя України, Закон України «Про нотаріат»[7](із змiнами, внесеними згiдно iз Законами України в редакції згідно з Законом№2921-III вiд 10.01.2002 року), iншi законодавчi акти України.        Згідно зстаттею 1 Закону України «Про нотаріат»:
“Нотаріат в Україні — це система органів і посадовихосіб,  на які покладено обов'язок посвідчувати  права,  а  також  факти,  щомають  юридичне  значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені  цим Законом,  з метою надання їм юридичної вірогідності.
        Вчинення нотаріальних дій в Україніпокладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах,державних нотаріальних   архівах (державні нотаріуси) або займаються приватноюнотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
        Документи, оформлені державними і приватниминотаріусами, мають однакову юридичну силу.
        У населених пунктах, де немає  нотаріусів, нотаріальні  дії, вчиняються уповноваженими  на це посадовими особамивиконавчих  комітетів  сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.
        Вчинення  нотаріальних  дій  за  кордоном покладається    на консульські установи України, а у  випадках,  передбачених чинним законодавством, — на дипломатичні представництва України”.
        У професійної діяльності нотаріуса, с точки зорупсихоаналізу, розрізняють такі її види:
-    пізнавальну  —професійне дослідження поданих нотаріусу документів;
-    комунікативну —організація психологічного контакту із громадянами, які звертаються по допомогудо нотаріуса;
-    засвідчувальну —досягнен­ня основної професійної мети і розв'язання завдання.
        Професійні і людські якості нотаріуса тіснопереплітаються, часом їх складно розділити.
        Нотаріус — це юрист, що добре знає цивільнеправо, багато аспектів сімейного, цивільно-процесуального, податкового,фінансового, земельного, міжнародного права, законів про акціонерні товариства,товариства з обмеженою відповідальністю, про банківську діяльність, про зброю йінших. Крім того, нотаріус складає різного роду документи, веде архів,організує роботу своєї контори. Мало знати, треба вміти правильно застосовуватисвої знання.
        Помилки нотаріуса дорого обходяться іклієнтам. Істотні помилки нотаріуса може виправити тільки суд, а це загубленічас, нервові клітки, гроші клієнтів. Відповідальність постійно “висить надголовою” нотаріуса і змушує його удосконалюватися в професії.
        Нотаріально засвідчений документ має силузакону, тому він повинний бути бездоганний.
        Нотаріус і чесність — практично синоніми.Нерідко нотаріус зіштовхується з проявами нечесності, спроб обману з бокуклієнтів. При цьому йому не можна піддатися спокусі “не помітити” підступу длятого, щоб заробити, засвідчуючи сумнівну угоду.
        Нотаріус нейтральний, якщо не в душі (вінусе-таки людина), то на ділі.
        Нотаріусу варто бути одночасно твердим іпослідовним при дотриманні закону, і в той же час гнучким, уміти знаходитизаконний шлях у
нестандартній ситуації. Життя пропонує на розглядзовсім неймовірні задачі. Поганий той нотаріус, що, не подумавши, говорить собіі клієнту: “Я не знаю, як розв'язати дане питання”.
        Професіоналу, для рішення складної задачі,приходиться залучати весь арсенал знань, насамперед теоретичних, виходити ззагальних принципів права і закону, а часом і справедливості, як вчили юристидревнього Рима, і він чаші усього знаходить рішення.
        Мудрість судді теж необхідна нотаріусу. Цепопри все те, що клієнти найчастіше за віком годять нотаріусу в батьки. Часомтільки мудре і зважене поводження нотаріуса, його справедливі і грамотні порадидопомагають клієнтам прийти до згоди й уникнути судової суперечки. Особливочасто це відбувається при роботі зі спадкоємцями. Коли інтереси спадкоємцівзаходять у суперечність, нотаріусу приходиться додавати чимало зусиль для того,щоб родичі і близькі нерозставалися ворогами. Нотаріус насамперед виконуєзапити людей, що звернулися до нього по тім чи іншому приводі.
        Однак невірно думати, що нотаріус не має своєїволі. Ініціативність характеризує нотаріуса. Часом клієнти не зовсім вірнопредставляють наслідки своїх дій чи бездіяльності. Нотаріус з'ясовує їхні щирінаміри, підказує найкращий шлях до досягнення мети.
        Нотаріусу необхідне знання психології людей,уміння пророкувати їхнє поводження далеке вперед. Прогнозування поводженняучасників правовідносин допомагає нотаріусу правильно підійти до рішенняпроблеми. Часто буває складним не юридичний аспект тієї чи іншої справи, а самескладні взаємини людей.
        Закон зобов'язує зберігати в таємниці усе, щостало відомо нотаріусу в зв'язку зі здійсненням їм нотаріальних дій. Якщонотаріус без законних основ розповів кому-небудь про те, що йому відомо, він нетільки може бути притягнутий до відповідальності, але і втратить довіруклієнта, а може бути, і багатьох клієнтів. Навіть дуже близьким людям нотаріусуприходиться один раз твердо заявити: “Ніколи не розпитуйте мене про те, хто вмене був і що робив!”.
        Повага до клієнтів незалежно від їхньогосоціального стану, освітнього і культурного рівня — обов'язкова умова роботинотаріуса. Для нього людина — завжди людина. Навіть якщо сьогодні клієнт незнайшов гідного місця в житті, він не повинний викликати в нотаріуса спокусипрацювати з ним нешанобливо і недбало.
        Терпіння — це риса нотаріуса. Часомнотаріусу приходиться по кілька разів пояснювати іншому клієнту зміст закону ійого — клієнта — права й обов'язки. Особливо складно пояснити людині, що законпроти нього, що це не позиція нотаріуса, а саме позиція закону. Воістинуангельське терпіння приходиться виявляти нотаріусу в моменти воєн спадкоємцівза спадщину. Які часом киплять пристрасті, скільки виливається бруду, бризиякого долітають і до нотаріуса! На поле брані він повинний зберігати спокій,даже якщо в душі його роздирає бажання відіслати усіх воюючих куди-небудьподольше — наприклад, у суд — для продовження баталій. Але його професійна гордістьговорить, що він сам повинний умиротворити спадкоємців, і, озброївши терпінням,він знову і знову волає до розуму стражденних, до їх родинних почуттів, ісправа закінчується миром.
        Щирий гуманізм необхідний нотаріусу тоді, колиприходиться працювати з виїздом до дому до людей хворих, інвалідів. Важкобачити бідність і навіть убогість, страждання фізичне і моральне, невисловленітрагедії. Найчастіше для таких клієнтів нотаріус — один з деяких людей, щодійшли з того, іншого світу — світу, де, здається, немає місця стражданню ісамітності. Багатьом з них хочеться поговорити з нотаріусом, довірити йому свійбіль, свої проблеми. Тому девіз нотаріуса: якщо ти працюєш з людьми — будьлюдиною сам.
        Нотаріусу необхідно бути і психологом, іпсихотерапевтом, і священиком. Тільки богу і нотаріусу відомо, скількиприходиться вислухувати сповідань, “витирати” невидимих світу зліз.
        Нотаріус повинний бути широко обізнаною ікультурною людиною, займатися не тільки вивченням законів, але і мати інтересив різних областях суспільного і культурного життя. Начитаність і знання вобласті мистецтва, літератури, психології, політики, історії й інших роблятьнотаріуса широко мислячою людиною, цікавим співрозмовником. Часто нотаріусуприходиться розташовувати до себе клієнта, викликати його довіру. І зробити ценайкраще в невимушеній бесіді на загальні теми.
        Нотаріус повинний бути красномовний івишуканий у мові, як адвокат у процесі. Мова, звернена до клієнта, повинна бутирізноманітної. З одним приходиться говорити гранично простою побутовою мовою, зіншим — мовою більш професійною. Треба миттєво орієнтуватися у виборі способуспілкування. У нотаріальній конторі як у театрі, нотаріус виконує функціїрежисера-постановника й актора в одній особі.
        Можна ще багато і багато говорити про якостінотаріуса, однак, як сказав Оноре де Бальзак, даючи характеристику нотаріусу,“є в ньому щось і від священика і від судді, від чиновника й адвоката, і будьживий сам Лабрюйєр, навіть йому не удалося б з точністю проаналізувати йогохарактер”.
        Різні долі, пристрасті, що досягла абсурднихрозмірів користь, низькість, безкорисливість і шляхетність людини — проносятьсяперед поглядом нотаріуса щодня. І йому потрібно бути філософом, щоб нерозчаруватися в людстві і зберегти оптимізм, знову і знову приходячи надопомогу людям, яким потрібні мудра порада, грамотно складений документ,засвідчений факт і просто людська участь.
Заключення
        Розум — вищий прояв людської психіки, образноговорячи, найвища вершина у світі. Без перебільшення можна сказати, що юридичнадіяльність -для по-справжньому розумних, проникливих людей. Розумні питанняприходять у голову всім, а розумні відповіді — деяким. Юрист повинний умітидавати розумні відповіді на складні питання, проникати в сутність явищ, бачитипричинно-наслідкові зв'язки, мислити широко і передбачати події.
        Мислення юриста, як і інші якості, заснованона його загальному інтелектуальному розвитку. Уміння думкою збирати, утворюватицілісну образну картину минулого, з якої не можна вирвати ні однієї деталі, —одне з найважливіших у розумових здібностях.
        На базі загальних сприятливих властивостеймислення в юриста розвивається особливе професійне мислення, якому повинні бутиприсущи активність і ініціативність, пошуковий, аналитико- синтетичнийхарактер, глибина і широта, логічність, організованість, доказовість(нетерпимість до голослівних тверджень), несуперечність, здатність мислити при“інформаційних порожнечах”, уміння висувати гіпотези і ретельно досліджуватиїх, спритність, гнучкість, швидкість, практичність, ясність, стійкість,прогностичність, критичність. Розвиток такого мислення відбувається разом ізпрофесіоналізацією відчуттів, сприйнять, уваги, пам'яті, представлень, уяви.Позначаються й особистісні якості юриста, наприклад, духовні потреби, інтереси,устремління, ціннісні орієнтації, риси характеру, психофізіологічні якості(темперамент) і ін.
        Щораз, зіштовхуючись зі складною ситуацією,фактом, що вимагає глибокого розуміння, професіонал повинний для себевідповісти на ряд пріоритетних питань: з чого почати? Що робити потім, щобдосягти потрібного результату? Необхідна організація процесу мислення.
Важливо змусити себе переборотиквапливість, метушливість, хвилювання, тривогу, змусити себе думати, шукатирішення проблеми на шляху міркувань. Корисно часом, особливо у важких випадках,активізувати внутрішню мову — міркуючи про себе, проговорюючи думки по ходуміркувань, формулюючи чітко в словах проміжні й остаточні умовиводи і висновки,малюючи чорнові схеми. Не обмежуватися “кабінетними” міркуваннями, підсилюватиїхніми виїздами на місця, бесідами з різними людьми.
        Юристу необхідно взяти собі за правило:
-    спиратисяна досвід, рекомендації, процесуальні норми. Пригадувати вимоги процесуальногозаконодавства, уроки власного досвіду, підшукувати в пам'яті аналогічні випадкиз досвіду інших, спиратися на рекомендації навчальних посібників і науки,запитувати ради в старших і більш досвідчених колег;
-    орієнтуватисяв наявній інформації, що реалізується шляхом збору й аналізу вихідних даних,усвідомлюється, що є і чого ні, що вірогідно, а що треба перевіряти, які даніпотрібні ще, що вивчити і що перевірити;
-    розроблятиплан пошуку відповідей і визначення вихідної точки;
-    розроблятивіяла версій, що відносяться до рішення майже всіх проблем: управлінських,економічних, кадрових, психологічних, педагогічних і інших, але особливо цеважливо при розкритті і розслідуванні злочинів. Віялний метод — один з основниху криміналістиці;
-    частішеставити себе на місце людини, життя і поводження якої вивчаються (рефлексивнемислення);
-    незахоплюватися психологізіруванням. Не завжди психологічно складні схеми,версії, таємничі обставини відповідають реальної дійсності. Нерідко злочинимають під собою досить примітивну психологію, незважаючи на удаванузаплутаність їх спочатку;
-    додаванняуявної картини;
-    активізаціїпредставлень (“уявного моделювання”) досліджуваної події що мало місце і факту;
-    розробкиграфічних схем. Так, при розкритті і розслідуванні злочинів корисно складатисхему місця злочину, розташування на ній його учасників і свідків, схемизнайомств і відносин, схеми пояснень різними особами того самого питання, схеми“за” і “проти” і ін.;
-    уявногоекспериментування. Думкою експериментуючи, доводити картину до повної ясності.Найменші непогодженості, неясності, сумніви повинні бути прояснені;
-    подоланнярозумових тупиків. Треба шукати вихід з тупика, з “психологічного пата”, у якийпрацівник сам себе і загнав недотепними діями, за якими стоять слабості інедогляди мислення;
-    шукатипричину в собі й усувати її, відновляючи пошуки;
-    критичногоповернення до вихідної точки. Критичне повернення треба здійснювати до самоїпочаткової крапки роботи, причому з усією причепливістю розглядати і перевірятикожен крок у дослідженні, при необхідності приймаючи заходи для повторногоогляду інформації, використовуваної при кожнім уявному кроці розслідування.Проводиться спеціальне порівняння всіх кроків, даних, умовиводів і іншого навідсутність протиріч. Будь-яке протиріччя, яким би незначним і несуттєвим вононі здавалося, зводиться в ранг пріоритетного, і переперевіряється усе, щозв'язано з ним;
-     критичноїперевірки віяла версій. Частою причиною тупиків виступає захопленняоперативника, слідчого однією версією. Не можна відкидати можливі в справіверсії без їхньої перевірки. Повинно бути обов'язкове змагання версій, їхнярівноцінна перевірка;
-     матисвіжий погляд. Це навмисне радикальний поворот думки, критичний погляд як би збоку, незвичайне допущення. Ще більш свіжим виявиться погляд колег по роботі,до яких корисно звертатися по допомогу в тупиковій ситуації. Їх варто попроситикритично перевірити зроблене і знайти в ньому недогляди чи протиріччя.
Література
 
1.  Алексеев С.С.Социальная ценность права в советском обществе. — М., 1971;
2.  Басков В.И.Прокурорский надзор, Издательство БЕК, 1996;
3.  Бризгалов І.Юридична деонтологія. Короткий курс лекцій.-К.: МАУП,2000;
4.  Біленчук П.Правова деонтологiя. Пiдручник.-К.: Атика, 1999;
5.  Васильєв В. Я.Юридическая психология. — М.: Юрид. лит., 1991;
6.  “Гражданскийпроцесс” — под редакцией Ю.К. Осипова, Издательство БЕК, 1996;
7.  Ерух А. Довiдникнотарiуса. Вип. 1.-К.: Истина, 2000;
8.  Жоль К. Философияи социология права.-К.: Юринком Интер, 2000;
9.  Михайленко А.Расследование преступлений.-К.: Юринком Интер;
10.      Навроцький В.Теоретичні проблеми кримінально-правової квалiфiкацiї.-К.: Атика;
11.      Общаяпсихология.// Под ред. В.В. Богословского, А.Г. Ковалева и др. 2-е издание. — М., 1973;
12.      Основные видыдеятельности и психологическая пригодность к службе в органах внутренних дел. — М., 1997;
13.   Петелин Б.Я. Психологические основыдоказывания вины. // Юридическая психология. Тезисы научных сообщений советскихпсихологов на VI Всесоюзном съезде Общества психологов СССР. — М., 1983;
14.   Жалинский А.Э. Профессиональнаядеятельность юриста, Издательство БЕК, 1997.